Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Питання до екзамену з предмету "Економіка" (шпора)

Зміст

1. Охарактеризувати особливості розвитку економіки в сучасних умовах. 5

2. Види зайнятості та їх основна характеристика. 6

3. Основні регіони України та їх характерні особливості. 7

4. Зміст та функції податків. Основні види податків. 9

5. Доходи громадян та їх склад. Оподаткування доходів громадян. 12

6. Охарактеризувати основні види ресурсів в Україні. 12

7. Підприємницька діяльність та її види. 15

8. Мета та зміст бізнесу. 17

9. Роль держави в економіці на сучасному етапі. 18

10. Пояснити зміст поняття «менеджмент». 19

11. Гроші та їх основні властивості. Назвати валюти основних країн. 21

12. Основна мета діяльності підприємства. 24

13. Безробіття, його причини та наслідки. Види безробіття. 26

14. Ринок та його особливості. 27

15. Дати загальну характеристику бюджету України. Джерела його наповнення. 28

16. Охарактеризувати зміст мінімальної, номінальної та реальної заробітної плати. 29

17. Підприємства та їх види за ознакою вкладності та розміру. 29

18. Дати характеристику сучасному ринку праці. Основні проблеми ринку праці. 31

19. Основні галузі економіки України та їх роль в розвитку держави. 32

20. Якими основними якостями повинен володіти менеджер. 33

21. Що таке «маркетинг»? Для чого потрібні маркетингові дослідження. 34

22. Надати характеристику соціальних груп населення України. 36

23. Що таке організація та її основні риси. 38

24. Які основні психологічні типи людей ви знаєте. Як це потрібно враховувати в їх трудовій діяльності. 39

25. Що таке якість продукції та послуг. Основні показники якості. 40

26. Зміст рекламної діяльності. Види реклами. 41

27. Розкрити зміст міжнародних економічних відносин України. 43

28. Що таке конфлікт. Види конфліктів та шляхи їх подолання. 44

29. Потреби людини. їх види за значенням та способами задоволення. 46

30. Конкуренція та її роль в умовах ринку. Методи конкурентної боротьби. 47

31. Типи економічних систем та основні ознаки кожної. 48

32. Дати характеристику різним формам власності. 52

33. Підприємництво та його зміст. Основні види підприємницької діяльності. Якими рисами потрібно володіти для ефективного підприємництва. 54

34. Витрати виробництва. їх склад. Основні шляхи здійснення виробництва. 56

35. Конфлікти в організації та її види. 58

36. Сутність і значення національного доходу. 59

37. В чому полягає соціальна політика держави. Основні напрямки соціальної політики. 60

38. Водні ресурси України і їх роль в економіці. 62

39. З якими державами межує Україна і які має з ними економічні відносини. 63

40. Охарактеризувати земельні надра України. 64

41. Малий, середній та великий бізнес та їх основні ознаки. 66

42. Як ви розумієте собівартість продукції та її види. 67

43. Що таке інформація та її види. 69

44. Яких ви знаєте відомих теоретиків та практики менеджменту. 71

45. Що таке юридична і фізична особи. 73

46. Які фактори роблять роботу привабливою. 74

47. Впровадження інновації як стимул розвитку виробництв. 75

48. Які ресурси підприємства ви знаєте. 76

49. Сутність та мета кредитування. 78

50. Охарактеризувати переваги та недоліки економіки перехідного періоду. 79

Список використаної літератури. 81


1. Охарактеризувати особливості розвитку економіки в сучасних умовах

Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, які відіграють важливу роль при виборі моделі соціально-економічного розвитку України.

Величезною мірою темпи та глибина суспільно – економічного прогресу України буде залежати від того, по якому шляху піде українська нація, що відроджується. Слід усвідомити, що наша держава не може просто перейняти і повторити чужий історичний досвід.

Соціально – економічні системи є типологічними, а економічні закони – універсальними. Проте це не означає, що загальні економічні закономірності та тенденції не мають особливих специфічних форм свого прояву. Причому останні багато в чому обумовлені національною специфікою тієї чи іншої країни.

Тільки на основі власної національної економічної моделі Україна зможе знайти своє місце в світовій спільноті. Використовуючи досвіт інших країн слід врахувати конкретну суспільно – економічну ситуацію.

При виборі національної економічної моделі слід враховувати, що Україна є складовою частиною європейської цивілізації як певної соціально – економічної та культурно – історичної цілісності. Безперечним є те, що відмежування національної української економіки від тенденцій розвитку всесвітнього господарства буде призводити до відставання від поступу світової цивілізації.

2. Види зайнятості та їх основна характеристика

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. Під час їх визначення враховують:

• характер діяльності;

• соціальна належність;

• галузева належність;

• територіальна належність;

• рівень урбанізації;

• професійно-кваліфікаційний рівень;

• статева належність;

• віковий рівень;

• вид власності.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

Зайнятість неповний робочий час — це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована зайнятість — це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.

3. Основні регіони України та їх характерні особливості

Серед основних проблем розвитку й розміщення продуктивних сил регіонального характеру варто виділити:

— надзвичайно щільну концентрацію продуктивних сил у високоіндустріальних районах — Донбасі і Придніпров'ї. На шість високоіндустріальних областей — Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Луганську, Харківську, Київську припадає понад 45% основного капіталу України;

— невідповідність між природними й трудовими ресурсними потенціалами, з одного боку, і рівнем розвитку господарської діяльності та просторової її організації в межах економічних районів, областей, міських поселень — з іншого. Це стосується насамперед Подільського, Поліського, Південного регіонів;

— недостатній розвиток і збалансованість складових транспортної системи, її нераціональну просторову диференціацію, що зумовлює неповне включення окремих регіонів та великих промислових центрів до загальнодержавного і міжнародного поділу праці;

— ігнорування на практиці принципу регіонального господарювання, в основу якого доцільно покласти створення Фонду регіонального розвитку для реалізації державних програм та інших заходів, зокрема, розвитку нових форм розміщення продуктивних сил;

— складність формування ринкового середовища з причин надмірної залежності від регіональної влади, її конкретних рішень з приватизації та ставлення до розвитку приватного бізнесу;

— неузгодженість і складність процесу нормативного та реального розмежування власності між державними і регіональними рівнями через відсутність чіткої законодавчої системи критеріїв і процедур розподілу державної власності на рівнях державної влади і місцевого самоврядування;

— недостатню дієвість державної регіональної економічної політики, яка повинна забезпечити розбудову соціально спрямованої економіки та якісне піднесення на цій основі рівня життя народу.

Щодо окремих регіонів, де склалася вкрай несприятлива соціально-економічна й екологічна ситуація, що вимагає термінового вирішення, то особливої уваги потребують Донецький, Придніпровський, Поліський, Південний та Карпатський.

У Донецькому регіоні найбільш актуальною серед економічних проблем є ефективна реструктуризація підприємств вугільної, хімічної, коксохімічної промисловості, чорної і кольорової металургії, важкого машинобудування та електроенергетики. Зношеність основних фондів у промисловості тут сягає 60—80%. Застаріле обладнання, недосконалі технології, некомплексне використання сировини, надмірна кількість відходів загострюють економічну й екологічну ситуацію. Ускладнилася на цьому фоні і соціальна ситуація. Вона проявляється у перевищенні (у 2 рази) смертності над народжуваністю та у від'ємному сальдо міграції.

Аналогічна картина спостерігається у Придніпровському регіоні. Чорна та кольорова металургія, гірничодобувна, коксохімічна галузі, важке машинобудування створили й тут надмірне навантаження на природне середовище. Це доповнюється загостренням соціальних проблем.

Складною проблемою Поліського регіону є реабілітація радіаційне забруднених територій.

У Південному регіоні несе загрозу підняття рівня ґрунтових вод, що може спричинити підтоплення всього низинного півдня України, докорінно змінити економічну та соціальну ситуацію. Серед невідкладних проблем — розвиток сфери зайнятості депортованих народів, їх соціального облаштування.

Животрепетні проблеми Карпатського регіону — припинення деіндустріалізації, збільшення зайнятості (тут — найвищий рівень безробіття в Україні), активізація демографічної політики та її збалансування з економічним розвитком, екологія (зокрема, завчасна готовність до природних і недопущення техногенних катастроф) тощо.

Нині різниця у доходах на душу населення між окремими областями становить 30—45%. Принагідне зауважимо, що за міжнародним стандартом розрив у рівнях розвитку регіонів не повинен перевищувати 20%.

4. Зміст та функції податків. Основні види податків

Поєднання в єдиній системі оподаткування різноманітних за об'єктами оподаткування й методами обчислення податків дозволяє державі реалізувати на практиці основні функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу, контрольну.

Фіскальна функція - є найважливішою, оскільки згідно з цією функцією податки виконують своє головне призначення - наповнення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. Основна ознака цієї функції - її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджету на постійній, стабільній засаді.

Регулююча функція виявляється в наданні пільг з оподаткування окремим галузям та виробникам, враховуючи їх перспективи, діяльність, рівень прибутковості та інше.

Розподільча функція - своєрідне відображення фіскальної функції - наповнити скарбницю держави, щоб потім розподілити одержані кошти. Ця функція дуже щільно переплітається з регулюючою; наприклад, через непрямі податки створюються умови для перерозподілу коштів одних платників іншим (акцизи).

Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, ця функція може бути пов'язана із застосуванням пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками в Україні.

Кожний вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого податку характеризується його приналежністю до певної групи у відповідності з існуючою класифікацією податків.

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками (схема 1): за формою оподаткування, за економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють.

За формою оподаткування податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування.

Схема 1. Структурно – логічна схема класифікації податків

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх, розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання й майно.

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств.

Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки (схема 3) установлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються.

Місцеві податки установлюються місцевими радами народних депутатів, їхня особливість полягає в тому, що на відміну від інших податків, чинним законодавством визначаються тільки види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, платників та порядок обчислення. Конкретні ж види податків для кожної місцевості, їхні ставки, порядок сплати встановлюють і визначають органи місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів.

5. Доходи громадян та їх склад. Оподаткування доходів громадян

Дохід фізичних осіб - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих не законним шляхом у випадках, якщо кошти або майно (немайнові активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, підтверджених обвинувальним вироком суду, незалежно від призначеної ним міри покарання, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно із статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян” (зі змінами i доповненнями), об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так i за її межами. При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як у натуральній формі, так i в грошовій (національній або іноземній валюті).

6. Охарактеризувати основні види ресурсів в Україні

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого за категоріями А + В + СІ станом на 1997 р. складають 45,7 млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінками ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збільшити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А + В + С, оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані — у 20 млрд. т. Основні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і Закарпатті; титану — в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якісного стану та правового статусу. Власне земельна площа (суша) становила на початок 1998 р. 57,9 млн. га; її сільськогосподарська освоєність досягла майже 70,0%, розораність — 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь перевищила 79%.

За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%); забудовані землі під промис­ловими і транспортними об'єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами, — (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%).

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території України становить в середньому 52,4 куб. км, приток — 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не пов'язаних з поверхневим стоком, ста­новлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві України використовується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жи­теля України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів — у західних і північних областях України.

7. Підприємницька діяльність та її види

Підприємницька діяльність, як один із напрямків господарської діяльності, характеризується такими ознаками:

· ініціативністю, яка означає, що підприємець починає свою діяльність відповідно до потреб ринку на свій розсуд та без будь-яких застережень;

· систематичністю підприємницької діяльності, що підкреслює її постійний характер;

· власним ризиком підприємця - він ладен відчути на собі як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності, зокрема випадкову загибель свого майна;

· метою підприємницької діяльності, себто одержанням прибутку;

· здійсненням підприємництва від свого імені та під свою майнову відповідальність.

Розмежування підприємницької діяльності за видами має здебільшого теоретичний, до того ж — неофіційний, характер. Тому допускається застосування різних ознак і, відповідно, критеріїв та видів підприємницької діяльності.

За ознакою предмета діяльності учасників відповідних правовідносин підприємницьку діяльність можна класифікувати на:

1. Виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція.

2. Невиробничу підприємницьку діяльність, у межах якої виділяється:

— діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтних робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезень);

— діяльність із зайняття торгівлею;

— інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку.

За ознакою суб'єкта — учасника відповідних правовідносин підприємницька діяльність поділяється на:

1. Підприємництво без створення юридичної особи (просте). Воно здійснюється фізичними особами, що набули в установленому порядку статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

2. Підприємництво зі створенням юридичної особи (складне). Залежно від наявності обмежень у зайнятті підприємницькою діяльністю останню можна поділити на:

1. Вільну підприємницьку діяльність. Для провадження такої діяльності не потрібна згода (дозвіл) держави в особі уповноважених нею органів. Така діяльність провадиться за принципом "дозволено все, що не заборонено законом". При цьому, наприклад, державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності не є дозволом на зайняття підприємницькою діяльністю, оскільки здійснюється за заявочним принципом. У той же час виготовлення печатки суб'єктом підприємницької діяльності вимагає дозволу відповідного органу внутрішніх справ, що є своєрідним обмеженням у провадженні підприємницької діяльності.

2. Дозвільну підприємницьку діяльність, провадження якої потребує певної згоди державних органів. Дозвільною є також діяльність, що провадиться з обмеженнями, встановленими законодавством.


8. Мета та зміст бізнесу

Бізнес - це справа, ділова активність, направлена на вирішення завдань, пов'язаних в кінцевому рахунку із здійсненням на ринку операцій обміну товарів і послуг між економічними суб'єктами ринку, з використанням форм та методів конкретної діяльності, які склалися в ринковій практиці. Бізнес робиться заради одержання доходу (прибутку) від результатів діяльності у найрізноманітніших сферах - виробництві і торгівлі товарами та послугами, банківській та страховій справах, при проведенні транспортних, орендних і багато інших операцій як видів діяльності.

Бізнес - поняття більш широке, ніж підприємницька діяльність, оскільки до бізнесу відноситься здійснення будь-яких одноразових комерційних угод в будь-якій сфері діяльності, які направлені на одержання доходу. Суб'єкт в бізнесі називається бізнесменом або комерсантом.

Статус комерсанта визнається законом за особою, діяльність якої характеризується такими ознаками: укладання угод, здійснення інших господарських операцій у вигляді підприємництва; здійснення підприємницької діяльності від свого імені, тобто як самостійного економічного суб'єкта ринкових відносин. Бізнесмен вкладає в справу гроші, а по завершенні справи або деякого ділового циклу одержує гроші назад з прибутком. Бізнес - це спочатку організація виробництва, економічна діяльність, а потім уже, власне, робота грошей. В менеджменті широко використовується таке поняття, як «підприємницька структура». Під підприємницькою структурою розуміється склад суб'єктів ринкових відносин, до числа яких відносяться тільки ті організаційно-господарські одиниці, ціллю діяльності яких є одержання прибутку як кінцевого результату діяльності. Виділяють 4 категорії економічних суб'єктів: фірми, банки, страхові і трастові компанії, інвестиційні структури.

9. Роль держави в економіці на сучасному етапі

Економічні функції сучасної держави реалізуються через її економічну політику.

Механізм взаємозв'язку політики держави з економікою сьогодні досить складний. Економіка як реальний базис суспільства, як система історично зумовлених виробничих відносин багато в чому визначає політику держави. Соціальна структура постіндустріального суспільства складна і строката. Інтереси всіх соціальних верств сьогодні відображаються в діяльності і захищаються багатьма політичними партіями, профспілками, суспільними організаціями. Через їх посередництво економічні інтереси різних соціальних верств інтегруються в політичну систему суспільства, впливають на характер рішень, у тому числі й економічних, що приймаються державною владою. Так визначаються основні напрями економічної політики держави, галузі бюджетного фінансування, системи і розміри податків, соціальні програми, масштаби державного втручання в економіку.

Економічна політика держави, її економічні функції формуються сьогодні в результаті складного механізму взаємодії та боротьби інтересів різних верств населення. Така політика є результатом певного консенсусу цих інтересів, їх рівнодіючою силою. Функція держави як інструмента реалізації класових економічних інтересів обмежується, все більше поступаючись її загальноекономічним і загальносоціальним функціям. Керуючись пріоритетами забезпечення соціальної стабільності, держава може проводити економічну політику навіть всупереч сьогоденним інтересам панівних верств населення звичайно на певному відрізку часу. Сучасна діалектика економіки і політики є основою для формування інститутів правової держави.

Самостійність інститутів держави в проведенні економічної політики має й негативні наслідки. Нерідко виборці взагалі втрачають контроль за діяльністю тих політичних сил, яких вони уповноважили представляти свої інтереси. Політичні партії та угруповання, окремі групи політичних діячів, які мають державну владу, часто використовують її на власну користь. Відносна самостійність держави, апарату, який її обслуговує, може призвести до повного розриву між цілями економічної політики держави та інтересами суспільства. Ось чому навіть у високорозвинутих країнах стоїть питання забезпечення суспільного контролю за механізмом прийняття державних рішень, реалізацією державою своїх економічних функцій.

10. Пояснити зміст поняття «менеджмент»

Зміст поняття «менеджмент» можна розглядати як науку і практику управління, як організацію управління фірмою і як процес прийняття управлінських рішень. Менеджмент як наука і практика управління. Під науковими основами управління розуміється система наукових знань, яка складає теоретичну базу практики управління, а точніше забезпечення практики менеджменту науковими рекомендаціями.

В основі менеджменту як концепції ринкового управління лежить об'єктивний процес доусуспільнення виробництва, в результаті якого у великих фірм з'явилася можливість впливати на ринок, здійснюючи його переділ, впливати на характер і механізм економічних відносин, які регулюють зв'язки між ринком та виробником. Менеджмент як концепція ринкового управління направлений на удосконалення організації управління діяльністю окремих підприємств. Реалізація менеджменту в практичній діяльності фірм виступає як система управління. Отже, менеджмент регулюється законами розвитку ринків системи господарювання і направлений на гнучке пристосування виробничо-збутової діяльності фірми до ринкових умов, які змінюються.

Підхід до управління як до процесу визначає управління як процес, в якому діяльність направлена на досягнення цілей організації і розглядається не як одночасна дія, а як серія безперервних взаємопов'язаних дій - функцій управління (планування, організація, розпорядчий вплив, мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, підбір персоналу).

При системному підході керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємозалежних елементів, таких як люди, структура, завдання і технологія, які орієнтовані на досягнення різних цілей в умовах середовища, яке змінюється.

При ситуаційному підході придатність різних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує багато факторів як в самій організації, так і в оточуючому середовищі, то не існує єдиного найкращого способу управління організацією. Найефективнішими в конкретній ситуації є метод, який найбільш відповідає даній ситуації. Під ситуацією розуміється конкретний набір обставин, які впливають на функціонування організації в даний час. Використовуючи ситуаційний підхід, керівники можуть зрозуміти, які методи і засоби будуть найкращими шляхами діяти, щоб досягти цілей організації в конкретній ситуації. Для практичних цілей менеджери розглядають тільки ті фактори, які впливають в кожній конкретній ситуації.

Менеджмент як організація управління фірмою, яка здійснює будь-які види підприємницької діяльності, що направлені на одержання прибутку (підприємницького доходу). Зміст менеджменту, таким чином, полягає в досягненні фірмою певних результатів в ході підприємницької діяльності.

Менеджмент як орган управління. Звичайно під організацією розуміється структура (склад), виробничих підрозділів в рамках яких проводяться свідомо координуємі заходи, які направлені на досягнення загальних цілей. Організація - це свого роду анатомія підприємства, управління - його фізіологія. Або: організація - це статика справи, управління - його динаміка. Під органом управління часто розуміють керівництво, яке представляє фірму і діє від її імені.

Менеджмент як різні рівні апарату управління. Велика фірма має в своєму апараті три рівні, кожен з яких у своїй назві англійською мовою має слово «менеджмент». На західних підприємствах розрізняють:

- топ-менеджмент - вища ланка управління (генеральний директор та інші члени правління);

- мідл-менеджмент - середня ланка управління (керівники управлінь та самостійних відділів);

- ловер-менеджмент - нижча ланка управління (керівники підвідділів та інших аналогічних їм підрозділів).

11. Гроші та їх основні властивості. Назвати валюти основних країн

Незважаючи на різноманітність форм та функцій грошей, вони є явищем, яке реально виявляється як єдиний, конкретний інструмент реалізації економічних відносин. До грошей як реального економічного інструменту економіка, насамперед ринок, висуває ряд вимог. Вони визначаються рівнем розвитку суспільних відносин - чим він вищий, тим складніші вимоги пред'являються до грошей.

Щоб відповідати цим вимогам, гроші повинні мати цілий спектр специфічних властивостей, які в сукупності визначають певну форму грошей, спричинюють їх еволюцію, надають грошам якісну відмінність від звичайних благ. Найбільш актуальними в сучасних умовах є такі властивості грошей: стабільність вартості, економічність, тривалість використання, однорідність, подільність, портативність.

Базовою властивістю грошей, наявність якої робить певний предмет здатним виконувати функції грошей, є стабільність вартості. Будь-яка форма грошей, якщо вона знецінюється, не може ефективно виконувати функцію засобу платежу і нагромадження вартості. Такі гроші перетворюються в гальмо економічного розвитку, оскільки кредитори перестають надавати позички через ризик втрати позиченої вартості, а інвестори з тієї самої причини перестають накопичувати вартість у грошовій формі. У міру розвитку потреби в нагромадженні вартості і платіжних відносин суспільство змушене було відмовитись від усіх грошових форм з нестабільною вартістю і визнати грошима лише золото, яке на той час мало найстабільнішу вартість.

До основних валют относянся:

долар США - є основною світовою валютою,

Євро - був задуманий як провідна валюта для утворення обмінних курсів за типом американською,

Японська йена - стоїть на третьому місці серед найбільш поширених на світовому ринку валют,

Британський фунт - до кінця другої світової війни фунт залишався світовою опорною валютою

Швейцарський франк - є валютою єдиній з провідних європейських держав, яке не входить ні в Європейський валютний союз, ні в число країн «Великої сімки».

Долар США

Американський долар є основною світовою валютою. Решта всіх валют зазвичай оцінюється за допомогою долара. В умовах міжнародної економічної і політичної нестабільності долар США - це головна самодостатня валюта, що було зокрема доведене під час Південно-азіатської кризи 1997-1998 рр.

Долар США став провідною валютою до кінця другої світової війни відповідно до Бреттон-вудсськімі угодами, якими було визначено, що решта всіх валют оцінюється в доларовому еквіваленті. Введення в обіг євро в 1999 р. лише не набагато зменшило роль долара.

Основними валютами, які торгуються за долари, є євро, японська ієна, британський фунт і швейцарський франк.

Євро

Євро був задуманий як провідна валюта для утворення обмінних курсів за типом американської. Подібно до долара США, євро володіє сильною міжнародною підтримкою, що забезпечується країнами-членами Європейського валютного союзу. Ця валюта схильна проте негативному впливу нерівномірного розвитку цих країн, високих рівнів безробіття в окремих з них і небажання деяких урядів здійснювати структурні реформи. У 1999 р. і 2000 р. курс євро/долар мінявся також із-за відтоку зарубіжних інвесторів, зокрема японських, вимушених ліквідовувати збиткові внески на єврорахунки.

Крім того, європейські фінансисти переглянули свої портфелі у бік зменшення впливу євро-складової у зв'язку із зменшенням бажання мінімізувати ризик при валютних операціях на основі європейської валюти.

Японська йена

Японська йена стоїть на третьому місці серед найбільш поширених на світовому ринку валют, хоча за об'ємом присутність на ринку вона істотно поступається долару США і євро. Ієну відрізняє висока, практично цілодобова ліквідність у всьому світі. Найбільший попит на ієну для валютних операцій має, природно, місце серед японських «кейрецу» - економічних і фінансових об'єднань.

Ієна вельми чутлива до коливань індексу Никкей, японської фондової біржі і ринку нерухомості. Спроба Японського банку зменшити інфляційне накачування останніх двох ринків зробила негативний вплив на курс ієни, хоча це вплив і було короткочасним.

Британський фунт

До кінця другої світової війни фунт залишався світовою опорною валютою. Його псевдонім cable («телеграма») був зв'язаний із застосуванням телексних апаратів для торгівлі на ринку за часів розквіту фунта. Ця валюта торгується у великих об'ємах за долари і ієну, проте її торги за інші валюти сильно різняться між собою. Дворічна участь в Європейській обмінній системі (ЕОС) в період з 1990 р. по 1992 рр. зробило благотворний вплив на британський фунт, оскільки він вимушений був, як правило, слідувати за коливаннями німецької марки, проте кризові умови, що прискорили вихід фунта з ЕОС, подіяли на нього психологічно.

До введення в обіг євро фунт також отримував вигоду з будь-яких чуток про можливе зближення курсів. З появою євро англійський банк прагне зрівняти верхній рівень курсу фунта з нижньою межею курсів єврозони. На початку 2000 р. фунт мав шанс приєднатися до євро, якби результати референдуму з цього питання у Великобританії виявилися позитивними.

Швейцарський франк

Швейцарський франк є валютою єдиній з провідних європейських держав, яке не входить ні в Європейський валютний союз, ні в число країн «Великої сімки». Хоча об'єм швейцарської економіки відносно невеликий, франк належить до чотирьох основних валют, адекватно відображаючи силу і якість економіки і фінансової системи Швейцарії. Швейцарія полягає в тісних економічних зв'язках з Німеччиною, а отже з єврозоною. Тому, в умовах політичної нестабільності на Сході, швейцарський франк зазвичай віддають перевазі євро.

Прийнято вважати, що швейцарський франк - стабільна валюта. Насправді, з погляду валютної торгівлі, франк в точності повторює рух євро, але йому не дістає ліквідності останнього. При перевищенні попиту на нього над пропозицією швейцарський франк може бути більш волатільним ніж євро.

12. Основна мета діяльності підприємства

В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено притаманною капіталу тенденцією до самозростання. Прибуток називають об'єктивною економічною категорією товарно-грошових відносин, важливим фінансовим синтетичним показником діяльності підприємства, а також джерелом фінансових ресурсів підприємства, які відіграють вирішальну роль у фінансовому забезпеченні підприємницької діяльності. Також прибуток відносять до складового елементу ринкових відносин що займає особливе місце в створенні ринку засобів виробництва, предметів народного споживання, цінних паперів. Прибуток відіграє важливу роль в ліквідації бюджетного дефіциту, стабілізації господарства здоланні кризових явищ.

Мета функціонування підприємства - задоволення суспільних потреб і одержання прибутку.

Дійсно, основна мета підприємництва - одержання прибутку, але не будь-якою ціною. Цивілізовані ринкові відносини вимагають розумного співвідношення обох цілей: задоволення суспільних потреб і одержання прибутку.

Приступаючи до утворення підприємства, підприємець чи група підприємців повинні мати перед собою чітку і ясну (зрозумілу) ідею. Ця ідея повинна бути підкріплена системою постійного одержання замовлень на свою продукцію або послуги. Передбачений випуск продукції або надання послуг повинні бути забезпечені усіма необхідними матеріальними ресурсами. Крім того, починаючи нову справу, необхідно подумати про можливості постійного поповнення свого капіталу. Всі ці питання повинні бути конкретно відображені в основному документі - підприємницькому бізнес - плані.

Важливою якісною рисою будь-якого підприємця сучасного підприємця є здатність гнучко реагувати на зміну ситуації. Для цього треба бути компетентним у вибраній сфері діяльності, володіти необхідними рисами характеру: цілеспрямованість, наполегливість, готовність до невдач, здатність навчатися і робити висновки із своїх помилок. Необхідно підібрати надійних партнерів і соратників. Треба бути готовим до конкурентної боротьби. Необхідно чітко організувати маркетинг, вміти підтримувати неформальні зв'язки і офіційні відносини як з постачальниками сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, так і з споживачами продукції, з замовниками.

13. Безробіття, його причини та наслідки. Види безробіття

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Факторами формування безробіття можуть бути такі:

• нестача сукупного ефективного попиту;

• негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;

• недостатня мобільність робочої сили;

• структурні зрушення в економіці;

• дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості;

• демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;

• сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.

Розрізняють відкрите й приховане безробіття.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане — наявність формально зайнятого населення.

Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.

Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.

14. Ринок та його особливості

У багатьох визначеннях ринку акцентується увага на системі відносин між людьми. Серед цих визначень найпоширенішими є такі:

— ринок — це інститут, або механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників окремих товарів і послуг);

— ринок означає групу людей, що вступають у тісні ділові відносини та укладають важливі угоди щодо будь-якого товару;

— ринок — це відносини між людьми, які проявляються через обмін, який функціонує на основі законів товарного виробництва й обігу.

Кожне із вказаних визначень відображає певні сторони ринкових відносин. Однак перевагу доцільно б віддати останньому. Річ у тому, що зводити ринок лише до обміну чи торгівлі недоцільно. Це означало б, що для переходу від адміністративно-командної системи управління до ринкової економіки достатньо перебудувати лише сферу обміну. Насправді ж цей процес значно складніший і для його здійснення необхідна докорінна перебудова всіх сфер господарської діяльності: сфери виробництва, сфери розподілу, сфери обміну і сфери споживання. [11, c. 74-76]

Ринок є організаційною формою існування товарного виробництва. Історія останнього налічує близько 6 тис. років. Приблизно стільки ж років існує і ринок.

Об'єктами ринкових відносин, тобто купівлі і продажу та конкуренції, є:

1) товари й послуги, у тому числі і засоби виробництва;

2) робоча сила, або праця;

3) земля та інші природні ресурси;

4) нерухомість: будівлі, споруди, житло;

5) такі економічні ресурси, як гроші, фінанси, кредит, цінні папери.

15. Дати загальну характеристику бюджету України. Джерела його наповнення

Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконання зазначеної програми за­лежить від її фінансового забезпечення. У ньому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі суспільно-економічних відносин.

При формуванні Державного бюджету основною задачею є його збалансованість або говорячи іншими словами якнайближче наблизитися до ідеального варіанта - це повне покриття витрат прибутками й утворення залишку засобів, тобто перевищення прибутків над витратами.

Бюджет є головним фінансовим документом країни. Виходячи з нього можна зробити висновок, що вивчення бюджету (процесу його формування) є однією з першорядних задачею економічної науки.

16. Охарактеризувати зміст мінімальної, номінальної та реальної заробітної плати

Заробітна плата — грошовий вираз вартості й ціни товару робоча сила та частково результативності функціонування робочої сили.

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата — грошова сума, яку отримує робітник за продаж капіталістові своєї робочої сили.

Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати неможливо обчислити реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата — кількість споживчих вартостей (товарів і послуг), які робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків.

Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування. Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної заробітної плати слід поділити на індекс вартості життя. Реальна заробітна плата прямо пропорційна змінам номінальної заробітної плати і обернено пропорційна змінам рівня цін. [14, c. 21-25]

Мінімальна заробітна плата як нижня межа платні за просту некваліфіковану працю є визначальною величиною (соціальним нормативом), під впливом якої формується мінімальна тарифна ставка (оклад) найманих працівників. Вона є основою всієї системи оплати праці. [5, c. 7]

17. Підприємства та їх види за ознакою вкладності та розміру

За метою і характером діяльності підприємства поділяються на:

· комерційні, тобто підприємства мають комерційний характер з одержанням прибутку;

· некомерційні, до них належить доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

За формою власності майна:

· приватні, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили;

· колективні, що ґрунтуються на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариств або громадської організації;

· комунальне, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади;

· державні (в т.ч. казенні), засновані на державній власності.

За національною належністю капіталу:

· національні, капітал яких належить підприємцям своєї краси;

· закордонні, капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження;

· змішані (спільні) – капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

За правовим статусом і формою господарювання:

· одноосібні, є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом), Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми;

· кооперативні (кооперативи), добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності[3, c. 224-225].

18. Дати характеристику сучасному ринку праці. Основні проблеми ринку праці

У сучасних умовах господарювання, коли економічна система не може вирішити низки економічних і соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання. Механізм функціонування ринку праці складається з суб'єктів, об'єктів, цілей, інструментів і засобів впливу.

До суб'єктів ринку праці належать домогосподарства (сім'ї), які визначають пропозицію робочої сили, та фірми, що формують попит на неї. Вони тісно взаємодіють між собою, задовольняючи конкретні інтереси.

Представниками домогосподарств на ринку праці є наймані працівники, а представниками фірм - роботодавці в особі керівників підприємств і організацій.

До суб'єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців і виразників господарсько-трудових інтересів.

Носії господарсько-трудових інтересів - це соціальні групи, які відрізняються один від одного майновим станом, доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Зокрема, це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, обумовлені їхнім соціально-економічним станом.

Ринок праці в Україні формувався у процесі перебудови механізму господарювання, здійснення інвестиційної політики, роздержавлення і приватизації власності, демократизації виробництва.

Для цього періоду характерні такі тенденції:

зменшення чисельності працюючих у суспільному виробництві та зростання нерегламентованої зайнятості;

зменшення чисельності та питомої ваги зайнятих у промисловості та будівництві, в галузях, що виробляють товари народного споживання та надають послуги населенню, зростання зайнятості в сільському господарстві;

повільне зростання зареєстрованого безробіття на фоні вимушеної неповної зайнятості населення (відпустки без збереження заробітної плати, неповний робочий день, тиждень);

подальша диференціація безробіття, утворення регіонів з підвищеним рівнем зареєстрованого безробіття, осередків часткового безробіття в окремих галузях тощо.

19. Основні галузі економіки України та їх роль в розвитку держави

Україна — індустріально-аграрна країна зі складним комплексом галузей важкої, харчової, легкої промисловості і багатогалузевим с.г. Основні галузі промисловості: машинобудування, хімічна, нафтохімічна, гірничодобувна, металургія, а також літакобудування та космічна галузь.

Народногосподарський комплекс країни включає такі види промисловості як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафтогазової та хімічної промисловості тощо. Крім того, Україна є потужним виробником електроенергії.

Ряд галузей економіки України вирізняє високий технологічний рівень розвитку. Налагоджено виробництво ракетоносіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником військової техніки — танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.

Електроенергетика — базова галузь економіки України. Вона одна з найстарших у країні. Виробництво електроенергії ґрунтується на спалюванні вугілля, мазуту, природного газу, використанні атомної енергії, енергії рік.

20. Якими основними якостями повинен володіти менеджер

Менеджери - це, люди, які домагаються реалізації цілей організації за рахунок інших людей, тобто це керівники або адміністратори.

Вимоги, пропоновані до керівника:

· менеджер повинен бути твердим, але справедливим;

· повинен ставитися до своїх співробітників як до членів родини.

На практиці цей принцип найбільше широко використовується в японському менеджменті, де приналежність до фірми як до родини виховується з дитинства.

У результаті своєї діяльності менеджер проявляє себе з декількох сторін:

- керуючий, що володіє повноваженнями, які дозволяють йому керувати групами людей;

- лідер, що веде за собою підлеглих на основі свого авторитету, професіоналізму й людських якостей;

- дипломат, що у стані дозволяти не тільки внутрішні, але й зовнішні розбіжності зі співробітниками й контрагентами, при цьому не втративши свого авторитету й не упустивши престиж фірми;

- вихователь, що розбирається в людях і здатний створити згуртований колектив і направити зусилля своїх працівників у потрібне русло;

- новатор, що постійно вдосконалює діяльність на підприємстві відповідно до сучасних тенденцій;

- просто людина з певним з розвитку, утворення й культури, що гідна бути прикладом для навколишніх.

Для ефективної роботи менеджер повинен мати авторитет, що дозволяє йому впливати на підлеглих. Авторитет ґрунтується на формальному статусі менеджера й завойованій повазі. Повага до особистості є невід'ємною частиною авторитету, тому що владні повноваження не компенсують недоліків характеру.

У міру своєї діяльності менеджерові доводиться працювати з партнерами й конкурентами.

Їхнє поводження може бути загрозливим й зухвалим, але спілкуватися з ними, незважаючи ні на що необхідно гранично коректно, при цьому менеджер повинен уміти вести переговори й торгуватися.

Іншою категорією людей, з якими доводиться спілкуватися менеджерові, є керівники різних рівнів. З ними потрібно чітко й недвозначно формулювати свої думки, дотримуючись тільки фактів. Третьою групою людей є підлеглі. У спілкуванні з ними потрібно бути строгим, але доброзичливим. Від їхньої роботи залежить успішність діяльності фірми й кар'єра самого менеджера. Крім перерахованих вище категорій, керівникові доводиться спілкуватися з колегами, які йому не підкоряються, але від взаємин з ними залежить продуктивність роботи фірми. У цьому випадку, як і з партнерами, менеджерові необхідне вміння вести переговори й переконувати.

21. Що таке «маркетинг»? Для чого потрібні маркетингові дослідження

Маркетинг - функції збуту, реклами, розподілу і планування номенклатури продукції і дослідження ринку.

На сьогоднішній день існує багато тлумачень суті і змісту поняття маркетинг. Сучасні економісти доходять згоди лише в тому, що це явище у будь-якому разі пов'язане з ринковою діяльністю та ринковими процесами.

Отже, якщо дати найзагальніше визначення, то маркетинг - це управлінська концепція, яка забезпечує ринкову орієнтацію виробничо-збутової діяльності компанії, а також система управління, що передбачає скоординовану і спрямовану діяльність на вивчення ринків збуту, пристосування фірми до їхніх потреб, активного впливу на ринкові процеси, на споживачів з метою збільшення збуту та отримання високих прибутків.

Для ефективної ринкової діяльності, ведення цілеспрямованої конкурентної боротьби фірмі необхідна інформація про ринок, яку можна отримати за допомогою маркетингових досліджень.

Що ж розуміють під маркетинговим дослідженням? На практиці вживаються всілякі поняття, що тою чи іншою мірою стосуються змісту маркетингових досліджень: дослідження ринку, збуту, мотивів, потенціалу, маркетингова розвідка, соціальні дослідження, дослідження кращого досвіду організації виробництва своїх партнерів і конкурентів тощо.

Таким чином, під маркетинговим дослідженням варто розуміти процес постановки задач, отримання маркетингової інформації, планування й організації її збору, аналізу і представлення звіту про результати, спрямовані на рішення маркетингової проблеми, яка стоїть перед фірмою.

За характером результату дослідження низка маркетингового дослідження може бути:

· пошукова – пошуки, збір даних, що зменшують невизначеність при ухваленні рішення;

· описова – опис певного явища чи процесу;

· експериментальна – перевірка якоїсь гіпотези або виявлення існування причинно-наслідкових зв'язків.

На практиці застосовують різні форми проведення маркетингових досліджень, класифікація яких здійснюється за такими критеріями:

За видом об'єкта дослідження – наприклад, при дослідженні ринку – це дослідження ринків збуту, ринків продуктивних сил, ринку капіталу тощо; дослідження внутрішнього середовища фірми; дослідження навколишнього середовища.

За територіальною ознакою – наприклад, при дослідженні ринку – це регіональне, національне, інтернаціональне дослідження.

За тимчасовою ознакою – наприклад, для дослідження ринку – це ретроспективне, оперативне (поточне), діагностичне, прогнозне дослідження.

За продуктивною ознакою – наприклад, для дослідження засобів виробництва, засобів споживання, послуг.

За видом показників, що характеризують об'єкт дослідження, які поділяються на об'єктивні дослідження, наприклад, для дослідження збуту – це ціна, обсяг продажу, структура попиту, і на суб'єктивні дослідження, наприклад, для дослідження збуту – це вік, стать, професія.

За способом отримання даних та інформації розрізняють первинні (польові) і вторинні (кабінетні).





Реферат на тему: Питання до екзамену з предмету "Економіка" (шпора)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.