Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Формування заощаджень та сутність фритредерства (реферат)

Зміст

Вступ. 3

1. Фритредерство: сутність переваги та недоліки. 4

2. Проблеми формування заощаджень в Україні 7

Висновки. 13

Список використаної літератури. 14


Вступ

У сучасному суспільстві утверджується розуміння того, що важливу роль у фінансуванні потреб суб'єктів господарювання мають відігравати внутрішні джерела грошових ресурсів, до яких необхідно віднести заощадження населення. Зауважимо, що саме заощадження є важливим інвестиційним джерелом за посередництва банківської системи.

Проблема заощаджень перебуває у центрі розв'язання завдань щодо формування, подальшого розвитку та вдосконалення ресурсної бази банківської системи України. Дослідження даної проблематики розкривали у своїх працях відомі вчені минулого, а також сучасні вітчизняні та зарубіжні економісти. Значну увагу темі заощаджень населення приділяли такі вітчизняні вчені, як М. Алексеєнко, В. Марцин, З. Васильченко, Н. Бицька, А. Вожжов, О. Васюренко, А. Мороз, О. Дзюблюк, М. Савлук та ін., а також видатні зарубіжні вчені А. Маршал, П. Семюельсон, А. Сміт, П. Роуз тощо.

Проте варто зазначити, що існує чимало теоретичних та практичних питань, які необхідно ще досліджувати, оскільки в теорії заощаджень є багато розбіжностей та невизначеностей. Метою дослідження є визначення ролі заощаджень населення у формуванні банківського капіталу, а також з'ясування економічних чинників, які стимулюють зростання заощаджень в банківських установах України.

У науковій літературі існують різні трактування сутності заощаджень. Кейнс Дж. М. визначав заощадження як надлишок доходу над тим, що витрачено на споживання. Розуміти під цим терміном що-небудь інше було б, звичайно, дуже незручно і призводило б до плутанини.


1. Фритредерство: сутність переваги та недоліки

Фритредерство — політика вільної торгівлі з метою лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, вільного доступу на національний ринок товарів, капіталів, робочої сили тощо.

На практиці свобода торгівлі звичайно означає відсутність високих експортних і імпортних мит, а також немонетарних обмежень на торгівлю, наприклад квот на імпорт певних товарів і субсидій для місцевих виробників певних товарів. Прихильниками вільної торгівлі є ліберальні партії й течії; супротивники складаються з багатьох лівих партій і рухів: соціалістів і комуністів, захисників прав людини й навколишнього середовища, а також більшості профспілок.

Аргументи на користь вільної торгівлі відомі віддавна. Сучасною мовою питання про вільну торгівлю зводиться до наступного переконливого висновку. Завдяки вільній торгівлі, що базується на принципі порівняльних витрат, світова економіка може досягти більше ефективного розміщення ресурсів і більше високого рівня матеріального добробуту. Структура ресурсів і рівень технологічних знань кожної країни різні. Отже, кожна країна може робити певні товари з різними реальними витратами. Кожна країна повинна робити ті товари, витрати виробництва яких щодо нижче витрат в інших країнах, і обмінювати товари, на яких вона спеціалізується, на продукти, витрати виробництва яких у країні вище відносно інших країн. Якщо кожна країна буде надходити таким чином, мир може в повному ступені використовувати переваги географічної й людської спеціалізації. Тобто світ - і кожна вільно торгуюча країна - може одержати більший реальний дохід від використання того обсягу ресурсів, якими вони розташовують. Протекціонізм - бар'єри на шляху вільної торгівлі - зменшує або зводить нанівець вигоди від спеціалізації. Якщо країни не можуть вільно торгувати, вони повинні перекинути ресурси з ефективного (з низькими витратами) їхнього використання на неефективне з метою задоволення своїх різноманітних потреб.

Побічна вигода від вільної торгівлі полягає в тім, що остання стимулює конкуренцію й обмежує монополію. Зросла конкуренція іноземних фірм змушує місцеві фірми переходити до виробничих технологій з найбільш низькими витратами. Це також змушує їх уводити нововведення й тримати руку на пульсі технічного прогресу, підвищуючи якість продукції й використовуючи нові методи виробництва, і в такий спосіб сприяти економічному росту. Вільна торгівля надає споживачам з вибору з більше різноманітного асортименту продукції. Причини, по яких треба віддати перевагу вільній торгівлі, по суті, ті ж, по яких необхідно стимулювати конкуренцію. Тому немає нічого дивного в тім, що переважна більшість економістів оцінюють вільну торгівлю як економічно обґрунтоване явище[5, c. 132-134].

Незважаючи на всю переконливість аргументів на користь вільної торгівлі, у дійсності на шляху вільної торгівлі коштує велика кількість бар'єрів.

1. Мита. Мита є акцизним податком на імпортні товари; вони можуть уводитися з метою одержання доходів або для захисту. Фіскальні мита, як правило, застосовуються відносно виробів, які не виробляються усередині країни. Ставки фіскальних мит в основному невеликі, і їхньою з є забезпечення федерального бюджету податковими надходженнями. Протекціоністські мита призначені для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції. Хоча протекціоністські мита, як правило, недостатньо високі для припинення імпорту іноземних товарів, вони все-таки ставлять іноземного виробника в невигідне конкурентне положення при торгівлі на внутрішньому ринку.

2. Імпортні квоти. За допомогою імпортних квот установлюються максимальні обсяги товарів, які можуть бути імпортовані за якийсь період часу. Часто імпортні квоти виступають більше ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, чим мита. Незважаючи на високі мита, певне виріб може імпортуватися у відносно більших кількостях. Низькі ж імпортні квоти повністю забороняють імпорт товару понад певну кількість.

3. Нетарифні бар'єри. Під нетарифними бар'єрами розуміється чи система ліцензування, створення невиправданих стандартів якості продукції і його безпеки або просто бюрократичні заборони в митних процедурах.

4. Добровільні експортні обмеження. Вони є щодо новою формою торговельних бар'єрів. У цьому випадку іноземні фірми "добровільно" обмежують обсяг свого експорту в певні країни. Експортери дають згоду на добровільні експортні обмеження (які аналогічні імпортним квотам) в надії уникнути більше твердих торговельних бар'єрів[4, c. 285-286].


2. Проблеми формування заощаджень в Україні

У загальному плані заощадження домашніх господарств є особистими заощадженнями, які в сукупності із заощадженнями фірм становлять приватні заощадження. Заощадження домашніх господарств, фірм та держави, представлені в одній сукупності, представляють собою національні або внутрішні заощадження. За умов нестачі національних заощаджень країни змушені звертатися до іноземних кредиторів, які надають позики. Отже, ці позички можна назвати іноземними або зовнішніми заощадженнями.

Розглядаючи таку класифікаційну ознаку, як форма нагромадження вартості, треба розрізняти грошові, натурально-речові та заощадження у формі фінансових активів. Даний поділ пов'язаний із заощадженнями домашніх господарств, фірм та держави. На будь-якому етапі розвитку ринкової економіки вся сукупність господарських зв'язків здійснюється через систему вартісних відносин. Звичайно, найзручнішим способом нагромадження є грошова форма. Це пов'язується з тим, що саме цій формі властива абсолютна або близька до цього ліквідність, що в свою чергу дає можливість перетворити нагромаджену вартість у потрібну власникові споживчу вартість у будь-який момент. До складу грошових заощаджень можна віднести готівку на руках у населення, депозитне та недепозитне розміщення коштів у фінансових установах, а також страхові поліси. Але існують умови, за яких грошова форма нагромадження є проблематичною. Так, за умов інфляції необхідно акумулювати заощадження у натурально-речовій формі, тобто у товарах, рухомому та нерухомому майні, коштовностях тощо.

Така форма нагромадження, як фінансові активи виникла у зв'язку з тим, що нагромадження вартості в окремих видах грошової та натурально-речової форми не завжди дає їх власникам дохід. Саме це та можливість знецінення грошей підштовхнули власників заощаджень до їх капіталізації. Ось чому заощадження почали набувати форми фінансових активів, суть якої полягає у вкладенні заощаджень у фінансові активи, зокрема в корпоративні права. Корпоративні права, в свою чергу, - це право власності на частку або пай в статутному капіталі юридичної особи, а також права на управління, отримання відповідної частки прибутку та частки активів у разі ліквідації юридичної особи. Стосовно нашої держави, варто зазначити, що наведена форма заощаджень тільки починає розвиватися[8, c. 142-144].

З огляду на мотиви утворення заощадження поділяються на мотивовані та немотивовані. Якщо виходити з того, що мотив - це підстава, привід для певних дій і вчинків людини, то це явище суб'єктивного і психологічного порядку. Аналіз мотивів формування заощаджень дає змогу стверджувати, що ними можуть бути: придбання товарів і послуг, оплата яких потребує значної суми грошей, що перевищує кошти, які залишилися після задоволення потреб; страхування від випадковостей, забезпечення непередбачених витрат, тобто тимчасове безробіття, необхідність зміни місця проживання, оплата медичного обслуговування тощо; покриття витрат, пов'язаних із дотриманням звичаїв і традицій; отримання додаткових доходів; зберігання звичайного рівня і структури споживання після виходу на пенсію та інші мотиви.

Щодо добровільних та вимушених заощаджень, треба зазначити, що у разі свідомої та добровільної відмови суб'єктами економіки від поточного споживання з метою забезпечення потреб у майбутньому, маємо справу з добровільними заощадженнями. Коли ж суб'єкт економіки через певні зовнішні причини змушений відмовитися від споживання, тоді заощадження є вимушеними.

Розмежування заощаджень на номінальні та реальні відбувається за умов інфляції, тому що втрачається можливість виконання грошима функції засобу нагромадження. Отже, заощадження, які виражені в дійсних на даний момент цінах, є номінальними, а скориговані на індекс цін номінальні заощадження називають реальними.

Беручи до уваги мету заощаджень, говоримо про заощадження у виробничій сфері та у сфері особистого споживання. Зазначені сфери у період централізованої планово-адміністративної економіки були чітко розмежовані, і фізичні особи мали можливість здійснювати свої нагромадження лише з метою особистого споживання, а щодо самостійних заощаджень виробничого призначення - і мови про це не могло бути. Але за умов переходу до ринкової економіки з'являється можливість використання заощаджень населення на інвестиції та на організацію самостійної підприємницької діяльності.

За характером мобілізації заощадження поділяють на організовані та неорганізовані. Перші мають місце у випадку, коли в їх мобілізації та розміщенні беруть участь банківська система та небанківські фінансові інститути. їх власники через певний час отримують доходи на вкладені заощадження. Стосовно неорганізованих заощаджень, варто зауважити, що вони мають місце тоді, коли кошти вкладаються у товари, майно або нагромаджуються у вигляді готівки. Такі заощадження є невигідними для двох сторін, як для держави, так і для їх власників, тому що для держави це ускладнює процес регулювання грошової маси в обігу, а для власників - означає позбавлення можливості отримання доходу у вигляді процентів, дивідендів тощо. Отже, організовані заощадження є доцільнішими. Постає головне завдання - зміцнення довіри до банківської системи як юридичних так і фізичних осіб, оскільки саме організовані заощадження є найважливішою складовою ресурсної бази банківської системи[3, c. 172-173].

Рівень обчислення дає змогу виокремити заощадження на мікроекономічному та макроекономічному рівнях. На мікроекономічному рівні вони розглядаються як різниця між особистим доходом громадянина (після сплати податків) та його споживанням, а на макроекономічному рівні - як різниця між валовим наявним доходом та кінцевим споживанням.

Заощадження поділяють ще на валові та чисті. Перші визначаються як різниця між валовим наявним доходом та кінцевим споживанням. Чисті заощадження - це валові заощадження за мінусом вартості спожитого капіталу (амортизації).

Заощадження відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку країни, а саме - сукупний ефект заощаджень визначає темпи економічного зростання, обсяги випуску продукції та послуг, рівень науково-технічного прогресу та в цілому економічну могутність країни і добробут її населення.

Розглянемо витрати та заощадження населення України за січень-листопад 2004 року. За січень-листопад 2004 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року витрати населення збільшилися на 24,4%, а приріст заощаджень становив 11 412 млн. грн. На 0112.2004 р. загальна сума витрат і заощаджень населення становила 233,8 млрд. грн.

За 11 місяців 2004 року оборот роздрібної торгівлі становив 1018 млрд. грн. або зріс порівняно з січнем-листопадом попереднього року на 19,5%. У загальному обсязі частка обороту роздрібної торгівлі організованих та неформальних ринків становила 26,9%.

У листопаді 2004 року порівняно з попереднім місяцем сума витрат і заощаджень населення була більшою на 4,3% і становила 27,1 млрд. грн. Приріст фінансових активів збільшився за місяць у 2,7 раза, сплачені доходи від власності зросли на 12,5%. Одночасно на купівлю товарів та оплату послуг населенням було витрачено на 1,9% менше, ніж у жовтні 2004 року, поточні податки на майно, інші сплачені поточні трансферти зменшилися на 68,3% (див. рис. 1)[6, c. 153-154].

Відчутний вплив на динаміку заощаджень мають чинники, які безпосередньо пов'язані з формуванням витрат населення. Вони менше піддаються зовнішньому впливу порівняно з дохідними чинниками. Запаси грошей, сформовані населенням, розподіляються на дві частини. Перша з яких складає резерв купівельних та платіжних засобів, тобто запас грошей, а друга - запас дохідних активів, які розміщуються на фінансовому ринку, тобто запас активів.

Пропорція цього розподілу за умови незмінності обсягів доходів і запасів грошей визначається зацікавленістю населення у накопиченні дохідних активів. Динаміка даної зацікавленості прямо пропорційно впливає на питому вагу другої частини і обернено пропорційно - першої частини. У випадку відсутності зацікавленості обсяги запасів дохідних активів будуть зведені до мінімуму, а при високому рівні - запаси грошей будуть знижуватися нижче від поточної маси, що негативно впливатиме на платоспроможність населення.

Сьогодні конкуренція між фінансовими посередниками за заощадження населення для України має скоріше теоретичне, ніж практичне значення. Комерційні банки займають монопольне становище на ринку заощаджень населення, тому що мають певні переваги перед іншими посередниками, оскільки рівень довіри населення до банків низький, а його довіра до інших посередників ще нижча. Також, необхідно врахувати, що банківська діяльність України законодавчо краще врегульована та інституційно сформована, ніж діяльність інших посередників.

Однак з часом ці переваги банківських установ поступово зникатимуть і, як свідчить світова практика, вони відчують серйозну конкуренцію з боку інших посередників у боротьбі за кошти населення на фінансовому ринку. Особливо успішно протистоять на цьому ринку банківським установам страхові та інвестиційні компанії, кредитні товариства, пенсійні фонди, а також брокерсько-дилерські інститути прямого фінансування. Тому банкам України необхідно готуватися до цієї боротьби, для чого потрібно вдосконалювати депозитне обслуговування населення та забезпечувати вищу надійність банківських вкладів населення; активно проникати у сферу функціонування небанківських фінансових інститутів, якщо це не заборонено чинним законодавством. Особливо це стосується брокерсько-дилерських інститутів, пенсійних фондів, трастових та фінансових компаній.

Успішний розвиток ощадної справи залежить не лише від наявності у населення вільних грошових коштів та бажання останніх розмістити їх на вклади в банках, а також - від зацікавленості банківських установ у залученні таких коштів.

Важливо зауважити, що робота щодо залучення вкладів населення є для банків роздрібним бізнесом, який за своїм характером є дорожчим та ризикованішим, ніж оптовий бізнес, пов'язаний з обслуговуванням юридичних осіб. Тому в розвинутих країнах банки, які спеціалізуються на ощадних операціях, одержують певну підтримку з боку держави, особливо від місцевих органів влади - податкові та орендні пільги, рекламну підтримку тощо[1, c. 163-165].


Висновки

Аналіз показує, що при порівняно високій нормі заощаджень в Україні не сформувалась ефективна структура формування і використання заощаджень на інвестиційні цілі. Підтвердженням цього є те, що за 2003р. сформувалося чисте кредитування у сумі 15521 млн. грн., яке відповідає чистому придбанню фінансових активів (16792 млн. грн.) за мінусом чистого прийняття фінансових зобов'язань (6510 млн. грн.) скоректованого на статистичну розбіжність (5239 млн. грн.), тобто у 2003 р. Україна кредитувала інший світ.

За умов переходу до ринкової економіки, першорядне значення набуває проблема заощаджень, що визначає високу актуальність даного дослідження. Розмір чистого заощадження впливає на стабільність і якість економічного зростання, конкурентоспроможність економіки, а також можливість якнайшвидшого подолання кризової і депресивної фраз розвитку економічної системи.

Фритредерство (від англ. free trade - вільна торгівля) -1) напрямок в економічній теорії, політиці й господарській практиці, що спочатку виник в середовищі промислової буржуазії Великобританії в останній третині XVІІІ століття. Фритредерство проголошує свободу торгівлі й невтручання держави в приватнопідприємницьку сферу життя суспільства; 2) вільна торгівля.


Список використаної літератури

1. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. - К.: Знання , 2006. - 481 с.

2. Дратвер Б. Основи економічної теорії: (Матеріали для вивчення курсу): Навчальний посібник на допомогу студентам-заочникам/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. - 87 с.

3. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. - К.: Атіка, 2001. - 343с.

4. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . - 5-те вид. виправлене. - К.: Знання-Прес, 2004. – 614 с.

5. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. - К.: Алерта, 2005. - 510 с.

6. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. - К.: Каравела, 2007. - 447 с.

7. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. - 3-є вид. перероб. і доп.. - Вінниця: Тезис, 2003. - 340 с.

8. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . - К.: МАУП, 2005. – 323 с.





Реферат на тему: Формування заощаджень та сутність фритредерства (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.