Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Імперативи потреб суспільства та сталий розвиток сучасного українського суспільства (реферат)

Зміст

1. Імперативи потреб суспільства та колективу за умови сталого розвитку

2. Інноваційним механізм як фактор досягнення сталого розвитку сучасного українського суспільства

Використана література

1. Імперативи потреб суспільства та колективу за умови сталого розвитку

Загальна тенденція суспільного розвитку полягає в тому, що під впливом подальшого розвитку суспільства та науково-технічного прогресу розширюється спектр товарів та послуг. Відповідно зростає кількість потреб. Одночасно відбувається зростання всіх факторів суспільного виробництва, що пов'язано з ростом населення, обсягом видобутку природних ресурсів. Створюють, організуються, оновлюються підприємства, великі виробничі комплекси, технополіси. Зростає кількість хімічних мінеральних добрив, що використовуються в сільському господарстві при вирощуванні продукції. Все це збільшує техногенне навантаження на оточуюче середовище. Зростаючі потреби вступають у протиріччя з наявними природними ресурсами. У зв'язку з цим найактуальнішим завданням у контексті сталого розвитку суспільства є коригування в довгостроковому плані системи потреб, яка б врахувала з одного боку, стандарти життєзабезпечення, а з іншого - допустиме навантаження на природні ресурси.

Дослідженням потреб як складної системи взаємовідносин займались Аверін В. Ф., Габуєв Т. В., Губайдулліна Т. М., Джанелидзе М. Г., Ільїн Е. П., Семен- ков О. В., Солодилова Н. 3., Сформулювала об'єктивні імперативи екології суспільства, природи, особистості з позиції формування їх потреб Балико О. М.

Теоретико-методологічні аспекти економічних відносин з приводу формування та забезпечення особистих потреб були досліджені як на рівні окремого підприємства, регіону, галузі, країни, так і на глобальному рівні. Зупинимось поки що на рівні колективу та суспільства.

Особисті потреби як категорія відображає процес взаємодії особистості, держави, регіону, колективу, сім'ї тощо. Семенков О. В. досліджував лише особисті потреби. Інші рівні потреб ним досліджені не були. Не вирішеною залишається проблема впливу потреб суспільства та колективу на потреби особистості. Аверін В. Ф. та Ільїн Е. П. досліджували потреби як психологічну категорію. Отже, теоретико-методологічні передумови для дослідження потреб як економічної категорії ними розглянуті не були. При характеристиці особистих потреб необхідно охарактеризувати суб'єкт та об'єкт потреб. Суть цієї категорії розкриває механізм взаємодії людини з об'єктивними умовами існування. Об'єктом потреб є засоби задоволення потреб (сукупність матеріальних, інформаційних, екологічних благ). Суб'єктом потреб можуть бути: особистість, держава, колектив, регіон тощо.

Дослідимо суб'єкти потреб у розрізі імператив потреб суспільства, колективу та їх доведення. Такий виклад матеріалу в українській науковій літературі не практикується. У російській економічній школі його використала Балико О. М. Вона пов'язує потреби з екологією природи. Балико О. М. вводить в науковий обіг та обґрунтовує термін „екологічний імператив людини, суспільства, природи до соціально-економічної життєдіяльності людей з позицій формування їх потреб, вибору шляхів та способів їх задоволення". Серед основних елементів екології людини автор виділяє: дотримання екологічного способу життя; прояв та розвиток духовних задатків особистості; домінування духовних цінностей над матеріальними. Екологічний аспект потреб досліджувала також Губайдулліна Т. М. У працях Балико О. М., Губайдулліної Т. М. не було досліджено взаємозв'язок між рівнями потреб та особливості потреб колективу, суспільства.

Джанелідзе Н. Г. досліджував інформаційні потреби на мезорівні. Інформаційні потреби суспільства та колективу не були у нього предметом дослідження. Не вирішеною залишається проблема впливу різних рівнів потреб на потреби особистості. У науковій економічній літературі не дослідженими в достатній мірі залишаються інституційні, соціально- економічні, духовно-інтелектуальні потреби суспільства, колективу, особистості.

Виходячи з цього, метою цієї роботи є формулювання імперативів потреб держави, колективу, виходячи з того, що потреби - це система взаємовідносин всіх суб'єктів та рівнів потреб.

Кожен суб'єкт має властивий лише йому спектр завдань та функцій, в той же час він впливає на інших, доповнюючи та забезпечуючи систему відносин. Держава, колектив, регіон вступають у складну систему взаємовідносин. Вони, формуючи та задовольняючи власні потреби, виконуючи відтворювальну, забезпечувальну, координуючу, фіскальну та інші функції, безпосередньо впливають на процес формування та задоволення особистих потреб. В той же час відбуваються зворотні процеси.

Ільїн Е.П. стверджує, що потреби суспільства виступають в якості інтересів суспільства, класів, соціальних груп. При цьому відбувається асиміляція людиною потреб суспільства. Потреби суспільного розвитку стають особистими потребами. Ця асиміляція відбувається через розуміння людиною її відносин з суспільством, оточуючим середовищем, її залежності від них. Ільїн Е.П. стверджує, що вимоги суспільства до кожного члена виступають у вигляді мотиваційних завдань, а після прийняття їх людиною - довгостроковими мотиваційними установками. Довгострокові мотиваційні установки в певних умовах актуалізуються і перетворюються в мотиви поведінки і діяльності.

Якщо на рівні суспільства ставиться акцент на задоволенні матеріальних потреб, то принцип максимізації прибутків наштовхується на низку протиріч:

• між зростаючим обсягом виробництва та обмеженістю природної компоненти процесу виробництва;

• між потребами та можливість їх задоволення найбагатших та найбідніших верст населення;

• нарощування речового капіталу та збільшення фонду споживання власників засобів виробництва відбувається на фоні зменшення соціальних виплат та відрахувань до соціальних фондів. У результаті дії цього протиріччя назрівають соціальні конфлікти.

Задовольняти соціальні потреби переважно за допомогою системи розподілу ВВП американського типу, за якої через бюджет розподіляється незначна частка ВВП, а більшість залишається у формі індивідуального доходу, не є доцільним. Необхідний ефективний механізм управління соціальними потребами суспільства. Враховуючи низький рівень індивідуальних доходів в Україні, необхідний діючий механізм державного регулювання соціальних видатків.

Відповідно до концепції особистості соціолога В.О. Ядова соціальні потреби, або, як він їх називає „соціогенні" мають поділ на різні види на основі входження особистості в більш розгалужені сфери діяльності спілкування. На цій основі він виділяє:

• потреби в найближчому сімейному оточенні;

• потреби входження до численних малих груп та колективів;

• потреби входження в цілісну соціальну систему.

Превалювання соціальних потреб над економічними наштовхується також на певні протиріччя:

• збільшення відрахувань суб'єктів господарювання на соціальні цілі зменшує потенціальні та реальні можливості оновлення речового капіталу підприємств, стимулює процеси тінізації;

• зростання соціальних видатків бюджетів різних рівнів діє аналогічно профіциту бюджету - зменшує темпи економічного зростання.

Перспектива бачиться в створенні механізмів, які б об'єднали матеріальні та соціальні потреби в частині їх формування та задоволення в „соціально-економічні" потреби. Для цього форми останніх необхідно трансформувати таким чином, щоб це поєднання мало в собі якнайменше протиріч.

Введення терміну „соціально-економічні" потреби особистості, колективу, суспільства дасть змогу не протиставляти економічні та соціальні потреби, а розглядати їх як дві сторони одного процесу.

Імперативи потреб суспільства. Імператив 1. На мінімальному рівні державні витрати мають бути достатніми для виплати різних видів виплат, доплат, субсидій, допомог на рівні не нижчому прожиткового мінімуму. Соціально-економічні та інституційні потреби суспільства на максимальному рівні вступають у протиріччя з екологічною рівновагою, тому вони мають корегуватись відповідно до принципів сталого розвитку.

Доведення імперативу 1. Якщо, виходячи з позицій інституціонально- го підходу до суті потреб, то можна стверджувати, що серед інститутів впливу на потреби держава посідає визначне місце. Юридичний аспект руху товарів та цінностей, зміна форм власності впливає на потреби та споживання в конкретної особи. Потреби тільки зовні здаються притаманними лише особі і зумовленими її внутрішнім світом. У дійсності вони формуються та задовольняються відповідно до рівня виробничих сил та типу суспільних відносин.

З метою економії трансакційних витрат діяльність органів управління повинна бути раціональною з точки зору їх витрат на власне утримання відповідно до виконуваних функцій

Важливими аспектами при задоволенні соціально-економічних та інституційних потреб є:

• попередження руйнівних соціальних конфліктів на основі зниження диференціації в розподілі доходів і захист непрацездатних, економічна та соціальна допомога найбіднішим верствам населення;

• стимулювання державних інвестицій у людський капітал з метою якісного удосконалення кадрового потенціалу країни та вирівнювання умов відтворення робочої сили для різних соціальних верств;

• покращити хід отримання інформації від установ різних організаційно-правових форм про соціальні та екологічні умови.

В цілому, міра задоволення потреб суспільства відображається в таких показниках, як фонд споживання в національному доході, фонд заробітної плати тощо. Рівень та структура потреб суспільства визначають в кінцевому рахунку: темпи та пропорції суспільного виробництва, співвідношення фондів споживання та накопичення в національному доході, ресурси для споживання

Особливе місце в формуванні соціально-економічних та інституцій- них потреб займає державний сектор. Саме у державному секторі можуть вироблятись товари та надаватись послуги особливого значення: ресурсозбереження, природоохоронні, рекреаційні, по переробці природних ресурсів. Державний сектор є одночасно і об'єктом і засобом державного регулювання, тобто передбачає наявність системи інститутів, які виконують функції законодавчої та виконавчої влади. Саме від узгоджених дій всіх інститутів залежить ефективність державного регулювання.

Провідне місце в системі виконавчої влади посідає Міністерство економіки України, одним із завдань якого є проведення єдиної державної соціально-економічної політики. Саме на цей орган виконавчої влади покладені функції щодо: здійснення комплексного прогнозу соціально- економічного розвитку країни; участь у бюджетному плануванні; розробка прогнозних балансів попиту та пропозиції по певних видах продукції; прогноз розвитку ресурсної бази; визначати пріоритетні напрями наукових досліджень.

Органи державної влади та управління при розробці державних програм та прогнозів повинні виходити із положень імперативу 1. Наявність державного сектору економіки та вдале поєднання ринкових та неринкових важелів регулювання дасть змогу виконати соціальні функції державою при забезпеченні сталого розвитку.

Імператив 2. Ресурсно-екологічні потреби суспільства мають проявлятись в мінімізації забруднення оточуючого середовища, сприяти безвідходності виробництва та використанні тих природних ресурсів, які можуть відтворюватись.

Доведення імперативу 2. Земельні масиви, водні ресурси, повітряний басейн відносяться до обмежених природних ресурсів. Праця людей обмежена в кількості та часі. Використання вторинних ресурсів, можливості їх переробки також носить частковий характер. Грошові ресур- си також обмежені законами грошового обігу. Таким чином, принцип обмеженості економічних ресурсів носить всеохоплюючий характер і є фундаментальним Завданням держави при забезпеченні ресурсно-екологічних потреб є:

• оптимізація видобувного та виробничого комплексу країни на засадах сталого розвитку;

• створення умови дбайливого ставлення до природних ресурсів.

Стабілізувати зростання економіки можливо через формування нової системи відносин між державою та природним середовищем. Необхідно впроваджувати інноваційну модель взаємодії людини з навколишнім середовищем. В основу моделі мають бути покладені мінімізація енерго- витрат виробництва, зменшення енергомісткості продукції. Це можливо здійснити за умов забезпечення належного рівня ековідповідальності підприємств, пристосування їх господарської діяльності до вимог природного комплексу території, де вони розташовані, та дбайливого ставлення до її ресурсного потенціалу.

Розширення масштабів виробництва приводить до зростання рівня використання природних благ у національному та глобальному масштабі. Суспільне виробництво вступає у протиріччя з природою. Вирішення цього протиріччя зумовило необхідність розробки концепції сталого розвитку. Слушною є думка Губайдулліної Т.М., що досягнення соціально-економічних цілей суспільства при збереженні необхідних умов для природного середовища повинно опиратися на формування в довгостроковому плані системи еколого-економічних потреб з врахуванням необхідних стандартів життєзабезпечення та можливістю задоволення як економічних, так і екологічних потреб майбутніх поколінь

Імператив 3. На державному рівні має пропагуватись домінування духовно-інтелектуальних благ над матеріальними.

Доведення імперативу 3. Особисті потреби формуються під впливом соціального статусу в суспільстві, місця в системі суспільного розподілу праці, соціально-психологічної, культурно-естетичної, духовно- інтелектуальної сфери життєдіяльності. Це зобов'язує на державному рівні пропагувати духовно-інтелектуальні цінності як найвищі цінності в суспільстві. У цьому зацікавлена і держава. При високому рівні духовності зменшуються економічні втрати від пияцтва, наркоманії, антисоціальних проявів. Як вірно відмічає Бережной Н.М. релігійна як світська духовність виникає та функціонує на основі устремління до високих ідеалів, як до такої висоти, на якій би людина відчувала себе менш залежною від повсякденних страждань та невпорядкованості

При рості духовно-інтелектуальних (естетичних, моральних, етичних, інтелектуально-пізнавальних) потреб в суспільстві буде зменшуватись необхідність в матеріальних цінностях, відповідно зменшуватиметься навантаження на оточуюче середовище та природні ресурси.

Купріянова Л.І. визначає духовні потреби як активний спонукальний стан особистості до духовної діяльності, до створення та оволодіння духовними цінностями, спонукання до творчої діяльності та спілкування. Саме духовним потребам Купріянова Л.І. відводить вирішальну роль у формуванні соціально-активної особистості. Пізнавальні та інтелектуальні здібності розвиваються під впливом духовних стимулів, пов'язаних із зростанням освіти.

Отже, духовно-інтелектуальні потреби держави проявляються в стимулюванні за допомогою державних та ринкових важелів вплив естетичних, духовних, моральних, інтелектуальних, естетичних, пізнавальних потреб особистості з метою підвищення продуктивності праці працюючих та соціально-активної активності.

Імператив 4. Інформаційні потреби суспільства існують об'єктивно і завжди відображаються на діяльності особистості.

Доведення імперативу 4. Обмін інформацією є основою будь-яких взаємовідносин в суспільстві і безпосередньо зачіпає права та інтереси всіх членів суспільства та інститутів.

Ринок та інформаційні потреби подібні тим, що вони визначаються як вибір та різноманіття. Джанелидзе М.Г. вірно відмічає, що сучасний ринок неможливий без використання інформаційних та телекомунікаційних технологій. Він базується на розвинутій базі даних кон'юнктурної, комерційної, біржової та фінансової інформації. Ринкові відносини змінюють структуру і зміст інформаційного забезпечення. Вивчення попиту та пропозиції, реклама та маркетинг не можливі без інформації.

Імператив 5. Держава має створити всі умови для ринкової саморегуляції соціально-економічних та інституційних потреб колективу на основі співвідношення попиту та пропозиції.

Доведення імперативу 5. Підприємства будь-якої організаційно- правової форми здійснюють свою діяльність під впливом ринкових законів та механізмів, встановлення макроекономічної рівноваги між сукупним попитом та пропозицією. Формування збалансованої ціни, відсотку, заробітної плати, відбувається оптимізація розмірів фірм, розвивається конкуренція. Саме на конкурентних засадах формуються та задовольняються соціально-економічні потреби колективу в робочій силі, предметах та засобах праці, енергоносіях.

Механізм державного впливу доповнює ринкову систему відповідно до критеріїв економічної та соціальної ефективності. Держава може ініціювати введення ринкових принципів, конкурентних засад господарювання на підприємствах соціальної сфери, наприклад, перехід до обов'язкового автомобільного, майнового страхування.

Соціально-економічні та інституціальні потреби держави можуть вступати у протиріччя із соціально-економічними потребами колективу. Основною метою підприємств та організацій ринкових методів економіки є отримання прибутку та накопичення грошового та речового капіталу. Для держави головною задачею має бути задоволення потреб всіх суб'єктів ринкової економіки, зокрема особистих потреб шляхом насичення ринку високоякісними товарами та послугами та створення достатньої кількості робочих місць з належним рівнем оплати. Виходом з цієї ситуації є активне використання методів та форм державного регулювання.

На думку Солоділової Н.З. потреби колективу - це більш конкретний прояв потреб суспільства. Вони відрізняються масштабом та формами задоволення. Потреби колективу-це потреби людей, об'єднаних по виробничому, територіальному та інших ознаках. Вивчення потреб колективу дає можливість вивчити прямі та зворотні зв'язки між виробництвом, споживанням, мірою задоволення потреб.

Імператив 6. Нагальною потребою колективу має бути стимулювання духовно-інтелектуального розвитку його членів.

Доведення імперативу 6. Духовно-інтелектуальні потреби особистості ми розглядаємо як активний стимулюючий фактор особи до духовної діяльності, до створення та оволодіння духовними цінностями, стимул до творчої діяльності. Зменшити кількість конфліктів в колективі, нівелювати наслідки можливих непорозумінь, стимулювати трудову активність можна частково стимулюючи естетичні, етичні, духовні, інтелектуальні потреби членів колективу.

Розвиток інтелектуальних, інтелектуально-комунікативних, інтелект уально-творчих потреб безпосередньо пов'язані з продуктивністю праці. Ця теза набуває особливого значення в умовах інформатизації суспільних відносин. Ускладнення та інтенсифікація самої праці потребує освіченого, інтелектуально-розвинутого носія робочої сили, який може швидко адаптуватися до нових вимог та умов праці.

Імператив 7. Умови і характер діяльності суб'єкта господарювання детермінують його соціально-інформаційні потреби.

Управління підприємством, отримання та передача інформації - процес постійний. Кількісний аспект інформаційної потреби колективу зводиться до встановлення абсолютного обсягу інформації для виконання відповідних управлінських функцій. Якісний аспект вимагає, щоб інформація мала такі властивості, як: мета, адресат, спосіб, формат, достатність, своєчасність, регулярність

У економічній діяльності задоволення інформаційних потреб виступає в таких формах, як: адміністративного інформування, інформаційних запитів, інформаційної діяльності (особисті) та інформаційного обміну (комунікацій).

Суб'єкти господарювання вступають в обмін і обмінюються між собою (в тому числі і інформацією), якщо в них є спільний інтерес і предмет обміну. Інформаційний обмін більш широке поняття, ніж обмін інформацією. Обмін інформацією - це лише обмін інформацією в „чистому вигляді". Інформаційний обмін вміщує в собі всю сферу обміну продуктами або результатами діяльності, як матеріальної, так і нематеріальної.

Організаційною основою реалізації інформаційних потреб підприємств, їх колективів є створення інформаційної інфраструктури господарської діяльності і визначення раціональних методів збору, обробки, збереження та використання необхідної для діяльності інформації.

Загальними умовами формування та реалізації інформаційних потреб колективу є: рівень соціально-економічного, науково-технічного, інформаційного розвитку суспільства; місце суб'єкта в системі розподілу праці; потенціал організації; професійний рівень та інформаційна культура.

Основними факторами формування та задоволення інформаційних потреб підприємства є: характер господарської діяльності; особливості організації; розвинутість господарських зв'язків.

У цій роботи подані об'єктивні імперативи суспільства, колективу, які певною мірою детермінують потреби особистості. їх можна подати у вигляді таблиці (Таблиця 1).

Таблиця 1.

Імперативи потреб суспільства, колективу заумови сталого економічногорозвитку

п/п

Короткий зміст імперативу

Імперативи потреб суспільства

1.

Імператив 1. На мінімальному рівні державні витрати мають бути достатніми для виплати різних видів виплат, доплат на рівні не нижчому прожиткового мінімуму. Соціально-економічні та інституційні потреби суспільства на максимальному рівні вступають у протиріччя з екологічною рівновагою, тому вони мають корегуватись відповідно до принципів сталого розвитку.

2.

Імператив 2. Ресурсно-екологічні потреби суспільства мають проявлятись в мінімізації забруднення оточуючого середовища, сприяти безвідходності виробництва та використанні тих природних ресурсів, які можуть відтворюватись.

3.

Імператив 3. На державному рівні має пропагуватись домінування духовно- інтелектуальних благ над матеріальними.

4.

Імператив 4. Інформаційні потреби суспільства існують об'єктивно і завжди відображаються на діяльності особистості.

Імперативи потреб колективу

5.

Імператив 1. Держава має створити всі умови для ринкової саморегуляції соціально-економічних та інституційних потреб колективу на основі співвідношення попиту та пропозиції.

6.

Імператив 2. Нагальною потребою колективу має бути стимулювання духовно- інтелектуального розвитку його членів.

7.

Імператив 3. Умови і характер діяльності суб'єкта господарювання детермінують його соціально-інформаційні потреби.

Нагальною потребою нині є створення механізмів, які б об'єднали матеріальні та соціальні потреби в частині їх формування та задоволення в „соціально-економічні" потреби. Для цього форми останніх необхідно трансформувати таким чином, щоб це поєднання мало в собі якнайменше протиріч. Введення терміну „соціально-економічні" потреби особистості, колективу, суспільства дасть змогу не протиставляти економічні та соціальні потреби, а розглядати їх як дві сторони одного процесу.

Наявність державного сектору економіки та вдале поєднання ринкових та неринкових важелів регулювання дасть змогу виконати соціальні функції державою при забезпеченні сталого розвитку.

Стабілізувати зростання економіки можливо через формування нової системи відносин між державою та природним середовищем. Необхідно впроваджувати інноваційну модель взаємодії людини з навколишнім середовищем. В основу моделі мають бути покладені мінімізація енер- говитрат виробництва, зменшення енергомісткості продукції. Це можливо здійснити за умов формування екологічних потреб суспільства, колективу на основі забезпечення належного рівня ековідповідальності підприємств, пристосування їх господарської діяльності до вимог природного комплексу території, де вони розташовані, та дбайливого ставлення до її ресурсного потенціалу.

При рості духовно-інтелектуальних (естетичних, моральних, етичних, інтелектуально-пізнавальних) потреб в суспільстві буде зменшуватись необхідність в матеріальних цінностях, відповідно зменшуватиметься навантаження на оточуюче середовище та природні ресурси. Духовно- інтелектуальні потреби суспільства проявляються в стимулюванні за допомогою державних та ринкових важелів вплив естетичних, духовних, моральних, інтелектуальних, естетичних, пізнавальних потреб особистості з метою підвищення продуктивності праці працюючих та соціально-активної активності.

2. Інноваційним механізм як фактор досягнення сталого розвитку сучасного українського суспільства

Концепція сталого розвитку об'єднує три головні компоненти стійкого розвитку суспільства: економічну, природоохоронну і соціальну. Економічний підхід полягає в оптимальному використанні обмежених ресурсів і вживанні природо-, енерго- і матеріалозбережуючих технологій для створення сукупного доходу, який забезпечував би збереження сукупного капіталу, за допомогою якого він утворюється. В той же час перехід до інформаційного суспільства породжує структурні зміни сукупного капіталу на користь людства, збільшуючи об'єми нематеріальних потоків фінансів, інформації та інтелектуальної власності. Вже тепер ці потоки перевищують об'єми пересування матеріальних товарів в сім разів. Розвиток нової «віртуальної» економіки стимулюється не лише дефіцитом природних ресурсів, а й наростанням об'єму інформації і знань, яким надається значення пріоритетного товару. З точки зору екології, стійкий розвиток повинен забезпечити цілісність біологічних і фізичних природних систем, їх життєздатність, від чого залежить глобальна стабільність всієї біосфери. Особливого значення набуває здатність таких систем до відтворювання і адаптації до змін, замість перебування у певному статичному стані або деградації і втрати біологічної різноманітності.

Соціальна складова орієнтована на людський розвиток, на збереження стабільності суспільних і культурних систем, на зменшення кількості суспільних конфліктів. Людина повинна стати не об'єктом, а суб'єктом розвитку. Людина повинна брати безпосередню участь у процесах формування своєї життєдіяльності, прийнятті і реалізації рішень, виконувати контроль над їх виконанням.

Важливе значення для забезпечення цих умов має справедливий розподіл благ між людьми, плюралізм думок і толерантність у суспільних відносинах, збереження різноманітності культурного капіталу, збереження спадщини не домінуючих культур. Системне узгодження і баланс цих трьох складових - завдання надзвичайно складне. Зокрема, взаємний зв'язок соціальної і екологічної складових призводить до необхідності збереження рівних прав нинішніх і майбутніх поколінь на використання природних ресурсів. Взаємодія соціальної і економічної складових вимагає досягнення справедливості в процесі розподілу матеріальних благ між людьми і надання цілеспрямованої допомоги соціально незахищеним шарам суспільства, а взаємозв'язок природоохоронної і економічної складових вимагає вартісної оцінки техногенних впливів на довкілля. Вирішення цих завдань - повинно стати пріоритетною метою для урядів, авторитетних міжнародних організацій і всього прогресивного людства.

Наукове трактування поняття «сталий розвиток» є досить широким і неоднозначним. У «Програмі дій XXI століття», прийнятій на Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро в 1992 році «сталий розвиток» визначено як такий, «що не тільки породжує і сприяє економічному зростанню, але і справедливо розподіляє його результати, відновлює навколишнє середовище більш, ніж знищує його, сприяє зростанню можливості людей, а не збіднює їх».

В. Литвинов вважає, що сталий розвиток утворюють три компоненти - економічний, екологічний та соціальний. У реалізації сталого розвитку беруть участь три складові суспільства - державні (владні) структури і політики, ділові кола та населення (громадськість), де економічні цілі - стійке економічне зростання - підпорядковані соціальним і екологічним цілям. П. Костюк зазначає, що проблема сталого розвитку поєднує в собі три важливі взаємообумовлені аспекти - соціально-економічний, природничий та технолого-технічний.

О. Осауленко, посилаючись на те, що в більшості визначень «сталого розвитку» не виділено окремо такий компонент, як «забезпечення інтересів конкретної людини», дає таке визначення: «сталий розвиток - це процес збалансованого економічного і соціального розвитку за умови дотримання екологічних критеріїв, відтворення природного середовища з урахуванням вимог нинішнього і майбутніх поколінь, в інтересах конкретної людини (як особистості) і соціальної системи в цілому».

Існує багато інших визначень «сталого розвитку» суспільства, але, узагальнюючи їх, можна зробити висновок, що сталий соціально- економічний розвиток метасоціальної системи (країни) полягає у стабільному «керованому» зростанні її макропараметрів, які відповідають оптимальній траєкторії її еволюційного розвитку та збалансованому розвитку всіх її підсистем. Він передбачає раціональне поєднання державного регулювання та соціально-економічної саморегуляції, збалансування інтересів усіх членів суспільства з приводу дедалі більших потреб в умовах обмеження ресурсів шляхом відтворення внутрішніх факторів і зовнішніх умов на основі всебічного розвитку інноваційної діяльності та оптимального використання її результатів через ефективне функціонування соціально-економічних інститутів держави і громадянського суспільства.

На основі наукового визначення суті поняття «сталий соціально- економічний розвиток» можна сформулювати основні вимоги до розробки та практичного втілення моделі сталого соціально- економічного розвитку українського суспільства, до яких належать:

1) створення сучасної теоретичної і методологічної бази, здатної забезпечити враховування особливостей розвитку сучасного суспільства як відкритої, самоорганізованої метасоціальної системи, яка розвивається за нелінійними законами та перебуває у стані динамічної рівноваги. Такою теоретичною та методологічною базою може бути лише синергетика;

2) оптимальне поєднання інструментів державного регулювання та способів і методів саморегулювання соціально-економічної діяльності, які відповідають принципам сучасного громадянського суспільства і правової держави;

3) розробка та впровадження інноваційної стратегії розвитку і здійснення активної інноваційної діяльності на всіх рівнях не лише в економічній, соціальній та екологічній сферах, а й у сфері державного управління та місцевого самоврядування, без чого сталий соціально- економічний розвиток забезпечити неможливо;

4) забезпечення збалансованого розвитку території (меза- і мікрорівня) через впровадження інноваційних стратегій науково- технологічного та територіально-виробничого розвитку регіонів України тощо.

Аналіз сутності й основних характеристик сталого соціально- економічного розвитку переконує, що без цілеспрямованої, ефективної інноваційної діяльності ні створити модель сталого соціально- економічного розвитку, ні забезпечити її функціонування на всіх рівнях метасоціальної системи просто неможливо.

Виокремимо основні можливості та загрози довгострокового сталого розвитку України:

Можливості:

1. Впровадження освітньої реформи.

2. Формування демократичного суспільства.

3. Формування суспільства, яке базується на партнерстві.

4. Ефективна національна безпека.

5. Розвиток необхідної для здорового способу життя інфраструктури.

6. Формування промислової, екологічної, трудової політики.

7. Гармонійне співіснування з природою, відновлення довкілля.

8. Відновлення с/г земель як екологічно стійких регіонів.

9. Розвиток інформаційних і комунікаційних систем, систем поновлюваної енергії.

10. Розвиток взаємовигідних стосунків зі всіма сусідами і геополітичними партнерами.

Загрози:

1. Зростаюча енергетична криза.

2. Зростання протиріч і культурного розлому між представниками різних культурних і релігійних груп.

3. Високий рівень техногенних і природних катастроф.

4. Втрата балансу довкілля, зникнення деяких біологічних видів.

5. Втрата політичної самостійності і розмивання національної ідентичності.

6. Погіршення здоров'я нації.

7. Погіршення демографічної ситуації.

У довгостроковій перспективі стратегічний потенціал України і високий рівень освіти населення дадуть можливість розвивати людський капітал країни, який стане базовою перевагою і головною сильною характеристикою нації. Якщо пріоритетною метою буде виховання конкурентоздатного в світі молодого покоління українських політиків, учених і дипломатів, Україна матиме успіх в першій половині XXI століття.

Належним чином сплановане стратегічне вживання знань, розвиток науки і технології створить покоління українців, які зможуть вивести країну на передові позиції серед країн Центральної і Східної Європи. Стосунки України з Росією, Євросоюзом і Сполученими Штатами Америки розвиватимуться рівно і позитивно. Для того, щоб скористатися цими можливостями, Україна повинна мати ряд нових сильних характеристик.

Зокрема, дуже важливим є збереження високого людського потенціалу і виведення його на якісно новий рівень. Збереження і відновлення інфраструктури, налагодження високотехнологічного виробництва, вкладення коштів в розвиток високотехнологічних галузей науки, приділення більшої уваги екологічним показникам. В той же час інтенсивний розвиток сільського господарства і вихід на передові позиції по забезпеченню значної частини світу продуктами харчування, а також підвищення ролі і розвиток якісних соціальних характеристик повинні стати запорукою успіху у майбутньому і зробити реалізацію сценарію «швидкого розвитку» реальної.

Виходячи з того, що на сьогоднішній день Україна, відповідно до сценарію «Старі політики» знаходиться в стані внутрішньої хаотичної боротьби, вона ще не визначилася із стратегією свого подальшого розвитку. В світі ефективний діють такі найбільш відомі моделі розвитку, як модель «G 8» (по моделі "G 8" діє клуб країн, сформований під час «холодної війни», який має свої унікальні досягнення і особливості, і які Україні досягти і повторити не під силу) типова для країн Великої вісімки, модель «Єдиний економічний простір», характерна для Росії і країн Євразії і модель «Гармонізоване суспільство» (де вона в найбільшій мірі могла б скористатися своїм головним активом - якісним людським капіталом), властива Скандинавським країнам, Швейцарії, Ісландії і ін.

Інноваційний розвиток можливий лише на основі поєднання інтересів влади і бізнесу, тому що держава може виділити гроші, держава може організувати наукове співтовариство, спрогнозувати розвиток, допомогти збудувати пріоритети, але освоєння грошей, вихід на ринок - це справа бізнесу. Тому приватно-державне партнерство має бути орієнтоване на освоєння наукових технологій. Якби ці трильйони, які пішли на порятунок банківської системи, були б направлені на стимулювання інноваційної активності, сьогодні була б зовсім інша ситуація. Але питання в тому, як направити, як все зв'язати в єдиний механізм. В ході попередньої структурної кризи світової економіки всередині 70-х - початку 80-х років в результаті аналізу його причин був встановлений зв'язок великих депресій, що періодично відбуваються, і довгих хвиль економічної кон'юнктури відкритих М. Кондратєевим, з глибокими зрушеннями в технологічній структурі економіки. Тоді Г.Меншем була виведена формула антикризової політики: нововведення долають депресію. Це не просто красива фраза - вона підтверджена аналізом статистики інноваційної активності за останні 150 років. Багатьма дослідниками було переконливо показано, що вихід з депресій, обумовлених структурними кризами світової економіки, завжди супроводжувався різким підвищенням інноваційної активності. Теорія довгих хвиль в економіці доводить, що вихід і з нинішньої економічної кризи буде зв'язаний з різким підйомом інноваційної активності і становленням нового технологічного устрою. З цього виходить, що найефективнішою антикризовою мірою було б кардинальне збільшення фінансування науково дослідницької галузі і світове стимулювання інноваційної активності. Саме нововведення і впровадження інновацій здатні здолати депресію.

Важливою проблемою на дорозі втілення концепції стійкого розвитку є формування системи виміру для кількісного і якісного оцінювання цього дуже складного процесу. Головними вимогами до вказаної системи є її інформаційна повнота і адекватність представлення взаємоузгодженої тріади складових стійкого розвитку. У цьому напрямі зараз працюють як відомі міжнародні організації, так і багаточисельні наукові колективи, але її однозначного узгодження поки що не досягнуто. Стійкий розвиток оцінюється за допомогою відповідного індексу в просторі трьох вимірів: економічного, екологічного і соціального. Цей індекс і його просторове розташування характеризує міру «гармонійності» цього розвитку (міра гармонізації стійкого розвитку). Одна з підгруп формування цілісного індексу охоплює два важливі комплексні індикатори: досконалість бізнесу (Business sophistication) і інновації (Innovations).

Україна, яка в кінці 80-х років мала одну з найкращих стартових умов для країн цієї групи, постійно втрачає переваги своєї високотехнологічної економіки, фундаментальної науки, передової освіти, якісного людського капіталу. За останні роки вона впала в рейтинговій таблиці по стійкому розвитку з 47-го місця в 2005 році до 66- го в 2008 р.; по якості життя - до 68 місця в 2010 р.

Принципово важливим є те, що Україна до цих пір знаходиться в стані дискусії з приводу своєї національної ідентичності, вона ще не визначилася з політикою і стратегією власного розвитку. За таких умов найкращі реформи економіки, науки, освіти, інноваційної сфери не дадуть бажаних результатів, оскільки ці реформи є похідними від головного - політичного визначення шляхів розвитку держави. При цьому, для України, яка знаходиться в пошуку свого шляху, дуже важливо не допустити принципових помилок. Ризик полягає в тому, що значно легше віддати перевагу успішному «шаблону», зокрема, ззовні привабливому економічному розвитку, без врахування в єдиній, цілісній моделі екологічної і соціальної сфер. Тим більше, що втілення концепції стійкого розвитку не гарантуватиме швидкого зростання добробуту людей, проте вимагатиме напруженої роботи і консолідованих зусиль політиків, управлінців, учених і усього прогресивного населення України. Ще однією умовою стійкого розвитку є політична воля з боку вищого керівництва держави, щоб пройти цей шлях єдино правильним шляхом.

Криза національної ідеології і стратегії розвитку України, яка затягнулася, може зіграти і позитивну роль. Це роль «чистої сторінки», яка дає шанс Україні використовувати краще з придбаного світовою спільнотою. А це досвід гармонізованого, стійкого розвитку суспільства, в якому добробут людей, довкілля, природні ресурси і людський капітал, втілений в досягненнях науки, освіти, передових технологіях і високих моральних цінностей, є категоріями нероздільними, рівнозначними, взаємодоповнюючими і збагачуючими один одного.

У чому ж суть і зміст інноваційної діяльності, яка її роль у забезпеченні сталого соціально-економічного розвитку?

Інноваційна діяльність - це цілеспрямований раціональний творчий пошук способів і методів розв'язання найскладніших проблем існування й розвитку природи і суспільства, обґрунтування теоретичних висновків і необхідних практичних дій з розв'язання таких проблем і виконання певних завдань для досягнення поставлених цілей.

Виходячи з того, що будь-яка проблема - це незадоволена потреба чи нереалізований інтерес людини, соціальної групи, нації, держави, інноваційна діяльність у кожному разі спрямована саме на задоволення потреб та інтересів.

Інноваційна діяльність, основою якої виступає інтелектуальний потенціал індивідів, творчих колективів людей, соціальних груп, громадських організацій, державних закладів, за допомогою якого відбувається когерентна та кооперативна взаємодія індивідів і колективів людей у процесі творчого пошуку певних новітніх рішень, відкриття та виготовлення інтелектуального продукту (тобто здійснення інтелектуальної діяльності) для задоволення дедалі більших потреб та інтересів людини і суспільства.

Інтелектуальний потенціал - це сукупність матеріальних, інтелектуальних, фінансових, інформаційних та управлінських ресурсів держави і громадянського суспільства, які задіяні (або потенційно можуть бути задіяними) у процесі розробки, створення та практичного впровадження інноваційного продукту.

У країні, яка має необхідний інноваційний потенціал, інноваційна діяльність та інноваційний розвиток взагалі здійснюються за такими стратегічними напрямами:

1) формування та реалізація стратегії інноваційного економічного розвитку, які здійснюються цілеспрямованою діяльністю органів законодавчої і виконавчої державної влади, Академії Наук, громадських організацій, що виробляють інноваційний продукт.

Необхідно добре усвідомити той важливий факт, що інноваційна політика - це діяльність державних органів і самодіяльних організацій громадянського суспільства з визначення, захисту та реалізації потреб та інтересів суспільства у виробленні й використанні інноваційного продукту владними засобами, тобто організацією, регулюванням та контролем інноваційної діяльності й управління нею;

2) формування та впровадження інноваційних стратегій управління на макро-, мезо- та мікрорівнях. Такі стратегії формуються на кожному з цих рівнів певними суб'єктами інноваційної діяльності: на макрорівні інноваційна стратегія управління формується Верховною Радою, певними президентськими та урядовими структурами, Академією Наук України; на мезорівні - регіональними органами державного управління та регіонального самоврядування, певними науковими закладами регіонального рівня; на мікрорівні - інноваційна стратегія формується органами управління та самоуправління конкретних підприємств, корпорацій, фірм, кооперативів, кластерів, наукових і науково- педагогічних закладів, зокрема й вищої школи України;

3) формування легітимної ідеології реформ на засадах соціально- економічної самоорганізації та принципах оптимальної ціле- раціональності. Цей напрям інноваційного розвитку дуже складний, він вимагає наявності висококваліфікованих кадрів, які володіють сучасною постнекласичною, синергетичною теорією і методологією пізнання та розвитку.

4) вироблення інноваційного продукту. Цей напрям також вимагає сучасного високого рівня підготовки наукових кадрів, матеріального і фінансового забезпечення науково-дослідницьких та експериментально-випробувальних робіт як у державі в цілому, так і в кожному регіоні. На жаль, в Україні, про що свідчить і не прийнятий Верховною Радою бюджет на 2010 рік, фінансове забезпечення вироблення інноваційного продукту як найважливішого напряму стратегії інноваційного розвитку української економіки вкрай недостатньо;

5) впровадження інноваційних технологій соціального управління, соціальної самоорганізації та самоуправління. Цей напрям цілком пов'язаний з використанням синергетичної теорії і методології, яка єдино забезпечує розуміння суті особистості та будь-якої соціальної групи як самоорганізованих, самодостатніх, самокерованих соціальних систем з власними потребами, інтересами, здібностями і можливостями їх задовольнити на основі взаєморозуміння, взаємодії та взаємодопомоги з іншими такими системами;

6) інновації управління на мікрорівні, тобто на рівні господарської мікросистеми. Цей напрям передбачає створення кооперативів, кластерів, корпорацій, які були б цілком самокерованими у рамках правового поля держави та здійснювали самоорганізацію і самоуправління на основі науково обґрунтованих кооперативних принципів;

7) формування системи правил, норм, мотиваційних засад і механізмів суспільного схвалення соціально-економічної поведінки індивідів на принципах оптимізаційної цілераціональності.

Аналіз переконує, що занепад винахідництва, мотивації до інноваційної діяльності, який відбувся в Україні в останні десять років, зумовлений, з одного боку, кризовим станом економіки перехідного періоду, з іншого недосконалістю правового забезпечення процесу становлення інноваційної економіки. Річ у тому, що створений в Україні протягом останніх років інститут інтелектуальної власності в цілому відповідає інтересам інноваційної економіки, базованої на ринковій формі господарювання, але національна інноваційна система залишалася до цього часу застарілою, перебувала поза ринковими перетвореннями. Основна частина результатів інтелектуальної, інноваційної діяльності протягом тривалого часу залишалася поза межами нової форми правового захисту.

У зв'язку з цим першочерговою потребою вдосконалення чинного законодавства, що забезпечує функціонування й розвиток інноваційного процесу в Україні, захист інтелектуальної власності, є, розвиток нормативно-правової бази стимулювання інноваційної діяльності, інтелектуальної праці та комерціалізації її результатів.

Інноваційний процес - це творчість багатьох учасників, і кожен з них має свій статус та виконує певну роль. Отже, статусно-рольова структура інноваційного процесу - основа організації, вона мусить бути відносно незалежною від персоналу, тобто організаційний порядок виникає тоді, коли поведінка (самоорганізація та самоуправління) диктуються статусом і роллю соціальних суб'єктів - учасників інноваційного процесу.

Отже, будь-яка організація передбачає наявність певної керівної інстанції, яка має справи не з конкретними індивідами, а з ролями та статусами і здатна регулювати діяльність організації управлінням статусно- рольовими одиницями (суб'єктами), які у будь-яких умовах, зокрема в інноваційних процесах, діють як самоорганізовані, самокеровані соціальні мікросистеми. Д. Зезюлін на основі аналізу інноваційного процесу стверджує, що серед учасників цього процесу домінують не державні заклади, а представники малого та середнього бізнесу, створюючи нові перспективні технології і, додамо, зміцнюючи інноваційний потенціал країни. Серед потенційних споживачів новітніх технологій також переважна більшість російських промисловців і підприємців. Учасники інноваційного процесу і споживачі інноваційного продукту є або окремими взаємопов'язаними самоорганізованими, самокерованими одиницями, або представляють певні самоорганізовані, самокеровані соціально-економічні структури, тобто соціально-економічні утворення, які безумовно зацікавлені у розвитку і використанні новітніх технологій та зміцненні інноваційного потенціалу країни, який єдино здатний забезпечити високу конкурентну спроможність промисловості, розвиток соціальної та економічної сфер, освіти і науки, і саме цим забезпечити подальший розвиток інноваційного процесу та зміцнення інноваційного потенціалу країни.

Використана література:

1. Кичко І.І. Імперативи потреб суспільства та колективу за умови сталого розвитку / Економічний простір №52/1, 2011, с.294-307

2. Сапа Н.В. Інноваційним механізм як фактор досягнення сталого розвитку сучасного українського суспільства / Гуманітарний вісник ЗДІА, вип.39, 2009, с. 174-182





Реферат на тему: Імперативи потреб суспільства та сталий розвиток сучасного українського суспільства (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.