Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Стан, проблеми та перспективи сучасної світової економіки (курсова робота)

Зміст.

Вступ. 3

1. Сутність та основні напрямки розвитку світової економіки.

1.1. Основні поняття в міжнародній економіці. 6

1.2. Основні напрямки розвитку світової економіки. 8

2. Проблеми в світовій економіці на сучасному етапі розвитку.

2.1. Класифікація глобальних проблем. 15

2.2. Глобальні проблеми, їх вплив на світову економіку. 17

3. Економіка України в контексті глобальних проблем сьогодення.

3.1. Основні проблеми світової економіки та їх прояви в Україні. 32

3.2. Світова фінансова криза та її вплив на економіку України. 39

Висновки. 46

Список літератури. 48

Вступ.

Світова економіка функціонує як цілісна система, яка складається з національних економік кожної країни. Так що певні труднощі в розвитку національних економік безпосередньо відбиваються на розвитку та процесах в світовій економіці. Цілий комплекс факторів розвитку світової економік спричиняють як позитивний так і не гатив ний вплив. Потрібно стежити за коливаннями світової економіки та аналізувати її динаміку для визначення правильних напрямків розвитку національної економіки. Значна залежність від зовнішніх ринків може приносити як значну вигоду, так і спричинити до уповільнень темпів розвитку.

Останніми роками все більш чітко простежується глобальний розподіл ринків товарів та послуг за окремими країнами, посилюється конкуренція між країнами за джерела ресурсів, як сировинних так і фінансових, що стало особливо актуальним останнім часом, коли світові фінансові ринки сколихнула криза, спричинивши банкрутство великих світових фінансових установ та завжди збитки світовій економіці в розмірі трильйонів доларів. Подолати такі наслідки не під силу жодній взятій країні окремо, а потрібно всім скоординувати зусилля, вже не стабільність на світових фінансових ринках відобразилася на реальному секторі економіки і спричинила спад виробництва та рецесію ведучих економік світу таких як США та ЄС.

Не оминули негаразди на світових ринках і економіку України для подолання яких уряд не вживає адекватних та своєчасних заходів, що відобразилося на певних секторах та спричинило до девальвації курсу національної валюти та кризу в банківському секторі, що ускладнило кредитування національної економіки. Яка для свого розвитку і так потребує залучення значних фінансових ресурсів та іноземних інвестицій для оновлення основних фондів та запровадження енергозберігаючих технологій, що б значно підвищило конкурентноздатність вітчизняної продукції на світових ринках, куди проникнути стає все складніше з розвитком економіку країн азійсько-тихоокеанського регіону де останніми роками значними темпами нарощувалися об'єми випуску товарів, які також заполонили і українські ринки. Міжнародні організації які створені для регулювання світових торговельних процесів та захисту ринків вимагатимуть від України дозволити доступ на свої ринки іноземних виробників, з якими не в змозі конкурувати вітчизняні виробники, оскільки більшість продукції випускається з значними затратами енергоносіїв та трудових ресурсів, хоч рівень оплати праці є досить низьким в порівняні з розвиненими країнами.

Трудова міграція останніми роками стала невід'ємною частиною глобалізації та спричиняє значні труднощі для розвинених країн, куди в пошуках кращої долі прямують сотні тисяч людей, ці процеси не оминули і України за різними даними до 2 мільйонів наших громадян шукають заробітку в інших країнах, що спричинило дефіцит кадрів робітничих професій в Україні.

Розвиток світової економіки спричиняє значні екологічні проблеми в розвитку людства, якщо не будуть вжиті активні заходи для зменшення викидів забруднюючих речовин в навколишнє середовище цивілізація досягне такої межі, за якою її подальше існування стане неможливим. Враховуючи це потрібно вжити все необхідне для охорони навколишнього природного середовища, забезпечення гармонії в існуванні людини та природи. Уряди всіх країн мають прагнути враховувати екологічні наслідки та динаміку розвитку економіки та більш прислухатися до міжнародних організацій з захисту природи.

Процеси глобалізації економіки набули все більших темпів, які вже не можливо зупинити. З розвитком технологій та науки, що відбувається в ХХІ столітті темпи глобалізації ще прискоряться, не дивлячись на спротив окремих радикально налаштованих організацій, що створили терористичні організації та прагнуть шантажувати все прогресивне людство відстоюючи свої вузькі інтереси. Терористична загроза суттєво відбивається на світових ринках. Уряд США проводить активну боротьбу з тероризмом, активну участь в цьому приймає і Україна. Але потрібно активізувати зусилля міжнародної спільноти для подолання негативних наслідків та світових процесів, що спричиняють до коливання цін, особливо на нафту.

Значна диспропорція в доходах населення в розвинутих країнах та країнах Азії та Африки спричиняє до складної соціальної обстановки в цьому регіоні, які стають джерелом для розповсюдження хвороб та полем для формування різних радикальних організацій. Подолання бідності стає першочерговим завдання світової спільноти. Що дозволить ліквідувати соціально небезпечні регіони та збалансує розвиток людства.

Враховуючи сучасний стан речей в розвитку світової економіки потрібно всім згуртовано вживати активні заходи на подолання проблем, що б дозволило по можливості всім стабілізувати ситуацію та рухатися вперед для підняття добробуту кожного.

1. Сутність та основні напрямки розвитку світової економіки.

1.1. Основні поняття в міжнародній економіці.

Основними поняттями теорії міжнародної економіки є: світовий ринок, світове господарство, відкритість національної економіки, лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, міжнародний поділ праці, міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили.

Міжнародна економічна система (МЕС) являє собою сукупність елементів світової економіки з властивими кожному із них характеристиками; у процесі дії елементів світової економіки виникають інтегративні якості, характеристики, закономірності функціонування цієї системи.

Основними елементами МЕС є окремі країни, групи країн. Можна поділити МЕС на такі групи, як високорозвинуті країни (країни великої сімки, Європейського Союзу, Організації економічного співробітництва та розвитку), середньорозвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою.

На сучасному етапі функції ядра глобальної економіки переходять до низки найрозвинутіших країн, які відрізняються розвинутим соціально-ринковим господарствам; найбільшою вичерпаністю джерел і факторів індустріального розвитку; провідною роллю у світовій економіці, що дає змогу активно залучати до господарського обігу власні і чужі ресурси.

Крім того МЕС складається із підсистеми різних міжнародних ринків і підсистеми національних і міжнародних інститутів, які регулюють МЕС; підсистеми міжнародних економічних відносин.

Між країнами існують різні відносини: політичні, наукові, культурні. Країни співробітничають в різних галузях: організують міжнародні виставки картин, обмінюються артистами, науковцями, досвідом в області техніки, захисту навколишнього середовища. Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — одна із форм міжнародних відносин. МЕВ опосередковують здійснення інших форм міжнародних відносин. Наприклад, для нормального функціонування науково-технічних зв'язків між країнами необхідним є міжнародний ринок науково-технічної продукції. Крім того МЕВ — це система економічних зв'язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання продуктів, що вийшли за рамки національних границь.

Продукт може вироблятися на основі кооперації виробничих ресурсів двох або декількох країн. Суб'єкти із різних країн можуть обмінюватися товарами внаслідок чого виробництво і споживання певного товару буде знаходитись в різних країнах. Міжнародні відносини розподілу — це відносини, які виникають з приводу а) розподілу факторів виробництва (засобів виробництва, робочої сили) між країнами; б) розподілу продуктів економічної діяльності серед суб'єктів із різних країн; в) розподілу доходів між учасниками МЕВ.

Залежно від об'єкту МЕВ, вони поділяються на торговельні, валютно-фінансові, виробничі, науково-технічні тощо. Більш докладніше ці відносини будуть розглянуті в наступних лекціях, а зараз зазначимо, що всі вони у сукупності утворюють систему. Однією із системних характеристик цієї системи є взаємозв'язок її окремих елементів. Наприклад, спільне виробництво складної техніки економічними суб'єктами із різних країн (виробничі відносини) може супроводжуватись торгівлею окремими компонентами, деталями між ними (торговельні відносини), науково-технічним обміном (науково-технічні відносини).

МЕВ між окремими європейськими державами, а також в межах окремих регіонів (Європа — Північна Африка, Європа — Близький Схід та ін.) виникли порівняно давно. Ці відносини були спочатку виключно двосторонніми, вузькорегіональними. Дійсно міжнародними економічні відносини стають з виникненням світового господарства, появи взаємозалежності національних економік.

В процесі розвитку міжнародної економічної системи відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами; групами країн; підприємствами і організаціями, які знаходяться в різних державах. Характерно, що процеси взаємодії країн, їх співробітництва мають суперечливу природу. Діалектика МЕВ полягає в тому, що прагнення держав до економічної незалежності, укріпленню національних господарств обумовлює в кінцевому рахунку все більшу інтернаціоналізацію економічного життя країн.

Ядром сучасних МЕВ виступає міжнародна економічна діяльність економічних суб'єктів, насамперед, підприємств. Діяльність останніх спрямована на отримання певних економічних результатів, передусім прибутку.

Є підприємства, діяльність яких переважно зорієнтована на національний ринок. Зовнішньоекономічні зв'язки для таких підприємств у системі пріоритетів їх діяльності мають другорядне значення. Інші підприємства розглядають зовнішньоекономічну діяльність як необхідний фактор свого нормального функціонування. Деякі з них орієнтацію на світовий ринок вважають вихідним принципом своєї діяльності. І, нарешті, існують фірми, які "працюють” виключно на зовнішній ринок.

Вся сукупність національних економік у світі складає близько 200 держав. Організація Об'єднаних Націй, Міжнародний валютний форд, Світовий банк дають найбільш повну характеристику даної сукупності. При цьому ООН основну увагу приділяє соціальним і демографічним аспектам розвитку країн. Для Світового банку важливою є оцінка ступеня економічного розвитку країн.

1.2. Основні напрямки розвитку міжнародної економіки.

Важливою категорією міжнародної економіки є світове господарство (СГ) — сукупність національних економік, які знаходяться в тісній взаємодії та взаємозалежності.

В своєму розвитку СГ пройшла довгий шлях. Можна виділити 4 основних етапи цього розвитку:

1. Великі географічні відкриття ХУ—ХУІ століть — промислова революція (кінець 18 — початок 19 ст.).

2. Промислова революція — кінець ХІХ—початок ХХ ст.

3. Кінець ХІХ—початок ХХ ст. — 60-ті роки ХХ ст.

4. 60-ті роки ХХ ст. — теперішній час.

До особливостей сучасного етапу розвитку світового господарства відносяться:

Ø лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків країн. Зняття бар'єрів на шляху переміщення капіталів, робочої сили, товарів між державами.

Ø активно проявляється тенденція до уніфікації та стандартизації в різних галузях міжнародного соціально-економічного життя. Все ширше застосовуються єдині для усіх країн стандарти на технологію, екологію, діяльність фінансових організацій, бухгалтерську і статистичну звітність. Міжнародні економічні установи впроваджують єдині критерії макроекономічної політики, відбувається уніфікація вимог до податкової політики, до політики в галузі зайнятості та ін.;

Ø розвиток процесу транснаціоналізації виробництва. Економічна діяльність все більше зосереджується в транснаціональних, багатонаціональних підприємствах, що багато в чому визначає напрямки міжнародного руху факторів виробництва, міжнародної торгівлі; впливає на економіку і політику окремих країн;

Ø в системі управління світовою економікою поступово втрачається колишня роль ООН. Її функції переходять до урядів країн "великої сімки”. Крім того, управління світовим господарством починає концентруватися у тріаді: Світова організація торгівлі — Міжнародний валютний фонд — Світовий банк.

Ø подальший розвиток процесу глобалізації господарського життя. На макроекономічному рівні глобалізація означає загальне прагнення країн до економічної активності поза своїми межами. Ознаками такого прагнення є лібералізація, перехід від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу. На мікроекономічному рівні під глобалізацією розуміється розширення діяльності підприємства за межі внутрішнього ринку, зокрема для використання переваг великомасштабного спеціалізованого виробництва.

Процеси лібералізації, відкриття національних економік приводять до таких наслідків: а) посилення конкуренції між національними та закордонними виробниками, банкрутств вітчизняних підприємств; б) зміни відносних цін; в) структурних зрушень. Не завжди лібералізація зовнішньоекономічних відносин країни із зовнішнім світом обумовлює підвищення ефективності функціонування національної економіки. Наприклад, в Чилі в результаті великомасштабної лібералізації, замість того, щоб модернізуватись, значна частина промислового сектору практично зникла.

Учасники міжнародних економічних відносин, діють як відносно незалежні суб'єкти. Але всі вони знаходяться під впливом середовища МЕВ, тобто різноманітних факторів (демографічні, економічні, природні, науково-технічні, політичні, культурного оточення і т. ін.), які потребують від діючих осіб корегування своїх дій. Кожний з суб'єктів МЕВ є "відкритою системою”, яка залежить від зовнішнього світу.

Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.

Глобалізація (від англ. "globe” – земна куля) – складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби. Існують такі визначення:

Глобалізація – тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв'язання глобальних проблем людства.

Глобалізація – складне явище взаємозалежності економік, що виникає у зв'язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів.

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв'язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Причини формування глобалізаційних процесів:

- процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

- науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв'язки (зниження витрат на трансакції);

- загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.

Основні ознаки процесу глобалізації:

- взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

- фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

- послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

- розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

- створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

- тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов'язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв'язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:

· співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;

· прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;

· потік платежів роялті в країну та з країни, що пов'язані з переданням технології.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв'язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються.

Основною рисою процесу глобалізації є формування глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли – ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави.

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави.

Глобалізація тісно пов'язана з регіоналізацією світового господарства. З одного боку, це дві суперечливі, різнонаправлені за характером дії та практичними наслідками тенденції, а з іншого - консолідація глобального ринку посилюється діяльністю потужних регіональних коаліцій країн, які, маючи, перш за все, спільні економічні інтереси, об'єднують свої зусилля з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, що дозволяє їм досягати мультиплікативного ефекту від співробітництва з іншими членами угруповання та ефективно реалізовувати на міжнародній арені широкий спектр стратегічних інтересів. Найбільш інтенсивна господарська взаємодія спостерігається в межах таких потужних інтеграційних угруповань, як: ЄС, НАФТА, АТЕС, АСЕАН, МЕРКОСУР. Так, на долю НАФТА, ЄС і АТЕС приходиться приблизно 80% світового ВВП, 82% всіх державних бюджетів країн світу і 85% експорту.

Регіоналізація виступає своєрідним проявом і формою реалізації глобалізації, загострюючи суперечності глобального розвитку. З одного боку, зняття бар'єрів у рухові товарів, послуг, капіталів, робочої сили в межах інтеграційних об'єднань виступає каталізатором зростання міжнародного співробітництва у глобальному масштабі. А з іншого боку, позитивний ефект від впровадження подібної лібералізації обмежується спільними кордонами регіонального інтеграційного об'єднання та супроводжується введенням обмежувальних заходів у відносинах з країнами, які не є членами даного регіонального інтеграційного угруповання. Регіональна інтеграція розвивається на сучасному етапі більш динамічно, ніж процеси глобальної інтеграції.

Таким чином має місце господарська система, в якій економічний і соціальний розвиток більшої частини людства знаходиться в жорсткій залежності від прогресу постіндустріального світу і від його можливості впливати на події в решті регіонів планети. Безумовно, господарські і інформаційні зв'язки стають все більш інтенсивними, проте їх значення в рамках різних соціально-економічних систем залишаються діаметрально протилежними. Всередині постіндустріального світу глобальні тенденції призводять в кінцевому результаті до зближення рівнів розвитку окремих країн і їх жорсткого протистояння з рештою світу. У всепланетарному масштабі кожен новий прояв глобалізації каталізує формування однополюсного світу, в якому глобального значення може набувати лише його центр, як постіндустріальна складова.

2. Проблеми в світовій економіці на сучасному етапі розвитку.

2.1. Класифікація глобальних проблем.

Глобалізація світогосподарських зв'язків загострює глобальні проблеми людства, які можна визначити як комплекс зв'язків і відносин між державами і соціальними системами, суспільством і природою в загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів всіх країн світу і можуть бути вирішені лише в результаті їх взаємодії.

Класифікація глобальних проблем:

1. Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).

2. Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо).

3. Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність та ін.).

4. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Кожна з названих глобальних проблем породжена специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, особливостями розвитку продуктивних сил, географічним положенням країн, рівня прогресу техніки, природно - кліматичними умовами, тобто матеріальним змістом суспільного способу виробництва, а з іншого боку, - специфічною суспільною формою, особливостями розвитку відносин власності. При численності глобальних проблем їм притаманні причинно-наслідкові зв'язки, які визначають розвиток технологічного способу виробництва.

Глобальність — не географічне поняття. Воно означає, що подібні проблеми стосуються всіх верств населення, всіх країн та народів планети, впливають на всі сфери суспільного життя та впливають тим чи іншим чином на. стан справ у всіх регіонах планети.

За такими ознаками глобальні проблеми можна поділити на три сфери дії.

До першої сфери належать проблеми, які виникають у процесі взаємодії природи та суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства продовольством, сировиною, енергією тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, космічного простору. Джерела таких проблем закладені в тенденціях та закономірностях розвитку світових виробничих сил, які сприяють розширенню можливостей задоволення потреб людства в засобах до існування, а також збільшенню старих виробничих потреб та виникненню нових. Особливості перетворення таких проблем у глобальні полягають в тому, що сьогодні як ніколи споживання відновлювальних та невідновлювальних ресурсів досягло величезних обсягів і характеризується подальшим зростанням. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилася суперечність між потребами суспільства у природних джерелах та можливостями природи задовольняти такі потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів спричинює пошук подальших радикальних рішень проблем у світовому масштабі.

До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносини між державами з різним економічним устроєм, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи і т. п. На передній план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в трансформаційних країнах. Про це свідчать події в колишньому СРСР, колишній Югославії, на Близькому Сході та інших регіонах світу. На цьому тлі важливою залишається проблема відведення загрози застосування ядерної зброї. У її вирішенні зацікавлені не лише держави, які мають ракетно-ядерний потенціал, а й народи всієї планети. Тільки спільними зусиллями можна запобігти загибелі людської цивілізації.

Третя сфера — розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює перш за все проблеми пристосування сучасної людини до умов, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу природного та соціального середовища, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями та важкими захворюваннями (серцево-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини та її майбутнього вчені розглядають як глобальну проблему, в якій концентруються та посилюються всі інші проблеми людського співіснування.

2.2. Глобальні проблеми, їх вплив на світову економіку.

Серед глобальних проблем, які сьогодні постають перед людством, збереження миру — найбільш гостра проблема, яка вимагає невідкладного вирішення. Цивілізація людства дійшла до такого стану, коли локальні національні конфлікти без ефективних запобіжних заходів можуть перетворитися на глобальні і становити загрозу для життя на Землі.

Демографічна проблема. Найбільш поширеною причиною загострення глобальних проблем є інтенсивне зростання в останні роки народонаселення планети, або, так званий, демографічний бум, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання чисельності населення в різних країнах та регіонах, причому найвищий приріст населення спостерігається в країнах з низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Так, якщо темпи приросту населення в країнах, що розвиваються протягом ХХ ст. складав близько 2,5% в рік, то в розвинених країнах не перевищував 1%. Це стало причиною того, що в Африці, Азії і Латинській Америці близько 1 млрд. чол. Живуть в умовах абсолютної бідності, близько 250 млн. дітей хронічно недоїдають, а від голоду і недоїдання щорічно помирає майже 40 млн. чол.

Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична. Важливою причиною загострення глобальних проблем з точки зору матеріально-речового змісту є низький рівень впровадження ресурсо- та енергозберігаючих, а також екологічно чистих технологій. Внаслідок цього з природної речовини, яка залучається у виробничий процес лише 1,5% приймає форму кінцевого продукту.

Екологічна проблема. Важливою складовою глобальних проблем є екологічні, спричинені варварським відношенням людини до природи, що проявляється у масовій вирубці лісів, знищенні річок, створенні штучних водосховищ, забрудненні шкідливими відходами прісної води. Щорічно у світі знищується 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних.

Порівняно з початком ХХ ст. споживання прісної води зросло більше, ніж в 7 разів і у 90-х рр. складало майже 300 кубометрів в рік на людину. Враховуючи, що чверть людства відчуває нестачу прісної води, проблема забезпечення населення якісною питною водою висувається на перше місце. При цьому за даними Світової організації з охорони здоров'я, виникнення близько 80% різноманітних захворювань пов'язане зі споживанням неякісної питної води.

Злочинно халатне відношення людей до природи спостерігається і у втраті величезних масивів землі. За останні 100 років людство втратило 200 млн. кв. км землі, а на сьогодні щорічно втрачає близько 6-7 млн. га родючих земель.

З початку 70-х років розпочалася екологічна криза, яка означає різне загострення протиріч між людиною і природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин.

Важливими ознаками цієї кризи є глобальні зміни клімату і виникнення парникового ефекту. В результаті безпрецедентних масштабів впливу людини на навколишнє середовище, виходу людської діяльності за межі планети у космічний простір, втягування у виробничий процес всіх складових біосфери (повітря, води, рослинного і тваринного світу) озоновий шар над планетою різко зменшується, що може призвести до всесвітнього потепління, танення льодовиків Арктики, затоплення більшої частини населених пунктів Землі, посилення ураганів інше.

Ще однією ознакою екологічної кризи є проблема відходів внаслідок виробничої діяльності людини. Значні відходи накопичуються у Світовому океані. Океанський планктон щорічно поглинає близько 50 млрд. т вуглекислого газу, значна частина якого осідає на дно. Цей процес суттєво впливає на зростання вмісту вуглекислого газу в атмосфері планети. Експорт отруйних речовин складає на сьогодні більше 3 млн. т. в рік.

Шляхи вирішення екологічної проблеми. Основними шляхами вирішення екологічної проблеми з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

· швидкий розвиток і використання таких основних видів самовідновлюваної енергії як сонячна, вітрова, океанічна, гідроенергетична інше;

· структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: збільшення частки вугілля в енергобалансі при зменшенні долі нафти і газу, оскільки запаси останніх на планеті значно менші, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша;

· необхідність створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без шкідливих викидів газу. Це потребує значних державних витрат на природоохоронні заходи. Але якщо у США і Німеччині на ці цілі використовується щорічно до 2% ВВП, в Японії – 3%, то в колишньому СРСР – лише 1,2%;

· розробка всіма країнами конкретних заходів з дотримання екологічних стандартів – чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

· вивчення запасів всіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, сьогодні розвіданий неглибокий шар Землі – до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, та на дні Світового океану;

· інтенсивний розвиток країнами, що розвиваються, власного сировинного господарства, включаючи переробні галузі господарства. Для вирішення проблеми голоду в цих країнах необхідно розширювати посівні площі, впроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво та рослинництво;

· пошук ефективних методів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд. чол. на початок ХХІІ ст.;

· призупинення вирубки лісів, особливо тропічних, забезпечення їх раціонального використання;

· формування у людей екологічного світогляду, що дозволило б розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання як в рамках окремих країн, так і на міжнаціональному рівнях;

· комплексна розробка законодавства про охорону навколишнього середовища, в тому числі про відходи. Так, в США, Франції та інших країнах уряд зобов'язаний надавати підприємствам і організаціям технічну і фінансову допомогу у переробці відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведенні науково-дослідних робіт в даній сфері, поширенні передового досвіду інше. З цією метою використовуються податкові пільги, надання субсидій, зниження тарифів на перевезення вторинної сировини тощо;

· нарощування екологічних інвестицій. Так, в Австрії такі інвестиції складають більше 15% всіх капіталовкладень.

Паливно-енергетична і сировинна глобальні проблеми. Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на сьогодні зростає значними темпами. На кожного жителя планети виробляється 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт. Такий показник досягнутий лише у розвинених країнах світу. У зв'язку з цим нераціональне використання енергії у поєднанні зі зростанням народонаселення та нерівномірним розподілом паливно-енергетичних ресурсів різних країн та регіонів призводить до необхідності нарощення їх виробництва.

Проте енергетичні ресурси планети обмежені. При запланованих темпах розвитку ядерної енергетики сумарні запаси урану будуть вичерпані в перші десятиліття ХХІ ст. Проте, якщо витрати енергії будуть на рівні енергетики теплового бар'єру, то всі запаси невідновлюваних джерел енергії згорять у перші десятиліття. Тому з точки зору матеріально-речового змісту основними причинами загострення паливно-енергетичної та сировинної проблем є зростання масштабів залучення у виробничий процес природних ресурсів та їх обмежена кількість на планеті.

Шляхи вирішення паливно-енергетичної та сировинної глобальних проблем. Основними шляхами вирішення паливно-енергетичної та сировинної проблем з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

· зміна механізму ціноутворення на природні ресурси. Так, ціни на них у слаборозвинених державах диктують крупні ТНК, які зосередили у своїх руках контроль на природними багатствами. За даними ЮНКТАД, від трьох до шести ТНК контролюють 80-85% світового ринку міді, 90-95% світового ринку залізної руди, 80% ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, кави, какао інше;

· об'єднаним зусиллям розвинених держав протиставити стратегію об'єднання дій країн-експортерів паливно-енергетичних та паливних ресурсів. Ця стратегія повинна стосуватися об'єму добування всіх видів ресурсів, квот їх продажу на зовнішніх ринках інше;

· оскільки розвинені країни і ТНК намагаються здійснювати лише первинну обробку мінеральної сировини в країнах, що розвиваються, то останнім необхідно нарощувати випуск готової продукції, що дозволило б їм знано збільшити доходи від експорту;

· проведення прогресивних аграрних перетворень;

· об'єднання зусиль всіх країн для вирішення глобальних проблем, значно збільшити витрати на усунення екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь та скорочення воєнних витрат.

· використання комплексу економічних заходів управління якістю навколишнього середовища, в тому числі субсидій та дотацій на виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічних проектів інше.

Проблеми взаємодії людини та природи у світовій економіці найбільш гостро позначилися на сучасному етапі, хоча були помічені вже давно. Видатні економісти попередніх епох неодноразово підкреслювали діалектичну єдність природного та соціального, природного та суспільного на всіх рівнях людських відносин. Людське суспільство має внутрішні зв'язки з природним середовищем через виробничу діяльність, яка залежить від форми соціальної організації та характеру виробничих відносин, притаманних тому чи іншому суспільству. Виникнення глобальних проблем пов'язане як з конкретною сферою життєдіяльності суспільства, так і з конкретним соціально-економічним середовищем, де реалізується та чи інша сфера діяльності людей.

На виникнення подібних проблем вперше звернули свою увагу західні учені в 60-х роках XX ст. Наприклад, Р. Фолк, О. Тоффлер, Д. Медоуз, Дж. Форрестер, Р. Хейлбронер до глобальних проблем відносять досить вузьке коло питань: перенаселення планети, порушення екологічної рівноваги, ви¬черпання ресурсів. В. Леонтьєв, Є. Пестель, Я. Тінберген, визнаючи наявність багатьох глобальних проблем, головною з них вважали економічну відсталість країн, що розвиваються. Г. Кан, Дж. Фелпс вважають, що перед людством стоїть близько 20 глобальних проблем, 9 з яких — найголовніші. Близько до теоретичного обґрунтування глобальних проблем підійшли вчені колишнього СРСР В. Загладін, Д. Гвішіалі, М. Максимова, І. Фролов та ін. Хоч їхні погляди не" завжди збігаються і вони не завершили розробку цілісної концепції, в їхніх обґрунтуваннях подаються визначення причин, що спричинюють глобальні проблеми; критерії, які дають можливість виділити їх серед багатьох проблем, що стоять перед людством; розкриті конкретні та специфічні форми їх прояву; визначені внутрішні зв'язки та взаємозалежності між окремими проблемами, а також намічені шляхи їх вирішення. Сьогодні важливий внесок в розвиток глобалістики у світлі цивілізаційного процесу вносять вітчизняні вчені Л.К. Бесчасний, А.С. Гальчинський, А.І. Кредісов, П.М. Леоненко, Д.Г. Лу-к'яненко, Ю.Н. Пахомов, А.М. Поручнік, А.П. Румянцев, В.С. Савчук, А.С. Сі-денко, А.С. Філіпенко та ін.

В цілому глобалістика як самостійна сфера знань про найбільш загальні, планетарні проблеми сучасного та майбутнього розвитку людства перебуває у процесі становлення.

Проблеми взаємовідносин людини та суспільства з природою і власне суспільних відносин класифікуються як глобальні, якщо:

• вони мають загальносвітовий характер, тобто відносяться до сфери інтересів усіх або великої кількості країн;

• невирішення їх викликає загрозу всьому людству, регрес в умовах життя людей, у розвитку виробничих сил;

• вони вимагають невідкладних та рішучих дій на основі колективних та скоординованих дій світового співтовариства.

Гонка озброєнь у XX ст. досягла нечуваних масштабів. Протягом сторіччя світові військові витрати збільшилися більше ніж у ЗО разів. Якщо в період між двома світовими війнами людство витрачало на військові цілі від 20 до 22 млрд. дол. США щорічно, то на сьогодні така сума перевищує 1 трлн дол. СІНА.

У сферу світової військово-виробничої діяльності, за розрахунками експертів ООН, втягнуто близько 50 млн. чол., а у військових дослідженнях та створенні нової зброї зайнято від 400 до 500 тис. чол. На ці цілі припадає 2/5 усіх витрат на розвиток науки.

Гонка озброєнь безпосередньо впливає на величину національного багатства, на рівень життя населення. Утримання сучасних збройних сил та забезпечення їхніх потреб наносять великої шкоди світовому господарству, посилюють диспропорції в його структурі, загострюють інші глобальні проблеми. Відволікання коштів на гонку озброєнь стало таким істотним, що під його впливом деформується механізм суспільного відтворення.

Гонка озброєнь — це також фактор забруднення природного навколишнього середовища, головними носіями якого виступають виробництво та випробування зброї масового знищення — ядерної, хімічної, бактеріологічної. В наш час у світі накопичено близько 50 тис. різних ядерних зарядів. Крім того, що вони самі загрожують людству, процес їх створення та зберігання також несе в собі загрозу. Радіоактивні відходи, які потрапляють у навколишнє середовище, впливають на імунну систему людини, викликають різноманітні захворювання. Наслідки аварії на ЧАЕС — пряме підтвердження тому.

За даними Всесвітньої комісії ООН з навколишнього середовища та розвитку, в наш час щорічно перетворюється на пустелю 6 млн. га родючих земель, на 11 млн. га скорочуються площі тропічних лісів, 31 млн. га лісів втрачено через забруднення та кислотні дощі. Інтенсивна хімізація сільського господарства та промислові викиди шкідливих речовин викликають непоправні наслідки. Лише в США 50 видів пестицидів отруюють ґрунтові води у 32 штатах, 2500 звалищ токсичних відходів вимагають термінової очистки. У світі від отруєння пестицидами щорічно помирає 14 тис. людей та захворюють понад 700 тис. осіб. В деяких районах Африки, Китаю, Індії та Північної Америки резервуари підводних вод скорочуються через підвищення попиту на воду, що перевищує її реальне природне поповнення. Все це не може не впливати на тваринний та рослинний світ. Очікується, що в найближчі 20 років може зникнути 1/5 всіх існуючих видів тварин та рослин.

Генофонд тваринного та рослинного світу України також знаходиться під загрозою. На відміну від США, Німеччини, Великої Британії, Франції, Канади та інших країн, де обробляється близько чверті земель, в Україні цей показник перевищив 80 %. Площа природного фонду, де обмежена чи заборонена господарська діяльність, в Україні становить лише 2 % території, у США — 7,8; Канаді — 4,5; Японії — 5,6; Норвегії — 12 %. У наш час в Україні під загрозою знищення знаходиться 531 вид диких рослин та грибів, 380 видів диких тварин.

Значно шкодить природі та суспільству підвищення концентрації вуглекислого газу в атмосфері, який утворюється при спалюванні вугілля, нафти, газу тощо. Вчені передбачають, що його накопичення може до 2050 року підвищити середню температуру на поверхні землі на 1,5—4,5 градусів, що викличе танення криги в морях, океанах, горах та призведе до підвищення рівня Світового океану до 2100 року на 1,4—2,2 м, внаслідок чого будуть затоплені берегові зони, що негативно відобразиться на економіці багатьох країн. Важкими наслідками загрожують людству ерозія та знищення озонового шару, який захищає Землю від сонячного радіоактивного випромінювання.

Як і раніше, гостро стоїть проблема забезпечення людства сировиною та енергією. Значення енергоносіїв та джерел сировини пояснюється тим, що вони є важливою передумовою та фактором економічного зростання, прогресу виробничих сил, фактором природокористування. Сутність проблеми полягає у відсутності на сучасному етапі нової, адекватної НТР, бази постачання суспільного виробництва енергією та сировиною; затримці в освоєнні альтернативних енергоносіїв; наявності диспропорцій у світовому енергобалансі; переважання традиційних енергоносіїв; залежності енергозабезпечення багатьох країн від зовнішніх джерел і т. п.

Енергетична проблема тісно пов'язана з іншими глобальними проблемами. Так з проблемою забезпечення миру та запобігання війні зв'язок двосторонній. По-перше, гонка озброєнь пов'язана зі зростанням невиробничого споживання великих обсягів сировини та енергоносіїв; по-друге, залежність від імпорту енергії та окремих видів стратегічної сировини є причиною міжнародного напруження. Наочний зв'язок цих двох проблем виявився під час кризи та війни у Перській затоці. Сутність зв'язку з екологічною проблемою полягає у тому, що енергетика, видобуток сировини змінюють антропогенне та природне середовище, знищують родючі ґрунти, змінюють природний ландшафт.

Можливості запобігання загостренню проблеми знаходяться у пошуках альтернативних джерел енергії. На них і зосереджені зусилля багатьох вчених із різних країн.

Вирішення глобальних проблем сучасності, забезпечення майбутнього цивілізації людства вимагають розробки та реалізації колективної програми економічної, військово-політичної безпеки людства. Фінансові кошти на її здійснення залежать від проведення процесу роззброєння, конверсії військового виробництва, а суб'єктами її втілення є зацікавлені країни та народи світу.

Розвиток світової економіки в останні десятиліття, що відбувається! впливом глобалізації останньої хвилі, характеризується зміною стандарти життя і поглибленням економічної нерівності як на національному, так і на міжнародному рівнях. Споживання на душу населення стрімко зростає як у розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються, рівень дитяче смертності знижується, частка населення, що проживає за межею абсолютної бідності (менше 2 дол. США в день) поступово зменшується (з 48 % 1960 р. до 43, 5 % у 1980 р. і 19 % у 2000 р., а до 2015 р. ця частка, згідно; прогнозами, скоротиться до 10,1 %) [20]; водночас мільйони жителів наше планети, відповідно до різних статистичних підходів, і далі об'єктивні вважаються надзвичайно бідними1, що свідчить про необхідність змін методологічних підходів до оцінки бідності, а не про деескалацію цієї щ б леми.

Проблема економічної нерівності та бідності, яка на початку XXI с розглядається як головна у соціально-економічній політиці будь-якої держави, в окремих країнах загострилася настільки, що власними зусилля вони вирішити її не в змозі. Це зумовило її визначення як однієї з найважливіших "Цілей розвитку в (третьому) тисячолітті" — Програми ООН.

У світовій практиці виокремлюють кілька підходів до визначення критеріїв бідності: абсолютний, відносний, структурно-витратний, ресурсний, суб'єктивний. Жоден із них сам по собі не є універсальним і надійним інструментом установлення повної картини щодо масштабів, структури, глибини такого гострого і соціального явища, як бідність. Найчастіше для визначення рівня бідності використовують два найпоширеніших базових показники: межа бідності та ВВП на душу населення, оскільки вони, по-перше, узагальнюють первинні дані, по-друге, виражаються в одиницях, які безпосередньо використовуються і є загальновживаними, по-третє, теоретично об'єктивні. Однак надзвичайно високий рівень економічної маргіналізації світу зумовлює існування специфічних підходів до оці-звання бідності в різних країнах та регіонах.

Як зазначалося вище, бідність наявна навіть у найрозвинутіших країнах, і саме в них спостерігається яскрава еволюція критеріїв визначення цього явища. Так, у Західній Європі, а саме у Великій Британії вперше підрахували мінімальний споживчий кошик, що містить набір найнеобхідніших продуктів і товарів, для регулювання мінімальної заробітної плати. Такий підхід переважав у Європі більш ніж півстоліття. У середині 5.950-х рр. зарплата в країнах ЄС зросла і в деяких державах була вищою за прожитковий мінімум. Тому для дослідження рівня бідності в країнах ЄС застосовувалася межа бідності, яка визначалася як рівень доходу, нижче якого є неможливим задоволення основних потреб. Межу бідності розглядали як верхній поріг малозабезпеченості, розмір якого визначають у відсотках від визначеного медіанного рівня середньодушових витрат, і як НИЖНІЙ поріг бідності, тобто мінімальний рівень витрат, який дає змогу задовольнити на мінімально допустимому рівні елементарні, передусім продовольчі потреби. Слід зауважити, що верхня і нижня межі бідності коригувались відповідно до змін життєвих стандартів населення. Відповідно до таких тверджень у Західній Європі вважають бідними тих людей, грі мають дохід у розмірі 40—50 % від середнього доходу в країні.

Найбільшим викликом останнього часу стала світова фінансова криза, яка не оминула практично жодної країни. Розпочавшись в США вона охопила весь світ. Першими жертвами стали фінансові установи США, що займалися іпотечним кредитуванням, що відразу спричинило паніку на фондових ринках усього світу, яке триває і до цього часу. Відбувається значне падіння індексів біржової активності. Нестабільність на фінансових ринках на пряму відбилася на ситуації в реальному секторі економіки. Національні економіки розвинутих країн опинилися на грані рецесії, що межує зі спадом виробництва. Це вже відобразилося на сировинних ринках, де відбулося стрімке зниження цін на енергоносії та інші товари. Що відобразилося і на стані цін на метал, що спричинило значні втрати для України. Банкрутство двох найбільших фінансових установ США змусило уряди найбільших країн світу шукати шляхи виходу з кризи. Для цього залучаються значні фінансові ресурси, зокрема уряд США для стабілізації фінансової сфери виділив згідно плану Полсона 700 млрд. доларів, а Федеральна резервна система США зменшила облікову ставку до 1%, а також ведуться активні розмови для уповільнення темпів спаду взагалі перейти до 0 варіанту. Сумарні збитки економіки сягнули трильйонів доларів.

Така ж важка ситуація спостерігається і є в робі де на межі банкрутства опинилися фінансові установи з Німеччини, Великобританії, Франції, Італії та інших країн ЄС. Найбільш скрутна ситуація в Ісландії, яка опинилася на межі дефолту. Уряди європейських країн додатково спрямували для стабілізації ситуації у фінансову сферу сотні мільярдів євро. Відбуваються зустрічі на найвищому рівні для пошуку шляхів вирішення проблеми. Ситуація яка складається за своїми масштабами наближається до Великої депресії початку 30 років минулого століття. Банкрутство багатьох компаній збільшило напруження і в соціальній сері, сотні тисяч робітників по всьому світу втратили роботу, багато відомих компаній заявили про скорочення або закриття виробництв. На наслідках фінансової кризи можна чітко простежити процеси глобалізації світової економіки в цілому. Та вплив кризових явищ в економіках найбільш потужних країн на економічну ситуацію в усьому світі в цілому. Після таких наслідків потрібно прагнути вжити масштабних заходів для уникнення подібних ситуацій у майбутньому, більш виважено підходити до регулювання фінансової сфери через які проводилося залучення інвестицій в економіку з більш повним аналізом та виваженим вивченням всіх факторів, що можуть вплинути на нестабільність системи і спричини значні втрати.

Першочерговим завданням для країн має стати подолання фінансової кризи і максимальне зниження її негативного впливу на світову економіку. Для цього мають ефективно працювати міжнародні фінансові інститут, які повинні спрямовувати фінансові потоки в національні економіки тих країн де більш критична ситуація. Можна виділити наступні фінансові організації.

Центральне місце серед міжнародних фінансових організації займає група Світового банку (World Bank) та Міжнародний валютний фонд.

До групи Світового банку входять:

1. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), створений в 1944 р. з метою надання кредитів відносно багатим країнам, що розвиваються.

2. Міжнародна асоціація розвитку (МАР), заснована в 1960 р. з метою надання кредитів на особливо пільгових умовах країнам, що розвиваються.

3. Міжнародна фінансова корпорація (МФК), створена у 1956 р. з метою сприяння економічному розвитку в країнах, що розвиваються, шляхом надання підтримки приватному сектору.

4. Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (МАІГ), основане у 1988 р. з метою заохочення іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, шляхом надання гарантій іноземним інвесторам від втрат, викликаних комерційними ризиками.

5. Міжнародний центр з урегулювання іноземних спорів (МЦУІС), створений у 1966 р. з метою сприяння збільшенню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг по арбітражному провадженню та врегулюванню спорів між урядами й іноземними інвесторами.

Ефективна робота міжнародних фінансових інститутів набуває особливої актуальності, від цього залежатиме динаміка розвитку світової економіки.

Світова фінансова криза продемонструвала незахищеність національних економік перед світовими тенденціями та високу інтегрованість всієї фінансової сфери до світової. Оскільки, фінансові ресурси мають найбільшу мобільність і можуть вільно перетікати минаючи національні кордони. Брак таких ресурсів спричиняє уповільнення темпів розвитку багатьох галузей реального сектору, де стає не можливим проведення деяких проектів, що в свою чергу спричиняє кризові явища в суміжних галузях економіки, що зараз дуже чітко простежуються по всьому світі в тому числі і в Україні.

Вжиті заходи в світовому масштабі вже значно покращили ситуацію і за оцінками аналітиків найближчим часом ситуація на світових фінансових ринках має стабілізуватися, але і на далі ситуація на них має бути під детальним контролем та аналізом в разі, щоб уряди та світові фінансові організації встигли вжити адекватні заходи для не допущення ситуації в майбутньому та уникнення таких величезних збитків світової економіки, що відбилися на добробуті всіх країн світу, особливо тих які були більше інтегровані до світового економічного простору або значною мірою залежали від світових сировинних ринків. Світова фінансова сфера продемонструвала, що вона також може бути одним із рушійних акторів, що можуть відбиватися на стані світової економіки яку не можна не враховувати.

3. Економіка України в контексті глобальних проблем сьогодення.

3.1. Основні проблеми світової економіки та їх прояви в Україні.

З здобуттям незалежності національна економіка України активно почала долучатися до світових економічних процесів. Відразу постало велике завдання перебудувати сформовану за радянськими принципами планової економіки та економічними зв'язками, що були сформовані протягом багатьох років до ринкових принципів. Перехід розтягнувся на багато років та супроводжувався великою кількість труднощів, які було досить складно подолати та вирішити.

Включення економіки до світових процесів вимагало значних перетворень та зміни самої свідомості нації, щодо усвідомлення ринкових механізмів, провести інтеграцію та адаптацію до вимог сьогодення. Першим завданням, що було пов'язане з реформуванням національної економіки України стало переорієнтація багатьох галузей до випуску конкурентоспроможної на світових ринках продукції. Оскільки, більшість виробництв було морально застарілими або через мір енергоємними, що робило цю продукцію відразу неконкурентоспроможною на світових ринках. Руйнація економічних зв'язків з колишніми республіками та проблеми з виходами вітчизняної продукції на світові ринки спричинили значну економічну кризу перехідного періоду. Вагомою проблемою під час перехідного періоду стала напрацювання законодавчої бази, необхідної для проведення реформ, що суттєво уповільнювання проведення реформ в нестабільній політичній ситуації, що фактично існує в Україні в весь період незалежності.

Постійні протиріччя між різними партійними групами та відверті суперечки між різними гілками влади призводили до того, що це тільки шкодили та уповільнювало інтеграцію України до світової економіки. Процеси глобалізації стали впливати і на економічну ситуацію в України, протягом багатьох років вдалося здійснити з різними ступенями успішності економічні перетворення, що дозволили отримати державі статус країни з ринковою економікою. Це вагоме досягнення дозволило полегшити просування товарів на світових ринках та зменшило кількість антидемпінгових розслідувань, посилило позиції товаровиробників в нелегкій конкурентній боротьбі, зміни регулювання доступу до ринків.

На сучасному етапі розвитку національної економіки вдалося досягти уже значної інтеграції до світової, що є як значним досягнення, що спричинило до стабілізації економіки з переходом до стабільних темпів зростання ВВП починаючи з 2000 року, але і стало чинником впливу світових факторів як в позитивному, так і негативному плані.

Це поставило додаткові завдання перед національною економікою аналізувати та детально вивчати основні економічні тенденції, щоб бути вчасно готовим відреагувати на коливання світової економіки та інших чинників глобальних процесів. В інформаційному суспільстві, де найбільш цінною стає інформація, яка стає вагомим фактором необхідним для прийняття відповідних управлінських рішень. Вчасне реагування на загрози глобальних процесів дозволить відкрити дотикові можливості та посилить конкурентоспроможність на світових ринках.

Найбільш яскравим прикладом впливу світових економічних процесів на національну економіку можна навести світову паливну та фінансову кризи, а також значну зорієнтованість багатьох газуй на світову економіку слабкість внутрішнього ринку та низький внутрішній попит.

Значний вплив на світову економіку ХХІ століття має значне подорожчання та дефіцит енергоносіїв, що поставили перед світовим співтовариством завдання пошуку альтернативних джерел палива, використання відновлювальних джерел ресурсів, таких як вітру, сонця, геотермальних процесів. Переобладнання та модернізація підприємств паливо енергетичного комплексу та комунального господарства. На випуск однієї умовної одиниці продукції в України використовується найбільше одиниць умовного палива серед країн Європи та інших розвинутих держав. Така ситуація є вкрай недопустимою надалі і вимагає негайного втручання, як уряду так і керівництва підприємствами, які є найбільшими споживачами енергоносіїв, сюди можна віднести підприємства металургії, нафтохімії та комунальної сфери, що споживають більшу частину енергоносіїв в державі. Ставить завдання з модернізації виробництва, заміни устаткування, що є морально застарілим та надмірно споживає енергоносії, а також активніше проводити реконструкцію та капітальний ремонт інженерних мереж та будівель, з метою скорочення втрат тепла, води як в самих будинках так і під час їх транспортування.

Подальше забезпечення стабільних темпів зростання стає практично не можливим без змін в енергетичній сфері. Це вже сповільнило темпи зростання в металургії де значне збільшення ціни російського газу з 55 до 179 доларів США за останні 3 роки та наступний вихід до світових цін, що значно вплине на ціну продукції галузі, зменшить її конкурентоспроможність на світових ринках куди постачається до 60% всієї виробленої продукції. На цьому ринку існує досить висока конкуренція між виробниками, що може спричинити витіснення вітчизняних підприємств з цих ринків проникнути на які в майбутньому буде вимагати значних зусиль.

Динаміка цін на газ спричиняє і значні проблеми в житлово-комунальній сфері, де також значні втрати та застарілі і зношені комунікації. Що спричиняє ріст цін на послуги та їх низьку якість. Ця галузь є найбільше проблемною та складною для реформування і вимагає більш активного втручання з боку держави, зусилля якої в першу чергу будуть скеровані на оновлення основних фондів та зменшення не обґрунтованих втрат. Для цього потрібно враховувати прогресивний світовий досвід та більш активно прагнути залучати іноземних інвесторів. Ще додаткової вимоги мають вживатися до заходів спрямованих на зміну свідомості населення стосовно економії енергоносіїв в побуті. Сортування побутових відходів, встановлення енергозберігаючих приладів та конструкцій має дозволити скоротити необґрунтовані втрати та скорочення споживання дорогих енергоносіїв. Інакше одна з чергових паливних криз може спричинити значний негативний вплив на національну економіку, що вже починає спостерігатися протягом останніх років, коли відбулося стрімке здороження енергоресурсів на світових фінансових ринках.





Реферат на тему: Стан, проблеми та перспективи сучасної світової економіки (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.