Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Сучасні моделі ринку праці та розвиток регіонального ринку праці (реферат)



Зміст

1. Сучасні моделі ринку праці: стан та шляхи розвитку

2. Характеристика ринку праці в сучасних умовах

2. Сучасний стан ринку праці України в умовах економічної кризи

4. Фактори впливу на розвиток регіонального ринку праці за умов євроінтеграції

Використана література

1. Сучасні моделі ринку праці: стан та шляхи розвитку

В Україні, починаючи з 90-х років здійснювалася переважно пасивна політика у сфері зайнятості населення, оскільки фінансові можливості для проведення активної політики були обмежені через значну заборгованість підприємств з виплати страхових внесків. Наслідками низького рівня заробітної плати, постійної затримки її виплати та видачі допомоги з безробіття призвело до поширення зубожіння значної частини населення, його соціальної деградації та масової міграції працездатного населення за кордон. Разом з тим, за роки незалежності не було створено дієвого механізму ринку праці, який включав би не лише елементи державного регулювання а й забезпечував оптимальну структуру трудових ресурсів та зайнятості через взаємодію попиту і пропозиції.

Питання функціонування ринку праці розглядали у своїх наукових працях зокрема Ю. Богоявленська, А. Рофе, С. Рощін, Г. Слєзінгер. Однак в вітчизняній економічній літературі залишається нерозглянутою низка питань пов'язаних з механізмом взаємодії основних його елементів, пов'язаних із особливостями соціальних, політичних інститутів окремих країн.

Визначення оптимальних моделей ринку праці та їх окремих складових, зокрема огляд видів та моделей ринку праці, які існують зараз в розвинутих країнах.

Вітчизняний ринок праці перебуває в стадії становлення. У радянський період розвиток стримували, з одного боку: висока централізація економіки, жорстке державне регулювання заробітної плати, незначна її диференціація залежно від результатів праці, низька соціальна мобільність населення через адміністративні обмеження. В результаті радикальних реформ 90-х років та відсутності виваженої державної політики в сфері зайнятості в Україні було зруйновано планову систему підготовки та руху кадрів, держава фактично не регулює розмір заробітної плати, встановлений розмір мінімальної заробітної плати не пов'язаний з прожитковим мінімумом.

До інших чинників, які гальмують формування ринку праці, слід віднести:

- тривалий спад виробництва, вихід з якого намітився тільки на початку XXI ст.;

- недосконалість законодавчої бази;

- наявність та зростання рівня прихованого безробіття;

- неконтрольована міграція населення і робочої сили до країн колишнього СРСР (більшою мірою) та країн Європейського співтовариства (меншою мірою);

- відсутність зв'язку між державними і ринковими методами регулювання зайнятості;

- недосконале інформаційне забезпечення.

Ринок праці не обмежений суто економічними відносинами, а включає ще й соціальні, правові та психологічні аспекти. В нашій країні окремі елементи, які забезпечують функціонування ринку праці, відсутні або знаходяться в стадії формування. В інших країнах процес становлення ринку праці також відбувався нерівномірно через різні умови і відмінності як в економічній так і неекономічних сферах. Як наслідок, склалися певні відмінності в процесі найму працівників, їх навчанню та підготовці, організації профспілок, історичних традиціях тощо.

В сучасному світі виокремлюють три основні моделі ринку праці: США, Швеції та Японії.

Модель ринку праці США характеризується високою активністю суб'єктів ринку праці, яка ґрунтується на державній політиці підтримки конкурентного стану економіки та прагненням до індивідуального успіху. Політика зайнятості на підприємствах орієнтується на високу географічну (територіальну) мобільність працівників між підприємствами, на прийом вже підготовлених в учбових закладах країни кадрів, на мінімум витрат підприємства на виробниче навчання. Заробітна плата є результатом індивідуальних і колективних переговорів, укладання контракту або колективного договору. Важливу роль в колективних переговорах грають профспілки, більшість яких створюються за галузевим принципом. Як наслідок, рівень заробітної плата залежить від попиту і пропозиції робочої сили, складності робіт, продуктивності праці, можливостей підприємства.

Страхування на випадок безробіття регулюється федеральними законами і законами штатів. Федеральний закон встановлює загальні принципи страхування по безробіттю, які потім деталізуються в законах кожного з штатів. Страхові внески по безробіттю платять підприємці і найняті робітники, велика частка їх падає на підприємців. Зібрані гроші спрямовуються окремо до федерального фонду і фондів штатів.

Сукупність відносин з найму працівників, рівня заробітної плати та соціального страхування має назву зовнішнього (національного) ринку праці, який характеризується відкритістю для всіх учасників. Комплектація робочих місць здійснюється шляхом набору основної маси робочої сили, підготовленої поза межами підприємства.

Хоча у США переважає зовнішній ринок праці, але існує і внутрішній ринок. Внутрішній (внутрішньофірмовий) ринок праці характеризується закритістю, слабкою конкуренцією. Рух робочої сили здійснюється в основному у рамках фірми, тобто перехід (переведення) робочої сили з одного робочого місця на інше, оволодіння суміжними спеціальностями.

Підготовка персоналу здійснюється усередині підприємства і підпорядкована меті і цілям конкретного підприємства. Внутрішньофірмові ринки відокремлені один від одного. На їх діяльності позначається характер виробництва і внутрішній розпорядок роботи. Тому кадри тієї або іншої фірми мають незначну конкурентоспроможність на зовнішньому ринку. Внутрішній ринок вирішує два головних завдання: забезпечення процесу оволодіння специфічними знань і навичками та внутрішньофірмовим досвідом; запобігання витоку одержаних знань і досвіду за межі фірми.

Наприклад, принципу довічної гарантії зайнятості дотримується найбільша компанія ІВМ. Для реалізації цього принципу, компанія здійснює політику безперервного збільшення розміру фондів соціального розвитку, надає працівникам численні пільги і заохочення. Протее, для США переважаючим залишається зовнішній ринок, про що свідчить більш високий рівень безробіття, в порівнянні з Японією і Швецією.

Внутрішній ринок більш притаманний економіці Японії. Відповідно, таку модель ринку праці часто називають японською. Відмінною рисою японської моделі є „система довічного найму”, яка гарантує зайнятість протягом усього терміну трудової діяльності працівників і формування самостійних профспілкових організацій усередині компаній.

Така політика зайнятості дозволяє компанії здійснювати професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників, не побоюючись того, що кваліфіковані фахівці можуть залишити фірму і витрати, які понесені фірмою на їх підготовку, виявляться марними. При цьому підготовка ведеться відповідно до науково-технічного прогресу, структури робочих місць, модифікації продукції, що випускається, заздалегідь передбачається професійна мобільність усередині фірми (керівництву фірми дозволено на власний розсуд переміщати працівників з одних місць на інші), виховання у працівників творчого відношення до праці.

При формуванні заробітної плати велике значення надається стажу роботи, що утримує працівників від переходу на інші підприємства. Але в останні роки все більше значення придбаває облік кваліфікації і ефективності праці.

Система довічного найму полегшує вирішення проблеми мінімізації безробіття. Вона дозволяє відносно безболісно скорочувати виробництво та робочий час, переводити працівників на дочірні підприємства або на підприємства інших фірм за взаємною угодою. Подібні заходи стримують зростання безробіття.

Шведська модель ринку праці відрізняється активною політикою зайнятості, що проводиться державою. Їй притаманний яскраво виражений державно-ринковий механізм, в якому державні елементи регулювання дуже тісно переплетені з ринковими елементами саморегулювання за домінування державного регулювання. Активність держави проявляється у виділенні значних фінансових ресурсів на програми підтримки зайнятості; перепідготовку робочої сили, підвищення її конкурентоспроможності.

Кошти з фонду зайнятості йдуть на професійну підготовку і перепідготовку працівників, створення робочих місць, як в державному, так і в приватному секторі, шляхом субсидування приватних компаній, надання допомоги безробітним в пошуку робочих місць, у тому числі через інформацію і профорієнтацію, виплату допомоги (компенсацій) з переїзду до нового місця роботи.

Предметом особливої турботи держави є підтримка зайнятості в галузях, що забезпечують соціально необхідні послуги в депресивних регіонах. Політика в сфері зайнятості тісно пов'язана з іншими складовими державної політики: податковою, галузевою і регіональною політикою і іншими, що дозволяє підтримувати високий попит на робочу силу і високу зайнятість в країні.

Проте, слід пам'ятати, що моделі ринку праці даних країн формувалися протягом тривалого періоду і під впливом масштабних економічних перетворень (таких як світова економічна криза 1929-1933 рр. та світова криза 1974-1975 рр.).

З огляду на вищенаведене слід зазначити наступні особливості ринку праці України. Для нашій країні характерним залишається висока питома вага державного сектор в економіці, перевага державних учбових закладів усіх типів, які готують кадри фахівців і кваліфікованих робітників для усіх секторів економіки. Це серйозна база для розвитку зовнішнього (загальнонаціонального) ринку праці. Розукрупнення підприємств, поява безлічі дрібних фірм також стимулює формування зовнішнього ринку, передача соціальних об'єктів підприємств у власність муніципальних органів самоврядування зміцнює позиції зовнішнього ринку.

Але разом з ним формується внутрішній ринок. Виникло і збільшується число приватних учбових закладів, хоча учнів в них трохи, зберігається ще база для підготовки робочої сили на підприємствах. Вони створюють основу для розвитку внутрішнього ринку. Але можна з упевненістю сказати, що домінуючим буде зовнішній ринок.

2. Характеристика ринку праці в сучасних умовах

Забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України як однієї з найбільших держав Європи пов'язане з вирішенням таких важливих питань, як розбудова сучасної соціально-орієнтованої економіки, відродження вітчизняного виробництва, відновлення соціальної захищеності населення. У практичному вирішенні цих найгостріших проблем одне із центральних місць займає ринок праці, що, як невід'ємна складова ринкової економіки, забезпечує розподіл і перерозподіл суспільної праці по галузях господарства, видах та формах діяльності, в територіальному просторі, за критерієм максимального ефективного використання трудового потенціалу домашнього господарства, підприємства, регіону, держави та згідно зі структурою суспільних потреб і форм власності.

Економічні зміни, що відбуваються в Україні, спричинені насамперед світовою фінансовою кризою, активізували вирішення низки соціально-економічних проблем щодо формування та ефективного функціонування ринку праці. Існуюча інфраструктура ринку праці не в змозі виконувати свої функції, значними залишаються обсяги та тривалість безробіття, що обумовлює деградацію трудового потенціалу і зниження конкурентоспроможності національної економіки. Гостро постають питання збалансованості попиту та працевлаштування робочої сили, зберігається нераціональна структура зайнятості. Загрозливим є інтенсивний процес відпливу кваліфікованих працівників і, як наслідок, депрофесіоналізація структури зайнятості.

Дослідженням деяких проблем ринку праці та аналізу окремих його аспектів займались такі вітчизняні вчені: А. Аблов, О. Волкова, С. Головіна, С. Кривенко, О. Крушельницька, А. Колот, П. Мазурок, С. Мочерний, Г. Осовська, В. Пухлій та інші.

В економічній теорії категорія «ринок праці» розглядається як складова ринкового механізму, за допомогою якої реалізуються відносини купівлі-продажу робочої сили. З одного боку, ринок праці розглядається як робоча сила, оскільки предметом купівлі-продажу на ринку праці є здатність до праці на конкретному робочому місці. З іншого – на ринку праці продається і купується саме праця. У літературних джерелах поняття «ринок праці» ототожнюється з такими поняттями, як «ринок праці», «ринок робочої сили», «ринок трудових послуг», «ринок ресурсів праці», «ринок робочих місць» і «ринок людського капіталу».

Фундамент вчення про ринок праці, з теоретичної точки зору, був закладений у класичній, неокласичній школах, кейнсіанстві, монетаризмі та інституціоналізмі, де ринок праці розглядається з позиційних міркувань. В економічній теорії визначення національного ринку праці не є однозначним. Його можна розглядати у вузькому (ринок праці охоплює тільки сферу обігу, де взаємодіють попит і пропозиція праці та визначається ціна останньої) і широкому значенні (ринок праці як багатоаспектна економічна категорія, що охоплює весь процес руху робочої сили: забезпечення належних умов для розширеного відтворення (заробітна плата, житлово-комунальні послуги) та якісної підготовки робітників, раціонального використання вільного часу, розвитку інтелектуальних і фізичних здібностей людини, встановлення динамічної відповідності між розвитком виробництва та наявною робочою силою, створення сприятливих умов і стимулів для ефективного функціонування ринку праці).

Теоретичне осмислення особливостей функціонування національного ринку праці визначається рівнем розвитку інфраструктури, що припускає кардинально нові методологічні підходи до його аналізу. На ринку праці постійно виникають проблеми як економічного, так і соціального характеру (бідність, безробіття, інфляція, соціальна напруженість у суспільстві, сучасні громадські рухи та соціальні революції тощо), які він не в змозі подолати самостійно. У результаті ринок праці примушує суспільство і державу створювати відповідні інститути, діяльність яких була б спрямована на вирішення цих проблем. Такі інститути зумовлюють утворення інфраструктури ринку праці.

До інститутів, які забезпечують функціонування ринку праці, відносять державні органи управління ринком праці країни національного, регіонального та місцевого рівнів; недержавні заклади сприяння зайнятості, кадрові та профспілкові служби господарюючих суб'єктів країни, організації роботодавців, громадські організації. Особливе місце при цьому займають державні органи влади, які одночасно виступають і елементом інфраструктури ринку праці, і суб'єктом управління інфраструктурою ринку праці.

Система органів управління ринком праці на державному рівні включає сукупність органів державної законодавчої (Верховна Рада України), виконавчої (Кабінет Міністрів України) та судової влади (Конституційний, Верховний та Господарський суди, а також Міністерство юстиції України).

Центральним органом виконавчої влади з питань регулювання ринку праці є Міністерство праці та соціальної політики України, що працює у взаємодії з органами виконавчої влади областей, міст Києва й Сімферополя. Йому підпорядковуються такі установи, як Державна служба зайнятості України (яка є розпорядником коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування), Національна академія праці, Центральне бюро нормативів з питань праці, Інститут підготовки та підвищення кваліфікації кадрів тощо.

Поряд із Міністерством праці та соціальної політики України функції управління ринком праці виконують інші міністерства та відомства України (Міністерство освіти і науки, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державний комітет з молодіжної політики, спорту і туризму, Міністерство охорони здоров'я, підлеглі їм об'єднання, підприємства, установи та організації).

Регіональні ланки системи управління ринком праці вирішують завдання забезпечення надійного функціонування обласних, районних і міських систем обліку, планування і регулювання зайнятості населення, а також перерозподілу робочої сили з метою забезпечення підприємств необхідними постійними або тимчасовими кадрами, підвищення ефективності їх використання. До недержавних організацій, які забезпечують формування і розвиток ринку праці, відносять кадрові агентства, трудові колективи та профспілкові підприємства.

Особливе місце в інфраструктурі ринку праці займають інститути соціального партнерства. Крім органів державної влади, до їх складу входять професійні спілки та їх об'єднання, а також організації роботодавців та їх об'єднання.

Слід зазначити, що сформована інфраструктура ринку праці та її інститути в Україні продовжують удосконалюватись, що, у свою чергу, призводить до піднесення економічної активності людської складової частини продуктивних сил. Інфраструктура національного ринку праці повинна стати одним з адекватних механізмів входження України в ЄС, що дозволить мінімізувати ризики, пов'язані з адаптацією економіки країни до європейських стандартів. У зв'язку з цим проблема розвитку інфраструктури національного ринку праці повинна узгоджуватися з прогнозуванням соціально-економічних наслідків інтеграції України в європейський економічний простір.

Для повноцінної картини характеристики національного ринку праці потрібно провести аналіз основних економічних показників ринку праці, до яких відноситься економічна активність населення працездатного віку за 2006–2009 роки (в середньому за I півріччя). Згідно з табл. 1, чисельність зайнятого населення у динаміці зростає до 2009 р., після чого спостерігається різке його падіння. Чисельність безробітного населення за 2006–2008 рр. поступово зменшується і на 2009 р. становить 608 тис. осіб. Це є позитивною тенденцією в передкризовий період, оскільки зменшення чисельності безробітних призводить до зменшення державних витрат на допомогу з безробіття та збільшення надходження до бюджету країни. Усе це підтверджує показник рівня зайнятості, який протягом перших трьох аналізованих періодів зростає, а у четвертому аналізованому періоді падає, та показник рівня безробіття, який за аналогічний період знизився, а у 2009 р. піднявся. Зменшення чисельності економічно неактивного населення протягом 2006–2008 рр. означає менше навантаження на заробітну плату працюючих та зменшення державних витрат на утримання осіб, які належать до цієї категорії. У цілому, з 2006 р. по 2008 р. спостерігається позитивна динаміка економічної активності населення працездатного віку, що призводить до позитивних змін в економіці України.

Сьогодні, в період економічної кризи, ситуація погіршилась, а згідно з прогнозами Міністерства праці та соціальної політики України, негативні тенденції на ринку праці будуть спостерігатися до 2011 року. Стабілізації на ринку робочої сили будуть сприяти: участь населення у підготовці та проведенні в Україні Євро-2012, розвиток промисловості України, зміна структури зайнятості, деталізація трудової міграції, а також посилення відповідальності органів виконавчої влади й соціальних партнерів за реалізацію політики зайнятості.

Зважаючи на вищевикладене, на державному рівні необхідно запропонувати такі заходи:

- удосконалити інфраструктуру національного ринку праці, що, у свою чергу, сприятиме піднесенню економічної активності людської складової частини продуктивних сил;

- роботу центрів зайнятості спрямувати на вдосконалення системи перекваліфікації працездатного населення для розвитку гнучкого ринку робочої сили;

- розробити політику регулювання міграції як щодо експорту, так і щодо імпорту праці, що забезпечить захист національних інтересів України ;

- створити вагомі стимули для кваліфікованої робочої сили, яка щорічно емігрує за кордон, шляхом підвищення попиту на висококваліфіковану робочу силу з боку транснаціональних компаній;

- забезпечити збалансованість попиту і пропозиції робочої сили.

Реалізація всіх запропонованих вище заходів сприятиме подоланню негативних наслідків фінансово-економічної кризи на ринку праці. Це, у свою чергу, посилить регуляторну роль держави, спрямовану на підтримку трудових ресурсів суспільства з метою збереження трудового потенціалу країни.

2. Сучасний стан ринку праці України в умовах світової фінансової та економічної кризи

Сьогодні однією із найбільш гострих соціально-економічних проблем України є феномен безробіття (особливо серед молоді). Причиною такого значного розповсюдження цього явища є неефективність використання робочої сили й відсутність економічних умов, які дали б змогу людям застосовувати свої навички у продуктивній роботі за пристойну плату. Тому більшість економістів та соціологів розглядають це явище як соціальне зло, а історичний досвід переконливо доводить його кризотворчий потенціал. Саме з безробіттям пов'язані такі деструктивні явища як падіння виробництва, бідність, соціальна напруга, криміналізація. Якщо розглянути ринок праці, то тут безробіття є тіньовим аспектом зайнятості. Безробіття багатофакторне явище, і воно впливає на всі сфери суспільного життя. Цей феномен варто розглядати як з позитивного боку, так і з негативного. Наприклад, позитивом є те, що безробіття стимулює людину до ефективної праці і підвищення рівня конкурентоспроможності своєї робочої сили, відображає перерозподіл кадрів, а з іншого боку – воно здійснює удар по мотивації людей до праці.

Це питання досліджували багато вчених-економістів, зокрема: В.Б. Артеменко, В.Д. Базилевич, П.Ю. Буряк, З. Варналій, О.В. Вороненко, В. Геєць, М.І. Долішній, Б.І. Дяченко, В.С. Кравців, В.П. Мікловда, С. Пірожков, М.І. Пітюлич, Л.К. Семів, У.Я. Садова, Л.Т. Шевчук та інші вчені, які розкривають різні аспекти територіального регулювання зайнятості населення, досліджуючи цю проблему в умовах поглиблення ринкових реформ та появи ознак стабілізації економіки.

Водночас, незважаючи на значний науковий доробок, дослідженнями не охоплено повною мірою питання особливостей формування ринку праці в Україні протягом 2009-2010рр. та дев'яти місяців 2011 р., що власне і стало предметом цього дослідження. Під час дослідження використовували методи статистичні, економікоматематичні, порівняльного аналізу та динамічних рядів.

Фінансово-економічна криза, яка розпочалася в Україні наприкінці 2008 р., призвела до загострення ситуації на ринку праці, що триває і сьогодні. Однією з найбільш значних проблем є скорочення обсягів зайнятості та зростання безробіття населення. За даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності, середньомісячна кількість економічно активного населення віком 15-70 років у 2010 р., порівняно з 2009 р., зменшилась на 0,5 % і становила 22,08 млн осіб, з яких 20,2 млн осіб, або 91,5 % були зайняті економічною діяльністю, а решта 1,87 млн осіб – відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП), класифікувалися як безробітні.

Кількість економічно активного населення працездатного віку за перше півріччя 2010 р., порівняно з першим півріччям 2009 р. зменшилась на 0,46 % та становило відповідно, 20,24 млн осіб, або 91,67 % від зазначеної категорії населення віком 15-70 років. Утім рівень економічної активності населення віком 15-70 років загалом по Україні майже не змінився та становив у 2010 р. 63,8 %, що зумовлено незначним зростанням чисельності населення зазначеного віку. Серед населення працездатного віку цей показник зріс з 71,7 % до 72,1 % через зростання рівня економічної активності жителів міських поселень. Водночас серед населення сільської місцевості цей показник не змінився і у першому півріччі 2010 р. становив 73,3 %.

У цей період у всіх регіонах країни спостерігалося зростання рівня зайнятості населення. Якщо розглядати Закарпатську область, то рівень зайнятості населення у віці 15-70 років у 2010 р. зріс на 1,22 % і становив 530,6 тис осіб, а серед населення працездатного віку – 491,3 тис осіб, і порівняно з 2009 р., зріс на 0,6 %.

Серед зайнятого населення України віком 15-70 років кожен п'ятий працював у сільському господарстві або промисловості, кожен шостий – у торгівлі, ремонті автомобілів, побутових приладів. Найбільший приріст зайнятого населення спостерігався у торгівлі (на 5,8 %), наданні комунальних та індивідуальних послуг; діяльності у сфері культури та спорту (2,1 %) та державному управлінні (1,7 %). При цьому значне скорочення кількості зайнятого населення відбулося у сільському господарстві (на 10,8 %), фінансовій діяльності (на 4,3 %) та промисловості (на 2,7 %).

Тепер розглянемо показники безробіття. Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15-70 років загалом по країні у 2010 р., порівняно з відповідним періодом 2009 р., зменшилась на 141,3 тис. осіб (7 %). Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міських поселень (1,4 млн осіб), решту – жителі сільської місцевості. Загальне зменшення безробіття населення віком 15-70 рр. відбулося здебільшого за рахунок осіб працездатного віку (на 139,7 тис. осіб).

За даними Державного комітету статистики України, протягом 2010 р. та дев'яти місяців 2011 р. спостерігалася тенденція до зростання рівня заробітної плати, причому значно вищими темпами, ніж у відповідному періоді попереднього року. Цьому сприяла поступова стабілізація фінансово-економічної ситуації в країні, про що свідчать зокрема позитивні результати роботи промислового комплексу. Середньомісячна номінальна заробітна плата штатного працівника зросла на 18,7 % і становила 2108 грн.

Водночас, за досліджуваний період сучасний стан ринку праці характеризується наявністю низки проблем, які є бар'єром для нормального соціально-економічного розвитку як всієї країни, так і її окремих регіонів. Актуальними лишаються проблеми економічної активності населення, кількісноякісного дисбалансу між пропозицією та потребою у робочій силі, низького кваліфікаційного рівня незайнятого та працюючого населення, а також проблеми зайнятості молоді та інвалідів (насамперед, у монофункціональних містах, шахтарських регіонах, сільській місцевості), нелегальні зовнішні трудові міграції, неформалізовані внутрішні трудові міграції та тіньовий ринок праці.

Впровадження у дію нового Податкового кодексу України (від 2 грудня 2010 р.) істотно вплинув на ринок праці. Фахівці вважають, що вступ в дію Податкового кодексу збільшив тіньову зайнятість українських громадян, яка зросла практично удвічі. На сьогодні легальний ринок праці стає нерентабельним для громадян. Це пояснюється насамперед тим, що в Україні встановлений один із найвищих рівнів соціальних відрахувань.

Кількість зареєстрованого безробіття у вересні 2011 р. становить 585,6 тис. осіб, що на 40,7 тис. осіб більше, ніж у грудні 2010 р. Цей показник зріс і порівняно з січнем 2010 р. на 11,18 %. Щоб сьогодні створити одне робоче місце у великому бізнесі, необхідно 300 тис. грн, у малому – 20 тис. грн. Нова податкова система формується таким чином, що малий бізнес може взагалі зникнути, тоді кількість безробітних зросте до 5 млн, які будуть шукати роботу у тіньовому секторі або взагалі залишати країну у пошуках стабільного доходу. Міграційні процеси насамперед торкнуться інженерів, ІТ-фахівців та вчених, оскільки держава за короткий період часу не зможе забезпечити їх новими робочими місцями.

Проблемою є нелегальна праця громадян України за кордоном, неналежний соціальний захист, ризики страхових заощаджень і пенсійного забезпечення, відсутність надійних механізмів перерахування отриманих за працю за кордоном коштів, повернення мігрантів. Нівелювання негативних проявів зовнішньої трудової міграції громадян України, насамперед, пов'язане зі створенням привабливого внутрішнього ринку праці, укладенням угод щодо працевлаштування та соціального забезпечення громадян України, які перебувають за її межами.

Істотний вплив на ринок праці здійснює незадоволений попит роботодавців на робочу силу за рахунок випускників навчальних закладів із низькими теоретико-практичними навиками роботи. Звідси виникає проблема недостатнього рівня підтримки тих, хто вперше виходить на ринок праці. В основі причин незадоволеного попиту роботодавців на якісну робочу силу серед дорослого населення – відсутність системи навчання дорослого населення впродовж трудового життя, або проблема професійної переорієнтації, вирішення якої значно скоротило б рівень безробіття в державі. Тягар фінансування професійного навчання на виробництві покладено лише на роботодавця. Наслідком є економічна неспроможність підвищувати кваліфікаційний рівень працівників або незацікавленість роботодавців у підвищені якості персоналу.

Характерною ознакою ринку праці України є низький рівень зайнятості осіб із інвалідністю. За даними інформаційно-обчислювального центру Міністерства праці, у 2010 р. кількість працюючих інвалідів становила 515 тис. осіб, або 39 % від загальної чисельності інвалідів працездатного віку, тоді як в інших країнах рівень зайнятості цієї категорії громадян є значно вищим (наприклад, в Італії – 55 %, у Швеції – 60,1 %, у Китаї – майже 80 %). Основними причинами, які стримують зайнятість інвалідів в Україні, є:

● порівняно низький рівень освіти інвалідів і їх професійної підготовки;

● недостатня кількість робочих місць, на яких може бути задіяно працю інвалідів.

Отже, для легалізації ринку праці, подолання регіональної диспропорції, для підвищення якості та попиту на національну робочу силу, доцільно запровадити таку систему заходів:

● знизити податкове навантаження на заробітну плату, спрощувати адміністрування податків;

● створювати комфортні умови для роботодавців;

● збільшити фінансові надходження до служб зайнятості найбільш економічно відсталих регіонів за рахунок державного перерозподілу всіх коштів, отриманих у регіонах, залежно від потреб кожного з них;

● розширити сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць через встановлення сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, на яких створюються нові робочі місця, надання державної підтримки сільськогосподарським виробникам, підприємствам у депресивних регіонах;

● удосконалити механізм формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних і робітничих кадрів на основі даних про стан регіональних ринків праці;

● запровадження системної взаємодії роботодавців і професійно-технічних навчальних закладів шляхом активізації участі роботодавців у створенні сучасної навчально-виробничої бази;

● розроблення та впровадження програм покращення демографічної ситуації в регіонах шляхом фінансової підтримки найбільш уразливих верств населення;

● забезпечення гідних соціальних гарантій для багатодітних родин (встановлення пільг у медичному, освітньому обслуговуванні);

● реалізацію механізмів щодо працевлаштування випускників навчальних закладів, передбачених Законом України "Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю".

Саме тому ці аспекти потребують подальшого наукового обґрунтування та повинні стати предметом подальших досліджень.

4. Фактори впливу на розвиток регіонального ринку праці за умов євроінтеграції

Для забезпечення економічного зростання України залишається актуальним необхідність формування власної моделі розвитку регіонального ринку праці. Найважливішим завданням при розробці даної моделі є, в першу чергу, визначення найсуттєвіших факторів, які будуть впливати на динаміку розвитку регіонального ринку праці. Особливої актуальності дослідження факторів впливу на розвиток регіонального ринку праці набуває за низької пристосованості робочої сили в умовах світової фінансової кризи, нових умов господарювання та впливу євроінтеграції; при зростанні соціальних ризиків на ринку праці, які супроводжуються посиленням нестабільності і коливання рівня доходів населення, збільшенням резервів робочої сили, які набувають соціально небезпечних обсягів.

Накопичення проблем, пов'язаних з впливом різних факторів на розвиток регіонального ринку праці, зумовило серйозне зацікавлення ними науковців та проведення досліджень, спрямованих на їх розв'язання. Наукові доробки вчених-економістів стосуються розкриття сутності поняття факторів, які впливають на розвиток регіонального ринку праці, їх класифікації, основних характеристик та компонентів, шляхів їх впливу тощо. Даній проблемі присвячені праці Д.П. Богині, О.В. Волкової, О.А. Грішнової, М.І. Долішнього, С.М. Злупка, Л.М. Ємельяненко, Є.П. Качана, Е.М. Лібанової, В.В. Онікієнко, В.І. Приймака, У.Я. Садової, Л.К. Семів, Л.Г. Ткаченко, та ін. Проте характерним є те, що фактори розвитку регіонального ринку праці в Україні за умов впливу світової фінансової кризи, нових умов господарювання та впливу євроінтеграції ще недостатньо досліджено. Все це і зумовило вибір теми даного дослідження, визначило мету, послідовність викладу.

Фактором, згідно визначення Великого тлумачного словника сучасної української мови, називають умову, рушійну силу, причину будь-якого процесу чи явища, що визначає його характер або одну з основних рис. У.Я. Садова та Л.К. Семів під поняттям фактора розуміють певну силу чи сукупність сил, умов чи причин, необхідних для здійснення будь-якого процесу (дії). При цьому факторами вони стають лише під впливом тих чи інших законів або закономірностей розвитку, тобто самі вимагають особливих умов існування.

Із сукупності факторів впливу на розвиток регіонального ринку праці за умов євроінтеграції завжди можна виділити фактори: зовнішні та внутрішні, загальні та специфічні (особливі), основні й другорядні, прямі та побічні, одно- і різноспрямованої дії тощо. За відношенням до впливу на розвиток регіонального ринку праці в Україні фактори можуть бути зовнішніми (випливати із зовнішнього середовища й не залежати від регіонального ринку праці) та внутрішніми (формуватися й коригуватися всередині нього), впливати безпосередньо або опосередковано на ринок праці і певним чином взаємодіяти між собою. Вплив зовнішніх факторів на висвітлення регіонального аспекту розвитку ринку праці став особливо відчутним із нарощуванням процесів євроінтеграції та глобалізації, фінансово-економічної кризи тощо. Євроінтеграція стала об'єктивною закономірністю цивілізаційного розвитку. Як складний, багатоплановий процес вона здійснює вплив на всі сфери людського життя, в тому числі і на ринок праці. Так, потенційними перевагами фактору впливу на розвиток Подільського регіону від євроінтеграції є: посилення мобільності робочої сили; можливості сформування ринкові моделі поведінки; посилення творчого характеру праці внаслідок набуття досвіду трудової діяльності за кордоном з метою підвищення загального професійно-кваліфікаційного рівня зайнятості населення; підвищення стандартів з оплати праці в результаті більшої відкритості економіки; посилення конкурентоспроможності освітніх послуг, що забезпечуватиме підвищення освітнього рівня робочої сили, розширення експортного потенціалу за рахунок відкритого доступу на світові ринки, що забезпечуватиме створення нових робочих місць, залучатиме іммігрантів на малопривабливі за умовами оплати та найму робочі місця тощо. Проте, не слід забувати, що вплив євроінтеграції на розвиток регіональних ринків праці України супроводжується безліччю небезпек і ризиків. Так, одними з найбільш відчутних негативних впливів на Подільський регіональний ринок праці стало суттєве погіршення якості людського капіталу внаслідок міграційного відтоку за кордон висококваліфікованої робочої сили (з метою працевлаштування, особливо з Тернопільської та Хмельницької областей), від'їзду молоді (з метою отримання освіти тощо). Для Подільського регіонального ринку праці характерним є: зростання зовнішніх мігрантів серед сільського населення, молоді, жителів малих міст і навіть обласних центрів (м. Тернопіль), зміна характеру міграції з "човникової” на "гастарбайтерську”, розширення географії приймаючих країн; зростання терміну перебування за кордоном, збільшення частки жінок серед трудових мігрантів тощо.

Негативним є те, що в Україні, практично відсутня довгострокова стратегія та дієві механізми впливу на мотивацію трудових мігрантів. Закони, які прийняті у сфері регулювання міграції людських ресурсів носять, поки що, декларативний характер (Конвенція Міжнародної організації "Європейська конвенція захисту трудящих-мігрантів”, "Про зловживання у сфері міграції та про забезпечення трудящим-мігрантам рівних можливостей”), а двосторонні домовленості часто є лише декларативними, в яких не враховуються реальні проблеми трудових мігрантів. Крім цього, через значну міграцію молоді та жінок поширюється морально-психологічний клімат у суспільстві Подільського регіону.

Проявом фінансово-економічної кризи на Поділлі є збільшення кількості збиткових та збанкрутілих підприємств, закриття неконкурентоспроможних виробництв, що призводить до скорочення робочих місць і збільшення рівня безробіття. Таким чином, негативними наслідками фактору впливу світової фінансової кризи на регіональний ринок праці Поділля стали: загроза втрати людиною робочого місця і грошових засобів у вигляді заробітної плати, зростання соціальної напруги, поява різного роду небажаних проблем, в тому числі: посилення психологічного очікування підвищення цін і недовіри населення до банківської системи тощо.

Переходячи до внутрішніх факторів, слід підкреслити, що „генеральним фактором, який визначає розвиток регіонального ринку праці, на думку У. Садової та Л. Семів, є потреби суспільства, тобто, потреби людей в економічній діяльності як форми примноження штучного середовища їхнього існування. Потреби мають чітко виражений регіональний характер, що відображає територіальні відмінності географічного середовища, специфіку способу виробництва суспільних благ, особливості розвитку продуктивних сил, демографопоселенських й трудових процесів. У такій інтерпретації кожен фактор відображає масштаби, рівень постійності, просторового охоплення явища.

Висвітлення регіонального аспекту розвитку ринку праці вимагає виокремлення факторів, які впливають на основні характеристики регіонального ринку праці та специфіку вироблення відповідних заходів політики його регулювання. До найбільш значимих, на наш погляд, факторів впливу на розвиток Подільського регіонального ринку праці можна віднести: соціально-економічні, демографічні, соціально-інноваційні; особистіснопсихологічні; екологічні; фактори впливу євроінтеграції, світової економічної кризи та інші фактори.

Соціально-економічні фактори впливають на соціальну-економічну орієнтацію ринку праці. Економічні фактори, характеризуючи виробничий потенціал регіону та висвітлюючи особливість економічної ситуації в регіоні, формують основоположні пропорції регіонального ринку праці. Економічні фактори включають: розвиток виробничої сфери; структуру робочих місць; наявність сировинних та паливно-енергетичних ресурсів; науково-технічний потенціал; податкову політику; реальні доходи населення, пропозицію продовольчих і непродовольчих товарів, послуг, їх якість; рівень інфляції тощо. Кризовий стан економічної системи, вплив світової фінансової кризи, зниження рівня інвестиційної активності суб'єктів господарювання та відсутність стимулів інвестування виробничої сфери не дозволяють розширити сферу зайнятості населення, недоліки податкової системи обмежують можливості створення умов для динамічного обігу капіталу і зростання потреби в робочій силі, появи нових робочих місць у технологічно оновленому виробництві. Так, якщо у розвинутих країнах світу структурні зрушення спрямовуються на зростання зайнятості у галузях, що виробляють кінцеву продукцію, та соціально-орієнтованих і в сфері послуг, то в нашій державі тенденції протилежні світовим.

Крім цього, соціально-економічним наслідком сучасного стану економічної системи України є руйнація мотиваційної основи зайнятості населення на тлі загальної кризи платежів. Необхідно відзначити низький рівень оплати праці в Подільському регіоні, крім цього, у провідних галузях економіки на Поділлі характерною є заборгованість з виплати заробітної плати на початок 2009 року. Ще одним з факторів розвитку ринку праці – є тінізація фондів оплати праці підприємств. За експертними оцінками, фонд оплати праці типової української компанії схуд удвічі, на деяких підприємствах – на 60–75 %. Для Подільського регіону так як і для України в цілому, характерним є те, що поряд із працівниками за наймом у сфері офіційної економіки формується сфера самозайнятості у формальному та неформальному секторах. Точні дані про реальні масштаби тіньового сектору економіки України, так і Подільського регіону, відсутні. На думку Є.П. Качана, О.О. Обухівського, в нашій державі один з найвищих рівнів тіньової економіки –60–70 % ВВП. Отже, економічні фактори здійснюють як пряму так і побічну дію на розвиток регіонального ринку праці, впливаючи як інтенсивно так і екстенсивно.

До соціальних факторів необхідно віднести – систему освіти, охорони здоров'я, рівень розвитку соціальної інфраструктури регіону, житлово-комунальне господарство, рекреаційну систему. Перелічені фактори відіграють інтенсивний вплив на трудовий потенціал регіону, підвищуючи його через якісну складову, і впливаючи як на фазу формування, так і на фазу використання трудового потенціалу на регіональному ринку праці. Характеризуючи соціальну структуру зайнятості Подільського регіону, необхідно відзначити, що з'явилися нові проблеми у сегментах ринку праці, регулювання яких потребує прийняття нових рішень і диференційованих підходів у розвитку регіонального ринку праці. Кожен із цих сегментів має відповідні фактори впливу на розвиток ринку, які необхідно досліджувати та висвітлювати, з метою попередження негативних наслідків.

Зростання потенціалу соціальної сфери сприяє більш повному задоволенню соціальних потреб населення, у тому числі на ринку праці. Зазвичай у регіонах України розвиток соціально орієнтованих галузей і соціальної інфраструктури не відповідає реальним потребам населення. В зв'язку з цим постає проблема структурної трансформації господарських комплексів регіонів і використання чинника структурних змін у методології формування та реалізації регіональної політики ринку праці.

За сучасних умов посилюється роль впливу соціально-інноваційних факторів на розвиток регіонального ринку праці. Соціальні інновації виступають, „по-перше, як результат творчої діяльності, що набув широкого використання і є підґрунтям для значущих соціальних змін; по-друге, як процес перетворення нововведень на соціокультурні норми і зразки, що забезпечує їх інституціональне оформлення і закріплення у сфері духовної та матеріальної культури суспільства. Фактор соціальних інновацій стосується пізнавальних здатностей людей, їх відношенням до оточуючого середовища, їх духовних потреб і власних дій, що може корегувати ступінь напруженості певних процесів. Фактори соціальних інновацій можуть як позитивно, так і негативно впливати на розвиток ринку праці в регіоні; мати явний чи латентний характер; бути ініційованими зовнішніми чинниками, наприклад, діями власної держави чи країн ЄС, або внутрішніми спонтанними змінами при здійсненні трудових відносин. Тому, при формування власної моделі регіонального ринку праці необхідно враховувати історичні, територіальні і соціокультурні аспекти вибору інноваційних стратегій розвитку.

Багатофакторність, полікритеріальність і віртуальність численних сучасних соціальних інновацій повинна враховуватися дослідниками при проектуванні соціальних ініціатив і моніторингу соціальних явищ. Однією з гострих проблем розвитку ринку праці є проблеми демографічного характеру, в тому числі – довготривале погіршення здоров'я населення. Демографічна складова виступає водночас і як підґрунтя, і як наслідок реалізації та розвитку всього комплексу різнопланових потреб і можливостей індивіда, а також як результат функціонування економічних ресурсів і механізмів або в інтересах забезпечення розвитку регіонального ринку праці, або проти нього. Демографічні фактори впливу на розвиток регіонального ринку праці набувають екстенсивного характеру, відтворюючи трудовий потенціал населення регіону через кількісну складову та характеризуючи структурні особливості (статево-віковий склад, стан здоров'я) його розміщення. Дані фактори визначають загальну кількість і статево-вікову структуру працездатного населення; його територіально-галузевий розподіл та якісні характеристики, рівень народжуваності, смертності в регіоні; природне відтворення населення; форми зайнятості й рівень мобільності. Специфіка кризової демографічної ситуації в Україні визначається тим, що значні кількісні втрати населення, зумовлені не лише низькою народжуваністю, а й значними масштабами передчасної смертності, не заміщуються належним "приростом” якості населення, про що свідчить погіршення стану здоров'я. Так, в Подільському регіоні привертає увагу висока чоловіча та смертність малюків.

Збільшення антропогенних навантажень на органічний і неорганічний світ і виникнення у зв'язку з цим необхідності термінового покращення екологічної безпеки вимагає врахування цієї групи чинників у розвитку регіонального ринку праці. Екологічні фактори характеризують природно-кліматичні умови та стан навколишнього середовища, у тому числі його забрудненість, рівень екологічної безпеки населення, екологічну культуру, активність природоохоронної діяльності в регіоні, задоволеність середовищем існування тощо. Дані фактори передбачають врахування впливу показників природоохоронного комплексу з метою зменшення шкідливого впливу радіаційного випромінювання та виробничих викидів в атмосферне повітря, водний басейн, зведення до мінімуму кількості робочих місць із шкідливими умовами праці, формування екологічної культури на формування, розвиток регіонального ринку праці та ефективне використання людського потенціалу.

Екологічний фактор можна вважати фактором прямої дії із зростаючим негативним впливом на розвиток трудового потенціалу через погіршення стану здоров'я, а отже й на розвиток регіонального ринку праці. Виокремлення екологічних факторів є необхідною передумовою обґрунтування основних пріоритетів розвитку регіонального ринку праці та зайнятості населення, які спрямовані забезпечити безпеку життєдіяльності населення.

Подільський регіон характеризується певними етнокультурними складовими. Наявність специфічної етнічної культури населення, регіональний менталітет, культура, традиції, духовні цінності, ступінь моральності в значній мірі впливають на ставлення людини до свого місця у суспільстві, в праці. Особливістю розвитку ринку праці за сучасних умов є те, що професійні та технічні знання, які є основою кваліфікації робочої сили, швидко застарівають. Це ставить підвищені вимоги до працівників з погляду тих особистісних характеристик, що пов'язані зі здатністю до освоєння нових знань, сприятливістю до інновацій тощо. Тому пошук нових механізмів розвитку регіонального ринку праці за сучасних умов, забезпечення його динамічності висуває на передній план особистісно-психологічні фактори, які включають в себе рівень кваліфікації, освіти, задоволеність працею, особисті характеристики, інтереси, мотивацію, сімейний стан і психологічний клімат в сім'ї, психоемоційні можливості, можливість отримання роботи та інше. Ці фактори мають пряму дію та носять інтенсивний характер, підвищуючи трудовий та людський потенціал людини, шляхом підвищення її внутрішніх резервів.

Негативними рисами особистісно-психологічного фактору, які впливають на розвиток Подільського регіонального ринку праці можна назвати: відсутність системи навчання впродовж життя та наявність традиції масового індивідуального освітньо-професійного саморозвитку в умовах ізольованості від світових тенденцій і досягнень, які є успадкованими, пов'язаними з особливостями менталітету і психології вітчизняного працівника; притаманність комплексу самодостатності, відсутність масового володіння ресурсами інформаційних технологій і телекомунікацій, іноземними мовами, демократичним світоглядом, недостатність певних особистісних умінь (критичного мислення, самоповаги, вміння управляти змінами, самостійно вирішувати проблеми) тощо. Таким чином, перераховані фактори та наявність інших факторів одночасно впливають на розвиток Подільського регіонального ринку праці.

Проведене дослідження дозволило зробити висновок, що економічний потенціал регіональних ринків праці України, ступінь невідповідності і асиметрії в їхньому розвитку знаходяться під впливом важливих факторів: зовнішніх та внутрішніх, загальних та специфічних, основних і другорядних, прямих та побічних, виокремлених нами, які, проте, можуть бути доповнені або узагальнені. Дослідження факторів впливу на розвиток регіонального ринку праці проводились на прикладі Подільського регіону з метою підвищення ефективності використання трудового потенціалу даного сегменту ринку праці за умов євроінтеграції. Виокремленні соціально-економічні, демографічні, соціальноінноваційні, особистісно-психологічні, екологічні та інші фактори розвитку Подільського регіонального ринку праці взаємодіють по-різному, відіграючи то стимулюючу, то стримуючу роль. Тому економічна наука, маючи на меті – підвищення ефективності регулювання територіально-галузевого руху робочої сили, повнішого забезпечення потреб економіки у робочій силі певної якості, а населення – у робочих місцях і продуктивній зайнятості, повинна, спираючись на наукові основи, ширше й інтенсивніше використовувати як набуті знання про фактори впливу на розвиток регіонального ринку праці, так і набуті загальносвітові досягнення з розв'язання відповідних проблем, постійно шукати нові підходи, які доцільно було б застосувати саме для Подільському регіону за умов впливу євроінтеграції.

Використана література:

1. Кончаковський Є.О. Сучасні моделі ринку праці: стан та шляхи розвитку

2. Панюк Т.П. Характеристика ринку праці в сучасних умовах / Актуальні проблеми економіки №6(108), 2010, с.204-208

3. Машика Ю.В. Сучасний стан ринку праці України в умовах світової фінансової та економічної кризи / Науковий вісник НЛТУ України. – 2012. – Вип. 22.1, с.251-254

4. Зуб М.Я. Фактори впливу на розвиток регіонального ринку праці за умов євроінтеграції / Вісник Хмельницького національного університету № 5 '2009 / Т. 1, с.221-224



--------------- Повну версію реферата можна скачати на початку (у верхній частині) сторінки ---------------



Реферат на тему: Сучасні моделі ринку праці та розвиток регіонального ринку праці (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2014. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.  Створити сайт безкоштовно