Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Формування, розвиток та державне регулювання ринку праці в Україні (реферат)

Зміст

1. Формування і розвиток ринку праці в Україні

2. Система регулювання ринку праці України

3. Державне регулювання ринку праці в Україні

4. Державного регулювання ринку праці в Україні в умовах економічної кризи

Використана література

1. Формування і розвиток ринку праці в Україні

Трансформаційні процеси, що відбулися в економіці України, її відкритість та економічна стабілізація створили передумови та можливості вирішення фундаментальних завдань соціального розвитку, серед яких головне місце належить сприятливій кон'юнктурі ринку праці та досягнення продуктивної зайнятості.

Ринок праці є найбільш складним і динамічним елементом ринкової економіки. Тут не тільки переплітаються інтереси працівників і роботодавців, але і віддзеркалюються всі соціально-економічні, політичні й демографічні та інші процеси, що відбуваються у суспільстві.

Становлення повноцінного ринку праці – одна з найважливіших ланок у розвинутій ринковій економіці, що передбачає надання права кожній людині на вільний продаж своєї праці за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму. Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями.

Становлення і розвиток ринку праці України проходив під знаком його необхідної адаптації до економічної ситуації, яка характеризувалася, насамперед, триваючим спадом виробництва, значною фінансовою розбалансованістю економіки, недостатньою динамічністю заходів щодо реформування господарського механізму.

Формування та розвиток ринку праці, в Україні, на сучасному етапі відбувається під впливом певних особливостей:

1. Йдеться передусім про нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не тільки низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності.

2. Якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності в цілому. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили із попитом на неї є високий рівень безробіття, зокрема прихованого та часткового, та велика частка безробітних, які не мають роботи понад 1 рік.

3. Водночас нераціональною є галузева структура зайнятості. Йдеться передусім про надмірну питому вагу зайнятих у сільському господарстві та самозайнятих.

На тлі позитивних зрушень, пов'язаних передусім зі сприятливими економічними тенденціями, в Україні зберігається нераціональна структура зайнятості. Коли порівнювати її основні параметри з аналогами країн з розвиненою та перехідною економікою, то це свідчить про дуже значне скорочення обсягів промислового виробництва і відповідне зменшення попиту на робочу силу цієї галузі. Власне через це в Україні частка працівників промисловості істотно нижча, ніж у більшості економічно розвинених країнах. Виняток становлять тільки Франція та Швеція, у структурах зайнятості яких домінує сфера обслуговування. До того ж зберігається пріоритет добувних галузей, характерний для сировинних економік, а в Україні це частково є результатом розпаду СРСР.

4. Безумовною проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній сфері. Такий низький рівень трудових доходів та їх невиправдана диференціація неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності, наслідком якої стає низька трудова активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі праці та її повне чи часткове вилучення з основних життєвих цінностей.

Проте економічне зростання, яке характерне для України, на даному етапі, створило об'єктивні передумови для підвищення рівня зайнятості, реальних доходів населення, передусім заробітної плати, збільшення її частки у сукупних доходах населення. Так, за даними вибіркових обстежень населення з питань економічної активності, чисельність зайнятого населення віком 15-70 років за 9 місяців 2005 року становила 20,7 млн. осіб, що на 382,8 тис. більше, ніж у відповідному періоді попереднього року.

Рівень зайнятості населення у країні зріс з 56,8 % за 9 місяців 2004 року до 57,9 % за 9 місяців 2005 року. Заслуговують на увагу і тенденції щодо скорочення безробіття та підвищення матеріального забезпечення безробітних. З урахуванням значних темпів зростання мінімальної та середньої заробітної плати (більш ніж на третину порівняно з 2004 роком) збільшено розмір середньомісячної допомоги безробітнім, що становив у 2005 році 172,6 грн. на відміну від 132 грн. у 2004 році.

Крім цього, у наступні роки прогнозують й значні зрушення у сфері оплати праці. Ці зміни відбуватимуться за рахунок значних змін у використанні трудового потенціалу та перерозподілі їх за сферами прикладання праці. Однак втілення змін у життя не можливе без посиленого державного регулювання ринку праці, в Україні вони мають базуватись на таких основних напрямах:

- підвищенні якості робочої сили, для цього необхідно створити передумови щодо істотного підвищення мобільності робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла;

- реформування оплати праці, адже через обмеженість можливостей протягом найближчих років підвищити рівень заробітної плати за рахунок традиційних джерел необхідно повною мірою задіяти потенціал джерел, пов'язаних із реструктуризацією собівартості та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх;

- поліпшенні соціального захисту безробітних:

- забезпечити масштабне збільшення населенню (не тільки безробітним, а й тим, хто звертається до центрів зайнятості ще до втрати роботи) профорієнтаційних та консультаційних послуг;

- розширити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних на замовлення роботодавців під конкретні робочі місця;

- використовувати сучасні методи інформування працедавців щодо пропозиції робочої сили, а населення – щодо попиту на неї.

Таким чином, трансформація політики ринку праці, в майбутньому, для України, має бути спрямована на забезпечення достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на стимулювання його економічної активності, розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Розв'язання питань зайнятості, підвищення рівня життя і соціального захисту людей можливе тільки при умові виходу держави з економічної кризи, і тільки це стане вагомим чинником дальшого економічного зростання країни загалом.

2. Система регулювання ринку праці України

У перехідний період в Україні формування ринку праці неможливе без активного державного втручання. Основною формою його прояву в умовах сучасної економіки є державна політика регулювання ринку праці. У країнах з розвинутою ринковою економікою вона ототожнюється з комплексом заходів, що здійснюються мережею спеціальних державних установ з метою підтримання зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення нових робочих місць, а також з селективними заходами щодо надання можливості безробітним отримати та зберегти роботу.

Проведення ефективної державної політики на ринку праці сьогодні є особливо важливим завданням. Враховуючи, що національний ринок праці лише формується, пріоритетними у перехідній економіці України повинні бути ті заходи державної політики, що запобігають безробіттю (а не пом'якшують його наслідки), регулюють попит і пропозицію та підвищують гнучкість ринку праці, змінюють професійно-кваліфікаційну структуру робочої сили. Тобто головною передумовою становлення ефективного ринку праці в Україні є застосування інструментарію активної політики зайнятості.

Аналіз статистичних даних показує, що цей вид державної політики не є в Україні достатньо дієвим механізмом формування ринку праці. Така ситуація свідчить, на наш погляд, про неспроможність уряду оперативно реагувати на поглиблення кризи у сфері зайнятості, внаслідок чого ефективність державної політики залишається неефекивною.

Застосування економічних методів у функціонуванні та регулюванні ринку праці та зайнятості населення активно досліджується світовою економічною наукою. Вивченню цих питань присвячено чимало праць як вітчизняних так і зарубіжних вчених.

Дослідження з окресленої тематики здійснювали такі провідні українські вчені як Д.Богиня, І.Бондар, В.Васильченко, О.Грішнова, М.Долішній, А.Колот, В.Книш, Ю.Краснов, В.Куценко, Е.Лібанова, А.Мельник, В.Мікловда, О.Моргулець, У.Садова, Л.Семів, В.Онікієнко, І.Петрова, В.Петюха, В.Приймак, М.Семикіна, М.Чумаченко інші вчені. Проблеми зайнятості та ринку праці широко висвітлені і у працях закордонних вчених: Р.Еренберга, В.Іноземцева, Д.Рікардо, А.Пігу, Дж. Пері, Дж. Хікса та інших.

Разом з тим в існуючих наукових розробках виділяються ті чи інші аспекти регулювання та функціонування ринку праці і певною мірою відсутнє комплексне відображення застосування шляхів покращення зайнятості населення та формування ринку праці в цілому.

Сучасний механізм регулювання ринку праці нараховує величезну кількість важелів, методів та інструментів, вибір яких залежить від стану ринку праці на певний момент. Концептуально основне завдання регулювання ринку праці полягає в захисті добробуту людей, хоча може мати доволі різні цілі (зменшення безробіття, зміна структури зайнятості, ріст продуктивності праці, стримування сегментації те сегрегації робочої сили). Однак, на ринок праці покладається і ряд похідних завдань.

Так, згідно з визначенням Міжнародної Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР), метою державного регулювання ринку праці є:

- протидія безробіттю (в основі якої лежить застосування як активних, так і пасивних методів роботи);

- забезпечення доходів;

- здійснення соціальної допомоги (пом'якшення матеріальної скрути).

Досягнення поставленої мети можливе лише за умови вдосконалення головних напрямів регулювання ринку праці, які розглянемо більш детально.

Нераціональною є, передусім, структура заходів активної політики. Якщо у країнах з розвинутою ринковою економікою переважають такі програми як підвищення професійної та географічної мобільності, організація громадських робіт, перекваліфікація та перенавчання на робочому місці, то в Україні - посередництво при працевлаштуванні. Так, чисельність незайнятого населення, зареєстрованого в державній службі зайнятості, яке було охоплено заходами, пов'язаними з проведенням активної політики зайнятості у 2007 році становила 1 млн. чол. і зменшилася протягом 2004 - 2007 років на 16 %. За цей період працевлаштовано 3,1 млн. громадян. Чисельність осіб, які проходили професійну підготовку, становила 298,7,3 тис. осіб. Активізовано роботу з розширення обсягів громадських та сезонних робіт, в яких взяли участь 386,4 тис. чоловік (рис.1).

Як свідчать дані рисунка 1, одним з найбільш активних заходів соціального захисту населення є працевлаштування незайнятих громадян. Так, у 2007 році було працевлаштовано 87,4 % громадян, що у 6,5 рази більше 1997 року та у 1,7 разів більше, ніж у 2004 році. Зокрема, службою зайнятості у 2007 році працевлаштовано на підприємства, в установи і організації галузі торгівлі 12,4 % громадян, що на 35,4% більше, ніж у 1997 та 1998 роках.

Однак навіть така висока частка у структурі активної політики зайнятості послуг по працевлаштуванню не може бути свідченням ефективності цього виду заходів. Так, за оцінками спеціалістів Державної служби зайнятості (ДСЗ), не більше 15% осіб, що шукають роботу, звертаються за допомогою до державних інституцій, а решта самостійно вирішують проблеми свого працевлаштування. Значною мірою цьому сприяє низький рівень інституціоналізації сфери зайнятості. Головними інститутами ринку праці в Україні на регіональному рівні є органи Державної служби зайнятості. Їх потенціал є недостатнім для швидкого реагування на зміну кон'юнктури ринку праці. Регулююча роль центрів зайнятості поширюється не на всіх незайнятих, а лише на їх фіксовану частину. До них, здебільшого, звертаються безробітні, що не можуть працевлаштуватися самостійно або ж потребують соціальної допомоги. Навіть, незважаючи на зростання коефіцієнта реєстрації незайнятого населення з 39% у 2006 р. до 42% у 2007 році, необхідно визнати, що значний сегмент національного ринку праці ДСЗ не регулюється. Процеси на ньому відбуваються хаотично, безробітні поповнюють комерційні структури і часто переходять у сферу нерегламентованої зайнятості, тіньової економіки.

Причому така ситуація, на наш погляд, спричинена не стільки незначною матеріальною допомогою безробітним, скільки неефективністю програм працевлаштування. Адже діяльність ДСЗ зорієнтована на пошук робочих місць у тих сегментах ринку праці, що характеризуються низьким рівнем кваліфікації та заробітної плати.

В Україні покращення ситуації у сфері зайнятості пов'язане передусім з формуванням динамічного та гнучкого ринку праці. Пріоритетними у цьому відношенні повинні бути заходи, спрямовані на підвищення рівня його інституціоналізації та організованості. Відповідно до визначених пріоритетів необхідно створити розгалужену мережу інститутів ринку праці, покращити їх фінансування, кадрове та інформаційне забезпечення. У розпорядженні центрів зайнятості повинна бути оперативна інформація про всі групи населення, представлені на ринку праці. При цьому інформаційний масив повинен містити дані про основні аспекти функціонування ринку праці: масштаби пропозиції праці, її вартість та якість, структуру зайнятості (галузеву, за видами власності, соціально-демографічну), реальні обсяги безробіття тощо.

Діяльність державних установ ринку праці повинна також бути спрямована на приватний сектор, який створює в сучасних умовах найбільше нових робочих місць. В умовах фінансової кризи альтернативним шляхом підвищення гнучкості ринку праці є також розвиток мережі недержавних інститутів сфери зайнятості (кадрових агентств, бірж праці тощо). Вже зараз в Україні діє понад 400 таких установ, які за різними оцінками забезпечують від 20% до 30% обсягу послуг, пов'язаних з пошуком роботи.

Свідченням низької ефективності державної політики зайнятості є також недостатні обсяги такого виду активних програм, як підвищення кваліфікації та перенавчання кадрів. В Україні частка осіб, що приймали участь у цих програмах у 2006 - 2007 рр. зросла у загальній чисельності незайнятого населення з 3,6% до 10,5%, але вже упродовж 2007 р. знизилась до 5,2%. Причому навіть діючі програми професійного навчання є вкрай неефективними.

Отже, упродовж останніх років спостерігається значне погіршення ситуації у всіх напрямках системи професійного навчання, як у підготовці і перепідготовці кадрів, так і підвищенні кваліфікації. Така тенденція спричинена наступним:

- недостаньою динамікою обсягів фінансування програм навчання безробітних на ринку праці.

- значним погіршенням фінансового становища та зростанням частки збиткових підприємств (з 37,7% у 2004 р. до 38,2% у 2007р.). Зрозуміло, що підприємства, більше половини яких є банкрутами, не здатні самостійно організувати професійне навчання, підвищення та перекваліфікацію кадрів на належному рівні;

- зменшенням чисельності установ, що забезпечують реалізацію програм перекваліфікації безробітних.

Незначна частка у її структурі програм професійного навчання та перекваліфікації безробітних зумовлюють негнучкість національного ринку праці, його нездатність швидко адаптуватися до нових економічних умов, неможливість зміни застарілої професійно-кваліфікаційної структури, що призводить до збільшення розмірів безробіття та його тривалості. Якщо, у Німеччині до 2/3 безробітних проходить перенавчання, то в Україні у 2004-2007 рр. цей показник становив лише 7,5%.

І це, незважаючи на те, що однією з найбільш гострих проблем у перехідній економіці України є зростання невідповідності між професійно-кваліфікаційною структурою робочої сили та якісними характеристиками вільних робочих місць.

Необхідність створення чіткої системи регулювання зайнятості зумовлена також тим, що значна частина населення, яка знаходиться тривалий час у стані відкритого або прихованого безробіття не може працевлаштуватися навіть за умови наявності попиту на їхні професії через декваліфікацію (втрату наявної у них раніше кваліфікації).

Заходи, спрямовані на підвищення ефективності програм перекваліфікації на ринку праці повинні передбачати:

- створення режиму найбільшого сприяння для перекваліфікації працівників безпосередньо на підприємствах (зокрема, через звільнення коштів, що витрачаються на ці цілі від оподаткування, надання пільгових цільових кредитів тощо);

- законодавче та організаційне сприяння розвитку мережі центрів перекваліфікації при закладах вищої освіти, як державної, так і недержавної форми власності;

- відновлення роботи регіональних центрів перепідготовки, навчання та професійної орієнтації;

- залучення до програм перекваліфікації не лише офіційно зареєстрованих безробітних, але й осіб, що працюють в умовах вимушеної неповної зайнятості. Так, згідно з даними опитування, проведеного спеціалістами, 48,1% осіб, що перебували у вимушених відпустках, найбільш ефективною формою виходу зі стану прихованого безробіття вважають можливість перекваліфікації.

Пріоритетним напрямом державного регулювання ринку праці в умовах перехідної економіки України є забезпечення зайнятості молоді. Ця категорія населення є найбільш вразливою та соціально незахищеною в сучасних умовах господарювання. Зрозуміло, що в період незначного зростання обсягів національного виробництва на ринку праці розгортається конкуренція за робочі місця, яку виграють ті працівники, що мають професійний досвід та конкурентоспроможні професії. За цих умов молодь, що не встигла набути професії, кваліфікації або трудового досвіду є неконкурентоздатною на ринку праці і тому найчастіше опиняється у стані безробіття. Статистичні дані свідчать, що державна політика зайнятості щодо молоді є недостатньо ефективною (табл. 1).

Як свідчать дані таблиці, з року в рік все менша кількість молодих людей звертається по допомогу у працевлаштуванні до служб зайнятості. Так, кількість молодих людей, що перебували на обліку у службах зайнятості зменшилася у 2007 році у порівнянні з 2006 роком на 11,8 %, при цьому кількість працевлаштованих громадян збільшилася на 14,5 %.

Покращити ситуацію щодо забезпечення зайнятості молоді можна за рахунок:

- удосконалення системи професійної орієнтації серед молоді, у першу чергу учнівської та студентської;

- розвиток мережі молодіжних бірж праці, профконсультаційних служб, агентств з працевлаштування молоді;

- підвищення конкурентоздатності молоді на ринку праці через збільшення строку її професійного навчання, законодавче та фінансове стимулювання освоєння молоддю другої та третьої професії.

Наступним важливим напрямом забезпечення зайнятості молоді в умовах економічної кризи є також залучення її до сфери підприємницької діяльності. Завданням держави у цьому відношенні є фінансова підтримка молодіжного підприємництва за допомогою субсидіювання, надання пільгових кредитів, консультаційних послуг тощо. Вона може здійснюватися за рахунок коштів загальнодержавного та місцевого бюджетів, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФЗДСС), Державного інноваційного фонду, Українського фонду підтримки підприємництва, Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств.

Ефективність програм працевлаштування молоді за допомогою розвитку молодіжного підприємництва підтверджується досвідом країн з перехідною економікою. Наприклад, в Угорщині безробітній молоді, що вирішила розпочати власний бізнес, надається матеріальна допомога у вигляді субсидії або пільгового кредиту. При цьому її розмір дорівнює величині допомоги по безробіттю і встановлюється на півроку. Крім цього молодому підприємцю на 50% компенсуються витрати, пов'язані з консультацією спеціалістів, професійною підготовкою в межах навчального закладу, а також повертається половина річних виплат по кредиту. У Польщі банки надають безробітній молоді пільгові позики на умовах повернення 50%-75% їх суми. При цьому різниця відшкодовується за рахунок коштів міських центрів зайнятості, які визначають фінансову політику на ринку праці.

Доступність таких позик є необмеженою, але для їх отримання, зазвичай, потрібно представити бізнес-план. Значною мірою ефективність державної політики зайнятості визначається обсягом її фінансування, що в Україні здійснюється за рахунок коштів ФЗДСС.

У Львівській області загальні видатки з фонду зайнятості у 2007 році становили 187 млн. грн. і були більшими проти 2005 року на 31,3 %. Такі показники є доволі низькими у порівнянні не лише з високорозвинутими країнами, але і країнами з перехідною економікою. Так, видатки уряду Угорщини на реалізацію програм зайнятості упродовж періоду високого рівня безробіття у другій половині 1990-х рр. становили 1,2% ВВП. Аналогічні видатки уряду Польщі становили 2,2% ВВП, Словаччини - 1,3% ВВП. Недостатній обсяг видатків на реалізацію програм державної політики зайнятості зумовлений, передусім, недостатньою кількістю надходжень до ФЗДСС (табл. 2).

*Розраховано за даними Львівського ОЦЗ

Негативною тенденцією у використанні коштів ФЗДСС є зменшення питомої ваги виплат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації безробітних. Так, питома вага цієї роботи у загальних видатках ФЗДСС становила у 2007 році 4,3 %, і зменшилася у порівнянні з 2006 роком на 0,9%. Позитивним явищем за 2005-2007 рр. у даній ситуації є збільшення матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації у 1,9 разів, надання працедавцям дотацій на створення додаткових робочих місць - у 1,6 разів (рис. 2).

На фінансування заходів державної політики зайнятості негативно впливає також статус ФЗДСС, який втратив фінансову самостійність, а його кошти увійшли до складу бюджету. Такий крок є нелогічним, оскільки він позбавляє державні програми зайнятості необхідної гнучкості та створює можливість для нецільового використання ресурсів фонду.

Окрім цього необхідно враховувати, що за стан справ на ринку праці відповідає Державна служба зайнятості (ДСЗ), а кошти на політику зайнятості виділяються Державним казначейством. Як наслідок, низьким є ступінь використання коштів ФЗДСС, оскільки він залежить від надходжень не до самого фонду, а з бюджету до фонду. Проте залежність ФЗДСС від Держаного бюджету не спричинила недофінансування заходів політики зайнятості і виникнення дефіциту коштів. Підтвердженням цього є те, що у 2007 році виплата допомоги безробітним становила 50,2% (від загальної суми коштів ФЗДСС), і зменшилася у порівнянні з 2006 роком на 4,9% (табл.2).

Про недоліки державної політики зайнятості в Україні свідчить не лише динаміка видатків ФЗДСС, але й їх структура (рис. 2). Її аналіз дозволяє зробити висновок про те, що в Україні упродовж останніх років реалізується модель пасивної політики зайнятості. Якщо раніше співвідношення між видатками на пасивну та активну політику було на користь останніх, то, починаючи з 2004 р., ситуація різко змінилася.

Так, починаючи з 2005 р. більші обсяги фінансування пасивної політики зайнятості призвели до підвищення її ефективності, хоча цей вид політики практично не виконує в умовах перехідної економіки України функцію соціального захисту. При цьому слід враховувати, що заходами пасивної політики зайнятості на вітчизняному ринку праці охоплені навіть не усі офіційно безробітні. Як наслідок, серед тих, хто отримує допомогу переважають низькооплачувані, менш конкурентоздатні на ринку праці категорії населення. Висококваліфіковані працівники, зазвичай, не звертаються до послуг служб зайнятості, а шукають роботу самостійно, дуже часто у сфері тіньової економіки.

Отже, сучасний стан національного ринку праці створює необхідність підвищення ефективності пасивної політики зайнятості. На наш погляд, пріоритетними у цьому відношенні повинні стати заходи, спрямовані на покращення фінансування системи соціального захисту від безробіття. У зв'язку з цим, з 1 січня 2005 року запроваджено нові умови визначення страхових внесків на випадок безробіття. Законом України ліквідується Державний фонд сприяння зайнятості населення, правонаступником якого є Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (ФЗДСС). Згідно цього допомога надається на рівні не нижчому за прожитковий мінімум, а також гарантується надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Пріоритетним у цьому відношенні є створення ефективної загальнодержавної обов'язкової системи соціального страхування на випадок безробіття. Для цього, насамперед, необхідно:

- запровадити такі механізми страхування від безробіття, які б передбачали поєднання принципу солідарності з накопиченням певної частини внесків на індивідуальних рахунках платників. При цьому та частина страхових платежів, що сплачується працедавцем з фонду оплати праці, повинна акумулюватись у ФЗДСС, а та, що сплачується найманими працівниками з заробітної плати, на індивідуальних накопичувальних рахунках. За таких умов, у разі втрати роботи, величина допомоги по безробіттю повинна залежати не лише від трудового та страхового стажу працівника, але й від суми його страхового внеску. Такий механізм, на наш погляд, сприяв би легалізації тіньової економіки та зацікавленості працівників у сплаті страхових зборів.

Створення ефективної системи страхування на випадок безробіття потребує також реформування механізмів управління ФЗДСС. Першочерговими у цьому відношенні повинні стати заходи, спрямовані на:

- забезпечення у процесі управління паритетного та пропорційного представництва інтересів держави, застрахованих осіб та підприємців. Тобто керівні органи Фонду (Правління, Наглядова рада) повинні формуватись з представників уряду, профспілок та об'єднань працедавців. Ми вважаємо, що такий захід сприятиме також формуванню в Україні системи соціального партнерства;

- забезпечення максимально можливої незалежності керівництва Фонду сприяння зайнятості від парламенту, уряду, політичних партій, бізнес-структур тощо. Зокрема, членів Правління ФЗДСС доцільно призначати на тривалий термін, який повинен бути визначений чинним законодавством.

Державна політика зайнятості повинна бути більшою мірою спрямована на створення нових продуктивних робочих місць. Саме політика створення робочих місць в Україні е однією з найменш ефективних. Зрозуміло, що така ситуація зумовлена зменшенням надходжень до ФЗДСС. Однак, навіть в умовах фінансової кризи, політика створення нових робочих місць могла б реалізуватися за допомогою використання непрямих економічних важелів (податкових пільг, розвитку малого та середнього бізнесу, залучення іноземних інвестицій), фінансового стимулювання підприємств при працевлаштуванні ними безробітних, особливо неконкурентоздатних на ринку праці верств населення (випускників шкіл, інвалідів).

Таким чином, формування національного ринку праці неможливе без ефективної державної політики зайнятості. В умовах перехідного періоду вона повинна бути спрямована на забезпечення гнучкості ринку праці, зміну професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, підвищення мобільності працівників, регулювання сегмента прихованого безробіття, легалізацію неформальної і нелегальної зайнятості, а також стимулювання трудової активності населення та попиту на працю. Забезпечення зайнятості залежатиме від зростання обсягів виробництва та інвестицій, спрямованих на створення нових робочих місць, тому важливим напрямом державної політики у сфері зайнятості стає забезпечення взаємозв'язку заходів економічного розвитку, бюджетної та податкової політики. Основними напрямами державної політики у сфері формування професійноосвітнього потенціалу населення повинні стати:

1) оптимізація мережі навчальних закладів вищої, професійно-технічної, післядипломної освіти різних форм власності та розширення переліку професій для підготовки в них спеціалістів і робітників відповідно до потреб економіки;

2) удосконалення механізму формування державного замовлення в системі вищої та професійно-технічної освіти з метою забезпечення потреб економіки у спеціалістах і кваліфікованій робочій силі та соціальної підтримки вразливих верств населення;

3) запровадження системи безперервного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації економічно активного населення працездатного віку.

Отже, регулювання зазначених вище питань є необхідною передумовою позитивних зрушень на ринку праці. Основними напрямами державної політики зайнятості на сучасному етапі розвитку повинні стати розширення сфери прикладання праці, формування сприятливого підприємницького середовища, підвищення соціальної захищеності громадян – усе це належить до стратегічних цілей державної політики.

3. Державне регулювання ринку праці в Україні

У кінці 2005 року Україна одержала статус країни з ринковою економікою. І сьогодні дуже важливим є здійснення ринкових реформ як в економічній, так і в соціальній сферах суспільства. Особливу увагу необхідно приділити, насамперед, регулюванню зайнятості та ринку праці загалом. Глибоке знання фундаментальних основ економіки праці відіграє ключову роль в розумінні безлічі соціальних проблем та явищ.

Протягом останніх років в економіці та політичному житті України відбулися трансформаційні процеси, які відзначилися також і на ринку праці та у сфері зайнятості населення. Зокрема, відбулося піднесення економічної активності населення, скорочення рівня безробіття, зменшилась кількість зневірених у пошуках роботи незайнятих громадян працездатного віку, зріс попит на робочу силу з боку суб'єктів господарювання, збільшились обсяги працевлаштування незайнятого населення, у тому числі за рахунок введення нових робочих місць, відбулося зростання середньомісячної допомоги безробітнім.

Дані позитивні тенденції свідчать не тільки про піднесення економіки, а й про підвищення ефективності механізму державного регулювання ринку праці та зайнятості населення. Механізм регулювання ринку праці має задіяти економічні стимули, котрі сприяють соціально-економічному розвитку держави. Головним завданням механізму регулювання ринку праці та зайнятості населення є забезпечення ефективного використання наявної робочої сили для отримання максимального економічного і соціального ефекту.

Державне регулювання ринку праці – система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили. Для здійснення цих заходів держава використовує економічні, адміністративні та правові важелі. Економічними важелями регулювання ринку праці й зайнятості населення є пільги підприємствам, що створюють додаткові робочі місця для громадських робіт, а також оптимізація заробітної плати робітників з урахуванням ціни мінімального споживчого попиту, допомоги у зв'язку з безробіттям на рівні фізіологічного мінімуму споживання та рівня заробітної плати й ціни робочої сили.

Серед важелів державного регулювання помітну роль відіграє пільгове оподаткування підприємств, які залучають до роботи молодь, інвалідів та інших неконкурентоспроможних громадян.

Розвиток ринку праці потребує створення правових важелів державного регулювання через внесення змін до законодавчих актів про працю, закріплення заробітної плати як ціни робочої сили, відповідності рівня заробітної плати рівню цін на споживчому ринку (мінімальна заробітна плата має дорівнювати фізіологічному мінімуму споживання). Як відомо, в Україні законодавчу основу програми захисту населення закладено у Законі України "Про зайнятість населення" та "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а також державній програмі зайнятості. Ці закони визначають правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

До адміністративних важелів регулювання ринку праці та зайнятості належать:

- упровадження активної та пасивної політики на ринку праці України та її регіонів через організацію громадських робіт;

- створення страхових фондів на випадок безробіття;

- перекваліфікація робітників на потребу ринку і виплати допомоги та кредитів безробітним і членам їх сімей;

- створення центрів з підготовки кадрів при центрах сприяння зайнятості.

Визначальними напрямками прямого економічного впливу держави на розвиток ринку праці в Україні є такі:

- формування оптимальних нормативів пільгового оподаткування підприємствам, які створюють додаткові робочі місця для громадських робіт і фонди страхування на випадок безробіття;

- формування оптимальних нормативів пільгового оподаткування та застосування пільгових кредитів для підприємств, що влаштовують на роботу жінок, молодь, інвалідів та інших осіб, які підпадають під 5-відсоткову квоту. Водночас нормативні штрафи та санкції мають застосовуватись до підприємств, що відмовляють у влаштуванні на роботу зазначеним особам. Механізм дії цих важелів має бути законодавчо врегульовано;

- оптимізація заробітної плати робітника з урахуванням ціни мінімального споживчого кошика. Цей норматив та механізм його дії мають визначатися виходячи з цін мінімального споживчого кошика для робітника та членів його сім'ї, які перебувають на його утриманні, та ціни робочої сили. Зазначений норматив має враховувати також регіональний рівень цін на споживчі товари та особливості змін ціни робочої сили на регіональному ринку праці;

- оптимізація нормативу допомоги через безробіття на рівні фізіологічного мінімуму споживання на безробітного та членів його сім'ї, які перебувають на його утриманні;

- дотації підприємствам, що створюють центри підготовки та перепідготовки кадрів на потребу ринку. Механізм надання таких дотацій має враховувати регіональний попит на робітників певної спеціальності в регіоні та якість підготовки кадрів.

Ще одним напрямком державного впливу на ринок праці є державні контракти. Їх укладають між державою та підприємствами і спрямовують на створення додаткових робочих місць, пом'якшення наслідків безробіття, створення робочих місць на громадських роботах регіонального масштабу. Державні контракти мають ураховувати стан ринку праці на перспективу, інших сегментних ринків і розвиток демографічної ситуації в регіоні.

Сучасний стан ринку праці та зайнятості в Україні зображено в табл. 1. Аналізуючи дані таблиці, можна зробити такі висновки: економічно активне населення у віці від 15-70 років у 2005 році, порівняно з 2000 роком, зменшилось на 550 тис. осіб, кількість зайнятого населення збільшилось на 505 тис. осіб. Чисельність безробітних, порівнюючи за аналогічний період, зменшилась на 1055 тис. осіб, рівень безробіття зменшився на 4,4 %. Загалом можна простежити позитивні тенденції розвитку ринку праці, зростає попит на працю, відбувається поступове зниження рівня безробіття, що по-своєму свідчить про ефективну політику держави у сфері зайнятості та ринку праці, головною стратегічною метою якої є продуктивне використання виробничого і людського потенціалів країни, зростання продуктивності праці та життєвого рівня населення на базі позитивної економічної динаміки.

4. Державного регулювання ринку праці в Україні в умовах економічної кризи

Ринкова система господарювання не є ідеальною моделлю суспільного розвитку, їй характерні певні обмеження, ризики та загрози, які спричиняють такі соціальні негаразди, як безробіття, соціальну нерівність, нестабільність ринкової кон'юнктури. Мінімізація цих явищ потребує державного втручання у сферу обігу робочої сили, її відтворення. Процеси, що відбуваються у сфері зайнятості населення, опосередковуються ринковими відносинами, а це означає, що вони перебувають під впливом невизначеності та ризиковості, а відтак потребують активного регулювання з боку держави.

Проблеми аналізу й регулювання ринку праці привертали увагу багатьох науковців, зокрема А. Баланди, Г. Джегур, В. Міненко, Ю. Чернявської, І. Шост, та ін. Проте питання виходу з кризи, державного регулювання ринку праці в період посилення економічної кризи та її наслідків залишаються недостатньо розробленими.

Економічна криза в Україні позначилася стрімким скороченням обсягів виробництва та зменшенням попиту на робочу силу. Чисельність зайнятого населення працездатного віку за період 2000-2008 рр. зросла лише на 731 тис. осіб або на 3,9 %, чисельність безробітних зменшилася на 1206 тис. осіб. У 2008 р. порівняно з 2007 р. чисельність безробітних зросла на 0,5 % Так, у 2000 р. чисельність зайнятого населення працездатного віку становила 18520,7 тис. осіб, безробітного населення працездатного віку – 2630 тис. осіб, а у 2008 р. – 19251,7 тис. осіб і 1424,0 тис. осіб відповідно (табл., рис.).

Основною причиною повільного росту чисельності зайнятих і спаду безробітних є відсутність досвіду державного регулювання зайнятості в ринкових умовах. У період економічної кризи значні перешкоди виникають через недостатнє фінансування інноваційної діяльності, яка сприяє оновленню робочих місць та приведенні їх стану у відповідність до вимог високотехнологічного виробництва.

На сучасному етапі кількість зареєстрованих безробітних на 1 січня 2010 р. становила 531,6 тис. осіб, або 27,6 % усіх безробітних працездатного віку (за методологією МОП). Рівень зареєстрованого безробіття загалом по країні за грудень 2009 р. зріс на 0,1 % і на 1 січня 2010 р. становив 1,9 % населення працездатного віку. Навантаження незайнятого населення, яке перебувало на обліку державної служби зайнятості, зросло з 71 особи на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) на кінець листопада 2009 р. до 82 осіб на кінець грудня. За сприяння державної служби зайнятості у грудні 2009 р. було працевлаштовано 34,7 тис. осіб, що на 10 тис. осіб менше, ніж у листопаді.

Статистичні дані відображають позитивні тенденції, що відбулися на ринку праці, щодо збільшення зайнятості й скорочення безробіття. Кількість зареєстрованих безробітних на 1 квітня 2010 р. становила 505,2 тис. осіб. Рівень зареєстрованого безробіття загалом по країні за березень 2010 р. знизився на 0,1 % і на 1 квітня 2010 р. становив 1,8 % населення працездатного віку. Навантаження незайнятого населення, яке перебувало на обліку державної служби зайнятості, зменшилося з 83 осіб на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) на кінець лютого 2010 р. до 71 особи на кінець березня. За сприяння державної служби зайнятості у березні 2010 р. було працевлаштовано 66,4 тис. осіб, що на 24,8 тис. осіб більше, ніж у лютому.

Однак посилюються соціальні та економічні наслідки безробіття. Це може призвести до зниження рівня доходу в майбутньому через втрату кваліфікації. Внаслідок цього зменшаться шанси знайти високооплачувану, престижну роботу.

Цю проблему можна вирішити завдяки зміцненню державного механізму регулювання праці. Серед науковців немає одностайності думок з приводу визначення сутності поняття "державний механізм регулювання ринку праці". Загальновизнано, що він має бути спрямований на стимулювання зростання якості робочої сили та забезпечення його робочими місцями. Основні розбіжності стосуються визначення сфери його дії та важелів. Зокрема, Г.В. Джегур вважає, що державний механізм регулювання зайнятості населення в умовах формування соціально зорієнтованої економіки – це система заходів (соціального, економічного, фінансового, правового, організаційного, психологічного характеру) держави стосовно забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили.

Можна погодитись з В.Л. Міненко, що державне регулювання ринку праці, поряд з ринковими механізмами саморегулювання (попиту, пропозиції робочої сили, заробітної плати), охоплює: регулювання трудових відносин між роботодавцями і працівниками; регулювання соціальних відносин між роботодавцями і працівниками, зокрема соціальне забезпечення; регулювання пропозиції робочої сили і робочих місць; регулювання розвитку людського капіталу на стадії його формування і використання; регулювання розподілу і перерозподілу робочої сили за галузями і територіями країни та регіону з метою ефективного її використання.

Реалізація державного механізму регулювання ринку праці в умовах економічної кризи полягає у регулюванні кількості робочих місць у територіальному та галузевому аспектах, процесів найму, вивільнення робочої сили, санітарно-гігієнічних умов праці, продуктивності та ефективності праці. Регулюючи трудові відносини між роботодавцями і працівниками, держава своїми законами і нормативними актами забезпечує рівні права всіх учасників під час прийняття на роботу і звільнення. Захисні дії держави на ринку праці враховують також допомоги з безробіття, пенсійне забезпечення, організацію системи страхування.

Зазначимо, що держава широко запроваджує не тільки важелі соціального спрямування, а також цільове субсидування, яке охоплює пільгові кредити, програми фінансової допомоги підприємствам. В умовах економічної кризи можна запровадити конкурсне субсидування роботодавців, що заохочуватимуть їх створювати нові та зберігати наявні робочі місця, збільшувати кількість працюючих, підвищувати ефективність виробництва та використання робочої сили. На загальнодержавному та регіональному рівнях в Україні проводиться щорічний Всеукраїнський конкурс на звання "Кращий роботодавець року".

Науковці також виокремлюють такі важелі державного регулювання ринку праці, як часткове відшкодування витрат роботодавця з оплати праці, програми фінансової допомоги підприємцям, державні витрати на закупівлю товарів і послуг, податкові пільги, повне або часткове звільнення від податків, створення умов для праці талановитих співвітчизників та науковців з метою припинення еміграційних процесів цих категорій населення, створення надійного механізму захисту інтелектуальної власності та ін.

Дослідивши окремі напрямки механізму державного регулювання ринку праці, можна зробити висновок, що на сучасному етапі необхідно перейти з пасивної політики, яка спрямована на допомогу держави з безробіття, до активної інвестиційної політики створення нових робочих місць, їх модернізації, перепідготовки незайнятого населення, спрямування на інтенсивний розвиток виробництва та впровадження інновацій.

Використана література:

1. Гринкевич С.С., Кавуза О.І. Формування і розвиток ринку праці в Україні, напрями його регулювання / Науковий вісник, 2006, вип. 16.3, с.172-175

2. Іляш О.І. Особливості системи регулювання ринку праці України

3. Гринкевич С.С., Смолярчук І.О. Важелі державного регулювання ринку праці в Україні / Науковий вісник, 2006, вип. 16.3, с.141-144

4. Студ. Ю.П., Заярна Н.М. Шляхи і напрямки державного регулювання ринку праці в Україні в умовах економічної кризи / Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.8, с.195-198





Реферат на тему: Формування, розвиток та державне регулювання ринку праці в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.