Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Інтеграція України у світове господарство (курсова робота)

План

1. Вступ

2. Світове господарство:

а) сутність та етапи розвитку

б) форми світового господарства

в) сутність економічних законів світового господарства

3. Структура світового господарства

4. Проблеми входження України у світове господарство:

а) причини відсталості України у світогосподарських зв'язках

б) важливість іноземних інвестицій та конкурентоспроможність українських товарів

в) шляхи покращення зовнішньоекономічної діяльності України

5. Висновок

6. Список літератури

 

Вступ

Жодна країна не може сьогодні нормально функціонувати, не вступаючи у взаємини з іншими країнами. Бо у різних країн різні природні умови як засіб виробництва, нерівномірно розміщенні ресурси по території Землі, різні народи нагромадили різний досвід, застосування якого часто може знадобитись, склався до сить чітко виражений міжнародний поділ праці і виробництва. Із взаємин країн світу між собою складається світове господарство.

Наука трактує світове господарство дещо по-різному. Одні розглядають його як суму всіх економічних відносин світу, інші – роблять наголос на економічних взаєминах між країнами світу і з міжнародними організаціями.

Позиція деяких вчених – це своєрідна спроба поєднати обидва підходи під дахом „міжнародної економіки”, яка включає систему світового господарства і систему міжнародних економічних відносин з метою підвести під нього так звані „загальнолюдські соціально-економічні цінності”. Йдеться про сім'ю і домашнє господарство, про державу і її економічну політику, про товарно-грошові відносини і про власність. Всі ці явища розглядаються безвідносно щодо їх соціальних і національних (Цивілізаційних) форм і нічого власне світового собою не являють.

По-перше, західноєвропейська, українська, арабська, центральноафриканська сім'ї сьогодні ще не „зумовлюють єдність людського роду”, по-друге, саме тепер набирає сили процес становлення і зміцнення і національних сімей, і національних держав, і національних форм власності. А це доводить, що названі явища не можуть розглядатись як основи світового господарства. Сім'я, держава, товарні відносини, власність існують щонайменше чотири тисячі років. На їх ґрунті ніякої історії світового господарства не побудуєш.

Розгляд світового господарства, звичайно, не може обійтись без сумарних показників економіки країн світу (світові природні ресурси, світова натуральна продукція, сумарний ВВП країн світу, світовий товарооборот та ін.), і все ж ближчим до істини є погляд на нього як на систему міждержавних і міжнародних економічних відносин.

Історичний досвід людства засвідчує, що світове господарство охоплює в тій чи іншій мірі всю структуру економічних відносин. Існують міждержавні виробництво, обмін, розподіл і споживання. На міжнародну арену виходять фірми, на ній функціонують і міжнародні економічні форми і відповідні їм сукупні явища. У світовому господарстві знаходять прояв відносини співробітництва і відносини експлуатації. Міждержавні і міжнародні економічні відносини – похідні від економічних відносин суспільств в тих країнах, що контактують між собою. Кожна з них переслідує свою об'єктивну мету. Таке, однак, буває не завжди. Доки існуватиме експлуатація, доти одні країни намагатимуться експлуатувати і посилювати експлуатацію інших (залежних) країн. Яке місце у взаєминах займає країна (пануюче чи залежне), сьогодні визначається рівнем її індустріального розвитку.

Утробні форми світового господарства заглиблюються у найсивішу глибину історії людства, аж до перших актів товарного обміну, бо це були акти міжобщи-нного і міжплемінного обміну. Активізувались вони на ґрунті другого і третього суспільних поділів праці. Далі вони набули певного розвитку у формах між дер-жавної работоргівлі і купецької торгівлі. Новий крок у розвитку докапіталістичної міжнародної торгівлі зв'язаний з великими географічними відкриттями.

І все ж міжнародна торгівля до капіталізму мала спорадичний характер і набула істотного розвитку лише за капіталізму.

Якого б розвитку міжнародна торгівля не набула, світове господарство вона не формує. Економічна наука сходиться на тому, що формування власне світового господарства співпадає з переростанням капіталізму у монополістичний капіта-лізм, тобто йдеться про кінець ХІХ ст. Впродовж століття світове господарство пережило істотні зміни.

Світове господарство

Сутність та етапи розвитку

 

Під впливом розвитку науково-технічного прогресу в промисловості і на транспорті, а також еволюції світового ринку на початку ХХ ст. сформувалося світове господарство. Світове господарство – це єдиний взаємопов'язаний всео-хоплюючий і взаємозалежний процес, який включає в себе країни, що перебува-ють на різних етапах соціально-економічного розвитку.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, який зародився ще в XVI ст. в період великих географічних відкриттів.

Світовий ринок – це сукупність національних ринків окремих країн у їх взаємодії, пов'язаних міжнародними економічними відносинами. (С. В. Мочерний)

На його основі почав формуватися міжнародний поділ праці, для якого формою реалізації були торговельні угоди між країнами. Всі ці процеси, як вже було зазначено вище, зумовили виникнення і розвиток світового господарства.

У сучасних умовах світове господарство дедалі більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією певних факторів:

Прагнення народів світу вижити за умов нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування.

Розгортанням НТР. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому країни повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері, що сприятиме встановленню тісних економічних і науково-технічних зв'язків між ними, формуванню стійких структур у світовому господарстві.

Інтернаціоналізацію господарського життя, міжнародним поділом праці. Нині країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукція, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв'язків між державами-партнерами у міжнародній сфері.

Необхідність об'єднання зусиль країн для розв'язання глобальних проблем (екологічних, продовольчих тощо). Потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо), доцільність об'єднання господарських зусиль країн-партнерів для освоєння багатств Світового океану й космосу, як для збереження уже набутих людських знань, ідей, так і для переробки й використання все складніших інформаційних систем, створення міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співробітництва.

Формуванню цілісності світового господарства сприяє розвиток відпорної інфраструктури: прокладання трансконтинентальних залізниць, світових систем зв'язку та ін.

Етапи розвитку світового господарства:

Доіндустріальна стадія виробництва — кінець XVII ст. Світове господарство виникло ще на доіндустріальній стадії виробництва із зародженням між­ народної торгівлі й формувалося до кінця XVII ст.

Початок XVIIIсередина XIX ст. Характери­зується подальшим розвитком виробництва товарів, зростаюча маса яких надходить у регулярний обмін між країнами; перетворенням зовнішньої торгівлі на частину національної економіки; виникненням світового ринку — вищого досягнення капіталізму.

Кінець XIX — початок XX ст. Саме в цей пері­од завершилося формування світової системи госпо­дарства на основі великого машинного виробництва.

Кінець 20-х — середина 80-х років XX ст. Після
Першої світової війни почався процес якісних змін системи світового господарства, який завершився з па­дінням колоніальної системи. Світова економіка роз­кололася на дві основні системи — соціалістичну та ка­піталістичну і була доповнена багатьма колоніальними країнами, які звільнилися від зовнішньоекономічної за­лежності. У цей період ринкова економіка суттєво тран­сформувалась у напрямі соціального господарювання. Щільніше почали переплітатися ринкові інструменти з державним регулюванням на макрорівні. З розвитком продуктивних сил і господарських відносин активно ут­верджувалась змішана економіка. Ринкову систему сві­тового господарства в середині 80-х років XX ст. утво­рювало понад 160 країн, у тому числі понад ЗО індус­тріальне розвинутих.

Кінець 80-х — початок 90-х років XX ст. Визна­чальною рисою цього етапу є наростання інтеграційних процесів у виробництві, розвиток їх організаційно-еко­номічних форм, пов'язаних з виробництвом товарів і комплектуючих у різних країнах. На формування сві­тового господарства в 90-ті роки XX ст. вплинуло відок­ремлення більшості країн Східної Європи від соціаліс­тичної системи господарювання, ліквідація Ради еконо­мічної взаємодопомоги (РЕВ) і розпад СРСР, утворення нових незалежних держав.

Загалом світове господарство наприкінці XX — на початку XXI ст., зберігаючи розмаїття, велику кіль­кість суперечностей і різнопланових тенденцій, все ж є більш цілісним, інтегрованим і динамічним, ніж у середині XX ст., і набуває глобального характеру. Для нього стали характерними нові економічні зв'язки і відносини, розширилися митні й політичні союзи. Процес його становлення ще не завершився, оскільки продовжується поглиблений розвиток усіх факторів, що його зумовлюють.

 

На розвиток світового господарства виливають такі чинники:

1. розвиток науково-технічного прогресу, перетворення інформаційних технологій на один із найважливіших аспектів розвитку світової економіки;

2. зростаюча взаємозалежність національних господарств, загальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;

3. поглиблений розвиток МПП — міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;

4. високий рівень інтенсифікації міжнародного ру­ху факторів виробництва: робочої сили, капіталів, технологій, засобів виробництва, інформації;

5. інтернаціоналізація виробництва і капіталу;

6. формування самостійної фінансової системи, безпосередньо не пов'язаної з обслуговуванням руху товарів;

7. вирішення глобальних проблем тощо.

 

 

 

Форми світового господарства

Суть світового господарства характеризують взаємини між великими групами країн. Вони визначають і характер міжнародних економічних відносин. Далі економічні відносини світового господарства називатимемо міжнародними економічними відносинами (МЕВ).

Поглиблення міжнародної спеціалізації та коопера­ції виробництва зумовлює зростання об'ємів міжнарод­ної торгівлі, яка за умов зростаючої інтернаціоналіза­ції господарського життя є однією з перших форм між­народних економічних відносин.

Міжнародна торгівля як наслідок МПП зародилася давно, а на початку XIX ст. набула форми світового рин­ку, на якому діяли майже всі розвинуті країни світу.

Міжнародна торгівля — сфера товарно-грошових відносин, що охоплює пересування, купівлю-продаж товарів, послуг та інформації за межі державного кордону певної країни.

Продавцями і покупцями в цій сфері економічних відносин є державні організації, фізичні та юридичні особи.

Товари, що купуються і завозяться в країну, це ім­порт, а товари, що продаються і вивозяться — експорт. Сума експорту та імпорту кожної країни становить її зовнішньоторговельний товарообіг. Різниця між су­купним імпортом і експортом протягом певного періо­ду часу (рік, квартал та ін.) утворює сальдо торго­вельного балансу країни. Воно є активним (позитив­ним), якщо експорт за вартістю перевищує імпорт, або пасивним (від'ємним), якщо ситуація протилежна. Пе­ревищення імпорту над експортом спричиняє зовніш­ньоторговельний дефіцит. Пасивне сальдо торговельно­го балансу покривають за рахунок національного дохо­ду країни, оплачуючи золотом або конвертованою валютою. Нерідко вдаються і до кредитів країни-донора (постачальника) або міжнародних фінансових орга­нізацій (Міжнародний валютний фонд — МВФ, Міжна­родний банк реконструкції та розвитку — МБРР).

Розрахунки за зовнішньоторговельними операціями кожна країна здійснює у натуральних і вартісних по­казниках. За натуральним виміром динаміку зовніш­ньоторговельного товарообігу виражають індекси фі­зичного обсягу експорту та імпорту, які демонструють тенденції зміни обсягів реальної маси товарів. На відміну від них, вартісні показники відображають не тіль­ки зміни в кількості експортованих та імпортованих то­варів, а й коливання цін. Тому вартість експорту може зменшитися навіть за збільшення кількості експортова­ної продукції, якщо впадуть ціни на неї, і навпаки.

Успішний розвиток зовнішньої торгівлі всіх країн забезпечується відкритістю економіки і рівнем цін на світовому ринку. Відкрита економіка передбачає ціліс­ний єдиний економічний комплекс, інтегрований у сві­товий ринок, сприяє активному застосуванню різних форм спільного підприємництва, організації зон віль­ного підприємництва, ліквідації державної монополії зовнішньої торгівлі, ефективному використанню прин­ципу порівняльної переваги країни в МПП, передбачає зважену відкритість внутрішнього ринку щодо інозем­ного капіталу, товарів, технологій, інформації.

Надходження на світовий ринок усе більшої кіль­кості товарів зумовлює насичення і збільшення попи­ту на послуги і як наслідок — розширення міжнарод­ного ринку послуг. Послуги можуть бути надані або у речовому вигляді (реалізацією товару), або у процесі функціонування живої праці. Два способи надання (вироблення) послуг зумовлюють два види послуг. Перший опосередковується речами, має справу із споживчими товарами. Надання подібних послуг за своєю суттю нічим не відрізняється від праці у сфері матері­ального виробництва.

Другий вид послуг спрямований безпосередньо на людину або на зовнішні умови. Такі послуги не пов'яза­ні з матеріальними речами, їх надання невіддільне від споживання, а створення є одночасним зі споживанням у процесі задоволення потреб, тобто вони с нематері­альними (невиробничими). Значна роль у невиробни­чих послугах належить туризму, який є динамічною сферою зовнішньоекономічної діяльності. Туризм — особлива галузь економіки країни, оскільки створює нову матеріальну цінність, реалізуючи її у формі пос­луг, і одночасно реалізує нематеріальні послуги, по­в'язані з обслуговуванням туристів. Туризм є виробни­чо-обслуговуючим процесом, оскільки здійснює вироб­ничі та невиробничі функції.

Дещо меншу частку міжнародного ринку послуг охоплює така галузь, як освіта. Обмін здійснюється, як правило, у межах вищої школи. Міжнародні зв'язки ви­щої школи набувають різних форм: обмін досвідом та ін­формацією, викладачами і науковими співробітниками, аспірантами і студентами, погодження підходів до проце­су навчання і програм, спільна дослідницька діяльність, утворення інтернаціональних робочих колективів. Біль­ше сотні міжнародних організацій займаються інтернаці­ональною діяльністю у вищій школі. Все більше поши­рюється надання освітніх послуг на комерційній основі. Проте значна частина співробітництва між вищими нав­чальними закладами існує на некомерційних засадах.

Важливою особливістю надання (виробництва) по­слуг є те, що вони часто об'єднуються з експортом у межах одного контракту і потребують безпосередньої зустрічі покупців і продавців.

Спеціалізація науково-дослідної діяльності у межах світового господарства стимулює розвиток міжнародно­го науково-технічного співробітництва. У другій поло­вині 70-х років у світовому господарстві почав інтенсив­но формуватися ринок новітніх технологій. Економічна вигода від міжнародного обміну передовими технологі­ями зумовлена раціональнішим використанням засобів виробництва, промисловим опануванням нових техно­логій, товарів, виникненням нових ринків збуту, прис­коренням економічного розвитку.

Світовий досвід свідчить, що між ринком науково-технічних знань та технологій і ринком послуг є багато спільного, а механізм укладання угод і реалізації — майже ідентичний. Відмінність лише в тому, що на цьому ринку немає товарної маси. На ринку науково-технічних знань реалізуються товари інтелектуальної власності, юридичне захищені патентами, авторськи­ми свідоцтвами та науково-технічні, комерційні, фі­нансові, а також інші знання і досвід, не захищені у правовому відношенні.

Особливою складовою структури світового ринку є міжнародна міграція капіталу — розташування за ме­жами країни коштів, здатних приносити їх власнику дохід. Вивіз капіталу починається тоді, коли він може приносити значно більшу норму прибутку, ніж та, яку він дає внаслідок вкладання в економіку власної країни. Міграція капіталу заради великого прибутку зу­мовлена багатьма причинами:

— відносне перенагромадження капіталу в країні-експортері;

— розбіжності між попитом на капітал і його про­ позицією у різних ланках (країнах) світового господарства;

— наявність у країн-експортерів капіталу, дешевших чинників виробництва;

— інтернаціоналізація виробництва, нижчі екологічні стандарти.

Особливістю сучасного світового господарства є од­ночасне утворення в кожній розвинутій країні віднос­но надмірного капіталу в певних галузях господарства і одночасного виникнення потреби в залученні додат­кових коштів ззовні для розвитку інших, особливо технічно відсталих, галузей. Тому чимало країн одно­часно є експортерами та імпортерами капіталів.

Міжнародний рух капіталів як фактор виробниц­тва набуває різних форм. їх можна класифі­кувати за кількома основними ознаками:

1. За джерелами походження капітал, який перебуває у русі на світовому ринку, поділяють на приватний і державний залежно від того, вивозиться він при­ватними чи державними організаціями і компаніями.

2. За формою надання розрізняють товарні та грошові (валютні) кредити. В товарній формі переважно вис­тупають комерційні кредити, а в грошовій — фінансові.

3. Залежно від терміну, на який залучають кредит,

розрізняють:

—довгостроковий (п'ять—сім років);

—середньостроковий (від одного до п'яти років);

—короткостроковий (в межах одного року).

4. Суб'єктами експорту капіталу є банки, корпорації, окремі підприємства, державні структури, муніципальні та міжнародні організації.

5. За своїм цільовим призначенням міжнародні кредити поділяють на фінансові й пов'язані. Пов'язані кредити мають цільове призначення, закріплене в трудовій угоді. До них відносять комерційні кредити (на купівлю певних товарів), інвестиційні кредити (на будівництво конкретних об'єктів). Фінансові не мають цільового призначення.

На міжнародний ринок капітал надходить у двох основних формах: виробничий (підприємницький) та позичковий (кредитно-грошовий).

Виробничий (підприємницький) капітал — капітал, вкладе­ний його власником у різні підприємства з метою одержання прав на управління ними і прибутками.

Підприємницький капітал вивозять з метою ство­рення підприємств на території інших країн. Залежно від можливості реального контролю за діяльністю та­ких підприємств вирізняють два види інвестицій — прямі та портфельні.

Прямі інвестиції — довгостроковий вклад грошових коштів у статутний капітал підприємства.

Такий вклад здійснюється з метою одержання не тільки права управління, а й контролю за діяльністю підприємства. Заново утворені чи придбані підпри­ємства стають філіалами (дочірніми підприємствами) функціонуючої в іншій країні фірми (материнської), яка є центром міжнародного виробничого об'єднання. Прямий контроль за господарською діяльністю інозем­ного підприємства у такому разі забезпечують повна власність на вкладений капітал і володіння контроль­ним пакетом акцій.

Останніми десятиліттями прямі інвестиції мають тенденцію до прискореного зростання. Якщо в середині 60-х років XX ст. загальний, обсяг прямих інвести­цій становив 108 млрд, дол., то в середині 90-х він пе­ревищив рубіж 2,5 трлн. дол.

Портфельні інвестиції — інвестиційний портфель, який є су­купністю об'єднаних інвестиційних цінностей, що служать інс­трументом досягнення конкретної мети вкладника.

Портфельні інвестиції означають купівлю цінних паперів, права власності на нерухомість, вони теж орі­єнтовані на одержання прибутку, але не надають ін­вестору права реального контролю над об'єктом інвес­тування.

Позичковий (кредитний) капітал — грошовий капітал, нада­ний у позику його власником іншій особі у формі кредиту з ме­тою одержання прибутку.

Кредитний капітал у сфері зовнішньоекономічних зв'язків є міжнародним кредитом, який надається позичальником на умовах повернення у визначений термін зі сплатою відсотків. Плата за його використан­ня — відсоток від вартості кредитного капіталу, який і є ціною кредитного капіталу.

Основою сучасної системи міжнародного кредиту є експорт позичкового капіталу. Такий кредит сприяє зростанню товарообігу між країнами, полегшує основ­ні розрахунки між ними, дає змогу залучати зовнішні фінансові джерела з метою розвитку економіки. Кре­дитні відносини між державами здійснюються значно вищими темпами, ніж темпи розвитку світової торгів­лі та збільшення прямих іноземних капіталовкладень.

Особливим структурним елементом світового ринку є міжнародна міграція трудових ресурсів (працездатного населення) з одних країн в інші більше, ніж на рік, зумовлена різними економічними, політичними та іншими причинами. Вона може приймати форми еміграції – виїзду працездатного населення з країни за її межі, та міграції - в'їзду працездатного населення у країну з-за кордону. Внутрішня міграція робочої сили охоплює різні регіони в межах однієї держави, а зовнішня міграція зачіпає кілька країн (міжнародних об'єднань ).

Для роботодавців вигода від використання іноземної робочої сили пов'язана з підвищенням норми прибутку не тільки внаслідок нижчої оплати праці емігрантів, а й спричиненого ними тиску, який знижує загальний рівень заробітної плати. Наплив емігрантів ускладнює проблему зайнятості у розвинутій країні, негативно впливає на її економічне становище.

Розвиток НТР спричинив переїзд висококваліфікованих кадрів з одних країн в інші. Що одержало назву „відплив умів”. Який призводить до непоправних втрат. „Відплив умів”, як правило, припиняється. Коли ситуація в країні поліпшується.

На сучасному етапі вдосконалюються методи державного управління міграційними потоками. Воно забезпечується прийняттям програм. Спрямованих на обмеження припливу іноземної робочої сили 9імміграції) або стимулювання повернення мігрантів на рідну землю (реімміграція). Більшість країн світу використовують селективний підхід до регулювання імміграції. Відсів небажаних емігрантів здійснюється за вимогами щодо рівня кваліфікації, освіти. Віку. Стану здоров'я та на основі кількісного і географічного квотування. Прямої та непрямої заборони на в'їзд. Тимчасових обмежень тощо.

Важливою складовою всесвітнього господарства є міжнародні валютно-кредитні відносини, сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв'язків. За їх допомогою здійснюються розрахункові операції у світовій економіці. Інструментом цих відносин є міжнародна валютна система, яка обслуговує взаємний обмін результатами економічної діяльності різних країн. Сукупність форм організації валютних відносин формує міжнародну валютну систему.

Міжнародна валютна система – грошова система країн світу. В межах якої перебувають і використовуються валютні ресурси і здійснюються міжнародні платіжні операції.

До міжнародної валютної системи належать національні та колективні резервні валютні одиниці, валютні паритети і курси, умови взаємного обороту валют, міжнародні розрахунки і валютні обмеження тощо. Міжнародна валютна система є сукупністю міжнародних платіжних засобів, грошових відносин, пов'язаних з формуванням і розподілом валютно-кредитних фондів, використанням розрахункових засобів у сфері господарських зв'язків. Основними її елементами є міжнародні платіжні засоби, режим обміну валют, умови конвертування, механізм забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародного обороту, регламентація й уніфікація різних форм міжнародних і національних банківських організацій, що здійснюють міжнародні розрахунки і кредитні операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю.

Функціонування міжнародної валютної системи забезпечує ефективність міжнародної торгівлі товарами і послугами, досягнення взаємодії вигоди учасників зовнішньоекономічної діяльності.

Тенденції розвитку світового господарства тісно пов'язані з проблемами глобального характеру. Ви­никнення їх спричинене не стільки розвитком промис­лового виробництва, скільки хижацьким ставленням людини до природи — інтенсивним забрудненням дов­кілля, винищенням природних багатств тощо. Ці гло­бальні проблеми почали виявлятися у середині XX ст., у період бурхливого розвитку НТП. За деякими позиціями вони настільки загострились і перебувають у та­кому критичному стані, що будь-яке зволікання з їх вирішенням загрожує загибеллю цивілізації або дегра­дацією умов життєдіяльності людини. Перед суспіль­ством постало багато питань, які внаслідок своєї мас­штабності і значущості почали впливати на інтереси вже не окремої держави і навіть не регіону чи угрупо­вання, а на земну цивілізацію загалом. Глобальними вважають проблеми, які:

—мають загальносвітовий, планетарний характер;

—породжують наслідки, що загрожують усій циві­лізації;

—вимагають негайних дій на основі колективних
і скоординованих рішень світового співтовариства.

Глобальні проблеми досить суперечливі й різнома­нітні, їх сукупність можна поділити на три сфери. До першої належать проблеми, які виникають внаслідок взаємодії суспільства і природи. До другої — пробле­ми суспільних взаємовідносин: відносини між держа­вами різного рівня розвитку, подолання економічної відсталості, локальні та міжнародні кризи — пробле­ми війни, миру, ядерної безпеки тощо. До третьої сфе­ри — розвиток людини як особистості, забезпечення її життєдіяльності, боротьба з голодом, бідністю і хворо­бами. Деякі з глобальних проблем зумовлені протиріч­чями, породженими соціально-економічними умовами життя народів планети.

Вирішення глобальних проблем пов'язане зі ство­ренням нового типу всесвітнього господарства, який унеможливить війни, загибель мільйонів людей від го­лоду, хвороб, знищення життєдіяльного природного середовища.

 

Сутність економічних законів світового господарства

Поряд з економічними закономірностями та економічною інтеграцією, розвиткові світового господарства притаманні й економічні закони .

Міжнародний поділ праці мжнародне усуспільнення виробництва знаходять конкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва тощо. Ці процеси формують важливий елемент господарського механізму на інтернаціональному рівні.

Інтернаціоналізація виробництва нерозривно пов'язана з переходом міжнародного поділу праці від часткового до одиничного. Загальний поділ праці, на мою думку, грунтується на спеціалізації цілих сфер суспільного виробництва, частковий – на предметній спеціалізації окремих виробничих одиниць.

Розвиток часткового поділу праці відбувається як у межах національних країн, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці) через ринкові та позаринкові зв'язки між підприємствами, які виробляють взаємообумовлену прдукцію.

У зв'язку з цим у процесі міжнародного усуспільнення виробництва розвиваються сталі та тісні зв'язки між підприємствами, які кооперуються. Причому ці зв'язки мало залежать від стихії товарного обміну на світовому ринку.

Це свідчить про дію закону інтернаціоналізації виробництва, його різну інтенсивність у тих чи інших регіонах світового господарства. Щоб дати простір дії цього закону, слід насамперед створити належні умови: розвинути транспортну інфраструктуру, розгалужену мережу інформаційних комунікацій, домогтися якісних змін у кредитно-валютній сфері, прийняти відповідні закони, усунути нестабільність у сфері національних, політичних, соціальних відносин, запровадити конвертовану валюту та інше.

Дія закону інтернаціоналізації виробництва органічно пов'язана з процесами, які відбуваються на світовому ринку, зокрема зінтерна-ціоналізацією ринку. У сфері торгівлі діє закон випереджаючого зрстання зовнішньої торгівлі порівнянно зі зростанням виробництва. Так, за період 1950-1990рр. темпи зростання міжнародної торгівлі станоновили щорічно 9-11%, значно (більше ніж у два рази) випереджаючи темпи зростання ВВП. [ 1,305]

Випереджаючі темпи зростання світової торгівлі є важливим фактором зростання промислового та сільськогосподарського виробництва, розвитку науково-технічного прогресу, підвищення ефективності й якості виробництва, посилення конкурентної боротьби на міжнародній арені.

Інтернаціоналізація виробництва й обмін зумовлює дію закону вартості в його інтернаціональній формі, зокрема формування інтернаціональної вартості. Найважливішими факторами, від яких залежить утворення інернаціональної вартості, є:

з одного боку, середня інтенсивність праці у маштабі світового господарства, з другого - інтенсивність національної праці у різних країнах світу.

середня продуктивність праці у межах світового господарства, з одного боку, і продуктивність національної праці – з другого;

ступінь складності праці, який залежить насамперед від рівня освіти і кваліфікації робітників.

Закон інтернаціонального обігу – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між процесом інтернаціоналізації безпосереднього виробництва, формуванням інтернаціональної вартості у цій сфері та її перетворення на інтернаціональну ціну виробництва в процесі конкуренції між підприємствами різних країн на основі випереджаючого зростання світової торгівлі на регіональному та глобальному рівнях. (С. В. Мочерний)

Аналогічно цим законам з певною специфікою проявляються, як регулятори тих чи інших сфер функціонування світового господарства, й інші закони: попиту й пропозиції, продуктивності праці тощо.

Однією з рис закону вартості є обмін еквівалентів, тобто обмін одного товару на інший відповідно до суспільно необхідного робочого часу, затраченого на виробництво, або відповідно до кількості й якості затраченої на них суспільно необхідної праці.

Зростає координація між суб'єктами світового господарства, зокрема між провідними капіталістичними державами. Вона здійснюється насамперед у сфері фінансів на щорічних нарадах семи провідних країн Заходу, а також між такими міжнародними економічними організаціями, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, організація економічного співробітництва і розвитку, Банк міжнародних розрахунків. Зокрема, на зустрічах "сімки” досягнуто компромісу щодо певної стабілізації валютних курсів (у 1985 і 1987 рр.), вироблено стратегію щодо заборгованості країн, які розвиваються (1986 р.), накреслено шляхи фінансової підтримки реформ у країнах Східної та Центральної Європи (1989 р.), узгоджено основні підходи країн Заходу до підтримки економічної реформи в Росії (1993 р.) та інших країнах СНД. [ 7,90 ]

Після розпаду СРСР і здобуття Україною державної незалежності, утворення СНД відбувається, з одного боку, визнання незалежності колишніх країн СРСР країнами світу (наприклад, Україну визнало більшість країн), з другого – входження їх у різні національні та світові економічні організації. Так, Україна, Білорусь і деякі інші республіки стали повноправними членами Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Через порушення традиційних господарських зв'язків між країнами колишнього СРСР деякі зних роблять спроби переорієнтуватися на зв'язки з ЄЕС. [1,310]

Проте для такої переорієнтації потрібно не менше 20-25 років за умов нормального розвитку економіки. А економіка України, як і інших держав СНД, перебуває у стані глибокої економічної кризи, зумовленої насамперед значним розривом традиційних господарських зв'язків з державами колишнього СРСР.

Структура світового господарства

Оскільки інформація до цієї роботи береться з багатьох джерел, то буде доцільно показати в ній декілька моделей структури світового господарства за різними авторами.

Вже було зазначено про нерівномірність розвитку різних країн. Суть у тому, що економіка країн і регіонів світу неоднаково диференційована, і це є виявом різностадійності їхнього розвитку. В економічно розвинутих країнах, частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції динаміки промисловості й господарства в цілому складаються під впливом науково-технічної революції та інформаційної революції. У найменш розвинутих країнах ще чекають свого вирішення проблеми (які часто зростають до глобальних), породжені історичною спадщиною економічної залежності та структурної відсталості, неосвоєністю економічних ресурсів, тягарем демографічної ситуації тощо.

Виходячи з цього, структура сучасного світового господарства може бути представлена як сукупність таких типів країн.

Розвинуті капіталістичні країни

Постсоціалістичні країни з перехідною економікою

Світове господарство

Середньо розвинуті країни з перехідною економікою

Країни, що розвиваються


Індустріальне перетворення відбулося із запізненням

«нові індустріальні країни»

Країни з порівняно зрілою структурою господарства

Найменш розвинені країни

Нафтодобувні країни


Група економічно розвинутих країн з рисами постіндустріального розвитку налічує лише півтора-два десятки держав, де проживає 1/6 – 1/7 населення планети, але виробляється 3/5 промислової продукції світового господарства, в тому числі 2/3 продукції машинобудування. Потужний виробничий потенціал нагромаджений нині не тільки в Північній Америці, особливо в США, а й у Західній Європі та Японії. Економіка цих країн досягла високого ступеня насичення засобами і предметами праці, в них зосереджені величезн





Реферат на тему: Інтеграція України у світове господарство (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2017. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.