Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Основні напрямки та інструменти державної інноваційної політики (реферат)

ПЛАН

1. Виклад проекту концепції інноваційної політики держави

2. Основні напрями інноваційної політики

3. Інструменти державної інноваційної політики

Використана література

1. ВИКЛАД ПРОЕКТУ КОНЦЕПЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

Еволюція людської цивілізації у XX століт­ті переконливо підтверджує той факт, що головним чинником стійкого економічного розвитку країни є науково-технічні інно­вації, або комерційне застосування нових, більш продуктивних технологій, які істот­но змінюють обсяги та якість виробниц­тва і споживання. Стрижневим блоком еко­номічної політики всіх розвинених держав е інноваційна політика, сприяння діяль­ності підприємців-інноваторів, які визнача­ють здатність національної економіки до інноваційного розвитку, ефективного викори­стання найновіших технологій.

Особливого значення інноваційний про­цес набуває для перехідних економік. А са­ме такою є економіка України. Ринкові відно­сини, що впроваджуються, різко висвічують спадщину адміністративно-командної систе­ми — надвитратне, неефективне господарю­вання, що в умовах жорсткої міжнародної конкуренції та встановлення врівноважених цін ставить більшість існуючих підприємств перед загрозою банкрутства. Подолання цього стану можливе тільки через потужний інноваційний перерозподіл ресурсів суспіль­ства на користь конкурентоспроможних наукоємних виробництв.

Відсутність структурної перебудови ін­новаційного типу генерує потужні стаг­наційні та інфляційні процеси. Виробництво ніби "виштовхує" капітал, призначений для відтворення неефективних підприємств, які втратили попит на свою продукцію. Подо­лання такої структурної кризи можливе тіль­ки в тому разі, якщо цей капітал спрямо­вуватиметься у науково-технічні інновації, у нові виробництва, котрі визначають суть та напрями трансформаційних процесів.

Країна з перехідною економікою, яка програє "інноваційні змагання1', залишиться аутсайдером світової спільноти. Тому Украї­на може претендувати на належне їй за потенціалом місце у Європі та світі ли­ше за умови, що вона виявиться спромож­ною опанувати інноваційний шлях розвит­ку. Для цього потрібно створити соціально-економічні умови та стимули для органіч­ної конвергенції в українському суспіль­стві пріоритету системи цінностей науково-технічного розвитку та ідеології ринкових реформ.

Негативні наслідки кризових явищ в еко­номіці України та їх переплетіння у сфері науки, освіти, техніки і технологічного ро­звитку зумовили істотне гальмування ін­новаційних процесів. Бюджетне фінансуван­ня науково-технічної сфери неухильно змен­шується, залишається низьким рівень впро­вадження у виробництво результатів до­сліджень та розробок, наука поступово пе­рестає бути суспільне визнаною пріоритет­ною діяльністю держави. Відбувається незворотна втрата інтелектуального потенціалу країни.

Падіння всіх основних показників ін­новаційної діяльності в Україні зумовлене цілим рядом факторів. Це, передусім, вкрай низька частка бюджетних витрат на наукові дослідження, а також інноваційної продук­ції в загальному обсязі виробництва. Кри­тично небезпечною стала питома вага про­дукції тих галузей, від яких найбільшою мірою залежить інноваційний процес, а саме: електронної промисловості, приладобудуван­ня, виробництва контрольне-вимірювальної апаратури тощо. До цього слід додати низь­ку платоспроможність підприємств: вони не здатні фінансувати власні прикладні до­слідження і розробки. Незадовільною ли­шається інноваційна спрямованість прямих іноземних інвестицій, які здебільшого вкла­даються у традиційні виробництва і техно­логи. Додамо до цього різке зниження рів­ня творчої активності винахідників та раціо­налізаторів, постійне зменшення чисельності кадрів високої кваліфікації та ускладнен­ня їх працевлаштування за фахом. Істот­но гальмує науково-технічний прогрес і те, що заробітна плата у сфері науки ниж­ча за середню по країні. Заважав широко­масштабним змінам і нерозвинутість інфор­маційної та сервісної інфраструктури, покли­каної забезпечувати розвиток інноваційно­го підприємництва, обмежене використання комп'ютерної техніки у сфері проектування й керування виробничими процесами. Поміт­ний прорахунок в організаційному плані — відсутність програми приватизації об'єктів у сфері науки.

В Україні ще не склався дієвий ме­ханізм інвестування масштабних технологіч­них змін. Державні науково-технічні про­грами часто не забезпечують кінцевих ре­зультатів. Міністерства та відомства обтяжені соціальною необхідністю підтрим­ки традиційних виробництв, не мають до­статніх коштів для інноваційної трансфор­мації своїх галузей. Недержавні комерційні структури ще не можуть здійснювати довгострокові проекти, які б забезпечували ба­зові технологічні зміни. Іноземні інвестиції здебільшого спрямовані на підтримку виробництв, які мають короткострокову експортну перспективу.

Основним недоліком здійснюваної інно­ваційної політики залишається її спрямо­ваність на керування переважно "проце­сом", а не "кінцевими результатами". Тре­ба створювати матеріально-технічне під­ґрунтя для системи стимулів та необхід­них організаційно-технологічних умов ефек­тивної роботи хоча б найкращої частини науково-технічного та виробничого потен­ціалу. Тому для вдосконалення інновацій­ної політики дуже важливо формувати сти­мулююче економіко-правове середовище саме для тих суб'єктів циклу "наука — техніка — виробництво", які забезпечують відчутні позитивні кінцеві результати.

Державна інноваційна політика повин­на стати найважливішою підоймою діяль­ності, спрямованої на виведення економіки України з кризи і забезпечення її ди­намічного зростання. Головною метою та­кої політики є стратегічна орієнтація ро­звитку виробництва на створення і широке застосування принципово нових машин, ма­теріалів, комплексних технологічних систем, ефективне освоєння науково-технічних роз­робок, забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійно­го відтворення та ефективного використання науково-технічного потенціалу.

Важливою метою державної політики сприяння інноваціям є досягнення стандартів розвитку, притаманних розвиненим країнам світу, зокрема Європейського співтоварист­ва. Тільки так Україна зможе приєднатися до Інноваційної програми Європейського Со­юзу і брати в ній активну участь. Ці стандар­ти стосуються насамперед раціоналізації спо­живання енергії та використання природних ресурсів, технологічних нормативів, правового захисту інтелектуальної власності, міжна­родних норм якості, сертифікації виробів та послуг.

2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Стимулююча інноваційна політика — склад­не комплексне явище, яке поєднує в собі еле­менти, з одного боку, національної макроекономічної політики, спрямованої на створен­ня сприятливого інвестиційного клімату, а з другого — запровадження на державному рівні спеціальних стимулів інноваційних тех­нологічних змін. Ці дві групи елементів дер­жавної інноваційної політики реалізуються цілісною системою заходів.

Забезпечення сприятливого для інвесту­вання макроекономічного середовища потре­бує проведення політика низького та передба­чуваного стабільного річного рівня інфляції; за роки структурної інноваційної перебудо­ви національної економіки слід поступово пе­рейти від 25—30% до 1—2% показника річ­ної інфляції, постійно дотримуючись бюд­жетної дисципліни. Для держави має ста­ти обов'язковим принцип низького оподат­кування нової виробничої діяльності: важли­во створити умови, які б відчутно стиму­лювали розвиток конкуренції на внутрішньо­му ринку. Необхідно надати більшої свобо­ди та захищеності процесам утворення но­вих та припинення діяльності неконкурен­тоспроможних підприємств. Пріоритети дер­жавної підтримки треба спрямувати не на певні підприємства, а на кінцеві резуль­тати — утримання значної частки ринку конкурентоспроможної продукції.

Потрібна інституційна легалізація струк­турного безробіття: для цього слід за­провадити програму значного підвищен­ня обов'язкового мінімуму заробітної плати на неемісійній основі з паралельною ре­алізацією широкомасштабної державної про­грами соціальної допомоги безробітним та створення нових робочих місць. Низька за­робітна плата е серйозним гальмом інно­ваційного процесу в Україні: руйнуються матеріальні стимули виробничої діяльності, стримуються структурні зміни в економіці, складається ситуація "інфляційних очіку­вань" , високих процентних ставок та значно­го бюджетного дефіциту, що унеможливлює реалізацію інноваційних стратегій.

Конче важливою є політика низької по­зитивної реальної процентної ставки бан­ківської системи: треба утримувати реаль­ну облікову ставку Національного банку на привабливому для інвестування інно­ваційних проектів рівні при запровадженні жорсткої дисципліни у платіжних відноси­нах усіх суб'єктів кредитно-фінансової систе­ми. Для цього необхідно законодавчим шля­хом чітко визначити права та відповідаль­ність власників усіх активів та пасивів неза­лежно від форм такої власності. Законні пра­ва власників мають бути надійно захищені державою.

Треба обмежити державне позичання як на внутрішньому, так і на зовнішньому рин­ках, утримувати паритетне співвідношен­ня зовнішнього боргу і експорту. А також контролювати рівень доходності державних облігацій з тим, щоб штучно не зменшу­валася привабливість внутрішнього ринку інвестиційних кредитних ресурсів.

Слід вчасно проводити систематичну індексацію вартості основних фондів та спрямовувати амортизацію на цілі реновації: амортизаційні відрахування повинні відповідати відтворювальній вартості зноше­них фондів (споживання основного капіталу) і бути постійним надійним джерелом інве­стицій у технологічні зміни для всіх суб'єктів підприємницької діяльності.

Нарешті, дуже важливо, щоб зберігав­ся стабільний реальний обмінний курс грив­ні. Номінальний валютний курс національної грошової одиниці має девальвувати поступо­во, не випереджаючи темпів передбачуваної (оголошеної) інфляції.

Щоб сталися інноваційні технологічні зміни, треба запровадити ряд спеціальних стимулів. Насамперед, це безпосереднє дер­жавне фінансування інноваційних інвестицій, призначених для реалізації програм струк­турної перебудови економіки, підтриман­ня нових конкурентоспроможних наукоємних галузей та виробництв, які стануть основою матеріально-технічної бази довгострокового економічного зростання країни. Передусім це стосується таких галузей, як біотехнологія, аерокосмічний комплекс, інформаційні техно­логії, виробництво нових матеріалів тощо. Прямого державного фінансування потребує також сучасна інфраструктура. Важливо та­кож, щоб активно підтримувалися проце­си розвитку транспортних та комунікацій­них мереж, особливо інформаційних (з он-лайновим користуванням світовими мережа­ми INTERNET, WWW тощо), які створюють умови для приєднання до європейської та світової інфраструктури бізнесу. Істотне зна­чення для підвищення мобільності та стиму­лювання інноваційної перекваліфікації робо­чої сили має також динамічне запровадження масштабної державної програми будівництва дешевого житла.

Ефективним стимулом економічного роз­витку є застосування системи пільг щодо по­датку на прибуток за умови його використан­ня на інноваційні інвестиції. При цьому слід запроваджувати галузеву диференціацію по­даткових пільг. Вони мають бути гнучкими і залежати від цілей та завдань національ­ної політики технологічних змін. Необхідно забезпечити чітку спрямованість інвестицій­них податкових пільг на кінцевий результат виробництва конкурентоспроможної продук­ції, їх нормування має здійснюватися пере­важно законодавчим шляхом, аби уникнути суб'єктивізму при встановленні пільг.

Обов'язок державних органів — ре­тельний статистичний облік обсягів та результатів використання інвестиційно-інноваційних додаткових пільг. Велике зна­чення мають управлінський моніторинг та гласність у цій справі.

Ще один стимул — введення системи по­даткового кредитування приросту обсягів ви­трат підприємств на дослідження та роз­робки. Інвестування технологічних інновацій неможливе без зростання обсягів науково-дослідних робіт, пов'язаних з адаптуванням новітньої технології до конкретних умов ви­робництва, де впроваджуються ці інновації. Відомо, що в перші роки випуску нової про­дукції її виробництво потребує підвищених витрат. Тому важливо, щоб нормативна си­стема забезпечувала рівномірний розподіл обсягів витрат на весь період життєвого циклу інновацій.

Система стимулювання кооперації на­уки і виробництва в інноваційному про­цесі теж має неабияке значення. Тут не­обхідно встановити пільговий режим опо­даткування та норми утворення і припи­нення діяльності організаційних форм, які здійснюють кооперативні (спільні) науково-дослідні та впроваджувальні роботи силами науково-дослідних установ та підприємств, що інвестують наукоємні технологічні зміни.

Успішна інноваційна політика немисли­ма без удосконалення економічних відносин у сфері охорони прав промислової власності. Потрібні конструктивні механізми реалізації правового режиму взаємовідносин, що скла­даються в ринкових умовах між авторами, власниками, споживачами патенту і посе­редниками в процесі набуття та реалізації авторських прав та патентів на об'єкти промислової власності.

Від держави очікується введення в дію положення про дозвіл прискореної аморти­зації основних фондів підприємств: цей за­хід передусім спрямований на стимулювання саме інноваційного інвестування, коли ство­рюється нова продукція — тимчасовий мо­нополіст на ринку — і важливо, щоб бу­ла можливість профінансувати підвищені ви­трати підприємства-інноватора за рахунок споживача такої продукції.

Невід'ємна частина державної інновацій­ної політики — забезпечення належних умов для формування конкурентоспромож­ного національного товаровиробника інно­ваційних продуктів, тобто проведення від­повідної торговельної політики з елементами протекціонізму, заохочення проектів спіль­них досліджень та розробок, які відкривають доступ до високих сучасних техноло­гій, заохочення іноземного інвестора утворювати спільні підприємства, що виробляють наукоємну продукцію, зокрема з найбільш перспективних інноваційних напрямів.

Держава повинна відстоювати права та інтереси вітчизняних інноваторів на зовніш­ніх ринках, підтримувати активну участь вітчизняного виробника товарів та послуг у міжнародному розподілі праці, не допуска­ти випадків недозволеної та несумлінної кон­куренції. Необхідно створити всі умови для того, щоб Україна брала активну участь в усіх провідних міжнародних організаціях, які регулюють світовий трансфер технологій.

Важливими складовими інноваційного пронесу є умови входження в стадію ко­мерційного впровадження науково-технічних розробок у виробництво. До них належать умови створення пропозиції і трансферу (по­ширення) науково-технічних знань у країні. Головні з них: підвищення рівня та розши­рення сфери науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), у то­му числі шляхом систематичного підвищен­ня частки витрат на науку в державно­му бюджеті; розвиток фундаментальних до­сліджень, які мають особливе значення для переведення економіки на інноваційні рейки; оптимізація за формами власності структу­ри установ та господарських суб'єктів, що діють у науково-технічній сфері; формуван­ня в суспільстві орієнтації на сприяння інно­ваціям шляхом впровадження нових освітніх програм, а також шляхом розвитку системи неперервної освіти (підвищення кваліфікації кадрів) у науці, виробництві, сфері послуг; створення сприятливих умов для розвит­ку інфраструктури науково-технічної діяль­ності, підтримки фірм і посередницьких ор­ганізацій, які виявляють інноваційну актив­ність, допомагають встановлювати зв'язки між науково-дослідною сферою і виробниц­твом, особливо тих, що сприяють комер­ціалізації результатів наукових досліджень; створення технопарків, інноваційних центрів, інших трансферних та інфраструктурних фірм, які займаються впровадженням но­вих технологій у виробництво; вдосконалення організаційно-економічного механізму міжна­родного трансферу технологій, покликаного створювати політичні, правові та економіч­ні умови для зростання припливу іноземно­го капіталу, а також активізувати експорт.

3. ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

У світі вироблено чимало важелів прове­дення державної інноваційної політики, се­ред яких найвідомішими є: пряме фінансу­вання створення нової продукції та техно­логії у рамках державних науково-технічних програм; надання позик, у тому числі без­процентних; державні дотації; зниження ставок податків на прибуток: податковий кре­дит на приріст обсягів досліджень та роз­робок; виключення з прибутку, що оподат­ковується, поточних видатків на НДДКР; пільговий режим оподаткування видатків на НДДКР за міжфірменної кооперації; звіль­нення (зменшення ставки) прибуткового по­датку; звільнення від певних відрахувань до бюджету; звільнення від сплати податку на прибуток та капітал власників акцій ризикових інноваційних фірм; пільгове кредиту­вання; створення фондів для впровадження інновацій з урахуванням ризику; зниження державного мита для індивідуальних вина­хідників; відстрочка сплати мита чи повне звільнення від нього; прискорена амортизація та інші амортизаційні пільги; державне замо­влення та закупівля продукції інноваційних фірм; пільги для джерел ризикового фінан­сування інновацій; доплата кваліфікованим науковим кадрам з державних коштів; ство­рення спеціальних законів для ефективної роботи малого інноваційного бізнесу; ство­рення необхідної інноваційної інфраструкту­ри. В Україні необхідно застосувати біль­шість із перелічених інструментів державної інноваційні політики.

Першочергової ваги набувають програм­но-цільові методи державного управління ін­новаційними процесами та підтримка ре­альних інноваційних лідерів, які створюють сучасні конкурентоспроможні виробництва, здатні стати ядрами-каталізаторами еко­номічного зростання. „ Державні науково-технічні програми є засобом реалізації дер­жавної інноваційної політики, її пріоритет­них напрямів та національних програм з най­важливіших соціально-економічних проблем розвитку країни. Вони мають бути адрес­ним документом, що містить у собі ком­плекс взаємопов'язаних науково-технічних, організаційно-економічних, соціальних, еко­логічних та інших завдань (проектів), спрямованих на досягнення єдиної мети — ро­зв'язання важливої науково-технічної або гу­манітарної проблеми, яка випливає з кон­цепції відповідного пріоритетного напряму науково-технічного прогресу.

Головною метою державних науково-технічних програм повинні бути науково-технічні та технологічні прориви відповід­но до концепцій пріоритетних напрямів НТП, розробка та впровадження принципово нових видів техніки й технологій та інших ново­введень, що сприятимуть здійсненню струк­турних змін в матеріальному виробництві і соціальній сфері. Важливою умовою успіш­ної реалізації всіх програм є своєчасне забез­печення їх відповідними джерелами фінан­сування. Потрібен систематичний аналіз структури витрат на державні науково-технічні програми з економічною оцінкою на­слідків їх виконання. Це дасть змогу уникну­ти розпорошення коштів по багатьох проек­тах, особливо тих, де не визначені споживачі науково-технічної продукції.

Для посилення стимулюючого впливу по­даткової політики на інноваційні процеси в Україні доцільно ввести пільгове оподат­кування для підприємств і організацій, що займаються інноваційною діяльністю. Піль­ги полягають у зменшенні квоти їх опо­даткування та звільненні від оподаткуван­ня коштів, одержаних закладами і устано­вами освіти і науки, що повністю або част­ково фінансуються з бюджету, на здійснен­ня діяльності, передбаченої їх статутними документами. Треба дозволити включення у валові витрати господарських суб'єктів (підприємств) тих витрат, що пов'язані з науково-технічним забезпеченням виробничої діяльності: винахідництвом і раціоналізацією на підприємстві, проведенням наукових, дослідно-експериментальних та конструк­торських робіт, виготовленням та випробу­ванням моделей і зразків, незалежно від прибутків, одержаних від цих заходів. Слід передбачити диференційовані розміри податкових пільг для підприємств та установ залежно від рівня активності їх участі в інноваційному процесі. Бажано також встановити тимчасові податкові "канікули" щодо окремих податків для новостворених малих інноваційних підприємств, аби тим самим певною мірою компенсувати їм підвищені видатки
початкової стадії впровадження інновацій.
Держава має право гнучко коригувати мито на поставки устаткування та комплектуючих для суб'єктів господарювання, - які налагоджують виробництво конкурен­тоспроможної інноваційної продукції, здат­ної замінити імпортну, а сплачений у цьому випадку ПДВ повертати підприємствам на етапі введення відповідної інноваційної технологи в експлуатацію.

Для активізації інноваційної діяльності необхідно якнайповніше використати можливості банківсько-фінансової сфери, яка мо­же стати реальним інвестором для вироб­ників і споживачів високотехнологічної продукції. Треба створити певне пріоритетне се­редовище для кредитних організацій, які проводять активну інвестиційну політику щодо інноваційних виробництв. Передусім — сти­мулювати створення в комерційних банках спеціальних фондів довгострокового кредиту­вання за рахунок частини їх валового дохо­ду до його обкладання податком на прибу­ток, а у перспективі створити спеціалізовані інноваційні банки, яким будуть надані від­повідні пільги щодо оподаткування їх доходу від інвестування інноваційних технологічних змін. Доцільно також диференціювати став­ки податку на прибуток комерційних банків залежно від напрямів використання ресурсів: знижувати при довгостроковому кредитуван­ні високо технологічних проектів і підвищу­вати при вкладенні ресурсів у високоприбут­кові операції на різних сегментах фінансового ринку. Слід створити систему пільгового рефінансування для комерційних банків, які надають пільгові кредити для реалізації інве­стиційних проектів, пов'язаних з розробкою і впровадженням високотехнологічного устат­кування та іншої інноваційної продукції; за­провадити державне страхування кредитів, виданих малим і середнім фірмам венчурного типу, які розробляють та впроваджують ін­новаційну технологічну продукцію. Важливо заохочувати комерційні банки купувати ак­ції підприємств, що виробляють високотехнологічну продукцію, звільняючи від оподат­кування ту частину прибутків банків, яка інвестується в акції вказаних підприємств; встановлювати для комерційних банків, які здійснюють пільгове довгострокове кредиту­вання інноваційних проектів, знижені норми обов'язкового резервування коштів.

Для стимулювання інноваційної діяльності треба ширше практикувати видачу пільгових кредитів під заставу майна та
інших цінностей суб'єктів господарювання, розробивши для цього дієвий механізм ви­користання застави і передбачивши поря­док та умови її продажу та надходження коштів на рахунок кредитора; лібералізува­ти порядок акумуляції приватного капіта­лу для реалізації масштабних інноваційних проектів, для чого запровадити гнучку фор­му поєднання капіталів комерційних бан­ків та підприємств через створення пайо­вих інвестиційних фондів; розширити спектр та види фінансової підтримки високотехнологічних виробництв шляхом впровадження нових форм кредитування інноваційних підприємств — лізингових, факторингових,
вексельних операцій.

Дуже важливо передбачити спеціальний порядок організації нового інноваційного ко­оперативного підприємства шляхом ство­рення асоціації, яка сама е інвестиційно-виробничим об'єднанням юридичних та фізичних осіб різних форм власності, що беруть участь у здійсненні інноваційного проекту і випуску нової конкурентоспро­можної продукції: науково-дослідних ор­ганізацій, виробничих підприємств, фінансо­вих організацій (банків, інвестиційних фон­дів, спеціальних державних і недержавних фондів), фізичних осіб. Юридичні особи, які стали засновниками такого кооперативного інвестиційно-виробничого об'єднання, ско­рочують свою величину прибутку, що під­лягає оподаткуванню, на суму їх внеску до статутного фонду даного інноваційного кооперативного підприємства.

Для надійнішої гарантії успіхів інновацій­ної діяльності слушним буде запровадити державну систему страхування ризиків у цій сфері і спеціально створити страхову ком­панію з 51-% участю у статутному капіталі коштів Державного інноваційного фонду.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Основи економічної теорії. Підручник. – К.: Кондор, 2002

2. Крупка М. І. Основи економічної теорії. Підручник. - К., 2001

3. Основи економічної теорії: Навчальний посібник. /Авт. С.В. Мочерний, С.А.Єрохін. – К., 1998

4. Інноваційна політика України //Вісник Національної Академії України. – 1997. - № 9-10. – с. 3-15

5. Махмудов А. Инновационная политика в Украине //Економіст. – 2003. - № 9. – с. 59-63

6. Гусєв Л.С. Державна інноваційна політика // Вісник Національної Академії України. – 2003. - № 2. – с. 102-108





Реферат на тему: Основні напрямки та інструменти державної інноваційної політики (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.