Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Історія економічних теорій (курсова робота)

План.

Вступ.

1.Економiка стародавнього свiту

1.1. Економічна думка Середньовіччя.

1.2. Меркантилізм.

2.Розвиток економiчноi теорii в XVII-XIX ст

3.Основнi напрями еконоiчноi науки XX-початкуXXI ст.

3.1.Неокласичний напрям.

3.2.Кейнсiанство.

Висновки.

Використана лiтература.

 

 

 

Вступ.

Темою дослідження данноi курсової роботи, c icторiя розвитку економiчних теорiй , та становлення рiзних наукових шкіл. У процесi аналiзу буде розглянуто такi свiтовi економiчнi теорii: неокласична, монетарна, кейнсiанство,марксизм,розглянуто працi титанiв економiх дослiджень Адама Смiта, Давiда Рiкардо,Адама Маршала,Франсуа Кене. Iсторiя розвитку економiки – це icторiя розвитку cамого "cуcпiльства”.

Знати iсторiю дуже важливо, адже минуле тicно пов'язане з майбутнім, пояснюc його. Минуле - як грунт, майбутнc, наче дерево, що проростас з нього. Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.

Ця тема, е дуже актуальною у наш час, адже з економiчними процесами ми "зiштовхуемося” повсякчасно .Кожна свiдома людина повина хоча б трiшки знати про рiзнi економiчнi думки на однi i тiж економiчнi процеси. Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.

Вивчаючи iсторiю розвитку рiзних економiчнх думок, ми тим самим дослiджуем стан економiки у рiзнi перiоди часу. Cаме анаiзуючи економiчнi процеси певного iсторичного перiоду, ми дiзнаемося про рiвень розвитку самого суспiльства.

Головною метою даноi курсовоi роботи е дослiдження еволюцii аналiзу рiзних економiчних процесiв , рiзних пояснень до одних i тих же процесiв, явищ, рiзними вченими.

У процесi дослiдження було використано книги з економiки наступних авторiв: Корнiйчук В.I. Iсторiя економiчноi думки; Татаренко Н.О., Поручник А.М.Iсторiя економiчних вчень; Мазаракi А.А. Економiчна теорiя та iн.

 

1.Економiчна думка Стародавнього свiту

Економічна думка стародавнього світу відображає риси соціально-економічного та політичного розвитку суспільства того часу. Деякі з них були суспільствами азіатського способу виробництва (стародавній Схід), а інші – античного способу виробництва (Греція, Рим). Відмінності між ними обумовили особливості їх економічної думки.

Одні з перших відомих нам пам'яток економічної думки можна віднести до літератури стародавнього Єгипту; в них знайшли своє відображення питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини.

Одним з найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя або Міжріччя). На відміну від стародавнього Єгипту в державах цього регіону порівняно швидко розвивалася приватна власність та товарно-грошові відносини. В результаті посилилося розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою господарства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватно-правові відносини. Відомою пам'яткою економічної думки 18ст. до н.е. є знаки старовавилонського царя Хаммурапі. Основна мета цих законів – всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони містять 282 статті, в числі яких є присвячені питанням охорони власності вавилонських громадян; питання оренди, найму, лихварства.[4;7]

Економічна думка Індії.

Економічна думка стародавньої Індії була обплутана релігійною оболонкою. При цьому економічні проблеми як такі соціально не досліджувалися. Вони розглядалися в давньоіндійській літературі у зв'язку зі спробами вирішення соціальних та політичних питань. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н.е. є переважно твори буддизму та іудаїзму (брахманізму). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності (майна).

Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння (нірвани).

Велика кількість творів брахманізму ґрунтується на концепції трьох цілей життя людини:

1) релігія обов'язку,

2) релігія матеріальної вигоди,

3) релігія чуттєвої любові.[4;9]

Економічна думка Стародавнього Китаю.

Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках філософських та політичних вчень; основними напрямами суспільної думки Китаю були – конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, які сформувалися у 4 – 3 ст. до н.е. Протягом століть між цими напрямками велася полеміка про економічний лад суспільства, общину, міру втручання держави в економіку та методи управління нею. Провідною течією було конфуціанство. З часом воно перетворилось у державну ідеологію і мало величезний вплив на суспільно-економічний та політичний розвиток Китаю протягом приблизно 2 тисячі років.[ 4;13]

 

В античній літературі економічна думка старого світу виражена в найрозвиненішому вигляді. Джерелами, які дають уявлення про економічну думку античності є законодавство держав, публічні виступи і твори філософів, політиків, поетів та інш.

Висловлення античних авторів хоча й не являють собою цілісної системи поглядів, але є спробою теоретичне осмислення та узагальнення хронологічних для цієї добу економічних процесів та явищ.

Основні ідеї, що містяться у творах грецьких мислителів – Ксенофонта, Платона, Арістотеля увійшли до скарбниці економічної спадщини людства.

У цілому економічна думка Стародавньої Греції розвивалася спочатку в умовах розкладання общини і виникнення рабства, а згодом у період його розвитку та кризи. Тому в центрі уваги давньогрецьких мислителів перебували проблеми рабовласництва, які розглядалися, виходячи з соціально-політичної та економічної ситуації того часу. Ці ж обставини зумовили переважання у них натурально-господарського періоду до економічних питань. Разом з тим поглиблення суспільного поділу праці, зростання ремесла та торгівлі обумовили необхідність спеціального дослідження переваг натурального і товарного господарства, різних сторін товарно-грошових відносин.

Давньогрецькі автори зробили спробу наукового дослідження таких економічних процесів і явищ, як поділ праці, товар, гроші та інші; виявити закони господарського життя. [4;15]

В період 8ст. до н.е. – 5ст. н.е., припадас розквіт могутності стародавнього Риму пов'язаний зі зміцненням і вищою мірою розвитку античного способу виробництва, при якому основними відносинами були відносини рабовласників та рабів, зрозуміло, що центральне місце серед соціально-економічних проблем давнього Риму займали проблеми рабства і аграрні проблеми. Особлива увага приділялася питанням раціональної організації рабовласницького господарства (латифундій). Саме ці проблеми насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах давньоримських авторів. Найбільш відомими були – Катон (старший), брати Гракхи (Тіберій і Гай), Варрон, Колумелла.[ 4;17]

Економічні ідеї цього періоду знайшли відображення у вченні раннього християнства, яке виникає у Римській імперії у І ст. нашої ери.

Важливим досягненням античної економічної думки є розробка основ натурального і елементів товарного господарства. В центрі римської економічної думки були питання організації рабовласницького господарства і управління ним.

У тлумаченні рабства економічна думка античного світу пройшла складний шлях від визначення та до економіки доби Середньовіччя (5 – 17 ст.), що була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Економічне мислення середньовічної людини мало теологічний характер.

1.1. Економічна думка Середньовіччя

Економічна думка ще не відокремилася в самостійну галузь знання. Цей процес розпочався лише в період пізнього Середньовіччя (16 – 17 ст.). Для економічної думки властивий "практицизм”. Численні трактати містять конкретні господарчі поради, різноманітні практичні рекомендації, але в той же час вони містять мало теоретичних узагальнень і спроб аналізу економічних процесів та явищ. Тобто у добу раннього та класичного Середньовіччя ще не з'явилося якихось теоретичних творів з економічних питань.

Основними джерелами економічної думки є юридичні і церковні пам'ятки. Економічні уявлення народних мас знайшли відображення в різних єресях та економічних вимогах селянських повстань.

Особливість економічної думки середньовічного сходу полягала в тому, що вона продовжувала приділяти увагу тим самим проблемам, що й в давні часи:

- питання управління країною

- сільське господарство як основна галузь економіки

- торгівлі і ремесла, як допоміжних.

Великий вплив спричинив іслам. [10;26]

1.2. Меркантилізм.

В період розпаду феодалізму, коли в його надрах виникають передумови капіталістичного ладу, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли провідною формою капіталу був торгівельний капітал створюється І-ша система економічних поглядів – МЕРКАНТИЛІЗМ.

Переважною сферою діяльності у той час (XV-XVIст.) була сфера обігу; (саме від італійського слова mercante – торговець, купець походить термін). під терміном М. відома економічна політика феодально-абсолютиської держави епохи первісного нагромадження капіталу, яка відображала інтереси торгової буржуазії. Меркантилiзмом також називається економічне вчення, метою якого було теоретичне обгрунтування економічної політики. Меркантилiзм не був ще наукою, у власному розумінні слова, тому що його основні положення – це результат не теоретичного аналізу, а простого опису спостерігаємих явищ і певною мірою їх класифікації.

Об'єктом вивчення меркантилiзму була сфера обігу, зокрема багатство та джерела його зростання. Меркантилізм як перша теоретична розробка капіталістичного способу виробництва виник на основі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу і вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись перебороти гострі економічні суперечності, які породжував розклад феодальної системи, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та в інших країнах Західної Європи намагався форсувати торгівлю і промисловість меркантилістськими методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму шляхом розвитку мануфактурної промисловості.[ 8;54]

Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому
Голландія, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та колоніальну експансію, була проголошена ідеалом меркантилізму. Меркантилісти закликали вчитися у Голландії і поступово на цей шлях ставала,Англія,Франція,Португалія, Іспанія.

Основними рисами меркантилiзму є:

1) багатство ототожнюється з грошима, а гроші із золотом та сріблом як з річчю

2) держава вважається тим багатшою чим більше грошей вона має

3) накопичення багатства може бути збагачено за допомогою державної влади від зовнішньої торгівлі або видобутку дорогоцінного каміння.[ 8;58]

така особливість М. об'єктивно зумовлена розвитком торгівельно-грошових відносин і зростанням потреби у грошах.

Меркантилістична політика і теорія меркантилізму, що її обґрунтовує, пройшли два етапи у своєму розвитку.з XV до сер. XVI ст. – ранній меркантилiзм або монетарна система,та пізній (розвинутий) II половина XVI – XVII (І половина XVIII ст.) ., який одержав назву мануфактурної системи.

Ранній меркантилізм виник ще до великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англі (1554 - 1612) та Гаспар Скаруффі в Італії (1519 - 1584).

Для раннього (монетарного) меркантилізму характерною є теорія грошового балансу. Ця теорія ставила два завдання: по-перше, залучити якомога більше грошей з-за кордону; по-друге, зберегти гроші у даній країні. Звідси витікала вимога меншого витрачання грошей і більшого їх нагромадження, з одного боку, і заборона їх вивезення — з іншого. Адекватною була і економічна політика того часу, яка ставила своєю метою будь-якими заходами утримувати гроші у країні, купувати якомога менше іноземних товарів. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європи намагалися досягнути шляхом безпосереднього регулювання руху грошей. Заборонялося вивозити благородні метали за кордон, купців-експортерів зобов'язували частину виручки від проданих за кордоном товарів привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, витрачати на придбання товарів місцевого виробництва.[10;72]

Монетарний меркантилізм був ще примітивною формою власне меркантилізму. Характерною для XVI ст. і орієнтованою на заборону вивезення грошей, обмеження імпорту, посилення видобутку золота та срібла, встановлення високих мит на ввезення товарів, зниження позичкового проценту— такою була економічна політика. Такі заборони неодноразово впроваджувалися в Іспанії XVI ст., але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно безплідним, на ньому позначався ще вплив натурального господарства, міської регламентації торгівлі та грошового обігу, що орієнтується на замкненість економіки кожного міста.[10;77]

Така політика стримувала розвиток зовнішньоторговельних оборотів. Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої торгівлі ставала очевидною недоцільність політики, яка визначала за мету утримування грошей в обігу.

У другій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму змінюється меркантильною або мануфактурною, що досягла свого розквіту у XVIIст. Основними представниками її були Томас Мен у Англії (1571 - 1641) , Антуан Монкретьєн у Франції (1575 - 1621) , Антоніо Серра та Дженовезі в Італії (1712 - 1769) . Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили завданням скасування заборони вивозу грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції, перш за все промислової; завоювання ринків, у тому числі колоніальних, і активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, ввезених до країни. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося судноплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму, яка розглядалася як кращий засіб для забезпечення більш інтенсивного розвитку експорту. Держава проводить систему митних заходів: іноземні товари, що конкурують з вітчизняними, а також вивіз сировини, яка може бути перероблена в середині країни, оподатковуються високим митом. А на деякі вітчизняні товари, навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт.[11;61]

Але у головному і ранні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї системи їх поглядів було уявлення, що єдиним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різному трактуванні активного балансу.

Ранні меркантилісти дивляться на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь-яка купівля зменшує їх, а будь-який продаж — збільшує. Пізні ж меркантилісти підходять до грошей як капіталісти, які розуміють, що гроші «породжують» гроші і для цього вони повинні бути не в спокої, а в русі, їх постійно необхідно пускати в оборот, щоб отримувати ще більше грошей.

Очевидною істиною для теоретиків обох етапів меркантилізму була необхідність впливу державної влади і навіть опіки її над господарським життям. Відмінність полягає лише у різному розумінні конкретних форм цього втручання, у тому, як зробити його найбільш доцільним.

Меркантилізм набув розвитку, перш за все, в Англії, потім у Франції, Італії та інших країнах Західної Європи. У кожній країні політика меркантилізму мала свої особливості.[11;68]

Таким чином, економiка стародавнього свiту, була слаборозвиненою наукою, i не мала чiткого предмету дослiдження. Цей перiод, в eкономiчнiй iсторii, тiсно пов'язаний з розвитком феодального устрою, що панував майже в усiх краiнах без виключення. Лише наприкiнцi XV столiття виникае дiйсно перша система економiчних поглядiв – меркантелiзм, що став першою ланкою у попудовi капiталiстичних вiдносин.

. 2 Розвиток економiчноi теорii в XVll-XlX ст.

Розвиток капіталізму спричинив розпад Меркантелізму.

З розвитком мануфактурного виробництва центр уваги буржуазії перемістився у сферу виробництва, виникає класична полiтична школа

Представники класичноi полiтичноi школи перенесли дослідження із сфери обігу у сферу виробництва. З цього часу виникає економічна наука у власному розумінні цього слова. вони зробили спробу наукового аналізу сучасних їм виробничих відносин використовуючи метод наукової абстракції. Намагалися довести, що в економічному житті панують об'єктивні (природні) закони, порушення яких призводить до суспільного лиха. Уявлення класичної школи про суспільні відтворення базуються на принципі природної рівноваги в економічній системі. Це було пов'язано з їх впевненістю про існування об'єктивних економічних законів котрі не залежать від волі людини але можуть бути пізнані нею.

Класична полiтична школа виступала за максимальне обмеження держави в економіку, за свободу торгівлі.

Економічній лібералізм значною мірою поєднувався з лібералізмом політичним, з ідеями буржуазної демократії. Був дан глибокий аналіз таких основних категорій товарного господарства, як цінність, капітал, зарплата, прибуток, рента, гроші, товар, тощо. Не зважаючи на це теорія КПЕ не позбавлена і певних слабких сторін.

2.1.Класична школа політичної економії

Засновником школи класичноi полiтичноi економiки в Англії був Уільям Петті (1623 – 1687рр.) У своїх дослідженнях У.Петті намагався застосувати науковий метод – метод абстракції. Він прагнув проникнути у глибину економічних явищ, пояснити їх причини. Він розмежовував зовнішню видимість явищ та їх сутність. Петті зробив висновок про наявність певних закономірностей, яким підпорядковуються економічні явища та процеси. Тим самим він підійшов до розуміння економічного закону, що виражає сутність економічних явищ. Петті вважається засновником трудової теорії вартості.[3;20]

ФIЗIОКРАТИ.

У другiй половинi XVIII виникае така течiя класичноi полiтичноi школи як фізіократи. Назва школи походить від грецьких слів phisis – природа, cratos – влада.

Вчення фізіократів виникає як опозиція меркантелізму. Вони вважають його теоретичним і практично нерозумним і протиприроднім.

На відміну від меркантелізму фізіократи висунули положення про те, що багатство створюється у землеробстві і тільки праця землероба є продуктивною. Тим самим дослідження джерела багатства фізіократи перенесли зі сфери обігу у сферу виробництва. Це було важливим кроком вперед в аналізі економічних відносин, але наукова обмеженість фізіократів полягала в тому, що продуктивною сферою виробництва вважалося лише землеробство.

Засновником і основним представником школи фізіократів був Ф.Кене (1694 – 1774рр.). Дослідженням економічних проблем Кене зайнявся у 60-річному віці Основним твором Ф.Кене була "Економічна таблиця”, надрукована у 1758р. Цей твір визначив місце Кене як засновника і основного представника фізіократизму.

Бувши лікарем за своїм фахом, Кене використовував метод природничих наук стосовно економічних питань. Він розглядав суспільство як живий організм, розрізняючи в ньому 2-ва стани:

1) здоровий (досконалий, нормальний)

2) хворобливий (ненормальний)

На думку Кене, коли суспільство знаходиться в здоровому стані воно має рівновагу. Саме стан рівноваги Кене і показав в "Економічній таблиці”.

Великою заслугою є те, що він досліджував економічні процеси, як природні, які мають свої внутрішні закономірності; тобто він підійшов до розуміння економічного закону.

Основою економічного вчення Кене як і фізіократів в цілому є вчення (концепція) чистого продукту. Під чистим продуктом розумівся надлишок знову створених у землеробстві вартостей тов арів над витратами виробництва. Чистий продукт створюється лише в землеробстві.

Історична обмеженість поглядів фізіократів проявилася в тому, що вони вважали лише землеробство сферою, де створюється чистий продукт, тобто де відбувається розширення виробництва. Таким чином, вони стверджували, що чистий продукт виникає лише у землеробстві, а в промисловості спостерігаємо лише складання, комбінування або зміну форм. Також оцiнюючи величину чистого продукту Кене заявляв, що вона визначена, певна і залежить від витрат виробництва. До останніх він відносить видатки на сировину, матеріали і заробітну плату. Заробітна плата теж визначена – це мінімум засобів iснування, видатки на сировину і матеріали – витрати капіталу. Отже виходить, що "чистий продукт” – це не дар природи, а результат додаткової праці землероба.[ 4;37]

Промисловість вони визначили, як "безплідну” сферу, що не створює чистого продукту; вона лише змінює форму багатства, але не збільшує його. Ця відмінність обох галузей визначається тим, що на думку фізіократів у землеробстві на відміну від промисловості працює земля, природа.

В "Економічній таблиці” була створена спроба показати процес суспільного відтворення – а саме те, як сукупний суспільний продукт розподіляється між класами; із чого складається доходи трьох класів суспільства; як між цими класами доходи обмінюються на продукти. Суспільство розглядється як єдиний організм, що об'єднує три основних класи:”виробничий клас”, "клас власників "та” клас безплідних”. До виробничого класу включені усі, хто обробляє землю – селяни, фермери, наймані працівники. Власниками Кене називає тих, хто отримує щорічний чистий продукт, створений у землеробстві (король, землевласники, церква тощо). Безплідним же класом він оголосив усіх зайнятих в промисловості (наймані робітники, ремісники, капіталісти, купці, торговці), а розподіл суспільства на фермерів, власників та промисловців відповідав розподілу суспільства у середні віки на селян, дворян та міських жителів. Кене проаналізував можливості простого відтворення в національному масштабі економічних зв'язків між класами. До нього відтворення ніким не досліджувалося.[4;57].

Послідовником та видатним представником фізіократів був Анн-Робер-Жак Тюрга (1727 –1781), у вченні якого ідеї фізіократів одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду. Основний твір: "Роздуми про створення й розподіл багатств” (1776р.).[3;60]

Економiчнi вчення Адама Смiта.

Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праця представника англійської класичної школи Адама Сміта (1723—1790 рр.) Головний твір: "Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776р.)

Наслідуючи філософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєї системи брали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою наукове завдання її ком­плексного дослідження. В своїх працях він розглядає окремі аспекти, сторони людської природи: моральні, громадські, економічні. В «Багатстві народів» Сміт досліджує «людину економічну».. Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певними властивостями, які наперед визначають їх економічну поведінку. Основними з них виступають такі, як трудове походження життєвих благ, схильність до обміну послугами, або результатами своєї праці, егоїстичні інтереси людини — намагання покращити своє становище.

Схильність до обміну — одна з вирішальних ознак людської природи. Вона зумов­лює те, що люди через розподіл праці концентрують свою діяльність на якійсь певній її формі, що підвищує її продуктивність. Керуючись егоїстичними інтересами, пошуком особистої вигоди, людина оптимізує свою діяльність, а це обертається вигодою для всього суспільства.[ 5;112]

На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство породжується обміном, і фізіократів, які пов'язували його з сільським господарст­вом, Сміт чітко формулює першоджерело багатства — працю. Вирішальним фактором зростання ба­гатства і «загального добробуту» Сміт вважає розподіл праці.

Зростання продуктивності праці в результаті її розподілу зумовлюється: 1) збільшенням вправності; 2) збереженням часу, який витрачається при пе­реході від одного виду праці до другого; 3) винаходом і застосуванням ме­ханізмів, які полегшують працю і дозволяють одному робітникові виконувати працю кількох.[ 6;61]

Розподіл праці і обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям у Сміта виступають гроші. Виникнення грошей Сміт правильно роз­глядає як об'єктивний процес, а не результат домовленості виробників. У своїй праці Сміт наводить надзвичайно цікавий матеріал про історію ви­никнення грошей. Він досить детально простежив цей процес і показав, що гроші - це товар, який виділився з маси інших товарів в результаті розвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість. Їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує обмін.[ 5;140]

Визнаючи всі функції грошей, Сміт, проте, основною, визначальною нази­ває функцію грошей як засіб обігу. Гроші він назвав «великим колесом обігу» і підкреслив, що вони відрізняються від товарів, які обертаються за їх допомо­гою. На відміну від меркантилістів, які золото і срібло вважали носіями суспільного багатства, Сміт підкреслює, що доход суспільства міститься саме в товарах, а не в грошах.

Сміт вважає доцільним заміну золота і срібла паперовими грішми для зде­шевлення обігу. Найбільш придатними для цієї ролі він вважає банкноти. За­гальна сума паперових грошей не повинна перевищувати кількість золотих і срібних грошей, які вони заміняють. Регулювання кількості паперових грошей в обігу повинні здійснювати банки.[ 6;82]

В своїй теорії цінності Сміт говорить про два значення слова "цінність”: корисність і можливість придбання інших предметів. Перше він нази­ває «цінністю в споживанні», друге — «цінністю в обміні». Отже, мова йде про споживну й мінову вартість.Iснують парадокси коли Речі, що мають велику цінність у спожи­ванні, зазначає він, часто мають невелику цінність в обміні, і навпаки.

Мінову або природну цінність товару Сміт, визначає працею. На відміну від Петті, який вважав, що праця створює вартість лише в га­лузі виробництва золота і срібла, і фізіократів, які пов'язували цей процес з сільським господарством, Сміт твердить, що праця є основою цінності у всіх сферах виробництва. Він говорить про рівноцінність усіх видів праці. Сміт розрізняє кваліфіковану й просту працю і зазначає, що кваліфікована праця в одиницю часу створює більші цінності, ніж праця проста, некваліфікована.[ 8;62]

У Сміта переплелись дві точки зору на цінність — суб'єктивна і об'єктивна. Суб'єктивна полягає в тому, що, на його думку, робітники оцінюють свою пра­цю як жертву, як позбавлення свободи і відпочинку. Разом з тим праця оцінюється Смітом об'єктивно як основа багатства. Проте саму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертає основну увагу на мінову вартість, тобто кількісну сторону вартості.

Сміт розглядав обмін товарів у простому то­варному виробництві, де виробники обмінюються працею, уречевленою в то­варах.

В умовах капіталізму відбувається обмін живої і уречевленої праці. Робітники виступають як продавці товару робоча сила, а капіталісти — як його покупці. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує уречевленої. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, зводиться до двох час­тин: заробітної плати і прибутку капіталісту. Це дві складові частини цінності. Третьою складовою у Сміта виступає рента. Всі три види первісного доходу — заробітна плата, прибуток і рента — ма­ють єдину ціннісну субстанцію — працю, уречевлену в товарах, які одержують шляхом обміну. Визначення цінності сумою доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в XIX ст. стала пануючою [10;142]

Також у своiй працi Cмiт з'ясовує причини відхилення ринкової ціни від природної. . Природна ціна у Сміта це, по суті, — грошовий вираз цінності. Природна ціна включає повну величину ренти, праці і прибутку. Причому йдеться не про фактичну величину складо­вих ціни, а про їх середню норму. Ринкова ціна — та, за якою продається товар.

Сміт детально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринковоi ціни від природної. В умовах природного стану (вільної конкуренції) ринок працює як своєрідний регулятор природного руху товарних потоків до сталоi ринкової рівноваги. Попит і пропозиція виступають як фактори встановлення» ринкової ціни. Людське втручання у вигляді різного роду привілеїв, монополiй, регламентів порушує природний стан.

Сміт прямо зазначає, що три складові ціни є види до­ходів трьох різних категорій персоніфікованих економічних функцій, що відповідають трьом факторам виробництва: праці, капіталу і землі. Власники кожного із цих факторів утворюють відповідні класи: найманих робітників, підприємців і землевласників. Це основні класи суспільства, їх доходи є пер­винними. Всі інші групи і прошарки отримують вторинні доході, які виступа­ють результатом перерозподілу.

три основних класи:

основні доходи

1) робітників

зарплата

2) капіталістів

прибуток

3) землевласників

рента

На його думку лише зарплата є трудовим доходом. А прибуток i рента – відрахування з продукти праці робітників.

Заробітна плата — це продукт праці, природна винагорода за працю. В умовах, коли виробник працює власними засобами виробництва і на своїй землі, він одержує повний продукт праці. В умовах капіталізму найманий робітник отримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обробляє, іншу частину одержує власник капіталу як прибуток. Отже, Сміт не робив різниці між доходом простого товаровиробника і найманого робітника і розрізняв їх лише кількісно.[ 10;145]

Сміт визначає нормальний рівень заробітної плати кількістю засобів існування робітника і його сім'ї. А Петті заробітну плату зводив до фізичного прожиткового мінімуму. Нормальний рівень заробітної плати підтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринку праці. Зниження заробітної плати до фізичного мінімуму загрожує робітникам вимиранням. А її значне підвищення викликає зростання народжуваності, от­же, збільшення пропозиції робочої сили на ринку і посилення конкуренції. А це, зрештою, веде до зниження заробітної плати.

Значну роль у встановленні заробітної плати Сміт відводить капіталістам, які мають переваги перед робітниками. Вони можуть, пише Сміт, змовитись, мають можливість очікувати сприятливих умов найму робочої сили, чого по­збавлені робітники. Сміт був прихильником високої заробітної плати і вважав, що вона сприятиме зростанню продуктивності праці.[ 8;95]

Щодо прибутку Смiт стверджував,що прибуток - це різниця між заново створеною вартістю і заробітною платою. Тобто фактично мова йде про додаткову вартість. А прибуток — це результат неоплаченої праці.Цей прибуток, зазначає Сміт, не схожий на оплату праці, він має інші начала і визначається величиною капіталу, що застосовується у вироб­ництві. Розмір прибутку визначається розміром капіталу. А це означає, що Сміт розглядає прибуток як породження всього капіталу, як результат продук­тивності капіталу. Прибуток виступає в нього і як винагорода капіталіста за працю та ризик.

Величина про­цента і його рух у нього слідують за величиною норми прибутку, яка з розвит­ком промисловості у торгівлі має тенденцію до зниження. Зниження норми прибутку, а отже, і процента Сміт розглядає як прояв економічної розвинутості здоров'я нації, які забезпечуються природним порядком. Йому протидіє будь-яка монополія. Тому Сміт виступає як непримиримий супротивник всякого роду монополії і привілеїв.[8;73]

Вчення про продуктивну й непродуктивну працю. Сміт, на відміну від попередників, не обмежується галузевим визначенням продуктивної й непро­дуктивної праці. У нього продуктивною є будь-яка праця, незалежно від того, де вона застосовується. Проте у Сміта визначається ієрархія галузей стосовно їх продуктивності. На перший план він ставить сільське господарство, потім промисловість і торгівлю. Але не це головне в його вченні про продуктивну й непродуктивну працю.

Сміт визначає продуктивну й непродуктивну працю не лише залежно від того, де вона застосовується, а й від того, що вона виготовляє. В нього є два підходи до визначення продуктивної й непродуктивної праці. Перший підхід — ціннісний. Продуктивною працею є та, що створює цінність. Непродуктивна праця цінності не створює. Так, праця мануфактурного робітника додає цінність матеріалам, які вона обробляє. В той же час праця домашнього слуги нічому не додає цінності. На купівлю продуктивної праці витрачається капітал, а непродуктивної — доход.

Другий підхід у визначенні продуктивної й непродуктивної праці пов'язується з її матеріалізацією, уречевленням. Продуктивна праця — праця робітника, яка закріплюється і реалізується в якому-небудь предметі або товарі, що придатний на продаж. А праця слуги не закріплюється і не реалізується в товарах. Його послуги зникають в момент їх надання. Згідно з таким визна­ченням продуктивної праці вся сфера нематеріального виробництва оголошу­валась непродуктивною. До цієї сфери Сміт відносить діяльність держави, чиновників, церкву, армію, флот тощо.

У Сміта його вчення про продуктивну й непродуктивну працю займає значне місце, тому що він із зростанням продуктивної праці пов'язував зро­стання національного багатства країни і тому енергійно наполягав на скоро­ченні непродуктивної праці.[10;160]

Капітал Сміта — це головна рушійна сила економічного прогресу. Під капіталом; розуміє запас продукції, що приносить прибуток або за допомо­гою якоп:, працею створюються нові блага.

Капітал він поділяє на основний і оборотний. До основного капіталу він відносить машини і різні знаряддя праці, промислові і торговельні будівлі, склади, будівлі на фермі,також до нього вiн вiдносить «людський капітал»,адже здібності робітників до праці також «виготовлені» за допомогою використання матеріальних ресурсів. Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робив висновок, що робітник, крім «звичайної заробітної плати» за «звичайну працю», одержить відшкодування витрат на навчання і прибуток на них.

Оборотний капітал у Сміта складається з грошей, запасів продовольства, запасів сировини і напівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складах і в магазинах.

Різницю між ними він бачить в тому, що перший приносить прибуток, не вступаючи в обіг і не змінюючи власника, а другий — приносить доход тільки за допомогою обігу і зміни власника. Основний капітал формується і поповнюється за рахунок обо­ротного. Він




Реферат на тему: Історія економічних теорій (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.