Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Особливості економічного зростання в Україні (реферат)

1. Основні проблеми економічного зростання в Україні

Початок 90-х років XX століття ознаменувався історичним переломом в економіці України. На початку 90-х національна економіка являла собою уламок народногосподарського комплексу колишнього СРСР. Вона успадкувала застарілі, надзвичайно складні проблеми, пов'язані з військово-промисловим, паливно-енергетичним та металургійним комплексами, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, великою кількістю необгрунтованих та обтяжливих пільг, незбалансованістю та перекосами у соціальній сфері. За роки панування адміністративно-командної системи було пригнічено і фактично втрачено підприємницько-ринкову, приватновласницьку "жилку" закладену у ментальності українського народу. Натомість утвердилася потужна антиринкова ідеологія, що відіграло свою, негативну роль у переведенні української економіки на ринкові засади. Усвідомлення життєвої необхідності зламу старого господарського механізму і побудови нового давалося дуже важко. Із здобуттям незалежності та зміною політичного устрою виникли нагальні потреби у формуванні нових загальновизнаних і поширених у світовій практиці ринкових відносин.

Основи старої планово-розподільчої системи себе вичерпали, а нової – ще не набрали необхідної сили. За таких умов були неминучими принаймні три основні соціально-економічні проблеми переходу від планової економіки до ринкової:

– її трансформування за умов глибокої кризи;

– неготовність суспільства до усвідомлення ринкового курсу, а органів влади - до управління трансформаційним процесом;

– незадоволення проміжними результатами цього процесу.

Категоричний імператив економічних реформ в Україні - економічне зростання, спрямоване на подолання тенденцій деіндустріалізації та економічної колонізації країни, становлення ефективної економіки постіндустріального типу. Тепер уже зрозуміло, що тільки на шляху економічного зростання можливі досягнення динамічної макроекономічної рівноваги і системної фінансової стабілізації; запобігання небезпеці "боргової" економіки, подолання дезинтеграції економіки, насамперед її реального та грошово-фінансового секторів. Але тією самою мірою, в якій національній економіці не потрібні абиякі ринкові реформи, їй шкідливе і абияке зростання, особливо зростання заради зростання. Тому важливою є проблематика провідних видів економічного зростання та можливостей їх регулювання.

Сучасна теорія соціально-економічної динаміки і генетики дозволяє сформулювати кілька положень, які мають принципове значення для аналізу стану і перспектив економічного зростання в Україні.

1. Економічне зростання має свою структуру, чинники, джерела, наслідки. Немає зростання взагалі. Реально існують його конкретні види, виділення яких можливе за різними класифікаційними ознаками.

За темпами розрізняють високі і низькі. Відразу виникає питання: які темпи економічного зростання є кращими для суспільства? На перший погляд відповідь очевидна - високі темпи кращі, тому що в такому разі суспільство одержує більше продукції. Але це не зовсім так.

За умов високих темпів економічного зростання не слід залишати поза увагою якість продукції та структуру виробництва. Якщо у виробництві значно переважають засоби виробництва, а частка товарів споживання незначна, то високі темпи зростання не можна вважати задовільними.

Окрім цього, вимогами до економічного зростання є його про-порційність і безперервність.

Якщо економічне зростання уповільнюється і протягом не менше ніж півроку стає нижчим від середньорічних темпів періоду попередніх п'яти - семи років, то йдеться про рецесію економічного зростання.

За темпами збільшення головних економічних показників (ВВП, ВВП на душу населення, ефективність виробництва тощо) розрізняють повільне, бурхливе та стале економічне зростання; за характером взаємодії національної та світової економіки - експорторозширююче, імпортоване, імпортозаміщуюче, розоряюче зростання; по відношенню до чинного законодавства - легальне, тіньове та кримінальне зростання; за ступенем використання економічних ресурсів - екстенсивне та інтенсивне зростання тощо.

Сутність екстенсивного типу економічного зростання полягає в тому, що збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується тим, що приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності.

Зрозуміло, що характеристики змісту зазначених та інших видів зростання не можуть бути однаковими в різних соціально-економічних умовах, а тому не можуть не відрізнятися і відповідні механізми їх регулювання. Але загальною метою використання цих механізмів має бути формування і вивільнення створюваного потенціалу провідних факторів сучасного економічного зростання:

– розвинутого професійно-кваліфікаційного та інтелектуально-освітнього потенціалу людини;

– суспільної стабільності та цивілізованого правового середовища; оптимального співвідношення партнерських та конкурентних засад, соціальної справедливості та економічної ефективності.

2. Сучасному економічному зростанню притаманний глобальний характер, суттєва залежність від конкурентоспроможності конкретних національних економік. Вона визначається вже не стільки класичними порівнянними перевагами, скільки складною системою взаємозв'язаних детермінант. Головні з них:

– наявність інтегративно-інноваційних ядер саморозвитку національної економіки і відповідних цілісних відтворювальних контурів;

– якісний склад і продуктивність факторів виробництва, насамперед, людського капіталу;

– умови внутрішнього сукупного попиту (обсяг, характер, структура, механізми інтернаціоналізації тощо);

– стан споріднених підтримуючих галузей;

– рівень внутрішньої конкуренції;

– параметри поведінки економічних суб'єктів (ментальні особливості, рівень менеджменту тощо);

– ефективність регулюючих дій держави і громадянських інституцій.

Країни - технологічні лідери реалізують свої конкурентні переваги, дістаючи через механізми і канали міжнародних економічних відносин (торгівлю, рух капіталу, "відплив інтелекту”, валютно-фінансові операції) значні додаткові доходи, в тому числі монопольну ренту, економічний прибуток тощо. Зрозуміло, що роль "донорів” виконують менш розвинуті країни.

Отже, досягнення якісного економічного зростання передбачає створення нових і реалізацію наявних національних детермінант конкурентоспроможності в контексті глобального економічного розвитку.

3. Сучасне економічне зростання - системоутворюючий і нерівномірний процес. Але його стратегічне першоджерело, витоки слід шукати не стільки в лабіринтах світового ринку, скільки в ядрі саморозвитку національної економіки. Це ядро являє собою особливе інтегративно-інноваційне утворення, єдиний і суперечливий сплав найактивніших складових технологічних, економічних і соціальних укладів суспільства. Серед цих складових:

а) технологічні уклади, основу яких становлять електронна промисловість, комплексна автоматизація виробництва, інформаційні технології та комунікації, виготовлення конструкційних матеріалів із заданими властивостями, використання природного газу як головного енергоносія, перевезення повітряним і трубопровідним транспортом, біотехнологія, генна інженерія, тонка хімія, штучний інтелект, космічна техніка;

б) гармонійне поєднання приватних та асоційованих форм привласнення, підприємництва і господарювання;

в) високоінтелектуальний і кваліфікований людський капітал з домінуючими ментальними рисами патріотизму, динамізму, самодіяльності та суспільної відповідальності.

4. На основі ядра саморозвитку формується відповідний цілісний національно-економічний відтворювальний контур, каркасом якого мають стати могутні інтегровані корпоративні структури (угруповання).

У послідовно-паралельному режимі зазначений контур поступово опановує національний і світовий економічний простір, розширюючи українську складову світових відтворювальних процесів.

5. Національній економіці можуть бути притаманними кілька ядер саморозвитку з різним рівнем ефективності та конкурентоспроможності. У формуванні на їх основі короткострокових відтворювальних контурів тактичного значення провідну роль, як правило, відіграють механізми ринкового саморегулювання. А створення і розвиток стратегічних контурів постіндустріального типу неможливе без активної цілеспрямованої діяльності держави і базових інститутів громадянського суспільства.

Загалом, сучасна національна теорія економічного зростання не є монополією неокласики або кейнсіанства, марксизму або інституціоналізму. Його цілісний теоретичний образ і відповідні рекомендації для економічної політики можуть бути отримані тільки в процесі грунтовного вивчення національної економіки у контексті глобальних процесів із залученням потенціалу світової економічної думки.

На фоні переважно звуженого суспільного відтворення у національній економіці спостерігається кілька провідних видів локального і спорадичного зростання.

Найбільш стійке це нелегальне або "тіньове” економічне зростання. У його межах економічні процеси набувають спотворених форм, поза правовим полем розвиваються менеджмент, бізнес, зайнятість людських ресурсів. З цим видом розвитку тісно пов'язане спекулятивно-посередницьке зростання, обсяги якого вже давно вийшли за межі потреб реального сектора.

Одне з головних джерел нелегального зростання - ініційовані державою процеси бюрократизації та делібералізації економіки. Звужене розуміння лібералізації тільки як вивільнення цін та відкриття внутрішнього ринку і відповідні практичні дії завдали економіці подвійного удару, що й каталізувало її занепад. А за теорією та цивілізованою практикою лібералізація економіки - це складний, комплексний феномен, що аж ніяк не обмежується лібералізацією цін та зовнішньоекономічних зв'язків і означає створення сприятливих умов для вільних підприємництва та праці. Тільки вона здатна забезпечити масове точкове зростання національних підприємств, поліпшення добробуту громадян.

Отже, головний урок нелегального зростання - імператив комплексної лібералізації економіки, зняття бюрократичного тиску на економічних суб'єктів, перехід від фіскально-рестриктивної до створювально-стимулюючої фінансової та грошової політики. Легалізація зростання дозволить надати йому цивілізованих форм, включити до правового економічного середовища, зробити об'єктом свідомого суспільного регулювання і підтримки.

Провідною складовою економічного піднесення може бути стійке експорторозширююче зростання. Але, як показує досвід нових індустріальних країн, це можливо за наявності певних необхідних і достатніх умов.

Найважливіші з них:

а) формування та існування, хай не багатьох, але в основному завершених вітчизняних конкурентоспроможних відтворювальних контурів щодо випуску кінцевої продукції високого ступеня обробки;

б) наявність адекватного розвинутого внутрішнього платоспроможного попиту та його первісне задоволення;

в) завоювання відповідних ніш світового ринку, яке має супроводжуватися експортом національного підприємницького капіталу та асиміляцією необхідних іноземних виробництв у складі вітчизняних відтворювальних контурів.

Відсутність або нерозвинутість зазначених умов на тлі абсолютизації експортної орієнтації окремих галузей (наприклад, чорної металургії), навіть з метою виживання, призводить до небажаних наслідків. Ось чому в національній економіці експорторозширююче зростання набуває дедалі чіткіших рис розоряючого. Його ознаки добре відомі й відчутні матеріально, це:

– значні затрати внаслідок нееквівалентної зовнішньої торгівлі (наприклад, реалізація окремих її бартерних схем призводить до втрат майже половини вартості продукції);

– нерозробленість механізмів вилучення державою природної ренти, що породжує феномен рентоорієнтованої поведінки економічних суб'єктів, використання останніми експорту сировини та напівфабрикатів з метою привласнення цієї "нічийної” власності;

– значні обсяги валютної виручки, яка не повертається в країну; використання існуючих експортних каналів для практично безплатного вивезення національних ресурсів за кордон;

– інтенсивний переплив ресурсів з депресивних галузей в експортні з наступним відпливом за зазначеними та іншими схемами.

Загальний знаменник складових розоряючого зростання - знекровлення національної економіки, його головні причини - незавершеність, фрагментарність національних експортних відтворювальних контурів, поступливість внутрішніх потенціалів саморозвитку мінливим зовнішнім імпульсам, недоліки існуючої рентної та валютної політики Таким чином, головними уроками цього виду економічного зростання є:

а) необхідність добудови існуючих національних експортних відтворювальних контурів за світовими стандартами (з включенням споріднених та підтримуючих галузей);

б) нагальна потреба в розробці ефективно діючих механізмів вилучення державою ренти з природних;

в) доцільність дійових обмежень на вивезення непідприємницького капіталу за кордон, ввезення спекулятивного капіталу з-за кордону, на спекулятивні операції з капіталом, а також відповідних обгрунтованих заходів щодо послідовної "дедоларизації” економіки.

Йдеться про:

• введення обмежень на використання іноземної валюти для розрахунків між резидентами;

• лімітування обсягів купівлі валюти тільки цілями здійснення поточних операцій з нерезидентами;

• встановлення жорсткіших нормативів ввезення та вивезення валюти фізичними особами;

• введення або підвищення рівня оподаткування ввезення валютної готівки комерційними банками;

• заборону відкриття та ведення рахунків офф-шорних банків у українських комерційних банках і рахунків українських банків у офф-шорних банках тощо.

Реалізація таких заходів за умов комплексної лібералізації внутрішнього інвестиційного режиму дасть змогу суттєво поповнити потік вітчизняного капіталу у виробництво, зокрема - в експортне.

З метою подолання кризи важливо повною мірою задіяти потенціал імпортованого економічного зростання шляхом активного залучення прямих іноземних інвестицій, насамперед, капіталів провідних транснаціональних компаній (ТНК) з включенням відповідних національних виробництв, до глобальної системи бізнесу, розподілу і постачання.

Позитивні моменти імпортованого зростання добре відомі:

– залучення капіталу, прогресивних технологій;

– опанування досвіду бізнесу та менеджменту;

– створення нових робочих місць тощо.

Разом з тим, треба мати на увазі, що імпортоване зростання нерідко супроводжується відмовою держави від активної промислової політики, загальним структурним спрощенням національної економіки, занепадом високотехнологічних галузей, посиленням сировинної спрямованості промислового виробництва. Ці тенденції невипадкові, оскільки національна економіка розривається іноземними відтворювальними контурами, стає об'єктом впливу імпульсів саморозвитку інших економік, поступово втягується у фарватер їх руху. Каналами імпортованого зростання у країну можуть потрапляти непровідні технології, екологічно шкідливі виробництва і продукція, неякісні вироби.

Отже, за будь-яких обставин абсолютизація імпортованого зростання недоречна, його розвиток у кінцевому підсумку має визначатися тими видами економічного зростання, які забезпечують незалежність і конкурентоспроможність національної економіки. Серед них не тільки експорторозширюючий, але й імпортозаміщуючий та постіндустріальний види зростання.

Як це не парадоксально, але одним з позитивних результатів фінансової кризи, різкого падіння курсу гривні, подорожчання імпортних товарів і відпливу спекулятивних капіталів є формування сприятливих умов для імпортозаміщуючого зростання, яке пов'язане, передусім, з поверненням національного товаровиробника на вітчизняний ринок. Цей унікальний шанс може бути втрачений, якщо держава знову покладатиметься на механізми ринкового саморегулювання і не використає ефективні підойми та інструменти стимулювання імпортозаміщення. Основні з них відомі.

Перша група - стимулювання сукупного попиту шляхом:

а) зниження процента по інноваційно-інвестиційних кредитах;

б) розвитку споживчого кредиту;

в) державної закупівлі тільки вітчизняних товарів,

г) поступового повернення боргів по заробітній платі та соціальних виплатах з використанням неінфляційних механізмів грошової емісії.

Досягнення нормального за світовими стандартами рівня монетизації у 60-100 % неможливе без грошової емісії. Але з чотирьох основних її каналів - купівля резервної валюти і золота; кредитування комерційних банків; кредитування бюджету; кредитування інститутів розвитку (наприклад, Державного банку реконструкції та розвитку) - активно використовуються тільки два перших. Діючі механізми монетарної та фінансової політики направляють емітовані гривні у сфери фінансових спекуляцій та взаємокредитування комерційних банків, а саме ці сфери в сучасних умовах і є інфляційно найнебезпечнішими, тоді як кредитування бюджетних витрат на заробітну плату та соціальні виплати через систему казначейства дає значно менший інфляційний ефект. Якщо ж узяти до уваги майже нульову граничну норму заощаджень у бюджетних організацій (установ) та пенсіонерів, з одного боку, а з іншого - значні товарні запаси, які здатні "зв'язати” відповідну грошову масу, то стає зрозумілою можливість помірної неінфляційної емісії. Вона забезпечить підвищення платоспроможності національних споживачів, які вже віддають перевагу не імпортним принадам, а вітчизняним продовольчим товарам, і національні підприємства отримають дійовий стимул для нарощування обсягів виробництва. Звичайно, будь-яка емісія має бути синхронізованою із заходами щодо дедоларизації економіки та запобігання спекулятивним операціям.

Друга група інструментів імпортозаміщення спрямована на стимулювання сукупної пропозиції. Цілком слушно найефективнішими вважаються:

а) полегшення податкового тягаря;

б) поповнення оборотних коштів підприємств;

в) розміщення держзамовлень на суспільне пріоритетні вітчизняні товари;

г) рішуча дебюрократизація державного управління та регулювання, у тому числі в результаті докорінної адміністративної реформи;

д) активне стимулювання розвитку малого й середнього бізнесу;

е) ефективний захист внутрішнього ринку та розумний протекціонізм.

Реалізація зазначених заходів дасть змогу істотно поліпшити економічне середовище імпортозаміщуючого зростання. Однак цього вже не досить. Наступний важливий крок - свідоме формування з використанням досвіду політики "націлювання” імпортозаміщуючих відтворювальних контурів випуску продукції з високою часткою доданої вартості. Наприклад, роль "локомотивної” галузі в одному з них доцільно надати житловому будівництву. Початковий імпульс для його "буму” можуть дати не тільки цільові кредити за рахунок активного бюджетного дефіциту або бюджету розвитку, але й повернення громадянам грошових вкладів, за умов їх використання на будівництво житла з вітчизняних матеріалів. За наявності обґрунтованого регулювання механізмів мультиплікатора і акселератора такий імпульс дозволить забезпечити зростання у цілому ряді споріднених галузей та виробництв (у виробництві будматеріалів, лісовій і деревообробній галузі, металургії, машинобудуванні тощо), отже, і в економіці в цілому.

Використовуючи значний потенціал імпортозаміщуючого зростання, слід враховувати такі притаманні йому обмеження, як:

– орієнтація переважно на внутрішній попит;

– ігнорування тією чи іншою мірою національно-економічних порівнянних переваг;

– певні недоліки в рівні конкурентоспроможності національних ресурсів і продукції.

Зрозуміло, що ці обмеження не вічні та й не непохитні. Але ж і світовий досвід поки що не дає прикладів успішної постіндустріалізації економіки тільки на основі імпортозаміщуючого зростання. Здатність національної економіки вийти на рівень найрозвинутіших економік визначається темпами стратегічного постіндустріального економічного зростання. Його джерелами мають стати інтегративно-інноваційні ядра саморозвитку постіндустріального типу і сформовані на їх основі конкурентоспроможні цілісні відтворювальні контури, які органічно поєднують усі складові життєвого циклу продукції, дозволяють досягти максимального ефекту системного освоєння великих сегментів світового ринку, стають носіями глобального економічного зростання.

Роль каркасу зазначених контурів повинні виконувати могутні інтегровані корпоративні структури - великі фінансово-виробничі, науково-освітні, торговельно-сервісні та інформаційні об'єднання ділових одиниць, що ведуть спільну діяльність на засадах консолідації активів або контрактних відносин для досягнення визначених цілей.

У той же час внаслідок відсутності у нашій державі національної трансформаційної моделі та невдалого механічного копіювання чужих моделей економічного розвитку, зокрема моделі економічних реформ, що відома як "вашингтонський консенсус '', на жаль, перехід у нову якість свого часу набув руйнівного характеру.

Замість прогресивних економічних і науково-технологічних зрушень, побудови соціально орієнтованої демократичної держави, підвищення матеріального добробуту й духовного рівня життя народу, Україна опинилася у глибокому занепаді.

Внаслідок такого стану справ, при одночасному загостренні дефіциту інвестицій та інновацій, процеси ринкової трансформації протягом 1991-1999 рр. супроводжувалися, по суті, економічним розвалом.

Макроекономічна структура за цей період майже не поліпшилась. Обсяги товарного виробництва для насичення попиту безпосередньо споживчого ринку скорочувалися швидшими темпами, ніж обсяги випуску промислових засобів виробництва. Відбулося істотне скорочення видобутку паливно-енергетичних ресурсів, випуску наукомісткої і високотехнологічної продукції (в тому числі і конкурентноспроможних систем озброєнь) підприємствами військово-промислового комплексу (ВПК).

Ці підприємства надто повільно здійснювали конверсію та надто швидко згортали свої виробничі програми і навіть взагалі виводили їх з господарчого обороту. (У зв'язку з цим та заради істини, мабуть слід сказати що тільки зараз Україна повільно але впевнено повертається на міжнародну арену як повноправний представник країн, що володіють високотехнологічними технологіями ВПК).

За роки незалежності чітко простежується три періоди трансформації економіки України:

1991-1994 рр. - лібералізація та обвальне падіння виробництва. У 1994 р. ВВП зменшився до 59,6% від рівня 1991р. Для цього періоду характерна слабкість у протидії кризовим чинникам. До позитивних наслідків слід віднести такі зміни як: початок роздержавлення та приватизації, дерегуляція, свобода підприємництва і торгівлі тощо, до негативних: зростання інфляції, безробіття, зниження рівня доходів населення, обсягів виробництва, загострення суспільних проблем.

1995-1998рр. - активізація протидії кризовим процесам і уповільнення темпів падіння в економіці. За цей час були реалізовані такі основні організаційно-економічні заходи, спрямовані на створення ринкової інфраструктури.

Основними результатами другого етапу стали: зниження інфляції, макроекономічна стабілізація, зупинення падіння виробництва.

Незважаючи на значну девальвацію гривні (у вересні 1998р. — на 51%, а за рік - на 81 %), вдалося утримати країну від фінансового краху, розкручування гіперінфляції, мінімізувати можливі втрати від дестабілізації економічних процесів;

1999-2001 рр. — стабілізація економіки і відновлення темпів її зростання. За підсумками 1999 р. практично стабілізувалася динаміка реального ВВП, вперше за роки незалежності було досягнути приросту промислового виробництва (на 4%). Посилилася соціальна орієнтація виробництва. Приріст випуску товарів народного споживання майже вдвічі перевищив загальні темпи зростання у промисловості. Зменшився дефіцит державного бюджету (до 1, 5 % ВВП), підвищилася інвестиційна активність.

У 2000 р. вперше за роки незалежності було досягнуто збільшення реальних обсягів ВВП (на 6%), підкріплене зростанням у всіх основних галузях економіки. Важливими ознаками поліпшення економічної ситуації став приріст інвестицій в основний капітал (на 11,2%), зростання зовнішньоторговельного обороту (на 27%). Зменшилася частка збиткових підприємств, зменшився рівень бартеризації економіки.

Досягнутий запас макроекономічної стабільності дозволив Україні виконати свої зобов'язання з обслуговування і погашення зовнішнього боргу практично без залучення зовнішніх джерел фінансування. Вперше з 1995 р. зменшився зовнішній державний борг, у тому числі перед Міжнародним валютним фондом.

У новому Посланні Президента України Л. Кучми до Верховної Ради "Про внутрішнє і зовнішнє становище України" (другому його розділі - "Підсумки соціально-економічного розвитку України та завдання на 2001 рік") зазначено, що "за роки економічної кризи (1990-1999 рр.) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,82 раза, а реальні виплати пенсій - у 4 рази."

Найвідчутніших втрат українська економіка зазнала у 1991-1994 рр. За цей час обсяги ВВП зменшилися на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4%, сільського господарства - на 32,5%. Лише в 1994 р. падіння ВВП становило 22,9%, промислового виробництва - 27,3%, в тому числі непродовольчих товарів - 37,5%, сільськогосподарського - 16,5%. Повністю розбалансованою виявилася грошова та фінансова системи. Особливо відчутними білу наслідки рекордної за світовими стандартами гіперінфляції, яка в 1993 р. досягла 10256%.

Дефіцит державного бюджету покривався прямою грошовою емісією НБУ. Тільки за 1994 р. курс карбованця до долара знизився у 8,3 рази.

Світова економічна історія не знає подібних масштабів падіння економіки в мирний час. Потрібно було п'ять років напруженої роботи, щоб поступово, крок за кроком, вивести українську економіку з катастрофи, в якій вона опинилася.

Закономірним наслідком такої ситуації стало те, що інтегральний показник економічної безпеки України у 1997 р., за підрахунками Інституту економічного прогнозування НАН України, на 32% поступався пороговому рівню. Це означало, що економіка України опинилася в небезпечній зоні і для виходу з неї потрібні були дієві заходи.

Виходячи з цього, останнім часом були сформовані нові контури економічної безпеки. Розробка концептуального бачення та конкретних заходів щодо забезпечення економічної безпеки держави стали важливим кроком на шляху трансформації вітчизняної економіки. У рамках такого підходу Інститутом економічного прогнозування НАН України у 1998 р. була розроблена нова "Концепція економічної безпеки ''.

Лібералізація ціноутворення та зовнішньоекономічних зв'язків на початку 90-х років, форсування експорту й входження у світовий ринок визначили алгоритм трансформації національної економіки. Він виявився найсприятливішим для певних сегментів національного господарства, а саме:

– для виробництв з їх підвищеною енерго- та екологоємною орієнтацією;

– для "тіньової" сфери та кримінального бізнесу.

Через ці сегменти відбулася прив'язка української економіки до міжнародного поділу праці, завдяки яким, у першу чергу, почали надходити основні валютні доходи. Значною мірою ці явища поки що мають місце і зараз. Справжньою відповіддю на світогосподарські загрози є підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Очевидним є і той факт, що державний та місцеві бюджети як інститути публічних фінансів сьогодні вже неспроможні забезпечити фінансовими ресурсами усі проголошені соціальні гарантії громадян України. Ми стоїмо перед необхідністю розбудови розгалуженої системи страхових фондів соціального забезпечення. Мова ведеться про створення фондів медичного страхування, перетворення Пенсійного фонду України у справжню фінансово-кредитну установу страхового типу, виведення Фонду соціального страхування зі складу державного бюджету і перетворення його у страхову фінансово-кредитну установу. Це також стосується Фонду зайнятості та інших соціальних фондів.

Для успішного економічного зростання Україні потрібно значно скоротити базу оподаткування, адже, високі податкові ставки, забираючи у людей значну частину їх прибутку, позбавляють їх тим самим стимулу до роботи і продуктивного використання ресурсів. Особливо важлива гранична податкова ставка - частка приросту прибутку, яка йде у вигляді податку.

Коли гранична податкова ставка зростає з рівнем прибутку, частка додаткових заробітків, яку дозволяється залишати собі, скорочується.

Високі граничні податкові ставки скорочують національний продукт і національний прибуток по трьох причинах.

По-перше; вони відбивають бажання працювати з повною віддачею і знижують продуктивність труда. Підвищення граничної податкової ставки до 55 або 60% залишає людям та підприємствам в результаті менше половини того, що вони заробили. Той, хто не має можливості залишати собі велику частину заробленого, втрачає прагнення багато заробляти. У деяких випадках високі податкові ставки навіть примушують найбільш працездатних громадян виїжджати в країни з низькими податками. Ці зміни скорочують пропозицію праці і спричиняють в країні зниження виробництва.

Високі податкові ставки породжують і неефективне використання труда. Деякі люди будуть міняти заняття, прибутки від яких оподатковуються, на менш продуктивні, але не оподатковувані податком види діяльності (наприклад, працюючи вдома на самого себе). Результатом стають втрати і економічна неефективність.

По-друге, високі податкові ставки скорочують як масштаби, так і ефективність капіталовкладень. Вони відлякують іноземних інвесторів, а внутрішніх примушують шукати інвестиційні проекти за кордоном, де податки нижче. Це приводить до скорочення темпів оновлення капіталу, і тим самим дестимулює економічне зростання. Крім того, внутрішні інвестори звертаються до проектів, де легше укрити поточний прибуток від податків, і відмовляються від проектів, що володіють високим рівнем прибутковості, але меншими можливостями уникнути оподаткування. Зростає частка підприємств, що вкривають прибутки від податкового чиновника, звітуючи фальшивими цифрами збитків. Виграючи внаслідок ухилення від податків, інвестори часто витягують вигоди з таких проектів, які насправді лише зменшують багатство. Капітал розтрачується даремно, і ресурси відволікаються від тих сфер, де їх можна було б використовувати з найбільшим ефектом.

Саме це можна побачити зараз на прикладі України, де ухиляння від сплати податків можна цілком вірно назвати однією з галузей "тіньової економіки”.

По-третє, високі податкові ставки стимулюють придбання не тих товарів, які реально необхідні, а тих, купівля яких дозволяють скоротити оподатковувану суму.

При високих граничних податкових ставках товари, що дають податкову знижку, виявляться відносно дешевими для платників високих податків. Думаючи не стільки про витрати суспільства, скільки, зрозуміло, про особисті витрати, і стикаючись з високими граничними податковими ставками, платники податків будуть тратити більше грошей на предмети розкоші, що віднімаються з оподатковуваної суми. Оскільки подібні витрати скорочують суму податків, люди будуть робити їх навіть тоді, коли оцінюють їх цінність нижче за витрати їх виробництва. Втрати і неефективність - побічні ефекти такої системи оподаткування.

Таким чином, високі податкові ставки скорочують продуктивну діяльність, перешкоджаючи капіталовкладенням і сприяючи некорисній розтраті ресурсів. Неважко передбачити, що прибуток країни, яка вводить високі податкові ставки, впаде набагато нижче за потенційно можливий рівень.

Крім вищерозглянутих заходів, для швидшого виходу з кризи доцільно було б удатися до ряду інших. Так, для додаткового м'якого стимулювання національної виробничої сфери необхідно зробити трохи жорсткішою імпортну політику: збільшити ставки імпортного мита, ліквідувати надмірні пільги при його сплаті, активніше застосовувати антидемпінгове законодавство щодо іноземних виробників, які досить часто ведуть недобросовісну діяльність при проникненні на український ринок, а також ширше використовувати методи нетарифного обмеження імпорту.

У квітні 2001 року Кабінет Міністрів вперше в історії незалежності України звітував про виконання затвердженої Програми діяльності.

Було погашено пенсійні борги обсягом один мільярд триста мільйонів гривень. Сьогодні поточні виплати фінансуються повністю, заборгованість більше не виникає. Середній розмір пенсій з січня 2000 року по квітень поточного збільшено на 42 відсотки. У реальному обчисленні зростання складає майже 10 відсотків,

Протягом минулого і за три місяці поточного року загальну заборгованість вдалося скоротити в 2,6 рази, 3 державного бюджету повністю розрахувалися з цим боргом. Практично сьогодні погашені борги з місцевих бюджетів. Загальні видатки на соціальні заходи та гуманітарну сферу порівняно з 1999 роком зросли майже на 30 відсотків, бюджет по цих статтях був перевиконаний майже на 8 відсотків.

Уникнення дефолту в квітні 2000 року Урядом розглядалось як безальтернативне завдання, адже тоді йшлося не лише про гідність та ділову репутацію Української держави, а й загалом про перспективи виходу країни з економічної кризи. Вирішальну роль в той момент мала консолідація політичної влади в державі, а це стало найкращим доказом платоспроможності України та показало здатність прийняти Програму "Реформи заради добробуту". Було досягнуто домовленості з приватними інвесторами про реструктуризацію зовнішнього боргу, який складав більше ніж 2,5 мільярда доларів США. 99,6 % боргів було реструктуризовано, що є унікальним випадком. І у такий спосіб Уряд отримав можливість зосередитись на формуванні довгострокової політики в економічній сфері.

Протягом одного фінансового року зовнішній борг було зменшено на 2 мільярди 100 мільйонів доларів, або на 17 відсотків. (протягом 1993-1999 років борг щорічно зростав). Одночасно Уряд фактично відмовився від прямих кредитів Національного банку.

Одним з гальмівних факторів усіх попередніх років була м'яка і глибоко розбалансована бюджетна політика. Маючи хронічний дефіцит державного бюджету, влада виходила на фінансовий ринок і через інфляцію, через зниження соціальних стандартів відбирала обігові ресурси економіки, щоб забезпечити покриття незбалансованих державних фінансів. Такою була помилкова логіка самовідновлення економічної кризи, яку слід було зламати.

Економічне зростання 2000 року зумовлене багатьма факторами, серед яких ключову роль відіграв принципово новий підхід до формування та реалізації бюджетної політики.

Результатом зваженої бюджетної політики стало вивільнення з державного споживання майже восьми мільярдів гривень, які у формі кредитних вкладень пішли в економіку. Саме на основі цього ресурсу відновлено економічне зростання і саме на його базі ми отримали перевиконання приросту бюджетних надходжень минулого року на 14 відсотків.

Через відновлення економічного зростання та виконання бюджету держава повернулася до головної програмної мети - як забезпечити зростання добробуту народу через повне виконання соціальних зобов'язань держави перед людьми. Як наслідок, питома вага видатків соціального спрямування збільшилась на 40 відсотків. Парламент затвердив найбільш соціальний бюджет в Україні. Концентрація зусиль Уряду на здоровій бюджетній політиці сприяла формуванню якісно нових тенденцій, що у свою чергу є підгрунтям для сталого динамічного розвитку.

Вперше в новітній історії України у 2000 році відбулось реальне зростання ВВП практично в усіх секторах економіки, скорочено державний борг, зростала зайнятість та спостерігалась позитивна динаміка сукупного внутрішнього попиту. Уряд не тиснув на Національний банк, навчаючи скільки друкувати грошей підприємствам було залишено повний обсяг амортизаційних відрахувань, започатковано прозору систему міжбюджетних трансфертів.

Протягом 2000 року вдалося суттєво зміцнити експортну позицію України. Позитивний баланс зовнішньої торгівлі товарами склав 779 млн. дол. США проти від'ємного сальдо 244 млн. дол. у 1999 році. У 2000 році темпи зростання експорту на чверть перевищували темпи зростання реального ВВП.

Експортна орієнтація української економіки виявилася дієвою підтримкою високих темпів економічного зростання. Однак підвищеними темпами зростали також національні доходи від розвитку внутрішнього ринку. Це обумовило скорочення частки чистого експорту в структурі ВВП від 5,5 до 4,4 відсотка. Сукупне внутрішнє споживання при цьому вперше в історії незалежної України зросло майже на 7 відсотків, а обсяг капітальних вкладень - на 12 відсотків. Урядова політика має бути спрямована на підтримку лише одного виробника -національного, незважаючи на зовнішні, чи внутрішні ринки збуту його продукції.

Важливим напрямом діяльності у 2000 році було відновлення фінансової стабільності. Позитивна динаміка економічного розвитку зумовлена відновленням фінансової стабільності, довіри до національної валюти. За перший рік реалізації Програми Уряду вдалося поєднати тверду бюджетну політику і м'яку монетарну політику. Номінальний обмінний курс гривні до долара США за весь 2000 рік зменшився всього на 4,2 відсотка. Стабільність гривні стимулювала зростання депозитів домашніх господарств. Загальний приріст їх за рік становив 53% або 2,3 мільярда гривень. На початок 2001 року депозити населення в пасивах банківської системи дорівнювали 6,7 мільярда гривень.

Протягом 2000 року спостерігалося стабільне зростання попиту на гривню. Фактично без серйозної зовнішньої підтримки і завдяки виконанню в повному обсязі зобов'язань з обслуговування зовнішніх боргів вдалося не тільки не зменшити, а й наростити обсяги валютних внутрішніх резервів Національного банку більше ніж на 36%.

Важливу роль у забезпеченні зростання національної економіки відіграв банківський сектор. В Уряду не було потреби покривати дефіцит бюджету шляхом залучення додаткових кредитних ресурсів. Це зумовило значне зростання обсягів кредитування національної економіки, яке минулого року збільшилося в національній валюті майже на 62 відсотки. Зважені та комплексні дії Уряду сприяли зменшенню вартості запозичень, розширенню доступу економіки до кредитів. Середня ставка за кредитами в грудні 2000 року була на 28,5 пунктів нижчою відповідного показника 1999 року.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати наявність як позитивних і негативних наслідків економічного зростання, так і наявність двох таборів противників і прихильників теорії і політики економічного зростання. Наведемо деякі з підсумків.

У останні роки виникли серйозні сумніви щодо бажаності економічного зростання для країн, що вже досягли добробуту. У основі цих сумнівів лежить ряд взаємопов'язаних аргументів.

Забруднення навколишнього середовища. Противники економічного зростання передусім стурбовані погіршенням стану навколишнього середовища. Вони стверджують, що індустріалізація і економічне зростання породжують такі негативні явища сучасного життя, як забруднення, промисловий шум і викиди, погіршення вигляду міст, транспортні затори і т.д. Всі ці "побічні відходи” економічного зростання виникають, оскільки виробничий процес лише перетворює природні ресурси, але не утилізує їх повністю. Практично все, що залучається до виробництва, згодом повертається в довкілля у вигляді відходів. Чим значиміше економічне зростання і вище рівень життя, тим більше відходів повинне буде поглинути або спробувати поглинути навколишнє середовище. Тому деякі економісти вважають, що економічне зростання повинне цілеспрямовано стримуватися.

Чи вирішує економічне зростання проблеми? Прихильники економічного зростання вважають, що воно саме по собі вирішує соціально-економічні проблеми. Однак це твердження ставиться під сумнів. Противники економічного зростання, зокрема, стверджують, що проблема бідності в країні, по суті є проблемою розподілу, а не виробництва. А тому для її рішення необхідна політична сміливість і воля, а зовсім не збільшення суспільного продукту.

Відсутність гарантій. Противники економічного зростання вважають, що швидке зростання породжує неспокій і невпевненість серед людей. Працівники будь-якого рівня побоюються, що накопичені ними професійні навички і досвід можуть виявитися застарілими в міру технічного прогресу.

Економічне зростання і людські цінності. Критики економічного зростання також висувають цілий ряд аргументів на користь того, що, хоч, економічне зростання забезпечує нам "прожиток '', воно не може забезпечити нам "гарне життя". Отож, економічне зростання означає індустріалізацію, масове виробництво, яке не носить творчого характеру і не приносить задоволення працівнику, а також відчуження трудящих від прийняття життєво важливих рішень.

З іншого табору економісти виступають на захист тенденції економічного зростання як важливої суспільної мети, наводячи наступні аргументи.

Як вже відмічалося раніше, економічне зростання є основною умовою матеріального достатку і підвищення рівня життя. У умовах економічного зростання вибір соціальних цілей стає менш болісним і веде до менших протиріч між різними групами населення. Є можливість одночасно модернізувати збройні сили, підтримувати інфраструктуру на даному рівні, здійснювати програми допомоги вразливим верствам населення, вдосконалювати систему освіти та інші галузі соціальної сфери і при цьому підвищувати особистий добробут.

Економічне зростання і навколишнє середовище. Прихильники економічного зростання вважають, що його зв'язок із станом навколишнього середовища дуже перебільшений. Насправді ці проблеми можна відділити один від одного. Якщо суспільство зовсім відмовиться від економічного зростання, зберігаючи ВВП на постійному рівні, йому все ж доведеться вибирати між різними структурами виробництва, і цей вибір буде впливати на стан навколишнього середовища і якість життя.

Забруднення є не стільки побічним продуктом економічного зростання, скільки результатом неправильного ціноутворення. А саме: значна частина природних ресурсів (ріки, озера, океан і повітря) розглядається як "загальна власність" і не має ціни. Тому ці ресурси використовуються надміру інтенсивно, що погіршує їх стан. Звичайно ж існують серйозні проблеми, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Але обмеження економічного зростання не вирішить цих проблем.

Не можна погодитися з поширеною тезою, що уповільнення або припинення економічного зростання послаблює прагнення людей до матеріальних цінностей і зменшує їх відчуження від виробництва. Швидше навпаки - результати будуть зворотними. Найгучніші протести проти погоні за наживою лунають якраз в тих країнах і серед тих груп населення, де в цей час рівень добробуту найвищий. Як на наші глибокі переконання, саме високий рівень життя, що забезпечується економічним зростанням, і дає можливість все більшому числу людей витрачати час на освіту, роздуми і самореалізацію.

ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ УКРАЇНИ

2003 рік був для вітчизняної економіки суперечливим. Незважаючи на спад у сільському господарстві, значний рівень зростання зареєстровано у будівництві та промисловому виробництві. Оцінку економіки України за минулий рік та основні тенденції розвитку на поточний пропонує у своєму огляді Центр соціально-економічних досліджень Case-Ukraine.

БУДІВНИЦТВО ЯК ДЗЕРКАЛО ЕКОНОМІКИ

Сектор будівництва у 2003 році показав несподівано високі темпи росту. Зростання пояснюється низкою великих проектів: будівництво енергоблоків на Рівненській та Хмельницькій атомних станціях, автобану Київ - Одеса, газопроводу Жулин - Надвірна та інших. Високий рівень попиту на житло викликав значне пожвавлення у житловому будівництві. Значно збільшила обсяги найбільша в Україні будівельна компанія «Київміськбуд». Зростання попиту стимулювалося також стрімким розвитком ринку іпотеки. До того ж інвестування у нерухомість залишається поки-що найкращою можливістю зберегти гроші і примусити їх працювати на довгострокову перспективу. Будівництво визначено банками як найбільш привабливий сектор для кредитування на наступні роки.

Зростання будівництва у 2004-му, через високі показники попереднього року, очікується не таким значним. Однак є підстави для розвитку даного сектору з неменшою активністю - згідно з новими правилами оподаткування частина відсотків за іпотечним кредитом зараховується до податкового кредиту.

Протягом 2003 року збільшилося промислове виробництво. Головним чином його ріст підтримувався розвитком машинобудування, харчової промисловості та металургії. Приріст у машинобудуванні, в основному завдяки сприятливим зовнішнім умовам, мав найбільший вплив на зростання промислового виробництва. Значне зростання у харчовій промисловості стимулювалося підвищенням внутрішнього попиту. У металургії спостерігалися порівняно невисокі темпи приросту, хоча її частка в загальному обсязі є найбільшою.

Розвиток промисловості у поточному році дуже залежить від експортних можливостей, адже високі цифри зростання були зумовлені великим зовнішнім попитом на продукцію машинобудування та металургії. Очікується, що зовнішні умови для нашої промисловості залишаться на тому ж рівні, що і минулого року.

ЩО ВПЛИВАТИМЕ НА ЗОВНІШНЮ ТОРГІВЛЮ?

Підписання у вересні 2003 року лідерами чотирьох країн СНД – України, Росії, Білорусі та Казахстану «Угоди про формування Єдиного економічного простору» розпочинає процес формування ЄЕП, який об'єднує митні території сторін. У межах ЄЕП забезпечується вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили і здійснюється єдина зовнішньоторговельна, податкова та грошово-кредитна політика. Проте економічні переваги для України від участі в ЄЕП є вкрай сумнівними. Створення єдиного митного простору та уніфікація економічної політики може призвести до втрати економічного суверенітету нашої країни. Згідно з угодою утворюється єдиний наднаціональний регулюючий орган, якому сторони делегують свої повноваження і рішення якого є обов'язковими до виконання усіма учасниками ЄЕП. Усі рішення цього органу приймаються шляхом голосування, а кожна сторона отримує кількість голосів пропорційно до свого економічного потенціалу. Попередні розрахунки дають підстави стверджувати, що який би показник економічного потенціалу не було обрано, Росія матиме більше ніж 80% голосів.

Укладений у листопаді 2003 року між Україною та Молдовою договір про зону вільної торгівлі є сприятливою передумовою для інтенсифікації товарообігу між цими країнами. А от приєднання 10 нових членів до ЄС може призвести до скорочення товарообігу між Україною та новими країнами - учасниками ЄС. Адже після розширення єдиного європейського ринку за рахунок нових членів буде збережено поточні квоти на імпорт української продукції. Експорт української продукції до країн-кандидатів на вступ до ЄС буде предметом регулювання органів ЄС. Для ілюстрації проблеми корисним є наступний приклад: експорт продукції металургії з України до Польщі нині в 1,5 раза більший, ніж квота на імпорт, встановлена ЄС.

У цьому контексті швидке приєднання України до СОТ можна розглядати як засіб упередження негативних наслідків розширення ЄС. Правилами СОТ заборонені нетарифні бар'єри торгівлі (включно з квотуванням). Окрім того, від країн - членів СОТ вимагається застосування режиму найбільшого сприяння щодо продукції походженням з іншої країни - члена СОТ. Отже, українські виробники отримають доступ на ринок Європейського Союзу на умовах, що визначені для інших країн СОТ.

СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ СПРИЯТЛИВІ ДЛЯ УКРАЇНИ

Розвиток економіки України у майбутньому значною мірою залежить від розвитку економічної ситуації у світі. Таким чином, прогнозуючи розвиток української економіки, потрібно відштовхуватися саме від світових тенденцій.

У глобальній перспективі спостерігається незначне зростання. У США ВВП росте досить швидко, що зумовлено великим споживанням домогосподарств, зокрема, товарів довгострокового використання та формуванням фіксованих інвестицій. Економіка країн ЄС перебуває у стагнації. Ні експорт, ні рівень споживання домогосподарств не демонструють позитивних тенденцій. У Центральній та Східній Європі зростання економік помірне, за винятком Польщі та Болгарії, де ріст ВВП прискорюється. Продовжують успішно розвиватися балтійські країни - Литва, Латвія, Естонія. Рушійними силами до зростання економіки Росії 2003 року були внутрішній попит, зростання інвестицій та приватного споживання. В Азії стрімко розвиваються Китай та Індія, де зростає промислове виробництво та роздрібна торгівля, що вказує на високий рівень внутрішнього споживання.

Поточні зовнішні умови є сприятливими для України, і можна очікувати, що подібні тенденції економічного розвитку головних торгових партнерів нашої країни збережуться принаймні до кінця 2004 року.

У поточному році внутрішній попит буде найбільш стабільним та передбачуваним фактором для зростання ВВП: доходи домогосподарств зростуть і зменшення ставки оподаткування зробить доходи населення ще більш помітними. Розширення внутрішнього споживання матиме дві переваги для української економіки: підвищення попиту на вітчизняну продукцію високої якості та зростання імпорту. На даний момент темпи зростання імпорту перевищують темпи росту експорту. Ця тенденція вказує на те, що українські споживачі потребують високоякісної продукції, котру не пропонують у достатній кількості вітчизняні виробники.

Сприятливі зовнішні умови та зростання внутрішнього попиту створюють потужну базу для економічного зростання України і формують наступні тенденції у 2004 році:

•до кінця року офіційний обмінний курс не перевищить 5.38 грн./дол. США;

•зростання експорту зменшиться порівняно з імпортом, однак чистий експорт буде позитивним;

•відсоткова ставка очікується приблизно на тому ж рівні, що і минулого року;

•зростання доданої вартості у сільському господарстві очікується на високому рівні, хоча у 2003 році цей показник був низьким.

•іноземні інвестиції у 2004-му залишаться приблизно на тому ж рівні, що і минулого року.





Реферат на тему: Особливості економічного зростання в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.