Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Просторовий вимір сталого розвитку та сталий розвиток міста (реферат)

Зміст

1. Сталий розвиток: просторовий вимір соціально-економічних відносин

2. Нові освітні цінності як чинник сталого розвитку

3. Сталий розвиток міста як результат соціального партнерства держави, бізнесу та громади

Використана література

1. Сталий розвиток: просторовий вимір соціально-економічних відносин

Дискусії щодо сталості розвитку, методичних та методологічних підходів з розв'язання проблеми не припиняються вже майже півстоліття. Водночас світ та суспільство не залишаються статичними - вони розвиваються та змінюються. Людина є єднальною та водночас центральною ланкою у цьому розвитку. З одного боку вона ініціює процеси, що змінюють та перетворюють навколишнє середовище, з іншого - намагається нівелювати наслідки власного втручання. Цивілізаційний розвиток відбувається за "законом бумеранга", згідно з яким швидкість антропогенного перетворення довкілля безпосередньо впливає на зміни, що відбуваються в соціумі, економічному та технічному розвитку суспільства. На сучасному етапі однак швидкість розвитку та обсяги втручання постійно зростають, тож зміни у свідомості та світогляді не встигають за ними. Ще Н. Вінер зауважив, що для того, щоб вижити та усталено розвиватися, необхідно змінити себе. Він вважав, що "ми настільки радикально змінили довкілля, що зараз для того, щоб існувати у цьому середовищі, нам перш за все необхідно змінити себе". Отже, щоб змінити людину, суспільство, державу тощо необхідно екологізувати освіту, науку, управління.

Сучасний економічний розвиток можливий тільки як результат етичного оновлення людства, формування нової системи цінностей, моральних імперативів. Сьогодення визначає необхідність зміни наших уявлень щодо розуміння широкого кола проблем та перегляду шляхів їх вирішення. Проблема сталого розвитку не є винятком.

Останнім часом перспективи розвитку більшою або меншою мірою асоціюються зі сталим розвитком. Популярність цього терміна вже не обмежується науковими та політичними колами, а й поширюється на пересічних громадян. Проте це навряд чи свідчить про так звану "екологізацію нашого мислення та світосприйняття", скоріше - про вміле маркетингове використання результатів популярних наукових досліджень. Зараз важко знайти програму розвитку, де не використовувався б термін сталий розвиток у розумінні бажаного стану розвитку суспільства. Незважаючи на всю широту застосування, сутнісне, змістовне наповнення терміна залежить від предмету дослідження, методологічної чи світоглядної позиції, яка вивчає проблему та завдання дослідження. Втім, загальноприйнятим (базовим) визначенням вважається те, що було сформульоване у доповіді "Наше спільне майбутнє". Ми вважаємо, що загалом словосполучення сталий розвиток використовується для позначення світоглядного імперативу сучасності, найбільш популярного уявлення про взаємодію суспільства та природи, концепції еколого- збалансованого суспільства, абсолюту якого насправді не існує, але людство прагне створити всі умови для його уможливлення.

Зараз говорять вже не просто про сталий розвиток, а про просторове його розуміння. Відзначимо, що питання просторового розвитку не є абсолютно новим напрямком економічних та економіко-географічних досліджень. Його засновниками вважаються А. Вебер, В. Кристаллер, А. Льош, У. Ізард, Б. Родоман, а подальший розвиток цей напрямок отримав у працях О. Топчієва, М. Голубця, М. Багрова, С. Сонька та інших.

Однак ці теорії просторового розвитку в основному розглядають його у двомірному просторі. Прикладом є визначення економічного простору О. Гранберга, як насиченої території, що охоплює у себе безліч об'єктів та зв'язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, господарсько освоєні та рекреаційні площі, транспортні та інженерні мережі тощо; де регіон має внутрішній простір та зв'язки з простором зовнішнім.

Ми вважаємо, що не варто асоціювати поняття простору країни виключно з географією, адже існують також соціальний та економічний простори. Географічний простір є перманентною, незмінною основою для розвитку будь- якого територіального утворення (регіону, країни). Економіко-соціальний простір будується з урахуванням цього "базису" та на його основі за умов найбільш ефективного його використання. Зараз двомірність сприйняття просторового розвитку не відповідає глобалізаційним та трансформаційним процесам, що відбуваються у суспільстві. Сучасне прагнення до прозорості кордонів, економічної співпраці та відкритості потребує нових підходів до сприйняття просторового розвитку, вимагає усвідомлення єдності його цілісності та подільності. Тобто кожний підпростір є цілісним відносно сукупності його складових елементів та водночас входить до складу простору більш високого порядку.

Характер та модель просторового розвитку визначається основними суб'єктами цього розвитку та типом відносин між ними, які визначаються завданнями та напрямками розвитку. Вибір типу відносин між суб'єктами просторового розвитку впливає на характер організації комунікацій між ними, що визначає політичне, соціально-культурне, економічне, програмне чи проектне наповнення простору.

Ми не намагаємося у рамках роботи з'ясувати що первинно при переході від двохмірного до трьохмірного сприйняття простору розвитку соціо-еколого- економічної системи - ускладнення довкілля або розширення наших знань про нього. У пропонованому дослідженні спробуємо викласти наше бачення координат, в яких відбувається цей розвиток, та основних факторів впливу.

Ми не маємо на меті з'ясування первинності ускладнення довкілля або розширення наших знань про нього при переході від двохмірного до тривимірного сприйняття простору розвитку соціо-еколого-економічної системи. У пропонованому дослідженні спробуємо викласти наше бачення координат, в яких відбувається цей розвиток, та основних факторів впливу.

Розглянемо трьохмірний простір. Перш за все зазначимо, що система координат, в якій можна розглядати розвиток, може дещо відрізнятися залежно від мети й завдань дослідження, нашого сприйняття реальності. Виникає питання щодо правомірності введення нової системи координат та можливості її застосування. Ми вважаємо, що це можливо, адже, по-перше, незмінними будуть три складових цього розвитку - соціум, екологія, економіка, по-друге, генеральний вектор - сталий розвиток - поєднує напрямки розвитку та досліджень.

Просторовість сприйняття сталого розвитку одразу була закладена у більшість уявлень щодо сталості. Так, згідно з численними визначеннями, з одного боку, основна мета подальшого розвитку у парадигмі сталості та шляхи її досягнення унікальні для кожного регіону і є результатом аналізу минулого та дійсного положення, ціннісних імперативів, конкретних умов. Проте, з іншого боку, спрямування зусиль задля сталого розвитку держави має здійснюватись з урахуванням її стратегічних цілей, реалій сьогодення, тенденцій розвитку світового співтовариства, місця та ролі країни у світі. Тобто необхідно думати глобально, а значить погоджувати дії на національному рівні, а діяти локально, тобто вирішувати конкретні проблеми. Цей принцип "думай глобально, дій локально" як можна точніше відбиває просторовий зміст сталого розвитку - взаємодія та співіснування просторів різного порядку у межах єдиного цілого. Регіони, країни, території і створюють підпросто- ри - складові частини величезного простору (який, за нашим переконанням, обмежується планетою), що у свою чергу можуть включати інші підпросто- ри. Стале функціонування та розвиток соціо-еколого-економічного простору Землі забезпечується зв'язками між його елементами та прагненням кожного з них до сталості. Втім наголосимо, що необхідним є не тільки прагнення кожного з цих елементів до сталості свого власного розвитку, але й спільний рух до конкретно-визначеної цілі (але тут знов постає питання неоднозначності трактування самого поняття сталий розвиток). Взагалі генеральний вектор розвитку визначений у "Целях развития тысячелетия".

Просторовий сталий розвиток можливий за умов, що кожен елемент має такі властивості:

• здатність до взаємодії,

• упорядкованість, структурованість взаємозв'язків, тобто наявність чітких механізмів взаємодії,

• цілісність, унікальність та самостійність кожного елемента,

• наявність трьох основних груп факторів, що зумовлюють розвиток: "входу", "виходу" та взаємозв'язків між ними.

Зупинимось більш детально на кожній властивості. Здатність до взаємодії характеризується здатністю елементів до взаємодії та уможливленням взаємодії між елементами. Ізольованість, несприйнятливість до зовнішніх впливів та неможливість сумісного руху до поставленої мети (у нашому випадку - сталого розвитку) окремих елементів ускладнює та загальмовує рух до сталості всього простору. До того ж, чим цей елемент більший від територіально та/або чим більший вплив він має на інші елементи, тим більш нестійким буде розвиток всього простору. Нині це простежується особливо яскраво, коли у світі набирають обертів два протилежних процеси - прагнення до об'єднання держав, регіонів, територій, та спроби національного самовираження через відділення та вимагання суверенності окремих країн, республік, народів. Спроба територіальної одиниці відстоювати свою унікальність та незалежність шляхом ізоляції від зовнішнього світу, створенням штучних кордонів для співпраці, навіть за умов сталості її внутрішнього розвитку ускладнює або навіть унеможливлює прагнення сталого розвитку того простору, частиною якого вона є. Крім того, існує багато об'єктивних культурно-історичних, нормативно-політичних та інших причин, що ускладнюють взаємодію між підпросторами.

Прикладом спроби вирішення проблеми ефективної співпраці можуть бути зусилля що докладаються для забезпечення сталого просторового розвитку Європейського континенту. У документах, прийнятих Міністрами регіонального планування, увага акцентується на тому, що сталий просторовий розвиток повинен базуватися на принципах регіонально збалансованого розвитку, а саме на забезпеченні територіальної згуртованості завдяки більш збалансованому соціальному та економічному розвитку регіонів та підвищенні їх конкурентоспроможності. Однак реалізація принципів сталості та спроба консолідації зусиль у межах тільки Європейського континенту одразу ілюмінувало коло невирішених проблем просторового розвитку, які притаманні на нашу думку, й іншим територіям:

По-перше, одною з основних проблем міжрегіональної трансгранич- ної співпраці є необхідність налагодження та/або вдосконалення робочих зв'язків між інституціями, що належать до різних національних юридичних систем, мають різні повноваження та коло відповідальності, відрізняються за рівнем доступу до фінансових засобів та адміністративною практикою.

По-друге, регіональні органі управління у ряді країн були реорганізовані за останні роки та зараз вони тільки намагаються поліпшити свій кадровий, технічний, фінансовий потенціал тощо для забезпечення плідної співпраці та уможливлення імплементації постулатів сталого розвитку.

По-третє, можливості забезпечення сталості та завдання щодо втілення принципів істотно відрізняються у розвинутих країнах та країнах на перехідному етапі. Адже останні успадкували від попередньої системи численні проблеми, пов'язані зокрема, зі станом довкілля, та з просторовим розвитком у цілому. Актуальними є необхідність перебудови, перепрофілювання важкої промисловості, вугільної галузі, військово-промислового комплексу. З цього випливає необхідність узгодження та прийняття принципів сталого просторового розвитку Європейського континенту перш за все на державному рівні, а вже потім - на місцевому.

Упорядкованість, структурованість взаємозв'язків не тільки всередині кожного елемента підпростору (регіону, держави..), але й між ними повинно створити підвалини для ефективної взаємодії. Наслідком цієї властивості є також передбачуваність поведінки, напрямку розвитку кожного простору, що сприяє сталості простору загального.

До основних механізмів забезпечення сталого розвитку можна віднести: правовий, організаційний, фінансово-економічний, науково-освітянський, інформаційний. Однак, із всього спектру механізмів ми хотіли б виділити просторовий менеджмент, як найбільш м'який та комбінаторний, що дає змогу координувати дії різноманітних елементів просторового розвитку. Під просторовим менеджментом ми розуміємо діяльність суб'єктів управління, спрямовану на просторову конкретизацію стратегії збалансованого соціально-економічного і екологічного розвитку, розроблення пріоритетів і форм організації та інфраструктурного забезпечення відповідної просторової системи. Метою є одночасне забезпечення підвищення рівня життя, раціонального використання території, природних ресурсів та охорона навколишнього середовища.

До основних принципів просторового менеджменту належить:

• забезпечення територіальної єдності через збалансований соціальний та економічний розвиток областей та покращення їх конкурентоспроможності,

• перспективний розвиток, що проводиться урбаністичними засобами та покращення відносин між селом та містом,

• створення рівних умов для просторової доступності (транспортна мережа),

• покращення доступу до інформації та знань,

• скорочення збитків, що завдаються навколишньому природному середовищу (узгодженість галузевих програм та рішень на місцях),

• розвиток та захист природних ресурсів та природної спадщини,

• примноження культурної спадщини як фактора розвитку,

• розвиток енергетичних ресурсів за умов дотримання вимог безпеки,

• обмеження впливу надзвичайних ситуацій природного характеру.

Принципи просторового менеджменту знайшли своє втілення у документах СЕМАТ, але в них ще зроблено акцент на розвиток такого напряму, як сталий туризм.

Наступна позиція включає - цілісність, унікальність та самостійність елементів. Вимога до унікальності елемента не викликає заперечень та сумнівів, вона не одноразово обговорювалась на різних рівнях. Більш того, унікальність, згідно з деклараціями, що були прийняти у Ріо-де-Жанейро та Йоганнесбурзі, є однією зі складових сталості, а збереження культурного, етнічного, природного та інших "видів" різноманіття - одне з завдань сталого розвитку.

З позицій просторового сприйняття розвитку, унікальність кожного об'єкта зумовлена всією сукупністю його складових частин та різноманіттям їх взаємозв'язків, тобто історичними, політичними, економіко-географічними та іншими особливостями розвитку. Самостійність у контексті нашого дослідження визначається принципами демократії та свобод, які проголошені на найвищому рівні.

Цілісність елемента випливає з попередніх позицій. Отже, якщо не існує достатньо вагомих аргументів або функціонування елемента, як єдиної системи, то він розпадається на більш дрібні, але цілісні складові. Цей процес може розглядатися як прагнення сталості. Прикладом може бути розвал СРСР, Югославії, що доводить, що цей процес, як правило, є тривалим та болісним.

Водночас, цілісність є основою та необхідною умовою сталого просторового розвитку на всіх рівнях. Адже будь-яке втручання у простір руйнує його цілісність та зменшує сталість системи. Зазначимо, що цей процес не залежить від того, чи був цей вплив зі знаком "+" або.

Щоб роз'яснити дану позицію, розглянемо просторовий розвиток регіону, що перебуває у стані відносної сталості. Зміна внутрішніх або зовнішніх зв'язків, які у сукупності забезпечують стабільне функціонування економіки та розвиток соціальної сфери, незалежно від того чи то прихід крупного інвестора, зміна структури розміщення продуктивних сил, банкрутство крупного підприємства тощо неминуче виведуть простір із стану рівноваги. Подальший розвиток потребуватиме відповідних зусиль (фінансових, політичних, управлінських та інших) для поновлення сталості і, можливо, переходу на наступний щабель розвитку. Цей перехід може бути як прогресивним, так і регресивним.

Просторовість розвитку глобальної соціо-еколого-економічної системи приводить до того, що будь-яке порушення сталості окремих її елементів відбивається на загальній сталості. Очевидно, що сталість простору не є простою сумою сталостей (або будь-яких інших властивостей) всіх його під- просторів, а є синергетичною похідною ефектів впливів. Отже, кожен елемент різноманітно впливає на сталість загальної системи, проте не існує жодного елемента, який би відчував і не продукував впливу, незалежного від ієрархічного рівня щодо територій або господарства (галузь, регіон, економічний район, федеральний округ, держава, співдружність).

Всі простори, що розглядаються, апріорі є відкритими, тобто піддані зовнішнім впливам й самі впливають на зовнішнє середовище. Отже існує три основні групи факторів, що зумовлюють просторовий розвиток: "вхід", "вихід", "взаємозв'язок" (між ними). На просторовий розвиток, наприклад нашої країни, впливають фактори, що діляться на три складові: внутрішні, зовнішні та фактори сприйняття.

До зовнішніх факторів належать ті, що формуються поза простором країни: різноманітні міждержавні угоди та альянси, зростаюча роль транснаціональних корпорацій, політика, що проводиться іншими країнами та їх об'єднаннями щодо України, конвенції тощо.

Внутрішні фактори формуються всередині країни, до них належать не тільки культурні традиції, особливості менталітету та господарювання, але й політична стабільність, залежність економіки країни від сусідів та стратегічних партнерів, експорту або імпорту тощо.

Фактори сприйняття - це гострота реакції на зміни тих чи інших показників як зовнішніх, так і внутрішніх. Тобто еластичність нашого простору щодо факторів впливу. Очевидно, що чим еластичність вища, тем менший вплив того чи іншого фактора, та тим є більшою мірою усталеним розвиток. Проте це явище може мати як позитивний так і негативних характер. Як приклад позитивного впливу високої еластичності сприйняття можна навести прецедент із диверсифікацією джерел постачання газу, що відбувся на європейському просторі з огляду на останні події в Україні та Росії. Адже чим менш залежною буде країна, тим більш сталим буде її розвиток. Як негативний приклад наведемо консервативність сприйняття населенням або владою нововведень, що гальмуватиме впровадження нових високоефективних технологій, зміну ставлення до ресурсів та можливостей їх використання, стилю споживання.

Такі групи факторів можуть бути визначені при необхідності для елементів різного ієрархічного рівня, - як вищого, так і нижчого порядку.

Підводячи підсумок, зазначимо, що ми зараз знаходимося на такому етапі розвитку, що вимагає переосмислювати та змістовно розвивати коло усталених термінів, встановлювати взаємозв'язки між ними, адже сутнісне наповнення ряду понять дасть змогу сформувати новий сучасний стратегічний вектор розвитку. За нашим переконанням, сталість повинна розглядатися з позицій просторового підходу, що дасть змогу найбільш повно враховувати всі процеси та зв'язки на різних рівнях та адекватно оцінювати їх значимість для забезпечення загальної сталості. Наголосимо, що кожен елемент простру сприймається нами з одного боку як цілісний простір зі всіма притаманними йому властивостями, а з іншого - як елемент простору більш високого порядку. Нам необхідно одночасно забезпечувати сталий розвиток не тільки цілого, але й окремих частин. Розрив зв'язків, неможливість взаємодії, порушення цілісності кожного окремого елемента призводить до зменшення сталості всього простору. Таким чином, просторовий вектор розвитку потребує поглибленого вивчення проблеми сталості на всіх ієрархічних рівнях з урахуванням внутрішніх, зовнішніх факторів і цілісності існування підсистеми кожного рівня.

 

2. Нові освітні цінності як чинник сталого розвитку

На початку XXI століття у світі відбувається процес міжінтеграційної зміни цінностей і ціннісних орієнтирів. Певною мірою цей процес стосується і України. Вчені фіксують в сучасній країні наявність принаймні трьох основних рівнів суспільної орієнтації: постсучасний, сучасний і досучасний.

Постсучасні орієнтації властиві тим групам населення України, що співпадають із загальносвітовою постіндустріальною тенденцією і яким найбільшою мірою властиві раціоналізм і прагматизм.

Сучасні орієнтації пов'язані з необхідністю втілення елементів пізньоіндустріальної модернізації і спрямовані на створення ринкової економіки, формування "середнього класу" й підвищення відповідного рівня споживання й добробуту населення, зміцнення правопорядку і підвищення правової культури громадян, забезпечення державотворчих процесів та розвитку усіх структур громадянського суспільства.

Досучасні орієнтації масової свідомості притаманні тій частині населення, яку становлять традиціоналісти, що не бажають інтеграції країни у світове співтовариство, ортодоксальні прибічники більшовизму, націоналісти радикального спрямування, тобто всі сили, які свідомо чи несвідомо протидіють модернізаційним процесам.

В утвердженні нових світоглядних цінностей, яке є наріжним чинником просування українського суспільства до демократичної консолідації, досягаючись різними засобами політико-правовими, економічними, морально-етичними чи ненайважливішим є формування людини як особистості через освіту. В цьому сенсі освіта, як сфера соціокультурної практики, спрямована на виховання таких патріотів України, які водночас відчували б себе громадянами європейського світу, поділяючими європейські цінності, набуває національного пріоритету як один з найголовніших чинників формування суспільства демократичного типу.

Сьогодні в Україні суспільна атмосфера просякнута соціальними, політичними, етнічними, клановими й міжособистісними суперечностями. Прикметною ознакою стало зіткнення протилежних цілей, інтересів, думок, переконань і поглядів. За цих умов особливо гостро посідає проблема виховання громадян на засадах толерантності щодо соціально-політичної, етнічної, релігійної, вікової "інакшості" при негативному ставленні до несправедливості, приниження, насильства тощо.

Освоєння означених цінностей відбувається через освіту. Предметом особливої турботи має стати цштсно-орієнтаційна структура індивідуальності молодої людини: спрямованість, сталість і дієвість цінностей як найвищої диспозиційної підсистеми особистості; процес усвідомлення самого себе, свого минулого й теперішнього; врівноваження турботи про власне життя з ідеєю чи ідеалом; ідентифікація себе з нацією, державою, сучасною цивілізацією. Стратегічною метою освіти й суспільного виховання має стати формування активного, гуманістично спрямованого громадянина, життєдіяльність якого заснована на національно-культурних і загальнолюдських цінностях. Реалізація ж засобами освіти означеної мети, особливо актуальної за умов переходу до сталого розвитку, демократії та ринку, передбачає передусім виявлення індивідуальності молодої людини, збалансованість її фізичного, психічного, соціального й духовного розвитку; формування компетентної особистості; виховання громадянськості як інтегральної характеристики особистості, що зумовлює характер її взаємодії з державою, суспільством загалом. Виконання освітою цих завдань, формування у молоді відчуття межі між демократією і анархією, між особистою свободою і правилами громадянського співжиття; розуміння цінності людської свободи можливе лише на основі загальнолюдських гуманістичних, демократичних цінностей.

За умов, коли освіта стала важливою складовою перехідного процесу до сталого розвитку українського суспільства, особливо важливо оцінювати її не лише за обсягом отриманих знань і вмінь, а й за результативністю їх трансформування в світоглядні пріоритети й ціннісні настанови, а також у відповідні рівні компетенцій. Серед них політична й соціальна розкриваються в умінні брати участь у виробленні спільних рішень, регулювати конфлікти ненасильницьким шляхом, брати відповідальність на себе, бути активним у функціонуванні та поліпшенні діяльності демократичних інститутів; економічна забезпечує передумови для повноцінної життєдіяльності в сфері матеріального виробництва, розподілу та споживання матеріальних ресурсів; мовна ж стосується опанування усним і письмовим мовленням державною, рідною та іншими мовами; форумно-культурна формує здатність до діалогу, взаємоповагу між громадянами, вміння жити у злагоді з представниками інших культур, мов і релігій; інформаційна забезпечує засвоєння нових технологій, розуміння їх необхідності та вміння їх застосовувати, формує критичне ставлення до інформації; екологічна спрямована на гармонізацію відносин людини з природою. Важливе значення тут посідає розуміння необхідності й готовності до безперервної освіти впродовж життя, прагнення до постійного збагачення свого духовного світу.

Глобалізація і динамізація соціуму, ущільнення комунікаційних зв'язків, входження в добу якісно нових інформаційних, технічних та технологічних можливостей посилюють значення освіти. Настав час Homo educatus. Лише освічена людина може стати рівновеликою цінністю щодо природи й космосу, уможливити втілення ноосферної парадигми. З огляду на це, слід підкреслити незрілість заснованого на нових світоглядно-методологічних засадах аксіологічного повороту у сучасній вітчизняній освіті, утвердження в ній аксіологічного плюралізму, переосмислення завдань, цілей, цінностей і якості освіти з позицій сучасного людиноцентризму. Відповідно сталий розвиток суспільства великою мірою залежить від спроможності освіти реалізувати ноосферну ціннісну парадигму, суть якої полягає у взаємоузгодженому співіснуванні людини, суспільства, природи і техніки. В горизонті такої парадигми конституюється суспільство освічених людей, ціннісну основу якого визначатиме людина освічена, здатна забезпечити його сталий розвиток на основі автентичного осягнення тих глобальних процесів, що вже нині відбуваються.

Важливе значення мають також духовні цінності суспільства, що становлять фундамент первинних сенсів суспільного буття, будучи найвищим рівнем регуляції соціальних процесів, і формуючи усталену систему суспільних відносин.

Найвищі цінності в сучасних кризових умовах українського суспільства набувають значення важливого духовного чинника соціальної стабільності, ціннісних засад формування культури безпеки, визначають світоглядні, моральні, гуманістичні, політичні, науково-технологічні та екологічні пріоритети розвитку України, є провідними критеріями її сталого розвитку.

3. Сталий розвиток міста як результат соціального партнерства держави, бізнесу та громади

Незаперечним фактом є те, що за останні півтора сторіччя традиційно аграрна Україна здійснила перехід до індустріального укладу життя. Ця очевидна теза підтверджується й даними офіційної статистики. Так, тільки за період часу з 1950 по 2009 роки частка міського населення України зросла майже вдвічі й залишається практично незмінною протягом останніх десяти років: 35,7 % від загальної чисельності населення в 1951 році; 67,5 %, 67,7 %, 68,4 %, відповідно в 1999, 2005 і 2009 роках.

Якщо проаналізувати загальносвітову тенденцію, то можна побачити, що в середньому міське населення становить трохи менше половини загальної чисельності, далі його кількість невпинно зростає. Найбільша частка міського населення в Австралії (85 %), країнах Західної Європи, Північної Америки (близько 75 %), Латинської Америки (понад 60 %), тобто для України в цілому характерні ті ж самі пропорції що і для високорозвинених країн світу.

Однак, міста, як середовище проживання людини сьогодні викликають усе більшу тривогу. Соціальні, економічні й містобудівні проблеми, що нагромадилися в них, посилюються екологічною обстановкою, що постійно погіршується.

Вирішення цих проблем потребує нетрадиційних підходів і використання геоурбаністичного досвіду передових країн світу, щодо організації та здійснення адміністративних та планувальних впливів на міський розвиток з врахуванням «об'єктивної пульсації» територіальних структур та можливе лише на основі комплексного підходу з врахуванням соціальних, эколопчних, економічних, інженерно-технічних аспектів та інституціональних факторів. Зазначене вище за змістом перегукується з вперше започаткованою Всесвітньою комісією ООН з навколишнього середовища і розвитку ще в 1987 році концепцією сталого розвитку. Перехід до сталого розвитку міст України - це глибинний процес, у якому кожна територіальна громада винна скоординувавши свої дії на загальнонаціональному рівні, вжиті заходь у напрямку реалізації цілей і принципів нової цивілізаційної моделі.

Проблемам розробки принципово нових комплексних програм розвитку, які б опиралися на сучасні підходи й методи управління міськими територіями а, так само аналізу їх ефективності приділена належна увага в роботах Б.І.Адамова, В.Н.Бабаева, О.І.Богатова, Л.М.Бондаренко, Н.Н. Внукової, Ю.М. Гаврилюка, Е.П. Голубкова, Г.В.Ковалевського, П.В. Мусієнко, В.Т.Семенова, В.І. Торкатюка, І. А. Фоміна, Н.Г. Чумаченко, Л.Н. Шутенко, Т.П. Юр'євої та ін.

Цілий ряд учених з успіхом розробляли теорію формалізації параметрів і критеріїв сталого розвитку територіальних утворень. До них належать Д.С. Вашингон, Харрис Б.В., Урсул А.Д., Чистобаев А.І., Соломатін Ю.П., Островський Н.В. та ін.

Однозначно можна констатувати, що на початку поточного XXI ст. різко зріс інтерес до розробки проблем ефективного розвитку міст і цілих регіонів. У багатьох країнах світу міські та регіональні органи влади, ділові кола, вищі навчальні заклади й широка громадськість залучені до розробки найбільш ефективних підходів і програм розвитку міст і цілих регіонів. Однак, незважаючи на цю обставину, зазначеним дослідженням властиве вибіркове висвітлення окремих проблем, що не дозволяє говорити про існування так необхідної сьогодні комплексної системи управління сталим розвитком окремих міст і цілих регіонів України.

Метою даної роботи є системний аналіз теоретичних основ і розробка практичних рекомендацій з урахування національної специфіки використання передового досвіду розвинених країн при реалізації сучасних ефективних підходів і програм комплексного сталого розвитку міст і цілих регіонів України.

Основні завдання дослідження: виявити й проаналізувати структуру й зміст економічних інтересів різних учасників процесу забезпечення сталого розвитку територіальних утворень; оцінити роль і значення фінансової й адміністративно-територіальної моделей України в створенні необхідних передумов для поступального розвитку міських територій; розробити комплекс рекомендацій з гармонізації ролі й функцій кожного окремо учасника процесу.

Аналіз національної специфіки нормативного регулювання процесів планування й забудови територій населених пунктів України в сукупності з розумінням структури бюджетної системи як основного каркаса фінансової моделі нашої держави розкривають проблему наявності слабо вивчених дотепер у рамках наукових і прикладних досліджень концептуальних протиріч в економічних інтересах учасників процесу стійкої еволюції міських територій.

Земля є одним з головних ресурсів життєдіяльності суспільства. Вона слугує територіальною основою для практично усіх видів діяльності людини, є визначальним виробничим фактором більшості галузей народного господарства України.

Дані офіційної статистики, щодо структури валового внутрішнього продукту України яскраво підтверджують загальносвітові тенденції до зростання рівня урбанізації вітчизняного суспільства. Так, у структурі внутрішнього валового продукту України в 2008 році лідируюче місце займає переробна промисловість. За підсумками 2008 року її частка в загальному обсязі ВВП становила 24 %. Питома вага торгівлі, ремонту автомобілів, побутових приладів і предметів особистого споживання становила 15 % ВВП. Діяльність транспорту й зв'язку забезпечує 12 % від загального обсягу ВВП і досить несуттєва частка ВВП - 9 % - припадає на сільське господарство, полювання та лісове господарство. Таким чином можна констатувати, що майже 70 % населення України, що мешкає саме в містах, генерує приблизно 90 % ВВП. Все це ще раз підкреслює непересічну актуальність питань, забезпечення ефективного управління земельними ресурсами саме населених пунктів, що, в свою чергу, повинно базуватися на чіткому дотриманні всіх постулатів концепції сталого розвитку.

Методологія функціонування такого механізму розроблялася для України ще у 80-х роках минулого сторіччя: концептуальна модель сталого розвитку конкретного міста затверджується міським співтовариством і є основою концепції розроблювального генерального плану відповідного населеного пункту. Таким чином, генеральний план міста займає одне із центральних місць у структурі стратегічного плану сталого розвитку. У ньому формується містобудівна стратегія створення сприятливого міського середовища для життєдіяльності населення; проектування забудови переважно в межах існуючої міської території на історично сформованому каркасі й функціональній основі існуючої й прогнозованої спеціалізації міста з урахуванням необхідності проведення комплексної реконструкції і формування екологоусталеної його інфраструктури. У Генеральному плані знаходять відбиття інвестиційно привабливі зони перспективного розвитку, а також «зони непорушного запасу», тобто особливо коштовні та значимі для цілей містобудування території, зарезервовані для подальшого освоєння.

Діюча нормативно-правова база України, що регулює процес освоєння міських територій, передбачає чітку ієрархію регламентуючої документації (рис. 1).

Рис. 1. Структурно-логічна схема забезпечення реалізації концепції сталого розвитку населених пунктів на місцевому рівні


 

Отже, на перший погляд усе здається логічним і послідовним: на рівні держави принципи сталого розвитку трансформуються в основні положення загальнонаціональної політики соціально-економічного розвитку, яка передбачає основні орієнтири для промислового та сільськогосподарського сектора економіки з врахуванням вимог конкурентного середовища та Євроінтеграційного поступу України за умов ресурсних обмежень та вимог природоохоронного змісту. Потім на основі бажаних пріоритетних макропоказників, отриманих на попередній стадії, розробляється концепція розвитку кожного окремого міста. У свою чергу, затверджена концепція передбачає визначення та шляхи подолання гігієнічних, екологічних, економічних, демографічних, соціальних, ресурсних, інженерних, транспортних проблем та обмежень розвитку населеного пункту; розроблення планувальної моделі міста; визначення на варіантній основі пріоритетних видів економічної діяльності, основних розрахункових показників (чисельності населення, житлової забезпеченості тощо) та напрямків територіального розвитку населеного пункту для подальшого розроблення генерального плану.

Отже генеральний план є втіленням регіонального бачення сталого розвитку відповідної території. Матеріали генерального плану використовуються як вихідні дані при розробленні іншої планувальної документації та проектів забудови, місцевих правил використання і забудови території населеного пункту, інвестиційних програм і проектів, програм соціально-економічного розвитку, схем визначення земель населених пунктів для приватизації, планів земельно-господарського устрою населеного пункту, спеціальних проектів, схем і програм охорони навколишнього природного середовища та здоров'я населення, пам'яток історії і культури.

Незважаючи на таку конкретику генеральний план як різновид містобудівної документації відноситься до документації непрямої дії, яка не передбачає можливості розміщення конкретного об'єкта містобудування. Тому, саме у відповідності до генерального плану населеного пункту розробляються вже проекти детального планування конкретної території, містобудівні обґрунтування необхідності розміщення нового об'єкта містобудування або внесення змін до існуючої містобудівної документації - документи прямої дії, тобто такі, за наявності яких стає можливим розміщення конкретного об'єкта містобудування на тій чи іншій території населеного пункту.

Алі така логічна послідовність регламентації процесу використання земель населених пунктів, виявляється, як це буде показане нижче, має й суттєві неврегульовані моменти. Основним з них, на наш погляд, є невідповідність еколого-економічних інтересів різних суб'єктів процесу забезпечення сталого розвитку населених пунктів закріпленим за ними повноваженням (табл. 1).

Таблиця 1

Функціональна схема забезпечення сталого землекористування на місцевому рівні

Етап робіт

Зацікавлена сторона

Предмет зацікавленості

Уповноважений особи, щодо погодження/затвердження документації

1.Розробка загально національних стандартів та політики, щодо впрова-дження принципів ста-лого землекористування

Населення України

Збалансування інтересів сучасного та майбутнього поколінь

КМУ, ВРУ

2. Концепція розвитку міста

Територіальна громада

Формалізація перспектив розвитку місця проживання на визначений термін

Органи місцевого самовря-дування (міська рада) / міська рада

3. Генеральний план населеного пункту

Територіальна громада, потенційні інвестори- забудовники, фізичні особи

1. Чітке будівельне зону-вання території, як основ-ного фактора визначення вартості земельних ресурсів; 2. Отримання вихідної ін- формації щодо наявності земельних ресурсів

Органи виконавчої влади України,

державні обласні адміністрації, органи місце-вого самоврядування (міська рада), населення / органи місцевого самоврядування (міська рада), ВРУ

4. Проекти детального планування окремих територій, містобудівні обгрунтування та ін.

Потенційні забудовники, громадськість, суміжні землекористу-вачі

Дотримання вимог законо-давства, у сфері планування й забудови територій міст

Дотримання приватних інтересів

Органи виконавчої влади України, органи місцевого самоврядування, державні обласні адміністрації, населення/органи місцевого самоврядування (міська рада)

5.Проектна документація, щодо конкретного об'єк-та містобудування

Потенційні забудовники, суміжні землекористува-чі

Дотримання приватних інтересів

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування / органи місцевого самовря-дування

Основна причина дисбалансу еколого-економічних інтересів полягає у фінансовій моделі нашої держави, конкретним проявом якої є бюджетна система. В економічній доктрині будь-якої держави особливе місце посідає механізм перерозподілу валового внутрішнього продукту, що здійснюється за допомогою системи взаємодії місцевих бюджетів та загальнонаціонального бюджету. Кожна окрема країна, як правило, має свою оригінальну бюджетну модель, що включає специфічну практику бюджетного регулювання й принципи багаторівневого перерозподілу ВВП, які втілюються в життя шляхом чіткої регламентації порядку формування доходної та витратної частин, як місцевих бюджетів, так і зведеного бюджету країни в цілому.

Відповідно до статей 64, 66, 68 та 69 Бюджетного кодексу України до бюджетів населених пунктів відносяться наступні надходження: прибутковий податок з громадян (25 - 100% від загального обсягу прибуткового податку з громадян у залежності від статусу міста); також частково державне мито, плата за ліцензії та державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва. Особливе значення, враховуючи суттєву питому вагу у структурі доходів місцевих бюджетів мають надходження коштів від відчуження майна, яке знаходиться в комунальній власності, у тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває в комунальній власності.

Усі інші податки та збори, в тому числі і податок на прибуток, податок на додану вартість та ін. складають основу дохідної частини зведеного бюджету України.

Основний зміст економічних інтересів держави, як форми організації суспільства, яка забезпечує на певній території захист та погодження індивідуальних, групових та загальносуспільних інтересів, полягає, особливо в кризових ситуаціях, у нарощуванні абсолютного значення ВВП майже будь-якими методами та максимальній консолідації перерозподіленої його частки у зведеному бюджеті країни.

Таким чином вже зараз стає зрозумілою невідповідність основних соціо-економічних інтересів держави та місцевої громади, яку до того ж практично не можливо вирішити у простий спосіб. Пояснимо цю тезу на конкретному прикладі. Безпосередньо в межах адміністративних границь міста Суми, яке до того ж є обласним центром, розташовано потужне підприємство хімічної галузі ВАТ «Сумихімпром». На початку його будівництва (1949 рік), по-перше, санітарні норми й правила дозволяли розташування такого об'єкта з врахуванням рози вітрів та інших факторів на відстані всього декількох кілометрів від населеного пункту й, по-друге, сам населений пункт територіально не займав тієї площі, що займає зараз. Концепція сталого розвитку території м. Суми передбачає перш за все покращення якості життя його мешканців, створення гідних умов для проживання, що аж ніяк не можливо без дотримання сучасних більш сурових екологічних стандартів, ніж ті, що діяли у п'ятидесяті роки минулого сторіччя. Отже держава декларуючи на національному рівні ідеї екологізації виробництва як необхідної запоруки забезпечення сталого розвитку України в цілому прямо не зацікавлена у тому, щоб жодним чином виникали у будь-якого суб'єкта господарювання додаткові витрати, обумовлені необхідністю дотримання екологічних стандартів, оскільки це вочевидь призведе до значного скорочення фінансових надходжень до державного бюджету України за рахунок зниження податку на прибуток, податку на додану вартість та інших податкових надходжень. Таким чином, пам'ятаючи задекларовану Земельним кодексом України необхідність суворо дотримуватися цільового призначення земельної ділянки, держава в особі обласних державних адміністрацій, яким надано повноваження погоджувати будь-які зміни до генеральних планів відповідних населених пункті, має можливість стати на заваді реалізації будь-якого екологічно орієнтованого проекту місцевої громади.

Наступним цікавим моментом є те, що саме цільове призначення земельної ділянки, яке визначається генеральним планом населеного пункту, зумовлює напрямки її використання, а отже й прогнозну величину ймовірного прибутку. Саме ці фактори визначають вартість земельних ресурсів, а отже й формують основу фінансової незалежності органів місцевого самоврядування. Таким чином спостерігається явна невідповідність інтересів місцевої громади, що полягають у максимізації ефективності використанні кожної земельної ділянки, яке здебільшого передбачає внесення змін до існуючої містобудівної документації наявності блокуючої погоджувальної функції обласних державних адміністрацій, за умови відсутності позитивної мотивації у останньої.

Проблема відсутності чітких формалізованих критеріїв визначення ступеня відповідності будь- якого інвестиційного проекту вимогам концепції сталого розвитку населеного пункту підсилена особливостями побудови вітчизняної фінансової моделі держави, що створюють загрозу неконтрольованого перекосу в бік свідомої підтримки та реалізації на місцевому рівні виключно комерційних проектів, що передбачають максимізацію як єдино разових надходжень до місцевого бюджету у вигляді вартості продажу відповідної земельної ділянки на аукціоні, так і систематичних надходжень у майбутньому у вигляді прибуткового податку з доходів громадян, земельного податку та ін. Таким чином є реальна загроза, першочергової реалізації, а в майбутньому й можливого тотального заміщення соціальних проектів високоприбутковими комерційними, оскільки сам принцип аукціону, покладений в основу механізму розподілу обмежених земельних ресурсів населених пунктів, передбачає селекцію прибутковості, а не соціальності.

Ще одним невирішеним питанням регулювання забудови населених пунктів залишається питання відсутності законодавчо врегульованого та чітко формалізованого механізму балансування комерційних інтересів інвесторів-забудовників та приватних інтересів суміжних землекористувачів. Діюче законодавство України дозволяє громадянам, представникам громадських організацій та депутатам різних рівнів невмотивовано заперечувати проти реалізації будь-якого інвестиційного проекту ще на стадії громадського обговорення проектів відповідної містобудівної документації. У такому випадку, на відміну від ситуації, наведеної вище, є вірогідність того, що жодного з комерційних інвестиційних проектів взагалі може бути не реалізовано лише у зв' язку з диктатурою громадськості. І хоча при прийнятті остаточного рішення відповідна міська рада може і не враховувати негативні результати громадського обговорення, вона не може роботи це систематично, зважаючи на той факт, що самі депутати за визначенням є обранцями, що втілюють у життя саме волю громади.

Таким чином, однією з основних проблем, що існує на теперішній час у механізмі забезпечення сталого землекористування на місцевому рівні можна зазначити проблему невідповідності рівнів суб'єктів ініціювання будь-якого проекту в рамках концепції сталого розвитку міських територій рівню погоджувальної та затверджуючої інстанції.

Земля міста є тим ресурсом, що здатний генерувати капітал, покращити добробут мешканців та слугувати основою для створення повноцінного життєвого середовища громадян. Тому поряд з необхідністю вдосконалення правових та організаційних основ функціонування всіх зацікавлених сторін у сфері планування й забудови територій необхідно провести гармонізацію й фінансової моделі держави в напрямку створення зваженого механізму стимулювання раціонального землекористування на місцевому рівні.

Нова ідеологія землекористування, яка передбачає такі невідкладні завдання як визначення меж міста, розмежування земель державної, комунальної та приватної власності, інвентаризація міських земель, запровадження конкурентних основ землекористування є інвестуванням у близьке майбутнє міста, а не простим виконанням урядових програм та приписів законодавства. Здійснення цих та інших заходів, налагодження тісної співпраці органів самоврядування із громадою, визначення у якості пріоритети формування повноцінного життєвого середовища, створення ефективного ринку нерухомості та сприяння покращенню добробуту громади дозволить перетворити землю на найцінніший ресурс міст України, частка якого в доходах місцевого бюджету становитиме не 5 - 10, а 50 %.

Використана література:

1. Жарова Л.В. Сталий розвиток: просторовий вимір соціально-економічних відносин / Науковий вісник, 2005, вип.15.6, с.253-260

2. Зелінський М.Ю. Нові освітні цінності як чинник сталого розвитку / Збірник матеріалів ХІ міжнародної науково-практичної конференції 30 травня 2008 року, Моделі забезпечення сталого розвитку світового господарства: економіка, фінанси та право, Київ, 2008, с. 291-293

3. Ілляшенко К. В. Сталий розвиток міста як результат соціального партнерства держави, бізнесу та громади / Вісник Хмельницького національного університету, 2009, №6, Т.3, с.233-242





Реферат на тему: Просторовий вимір сталого розвитку та сталий розвиток міста (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.