Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Ринок праці на сучасному етапі розвитку України в умовах глобалізації (реферат)

Зміст

1. Ринок праці на сучасному етапі становлення та розвитку України

2. Ринок праці у контексті сучасних тенденцій глобалізації економіки

3. Парадигма ринку праці в умовах глобалізації

Використана література

1. Ринок праці на сучасному етапі

На сучасному етапі становлення та розвитку України, як досить молодої держави, виникає безліч питань щодо вирішення проблем та пошуку оптимальних рішень стосовно ефективного функціонування економіки. Це в свою чергу спричиняє глибоке та різнобічне вивчення її структури та головних аспектів функціонування. Одним з основних складових ринкової економіки є ринок праці.

Ринок праці є найбільш складним елементом ринкової економіки, в процесі функціонування якого переплітаються інтереси робітника та роботодавця щодо визначенні ціни праці та умов функціонування, а також відображаються практично всі соціально економічні явища, що відбуваються в суспільстві. Першоосновою ринкової економіки є ринок праці, адже ринкові відносини починаються саме з найму робочої сили необхідної кількості та якості, після чого відбувається купівля засобів виробництва.

Поєднання в процесі виробництва останніх з найманою робочою силою, приводить до створення товарів та послуг. Ринок праці функціонально та органічно пов'язаний з іншими елементами ринку в цілому, і від ефективності його функціонування залежить ефективність кожного окремого сегменту ринкової економіки. Таке значення ринку праці в структурі ринкової економіки багато в чому пояснює науковий інтерес до його вивчення та аналізу, з'ясування суті та основних проблем функціонування економіки країни.

З кінця 90-х років минулого сторіччя вітчизняними вченими було досягнуто значних успіхів у розробці теоретичних основ ринку праці. Визначенням суті, дослідженням функціонування та основних проблем ринку праці займалися Баланда С., Бандура С., Бараник З., Богиня Д., Васильченко В., Заяць Т., Колот А., Лібанова Е., Лісогор Л., Петюх В., Тимош І. та інші. Однак низка проблем залишається малодослідженою та потребує подальшої поглибленої розробки стосовно визначення ролі ринку праці та його особливостей в ринковій економіці.

Необхідно визначити, що в сучасній економічній літературі дослідженню проблеми ринку праці приділяється достатньо уваги, хоча єдності поглядів стосовно трактування поняття "ринок праці” вчені й досі не досягли через недостатню його вивченість. Найбільш розповсюдженим є трактування ринку праці, згідно з яким він визначається як сегмент національної економіки, який забезпечує людей роботою і координує відносини у сфері праці.

Сьогодні в економічний науці використовується два підходи щодо визначення ринку праці:

- вузьке тлумачення, відповідно до якого рамки ринку праці (поточного) обмежуються сферою купівлі-продажу робочої сили, у якій взаємодіють особи, які шукають оплачувану роботу по найму, і власники, які хочуть найняти працівників для роботи на своїх підприємствах;

- розширене тлумачення, згідно з яким на ринку праці (сукупному) перебуває все економічно активне населення, до складу якого входять як зайняті (не залежно від статусу зайнятості та мотивації до пошуків іншої чи додаткової роботи), так і безробітні, незалежно від того, шукають вони оплачувану роботу чи намагаються організувати власний бізнес.

В міжнародній практиці при аналізі ринку праці переважно застосовується "вузьке тлумачення”, згідно з яким він визначається як "…сукупність відносин між продавцями та покупцями робочої сили, які вступають у контакт в процесі економічної діяльності”. Проте існує інший підхід до тлумачення ринку праці, відповідно до якого він розглядається не як елемент сфери обігу, а як сфера реалізації права громадянин на працю. Згідно з цим підходом ринок праці розглядається у науковій літературі як система соціально-трудових відносин, що складаються та регулюються у суспільстві щодо відтворення робочої сили, тобто її формування, використання, розподілу і перерозподілу.

Першорядна роль та важливе значення ринку праці дає підстави стверджувати, що цей вид ринку є комплексною системою в ринковій економіці, водночас функціонально пов'язаною з іншими її складовими, а саме: ринком товарів і послуг, ринком капіталу, ринками житла, інформації, освітніх послуг тощо. З одного боку, ринок праці безпосередньо залежить від зазначених ринків, а з іншого — впливає на їхнє формування. Ринок праці як частина ринкової структури забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів.

На відміну від інших типів ринків, ринок праці має не тільки ресурсний, товарний характер, а й породжує незрівнянно більше економічних і соціальних проблем (бідність, безробіття, інфляцію тощо), соціальну напруженість у суспільстві (мітинги, демонстрації протесту, страйки тощо), сучасні могутні громадські рухи та соціальні революції, а також різноманітні організації найманих працівників (партії, профспілки, молодіжні організації, товариства споживачів тощо), організації роботодавців. На сучасному етапі розвитку соціально-економічних відносин така особливість полягає також у тому, що, породжуючи всі ці проблеми, ринок праці сам не в змозі їх вирішити. Тому він примушує суспільство і державу створювати відповідну систему, яка організувала б розв'язання цих проблем (сприяння зайнятості, допомога безробітним, розробка трудового законодавства тощо), і тим самим збалансувати суспільні відносини, зняти соціальну напруженість. З цієї особливості випливає, що ринок праці не може існувати сам по собі, лише на основі функціонування механізму узгодження інтересів двох категорій партнерів — роботодавця та найманого працівника. Він примушує суспільство створювати механізми вищого порядку, які могли б нейтралізувати його руйнівні сили. Це є першою розбіжністю ринку праці з іншими ринками.

Друга розбіжність полягає в тому, що відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу купівлі-продажу товару «робоча сила» безперервні аж до звільнення найманого працівника.

Третя розбіжність ринку праці з іншими ринками полягає в тому, що, як уже зазначалося, він пронизує не лише сферу обміну товару «робоча сила» на фонд життєвих засобів, а й сфери розподілу та виробництва робочої сили.

Окрім розбіжностей з іншими ринками економічної системи, ринку праці притаманні особливості, що вирізняють його не лише серед ринків товарів та послуг, але й серед ринків інших факторів виробництва. До них відносяться такі: 1) специфічність товару, що продається та купується; 2) формування ціни праці відбувається набагато складніше, ніж на інших ринках; 3) на поведінку суб'єктів ринку праці впливає не тільки ціна праці, а й такі негрошові аспекти зайнятості, як умови праці, організація робочого місця, психологічний клімат у колективі, можливості тощо.

Можна стверджувати, що відносна самостійність ринку праці визначається специфікою функціонування суб'єктів, особливостями умов виникнення ринку праці, наявністю притаманних лише йому механізмів інфраструктури, особливостями товару, що циркулює на ринку праці, а також особливостями визначення обсягів попиту та пропозиції тощо.

Як у будь-якого складового елементу ринкової економіки, значимість та процеси діяльності ринку праці виражаються через ряд функцій, які визначають його особливості. Одна з основних функцій ринку праці – ціноутворююча. Вона встановлює рівновагу між попитом та пропозицією праці. Лише на ринку праці відбувається загальне визначення затрат праці на відтворення товару "робоча сила” і визначається його вартість. Формування ціни на працю відбувається під дією комплексу факторів та інститутів, тому питання ціни на ринку праці вирішується набагато складніше, ніж на інших ринках. Адже для працедавця затрати на заробітну плату є достатньою частиною витрат, тому він зацікавлений у їх зменшенні. Для працівника заробітна плата – це основне (а інколи єдине) джерело доходів і він, звичайно, прагне його збільшити. Не менш важливою є функція суспільного поділу праці. Ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями, кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами. Ринок праці забезпечує розподіл та перерозподіл робочої сили відповідно до структури суспільного виробництва, зміни співвідношення між попитом пропозицією робочої сили.

Стимулююча функція зумовлюється конкуренцією на ринку праці. Конкуренція на ринку праці стимулює ефективніше використання трудових ресурсів, з метою підвищення продуктивності виробництва. Зазначена функція впливає на зміну соціальної структури, структури зайнятості, соціального статусу працівників тощо. Ринок праці створює умови для розвитку системи підготовки та перепідготовки кадрів для того, щоб задовольнити вимоги роботодавців до якості знань, підготовки та кваліфікації працівників.

Відтворювальна функція ринку праці проявляється шляхом встановлення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили. При цьому задоволення попиту досягається за рахунок розширення пропозиції, підвищення якості та ціни робочої сили, які перебувають в постійному русі й урівноважують одне одного. Тут виявляються суспільно необхідні умови відтворення робочої сили і визначається її вартість.

Треба зазначити, що ринок праці виконує посередницьку функцію між роботодавцями та найманими працівниками, встановлюючи між ними зв'язок для задоволення взаємних потреб та інтересів. У нормально розвиненій економіці найманий працівник має змогу вибрати оптимальне для нього робоче місце (залежно від умов праці, професійної спрямованості, форми та розміру оплати, рівня кваліфікації). Він виконує важливу соціальну функцію - сприяє добору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності найманих працівників. Водночас роботодавцеві надається можливість вибору гідної робочої сили.

Інформаційна функція реалізується через надання учасникам ринку праці інформації щодо умов найму, рівня заробітної плати, про потребу у працівниках відповідної якості, професійно-кваліфікаційних ознак на підприємствах чи організаціях певного виду економічної діяльності.

Ринку праці притаманна й функція регулювання або регулююча функція. Слід відмітити, що ринок праці є не лише механізмом ціноутворення, узгодження попиту та пропозиції робочої сили, засобом реалізації чи обміну інформації. Ринок праці певною мірою впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, задоволення певних суспільних потреб, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів або галузей в інші, більш ефективніші. Ринок праці регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення та, як наслідок, ефективне використання.

На сьогодні маємо нагоду спостерігати виконання ринком праці оздоровлюючої функцію. Завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Процес добору жорсткий та безжалісний, проте скаржитись можна лише на свою некомпетентність та нездатність пристосовуватися до реалій сучасних соціально-економічних процесів. Реалізуючи цю функцію, ринок товарів підтримує рентабельність всієї економіки. Аналогічно діє також ринок праці, який дає змогу діставати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з вищими якісними показниками робочої сили. Досвід зарубіжних країн свідчить, що результативність дії ринкового механізму як стимулятора значно вища, ніж функції відповідних органів управління. Адже саме ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, змушує працівників утримувати робочі місця, а отже, і доход в умовах гострої конкуренції, а з іншого — матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативність, компетентність, кваліфікованість.

З часів своєї незалежності Україна докладає значних зусиль, щоб подолати кризу, яка має системний характер. Низка несприятливих зовнішніх чинників в поєднанні з внутрішніми (нестабільна політична ситуація, повільне та непослідовне проведення економічних трансформацій тощо) загострили системну кризу в Україні, що призвело до спаду виробництва, підвищення цін, значних валютних коливань, погіршення добробуту населення. Спазм фінансового та виробничого розвитку країни спричинив дисбаланс у всіх підсистемах економіки. У кризовому стані опинилися ринок праці, товарів та послуг, капіталу, житла тощо.

Перехідний процес викликав значні зміни в структурі зайнятості на ринку праці Сумської області. За даними Головного управління статистики Сумської області протягом останніх років середньооблікова кількість штатних працівників області у 2008р. становила 288,6 тис. осіб, що на 28,0% менше, ніж у 2000р. На зменшення даного показника вплинула як сезонність, зумовлена характером виробництва у сільському господарстві, так і збільшення обсягів звільнення працівників та скорочення штатів у промисловості, будівництві та торгівлі.

Частка середньооблікової чисельності працівників у сільському господарстві серед інших галузей економіки значно скоротилася – майже у 2,4 рази. Це викликано скороченням сільськогосподарських підприємств (протягом 2008р. по відношенню до 1985р. – на 16,6%, а по відношенню до 2000р. – на 31,0%), зменшенням обсягу інвестицій у дану галузь, збільшенням попиту на робочу силу в несільськогосподарських секторах економіки.

Однією з проблем на ринку праці області є диференціація заробітної плати серед видів економічної діяльності. З найнижчим рівнем оплати праці залишаються сільське господарство та пов'язані з ним послуги, а також діяльність готелів та ресторанів. На обліку у центрах зайнятості на 1 лютого 2009р. перебувало 32 тис. незайнятих громадян, що на одну тис. осіб більше, ніж на таку ж дату минулого місяця. Серед них більше половини становлять жінки, чотири з кожних десяти – молоді люди у віці до 35 років. За категоріями робочих місць на 1 вакантне місце найбільше всього претендували працівники сільського господарства, також ті працівники, які потребують спеціальної підготовки та робітники.

Пропозиція праці значно перевищує її попит, що є негативним явищем на ринку праці. За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад упродовж січня 2009р. зменшилась на 2,0% і на кінець місяця становила лише одну тисячу місць.

Таким чином, на ринку праці області збільшився дисбаланс попиту праці та її пропозиції, зросло навантаження на одне вільне робоче місце та відмічається значна диференціація заробітної плати серед видів економічної діяльності. Така ситуація негативно позначається на добробуті як підприємств, так і працівників в цілому, зростає соціальна напруга серед населення. Вже сьогодні можна спостерігати збільшення соціально-економічних проблем, таких як безробіття, зростання рівня інфляції, що може породити хвилю страйків, акцій протесту тощо.

Як зазначалося раніше, ринок праці не в змозі сам вирішити такі проблеми та збалансувати соціальні відносини. Тому, для покращення ситуації на ринку праці та виходу з кризового стану, необхідне втручання держави шляхом розробки та прийняття відповідних юридичних, трудових, фіскальних законодавчих актів. Зусилля органів державної влади мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпеченні гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва та самозайнятості населення, підвищенні гнучкості ринку праці.

2. Ринок праці у контексті сучасних тенденцій глобалізації економіки

Процеси глобалізації сучасної світової економіки є дедалі інтенсивнішими та відчутнішими. На сьогодні немає держави, спроможної уникнути впливу цього процесу на ті чи інші сфери суспільного життя. Глобалізація справляє потужний вплив на всі грані життєдіяльності суспільства загалом і на ринок праці зокрема. Стрімка глобалізація та інтелектуалізація виробництва, ринку й економічної діяльності докорінно змінюють соціально-економічну структуру суспільства, виробничих відносин і, відповідно, ринку праці. В умовах глобалізації світового економічного простору розвиток науки та сучасних технологій, інформатизації суспільства поступово перетворюється у вирішальні чинники економічного зростання. Підвищення якості робочої сили, сприятливість її до процесу набуття знань, державне регулювання цього процесу надає можливість отримувати принципово нові переваги у конкурентній боротьбі. Економічна глобалізація серед загальносвітових тенденцій на сьогодні є найбільш істотною і визначальною щодо перспектив якісно нових змін на ринку праці. Саме тому, даній проблематиці присвячено багато наукових праць. Розробкою питань, пов'язаних з ринком праці, його змінами у процесі глобалізаційних тенденцій економіки займалося багато видатних зарубіжних вчених, серед яких варто виділити Р.С. Піндайка, С. Фішера і таких вітчизняних науковців як: А.Р. Горілий, Л.В. Лісогор, О.Г. Чувардинський, М.І. Гуць та багато ін. Проте, на сьогодні проблеми ринку праці все ще залишаються актуальними і саме тому потребують наукового і систематизованого підходу до їх вивчення. Особливо гостро стоять питання, що стосуються вивчення функціонування ринку праці крізь призму глобалізації економіки, а також врахування тенденцій та особливостей прояву глобалізаційних процесів з метою вироблення ефективних регулювальних механізмів та підходів, що є дуже важливим для України на сучасному етапі її розвитку. Саме цим і пояснюється актуальність обраної теми наукової роботи.

Глобалізацію світової економіки характеризують як сукупність процесів організованого використання матеріальних і нематеріальних ресурсів у масштабі всієї планети, а одним із основних її напрямків вважають інтенсифікацію міжнародного руху робочої сили. Останній відбувається, по-перше, у вигляді стихійних міграцій некваліфікованих і низько кваліфікованих робітників, по-друге, у вигляді "відпливу мізків". Глобалізація – це категорія, що виходить за межі державних кордонів і набуває постійного й неухильно зростаючого міжнародного переплетіння економік. Економічна глобалізація серед загальносвітових тенденцій нині є найістотнішою і визначальною щодо перспектив соціально-економічного розвитку. Вона стає чинником, який найбільше визначатиме зміст реальних процесів на ринку праці як в європейських країнах, так і в Україні.

Вплив економічної глобалізації на ринок праці проявляється через такі параметри як склад і структуру робочих місць, їх динаміку, якісні характеристики робочої сили та її мобільність. За своєю суттю вона має об'єктивний вплив на світовий ринок праці, а також на національні ринки праці, які дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Для формування і функціонування міжнародного ринку праці потрібні певні стартові умови, зокрема високий рівень міждержавних господарських взаємозв'язків, які зумовлені активізацією глобалізаційних процесів. Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що глобалізаційні процеси світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціально-трудових відносин, які стають глобальними. Виходячи зі зростаючого напруження у сфері зайнятості та домінування глобалізаційних процесів, у 1994 р. провідні країни Заходу досягли домовленості щодо загальних контурів на ринку праці. Сучасний етап становлення і розвитку глобалізованої економічної системи для багатьох країн світу, а серед них і Україна супроводжується вибуховим характером зовнішньо міграційних процесів. З огляду на те, що з 2004 р. Україна безпосередньо межує з країнами Європейського Союзу, вагомого практичного значення набула проблема у співробітництві нашої держави з європейськими країнами у сфері міграції населення. Ситуація, що нині склалася, створює водночас і нові можливості, і нові проблеми, які, до речі, є актуальними не тільки для нас, а й для всієї міжнародної спільноти.

Особливість ринку праці в Україні – непропорційне скорочення зайнятості щодо динаміки обсягів виготовлення. Затяжний характер трансформаційної кризи, в якій перебувала економіка України, спричинив істотне зменшення обсягів виготовлення, що, по-своєму призвело до значного скорочення кількості робочих місць, які потребують висококваліфікованої праці. Доцільним вважається створення умов для збереження існуючого трудового потенціалу країни, що можливо тільки при досягненні макроекономічної стабілізації, підвищенні інноваційної активності економіки, збереженні існуючих та створенні нових ефективних робочих місць, забезпеченні дієвої державної підтримки конкурентоспроможних вітчизняних виробництв.

Сучасний стан ринку праці України в умовах глобалізації демонструє такий показник як безробіття, яке у 2003 р. становило 2008,0 тис. чол., тобто 9,1 % від економічно активного населення, а у 2005 р. – 1600, 8 тис. чол., що становить 7,2 % економічно активного населення. У Львівській області простежується чітка тенденція до зниження безробіття, яке з 2003 р. до 2005 р. зменшилося на 20, 6 тис. чол., тобто на 17 %, а рівень офіційно зареєстрованого безробіття станом на 2006 р. є рівним 3,4 % (загальноукраїнський показник – 3,1). Попри скорочення рівня безробіття чіткою є тенденція до переважання пропозиції трудових ресурсів над їх попитом (тобто наявності в Україні трудонадлишкової кон'юнктури ринку праці), що демонструють дані табл. 1.

Хоча потреба підприємств у робочій силі з кожним роком збільшується, що дає можливість знайти місце праці дедалі більшій кількості безробітних, кон'юнктура на ринку праці України залишається трудонадлишковою. Високим залишається показник, що характеризує навантаження на одне вільне робоче місце, тобто вакансію, який у 2006 р. дорівнював 7 чол., зменшуючись порівняно з 2004 р. на 29 %.

У сфері зайнятості можна виділити чотири області, де в умовах глобалізації відбулися великі зміни. Це, насамперед, обсяг наявної роботи; умови, на, яких цю роботу пропонують; доходи, що дає ця робота, а також гарантії зайнятості й доходу. Інформаційна складова процесу глобалізації дає можливість удосконалити організацію праці й домагатися необхідної гнучкості робочої сили. Виступаючи об'єктивним чинником світового розвитку і усуваючи обмеження на переміщення праці й капіталу через кордони, глобалізація відкриває нові можливості для розвитку економіки, а відповідно і ринку праці України через зростання контактів і зв'язків у сфері економіки, торгівлі, технологій, культури, інформації. Водночас загострення міжнародної конкуренції, зміна економічної ситуації у країні внаслідок поширення інтеграційних процесів впливає на розвиток соціально-трудових відносин, поглиблюючи вже існуючу нерівність між Україною і країнами ЄС у сферах продуктивності праці, її оплати і доходів населення, зайнятості та ринку праці, що обмежує можливості соціального захисту населення України в умовах глобалізації та інтеграції у світову економічну систему. Найбільш ефективними засобами подолання наслідків глобалізації на розвиток соціально-трудових відносин і ринку праці є активне оновлення і удосконалення економіки, більш глибока інтеграція нашої держави у світову економічну систему.

Таким чином, проведене дослідження дає змогу стверджувати, що економічна глобалізація має подвійний вплив на ринок праці України. До позитивних наслідків глобалізаційного впливу належать створення і підтримання нових робочих місць, внаслідок чого де підвищиться рівень зайнятості, і відповідно – знизиться безробіття. Негативним є зменшення чисельності потенційної робочої сили, що має згубний вплив на економіку. Втягнення України до глобалізаційного процесу – додатковий стимул прискорення системних реформ у країні, зокрема структурної перебудови економіки, що дасть змогу певною мірою протистояти негативним наслідкам глобалізації. Створення умов для збереження та розширеного відтворення високваліфікованої робочої сили, здатної ефективно функціонувати в умовах високотехнологічного та інноваційного виробництва, глобалізаційних процесів, дадуть змогу забезпечити формування стабільного та конкурентоспроможного ринку праці та економіки України.

3. Парадигма ринку праці в умовах глобалізації

Домінуючим трендом розвитку світового господарства на початку третього тисячоліття є процес інтеграції національних економік у зростаючі світові ринки – глобалізація, яка характеризується інтенсифікацією руху між країнами капіталу, робочої сили, інформації, товарів, появою впливових міждержавних світових інститутів, перерозподілом економічних і політичних функцій між основними суб'єктами, такими як держава, ТНК, міжнародні організації. Глобалізація є об'єктивною закономірністю цивілізаційного розвитку. Як надзвичайно складний, багатоплановий процес вона здійснює вплив на всі сфери людського життя, але чи не найбільший – на ринок праці. Імперативом часу для нашої країни є участь світовому інтеграційному процесі, що передбачає посилення відкритості національної економіки та лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків. Крім того, глобалізація є дієвим інструментом посилення адаптованості ринку праці до вимог епохи інтелектуалізації та сайєнтифікації виробництва, забезпечення високого конкурентного статусу країни. Серед потенційних переваг України від глобалізації для національного ринку праці домінуючими є такі можливості:

• прискорити реструктуризацію та модернізацію національного виробництва, що приводитиме до оптимізації структури зайнятості;

• посилити мобільність робочої сили, сформувати ринкові моделі поведінки, посиливши творчий характер праці внаслідок набуття досвіду трудової діяльності за кордоном, що сприятиме підвищенню загального професійно-кваліфікаційного рівня зайнятого населення;

• підвищити стандарти з оплати праці в результаті більшої відкритості економіки;

• розширити експортний потенціал за рахунок відкритого доступу на світові ринки, що забезпечуватиме створення нових робочих місць; • подолати дискримінаційне ставлення до України у світовій антидемпінговій політиці, що сприятиме забезпеченню продуктивної зайнятості в експортноорієнтованих галузях економіки;

• посилити конкурентоспроможність освітніх послуг, що забезпечуватиме підвищення освітнього рівня робочої сили;

• залучати іммігрантів на малопривабливі за умовами оплати та найму робочі місця.

Разом з тим, глобалізація містить у собі й велику кількість небезпек і ризиків. Одним з найбільш відчутних негативних впливів може стати погіршення якості людського капіталу внаслідок міграційного відтоку за кордон кваліфікованої робочої сили (з метою працевлаштування), від'їзду молоді (з метою отримати освіту) й водночас скорочення кількості вітчизняних вищих навчальних закладів (з низьким рівнем конкурентоспроможності освітніх послуг) через посилення конкурентного тиску з боку зарубіжних навчальних закладів, що спричинятиме зниження частки осіб з вищою освітою в загальній чисельності зайнятого населення. Крім того, глобалізація може привести до звуження спеціалізації української економіки, збільшення імпорту застарілих технологій, що посилюватиме деформації в професійно-кваліфікаційній структурі зайнятості в напрямі зростання частки некваліфікованої праці. Варто зауважити про наступ розвинених країн на внутрішній ринок України з метою збуту виробленої ними продукції, що призводитиме до звуження масштабів вітчизняного виробництва, дискримінації національних товаровиробників, занепаду неконкурентоспроможних виробництв, збільшення в перспективі чисельності незайнятого населення.

Вагому роль у визначенні результату від глобалізаційних трендів відіграє такий агрегований показник як величина валового внутрішнього продукту на душу населення та рівень безробіття. Проаналізуємо зміни даних індикаторів на прикладі країн Європейського Союзу – найбільш розвинутого регіонального інтеграційного угрупування. Також розглянемо динаміку зазначених показників у окремих країнах.

Показники таблиці свідчать, що динаміка ВВП за групою країн ЄС-27 протягом 2001–2006 рр. дозволяє констатувати його істотну варіативність від мінімального значення у Болгарії (4,7 тис. євро у 2001 р., 5,3 тис. євро у 2002 р., 6,1 тис. євро у 2003р., 6,9 тис. євро у 2004 р., 7,5 тис. євро у 2005 р. та 8,0 тис. євро у 2006 р.) до максимального значення в Люксембурзі (34,0 тис. євро, 43,2 тис. євро, 45,0 тис. євро, 48,4 тис. євро, 50,7 тис. євро та 53,2 тис. євро відповідно), добробут якої базується на тому, що ця країна є європейською офшорною зоною.

Нерівномірність розподілу подушового ВВП за країнами ЄС лежить в основі класифікації держав даного інтеграційного угруповання, здійснюване експертами Євростату, яка виокремлює чотири найпрезентативніші групи країн: найбагатші країни з рівнем ВВП на душу населення більше 26 тис. євро: Бельгія, Данія, Франція, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Фінляндія, Швеція та Великобританія; багаті країни з подушовим ВВП від 20 до 26 тис. євро: Греція, Італія та Іспанія; країни з середнім для даного інтеграційного угруповання рівнем розвитку, в яких значення ВВП на душу населення коливається в межах від 14 до 20 тис. євро: Чехія, Кіпр, Угорщина, Мальта, Португалія та Словенія; та «найбідніші» країни ЄС з подушовим ВВП від 8 до 14 тис. євро: Естонія, Польща Латвія, Литва, Болгарія та Румунія.

Між тим слід зазначити, що серйозні диспропорції соціальноекономічного розвитку країн Європейського Союзу існують не лише на країновому, але й на регіональному рівні. Так, у 74 з 268 європейських регіонів ВВП на душу населення складав у 2003р. менше 75% середньодушового ВВП за країнами ЄС-25. Переважна більшість цих регіонів сконцентровано на півдні та заході ЄС, а також у Східній Німеччині та країнах-нових членах Євросоюзу. Натомість у 36 європейських регіонах зафіксовано рівень подушового ВВП на рівні 125 % і вище середнього рівня за групою країн ЄС-25. Такі регіони сконцентровано нині на півдні Німеччини, у південній частині Великобританії, на півночі Італії, а також у Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах та Скандинавії. Цікавим у цьому відношенні є розподіл подушового ВВП у ряді столичних регіонів нових країн-членів ЄС: в той час, коли у Празі та Братиславі ВВП на душу населення перевищує середній за державами ЄС рівень, то у Литві, Латвії та Естонії він не досягає навіть 40 %, а в Болгарії та Румунії, які приєдналися до ЄС у 2007 р., дохід на душу населення не перевищує 26 % та 24,4 % відповідно середньоєвропейського показника. При цьому не слід скидати з рахунків внугрішньорегіональну асиметрію соціально-економічного розвитку цих країн, коли дохід в найбагатших регіонах Чехії, Словаччини та Румунії втричі перевищує дохід найбідніших.

Територіальна диференціація держав Європейського Союзу за рівнем ВВП на душу населення кристалізується ще у більш виразних формах з урахуванням тієї обставини, що в ЄС на сьогодні сформувалися потужні за своїм економічним потенціалом «суперрегіони». До них належать, передусім, ті, що спеціалізуються на виробництві високотехнологічної продукції через регіональні інноваційні мережі, локальні кластери та використовують ефект інформаційного взаємозбагачення через співробітництво з науково-дослідними інститутами. Це – регіони Північної Італії, Південної Німеччини, Іль-деФранс, Брюссель та Південна Англія, де рівень душового доходу досягає 120–140 % середнього рівня по ЄС-15. Ще одним прикладом суперрегіону, який виробляє 47 % ВВП «старого ЄС», є область, яка простягається від Північного Йоркшира через Франш-Конте до Гамбурга. Це 1/7 території країн ЄС-15, де проживає третина його населення. Загальновідомо, що за показниками соціально-економічного розвитку ці регіони утримують лідерські позиції. А у противагу їм на периферії ЄС-15 Південь Італії та Іспанії, більша частина території Португалії та Греції) середній дохід на душу населення не перевищує 65% від середньоєвропейського рівня.

Як демонструють дані таблиці розширення Європейського Союзу за рахунок включення держав Центрально-Східної Європи спричинило падіння рівня середньодушового ВВП країн ЄС-25 до 22,3 тис. євро у 2004 р. (порівняно з 24,3 тис. євро за країнами ЄЄ-15), до 23,1 тис. євро у 2005 р. (порівняно з 25,1 тис. євро відповідно), до 24,1 тис. євро у 2006 р. (порівняно з 26,1 тис. євро відповідно). Така динаміка середньодушового доходу відбиває загальну тенденцію тимчасового поглиблення соціальної поляризації Євросоюзу після кожного етапу розширення. Згідно прогнозів експертів, в подальшому ці контрасти нівелювалися в результаті реалізації країнами ЄС як ефективної соціальної політики на національному та наднаціональному рівнях, так і інших інтеграційних заходів соціальної зорієнтованості. Якщо ж оцінювати ступінь нерівності розподілу доходів в європейському регіоні за допомогою такого інтегрального показника як коефіцієнт Джині, то загальна картина буде характеризуватися більшою нерівністю, ніж в будь-якій окремо взятій країні. За шкалою від 0 (повна рівність) до 100 (абсолютна нерівність), покраїнові показники коефіцієнта Джині (рис. 1) наявно демонструють переваги країн «ринкового соціалізму» (Норвегії, Фінляндії, Швеції, в яких коефіцієнт Джині складає близько 25,2) та держав з корпоративною системою соціального захисту (Франція, Німеччина, Бельгія, Австрія та ін. з відповідним показником близько 30,0— 32,2), яким вдалося максимально наблизитись до справедливого розподілу доходів. Натомість у країнах-нових членах ЄС коефіцієнт Джині коливається від 26,9 в Угорщині, 31,9 у Литві до 33,6 у Латвії, 37,2 в Естонії та ін. При цьому нерівність в доходах на країновому рівні найбільшою мірою впливає на нерівність в доходах на регіональному рівні.

Ще одним важливим показником, який визначає рівень соціальної поляризації країн Євросоюзу, є показники зайнятості. Необхідність врахування даного індикатора в оцінці асиметричності розвитку Європейського Союзу обумовлена вирішальним впливом нерівних можливостей працевлаштування та отримання освіти й достойного рівня життя на дезінтеграцію європейського суспільства та загострення конфліктності в ньому. Так, на початку XXI століття високий рівень безробіття є однією з найгостріших економічних та соціальних проблем майже для всіх країн ЄС, коли майже кожен десятий громадянин даного інтеграційного угруповання не може знайти роботу, а загальний рівень працевлаштування в ЄС складає 61 %, що на 10 процентних позицій нижче, ніж у США та Японії. При цьому найбільші проблеми з отриманням роботи виникають в осіб, які становлять особливо проблемну категорію на ринку праці, а саме ті, що не працюють протягом тривалого часу, молодь, особи середнього віку, особи з фізичними вадами, жінки (рівень працевлаштування яких на 20 % нижчий, ніж чоловіків) та представники національних меншин. Характеризуючи варіативність показника рівня безробіття за країнами ЄС у 2006 році, слід відмітити, що на одному полюсі з найвищими рівнями зайнятості перебувають Нідерланди (з безробіттям 4,1 %), Данія та Люксембург (4,2 % та 4,4 % відповідно), на другому полюсі – Польща (з безробіттям 16,8 %), Словаччина, Греція та Болгарія (15,4, 10,0% та 9,1 % відповідно). Проте більш вражаючими є нині розриви показників зайнятості між європейськими регіонами, які певною мірою, «замасковані» за середньоєвропейським показником безробіття – 7,9 % у 2006 р. за країнами ЄС-25. Серйозною проблемою для країн Євросоюзу у забезпеченні умов зайнятості є безробіття серед молоді. Так, лише протягом 2005–2006 рр. її рівень за країнами ЄС-25 зріс з 18,5 % до 18,7 %. При цьому найвищі показники рівня безробіття серед молоді у 2005 р. були зафіксовані у Німеччині та Франції.

Оскільки ключовими ресурсами міжнародної конкурентоспроможності національних економік є на сьогодні знання та передові технології, то на нерівність в доходах та можливостях працевлаштування у країнах та регіонах Європейського Союзу «нашаровується» і нерівність у доступі до освіти. Так, незважаючи на зростання упродовж минулого десятиліття як абсолютної чисельності, так і питомої частки громадян з вищою та післядипломною освітою практично за всіма країнами ЄС, високоосвічена та кваліфікована робоча сила сконцентрована, головним чином, в окремих центрах економічної активності, які пропонують найкращі умови працевлаштування, а саме: у столичних регіонах та великих мегаполісах. Наприклад, у Бельгії у містах проживає 80 % населення з вищою освітою, у Великобританії – 77 %, у Німеччині – 68 %, у Швеції – 70 %, у Франції – 2 %, в Австрії– 66%. Подібні диспропорції у регіональному розподілі висококваліфікованих кадрів обумовлені тим, що лише обмежені кількість європейських міст та регіонів пропонує широкі та різноманітні перспективи кар'єрного зростання та самореалізації для представників креативного класу (які спеціалізуються на виробництві й розповсюдженні знань та інформації), а також можливість спілкування зі значною кількістю людей, які працюють в аналогічних сферах діяльності. Можливості ефективної імплантації національних економік у глобальну модель міжнародного поділу праці на сьогодні визначальною мірою обумовлюється якістю інтелектуального капіталу. Проте система його формування та використання в Європейському Союзі, як на країновому, так і на регіональному рівні істотно поглиблює існуючу асиметрію соціальноекономічного розвитку.

Отже, глобалізація як суперечливий та багатовекторний процес привела до країнової та регіональної соціально-економічної нерівності, яка вимагає розробки та впровадження дієвого інструментарію конвергенції щодо пом'якшення існуючих диспропорцій на європейсьному ринку праці гармонізації соціальних відносин у європейському суспільстві, усунення соціальної фрагментації та майнової нерівності країн-членів. При цьому динамічне поглиблення інтеграційних процесів в європейському регіоні та зростання кількості країн-учасниць даного інтеграційного угруповання обумовило об'єктивну необхідність постійної модернізації соціальної політики ЄС, диверсифікації її механізму, важелів та інструментів для вирішення найгостріших соціальних проблем.

Використана література:

1. Лазоренко К.С. Роль, значення та особливості функціонування ринку праці на сучасному етапі / Вісник СНАУ, випуск 5/1, 2010, с.140-144

2. Іляш О.І., Крижанівська О.А. Ринок праці у контексті сучасних тенденцій глобалізації економіки / Науковий вісник, 2007, вип. 17.1, с.170-173

3. Надгара М.І. Парадигма ринку праці в умовах глобалізації





Реферат на тему: Ринок праці на сучасному етапі розвитку України в умовах глобалізації (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.