Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Програма зайнятості населення та перспективи механізму політики регулювання зайнятості (реферат)

Зміст

1. Програма зайнятості населення як один із механізмів державного регулювання ринку праці

2. Перспективи механізму політики регулювання зайнятості населення на регіональному рівні

3. Заходи активізації зайнятості населення

Використана література

1. Програма зайнятості населення як один із механізмів державного регулювання ринку праці

Враховуючи особливості формування механізмів регулювання зайнятості населення на етапі становлення ринку праці, важливо наголосити на тому, що забезпечення кількісної й якісної збалансованості попиту і пропозиції на робочу силу і те, якими шляхами і методами вона досягається, є елементом загальноекономічної політики держави. Інакше кажучи, ефективний вплив на вдосконалення механізмів регулювання зайнятості забезпечується державою на макрорівні – під час формування і реалізації державної політики у сфері зайнятості. Конструктивні особливості механізмів регулювання зайнятості населення, як і вплив держави на цей процес, значною мірою визначаються: розробленням механізмів регулювання зайнятості населення, що відповідали б чинним міжнародним нормам соціального розвитку, соціальної політики й політики зайнятості, які зафіксовані в документах ООН, МОП, удосконаленням чинних і розробкою нових законодавчих й нормативних актів України з питань соціальної політики та політики зайнятості населення.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджували такі українські науковці, як: Н. Грицяк, П. Гаман, В. Галицький, Л. А. Запара, О.М. Коваль, Б. Кравченко, А. Ліпенцев, В. Мартиненко, О. Мельников, В. Мандибура, Н. Нижник, В. Огаренко, М. Пірен, О. Ривак, О. Лебединська, Е. Лібанова, Г.І. Чепурко, О.В. Чернявська, О.В. Шкільов, І. Шумляєва та ін. Серед зарубіжних учених ці проблеми вивчали Д. Рікардо, В. Савченко, Ж. Сей, А. Сміт, Л. Харріс, А. Філліпс Ф. Хайек та інші. Проте, незважаючи на цінність проведених досліджень, окремі аспекти проблеми державного регулювання зайнятості населення залишились невирішеними.

Державне регулювання зайнятості забезпечує зміни її рівнів та структури, створює умови для послідовних переміщень трудових ресурсів з урахуванням диспропорції в їх розподілі, ставлячи в основу цих переміщень критерій економічної доцільності та ефективності господарювання.

Такий підхід зумовлює принципи розроблення конкретних механізмів і важелів державної системи регулювання зайнятості, а їх ефективність визначається сприянням формуванню умов для досягнення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості. Зазначимо, що соціальне спрямування макроекономічної політики є головним принципом, що зумовлює потребу активної участі держави в регулюванні зайнятості населення і ринку праці, визначення основ політики зайнятості населення. Принципи державного регулювання зайнятості населення викладено у Законі України «Про зайнятість населення». По-перше це принцип забезпечення рівних можливостей усім громадянам (незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, віку, політичних переконань тощо) у реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей і професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб. У сфері трудових відносин держава зобов'язана забезпечити надійний захист прав кожної людини на самовизначення й самоствердження з питань праці.

Важливим принципом є забезпечення ефективної зайнятості, запобігання безробіттю, створення робочих місць. Умовам економічної ефективності й соціальної справедливості відповідає забезпечення державою продуктивної зайнятості, високого і стабільного її рівня. Врахування принципів, пріоритетів, а також стану соціально-економічного розвитку суспільства дає змогу обґрунтувати основні заходи щодо регулювання зайнятості, які спрямовані: на сприяння оптимізації її рівня та структури; запобігання масовому безробіттю; регулювання ринку праці; соціальний захист безробітних.

Реалізація означених напрямів, що тісно пов'язані, можлива лише за умови стабілізації й подальшого розвитку економіки на основі ринкового реформування. В основу заходів щодо державного регулювання зайнятості населення має бути покладено заохочення економічного зростання, підвищення ефективності виробництва, продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови підтримки і створення додаткової зайнятості.

Комплекс перелічених державних підходів із регулювання зайнятості потребує ефективної й економічно доцільної системи соціального захисту суб'єктів ринку праці, оскільки у ринкових умовах соціально орієнтована економіка має надійно захищати усіх членів суспільства від основних чинників соціального ризику. Основи правової й нормативної бази соціального захисту населення забезпечують державні гарантії прав громадян на працю і допомогу в разі безробіття, оплату праці та її мінімальний розмір, матеріальне забезпечення в разі тимчасової чи постійної втрати працездатності, додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій громадян, не спроможних на рівних конкурувати на ринку праці.

Міжнародний досвід розвитку і вдосконалення механізму соціального захисту населення сприяє формуванню системи матеріальної самозабезпеченості. Важливою функцією державного регулювання є створення макроекономічних передумов функціонування цієї системи. Створення макроекономічних умов матеріальної самозахищеності населення України вимагає впровадження таких заходів: забезпечення системи ефективної зайнятості населення; професійної підготовки й перепідготовки кадрів; організації ефективної системи оплати праці; державного регулювання диференціації доходів населення за допомогою оподаткування тощо.

Для України вирішення питань соціального захисту населення на сучасному етапі є надскладним, оскільки в ринкових умовах зниження обсягів виробництва скорочуються джерела надходжень до державного бюджету, що обмежує розмір видатків на соціальні потреби. Цілі, принципи і напрями державного регулювання зайнятості населення становлять теоретикометодологічні засади для розроблення конкретного механізму регулювання. Сучасний механізм регулювання зайнятості – поєднання ринкового механізму саморегулювання економічних процесів і системи заходів щодо державного сприяння зайнятості. До системи державного регулювання має входити законодавче, нормативно-правове та інформаційне забезпечення політики зайнятості, а також економічні, соціально-політичні й організаційно-адміністративні важелі її реалізації.

Ефективне управління зайнятістю населення неможливе без вдосконалення нормативно-правових механізмів її регулювання. Це передусім удосконалення соціального законодавства, розроблення нових і доповнення існуючих законодавчих й нормативних актів про працю, заробітну плату, соціальний захист, соціальне партнерство, соціальне страхування та інші з метою встановлення, перегляду соціальних гарантій, прямого забезпечення державної частини цих гарантій, визначення конкретної компетенції органів державного регулювання різних рівнів у реалізації політики зайнятості. Зазначимо, що державна політика зайнятості не має нині узгоджених організаційно-правових механізмів реалізації окремих напрямів. Це зумовлює потребу побудови цілісної системи трудового законодавства України, що регулюватиме трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від їх форми власності, виду діяльності й галузевої приналежності. З ухваленням основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також Закону «Про обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» особливої актуальності набуває процес внесення змін і доповнень до чинних законодавчих, нормативних актів. Виникає потреба перегляду і скасування міністерствами та відомствами, органами центральної виконавчої влади їх нормативних актів, що суперечать Закону України «Про обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Інформаційне забезпечення державного регулювання зайнятості є водночас умовою і елементом механізму реалізації, оскільки воно дає змогу простежити структурні зрушення в зайнятості, динаміку трудових процесів, зміни кількісних і якісних показників рівня життя населення. До системи інформаційного забезпечення мають входити дані державної статистики й соціологічних обстежень, що дають змогу оцінити результати державної політики зайнятості, за потреби коригувати її та робити обґрунтовані прогнози її наслідків. Основою розробки такої системи мають бути показники та індикатори, відсутність яких призводить до неконтрольованого ухвалення політичних, економічних і соціальних рішень. Важливою складовою адміністративно-організаційного механізму регулювання зайнятості є розроблення на державному й регіональному рівнях програм зайнятості населення на коротко- і довгостроковий період та ув'язки (координації) основних показників цих програм з основними показниками державних програм економічного й соціального розвитку відповідного рівня.

З-поміж багатьох складових державного механізму регулювання зайнятості важлива роль належить соціально-економічним важелям, що торкаються інтересів учасників виробництва і впливають на їх економічний стан. За допомогою цих важелів можна управляти галузевою, професійною, територіальною мобільністю робочої сили. Система заходів економічного механізму спрямована на формування матеріальної бази функціонування державних гарантій у сфері зайнятості населення і яка передбачає: запровадження сприятливої інвестиційної політики; розвиток ринкової інфраструктури; стабілізацію й цільове спрямування фінансування сфери зайнятості; подальше реформування відносин власності, роздержавлення й приватизацію; надання пільг у кредитуванні та оподаткуванні суб'єктам господарювання, що забезпечують розширення виробництва і створення нових робочих місць. Однією із ключових ланок економічного реформування, що безпосередньо впливає на рівень й структуру зайнятості, є зміна форм власності.

Роздержавлення та приватизація одержавлених сфер економіки є специфічним засобом відродження класу підприємців і водночас забезпечення ефективної зайнятості, стає економічним підґрунтям інтенсивної міграції трудових ресурсів, позитивних змін у мотивації праці, оздоровлення морально-психологічних установок людини у трудовій сфері. Широке послідовне ринкове реформування державного сектора зумовлює об'єктивні зміни у зайнятості й поступово через ринок праці підпорядковує сферу трудових відносин потребам інтенсивного економічного розвитку. Загальний показник зайнятості населення перебуває у взаємозв'язку і взаємозалежності з показниками інвестицій, процентних ставок, обсягів виробництва, доходів, податків, що виконують роль дійових важелів макроекономічного регулювання. Активно впливаючи на них, держава може змінювати рівень і структуру зайнятості. Головним засобом макроекономічного регулювання зайнятості є державна інвестиційна політика, оскільки вона відіграє вирішальну роль у перехідних процесах, структурній перебудові економіки, реалізації соціальних програм. З переходом до ринку в результаті децентралізації основних джерел економічного, науково-технічного й соціального розвитку частина централізованих інвестицій у загальній структурі капіталовкладень скорочується, що вимагає ефективного їх розподілу та використання.

Досягнення повної, продуктивної й вільно обраної зайнятості зумовлюється не стільки розмірами державних інвестицій, скільки змінами галузевої та територіальної структури виробництва, модернізацією виробничої бази на сучасній техніко-технологічній і організаційно-інформаційній основі, інтенсивністю процесу реструктуризації, що зумовлює потребу активної участі держави у структурній політиці. Особливе місце у системі державного управління зайнятістю на макро- і мікрорівні займає регулювання оплати праці, що тісно пов'язано з політикою ціноутворення, оподаткування, зайнятості, соціального забезпечення. Система економічних заходів, як і загалом система державного регулювання зайнятості населення, має перебувати у руслі загальноекономічного реформування і відповідати принципам функціонування економіки як цілісної системи.

Виходячи із вище сказаного, зазначимо, що порядок розроблення програм зайнятості усіх рівнів, як один із механізмів державного регулювання залишається загалом нині чинним. Зміни і доповнення стосуються лише інтеграції показників програми зайнятості з основними показниками державної програми економічного і соціального розвитку. Під час складання програми зайнятості населення базового рівня районні центри зайнятості організують свою роботу разом із відповідними економічними відділами та у взаємодії з обласними центрами зайнятості, управліннями праці й зайнятості населення, економічними управліннями облдержадміністрації.

Держава має сприяти повному включенню та ефективній дії ринкових механізмів, які об'єктивно, через вільне коливання цін і заробітків, урівноважують попит і пропозицію на робочу силу в кожному секторі економіки. Варто також сконцентрувати увагу на координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної й соціальної політики на основі загальнодержавних і регіональних програм зайнятості. Це один із важливих принципів, що забезпечує ефективність державних заходів у сфері праці на всій території держави.

Наведені принципи державного регулювання зайнятості слід доповнити ще одним не менш важливим – принципом випередження. Його сутність полягає в прогнозуванні розвитку процесів на ринку праці, зміни його кон'юнктури і визначенні на цій основі конкретних рішень у сфері зайнятості населення, що забезпечить максимальну ефективність в ході ринкового реформування. Під час розробки механізмів державного регулювання зайнятості треба спиратись на всі наведені принципи у взаємодії, інакше кажучи розглядати їх як систему.

2. Перспективи механізму політики регулювання зайнятості населення на регіональному рівні

Соціально-економічний розвиток країни, особливо у посткризовий період, вимагає перегляду механізмів державної політики регулювання зайнятості населення з метою подальшого якісного оновлення цієї сфери. Основними чинниками, що стримують впровадження нових підходів до управління державним регулюванням зазначеними процесами на практиці і досі залишаються обмеженість фінансування (на перепідготовку кадрів та інші цілі), повільні темпи оновлення робочих місць, а також інертність щодо ініціації змін та управління ними у ринкових умовах.

Аналіз поточної ситуації засвідчує, що протягом останніх років значно скоротився обсяг інвестицій у людський капітал на всіх рівнях соціально-трудових відносин. При цьому, особливо актуалізується потреба розв'язання ситуації, що склалась, на регіональному рівні. Значною мірою це обумовлено тим, що реалізація механізмів державної політики регулювання зайнятості населення посилює навантаження на обласні центри зайнятості, регіональні представництва фондів соціального страхування на випадок безробіття та інші інституції у напрямі створення сприятливих умов для нарощування потенціалу зайнятості. Тому актуальним постає завдання удосконалення існуючих підходів щодо забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом модернізації та якісної трансформації механізму державного регулювання зайнятості.

Результати наукових досліджень засвідчують, що автори розглядають механізм державного регулювання зайнятості населення диференційовано за напрямами. Так, Г. В. Баланда виносить проблему на глобальний рівень ; Т. А. Заяць і А. А. Чухно – пропонують змінити підходи щодо зайнятості у регіонах через інституціоналізацію відповідних відносин. І. В. Пономаренко рекомендує запровадити нові підходи до аналізу зайнятості населення. С. І. Бандур, Л. С. Тараєвська, а також Ю. Краснов, одним із шляхів вирішення проблеми вбачають розробку стратегії розвитку робочих місць. У працях вітчизняних вчених представлені загальні підходи щодо забезпечення ефективної зайнятості, які переконані, що остання має бути спрямована на створення сприятливих умов для руху робочої сили, забезпечення робочими місцями, організацією професійної підготовки і перепідготовки тощо. Але розуміння сутності досліджуваної категорії, меж її застосування, способів використання у реальних, ринкових умовах у наукових джерелах різниться. Тому неузгоджені і невирішені аспекти проблеми визначають об'єктивну необхідність їх подальшого дослідження та розробку на цій основі активних, дієвих механізмів державної політики регулювання зайнятості населення, зокрема на регіональному рівні.

Періоди поступового нарощування промислового потенціалу країни, покращення зовнішньоторговельного балансу спричинили скорочення рівня безробіття в середньому по країні. Модернізація виробництв внаслідок вкладення інвестицій дозволили перепрофільовувати їх діяльність та інвестувати у висококваліфікований персонал (до п'яти відсотків фонду матеріального заохочення та розвитку персоналу). Водночас, проблеми структурної трансформації економіки України та наслідки світової фінансової кризи негативно позначились на рівні зайнятості окремих груп населення. Невідповідність наявної пропозиції професії вимогам роботодавців, низький рівня трудової мобільності породили надлишок працівників загострили проблему структурного безробіття, сприяли зниженню ефективності використання трудового потенціалу особливо на регіональних ринках праці.

Суб'єктами державного регулювання зайнятості в регіонах виступають обласні державні адміністрації (та відповідні управління у їх структурі), органи місцевого самоврядування, представництва (регіональні відділення) державної служби зайнятості, до завдань яких віднесено: зменшення рівня безробіття, реалізація державної політики у сфері соціально-трудових відносин на підзвітних територіях, забезпечення підвищення рівня зайнятості населення, оплати і належних умов праці, трудової міграції, пенсійного забезпечення, соціального захисту та соціального обслуговування населення, створення нових робочих місць, сприяння індивідуальній підприємницькій ініціативі, підвищення якості робочої сили, сприяння соціальному розвитку області тощо. Проаналізуємо ефективність реалізації положень державної програми зайнятості на підставі статистичних даних на прикладі Житомирської області (табл. 1). Механізм регулювання у сфері трудових відносин Житомирської області в цілому включає систему соціально-економічні відносин суб'єктів державного регулювання зайнятості (в області це 4 міські і 18 районні центри занятості), організаційні, юридичні та інші методи та способи, що забезпечують їх функціонування у системі трудових відносин.

Характеризуючи ситуацію із зайнятістю економічно активного населення працездатного та старше працездатного віку і порівнюючи дані із аналогічними на національному рівні за відповідний період визначається, що чисельність економічно активного населення у віці 15–70 рр., скорочувалась в області швидшими темпами, аніж на рівні країни (1,7 проти 0,6%) і в цілому зменшилась на 10,7 тис. осіб. Таку ж динаміку засвідчують і дані щодо зайнятого населення – зменшення та 15,4 тис. осіб, або 2,7 проти 2,4% на національному рівні. Відповідно, чисельність безробітних зростає. Колізія виникає у тому, що зменшується число осіб (зайнятих) працездатного віку, і це скорочення сягає 2%.

Відтак, рівень економічної активності показує приріст 1,1% і рівень зайнятості – 0,4% за рахунок осіб старше працездатного віку. А рівень безробіття за методологією МОП характеризується зростанням на 0,9%, що у порівнянні із даним показником в цілому по Україні (1,6%) не видається критичним. Проте у межах окремих районів ситуація часом є катастрофічною. Крім того, наприкінці 2008 – початку 2009 р. підприємства області анонсували суттєве скорочення чисельності працівників – лише у 2009 р. 1561 осіб. Фактично за результатами року з підприємств, установ та організацій області з причин скорочення чисельності або штату вивільнено 3,7 тис. працівників, що вдвічі більше, ніж у 2008 році. Також посилилась тенденція росту прихованого безробіття. У 2009 р. 2,5% штатної чисельності працівників перебували у відпустках з дозволу адміністрації, або 6,4 тис. осіб, у режимі вимушеної неповної зайнятості працювали 5,7% штатної чисельності працівників, або 14,3 тис. осіб на 507 підприємствах, що складає 11,3% їх загальної кількості.

Аналіз динаміки охоплення заходами сприяння зайнятості населення в області засвідчив, що ними щонайдалі користується все менша кількість осіб – скорочення становить 29,5 тис. осіб, або на 27,0% незайнятих громадян (в цілому по Україні – на 25,8%). Зменшилась і чисельність працевлаштованих громадян на 15,4% (в країні – на 33,1%), що узгоджується із скороченням потреби підприємств області у робочій силі на 54,6% (проти скорочення на 40,0% на національному рівні). Незмінною залишилась структура працевлаштування (у промисловості – 31%, торгівлі – 20%, сільському господарстві – 15%). Найбільше працевлаштовано осіб з робітничими спеціальностями (у середньому близько 50%). На кінець аналізовано періоду серед тих, хто перебували на обліку в центрах зайнятості, 12,6 тис. осіб становили жінки, 10,3 тис. – чоловіки, 9,4 тис. – молодь у віці до 35 років, 1,9 тис. – вивільнені працівники, 4,7 тис. – особи, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, 0,6 тис. – інваліди. Крім того, навантаження незайнятого населення на 1 вільне робоче місце в області зросло з 10 до 15 осіб/вакансію (для порівняння аналогічний показник на всеукраїнському рівні зріс з 5 до 8 осіб/вакансію). Станом на 01.01.2010 р. наявна кількість вакансій становила 1545, у тому числі: для робітників – 697, для службовців – 770 та осіб, які не мають спеціальної підготовки, – 78.

Серед пасивних форм державного регулювання зайнятості в області традиційно використовуються такі механізми як виплати допомоги по безробіттю, зокрема одноразова її виплата для організації підприємницької діяльності; матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних. У 2008 р. із Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття виплати на допомогу по безробіттю в цілому в Житомирській області склали 94,7 млн. грн. (при тому близько 40% надходжень становили відрахування від бюджетних установ і лише близько 70% платників постійно, своєчасно і в повному обсязі сплачували страхові внески). Середній розмір допомоги по безробіттю у 2009 р. зріс до 585,3 грн. (656,0 грн. по Україні), що є нижче мінімальної заробітної плати й прожиткового мінімуму. Щодо розміру заробітної плати, то в Житомирській області вона традиційно нижча за середню по країні (у 2005 р. її розмір складав 602 грн., а у 2009 р. – 1493 грн., що відповідно на 25,3% та 21,7% менше ніж у середньому по Україні). Тому не можна вважати, що зарплата у повній мірі виконує свої функції.

Динамічні зміни статистичних даних дозволяють визначити поглиблення основних проблем на ринку праці Житомирської області у 2008 р. та їх подальший активний прояв у 2009 р. Встановлено, що 67% попередньої позитивної динаміки щодо зайнятості та працевлаштування громадян забезпечили наступні заходи:

- забезпечення тимчасової зайнятості населення шляхом організації оплачуваних громадських робіт, що дозволяло громадянам покращувати матеріальний добробут, відновлювати професійні, трудові навички і, часом, приступати до роботи на постійній основі. Зокрема, у 2008 р. на цих роботах було зайнято 14,8 тис. громадян, середня тривалість зайнятості становила 10 днів, середньогодинний заробіток – 3,79 грн. Проте у 2009 р. число залучених до громадських робіт громадян зменшилось до 8,0 тис. осіб;

- інформаційна та профорієнтаційна робота, організація професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Так, за цими програмами з метою отримання нової професії або спеціальності у 2008 р. проходили професійне навчання 8,5 тис. безробітних, причому 5,7 тис. осіб за замовленням роботодавців; з них 76,3% – підвищили кваліфікацію, 16,7% – пройшли перепідготовку, решта – вперше навчались або були випускниками навчальних закладів. Робота проводилась із залученням 9 вищих і 20 професійно-технічних навчальних закладів, 685 підприємств, установ та організацій. У 2009 р. проходження професійного навчання скоротилось до 4,2 тис. безробітних ;

- сприяння скороченню термінів перебування безробітних на обліку, прискорення їхнього працевлаштування, у т. ч. через створення нових і додаткових робочих місць, сприяння розвитку малого і середнього підприємництва (процедура «відкритого вікна») тощо. У 2008 р. із загальної кількості робочих місць, створених юридичними особами, шляхом надання дотацій роботодавцям створено 1624 робочих місця, 723 особи розпочали діяльність шляхом отримання одноразової допомоги по безробіттю для започаткування власної справи. У 2009 р. у всіх сферах економічної діяльності області створено 22,8 тис. нових робочих місць (у 2008 р. – 17,1 тисяч); найбільше у промисловості і сфері послуг.

Водночас упродовж 2009 р. на підприємствах, в організаціях та установах області ліквідовано 17,7 робочих місць, що становить 77,8% від кількості створених. При цьому лише третина (8,2 тис.) робочих місць створена на підприємствах, тобто у реальному секторі економіки, інші – фізичними особами-підприємцями, зокрема внаслідок легалізації зайнятості, а не створення нових робочих місць.

Внаслідок недостатнього рівня регулювання відносин на регіональному ринку праці та відсутності системної стратегічної політики у сфері зайнятості виникла низка проблем, що потребують нагального розв'язання:

− для виконання і простих, і висококваліфікованих робіт роботодавці висували завищені вимоги до претендентів – як наслідок посилювалась конкуренція претендентів на одне робоче місце і утворювалась незаповненість вакансій протягом тривалого часу;

− у населених пунктах недостатньо представлені або відсутні об'єкти соціальної інфраструктури; на підприємствах виробничі процеси здійснюються у шкідливих чи важких умовах праці, при цьому рівень заробітної плати залишається низьким та має місце значний рівень заборгованості щодо її виплати (особливо у сільському господарстві);

− неможливо надавати дотації роботодавцям для створення нових робочих місць внаслідок заборгованості сільськогосподарських підприємств зі сплати внесків до Фонду соціального страхування на випадок безробіття. Для розв'язання вказаних проблем у найближчій перспективі пропонується

− створити банк вакансій та проводити за ним пошук роботи щодо відповідності наявним претендентам (удосконалення структури і навігації в інформаційно-аналітичній системі служб зайнятості); забезпечити адекватність вимог роботодавців рівню оплати й умов праці;

− удосконалити процедуру надання інформаційних і профорієнтаційних послуг населенню, зокрема за принципом адресності; підготовка безробітних під конкретні замовлення роботодавців, з обов'язковим працевлаштуванням після навчання безпосередньо на виробництві; надання конкретної допомоги, у т. ч. роботодавцям, з врахуванням особливостей і динаміки на ринку праці;

− удосконалити роботу з працевлаштування неконкурентоспроможних верств населення на заброньовані, вільні та новостворені робочі місця; оновити механізми надання дотацій роботодавцям, спростивши процедуру їх отримання; сприяти самозайнятості та організації підприємницької діяльності.

До інших механізмів реалізації державної політики зайнятості на рівні регіону можемо віднести:

− створення сприятливого інвестиційного клімату в області, зокрема сприяння створенню підприємств за участю іноземного капіталу (особливо у районах, де для цього є економічні можливості та відповідна інфраструктура);

− відхід від політики перетворення виробничих підприємств на торгівельні площадки чи розважальні центри;

− підтримка підприємництва, у т. ч. у частині спрощення процедури отримання консультативних послуг збоку органів виконавчої влади, фіскальних і контролюючих органів;

− розробка неформальних та адекватних програм розвитку ринку праці на період до 2020 р. (за тривалістю проектів розвитку), у т. ч. «резервних» з метою убезпечування від ймовірних сценаріїв «стрімкого зростання безробіття» у періоди економічної рецесії та спаду (дія попередніх програм завершується – обласні програми: «Сільська молодь» на 2006–2009 рр., «Молодь Житомирщини» на 2007–2011 рр.; розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічним захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 р.; Комплексні програми: регіонального розвитку Житомирської області на 2007–2011 рр., підтримки малого підприємництва у Житомирській області на 2007–2011 рр., – а нових проектів ще не розроблено);

− запровадження проведення постійного моніторингу стану виплати заробітної плати та сприяння ліквідації заборгованості по ній (розширення спектру послуг, які надаються роботодавцям); детінізація ринку праці (легалізація робочих місць);

− у повній мірі врахування людського чинника у процесі праці – самореалізація працівників, відтворення їх трудового потенціалу, гідність умов і розміру заробітної плати, задоволення потреб. Висновки з проведеного дослідження. Механізми державної політики регулювання зайнятості мають бути спрямовані на забезпечення відтворення продуктивних сил суспільства. Лише єдність інтересів всіх суб'єктів трудових відносин сприятиме не лише розвитку, а й нівелюванню наслідків негативних тенденцій, що часом виникають на світових ринках, і особливо гостро проявляються після вступу України до СОТ.

Розв'язання складних ситуацій саме на регіональному рівні дозволяє координувати процеси регулювання зайнятості та з найменшою інертністю розробляти і втілювати дієві методи забезпечення адекватного рівня зайнятості населення (з урахуванням територіальної, ментальної та іншої специфіки).

Перспективними напрямами вбачаємо посилення соціальної відповідальності партнерів на ринку праці, інтеграцію гілок влади, оновлення способів проведення профорієнтаційної роботи, зниження тривалості безробіття.

3. Заходи активізації зайнятості населення

Науковий підхід до формування політики зайнятості вимагає її комплексності, тобто такої політики, яка враховувала б взаємний зв'язок між завданнями сфери зайнятості та іншими економічними й соціальними цілями, була б убудованою до загальноекономічного механізму. Відносно невеликий обсяг так званого фіксованого ринку праці (рух через службу зайнятості) і повільне зростання безробіття за умов значного тиску на ринок праці, що спричинюють приховане безробіття, збільшення незайнятого населення та обмежені обсяги працевлаштування вимагають активної державної уваги до питань відновлення попиту на робочу силу з боку роботодавців, стимулів до підприємництва та відновлення мотивації до праці з боку працівників, безробітних. Нагальними залишаються такі напрями, як: сприяння ефективній зайнятості на підприємствах усіх форм власності, розробка механізмів регулювання вивільнення кадрів, підвищення конкурентоспроможності робочої сили, створення ефективної й економічно доцільної системи соціального захисту на ринку праці.

Слід зауважити, що проблеми зайнятості населення завжди були в центрі уваги української науки, сучасних учених-економістів і управлінців. Вагомий внесок у розвиток управлінської науки про зайнятість населення, трудовий потенціал, ринок праці зробили С.І. Бандур, Д.П. Богиня, Н.П. Борецька, В.С. Васильченко, Г.К. Губерна, М.В. Данюк, В.В. Дорофієнко, Ф.Д. Заставний, К.В. Зайцева, О.Ф. Новикова, В.П. Оніщенко, І.Л. Петрова, В.М. Петюх, С.І. Пирожков, Н.Л. Юрлова та ін.

До цього часу зусилля держави спрямовані в основному на вдосконалення програм зайнятості населення. Останні, зазнавши за декілька років розробки значну позитивну еволюцію, все-таки не змогли вирішити цієї проблеми. Реальна державна політика зайнятості залишається, по суті, відомчою, пасивною та очікуваною. Сама практика вже не перший раз демонструє, що у сформованій системі управління прагнення вирішити проблему за рахунок дедалі глибшого наукового пророблення програм зайнятості є, в принципі, шляхом, що веде у глухий кут. Завдання довгострокової стратегічної програми реформування ринку праці полягають у такому:

– введення цілей ефективної зайнятості до загального механізму реформування та структурної перебудови економіки; їх узгодження з пріоритетами, етапами та окремими заходами на загальнонаціональному рівні;

– констатація ідеальної соціально-ринкової моделі регулювання ринку праці стосовно окремих напрямів регулювання;

– створення взаємопов'язаних та взаємозумовлених організаційно-правових механізмів сприяння ефективній зайнятості та доцільному соціальному захисту, відповідно, на рівнях: державному, регіональному, окремих підприємств тощо, – які органічно поєднували б політику зайнятості у вузькому та широкому значеннях, що стосується всього економічно активного населення;

– визначення етапів, а на більш короткий термін – конкретних заходів щодо формування бажаних рис політики зайнятості за її окремими напрямами;

– узгодження цілей, пріоритетів, напрямів та окремих заходів політики зайнятості з напрямами, етапами реформування загальної соціальної політики тощо.

Регулювання процесів зайнятості населення в Україні проходить на трьох основних рівнях: державному, регіональному, на рівні підприємства. Основною метою політики регулювання процесів зайнятості є досягнення максимальної узгодженості дій на всіх цих рівнях.

На державному рівні визначають мінімально необхідні нормативи функціонування ринку праці, його загальні межі. Держава забезпечує уніфікацію систем соціального та трудового законодавства, визначає обсяг прав роботодавців і найманих працівників, можливості їх участі в управлінні виробництвом, межі компетенції місцевих органів управління ринком праці.

Крім використання нормативів прямої дії, держава здійснює безпосереднє регулювання ринку праці через податкову, грошово-кредитну системи, а також за допомогою інших заходів загальноекономічного характеру. Тобто можна говорити про вирішальну роль держави у формуванні ринку праці.

Разом з тим макроекономічне регулювання ринку праці не може охопити всіх його аспектів, урахувати особливості територій. Тому дуже важливим рівнем регулювання ринку праці є регіональний. На цьому рівні вивчають стан ринку праці, співвідношення попиту та пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки кожного регіону. Залежно від пріоритетів розвитку конкретного регіону формують концепцію зайнятості, передбачають заходи стимулювання тих чи інших підприємств з метою подолання проблем, що виникли.

Третій рівень регулювання ринку праці – підприємство. Тут проходить застосування всіх заходів, які впливають безпосередньо на працівника. На цьому рівні регулюванню підлягають: робочі місця та трудові процеси, планування у сфері кадрів, професійне навчання та соціальний захист. Механізм державного регулювання зайнятості є ефективним лише в тому разі, коли ґрунтується на правовій основі, гарантуючи забезпечення прав людини на працю, регулювання та організацію зайнятості населення, одержання компенсаційних виплат при втраті роботи.

Сьогодні механізм регулювання ринку праці включає в себе чотири групи заходів з активізації ринку праці, а саме:

1) зі стимулювання пропозиції праці (сприяння професійній підготовці, працевлаштуванню, зайнятості, у тому числі самозайнятості, скоординована міграційна політика, диференційована система надання допомог тощо);

2) зі стимулювання попиту на працю (сприяння створенню нових робочих місць, субсидіювання зайнятості, організація громадських робіт тощо);

3) з узгодження попиту та пропозиції робочої сили (інформаційна й консультативна діяльність для осіб, які шукають роботу, професійне тестування, різні програми професійної реабілітації тощо);

4) з надання допомоги регіональному розвитку (фінансова, інформаційно-консультативна допомога підприємництву, регіональні програми зайнятості тощо).

Згідно із цими групами заходів впливу на ринок робочої сили створюють державні програми зайнятості населення.

Реалізацію зазначеного комплексу заходів покладено на обласний, міські та районні центри зайнятості, головними проблемами яких є нестача приміщень та неукомплектованість необхідними спеціалістами. Разом з тим близько 90% від загальної чисельності їх працівників становлять працівники з вищою освітою. Підвищення ефективності діяльності служби зайнятості відіграє важливу роль у вирішенні проблеми найбільш повного використання трудового потенціалу. Слід зазначити, що сучасні умови спонукають до необхідності мати у структурі центрів зайнятості не тільки фахівців з найму, звільнення, профорієнтації, а й економістів, що володіють знаннями в галузі ринкової економіки, що моделюють і прогнозують її процеси.

Державні служби зайнятості (ДСЗ) не в змозі повністю забезпечити потреби населення в пошуках роботи. Стан роботи в цій сфері покращить створення аналогічних комерційних структур, які повинні надавати допомогу для всіх бажаючих знайти більш престижну або високооплачувану роботу (за визначену плату).

Висока мобільність, гнучкість, оперативність у вирішенні конкретних питань, швидке реагування на зміни в кон'юнктурі ринку дадуть змогу комерційним службам зайнятості конкурувати з державними службами. Крім того, альтернативні служби зайнятості допоможуть швидше налагодити відносини з міжнародним ринком праці. Необхідно цілеспрямоване формування єдиного ринкового простору (в тому числі ринку праці) у рамках Євро-Азійської економічної спільноти держав. Це дасть змогу вирішити проблеми забезпечення зайнятості, що назрівають, на нормальній, взаємовигідній основі, у тому числі за рахунок контрактної міждержавної міграції трудових ресурсів у межах обумовлених договорами квот, за умови економічної й соціальної захищеності працівників.

Законодавчо відрегулювали процес міграції населення у 1970–1980-х рр. нові індустріальні країни Азії, ядром яких є "чотири дракони”: Тайвань, Сінгапур, Південна Корея й Гонконг. Вони створили ще одну потужну галузь економіки – експорт робочої сили. Це сприяло не тільки скороченню кількості безробітних, значному послабленню соціальної напруженості, а й принесло великі кошти в державні бюджети цих країн

Щодо надання допомоги в підборі місця роботи, то підрозділи обласної служби зайнятості проводять це за декількома напрямами:

1) вжиття заходів з одержання від підприємств, організацій та установ даних про наявність вільних робочих місць і вакантних посад;

2) створення єдиного обласного банку даних про потребу в робочій силі;

3) вжиття заходів з надання допомоги в пошуках роботи без звернення до служби зайнятості. Для цього в регіоні організовано видання спеціального бюлетеня про наявність вільних робочих місць і вакантних посад;

4) організація прийому громадян та підбір місця роботи в міських і районних центрах зайнятості.

Основними причинами, які спонукають громадян звертатися до служби зайнятості, є: низький рівень заробітної плати (більше ніж 35% працівників), постійні відпустки без збереження заробітної плати (майже 40% працівників), можливе звільнення у зв'язку зі скороченням штатів (близько 15%).

Останніми роками відбуваються позитивні зміни у формуванні галузевої структури зайнятості. Тільки в 2007 р. кількість вивільнених досягла майже 138,3 тис. осіб, тоді як у 2001 р. 244, 6 тис. осіб. Якщо в попередні роки скорочення працівників із галузей економіки значною мірою компенсувалось їх збільшенням у сфері індивідуального бізнесу, то останнім часом навіть при абсолютному збільшенні зайнятих цим видом діяльності масштаби скорочення в галузях економіки перевищували можливості поглинання їх індивідуальним бізнесом, оскільки з об'єктивних причин цей фактор підвищення зайнятості дещо втрачає свої позиції. В умовах стагнації економіки і відсутності робочих місць це призвело до небажаного зниження в загальній структурі робочої сили частки зайнятих у галузях економіки і систематичного підвищення частки незайнятого населення. У 2007 р. рівень зайнятості населення дорівнював 56,7%, у 2000 р. він становив 55,8%. Скорочення кількості працівників у ці роки було наявним у всіх провідних галузях матеріального виробництва та більшості галузей невиробничої сфери.

У сфері матеріального виробництва найбільших зрушень зазнали промисловість, будівництво, транспорт і зв'язок. За рахунок цих трьох галузей у період між 2000–2007 рр. було забезпечено близько 85% загального скорочення працівників. При чому залежно від функцій галузі, її матеріально-технічного стану і значення у міжтериторіальній структурі господарства пік зменшення робочої сили припадав на різні роки.

Першими наслідки економічних зрушень відчули будівництво, транспорт і зв'язок. Втрати міжтериторіальних зв'язків та зменшення потреби транспортування вантажів у великих масштабах були причинами значного скорочення кількості на транспорті уже з початку 1990-х рр., як і консервація багатьох будівництв союзного значення, зменшення потреби в об'єктах будівництва в рамках України стали важливими факторами скорочення працівників будівництва. У подальшому дія цих факторів збіглася зі стагнацією економіки, і скорочення працівників відбувалося швидкими темпами.

З часом масштаби скорочення працівників промисловості дещо зменшились з незначною тенденцію уповільнення темпів у 2007 р. (244,8 тис. осіб порівняно з 426,3 тис. у 2000 р.). Але в умовах спаду виробництва це пов'язано не стільки зі збільшенням потреби у працівниках, скільки з певною політикою держави, яка передбачає в скрутних економічних умовах за краще утримувати людей на підприємствах, ніж звільнити їх, і тим самим посилити напруження в суспільстві. Проте в умовах відсутності вільних робочих місць більшість працівників також прагне зберегти своє робоче місце, незважаючи на недостатню заробітну плату. У результаті таких зрушень у період між 2000–2007 рр. промисловість залишив кожен третій її працівник, будівництво – майже кожен другий.

Скорочення працівників охопило майже всі галузі невиробничої сфери. Причому в деяких із них темпи перевищували навіть провідні галузі матеріального виробництва. Разом з тим слід вказати і на деяку позитивну тенденцію, яка визначалась до 2007 р. у формуванні зайнятості галузей невиробничої сфери. Це стосується передусім зменшення кількості працівників у сфері фінансування, кредитування та страхування. З іншого боку, починаючи з 1998 р., збільшення кількості зайнятих у сфері охорони здоров'я, а з 1999 р. – у сфері освіти, культури, науки.

Таким чином, унаслідок перелічених змін у період 2000–2007 рр. суттєво була деформована міжгалузева структура зайнятості. У її загальному складі значно скоротилася частка працівників провідних галузей економіки та галузей, що визначають науковотехнічний прогрес: промисловості, будівництва, науки і наукового обслуговування при недостатньому підвищенні їх частки у сфері обслуговування й одночасному зростанні в сільському господарстві, апараті органів управління, сфері кредитування, страхування. У цілому це характеризує депресивний стан зайнятості, який, у свою чергу, є відображенням загального стану економіки.

Отже, глибинні процеси, що відбуваються зараз у галузевій структурі зайнятості, полягають, у першу чергу, у зруйнуванні всієї макроекономічної системи, перш за все, у структурно-регресивному спаді виробництва, зруйнуванні колишніх ринків і механізмів господарювання при надто повільному формуванні нових. Крім того, існуюче становище пов'язане з тим, що політика зайнятості формується під тиском надзвичайних обставин, не враховуються її наслідки на макроекономічні процеси, вплив на становище того чи іншого прошарку населення та суспільно-політичний клімат. Та чи не найголовніше значення має те, що в Україні поки що не визначився ринок праці, де, з одного боку, товар, а з іншого – гроші. Ця ринкова формула насправді не підтверджується, оскільки фіксоване безробіття являє собою лише прикриття для імітації діяльності бюрократичних структур з регулювання ринку праці, тоді як їх основна діяльність має зосереджуватися на політиці запобігання масштабам безробіття, що зростають, і включати широкий спектр питань, охоплюючи і контингент працівників, які перебувають у вимушених відпустках у зв'язку зі спадом виробництва. Насправді це зовсім не так.

Офіційні заклади – центри зайнятості – коло своєї діяльності поширюють лише на осіб, які звернулися до них з питань реєстрації безробітних та одержання грошової допомоги на період до працевлаштування або перепідготовки. Тому класифікувати цей механізм як механізм ринку зараз можна тільки умовно. До того ж слід додати, що на одного офіційно зареєстрованого безробітного припадає більше ніж десять працівників, які входять до категорії прихованого безробіття. Цей контингент також не має ознак ринку праці, оскільки, вважаючись працівниками найманої праці, більшість з них не одержують заробітну плату згідно з відпрацьованим часом і чинними нормативами. Тобто другий компонент ринкової формули під впливом різних причин також не реалізується. Але навіть у тих випадках, коли заробітна плата нараховується і враховується у статистичній звітності, суттєво на механізм ринкових відносин це не впливає через відсутність дієвих важелів регулювання відносин між наймачами робочої сили і власне робочою силою. Іншими словами, ще не сформувавшись, ринок робочої сили вже перебуває під впливом умов, які негативно впливають на цей процес, що заздалегідь деформує в населення уявлення про ринкові соціально-трудові відносини, їх демократичні принципи. Тому за останні роки ще більш суттєво зменшились мотиваційні прагнення до сумлінної високопродуктивної праці, яка і в попередні роки не відзначалася високими характеристиками. Особливо знизилась дисципліна праці, відповідальне ставлення працівників до неї. Дія перелічених та інших факторів призвела до глибокої кризи зайнятості населення. Про це свідчать :

– систематичне зменшення в загальній структурі робочої сили частки працівників, зайнятих у галузях економіки, що підвищує навантаження на одного працівника непрацездатними членами суспільства і скорочує можливості перерозподілу ВВП на соціальні потреби;

– невиправдане збільшення масштабів незайнятого населення;

– підвищення частки осіб пенсійного віку в структурі працівників при значних темпах скорочення молоді і втраті мотиваційних стимулів до праці;

– великі масштаби прихованого безробіття;

– зменшення частки інтелектуального потенціалу в структурі працівників.

Розглянемо ще один фактор – вплив цінової політики. Він має негативні наслідки із самого початку перебудови економіки і, не маючи дієвих важелів управління, у подальшому призвів до поглиблення кризи, включаючи і трудові відносини. Взятий курс з початку перехідного періоду до ринкових відносин на вільне ціноутворення став однією з причин диспропорцій в економіці, у тому числі й формуванні робочої сили. В умовах, коли господарська діяльність підприємств була повністю підпорядкована централізованій системі управління, вільні ринкові ціни на продукцію стали головним фактором знецінення обігових коштів, порушення паритету виробничої діяльності підприємств, зростання інфляції та гіперінфляції. Досить сказати, що за період виробничо-господарського циклу ціни встигали збільшуватись так стрімко, що підприємству недостатньо було виручки на подальшу купівлю засобів виробництва. У ці роки великого розвитку набув багатосторонній бартер з численними посередницькими послугами і відповідним підвищенням цін на продукцію. За таких умов підприємствам дуже невигідно стало утримувати робочу силу. Найбільш дієвим важелем її регулювання стало зниження частки ціни робочої сили у структурі продукції. У свою чергу, це стало першим кроком до різкого зниження мотиваційних стимулів до праці, у результаті чого відбулося значне вимивання з виробництва кваліфікованої робочої сили та працівників найвищої продуктивності.

Щодо недостатності коштів для господарської діяльності підприємств, то криза наявної грошової маси в Україні виникла не раптово. Вона бере свій початок ще з розпаду Союзу, коли з України в різні регіони теперішнього СНД було вивезено велику кількість продукції, за яку вона врешті не одержала грошей. У подальшому це збіглося із загальною кризою економіки, стагнацією виробництва і невиваженою, на наш погляд, жорсткою фінансово-монетарною політикою. У результаті були майже повністю зруйновані налагоджені фінансові розрахунки між підприємствами й чільне місце зайняв бартер. При чому якщо на початку 1990-х рр. бартер був зумовлений знеціненням грошової маси, високими темпами інфляції, то із середини 1990-х рр. – переважно відсутністю в обсязі грошової маси і відповідним зменшенням ролі кредиту в господарській діяльності підприємств.

В умовах відсутності правових важелів та кризи неплатежів дефіцит коштів торкнувся насамперед інтересів працівників. Надто велика кількість працівників одержує мінімальну заробітну плату. На багатьох підприємствах нормою стала оплата праці виробами власної продукції. Однак особливо великих розмірів набула заборгованість у виплаті заробітної плати, що на багатьох підприємствах сягло шести і більше місяців.

Враховуючи перелічені та інші фактори дестабілізації зайнятості, слід наголосити, що для підвищення її ефективності, на наш погляд, необхідно у найближчі роки радикально змінити місце проблеми зайнятості у системі пріоритетів державної економічної політики та в рамках адміністративної реформи відповідно переглянути структуру управління. Для підвищення ефективності формування і використання робочої сили потрібно посилити роль і розширити функції органів, котрі безпосередньо займаються макроекономічною політикою. Це, у свою чергу, дасть змогу спрогнозувати розвиток подій на ринку праці, опрацювати цілеспрямовані механізми регулювання основних процесів формування попиту і пропозиції робочої сили в контексті логіки реформ.

Отже, у сучасних умовах структура зайнятості населення значною мірою змінюється під впливом міграційних процесів, розвиток яких, з одного боку, є наслідком демократизації суспільно-виробничих відносин, а з іншого – результатом реакції громадян на характер економічних перетворень в країні, їх невдоволення відсутністю позитивних результатів таких перетворень з погляду покращення свого рівня життя.

Досвід показує, що втручання держави у трудові відносини має бути виваженим і програмно плановим, ґрунтуватися на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру. Разом з тим у розвинутих країнах держава не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає більш ефективною за рахунок державних програм.

З метою радикального реформування ринку праці необхідно посилити роль наукового підходу до формування політики зайнятості, розробку відповідних програм зайнятості (довго- та середньострокових). Це дасть змогу спрогнозувати розвиток подій на ринку праці, розробити цілеспрямовані механізми регулювання основних процесів формування попиту та пропозиції робочої сили в контексті логіки реформ.

Використана література:

1. Транченко Л.В. Програма зайнятості населення як один із механізмів державного регулювання ринку праці / Всеукраїнський науково-виробничий журнал СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ, с.38-41

2. Плотнікова М.Ф. Перспективи механізму політики регулювання зайнятості населення на регіональному рівні / Всеукраїнський науково-виробничий журнал СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ, с.112-116

3. Бендесюк О.О. Заходи активізації зайнятості населення





Реферат на тему: Програма зайнятості населення та перспективи механізму політики регулювання зайнятості (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.