Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Конкуренція та проблеми професійної орієнтації на ринку праці (реферат)

Зміст

1. Конкуренція та конкурентоспроможність на ринку праці

2. Конкуренція на ринку праці у перехідній економіці України

3. Діагностика ринку праці в умовах конкуренції

4. Проблеми професійної орієнтації на ринку праці

5. Показники прогнозування кон'юнктури ринку праці

Використана література

1. Конкуренція та конкурентоспроможність на ринку праці

В умовах всеохоплюючої глобалізації, яка із тенденції перетворилась на всепоглинаючий процес, пріоритетним завданням для української держави повинно стати входження України до 50 конкурентоспроможних країн світу. Але, на сьогоднішній день конкурентоспроможність країни значною мірою залежить від її технічного оснащення та міри залучення інноваційних технологій. В усьому світі визнають, що країни, які освоїли інноваційну техніку і технології займають домінуючу позицію в світі і є найбільш конкурентоспроможними. Наука і техніка у ХХІ столітті набуває принципово нового значення, вона стає тим чинником, що визначає майбутнє людства.

Відсутність системного розуміння та стратегії з формування конкурентоспроможності країни створює ризик залишити Україну серед числа неконкурентоспроможних країн світу. Впливовим інструментом покращення конкурентоспроможності нашої держави є наявність в ній висококваліфікованої, конкурентоспроможної робочої сили, що формується в умовах розвиненого конкурентного середовища на ринку праці.

Питання розкриття сутності конкуренції та конкурентоспроможності є об'єктом досліджень у працях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених (Бандура С.І., Богині Д.П., Бугуцького О.А., Васильченка В.С., Грішнової О.А., Данилишина Б.М., Дмитренка Г.А., Долішнього М.І., Заяць Т.А., Колота А.М., Купалової Г.І., Куценко В.І., Лібанової Е.М., Лісогор Л.С., Онікієнка В.В., Петрової І.Л., Петюха В.М., Пирожкова С.І., Семикіної М.В., Яременка О.О. та інших), але подальшого дослідження потребує поняття «конкуренція на ринку праці», «конкурентоспроможність ринку праці» тощо.

Досить тривалий час конкурентоспроможність на ринку праці була «прогалиною» вітчизняної науки. В часи СРСР робоча сила не визнавалася товаром, а наявність ринку праці взагалі спростовувалась. На думку Р.З. Лівшиця, «не визнаючи робочу силу товаром, ми здійснювали насильство над природним єством речей: якщо має місце попит на робочу силу та її пропозиція, вона, безспірно, є товар. Щоб відійти від цієї явної істини, була побудована теорія про те, що всі трудящі – господарі виробництва й тому не можуть продавати робочу силу самі собі».

Тому дане поняття є досить новим для категоріального апарату економічної науки та потребує поглибленого обґрунтування його теоретико-методологічних основ. Але перш ніж тлумачити це поняття, слід ретельно дослідити природу конкуренції та окремих її форм та проявів. Конкуренція – одна з найголовніших складових ринкової економіки. Слово «конкуренція» має латинське походження (від лат. concurrere – бігти разом), та означає суперництво, боротьбу, зіткнення, змагання. Вперше цей термін був обґрунтований Адамом Смітом. Він ототожнював конкуренцію з «невидимою рукою» - автоматично рівноважним механізмом ринку. І, якщо врахувати, що центральним мотивом знаменитої праці ученого «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) є дія «невидимої руки», зрозуміло, яке велике значення А. Сміт приділяв конкуренції як чиннику, регулюючому відповідність приватних і загальних інтересів.

Хоча в своїй теорії конкуренції Адам Сміт детально не розглянув елементи ринкового механізму, проте беззаперечною науковою новизною було:

- формулювання поняття конкуренції як суперництва, що підвищує ціни (при скороченні пропозиції) та зменшує ціни (при її надлишку);

- визначення умов ефективної конкуренції, що включає наявність значної кількості продавців, повну інформацію про них та мобільність використаних ресурсів;

- формування головного принципу конкуренції — принципу так званої «невидимої руки»;

- теоретичне обґрунтування механізму конкуренції, що врівноважуючи норму прибутку, призводить до оптимального розподілу ресурсів між галузями;

- теоретичне доведення того, що в умовах досконалої конкуренції можливе максимальне задоволення потреб;

- розробка істотних кроків до формування теорії оптимального розподілу ресурсів в умовах досконалої конкуренції.

Глибокі зміни, що відбувалися у світовій економічній системі впродовж усього періоду її розвитку безсумнівно впливали на сутність та характер прояву конкуренції. Теорія конкуренції Адама Сміта отримала подальший розвиток у дослідженнях таких вчених, як Д. Рікардо, Д.С. Міль, А. Маршал, Дж. Робінсон, Дж. Кейнс, Й. Шумпетер, П. Хейне, Е. Чемберлін, Ф.А. Хайек, Ф. Найт, К.Р. Макконелл, С.Л. Брю, М. Портер, А. Курно, Г.Л. Азоєв, Ю.І. Коробів, Л.Г. Раменський, Д.Ю. Юданов, та інші. Для більш повного розуміння сутності конкуренції розглянемо визначення, сформульовані деякими вченими-економістами, які досить різняться.

Наприклад, Азоєв Г.Л. під конкуренцією розуміє суперництво на якомусь терені між окремими юридичними і фізичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї і тієї ж мети. Я. Гордон зазначає, що конкуренція – це не просто стан розуму. Конкурентна боротьба вимагає, щоб компанія розуміла необхідність формувати і постійно підтримувати власну конкурентоспроможність.

«Конкуренція є прагнення якнайкраще задовольнити критерії доступу до рідких благ», — вважає сучасний американський економіст П. Хайне. На думку К. П. Макконнелла і С.Л. Брю, "конкуренція – це наявність на ринку великої кількості незалежних покупців та продавців і можливість для покупців та продавців вільно виходити на ринок і залишати його”. Й. Шумпетер визначав конкуренцію як суперництво старого з новим, з інноваціями.

За М.Портером, конкуренція — динамічний процес, що розвивається, безупинно мінливий ландшафт, на якому з'являються нові товари, нові шляхи маркетингу, нові виробничі процеси й нові ринкові сегменти.

Нобелівський лауреат з економіки 1974 p., австрійський учений Фрідріх А. фон Хайек відзначає, що конкуренція — це процес, за допомогою якого люди одержують і передають знання. На його думку, на ринку тільки завдяки конкуренції приховане стає явним. Конкуренція веде до кращого використання здатностей і знань. Більша частина досягнутих людських благ отримана саме шляхом змагання, конкуренції. Конкуренція не може функціонувати серед людей, позбавлених підприємницького духу. Конкуренція — особливий метод виховання розумів, великих винахідників і підприємців. А. Ю. Юданов стверджує, що ринкова конкуренція — боротьба фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться ними на недоступних сегментах ринку. В сучасній економічній науці, як правило, виділяють три концептуальні підходи до визначення конкуренції – поведінковий, структурний та функціональний.

Поведінковий підхід розглядає конкуренцію як боротьбу, змагання, суперництво суб'єктів господарювання, що зацікавлені у досягненні єдиної мети. Суть поведінкового трактування конкуренції полягає у ринковій боротьбі за грошові ресурси покупця шляхом задоволення його постійно зростаючих потреб. Представниками даного підходу є А. Сміт, М. Портер, А. Юданов та інші. Структурний підхід передбачає аналіз структури ринку, а також умов та факторів, що впливають на розвиток підприємництва. Структурна концепція розглядає конкуренцію як процес, якому притаманні зміни властивостей, структури і функцій. Даний підхід був використаний у дослідженнях К. Макконелла, С. Брю, Ф. Шерера, Д. Росе, Дж. Мейсона, С. Авдашева, Н. Розанова та ін. Функціональний підхід визначає роль конкуренції в економіці. Представниками цього підходу вважають Й. Шумпетера, Ф. Хайєка, В. Новикова та ін. При такому підході характерним є загострення уваги важливості наслідків конкурентної боротьби.

Більшість вчених схиляються до думки, що поведінкова концепція конкуренції більш точно розкриває сутність поняття «конкуренції», тому в науковому світі дане трактування є більш вживаним.

Проте аналіз змісту та структури трактувань поняття «конкуренція» дозволяє зробити висновок, що на даному етапі існує безліч різноманітних підходів, кожен з яких характеризує лише один з безлічі аспектів конкуренції.

Поняття «конкурентоспроможність» є одним з найбільш дискусійних категорій в економічній науці. Воно утворене від англійського «competitive advantage» та у процесі перекладу адаптоване до вітчизняного сприйняття його сутності. Сам термін «конкурентоспроможність» в силу своєї специфіки може застосовуватись відносно різних об'єктів, що й обумовило виникнення значної кількості різноманітних трактувань даного поняття, виділення різних його рівнів та детермінант.

Багатогранність авторських позицій пов'язана з:

- ототожненням конкурентоспроможності підприємства та конкурентоспроможності продукції (товарів, послуг);

- взаємозаміною одного поняття іншим (конкурентний рівень, конкурентний статус);

- масштабами застосування конкурентоспроможності (регіональний, національний, світовий рівень).

Розглянемо існуючі варіанти визначень терміну «конкурентоспроможність» за допомогою табл. 1.

На сьогоднішній день конкурентоспроможність має своє відображення на всіх рівнях господарювання:

- на індивідуальному (ринок праці):

- на макрорівні (рівень підприємства);

- на мезорівні (рівень галузей і секторів);

- на макрорівні (рівень всієї економіки в цілому);

- на глобальному рівні (співставлення між державами).

В. Петров пропонує для кожного рівня дати своє специфічне визначення конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможність індивіда на ринку праці обумовлена його здібностями та можливостями для отримання максимального доходу у сфері своєї професійної діяльності та покращення якості свого життя.

На макрорівні конкурентоспроможність – це здатність підприємства (фірми, організації) виробляти за прибуткових умов продукцію, яка за ціною та якістю зможе конкурувати на ринку.

Конкурентоспроможність галузей та секторів - це здатність до зростання певного агрегованого угрупування в умовах внутрішньої та зовнішньої конкуренції.

Конкурентоспроможність країни в цілому характеризується безперервним економічним зростанням.

На глобальному рівні конкурентоспроможність – це здатність країни взаємодіяти з іншими країнами та створювати при цьому умови для позитивної економічної динаміки і соціальної стабільності.

Таким чином, В. Петров визначає конкурентоспроможність (незалежно від рівня аналізу) як притаманну економічному суб'єкту (фізичній, юридичній особі або на агрегованому рівні – галузі, сектору, економіці країни, а на синтетичному – країні в цілому) властивість (становище) існувати в ринковій економіці за умов конкуренції, забезпечуючи зростання доходів, розширення виробництва, підвищення рівня і якості життя учасників економічного процесу

Загальним теоретичним аспектам конкуренції та конкурентоспроможності присвячена велика кількість праць зарубіжних та вітчизняних науковців. Проте проблеми конкуренції на ринку праці та конкурентоспроможності робочої сили охарактеризовані в науковій літературі вкрай недостатньо. Лише протягом останніх років дана проблема опинилася в колі найактуальніших серед вченихекономістів нашої країни.

Існування конкуренції на ринку праці є необхідним чинником формування цивілізованого ринку праці в Україні. Її варто розглядати як з боку попиту на працю, так і з боку пропозиції. З боку попиту конкуренція виникає між приватними та державними роботодавцями за висококваліфікованих досвідчених працівників. З боку пропозиції праці конкуренція виникає як між безробітними за отримання місця праці, так і між кваліфікованими працівниками за більш оплачувані, більш перспективні робочі місця. Конкуренція на ринку праці має свою специфіку, оскільки основні суб'єкти ринку праці - покупці та продавці робочої сили водночас являються носіями попиту і пропозиції.

Складна взаємодія попиту-пропозиції робочих місць та попиту-пропозиції робочої сили являє собою досягнення рівноваги на ринку праці.

Не можливо не погодитись із точкою зору В.М. Петюха, який стверджує, що «чим активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили», тим ефективніше функціонує ринок праці. Перефразовуючи М. Портера, можна сказати, що сутність конкуренції робочої сили має п'ять складових, які її формують:

1) загроза появи нових конкурентів на ринку праці взагалі;

2) загроза появи нових працівників з професіями, що можуть стати замінниками наявних професій та спеціальностей;

3) здатність власників товару «праця» торгуватись за ціну свого товару;

4) здатність покупців торгуватись;

5) суперництво вже наявних конкурентів між собою.

Результатом конкуренції на ринку праці є конкурентоспроможність. На сьогоднішній день фахівцями прийнято розглядати поняття «конкурентоспроможності робочої сили» згідно з одним із двох найбільш розповсюджених трактувань: або згідно загальнотеоретичного підходу, або з ототожненням конкурентоспроможності з якістю робочої сили. Загальнотеоретичний підхід трактує конкурентоспроможність як здатність конкурувати, змагатися, забезпечувати високий рівень конкурентного статусу, протистояти конкуренції. Але більш поширеним визначенням конкурентоспроможності робочої сили є її ототожнення з якістю робочої сили, тобто розуміння конкурентоспроможності як певної системи властивостей. Д.П. Богиня визначає конкурентоспроможність робочої сили як «сукупність якісних і вартісних характеристик специфічного товару «робоча сила», що забезпечують задоволення конкретних потреб роботодавців, у тому числі державних підприємств, у працівниках певної кваліфікації (професії)». Д.П. Богиня також зазначає, що це поняття має чітко визначені якісні і кількісні характеристики. В аспекті якості розглядаються певні ознаки, що характеризують сукупність споживчих властивостей робочої сили до ефективної праці. В аспекті кількісних якостей поняття конкурентоспроможності працівника визначається такими показниками, як фах, стаж, вікові дані, володіння іноземними мовами.

Отже, розвиток науково-технічного прогресу, всеохоплююча модернізація суспільства зумовлюють зростання потреби у висококваліфікованих працівниках, що здатні обслуговувати технологічно оновлене устаткування, адаптоване до вимог інноваційного суспільства. Насамперед, це стосується поліпшення якісних характеристик робочої сили.

Забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили створює сприятливі передумови для зростання конкурентоспроможності українських підприємств і держави в цілому. Перспективи подальших наукових досліджень повинні бути пов'язані з вдосконаленням оцінювання динаміки конкурентоспроможності праці. Саме це повинно стати підґрунтям для підвищення конкурентоспроможності праці на усіх рівнях управління.

2. Конкуренція на ринку праці у перехідній економіці України

Ринок праці узгоджує інтереси найманих працівників і підприємців при визначенні ціни праці та умов його функціонування. Певний стан цього ринку, який визначається умовами конкуренції, використовується відповідними суб'єктами ринку праці для досягнення вигоди, що впливає на зайнятість як на національному, так і регіональних ринках праці.

Конкуренцію на ринку праці як явище багатопланове однозначно трактувати не можна. У першу чергу слід звернути увагу на конкуренцію як з боку попиту на працю, так і з боку її пропозиції. З боку пропозиції праці конкуренція виникає як між безробітними за отримання місця праці, так і між кваліфікованими працівниками за більш оплачувані робочі місця. Щоб отримати місце праці, працівник повинен запропонувати більш якісну працю, яка передбачає певний рівень кваліфікації, високі знання, досвід, вміння виконувати складну роботу, здатність до творчої праці. У конкурентній боротьбі перемагає той, хто пропонує більш якісну робочу силу. Іноді такі місця одержують працівники, які брали участь у відповідних конкурсах.

Конкуренція з боку попиту на працю виникає між підприємцями за можливість залучення у фірму досвідчених і кваліфікованих працівників. При цьому важко не погодитись із точкою зору В.М. Петюха, який заявляє, що "чим активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили", тим ефективніше функціонує ринок праці. Зауважимо, що попит на кваліфікованих працівників зростає постійно, проте загальний попит на працю може бути незмінним або навіть знизитися. Такий попит можна назвати сегментним, оскільки він стосується певної групи працівників, кваліфікація яких є високою. Такий сегментний характер має не тільки попит, але і пропозиція праці. З приводу цього С.А. Дятлов зауважує, що конкуренція на ринку праці стимулює, активізує і координує "дії економічних агентів, які формують попит і пропозицію на робочу силу в межах певного сегменту через ціновий механізм оплати праці". На ринку праці є велика кількість різних агентів (суб'єктів), які "диференційовані по сегментах і мотивах діяльності". Аналізуючи конкуренцію на ринку праці з боку пропозиції праці, слід враховувати часовий фактор. У короткостроковому періоді ринок праці характеризується міжсегментною немобільністю і відсутністю конкуренції між найманими працівниками, що належать до різних сегментів. За наявності достатнього часу працівник має змогу подолати міжсегментні бар'єри, підвищуючи свій освітній і кваліфікаційний рівень.

Залежно від ступеня конкуренції на ринку праці як у зарубіжній [8, ст. 456-482; 12, ст. 322-363], так і в українській літературі[6, ст. 44-47; 7, ст. 38-41] виділяють такі його моделі: досконало конкурентний ринок праці; монопсонічний ринок праці; монопольний ринок праці; двостороння монополія. Досконало конкурентний ринок праці не існує у сучасній ринковій економіці. Неможливе його існування і в умовах перехідної економіки до ринку. У сучасних ринкових умовах і підприємці, і наймані працівники можуть впливати і впливають на ціну праці і рівень зайнятості.

В Україні в умовах командно-адміністративної системи ринок праці в цілому виступав, як монопсонічний ринок праці, на якому великій кількості продавців робочої сили протистояв по суті один покупець – держава, що була єдиним власником засобів виробництва. Держава, яка виступала в ролі монопольного покупця робочої сили в межах всієї економіки, диктувала всі умови праці та її оплати (тому і був низький рівень оплати праці), умови відпочинку, обсяги виробництва продукції, ціни тощо, дії держави не були обмежені силами конкуренції. У даному випадку мова йде про дуже специфічну монопсонію. По-перше, держава володіє політичною владою, і по-друге, вона одночасно є монополістом на товарному ринку.

Дискусійним з цьому приводу є висловлювання І. Петрової, яка характеризує модель ринку праці в умовах командно-адміністративної системи "як подвійну монополію держави на ринку праці". На цьому ринку "продавець і покупець уособлений в одному монополісті – державі, яка підміняє своєю діяльністю функції решти суб'єктів праці". Звичайно, на ринку праці була відсутня конкуренція. Проте держава не була монополістом з боку пропозиції праці. Виразником трудових інтересів працівників мали бути існуючі на той час профспілки, але їхня діяльність була формальною, своїх функцій вони не виконували. Пропозицію праці створювали самі працівники. Держава була єдиним роботодавцем. Тому працівник мав вибір: або бути безробітним, або продавати свою здатність до праці монопсоністу-державі за низьку заробітну плату.

У 90-х роках ХХ ст. в Україні тривале перевищення пропозиції праці над попитом на неї, з одного боку, та неорганізованої і малоефективної дії профспілок, з другого – посилили загалом монопольні позиції на ринку праці з боку держави. В українській літературі вказується, що негативні тенденції в розвитку вітчизняного ринку праці пояснюються збереженням та модифікацією "рудиментарних тенденцій державного монопольного диктату під гаслом радикальних ринкових реформ". Держава у період роздержавлення і приватизації у 1-ій половині 90-х років володіла одноосібним монопольним правом регулювання і впровадження ринкових реформ, при цьому вона залишалась монополістом-роботодавцем.

Монопольне становище держави на ринку праці існує і сьогодні: держава займає ще значну частку в економіці. На підприємствах державної форми власності у 2001 р. вироблялося 20,5 % промислової продукції і було зайнято 50,1 % працівників від загальної кількості працівників, зайнятих в усіх галузях економіки. У державному секторі економіки практично збереглися принципи організації оплати праці від старої командної системи: централізоване обмеження заробітної плати і відповідна розподільча політика.

Монопольне становище держави на ринку праці посилилось і тим, що в 1-й половині 90-х рр. вона практично зламала опір профспілок (на початку 90-х рр. почали формуватись вільні незалежні профспілки) і встановила наднизьку заробітну плату, перш за все, мінімальну заробітну плату. Якщо у 1990 р. середньомісячна заробітна плата перевищувала величину вартості мінімального споживчого бюджету у 2,24 раза, то у 2-ій половині 90-х рр. середньомісячна заробітна плата становила близько половини величини прожиткового мінімуму. Дані свідчать, що у 2001 р. середньомісячна заробітна плата працівників, зайнятих в галузях економіки становила 311,08 грн., що майже дорівнювало величині прожиткового мінімуму (311,3 грн.). Середньомісячна заробітна плата в Україні у перерахунку на долари США у 2001 р. становила 57,9 дол.. Це значно нижче, ніж у Польщі, Чехії, Угорщині, Росії, Казахстані, не говорячи про країни з ринковою економікою.

Монополія держави на ринку праці в Україні підривається з появою різних форм господарювання і форм власності, а також з розвитком гнучкого ринку праці, тобто використанням таких нових прогресивних форм зайнятості, як самозайнятість, неповний робочий тиждень, тимчасова робота, надомна робота. Так, в Україні роль недержавного сектору економіки почала зростати у 2-ій половині 90-х рр. У 2001 р. порівняно з 1995 р. попит на працю на підприємствах колективної форми власності. зріс у 2,4 раза, а на приватних підприємствах – у 2,2 раза, а на державних підприємствах він зменшився на 28,82 % [9, ст.32; 10, ст.54].

Розвиток недержавного сектору економіки сприяє виникненню малих підприємств. Саме малий бізнес в розвинутих країнах забезпечує до 60 % нових робочих місць. Аналогічна тенденція характерна для країн з перехідною економікою. Так, у Польщі і Чеській Республіці близько 45 % робочих місць надається малими підприємствами, в Росії – це близько 20 %. В Україні з 2000 р. спостерігається зростання загальної кількості малих підприємств і збільшення попиту на працю на цих підприємствах. У 2001 р. на 10 тис. населення припадало лише 47 малих підприємств.

Водночас, на думку економістів, для створення нормального економічного середовища їхня кількість має бути принаймні у 10 разів вища. Отже, поступовий розвиток підприємств недержавної форми власності і розвиток нових форм господарювання означає, що на ринку праці з'являються фірми-роботодавці. Тому на національному ринку праці великій кількості найманих працівників протистоїть невелика кількість роботодавців.

Така ситуація, на наш погляд, означає, що ринок праці зараз в цілому відповідає умовам олігопсонії ринку праці, для якого характерні в цілому такі ознаки:

• заробітна плата є низькою (нижче рівня заробітної плати за умов досконалої конкуренції).

• зайнятість населення є також нижчою від конкурентного ринку праці.

Зауважимо, що деякі регіональні ринки праці в Україні відповідають умовам монопсонії. Роботодавець-монопсоніст, який володіє домінуючим становищем на ринку праці, має змогу платити нижчу заробітну плату, ніж в умовах досконалої конкуренції. Найманий працівник, який не погоджується на низьку заробітну плату, залишається взагалі без місця праці. Наявність, на наш погляд, монопсонічних регіональних ринків пояснюється, по-перше, обмеженою мобільністю праці в Україні, труднощами отримання місця праці і житла при переїздах; по-друге, особливостями розміщення виробництва, існування міст, що обслуговують одне велике підприємство (шахти, військові підприємства). Ця друга причина успадкована від колишньої командної системи.

Графічно олігопсонічний ринок праці можна зобразити як монопсонію. Моделюючи сучасний олігопсонічний ринок праці в Україні, постараємося розмежувати короткостроковий і довгостроковий періоди. У короткостроковому періоді пропозиція праці (Sl1) є абсолютно нееластичною по відношенню до величини заробітної плати (W). У довгостроковому періоді крива пропозиції праці (Sl) є висхідною: із підвищенням заробітної плати послуги своєї праці запропонують все більше працівників. Це означає, що у довгостроковому періоді пропозиція праці є гнучкою по відношенню до зміни реальної ставки заробітної плати.

Рис. 1 моделює сучасний стан ринку праці в Україні. Перетин кривої попиту на працю (Dl) із кривою пропозиції S1 визначає сучасний стан рівноваги в точці Е1, для якого характерна низька реальна заробітна плата W1. Пропозиція праці в точці рівноваги включає зайняте населення (відрізок 0-L1) і незайняте або безробітне населення (відрізок L1-Lo). У такій ситуації загострюється конкуренція між працівниками за вільні робочі місця, у роботодавців виникає змога встановити низьку заробітну плату, вищу інтенсивність праці.

У сучасних умовах поступово змінюється ситуація на ринку праці. Насамперед поступово збільшується попит на працю. Переміщення кривої попиту на працю вправо з положення Dl у положення Dl1 дає змогу, по- перше, збільшити зайнятість з 0-L1 до 0-L2 і зменшити безробіття, а по-друге – підвищити заробітну плату з W1 до W2.

На наш погляд, олігопсонічна модель ринку праці в Україні збережеться в найближчий час. У таких умовах, як демонструє модель ринку праці, головним фактором збільшення як реальної заробітної плати, так і зайнятості є збільшення попиту на працю. Зростання попиту на працю в Україні передбачає структурну модернізацію економіки, технологічне оновлення основного капіталу на основі активної інвестиційної та інноваційної діяльності, трансформації системи зайнятості, розвитку гнучкості ринку праці.

Разом з тим "олігопсонічна поведінка роботодавця… потребує державної політики, аналогічної антимонопольній на товарних ринках". Це зумовлює на сьогодні посилення ролі держави в напрямку реформування трудової сфери, яка повинна враховувати всі об'єктивні закономірності функціонування ринку праці. Ефективність державної політики на ринку праці буде високою, коли вона буде складовою економічної політики держави, коли регулювання трудових процесів на макрорівні відбуватиметься у тісному взаємозв'язку з економічними і соціальними перетвореннями в напрямку створення соціально орієнтованої ринкової економіки.

3. Діагностика ринку праці в умовах конкуренції

У соціальній державі ринок праці є одним із основних узагальнюючих показників успішності її економічної політики. Він функціонує на основі загальних принципів, що властиві ринковій економіці, у той же час він має певну специфіку, яка вирізняє його серед інших ресурсних ринків. Ринок праці є не тільки одним із способів залучення працівників до трудової діяльності, механізмом руху робочої сили, обміну інформацією, узгодження попиту і пропозиції, а й засобом формування та задоволення окремих суспільних потреб, стимулювання зростання якості робочої сили, водночас соціальної диференціації працівників. Іншими словами, ринок праці виступає регулятором соціальноекономічного становища працівника на виробництві та у суспільстві.

Проблематикою дослідження функціонування ринку праці займалися ряд зарубіжних та вітчизняних вчених. Із наукових публікацій найбільший інтерес становлять роботи С. Бандура, Д. Богині, І. Бондар, В. Васильченка, В. Герасимчука, Т. Заяць, І. Кравченко, Г. Купалової, А. Колота, Е. Лібанової, Л. Лісогор, Т. Петрової, М. Шаленко та ін. Проте, в умовах ринкової економіки все ще залишаються не вирішеними питання ефективного функціонування ринку праці під впливом глобалізацій них процесів. Саме цим і пояснюється актуальність обраної теми дослідження.

Глобалізаційні процеси на ринку праці істотно відрізняються від глобалізації інших ринків. Відмінною рисою глобалізації ринку праці є підвищення вимог до керування працею, зростання значимості інтелектуальної праці і знань тощо. Можна сказати, що найбільш ефективними засобами подолання негативних наслідків глобалізації на розвиток соціально-трудових відносин є не встановлення протекціоністських бар'єрів, а активне оновлення й удосконалення економіки, більш глибока інтеграція України у світову економічну систему. Тобто оптимальне поєднання двох напрямів регулювання соціально-трудових відносин: протекціонізму і вільних економічних зв'язків в інтересах залучення України у світові процеси глобалізації економіки.

Ринок праці може проявлятися через множинність своїх властивостей, що дає змогу розглядати кожний прояв у вигляді цілісної системи з визначеною структурою та механізмом відносин між її складовими. Аналіз різних підходів до поняття ринку праці дає змогу визначити ринок праці як соціально-економічну категорію, що охоплює історично зумовлений механізм, через який відбувається реалізація комплексу соціально-трудових відносин і встановлення та дотримання балансу між працівниками, підприємцями, державою.

Сучасна економіка – це економіка знань. Підвищення якості робочої сили, сприятливість її до процесу набуття знань, державне регулювання цього процесу дає змогу отримувати принципово нові переваги у конкурентній боротьбі, тому що дає змогу використовувати сигнали про перспективні технології, нові сподівання споживачів та попит. Дослідження ринку праці дає змогу стверджувати про позитивні зрушення на ринку праці щодо зниження рівня безробіття, про що свідчать дані табл. 1.

Дані табл. 1 свідчать про те, що динаміка показників зайнятості в цілому має тенденцію до зростання. Проте, різниця в рості зазначених показників є неістотною, що не могло не відобразитися на економічному зростанні України. Так, за даними розрахунків, зайнятість населення у 2005 р. порівняно з 2003 р. зросла на 2,2 %, а порівняно з 2004 р. – на 1,9 %. Ці дані дають нам змогу простежити тенденцію до підвищення рівня зайнятості. Якщо розглядати безробіття населення, то можна сказати, що рівень безробіття у 2005 р. порівняно з 2003 р. знизився на 20 %, а порівняно з 2004 р. – на 16,1 %. Можна зробити висновок, що показники безробіття та зайнятості є прямо залежними.

Підвищення одного з цих показників підвищує показники іншого, і відповідно створює сприятливі умови для покращення рівня життя населення. Аналіз ринку праці дає підстави аргументувати, що цій системі характерна невідповідність професійно-кваліфікаційної структури попиту на робочу силу її пропозиції. Загалом, ринок праці є надлишковим.

Судячи з даних табл. 2, можна зробити висновок про пропорційність у зростанні потреби в окремих категоріях працівників, а також в їх зменшенні на обліку безробітних у службі зайнятих. Так, у 2005 р. кількість зареєстрованих громадян, незайнятих трудовою діяльністю порівняно з 2003 зменшилася на 100,2 тис. осіб, а порівняно з 2004 р. – 95 тис. осіб. Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць у 2005 р. порівняно з 2003 р. становить 47,7 тис. осіб, порівняно з 2004 р. – 20,1 тис. осіб.

Вирішення проблеми розвитку робочих місць потрібно здійснювати, насамперед, у контексті технологічної і структурної модернізації вітчизняних підприємств для того, щоб нові робочі місця відповідали сучасним стандартам продуктивності й оплати праці, які б не поступалися європейським.

Отже, ринок праці є найбільш складним і динамічним елементом ринкової економіки. Тут не тільки переплітаються інтереси працівників і роботодавців, але і віддзеркалюються всі соціально-економічні, політичні, демографічні й інші процеси, що відбуваються у суспільстві. Процеси, що відбуваються на ринку праці й у сфері зайнятості, тісно пов'язані з процесами та явищами у підприємницькій, кредитно-грошовій і зовнішньоекономічній сферах. Ефективна організація регулювання зайнятості припускає створення такого її механізму, який відповідає сучасним вимогам стосовно забезпечення комплексного вирішення завдань, що постають перед службою зайнятості. Механізм регулювання зайнятості у системі ринкових відносин покликаний задіяти економічні стимули, які сприяють соціально-економічному розвитку держави.

Необхідно активізувати процеси формування зайнятості населення в Україні у контексті основних сучасних теорій зайнятості, органічного зв'язку із загальними економічними процесами нашої країни, що характерні для етапу ринкової трансформації економічної системи.

Від того, наскільки успішно функціонує економіка, в якій фазі економічного циклу вона знаходиться, як сполучаються ринкові витоки функціонування та державне регулювання, чим характеризується поведінка головних суб'єктів ринку, залежить попит на робочу силу та її пропозиція, обсяг зайнятості й рівень безробіття.

4. Проблеми професійної орієнтації на ринку праці

Професійну орієнтацію можна розуміти як мотивовану діяльність молоді, спрямовану на ознайомлення зі змістом професії, практичну апробацію своїх можливостей, володіння активними способами підготовки до майбутньої праці, а також наявністю творчих здібностей та навиків управління.

Проблемі вибору професії на ринку праці присвячено низку праць вітчизняних і зарубіжних науковців, серед яких: А. Бережанський, М. Вачевський, А. Ачкасов, В. Близник, А. Колот, Е. Лібанова, А. Вайсбург та ін. Проте проблема вибору професії все ще залишається актуальною. Стосовно проблеми профорієнтації на ринку праці, необхідно зазначити, що ставлення молоді до вибору професії виникає на основі усвідомленості соціальної та особистої значущості професії. Для визначення соціальної ролі вибору професії належить розуміння її зв'язку із загальною проблемою прискорення соціально-економічного розвитку країни, підвищенням продуктивності праці, забезпеченням усіх галузей народного господарства висококваліфікованими кадрами, які здатні розвивати ринкову інфраструктуру.

Вибір професії пов'язаний, насамперед, з наявністю необхідних знань. До таких, насамперед, необхідно віднести системні знання про різні сфери людської діяльності, види і типи професій, їх зміст. Профорієнтаційна скерованість молоді на ринкову економіку, насамперед, вимагає знань з основ економіки, теорії управління менеджменту, діяльності та орієнтації в ринковому середовищі маркетингу, патентознавства, забезпечення і володіння інформацією – основами інформації та інформатики. Тут варто зауважити, що кожна професія вимагає глибоких професійних знань як основи продуктивної і ефективної праці, і цьому не може бути заперечень, але знання економічних дисциплін на сучасному етапі необхідне молоді в будь-якій галузі діяльності. Усвідомленість знань передбачає не тільки розуміння різних істотних і неістотних зв'язків, але й шляхів їх отримання, способів становлення. Мова йде про методологічні знання. Вибір професії передбачає дієвий підхід до професійного самовизначення. Це означає, що знання та уміння молоді люди повинні застосовувати у пізнавально-практичній діяльності, керуватися ними. І у підсумку це повинно привести до обґрунтованого вибору професії.

Провідне місце у перебудові системи підготовки молоді до праці в ринковій економіці повинно належати оптимізації професійного самовизначення, критерієм якого є правильний вибір професії та усвідомлення свого місця у суспільстві. За умови, якщо працюють галузі виробництва, іде процес відтворення засобів виробництва та створення матеріальних благ для ринку. Ринкова економіка набирає розвитку на конкурентній основі, то вимагає від освітніх закладів підготовки фахівців різних напрямків діяльності.

Вибір професії – це складний процес, на який впливає багато чинників, а саме:

• макросередовище, що діє на мотиви вибору професії;

• особистісні особливості: мотиви, інтереси, нахили, здібності, рівень їх якостей, рівень освітньої та професійної підготовки;

• потреби народного господарства у кадрах, характерні вимоги до професії.

Особливістю вибору професії у сучасних умовах є спрямованість на професії економічного, а також правничого напрямку. Тому зараз більшість ВНЗ відкривають економічні факультети, кафедри, а приватні ВНЗ – переважно проводять підготовку фахівців з економічних дисциплін як стаціонарної форми навчання, так і екстернату. Тобто іде процес: платіть гроші – диплом отримаєте. Водночас жоден приватний ВНЗ не здійснює підготовки фахівців з інженерних професій, бо вони сьогодні непрестижні, хоч і дуже потрібні. На сьогодні реальний місячний дохід українця становить від $300 до $550 на місяць. До того ж вартість спеціалістів, починаючи від кваліфікованих робітників і закінчуючи топ-менеджерами, зростає на 30-40 % на рік. Якщо ж звернутися до статистичної інформації, то доцільно було б показати дані про попит та працевлаштування громадян в Україні (табл. 1, рис. 1).

Брак кваліфікованих працівників у найближчі 3-5 років збільшуватиметься. Як наслідок роботодавці будуть змушені вести боротьбу за фахівців. Експерти прогнозують, що реальні заробітні плати фахівців середньої ланки до 2010 р. зростуть удвічі-втричі, наблизившись до межі $2 тис. на місяць. Попит на інженерів і технологів значно перевищує пропозицію. У кампаніях, що виробляють продукти і товари народного споживання, середня заробітна плата становить $800-1500. За рік вона зросте на 30 %. Дуже перспективний ринок реклами. Зменшиться кількість мігруючих працівників з іноземних компаній у вітчизняні з одночасним підвищенням на службі. Переходячи з іноземної в українську компанію працівник зазвичай робить помітний кар'єрний стрибок. У західних компаній таке ж просування займає 2-3 роки. З розвитком освітніх програм в українських підприємствах такі переходи стануть неможливими.

Отже, вибір професії на ринку праці є досить актуальною проблемою для сучасної молоді. Проаналізувавши дану статтю, можна сказати, що на сьогодні розмаїття професій є дуже великим і важливим є те, як саме обрати той фах, який відповідає здібностям людини. Вибір професії – це досить важливий крок у житті кожної людини.

5. Показники прогнозування кон'юнктури ринку праці

Формувати сучасні запити на ринку освітніх послуг здатен тільки ринок праці. Тому результативність проведення реформ у вищій освіті слід вимірювати за показниками його якості, доступності і відповідності потребам реального ринку.

Актуальність проблеми стає очевидною у зв'язку з розширенням сфери платної освіти. Стійкий інтерес до послуг закладів вищої освіти без урахування пропозиції на ринку праці можна пояснити тим, що існує соціальний стереотип цінності вищої освіти як умови стійкого соціального становища в суспільстві.

У той же час розрив між пропозицією робочої сили і попитом на неї великий як у кількісному, так і в якісному вираженні. Так, за даними Волинського обласного управління статистики, станом на 1.01.2006 року навантаження на одне вільне робоче місце становило в середньому по області 11 чоловік. Найвищий цей показник в Іваничівському районі (305 чоловік на одне робоче місце). Досить високі показники також у Камінь-Каширському районі (121 чоловік), Горохівському (69 чоловік), Маневицькому (67 чоловік). Найнижчий показник у місті Луцьку − 3 чоловіки на одне місце.

Поряд із цим, потребу в працівниках відчували всі галузі економіки і невиробничої сфери в кількості 2 210 чоловік. Найбільш затребуваними є працівники таких сфер, як оптова та роздрібна торгівля (включаючи торгівлю транспортними засобами та послуги ремонту (423 чол.), обробну промисловість (465 чол.), державне управління (226 чол.).

Отже, можна зробити висновок, що виникає нагальна потреба в дослідженні кон'юнктури ринку праці та розробці підходів до вдосконалення технології її прогнозування. Відомо, що можливості аналітичних служб і державних відомств визначити або спрогнозувати перспективну потребу економіки в працівниках окремих професій у середньостроковій перспективі (на час навчання спеціаліста) вкрай обмежені. Тому прогнозувати стан кон'юнктури ринку праці повинні вищі навчальні заклади, оскільки саме тут відбувається інвестування в людський капітал.

Питанню кон'юнктури приділяють увагу такі економісти, як В. Р. Кучеренко, В. А. Карпов, А. Кузьміна, Т. Г. Морозова та ін.. В економічному контексті цього поняття сьогодні не вироблена загальна позиція з приводу її змісту. Різні автори, що зробили визначний науковий внесок у теорію дослідження кон'юнктури, застосовують своє розуміння цієї категоріїї залежно від низки умов, що сформували їх власний понятійний апарат.

Разом із тим, слід зазначити, що більшість думок не мають кардинальних розбіжностей і єдині в тому, що кон'юнктура в широкому розумінні являє собою ситуацію, яка складається у визначений момент і характеризується сукупністю чинників і умов, насамперед співвідношенням попиту і пропозиції. Їхні позиції не збігаються лише щодо основних умов, що визначають це співвідношення.

Наприклад, Т. Г. Морозова зв'язує кон'юнктуру ринку з динамікою цін і умовами конкуренції та вважає, що кон'юнктура охоплює такі елементи, як "товарні запаси, портфель замовлень по галузі й інші економічні показники”. Водночас малодослідженою залишається кон'юнктура ринку праці та методика прогнозування її стану.

Ринок праці не ізольований від інших сфер і впливає на освітні заклади: якщо вони інертні й не можуть перебудуватися, мобілізувати свої організаційні, керівні та управлінські ресурси в мінімальні проміжки часу, то виявляться неконкурентоспроможними і будуть витіснені з ринку освітніх послуг. Для недопущення цього насамперед слід розуміти особливості взаємодії ринку освітніх послуг і ринку праці. Ця особливість проявляється через призму таких складових:

– тенденції розвитку ринку освітніх послуг;

– тенденції розвитку ринку праці;

– умови взаємовпливу обох ринків;

– протиріччя між обома ринками.

Тенденціями ринку освітніх послуг є: розширення обсягу платних послуг без аналізу подальшого працевлаштування тих, хто навчається; інвестиціїї населення у свою освіту; навчання кадрів для сусідніх областей; відставання від змін на ринку праці (вимоги до фахівців).

Ринок праці обумовлений такими тенденціями:

- молодіжне безробіття; ріст тіньової зайнятості;

- попит на дипломованих фахівців;

- перспектива розширення виробництва (збільшення робочих місць);

- розвиток туризму, готельного бізнесу, будівництва як інвестиційно привабливих галузей регіону;

- залучення іноземної робочої сили.

Умовами взаємовпливу є:

- система прогнозування потреб ринку у випускниках системи вищої професійної освіти;

- врахування потреб і перспектив розвитку регіону;

- соціальне партнерство між учасниками ринку освітніх послуг;

- успішність процесів реструктуризації, промислової та інвестиційної політики.

Слід зауважити, що жодна із вищевказаних умов взаємовпливу на сьогодні не діє не лише на Волині, але загалом і в Україні.

Таке негативне явище неминуче відобразилося на поглибленні головного протиріччя на ринку праці: невідповідністю вільних робочих місць, з однієї сторони, а з іншої – надлишку трудових ресурсів. Зокрема, диспропорціями ринку праці і ринку освітніх послуг є:

– розрив між попитом і пропозицією на кваліфікованих робочих у кількісному та якісному вираженні;

– розрив між попитом і пропозицією спеціалістів агропромислового комплексу;

– молодіжне безробіття;

– підвищене демографічне навантаження на працездатне населення;

– сільське безробіття.

Для усунення названих протиріч насамперед необхідно удосконалити систему дослідження стану кон'юнктури ринку праці та виробити методику прогнозування кон'юнктурних змін.

Отже, виникає потреба у визначенні показників, які дадуть можливість прогнозувати кон'юнктуру ринку праці. Більшість основних економічних показників кон'юнктури ринку праці можна звести в чотири групи, що характеризують ті або інші сторони (особливості) її стану та прояву.

1-ша група − стабільність, циклічність і динаміка розвитку ринку праці (середні показники кон'юнктури, показники варіації кон'юнктури, показники форми кон'юнктурної хвилі; показники динаміки кон'юнктури; пераметри моделей сезонності та циклічності розвитку).

2-га група − пропозиція робочої сили (обсяг, структура й динаміка пропозиції, еластичність пропозиції).

3-тя група − попит на робочу силу (обсяг, динаміка попиту, структура попиту за видами економічної діяльності, мобільність роботодавців).

4-та група − пропорційність ринку праці (показники співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці; розподіл ринку праці між основними роботодавцями; територіальна структура ринку праці; взаємодія з іншими ринками). Пропонована система групування охоплює основні, найбільш застосовувані показники, які можуть бути використані під час аналізу найважливіших змін, що відбулися за досліджуваний період, і необхідна при визначенні перспектив розвитку й моментів перелому кон'юнктури ринку праці, тобто для складання прогнозу її змін. Багато важливих із наведених показників відображають не статичні явища, а динамічні або варіаційні процеси, інші – характеризують структуру явища, співвідношення та їхні зрушення.

Велике значення для аналізу кон'юнктури ринку праці й найважливішою його категорією є перший із вихідних показників – пропозиція робочої сили, тобто керівники, професіонали, фахівці агропромислового комплексу, випускники вищих навчальних закладів. До основних детермінантів пропозиції на ринку праці слід віднести знання, уміння і навички фахівців, досвід роботи, число конкурентів (продавців робочої сили), очікуваний розмір заробітної плати, на який претендує продавець робочої сили.

Відомо, що між пропозицією та попитом у певних ситуаціях існує зв'язок: попит породжує пропозицію, але й пропозиція певним чином впливає на попит. Ця аксіома сучасного маркетингу повинна враховуватися в процесі кон'юнктурного аналізу ринку праці. Для цього необхідно пам'ятати, що структура сучасного ринку праці представлена постійними і змінними детермінантами.

Постійні детермінанти – це фахівці, які мають і будуть мати стійкий попит, котрий визначається насамперед розвитком життєво важливих галузей будь-якої держави. Необхідно врахувати, що ринок праці за постійними детермінантами змінюється плавно, і такі зміни можна насамперед передбачити.

У більшості випадків ринок за цими детермінантами обмежений і попит найчастіше нижчий, ніж пропозиція. Тоді на ринку праці виникає конкуренція між фахівцями, котрі претендують на ті або інші робочі місця, а в роботодавця з'являється можливість вибору. Крім цього, на ринок праці впливають змінні детермінанти, особливість яких полягає у стрибкоподібному виникненні підвищеного попиту: швидко задовільнивши пропозицію, він знижується. Змінні детермінанти найчастіше пов'язані з виникненням нових потреб, зі зміною попиту на ті або інші види послуг. Механізм функціонування змінних детермінант такий: спочатку виникає попит, який викликаний потребою в представниках деяких професій і котрий тягне за собою різке збільшення пропозиції. Проте оскільки пропозиція швидко задовольняє попит, то рівновага, відповідно, порушується, тому що попит швидко падає в результаті насичення ринку, а пропозиція за інерцією продовжує рости і переповнює певний сектор ринку. Змінні детермінанти являють собою важливу складову ринку праці: через їхній вплив формуються достатньо великі пакети замовлень, висуваються вимоги до мобільності і швидкої переорієнтації роботодавців, потенційних працівників та організацій, які займаються підготовкою кадрів.

Отже, вивчивши зміни показників кон'юнктури ринку праці в ході циклу, одержуємо можливість на їхній підставі судити не тільки про зрушення, що відбулися, але й робити висновки про ймовірні зміни в майбутньому.

Вивчення кон'юнктури ринку праці необхідно проводити на основі аналізу комплексу змін, і чим більше показників залучається, тим правильніше й точніше можна визначити сформовану на цей момент кон'юнктурну ситуацію та перспективи подальших змін і розвитку.

Використана література:

1. Леган І.М. Конкуренція та конкурентоспроможність на ринку праці: концептуалізація базових понять / Всеукраїнський науково-виробничий журнал Інноваційна економіка 2'2012, с.105-109

2. Мартин О.М. Конкуренція на ринку праці у перехідній економіці України / Науковий вісник, 2003, вип. 13.1, с.209-213

3. Іляш О.І., О.А. Петренко Діагностика ринку праці в умовах конкуренції / Науковий вісник, 2007, вип. 17.1, с.211-214

4. Іляш О.І., Мікайло М.М. Проблеми професійної орієнтації на ринку праці / Науковий вісник, 2007, вип. 17.4, с.169-171

5. Лялюк А. М. Показники прогнозування кон'юнктури ринку праці / Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки, Проблеми економічних теорій. 7, 2008, с.21-23





Реферат на тему: Конкуренція та проблеми професійної орієнтації на ринку праці (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.