Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Сучасний стан та перспективи розвитку профспілкового руху в Україні (курсова робота)



Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти функціонування профспілок в Україні 5

1.1. Інституційна мережа профспілок України. 5

1.2. Форми діяльності профспілок. 10

1.3. Напрями участі профспілок у функціонуванні громадянського суспільства 12

Розділ 2. Сучасний стан профспілкового руху в Україні 15

2.1. Законодавче забезпечення діяльності профспілок. 15

2.2. Профспілки України в міжнародному профспілковому русі 21

Розділ 3. Шляхи та перспективи розвитку профспілкового руху в Україні 26

3.1. Перспективи і напрями розвитку профспілкового руху. 26

3.2. Пропозиції щодо вдосконалення розвитку профспілкового руху. 28

Висновки. 32

Список використаної літератури. 35


Вступ

Актуальність дослідження. Професійні спілки – масові громадські організації найманих працівників, об'єднані спільністю інтересів у процесі праці, метою яких з початку виникнення є постійне поліпшення умов життя і праці своїх членів та їх сімей.

В сьогоднішніх умовах значно розширилось коло об'єктів захисту профспілок та сфера їх інтересів, що дало підставу дослідникам по-новому поглянути на профспілки, їх природу і сутність, роль у громадянському суспільстві. Так Б.Г. Столповський стверджує, що „профспілки існують для захисту професійних прав та інтересів різних верств трудящих” [3]. А Х. Баширов вказує, що профспілки відстоюють не тільки економічні інтереси найманої праці, а й загально громадські інтереси всього населення [4].

Профспілки — важливий інститут громадянського суспільства, який захищає права і свободи громадян у галузі трудових відносин. Ця роль профспілок набуває особливо важливого значення в умовах становлення демократії та ринкової економіки в нашій країні. Створення потужних впливових профспілок, здатних ефективно відстоювати інтереси працівників — невід'ємний атрибут цивілізованої держави. Такою державою прагне стати Україна.

Профспілковий рух в України перебуває сьогодні на складному етапі становлення, пошуку свого місця в системі нових соціально-економічних, політичних відносин. Трансформуються традиційні профспілки. Разом з тим, створюються нові (вільні, альтернативні) професійні об'єднання.

Неоднозначні, часом суперечливі тенденції розвитку профспілкового руху, складний процес вироблення механізмів взаємодії профспілок, держави та роботодавців в рамках соціального партнерства потребують вивчення та широкого громадського обговорення.

Отже, сьогодні профспілки дійсно все більше починають керуватися не корпоративними інтересами своїх членів, а широкими громадянськими потребами представників найманої праці, внаслідок чого відповідним чином змінилась і сфера їх діяльності. Сучасні профспілки – це об'єднання найманих працівників, створене ними для захисту перед роботодавцями, підприємцями-власниками, спілками підприємців, державою – не тільки інтересів своїх членів, а й інтересів тих представників найманої праці, які не входять до профспілок [5].

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси напрямів діяльності профспілок України.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити форми діяльності профспілок;

· охарактеризувати напрями участі профспілок у функціонуванні громадянського суспільства;

· дослідити сучасний стан профспілкового руху в Україні;

· виявити шляхи та перспективи розвитку профспілкового руху в Україні.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема розвитку профспілкового руху.

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси напрямів діяльності профспілок України.

Предметом дослідження виступають перспективи і напрями розвитку профспілкового руху.


Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти функціонування профспілок в Україні 1.1. Інституційна мережа профспілок України

У цьому підрозділі аналізуються стан і тенденції розвитку інституційної мережі профспілкового руху в Україні, в т.ч. кількість, динаміка розвитку, галузева та територіальна поширеність профспілкових структур, внутрішні організаційні принципи їх побудови.

Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що інституційна мережа українських профспілок перебуває у стадії становлення; продовжується процес її децентралізації та структуризації; відбувається створення профспілок у секторі приватної власності; чисельність профспілок має сталу тенденцію до зниження.

Аналіз територіальної і галузевої структури, часових меж і характеру створення профоб'єднань та їх членських організацій, внутрішніх організаційних засад побудови українських профспілок дає підстави до наступних висновків.

Перше. Профспілковий рух охоплює усі регіони України, всі галузі економіки, всі форми власності та господарювання:

♦ за регіональною ознакою — з п'яти зареєстрованих всеукраїнських профоб'єднань три охоплюють усі регіони України (ФПУ, ВФП "Наше право", ФППК); в усіх регіонах країни діють також організації 11-ти автономних профспілок; у більшості регіонів України представлені організації ФСПУ, Всеукраїнської профспілки "Соціальний прогрес" та дев'яти автономних галузевих профспілок;

♦ за галузевою ознакою — профспілкові організації наявні в усіх галузях економіки. При цьому, в окремих галузях діють кілька профспілок, як правило — окремі з них входять до складу ФПУ, інші ("альтернативні") діють автономно або в складі інших профоб'єднань. Наприклад, у вугільній галузі діють чотири профспілки: Профспілка працівників вугільної промисловості (ППВП) — у складі ФПУ; Незалежна профспілка гірників України (НПГУ) — в складі Конфедерації вільних профспілок України (КВПУ); Незалежна профспілка гірників Донбасу (НПГД); Профспілка інженерно-технічних працівників і службовців вугільної промисловості. У гірничовидобувній галузі працюють дві профспілки: Профспілка трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості (у складі ФПУ) та вже названа вище НПГУ. Три профспілки діють на залізничному транспорті: автономні Профспілка залізничників і транспортних будівельників України, Вільна профспілка машиністів України (ВПМУ), а також Об'єднання вільних профспілок залізничників України в складі КВПУ. У галузі науки працюють дві профспілки — Профспілка працівників освіти і науки України в складі ФПУ та автономна Профспілка працівників Національної Академії наук України; у галузі освіти — дві: вже згадана Профспілка працівників освіти і науки в складі ФПУ та Всеукраїнське об'єднання солідарних трудівників (ВОСТ); у Збройних Силах — також дві — автономні Профспілка працівників Збройних Сил України та Незалежна профспілка військовослужбовців та працівників силових структур України;

♦ за формами власності — профспілки діють на підприємствах як державної власності (переважно членські організації ФПУ та автономні профспілки), так і недержавних форм власності (ФСПУ, ФППК, ВФП "Наше право", ряд автономних профспілок);

• за формами господарювання — профспілки наявні на підприємствах усіх форм господарювання. У середовищі спільних підприємств діє Українська федерація профспілкових організацій — профспілка працівників спільних підприємств (у складі ФПУ); працівників кооперативних, акціонерних, орендних і колективних підприємств охоплюють організації ФППК, Всеукраїнської професійної спілки працівників кооперації та інших форм підприємництва[7, c. 22-24].

Друге. Продовжується процес утворення нових профорганізацій та об'єднань. При цьому нові профспілкові структури виникають різними шляхами. По-перше, шляхом їх організації у новостворюваних осередках (підприємствах, організаціях, установах), або в тих осередках, де раніше профорганізації не існували. Таким шляхом виникли, наприклад, Профспілка працівників Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" або Всеукраїнська профспілка народних депутатів України у Верховній Раді України. До профспілок, що виникають таким шляхом, можна віднести й ті, що створюються у середовищі працівників нових видів занять або фахів — наприклад, Всеукраїнська профспілка промисловців і підприємців України або Всеукраїнська національна профспілка "Футболісти України". По-друге, шляхом поділу вже існуючих профспілок та виходу членських організацій (або їх частин) зі складу об'єднань: так у 2000р. 10 профспілок базових галузей — членів ФПУ утворили Асоціацію профспілок працівників промисловості України. По-третє, шляхом виділення з галузевої профспілки працівників певної підгалузі або фаху: так виникли, наприклад, профспілки авіадиспетчерів, льотного складу, машиністів, гірників, працівників метрополітенів та ін.

Третє. Структура профоб'єднань постійно зазнає змін. Наприклад, кількість членських організацій КВПУ протягом 1996-2000рр. зросла вдвічі (з 9 до 18), але їх ротація становила 40%; зазнає кількісних змін і ротації склад ФПУ, ФППК, ФСПУ та інших профоб'єднань.

Четверте. Структуризація (реструктуризація) профспілок відбувається відповідно до аналогічних процесів в економіці та соціально-трудових відносинах. Так, реформування відносин власності в сільськогосподарському секторі зумовило вихід частини його працівників з Профспілки працівників агропромислового комплексу України (в складі ФПУ) та створення нових профспілок — Незалежної профспілки фермерів та приватних землевласників України, Профспілки фермерів і селян-пайовиків України та ін.; розвиток підприємництва зумовлює появу профспілкових об'єднань підприємців (Всеукраїнська профспілка промисловців і підприємців України, Профспілка працівників вільного підприємництва України, Всеукраїнська профспілка недержавного сектору "Столиця — Регіони" та ін.).

П'яте. Спостерігається тенденція до створення молодіжних і жіночих профспілок, що є виявом загальної активізації молодіжного й жіночого руху в Україні. Прикладом жіночої профспілки є Всеукраїнська профспілка сільських жінок агропромислового комплексу України, що входить до КВПУ. Молодіжні профспілки діють переважно в студентському середовищі (Перша студентська Українська профспілка — Поступ, Студентська профспілка "Пряма дія", Асоціація профспілкових організацій студентів України). В галузях промислового виробництва та сільського господарства молодіжний профспілковий рух є значно слабшим: з профспілок молоді, що діють у виробничій сфері, можна назвати лише Всеукраїнську профспілку "Молодіжна Альтернатива". Водночас, відзначається створення молодіжних організацій у складі окремих профспілок: так, молодіжна організація діє у складі Профспілки працівників енергетики та промисловості України.

Шосте. За внутрішніми організаційними засадами побудови, профспілки та профоб'єднання України належать до різних типів: галузевих, вузькогалузевих, фахових, міжгалузевих (територіальних). Традиційні профспілки (членські організації ФПУ) та більшість автономних побудовані переважно за галузевим принципом. Нові профспілки демонструють різні типи організаційних засад: фаховий (Федерація-профспілка авіадиспетчерів, Профспілка-асоціація льотного складу цивільної авіації, НПГУ, ВПМУ та ін.); галузевий (Профспілка залізничників і транспортних будівельників України, Об'єднання вільних профспілок залізничників України, Незалежна галузева профспілка енергетиків України); міжгалузевий, або територіальний (Солідарні профспілки України; ВОСТ, Федерація профспілок України "Солідарність", Всеукраїнська профспілка недержавного сектору "Столиця — регіони", Всеукраїнська профспілка "Соціальний прогрес", Українська міжгалузева республіканська профспілка "Праця" та ін.); вузькогалузевий (Профспілка працівників Національної Академії наук України, Вільна профспілка працівників метрополітенів України).

Сьоме. За ознакою членства, в Україні представлені як профспілки, до яких входять водночас і наймані працівники, і роботодавці, так і об'єднання виключно найманих працівників. До першого типу належать усі традиційні профспілки (членські організації ФПУ) та частина нових, створених як на державних підприємствах, так і в приватному секторі: Профспілка залізничників і транспортних будівельників України, Профспілка державної митної служби, Профспілка працівників банку "Правекс" та ін. До профспілок, що об'єднують виключно найманих працівників, належать переважно так звані вільні профспілки: ВПМУ, членські організації КВПУ та ін.[3, c. 73-77]

Загалом, показники розвитку інституційної мережі українських профспілок свідчать про становлення децентралізованої системи профорганізацій. Провідною тенденцією є поступове відокремлення об'єднань найманих працівників від об'єднань підприємців (роботодавців). Водночас, найчисельніше профспілкове об'єднання (ФПУ) зберігає традиційно притаманне радянським профспілкам одночасне членство в профорганізації і найманих працівників, і роботодавців. У деяких галузях діють кілька профспілкових структур, що за умови їх скоординованих дій може підвищувати результативність солідарного впливу на галузевого роботодавця, а в протилежному випадку — знижувати ефективність дій профспілок і створювати конкуренцію у профспілковому середовищі.

Головними причинами скорочення чисельності профспілок в Україні є наступні:

1) скорочення виробництва та ліквідація підприємств, що зумовлює безробіття, перехід працівників до індивідуальної зайнятості, відплив працівників до тіньового сектору економіки, трудову міграцію за кордон;

2) зміна форм власності та спротив нових власників створенню на приватних підприємствах профспілок найманих працівників;

3) поширення найму на роботу за індивідуальними договорами (контрактами);

4) втрата мотивації профспілкового членства, зумовлена, перш за все, розчаруванням працівників у здатності профспілок захистити їх права як на конкретному підприємстві, так і на національному рівні.

Фахівці ФПУ називають й інші причини скорочення чисельності профспілок: антипрофспілкова пропаганда в ЗМІ та спроби приниження впливовості профспілок з боку влади; допущена в ході реформування профспілок "псевдодемократизація", що призвела до часткової втрати управління всередині профспілок, зниження профспілкової дисципліни; згортання організаційної роботи деякими профкомами .

Попри загальне скорочення чисельності профспілок, рівень охоплення профспілковим членством залишається в Україні досить високим і складає 94% працівників, зайнятих у всіх галузях економіки10. Отже традиція охоплення профспілковим членством усіх працюючих є досить стійкою. Однак, для більшості працівників профспілкове членство є значною мірою формальним[5, c. 6-7].

1.2. Форми діяльності профспілок

У цьому підрозділі аналізуються основні форми діяльності українських профспілок із захисту прав працівників у сфері соціально-трудових відносин. Проведений аналіз свідчить про зменшення випадків застосування профспілками радикальних форм діяльності (передусім, страйків) та поширення поміркованих форм (договорів з роботодавцем і державою, лоббіювання інтересів членів профспілок в органах державної влади). Водночас, ефективність застосування як поміркованих, так і радикальних форм є низькою. Профспілки не забезпечують належний рівень захисту прав працівників.

З визначення профспілок як об'єднань, що діють у сфері соціально-трудових відносин, випливає, що головною метою їх діяльності є захист прав та інтересів своїх членів саме у сфері праці. Отже, головними формами діяльності профспілок мають бути визначені ті, що стосуються, перш за все, забезпечення права людини на працю — права на зайнятість і отримання винагороди за працю, яка щонайменше дає можливість відтворювати здатність працювати (мінімальна заробітна плата). Крім того, профспілка може надавати (і надає) своїм членам інші форми захисту та допомоги, але вони, як правило, розглядаються у якості додаткових, похідних від головної мети профспілок — покращувати умови найму (продажу) робочої сили.

Практика світового профспілкового руху виробила різноманітні форми діяльності, спрямованої на захист права на працю, як радикальні (акції протесту), так і помірковані (переговори, укладання угод). Водночас, вона свідчить, що м'які засоби тиску є ефективними лише тоді, коли існує реальна загроза страйку у випадку невиконання пред'явлених у м'якій формі вимог. У протилежному випадку, мітинги, пікетування перетворюються на спосіб "випускання пари", яким користуються і роботодавці, і держава з метою зняти соціальну напруженість.

Визнаною (і в розвинутих країнах — дієвою) формою відстоювання профспілками інтересів найманих працівників перед роботодавцем є угоди, що їх укладають на національному рівні три сторони (трипартизм): профспілки, роботодавці та держава — як роботодавець, посередник, арбітр і гарант дотримання сторонами взятих на себе узгоджених зобов'язань. Правовою основою укладання угод і колективних договорів є Конвенція МОП №89 "Про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів", ратифікована УРСР у 1956р., та Закон України "Про колективні договори і угоди" (1993р.).

Практика Генеральних угод започаткована в Україні в 1991р. Від того часу були укладені шість Генеральних угод (таблиця "Генеральні угоди в Україні"). Остання з них була укладена на 1999-2000рр., а потім подовжена на 2001р. Крім того, станом на початок 2005 р. діяли понад 70 галузевих і 26 регіональних угод. Аналіз практики укладання Генеральних, галузевих і регіональних угод свідчить про наступне[17, c. 111-113].

В процесі вироблення та укладання Генеральних, галузевих і регіональних угод відбувається визнання державою децентралізації профспілкового руху в країні та зменшення монопольного впливу ФПУ на формування соціально-трудових відносин. Як видно з таблиці, першу Генеральну угоду від імені профспілок підписувало лише одне об'єднання — ФНПУ (нинішня ФПУ), другу — вже шість профспілкових об'єднань, а у вирішенні питання про подовження на 2001р. дії Генеральної угоди на 1999-2000рр. та підписанні відповідних доповнень до неї взяли участь, крім ФПУ та її членських організацій, уже 38 профспілки та профоб'єднання.

Отже, протягом 1991-2007рр. у цілому створені організаційні умови для узгодження суперечливих інтересів найманих працівників і роботодавців, а також протиріч між різними за професійною ознакою соціальними групами суспільства. Держава визнала децентралізацію профспілкового руху. Водночас, залишається проблема неструктурованості роботодавців, що позбавляє ряд профспілок соціального партнера. Часті зміни глав Уряду та галузевих міністерств не сприяють спадкоємності у виробленні зобов'язань цих структур за Генеральною та галузевими угодами, а також контролю за їх дотриманням. Змістовне наповнення Генеральних угод та міра їх дотримання Урядом є далекими від таких, що дійсно сприяють оптимізації соціально-трудових відносин у країні та покращанню становища найманих працівників[18, c. 36-37].

1.3. Напрями участі профспілок у функціонуванні громадянського суспільства

На сьогодні можна виділити три основні напрями участі профспілок у функціонуванні громадянського суспільства.

По-перше, це наділення і розширення прав і свобод людини та громадянина, які є фундаментальною основою становлення і розвитку громадянського суспільства. „У найзагальнішому вигляді, і дещо спрощуючи, роль профспілок у громадянському суспільстві, – зазначав В.В. Песчанський, – можна визначити як наділення найманого працівника правами, створення з нього громадянина” [6]. Оскільки більшість населення є саме найманими працівниками, це дає можливість великій масі населення мати можливість отримувати ці права.

Разом з цим, у громадському суспільстві відбуваються і морально-психологічні зрушення. Профспілки мають повсякчас виявляти та вносити до громадянського суспільства принципи солідарності та взаємодопомоги, протиставляючи їх принципам індивідуалізму та егоїзму. Крім того, діяльність профспілок має сприяти утвердженню гідності людини, яка працює за наймом, самоцінності особистості найманого працівника. Л. Брентано зазначав, що „завдяки профспілкам праця стає товаром нарівні з іншими товарами, а робітник дійсно людиною” [7]. Таким чином, гаслом громадянського суспільства стане свобода разом зі справедливістю та солідарністю.

По-друге, участь профспілок в утвердженні й вдосконаленні системи соціального партнерства, яке допомагає стабілізувати і зміцнити громадянське суспільство. Громадянське суспільство передбачає систему конструктивного співробітництва різних соціальних груп та об'єднань, яка цивілізує соціальні конфлікти та вводить їх розв'язання в правове поле. Саме тому разом із підприємцями, у протиборстві з ними або у згоді профспілки поступово формують хребет майбутнього громадянського суспільства. Його стрижнем покликана стати система соціального партнерства. Це є шуканий інструмент конструктивного перетворення, узгодження інтересів, мінімізація соціально-трудової конфліктності.

Нова якість соціальних відносин, побудованих на принципі соціального партнерства, суттєво змінить моральний клімат громадянського суспільства. У такому суспільстві знизиться рівень ненависті, страху, підозрілості та озлобленості, і як наслідок зросте можливість швидше і повніше забезпечити протилежні інтереси. „У результаті, – зазначає К.С. Гаджієв, – соціальне життя стає ареною зіткнення і співробітництва конкуруючих одна з одною груп, що вступають до різного роду спілок, коаліцій, компромісів, угод, тим самим урівноважуючи одна одну, утримуючи всю соціальну і політичну систему у своєрідній рівновазі, перешкоджаючи різкому зрушенню суспільно-політичної осі вліво чи вправо” [8]. Таким чином, будучи побудованим на принципі соціального партнерства, громадянське суспільство стане більш врівноваженим, компромісним, узгодженим і соціально збалансованим.

По-третє, активна участь профспілок у процесах самоврядування, що служить передумовою подальшого динамічного розвитку громадянського суспільства. Самоврядна практика профспілок отримала концептуальне оформлення у тезі про промислове громадянство, яке з'явилося вслід за соціальним громадянством.

Слід зазначити, що останнім часом профспілки виходять за межі своїх безпосередніх завдань по захисту економічних інтересів, розширюючи сферу своєї діяльності як організація громадянського суспільства. Тепер профспілки діють як багатофункціональна суспільна організація, яка виражає загальногромадянські інтереси, надаючи підтримку не членам профспілок і іншим соціальним категоріям громадян. Таким чином, виявляючи свою суспільну активність, профспілки вже прямо і безпосередньо діють як асоціації громадянського суспільства, надаючи йому зі свого боку самоврядного імпульсу[23, c. 146-148].


Розділ 2. Сучасний стан профспілкового руху в Україні 2.1. Законодавче забезпечення діяльності профспілок

У цьому підрозділі наведено стислий аналіз законодавчих актів, що регулюють права професійних спілок в Україні з часу набуття нею незалежності. Результати аналізу свідчать, що правове врегулювання діяльності профспілок в Україні в цілому відбулося. Водночас, законодавча база є недосконалою, в ній є ряд прогалин, що потенційно уможливлюють обмеження діяльності профспілок.

Основні закони (в порядку прийняття), що регулюють права профспілок в Україні:

· Кодекс законів України про працю від 10 грудня 1971р. (із відповідними змінами)

· Закон України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992р. (із відповідними змінами)

· Закон України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993р. (із відповідними змінами)

· Конституція України від 28 червня 1996р. (чинна)

· Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" від 15 вересня 1999р. (із відповідними змінами)

Конституція України

Фундаментальні права профспілок в Україні визначені статтею 36 Конституції України, якою встановлено, що "громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх члени. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України". Зокрема, статтею 127 Конституції заборонена участь суддів у профспілках.

Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"

Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" є базовим законом, що регулює права профспілок. Закон практично увібрав у себе всі найважливіші норми, встановлені іншими законами стосовно прав профспілок. Він передбачає, що закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що йому не суперечить.

Розділ І Закону визначає основні терміни, що використовуються в Законі, мету діяльності профспілок і сферу дії Закону, законодавство про профспілки, заборону дискримінації за ознаками належності до профспілок, право на об'єднання у профспілки та членство в профспілках, право профспілок на створення об'єднань, міжнародні зв'язки, рівність, статус, незалежність і статути" профспілок, взаємозв'язок профспілок з державою, порядок легалізації та припинення діяльності профспілок тощо.

Розділ II Закону визначає права профспілок, їх об'єднань представляти і захищати права та інтереси членів профспілок, на ведення колективних переговорів та укладання колективних договори і угод, повноваження профспілок, їх об'єднань щодо захисту прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за дотриманням законодавства про працю, у забезпеченні зайнятості населення, щодо соціального захисту та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян, у галузі соціального страхування та соціального забезпечення, в управлінні підприємствами та при зміні форм власності, у вирішенні трудових спорів, на організацію страйків та проведення інших масових заходів, на інформацію з питань праці та соціально-економічного розвитку, на створення навчальних, культурно-освітніх закладів, дослідних та інших організацій, щодо охорони здоров'я громадян, фізичної культури, спорту, туризму та охорони довкілля, у сфері захисту духовних інтересів трудящих, у захисті житлових прав громадян, щодо притягнення до відповідальності посадових осіб, власності профспілок, на господарську та фінансову діяльність профспілок, щодо захисту прав та інтересів своїх членів.

Розділ III Закону визначає права профспілкових організацій на підприємствах, в установах та організаціях щодо соціального захисту та захисту трудових прав працівників.

Розділ IV Закону визначає гарантії прав профспілок щодо їх діяльності; гарантії для працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів; обов'язки роботодавця щодо створення умов діяльності профспілок; надання профспілковим організаціям підприємств, установ або організації! будинків, приміщень, споруд для ведення культурно-освітньої, оздоровчої, фізкультурної та спортивної роботи; обов'язки роботодавця надавати інформацію на запити профспілок, їх об'єднань.

Розділ V Закону встановлює відповідальність за порушення законодавства про профспілки.

У зв'язку з набуттям чинності Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" втратив чинність Закон СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їх діяльності" від 10 грудня 1990р. Деякі норми цього Закону передбачали більш широкі права профспілок. Зокрема, це стосується права законодавчої ініціативи (стаття 7), яке було втрачене у зв'язку з прийняттям у 1996р. Конституції України[12, c. 17-21].

Слід відзначити, що з часу прийняття Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" до нього були внесені деякі зміни.

У зв'язку зі скрутним фінансовим становищем підприємств, законами про Державний бюджет України на 2000-2001рр. було призупинено дію статті 44 Закону, що зобов'язує роботодавців відраховувати кошти профспілковим організаціям на культурно-масову та фізкультурну роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3% фонду оплати праці.

Рішенням Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000р. визнані неконституційними окремі положення статтей 11 та 16 Закону стосовно визначення статусу професійних спілок та їх легалізації. Зокрема, в статті 11 неконституційними були визначені положення:

• що унеможливлюють створення самостійної профспілки на окремому підприємстві, в установі або організації без дотримання умов, передбачених частиною другою, відповідно до яких статус місцевих мають лише профспілки, "до складу як тс входять не менше трьох первинних організацій... чи об'єднують не менше 9 членів профспілки, які працюють на різних підприємствах, в установах або організаціях";

• згідно з якими встановлюється кількісний критерій — "більшість" — для об'єднання у профспілці відповідного статусу членів профспілки, які працюють за даною професією, фахом в області, містах Києві та Севастополі (частина третя) та які працюють за даною професією чи фахом в Україні (пункт 3 частини п'ятої);

♦ що встановлюють мінімальну кількість — "не менше третини" — для об'єднання у профспілці з всеукраїнським статусом членів профспілок галузі або членів профспілки певного фаху, професії (пункт 2 частини п'ятої).

У статті 16 неконституційним було визначено положення в частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов'язують початок їх діяльності з моментом реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки.

Закон України "Про об'єднання громадян"

Відповідно до статті 4 Закону, до профспілок застосовується Закон України "Про об'єднання громадян", якщо інше не передбачене цим Законом.

Зокрема, згідно зі статтею 18 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", профспілки, їх об'єднання можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації або ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску). Діяльність профспілок, їх об'єднань, яка порушує Конституцію і закони України, може бути заборонена виключно за рішенням арбітражного суду (частина третя статті 18 Закону). Водночас, стаття 18 Закону не визначає наслідків заборони діяльності профспілки чи об'єднання профспілок, а також кола осіб, які можуть звернутися з такою вимогою до суду.

У цьому випадку необхідно керуватись відповідними положеннями (статті 28-32) Закону України "Про об'єднання громадян".

Кодекс законів України про працю

Початкова редакція Кодексу протягом майже 30 років його існування змінювалася більше 50 разів. Чинна редакція Кодексу визначає права профспілок у багатьох сферах соціально-трудових відносин, значна кількість яких регулюється іншими законами.

Кодексом визначаються права профспілок:

♦ у застосуванні трудового договору між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою (розділ III). Зокрема, це стосується випробування при прийнятті на роботу (стаття 27), розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою профспілкового органу (стаття 43), розірвання трудового договору з керівником на вимогу профспілкового органу (стаття 45);

♦ у регулюванні робочого часу (розділ IV), зокрема, стосовно встановлення правил внутрішнього трудового розпорядку або графіків змінності, а також тривалості робочого тижня та щоденної роботи (стаття 52), запровадження підсумованого обліку робочого часу (стаття 61), необхідності одержання дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації для проведення надурочних робіт (стаття 64);

♦ у визначенні часу відпочинку (розділ V), зокрема, стосовно перерви для відпочинку та харчування (стаття 66), встановлення другого вихідного дня (стаття 67), вихідних днів на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях (стаття 69), залучення працівників до роботи у вихідні дні з дозволу профспілкового комітету (стаття 71);

♦ у нормуванні праці (розділ VI), зокрема, стосовно запровадження, замін і перегляду норм праці (стаття 86)[8, c. 69-71].

Закон України "Про колективні договори та угоди"

Закон України "Про колективні договори та угоди" визначає профспілки стороною колективних переговорів (стаття 3), встановлює право профспілок на ведення колективних переговорів та укладання колективних угод, договорів (стаття 4), щодо заборони для членів профспілкового виборного органу представляти інтереси власника (стаття 6), щодо включення у колективний договір гарантій діяльності профспілок на підприємстві (стаття 7), на підтримку своїх вимог проводити масові заходи (стаття 11), ухилення від участі в переговорах (стаття 17), порушення і невиконання трудового договору (стаття 18), ненадання інформації (стаття 19).

Окремими законами України регулюються права профспілок: щодо їх діяльності в окремих галузях економіки, зокрема, на транспорті, в сфері культури, в релігійних організаціях тощо; в регулюванні окремих сфер соціально-трудових відносин, зокрема, у сфері оплати та охорони праці, соціального страхування, визначення мінімальних соціальних стандартів тощо.

Закони, що визначають права профспілок в Україні, в основному відповідають міжнародно-правовим документам, зокрема конвенціям і рекомендаціям Міжнародної організації праці.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Не дивлячись, на розвиненість законодавчої бази діяльності профспілок, вона не є досконалою. Зокрема, не визначені права профспілок на активну захисну діяльність під час приватизації підприємств, їх реструктуризації і банкрутства; не врегульовані належною мірою механізми соціального партнерства, права, обов'язки та відповідальність сторін за невиконання взятих на себе зобов'язань.

Загалом, законодавство України в частині визначення прав профспілок і гарантій їх діяльності є досить розвинутим і в цілому відповідає нормам міжнародного права, зокрема Конвенціям МОП. Водночас, воно потребує подальшого доопрацювання. Не врегульовані питання механізмів реалізації соціального партнерства профспілок, їх прав у зв'язку з приватизацією підприємств, їх реструктуризацією і банкрутством. Дискусійним залишається питання позбавлення профспілок права законодавчої ініціативи[1, c. 62-68].

2.2. Профспілки України в міжнародному профспілковому русі

Профспілковий рух в Україні має виразний міжнародний аспект, зумовлений, по-перше, підвищеною увагою міжнародних і зарубіжних профспілкових інституцій до розвитку профспілок у посткомуністичних країнах; по-друге, орієнтацією багатьох нових українських профспілок на контакти із зарубіжними партнерами з метою отримання освітньо-методичної, організаційної та матеріальної допомоги, а також підтримки своїх дій з боку міжнародних профспілкових структур.

Світовий профспілковий рух має потужні міжнародні об'єднання, одна з головних цілей яких полягає у підтриманні високої ціни найманої праці в умовах глобалізації економічного простору та, відповідно, — ринку праці. Підтримуючи нові, демократичні профспілки в посткомуністичних країнах і будучи дієво зацікавленими в їх посиленні, зарубіжні профоб'єднання захищають тим самим власні інтереси, запобігаючи як припливу трудових мігранти на національні ринки праці, так і відпливу національного капіталу до країн з дешевою робочою силою (а отже — скорочення робочих місць на національних ринках праці).

Міжнародна співпраця профспілок здійснюється як безпосередньо через двосторонні та багатосторонні контакти (в межах міжнародних об'єднань), так і за посередництва МОП, в якій представлені профспілки країн-членів ООН. З іншого боку, представництва або національні кореспонденти МОП працюють у цих країнах. В Україні МОП представлена на рівні національного кореспондента.

Діяльність міжнародних і зарубіжних профоб'єднань зі сприяння становленню демонополізованого та демократичного профспілкового руху в Україні здійснюється за наступними напрямами.

Консультування профспілок, урядів і роботодавців з питань законодавства та практики соціально-трудових відносин, реалізації соціального партнерства є однією з основних функцій і завдань МОП. Тому вже з початку 1990-х років консультативна допомога профспілкам України надається МОП постійно. Здійснюється Програма співробітництва "Політика активних партнерських відносин. Національні цілі для України"; на прохання ФПУ, представники МОП двічі слухали звіт Уряду України з погашення заборгованостей із заробітної плати. Водночас, з ініціативи Уряду, до України запрошувалася місія МОП для консультування з питань законодавства про права і гарантії діяльності профспілок; зі свого боку, місія цікавилася перспективами та масштабами легалізованого страйкового руху (з огляду на спробу Уряду України обмежити право на страйк для працівників значної кількості галузей економіки), засадами укладання колективних договорів та угод.

Значну методологічну допомогу українським профспілковим і державним структурам надає МОП. З 1994р. в рамках Угоди між МОП і Державним комітетом статистики України за методологією МОП здійснюється дослідження національного ринку праці, зокрема — динаміки зайнятості. Міжнародним бюро праці, Державним комітетом України у справах сім'ї та молоді спільно з Українським інститутом соціальних досліджень вивчалося соціальне становище українських жінок, результатом чого стало, зокрема, видання книги "Права працюючих жінок в Україні". Започатковане дослідження дитячої праці в Україні (в рамках Міжнародної програми ліквідації дитячої праці, IPES), у травні 2000р. в Ялті була проведена субрегіональна конференція "Статистика праці дітей в Україні". Результати досліджень, отримані з використанням визнаної в світі методології, дають можливість проведення коректного порівняльного аналізу міжнародних статистичних даних і сприяють залученню України до міжнародного інформаційного й наукового простору[9, c. 55-58].

Враховуючи, що профспілки України не були готові до діяльності в умовах становлення ринкової економіки та демократичного суспільства, зарубіжні й міжнародні профспілкові центри надають, у першу чергу, новим профспілкам вагому освітньо-методичну допомогу. Так, вже з кінця 1980-х років в Україні активно працювала Американська федерація праці — Конгрес виробничих профспілок (АФП-КВП); зокрема, Інститут вільних профспілок АФП-КВП заснував Український інститут трудових досліджень та освіти.

Існує вже усталена практика проведення різноманітних семінарів на рівні галузевих профспілок. Так, Профспілка гірників та енергетиків Німеччини (IGBE) організує семінари для організацій НПГУ, на яких розглядаються питання організації діяльності профспілок, соціального партнерства, реструктуризації вугільної галузі. Міжнародний союз працівників харчової і тютюнової промисловості, сільського господарства, ресторанного і готельного обслуговування, громадського харчування та суміжних галузей (IVF) здійснює міжнародну освітню програму з підготовки профспілкових кадрів і викладачів, які мають вести заняття з рядовими членами профспілок; в програмі бере участь Профспілка працівників рибного господарства України. Семінари для галузевих профспілок проводять Британський Конгрес профспілок, Німецький Союз профспілок та інші національні й міжнародні профспілкові центри.

Протягом 1990-2000рр. ряд галузевих профспілок і профоб'єднань стали членами профільних міжнародних профспілкових структур, що забезпечило відповідну міжнародну підтримку діяльності українських профспілок. Така допомога є особливо важливою для нових профспілок, оскільки їх стосунки з державою, роботодавцями та традиційними профспілками є досить суперечливими.

Водночас, жодне з українських профоб'єднань не є зараз членом найвпливовішої у світі міжнародної профспілкової організації — Міжнародної конфедерації вільних профспілок (МКВП). Заявки на членство в МКВП подали в 2001р. ФПУ та КВПУ; зараз більшість галузевих профспілок ФПУ та КВПУ є членами міжнародних виробничих секретаріатів МКВП — галузевих об'єднань, що тісно співпрацюють з цією Конфедерацією і представлені в її керівних органах, будучи формально незалежними від неї.

Участь профспілок України в міжнародних акціях сприяє їх визнанню як зарубіжними національними профспілковими центрами, так і українською державою, набуттю ними досвіду солідарної боротьби за права й інтереси своїх членів і є однією з форм відстоювання цих прав та інтересів перед власною державою і роботодавцями. Так, 29 березня 2001р. Профспілка залізничників і транспортних будівельників України та Вільна профспілка машиністів України, які є членами Міжнародної федерації транспортників, взяли участь у проведенні оголошеного цією організацією Міжнародного дня дій залізничників під гаслом "Перш за все — безпека, а не прибуток"86. ФПУ взяла участь у протесті національних і міжнародних профоб'єднань проти порушення прав профспілок у Білорусі, зробивши відповідну заяву на адресу Президента О.Лукашенка.

Залучення українських профспілок до міжнародного профспілкового руху значно посилило ефективність їх дій за рахунок солідарної підтримки міжнародних профоб'єднань. Так, 19 лютого 1998р. понад 50 національних і галузевих профспілкових центрів країн СНД, Європи і Азії підтримали Всеукраїнську акцію протесту, ініційовану ФПУ88. В 1996р. МКВП надала значну допомогу Незалежній профспілці гірників України в її конфлікті з тодішнім прем'єр-міністром України П.Лазаренком, а Міжнародна федерація профспілок хімічної і гірничорудної промисловості, енергетиків і різноробів звернулася з проханням до МОП про направлення до України місії для виправлення ситуації. МКВП надала потужну підтримку НПГУ під час літніх страйків 1996р. Генеральний секретар МКВП В.Торп направив відповідні листи на адресу Президента, прем'єр-міністра, був організований збір коштів на відшкодування судових витрат, що їх понесла НПГУ у зв'язку із судовим переслідуванням активістів страйкового руху. Міжнародна федерація транспортників втрутилася в ситуацію з порушенням прав (звільненням з посади) голови Вільної профспілки машиністів локомотивного депо "Жмеринка" А.Усатого; десятки зарубіжних профоб'єднань виступили на захист членів ВПМУ у зв'язку з їх звільненням у процесі реорганізації локомотивного депо "Миколаїв". Як правило, втручання міжнародних структур допомагає захистити законні права профспілок та їх членів.

Участь профспілок України в міжнародному профспілковому русі сприяє їх міжнародному визнанню та набуттю ними досвіду солідарної боротьби за права й інтереси своїх членів[11, c. 3-9].


Розділ 3. Шляхи та перспективи розвитку профспілкового руху в Україні 3.1. Перспективи і напрями розвитку профспілкового руху

Роль профспілок у функціонуванні громадянського суспільства залежить від різноманітних факторів. Найбільш вагомими з них є наступні: стан і розвиток самого громадянського суспільства, його складових; стан політики держави; стан і розвиток профспілок, профспілкового руху.

В Україні за останні декілька років проблема функціонування професійних спілок як важливого інституту громадянського суспільства викликає все більше уваги та дискусій. Причин тут декілька. Перш за все, змінилося місце профспілок в українському суспільстві. В сучасному українському суспільстві спостерігається тенденція усунути профспілки на узбіччя економічного і соціального життя. Однак, десятирічний досвід діяльності профспілок України підтверджує, що вони дійсно, хоч і не без труднощів, набувають притаманних їм функцій представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів найманих працівників.

Сучасний етап розвитку економіки на базі якісно нових технологій та інформаційних систем змінює і структуру виробництва, і структуру робочої сили, породжує нові види діяльності профспілок, дозволяє їм ставити питання про науково обґрунтоване планування і організацію підготовки фахівців нових спеціальностей та сприянню їх участі в усіх процесах функціонування та розвитку суспільства.

Крім того, сьогодні ніхто не може ігнорувати профспілки як у політичному житті, так і в реалізації економічних, соціальних та духовно-культурних програмах. А також зростає соціально-виховна роль профспілок України. Отже, аналіз діяльності профспілок в Україні свідчить про те, що жодної суспільно значимої події не відбувалось без активної участі та ефективного впливу профспілок.

Разом з тим, одним із невід'ємних висновків наукових досліджень е те, що профспілковий рух сьогодення розвивається суперечливо і порівняно з попередніми часами занепадає. Причини кризи профспілок багатоманітні й носять як об'єктивний, так і суб'єктивний характер.

Наукове осмислення профспілок як соціального явища, перспектив і напрямів розвитку профспілкового руху вимагає кардинального оновлення їх структури, яка сьогодні в Україні все ще залишається радянською; необхідність усвідомлення українськими профспілками зміни форм, методів та засобів діяльності всіх їх структур і ланок. При цьому необхідно врахувати стан економічної, політичної та правової системи України, його незавершеність та несистемний характер.

Однак профспілки, будучи організаціями захисту економічних та соціальних інтересів найманих працівників, одночасно є важливим інститутом громадянського суспільства, покликаним представляти, виражати і захищати інтереси найманих працівників як громадян. Їх роль у громадянському суспільстві визначається ступенем наділення і розширення завдяки їх діям і боротьбі громадянських прав і свобод найманих працівників, утвердження і розвитку у ньому практики соціального партнерства і стимулювання профспілкового самоврядування. Оскільки у різні часи профспілки тим чи іншим чином сприяли цьому, можна стверджувати, що вони завжди брали участь у становленні громадянського суспільства, відіграючи у цьому процесі не останню роль[14, c. 54-57].


3.2. Пропозиції щодо вдосконалення розвитку профспілкового руху

У профспілковому середовищі України відбувається становлення децентралізованої системи профорганізацій. Профспілки охоплюють усі регіони країни, галузі економіки, форми власності та господарювання. При загальному падінні чисельності профспілок, показник охоплення профспілковим членством працівників, зайнятих у галузях економіки, залишається досить високим. Відбувається поступове відокремлення об'єднань найманих працівників та об'єднань роботодавців (підприємців).

Від застосування радикальних форм захисту прав та інтересів працівників у соціально-трудових відносинах профспілки України все більше переходять до поміркованих форм, що використовуються в системі соціального партнерства. Поширюється практика укладання Генеральної, галузевих та регіональних угод, колективних договорів. Відбувається процес інституалізації сторін цих відносин, який включає профспілки, роботодавців і державу. Держава визнала профспілки повноважним представником працівників.

Законодавче регулювання діяльності профспілок в Україні зараз не повністю відповідає Конституції України та міжнародно-правовим стандартам — у законодавстві існують певні прогалини, воно недосконале. З метою забезпечення свободи діяльності та рівних прав профспілок необхідно.

Верховній Раді України внести зміни та доповнення до Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", якими привести його у відповідність до рішення Конституційного Суду України, особливо стосовно порядку легалізації профспілок.

Міністерству юстиції України, його структурним підрозділам на місцях скасувати свої рішення про відмову профспілковим організаціям у їх легалізації (потребують такого перегляду і відповідні рішення арбітражних судів та судів загальної юрисдикції), що були прийняті на підставі неконституційних положень статті 16 зазначеного Закону. Органи державної влади повинні утриматися від будь-якого утиску прав профспілок, які відмовились легалізуватися за цим Законом, посилаючись на його неконституційність. При цьому держава повинна відшкодувати завдані збитки профспілкам, чиї права в процесі легалізації були порушені.

Верховній Раді України внести доповнення до статті 18 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", в яких визначити, що заборона в судовому порядку діяльності профспілки (профоб'єднання) можлива лише за поданням Міністерства юстиції України або Генерального прокурора України. Це більш повно відповідає потребам громадян, оскільки для працівників членство в профспілці є додатковою гарантією забезпечення їх прав у соціально-трудових відносинах (наприклад, неможливість звільнення з роботи без згоди профспілки).

Верховній Раді України внести зміни до статті 4 Закону України "Про колективні договори і угоди", якими визначити, що кожна профспілкова організація (профспілка, профоб'єднання) має отримати право самостійно вести переговори та укладати відповідні договори чи угоди з роботодавцями або їх об'єднаннями. Це забезпечить реальне рівноправ'я профспілок у їх відносинах з роботодавцями.

Верховній Раді України внести зміни і доповнення до статті 4 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", якими передбачити можливість висунення вимог і проведення страйку не лише за рішенням усього трудового колективу або уповноваженого ним органу, але й окремою профспілковою організацією; так само — на рівні галузі, регіону, країни в цілому. Без цього менш чисельні профспілки фактично позбавлені можливості проводити самостійну політику.

Верховній Раді України прискорити ратифікацію міжнародно-правових актів, що регламентують окремі аспекти діяльності профспілок, зокрема, Конвенцій МОП:

♦ Про представників працівників (№135), що дасть змогу на законодавчому рівні унеможливити дискримінацію виборних представників працівників при наймі, в процесі виробництва та при звільненні з роботи;

♦ Про організації сільських працівників (№141), з метою більш повного забезпечення права селян (у т.ч. фермерів) на об'єднання в асоціації, гарантування державної підтримки розвитку організацій сільських працівників;

♦ Про трудові відносини на державній службі (№151), з метою більш повного забезпечення права державних службовців на об'єднання в асоціації, укладання колективних договорів і врегулювання трудових конфліктів в арбітражному порядку.

Генеральній прокуратурі України та Міністерству внутрішніх справ України щорічно оприлюднювати звіти про випадки перешкоджання законній діяльності профспілок, втручання в неї органів державної влади, роботодавців, політичних партій, інших профспілок, а також про вжиті заходи з відновлення прав профспілок. Це підвищить рівень дотримання вже наявних законодавчих гарантій свободи діяльності та рівних прав профспілок. Не може залишатися безкарним жоден випадок переслідування профспілкових лідерів, примусу працівників до виходу з профспілки, протиправної ліквідації профспілкових організацій[21, c. 14-17].

В Україні досі не створено належних гарантій забезпечення незалежності профспілок від роботодавців, унеможливлення організації "жовтих" профспілок, використання профспілок у політичних цілях або в цілях, які переслідує адміністрація підприємства. Для подолання цих негативних тенденцій необхідно вжити наступних заходів.

Верховній Раді України внести зміни та доповнення до Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", якими заборонити фінансування профспілок власниками підприємств поза межами статтей і обсягів фінансування, передбачених у колективних договорах чи угодах. Таке "позапланове" фінансування повинно тягнути за собою відповідальність аж до ліквідації профспілки, а незаконно отримані нею кошти — перераховуватися до Держбюджету.



--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Сучасний стан та перспективи розвитку профспілкового руху в Україні (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно