Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Методологія вирішення проблем сталого розвитку та екологічних проблем в економічній діяльності (реферат)

Зміст

1. Методологія вирішення проблем сталого розвитку

2. Інтеграція України в світову екологічну податкову реформу

3. Міжнародний досвід вирішення екологічних проблем в економічній діяльності

Використана література

1. Методологія вирішення проблем сталого розвитку

Глобалізаційні екологічні виклики середини ХХ - початку ХХІ ст. потребують від світової спільноти створення принципово нової стратегії розвитку людства у системі «суспільство-природа». До цього часу природні ресурси передбачалися невичерпними й поза розглядом залишалися наслідки економічного розвитку (забруднення, деградація довкілля та ресурсів). Не досліджувався і обернений вплив між екологічною деградацією й економічним розвитком, показниками життєдіяльності людини. Тобто людство притримувалося концепції економічного зростання, в межах якої економічна система розглядається з необмеженими територіями, ресурсами і т.п.

Життєдіяльність згідно такої теорії призвела до того, що за останні 50 років світові економічні показники значно поліпшилися: виробництво товарів та послуг зросло у сім разів. Однак стрімке зростання виробництва і споживання безпосередньо негативно впливає на навколишнє середовище. Так, на кінець ХХ ст. за останні 10 тисяч років на нашій планеті лісистість скоротилась на 50-60 %; сьогодні на одного жителя Землі добувається і вирощується приблизно 20 т сировини, яка переробляється в кінцеву продукцію вагою 2 т., що йде безпосередньо на пряме споживання; господарською діяльністю охоплено більше третини суші. Кожне десятиліття у світі втрачається 7% родючих ґрунтів, кожні два роки добавляється 12 млн. га спустошених земель, кожну секунду скорочується площа лісів на півгектара.

Тобто, сучасний розвиток людства носить тупиковий характер, тому що взаємозв'язок його підсистем «природа-людина-економіка» проходить відповідно циклів знищення. Екологічна складова на сьогодні стає найвизначальнішою складовою сучасного розвитку суспільства та ставить перед світовим співтовариством дилему щодо ефективного вирішення соціально-економічних проблем одночасно з забезпеченням належного рівня ресурсо-екологічної безпеки в довгостроковій перспективі.

Проте досвід практичної реалізації проблем сталого розвитку визначається незадовільним. І не в останню чергу тому, що окремі країни не в змозі вирішувати загальні проблеми по одинці. На сучасному етапі глобалізації вони повинні об'єднуватися в угрупування задля раціонального вирішення еколого-соціо-економічних проблем.

Все вищезазначене викликає необхідність застосування світової концепції розвитку суспільства – концепції сталого розвитку на рівні інтеграційних об'єднань, а в сучасних наукових дослідженнях особливої актуальності набувають питання вивчення комплексного соціального, економічного, екологічного розвитку суспільства.

Проблемам сталого розвитку присвячені наукові праці багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених: З.В.Герасимчук, Б.М.Данилішина, Ґ.Е.Дейлі, М.І.Долішнього, С.І.Дорогунцова, І.І.Лукінова, Л.Г.Мельника, О.О.Осауленка, Ю.В.Орловської та інших.

Незважаючи на численні дослідження, деякі питання сталого розвитку й досі носять дискусійний характер або взагалі не були досліджені. Наприклад, питання можливості вирішення проблем сталого розвитку у межах інтеграційних об'єднань на сьогодні не досліджені у науковій літературі.

Таким чином, метою даної роботи є визначення можливості забезпечення принципів сталого розвитку в межах окремого міжнародного інтеграційного об'єднання на прикладі Організації Чорноморського Економічного Співробітництва.

Необхідність розробки стратегії сталого розвитку на принципах системного підходу обумовлена об'єктивними причинами і зараз є однією з найактуальніших проблем не тільки розвитку, а й взагалі існування людства. Особливе значення приділяється вирішенню екологічних проблем, які по глибині негативного впливу та катастрофічним наслідкам для всього живого не можливо зрівняти ні з якими іншими проблемами.

Серед перших, хто дійшов висновку про те, що суспільство і природа вступають у новий етап взаємодії, був В.І.Вернадський. Вже на початку XX ст. він зазначав, що людство за масштабами свого впливу на природу зрівнялося із потужними геологічними процесами. В. І. Вернадський розвинув вчення про ноосферу як нову, вищу стадію розвитку біосфери, що пов'язана із розвитком людства.

З другої половини XX ст. антропогенний вплив на природу планети ставав дедалі сильнішим, збільшувалися його негативні наслідки. У зв'язку з цим вчені світу почали приділяти велику увагу питанням, пов'язаним із прогнозуванням можливих наслідків впливу людини на природу та майбутнього людства. Зокрема, у 1968 р. був утворений Римський клуб - організація, яка об'єднала видатних вчених світу, що досліджували глобальні проблеми людства та займались прогнозуванням його майбутнього.

У Стокгольмі в 1972 р. відбулася І Міжнародна конференція з навколишнього середовища. Після цього проблематика зміни парадигми існування суспільства в природі стає предметом широких наукових розробок.

Так, словосполучення «сталий розвиток» вперше з'явилося у доповіді «Всесвітня стратегія охорони природи» (1980), представленою Міжнародним союзом охорони природи і природних ресурсів, в якій визначається, що для того, щоб розвиток був сталим, слід враховувати не лише його економічні аспекти, але й соціальні та екологічні фактори, а в коротко- та довгостроковій перспективі необхідно прораховувати всі переваги і недоліки альтернативних варіантів.

У 1987 р. у доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку (МКНСР) «Наше спільне майбутнє» був сформульований заклик перейти до розвитку, який відповідаючи потребам нинішнього покоління, не позбавляв би майбутні покоління можливості задовольняти свої потреби.

Проте найбільшу увагу до поняття «сталий розвиток» привернула Конференція ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (1992р., Ріо-де-Жанейро), в рамках якої представниками 179 держав було ухвалено Програму дій «Порядок денний на ХХІ століття», яка визначає необхідність розробки моделі сталого розвитку на основі узгодження економічних, соціальних і екологічних факторів. В даній програмі поняття «сталий розвиток» визначається як розвиток, який дозволяє на довготривалій основі забезпечити стабільний економічний ріст, не викликаючи деградаційних змін у природному середовищі. При цьому акцентується, що вихід на рівень сталого розвитку дозволяє розраховувати на задоволення потреб як сучасних, так і майбутніх поколінь.

Іншим не менш важливим результатом Конференції у Ріо-де-Жанейро стало створення Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН). Основним завданням організації стала рекомендація країнам і групам країн сформувати національні та регіональні комісії по сталому розвитку для розробки планів й стратегій його виконання та головних напрямків їх роботи.

Теорія сталого розвитку є альтернативою парадигмі економічного зростання, яка ігнорує екологічну небезпеку від розвитку за екстенсивною моделлю. Спираючись на визначення Комісії ООН та науковий аналіз, вчені логічно тлумачать термін «сталий розвиток» як означення гармонійного, збалансованого, безконфліктного прогресу всієї земної цивілізації, груп країн (регіонів, субрегіонів), а також окремо взятих країн нашої планети за науково обґрунтованими планами (методами системного підходу), коли в процесі неухильного інноваційного інтенсивного (а не екстенсивного) економічного розвитку країн одночасно позитивно вирішується комплекс питань щодо збереження довкілля, ліквідації експлуатації, бідності та дискримінації як кожної окремо взятої людини, так і цілих народів чи груп населення, у тому числі за етнічними, расовими чи статевими ознаками.

Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибрати найбільш оптимальний. Ряд теоретиків і прихильників сталого розвитку вважають його найбільш перспективною ідеологією XXI століття і навіть усього третього тисячоліття, яка, з поглибленням наукової обґрунтованості, витіснить усі існуючі світоглядні ідеології, як такі, що є фрагментарними, неспроможними забезпечити збалансований розвиток цивілізації. Парадигма сталого розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації. З розвитком кібернетики, інформаційних технологій та математики настає час, коли для визначення законів гармонійного розвитку суспільства все частіше можна використовувати наукові методи, зокрема ті, що базуються на системному підході. В цьому аспекті слід сказати, що нова концепція системно поєднала три головні компоненти сталого розвитку суспільства: економічний, екологічний і соціальний. Економічний підхід полягає в оптимальному використанні обмежених ресурсів та застосуванні природо-, енерго- і матеріалозберігаючих технологій, тобто в подальшому гармонійному розвитку виробництва, продуктивних сил суспільства. З погляду екології, сталий розвиток має забезпечити збереження і поліпшення природного середовища, тобто цілісність біологічних і фізичних природних систем, їх життєздатність, від чого залежить глобальна стабільність усієї біосфери. Особливого значення набуває здатність таких систем самооновлюватися й адаптуватися до різноманітних змін, замість збереження в певному статичному стані або деградації та втрати біологічної різноманітності. Соціальна складова орієнтована на підвищення добробуту народів, людський розвиток, на збереження стабільності суспільних і культурних систем, на зменшення кількості конфліктів у суспільстві. Людина має стати не об'єктом, а суб'єктом розвитку. Вона повинна брати участь у процесах формування своєї життєдіяльності, прийнятті й реалізації рішень, контролі за їх виконанням.

Системне узгодження та збалансування цих складових - завдання величезної складності. Зокрема взаємний зв'язок соціальної та екологічної складових приводить до необхідності збереження однакових прав сьогоднішніх і майбутніх поколінь на використання природних ресурсів. Взаємодія соціальної та економічної складових вимагає досягнення справедливості при розподілі матеріальних благ між людьми й надання цілеспрямованої допомоги бідним прошаркам суспільства. І, нарешті, взаємозв'язок природоохоронної та економічної складових потребує вартісної оцінки техногенних впливів на довкілля. Вирішення цих завдань - найголовніший виклик сьогодення для національних урядів, інтеграційних об'єднань, авторитетних міжнародних організацій, видатних науковців та всіх прогресивних людей світу.

Минуло вже шістнадцять років після ухвалення багатьма країнами Програми дій «Порядок денний на ХХІ століття» та прийняття на національних рівнях держав концепцій сталого розвитку, але значних здвигів у «сталості» еколого-соціо-економічної системи суспільства поки що не відбулося. Таким чином, сьогодні стає зрозумілим, що неможливо побудувати збалансовані еколого-соціо-економічні відносини в межах «одної, окремо взятої країни». Це виходить з загальноекологічного постулату Б.Коммонера: «Усе взаємопов'язане з усім». Отже, еколого-соціо-економічні проблеми на початку ХХІ століття набули інтернаціонального характеру, що потребує відповідних загальнонаціональних підходів задля їх вирішення.

Тому ми вважаємо, що розробка стратегічних механізмів вирішення глобальних проблем сучасності (а сталий розвиток - це саме така проблема) не може вирішуватися лише на національному рівні, вони повинні діяти через багатосторонню міжнародну співпрацю. Прикладом такої ефективної співпраці можуть слугувати міжнародні інтеграційні об'єднання країн. В даній роботи ми розглянемо ОЧЕС як міжнародну організацію регіонального економічного співробітництва країн Чорноморського басейну. Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС або ЧЕС) є регіональним об'єднанням відкритого типу, яка була заснована у 1992 році, не маючи постійного місцерозташування і бюджету. Виконавчий орган - Секретаріат (1999 р.) знаходиться у Стамбулі. В Організацію входять Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія, Греція,Грузія, Молдавія,Росія, Румунія, Сербія, Туреччина й Україна, а ще 13 країн, у тому числі Німеччина, США й Франція, мають статус спостерігачів.

ОЧЕС перебуває в центральній частині трьох континентів, а географічне положення країн - учасниць ОЧЕС надає їм унікальну можливість для розвитку економічних зв'язків у СНД, Центральній, Східній Європі, Середземномор'ї, Середній Азії, на Близькому Сході й у Латинській Америці.

Відповідно Статуту, діяльність ОЧЕС здійснюється в трьох основних площинах: політико-урядовій і парламентській; економічній, яка доповнюється співробітництвом у фінансовій сфері та науковій. Звідси умовно виділяються чотири компоненти організаційної структури ОЧЕС:

- урядовий (саміти й сесії Ради міністрів закордонних справ);

- підприємницький (Ділова рада ЧЕС – орган координації підприємницьких ініціатив);

- фінансовий (Чорноморський банк торгівлі й розвитку);

- академічний (Центр Чорноморських досліджень, який передбачається інтегрувати з аналогічними європейськими мережами).

Як бачимо, організація являє собою єдиний багатосторонній механізм для зустрічей, консультацій, обміну досвідом між країнами-учасницями.

Головною метою діяльності ОЧЕС є підтримання економічного розвитку в регіоні Чорного моря, просування різних спільних інтеграційних проектів від глобальних, починаючи з регіональної «зони вільної торгівлі», створеної на правилах і нормах СОТ, до більш дрібних-таких як транспортний коридор, так зване кільце навколо Чорного моря, а також різні енергетичні проекти: «блакитний потік», транспортування нафти, електроенергетика, а також досягнення стабільності та безпеки в Чорноморському регіоні.

Прийняття будь-якого стратегічного рішення Радою вищих посадових осіб, стосується воно транспорту, торгівлі, енергетики, припускає зміну законодавства. Створення зони вільної торгівлі припускає вільне переміщення не тільки товарів і послуг, але й капіталів і робочої сили. А це означає необхідність гармонізації законів у кожній країні-учасниці ОЧЕС. Для цього існує Парламентська Асамблея ЧЕС (ПАЧЕС).

Однією із принципових відмінностей від інших регіональних інтеграційних угрупувань (СНД, ГУУАМ) є те, що ОЧЕС поєднує країни, які залучені в інші інституційно розвинені міжнародні структури. Також країни ОЧЕС, у контексті розробки платформи регіональної співпраці, розглядають Чорноморське економічне співробітництво як вагомий чинник інтеграції до Європейського Союзу або поглиблення співробітництва з ЄС. Так, Греція, Болгарія, Румунія вже стали членами ЄС. Тому ОЧЕС сконцентрована цілком і повністю на економічному аспекті інтеграції, не розпорошуючи свою увагу й ресурси на сфери політики та оборони. Зокрема, це пов'язане з тим, що ряд країн-членів мають взаємні територіальні претензії. Однак економічні інтереси, чорноморська ідентичність позитивно об'єднують ці держави.

Іншою особливістю ОЧЕС у порівнянні з іншими субрегіональними угрупуваннями є те, що на відміну від них вже в Декларації про створення організації в основу майбутньої діяльності було поставлено не торгівельне, а виробниче співробітництво. Це знайшло своє вираження в галузевому підході до вирішення загальних економічних проблем регіону.

Таким чином, утворення ЧЕС свідчить про нову модель регіональної кооперації, що охоплює як країни пострадянського простору, так і держави, які вже входять до системи світової економіки. Виходячи з цього, стосунки між країнами Чорноморського регіону в рамках ЧЕС є важливим політичним прецедентом у розбудові регіональної системи безпеки та співробітництва, особливо у екологічний сфері.

Об'єктивний характер інтернаціоналізації системи регулювання природокористування випливає з того, що природно-ресурсний потенціал окремих країн та певні види природних благ не завжди мають територіальну прив'язку, а їх просторово-часова континуальність змушуєсинхронізувати екологічну та економічну політику держав з метою забезпечення ефективного вмонтування природного чинника соціально-економічного піднесення в систему глобального відтворення.

Міжнародне екологічне співробітництво у рамках ОЧЕС може відбуватися у наступних напрямках:

• комплексне використання й охорона ресурсів Чорного моря – біологічних, мінеральних, водних, у тому числі в області морського риболовства та риборозведення річок регіону;

• співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази регіону, раціональному використанні енергії, у тому числі у спільному фінансуванні енергетичних об'єктів, будівництві газо- і нафтопроводів, модернізація нафтопереробних підприємств, будівництві терміналів на березі Чорного моря по прийому нафти й газу, введення в дію нових та реконструкція діючих вугільних підприємств, використання нетрадиційних джерел енергії;

• співробітництво в технічному переобладнанні металургійних підприємств країн ЧЕС, впровадження нових потужностей, комп'ютеризація й автоматизація виробничих процесів для збереження екології та інше.

Стратегічне планування, за допомогою якого здійснюється перехід до сталого розвитку регіонального інтеграційного об'єднання, повинен ґрунтуватися на таких методологічних принципах:

• пріоритет екології над економікою або точніше - пріоритет екологічних оціночних критеріїв, показників і вимог над економічними;

• інтеграція екологічного і економічного підходів до розвитку і розміщення продуктивних сил щодо практики стратегічного управління в єдиний еколого-економічний підхід для досягнення якісних змін у продуктивних силах;

• територіальна орієнтація в управлінні природно-ресурсним потенціалом Чорноморського регіону, при оптимальному поєднанні галузевого і територіального управління сталим використанням цього потенціалу і збереженням навколишнього середовища;

• нормативність і платність природокористування (кожна країна регіону має певний природно-ресурсний та асиміляційний потенціал).

Таким чином, розробка механізму міжнародного екологічного співробітництва можлива, на нашу думку, лише за умов співробітництва та координації зусиль усіх країн-членів ОЧЕС, незалежно від їх соціально-політичних відмінностей, від рівня розвитку продуктивних сил та актуальності економічних проблем. А при формуванні нової ідеології природокористування мають враховуватися загальновизнані орієнтири глобальних економічних стратегій.

Отже, сучасні процеси глобалізації ставлять перед світовим співтовариством дилему щодо ефективного вирішення соціально-економічних проблем одночасно з забезпеченням належного рівня ресурсо-екологічної безпеки в довгостроковій перспективі. Розробка стратегічних механізмів вирішення глобальних проблем сучасності не може вирішуватися в рамках однієї країни, вони повинні діяти через багатосторонню міжнародну співпрацю. Прикладом такої ефективної співпраці можуть бути міжнародні інтеграційні об'єднання країн. Організація Чорноморського Економічного Співробітництва свідчить про нову модель регіональної кооперації, що охоплює як країни пострадянського простору, так і держави, які вже входять до системи світової економіки. Ми вважаємо, що досвід розбудови нової системи кооперації (особливо в області екології) задля досягнення сталого розвитку країн-членів, безумовно, буде корисним для формування регіональних систем такого самого ґатунку в інших частинах світу.

2. Інтеграція України в світову екологічну податкову реформу

Могутнім ресурсним фактором держави є податкові платежі. За умов існуючої податкової системи, коли податки збираються з доходів й з фонду заробітної плати, виробники всіх форм власності зацікавлені в зменшенні кількості робітників, приховуванні дійсного розміру прибутку й дійсних обсягів заробітної плати, що сприяє прискоренню тінізації економіки.

Проведення екологічної податкової реформи в країнах Європи супроводжувалось перенесенням податкового навантаження з праці та капіталу на екологічні податки. Проведені реформи фокусувалися на підвищенні або введенні нових екологічних податків у енергетичному секторі при одночасному зменшенні податкового навантаження на фонд оплати праці в основному шляхом зменшення внесків до фонду соціального забезпечення роботодавцями.

Як свідчить європейський досвід, екологічні податки дедалі більше розглядаються як дієвий економічний інструмент для покращення стану довкілля.

Теоретичні аспекти екологічної податкової реформи розкриті у багатьох роботах закордонних дослідників, але практичний інтерес викликають роботи, що описують також і емпіричний досвід результатів екологічної податкової реформи у країнах, які її провели. Однією з них є дослідження Е. Хьорнера та Б. Буке, в якій не лише проаналізовано механізми проведення екологічної податкової реформи в країнах Європи, масштаб перенесення податкового навантаження з праці та капіталу на екологічні податки, а й виокремлено основні тенденції таких реформ. Зокрема було встановлено, що масштаб проведення реформ коливається від невеликого в Італії та Великобританії (менше 0,1% усіх податкових надходжень у 1999) до суттєвого у Данії (близько 3% ВВП та більше 6% усіх податкових надходжень у 2002 р.). Автори також встановили, що проведені податкові реформи фокусувалися на підвищенні або введенні нових екологічних податків у енергетичному секторі при одночасному зменшенні податкового навантаження на фонд оплати праці в основному шляхом зменшення внесків до фонду соціального забезпечення роботодавцями.

Аналіз екологічних податків займає вагоме місце в роботах фахівців з права ЄС та різноманітних висновків інституцій ЄС. Дослідження вітчизняних науковців у сфері євроінтеграції торкаються переважно різних аспектів еволюції ЄС, його устрою, досвіду минулих розширень. Окремі розробки характеризують оподаткування в Європейському Союзі та особливості української податкової системи. Еколого-трудова податкова реформа та передумови її впровадження в Україні вперше в фаховій літературі розкриті у працях О.О. Веклич та О.П. Маслюківської.

На сьогоднішній день в Україні розвитку екологічного оподаткування не приділяється належної уваги. Загальний рівень податкових зборів на забруднення та використання не досягає й 1% від ВВП. Невирішеними залишаються питання які стосуються регулювання економічних інструментів захисту довкілля в Україні, в тому числі екоподатків. Проблеми екологічної податкової реформи розглянуті недостатньо масштабно, відображені лише в окремих працях вітчизняних науковців (В.В. Кос- тицький, С. Кузнецова, Б.М. Данилишин, О.О. Веклич, І.М. Синякевич., О.І. Олійник та інші).

Метою роботи є обґрунтування значимості інтеграції України до екологічної податкової реформи. Для досягнення мети узагальнені окремі положення нормативних документів ЄС та теоретичні доробки вітчизняних і зарубіжних дослідників податкової реформи.

В сучасних умовах господарювання природні ресурси виступають обмежуючим фактором розвитку економіки. Підвищити продуктивність можливо за умов ефективного оподаткування ресурсопотоку. Зміщення податкового тягаря з праці й доходів на ресурсопотік дозволить отримати подвійні дивіденди - зменшити вплив на навколишнє середовище й стимулювати соціальний захист робітників.

Крім того, податкова реформа дає можливість враховувати зовнішні екологічні фактори, трансформуючи їх у внутрішні витрати виробництва за принципом «хто забруднює той і платить». З іншого боку - підвищення ціни на природній капітал через оподаткування ресурсопотоку сприятиме максимізації продуктивності природного капіталу через вплив економічного стимулу щодо підвищення використання ресурсів, а саме до технологічних інновацій й зменшення енерго- й матеріалоємності.

Такі типи екологічних податків як податки на викиди, скиди, складування речовин, що забруднюють навколишнє середовище, базуються на кількості й якості викидів. Податки на викиди мають, як правило, найбільш виражену фінансову мету - збільшення інвестицій, що спрямовуються на охорону навколишнього середовища. Стимулююча й регулююча роль таких податків залежить від величини ставки податку.

Введення екологічних податкових реформ одержало велику підтримку в країнах Євросоюзу в 1990-х роках. Основна ідея складалася в переміщенні податкового тягаря з виробника на галузі, що використовують природні ресурси, виробляють екологічно шкідливі товари і здійснюють шкідливі види діяльності. При публікації Білої книги Жака Делора з питань економічного росту, конкурентноздатності і зайнятості в 1993 році ідея такої податкової реформи стала політично привабливою, тому що пропонувалися одночасно засоби сприяння росту, збільшення робочих місць і поліпшення якості навколишнього середовища. Аналогічні ідеї були пізніше схвалені також у багатьох стратегічних рішеннях Європейського союзу.

У державах-членах ідеї зелених податкових реформ зустріли по різному. Данія, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди, Швеція і Об'єднане Королівство ввели елементи зеленої податкової реформи протягом останнього десятиліття. Вони збільшили екологічні податки і використовували додаткові податкові надходження для фінансування зниження податків на працю або особистий дохід, з метою підвищення зайнятості. У той же час вони вжили таких заходів як зниження ставок або схеми повернення, щоб захистити виробників від негативного впливу на кон- курентноздатність, пов'язаного зі збільшенням собівартості.

Деякі нові держави-члени, теж перейняли цей прикладі. Одним із прикладів є Словенія, де застосовується податок на С02 на всі енергоносії з 1997 року. В Естонії ріст акцизів був використаний для фінансування істотного скорочення особистого прибуткового податку до 2008 року. Чеська Республіка провела екологічну податкову реформу в 2008 році, що дозволить збільшити податкові ставки на більшість продуктів енергії за період 2008 - 2012 року і буде використовувати податкові надходження для підтримки державної політики зайнятості. У 2008 році на доходи від екологічних податків у ЄС-27 припадало 2,4% від ВВП і 6,1% від загального податкового доходу.

В цілому, більшість держав-членів попадають у діапазон співвідношення екологічних податків до ВВП від 2% до 3% ВВП, або трохи вище. Тільки чотири держави-члени показали рівень нижче 2% ВВП, а в чотирьох інших країнах екологічні податкові надходження перевищують або дорівнюють 3,5% від ВВП. На 5,7% у 2008 році вийшла Данія. На сьогоднішній день це найвищий рівень „зелених" податків.

Рівень екологічного оподатковування буде поетапно збільшуватися з 2010 по 2019 у контексті податкових реформ. За Данією слідують Нідерланди (3,9%). Найнижчий рівень екологічних податкових доходів стосовно ВВП, у Латвії, Литві, Іспанії і Румунії - нижче 2% у 2008 році.

Екологічні податки стягуються на одиницю фізичного споживання і звичайно встановлюються в номінальному виразі. Тому, на відміну від податків на вартість, їхній реальний обсяг стосовно ВВП має тенденцію до падіння, якщо немає корегування на інфляцію або вони збільшувалися рівномірно.

Проблема може бути легко вирішена шляхом індексації номінальної ставки податку на рівень інфляції, але поки тільки одна держава-член ЄС - Данія використовує цей варіант. Високим рівень податків за забруднення навколишнього середовища і ресурсних податків у Данії є в основному за рахунок вуглецевого податку, що є податком на прибуток, отриманим від видобутку вуглеводнів і тому має тенденцію до збільшення пропорційно цьому прибутку.

Екологічні податки можна розділити на чотири основні категорії: енергетика, транспорт, забруднення навколишнього середовища і ресурсні податки. Енергетичні податки є на сьогоднішній день найбільш визначальними, і складають приблизно три чверті екологічних податкових надходжень і близько однієї двадцятої від загального числа податків і соціальних внесків. У країнах ЄС-27, транспортні податки відповідають, у середньому, одній чверті від загального числа екологічних податкових надходжень і 1,4% від загального числа податків і соціальних внесків. Інші дві категорії, податки на забруднення і ресурсні податки, дають лише незначне підвищення кількості доходу: разом вони складають всього 5% від загального числа екологічних податків.

Перевага енергетичних податків є загальною для більшості держав- членів, однак у деяких країнах внесок транспортних податків досить високий. Наприклад, в Ірландії, на Кіпрі та на Мальті на їхню частку припадає майже половина екологічних податків. У Данії, транспортні податки також ростуть і дають значні податкові надходження, але через високий рівень зборів за забруднення навколишнього середовища і ресурсних податків вони займають менше, ніж третину екологічних податків.

Енергетичні податки включають податки на стаціонарні і пересувні джерела викидів. Мінімальні акцизи, наприклад, для нафтового газу який використовується як паливо майже в 15 разів вище, ніж, якщо він використовується для стаціонарних цілей (для опалення). Таким чином, навіть для країн, що використовують тільки 60%-80% палива від кінцевого споживання для транспортних цілей, їхні доходи на транспортні використання палива, як правило, значно вище 90% від загального числа податкових надходжень на пальне. Звичайно, точні частки доходів залежать від частки кожного з заходів і, від того як окрема держава-член вибирає свою ставку податку відповідно до мінімальної ставки. Країни, такі як Бельгія, Латвія, Литва і Люксембург, встановлюють податкові ставки для цілей опалення, на рівні або нижче мінімальних ставок, для створення великого розриву між ставками податку на використання палива для опалення та транспортом.

Уникнути подібних непорозумінь, на думку європейських економістів, допоможе введення ефективної податкова ставка (ITR) для екологічних податків для аналітичних цілей. Правильно визначена неявна податкова ставка буде залишатися постійною.

Визначення ефективної ставки податку на екологічні податки в цілому це складна задача: складно ідентифікувати знаменник у співвідношенні, оскільки існує велика розмаїтість екологічних податків, що призводить до множинності основ. Однак, для енергетичних податків, що являють собою три чверті екологічних податкових надходжень, показник для визначення податкової бази може бути ідентифікований. Енергія різних джерел зібрана на основі їхньої чистої теплоємності, і в тонах нафтового еквівалента ця міра приймається за знаменник ефективної ставки в області енергетики, а чисельник складають доходи від усіх податків на енергоносії.

На сьогоднішній час в Україні рівень податкових зборів на забруднення та використання не досягає й 1% від ВВП. Так, збори за спеціальне використання природних ресурсів становили на 2007 рік 5,95 млрд. грн., що всього лише 0,84% від ВВП і майже в 4 рази нижче за рівень 1998 року. В той же час збір за забруднення навколишнього природного середовища за визначений період збільшено в 3 рази, але його частка у ВВП всього лише 0,15%.

У Податковому кодексі України замість збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних введено новий екологічний податок. До позитивних новацій у новому Кодексі слід віднести впровадження податку на викиди двоокису вуглецю.

Вуглецевий податок вже випробуваний у багатьох країнах світу, і виявив свою ефективність як потужний стимул для скорочення викидів, тобто як інструмент боротьби із кліматичними змінами. Також цей податок в країнах, де його впровадили, виявився серйозним джерелом наповнення державного бюджету. Отримані від вуглецевого податку кошти дозволили в ряді країн ЄС знизити ставки пенсійних зборів, що є дуже актуальним в умовах України.

В Україні про податок на двоокис вуглецю наукові дискусії ведуться протягом останніх десяти років Результат є - його введено у нову редакцію Податкового кодексу. Незважаючи на порівняно низьку запропоновану ставку у 0,2 грн за тону вуглекислого газу (СО2), однією із причин зволікання є, засторога щодо втрати конкурентноздатності енергоємної вітчизняної промисловості.

Розрахунок показує, що Україна отримає „за вуглець" не більше 60-70 мільйонів грн. за рік, тобто не більше 0,01-0,02% ВВП. В індустріально розвинутих країнах вважають обґрунтованою ставку вуглецевого податку в розмірі 40 доларів США за тону СО2. Однак введення такої значної ставки раптово, було б шоком для багатьох галузей виробництва, тому до названої ставки вуглецевий податок необхідно підняти в декілька етапів до 2030 р. Передумови її впровадження в Україні вперше в фаховій літературі розкриті у працях О.О.Веклич та О.П.Маслюківської.

Розрахунки фахівців Ради з вивчення продуктивних сил України переконливо доводять, що за наших умов більш-менш ефективним вуглецевий податок стає лише при початковій ставці оподаткування від 1 грн. за тону СО2 у 2011 році, із щорічним підняттям цієї ставки на 90% у 2012 - 2020 рр. та подальшим зростанням ще на 5 % щороку впродовж 2020 - 2030 рр. При такій ставці оподаткування вуглецевий податок вже в 2011році складатиме 0,7 - 0,8% ВВП, у 2015 - до 2% ВВП, у 2020 - від 7 до 14% ВВП, у 2030 - до 18% ВВП. Названі цифри переконливо доводять, що вуглецевий податок в умовах України може стати серйозним джерелом наповнення держбюджету та вагомим важелем впливу на виробництво в бік впровадження чистих технологій.

Теоретично навіть передбачені Кодексом «рентні» механізми вже можуть бути доволі корисними, однак за умови адекватного розміру платежів за викиди та захоронення відходів.

Результати проведеного огляду екологічних податкових реформ в країнах-членах Євросоюзу дають можливість стверджувати, про їх позитивний вплив на економіку країн. Це проявляється у можливості використовувати податкові надходження для підтримки державної політики зайнятості, у зниженні податків на працю або особистий дохід, у підвищенні зайнятості. Зростання екологічного оподаткування підприємств-виробників призводить до підвищення загальних виробничих витрат у короткостроковому періоді, проте у довгостроковій перспективі слід очікувати зростання конкурентних переваг завдяки інноваціям.

Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу на тлі боротьби зі змінами клімату обумовлює інтерес і зростаючу увагу до питань екологічного, насамперед енергетичного, оподаткування, як інструменту для досягнення політичних цілей у ефективний і мало- затратний спосіб.

3. Міжнародний досвід вирішення екологічних проблем в економічній діяльності

Масштаби світового виробництва й споживання призвели до катастрофічного порушення рівноваги природних і суспільних систем. 60% всіх екосистем сьогодні використовуються надмірно. Збитки від невирішених проблем навколишнього середовища (без урахування шкоди для здоров'я людей) складають, за різними оцінками, не менше 4 - 6% світового ВВП. В той же час зростання населення планети потребує збільшення виробництва продовольства та енергії. За даними експертів до 2030 р. виробництво продуктів харчування та енергії повинно зрости на 50%, чистої прісної води - на 30%. В умовах економічного зростання відповідно збільшаться і екологічні втрати. Тому проблема екологічного фактору у економічній діяльності різних країн світу набуває великої актуальності, у зв'язку з чим доцільним є дослідження міжнародного досвіду її вирішення.

Зважаючи на важливість проблеми впливу економічної діяльності на навколишнє середовище, її досліджували багато вчених. О.І. Бондар, Хвесик М.А. розглядали екологічні проблеми використання природних ресурсів, а також екологізацію економіки як пріоритетний інструмент сталого розвитку. М.В. Пирогова, А.А. Гришаева, А.Е. Кусков аналізували наслідки аварії Чорнобильської АЕС. А.І. Примак, Г.Ф. Джурка, Л.В. Гилюн вивчали альтернативні та відновлювані джерела енергії. С. Харічков і Н. Андрєєва досліджували виробництво екологічно чистих продуктів, а Т.П. Галушкіна, В.Є. Реутов, Т.О. Зайчук розглядали ринок екологічно чистих продуктів. Н. Пискулова та О.В. Усатенко вивчали екологічний вектор розвитку світової економіки та стратегії інтернаціоналізації для розв'язання глобальних екологічних проблем. Отже, розглядаються спроби світової спільноти захистити навколишнє середовище від шкідливих наслідків виробничої діяльності, вивчаються способи вирішення екологічних проблем у окремих галузях національних економік. Але складність і багатоаспектність цих проблем потребують комплексного підходу до їх дослідження. Особливого наукового і практичного значення набуває багатобічний аналіз природоохоронних заходів у різних галузях економічної діяльності провідних країн світу, які формують нову світову тенденцію екологобезпечного економічного розвитку.

Перші ознаки реального усвідомлення людським співтовариством серйозності природоохоронних проблем й необхідності, з урахуванням, цього нового підходу до світового розвитку з'явилися в 1960-1980-і роки, коли екологія стала прийматися до уваги при розробці й реалізації міжнародної і національної економічної політики. У 1987 р. Всесвітня комісія ООН з навколишнього середовища розробила концепцію «сталого розвитку» як альтернативу стратегії техногенного зростання. Її головна ідея - економічне зростання без нанесення шкоди навколишньому середовищу. У 1992 р. концепція була схвалена світовим співтовариством на конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку в Ріо-де-Жанейро й стала частиною економічної стратегії на всіх рівнях - від корпоративного до глобального. Процес отримав подальший розвиток у 2000-і роки, коли природоохоронні проблеми вийшли за рамки окремих галузей й країн й поширилися на всю економічну, політичну й культурну сфери національних й глобальної систем. Фінансово-економічна криза кінця першого десятиріччя XXI ст. прискорила реалізацію нової моделі розвитку міжнародної економіки («моделі екологічно орієнтованого зростання»).

Вирішення екологічних проблем у світовому масштабі пов'язано із:

- скороченням шкоди, яку завдає виробнича діяльність навколишньому середовищу, обмеженням використання вугілля та викидів вуглекислого газу (що є однією з найважливіших причин глобальної зміни клімату), організацією енергетичної безпеки та зменшенням залежності від країн - постачальників енергоресурсів. Сфера енергетики стає головною складовою нової екологічно орієнтованої політики;

- виконанням взятих на себе міжнародних та національних зобов'язань щодо захисту проблем навколишнього середовища, можливості покращання здоров'я та якості життя людей;

- отриманням вигоди компаніями та відповідних дивідендів - державами від розвитку ринків нових екологічно чистих технологій. За оцінками експертів, галузі, що виробляють таку технологію, стануть лідерами світової економіки у XXI ст. «Бізнес на екології» містить великий потенціал.

Досвід вирішення екологічних проблем набуває важливого значення у різних країнах світу. При цьому одним з головних напрямів охорони навколишнього середовища є організація безпечного видобутку енергії. Особливого значення це набуло після аварії на Чорнобильській АЕС. Українські експерти оцінюють збитки внаслідок цієї аварії до 2010 р. тільки для своєї держави у 201 млрд. дол. США. Проблема атомної енергетики - у організації її безпеки. Це підтверджують і події у Японії, у зв'язку з аварією на АЕС «Фукусима-1».

У різних країнах світу екологічну проблему в енергетиці намагаються вирішити засобами:

- у США - це прийняття Закону щодо чистої енергії та безпеки (Атегісап Сіеап Епег§у апё 8есигіїу Асі). Він передбачає зменшення викидів парникових газів у атмосферу за допомогою більш широкого використання відновлюваних джерел енергії, модернізації національної енергосистеми, енергоефективності споруд та енергоустаткування та ін. Порівняно з 2005 р. викиди повинні скоротитися на 17% до 2020 р. та на 83% до 2050 р.;

- у ЄС, де найбільше розвинута система природоохоронного регулювання, навіть в умовах кризи і скорочення інвестиційних можливостей на саміті ЄС у Брюселі (грудень 2008 р.) було прийнято рішення щодо підвищення на 20% до 2020 р. енергоефективності економіки, використання енергетики на відновлюваних джерелах (повітряної, геліоенергії) і зниження на 20% викидів вуглекислого газу. У 2009 р. був прийнятий загальноєвропейський План відновлення економіки, який передбачав застосування заходів екологічної спрямованості;

- Швеція має намір до 2020 р. стати першою країною, що не використовує нафту як джерело енергії (oil-free nation);

- Нідерланди розробили концепцію «системних інновацій», якої комплексно вирішує екологічні проблеми за допомогою змін у всіх сферах політики - технологічної, соціальної, управлінської, культурної тощо;

- Японія вже з 1960-х рр. впроваджує екологічну політику, а у 2009 р. розширила сферу дій Закону про збереження енергії;

- у Китаї, який вийшов на перше місце у світі за викидами вуглекислого газу, в останні роки були прийняті закони і програми, спрямовані на покращення екологічної ситуації. Наприклад, планується до 2020 р. отримувати 15% енергії із джерел, що відновлюються, а обсяг викидів вуглекислого газу на одиницю ВВП зменшити на 40 - 45%.

Спектр інструментів природоохоронної політики розширюється і вплив їх посилюється. Наприклад, у штаті Каліфорнія впроваджені норми, які змушують фірми здійснювати операції або інвестиції тільки з підприємствами, що мають малий обсяг викидів. У ЄС були прийняті стандарти на автомобільні викиди Євро-5 та готуються стандарти для Євро-6 для важких вантажівок. У Японії відповідно до програми Top Runner стандарти для зменшення використання енергії почати встановлюватись з орієнтацією на найбільш передові енергоефективні технології.

В процесі реалізації моделі екологічно орієнтованого зростання економіки здійснюються податково-бюджетні реформи, впроваджуються пільгові субсидії, поширюється практика природоохоронних державних закупівель, усуваються торговельні бар'єри на шляху екологічних товарів та послуг. У Німеччині, наприклад, була проведена реформа, орієнтована на використання альтернативних джерел енергії, внаслідок чого ця країна зайняла третє місце у світі у виробництві повітряної енергії. Великобританія виділяє субсидії (від 2 до 5 тис. ф. ст.) кожному покупцю на придбання електромобілів, що стимулює виробництво екологічно чистих автомобілів. У Франції також впроваджена схема сплати бонусів покупцям більш екологічно чистих автомобілів, що сприяло збільшенню їх виробництва.

Останніми роками на природоохоронну політику виділяються безпрецедентні кошти. Так, у США, відповідно до Закону про відновлення економіки та реінвестування 2009 р. (American Recovery and Reinvestment Act), із загальної суми інвестицій для стимулювання економіки (787 млрд. дол.) приблизно 80 млрд. дол. (майже 10%) безпосередньо призначені для реалізації екологічних проектів. У ЄС у 1999 - 2010 рр. сумарне інвестування тільки у рамках реалізації десяти директив (очищення міських стічних вод та ін.) Плану відновлення економіки склали 260 млрд. дол. У Бельгії частка екологічних інвестицій у загальних коштах, спрямованих на стимулювання економіки, перевищила 50%, а у Франції склала приблизно 40%. Все більше вкладається коштів в екологію у Китаї. До 2015 р. уряд цієї країни планує інвестувати у захист навколишнього середовища 454 млрд. дол. За оцінками експертів за цим показником Китай скоро випередить США та Японію.

Значні інвестиції сьогодні спрямовані в екологічні інновації, що перетворилися у одну з ключових складових інноваційної політики багатьох країн. Інновації у природоохоронній сфері повинні запобігти забрудненню навколишнього середовища, сприяти розв'язанню проблеми країн, що розвиваються, - доступу до чистої води, забезпеченні енергією, розвитку охорони здоров'я місцевого населення та ін. Поняття «екологічні інновації» з'явилося у другій половині 1990-х років. Відповідно до визначення у Екотехнологічному плані дій ЄС, екологічні інновації-це виробництво, поширення або використання новацій у продукції, виробничих процесах, послугах або управлінні та методах ведення бізнесу, що дозволяють зменшити негативний вплив на навколишнє середовище та/або оптимізує використання ресурсів протягом життєвого циклу відповідної економічної діяльності. До цього визначення доцільно включити не тільки нові, але й удосконалені технології та продукцію, які мінімізують нанесення шкоди навколишньому середовищу. У багатьох країнах (в тому числі у Японії, Німеччині, Голландії, Італії, Канаді, Франції, Великобританії, Норвегії, Фінляндії) діють державні програми стимулювання розробки екологічних технологій та інновацій, створюються галузеві дослідницькі центри та фонди. Наприклад, у США розробкою перспективних технологій займається Фонд комерціалізації технологій міністерства енергетики. Відповідно до Закону про чисту енергію та безпеку здійснюється субсидування створення нових технологій у галузі екологічно чистої енергії. До 2025 р. з цією метою будуть інвестовані 190 млрд. дол., у тому числі на виробництво поновлюваної енергії - 90 млрд. дол., уловлювання вуглекислого газу та скорочення викидів - 60, а розвиток електричних та інших високотехнологічних автомобілів - 20 млрд. дол. У ЄС Сьома рамочна програма науково-технологічних заходів на 2007 - 2013 рр. передбачає асигнування 10 млрд. дол. Відповідно до Програми з конкурентоспроможності та інновацій (Competitiveness and Innovation Programme) 433 млн. дол. інвестується в екоінновації. В цілому більше 20% бюджету структурного фонду ЄС на 2007 - 2013 рр. спрямовано на розвиток природоохоронних технологій.

Важливим стимулом для розвитку екоінновацій є формування світового екологічного ринку. Незважаючи на те, що цей ринок почав формуватися в останні десятиріччя, він демонструє високі темпи зростання. За прогнозами експертів оборот екологічного ринку в цілому у 2020 р. досягне 3 трлн. євро. Найважливішу роль у інноваційному ланцюгу - це проведення наукових досліджень, впровадження екоінновацій - відіграють компанії (в тому числі малий і середній бізнес), які розглядають їх як інструмент підвищення ефективності виробництва і на цій основі отримання конкурентних переваг. Це стосується різних галузей економіки, в тому числі і харчової. Наприклад, споживачі США та англомовних країн ЄС, які прихильні до здорового способу харчування, охоче купують продукти з написами «Organic Prodact» або «Organic». У Франції, Італії та країнах Бенілюксу для позначення екологічно чистих продуктів використовують термін «Biological Prodact», а в іспаномовних країнах, а також Данії, Німеччині застосовують визначення «Ecological Prodact». Але особливо важливим є впровадження екоінновацій для таких «брудних» галузей як газо- та нафтовидобувній, а також автомобільній. Незважаючи навіть на кризи, ТНК збільшують свої інвестиції у технології, що підвищують енергоефективність та зменшують викиди парникових газів. Тільки у 2007 р. глобальні інвестиції в екологічно чисті технології зросли на 60% (з 92,6 до 148,4 млрд. дол.).

Активна інноваційна діяльність приносить результати. Згідно з екологічною політикою, 75% всіх потужностей із виробництва повітряної енергії зосереджено у ЄС. У Фінляндії сьогодні прибуток від експорту інноваційний енерготехнологій у два рази перевищують витрати на імпорт нафти. У Австрії округ Гюссінг перейшов на самозабезпечення енергією за рахунок використання місцевих відновлюваних енергодже- рел, що сприяло підвищенню рівня життя населення і одночасно скороченню викидів вуглекислого газу на 90%. У Німеччині реалізовано проект «Об'єднана енергоустановка», що поєднала 36 повітряних, сонячних, гідроустановки, а також обладнання, яке працює на біомасі, в єдину національну систему. Це дозволило зменшити коливання у енергопостачанні і забезпечити його повністю за рахунок відновлюваних джерел.

Підкреслюючи загальносвітову тенденцію, Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун зазначив: «Зараз ми стоїмо на порозі великих змін - епохи «зеленої економіки».

В Україні також здійснюються спроби організації екологобезпечної економіки і виробництва екологічно чистих продуктів, але вони ще потребують подальшого розвитку та вдосконалення.

Зважаючи на той факт, що масштаби сучасного світового виробництва й споживання призвели до катастрофічного порушення рівноваги природних і суспільних систем, кожна національна економіка обов'язково повинна мати екологобезпечну спрямованість. Міжнародний досвід економічної діяльності свідчить, що ефективними заходами досягнення цієї мети, можна вважати:

- формування ефективної природоохоронної політики країни та належне її фінансування;

- вдосконалення законодавчо-нормативної бази захисту навколишнього середовища і функціонування екологобезпечної економіки;

- здійснення структурної екологоорієнтованої перебудови економіки;

- створення галузевих дослідницьких центрів та фондів для створення науково обґрунтованих програм екологічних інновацій; розроблення концепцій ««системних інновацій», які комплексно вирішують екологічні проблеми за допомогою змін у всіх сферах політики - технологічної, соціальної, управлінської, культурної тощо;

- організація енергетичної безпеки (сфера енергетики стає головною складовою нової екологічно орієнтованої політики; розроблення і впровадження альтернативних та відновлюваних джерел енергії);

- створення екологобезпечного виробництва; розвиток ресурсо-та енергозберігаючих і безвідходних технологій, використання вторинних матеріалів;

- стимулювання розвитку екологічних інновацій як інструменту підвищення ефективності виробництва і на цій основі отримання конкурентних переваг;

- формування екологічного ринку (ринку екологічно чистої продукції) і з цією метою здійснення податково-бюджетних реформ, поширення практики природоохоронних державних закупівель, усунення торговельних бар'єрів на шляху екологічних товарів та послуг.

Міжнародний досвід свідчить, що екологізація економіки є пріоритетним інструментом сталого розвитку як окремої держави, так і всього світу, томурозроблення і впровадження системи екологічних інновацій у всіх галузях діяльності є принципово важливим для існування людської спільноти.

Використана література:

1. Орловська Ю.В., Зайченко О.О. Методологія вирішення проблем сталого розвитку в рамках організації Чорноморського економічного співробітництва

2. Некрасенко Л.А. Інтеграція України в світову екологічну податкову реформу / Економічний простір №52/1, 2011, с.297-305

3. Ринейська Л.С., Левченко В.В. Міжнародний досвід вирішення екологічних проблем в економічній діяльності / Економічний простір №48/1, 2011, с.294-302





Реферат на тему: Методологія вирішення проблем сталого розвитку та екологічних проблем в економічній діяльності (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.