Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Розвиток країн східноєвропейського та азійського регіонів та євроінтеграційні процеси України (реферат)

Зміст

1. Забезпечення поступального та пропорційного розвитку господарства світу

2. Регулювання прямих іноземних інвестицій в законодавстві постсоціалістичних країн Східної Європи

3. Прямі іноземні інвестиції як індикатор конкурентоспроможності східноєвропейського та азійського регіонів

4. Теоретичні підходи до аналізу розвитку країн-послідовників

5. Процеси інтеграції України в умовах трансформаційного суспільства

6. Траскордонне співробітництво як передумова реалізації євроінтеграційних інтересів України

Використана література

1. Забезпечення поступального та пропорційного розвитку господарства світу

Забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу одна з важливих проблем, що стоїть перед людством.

До середини 90-х років розрив у рівнях прибутків на душу населення між економічно розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, був чималим, незважаючи на те, що за останні півстоліття багато країн, що розвиваються, досягли значного прогресу: зросли їх прибутки, розпочалася індустріалізація, досягнуто успіхів у галузях охорони здоров'я та освіти.

В багатьох країнах Азії та Африки економічний стан такий, яким він був у країнах Західної Європи на по-початку століття або перед Другою світовою війною. Проте пересічні економічні показники на крайніх полюсах багатства (розвинуті країни ВВП на душу населення становить понад 20 тис. доларів на рік) і бідності (країни, що розвивається, відповідно менш як 200 доларів на рік) відрізняються в 100 разів! при цьому в деяких країнах останнім часом відставання навіть збільшилося. Світовий прогрес все ще оминає четверту частину людства. Ситуація є особливо драматичною з огляду на те, що, за розрахунками, на межі ХХ-ХХІ ст.ст. понад 9/10 приросту робочої сили припадатиме на країни, що розвиваються. Наприкінці XX ст. глобальна проблема гармонізації пропорційності економічного розвитку також стала актуальною для постсоціалістичних країн з перехідною економікою (в тому числі й для України).

Чи можливе подолання диспропорцій у рівнях розвитку світового господарства? Економічний розвиток країн світу впродовж останніх двох століть доводить, що ефективна перебудова господарства окремої країни, швидкий його розвиток є можливими.

Економіка більшості сучасних економічно розвинутих країн перебувала свого часу на досить низькому рівні розвитку: США, Канада, Австралія розпочинали розбудову своєї економіки на неосвоєних землях нових континентів.

Японія в останній чверті XIX ст. розпочала розбудову індустріальної держави на островах, які століттями до цього були в стані ізоляції від світу. «Далекосхідні тигри" розбудували сучасне господарство, розпочавши майже з нуля.

Які ж передумови визначають успіх руху від відсталості до прогресу? Безумовно, першою з них є вибір шляху соціально-економічних перетворень, на якому держава має визначити свою стратегію економічної політики і створити різні механізми її реалізації.

Досвід свідчить, що першою передумовою розвитку є спрямування необхідних затрат на освіту та підготовку кадрів. Однак головним питанням економічної політики від Держави, яка вибирає ринкові відносини основою розвитку своєї економіки, формує певну модель системи власності в країні (вибір співвідношення державної та приватної власності, проведення приватизації тощо), створює ефективну законодавчу базу господарської діяльності та систему управління, дбає про забезпечення соціальних потреб та охорону довкілля. Отже, створюються умови, за яких продуктивні сили мають змогу нарощувати продуктивність праці, капіталу, землі та ін..

Другою передумовою є реалізація досягнень науково-технічного прогресу, на який, в свою чергу, впливають історія, культура, освіта, наука.

Поступальний рух людського суспільства у розвитку науки і техніки називають науково-технічним прогресом, На відміну від науково-технічного прогресу, що споконвіку супроводжує розвиток цивілізації, науково-технічна революція (НТР) це якісний стрибок у розвитку продуктивних сил, що відбувається в результаті поєднання процесів наукової та технічної революції.

Основні риси сучасної науково-технічної революції такі:

1. Небувало швидкий розвиток науки, її взаємодія як з матеріальним виробництвом, так і іншими видами діяльності, перетворення науки в безпосередню продуктивну силу. Наука не тільки перетворилася в одну з провідних сфер людської діяльності, а й стала одним з інтеграційних чинників виникнення міжгалузевих систем господарства, як національних, так і світових. Подібний прорив став можливим завдяки сучасним системам освіти та великим затратам на наукові дослідження. Особливо великі досягнення в сфері освіти і наукових досліджень мають США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, малі промислово розвинуті країни Європи. Стало цілком очевидним, що для передових країн наявність наукового потенціалу і високоосвічених кадрів є значно ціннішим економічним ресурсом, ніж будь-який вид мінеральної сировини, а капіталовкладення в науку це капіталовкладення в майбутнє.

2. Всеосяжність НТР, яка охоплює не тільки матеріальне виробництво, а й обслуговування, побут, культуру впливає на психологію і ментальність жителів передових країн. Масштаби цього процесу вражаючі. Так, якщо спеціалісти можуть пишатися масовим застосуванням роботів, які використовуються для виготовлення кузовів автомобілів або панелей телевізорів найвідоміших марок, то звичайна людина може оцінити здобутки НТР, маючи можливість негайно зателефонувати з найближчого телефону-автомата в будь-який кінець світу, за хвилину розрахуватися в магазині за цілий кошик товарів за допомогою електронної кредитної картки або без зволікань перерахувати гроші партнеру в інший кінець світу.

3. Корінним чином змінюється технічна і технологічна база господарства світу. НТР розвивається і вглиб освоюються мікросвіт атома, генна інженерія, нові фізикохімічні процеси; і вшир в нових технічних конструкціях поєднуються традиційні механічні та електричні системи з мікропроцесорною технікою, системи управління з мережами ЕОМ електронного в'язку та кібернетичними пристроями.

Про сучасний стан технічної і технологічної оснащеності тієї чи іншої країни можна зробити висновок, виходячи з обсягів виробництва та застосування ЕОМ і наукомісткої продукції загалом. На сьогодні понад 50% обсягу виробництва цих галузей припадає на США та Японію.

Через суспільний поділ праці та механізми інвестування здобутки науковотехнічного прогресу перетворюються у фізичний (споруди, машини, устаткування тощо) та людський або інтелектуальний капітал.

Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг, за цим законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії, кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

Як попередні передумови реалізації порівняльної переваги треба враховувати, що країна, яка виходить зі своєю продукцією на світовий ринок, повинна мати переваги бодай над частиною інших виробників цієї продукції (наприклад, мати дешеву сировину, володіти секретами технології виробництва тощо); водночас на світовому ринку повинен бути попит на цю продукцію; нарешті затрати на транспортування мають бути обопільно вигідними для виробника і споживача.

Під час подальшого визначення спеціалізації важливим є те, як складається загальна ситуація на світовому ринку. Закон порівняльних переваг стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-яких товарів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у виробництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє. Наприклад, підприємцям країни, що спеціалізується в світовому господарстві на виробництві наукоємної продукції (роботи, ЕОМ, системи електронного зв'язку) недоцільно відволікати економічні ресурси на виготовлення простої та дешевої продукції. Трапляється й так, що країні, яка не може налагодити ефективної системи господарювання, часто-густо нічого запропонувати на світовий ринок, окрім сировини, наприклад, нафти, газу чи лісу. Але, зрештою, міжнародний поділ праці та участь у зовнішньоторгових відносинах вигідні всім.

Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку міжнародного поділу праці та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світових ринках потрібна взаємодія правових, адміністративних, валютних систем, ефективна організація виробництва і зовнішньої торгівлі. Отже, є необхідність у постійній підтримці міжнародних двосторонніх та багатосторонніх економічних відносин, укладанні зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод як між окремими фірмами, так і між урядами країн.

У XX ст. залучення нових і найновіших технологій дало змогу багатьом країнам використовувати свої економічні ресурси набагато продуктивніше, ніж будь-коли в історії і досягти різкого збільшення виробництва за порівняно короткі періоди (мал.). Так, якщо в період першої промислової революції (XIX ст.) подвоєння обсягу виробництва на душу населення у Великобританії було досягнуто більш як за півстоліття, а в США — за 46 років, то в другій половині XX ст. такого самого результату Японія, Республіка Корея і Китай досягли за 10-12 років економічного розвитку.

Третьою передумовою є інтеграція в світове господарство. Ефективний економічний розвиток стає можливим, коли вільний рух товарів, капіталу, наукове технічної інформації сприяє економічному зростанню всіх країн світу. Так, під час промислової революції XIX ст. у процесі взаємодії «піднялось» господарство країн Європи, а в наш час такі країни, як Японія, США, «далекосхідні тигри» завдяки обміну товарами, технологіями і капіталом стали головними дійовими особами на світових ринках. у сучасних умовах посилюються процеси інтернаціоналізації, тобто поглиблення економічних зв'язків у світовому господарстві. Зростає взаємозалежність економік окремих країн. На розвиток господарства світу дедалі більше впливають науковотехнічний прогрес, діяльність міжнародних фінансових організацій, транснаціональних корпорацій (тобто великих концернів і трестів, діяльність яких виходить за межі окремих держав). Отже, посилюються процеси міжнародної інтеграції та кооперації.

Інтернаціоналізацію господарського життя можна простежити навіть на побутовому рівні. Так, сучасний житель економічно розвинутої країни здебільшого їздить на американському чи японському автомобілі, дивиться телевізор, зроблений у Японії, користується побутовими електроприладами, завезеними з Італії чи іншої країни Європи. А вранці п'є бразильську каву з французьким сиром чи німецькою шинкою.

Отже, проблема забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу, окремих його країн має глобальний характер, оскільки її неможливо розв'язати без взаємодії всіх учасників світової спільноти і використання механізмів міжнародного поділу праці.

2. Регулювання прямих іноземних інвестицій в законодавстві постсоціалістичних країн Східної Європи

Стрімкий розвиток глобалізаційних процесів спричиняє все більшу інтернаціоналізацію економічних відносин. Найбільш стрімко до економіки іноземних країн проникає капітал у пошуках приросту.

Сьогодні інтерес іноземних інвесторів зосереджений на країнах Східної Європи та Азії, які мають багато вигідних переваг перед іншими країнами світу. Це, зокрема, багатство ресурсів, дешева робоча сила, бажання залучити іноземний капітал і, як наслідок, пільговий, преференційний режим для іноземних інвесторів тощо. Правила взаємодії іноземних інвесторів з владою країн зазначеного вище регіону обумовлюються особливостями права приймаючих інвестиції країн та принципами міжнародного права. Тому, дослідження питання правового регулювання прямих іноземних інвестицій у країнах Східної Європи є актуальним.

При дослідженні питання правового регулювання прямих іноземних інвестицій в постсоціалістичних країнах Східної Європи були поставленні такі задачі:

- дослідити регіональні особливості норм права у сфері регулювання прямих іноземних інвестицій;

- визначити проблеми, які виникають на ґрунті діяльності іноземних інвесторів в економіці східноєвропейських регіонів;

- проаналізувати можливі шляхи вирішення проблем у зазначеній сфері.

В різний час до проблем міжнародно-правового регулювання інвестиційної діяльності у своїх працях зверталися такі науковці, як Богатирьов О.Г., Богуславський М.М., Фархутдінов І.З., Опришко В.Ф., Омельченко А.В., Виноградова Г.В., Кучер Б.І., Жень Фей.

Характерною рисою інвестиційної діяльності, в тому числі іноземних інвесторів, у країнах Східної Європи є початковий етап формування правового поля в цій сфері, перехід від закритої адміністративно-командної планової економіки до ринкових механізмів управління економікою держав.

Створення нового правового поля є досить складним процесом, адже необхідно швидко віднайти прийнятний для національних ділових звичаїв правовий режим інвестиційної діяльності, який би сприяв як залученню іноземних інвестицій, так і розвитку внутрішньодержавного інвестування.

Необхідно звернути увагу, що навіть сам термін "інвестиція" є новим для економіки та права східноєвропейських країн. Він прийшов на зміну більш вузькому поняттю "капіталовкладення", яке було характерне радянській економічній теорії.

Хоча, Лісніченко С.М. обґрунтовує позицію, відповідно до якої визначення інвестицій через категорію цінностей є характерним для європейської доктрини, економіка якої забезпечена фінансовими ресурсами на досить високому рівні. В країнах Східної Європи вбачається значний брак капітальних коштів, необхідних для реорганізації, і що головне, організації ринкового виробництва. Тому науковець вважає за доцільне визначати категорію "інвестиції" через родове поняття капіталовкладень, що є характерним, наприклад, для теорії та практики Китайської народної республіки (КНР).

Зокрема, Жень Фей зазначає, що китайські вчені визначають прямі іноземні інвестиції як капіталовкладення ТНК чи іноземних приватних інвесторів в одній або кількох країнах (регіонах) шляхом відкриття підприємств, в тому числі створення дочірніх компаній і відкриття філіалів чи створення спільних підприємств, які дозволяють брати участь в управлінні об'єктом вкладення і реалізувати свої інтереси більш ефективно, ніж в країні базування.

Богуславський М.М. відзначає, що, вступивши на шлях залучення іноземних інвестицій, соціалістичні країни почали приймати спеціальні законодавчі акти, які передбачали створення в умовах планової економіки особливого правового режиму для них. Такі закони були прийняті в різні роки в Румунії, Польщі, Угорщині, Чехословакії, на Кубі, в Монголії, у В'єтнамі та інших країнах, що входили до СЕВ. Найбільш детальне законодавство було прийняте в КНР. Китайський досвід законодавчого регулювання суттєво вплинув на формування законодавства про іноземні інвестиції в ряді країн СНД.

Цікаво, що, наприклад, у країнах Європи та США взагалі відсутнє законодавство про іноземні інвестиції, так як іноземному капіталу надаються рівні з національним капіталом права. Це не означає, що в країнах з розвиненою економікою не може бути обмежень (або пільг) для іноземних інвесторів, але ці положення формулюються в загальних законодавчих актах.

Важливою проблемою є нестабільність законодавства східноєвропейських країн у сфері іноземного інвестування. Застереження про збереження дії для іноземних інвесторів попереднього законодавства у разі його зміни (погіршення) протягом певного періоду (3, 5 або 10 років) є в законах ряду держав. Такі положення спрямовані на гарантію збереження прав іноземних інвесторів, зокрема і у сфері забезпечення незмінності законодавчих норм.

Законодавство східноєвропейських держав забезпечує різні можливості для іноземних інвестицій. Відповідь на питання, які можливості іноземному інвестору надає законодавство цих країн, може дати наступний перелік:

- дольова участь в СП шляхом створення нових спільних підприємств, а також придбання долі участі (паїв, акцій) в існуючих підприємствах;

- участь у приватизації;

- створення підприємств, що повністю належать іноземному інвестору;

- створення банків з іноземною участю;

- придбання підприємств;

- створення дочірніх підприємств, філіалів, представництв;

- придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;

- придбання державних цінних паперів;

- придбання цінних паперів місцевих юридичних осіб;

- придбання інших майнових прав;

- укладення концесійних договорів;

- укладення договорів з юридичними особами та громадянами приймаючої країни;

- здійснення господарської діяльності у вільних економічних зонах.

Зазначені вище форми вкладення іноземного капіталу в економіку приймаючої

країни можуть бути опосередковані трьома правовими формами інвестиційної діяльності:

- корпоративна;

- договірна;

- змішана.

Отже, з усього зазначеного вище можна зробити висновки: 1) економіка східноєвропейських держав є привабливою для іноземних інвесторів, адже умови вкладення капіталу саме в цей регіон дозволяють інвесторам отримати прибуток; 2) законодавче регулювання іноземного інвестування в східноєвропейських країнах знаходиться на шляху формування і характеризується нестабільністю, але цей недолік компенсується застереженням про дію протягом певного періоду старого законодавства, якщо нове погіршує умови діяльності іноземних інвесторів; 3) законодавство східноєвропейських країн пропонує широкий перелік можливостей вкладення іноземного капіталу, який можна опосередкувати трьома правовими формами корпоративною, договірною та змішаною.

3. Прямі іноземні інвестиції як індикатор конкурентоспроможності східноєвропейського та азійського регіонів

Прямі іноземні інвестиції являють собою одну з найважливіших і найбільш динамічних складових частин світового руху капіталу. Досвід притягнення і використання іноземних прямих інвестицій як розвинутими, так і країнами, що розвиваються, свідчить, що при належній державній політиці вони служать потужним джерелом відновлення виробничого апарату країни-реципієнта (приймаючої країни), одним із важливих генераторів її економічного зростання, ефективним засобом підвищення конкурентоспроможності експорту. Прямі інвестиції вигідні тим, що не створюють зовнішньої заборгованості, генерують ріст кількості робочих місць, зазвичай тягнуть за собою приплив нових технологій і модернізацію національного виробництва, сприяють встановленню міцних розгалужених каналів господарського співробітництва національних фірм з іноземними партнерами. Відомі також і ускладнення, пов'язані з безконтрольним притягненням іноземних інвестицій, що можуть виражатися в спробах закордонних корпорацій "скинути" у приймаючу країну застарілі й екологічно брудні виробництва, поставити під контроль національні виробництва конкретної країни з метою зміцнення своїх конкурентних позицій на світовому ринку, одержати невиправданий виграш за рахунок соціальної сфери.

Водночас у світовій практиці вже накопичений великий досвід протидії цим негативним сторонам іноземного інвестування шляхом прийняття міжнародного кодексу поводження транснаціональних корпорацій, зміцнення й удосконалення національного законодавства щодо інвестицій, розробка взаємних договорів між країнами, що регулюють порядок інвестування, захист іноземних інвестицій і інші питання, пов'язані з їх притягненням. Одним із свідчень успішного вирішення цих проблем служить помітний ріст притягнення прямих іноземних інвестицій країнами, що розвиваються, а також країнами Східної Європи.

Особливо бурхливе зростання потоків прямих іноземних інвестицій в країни, що розвиваються, на сучасному етапі пояснюється різними факторами. Загострення конкуренції в багатьох галузях змушує компанії шукати нові шляхи підвищення своєї конкурентоспроможності. Деякі з можливостей полягають у розширенні діяльності в швидкозростаючих країнах з ринками, що формуються, в інтересах нарощування обсягу продажів, а також у раціоналізації виробництва , для того щоб використовувати ефект масштабу і знижувати витрати виробництва. Високі ціни на більшість сировинних товарів слугують додатковим стимулом для розміщення ПІІ в тих країнах, що мають такі природні ресурси, як нафта і корисні копалини.

Сучасна ситуація в країнах Східної Європи свідчить про певні успіхи в напрямку стимулювання надходження фінансових потоків в країни регіону. Це насамперед пояснюється переходом із зовнішніх на внутрішні джерела зростання (одним із головних чинників якого був внутрішній попит). З початку економічної трансформації понад 15 років тому у низці східноєвропейських країн мав місце великий притік прямих іноземних інвестицій, значна частина яких була розміщена великими експортоорієнтованими багатонаціональними компаніями. Такі нові зростаючі виробництва використовують економічні порівняльні переваги цих країн щодо дешевої робочої сили (зокрема, дешевої кваліфікованої робочої сили) та більш нижчих загальних витрат, а також їх близькості до великих ринків західної Європи. Ця основна конкурентна перевага служить одним із чинників, який, незважаючи на слабість західного попиту, дозволив східноєвропейським експортерам і далі нарощувати свою частку експортного ринку по деяких окремих товарах.

Найбільшим центром прогресуючого тяжіння ПІІ в останні роки став Азіатськотихоокеанський регіон. Тут складається потенційно потужний центр регіональної економіки, пов'язаної каналами активної економічної взаємодії з розвинутими країнами. Особливе місце в цьому конгломераті посідає Китай, що став найістотнішим центром тяжіння іноземних інвестицій за межами розвинутого світу. Серед країн, що розвиваються, у першу десятку лідерів по притягненню іноземних інвестицій 7 належить до країн Азії: Китай (в т.ч. Гонконг), Сінгапур, Малайзія. Індонезія, Таїланд, Тайвань. Азійський регіон продовжує нарощувати припливи прямих іноземних інвестицій щороку. Потоки ПІІ в Східну (Китай, Корея, Японія) та Південно-Східну (Мянма, Таїланд, Малайзія, Сінгапур, Лаос, Камбоджа, В'єтнам, Філіппіни, Індонезія, Бруней, Східний Тімор) Азію зростають в щороку середньому на 40-50% і досягли відповідно понад 105 та 30 млрд. дол.; у Південну Азію (Пакистан, Індія, Бангладеш, Шрі-Ланка, Бутан, Непал, Мальдівська Республіка), де домінуюче положення займає Індія, на 30% близько 7 млрд. дол.^Потоки ПІІ у Західну Азію (Туреччину, Іран, Афганістан, Сирія, Ліван, Ізраїль, Йорданію, Ірак, Кувейт, Саудівську Аравію, Бахрейн, Катар, Об'єднані Арабські Емірати) зросли ще більше понад 10 млрд. дол.; понад половину цих інвестицій дісталися Саудівської Аравії, Сирії і Туреччині. Регіон Азії і Океанії стає також важливим джерелом прямих іноземних інвестицій. Так, тільки 2004 р. вивіз ПІІ з регіону збільшився у чотири рази і досяг 69 млрд. дол., головним чином завдяки вражаючому зросту ПІІ з Гонконгу (Китай), а також нарощуванню інвестицій ТНК з інших районів Східної і Південно-Східної Азії. Індійські ТНК інвестують великі капітали в розробку корисних ресурсів в інших регіонах, насамперед в африканських країнах і в Російській Федерації. Зростають і азійські інвестиції у розвинені країни.

Сумарний світовий обсяг накопичених прямих іноземних інвестицій оцінюється в понад 9 трлн. дол. Ця цифра зв'язана з діяльністю приблизно 70 000 транснаціональних корпорацій (ТНК) і їх 690 000 закордонних філій, загальний обсяг продажів яких сягає понад 19 трлн. дол.

Східна Європа все більше піддається тиску з боку країн, які пропонують більш конкурентоспроможні економічні умови (з погляду оплати праці або вигідної прихильності до інших великих ринків, про що свідчить перебазування деяких виробництв зі Східної Європи в південно-східну Азію). Враховуючи існуючі порівняльні переваги та розходження у вартості робочої сили, східноєвропейські країни, мають перспективу короткострокового і середньострокового зростання своєї частки на західноєвропейських та глобальних ринках. Однак довгострокові тенденції дозволяються стверджувати, що наявні порівняльні переваги цього регіону не є статичними. Тому зростання рівня прибутків у Східній Європі до рівня промислово розвинених країн викликає необхідність освоєння нових джерел міжнародної конкурентоспроможності для утримання займаних позицій.

4. Теоретичні підходи до аналізу розвитку країн-послідовників

Виходячи з тенденцій розвитку світової економіки і визначальної ролі інвестицій у високі технології, необхідним для побудови в Україні економіки знань є вивчення досвіду наздоганяючих країн. Наздоганяючі країни, або як їх ще називають „послідовники" („журавлі") це країни, які, використовуючи свій наявний потенціал ресурсів, створюють умови для залучення новітніх технологій із розвинених країн для створення інноваційної моделі економіки. Актуальність дослідження питання економічного розвитку „журавлів" також засвідчується тим, що сучасне економічне зростання країн Східної та Центральної Європи порівнюють як зі шляхом реформ, так з економічними перетвореннями країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Значна увага приділяється вивченню питання створення економіки знань українськими (Д.Г. Лук'яненком, B.C. Новицьким, А.А. Пересадою) та зарубіжними вченими (Дж. Метью, М. Лібманом, О.Г. Мовсесяном, Ч.В. Намом, Т. Озавою та ін.). Метою даної статті є розгляд теоретичних підходів до аналізу економік-послідовників та на базі цього дослідження досвіду цих економік у залученні іноземних інвестицій для формування інноваційної економіки в Україні.

Існують три основні підходи до аналізу феномену розвитку наздоганяючих країн відповідно, стаття спиратиметься на 3 основні теоретичні підходи, які є в літературі.

Ідея стратегії „послідовників " вперше з'явилась в праці історика Олександра Герщенкро (1904-1978) на базі вивчення ним успішного економічного розвитку Німеччини та невдалого Росії в ХІХ ст. Їх стратегія суттєво відрізняється від держав-лідерів, враховуючи, що країнам-послідовникам необхідно наздоганяти втрачений час та долати недостатнє ресурсне забезпечення. Проте вони мають і деякі переваги: вільний доступ до нових технологій, можливість вивчення досвіду створення певних установ, які здійснюють керування фінансовими потоками, та використання форм організації науково-технічного прогресу, які можуть сприяти підвищенню ефективності використання ресурсів капіталу та технологічної бази. Ці установи були створені та успішно функціонували в Німеччині, наприклад, Головний індустріальний банк (Deutsche Bank).

Центральним поняттям в цій теорії є відносно позитивна роль економічної відсталості в стимулюванні систематичних перетворень для створення передумов економічного зростання шляхом використання важелів державного впливу на неадекватну пропозицію кваліфікованої робочої сили, капіталу, недостатній рівень ділової активності та технологічного оснащення.

Японський вчений К Акамацу (1896-1974), відомий своєю теорією „журавлиного клину", вважав, що індустріальний розвиток наздоганяючої країни має відповідати стратегічним вимогам зростання розвинених держав. Його висновки базувалися на дослідженні текстильної промисловості повоєнної Японії. В той час, внаслідок надлишку дешевої робочої сили, вона мала надлишок дешевої робочої сили та використала працемісткі технології, щоб розпочати власне виробництво текстилю. За рахунок цього пізніше імпорт поступово зменшився, а країна почала самостійно експортувати спочатку товари, обладнання для текстильної промисловості, одночасно розвиваючи інші галузі промисловості, а згодом і технології за кордон.

Акамацу прийшов до висновку трьохфазності розвитку галузей промисловості. На першій фазі в кожній галузі зростає імпорт іноземних товарів до країни при цьому країна за рахунок надлишку трудових ресурсів експортує працемісткі товари (наприклад, текстиль) на відносно вільні ринки розвинених країн (США, Західної Європи, пізніше самої Японії).

На другій фазі асортимент імпортованих товарів починає зменшуватися в результаті розвитку власного імпортозаміщуючого виробництва, яке в певний момент випереджає імпорт за обсягами. На цій стадії в державі розвивається металургійна та хімічна промисловість.

Третя фаза пов'язана з розвитком експорту продукції галузі до інших країн. Після проходження цих етапів починають складатися умови для транснаціоналізації місцевих корпорацій та експорту прямих іноземних інвестицій (ПІІ) завдяки накопиченому капіталу та зосередженні на розвитку високотехнологічних галузей економіки. Графіки обсягів імпорту, імпортозаміщуючого виробництва і експорту галузі нагадали романтичному японцю диких журавлів, що і дало назву його концепції парадигма „журавлиного клину".

У 1978 році ця парадигма була удосконалена та перетворена на теорію наздоганяючого циклу, пояснюючу економічний розвиток країн-послідовників (Південна Корея, Таїланд, Тайвань). У цій теорії суттєво враховуються процеси формування „журавлів" у різних галузях, а також вплив ТНК і ПП. Вона деталізує часовий хід процесів переслідування лідируючих економік наздоганяючими. Т. Озава доповнив теорію Акамацу, виокремлюючи додатково стадії розвитку технологічної сфери та експорту технологій.

У період 1980-95 рр. Східна Азія була регіоном, який розвивався швидше за інші. Зокрема, Азіатські нові індустріальні країни (Гонконг, Сінгапур, Південна Корея і Тайвань) досягли значного зростання ВВП, яке було ініційовано швидким індустріальним розвитком. До того ж головні заходи економічної політики (заміщення імпорту, підтримка експорту, стимулювання місцевих і іноземних інвестицій, субсидіювання розвитку технологій та ін.) були і все ще є характерними рисами розвитку цих держав. Висока продуктивність зростання і активне державне втручання також супроводжувалися структурними змінами в індустріальному секторі.

Третім підходом до аналізу економічного розвитку країн-послідовників є теорія економічного зростання А. Хіршмана. Його підхід до вивчення економічного розвитку базується на припущеннях, що, по-перше, немає ніяких загальних законів економічного розвитку, а лише стратегії, які обирають країни в залежності від певних умов. По-друге, акцент зміщується із збалансованого розвитку на неврівноважене зростання, яке може бути досягнуто за рахунок новітніх технологій та низької вартості використання ресурсів, таким чином, формуючи підґрунтя для розвитку інших галузей. І по-третє, існують висхідні та низхідні зв'язки між галузями промисловості, які за рахунок розвитку галузей із низькою часткою готової продукції у висхідному плані створюють передумови становлення певного достатнього попиту для функціонування інших галузей, забезпечуючи при цьому останні певними ресурсами, знижуючи витрати на залучення ресурсів, які імпортуються.

Означені вище підходи дозволяють проаналізувати економічний розвиток країнпослідовників, визначивши, що основною умовою його поступовості та сталості є використання потенціалу держави в залученні інвестицій в наукові дослідження та розробки, чому сприяє тенденція до інтернаціоналізації досліджень та розробок, які проводяться транснаціональними компаніями з надзвичайно швидкою експансією в країни, що розвиваються.

Крім того, розгляд даних теоретичних підходів та практики технологічного розвитку країн-послідовників дозволяє використати їх досвід в розробці інноваційної моделі розвитку України.

5. Процеси інтеграції України в умовах трансформаційного суспільства

Чи вигідно Україні вступати у це потужне об єднання? Що потрібно зробити, щоб вступивши у ЄС, не втратити свою самобутність, національне виробництво, не перетворитися на сировинну базу та ринок збуту товарів іноземного виробництва? Процеси розбудови незалежної Української держави відкрили широкі перспективи для співпраці з іншими державами світу.

Існує п'ять критеріїв зближення із ЄС. Це насамперед регулятори ліміти у галузі цінової політики, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти, процентних ставок.

За останні вісім років намітилися стійкі позитивні тенденції в економічному розвитку України, а саме:

- зростання промисловості набуло стабільної динаміки;

- прискорення темпів росту наукомістких, високотехнологічних видів продукції;

- якісні структурні зрушення в промисловості.

Найболючішою проблемою України є її енергетична безпека. А тому наш шлях до Європи має початися із політики добросусідства, налагодження довгострокових надійних партнерських відносин із Росією, Азербайджаном, Казахстаном та іншими країнами-постачальниками енергоресурсів та негайного втілення програми зниження енергоємності продукції, послуг, пошуку альтернативних джерел енергії.

Уже на сьогодні на перший план виходить Людина, людський ресурс, так званий гуманітарний потенціал нації. Без власної наукової бази жодна держава не може претендувати на гідне місце у світі. Ще не повністю знищений науковий потенціал, здобутий за радянських часів. А тому необхідно збільшити кількість бюджетних коштів, що виділяються на розвиток науки. Перспективним вважається інвестування у розвиток людини, пошук національних інтелектуалів, не ординарно думаючих людей.

Догнати цивілізований світ по всіх напрямах економіки, науки неможливо. Але прорватися на світовий ринок по окремих видах продукції, послуг, збільшуючи свою присутність там можна.

У відносинах зі світом кожна держава ставить перед собою завдання-мінімум і завдання-максимум.

Завдання-мінімум: не знизити суми експорту. А для цього треба працювати над вдосконаленням якості продукції, впроваджувати нові технології, щоб втриматися на рівні зростаючих світових вимог до якості продукції.

Завдання-максимум збільшення присутності на світовому ринку. В умовах жорсткої світової конкуренції досягти цього дуже непросто. Як вихід пропонується створення зон випереджувального розвитку (технопарків, техноміст, соціополісів, екозон і т.ін.). Подібні зони пріоритетного розвитку, яким держава надала пільги в оподаткуванні, інші переваги для забезпечення прискореного розвитку, в Україні були створені уже декілька років тому. Але що принесла кожна з них державі, суспільству так і не знаємо. У Євросоюзі пріоритети розвитку визначаються періодично. На їх досягнення кидаються усі засоби. Для визначення пріоритетних зон розвитку потрібно:

1. Інвентаризація всіх цільових програм розвитку, зведення їх в одну, загальнонаціональну програму;

2. Варто прораховувати фінансове забезпечення запланованих заходів;

3. Провести аналітично-прогнозний розрахунок їх результатів;

4. При прийнятті національних програм необхідно зразу ж передбачати хто і як буде здійснювати контроль за їх виконанням, витрачанням коштів із державного бюджету, коштів, виділених іноземними організаціями як допомога (транш) для України.

Першим пріоритетом на шляху євроінтеграції мусить бути забезпечення її транзитном!, оптимізація енергетичного балансу, комплексний розвиток села, плекання «національних мізків».

Процес зближення із ЄС проходить у 4 етапи:

1) Стабілізація і встановлення дружніх відносин із країнами-сусідами, становлення сильної, правової держави із прозорим урядом.

2) Базова євроінтеграція, що здійснюється через:

- докорінне реформування різних сфер законодавства відповідно до зобов'язань перед Радою Європи і СОТ;

- дійсне застосування нових правил гри у політиці, економіці, і т.д.;

- європейська самоідентифікація еліт та більшості населення.

3) Укладення асоціацій: ідеться про різноманітні форми асоційованого партнерства, яке здійснюється через спеціально створені органи (ради, комітети тощо) і приводить до різних форм економічної інтеграції, створення митного союзу чи зони вільної торгівлі з Євросоюзом, приєднання до Європейського єдиного ринку і т. п.

4) Набуття членства в ЄС. Процедура набуття членства може тривати від трьох до десяти років.

Після 1998 року було видано ряд доповнень до даного Указу, прийнято рішень, постанов Уряду, Верховної ради з питань євроінтеграції. Основними напрямами інтеграції було визначено:

1. Адаптація законодавства України до законодавства Євросоюзу. Забезпечення прав людини, забезпечення розвитку політичної, підприємницької, культурної, соціальної активності громадян України. Економічні та технічні правила стандартизації (Важливим чинником реформування законодавства України є участь у конвенціях ЄС).

2. Економічна інтеграція та розвиток торгівельних відносин між Україною та Євросоюзом. Лібералізація та синхронне відкриття ринків ЄС та України, збалансування торгівлі, надання на засадах взаємності режиму сприяння інвестиціям Євросоюзу в Україну і навпаки. Запровадження спільного правового поля і стандартів.

3. Інтеграція України до Євросоюзу у контексті національної безпеки.

Існує принцип неподільності Європейської безпеки. Україна зобов'язується надавати доступ силам ЄС для виконання рятувальних операцій, ліквідацію наслідків катастроф, криз і т.п. Згідно з прийнятими документами Україна повинна стати гарантом власної безпеки.

4. Політика комунікації та зміцнення демократії. Заходи направлені на зміцнення політичної стабільності в Україні та ЄС, забезпечення мирного розвитку, зміцнення демократії.

5. Адаптація соціальної політики до євростандартів. Полягає у реформуванні системи страхування, охорони праці, здоров'я, пенсійного забезпечення, зайнятості та ін.

6. Культурно освітня і науково-технічна інтеграція.

7. Регіональна співпраця. Основою її є Європейська хартія місцевого самоврядування; становлення і поглиблення прямих контактів між регіонами України і країнами ЄС.

8. Галузева співпраця. Пріоритети на найближчі роки:

- транспорт (в т.ч. газо, нафто, електромагістралі);

- інформаційні мережі;

- співробітництво у галузі юстиції;

- запобігання та боротьба із організованою злочинністю, наркобізнесом, тероризмом.

9. Співробітництво у галузі охорони довкілля. Керівники України беруть участь у роботі Європарламенту, Ради Європи. Виступають на їхніх засіданнях, висвітлюють проблеми та перспективи співпраці України і ЄС, пропозиції щодо вирішення спільних проблем.

Процес глобалізації світу так чи інакше відбивається на всіх державах та її громадянах. Уникнути впливу негативних тенденцій процесу глобалізації і одержати максимальну користь від його позитивних тенденцій одній окремо взятій країні дуже важко. У співдружності з іншими державами цього досягти значно легше.

Єдиним економічним утворенням у Європі на даний час є Європейський Союз. Для того, щоб стати його повноцінним членом, Україна мусить провести серйозну підготовчу роботу, і не лише, визначену в угодах про співробітництво, в основних напрямках інтеграції. Потрібен глибокий науковий аналіз вихідного стану всіх сфер суспільного життя, найперше, економічних. Визначення національних пріоритетів. Розробка і впровадження національної програми випереджувального розвитку. Зміна підходів до плекання і використання гуманітарного потенціалу нації. Мудра національна інформаційно-просвітницька політика.

6. Траскордонне співробітництво як передумова реалізації євроінтеграційних інтересів України

Основною передумовою залучення країни до процесу міжнародної економічної інтеграції є розвинена система зовнішньоекономічних, зокрема зовнішньоторговельних зв'язків. Для України інтенсифікація функціонування транскордонного співробітництва, зокрема в рамках єврорегіонів, є тим чинником, який сприятиме реалізації її євроінтеграційних цілей.

Транскордонне співробітництво України з новими країнами-членами ЄС здійснюється в межах чотирьох єврорегіонів "Карпати" (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія), "Буг" (Україна, Польща, Білорусь), "Нижній Дунай" (Україна, Молдова, Румунія), "Верхній Прут" (Україна, Молдова, Румунія) за участю Одеської, Чернівецької, Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської та Волинської областей. Територія України, що входить до складу єврорегіонів, складає майже третину від її загальної площі.

За час функціонування єврорегіонів з 2001 по 2007 рік обсяги експорту по вказаних областях зросли в середньому більш ніж на 60% (відповідно, Волинська 59,5%, Закарпатська 77,6%, Івано-Франківська 69,5%, Львівська 70,6%, Одеська 45,4%, Чернівецька 61%), що свідчить про певну результативність функціонування єврорегіонів, хоча зовнішньоторговельне сальдо майже за всіма регіонами і залишається від'ємним (зростання обсягів імпорту за вказаний період відбулося в середньому більш ніж на 70%, відповідно, Волинська область 83,02%, Закарпатська 84,31%, Івано-Фр анківська 22,48%, Львівська 57,96%, Одеська 76,72%, Чернівецька 71,28%)2. Найбільшим експортером протягом розглянутого періоду залишається Одеська область, а позитивне зовнішньоторговельне сальдо на початок 2008 року мали Івано-Франківська та Чернівецька області, що свідчить про порівняно вищу ефективність функціонування єврорегіонів "Карпати" та "Нижній Дунай".

Зростання обсягів іноземних інвестицій з країн ЄС, що також входять до єврорегіонів на території України, відбувається досить повільними темпами, але, слід зазначити, що основним гальмуючим чинником при цьому виступають не стільки проблеми транскордонного співробітництва, як нестабільний інвестиційний клімат в країні (так, зростання обсягів прямих іноземних інвестицій в Україну станом на початок 2008 року у порівнянні з попереднім періодом становило: з Чеської Республіки 16,6%, Угорщини 7,4% , Польщі 41,1%, Словаччини та Румунії, відповідно, 2,7% та 41,6%).

Отже, транскордонне співробітництво в рамках єврорегіонів має потенціал до інтенсифікації, але, водночас, існують чинники, що стримують розвиток транскордонного співробітництва. Серед них:

- низький рівень соціально-економічного розвитку територій, які є учасниками транскордонного співробітництва, порівняно із середніми національними показниками;

- неузгодженість українського законодавства з європейським у сфері підприємницької діяльності, що ставить перешкоди на шляху створення спільних підприємств;

- недостатність фінансової підтримки з боку держави, а також недостатньо чітка визначеність механізму її надання;

- відсутня координація діяльності між органами державної влади та місцевого самоврядування. Відтак у здійсненні транскордонного співробітництва не впроваджується комплексний підхід до розв'язання проблем розвитку прикордонних територій України та знижується синергетичний ефект, якого можна було б досягти за умов належної координації та міжсекторної співпраці1.

Вирішення вказаних питань дозволить посилити співпрацю з країнами ЄС, а відтак зміцнити підґрунтя для майбутньої інтеграції України.

Використана література:

1. Дуда С.М. Забезпечення поступального та пропорційного розвитку господарства світу

2. Гутаревич Н.О. Регулювання прямих іноземних інвестицій в законодавстві постсоціалістичних країн Східної Європи

3. Надь Н.М. Прямі іноземні інвестиції як індикатор конкурентоспроможності східноєвропейського та азійського регіонів

4. Лаврик Я.О. Теоретичні підходи до аналізу розвитку країн-послідовників

5. Поважний П.О., Белей С.І., Грибик І.І. Процеси інтеграції України в умовах трансформаційного суспільства

6. Коровайченко Н.Ю. Траскордонне співробітництво як передумова реалізації євроінтеграційних інтересів України





Реферат на тему: Розвиток країн східноєвропейського та азійського регіонів та євроінтеграційні процеси України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.