Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Проблеми та особливості регіонального ринку праці в Україні (реферат)

Зміст

1. Проблеми та особливості ринку праці в Україні

2. Оцінка рівня тіньової складової ринку праці в Україні

3. Регіональний ринок праці

4. Прогнозування якості робочої сили на регіональному ринку праці

Використана література

1. Проблеми та особливості ринку праці в Україні

Зміни в економіці України за останні роки вимагають вирішення проблеми формування конкурентноспроможного ринку праці. Саморозвиток і пристосування ринку праці до сучасної економічної ситуації створили в Україні досить суперечливий клубок соціально-трудових відносин. У ньому сполучені масштабна нерегламентована зайнятість, низька мотивація до праці і заробітна плата, регрес у структурі зайнятості і погіршення якості робочої сили, текучість кадрів, приховане безробіття.

Дослідженню проблеми розвитку національного ринку праці багато уваги приділяли в своїх роботах О. Амосов, С. Бандур, Д. Богиня, І. Бондар, В. Васильченко, М. Долішній, А. Колот, Г. Мостовий, В. Петюх, М. Шаленко, Л. Шевченко та ін. Залишається актуальним вирішення проблем низької ефективної зайнятості населення, невідповідністю між попитом і пропозицією робочої сили, поганою соціальною захищеністю працівників в Україні.

Ринок праці в Україні являє собою складну систему, яка постійно розвивається і вдосконалюється. Впродовж останніх років ситуація на національному ринку праці формувалась під впливом позитивної динаміки макроекономічних показників, вона є наслідком послідовного здійснення заходів державного регулювання зайнятості та характеризується зростанням зайнятості населення та адекватним зменшенням безробіття.

За даними Держкомстату України чисельність зайнятого населення впродовж 2001-2007 років збільшилась на 930 тис. осіб і у середньому за 2007 рік склала 20,9 млн. осіб; чисельність безробітного населення скоротилась за цей період на 1 млн. осіб. Рівень безробіття населення скоротився до 6,4% від економічно активного населення у віці 15-70 років, його значення є нижчим ніж у таких економічно розвинутих європейських країнах, як Німеччина, Франція, Фінляндія, Польща, Бельгія та інші.

Економічне зростання 2008 року, хоч і поступове, створило умови для підвищення доходів населення, в першу чергу, заробітної плати та збільшення її частки у сукупних доходах. Проте через низькі стандарти оплати загальний рівень доходів залишається низьким. Низький рівень трудових доходів і їх невиправдана диференціація неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності. Наслідком цього стає низька трудова активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі праці. До всього додається ще й високе податкове навантаження, що не стимулює ані роботодавців, ані, власне, саму робочу силу.

Досить гострими продовжують залишатися міжгалузеві співвідношення у рівнях оплати праці. Належність до певної сфери діяльності створює співвідношення в оплаті праці. Насправді ж оплата має залежати від якості та результатів праці, як показує світова практика. Відповідно до специфіки регіональних економічних комплексів, зберігаються і високі міжрегіональні відмінності у рівнях заробітної плати. Вже зараз амплітуда коливань становить 100% від середнього по країні рівня в деяких галузях ( рис. 1).

За даними Держкомстату України, середньомісячна номінальна зарплата штатного працівника протягом І кварталу 2008 року склала 1619 грн., і зросла в порівнянні з відповідним періодом минулого року на 39,4 %. Зростання реальної заробітної плати (більш ніж на 14%) спостерігалося в усіх регіонах за винятком Дніпропетровської області, а найбільше - у Волинській, Закарпатській, Кіровоградській, Київській та Чернігівській областях.

Разом із тим, сучасний стан ринку праці характеризується наявністю низки проблем, які є бар'єром для нормального соціально- економічного розвитку як всієї країни, так і її окремих регіонів. Гострими лишаються проблеми економічної активності населення, кількісно-якісного дисбалансу між пропозицією та потребою у робочій силі, низького кваліфікаційного рівня шукачів роботи та працюючого населення, а також проблеми зайнятості молоді та інвалідів, насамперед у монофункціональних містах, шахтарських регіонах, сільській місцевості, нелегальні зовнішні трудові міграції, неформалізовані внутрішні трудові міграції та тіньовий ринок праці.

Глобальною проблемою ринку праці є його функціонування в умовах вступу України до СОТ, у тому числі проблема конкурентоспроможності національної робочої сили та зайнятості в Україні іноземців із позиції визначення їх місця в соціумі країни. Проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу ставить проблему забезпечення об'єктів будівництва та реконструкції чемпіонату необхідною робочою силою.

Причинами незадоволеного попиту роботодавців на робочу силу за рахунок випускників професійнотехнічних навчальних закладів є:

- незадовільна якість підготовки кадрів (випускнику відмовляють у робочому місці на підставі низької кваліфікації, невідповідності професійних знань і вмінь потребам робочого місця, що є наслідком недосконалого змісту професійного навчання внаслідок застарілих кваліфікаційних характеристик професій та відсутністю незалежної кваліфікаційної атестації випускників навчальних закладів);

- підготовка навчальними закладами кваліфікованих робітників, професійний склад яких не враховує ситуацію на регіональних ринках праці (через відсутність державної системи професійної орієнтації населення та недосконалої, низькоефективної системи державного замовлення на професійну підготовку кадрів функціонуючої на адміністративних засадах).

В основі причин незадоволеного попиту роботодавців на якісну робочу силу за рахунок дорослого населення – відсутність системи навчання дорослого населення впродовж трудового життя. Тягар фінансування професійного навчання на виробництві покладено лише на роботодавця. Наслідком є економічна неспроможність підвищувати кваліфікаційний рівень працівників або незацікавленість роботодавців у підвищені якості персоналу.

В Україні було проведено земельну реформу, змінено модель економічного розвитку села, відбулося становлення нового соціального прошарку – землевласників, які працюють у фермерських або особистих селянських господарствах, членами яких на сьогодні є 6 млн. осіб. За період із 2001 по 2007 рік рівень безробіття сільського населення зменшився з 7 до 5,4 %.

Разом с цим, існують проблеми і на цьому сегменті ринку праці. Ефективність діяльності особистих селянських господарств є низькою, праця важкою, соціальна захищеність - недостатньою.

Наступною проблемою ринку праці в Україні е тінізація зайнятості.

Проблеми нелегальних відносин у сфері зайнятості пов'язані із:

- значним рівнем фінансового навантаження на фонд оплати праці;

- недотриманням норм трудового законодавства в частині належного оформлення трудових відносин роботодавцем;

- неврегульованою внутрішньою трудовою міграцією, основними чинниками якої є розбалансованість попиту та пропозиції робочої сили в розрізі регіонів (на сьогодні найбільшу кількість вакансій пропонують роботодавці Києва, Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Запорізької областей).

Проблемою є нелегальна праця громадян України за кордоном, неналежний соціальний захист, ризики страхових заощаджень і пенсійного забезпечення, відсутність надійних механізмів перерахування отриманих за працю за кордоном коштів, повернення мігрантів. Нівелювання негативних проявів зовнішньої трудової міграції громадян України, насамперед, пов'язане зі створенням привабливого внутрішнього ринку праці, укладенням угод щодо працевлаштування та соціального забезпечення громадян України, які перебувають за її межами.

Характерною ознакою ринку праці України є низький рівень зайнятості осіб із інвалідністю. За даними інформаційно-обчислювального центру Мінпраці у 2008 році кількість працюючих інвалідів склала 515 тис. осіб, або 39% від загальної чисельності інвалідів працездатного віку, тоді як в інших країнах рівень зайнятості цієї категорії громадян є значно вищим (наприклад, в Італії – 55%, у Швеції – 60,1%, у Китаї – майже 80%).

Основними причинами, які стримують зайнятість інвалідів в Україні, є:

- порівняно низький рівень освіти інвалідів і їх професійної підготовки;

- недостатній рівень підтримки тих, хто вперше виходить на ринок праці (випускників навчальних закладів);

- недостатня кількість робочих місць, на яких може бути задіяна праця інвалідів.

З метою подолання регіональних диспропорцій на ринку праці та забезпечення економічного розвитку, доцільно запровадити наступну систему заходів:

- збільшення фінансових надходжень до служб зайнятості несприятливих регіонів за рахунок державного перерозподілу всіх коштів, отриманих у регіонах залежно від потреб кожного з них;

- розширення сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць через встановлення сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, на яких створюються нові робочі місця, надання державної підтримки сільськогосподарськім виробникам, підприємствам у депресивних регіонах;

- удосконалення механізму формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних і робітничих кадрів на основі даних про стан регіональних ринків праці;

- запровадження системної взаємодії роботодавців і професійно-технічних навчальних закладів шляхом активізації участі роботодавців у створенні сучасної навчально-виробничої бази;

- розробка та впровадження програм покращення демографічної ситуації в регіонах шляхом фінансової підтримки найбільш уразливих верст населення; забезпечення гідних соціальних гарантії для багатодітних родин (встановлення пільг у медичному, освітньому обслуговуванні );

- реалізацію механізмів щодо працевлаштування випускників навчальних закладів, передбачених Законом України „Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю”.

Упровадження цих заходів дозволить підвищити якість національної робочої сили, подолати регіональні диспропорції на ринку праці в Україні та істотно підвищити попит на робочу силу.

2. Оцінка рівня тіньової складової ринку праці в Україні

Однією з головних задач економічних перетворень в Україні є легалізація „тіньового” сектору. Тіньова економіка - це економічна діяльність, що не враховується і не контролюється офіційними органами та спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства. З точки зору характеру відтворювальних процесів у сегментах тіньової економіки, вона поділяється на: неофіційну (неформальну) економіку (легальна діяльність, яка не враховується офіційною статистикою через недосконалість статистичних спостережень); приховане виробництво (діяльність, яка дозволена законом і здійснюється виробниками, котрі мають на це право, але прихована від оподаткування); незаконну економічну діяльність (підпільна економіка) (включає незаконне виробництво товарів і послуг, а також незаконний перерозподіл доходів і активів); кримінальну економіку (абсолютно незаконна економічна діяльність). За оцінками рівень „тіньової” економіки в Україні складає майже 45%.

Проблеми функціонування тіньової економіки, особливості формування, розподілу доходів активно досліджуються в економічній літературі. Належну увагу цим проблемам приділяли Базілевич В.С., Барсукова С.Ю., Гуменюк В.В., Мазур І.І., Мандибура В.О., Прісняков В.Ф., Реутов В.Г., Сото Е.Д., Турчинов О. В., Черевко О.В., Шелудько Н.М. та інші.

Але проблема впливу тіньової складової ринку праці на формування доходів бюджету мало досліджена. Проте без осмислення реального в якісному і кількісному вимірі процесу цього впливу неможливо оцінити динаміку рівня життя населення, майнове розшарування та створити надійну систему соціального захисту.

Метою роботи є розрахунок рівня тіньової складової ринку праці в Україні. Основними причинами тінізації ринку праці в сучасних умовах є: надмірний податковий тягар, низька якість державних послуг (медичних, освітніх, комунальних тощо), складна система оподаткування, високий рівень корупції та некомпетентність державних службовців, відсутність довіри до державних інституцій.

Проаналізуємо вплив ринку праці та товарного ринку на доходи бюджету. Схему грошового потоку представлено на рис. 1. Будемо вважати, що на ринку праці існує три групи населення.

Перша група – зайняте населення (легально), до цієї групи належать ті працівники, які офіційно зареєстровані на підприємствах та отримують офіційно всю суму заробітної плати, тобто сплачують податки в повному обсязі. Також до цієї групи належать ті працівники, які також зареєстровані офіційно, але частину заробітної плати отримують у „конвертах”, тобто лише частина їх доходу оподатковується, саме ця частина і входить до першої групи.

Друга група – зайняте населення (нелегально), до цієї групи належать ті працівники, які зареєстровані офіційно, але частину заробітної плати отримують у „конвертах”, тобто ця частина, що не оподатковується, і є „світло-сірим” сектором на ринку праці.

До третьої групи відноситься населення, яке отримує доходи та не сплачує податки, тобто займається незареєстрованою діяльністю. Наприклад, населення, що веде підсобне господарство, перепродає товари, виконує різні послуги (ремонт техніки, пошив одягу тощо) або ж отримує доходи кримінальним шляхом.

Основним завданням дослідження тіньової складової ринку праці є виявлення незареєстрованих доходів та оцінка обсягу недоотриманих податків. Вирішення цього завдання призведе до збільшення надходжень до бюджету (на рис. 1 - пунктирна стрілка від ринку праці до доходів бюджету).

У свою чергу, отримані населенням доходи потрапляють на ринок товарів. Саме на ринку товарів можна визначити наявність незареєстрованих доходів. Оскільки всім відомо, що витрати покупця не можуть перевищувати його дохід. На цьому твердженні і базується метод визначення обсягів незареєстрованої економічної діяльності - метод "витрати населення - роздрібна торгівля". Вирішення цього завдання також призведе до збільшення надходжень до бюджету (на рис. 1 - пунктирна стрілка від ринку товарів до доходів бюджету).

Оцінку рівня тіньової складової ринку праці в Україні пропонується здійснювати в чотири етапи. Етап 1. Визначення загальних вимог до аналізу тіньової економічної діяльності на ринку праці. На цьому етапі необхідно визначити мету та завдання аналізу, об'єкти аналізу та часовий період, на якому буде здійснюватися аналіз.

Етап 2. Визначення рівня тіньової діяльності на ринку праці. На цьому етапі необхідно: - оцінити рівень тіньової зайнятості, тобто умовний рівень тіньової зайнятості (Yтз ) за формулою:

Yтз = 100 - (Yз + Yб ),

де Yтз - умовний рівень тіньової зайнятості (%);

Yз – рівень зайнятості трудових ресурсів (відношення чисельності зайнятого в економіці міста (регіону, країни) працездатного населення до чисельності трудових ресурсів), %;

Yб – рівень безробіття (відношення чисельності зареєстрованих безробітних до чисельності трудових ресурсів), %.

- оцінити тіньову складову зайнятого населення (анкетування);

- оцінити обсяг незареєстрованої економічної діяльності за методом "витрати населення - роздрібна торгівля":

Tн = (ВГ - Р)/ Р * 100

де Tн - обсяг незареєстрованої економічної діяльності (%);

ВГ - витрати домогосподарств на придбання товарів;

Р - обсяг роздрібної торгівлі.

Етап 3. Аналіз взаємозв'язку та причин виникнення тіньової економічної діяльності. Необхідно проаналізувати та визначити причини виникнення тіньової економічної діяльності (наприклад, недоліки в системі оподаткування доходів, у чинному законодавстві, що регулює трудові відносини, низький рівень контролю з боку держави за фінансовою діяльністю населення тощо).

Етап 4. Узагальнення результатів дослідження та розроблення рекомендацій зі зниження рівня тіньової економічної діяльності населення.

Запропоновану поетапну процедуру застосовано для оцінки рівня тіньової складової на ринку праці в Україні за період з 2002 р. по 2008 р.

На першому етапі визначено мету та завдання аналізу. Метою оцінки рівня тіньової складової ринку праці є встановлення обсягів доходів населення, які були неоподатковані за рахунок заниження бази оподаткування. Основною вимогою до аналізу є максимально можлива точність розрахунків.

Наступним кроком є визначення рівня тіньової зайнятості, тобто умовного рівня тіньової зайнятості (Yтз ) за формулою (1), на основі статистичних даних, щодо чисельності зайнятого в економіці країни працездатного населення та чисельності зареєстрованих безробітних за період, що аналізується. Результати розрахунку наведено в табл. 1.

Умовний рівень тіньової зайнятості за період з 2002 р. по 2008 р. збільшився на 8 %, у той час як рівень зайнятості трудових ресурсів зменшився на 4 % та рівень безробіття також зменшився практично на 4 %.

У середньому умовний рівень тіньової зайнятості склав 35,57%. Це свідчить про те, що на ринку праці в Україні населення віддає перевагу незареєстрованій діяльності. Слід зауважити також, що умовний рівень тіньової зайнятості дуже великий і складає майже 40 %. Відразу виникає питання, а за рахунок яких доходів існує близько 40 % працездатного населення?

Звісно показник умовного рівня тіньової зайнятості дещо перебільшує реальний показник тіньової зайнятості, оскільки включає всіх офіційно не працюючих громадян працездатного віку. Практично всі загальні оцінки масштабів тіньової економіки і обсягів доходів, що отримують суб'єкти тіньової діяльності, об'єктивно мають умовно-експертний характер.

Поряд із розв'язанням проблеми зайнятості, найважливішим фактором зменшення розмірів тіньової діяльності та її впливу на доходи населення є політика в сфері заробітної плати.

Наступним кроком на другому етапі аналізу є оцінка обсягу незареєстрованої економічної діяльності за методом "витрати населення - роздрібна торгівля".

Метод "витрати населення - роздрібна торгівля" порівнює витрати населення на товари з обсягами роздрібної торгівлі цими товарами. Різниця між обсягами витрат населення на товари та обсягами роздрібної торгівлі цими товарами вважається купівлею товарів у тіньовому секторі.

Витрати домогосподарств на придбання товарів та послуг представлені на рис. 2

Суттєве зростання цього показника, як свідчать дані Української статистичної служби, відбулося у 2007 та 2008 роках. Так, 2008 року, у порівнянні з 2002 роком витрати домогосподарств на придбання товарів та послуг в Україні збільшились майже у 4,5 разу.

Обсяг роздрібної торгівлі має тенденцію до зростання, як представлено на рис.3. Обсяг роздрібної торгівлі зростав більшими темпами, ніж витрати домогосподарств на придбання товарів та послуг. Так, різниця між 2008 роком та 2002 роком складає 383715 млн. грн., тобто збільшився майже в 7 разів.

Беручи до уваги, що різниця між обсягами витрат населення на товари та обсягами роздрібної торгівлі цими товарами вважається купівлею товарів у тіньовому секторі, визначимо обсяги незареєстрованої економічної діяльності за методом «витрати населення – роздрібна торгівля», застосувавши формулу (2).

Послідовність розрахунку обсягу тіньової економічної діяльності за методом «витрати населення – роздрібна торгівля» представлено в табл. 2.

Обсяг тіньової економічної діяльності за методом «витрати населення – роздрібна торгівля» має тенденцію до зменшення. Найбільший відсоток тіньової економічної діяльності був у 2002 році і складав 134,2%, найменший – у 2008 р. з обсягом у 53,4%.

Наступним кроком на другому етапі аналізу впливу тіньової діяльності на ринку праці на формування доходів бюджету є оцінка тіньової складової зайнятого населення. Тобто, оцінка „світло-сірого” сегменту на рис. 1.

Під рівнем тіньової складової зайнятого населення будемо розуміти ту суму заробітної плати, яку зайняте населення отримує „у конвертах”. Для визначення суми неоподаткованої заробітної плати проведено опитування, тобто на одному з підприємств м. Запоріжжя опитано працівників на предмет їх фактичної заробітної плати. Для визначення цього рівня було введено припущення, що аналогічний рівень „прихованої заробітної плати” зберігається і на інших підприємствах.

В опитуванні брали участь 94 працівники однієї з торговельних фірм м. Запоріжжя. Опитувані відповідали на питання щодо фактичного рівня заробітної плати та того рівня, що відображається у звітності підприємства. По отриманих даних розрахуємо рівень тіньової заробітної плати за формулою:

ТЗ = (ЗП ф ЗП з)/ ЗП з * 100%

де ТЗ - рівень тіньової заробітної плати, % ; ЗПф - фактична заробітна плата, грн.;ЗПз - звітна заробітна плата, грн.

По деяких співробітниках рівень тіньової заробітної плати навіть перевищує 1000%, а в середньому по підприємству рівень тіньової заробітної плати склав 179,7%. У цілому по підприємству спостерігається перевищення фактично утриманих доходів від зазначених у звітності у 2,9 разу. Цікаво, а на яку суму „постраждав” бюджет від такого „рівня тіні”? Для вирішення цього питання було порівняно суму податку на доходи фізичних осіб, що утримана з сумою податку – що мав би бути реально утриманим.

Таким чином, отримано, що рівень ухиляння від оподаткування на дослідженому підприємстві дорівнює 2,04, що означає, що підприємство у 2,04 разу менше перераховує в бюджет податків, ніж потрібно. Оскільки в автора не було можливості отримати аналогічну інформацію по інших підприємствах, то в даному дослідженні припущено, що такі ж тенденції зберігаються і на інших підприємствах.

На третьому етапі оцінки рівня тіньового ринку праці в Україні визначені причини виникнення тіньової економічної діяльності. До таких причин можна віднести: недоліки в системі оподаткування доходів, у чинному законодавстві, що регулює трудові відносини, - низький рівень контролю з боку держави за фінансовою діяльністю населення тощо.

Етап четвертий. Узагальнюючи отримані результати, можна припустити, що умовний рівень тіньової зайнятості складає 35%, а рівень прихованої заробітної плати 290 %, базуючись на цих міркуваннях визначено суму „фактично отриманої заробітної плати” населенням та проаналізовано відхилення по податковим надходженням до бюджету за період з 2002 р. по 2008 р. Результати розрахунку наведено на рис. 4.

Таким чином, можна стверджувати, що бюджет України отримує податкових надходжень практично в 3 рази менше ніж мав би. Рекомендації щодо зниження рівня тіньової економічної діяльності населення з метою збільшення податкових надходжень до бюджету: спрощення процедури державної реєстрації приватних підприємців, зниження податкового тиску.

Застосування запропонованої поетапної процедури оцінки рівня тіньової складової ринку праці дозволяє виявити частину неоподаткованих доходів та оцінити обсяг недоотриманих державою податків.

3. Регіональний ринок праці

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи господарювання. Він є одним з типів ринків за економічним призначенням. В.М. Пелюх виділяє, крім ринку праці, такі типи ринків: ринок засобів виробництва, ринок продуктів (предметів споживання), фінансовий ринок (ринок позичкових капіталів), ринок послуг (освітніх, побутових, медичних і т.п.), ринок технологій, ринок інформації, ринок духовних благ.

Перед тим як дослідити економічну сутність категорії "регіональний ринок праці” та визначити умови його функціонування, треба спочатку розглянути такі категорії, як "ринок” та "сукупний ринок праці”. Як відзначає Махсма М.Б.: "Політична економія виділяє чотири напрями у визначенні ринку.

Перший напрям представлений науковцями, які під ринком розуміють простір, місце, сферу збуту товарів. Представники другого напряму визначають ринок як сукупність продавців і покупців, третього – як сукупність товарно-грошових відносин, спосіб координації дій учасників, або як сферу зв'язків товаровиробників. Вчені четвертого напряму вбачають у ринку механізм, технологію здійснення обміну і розподілу товарів”.

Більш точніше визначення категорії "ринок” наведене у підручнику за редакцією професора Базилевича В.Д.: "Ринок – система економічних відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів”.

Проте, як зазначає Брєвнов А.А.: "Визначення ринка ще не розкриває всього змісту цього поняття. Сутність ринку характеризують наступні основні риси:

- ринок передбачає наявність товару;

- ринок передбачає наявність розвиненої і стійкої грошової системи;

- ринок передбачає самостійність і добровільність дій господарюючих суб'єктів, свободу угод і договорів;

- при усій стихійності ринок підпорядковується дії законів: вартості, конкуренції, попиту та пропозиції;

- в особистій зацікавленості передбачається стимулюючий ефект ринка продавців і покупців;

- ринок передбачає повну матеріальну відповідальність усіх учасників за результати своєї діяльності;

- ринок передбачає встановлення вільних ринкових цін, що формуються під впливом попиту та пропозиції;

- ринок передбачає відкритість щодо світового господарства, при якому регіональний ринок є часткою національного, а національний – часткою світового ринку;

- ринок передбачає наявність зовнішніх чинників, що сприяють його розвитку;

- ринок формує такий тип людини, який у свої моральні норми включає також ринкову етику”.

Встановлені ознаки ринку, на нашу думку, справедливі також для окремих його сегментів, у тому числі для ринку праці. Переходячи від визначення загального поняття "ринку” до сутності ринку праці необхідно вказати, що питаннями ринку праці (робочої сили) займалась значна кількість учених. Проте в їхніх дослідженнях у меншій мірі розглядаються питання сутності "регіонального ринку праці”. А втім, регіональний ринок праці є важливою складовою національного ринку праці та суттєво впливає на розвиток соціально-економічної системи регіону та країни. Тому основною метою роботи є уточнення сутності поняття "регіональний ринок праці” та встановлення сучасних умов його функціонування.

Досліджуючи категорію "регіональний ринок праці”, перш за все необхідно визначити сутність загального поняття "ринок праці”. В сучасній економічній літературі існують безліч визначень поняття "ринок праці”. Найчастіше його формулюють як "систему суспільних відносин з погодженням інтересів роботодавців і найманих робітників”.

Проте, ринок праці відіграє важливу роль у забезпеченні безперервності процесу відтворення такого важливого для суспільства товару, як робоча сила. Саме в цьому, на думку Махсми М.Б., полягає економічна сутність ринкових процесів. А тому сутність ринку праці вона визначає як "складну систему економічних відносин з приводу обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва та обігу”. Таке визначення загального поняття "ринок праці” є не зовсім вдосконалене. По-перше, ринок праці – це не тільки економічні, але і значні соціально-трудові відносини, що пов'язані з суспільним і духовним розвитком працюючої людини. По-друге, у наведеному визначенні не достатньо розкрита мотиваційна обумовленість участі людини на ринку праці. По-третє, у визначенні не зовсім враховуються національні традиції та ментальність індивідів у розвитку ринку праці та особливості його створення в регіональному аспекті.

Таким чином, наведене визначення сукупного ринку праці потребує деякого уточнення. Це уточнення повинно базуватися на принципових ознаках сукупного ринку праці та наведених вище зауваженнях до визначення категорії "загальний ринок праці”.

В економічній літературі виділяють різні принципові ознаки сукупного ринку праці. Так, Лукашевич В.М. виділяє чотири характерні ознаки щодо сукупного ринку праці: "По-перше, це сукупність економічних відносин між попитом та пропозицією робочої сили. По-друге, місце працевлаштування, перехрестя різних економічних та соціальних інтересів і функцій. По-третє, із позицій підприємця, це поле взаємовідносин його співробітників. По-четверте – механізм, що забезпечує погодження ціни та умови праці між роботодавцями та працівниками, що наймаються”.

Виділені їм ознаки, на нашу думку, теж потребують деякого уточнення. Так, на наш погляд, перша ознака сукупного ринку праці пов'язана не тільки з сукупними економічними відносинами між попитом і пропозицією робочої сили, але ще з соціально-трудовими відносинами, що суттєво відрізняються від суто економічних відносин. Третя ознака ринку праці фактично розглядається з позиції підприємця (роботодавця), що не зовсім правомірне. Ринок праці - це поле взаємовідносин як окремих роботодавців, так і окремих працівників, між якими виникають різні стосунки, протиріччя, індивідуальні та колективні інтереси тощо. Четверта ознака ринка праці – це не просто механізм, що забезпечує погодження ціни та умов праці, скоріше – це дуже складний організаційно-економічний, фінансово-економічний та соціально-економічний механізм, який забезпечує не тільки погодження ціни та умов праці, але й соціально-економічні, соціально-трудові та інші стосунки між роботодавцями та працівниками, між різними роботодавцями і різними працівниками як в індивідуальному плані, так і в межах усього суспільства як загального поля працевлаштування.

Виходячи з цих принципових зауважень, нами пропонується виділити наступні характерні ознаки сукупного ринку праці. По-перше, це сукупність соціально-економічних та соціальнотрудових відносин, що виникають в суспільстві в умовах взаємодії роботодавців і робітників, що наймаються, та державних органів, які повинні регулювати ці взаємовідносини. По-друге, це сукупність юридичних та фізичних осіб, які взаємодіють між собою як основні суб'єкти з їхніми фінансово-економічними та соціальними інтересами і бажаннями, можливостями і потребами. Потретє, це поле конкуренції між роботодавцями за кращого робітника, конкуренції між робітниками за кращі умови і ціну праці, а також людяність з боку роботодавця. По-четверте, це організаційноекономічний та фінансово-економічний механізм, який забезпечує не тільки погодження ціни і умов праці, але ще й відповідні соціальні та інші стосунки між роботодавцями і робітниками, що підпадають під поняття людяність у індивідуальних та колективних стосунках. По-п'яте, це поле, де ураховується регіональне розміщення володарів робочої сили, національні традиції країни та окремих груп населення, закони ринкового поділу праці, а також сучасні міграційні процеси.

Виходячи з уточнених принципових ознак поняття сукупного ринку праці, можливо його визначити таким чином. Сукупний ринок праці – це складна динамічна система соціальноекономічних та соціально-трудових відносин, яка формується в суспільстві з приводу обміну індивідуальної здатності до праці фізичної особи на відповідні умови та грошово-матеріальні цінності, які необхідні для повного відтворення робочої сили працівника та забезпечення життєдіяльності його родині, з урахуванням регіонального розміщення робітників, національних традицій та поділу праці у відповідності з законами ринкової економіки і міграційних процесів.

Уточнене визначення сукупного ринку праці дає підстави для формулювання сутності категорії "регіональний ринок праці”. Безумовно, регіональний ринок праці – це складова частина загального ринку праці. При цьому на регіональному ринку праці повинні діяти усі принципові ознаки, що і на сукупному ринку праці. Проте, для регіонального ринку праці, можливо виділити специфічні ознаки. По-перше, це поле, де взаємодіють як місцеві, так зовнішні роботодавці та робітники, що з одного боку ускладнює систему взаємовідносин, сприяє підвищенню конкуренції, а з іншого боку – позитивно або негативно впливає на умови праці та ціну робочої сили. По-друге, це поле, де географічні та природні умови вливають найбільшим чином. По-третє, це поле, де національні, ментальні та релігійні аспекти суттєво впливають на вибір працівників і роботодавців. По-четверте, особливості видів економічної діяльності в регіонах суттєво впливають на можливості робітників реалізувати свої фізичні та розумові здібності. Таким чином, виходячи з того, що регіональний ринок праці є частиною сукупного ринку праці, та з урахуванням запропонованих специфічних ознак регіонального ринку, його сутність можливо визначити як частину сукупного ринку праці, яка у своєму функціонуванні базується на загальних та специфічних принципових ознаках і особливостях розвитку регіону.

Регіональний ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею, але які хочуть працювати. Регіональний ринок – це ринок, який дає можливості робітнику знайти собі місце працевлаштування у відповідності зі своїми здібностями, інтересами, умовами та матеріальним забезпеченням.

Основою регіонального ринку праці є економічно активне населення у віці з 15 до 70 років, до якого відносять як тих, що зайняті економічною діяльністю, так і безробітних, що бажають працювати. Загальний обсяг економічно активного населення залежить від кількості мешканців регіону та вікової структури цього населення. Аналіз сучасного регіонального ринку праці за кількістю та структурою економічно активного населення за регіонами України дає підстави стверджувати, що в країні склалась приблизно однакова структура населення, хоча кількісно регіони відрізняються за загальною величиною населення (табл. 1).

З 2000 р. питома вага економічно активного населення регіонів України скоротилась на 1%. Суттєві зміни частки економічно активного населення були відмічені у Вінницькій, Волинській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях.

Ранжування регіонів за питомою вагою економічно активного населення в 2005 р. показує, що найбільший відсоток економічно активного населення у м. Києві та Чернігівській, Закарпатській, Житомирській, Хмельницькій, Миколаївській, Черкаській, Волинській, Херсонській та Сумській областях. Водночас найменьша питома вага економічно активного населення в Івано-Франківській, Тернопільській, Одеській, Луганській, Чернівецькій, Рівненській та Львівській областях. АР Крим посідає в цьому ряду 17 місце, з показником 62,2%, що дорівнює середньому показнику в Україні.

Досліджуючи регіональні ринки праці, необхідно вказати, що економічно активне населення складає основу пропозиції праці. Водночас реальна зайнятість населення у регіонах фактично складає ту частину регіонального ринку праці, що задовольняє попит (табл. 2).

В Україні рівень зайнятості сягає 57,7% населення у віці 15-70 років. Більшість населення країни зайнято відповідною працею. Водночас треба вказати, що в різних регіонах країни рівень зайнятості помітно коливався. За даними табл. 2, найбільша питома вага зайнятості населення припадала на м. Київ та м. Севастополь, а також Закарпатську, Чернігівську області та АР Крим. Найменша, за відсотковим відношенням, зайнятість була помічена в Чернівецькій, Тернопільській та Івано-Франківській областях.

Щоб ефективно функціонував регіональний ринок праці, необхідно в регіонах створити відповідні умови. Такими умовами повинні бути: - регіональна конкуренція між власниками робочої сили за право зайняти краще робоче місто, та між роботодавцями за залучення більш кваліфікованої та відповідальної особи, що пропонує власну працю;

- самостійність і незалежність продавця і покупця робочої сили, які діють у відповідності з загальним трудовим законодавством країни та особистими його аспектами у регіоні;

- рівновага на регіональному ринку праці між робочими місцями, пропозицією робочої сили та загальною сумою заробітної плати;

- відносини на регіональному ринку праці повинні формуватися на засадах договорів та угод між рівноправними партнерами;

- створення об'єднань роботодавців і робітників для захисту своїх інтересів;

- прагнення робітників продати свою працю найдорожче, а роботодавців – купити найдешевше;

- взаємозв'язок регіонального ринку праці з національним і світовим ринками праці.

На сучасному регіональному ринку праці АР Крим формується ряд тенденцій відносно попиту та пропозиції робочої сили. По-перше, зростає попит на кваліфікованих робочих та зменшується потреба у службовцях. По-друге, працівники, як робочі, так і службовці прагнуть продати як можливо дорожче свою робочу силу, а роботодавці ще не готові купувати її за законами ринкової економіки, тобто на рівні, якій відповідає сучасним умовам ціноутворення на загальному ринку праці. По-третє, скорочується пропозиція на висококваліфіковані кадри робочих спеціальностей, особливо в будівництві, промисловості, сільському господарстві, що суттєво погіршує ситуацію на ринку праці регіону. По-четверте, на регіональному ринку праці спостерігається значний відтік робітників у найбільш працездатному віці 20-50 років. По-п'яте, зростає кількість працівників, які мають відповідну освіту, але не можуть виконувати професійні обов'язки через свою низьку професійну кваліфікацію.

Таким чином, дослідження сутності й умов функціонування регіонального ринку праці дає підстави для наступних висновків:

1. На основі дослідження сутності категорій "ринок” і "ринок праці” уточнено поняття "загальний ринок праці” та розвинуті основні принципові ознаки сучасного ринку праці.

2. Виходячи з загального поняття "ринок праці”, в статі уточнено сутність регіонального ринку праці та визначено його специфічні ознаки.

3. Встановлено, що регіональний ринок праці є частиною загального ринку праці зі своїми загальними та специфічними рисами, на якому функціонують регіональні суб'єкти – робітники та роботодавці, що конкурують між собою за робочі місця та кращих робітників.

4. В регіонах України зменшується економічно активне населення, питома вага якого поступово скорочується. Скорочується також кількість зайнятих, що підтверджує тенденцію до зменшення регіональних ринків праці.

5. На регіональному ринку праці АР Крим формуються тенденції, які негативно можуть вплинути на соціально-економічне становище автономії в недалекій перспективі.

Дослідження в цьому напрямі мають бути здійснені для подальшого вивчення сучасних тенденцій та встановлення закономірностей розвитку загального і регіонального ринків праці в Україні.

4. Прогнозування якості робочої сили на регіональному ринку праці

У сучасних ринкових умовах господарювання у діловому світі високорозвинених країн утвердилася філософія забезпечення стабільного та прогресивного економічного розвитку. Її головна увага зосереджена на визначальній ролі людини для ринку праці, а також на діяльності підприємств, забезпеченні економічного зростання та процвітання на всіх рівнях розвитку. Науковці вважають, що саме рівень якості робочої сили визначає соціально-економічне становище будь-якої країни на світовій арені.

Незважаючи на постійний інтерес науковців до даної проблеми, і досі відсутній загальноприйнятий підхід до визначення сутності якості робочої сили, не в повній мірі досліджено питання регулювання та підвищення якості робочої сили в конкурентному середовищі, а також не повністю досліджена методика оцінки якості робочої сили. Багато питань усе ще чекають на істотні уточнення і доповнення з огляду на особливості сучасного розвитку економічних відносин в Україні.

Об'єктом ринкового дослідження є якість робочої сили на регіональному ринку праці. Важлива роль трудового чинника потребує визначення якісних параметрів робочої сили та вибір методики їх оцінки. Слід зазначити, що характеристика параметрів оцінки має відповідати системному уявленню про якість робочої сили. Крім того, кожний параметр якості робочої сили може бути розглянутий із системних позицій і представлений більш детально.

Багатогранність якості робочої сили визначає широке коло його партнерів, сукупність яких залежить також від рівня їх розгляду. У зв'язку з цим в кожному конкретному випадку необхідно виділити параметри, які відіграють найбільш важливу роль у формуванні якості робочої сили і ефективному її функціонуванні. Вплив розглянутих чинників залежить від рівня їх розвитку, тобто якісного вираження цих факторів. Рівень розвитку кожного фактора визначається на основі системи показників.

Аналіз наукових джерел показав, що для оцінки робочої сили науковці пропонують використовувати широкий набір методів, а саме: метод парної оцінки (вибір кращого робітника з пари претендентів); метод порівнянь (порівняння показників, які характеризують наявність певних якостей у робітника і вимог до посади; використання бальної оцінки та її порівняння з нормативною величиною); метод експертної оцінки (розрахунок статистичних показників думок експертів; ранжування і парне порівняння факторів; розрахунок коефіцієнта); матричний метод (порівняння наявності певних якостей у робітника з еталонними вимогами); тестування (визначення наявності у робітника ділових якостей; оцінка рівня цих якостей); метод показників (збір даних; вивчення документів опитування, спостереження; обробка і оформлення).

Слідуючи представленій логіці, можемо дійти до висновку, що повноцінному дослідженню, результатом якого є якісно новий теоретико-методологічний рівень вивчення проблеми, має передувати створення відповідної дослідної бази, що апріорі неможливо, оскільки несформовані основні поняття, на яких базується методологія дослідження. У такому випадку, на наше переконання, варто звернути увагу на суто спеціалізовані дослідницькі методи, серед яких найчастіше використовуються методи аналогій, порівнянь а також економіко-математичні методи.

Застосування економіко-математичного апарату має гарантовані переваги у зменшенні кількості помилкових висновків. З іншої сторони, математичні інструменти на сучасному етапі достатньо опрацьовані і дозволяють досліджувати різноманітні сторони наукової проблеми, які методологічно достатньо формалізовані, а за процедурою аналізу не накладають обмеження на змістовний результат. Слід зважити, що головною перевагою математичного аналізу є можливість широкого застосування креативних підходів, коли дослідження проблеми спрямовується у русло, що іншими методами не піддавалось аналізу. Негативною стороною математичної складової наукового дослідження є часта підміна методології математичним апаратом, з подальшою підміною економічного механізму математичним. На практиці уникнення цієї помилки можливе за рахунок дотримання принципу послідовності моделювання, коли спочатку будується економічна чи управлінська модель механізму, а на завершальному етапі для кількісного оцінювання чи прогнозування визначається математичний аналог цієї ж моделі.

На наш погляд, до методологічних інструментів управління якістю робочої сили, як ми вже згадували раніше, слід включити результати економіко-математичного моделювання як засоби прогнозування перспектив та наслідків управлінських дій. Пропоновані методологічні засоби представляють собою моделі залежності якості робочої сили від досліджених чинників впливу на якість робочої сили (табл. 1).

Згідно з наявною методологічною процедурою, на основі моделі якості робочої сили та використовуючи трендовий аналіз у прогнозуванні перспективного значення незалежних змінних моделі нами встановлено, що значення коефіцієнта якості робочої сили зростає з 0,2258 у 2007 році до 0,2434 у 2010 році (табл. 2).

Об'єктивно зростання намічене за рахунок збільшення кількості дитячих садків, зростання чисельності студентів денної форми навчання ВНЗ, зростання чисельності випускників денної форми навчання, збільшення кількості населених пунктів, які мають водогін та одночасного зниження обсягів шкідливих викидів.

Отже, концептуальною основою оновлення методик дослідження якості робочої сили на сучасному етапі являється орієнтація на її формування. Відповідно реалізація даної стратегії повинна бути направлена на розробку системи критеріїв і оцінок, проектування програм якості робочої сили, формуючих методологічні основи технологій управління якістю робочої сили.

Використана література:

1. Милашенко Т. Т. Проблеми та особливості ринку праці в Україні / Вісник КДПУ імені Михайла Остроградського. Випуск 6/2008 (53). Частина 1, с.139-141

2. Макаренко О.І. Оцінка рівня тіньової складової ринку праці в Україні / Вісник Запорізького національного університету №1(5), 2010, с.159-164

3. Воробйова О.І. Регіональний ринок праці: сутність та умови функціонування / Экономика Крыма №18, 2006 года, с.15-19

4. Піхур А. В. Прогнозування якості робочої сили на регіональному ринку праці / бизнесинформ № 11(2)'2009 с.168-170





Реферат на тему: Проблеми та особливості регіонального ринку праці в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.