Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Моніторинг якості життя населення та економічна безпека в контексті сталого розвитку (реферат)

Зміст

1. Зміст поняття сталого розвитку

2. Моніторинг якості життя населення в умовах сталого розвитку

3. Економічна безпека в контексті сталого розвитку

Використана література

1. Зміст поняття сталого розвитку

Нова економічна, політична й екологічна ситуація, яка склалася нині в Україні, вимагає перегляду пріоритетів та принципів розвитку держави. В основу взаємодії людини і природи необхідно покласти принцип, який би забезпечував достатній рівень економічної вигоди за умови врахування обмеженості ресурсів і здатності екосистеми до самовідновлення та стійкості. На зміну економічному принципу господарювання має прийти соціоекологічний, в основі якого лежить критерій отримання максимального економічного результату при мінімальних затратах і обов'язковому збереженні динамічної рівноваги біосфери. Подібний підхід закладено у Програмі дій "Порядок денний на ХХІ століття ("AGENGA 21")", основною ідею якої є концепції сталого розвитку як моделі соціально-економічного розвитку. Отже, необхідність переходу економічного розвитку на модель сталого загальновизнана.

Теоретичні основи сталого розвитку суспільства у своїх працях досліджували як вітчизняні, так і зарубіжні науковці, а саме: Б. М. Дани- лишин, С. І. Дорогунцов, В. С. Міщенко, Л. Б. Шостак, В. Я. Шевчук, З. В. Герасимчук, В. П. Прадун, Л. Г. Мельник, М. К. Шапочка, А. Г. Тихонов, Н. В. Гребенюк, О. В. Грянник, В. П. Феденко, В. М. Трегобчук, Н. Ф. Винокурова, Т. А. Акимова, А. І. Каринцева, П. Г. Олдак, М. Ф. Замятіна, М. М. Гузєв, А. В. Малявіна, А. Г. Ісаченко та ін.

На основі досліджень зарубіжної та вітчизняної наукової думки систематизувати основні підходи щодо визначення сутності поняття сталий (стійкий) розвиток та подати власне визначення поняття цієї категорії.

Уперше поняття "екорозвиток" було сформовано Морісом Стронгом, Генеральним секретарем Першої всесвітньої конференції з навколишнього середовища у Стокгольмі в 1972 році.

Удруге цей термін був уведений у 1980 році Міжнародним союзом охорони природи в концептуально важливій книзі "Стратегія всесвітнього збереження: збереження існуючих ресурсів для сталого розвитку".

Із часу опублікування і схвалення Генеральною Асамблеєю ООН доповіді Комісії Брундтланд у міжнародний обіг увійшло поняття "sustainable development", яке перекладається українською мовою як стійкий, або сталий, розвиток (а російською - як "устойчивое развитие") і близьке до поняття "екорозвиток".

Спроби визначити зміст цього процесу науковим товариством не мали позитивного результату, навпаки - з'явилися нові терміни: зрівноважений, стійкий, збалансований, екорозвиток та ін. (табл. 1).

Таблиця 1

Визначення поняття сталого розвитку або близьких за змістом понять за вітчизняною та зарубіжною науковою думкою

Автор, джерело

Визначення

Сталий (стійкий) розвиток - СР (sustainable development - SD)

Зарубіжна наукова думка

Посібник (1980)

Покращання якості життя в межах можливостей (місткості) екосистем, які залишатимуться у стані відносної рівноваги. При цьому сталість є характеристикою процесу чи стану, який може зберігатися (підтримуватися) необмежено

Делай Г. Е. (Daly, 1990)

Розвиток, при якому зростання не перевищує несучої здатності (carrying capacity) навколишнього середовища.. можна вважати соціально стійким

КНСР-92 (Програма, 1993)

Це такий розвиток, який задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби

Інститут світових ресурсів (1996)

Розвиток, при якому природні ресурси, людство і фінанси управляються і використовуються таким чином, щоби збільшити багатство і благоустрій людей без погіршення умов їх життєдіяльності у майбутньому

Комісія Брундтланд (Акимова, 1998)

Така модель соціально-економічного розвитку, при якій досягається задоволення життєвих потреб нинішнього покоління людей без того, щоб майбутні покоління були позбавлені такої можливості через вичерпання природних ресурсів і деградацію навколишнього середовища

Газізулін Н. Ф. (1992)

Еколого-економічна рівновага в суспільстві

Гузєв М. Н. (1997)

Форма соціально-економічного розвитку суспільства на базі постіндустріальної моделі господарювання і вільної творчої праці з урахуванням інтересів сучасного і майбутніх поколінь та спрямування на досягнення високого рівня якості природного середовища життєдіяльності людини

Возняк В. (1993)

Необхідність цілеспрямованих антропогенних змін природного середовища і соціального стану, які повинні допомогти суспільству подолати обмеженість біосферних умов його існування

Розенберг Г., Гелашвілі Д., Краснощоков Г. (1996)

Допустимий розвиток, або розвиток, що не виснажує наявні ресурси або розвиток, який зберігає цілісність

Бобилєв С. Н. (1997)

Розвиток, при якому людству необхідно жити тільки на відсотки із природного капіталу, не використовуючи сам капітал (тобто забезпечувати, принаймні, його просте відтворення, але не "проїдати" самого капіталу)

Горшиков В., Лосєв К.

Винокурова(1998)

Поліпшення життя людей в умовах стійкості біосфери, тобто в умовах, коли господарська діяльність не породжує перевищення допустимого порога збурювання біосфери чи коли зберігається такий об'єм природного середовища, який здатний забезпечити стійкість біосфери із включенням у неї господарської діяльності людини

Замятіна М.Ф. (1998)

Сукупність соціальних і структурних економічних перетворень, які оптимізують економічні та соціальні блага, що знаходяться в розпорядженні суспільства без загрози потенційним чи аналогічним благам у майбутньому

Вітчизняна наукова думка

Концепція сталого розвитку України (1997)

Це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь

Данилишин Б. М., Шостак Л. Б. (1999)

Це така система відносин суспільного виробництва, при якій досягається оптимальне співвідношення між економічним ростом, нормалізацією якісного стану природного середовища, ростом матеріальних і духовних потреб населення

Шевчук В. Я. (2001)

Процес гармонізації продуктивних сил, задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища, забезпечення рівноваги між потенціалом природи та вимогами людей усіх поколінь

Герасимчук З. В. (2002)

Процес забезпечення функціонування територіальної системи із заданими параметрами в певних умовах, протягом необхідного проміжку часу, що веде до гармонізації факторів виробництва та підвищення якості життя сучасних і наступних поколінь за умови збереження і поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища

Прадун В. П. (2005)

Збалансований розвиток, тобто такий, що має збалансовану динамічну рівновагу між компонентами інтегрованої екосистеми

Сталий (стійкий) стан - СС (sustainability - S)

Зарубіжна наукова думка

Констанза Р. (Constanza, 1991)

Процес чи стан, підтримуваний як завгодно довго

Янссон А. (Малявіна, 1994)

Підтримування загального природного капіталу на одному рівні незалежно від споживання

Світовий фонд дикої природи (Каринцева, 1997)

Використання організму, екосистеми чи іншого відновного ресурсу на рівні його здатності до самовідновлення і відтворення

Близькі за змістом поняття

Зарубіжна наукова думка

Стронг М. Акимова(1972)

Екорозвиток - екологічно орієнтований соціально-економічний розвиток, при якому зростання добробуту людей не супроводжується погіршенням середовища існування і деградацією природних систем

Ісаченко А. Г. (1980)

Оптимізація природного середовища являє собою комплекс заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони, оздоровлення й узагальнення природного оточення людства

Олдак П. К. (1983)

Рівноважне природокористування, коли суспільство контролює всі сторони свого розвитку, намагаючись, щоб сукупне антропогенне навантаження на середовище не перевищувало самовідновного потенціалу природних систем

Вітчизняна наукова думка

Мельник Л. Г. (2005)

Екологізація - процес неухильного і послідовного впровадження систем технологічних, управлінських та інших рішень, що дають змогу підвищувати ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням або поліпшенням природного середовища (або взагалі життя) на локальному, регіональному та глобальному рівнях

Москаленко А. П. (2003)

Рівноважне природокористування передбачає неперевищення сумарного антропогенного навантаження потенціалу самовідновлення природного середовища і / або окремих територій

У цілому у визначенні змісту "sustainable development" виділяють декілька підходів.

Л. Г. Руденко та І. А. Горленко наголошують, що "якщо йдеться про сталий розвиток, то слід конкретизувати, якого об'єкта це стосується: держави, екосистеми чи її складових (природи, населення, господарства) або території у розумінні певної екосистеми. У цій роботі названо чотири типи модифікацій поняття сталого розвитку: суспільно-природний, що передбачає глобальну рівновагу між антропотехногенним навантаженням на природне середовище та її здатністю до самовідтворення; демогосподарсько-природний, при якому забезпечується збалансований економічний, соціальний і екологічний розвиток; рівновага, що формується в самому виробництві, соціальній сфері й природному середовищі (біологічна стійкість); територіальний тип рівноваги - від міжрегіонального до локального (включає всі види рівноваг)".

В. П. Прадун зазначає, що "всі.. визначення.. так чи інакше, зрештою, об'єднують у три групи: перша відображає точку зору біологів і означає підтримання продуктивності біологічних ресурсів; друга - екологів, які вважають, що "сталий розвиток" означає підтримання різноманітності видів в екосистемах, які знаходяться під тим чи іншим антропотехногенним впливом; третя - економістів, на думку яких "сталий розвиток" - це підтримання економічного розвитку на основі раціонального використання наявних ресурсів та їх збереження для наступних поколінь людства. Це досить неповне відображення сутності поняття, що розглядається, оскільки у наведених групах охоплюється, по суті, лише дві сторони цієї проблеми, а саме екологічна та економічна. У той же час детальний аналіз лише переліку розділів Програми дій дає підстави для висновку, що економічним питанням у цьому документі приділяється набагато менше уваги, ніж іншим. На першому місці в цьому документі стоять проблеми соціального та екологічного характеру, а також цілий ряд інших проблем, зокрема політичних та управлінських".

Найточніший, на нашу думку, підхід до систематизації вищенаведених термінів, визначила З. В. Герасимчук, яка відзначила, що "залежно від світоглядних позицій акцент більшою чи меншою мірою робиться на соціальну (задоволення матеріальних і культурних потреб), екологічну (збереження функціональних і структурних якостей біологічних систем, їх здатність до самовідтворення, охорона генетичних ресурсів і біорізноманіття) або економічну (постійний економічний і технологічний процес) сталість". Проте слід зазначити, що у вітчизняній науковій думці аспект соціальної рівноваги практично відсутній, що свідчить про неповне відображення сутності поняття, адже аналіз розділів Програми дій дає підстави для висновку, що на першому місці в цьому документі стоять проблеми соціального та екологічного характеру, а також політичні та управлінські.

Узагальнюючи вищесказане, спробуємо дати власне визначення терміна "сталий розвиток".

Сталий розвиток - це модель функціонування системи із обмеженими параметрами, що забезпечує збалансовану динамічну рівновагу між компонентами інтегрованої екосистеми протягом визначеного проміжку часу.

Вивчення досвіду світової економіки формування і реалізації моделі сталого розвитку з метою використання його в Україні набуває особливої актуальності в період соціальної та екологічної кризи в державі і потребує глибоких досліджень теоретичних та прикладних аспектів цієї проблеми. Досягнути сталого розвитку можна лише спільними зусиллями усіх держав, проте реалізувати концепцію сталого розвитку повинна кожна окрема країна.

2. Моніторинг якості життя населення в умовах сталого розвитку

Сучасний характер розвитку науково-технічного прогресу, скорочення темпів впровадження його досягнень у практичну діяльність суб'єктів господарювання відкривають нові можливості для комплексного вирішення економічних, соціальних, екологічних проблем, зростання якості життя населення. Проблема підвищення добробуту має свою специфіку у пострадянських країнах. Незважаючи на широту охоплених вченими проблем у даній галузі, без належної уваги залишаються питання вдосконалення існуючих підходів до обґрунтування та оцінки якості життя в умовах сталого розвитку. Оскільки необгрунтовано звужується поняття якості життя, при цьому коло визначальних чинників обмежується соціальними та економічними. Не враховуються екологічні фактори, роль яких зростає у забезпеченні певного рівня якості життя населення. Це обумовлює необхідність їх урахування для оцінки якості життя при переході економіки України до сталого розвитку.

Доцільність цього переходу обґрунтовується багатьма українськими вченими, а саме такими, як: А.І. Бєлоус, В.К. Ломакіна, В.В. Трушина, І.І. Мазур, І.В. Недін, О.М. Теліженко, Є.В. Хлобистов, Л.В. Жарова, Н.В. Караєва, А.Ю. Жулавський, М.О. Соколов та ін., а також державними діячами. Водночас аналіз публікацій свідчить, що недостатньо дослідженими залишаються питання оцінки та моніторингу якості життя населення, враховуючи обмеження функціонування економічних систем.

Спираючись на проведені дослідження, встановлено, що існуючі методичні підходи до оцінки якості життя населення регіонів країни далекі від досконалості і вимагають подальших наукових досліджень у частині: розроблення моделі для оцінювання якості життя населення з метою досягнення сталого розвитку, забезпечення прийняття ефективних управлінських рішень; розроблення механізму добору показників моделі з урахуванням специфіки території (області, району); удосконалення класифікації територій за пріоритетністю фінансування першочергових заходів в умовах сталого розвитку; розроблення бази порівняння інтегрального індикатора комплексної рейтингової оцінки якості життя населення території

На нашу думку, основні цілі проведення моніторингу якості життя в Україні полягають у такому:

• виявлення та систематизація ключових показників, які надають найбільш повну інформацію про складові якості життя населення території;

• можливість урахування позитивних та негативних показників розвитку території, які впливають на якість життя населення;

• розроблення альтернативних варіантів щодо підвищення ефективності органів влади різного рівня з метою досягнення збалансованого сталого розвитку території і підвищення якості життя її населення;

• стратегічне та оперативне планування на основі розроблення прогнозів, альтернатив подальшого макроекономічного та регіонального розвитку;

• удосконалення системи управління з метою покращання якості життя населення в умовах сталого розвитку.

При цьому основними завданнями моніторингу якості життя можуть бути такі:

• організація спостереження, одержання достовірної, вчасної та об'єктивної інформації про перебіг на певній території економічних, соціальних та екологічних процесів;

• оцінка та системний аналіз отриманої інформації, виявлення причин позитивних та негативних сторін соціально-економічних трансформацій економіки;

• забезпечення у встановленому порядку органів управління, установ, організацій та суб'єктів господарювання незалежно від їх підпорядкування та форм власності, а також громадян інформацією, отриманою під час проведення моніторингу;

• підготовка рекомендацій, спрямованих на запобігання негативним та підтримку позитивних тенденцій у процесі покращання якості життя населення, доведення їх до відповідних органів управління з метою прийняття більш ефективних рішень в умовах сталого розвитку.

Головною функцією моніторингу якості життя населення є забезпечення відповідних органів влади території повною, достовірною, систематизованою, своєчасною інформацією про основні процеси та тенденції, які спостерігаються у різних сферах економіки, про формування соціальної ситуації, стан довкілля та їх вплив на якість життя населення.

Головним принципом моніторингу має бути його спрямованість на поліпшення якості життя населення. Серед інших принципів моніторингу якості життя доцільно виділити такі: безперервність спостереження; періодичність отримання інформації про зміни та тенденції; розвиток системи моніторингу на основі удосконалення методичного інструментарію, що використовується, та технічного оснащення; розширення кола показників спостереження (їх удосконалення за необхідності). При організації моніторингу необхідне дотримання стандартних вимог до інформації: її повноти, достовірності, своєчасності, репрезентативності. Функціонування системи моніторингу якості життя населення території повинно здійснюватися компетентними органами влади на відповідній правовій основі; взаємодії між органами управління з приводу збору, зберігання та передачі первинної інформації (органами статистики в межах своєї компетенції), обробки та систематизації інформації, розроблення інтегральних показників (відділи управлінь економіки відповідних рівнів), обчислення індикатора якості життя населення певної території та проведення його моніторингу (відділи регіонального розвитку територій відповідних рівнів), правових форм захисту та зберігання інформації, гарантування інформаційної безпеки шляхом формування територіальних інформаційних фондів моніторингу якості життя населення.

Фінансування розроблення моніторингу якості життя населення території в умовах сталого розвитку повинно забезпечуватися органами місцевого самоврядування в межах бюджетних коштів. Враховуючи те, що в Україні бюджет майже всіх рівнів характеризуються дефіцитністю, слід широко використовувати можливості залучення й інших джерел фінансування. Одним із варіантів є надання платних інформаційних довідок при залученні суб'єктів господарювання до інвестиційної діяльності. Однією з головних переваг впровадження в практику даного типу моніторингу є перспектива довгострокового планування заходів розвитку територій, які забезпечать підвищення якості життя її населення та виявлення умов і можливостей залучення на свою територію інвесторів, які зацікавлені в довгостроковому вкладенні коштів.

Таким чином, перед органами влади постає проблема розроблення комплексної програми підвищення якості життя населення, як і в умовах сталого розвитку повинні об'єднувати вже існуючі в регіонах програми забезпечення окремих складових якості життя населення і підпорядковуватися загальній програмі, виступаючи їх складовими.

Таким чином, увесь господарський механізм буде спрямований на єдину мету, об'єднуючи інтереси населення і територіальних органів управління в умовах сталого розвитку. Це, у свою чергу, дозволить не лише систематизувати та ранжувати окремі заходи, але і сконцентрувати усі наявні фінансово-економічні ресурси на забезпеченні реального зростання якості життя населення.

У роботі запропоновано структурно-функціональну схему моніторингу якості життя населення в регіоні.

Основними її складовими є такі блоки:

цілі моніторингу якості життя населення;

завдання (від організації спостереження до підготовки та доведення рекомендацій, спрямованих на запобігання негативним та підтримку позитивних тенденцій якості життя населення);

інструменти реалізації (вибір об'єктів дослідження, формування інформаційної бази та методів проведення, визначення строків виконання);

формування бази даних про оцінку якості життя населення для прийняття рішень відповідного рівня та механізм його реалізації.

Перспективами подальших досліджень є формування ефективної системи моніторингу з метою оцінки глибини економічних, соціальних чи екологічних проблем окремих територій та визначення необхідності розроблення практичних засобів забезпечення контролю та аналізу стану якості життя населення регіону.

3. Економічна безпека в контексті сталого розвитку

Кардинальною значущою складовою економічної безпеки України є її міжнародна економічна безпека. Причому остання розглядається в потрійному ракурсі.

По-перше, міжнародна економічна безпека як така пов'язується з можливістю забезпечення всебічного динамічного розвитку національного господарства через максимально повне використання переваг міжнародного поділу праці та міжнародної кооперації праці.

По-друге, міжнародна економічна безпека пов'язана зі здатністю держави забезпечувати свої нагальні потреби в критичному імпорті. За сучасних українських умов критичний імпорт становлять вуглеводні енергоносії та ядерне паливо для атомних енергосистем, окремі комплектуючі технологічні поставки, що надходять з СНД, а також високі технології, ноу-хау походженням з провідних індустріальних держав.

По-третє, міжнародна економічна безпека своєю обов'язковою умовою має наявність в держави стійкої здатності забезпечувати сприятливі показники макроекономічних балансових агрегатів, насамперед загального платіжного балансу, бюджетного балансу, а також зовнішньоторговельного балансу в довгостроковій перспективі. Це є об'єктивною передумовою стабільності національного валютного ринку, стійкості гривні та позитивних інтегративних тенденцій в макрогосподарській системі України. B контексті зовнішньторговельної безпеки провідну роль відіграє митно-тарифна політика, яка повинна бути спрямованою на захист національних інтересів і стимулювання торгового спіробітництва з іншими країнами.

Уряд повинен ретельно займатися вибірковим покраїновим, порегіональним аналізом результатів міжнародної торговельної діяльності України, прагнучи до встановлення паритетних відносин з тими країнами, в торгівлі з якими переважають тенденції перевищення українського імпорту над експортом.

Визначення геоекономічних орієнтирів формування відкритої економіки України є одним з найгостріших питань економічної безпеки держави після здобуття нею незалежності. Тому функціональна зовнішньоекономічна модель України повинна, на думку експертів УЦЕПД, містити в собі три проблемні блоки:

1) внутрішня організаційно-політична логіка національної функціональної відкритоекономічної системи;

2) зовнішні світогосподарські та регіональні передумови щодо перспективного характеру системи міжнародно-коопераційних зв'язків відкритої економіки України;

3) конкретно-практичні напрями, а також альтернативні та потенційні варіанти геоекономічної моделі України.

Оцінюючи ситуацію в експортному виробництві на території України, доводиться визнати, що вона не відповідає не тільки її економічному потенціалові за валовими показниками, а й господарсько-технологічній структурі, галузевому розподілові та рівневі кадрового корпусу. За наявності великого наукового потенціалу майже відсутнім є високотехнологічний експорт продукції наукомісткого виробництва. Українську економіку характеризує переважно сировинний, енергоємний характер товарної структури експорту, а це не тільки не відповідає наявній структурі, а також тенденціям світового експорту, а й консервує високу залежність як від поставок енергоносіїв, так і імпорту високих технологій. Нераціональним та потенційно небезпечним явищем є регіональна асиметрія в територіальному розміщенні експортних потужностей понад 50% експорту України забезпечують тільки чотири (Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Одеська) області.

Тому необхідно стимулювати складне технологічне експортне виробництво та сприяти закордонним продажам за тими науково-технічними напрямами та по тих економічних галузях, розвиток яких може сприяти збільшенню товарної маси, що експортується з території України. Це, зокрема, електрозварювання, порошкова металургія, створення нових, надтвердих, високоякісних матеріалів тощо.

Серед конкретних галузевих пріоритетів державної підтримки експорту надзвичайно актуальною є технологічна реконструкція підприємств чорної металургії з метою збільшення частки електросталеливарного виробництва (зараз воно становить менше 3%), а також продукції безперервного лиття (до 7% в Україні порівняно з 74% у світі та ще більшою її питомою вагою в індустріально розвинутих країнах).

Слід стимулювати експорт з високим ступенем переробки. Ця вимога відповідає і загальній світовій тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки торгівлі високотехнологічною продукцією, готовими виробами. Деякі експерти вважають, що на світовому ринку 2010 року частка продукції первинної переробки становитиме 20%, готових виробів 80% загального обсягу. Україні, зокрема, від експорту металів "на вагу" необхідно переходити до експорту складнопрофільного прокату, від експорту промислової та сільськогосподарської сировини до експорту продукції її обробки.

Зважаючи на світову тенденцію до підвищення питомої ваги в масі експорту послуг, а також на наявний в Україні потенціал у цій сфері, необхідно здійснювати заходи щодо реалізації існуючих та створення нових експортних можливостей щодо послуг на експорт. Важливу роль тут повинна відігравати транспортна галузь, особливо морський флот, розташовані на українській території залізниці та трубопроводи.

Кардинальним напрямом роботи зі створення більш сприятливих параметрів економічної безпеки є прийняття обгрунтованої імпортної стратегії, що повинно сприяти перетворенню імпорту на дієвий фактор технологічної реконструкції української промисловості за рахунок диверсифікованої митної політики розробки тарифів згідно з інтересами національної промисловості, конкретних виробників високотехнологічної, зокрема експортної продукції.

Чималі проблеми для фінансових ринків виникають в країнах із завищеними валютними курсами, особливо на тлі м'якої грошової політики та широкого, комерційно невиправданого внутрішнього кредитування. До речі, напередодні кризи 1997-1998 років у країнах Південно-Східної Азії, так само як і в Росії та в Україні, мали місце спроби штучного підтримання курсу національної валюти, через що була втрачена значна частина валютних резервів та збільшено обсяг зовнішніх боргових зобов'язань. І тут не останню роль зіграв помилковий курс МВФ, який було вироблено на базі ортодоксальних підходів та уявлень про те, що тверда валюта це вже майже запорука "усього найкращого", що тільки може трапитися в економічному житті. Адже так само як кредити МВФ, що були спрямовані на підтримку стабільності рубля, не врятували Росію в серпні 1998 року, так не допомогли вони у "зловісному" 1997 році й Таїланду, хоча і становили просто-таки велетенську та, здавалося б, цілком достатню для такої невеликої країни суму 16,7 млрд. доларів.

Узагалі, за своєю гостротою кризові події 1997-1998 років впевнено були внесені експертами до анналів найбільших фінансових потрясінь XX століття. Протягом кількох місяців, коли азійська криза, виходячи за регіональні та навіть континентальні межі, вже вирувала на ринках усього світу, траплялися значні раптові девальвації національних валют та зниження вартості цінних паперів на усіх провідних фондових біржах, що, зокрема, відбивалося навіть і в значній негативній динаміці агрегованого індексу Dow Jones.

Значну небезпеку для фінансових ринків країн з порівняно невеликими валютними резервами, а особливо країн з перехідною економікою становлять безконтрольні коливання короткотермінових капітальних інвестицій внаслідок зростання та зменшення відсоткових ставок на світових фінансових ринках. Зрозуміло, що безпосередню загрозу становлять саме фази підвищення таких ставок на міжнародних ринках, до чого слід бути готовими вже у відносно "спокійні" періоди. Принаймні, повна лібералізація транскордонного руху короткострокових інвестицій не повинна сприйматися як цільова функція ефективної ринкової системи як такої. Скажімо, в Таїланді як ніде в іншій країні правилом було дуже широко використовувати для покриття поточних бюджетних та розрахункових дефіцитів саме короткотермінові капітали, що, вірогідно, і перетворило його на місце народження фінансових буревіїв другої половини 90-х.

У сучасному світі обсяги "гарячих грошей", короткотермінових капіталів уже на порядок перевищують фінансову потужність центральних банків та національних урядів. І тільки типовий щоденний обсяг валютних угод, який може перевищувати 1 трлн. доларів, дорівнює приблизно 80% всіх міжнародних валютних резервів. Щодо порівняння обсягів валютних спекуляцій та обсягів світової торгівлі, то тут перевага перших перед другими приголомшує і становить 50 разів.

У результаті вже не можна легковажно відмахнутися від проблеми монетарної, та власне нереальної, детермінанти та погоджуватися зі спрощеними оцінками фінансових потрясінь в тій або іншій країні як наслідків "неадекватної політики" її уряду або центробанку. Помилки останніх аж ніяк не виключаються, проте макроекономічні інститути можуть просто виявитися слабкішими за ті стихійні або навіть суб'єктивно спрямовувані сили, які час від часу здійснюють хвилеподібні атаки на національні валюти, інститути обігу цінних паперів, грошово-фінансові системи.

Використана література:

1. Котикова О. І. Зміст поняття сталого розвитку / Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки, 2007, с.170-174

2. Бендасюк О.О., Старченко Л.В., Лук'яненко В.В. Моніторинг якості життя населення регіону в умовах сталого розвитку / Механізм регулювання економіки, 2010 №1, с.180-183

3. Новицький В.Є. Економічна безпека в контексті сталого розвитку / Збірник матеріалів ХІ міжнародної науково-практичної конференції 30 травня 2008 року, Моделі забезпечення сталого розвитку світового господарства: економіка, фінанси та право, Київ, 2008, с. 14-16





Реферат на тему: Моніторинг якості життя населення та економічна безпека в контексті сталого розвитку (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.