Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Проблеми захисту прав громадян на етапі становлення сучасної економіки (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Проблема захисту прав громадянина. 4

2. Громадянське суспільство та захист прав громадянина. 7

Висновки. 13

Список використаної літератури. 14


Вступ

Демократичні перетворення, започатковані в Україні на зламі 2004–2005 рр., містять величезний потенціал позитивних зрушень у національній економіці. Рішуча налаштованість влади на поліпшення підприємницького та інвестиційного середовища, лібералізацію економічної політики, демонополізацію та дебюрократизацію економіки спроможна закласти підвалини побудови в Україні сучасної конкурентоспроможної соціально орієнтованої ринкової економіки.

Цьому сприяють і позитивні зрушення у зовнішньому оточенні України: поліпшення міжнародного іміджу України, просування у переговорному процесі щодо партнерства в ЄС, наближення до завершення процесу вступу до СОТ, визнання Євросоюзом України країною з ринковою економікою, прагматизація стосунків з партнерами на пострадянському просторі.

Оновлена влада отримала величезний кредит довіри від народу. І одне з основних очікувань суспільства – подолання відриву результатів економічного розвитку від реального добробуту громадян. Відтак висока суспільна довіра спонукає Президента до створення концептуально нової моделі економічної політики. Ця модель повинна поєднати постійне підвищення добробуту нації і кожного громадянина та становлення в Україні конкурентоспроможної національної економіки, яка була б органічно включена в глобальні економічні процеси та посідала в них гідне місце. Поєднання цілей підтримки макроекономічної стабільності, економічного зростання та соціальної відповідальності влади – головні напрями стратегії економічної політики.


1. Проблема захисту прав громадянина

Проблемі прав людини присвячені праці таких учених, як В. Лазарєв, О. Лукашева, І. Лукашук, А. Малько, Г. Мальцев, Г. Манов, М. Марченко, М. Матузов, В. Нерсесянц, В. Перевалов, В. Кампо, В. Копейчикова, О. Костюченка, В. Котюка, В. Кравченка, М. Малишка, Погорілка, І. Погребного, П. Рабіновича, Ю. Римаренка, В. Селіванова, О. Скакун, О. Сурилова, В. Тація, Ю. Тодики, Ю. Шемшученка та деяких інших. Заслуговує особливої уваги розгляд ними питань дієвості та значущості захисту прав громадян як необхідної умови становлення громадянського суспільства. Науковцями напрацьовано об'ємний матеріал з цих питань. Тому, об'єднавши думки вчених, з'ясуємо, які існують проблеми у сфері захисту прав громадян і які можливі шляхи вирішення їх.

На думку П. Рабіновича, під правами і свободами людини розуміють її певні можливості, необхідні для її існування та розвитку у конкретно-історичних умовах, що об'єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх людей. Відмінність між правами і свободами людини є не абсолютною, а відносною. І поняття прав людини, і поняття свобод людини відображують людські можливості. Проте вони розрізняються за шляхом їх здійснення і забезпечення. Права здійснюються через певні механізми, тобто певними юридичними засобами, а свободи для здійснення не потребують втручання держави, її місія щодо них полягає в охороні, не порушуванні й захисті відповідних можливостей людини [1, с. 7].

Кожна держава повинна створювати такі передумови, щоб природні права людини як межі та міра можливої поведінки особи були нею закріплені. Це дасть можливість реалізувати ідею, законодавчо закріпити її. Права і свободи людини мають певні рамки, тому слід пам'ятати, що свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої. Міра свободи має бути чітко регламентована, легітимована і однозначно визначена. Ще Платон висловив певні ідеї про «парадокси свободи», суть яких полягає в тому, що свобода в розумінні відсутності хоч якихось обмежень неминуче призводить до значного її обмеження, оскільки дає змогу грубіянові поневолити слабшого.

Зміст і рамки прав людини встановлюються зіставленням їх з інтересами держави, що закріплено в правових актах. Безпосереднє закріплення прав і свобод людини у Конституції «не знімає питання про вдосконалення процедур і механізмів, покликаних захищати права та свободи громадян, про створення розвинутої системи гарантій, за допомогою яких реалізується це завдання [2, с. 15].

Суттєву і вагому роль у забезпеченні гарантій прав і свобод людини і громадянина приділено в Конституції України та інших законах органам державної влади і місцевого самоврядування, серед яких слід назвати Верховну Раду України, Президента, а також Кабінет Міністрів, міністерства та інші органи центральної виконавчої влади, суди загальної юрисдикції, прокуратуру, адвокатуру, місцеві державні адміністрації, засоби масової інформації та ін. Дані органи становлять єдину і чітко визначену систему органів загальної компетенції, до функцій яких входить забезпечення гарантій прав і свобод людини і громадянина.

Поряд з тим є й інша група органів спеціальної компетенції, що створені з вузькою метою для забезпечення гарантій прав і свобод людини. До них належать Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Конституційний Суд України, Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини, Національне бюро у справах дотримання цієї Конвенції та ін.

Права людини на сьогодні перебувають у центрі політичного проекту громадянського суспільства, що знаходить своє вираження у зв'язку влади, справедливості, особи і держави. Тому існує нагальна потреба у серйозному відпрацюванні процесуального механізму як реалізації, так і захисту прав і свобод громадян у взаємостосунках з органами виконавчої, судової влади, а також з іншими суб'єктами. Дуже часто дані органи приймають підзаконні акти, які суперечать положенням Конституції, тим самим створюючи прецедент порушення прав і свобод людини і громадянина. Окрім того, механізм захисту прав людини передбачає такі заходи, дія яких передусім спрямована на відновлення порушених прав внаслідок завдання певної шкоди. Потреба звертання за захистом прав з'являється тільки тоді, коли існують перешкоди щодо їх здійснення або існує загроза їх порушення, або безпосередньо дані права вже порушені де-факто. Захист може відбуватися втручанням органів держави в процес реалізації прав і свобод.

Відсутність громадянського суспільства стала з часом досить відчутною, і її почали сприймати як хворобливу, стискаючу пустоту. Найбільш гостро це проявляється в тих суспільствах, де всі сторони життя були строго централізовані, де існувала єдина політична, економічна та ідеологічна ієрархія, яка не допускала ніякого суперництва і де єдина точка зору була мірою істини і правоти невеликої групи людей [3, с. 213].

Загальновідомо, що в колишніх країнах соціалістичного табору ідея громадянського суспільства визріла з необхідності трансформації радянського суспільства, впровадження загальної ідеї, яка б дала можливість об'єднати суспільство і наблизити його до світових стандартів, тим самим скоротити дистанцію між особою і державою.


2. Громадянське суспільство та захист прав громадянина

Чи не основним показником розвинутості громадянського суспільства є ступінь забезпеченості реалізації прав людини, які визнані загальнолюдською цінністю. Засади громадянського суспільства в умовах українського сьогодення втілюються у життя дуже повільно. Однак усвідомлення єдності та взаємообумовленості прав і свобод людини і суспільства забезпечило закріплення в Конституції України пріоритету прав і свобод людини і громадянина над інтересами держави, дало можливість, в свою чергу, вимагати захисту своїх прав, у тому числі й від державних органів. Крім того, захист прав громадян покладено і на третій сектор громадянського суспільства, в який входять партії, громадські організації, інші об'єднання людей, корпорації, створені недержавні правозахисні органи, а також засоби масової інформації.

Хто ж повинен бути головним суб'єктом із захисту прав і свобод громадян?

В Україні скарги щодо порушення прав і свобод людини ефективно можуть бути вирішені Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, судами, прокуратурою України, Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, іншими гарантами загальної і спеціальної компетенції. Якщо чільна і вагома роль у захисті прав громадян належить суду, то можна провести паралель, що захищеність особи прямо залежить від рівня законності, демократичності здійснення правосуддя і ступеня їх втілення у правозастосовну практику.

На сьогодні сформована думка, що держава - порушник прав людини, але вона дещо критична, адже держава одночасно є захисником прав людини, оскільки, ким би порушення прав не було вчинено, воно повинно бути усунене судовими органами держави, які здійснюють функцію правосуддя.

Функціонування і діяльність державних органів повинні враховувати інтереси і потреби конкретної особи, а діяльність усіх органів має бути спрямована на задоволення інтересів громадян, а не інтересів держави в особі даних органів. Держава повинна піклуватися про захист прав громадян, підпорядковуючи цим інтересам свої, державні. Недостатньо, щоб держава лише не втручалася у сферу особистої свободи людини, а потрібно, щоб держава сприяла реалізації даних прав, створюючи дієві механізми. Влада у громадянському суспільстві повинна не вирішувати за людину її проблеми, а надати їй засоби і можливості, щоб людина самостійно творила своє життя.

Аналізуючи проблему прав людини в сучасному українському суспільстві, слід зазначити, що передусім необхідно повернути громадянським правам їх істинний зміст і значення, що дасть можливість захистити індивідуальні інтереси особи від державного втручання та утиску. Це пояснюється тим, що дані права є суттєвим і вагомим інструментом самозахисту людини від тиску і впливу ззовні на особисте життя і внутрішній світ [4, с. 151]. Хоча економічні (ствердження приватного власника, середнього класу...), політичні (демократія, багатопартійність, плюралізм...) також займають вагому нішу в такому суспільстві і забезпечують пошук оптимальних параметрів взаємовідносин між владою і особою, але громадянські права - це основа громадянського суспільства. Стримуючим чинником забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина, крім усіх загальновідомих, є і корупція, якій підвладне громадянське суспільство, що особливо видно на фоні війн піарів - засобів масової інформації.

Сьогодні проблема захисту прав людини вийшла вже давно за межі конкретно взятої держави. Ця проблема стоїть гостро перед багатьма країнами.

Право людини самостійно захищати свої права і свободи вперше було офіційно сформульоване в історичному документі Віденської зустрічі представників держав - учасниць наради з безпеки і співробітництва в Європі. Держави визнали за необхідне поважати право своїх громадян самостійно або сумісно з іншими вносити активний вклад у розвиток і захист прав людини і основних свобод [4, с. 195]. Адже захист і «здійснення прав та основних свобод людини і громадянина є одним із основних факторів, які забезпечують стабільність громадянського суспільства та свідчать про демократичність державно-правової системи» [2, с. 3]. Крім того, це право деталізовано прийняттям Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод у 1950 р.

Більше 50 років тому Радою Європи було утворено надійну правову систему захисту прав людини. Основним призначенням її було насамперед зупинення, попередження поширення тоталітаризму в Європі і в ідеалі - його викоренення. Створений і на сьогодні дуже результативно діє Європейський суд з прав людини, в який можуть звертатися і українські громадяни. Звертатися можна після дотримання всіх засобів національного захисту в міжнародні органи за захистом порушеного права, учасниками яких вона є. Слід зазначити, що держави виконують рішення даних органів, які були прийняті щодо них. Вагомим і дієвим є інститут Комісара з прав людини Ради Європи, який відповідно до Резолюції (99) 50 «Про Комісара з прав людини» має бути не судовим інститутом, а здійснювати функції освітнього характеру, прищеплювати розуміння і повагу до прав людини. Крім нього існує пост Верховного комісара ООН з прав людини Ради Європи.

17 липня 1997 р. Україна вступила в Раду Європи, у зв'язку з чим нашою державою всі положення європейської системи захисту прав людини взяті до уваги і виконуються. Це зобов'язує Україну забезпечити розробку і реалізацію напрямів соціального прогресу, відповідних сучасним тенденціям світу і демократії в Європі.

Сьогодні в Україні важливе значення надається сфері освіти у галузі прав людини. І прикладом може слугувати Друга міжнародна конференція «Освіта у галузі прав людини - основа побудови громадянського суспільства», яка була проведена в м. Харкові у 1997 р. Крім того, дуже часто конференції на подібну тематику провадять Академія адвокатури, Національний університет Києво-Могилянська академія, Академія управління при Президентові України та інші навчальні заклади і практичні установи протягом останнього часу. У Львівському національному університеті діє лабораторія з прав людини, яка всесторонньо досліджує дане питання.

Однак поряд з позитивними рисами, які свідчать, що правам людини в Україні приділено суттєву увагу, існують і негативні показники, серед яких є бажання окремих політиків автоматично перенести основні права і свободи людини на національний ґрунт. Це явище прогресивне, але й водночас дещо негативне. Набір прав людини не можна автоматично переносити із світової скарбниці правових цінностей в правову систему України без урахування специфіки, національної самобутності, менталітету, свідомості українців.

Можна погодитися з думкою, що дійсно значну провину за те, що в суспільстві так багато неправа, несемо й ми самі - громадяни, адже майже за всю свою історію, в тому числі і в періоди спроб становлення своєї державності, українці не вміли і не жили в умовах справедливості, свободи. Особливо небезпечним видається той факт, що в Україні до сьогодні її громадяни не вміють, не знають і не звикли захищати свої порушені права і взагалі в суспільстві панує тотальний правовий нігілізм. Одним із його проявів є ігнорування суб'єктивних прав і законних інтересів конкретних суб'єктів правовідносин, окремих особистостей, цілих спільнот, народу, націй, де право не належить до першорядних цінностей, де воно втратило чи не остаточно свій гуманістичний сенс [6, с. 65]. Громадяни втрачають віру в право як загальнолюдську цінність, і у них формується думка, що держава неспроможна їх захистити.

Подолати правовий нігілізм у сфері захисту прав людини можна підвищенням рівня правової культури суспільства, під якою розуміємо систему правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші важливі соціальні цінності. Ще О. Алексєєв писав, що для того, щоб жити в праві, необхідно, щоб це право жило в нас. Висока правова культура суспільства - це розвинутість усіх його правових інститутів: законодавства правотворчої та правореалізуючої діяльності, правового захисту особи.

Крім того, нормативні акти, автором яких є держава, повинні бути пронизані ідеєю шани до громадянина, справедливого ставлення до нього - принцип гуманізму має пронизати всю сферу законодавчої діяльності в сучасній Україні, якщо ми поставили за мету побудову правової держави і формування громадянського суспільства.

Сьогодні вже дещо зроблено в Україні для підвищення правової культури населення. Так, закони України публікуються в засобах масової інформації, проводиться трансляція пленарних засідань сесії Верховної Ради, систематично виходить в ефір телерадіоканал «Право», інші передачі правового характеру, збільшено набір студентів у юридичні вищі навчальні заклади та на юридичні факультети тощо.

Однак цього недостатньо. Необхідно змінити менталітет людей, сформувати і захопити людей державницькою ідеологією, яка матиме за основу моральні цінності та ідеали, формуватиме у громадян прагнення до самоосвіти, стабілізуватиме політичну і економічну ситуацію в країні.

Проте головне на сьогодні полягає в тому, щоб Конституція увійшла в наше життя як справжній і дійовий Основний Закон держави, який забезпечить правовий фундамент для подальшого розвитку нашого суспільства. Тому сьогодні найважливішим є питання якомога швидшого запровадження в усі сфери життя положень нової Конституції України. Будуючи свою політику в галузі прав людини, наша держава бере за взірець ті норми, які сформульовані в цілій низці документів Організації Об'єднаних Націй та інших авторитетних міжнародних організацій, і які прийняті як своєрідний еталон громадянських прав у світовому співтоваристві.

Визнання та захист прав і свобод людини стали сьогодні могутнім чинником, чітким орієнтиром прогресивного розвитку всього світового співтовариства у напрямі до співтовариства правових держав, критерієм гуманізації внутрішньої та зовнішньої політики його членів і умовою для ствердження громадянського суспільства. Якщо ми прагнемо побудувати цивілізоване громадянське суспільство, тобто суспільство, яке є людською спільністю, то мусимо проголосити пріоритет прав і свобод людини, її інтересів. Отже, на конституційному рівні має бути закладено якісно нову модель організації життя людини і суспільства, відповідно до якої весь державний і суспільний механізм переорієнтовується на здійснення й захист прав і свобод людини. Всі політичні, економічні, соціальні та культурні права людини мають дістати своє відображення у відповідних інститутах громадянського суспільства, таких, як власність, підприємництво, сім'я, освіта, наука і культура, громадські об'єднання, свобода інформації тощо. Ці інститути повинні стати надійним матеріальним фундаментом усіх видів прав і свобод людини.


Висновки

Громадянське суспільство починається з громадянина, його свободи, благополуччя, активної позиції у сфері політико-правових відносин. У такому суспільстві утверджується атмосфера свободи, яка, у свою чергу, формує вільну людину. Залишаючись вільними, громадяни такого суспільства шанують закони, усвідомлюючи, що вони йдуть від них самих, від їхнього суспільства, відбивають і захищають їхні права, свободи та інтереси. Відповідно завдання конституційного регулювання полягає в тому, щоб за допомогою конституційних приписів забезпечити умови для реалізації прав і свобод людини і громадянина, їх честі та гідності [6, с. 5].

Сьогодні однозначно можна сказати, що встановивши на конституційному рівні основи громадянського суспільства, Конституція юридично забезпечила незалежність такого суспільства від держави, визначила гарантії проти незаконного втручання держави в його справи, механізми такого захисту та межі впливу держави на соціальні процеси. Окрім того, в процесі державницької діяльності на всіх її рівнях слід пам'ятати слова Томаса Пейна, що «людина прийшла до суспільства не для того, щоб стати гіршою, ніж вона була до того, чи мати менше прав, ніж вона мала раніше, а щоб ці права краще оберегти».


Список використаної літератури

1. Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень). - X., 1997. - 64 с.

2. Тацій В. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини — головний конституційний обов'язок демократичної, правової, соціальної держави // Вісник Академії правових наук України. - 2000. - № 4.

3. Геллнер Зрнест. Условия свободи. Гражданское общество и его исторические соперники. «А. Б. Маріонет». - М., 1995.

4. Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е. А. Лукашева. - М., 1999.

5. Братасюк М. Подолання правового нігілізму в сучасній Україні як проблема збереження гуманістичного сенсу права // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. Щорічник / За заг. ред. проф. Б. Лановика. - Тернопіль, 1998.

6. Тодика Ю. Роль Конституції України в становленні громадянського суспільства // Вісник Академії правових наук. - 1999. - № 2.

7. Пейн Томас. Права людини / Пер. з англ. Ігор Савчак. - Л., 2000. - 288 с.





Реферат на тему: Проблеми захисту прав громадян на етапі становлення сучасної економіки (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.