Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Реалізація політики та економічні доктрини меркантилізму в середньовічній Европі (курсова робота)

Зміст

Вступ.. 3

1.Перша частина. Економічна доктрина та реалізація політики меркантилізма в середньовічній Європі: 5

1.1. Меркантелізм, його загальна характеристика та місце в економічній історії середньовічної Європи. Раній та ппіздній меркантелізм.. 5

1.2. Біографія Т.Мана – одного з найвидатніших меркантелістів середньовіччя та його інтелектуальна спадщина. 9

1.3. Досягнення школи меркантелістів. 12

2. Частина друга. Загальні положення робіт Т.Мана "Міркування про торгівлю Англії з Ост-Індією у відповідь на різні зуперечення, які зазвичай робляться проти неї" (1621) та "Багатство Англії у зовнішній торгівлі або баланс нашої торгівлі як регулятор нашого багатства" (1664). 13

2.1. "Міркування про торгівлю Англії з Ост-Індією у відповідь на різні зуперечення, які зазвичай робляться проти неї" (1621) 13

2.2. "Багатство Англії у зовнішній торгівлі або баланс нашої торгівлі як регулятор нашого багатства". Написано Томасом Маном, лондонським купцом, і тепер опубліковано для загального блага його сином Джоном Маном, есквайром, з Берстеда в графстві Кент (1664). 20

Висновки.. 26

Список використаної літератури.. 29


Вступ

Предметом дослідження в даній роботі є з'ясування розвитку економічних поглядів у меркантилістів. Курси по історії політичної економії, число яких досить велике, задовольняються здебільшого викладом теорії торговельного балансу й характеризують меркантилізм як економічну політику, зовсім не з'ясовуючи його класової сутності і його значення для виникнення політичної економії. А тим часом меркантилізм, і особливо епоха його розкладання, має величезне значення в розвитку економічних ідей.

Роль меркантилізму і його розкладання в справі створення економічної науки вказував Маркс у своєму "Введенні до критики політичної економії".

Економісти XVII в. - це меркантилісти, точніше - англійські меркантилісти й представники розкладання меркантилізму. Їхня роль в історії політичної економії складаэться в тому, що вони вперше виділили з конкретного хаотичного матеріалу дійсності основні абстрактні поняття, що лягли в основу пізнішої системи політичної економії.

У даній роботі розгляд меркатнелізма обмежується англійським меркантилізмом середніх століть.

Не слід представляти собі цього руху теоретичної думки як саморух, що відбувався шляхом логічного поглиблення. Зовсім чітко можна простежити в русі ідей, поступово від поверхні явищ до сутності, відбиття розвитку економічної дійсності й зіткнень, що випливали із цього розвитку, практичних класових і групових інтересів.

Основними представниками напрямку меркантелізма в середньовічній Європі були Вільям Стаффорд (1554 - 1612), Томас Ман (1571 - 1641), Антуан де Монкретьен (1575 - 1621), Антонио Серра (дати життя й смерті не відомі).

Меркантилізм виник у ході боротьби національних держав, що прагнули до одержання самостійності. Боротьба ця містила в собі два моменти. Перше, необхідно було домогтися внутрішньої єдності, а для цього зломити всі існуючі усередині країни перешкоди до об'єднання у вигляді внутрішніх мит, цехових і міських обмежень, феодальної роздробленості. Друге - потрібно було перебороти владу католицької Церкви, що зв'язувала в роки Середньовіччя європейські країни в загальний Християнський мир. Таким чином, держава повинна була досягти внутрішньої єдності й у той же час вирватися з єдності зовнішньої. І меркантилісти узялися забезпечити досягнення обох цих завдань, причому їхньою кінцевою метою була могутність національної держави.

Меркантилізм можна представити як сполучення двох підходів. По-перше, це висування на перший план інтересів національної держави. Друга складова меркантилізму - це протекціонізм, тобто захист інтересів національних виробників. Таким чином, меркантилісти наголошували на аналізі сфери обігу; звідси ясний і зміст назви цього напрямку в економічній думці, що произошли від італійського слова «mercante», що означає «торговець».

Важливої складової меркантилістських поглядів було припущення про незмінність запасу світових ресурсів.

Зараз всі країни якоюсь мірою дотримуються політики меркантилізму, тобто основного методу нагромадження золотого запасу через введення величезних мит на імпорт товарів і послуг. Ця політика проводиться в цей момент й у країнах колишнього СРСР, тому що наша промисловість у цей момент не конкурентно здатна навіть при високих податках на експорт. І уряд змушений відмовитися від режиму вільної торгівлі, що так привітала перебудова, і повернутися до політики протекціонізму.

Але в цей момент існують такі страни, які відмовилися від цієї політики й живуть за рахунок корпорацій, які одержують величезні гроші за рахунок експорту своєї продукції.


1.Перша частина. Економічна доктрина та реалізація політики меркантилізма в середньовічній Європі: 1.1. Меркантелізм, його загальна характеристика та місце в економічній історії середньовічної Європи. Раній та ппіздній меркантелізм

Меркантилізм (італ. - «купець, торговець») - напрямок економічної думки, послідовники якого бачили в зовнішній торгівлі джерело багатства за рахунок здійснення активного торговельного балансу (перевищення експорту над імпортом товарів).

Економічною ідеологією буржуазії був меркантилізм. Він безпосередньо виражав інтереси торговельної буржуазії епохи первісного нагромадження. Ця теорія являла собою спробу теоретичного обґрунтування системи економічної політики, що відстоює купцями.

Меркантилізм у цілому характеризується двома основними рисами:

q багатство ототожнюється із грішми, і та держава вважається багатішою, що має більше грошей;

q нагромадження грошового багатства досягається за допомогою королівської влади, що проводить відповідну экономічну політику.

Меркантилізм відрізняється незрілістю методології. Головна увага приділяється сфері обігу. Тому замість аналізу явищ меркантилісти обмежуються їхнім описом (грубий емпіризм) і вимагають втручання держави в господарче життя країни.

Із цієї методології випливав погляд меркантилістів на предмет політичної економії і її категорії.Меркантилісти розглядали політичну економію як науку про торговельний баланс й її основне завдання вбачали в тому, щоб з'ясувати, як «збільшувати можливо більше число продавців всіх товарів, зменшувати можливо більше число покупців».

Багатство ранні меркантилісти ототожнювали із золотом і сріблом як річчю, не розуміючи, що «золото від природи не гроші» (К.Маркс). Пізні меркантилісти під багатством розуміють надлишок продуктів, що залишаються після задоволення потреб країни, але який повинен обов'язково на зовнішньому ринку перетворитися в гроші.

У зв'язку з недоліком грошей, їхньої функції ранні меркантилісти зводили до коштів нагромадження, розглядаючи гроші як знаряддя розвитку продуктивних чинностей. Пізні меркантилісти вже бачили в грошах не тільки кошти нагромадження, але й кошти обігу. Разом з тим, відстоюючи посередницьку торгівлю, вони власне кажучи визнавали функцію грошей як капіталу.

Меркантилісти обходили проблему вартості товару й тому не могли пояснити вартість самих грошей, що вбачали в природних властивостях золота й срібла. У той же час ранні меркантилісти нерідко висловлювали номіналістичні погляди, а пізні з'явилися родоначальниками коли-чественной теорії грошей.

Меркантилісти вартість мислили у вигляді грошей. Тому прибуток вони розглядали як збільшення кількості грошей, учили, що прибуток усередині країни може бути тільки відносним і вважали його головним джерелом нееквівалентний обмін у зовнішній торгівлі.

Економічна політика меркантилізму (протекціонізм) сприяла первісному нагромадженню, скорочуючи перехід від феодалізму до капіталізму.

Разом з тим прогресивність меркантилізму вже на першому щаблі розвитку буржуазного суспільства відображала його антагоністичний характер.

Меркантилісти доводили вигоду підвищення цін на внутрішньому ринку, щоб збільшити експорт, а політика протекціонізму ознаменувалася також експропріюванням незалежних робітників, кривавим законодавством проти експропрійованих і пограбуванням колоній.

Методи меркантилізму розрізнялися в різні періоди. Тому іноді виділяють так звані ранній і пізній меркантилізм.

Перший щабель розвитку меркантилізму відомий за назвою раннього меркантилізму. Його найважливішими представниками є Стаффорд, Меляйнс (Англія), Десантис (Італія) і ін.

Ранній меркантилізм, або система грошового балансу, охоплює XV-XVI вв. Оскільки багатство - це гроші, головна мета держави складається в залученні в країну повновагої іноземної монети й перешкоджанню витоку за кордон власної валюти. Для цього використовувалися, головним чином, примусові кошти. Щоб перешкодити витоку грошей із країни, була уведена заборона на їхній вивіз. Згідно «Статуту витрачення» [Statute of Employment], усякий іноземець, що привозив товар в Англію, залишаючи його, повинен був витратити всі виручені гроші на покупку англійських товарів.

Ранній меркантилізм виникає до великих географічних відкриттів і зживає себе приблизно в середині XVI століття. У чинність слабкого розвитку вітчизняного виробництва зовнішня торгівля стоїть на невисокому рівні. У цих умовах дворянський уряд, піклуючись винятково про нагромадження скарбниці, проводить фіскальну економічну політику й предоставляє пільги іноземним купцям. Центральним пунктом добутків раннього меркантилізму є система «грошового балансу», що відстоювала політику, спрямовану на збільшення грошового багатства чисто законодавчим шляхом. З метою втримання грошей у країні заборонявся вивіз їх за кордон, створювалися «складові місця» для торгівлі іноземними товарами й т.п.

Ранній меркантилізм одержав назву монетарної системи, тому що його представники ще смутно бачили навіть безпосередній зв'язок між торгівлею й грошовим обігом.

Більше зважений підхід демонструють пізні меркантилісти, що жили в XVI-XVIII вв. Їхні погляди отримали назву мануфактурного меркантилізму, або системи торговельного балансу. Ціль залишилася колишньою (максимізація кількості дорогоцінних металів у країні), однак змінилися засоби її досягнення - потрібно не перешкоджати вивозу грошей із країни, а залучати їх у країну. Найважливішими представниками пізнього меркантелізму є Т. Ман (Англія), А. Серра (Італія), Монкретьен (Франція) і ін., Уважається, що свого розвитку меркантелізм досяг саме в цю епоху.

Різниця між експортом (надходженням грошей через границю) і імпортом (платежами за кордон), або сальдо торговельного балансу, було, на думку меркантилістів, найважливішим джерелом накопичення багатства країни. Тому головні кошти збільшення національного багатства - створення сприятливого для країни торговельного балансу, максимізація позитивного сальдо торговельного балансу. Політика держави укладається в тому, щоб максимально скоротити ввіз іноземних товарів і збільшити вивіз вітчизняних товарів за кордон. Для цього застосовується протекціоністська політика, що включає в себе наступні елементи:

1. Зовнішньоторговельна політика. Забороняється ввіз у країну багатьох іноземних товарів, уводяться охоронні й заборонні мита, встановлюються експортні премії; заохочується створення торговельних монополій.

2. Промислова політика. Насаджуються й розвиваються мануфактурні виробництва, тому що промислові продукти мають більшу цінність, чим первинні блага, і легше транспортуються.

В області промислової політики меркантилісти прагнули до максимізації доданої цінності. Виконання даного завдання можна домогтися, з одного боку, шляхом підвищення ступеню обробки благ, а з іншого боку, шляхом скорочення витрат на їхнє виробництво.

Щоб понизити витрати на робочу силу, застосовувалися наступні міри: прийняття законів, що встановлюють максимальне значення заробітної плати, що обмежують переміщення робочої сили (як приклад, можна привести заборону на еміграцію у Францію); обмеження експорту харчових продуктів для того, щоб понизити вартість життя; залучення іноземних фахівців.

Для зменшення витрат на сировину вживалося захоплення колоній для того, щоб перетворити їх у джерела дешевої сировини й одночасно в ринки збуту готової продукції.

У зв'язку з розвитком вітчизняної промисловості підвищується роль зовнішньої торгівлі, особливого значення набуває посередницька торгівля, політика фіску змінюється заохоченням національної промисловості й торгівлі.


1.2. Біографія Т.Мана – одного з найвидатніших меркантелістів середньовіччя та його інтелектуальна спадщина Томас Ман, характерний виразник ідей самого яскравого - англійського меркантилізму, народився в 1571 р. Він був корінним лондонцем, типовим і впливовим членом могутньої буржуазної корпорації, називаної Лондонське Сіті. Ман походив зі старої родини ремісників і торговців. Його дід був карбувальником на лондонському монетному дворі, а батько вів торгівлю шовком й оксамитом. Рано втративши батька, Томас Ман був вихований у родині вітчима, багатого купця й одного із засновників Ост-Індійської торговельної компанії, що виникла в 1600 р. як відгалуження більш старої Левантської компанії, що торгувала із країнами Середземного моря. Пройшовши навчання в крамниці й конторі вітчима, він почав років з вісімнадцяти або двадцяти службу в Левантської компанії й кілька років провів в Італії, їздив у Туреччину й країни Леванту. Ман швидко розбагатів і придбав солідну репутацію. В 1612 р. Ман одружується з дочкою багатого нетитулованого дворянина й поселяється своїм будинком у приході святої Олени в районі Бишопсгейт. В 1615 р. він уперше обирається в раду директорів Ост-Індійської компанії й незабаром стає найактивнішим захисником її інтересів у парламенті й у пресі. Зрілість Мана доводиться на епоху двох перших королів з династії Стюартів. В 1603 р., після майже піввікового царювання, померла бездітна королева Єлізавета. На момент її смерті Англія стала світовою державою з потужним флотом і великою торгівлею. В 1622 р. була утворена спеціальна державна комісія з торгівлі, у яку ввійшов Томас Ман. У потоці памфлетів і петицій, у дискусіях, які велися в комісії з торгівлі, в 20-х роках XVII ст. були вироблені основні принципи економічної політики англійського меркантилізму, що проводилися в життя аж до кінця сторіччя. Під кінець життя Ман був дуже багатий. Він купив значні земельні маєтки й був відомий у Лондоні як людина, здатна дати велику позичку готівкою. Від Мана залишилося два твори, що ввійшли, у золотий фонд економічної літератури. Доля їх не зовсім звичайна. Перший із цих творів було озаглавлено «Міркування про торгівлю Англії з Ост-Індією, що містить відповідь на різні заперечення, які звичайно робляться проти її» і вийшов в 1621 р. тільки під ініціалами Т. М. Цей полемічний твір спрямований проти критиків Ост-Індійської компанії, що стояли на позиціях старого примітивного меркантилізму (монетарної системи) і що стверджували, що oперації компанії наносять Англії збиток, оскільки компанія вивозить срібло для закупівлі індійських товарів і це срібло беззворотньо губиться Англією. Діловито, із цифрами й фактами в руках Ман спростовував цю думку, доводячи, що срібло аж ніяк не пропадає, а повертається в Англію з великим збільшенням: товари привозяться на кораблях компанії, інакше довелося б закуповувати втридорога в турків і левантийців; крім того, значна частина їх перепродається в інші країни Європи за срібло й золото. Значення цього памфлету для історії економічної думки складається, звичайно, не просто в захисті інтересів Ост-Індійської компанії, а в тім, що тут уперше були систематично викладені доводи зрілого меркантилізму[1] . У ще більшій мірі слава Мана спочиває на другій його книзі, заголовок якої саме виражає основну ідею: «Багатство Англії в зовнішній торгівлі, або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства». Цей твір був виданий лише в 1664 р., майже через чверть століття після смерті автора. Довгі роки революції, громадянських війн і республіки твір пролежав в скриньці з паперами й документами, успадкованими сином Мана разом з нерухомим і рухомим майном батька. Реставрація Стюартов в 1660 р. і пожвавлення економічних дискусій спонукали 50-літнього багатого купця й землевласника видати книгу й нагадати публіці й владі вже неабияк забуте ім'я Томаса Мана. У цій книзі, складеної з досить різнорідних глав, написаних, мабуть, у період 1625-1630 р., стисло й точно викладена сама суть меркантилізму. Ману непритаманні далекі всякі краси стилю. По його власних словах, «за браком ученості» він пише «без зайвих слів і красномовства, але з усім безкорисливістю правди в кожному дріб'язку». Замість цитат із древніх письменників він оперує народними приказками й розрахунками ділка. Один лише раз він згадує історичний персонаж - пануючи Пилипа Македонського, і те лише тому, що останній рекомендував пускати в хід гроші там, де чинність не бере. Як справжній меркантиліст, Ман бачить багатство переважно в його грошовій формі, у формі золота й срібла. Над його мисленням задовольняє точка зору торговельного капіталу. Як окремий торговельний капіталіст пускає в обіг гроші, щоб витягти їх зі збільшенням, так країна повинна збагачуватися шляхом торгівлі, забезпечуючи перевищення вивозу товарів над ввозом. Розвиток виробництва визнається їм лише як засіб розширення торгівлі. Економічні твори завжди більш-менш виразно переслідують практичні цілі: обґрунтувати ті або інші господарські заходи, методи, політику. Але в меркантилістів ці практичні завдання особливо переважали. Ман, як й інші автори-меркантилісти, був далекий від прагнення створити яку-небудь «систему» економічних поглядів. Однак економічне мислення має свою логіку, і Ман по необхідності оперував теоретичними поняттями, що відображали реальність: товари, гроші, прибуток, капітал.
1.3. Досягнення школи меркантелістів

Як особлива система економічних поглядів меркантилізм являв собою спробу теоретичного осмислення й обґрунтування проведеної торговельним капіталом економічної політики. Меркантилізм як практика передував меркантилізму як теорії.

Політика меркантилізму складалася в заохоченні - з метою збільшення виробництва товарів для експорту - розвитку промисловості, особливо мануфактурної, в активному протекціонізмі, у підтримці експансії торговельного капіталу, зокрема в заохоченні створення монопольних торговельних компаній; у розвитку мореплавання й флоту, у захопленні колоній; у різкому підвищенні податкового обкладання.

Головним принципом торгівлі виступав принцип: купи дешевше в одній країні, а продай дорожче в іншій. З метою забезпечення активного торговельного балансу меркантилісти апелювали до інститутів держави, які повинні були проводити політику протекціонізму, що передбачає обкладання високими митами іноземних товарів і стимулює експорт національних товарів, що можна було здійснити шляхом насадження мануфактури, що володіє істотними перевагами перед індивідуальною працею ремісників.

Теорія меркантелістів з'явилася першим щаблем у розвитку економічних теорій. Меркантелісти заклали основи для створення наступних, більше докладних, осмислених і важливих вчень. І хоча, політика меркантелізму через якийсь час зазнала критики з боку представників різних економічних шкіл, не можна заперечувати, що початок для розвитку цих самих шкіл покладено саме школою меркантелізму, не залежно від того, підтримували ці школи дану політику або ж критикували її.Роботи найвідоміших меркантелістів з'явилися своєрідним фундаментом для створення сотень найважливіших робіт й економічних вчень. Меркантилісти першими виклали основні постулати в економіці й, хоча, їхні думки часом були незрілими, на той час це направлення зробило великий прорив в економічних вченнях. По суті, саме вчення меркантелістів і зародило поняття економічна школа й економічне вчення.

 

 

 

2. Частина друга. Загальні положення робіт Т.Мана "Міркування про торгівлю Англії з Ост-Індією у відповідь на різні зуперечення, які зазвичай робляться проти неї" (1621) та "Багатство Англії у зовнішній торгівлі або баланс нашої торгівлі як регулятор нашого багатства" (1664) 2.1. "Міркування про торгівлю Англії з Ост-Індією у відповідь на різні зуперечення, які зазвичай робляться проти неї" (1621)

Торгівля товарами є не тільки похвальною практикою, що так гідно здійснює спілкування між народами, але й, як я б сказав, воістину пробним каменем процвітання держави, якщо тільки при цьому дбайливо дотримуються відомі правила.

Розглядаючи господарство приватних осіб, ми можемо вважати, що тільки та людина процвітає й багатіє, що, маючи більший або менший доход, відповідно розміряє свої витрати; він може в такому випадку щорічно провадити заощадження для свого потомства.

Те ж відбувається в тих державах, які з великою турботою й ощадливістю намагаються продати більше своїх вітчизняних товарів, чим увозять і споживають іноземних товарів; адже внаслідок цього залишок безсумнівно повертається до них у вигляді грошей [1:3].

Зовсім ясно, що у ввозі іноземних товарів завжди повинна бути дотримувана відома пропорційність, точно також необхідно враховувати їхню якість і призначення.

Так, наприклад, потрібно віддавати перевагу предметам першої необхідності, які їжа, одяг і припаси для війни й торгівлі, достаток чого є великим благословенням для країни. На наступному місці за ними повинні стояти товари, потрібні для здоров'я й ремесел, і нарешті на останньому - ті, які служать для задоволення й прикраси [1:5].

Хоча Ост-Індійська компанія буде витрачати більшу частину цієї суми на оплату мит і податків, а також на заробітну плату торговельних агентів, офіцерів і моряків, на перевезення їстівних припасів, спорядження, страховку тощо, все це (за винятком устаткування кораблів) тільки видозміна, а не споживання товарних фондів нашої країни [1:30].

Нехай не сумніваються, що гроші випливають за товарами, тому що гроші - ціна товарів, і покупка товарів й є справжнє призначення грошей, - їхній зв'язок нерозривний [1:32].

Воістину цілий потік нещасть, ведучих нас до вбогості. Хіба не пора вже шукати кошти проти них? І це тим легше зробити, що ці лиха ніколи в дійсності (принаймні дотепер) не заподіювалися Ост-Індійською компанією... [1:32]. Адже зовсім природно й справедливо, щоб кожна держава годувала й піклувалася про своїх співчленів, незалежно від їхнього суспільного становища, відповідно до їх коштів.

Це стосується не тільки до тих з них, хто перебуває дома, але й до тих, хто відправляється в чужі країни заради власної їжі й блага держави[1:33].

Життя людини таке дорогоцінне, що не треба його наражати на небезпеку. І все-таки ми знаємо, що весь плин нашого життя - тільки перехід до смерті, причому ніщо не може його не зупинити, не сповільнити, але всі люди йдуть до неї однаковим образом і з однаковою швидкістю.

Тривалість життя визначає природа, а держава прагне забезпечити її гідним людям. Але ніхто не може вважати настільки гідним, як ті, хто працює за своїм покликанням в інтересах суспільства й до своєї власної вигоди [1:45].

Ми можемо звідси укласти, що ми повинні не тільки виховувати моряків, але також і шукати способів торгівлею давати їм роботу.

Хіба у відшкодування тих, хто вмирає, Ост-Індійська компанія не приймає у флот щорічно, щонайменше, чотириста чоловік, які в одна подорож стають гарними моряками для служби королеві й державі. У такий спосіб держава звільняється від розпачливого й беззаконного елемента, що тримають у покорі суворою дисципліною на морі, так що вони часто змінюють свій колишній спосіб життя й досягають добробуту [1:47].

Ті, хто зображує цю [Ост-Індійську] торгівлю настільки бідною і невигідною, дуже сильно помиляються в підрахунку. Дійсні втрати, які довели до відчаю багатьох торговців, виникнені не суттю торгівлі, а нещасними обставинами [1:49].

А як велика може бути вартість індійських товарів, які з божою допомогою ми зуміємо незабаром привезти на наших кораблях в Англію...[1:52]

Отже, незважаючи на великі витрати, пов'язані з відкриттям нових країн, втрати внаслідок аварій корабля, війн і нескінченних терть із Голландією, всеж-таки наше королівство одержить свій капітал зі значним приростом, хоча бариші купців на останні два об'єднаних капітали виявляться незначними при порівнянні з попередніми експедиціями, які не зустрілися з такими труднощами [1:53].

Крім того, гроші, які ми виручаємо за наше англійське сукно, олово та інші товари в Туреччині (не знаходячи там товарів, придатних для ввозу в Англію), безсумнівно будуть завезені в Англію у вигляді золота, як це завжди траплялося до цього часу, коли виходив надлишок вартості пряностей й англійських товарів. Торговці, закуповуючи достатню кількість турецьких товарів, привозили в ті роки додому різницю у вигляді золота на більшу суму.
У такий спосіб очевидно, що цей переворот у торгівлі відбувся й відбувається до блага держави [1:54].

Цей флот [для Ост-Індійської торгівлі] дасть роботу, щонайменше, двом тисячам п'ятистам моряків. А будівля й ремонт цих кораблів будуть вимагати ще в Англії п'ятсот чоловік тесль, різьбярів, столярів, ковалів й інших робітників, не вважаючи великої кількості службовців і біля ста двадцяти торговельних агентів у різних місцях...[1:55].

…представляється не тільки важким, але й неможливою справою зовсім попередити бідність. Адже крім нещасних випадків і нещасть, яким може піддаватися, кожна людина, ми бачимо, як багато людей щодня (по своєму божевіллю й норовливості) безнадійно поринають у нещастя [1:56].

Компанія [Ост-Індійська] дає їм [морякам] гарнийспосіб життя, жалування авансом за два місяці, щоб вони могли зробити необхідні запаси для дороги. За час їхньої відсутності їхні дружини одержують на життя, крім того, ще двомісячне жалування за кожний рік служби. Якщо він випадково вмре в дорозі, дружина одержує все зароблене її чоловіком (якщо він не розпорядився у своєму заповіті інакше), і це часто становить більшу суму грошей, чим вони коли-небудь, мали у своєму розпорядженні [1:57].

…багато бідних удів, дружин і дітей у Блекуоллі, Лаймхоузі, Ратклифі, Шедуеллі й Ваплинзі часто одержують від Ост-Індійської компанії у великій кількості гарну яловичину й свинину, сухарі й невеликі суми готівкою, багато хто із цих дітей одержують роботу від компанії, що підходить до їхнього віку або здібностей [1:58].

…варто згадати про ремонт церков, про утримання юних школярів, підтримці багатьох бідних проповідників значними сумами грошей і про різні інші акти милосердя, які акуратно виконуються компанією, навіть у нинішні погані часи [1:58].

Потрібно мати щена увазі, що митні збори, податки, жалування, провіант, витрати по судноплавству та інші витрати (які потрібно додати) будуть становити більшу суму, чим ті, що ми сплатили за ці товари в Індії. Але як я вже помітив раніше, ці витрати не виснажують коштів держави, хоча й сильно зменшують прибуток купців [1:61].

Так що всі гроші, які ми вивозимо, доставляють надлишок понад зазначену кількість для ведення торгівлі з Індією й іншими країнами, що дає роботу великому числу підданих держави й веде до збагачення його товарами й грішми [1:62].

Що стосується нестатку в сріблі, я думаю, це є загальною хворобою всіх країн і так буде тривати до кінця миру. Адже й бідні й багаті скаржаться, що грошей ніколи не вистачає [1:63].

Багатство держави, як всім відомо, складається у володінні такими речами, які необхідні для життя. Воно складається з речей двоякого роду: по-перше - із природних продуктів території, по-друге - зі штучних продуктів праці його громадян [1:69].

Але щоб жити добре, процвітати й багатіти, ми повинні знайти способи продавати наші надлишки й таким шляхом постачати й прикрашати себе грішми й необхідними товарами, які привозять інші країни. У цій справі праця повинна зіграти свою роль не тільки в тім відношенні, щоб збільшити й налагодити нашу торгівлю за кордоном, але й у тім, щоб підтримувати й помножити ремесла усередині країни. Якщо торгівля або ремесла занепадають, або не виконуються з належним мистецтвом, держава йде до занепаду й убожіє [1:70].

…я захищав і доводив, що компанія [Ост-Індійська] не нанесла збитку державі; а тепер я повинен установити дійсну причину нещасть [від торгівлі за кордоном], які ми [держава] прагнемо усунути. Цих найважливіших причин існує (як я думаю) чотири:

1. Перешкоди торгівлі з боку чужих країн.

2. Зловживання при обміні іноземної валюти.

3. Зневага своїм боргом з боку деяких підданих.

4. Наш збиток від торгівлі з іноземцями [1:71].

Хоча вивіз грошей і сполучений з великою небезпекою для тих, хто цим займається (як провина проти законів країни), однак, незважаючи на це, жадібність, що завжди проявляється в беззаконних провинах, не бачить нічого злочинного в тому, що обіцяє деякий прибуток [1:72].

Адже зниження вартості грошей або підвищення їх розоряє приватних осіб і зрештою виявляється безцільним [1:72].

Розмін валюти, застосовуваний у торговельних зносинах між різними країнами, при правильному користуванні їм дуже похвальна й необхідна справа для сприяння торговельним операціям і допомозі мандрівникам у їхніх потребах, що дозволяють уникнути перевезення грошей з однієї країни в іншу, неминучої при цьому небезпеки втрати й збитку як для приватних осіб, так і для держави.
Однак, зловживання цією справою завдає великої шкоди, і особливо нашій державі [1:73].

Оскільки курс валюти підвищується або падає, залежно від достатку або нестачі для цілей платежу, розмін валюти перетворився, скоріше, в особливу галузь торгівлі для людей з великими коштами, чим у допомогу справжнім торговельним операціям купців, як це повинне б бути при правильному обміні валюти [1:74].

Нехай нікому не здасться дивним, що торгівля може завдати шкоди й розорити державу, хоча вона всюди зізнається кращим способом його збагачення [1:76].

Але адже однаково безсумнівно, що недотепне ведення торгівлі дуже часто викликало величезні збитки в тих народів, у яких траплялися такі помилки [1:76].

Тому було б бажано, щоб ведення торгівлі було надано тільки тим, хто одержав відповідне навчання. Треба, щоб зовнішньою торгівлею не займалися ті хто, залишивши свою спеціальність, розоряє через невміння самих себе й інших, хто краще обізнаний у цій справі [1:77].

Наша зовнішня торгівля може заподіяти ще більше нещастя, якщо виявиться, що в країну щорічно ввозиться закордонних товарів на більшу суму, чим та, на яку ми вивозимо наші власні товари, що неминуче супроводжується руйнуванням нашої держави. Подібно тому, як існує певний шлях до збагачення як товарами, так і грішми, - це вивіз наших товарів на більшу суму, чим ми ввозимо іноземних товарів, - точно також протилежний образ дій повинен з необхідністю викликати зворотний ефект [1:78].

Однак це стосується лише до товарів, які споживаються в цій державі. Всі товари, які ввозяться для вивозу в інші країни, не наносять збитку, але вигідні державі, збільшуючи митні доходи й торгівлю, і дають заняття підданим [1:78].

На закінчення скажемо: ми не повинні уникати ввозу іноземних товарів, але скоріше загнуздати наші власні схильності, щоб бути помірними в споживанні товарів [1:79].

Надмірне споживання іноземних товарів приведе до переваги ввозу над вивозом. Оскільки за останнім часом число населення в цій державі швидко збільшується (як за рахунок англійців, так й іноземців), та внаслідок цього споживається й витрачається все більша кількість вітчизняних й іноземних товарів - двоякий спосіб зменшення багатства держави, остільки всім нам у цілому й кожному окремо варто напружити всі чинності розуму й кмітливості для того, щоб допомогти збільшенню природного багатства країни за допомогою праці й розвитку ремесел: адже в нас досить сирих матеріалів для виробництва матерій й інших речей, які щодня ввозяться до нас із чужих країн до великої вигоди іноземців і до неменшого збитку для нас [1:80].

Не повинні ми зневажати й багатствами, які нам дають наші моря, тим більше що інші народи своєю працею добувають із морів більші багатства [1:81].

Турботливе здійснення всіх цих заходів повністю забезпечать бідняків і дуже збільшить запаси товарів у нашому королівстві.

Крім того, ми повинні ретельно уникати надмірностей у їді й одязі, які виросли до такого розміру майже у всіх класів народу, перевищуючи їхньої можливості, що це не має приклада за старих часів [1:82].

Впевнений, що мудрість нашого уряду постарається це побачити й виправити до слави божої, честі короля й до блага держави.
Амінь [1:83].


2.2. "Багатство Англії у зовнішній торгівлі або баланс нашої торгівлі як регулятор нашого багатства". Написано Томасом Маном, лондонським купцом, і тепер опубліковано для загального блага його сином Джоном Маном, есквайром, з Берстеда в графстві Кент (1664).

Хоча королівство може бути збагачено дарунками, отриманими від інших країн, або їх грабіжництвом, все-таки ці шляхи збагачення ненадійні й мають мале значення. Тому звичайними коштами для збільшення нашого багатства й грошей є зовнішня торгівля. При цьому ми повинні постійно дотримувати наступного правила: продавати іноземцям щорічно на більшу суму, чим ми купуємо в них [1:87].

При дотриманні цього правила в нашій торгівлі ми можемо бути впевненими, що королівство буде збагачуватися щорічно на 200 000 фунтів, які будуть увозитися до нас у вигляді грошей, тому що та частина наших товарів, за яку ми не одержимо в обмін товари, буде по необхідності завезена у вигляді грошей. У цьому випадку гроші переходять у скарб королівства [1:88].

Маса товарів королівства, в обмін на які ми забезпечуємося іноземними товарами, ділиться на природні й штучні. Природне багатство представляє собою лише те, що ми можемо приділити, понад необхідний для нашого власного споживання, і вивезти за кордон. Штучне багатство складається із продуктів нашої промисловості й залежить також від торгівлі іноземними товарами, про що я буду говорити нижче в подробицях, які можуть послужити виконанню нашої мети [1:90].

Хоча наша держава надзвичайно багата від природи, все-таки її багатства можна було б ще збільшити, обробляючи великі пустощі (які нескінченні) під такі культури, які не перешкодили б доходам інших оброблених земель, але допомогли б нам позбутися від ввозу таких товарів, як коноплі, льон, снасті, тютюн і різні інші предмети, які тепер ми привозимо через кордон до великого нашого руйнування [1:90].

Ми можемо також зменшити наш ввіз, якщо ми відмовимося від надмірного споживання іноземних товарів у нашому харчуванні й одязі, що при частій зміні моди тільки збільшує марнотратність і витрати, якісь пороки в цей час поширені серед нас більше, ніж за старих часів. Ці недоліки легко можна виправити введенням таких законів, які практикуються в інших країнах проти подібних надмірностей, де існування наказів про споживання товарів власного виробництва перешкоджає ввозу іноземних, без яких би те не було заборон або образ для іноземців у їх взаємних торговельних відносинах [1:91].

При нашому вивозі ми повинні брати до уваги не тільки наші надлишки, але також і потреби наших сусідів. За ті товари, які їм потрібні і які вони ніде в іншому місці дістати не можуть, ми можемо (крім продажу сировини) багато виграти на переробці їх і продажу отриманих виробів по настільки високих цінах, які можливі без зменшення збуту цих товарів [1:92].

Вартість товарів, що вивозять, точно також може бути сильно підвищена, якщо ми самі будемо вивозити їх на наших власних судах, тому що тоді ми одержимо не тільки вартість наших товарів у нас у країні, але також і ту користь, що одержує іноземний купець, що купує їх у нас для перепродажу в себе на батьківщині, а також суму витрат на страховку й фрахт за перевезення їх за море [1:93].

Точно також ощадливе споживання нашого природного багатства сильно підвищило б щорічний вивіз його за кордон [1:95].

Риба в морях його величності в Англії, Шотландії й Ірландії є нашим природним багатством, і видобуток її не вимагає нічого, крім праці, що голландці охоче затрачають і тим щорічно одержують дуже великий прибуток для себе, постачаючи в багато місць християнського миру нашу рибу; на кошти, отримані від цього, вони задовольняють свої потреби як в іноземних товарах, так й у грошах, крім того, що безліч голландських моряків і судновласників одержує також користь [1:96].

Ми повинні також цінувати й віддавати належне тим галузям торгівлі, що ми ведемо з віддаленими країнами, тому що, збільшення судноплавства й числа моряків, товари, що посилають туди й одержувані відтіля, дають набагато більше вигоди для королівства, чим торгівля з найближчими країнами [1:97].

Дуже вигідно було б також вивозити наші гроші, як і товари, тому що якщо це робиться тільки з метою торгівлі, то це збільшує наше багатство [1:100].

Правильною політикою й вигідною для держави буде допускати, щоб товари, виготовлені з іноземної сировини, як оксамит й інші шовки, бумазеї, кручений шовк і т.п., вивозилися безмитно. Ці виробництва дадуть роботу безлічі бідного народу й сильно збільшать щорічний вивіз таких товарів за кордон, завдяки чому збільшиться ввіз іноземної сировини, що поліпшить надходження державних зборів [1:101].

Необхідно також не обтяжувати занадто великими митами наші вітчизняні товари, щоб не здорожувати їх занадто для іноземців і не перешкоджати цим їхньому продажу. І особливо це стосується іноземних товарів, завезених для подальшого вивозу, тому що в противному випадку цей вид торгівлі (настільки важливий для добробуту країни) не зможе не процвітати, не існувати [1:102].

І, нарешті, ми повинні намагатися виготовити якнайбільше своїх власних товарів, будь то природні, або штучні. А тому що людей, що живуть ремеслами, набагато більше, ніж тих, хто добуває плоди землі, то ми повинні старанніше всього підтримувати ті зусилля безлічі, у яких укладається найбільша чинність і багатство й короля й королівства, тому що там, де населення численне й ремесла процвітають, там торгівля повинна бути великої й країна багатої [1:103].

Коли ми готовимо товари для вивозу й відправляємо кожного товару стільки, скільки ми можемо приділити, понад необхідний для нас, то ми не хочемо сказати, що для того ми повинні вивозити наші гроші, щоб увозити назад зараз же ці гроші, але для того, щоб спочатку розширити нашу торгівлю, закуповуючи довше іноземних товарів, які ми потім знову вивозимо й таким шляхом збільшуємо кількість грошей нашої країни.
І хоча в такий спосіб ми щорічно збільшуємо наш ввіз для підтримки нашого судноплавства й моряків, для збільшення мит його величності й інших вигід, все-таки наше споживання іноземних товарів не збільшується [1:108].

...якщо наше річне споживання іноземних товарів буде не більш того, про яке ми вже говорили, а наш вивіз так могутньо збільшиться описаним способом торгівлі готівкою, то саме собою зрозуміло, що весь надлишок або різниця повернеться до нас або у вигляді грошей, або в таких товарах, які, як уже ясно показано, будуть ще кращими коштами для збільшення нашого багатства [1:111].

Отже, не протидія відливу грошей з нашого королівства, але нестаток у наших товарах в інших країнах й їхньому використанні й нашому нестатку в їхніх товарах створюють вивіз і споживання по обидва боки, що викликає швидку й велику торгівлю [1:112].

...ми бачимо, що торгівля, при якій гроші вивозяться, перетворюється в потік, що несе їх назад й у ще більших кількостях [1:116].

...якщо ми переплавимо наші золоті й срібні вироби на монети (що не підходить для величі такого великого королівства, за винятком випадків великої крайності), те це дасть достаток грошей на час, але богаче ми від цього не станемо... [1:120].

Потім, якщо ми думаємо нагромадити багато грошей, дозволяючи приймати іноземну монету по більш високому курсу, чим її внутрішня вартість, у порівнянні з нашим стандартом, або шляхом зниження або підвищення вартості наших власних грошей... [1:121].

Висновки коротенько такі: гроші, які привозяться в країну по балансу нашої зовнішньої торгівлі, - це єдині гроші, які в нас залишаються і якими ми збагачуємося. І таким шляхом (і ніяким іншим) доходи з наших земель збільшуються, тому що коли купець вигідно продав за морем своє сукно й інші товари, він негайно ж повертається, щоб купити ще більшу кількість їх, що підвищує ціну на нашу вовну й інші товари й, отже, збільшує земельну ренту, тому що щодня минають строки здачі землі в оренду. А тому що шляхом такої торгівлі люди багато заробляють і більше грошей привозиться в королівство, те це дає можливість багатьом купувати землю, що й робить її дорожче [1:123].

Зовнішня торгівля дає нам користь трьох видів: по-перше, користь державі, що існує навіть тоді, коли купець (який є головною діючою особою в торгівлі) втрачає. По-друге, прибуток самого купця, що він іноді справедливо й заслужено одержує, хоча б держава при цьому й втрачала. По-третє, доходи короля, у яких він завжди впевнений, навіть коли й держава й купець втрачають [1:124].

Підвищення або зниження вартості наших грошей не може не збагатити королівство грішми, не перешкодвши вивозу грошей [1:128].

...гроші є не тільки мірою всіх наших коштів у королівстві, але також мірою наших торговельних зносин з іноземцями, тому ми повинні намагатися зберігати справедливість й постійність щоб уникнути тих замішань, які завжди супроводжують таким змінам [1:129].

...невелика кількість грошей (які є мірою всіх інших наших коштів) управляє й розподіляє великі багатства щодня серед всіх людей у справедливих пропорціях [1:132].

Статут "Про витрачення" не тільки обмежує вивіз грошей із країни (у чому є гадана передбачливість і справедливість), але й знищує вживання векселів, що порушує закони торгівлі і є в дійсності актом безприкладним в усім світі, де б ми не вели торгівлю [1:138].

Я впевнений, що судові процеси роблять багатьох бідними й залишають без гроша, але як це може зробити нашу торгівлю менше хоча б на один пенні, я зрозуміти не можу [1:149].

Нарешті, не слід уникати всіх видів розкоші й пишності, тому що якби ми зробилися настільки ощадливими, що споживали б мало або зовсім не споживали іноземних товарів... [1:151].

Знов-таки пишність будинків, одягу й т.п. у вищого й середнього дворянства й інших заможних людей не може розорити королівство [1:151].

І в той же самий час (через безсоромне ледарство) величезна кількість людей обманює, краде, грабує, близнює, злидарює, марніє й передчасно гине, - людей, які за допомогою й за підтримкою цієї справи могли б сильно помножитися до подальшого багатства й моці нашої країни, особливо на морі, забезпечуючи нашу безпеку й лякаючи наших ворогів [1:156].

Я пишу так багато про ці надмірності тому, що вони сильно марнують наше багатство, що є головною темою всієї цієї книги [1:157].

...я не згодний визнавати, що голландці можуть ловити й відвозити рибу звідси без дозволу його величності. Можна ще політично дивитися на це крізь пальці й дозволяти їм ловлю риби, поки вони перебувають у союзі з Англією й у війні з Іспанією [1:164].

Якщо гроші будуть тільки єдиним товаром для вивозу, то яка незначна кількість судів буде потрібно для цього товару [1:165].

...коли государі посилають великі сили за кордон, щоб заволодіти чужими країнами, вони повинні точно також збільшити свої сили у себе в країні для захисту самих себе [1:166].

Об'єднані сили були б завжди більш готові, впевнені й потужні, чим більші сили, розділені на частини, що завжди піддані зволіканням, розбіжностям й іншим актам, що виражають недовіру [1:173].


Висновки

Меркантилісти виступали як невизнані пророки буржуазного суспільства в його зародковій формі.

Вони обґрунтували теорію буржуазного виробництва, його повне підпорядкування мінової вартості. Їхні погляди утворюють передісторію буржуазної політичної економії, тому що головну увага меркантилісти приділили сфері обігу.

Економічна політика меркантилізму (протекціонізм) сприяла первісному нагромадженню, скорочуючи перехід від феодалізму до капіталізму.

Разом з тим, прогресивність меркантилізму вже на першому щаблі розвитку буржуазного суспільства відображала його антагоністичний характер. Буржуазія в особі меркантилістів зажадала в інтересах нагромадження із самого початку обмеження споживання широких мас населення. Меркантилісти доводили вигоду підвищення цін на внутрішньому ринку, щоб збільшити експорт, а політика протекціонізму ознаменувалася також експропріацією незалежних робітників, кривавим законодавством проти експропрійованих і пограбуванням колоній.

Меркантилісти застосували політику протекціонізму й тим самим спробували захистити інтереси національних виробників і підняти статус вітчизняної торгівлі й товарів над імпортними.

Вся сукупність заходів економічної політики була спрямована до того, щоб залучити в країну якнайбільше грошей.

Меркантелызм виявив передумови для зародження класичної політичної економії і являє собою предісторію політичної економії. Він виріс безпосередньо із практичної діяльності торговельного капіталу у формі торговельних монополій XVII ст. і відбиває їхню економічну діяльність. Тому меркантилізм є не стільки економічною теорією, скільки економічною політикою.

У питаннях теоретичного обґрунтування цієї політики він не піднімається над поданнями, що випливають із процесу обігу торговельного капіталу.

Для торговельного капіталу джерело капіталістичного прибутку представляється як результат процесу обігу, продажу товарів вище їхньої вартості або купівлі товарів нижче їхньої вартості.

Меркантилізм не доходить до розуміння виробництва, як дійсного джерела прибавочної вартості. Перехід до виробництва, як джерелу прибавочної вартості, є дійсною передумовою наукової політичної економії.

Меркантилізм у своєму розумінні багатства як грошей безпосередньо примикає до теорії грошового балансу, але на відміну від неї вважає коштами збільшення грошового багатства країни не регулювання руху (вивозу) грошей, а регулювання торгівлі. Регламентація торгівлі, щонайкраще забезпечувана торговельними монополіями, регулювання ввозу й вивозу товарів, може дати активний торговельний баланс. У росту treasure (грошового запасу країни) меркантилізм бачить ріст буржуазного багатства, створення й збільшення прибавочної вартості.

Меркантилізму властив фетишизація грошей, як виняткової форми буржуазного багатства, але фетишизація грошей неминуче веде до регламентації зовнішньої торгівлі, що (регламентація) є гальмом для промислового капіталу, який розвивається.

При аналізі меркантилізму видна спроба порушити питання про ролі виробництва, про значення розмірів товарного виробництва. При цьому, однак, меркантилісти поставили проблему багатства в його речовинній формі і його джерелах: землі й праці. Однак у постановці цієї проблеми меркантилізмом виробництво відіграє підсобну роль для торговельного капіталу. Не виробництво саме по собі - джерело буржуазного багатства, а лише остільки, оскільки його продукція може забезпечити при належній регламентації активний торговельний баланс. Виробництво розглядається меркантилізмом тільки із цього погляду. При переході через розкладання меркантилізму до класичної політичної економії відношення зовнішньої торгівлі й виробництва змінюється в діаметрально протилежному напрямку: не виробництво для цілей активної зовнішньої торгівлі, а зовнішня торгівля (однаково - з активним або пасивним торговельним балансом), як одні з коштів реалізації заробленої прибавочної вартості.


Список використаної літератури

1. Золотой фонд экономики Т.Ман Рассуждение о торговле Англии с Ост-Индией ответ на различные возражения, которые обычно делаются против неё (1621), Богатство Англии во внешней торговле или баланс нашей внешней торговли как регулятор нашего богатства (1664) – М: ЭКСМО, 2000 г.

2.Аникин А.В.Юность науки.Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса Издательство политической литературы Москва – 1971

3. Бартеньев С.А. «Экономические теории и школы» /Москва 1996г.

4. «Всемирная История экономической мысли» под редакцией Черповца (том 2) – М.: 1997 г.

5. Вой­товА. Г. Экономика. Общий курс. (Фун­да­мен­та­ль­ная теория эко­но­ми­ки): Учебник. - 8‑е перераб. и доп. - М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К°», 2003. - 600 с.

6.Жид Ш. История экономических учений. - М.: Экономика, 1995.

7. Костюк В.И. «История экономических учений» Москва 1995г.

8. Кондратьев Н.Д. Избр. соч. М.: Экономика, 1993.

9. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 25. Ч. 1., 1970 г.

10. Меркантилизм / Под ред. И.С. Плотникова. Л.:, 1987.

11. Мордухович Л.М. Главные этапы истории экономических учений – Москва, 1998 г.

12. Негеши Т. История экономической теории. - М.: Аспект - пресс, 1995.

13. Постоленко М.Л. «Практика внешнеэкономической деятельности», М., 1994 г.;

14. Самуэльсон П. Экономика. В 2-х т. М.: НПО «Алгон», 1992.

15.Фомичев В.И. «Международная торговля», учебное пособие, университет С.Петербург, 1993 г.;

16. Шумпетер И. Теория экономического развития. М.: Прогресс, 1982.

17. Экономические науки №7 1990г.

18. Ядгаров Я.С. «История Экономических учений» Москва 1995г.


 


[1] Довгий час англійські вчені розшукували перше видання «Міркування», що нібито вийшло в 1609 р. Про наявність такого видання писала в середині минулого століття политикоеконом і збирач старої англійської економічної літератури Мак-Куллох. У цей час фахівці вважають, що такого видання не було. Тим самим спереду Мана виявляються з їх меркантилістськими трактатами італієць Серра (1613 р.) і француз Монкретьен (1615 р.). Але це аж ніяк не применшує заслуги Мана.





Реферат на тему: Реалізація політики та економічні доктрини меркантилізму в середньовічній Европі (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.