Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Роль духовного виробництва в економічному розвитку України (курсова робота)

Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Теоретичні основи визначення сутності духовного виробництва 6

1.1. Сутність та структура духовного виробництва. 6

1.2. Поняття про матеріальне і духовне виробництво. 10

Розділ 2. Діалектика духовного виробництва та його роль в економічному розвитку 14

2.1. Діалектика духовного виробництва. 14

2.2. Спеціалізована й неспеціалізована духовна діяльність. 23

Розділ 3. Духовне виробництво і його місце в економічному розвитку. 28

3.1. Духовне виробництво як продуктивна духовна діяльність людей 28

3.2. Специфіка та роль духовного виробництва у економічному розвитку 30

Висновки. 34

Список використаної літератури. 36


Вступ

Актуальність теми дослідження. Політична економія як наука досліджує і розкриває економічну анатомію суспільства, її категорії, закони функціонування та розвитку. Будучи суспільною дисципліною системного типу вона посідає центральне місце в економічних дисциплінах, оскільки є ядром економічної теорії.

Духовну сферу суспільного життя відрізняють яскраво виражені багатоплановість і різноманітність. Людство змогло виробити немало способів духовного збагнення і освоєння світу: науковий, естетичний, етичний, релігійний і т.д. Кожний з них схоплює лише якусь частину реальності, точніше, дає певний ракурс бачення світу, що дозволяє відшукати в останньому якесь значення і встановити причетність людини до цього значення. А всі разом вони утворюють своєрідну системну єдність, в якій явно є видимими як істотні відмінності способів духовного освоєння світу, так і їх взаємодоповнюваність, внутрішній взаємозв'язок.

На сьогоднішній день актуальним є створення теоретичної управлінської моделі впливу на формування та розвиток духовних цінностей українського суспільства, духовного виробництва із чітким визначенням мети, завдань, принципів, напрямів діяльності та основної ролі в економічному розвитку.

Актуальність теми визначається зростаючою роллю духовного фактора в житті суспільства. Духовне виробництво дозволяє аналізувати багато сторін духовного життя суспільства, які служать не тільки характеристикою стабільних положень внутрішніх станів соціуму, але й виходять на рівень гармонії з екосистемою. Докладне дослідження проблеми ефективності духовного виробництва допомагає розкрити необхідний підхід до даної проблеми, розширити уявлення про саму категорію, навчитися конкретизувати недоліки й достоїнства процесів сучасного духовного продукування, які лежать в основі духовного відтворення людського співтовариства. Розробка необхідних показників у даному напрямку дозволяє звертатися до аналізу різних сторін духовного життя, виробляти необхідні методи їхнього регулювання, що на сьогоднішній день є однієї із пріоритетних завдань і являє собою рівень високого порядку в рішенні багатьох духовно-моральних проблем сучасної цивілізації, проблем духовного відродження суспільства.

Проблема духовного виробництва постала предметом наукового дослідження в Україні в 80-х роках нашого століття і є однією з корінних проблем соціально-філософської теорії. Перша спроба концептуального аналізу проблеми духовного виробництва була розпочата в публікації Б.ІШенкмана " Духовне виробництво і його своєрідність"!. Певний внесок в розробку цього питання внесли В.М.Межуєв, І.М.Сиземська, В.Ф.Рябов, О.К.Уледов. Комплексне дослідження проблеми відображено в колективній монографії "Духовное производство" (М.:"Наука", 1981) і т.п.

Проблеми впливу на духовне виробництво є об'єктом досліджень багатьох вітчизняних науковців. Слід відмітити працю О.Гаєвської "Управління як соціальний феномен", у якій автор висвітлює основні аспекти управління духовним виробництвом. Для аналізу сучасного стану діяльності суб'єктів державної політики у сфері освіти, культури, засобів масової інформації, питань формування національної самосвідомості та проблем гуманітарної політики держави цікавими є праці В.Беха, Л.Губерського, В.Андрущенка, М.Михальченка, В.Кононенка, І.Надольного, В.Огнев'юка, П.Ситника, В,Скуратівського, В.Трощинського, С.Чукут, та ін.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси духовного виробництва та дослідити його роль в економічному розвитку.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити сутність та структуру духовного виробництва;

· охарактеризувати діалектику духовного виробництва та його роль в економічному розвитку;

· дослідити основні рівні мотивації трудової діяльності;

· виявити роль духовного виробництва в економічному розвитку.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема духовного виробництва.

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси духовного виробництва.

Предметом дослідження виступає роль духовного виробництва в економічному розвитку.

Розглянемо походження, сутність, економічну роль духовного виробництва.


Розділ 1. Теоретичні основи визначення сутності духовного виробництва 1.1. Сутність та структура духовного виробництва

Багатогранність духовного життя суспільства включає в себе такі спадові: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура.

Духовне виробництво — це одна із сторін виробництва людських сил.

Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва. Як надзвичайно важлива складова суспільного виробництва духовне виробництво – це формування духовних потреб людей, насамперед виробництво суспільної свідомості. Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії. Основні форми існування духу (ідеї, теорії, образи, норми і т.д.) з часу виникнення перших класових суспільств проводяться професіоналами. Термін «духовне виробництво» - не метафора, а цілком реальне явище.

Під духовним виробництвом звичайно розуміють виробництво свідомості в особливій суспільній формі, здійснюване спеціалізованими групами людей, професіонально зайнятих кваліфікованою розумовою працею.

Поняття духовного виробництва концентрує в собі результати творчих пошуків мислителів багатьох сторіч в області збагнення духовного початку в людині. І в цьому немає нічого дивного, тому що знання самого себе, свого внутрішнього миру - найважливіша мета людського пізнання. Природно, що це поняття в сучасну епоху перебуває в центрі філософських шукань, залучає до себе увага всіх думаючих про долі людства людей. Формування духовного миру особистості в найбільш серйозних роботах розглядається одночасно і як результат і як ціль духовного виробництва, як наслідок їхнього взаємного самовдосконалення, взаємовпливу.

Вітчизняні дослідники виділяють різні аспекти теорії духовного виробництва.

1. Духовне виробництво - вид духовної діяльності, тобто виробництво індивідуальної й суспільної свідомості, виробництво ідей, знань, теорій, художніх образів і інших духовних цінностей у їхньому конкретно-історичному змісті

2. Духовне виробництво як цілеспрямоване створення ідеального продукту, що включає в себе й забезпечення функціонування зроблених духовних продуктів, є особливий спосіб зв'язку людей у процесі взаємодії із природою, суспільством і людини з людиною

3. Духовне виробництво розглядається в широкому й вузькому змісті. У широкому змісті духовне виробництво охоплює весь цикл відтворення - від виробництва духовних благ до їхнього споживання. У вузькому - це тільки акт створення духовних благ. Крім того, воно є елементом суспільного виробництва й охоплює весь процес виробництва духовних благ - від їхнього творення, розподілу, обміну, до їхнього споживання. Це також і процес виробництва суспільної свідомості

4. Аналогічний підхід до духовного виробництва дозволяє розглядати його також у широкому й вузькому змісті, де "у вузькому змісті під духовним виробництвом розуміється виробництво духовних цінностей, тобто ідей, подань, наукових знань, ідеалів. У широкому змісті духовне виробництво є вся діяльність людей по виробництву, обміну, розподілу й споживанню духовних цінностей"[10, c. 214-217].

Найбільш удалим, на наш погляд, можна вважати визначення духовного виробництва, дане Н.С.Савкиным: "Духовне виробництво - це виробництво науки, мистецтва, ідеології, в остаточному підсумку, - індивідуальної й суспільної свідомості в його різних формах. У широкому змісті воно включає не тільки безпосереднє виробництво, але й розподіл, обмін і споживання духовного продукту, а тому являє собою як виробництво знань, духовних цінностей, так і відтворення духовного миру особистості (через систему виховання, навчання, утворення), а також самої системи духовного виробництва".

Аналогічне визначення духовного виробництва дається В.И.Толстих в "Новій філософській енциклопедії": "Духовне виробництво - діяльність, що забезпечує формування свідомості, найважливіше умова людського спілкування й взаємодії між індивідами. Визнання активної ролі свідомості необхідно, отже, розширити до визнання виробництва самої свідомості, що виробляє особливу суспільну форму, завдяки й за допомогою якої індивіди інтегруються в соціальну систему й одержують можливість здійснювати спільну діяльність..." Духовне виробництво - це "виробництво духовних цінностей, тобто ідей, подань, наукових знань, ідеалів, або виробництво суспільної свідомості в його історично конкретних формах (політики, права, наукової релігії, мистецтва, моралі й т.д. )". У даному визначенні, як і в попередньому, досить чітко обкреслені границі духовного виробництва, активна роль свідомості, зазначена найважливіша функція виробництва свідомості - інтеграція індивідів у соціальну систему з метою їхньої спільної діяльності в процесі безперервного виробництва духовного продукту, відтворення особистості й суспільства.

Які ж теоретичні передумови сучасних концепцій духовного виробництва? У класичній політекономії суспільне виробництво зводилося тільки до матеріального. Термін "духовне виробництво" зустрічається в курсі лекцій політичної економії російського економіста й історика Андрія (Анрі) Шторха (1815р.). "Розрізняючи матеріальні блага й так звані "внутрішні блага, або елементи цивілізації", Шторх виділив сферу духовного виробництва як особливий підрозділ суспільного виробництва.

Результатом духовного виробництва є щонайменше три «продукти»:

- ідеї, теорії, образи, духовні цінності;

- духовні суспільні зв'язки і відносини індивідів;

- сама людина, оскільки вона, окрім іншого, - істота духовна[19, c. 167-169].

Структурно духовне виробництво розпадається на три основні види освоєння дійсності:

 наукове,

 естетичне,

 релігійне.

Такий опис видів духовного виробництва не співпадає з прийнятою в нашій філософській традиції схемою з шести форм суспільної свідомості (політика, право, мораль, мистецтво, наука, релігія). Політика, право і мораль не є «галузями» духовного виробництва. Мораль - тому що не є створенням професіоналів, ідеологів. Ми не знайдемо в історії жодної моральної норми, винайденої і упровадженої в життя професіоналом. Навіть заповіді Христа не «убий», не «вкради» - це фіксація принципів, стихійно вироблених моральною практикою, тобто цей стихійний винахід людства, а не результат діяльності професіонала.

А політика і право не вписуються в духовне виробництво тому що створювані в результаті політичної і правової діяльності суспільні зв'язки і відносини індивідів не є по перевазі духовними. В суспільстві існує безліч найрізноманітніших видів зв'язків і відносин, але основних, мабуть, все-таки два: матеріальні і духовні. І ті і інші - суть зв'язку і відношення між людьми, тобто суб'єкти відносин одні і ті ж. Отже, вся різниця між двома основними видами відносин (і відповідно зв'язків) укладена в їх сутності: з приводу чого вони складаються. Якщо ця підстава матеріальна, то і відношення буде таким, а якщо це - ідея, поняття, образ, то і відношення буде духовним.

Так от, політичні і правові відносини між людьми складаються в першу чергу з приводу реальної державної влади, а не понять про неї. А держава з його апаратом, урядовцями, арміями, судами і в'язницями - явище як там не є саме матеріальне. Тому політичні, рівно як і правові, відносини в основі своїй матеріальні.

Отже, що залишається за власне духовним виробництвом? Три види освоєння дійсності: наукове, естетичне і релігійне. Звідси три види духовного виробництва. Тут в наявності виробництво, так би мовити, в чистому виді ідей, образів, уявлень, а також відповідних зв'язків і відносин між людьми. Кожний з цих трьох видів освоєння дійсності створює свій, особливий, неповторний, і що саме, мабуть, важливе – цілісний світ. В будь-якому з цих трьох ідеальних світів дійсність представлена (відображена) цілком, повністю, без вилучень. (Цього, до речі, ніяк не можна сказати про політичні, правові і моральні погляди, ідеї, теорії)[8, c. 273-275].

1.2. Поняття про матеріальне і духовне виробництво

Праця - це головна умова життя людини і суспільства. Завдяки праці людина натрапила на слід свого природного розвитку, виділилась із світу тварин і стала по - справжньому людиною. Таким чином, праця створила людину, вона ж створила і людське суспільство. Праця завжди є колективною діяльністю. Під час виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою. Вони не можуть виробляти, не об'єднуючись при цьому для спільної діяльності та для взаємного обміну своєю діяльністю. Для того, щоб виробляти, люди вступають у певні зв'язки та відносини, і тільки в рамках суспільних зв'язків та відносин існує їх відношення до природи, має місце виробництво.

Поняттю праця взагалі відповідає предметна діяльність, суб'єктом якої є людина. Звідси праця витікає як природна передумова людського існування. В процесі праці люди вимушені діяти спільно і між ними виникають певні, зумовлені трудовою діяльністю, відносини. Праця набуває ясно вираженого суспільного характеру, стаючи виробництвом. Суспільне виробництво враховує в себе всю життєдіяльність індивідів у всіх формах. В системі суспільного виробництва матеріальні відносини набувають двоїстого змісту. По - перше, вони виступають як характеристика історично - визначеного способу виробництва. По - друге, це - відношення індивідів , груп, класів в процесі виробництва та відтворення матеріальної сторони суспільного життя.

У системі суспільного виробництва вирішальна роль належить матеріальному виробництву. Без виробництва і відтворення матеріальних умов та засобів життя людей неможлива сама їхня життєдіяльність в цьому різноманітті. Матеріальне виробництво формує новий світ, створену людиною нову природу, той світ, в якому з матерії природної люди творять матерію соціальну.

Матеріальне виробництво - це спосіб добування матеріальних благ, необхідних для виробничого і особистісного споживання. Матеріально - виробнича діяльність направлена, насамперед на задоволення матеріальних потреб людей: потреб в їжі, одежі, житлі і т.д. Задоволення матеріальних потреб пов'язане з забезпеченням людей необхідними предметами культурного обіходу, засобами комунікацій, з розвитком системи охорони здоров'я, сфери освіти, обслуговування і т.д. Задоволення матеріальних потреб складає основу і умову інших потреб.

Одним із основних елементів суспільного виробництва є духовне виробництво. Сутністю духовного виробництва є виробництво духовних цінностей, тобто ідей, наукових знань, ідеалів, уявлень[15, c. 137-139].

Духовне виробництво, як і матеріальне, здійснюється в межах конкретних соціальних інститутів, сюди ж відноситься вся діяльність людей з виробництва, обміну, розподілу і споживання духовних цінностей. Суспільна значущість і цінність духовної праці, її роль у функціонуванні та розвитку суспільства визначається тим, що виробництво духовних цінностей, багатство ідей, свідомість і т.д. здійснюється особливим прошарком людей, це виробництво суспільної форми свідомості. Суспільна форма свідомості є не що інше, як ідеальна форма соціального зв'язку між людьми. Релігія, філософія, мистецтво являють собою різновид виробництва, що мають своїм результатом свідомість - ідеальну форму відносин, певний тип духовного спілкування людей.

Матеріальне і духовне виробництво зв'язані в одне ціле. Люди виробляють свідомість, змінюють при цьому продукти свого мислення. Свідомості належить виключна роль в удосконаленні засобів виробництва і технологічної бази, в заміні суспільних відносин, в становленні нових форм суспільного спілкування між людьми. Розділ функцій матеріального і духовного виробництва передбачає і обмін діяльністю між ними. З боку духовного виробництва цей обмін проявляє себе у виробництві технологій для матеріального виробництва, соціальної сфери та самого духовного виробництва. Поняття технологія виникло в середині ХІХ століття. Воно означає наукову організацію матеріального виробництва. З переходом до індустріального виробництва виникає можливість та необхідність випереджаючого впровадження наукових технологій, що розробляються безпосередньо в системі духовного виробництва.

Що таке "духовне виробництво"? Духовне виробництво — це вся багатогранна діяльність людей з виробництва, розподілу, обміну, споживання та зберігання духовних цінностей. Під духовними цінностями розуміються ідеї, уявлення, наукові знання, ідеали, виробництво яких здійснюється за допомогою певних соціальних інститутів. Духовне виробництво охоплює собою освіту, ідейне, моральне, релігійне, естетичне, правове виховання, різні форми залучення людей до духовної культури через систему культурно-масових закладів, просвітницьких організацій, засобів масової інформації тощо.

Культурно-історичним результатом духовного виробництва є нові духовні, інтелектуальні та фізичні якості людини, насамперед наука та мистецтво. Останні виступають як органічна частина виробництва людини з усіма її соціальними якостями. Результатом діяльності вчених і художників є створення наукових та художніх творів. Перші з них слугують формуванню у людини аналітичних пізнавальних здатностей, тобто здатностей до пізнання закономірностей розвитку природи та використання результатів знання в суспільному виробництві. Твори мистецтва є засобом розвитку творчих людських здібностей до самовдосконалення, до саморозвитку. Саме завдяки цьому мистецтво якнайбільше може служити показником духовного розвитку суспільства. Адже здатність до саморозвитку, самовдосконалення, які формуються мистецтвом, є найбільш суттєвою здатністю людини[7, c. 164-167].


Розділ 2. Діалектика духовного виробництва та його роль в економічному розвитку 2.1. Діалектика духовного виробництва

Духовно-ідеальні явища в процесі історичного розвитку стають предметом і продуктом специфічної діяльності, яка реалізується особливим загоном людей - вченими, письменниками, митцями, теоретиками. Функціонування свідомості і духовного життя в цілому певним чином організується та інституалізується. Підставою виробництва свідомості є чуттєво-предметна діяльність і реальні форми спілкування індивідів, які вступають між собою в процесі вироблення своїх уявлень і теорій в історичний конкретний соціальний зв'язок, який зумовлює і регулює самий процес утворення свідомості, духовного життя суспільства в цілому.

Духовне виробництво - це виробництво свідомості, здійснюване спеціалізованими групами людей, професійно зайнятими кваліфікованою розумовою працею. Результатами їхньої праці є:

1) ідеї, теорії, образи, духовні цінності;

2) духовні суспільні зв'язки індивідів;

3) духовність людини.

Структура духовного виробництва містить у собі наукові, естетичні й релігійні види освоєння дійсності.

Потрібно звернути увагу на те, що хоча політика, право, мораль і є формами суспільної свідомості, але вони не є видами духовного виробництва. Справа в тому, що мораль і моральність - це не результат творчої діяльності ідеологів. Ідеологи, звичайно, займаються вивченням моральної й моральної сфери життя суспільства й людини. Але вони не створили ні однієї моральної норми або принципу: їхнє створення - результат багатовікового розвитку людського гуртожитку, перетворення якої-небудь раціональної норми у вимогу, звернена суспільством до кожного свого члена, для того, щоб асоціація людей могла підтримувати своє існування.

Політика й право також не є видами духовного виробництва, оскільки створювані тут суспільні зв'язки не є по перевазі духовними. Пояснити цей висновок можна так: матеріальні або духовні дані зв'язки визначається по відношенню їх або до матеріальних, або до ідеальних об'єктів. Отже, якщо, наприклад, юрист розробляє систему відносин до власності, як матеріальному об'єкту, те, отже, правовий відносини власності будуть не духовними, а матеріальними. Політичні відносини складаються із приводу влади, а відносини влади - панування й підпорядкування - це в остаточному підсумку теж матеріальні відносини.

Наука, мистецтво, релігія займаються виробництвом ідей, образів, подань, якщо так можна виразитися, в "чистому" виді. У кожній із цих форм суспільної свідомості реальність представляється в цілісній і специфічній формі.

Словосполучення "духовне виробництво" не повинне вводити нас в оману й викликати спробу ототожнити духовне виробництво з матеріальним. Їхні розходження досить очевидні. Різний підсумок виробництва - матеріальні предмети або духовні об'єкти. У духовному виробництві праця індивідуальна, у матеріальному - індивідуальний і колективний. Нарешті, не слід забувати, що якщо ціль життя багатьох людей - матеріальне багатство, то рівень духовного багатства просто не оцінимо.

Який же смисл і зміст втілюється в поняття "свідомість", "дух"? Це дуже важливо в зв'язку з тим, що мова йде про виробництво саме свідомості, духу. У власному розумінні цього слова, в соціально-філософському контексті поняття "свідомість", "мислення", "дух", як правило, розглядаються синонімічно, без уточнення їх смислових відтінків, які в них містяться. Проте, у випадку соціально-філософського аналізу свідомості таке "синонімічне" використання споріднених понять навряд чи виправдано. Безперечно, ці поняття не настільки тотожні, щоб можна було зневажати реальну різницю між ними. Дійсно, чому ми кажемо: духовне життя суспільства - і в той же час розрізняємо суспільну свідомість, а також визначаємо особливий вид діяльності (праці) за допомогою терміна "духовна". Чи не приведе певна невизначеність у вживанні термінології до тавтології, до видимості визначення наукових питань, коли ми позначаємо свідомість, психічне шляхом використання терміну "духовне", а "духовне" через свідомість? Відповідаючи на це питання, необхідно врахувати традиції філософської думки, що історично склалася.

Поняття "дух" постає, як правило, в якості замінника (псевдоніма) суспільної свідомості, яка розглядається в її надіндивідуальній "об'єктивній розумовій формі", тобто формі матеріалізованій або оречевленій. Ця об'єктивна розумова форма і є "душа", частинка духу, яка засвоюється індивідом, особою і складає предмет психології. Тому можна погодитись в принципі, з визначенням духу, що тлумачиться О.Ф.Лосєвим як "сконцентрована свідомість", тобто "сукупність і осереддя всіх функцій свідомості, які виникають як відображення дійсності...". Виходячи з факту життєвої різноманітності значень терміну "дух", А.Ф.Лосев далі справедливо підкреслює, що "дух найменше є поняттям психологічним, суб'єктивним, що вказує тільки на стан або процеси індивідуальної свідомості". Таке уточнення вкрай важливе, оскільки, починаючи з німецької класичної філософії, яка розробила (після Платона) вчення про надіндивідуальний розум, людина стала розглядатись носієм загальнозначимої свідомості, реальним представником суспільної свідомості свого часу, епохи.

Ці два поняття - дух, свідомість - мають і певну різницю. В понятті "свідомість" у більшій мірі виявляється гносеологічний і психологічний відтінки. Тут на перший план виходять відношення свідомості до його безпосереднього носія - конкретного індивіду, соціальної групи або суспільства і, тому воно співвідноситься з такими поняттями, як суспільне буття та індивідуальне буття. Можна сказати інакше: оскільки свідомість розглядається не в абстрактно-гносеологічному плані, а так, як це випливає з соціальної природи пізнання, остільки мова йде про контекст аналізу, який відповідає реальним сторонам суспільних відносин[1, c. 54-56].

В той же час термін "дух" вживається з антологічним контекстом, при якому розмежування між суб'єктом і об'єктом, хоч і враховується, проте відходить на задній план. Тому поняття "духовне" краще використовувати для співставлення з поняттям "матеріальне", для характеристики тих явищ, де більш очевидно виявляється зв'язок свідомості з предметно-практичною діяльністю людини, що відповідає сталій традиції вживання таких позначень, як "дух епохи", "духовне виробництво", "духовна культура", "духовне життя" і що також інакше називається "духовно-практичною" діяльністю людей. Суттєвою особливістю духовного є те, що воно відбиває буття не взагалі, а в певній суспільній формі: в формі політичної або моральної, морфологічної або наукової, філософської або релігійної свідомості.

Той факт, що свідомість людей, залишаючись природною функцією конкретного індивіду, одержує незалежну від нього суспільну форму, якраз вказує на соціальні корені людської діяльності, на суспільну зумовленість самого акту відображення. Це є прямим доказом того, що свідомість, як і духовне, взагалі з самого початку є результатом спільної діяльності людей і лише в якості такого може бути правильно пояснене і проаналізоване.

Предметом розгляду тут виступає духовне (свідомість) як загальне надбання суспільства, що здатне в силу цього передаватися, транслюватися від одного покоління до другого. В контексті такого аналізу духовне виступає не як індивідуально-психологічний, а як суспільно-історичний факт, який визначається в своєму існуванні об'єктивними механізмами суспільно-виробничої діяльності людей.

Науковий аналіз свідомості (духовного) як суспільного явища наштовхується, отже, на таку проблему: як пояснити, що свідомість, будучи свідомістю самих індивідів, їх безпосередньо життєвою функцією, одержує в своєму розвитку суспільну форму (релігійну, моральну, політичну і т.п.), незалежну від їх індивідуального існування? Адже в певній історичній ситуації кожен мислить не так, як він хоче, а у відповідності з певним загальноприйнятим стилем мислення, підкоряючи рух своєї думки суспільно установленим принципам, правилам і нормам.

Свідомість (духовне) одержує суспільну форму саме тому, що вона є сукупним продуктом духовної активності людей, певним загальним результатом індивідуальних розумових дій особи.

Поняття духовного виробництва дозволяє виводити існування свідомості в певній суспільній формі із історично конкретного типу духовної діяльності, а через неї - із усієї суспільно-виробничої практики людей, із зміни їх суспільного буття.

Тут можна було б побачити пряму аналогію з аналізом матеріального виробництва в економічній теорії. При розгляді матеріального виробництва останню цікавить не самі по собі способи виготовлення людьми тих або інших корисних продуктів ( що перетворило б її лише в описування технологічних процесів), а сукупність умов, які надають продукту визначену суспільну форму. Предметом її аналізу є матеріальна праця, яка взята не з боку речовинного, а з боку соціального змісту, тобто з боку її здатності створювати не просто речі, а суспільні відносини у формі речі. В цій здатності матеріальної праці і полягає її дійсний суспільний зміст та призначення. Виявляючи в матеріальному виробництві необхідну умову існування не просто речей, а самого суспільства, а значить і людей як суспільних індивідів, економічна теорія набуває характеру не просто технологічної дисципліни, а соціально-теоретичного знання.

Але такий підхід потрібний і стосовно духовного виробництва, яке також можна розглядати як виробництво певних ідеальних продуктів, що мають різне - естетичне, пізнавальне, практичне і т.п. - призначення. Проте ми будемо мати справу з духовним виробництвом в тому випадку, коли звернемося до аналізу суспільного змісту духовної праці, коли поставимо питання про те, яку соціальну форму набуває продукт духовної діяльності на тому чи іншому рівні суспільного розвитку. Завдання, отже, полягає в тому, щоб пояснити, яким чином індивіди, що виробляють духовні цінності, стають завдяки цьому, учасниками суспільного виробництва, активними суб'єктами виробництва самого соціального зв'язку, суспільного відношення. В понятті духовного виробництва необхідно, отже, розкрити і обґрунтувати соціальне значення і цінність духовної праці, її дійсну роль у виробництві суспільного життя[4, c. 88-92].

У поняття "суспільне виробництво" включаються усі ті види діяльності, які мають своїм результатом виробництво не тільки матеріальних благ, але і всієї сукупності суспільних відносин між людьми, а, значить, і самого індивіда як суспільної істоти. Відповідно, духовне виробництво - в тій мірі, в якій воно (поряд з матеріальним) є виробництвом суспільних відносин між людьми постає тут як найважливіший підрозділ суспільного виробництва.

В сучасній філософській літературі є цілий ряд визначень духовного виробництва. Так, Н.В.Мотрошилова за допомогою даного поняття позначає "розвинуту диференційовану систему відносин і взаємодій, в рамках і на основі яких суспільство безперервно здійснює виробництво, відтворення і поширення духовно-культурних продуктів" .В даному визначенні духовного виробництва звертається увага, перш за все, на суспільні відносини людей (в умовах поділу праці) в процесі духовної діяльності, тобто на відносини виробництва, розподілу і споживання людьми духовної продукції.

Розкриття специфіки духовного виробництва з точки зору створювання в ньому продукту визначає підхід дослідників даної проблеми Л.Н.Когана і Ю.Р.Вишневського:" Духовне виробництво створює не тільки цінності духовної культури, воно включає в себе формування людської свідомості і створення реальних форм спілкування. Головною метою духовного виробництва виступає формування певного типу людської особи...". Суттєвим у визначенні духовного виробництва є те, що воно виступає як специфічна форма людської діяльності, яка ставить своєю безпосередньою метою створення ідеального продукту, тобто його мотивом є ідеальний результат, розвиток внутрішнього багатства, а матеріальний добуток в цьому випадку носить побічний характер. Проте це визначення обмежене. Воно дане тільки з боку досягнення кінцевого ідеально-духовного результату, тобто змісту духовної діяльності і упускає з поля зору соціальну форму цієї діяльності - духовні відносини.

Найбільш безперечним і всебічним, на наш погляд, є розуміння духовного виробництва, що представлено в роботі Е.В.Боголюбової: "В вузькому смислі слова під духовним виробництвом розуміється виробництво духовних цінностей, тобто ідей, уявлень наукових знань, ідеалів. Це виробництво також; як і матеріальне, здійснюється в межах певних соціальних інститутів. У широкому розумінні слова духовне виробництво є усією діяльністю людей по виробництву, обміну, розподілу і споживанню духовних цінностей". Перевага наведеного визначення духовного виробництва полягає в тому, що в ньому органічно злиті, поєднується і аспект змісту духовної діяльності і її соціальна форма - духовні відносини.

Є всі підстави розглядати духовне виробництво поряд з матеріальним в якості найважливішого підрозділу суспільного виробництва в цілому, а не як деяке абсолютно самостійне утворення. В чому ж полягає дійсний зв'язок між матеріальним і духовним виробництвом, який сполучає їх у єдину систему суспільного виробництва?[9, c. 56-58]

Проблема полягає в тому, щоб розкрити залежність духовного виробництва від матеріального, не заперечуючи при цьому особливої самостійної функції першого в суспільному виробництві, не зводити його до функції матеріального виробництва. Мова йде, отже, не про протиставлення і не про ототожнення матеріального і духовного виробництва, а саме про зв'язок, про взаємодію між ними, в межах якого вони виступають як різні і в той же час як єдині моменти цілісного процесу суспільного виробництва.

У цьому плані мораль, філософія, політика, релігія, мистецтво і т.п. виступає не тільки в якості специфічних форм свідомості (вони і є не що інше, як ідеальні форми, духовні відносини між людьми), але і як певні особливі види суспільного виробництва. В якості специфічних видів виробництва дані форми свідомості мають функції збереження і відтворення того суспільного організму, всередині якого вони існують як його важливі органи (компоненти).

Тим самим виявляється те загальне, що з'єднує матеріальне і духовне виробництво в єдине ціле: обидва є виробництвом людьми своїх суспільних відносин, які однак здійснюються різними шляхами. В матеріальному виробництві люди створюють свої відносини в формі відносин речей (товарів), в опредметненій в природному матеріалі формі, а духовне реалізується в формі відносин ідей, в ідеальній формі. Отже, в процесі духовного виробництва відбувається трансформація реального відношення із форми буття в форму думки, своєрідне перетворення об'єктивного в суб'єктивне, матеріального в ідеальне.

Люди виробляють свідомість, змінюють продукти свого мислення тому, що без свідомості - і поза духовним було б неможливим і їх дійсне спілкування. Свідомість не просто відображає суспільні відносини, які вже склалися, але й приймає активну участь у процесі їх формування. Духовне виробництво тим самим співпадає з виробництвом суспільного зв'язку (відносин) в ідеально-духовній формі.

Активна роль свідомості не обмежується лише її участю в матеріально-технічному розвитку, але й охоплює собою всю сферу соціально-перетворюючої практики. Духовному належить виключна роль не тільки в удосконаленні знарядь праці і технологічної бази виробництва, але й у зміні самих суспільних відносин, в установленні нових форм спілкування між людьми. Саме в сфері духовного життя виробляються (на базі відносин, які вже склалися) ті ідеальні форми спілкування, які в процесі наступного суспільного розвитку стають свідомо приймаючими установками, цілями, орієнтирами практичної діяльності людей.

Свідомість служить ідеальною програмою, ідейним спонукальним мотивом людських дій, угадує наперед майбутній результат розвитку. Але ж саме духовне повинно бути створене у відповідності з існуючими в наявності умовами і обставинами. Суттєво і те, що свідомість виступає не тільки в якості програми, схеми практичних дій людини, але і створюється цією діяльністю, є її необхідним продуктом.

Ми поділили людську діяльність на матеріальне і духовне виробництво - виробництво речей та виробництво ідей. Але чи існує принципова відмінність між цими сферами культури? Чи справді матеріальна культура цілком матеріальна, а духовна - тільки ідеальна?

При уважному розгляді будь-якого предмету матеріальної культури можна побачити, що він має подвійну природу. Його натуральною природою є те, з чого він складається. Але його призначення має суто людське походження. Воно залежить від його функції у системі предметного середовища культури.

Будь-який предмет матеріальної культури є втіленням певного задуму людини. Він несе в собі ідею створення, ознаки, що мають визначений людський сенс і складають його сутність. Отже, будь-який предмет культури є і продуктом духовної творчості, несе у собі відбиток людського духу, ідеї, інтелекту. Він створюється у відповідності із загальною гармонією в системі предметного світу людини, виконує в ній певну функцію. Тобто сутність його визначається не матеріалом, з якого він зроблений, а його ідеєю. Книга зроблена з паперу та друкарської фарби, але не цим вичерпується її сенс. Він у її змісті, у тих ідеях, які в ній втілені і які мають соціально визначений сенс.

Отже, будь-який предмет чи явище матеріальної культури не має "чисто матеріальної" природи. Але ж і продукти духовного виробництва теж завжди матеріалізуються, втілюються в певний матеріал. Ідея мусить бути опредмечена, репрезентована в певній тілесній оболонці - скульптура в мармурі, книга в папері і фарбі. Навіть у мові матеріалізіція людських думок відбувається завдяки звуковим хвилям чи записам на папері.

Реально матеріальне та ідеальне в культурі завжди переплетені. Матеріальне і духовне виробництво - це дві сторони одного процесу людської праці, творчості суспільного життя в цілому[18, c. 139-141].

2.2. Спеціалізована й неспеціалізована духовна діяльність

Духовне життя сучасного суспільства надзвичайно динамічне. Щодня на "ринок" символічних цінностей викидаються різноманітні твори мистецтва, нові політичні гасла, газети й журнали, телесеріали. На людину, не підготовленого до спілкування із сучасною культурою, все це може робити враження хаосу, у якому легко розгубитися. Насправді, процеси створення й освоєння духовних цінностей носять упорядкований характер і підкоряються певним соціальним закономірностям.

Особливо важливо зрозуміти роль і значення основних історичних форм духовної діяльності людей - релігії, моралі, мистецтва, науки, філософії, права, політичної ідеології. Історичними вони називаються тому, що відбивають певну послідовність духовного становлення людства. Кожна із цих форм задовольняє специфічні духовні запити людей і використовує своєрідні символічні, знакові засоби вираження. Наприклад, мистецтво акумулює багатовіковий досвід естетичного осмислення й перетворення миру, задовольняючи потребу людини в спілкуванні із прекрасним. Символічна мова мистецтва - це мова художніх, емоційно насичених образів. Наука задовольняє соціальну потребу в знаннях і використовує як символічний код строга мова наукових понять, теорем, теорій. Ви можете продовжити цей аналіз самостійно, зрівнявши, наприклад, право й мораль, релігію й політичну ідеологію, щоб краще зрозуміти їхні особливості й суспільні функції.

Розглянуті вище явища утворять як би "верхній поверх" духовного життя суспільства. Всі вони по-своєму важливі й необхідні. Функції кожної форми духовної діяльності не можуть бути виконані іншими. Разом з тим, у різні історичні епохи те одна, те інша з них висувалися на передній план. Наприклад, у Середні століття провідна роль належала релігії, тому що як головний замовник, організатора й суспільного експерта в сфері духовної діяльності виступала церква. У Новий час, починаючи приблизно з XVІІ сторіччя, ця роль стала поступово переходити до держави, у зв'язку із чим спостерігався процес секуляризації - відносного зменшення впливу релігії. На передній план висувалися такі форми духовної діяльності як наука, філософія, політична ідеологія. Однак цей процес ніколи не був загальним і не торкався всіх країн однаковою мірою . В історії робилися спроби насильно "витиснути" з життя суспільства одні духовні цінності й замінити їх іншими, зокрема , релігію - наукою, мораль - ідеологією (згадаєте з курсів історії, коли й де це відбувалося?), однак, по великому рахунку, вони закінчилися безрезультатно.

Яка форма духовної діяльності відіграє провідну роль у сучасному суспільстві? На думку багатьох учених, на це місце усе більше претендують засобу масової інформації (ЗМІ), а як головний посередник, що пов'язує інтереси творців і споживачів духовних цінностей, виступає безособовий механізм ринкових відносин. Суспільство в усі більшій мері організується й управляється не за допомогою ідей, а за допомогою каналів комунікації. Ці зміни породжують багато нових соціальних проблем, зокрема , зменшення престижності деяких традиційних інтелігентських професій і ріст популярності ряду нових - співробітника інформаційного агентства або медіа-холдингу, культурного менеджера, продюсера, рекламного агента, телеведучого, шоу-міна й ін. Можливість одержання прибутку стає одним з вагомих аргументів для ухвалення рішення про тиражування добутків. Деякими діячами культури дана ситуація оцінюється як "духовна криза суспільства" або "падіння духовності"[7, c. 26-29].

Важливість для суспільства основних історичних форм духовної діяльності підтверджується тим, що вони розвиваються й удосконалюються, переважно, професіоналами в стінах спеціалізованих інститутів культури, таких як науково-дослідний інститут і університет, церква, театр і т.п. Щоб домогтися успіху в цих областях, потрібно мати великі спеціальні знання й навички, як мінімум у межах вищого утворення. Тому дану сферу громадського життя ще іноді називають спеціалізованою духовною діяльністю.

Однак крім спеціалізованої існує й неспеціалізована духовна діяльність. Оборотний увага на такі явища як мова, народні звичаї й традиції, мода, етикет. Чи можна однозначно визначити суспільні потреби, які вони задовольняють? Чи існують у сучасному суспільстві спеціальні організації й установи, які несли б "відповідальність" за ці види діяльності? Очевидно, що вони виконують відразу безліч культурних функцій, зачіпаючи інтереси не тільки професіоналів, але буквально всіх членів суспільства. Щоб бути причетним до цієї сфери духовного життя, не обов'язково мати фахова освіта. Вся область духовних відносин, пов'язана з культурою праці, побуту, дозвілля, сімейного й особистого спілкування, виступає як неспеціалізована діяльність. Хоча в науці її часом розглядають як "нижній поверх" духовного життя суспільства, але це скоріше данина традиції, що протиставляла "високу" (створювану для утворених меншостей) і "низьку" (простонародну) культуру. Значення неспеціалізованої діяльності в сучасну епоху в жодному разі не можна недооцінювати, тому що саме на цьому рівні найчастіше й відбувається безпосередня зустріч індивіда із цінностями духовної культури.

Я хочу звернути увагу на неспеціалізовану діяльність ще й тому, що ця область порівняно слабко вивчена суспільними й гуманітарними науками. По моїх поданнях, більше двох третин відомого в даний момент науці, ставиться саме до спеціалізованої культури, і лише одна третина - до неспеціалізованого, у той час як дійсне співвідношення зазначених областей у реальному житті прямо протилежне. Особисто я знаю чимало високоосвічених, дуже розумних людей, які переконані, що повсякденність не має ніякого відношення до духовності й навіть виступає її антиподом. Для них поняття культура цілком збігається з поняттям спеціалізованої духовної діяльності. Видимо, така позиція певної частини інтелігенції, особливо в нашій країні, має історичне виправдання. За нею виразно відчувається прагнення відстояти своє право на духовну автономію, всупереч вилазкам антиінтелектуалів, обмеженням цензури й тенденціям, що нівелюють, масової культури. І все-таки така позиція "просвещенческого фундаменталізму" представляється для соціології культури неприйнятної. Соціологія повинна вивчати все культурне життя суспільства без вилучення, не роблячи переваг "високим" або "низьким" формам. А оскільки знань про неспеціалізовану, повсякденну культуру в даний момент не вистачає, то на неї в першу чергу й повинне бути звернене увага дослідників.

Справедливості заради, треба помітити, що останнім часом зазначений перекіс став активно виправлятися. З'явилося багато нових наукових центрів, що займаються дослідженням неспеціалізованої культури.

Наведений вище аналіз структури духовного виробництва був би неповним, якби поряд зі спеціалізованою й неспеціалізованою духовною діяльністю я не згадав роль соціальних посередників, або медіальної інфраструктури. Одне зі значень загальновідомого грецького слова "MEDІ" - посередник. Найчастіше під посередницькою роллю мас-медіа розуміють комунікативну функцію, а саме, їхня здатність поєднувати людей за допомогою інформаційних каналів. До цього розуміння я хочу додати ще один важливий штрих: медіа також виступають посередником у відносинах між спеціалізованою й неспеціалізованою культурою, вони транслюють, тиражують, поширюють цінності, створювані професійними діячами культури, доносячи їх до всіх членів суспільства. Тому поряд із пресою, телебаченням, Інтернет я вважаю за можливе віднести до числа соціально-культурних посередників школи й вузи, видавництва, музеї й бібліотеки, різні культосвітні установи, державних службовців і менеджерів, зайнятих у сфері культури, інститут художньої критики.

Характеризуючи функції соціальних посередників, слід зазначити, що вони, у більшості випадків, самі не є творцями нових культурних цінностей, але без їхньої участі загальний процес духовного виробництва (і споживання), був би неможливий. Композитор або художник, створюючи оригінальний добуток, не завжди замислюється, як воно буде сприйнято аудиторією й чи може воно, взагалі, бути зрозуміло непрофесійною публікою. Творчі працівники не займаються спеціально вивченням духовних запитів і смаків масового споживача. Як представників такого для них виступають соціальні посередники - критики, видавці, музейні експерти, що ведуть телеканалів та ін. Отже, роль культурних посередників у сучасному суспільстві надзвичайно велика. Від їхніх рішень залежить, яка частина з наявного в наявності й успадкованому культурному фонді надходить у безпосередній оборот і вважається в цей момент актуальної. Один з парадоксів сучасного суспільства полягає в тім, що успіх або неуспіх того або іншого діяча культури лише в незначному ступені залежить від його індивідуального таланта й ретельності, але в набагато більшому ступені - від уваги до нього мас-медіа. Непрофесійні споживачі культури теж перебувають у не меншій залежності від медіальних структур, тому що можуть вибирати лише те, що представлено на контрольованому соціальними посередниками ринку духовних цінностей[16, c. 163-165].

Таким чином, у сучасному суспільстві медіа вирішують практично всі! Вони відіграють ключову роль у всім процесі духовного виробництва.


Розділ 3. Духовне виробництво і його місце в економічному розвитку 3.1. Духовне виробництво як продуктивна духовна діяльність людей

Виробництво ідей, теорій, художніх образів і т.п. - не самоціль духовного виробництва. Духовне виробництво, розглянуте у вигляді циклу закономірно поміняють один одного виробництва, розподілу, обміну й споживання духовних утворень, завершує й оформляє виробництво, що починається в матеріальному виробництві, особистості певного соціального типу, що є неодмінною "надзадачею" всієї системи суспільного виробництва в будь-якому суспільстві, у будь-яку епоху. Вплив на свідомість особистості шляхом відтворення або перетворення структури історично сформованих форм суспільної свідомості й через їхнє посередництво є зміст того або іншого способу духовного виробництва. Ідеологічні цілі духовного виробництва визначають характер його протікання, а, отже, і набір засобів, за допомогою яких люди духовно творять один одного.

Відношення індивіда до засобів матеріального виробництва проявляється в історичному плані у вигляді двох основних типів суспільних відносин - колективізму справжнього й мнимого, перетвореного. Продуктом духовного виробництва, заснованого на соціальних антагонізмах, виступає особистість, діяльність якої відчужена від її суспільної сутності. Людина, що не реалізує своє суспільне призначення, відчужена від засобів виробництва, від своєї діяльності, від її продукту, а виходить, і від іншої людини, неминуче виявляється відчуженим і від самого себе, стає людиною частковим.

Навпроти, людина, що усвідомить свою діяльність як істотну частину самого себе, робить дійсні суспільні відносини, у яких його суспільне твердження можливо тільки як твердження творчих здатностей інших людей. З перемогою колективістських відносин суспільне багатство, як ми побачимо далі, перестає бути тільки речовим багатством і головним його мірилом стає ступінь реалізації людиною своїх сутнісних - творчих, творчих - сил і здатностей.

Отже, духовне виробництво як продуктивна духовна діяльність людей є сферою громадського життя, сутність якої може бути зрозуміла й представлена як особливий ідеальний спосіб виробництва людини. Здійснюване й у матеріальному, і в духовному виробництві, воно немислимо поза виробництвом і відповідній природі цих видів суспільного виробництва відносин, предметний зміст яких визначається особливостями їхнього генезису. Людина - це предметний мир, створена людиною, тому людина як суб'єкт суспільного виробництва існує у вигляді певної системи його відносин до інших людей[6, c. 231-234].

Суспільні відносини, що виникають і існують як способи й результати виробничої діяльності, являє собою "коацерватну краплю" специфічно людського - особа освоєння дійсності, результатом якого є переведений людиною предмет. Він виражає не тільки історично-визначений спосіб освоєння світу, але й запам'ятовує всю своєрідність відносин людей, що зробили його. Тому продукт суспільного виробництва - не абстрактний носій споживчих властивостей. У концентрованому виді він містить у собі певну інформацію про свого виробника, - а раз це так, то індивід, що споживає продукт, зроблений іншими індивідами, не просто користується ним до своєї вигоди, але й вступає з виробником у виробничі відносини, опосередковані предметом споживання.

Обмін матеріальною практичною діяльністю тотожний об'єктивним матеріальним суспільним відносинам, обмін способами й результатами духовної діяльності є виробництво суспільної свідомості, що є відбиттям матеріально-виробничої практики у свідомості історичного суб'єкта. Продукт духовного виробництва, що вбирає в себе всю гаму людських відносин, є ідеальним предметом, створюваним людьми для людей, або встановлюючи заново, або відтворюючої вже існуючі суспільні відносини в цілому, але щораз саме в ідеальній формі. Ідеальне ж завжди існує в матеріальній оболонці, що уможливлює існування ідеального як такого.

У духовній праці, на відміну від матеріального, перетвориться не природний матеріал, а сама людська свідомість. Предметом духовної праці, отже, виступають не стільки відвернені ідеї, абстрактні теоретичні конструкції, скільки ті суспільні зв'язки й відносини, абстрактним вираженням яких є ці ідеї й теоретичні конструкції. Розглянемо докладніше цей момент.

Духовна праця є людською сутнісною силою, що проявляється в здатності творити нові відносини, які являють собою безпосередній і опосередкований обмін способами й результатами суспільно необхідної, а виходить, суспільно значимої творчої діяльності.

Тут стає очевидним, що професіоналізм - не саме головне в духовній праці. Головною його властивістю є формована в людському індивіді як носії ансамблю суспільних відносин здатність "ставитися до роду як до своєї власної сутності, або до самого себе як до родової істоти".

Ясно, що духовне виробництво як спосіб ідеального, духовного формування, виробництва людини людиною здійснюється головним чином не на його "верхніх поверхах", у середовищі літераторів, юристів та ін., а в самій суспільній трудовій діяльності народу[2, c. 319-322].

3.2. Специфіка та роль духовного виробництва у економічному розвитку

У чому ж полягає специфіка духовного виробництва? Насамперед у тому, що його кінцевим продуктом є ідеальні утворення, що володіють цілим поруч чудових властивостей. І, мабуть, головне з них – загальний характер їхнього споживання. Немає такої духовної цінності, що не була б в ідеалі надбанням усіх! «Шістьма хлібами», про які говориться в Євангелії, усе-таки не можна нагодувати тисячу чоловік, а шістьма ідеями або шедеврами мистецтва – можна!

Матеріальні блага обмежені. Чим більше людей на них претендують, тим менше приходиться на частку кожного. З духовними благами усе обстоїть інакше: від споживання вони не убувають і навіть, навпаки, чим більше людей опановують духовними цінностями, тим більше імовірність їхнього збільшення.

Знаменита фраза "Праця є джерело всякого багатства" вірна і стосовно духовної праці, головною особливістю якого є загальний характер, що означає:

· дана праця здійснюється "у кооперації" не тільки із сучасниками, але і з усіма попередниками, коли-небудь, що зверталися до тієї або іншої проблеми;

· зусилля окремого працівника розумової праці в граничному випадку здатні збагатити, "облагодіяти" разом усе людство, тобто ефективність його не йде ні у яке порівняння з ефективністю (принаймні минулої і нинішньої) праці матеріального.

Здається, що саме загальним характером духовної праці порозумівається те, що його працівники в загальній масі учасників суспільного виробництва завжди складали меншість. З одного боку, суспільство не може собі дозволити містити занадто багато осіб, що не роблять матеріальні блага, а з іншого боку – у суспільства просто немає потреби в численній армії таких людей: один Ейнштейн може на багато років "спантеличити" всі університети, а один Шекспір – забезпечити репертуар усіх театрів світу. Адже продукти духовної праці споконвічно суспільні, по природі своєї не призначені переважно для індивідуального споживання.

Ось тут, імовірно, і виникає основне протиріччя духовної праці: загальний по змісту він здійснюється часткою, точніше – індивідуальним образом. Навіть у сучасних умовах, при найвищому ступені поділу духовної праці, вона по суті своєї залишається індивідуальним, персоніфікованим. Зовсім не випадковий той факт, що Нобелівські премії в науці колективам авторів не присуджуються.

Ще одна найважливіша особливість духовного виробництва полягає в тому, що застосуванні в ньому "засобу праці" (ідеї, образи, догми) у силу їхнього ідеального характеру принципово неможливо відокремити від безпосереднього виробника (конфіскувати, передати і т.д.). Тому звичайні для матеріального виробництва колізії, пов'язані з відчуженням виробника від засобів виробництва, у духовній сфері неможливі.

Цікавий і той відмітний факт, що духовна діяльність сама по собі володіє величезної притягальної силою. Чому художники, вчені, письменники, релігійні діячі можуть діяти, не звертаючи уваги на визнання? Напевно, не тільки тому, що одержимо, а і тому, що сам процес творчості доставляє їм вильне задоволення, що все інше неминуче відходить на другий план[17, c. 261-264].

Інакше кажучи, духовна діяльність самокоштовна, вона має значення нерідко безвідносно до результату. У матеріальному виробництві таке майже не зустрічається. Матеріальне виробництво заради самого виробництва, план заради плану, – звичайно, безглуздість (правда, не так вже рідко зустрічається в радянській дійсності). А от мистецтво для мистецтва – зовсім не така безглуздість, як це може показатися на перший погляд. Зрозуміло, відносна самодостатність духовної діяльності зовсім не заперечує її результативності. Мистецтво – найважливіший вид духовної діяльності.

Найважливішим видом духовного виробництва є мистецтво.

Існує народне мистецтво – народні пісні, танці, музика і т.д. і професійне мистецтво – утвору у творах фахівців (художників, поетів, музикантів) в області естетичного освоєння світу.

Естетичне не є винятковою прерогативою мистецтва. Воно складає одну з загальних характеристик самого соціального буття і як би "розлито" у всій соціальній реальності. Естетичним, тобто в людини відповідні почуття, може бути усе, що завгодно: природні ландшафти, будь-які предмети матеріальної і духовної культури, самі люди і всілякі прояви їхньої активності – трудові, спортивні, ігрові й ін. Тобто естетичне являє собою як би якусь грань практичної діяльності людини, що породжує в нього специфічне почуття і думки.

Естетичні переживання, у силу універсальності покладених у їхній основі відносин, здатні виникати в будь-якому виді людської діяльності. Однак у більшості з них (праці, науці, грі, спорті) естетична сторона є підлеглої, другорядної. І тільки в мистецтві естетичний початок носить самодостатній характер, здобуває основне і самостійне значення.

Мистецтво як "чиста" естетична діяльність є щось інше, відокремлена сторона практичної діяльності людей. Мистецтво "виростає" із практики в тривалому історичному процесі освоєння світу людиною. Як спеціалізований вид діяльності воно з'явилося лише в античності[5, c. 279-282].





Реферат на тему: Роль духовного виробництва в економічному розвитку України (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.