Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Сільські домогосподарства України (реферат)

Зміст

1. Домогосподарства сучасного суспільства як об'єкт соціоекономічної науки

2. Проблеми функціонування сільських домогосподарств України

3. Оцінка земельного ресурсу сільських домогосподарств як головного джерела сільськогосподарського виробництва

Використана література

1. Домогосподарства сучасного суспільства як об'єкт соціоекономічної науки

Сучасна економіка є складним господарським організмом, який включає велику кількість різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, у рамках яких взаємодіють суб'єкти, що господарюють. Роль і місце кожного суб'єкта економічних відносин має особливе значення як на макро-, так і на мікрорівні. Серед них важливу позицію в національній економіці займають домашні господарства, які відіграють значну соціоекономічну роль.

У макроекономіці домогосподарства розглядаються як власники ресурсів, "споживачі" та "інвестори" в економіку і в національне виробництво при використанні своїх "сукупних доходів". Окрім цього, вони зберігають кошти та користуються ними у міру необхідності, безпосередньо впливаючи на розмір фінансових потоків у країні. Так, у США на початку 1990-х років близько 73% домогосподарств мали ощадні рахунки, 46% – поточні банківські рахунки, 20% – володіли акціями корпорацій. На мікрорівні домогосподарства розглядаються насамперед як споживачі, які, виходячи зі своїх споживчих переваг, здійснюють покупку товарів (споживчих благ), при цьому вони намагаються максимізувати корисність (від споживання благ) при заданому бюджетному обмеженні (доході). У теперішній час функції домогосподарства все більш піддаються модифікаціям, що обумовлює потребу його більш детального дослідження сучасними методами.

Сучасні домогосподарства акумулюють сукупність важливих суспільних, соціально-економічних, культурних функцій. Порівняльний аналіз ведення домашнього господарства у країнах світу свідчить про той факт, що ця категорія потребує все більш широкого дослідження. Відзначаються різноманітні підходи до вивчення особливостей цієї категорії. Так, у результаті державної політики ХХ ст. відбулось підвищення платоспроможного попиту, що відзначилось на інтелектуальному розвитку суспільства внаслідок якісних змін у багатьох сферах життєдіяльності. Як основні споживачі товарів і послуг масового попиту домогосподарства почали впливати на структуру виробництва, стимулюючи підвищення якості та оновлення асортименту. Більшість домогосподарств стало виконувати функції зберігачів кредиторів (власників державних і приватних цінних паперів, банківських депозитів та ін.). Фахівці констатують постійне збільшення внеску праці домогосподарств у зростання національного доходу і національного багатства країн. Це можливо обґрунтувати тим, що використання та інвестування домогосподарствами своїх доходів дозволило реалізувати масштабні прориви науковотехнічного прогресу в сфері зв'язку, інформації, побутової техніки, служити джерелом фінансування ефективних суспільних програм. Зміни в соціоекономічному становищі домогосподарств, що відбувалися на пострадянському просторі, були зумовлені іншими економічними процесами і тенденціями розвитку сімейних відносин та впливом чинників, пов'язаних із системною кризою. Наслідки таких процесів призвели до накопичення невирішених соціальних, економічних, морально-етичних проблем, функціонування домогосподарств у пострадянських країнах, у тому числі і в Україні.

Мета роботи полягає у визначенні ролі та специфічних рис домашніх господарств і необхідності застосування соціоекономічної парадигми до їх дослідження.

В Україні на 45,8 млн. осіб налічується близько 17 млн. домашніх господарств, які розрізняються за сімейним станом членів, розміром та структурою. За функціональним змістом домогосподарство значною мірою співпадає із сімейним господарством, де здійснюється праця з виховання дітей, внутрішньо-сімейного обслуговування, виробництва продуктів харчування для сім'ї та ін. Ці види праці зазвичай займають важливе місце і в суспільній праці теж.

Поняття «домогосподарство» має декілька варіацій, які певним чином характеризують особливість того чи іншого компонента. Згідно з рекомендаціями комісії ООН (1981 р.) домашнє господарство «складається з однієї або декількох осіб, резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, поведінку і джерела фінансування». На сьогодні більшість країн дотримується саме цього визначення ООН, але в деяких країнах використовуються й інші визначення, причому в одних країнах на першому плані переважає спільне харчування, в інших – спільне проживання. Наприклад, у деяких країнах (США, Швеція, Швейцарія) домогосподарством вважається особа або група осіб, що займають окреме житлове приміщення.

Слід відзначити, що на це впливали еволюційні зміни, а також процес безперервного формування інструментарію дослідження домогосподарств, що знайшли відображення у працях Л. Вальраса, В. Джевонса, А. Маршалла, К. Менгера, В. Парето, Є. Слуцького, Дж. Гікса. Їх ідеї та висновки суттєво збагатили методи та положення дослідження сектору домогосподарств. Помітно розширили горизонти дослідження життєдіяльності домогосподарств здобутки І. Фішера, Ф. Модильяні, М. Фрідмена. Значний внесок у визначення ролі та місця домогосподарств у національній економіці зробили А. Сміт, Т. Мальтус, Д. Рікардо, К. Маркс, Г. Ґосен, А. Маршалл, М. ТуганБарановський, Дж. М. Кейнс, А. Пігу. Особливі підходи до вивчення деяких функцій домогосподарства були запропоновані Г. Беккером та іншими неоінституціоналістами.

У процесі дослідження сутності та параметрів домогосподарств виникають складнощі у визначенні таких понять, як сумісне мешкання, власність, загальний дохід, відтворювальні відносини (включаючи статеві відносини, відношення до виховання дітей, відносини спорідненості і її соціальне визначення). У той же час більшість провідних зарубіжних та вітчизняних економістів і соціологів, які займаються дослідженням особливостей ведення домашніх господарств, дотримуються точки зору про їх провідну роль у відтворенні людського чинника виробництва: "сукупність відносин, що виникають з приводу витрат на формування потенціалу та трудової активності людини в рамках сім'ї, утворюючи первинну ланку процесу відтворювання робочої сили".

У процесі розвитку світової науки неодноразово зазначалось, що саме людина постає головним об'єктом та суб'єктом суспільних відносин, без якої неможливе функціонування соціальної та виробничої системи, та головним джерелом розвитку науково-технічного прогресу, в результаті якого роль і місце самої людини як особистості змінюється в процесі гуманізації загальносвітової науково-соціальної парадигми. При діалектичному поєднанні біологічної і соціальної основи людини створюється принципово нова концепція людської особистості, що спричинює переоцінку сутності домашнього господарства в соціоекономічному вимірі. Людська особистість – це інтегральна сукупність фізіологічних, інтелектуальних, соціально-психологічних, морально-етичних якостей, більшість із яких формується в рамках сім'ї та домашнього господарства. Це обумовлює специфічну особливість домогосподарства як суб'єкта національної економіки, який виконує не лише економічні, але й соціокультурні та біологічні функції. Часткове послаблення колишніх фундаментальних постулатів (можливість вільної конкуренції, раціональність вибору, індивідуальність та незалежність господарюючих суб'єктів) і зростання ролі неекономічних процесів обумовило те, що поле досліджень науковців та фахівців значно поширилося на такі сторони й характеристики діяльності, які раніше перебували в межах або соціологічних, або психологічних наук.

Ці зміни спричинили активний розвиток такої науки, як соціоекономіка (від англ. – socioeconomy), яка була започаткована американським вченим А. Етціоні в 1990-х роках. Соціоекономіка визначається як міждисциплінарна парадигма, яка стала комплексом суспільних та соціальних наук, що вивчають взаємозв'язок між економікою та суспільством, з використанням знань із соціології, історії, права, політичної науки, психології та ін. (див. рисунок). Тут йдеться про багатосторонній зв'язок між суспільством і економікою, який обумовлений як економічними, так і неекономічними чинниками. Крім того, головна особливість соціоекономіки полягає в обґрунтуванні того, що дії економічних агентів характеризуються не лише егоїстичними прагненнями (до отримання задоволення, реалізації особистого інтересу), але й спонукаються культурними нормами, моральними обмеженнями, емоціями, релігійними інтересами.

Таким чином, головними напрямками дослідження соціоекономічного наукового комплексу в умовах сучасної економічної діяльності є економічна поведінка особистості в системі діючих правових норм, релігійних напрямів, сформованих цілей та інтересів, державного, соціального захисту, культури та моральності. Щодо мети нашого дослідження, то тут важливо зазначити соціоекономічну роль домогосподарства, його членів, принципів та особливостей ведення домашнього господарства, використання сімейного бюджету в системі соціоекономіки. Адже головна мета взаємодії економіки, людини і соціуму передбачає досягнення соціоекономічної рівноваги суспільства, тобто такого стану суспільства, за якого має місце усталена відповідність між економічною та соціальною сферами, узгодженість інтересів окремих людей з інтересами соціальних, етнічних, релігійних та демографічних груп і верств населення, в тому числі й інтересами держави.

Унікальна, специфічна роль домогосподарств у соціоекономічному вимірі проявляється багатогранно. Найпростіший приклад цього міститься у споживчій функції домогосподарства.

Споживання є дуже складним процесом, у який залучені споживач, виробник, товар.

Соціоекономічні мотиви простежуються вже на початку цього процесу у вигляді купівельної та споживчої поведінки, що в свою чергу виявляє філософію, ідеологію, креативність та культуру споживання. Так, з одного боку, багато товарів і послуг споживаються спільно (квартира, комунальні послуги, автомобіль, меблі, основна частина домашньої електроніки, книг, їжа, часом частина одягу і т.д.), що характеризує споживання які більш-менш економічно ефективний процес. З іншого боку, споживання багато в чому визначається доходом сім'ї. Однак при цьому існують сім'ї, у яких доходи можуть бути однаковими, але характер споживання різний. У такому випадку маємо справу з впливом соціокультурних факторів на характер споживання, які, в свою чергу, залежать від характеру життєдіяльності членів сім'ї, ціннісних орієнтацій, культурних установок. Характер споживання в домогосподарствах тісно пов'язаний з соціалізацією споживача у сім'ї, вихованням споживчих переваг у сім'ї.

Споживчі звички та переваги, що формуються на основі соціальних та психологічних мотивів, мають важливе значення для виробника при отриманні інформації про смаки споживачів, щоб обрати відповідний тип товару, його вид та інші якості. У процесі споживанні чітко простежується взаємозв'язок економічної здатності домогосподарств із соціальними, психологічними й моральними параметрами їх членів. Інші підходи соціоекономіки у дослідженні споживання домогосподарств проявляються у визначенні їх соціально-економічного статусу, параметрів соціальної взаємодії і комунікацій, характерних вмінь та навичок особистості, моделей сприйняття та оцінки товару чи послуги, купівельної та споживчої поведінки.

Домогосподарство акумулює в собі значний комплекс характеристик: задоволення фізичних потреб людини, розвиток її духовних і професійних навиків, підвищення соціальної активності, нагромадження людського капіталу. Спостерігається значна роль релігійних інтересів домогосподарств, які можуть бути досліджені в соціоекономічному вимірі.

Прийнято вважати, що релігійні основи світосприйняття є ґрунтом національних цінностей, духовно збагачуючи людину, стримуючи моральну деградацію суспільства. Релігія існує саме для суспільства, людини зокрема, володіє власними законами та викликає емоції, почуття – любові, надії, побожності, віри. У свою чергу соціоекономічний аспект релігії виражається в тому, що в центрі будь-якого релігійного світогляду формується особливий комплекс цінностей, які безумовно впливають на економічну поведінку людини у сфері ринкових засад.

Висновки. Економічна роль інституту домогосподарств під впливом трансформації соціокультурних мотивів та цінностей еволюціонує та змінюється за сучасних умов. Це призводить до необхідності більш глибокого та системного дослідження цього сектору відповідно до соціоекономічної парадигми.

Проведений аналіз дозволяє визначити, що соціоекономічний аспект домогосподарства, яке представляє собою головну соціально-економічну одиницю суспільства, реалізується у споживанні,відтворенні людського потенціалу, накопиченні, зберіганні культурних цінностей та звичаїв, релігійності. Таке визначення характеризує складну природу інституту домогосподарства, підкреслюючи необхідність міждисциплінарного підходу до його аналізу.

2. Проблеми функціонування сільських домогосподарств України

Висока актуальність даної теми дослідження обумовлена важливою роллю сільських домогосподарств в економіці України. Зокрема, сьогодні ці макроекономічні суб'єкти забезпечують населення майже всієї країни такими продуктами харчування, як картопля, овочі, плоди та ягоди, молоко. Так, в 2006 році частка господарств населення у виробництві картоплі склала 98,6 %, овочів – 87,9 %, плодів та ягід – 87,6 %, молока – 81,5 %.

Разом з тим, за даними вибіркових обстежень домогосподарств, що проводяться Держкомстатом України, частка сільських домогосподарств із середньодушовими сукупними витратами на місяць нижче прожиткового мінімуму у 2006 році становила 53,9 %, що на 15,3 відсоткових пунктів більше від аналогічного показника по міських домогосподарствах.

Роль та місце сільських домогосподарств в сучасній економіці обумовлює необхідність постійного вивчення основних проблем їх функціонування, чому й присвячене дане дослідження.

Загальна чисельність домогосподарств в Україні в 2006 році становила 17,4 млн. одиниць, з них 5,4 млн., або 31,2% знаходяться в сільській місцевості. В той же час в таких областях як Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, Тернопільська, Рівненська та Вінницька в сільській місцевості проживає більше половини домогосподарств (від 51,9 до 58,7 %).

За період з 2002 по 2006 рік кількість сільських домогосподарств зменшилась з 5,5 млн. до 5,4 млн., або на 2 %. Зменшується і середній розмір домашнього господарства. Якщо в 2002 році цей показник становив 2,89 особи, то в 2006 році – 2,75 особи. Такі зміни пов'язані, перш за все, із від'ємним природним приростом сільського населення, який перевищує, як середній показник по Україні, так і коефіцієнт природного приросту по міському населенню (рис.1).

Отже, в 2006 році на 1000 осіб в сільській місцевості народилося 10,3 особи, а померло 19,8, тобто коефіцієнт природного приросту мав від'ємне значення і дорівнював -9,5 о/оо. В міських поселеннях цей показник складав 4,9 о/оо, а в середньому по Україні – -6,4 о/оо. Високе негативне значення показника природного приросту в даному випадку формується за рахунок значного переважання смертності над народжуваністю (19,8 осіб проти 10,3 особи на 1000 осіб населення). Слід сказати, що коефіцієнт смертності в сільській місцевості продовжує зростати. Аналізуючи склад функцій домогосподарств в економічній системі, автором зроблені спроби дослідження спроможності їх виконання сільськими домогосподарствами. Основною функцією домогосподарств як макроекономічних суб'єктів дослідники називають формування і використання людського капіталу. Ця основна функція інтегрує в собі цілу низку функцій, її доповнюючих: дітородну функцію, формування та використання бюджету, функцію передачі знань та досвіду, функцію соціалізації.

Первинною стадією створення людського капіталу є формування за рахунок сімейного бюджету адекватної матеріальної бази домогосподарств, необхідної для нагромадження інтелектуального і фізичного потенціалу індивіда. Наступні стадії полягають у процесах включення людини в соціально-економічну систему, які реалізуються за допомогою отримання освіти, виховання, послуг в області охорони здоров'я і т.п. В умовах ринкової економіки домогосподарство несе практично всі витрати, пов'язані з фізичним формуванням дитини, її вихованням та отриманням освіти.

Найпростіший аналіз наявної статистичної інформації про розмір та структуру ресурсів домогосподарств свідчить, що сімейний бюджет сільської сім'ї є недостатнім для виконання своїх основних функцій. В 2006 році розмір сукупних ресурсів в середньому за місяць в розрахунку на одне сільське домогосподарство становив 1496,51 грн., або 544,2 грн. на одного члена домогосподарства. Величина прожиткового мінімуму тоді складала 472 гривні.

Згідно із Законом України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Таким чином, перевищення розміру сукупних ресурсів над величиною прожиткового мінімуму в сільських домогосподарствах становило всього 72,2 грн. Ця цифра свідчить про вкрай недостатній рівень доходів сільських домогосподарств для виконання основних функцій. Наприклад, просте порівняння середньої місячної плати за навчання студента у вищому навчальному закладі (500 грн.) та цих 72,2 грн. говорить про те, що сільська сім'я не здатна своїми силами забезпечити отримання вищої освіти навіть одного члена домогосподарства.

Крім того, слід конкретизувати, що величина в 544,2 грн. сукупних ресурсів включає всього лише 432,8 грн. грошових доходів або 79,5 % від всіх сукупних ресурсів. Решту (20,5 %) доходів домогосподарство отримує в натуральному вигляді – від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва, отримання різних пільг та субсидій, допомоги від родичів та інших осіб.

Тобто ми спостерігаємо наявність такого явища як натуралізація, основними негативними наслідками якого є:

- скорочення вільного часу для сільського населення, що веде до накопичення втоми, погіршення загального рівня здоров'я, скорочення тривалості життя, зниження можливостей отримання сучасної освіти, підвищення культурного рівня тощо;

- погіршення рівня харчування сільського населення внаслідок збіднення раціону;

- зниження загальної ефективності сільськогосподарського виробництва.

Проаналізуємо рівень доходів сільських домогосподарств, зокрема рівень середньомісячної заробітної плати. В 2006 році (як і в усі інші роки) середньомісячна номінальна заробітна плата найманих працівників була найнижчою в сільському господарстві, її розмір становив 581 грн..

Співвідношення розмірів середньомісячної заробітної плати у 2006 році за різними сферами економіки та прожиткового мінімуму наведено на рисунку 2.

Отже, середньомісячна заробітна плата в сільському господарстві в 1,8 рази була меншою від середнього показника по країні; в 2,1 рази меншою, ніж в промисловості; в 3,5 рази меншою, ніж у фінансовій діяльності; вона всього на 76 грн. перевищувала рівень прожиткового мінімуму для працездатних.

Вражаючою є наступна інформація. Частка домогосподарств в сільській місцевості, в складі яких немає працюючих осіб складає 41,4 %, або це 3183,2 тис. домогосподарств.

Серед цих 3,1 млн. господарств частка тих, що мають одну працюючу особу складає 50,6 %; дві – 39,2 %; три і більше – 10,2 %. Середня кількість працюючих в розрахунку на 1 домогосподарство дорівнює 0,9, тоді як в містах цей показник дорівнює 1,2.

Коефіцієнт економічного навантаження на працюючого члена сільського домогосподарства дорівнює 2,94, а в середньому по Україні 2,3.

Високе значення цього коефіцієнта свідчить про необхідність соціального забезпечення непрацездатної частини населення в сільській місцевості. Виходячи з невеликого числа працюючих та дуже низького розміру заробітної плати, вона займає всього 38,0 % в структурі грошових доходів сільських домогосподарств, тоді як у міських домогосподарствах – 61,4 %.

Однією з основних проблем сільського населення є безробіття. Інформація, що наводиться Держкомстатом стосовно цього показника, на перший погляд не здається надто «сумною» (табл. 1):

Отже, за даними розрахунками рівень безробіття в сільській місцевості складає всього 5,8 % та ще й є нижчим від аналогічного показника для міського населення. Здавалося б, що в цьому напрямі покращення умов функціонування сільських домогосподарств досягнуто вже якихось успіхів.

Це було б так, якби не наявна інформація (з того ж таки статистичного щорічника України за 2006 рік) про кількість найманих працівників в сільському господарстві.

В 2006 році кількість найманих працівників в сільському господарстві склала 1295,3 тис. осіб. Отже, в даному випадку мова йде про дуже великі масштаби прихованого безробіття, а конкретно 5253,0 тис. сільських жителів зайнято в особистих підсобних господарствах.

Таблиця 2 характеризує масштаби скорочення кількості найманих працівників в сільському господарстві.

Отже, кількість найманих працівників в сільському господарстві за період з 2000 по 2006 рік скоротилась на 52,9 %, або в 2,1 рази. В цілому по країні кількість найманих працівників зменшилась всього на 12,3 %, а в промисловості – на 14,9 %. Причини такого скорочення робочих місць криються не лише в загальних тенденціях, пов'язаних з переходом до ринкової економіки. Основні причини, з нашої точки зору, – це промахи і недоліки земельної реформи, розпочатої на початку 90-х років.

Отже, наявність великої кількості проблем функціонування сільських домогосподарств вимагає здійснення комплексних ринкових перетворень в сільському господарстві України та підвищення рівня і якості життя сільського населення. Велика кількість різноманітних програм, розроблених для покращення ситуації в українському селі, поки що не дала ніяких позитивних результатів.

3. Оцінка земельного ресурсу сільських домогосподарств як головного джерела сільськогосподарського виробництва

За наявності різноманітні форми користувачів сільськогосподарських угідь основним їх власником залишається сільське населення, тобто домогосподарства, які одержали земельні паї. Метою роботи є розгляд сучасного способу оцінки землі з метою підвищення добробуту селян як основного джерела трудового потенціалу у сільському господарстві.

Природно, що земля є основним засобом і найвагомішим чинником виробництва. В методичних підходах до оцінки земельних ресурсів більшості авторів превалює вартісний вираз. Але в умовах нинішнього положення розвитку ринкових відносин середньогрошова оцінка сільськогосподарських земель передбачена як середня централізована, виходячи з бальної оціночної шкали по виходу валової продукції рослинництва на одиницю витрат.

При якому грошова кадастрова оцінка області, району, визначається множенням середньоукраїнської грошової оцінки на бал (області, району). Оцінка ж земель окремих господарств потребує врахування специфіки місцевих умов.

Крім того, на оцінювання земельних ресурсів великий вплив має коливання цін на продукцію рослинництва. Що стосується функціонування сільських домогосподарств як основи доходів на селі, то в це джерело включається заробітна плата, плата за оренду земельних і майнових паїв, а також відчуження їх шляхом продажу або спадщини та дарування.

Так, середньомісячна заробітна плата найманих працівників сільського господарства, серед яких більшість домогосподства, значно нижча ніж, наприклад, у фінансових посередників в 2,8 раза, посередників з нерухомості (1,5 раза), робітників транспортної інфраструктури (2,2 раза) і середньої по Дніпропетровській області в (1,9 раза), що свідчить про можливість надшвидкої зміни роботодавця без зміни місця проживання за умови дещо вищої ціни за ресурс «праця».

Серед форм орендної плати за землю переважає натуральна, яка за останні роки становила 68 %. Виплата орендної плати натуроплатою призводить до зменшення рівня доходів сільських домогосподарств внаслідок завищення реалізаційних цін та застосування натурального коефіцієнта при оподаткуванні доходів.

Якщо середній розмір земельногопаю становить близько 3 га або 34000 грн, то середній розмір виплат на 1 договір оренди – 538 грн, а частка доходів від оренди у загальній сумі сільських домогосподарств – 4,4 %.

Виплата орендної плати натурою забезпечує сільськогосподарським підприємствам гарантований збут власної продукції. Крім того, натуральна форма виплати не рідко здійснюється орендарем із завишенням ціни сільськогосподарської продукції та видачею неякісної сільськогосподарської продукції, тому більшою мірою є вигідною для орендаря.

Хоча натуральні орендні виплати для селян також залишаються важливими, оскільки для годівлі тварин і птиці потрібні корми, а для власного харчування продукти переробки сільськогосподарської сировини (борошно, крупа, олія), якими переважно виплачують орендну плату.

Проте рівень орендної плати досить незначний і не перевищує передбаченого законодавством мінімального розміру, що становить 1,5 % від грошової оцінки ділянок. До того ж він визначається за нормативною грошовою оцінкою земель, яка не відображає їх ринкової вартості. Зазначені причини і кризовий стан аграрного сектору можна інтерпретувати в площину значних переваг горизонтальних корпоративних формувань сільських домогосподарств..

Таким чином, раціональним шляхом підвищення добробуту селян стає горизонтальна кооперація з метою створення великотоварного виробництва домогосподарств.

Використана література:

1. Кузнецова Д.В. Домогосподарства сучасного суспільства як об'єкт соціоекономічної науки

2. Луньова Г.М. Проблеми функціонування сільських домогосподарств України

3. Карасьов В.Г. Оцінка земельного ресурсу сільських домогосподарств як головного джерела сільськогосподарського виробництва





Реферат на тему: Сільські домогосподарства України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.