Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Стан та проблеми розвитку малого бізнесу в Україні (курсова робота)

Зміст

Вступ. 3

1. Значення малих підприємств в економіці України. 5

2. Негативні тенденції розвитку малого підприємництва в Україні та шляхи їх вирішення. 9

3. Малий бізнес в Україні: проблеми та перспективи розвитку. 18

Висновки. 29

Список використаних джерел. 30

Додатки. 32


Вступ

Актуальність теми. Останніми роками в Україні активно розвивається сектор малого бізнесу, зростає його питома вага у сфері народного господарства.

Саме тут, у малому та частково середньому бізнесі, — головний резерв створення робочих місць і подолання безробіття. Так, за даними Державної служби зайнятості України, у Харківській області на сьогодні сектор малого бізнесу забезпечує роботою кожного четвертого із загального числа зайнятих, а в місті Харкові — майже кожного третього. Тому надзвичайно актуальними є питання, пов'язані з розвитком цього сектору.

Відомо, що однією з найважливіших проблем розвитку малого бізнесу є нестача фінансових ресурсів. Питанням розвитку малого підприємництва присвячено багато вітчизняних та зарубіжних праць, зокрема таких науковців, як П. Берне, В.А. Рубе, В.Е. Савченко, М.Д. Білик, В.1. Шпак, В.Н. ТЛарсяк, С.К. Реверчук, О.С. Філімоненков та інші.

Пропозиції науковців зводяться переважно до оптимізації фінансових ресурсів підприємств або розглядаються можливості залучення інвестицій, Чимало науковців пропонують мікрокредитування як один із шляхів розв'язання проблеми, але при цьому не обґрунтовують складності його використання.

Мета роботи: встановити роль та місце малого і середнього бізнесу в перехідній економіці України

Основні завдання дослідження:

¨ визначити особливості функціонування малого бізнесу в умовах властивої сучасному етапу розвитку України макроекономічної політики;

¨ оцінити ефективність державної політики підтримки малого бізнесу в Україні;

¨ висунути конкретні рекомендації щодо підвищення її дієвості.

Предметом дослідження є мале підприємництво в Україні, а об'єктом дослідження виступає його стан, підтримка державою розвитку малого бізнесу та шляхи вдосконалення.


1. Значення малих підприємств в економіці України

Відносини підприємництва найбільшою мірою реалізуються саме в малому бізнесі, в якому знаходять безпосереднє поєднання незалежність власника та персоніфікованість господарського управління. Виходячи з наведених вище особливостей трансформаційних економік, слід відзначити, що МСБ в таких економіках виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:

1. Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб'єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.

2. Залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, які "випадають” з поля зору великих компаній.

3. Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

4. Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.

5. Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.

6. Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.

7. Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.

8. Пом'якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення.

9. Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умов відкритої економіки.

10. Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління. [4, c.8]

Попри досить незначну економічну "вагу” окремих підприємств, малий та середній бізнес в перехідних економіках набуває досить швидкого розвитку. Це обумовлено їхніми вагомими конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки, якими є:

• мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон'юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;

• дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;

• низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

• здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);

• раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;

• оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності. [7, c. 13]

Водночас, зворотним боком наведених конкурентних переваг є низка системних загроз, які обумовлюють нестійкість розвитку малого підприємництва. Серед них:

• обмеженість фінансових ресурсів, труднощі в придбанні виробничих площ та обладнання;

• відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства;

• надто вузьке коло постачальників, що може в ряді випадків утворювати небажану залежність бізнесу;

• недостатній розвиток інфраструктури збуту продукції та післязбутового обслуговування;

• локальність ресурсів та збутових ринків, відтак – межі для зростання;

• низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива економія на масштабах, відтак - конкуренція з боку великих підприємств;

• висока вразливість щодо несприятливих економічних (інфляція, циклічні коливання, податковий тиск тощо) та позаекономічних (тиск з боку органів влади, криміналітету) чинників;

• нестабільність доходів підприємств та зайнятих на них осіб;

• висока вага особистісного чинника в управлінні та виробництві, що створює сприятливі умови для "тінізації” та криміналізації підприємств;

• недостатня методологічна забезпеченість (бухгалтерської діяльності, менеджменту, маркетингу тощо), несформованість у більшості підприємців відповідних навичок та брак підприємливості[10, c. 57-59].

Крім зазначених об'єктивних чинників, значного впливу у перехідних економіках також набувають специфічні інституційні чинники, зокрема - громадська думка стосовно підприємництва та ставлення до підприємців з точки зору суспільно-масової свідомості, ставлення держави до цього сектора економіки.

Отже МСБ, який є невід'ємною структурною складовою сучасної ринкової економічної системи, в трансформаційній економіці додатково набуває функцій структуроутворюючого елемента. Між тим, особливо – у трансформаційних економіках, яскравого прояву набуває суперечність між об'єктивно високою економічною та соціально-політичною значущістю ролі малого підприємництва як форми діяльності та слабкою життєздатністю його окремих суб'єктів.

Відповідно до офіційної статистики, в Україні налічується 250 тисяч малих підприємств, на яких працює майже 2 мільйони чоловік. Однак тільки три чверті малих підприємств реально виробляють продукцію. Разом з тим, навіть такі параметри розвитку малого підприємництва, за словами Президента України, «ще не відповідають можливостям і потребам української економіки», оскільки на 1 жовтня 2005 р. на 10 тисяч жителів України припадало всього 48 малих підприємств. Що стосується обсягів, показники досить скромні: малий і середній бізнес приносить у «скарбничку» українського ВВП тільки 9% доходів. Уряд у минулому році заявив про намір у найближчі кілька років збільшити цю частку до 20%, сприяти створенню 100 тисяч нових підприємств і 1 мільйон робочих місць. Для того, щоб малий бізнес міг розвиватися, приватному підприємцю або фермеру необхідно зрозуміти: перше — чіткі і зрозумілі правила гри; друге — він повинен мати можливість нормально, під патронажем уряду і за допомогою консалтингових структур будь-яку свою ідею довести до реалізації. Мале підприємництво - це дуже чуттєвий сектор економіки, що має потребу в державній і регуляторній підтримці. Третє - доступ до фінансових ресурсів, і під невеликі відсотки. Четверте — нормальні податки. Підприємець повинен знати, що з заробленої гривні віддасть стільки, що залишок дозволить мати нормальний прибуток для розвитку виробництва і для себе, а держава при цьому не буде мати до нього претензій[15, c. 36-38].


2. Негативні тенденції розвитку малого підприємництва в Україні та шляхи їх вирішення

Сьогодні у малому бізнесі України працює понад 5 мільйонів людей, які виробляють близько 12% від усього внутрішнього валового продукту. Досі головним гаслом цих підприємців було: не треба, щоб влада нам допомагала, головне, щоб вона нам не заважала. І додавали, що виживати їм доводиться у вкрай складних умовах.

Головними своїми проблемами підприємці називали - недосконалу законодавчу базу, хабарництво та систему оподаткування.

З метою встановлення законодавчих засад правового регулювання організації та проведення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання контролюючими органами, усунення можливості для зловживань представників контролюючих органів, зростання рівня захищеності прав суб'єктів господарської діяльності Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва на виконання протокольного доручення Кабінету Міністрів України розроблено проект Закону України "Про основні засади здійснення контролю за діяльністю суб'єктів господарювання в Україні”. Проектом визначається єдиний для всіх органів, які здійснюють контроль за діяльністю суб'єктів господарювання в Україні, порядок організації та проведення перевірок фінансово-господарської, виконавчо-розпорядчої та іншої діяльності суб'єктів господарювання, проведення ними обстежень та надання обов'язкових приписів з метою допомоги суб'єктам господарювання уникнути порушень чинного законодавства шляхом налагодження паритетних стосунків між органами контролю та суб'єктами господарювання. На думку фахівців Держпідприємництва, прийняття цього документа сприятиме створенню належних правових умов для налагодження паритетних стосунків між контролюючими органами та суб'єктами господарювання, зменшить можливості для зловживань представників контролюючих органів, а також забезпечить підвищення рівня захищеності прав суб'єктів господарської діяльності.

В той же час, сьогодні в Україні повноваження контролю фінансової або господарської діяльності підприємств мають близько 30 органів державної влади. Труднощі, які виникають внаслідок внутрішньої неузгодженості цієї системи, частої зміни концептуальних орієнтирів, створюють необґрунтовані ризики та бар'єри на шляху здійснення підприємницької діяльності. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і обов'язків держави та суб'єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, все ще обумовлюють неефективність та обтяжливість регуляторного середовища для суб'єктів господарювання. [14, c. 2-4]

Фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні - Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні - регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні - місцеві фонди підтримки підприємництва.

Найвпливовішим засобом державної підтримки МП в Україні сьогодні є, безперечно, надання їм пільг у сфері оподаткування. Левова частка нормативних актів, що були прийняті останнім часом, присвячена саме цій сфері державного регулювання. З 1 січня 1999 року Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” для суб'єктів малого підприємництва було запроваджено сплату єдиного податку. Зазначеним Указом єдиний податок запроваджувався замість 16 видів податків і зборів, визначених податковою системою України. Передбачалося також спрощення бухгалтерського, податкового обліку та звітності. На сьогодні існують чотири режими спрощеного оподаткування: єдиний податок (6 % виручки, якщо платник єдиного податку є платником ПДВ, якщо ні - 10 %), спеціальний торговий патент (застосовується лише у деяких регіонах України), фіксований податок (для фізичних осіб-підприємців від 20 до 200 грн. на місяць), фіксований сільськогосподарський податок (0,1-0,5 %).

Загальна кількість суб'єктів малого підприємництва, що перейшли на сплату єдиного податку вже у 1999 році, склала 94,7 тис., або 14,5 % від загальної кількості зареєстрованих МП; станом на 1 липня 2000 року за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності працювали 180,9 тис. суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб – 55,5 тис., фізичних осіб – 125,4 тис.), на середину 2001 року було зареєстровано вже 297,6 тис. платників єдиного податку (юридичних осіб - 77,6 тис., фізичних осіб – 225,8 тис.).

Спрощена система оподаткування зарекомендувала свою ефективність не лише як інструмент стимулювання малого підприємництва, а й як фіскальний інструмент. За деякими підрахунками, місцеві бюджети областей отримали від застосування спеціального торгового патенту практично подвійне збільшення надходжень.

Прибічники даної системи звертають увагу на те, що з часу запровадження спрощених методів як доходи підприємців – суб'єктів такого оподаткування, так і доходи держбюджету помітно зросли. Противники також досить резонно звертають увагу на колосальні обсяги коштів, які легально виходять з-під оподаткування та набувають готівкової форми через діяльність платників фіксованого податку. [3, c. 17-18]

Фахівці відзначають, що існуюча спрощена система оподаткування не враховує, наприклад, того, що, якщо об'єктом оподаткування є виручка від реалізації, то збільшення витрат виробництва, які включаються до ціни продукції, при збереженні обсягу реалізації збільшує виручку, а відповідно, збільшує й суму нарахованого податку. Отже, прибуток підприємства зменшується. Спрощений порядок оподаткування у його теперішньому вигляді сприяє розвиткові підприємств сфери послуг, громадського харчування та торгівлі. Водночас від недосконалості механізму нарахування єдиного податку потерпають малі промислові підприємства. До того ж, їхня ліквідність є значно нижчою, а, за визнанням фахівців, саме дефіцит ліквідних ресурсів значною мірою визначає вагу податкового тиску в Україні. Отже, де-факто, система спрощеного оподаткування насправді надає пріоритет розвитку дрібних торговельних підприємств.

Очевидним є те, що за час дії спрощеної системи в Україні спостерігається зниження темпів зростання кількості МП. Натомість відбувається випереджаюче зростання кількості підприємців-фізичних осіб, рівень оподаткування яких є скоріше символічним (табл. 1). За підрахунками експертів, найбільший ефект введення спрощеної системи оподаткування дало у перший рік її впровадження. Надалі спостерігається тенденція до зниження віддачі від даного заходу. Адже зростання податкових надходжень було обумовлене виходом "з тіні” певної кількості підприємців, які вважали за краще сплатити часто вельми символічний порівняно з їхніми реальними доходами податок як плату за власний спокій. Це – безумовно великий позитивний ефект, проте йдеться все ж не про збільшення чисельності та оборотів підприємств, а про "висвітлення” раніше "тіньової” діяльності. Відповідно, в подальшому зростання показників надходжень від фіксованого податку має бути значно скромнішим.

Поряд із пільговою податковою політикою, важливе значення для фінансового оздоровлення та розширення діяльності МСБ має фінансово-кредитна підтримка цього сектора економіки. За 2002-2004 рр. Українським фондом підтримки підприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн. гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн. гривень. Згідно з Розпорядженням Кабінету міністрів України від 26.10.2005 р., у 2006 році на фінансування заходів з підтримки МП передбачається виділити 25 млн. гривень. Зауважимо, що фінансова підтримка МП є для держави безпосередньо збитковою. Так, за 2002-2004 рр. Українським фондом підтримки підприємництва було надано фінансову допомогу МП на 44,5 млн гривень та профінансовано регіональні фонди ще на 10,4 млн гривень. За цей самий період МП перерахували до державного бюджету і державних фондів лише 24,1 млн. гривень. [13, c. 13-17]

Таблиця 1

Основні показники розвитку малих підприємств в Україні

Показник

2000

2002

2003

2004

2005

2006

Кількість суб'єктів малого підприємництва (без селянських (фермерських) господарств), тис. од., у т. ч.:

871

1003

1131

1258

1421

1708

Кількість малих підприємств, тис. од.

96

136

173

197

218

233

Темп зростання за рік, %

 

41,7

27,2

13,9

10,7

6,9

МП на 10 тис. населення, од.

19

27

34

40

44

48

Кількість суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, тис. осіб

775

867

958

1061

1203

1475

Темп зростання за рік, %

 

11,9

10,5

10,8

13,4

22,6

Незважаючи на постійно декларований пріоритет здійснення заходів фінансово-кредитної та інвестиційної політики МП, їхня потреба у дешевих кредитних ресурсах досі залишається незадоволеною. За роки провадження державної політики підтримки малого та середнього бізнесу було відкрито декілька ліній мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва, національних або спільно з іноземними партнерами, у тому числі з Європейським банком реконструкції та розвитку. Проте отримання кредитів по цих лініях часто перетворювалося для суб'єктів малого підприємництва у важку та тривалу процедуру, стикалося із бюрократичними перепонами при отриманні кредитів, у зв'язку з відсутністю надійної кредитної історії та матеріальної застави для забезпечення повернення отриманих коштів, невмінням малих підприємців розробити необхідну документацію, у тому числі техніко-економічне обґрунтування проекту, бізнес-плану тощо. Практично не вдалося налагодити роботу кредитно-гарантійної установи, створеної Указом Президента України від 20 вересня 1999 року. Хоча фінансування заходів підтримки малого підприємництва і має здійснюватися за рахунок бюджетних коштів, воно часто затримується або просто не виконується з огляду на проблеми наповнення бюджету.

Важливим інструментом державної політики підтримки малого підприємництва на місцевому рівні є відповідні регіональні програми, які передбачають вирішення ключових завдань в сфері державної підтримки малого бізнесу в регіонах, зокрема - заходи щодо законодавчого забезпечення, фінансової підтримки, створення інфраструктури, кадрового та ресурсного забезпечення на місцях. Програми розглядаються та затверджуються на сесіях відповідних Рад органами місцевого самоврядування. Фінансове забезпечення регіональних програм здійснюється за рахунок регіональних та місцевих бюджетів, коштів всеукраїнського і регіональних фондів підтримки підприємництва, інших фондів, коштів регіональних центрів зайнятості, кредитів банків, коштів, отриманих від приватизації державного майна, іноземних інвестицій, міжнародних фондів, коштів регіональних громадських об'єднань підприємців а також за власні кошти виконавців окремих проектів і підпрограм.

За інформацією Держпідприємництва, у 2006 році фінансово-кредитна підтримка надавалась суб'єктам малого підприємництва в 9 регіонах України (Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Полтавська, Тернопільська, Черкаська області), крім того ще 6 регіонів повідомили про кредитування суб'єктів підприємництва взагалі. Найбільші суми кредитів було надано суб'єктам малого бізнесу Криму, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та Тернопільської областей. 10 регіонів повідомили про надання фінансово-кредитної підтримки фермерським господарствам.

Підтримка розвитку малого бізнесу в регіонах здійснюється також в рамках кредитування по лінії міжнародних фінансових організацій: Німецько-Українського фонду, ЄБРР, проекту BIZPRO, Програми ООН "Підтримка малого та середнього підприємництва в Україні”, проекту TACIS, Проекту Міністерства міжнародного розвитку Уряду Великобританії та Польсько-Американсько-Української ініціативи про співробітництво. Між тим, на думку аналітиків Держпідприємництва, органи місцевої влади та самоврядування ще недостатньо докладають зусиль для залучення інвестиційних коштів до реалізації бізнес-планів, інноваційних проектів, використовуючи при цьому регіональні програми як інструмент. [17, c. 83-86]

У період 1991-1999 рр. МСБ в Україні під впливом різних процесів (гіперінфляція, бартеризація, зменшення обсягу внутрішнього ринку, тощо) перебував у кризовому стані і практично не розвивався. Так, чисельність зайнятих на малих та середніх підприємствах в Україні у 1999 році була меншою, ніж у 1991 році, хоча чисельність МП за цей час подвоїлася.

Зростання чисельності працюючих на МП почалося в Україні з 2000 року. Проте його темпи істотно відстають від темпів зростання кількості самих малих підприємств, що є виявом процесів, пов'язаних із "мікронізацією” малих підприємств, і може водночас бути свідченням зменшення ролі МСБ як фактора зайнятості та соціального захисту населення. Між тим, за цей час спостерігається й невпинне уповільнення темпів зростання чисельності МП (табл. 1). З огляду на те, що кількість МП на душу населення в Україні принаймні утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи і удесятеро – розвинених країн світу, таке уповільнення навряд чи можна розглядати як свідчення насичення відповідних ринкових ніш. Скоріше, це є тривожною ознакою відсутності належного поширення ефекту від економічного пожвавлення на усі верстви національної економіки. Між тим, як вже відзначалося вище, на цьому тлі в останні роки спостерігається різке підвищення темпів зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Фахівці, зокрема, відзначають тенденцію перереєстрації МП у форму приватного підприємництва з правом найму робітників. Зрозуміло, що такий вид підприємництва не можна розглядати як форму розвитку повноцінних МП, які здатні належним чином виконувати викладені вище соціально-економічні функції.

За 2006 рік малими підприємствами вироблено продукції та надано послуг (за даними Держпідприємництва) на суму 42064,4 млн. гривень, що становило більш ніж 7 % від загальнодержавного обсягу виробництва продукції.

Ринкові трансформаційні процеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малих підприємств. За період з 1992 року по 2000 рік частка малих підприємств з державною формою власності скоротилася з 14 до 1,5 %. У структурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 до 62,8 %, а приватної – залишилася на рівні 32 %.

Проте, структура малого підприємництва за формами власності після 2001 року практично законсервувалася. Мають місце лише незначні її коливання (Табл. 2). Звертає на себе увагу досить повільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в цій сфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини МП. Серед малих промислових підприємств частка приватної форми власності є ще меншою, ніж в цілому по МП і становила у 2004 році 20 %. За юридичною формою малі промислові підприємства колективної власності у 2000 році поділялися на: кооперативи - 2,3 %, акціонерні товариства - 8,6 %, колективні підприємства - 11,3 %, товариства з обмеженою відповідальністю – 65,0 %.

Досить показовим в контексті усвідомлення особливостей розвитку МП в Україні є, на нашу думу, аналіз їхньої регіональної та галузевої структури та розподілу за кількістю зайнятих. [8, c. 112-115]

Аналіз даних про розвиток та розподіл МП по регіонах України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності, диспропорції, які існували у територіальному розподілі МП, зберігаються (Додаток 2).

Показники територіального розподілу МП передусім засвідчують залежність їхньої кількості від економічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командної економіки його головним критерієм була, насамперед, величина промислового потенціалу, в останні роки – на перше місце вийшли величина та концентрація банківського та фінансового капіталів. Саме така зміна чинників стала, на наш погляд, головною причиною виходу Києва на перше місце в Україні за розвитком малого бізнесу, що відбувся в 1999 році. До цього за загальною кількістю МСП в Україні лідирувала Донецька область[9, c. 162].


3. Малий бізнес в Україні: проблеми та перспективи розвитку

Світовий досвід свідчить про те, що ефективність функціонування економіки будь-якої країни здебільшого залежить від оптимального поєднання в ній малого, середнього та великого бізнесу.

Останнім часом у світі спостерігається тенденція лідерства в структурах економічних систем різних країн малих та середніх підприємств, розвиток яких в сучасних умовах є одним із важливих факторів вирішення соціально-економічних проблем у державах взагалі та в окремих їх регіонах зокрема.

Сьогодні в провідних країнах світу малий та середній бізнес як сектор економіки є домінуючим за чисельністю й обсягами виробництва.

Як свідчить практика таких країн, саме малі та середні підприємства є найдинамічнішими підприємствами, на розвиток яких впливає якість бізнес-середовища в країні. Взаємозв'язок держави і малого бізнесу здійснюється на взаємовигідній основі та має довгостроковий характер. При цьому роль держави полягає у забезпеченні високого рівня конкурентоспроможності національної економіки, проведенні прозорої, стабільної, ефективної податкової та регуляторної політики, створенні рівних сприятливих умов для розвитку різних форм бізнесу, включаючи малий, а також всебічний підтримці підприємництва та приватної ініціативи.

Малий бізнес у розвинутих країнах виконує такі важливі для економіки функції, як залучення до економічного обороту матеріальних, фінансових, природних, інформаційних і людських ресурсів, що випадають з поля зору великих компаній. Завдяки таким підприємствам великі компанії звільняються від нерентабельної діяльності, на ринку продукції забезпечується врегулювання попиту і пропозиції, рівня цін на виготовлену продукцію, створюються додаткові робочі місця та долається проблема прихованого безробіття, а завдяки послабленню майнової диференціації та підвищенню життєвого рівня населення пом'якшується соціальна напруга в суспільстві. Не виникає сумнівів, що до таких самих тенденцій доцільно наближатися й українській економіці, спрямовуючи при цьому матеріальні, фінансові й організаційні зусилля держави на прискорення розвитку малого підприємництва, яке є базою та елементом конкурентного ринкового механізму. Саме малі підприємства забезпечують розвиток економічної системи країни та наближають її до споживачів. Мале підприємництво здатне вирішувати такі економічні завдання, як створення в країні конкурентного середовища, залучення приватного капіталу і зовнішніх інвестицій, а також удосконалення наявних технологій виробництва. Водночас ці підприємства виконують найважливішу роль у державі — надають громадянам країни робочі місця, створюють реальні джерела їх доходів, забезпечують виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг для населення за доступними цінами та збільшують дохідну частину бюджетів різних рівнів. Перевага малих підприємств у тому, що вони мобільніші до змін в економіці, швидко реагують на вимоги ринку, знаходять нішу у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг, оперативно освоюють випуск нових видів продукції а також мають тенденцію до нарощування обсягів випуску продукції, надання послуг та виконання робіт, що дає їм змогу виживати та розвиватися. Ці підприємства також забезпечують більшу ефективність капіталовкладень у виробництво як за обсягом коштів, так і за терміном їх віддачі та серед всіх суб'єктів господарювання мають найнижчі інвестиційні потреби[6, c. 22-25].

На жаль, крім позитивних чинників, що сприяють розвитку малого підприємництва, є й негативні, а саме: недостатність фінансових ресурсів, труднощі з придбанням необхідного обладнання, виробничих площ, вузьке коло постачальників сировини, матеріалів, комплектуючих, недостатній розвиток ринку збуту продукції, незахищеність працівників цих підприємств тощо. Ці чинники впливу на розвиток малого бізнесу притаманні не лише Україні, а й іншим країнам світу. Проте слід пам'ятати, що підтримуючи розвиток малого підприємництва держава тим самим підтримує вітчизняних товаровиробників. Цілеспрямована державна підтримка суб'єктів малого бізнесу в Україні має важливе значення, оскільки без ефективного функціонування малого підприємництва неможливе створення конкурентоспроможної економіки держави в цілому. Сектор малого бізнесу в Україні має широку мережу підприємств, переважно працює на внутрішньому ринку та безпосередньо пов'язаний з масовим споживачем товарів, робіт, послуг.

Питання щодо підтримки малих підприємств набагато складніше, ніж видається на перший погляд. Адже спрощена система оподаткування суб'єктів малого бізнесу є однією з основних тем дискусій на різних рівнях законодавчої та виконавчої влади, на нарадах, науково-практичних конференціях, семінарах і засіданнях «круглих столів».

З одного боку, ні в кого не виникає сумнівів щодо необхідності забезпечення підтримки суб'єктів малого бізнесу, у тому числі за рахунок запровадження спеціальних режимів оподаткування, а з іншого — виникає запитання: якою мірою та в якій формі ця підтримка повинна провадитися?

На сьогодні держава багато зробила для підтримки малого підприємництва. Зокрема, першим правовим кроком підтримки малого бізнесу в Україні стало видання Указу № 727/98, яким запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності зазначених суб'єктів.

З метою скасування правових, економічних та адміністративних перепон у реалізації прав на підприємницьку діяльність та запровадження ефективного державного регулювання у сфері підприємництва Президент України видав Указ № 89/2000, яким визначено, що всі проекти регуляторних актів підлягають обов'язковому узгодженню з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Наведені укази Президента стали певним кроком у розвитку малого бізнесу, створюючи на державному рівні сприятливі умови для ефективного використання його можливостей у рамках національної економіки. Спрощена система оподаткування шляхом заміни сплати встановлених законодавством податків, зборів та обов'язкових платежів сплатою єдиного податку і запровадження спрощеної форми бухгалтерського обліку та звітності суттєво зменшила податкове навантаження на платників податків, сприяла реєстрації великої кількості суб'єктів господарювання, дала змогу вивести з тіньового обігу значні доходи, а також сприяла вирішенню питання зайнятості населення[19, c. 24-27].

Велике значення в налагодженні цивілізованих відносин між суб'єктами підприємницької діяльності та контролюючими органами має Закон № 2181-111, яким, зокрема, встановлено чіткі правила визначення й узгодження податкових зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами.

Завдяки забезпеченню з боку держави нормативно-правових умов для функціонування малий бізнес поступово посідає своє місце в ринковій економіці країни. На сьогодні більшість підприємців уже не мають сумнівів щодо переваг спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності. Але, на жаль, дієвість заходів державної політики щодо підтримки розвитку малого бізнесу в Україні ще не є достатньо ефективною, і малі підприємства ще не посіли належного місця в структурі національної економіки країни та стикаються з різного роду проблемами. Тому вирішення цих питань сьогодні залишається стратегічно важливим напрямом діяльності всіх гілок влади.

Після набрання чинності Указом № 727/98, яким запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого бізнесу, в країні спостерігається тенденція до збільшення кількості суб'єктів, які виявляють бажання перейти на сплату єдиного податку. Показовою є динаміка переходу на спрощену систему оподаткування суб'єктами малого бізнесу останнім часом.

Так, станом на 1 січня 2004 р. у цілому по Україні 133,1 тис. суб'єктів малого підприємництва — юридичних осіб отримали свідоцтва про право сплати єдиного податку. Станом на 1 січня 2003 р. кількість суб'єктів малого підприємництва, які працювали за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності зі сплатою єдиного податку, становила 11 5,6 тис, тобто у 2003 р. порівняно з 2002 р. кількість суб'єктів малого підприємництва, які працювали за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, зросла на 17,5 тис. платників, або у 1,2 раза. Слід зазначити, що в 1999 р. кількість таких платників податку становила лише 28,6 тис. осіб.

Щороку зростає також кількість бажаючих перейти на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва — фізичних осіб. Станом на 1 січня 2004 р. в Україні платниками єдиного податку зареєстровано 539,8 тис. таких суб'єктів, а це на 112,9 тис. більше, ніж було зареєстровано станом на 1 січня 2003 р. При цьому загальна кількість фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності — платників єдиного податку у 2003 р. становила 58,2% від загальної кількості зареєстрованих фізичних осіб — суб'єктів підприємництва. У 1999 р. за спрощеною системою оподаткування, обліку і звітності працювали та сплачували єдиний податок всього 66,1 тис. суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб.

У різних регіонах країни спостерігається різна тенденція переходу суб'єктів на сплату єдиного податку. Зокрема, у 12 областях України 35 — 40% від загальної кількості підприємців — платників податків становлять фізичні особи — платники єдиного податку, а в деяких областях — 50%.

При цьому необхідно звернути увагу не лише на кількісні, а й на якісні показники. Слід визнати, що завдяки запровадженню спрощеної системи збільшилися надходження податків до бюджету від суб'єктів малого бізнесу.

Так, з моменту запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності надходження до бюджету єдиного податку від суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб збільшилися з і 58,3 млн. грн. у 1999 р. до 901,4 млн. грн. у 2003 р, а від суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб —з 57,2 млн. грн. до 1100 млн. грн. Аналогічні тенденції спостерігаються і в поточному році[18, c. 33-35]

Одним із позитивних факторів застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності потрібно назвати перехід збиткових підприємств на сплату єдиного податку, адже такі підприємства, які при загальній системі оподаткування не сплачували податок на прибуток (оскільки мали нульове або від'ємне значення об'єкта оподаткування), перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, в обов'язковому порядку сплачують до бюджету єдиний податок.

Підтримуючи мале підприємництво, держава стимулює його розвиток та сприяє формуванню умов для забезпечення зайнятості населення України.

Поліпшення умов для здійснення підприємницької діяльності, одержання суб'єктами підприємницької діяльності — фізичними особами дозволу на ведення трудових книжок найманих працівників дало II змогу платникам єдиного податку створити додаткові робочі місця, що у свою чергу позитивно вплинуло на вирішення проблеми зайнятості населення країни.

Так, лише протягом 2003 р. підприємці — платники єдиного податку працевлаштували 507 тис. громадян, із заробітної плати яких до бюджету сплачено майже 100 млн. грн. прибуткового податку з громадян.

Проблема розвитку малого бізнесу в Україні полягає у його структурі, зосередженості на посередницьких операціях, роздробленості й практичній відсутності дієвої співпраці з великими підприємствами. Сьогодні характерним є те, що спрощена система І оподаткування фізичних осіб охоплює понад 50 видів економічної діяльності, проте найпоширенішими і найпривабливішими для підприємців є ті види, здійснення яких дає змогу отримувати значні доходи. Мале підприємництво розвивається переважно у сферах торгово-посередницької діяльності, транспортного обслуговування, надання медичних та побутових послуг, громадського харчування, юридичної практики. При цьому кількість підприємців — платників єдиного податку, які здійснюють діяльність за цими видами, постійно збільшується. Окремі законодавчо встановлені норми щодо оподаткування суб'єктів малого бізнесу негативно позначаються на надходженнях платежів до бюджету. Так, норми чинного законодавства надають право фізичним особам — підприємцям одержувати значні доходи (до 500 тис. грн.) і при цьому сплачувати до бюджету суми єдиного податку в розмірі від 20 до 200 грн. на місяць. Застосовуючи цю норму, фізичні особи, які отримують чи планують отримати І значні доходи, використовують єдиний податок для і зменшення обсягів сплати інших податків, оскільки «перевищення офіційно встановленої межі доходу зобов'язує їх лише перейти на загальну систему оподаткування, не сплачуючи при цьому податки, які вони мали б сплатити, працюючи за загальною системою оподаткування[11, c. 119-120].

Більшість платників єдиного податку — юридичних осіб сплачують єдиний податок за ставкою 10% та звільняються при цьому від сплати ПДВ. Відповідно до ст. 2 Закону № 168/97-ВР межею для реєстрації як платника ПДВ є обсяги операцій з продажу товарів (робіт, послуг), які дорівнюють 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На сьогодні ця сума становить 61,2 тис. грн. При цьому суб'єкти малого підприємництва, які дотримуються вимог Указу № 727/98, навіть при досягненні зазначеної межі можуть не реєструватися І як платники ПДВ, обравши ставку обкладання єдиним податком 10%.

Окремі платники єдиного податку відмовляються від застосування 10-відсоткової ставки податку й обирають ставку 6%, застосування якої передбачає їх реєстрацію як платників ПДВ і сплату цього податку на загальних підставах. Це дає змогу таким платникам нараховувати ПДВ при здійсненні операцій з продажу та право на податковий кредит, що розширює їх стосунки в господарській діяльності з платниками ПДВ, які мають право на податковий кредит. Необхідно зазначити, що у суб'єктів малого бізнесу надто високий показник порушень податкового законодавства. При перевірках таких суб'єктів органами Державної податкової служби України виявлено такі порушення, як несплата єдиного податку підприємцями — фізичними особами за найманих працівників і перевищення ними законодавчо встановлених граничних обсягів реалізації продукції та наданих послуг. Також має місце проблема податкової заборгованості у суб'єктів малого підприємництва. Станом на 1 липня 2004 р. податковий борг суб'єктів малого бізнесу з єдиного податку становив 21,1 млн. грн.

Враховуючи велике значення для держави розвитку малого бізнесу, з метою відчутного закріплення його позицій в економіці України необхідно забезпечити стабільні нормативно-правові умови для створення і функціонування малого підприємництва, а також впорядкування механізмів оподаткування, обліку і звітності.

Оскільки спрощена система оподаткування є основним чинником, який стимулює розвиток малого підприємництва в Україні, її необхідно розвивати і вдосконалювати.

Слід зазначити, що чинна на сьогодні система оподаткування суб'єктів малого бізнесу є занадто складною та заплутаною, оскільки передбачає шість різних не гармонізованих між собою режимів оподаткування — податок на прибуток підприємств та прибутковий податок з громадян, торговий патент, фіксований податок, єдиний податок, податок на промисел та ринковий збір.

З одного боку, ні в кого немає заперечень щодо необхідності підтримки малого підприємництва, у тому числі за рахунок запровадження спеціальних режимів оподаткування, але, з іншого боку, слід мати на увазі, що основними правилами ефективного оподаткування є відмова від надання пільг та забезпечення рівних і справедливих умов оподаткування для всіх платників податків[2, c. 18-19].

Враховуючи досвід багатьох країн світу, які намагалися застосовувати спрощені системи оподаткування у вигляді фіксованих сум або єдиного податку, можна дійти висновку, що спрощена система оподаткування повинна бути одного виду, у формі єдиного податку, переваги якого перед чинними сьогодні іншими спрощеними системами доведено на практиці.

Чимало проблем виникає через недосконалість законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого бізнесу, а саме: згідно з нормами Конституції України на сьогодні не можна внести зміни до Указу № 727/98.

Необхідність термінового вдосконалення чинного законодавства щодо оподаткування суб'єктів малого підприємництва також викликана прийняттям Верховною Радою України Закону № 1058-IV, який передбачає, що юридичні та фізичні особи — суб'єкти малого підприємництва, які працюють за спрощеною системою оподаткування, сплачують на загальних підставах разом із єдиним або фіксованим податком внески на загальнообов'язкове пенсійне та соціальне страхування. Прийняття таких норм фактично призводить до подвійного оподаткування зазначених суб'єктів.

Оскільки внесення змін до чинного Указу Президента України відповідно до Конституції України на сьогодні неможливе, то з метою врегулювання цієї проблеми Пенсійним фондом України розроблено проект Закону України «Про встановлення ставок єдиного податку і порядок перерозподілу сум єдиного і фіксованого податків», яким передбачено зниження ставок єдиного податку для юридичних осіб з 6% та 10% до 3% та 5% відповідно та визначено, що суми єдиного податку, які сплачують суб'єкти підприємницької діяльності — юридичні особи, зараховуються лише до державного та місцевого бюджетів.

Враховуючи, що до цього часу згідно з чинним законодавством більше половини єдиного податку зараховувалося до фондів соціального страхування, прийняття цього законопроекту не призведе до втрат бюджету.

Законопроект, підготовлений Пенсійним фондом України і підтриманий ДПА України, сьогодні розглядає Верховна Рада України. Його прийняття дасть змогу гармонізувати систему соціального страхування в цілому та пенсійного зокрема, забезпечити подальший її розвиток на засадах соціальної справедливості, розширити можливості для підвищення добробуту людей похилого віку, а також створити необхідні умови для зміцнення потенціалу економічного зростання України.

Водночас з метою проведення ефективної бюджетної політики, спрямованої на розв'язання основних завдань соціально-економічного розвитку України та адміністративно-територіальних одиниць, а також вдосконалення бюджетного процесу, який включає питання оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, фахівці міністерств, відомств та громадських організацій також підготували проект Закону України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». Положення цього законопроекту передбачають приведення чинного законодавства у відповідність з нормами Закону № 1058-IV, запобігання подвійному оподаткуванню, зниження ставок єдиного податку для юридичних осіб (з 10% до 5% від об'єкта оподаткування за винятком акцизного збору в разі включення ПДВ до складу єдиного податку, а також з 6% до 3% за умови сплати суб'єктом ПДВ відповідно до Закону № 168/97-ВР, затвердження нових критеріїв визначення суб'єктів малого бізнесу — платників єдиного податку, а також порядку перерозподілу сплачених до бюджету коштів єдиного податку. На сьогодні зазначений законопроект розглядає Кабінет Міністрів України.

Крім того, на розгляді у Верховній Раді України перебувають ще п'ять законопроектів з питань оподаткування малого бізнесу, розроблених народними депутатами України.

Проте комплексне врегулювання всіх існуючих проблем в оподаткуванні суб'єктів малого підприємництва можливе лише у разі прийняття відповідного цілісного законодавчого акта або Податкового кодексу України.

Редакція ухваленого Верховною Радою України у другому читанні проекту Податкового кодексу України містить главу 98 «Спеціальна система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва», положення якої передбачають норми щодо спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого бізнесу з урахуванням недоліків чинної спрощеної системи оподаткування.

З часу ухвалення проекту Податкового кодексу в другому читанні минуло більше двох років, але й досі робота з його доопрацювання у профільному комітеті Верховної Ради України практично не провадиться і навряд чи його ухвалять у 2004 р.[1, c. 41-44]

Сьогодні життєво важливим є вирішення проблем розвитку малого бізнесу в Україні, налагодження його ефективної та тісної співпраці з великими підприємствами.

Розбудова економіки України та її інтеграція до європейської економіки обов'язково повинні відбуватися з використанням малого підприємництва як потужного важеля цієї розбудови.

Враховуючи досвід інших країн світу та відповідно до законодавства Європейського Союзу наша держава повинна визначити роль і місце малого підприємництва в суспільстві. При цьому під час проведення економічної реформи в країні визначальними пріоритетними напрямами державної політики повинні стати проведення державної підтримки розвитку суб'єктів малого бізнесу та дієвий захист їх інтересів.

І тоді можна констатувати, що малий бізнес в Україні успішно переростає в середній та великий, доходи державного бюджету постійно зростають, а українці стають заможнішими[16, c. 98].


Висновки

Таким чином, реалізація державної політики підтримки розвитку малого і середнього бізнесу в Україні має розглядатися як комплекс взаємоузгоджених заходів у сфері правової, адміністративної, регуляторної, макроекономічної та інституційної політики. Спроби реалізувати це завдання за рахунок часткових заходів ведуть до деформування структури малого і середнього підприємництва в Україні та у довгостроковій перспективі приречені на невдачу.

Серед основних чинників, що перешкоджають розгортанню малого та середнього підприємництва в Україні, зазначимо:

— надмірний податковий тиск;

— слабка стартова матеріально-технічна база;

— низька продуктивність праці;

— відсутність досвіду і знань у тих, хто розпочинає власний бізнес;

— нерозвинутість інфраструктури, необхідної для підтримки та розвитку малого підприємництва;

— недостатній рівень поінформованості суб'єктів малого підприємництва щодо потенційних партнерів і конкурентів тощо.

За своєю природою малий і середній бізнес орієнтований на оптимізацію використання доступних ресурсів. Саме структурою доступних ресурсів визначаються як галузева структура малого і середнього бізнесу, так і особливості його функціонування. Налагодження дієздатної мережі малих і середніх підприємств в економіці, яка потерпає від серйозного дефіциту фінансових, споживчих, інформаційних, організаційних та інших ресурсів, неможливе. "Економіка зростання”, яка має бути сформована в Україні найближчим часом, повинна спиратися на активне залучення малого і середнього бізнесу до подолання ресурсних дефіцитів та формування політики його розвитку в рамках загальної стратегії економічного зростання і структурних перетворень національної економіки.


Список використаних джерел

1. Іваницький Д. Фінансова безпека і малий бізнес //Фінанси України. - 2003. - № 8. - С.41-44

2. Іващенко О. Великі проблеми малого бізнесу //Міліція України. - 1998. - № 2. - C. 18-19

3. Базилюк А. Фінансові важелі розвитку малого бізнесу в Україні //Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 8. - C. 17-22

4. Бандурка О. Великий і малий бізнес: проблеми розвитку //Голос України. - 1999. - 15 червня. - C. 8

5. Бутко М. Організаційні заходи сприяння малому бізнесу //Економіка України. - 1997. - № 7. - C. 20-25

6. Волик В. Становлення малого та середнього бізнесу в Україні і його наслідки //Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 8. - C. 22-25

7. Галь В. Розвиток малого та середнього бізнесу в Україні //Вісник Національного банку України. - 2003. - № 1. - C. 13-15

8. Герасимчук З. Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні //Фінанси України. - 1998. - № 9. - C. 110-115

9. Дуб Л. Питання розвитку малого бізнесу в Україні //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - № 2. - C. 162-168.

10. Клочко Ю. Проблеми малого бізнесу в Україні //Економіка України. - 1998. - № 1. - C. 57-64

11. Кубай Н. Державна фінансова підтримка малого бізнесу в Україні //Фінанси України. - 1998. - № 5. - C. 116-120

12. Лавриненко Р. Фінансування малого та середнього бізнесу в Україні //Фінанси України. - 1998. - № 2. - C. 76-81

13. Ляпін Д. Розвиток малого підприємництва як вимога нової якості системи державного управління //Пріоритети. - 2005. - № 5. - C. 13-17

14. Малий бізнес : стан і тенденції //Підприємництво в Україні : події, проблеми, перспективи. - 2001. - № 6-7. - C. 2-4

15. Насікан Н. Розвиток малого бізнесу в Україні //Географія та основи економіки в школі. - 2000. - № 2. - C. 36-39

16. Неделько І. Г. Фінансування розвитку сектору малого бізнесу //Фінанси України. - 2007. - № 1. - С.93-98.

17. Парсяк В. Проблеми малого бізнесу //Економіка України. - 2000. - № 4. - C. 83-85

18. Фліссак Н. Малий бізнес в Україні: проблеми та перспективи розвитку //Вісник податкової служби України. - 2004. - № 44. - C. 30-35

19. Цвєткова В. Перспективи розвитку малого бізнесу в Україні //Вісник податкової служби України. - 2005. - № 45. - C. 24-29


Додатки

Додаток 1

Структура кількості малих підприємств України за формами власності, %

Форми власності

2002

2003

2006

Всього, у т. ч.:

100,0

100,0

100,0

Державна

1,8

1,5

1,5

Комунальна

3,3

3,0

2,8

Приватна

29,4

31,0

32,3





Реферат на тему: Стан та проблеми розвитку малого бізнесу в Україні (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.