Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Формування моделі сталого розвитку суспільства (реферат)

Зміст

1. Дослідження феномену сталого розвитку крізь призму системної парадигми

2. Теоретичні засади формування моделі сталого розвитку суспільства

Використана література

1. Дослідження феномену сталого розвитку крізь призму системної парадигми

Сучасні тенденції розвитку світової спільноти характеризуються масштабними соціо-екологічними та економічними трансформаціями під впливом науково-технічного та соціального прогресу, який знайшов відображення майже у всіх сферах людської діяльності. Поряд із позитивними тенденціями в соціально-економічному розвитку цивілізаційний світ постійно зіштовхується з глобальними проблемами та загрозами, ймовірність яких зростає на зламі тисячоліть. Так, диспропорції у світовій фінансовій системі призвели до глобальної економічної кризи та уповільненню темпів росту світової економіки. Високий ступінь забруднення навколишнього середовища внаслідок загрозливої діяльності суб'єктів господарювання призводить до руйнування природних екосистем, що викликає чисельні природні та техногенні катастрофи, глобальні епідемії, катаклізми, демографічні, енергетичні, продовольчі проблеми.

Безпрецедентність появи стратегічних викликів в діяльності організацій значною мірою обумовлена негативним впливом їх соціально-економічної діяльності на стан навколишнього середовища, що визначає актуальність трансформації існуючих управлінських парадигм. Обов'язковість врахування екологічного імперативу в діяльності організацій наповнює традиційні парадигми управління організаціями новим концептуальним змістом, що об'єктивно обумовлює становлення та розвиток іншої парадигми, яка б вирішувала нові завдання сучасними методами, відмінними від тих, що використовуються в рамках інших широко розповсюджених сучасних парадигм.

Проблематика забезпечення сталого розвитку висвітлюється в чисельних працях закордонних та вітчизняних вчених. У світовій економічній науці сформовано понятійно-категоріальний апарат сталого розвитку, розроблено методологію вимірювання сталого розвитку та інші фундаментальні надбання. Проте значна кількість наукових праць у цьому напрямку характеризує модель сталого розвитку на рівні країни, виключаючи системологізацію засад сталого розвитку на різних рівнях економічної системи.

Метою роботи є дослідження генези феномену сталого розвитку та здійснення на цій основі системологізації засад сталого розвитку крізь призму системної парадигми.

Глибоке розуміння ґенези парадигми сталого розвиту організації на сучасному етапі розвитку економічної науки вимагає проведення ґрунтовного аналізу феномену сталого розвитку організації. Появу терміну «сталий розвиток» (від англ. sustainable development) ув'язують з ім'ям прем'єр-міністра Норвегії Гру Харлем Брундланд, яка сформулювала його в звіті «Наше спільне майбутнє», що було підготовлено для ООН і опубліковано у 1987 р. Міжнародною комісією з навколишнього середовища і розвитку.

З іншої точки зору, в основу поняття «sustainable development» (сталий розвиток) було закладене словосполучення «sustainable state society» (суспільство сталого стану), яке ввів у науковий обіг У.Офулс. Умова сталого розвитку суспільства була в свою чергу сформульована Д.Хартвіком, який в якості підґрунтя забезпечення сталого розвиту суспільства розглядав інвестування ренти від використання природних ресурсів у відтворюваний капітал, освіту та охорону навколишнього середовища. Ідеї сталого розвитку суспільства знайшли свою математичну інтерпретацію в глобальній моделі світової динаміки, яка була вперше розроблена Дж. Форрестером. На основі цієї моделі Д. Медоузом був зроблений прогноз, згідно якому через 75 років сировині ресурси планети будуть вичерпаними, а людство зіштовхнеться з техногенною та екологічною кризами.

В науковій літературі існує більш ніж 50 трактувань поняття «сталий розвиток». Досліджуючи етимологію цього поняття, можна виділити різні групи визначень. З економічної точки зору сталий розвиток передбачає підтримуваний еколого-економічний розвиток, що не загрожує вичерпанням існуючих ресурсів для майбутніх поколінь; в екологічному контексті сталий розвиток - це підтримувана різноманітність окремих видів в екосистемах, що експлуатуються або знаходяться під тим чи іншим антропогенним впливом; а у площині біологічної науки сталий розвиток - це підтримувана продуктивність біологічних ресурсів.

Усі ці визначення є дещо суперечливими. Найбільш розповсюдженим варіантом тлумачення поняття «сталий розвиток» є запропоноване його визначення на конференції ООН у Ріо-де-Жанейро. Сталий розвиток у формулюванні ООН - це розвиток суспільства, що дозволяє задовольняти потреби нинішнього покоління, не наносячи при цьому шкоди можливостям майбутніх поколінь для задоволення їхніх потреб.

Сталий довгостроковий розвиток являє собою не незмінний стан гармонії, а скоріше, процес змін, у якому масштаби експлуатації ресурсів, напрямок капіталовкладень, орієнтація технічного розвитку й інституціональних змін узгоджуються з нинішніми і майбутніми потребами.

Вважається, що в основу формування концепції сталого розвитку покладено ґрунтовні наукові розробки про ноосферу видатного вченого В.І. Вернадського. Як засвідчує теорія та практика, на зломі століть теорія ноосфери виявилася необхідним підґрунтям для розробки триєдиної концепції сталого еколого-соціально-економічного розвитку. Узагальнення цієї концепції були зроблені на всесвітніх саммітах ООН, за участю більш ніж 180 країн світу, багатьох міжнародних організації та провідних вчених у 1992 році в Ріо-де- Жанейро. Отже, новітня концепція системно об'єднала три головні компоненти сталого розвитку суспільства: економічну, природоохоронну та соціальну.

Сталий являє собою процес змін, у якому масштаби експлуатації ресурсів, напрямок капіталовкладень, орієнтація технічного розвитку й інституціональних змін узгоджуються з нинішніми і майбутніми потребами. Під сталим розвитком також розуміють соціо-еколого- економічний збалансований розвиток певних територій і розташованих на них міських і сільських поселень (населених пунктів), спрямований на узгоджене формування та функціонування економічної, соціальної і екологічної складових цього розвитку на основі раціонального використання всіх видів ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково- технічних, інформаційних тощо).

В результаті дослідження ґенези парадигми сталого розвитку нами сформульоване власне визначення даного феномену. Сталий розвиток організації - це соціально- орієнтований інновативний процес розвитку організації, спрямований на забезпечення економічної ефективності та реалізацію засад соціально відповідальної діяльності шляхом гармонізації соціальних, екологічних та економічних інтересів.

За твердженням фундаторів доктрини сталого розвитку, вельми утрудненим завданням є досягнення системної узгодженості економічної, соціальної та екологічної складових сталого розвитку. Так, взаємозв'язок соціальної та екологічної складових призводить до необхідності збереження однакових прав нинішніх та майбутніх поколінь на використання природних ресурсів. Взаємодія соціальної та економічної складових вимагає досягнення справедливості при розподілу матеріальних благ між людьми та надання цілеспрямованої допомоги бідним прошаркам суспільства. А взаємозв'язок екологічної та економічної складових вимагає проведення вартісної оцінки техногенних впливів на навколишнє середовище. Вирішення даних завдань є становить виклик для урядів країн світу, міжнародних організації, вчених і всього прогресивного людства.

В рамках всесвітньо визнаних пріоритетів сталого розвитку суспільства актуалізується проблематика вирішення соціо-еколого-економічних протиріч в площині діяльності підприємств. Адже поряд із домінантністю державних інститутів регулювання сталого розвитку країни особливу імперативність має забезпечення ефективного функціонування первинних ланок економічної системи - організацій на засадах інноваційно-орієнтованого сталого розвитку.

Розглядаючи проблему системної узгодженості пріоритетів сталого розвитку на рівні підприємства, зазначимо, що особливої уваги набувають питання дослідження та вдосконалення системних завдань управління сталим розвитком підприємства. Формування системних завдань сталого розвитку має здійснюватися на системній основі крізь призму гармонізації соціо-еколого-економічних пріоритетів. Це потребує розвитку системної методології дослідження протиріч сталого розвитку, яка випливає з системної парадигми.

Наукова парадигма включає базові передумови, методи дослідження, прийняті в тій чи іншій науці, а також уявлення вчених про способи вирішення наукових проблем. Розвиток певної галузі знань являє собою послідовну зміну наукових парадигм, в процесі якої здійснюється перегляд базових теоретичних понять. При цьому теоретичні моделі управління організаціями відповідають певним етапам становлення та розвитку парадигм, зміна яких пов'язана зі зміною формацій.

Важливою складовою зміни парадигм є радикальна зміна превалюючого управлінського мислення щодо найбільш ефективного механізму ведення бізнесу. По досягненню меж зростання відповідної парадигми взаємодія техніко- та соціально- економічної сфер призводить до кристалізації нової парадигми, яка революціонізує суспільне виробництво.

За словами видатного вченого Я.Корнаі, «системна парадигма концентрує увагу на великих, унікальних, неповторювальних соціальних змінах подібного типу. Системна парадигма є підґрунтям для формування відповідних прогнозів та передбачення майбутнього». Дослідження зміни парадигм у тривалому проміжку часу базується на засадах системності та відповідає головному критерію системної парадигми - критерію тривалості, який відображає досліджуваність причинно-наслідкових зв'язків між різними явищами у довгостроковому періоді.

Розкриваючи сутність феномену сталого розвитку крізь призму системної парадигми, зазначимо, що сучасною провідною парадигмою також вважається інноваційна парадигма.

Не заперечуючи імперативність інноваційної парадигми, відзначимо, що парадигма сталого розвитку є іншою за своїм змістом та значимістю. У цьому контексті відома динамічна схема Т.Куна щодо розвитку нормальної науки в рамках існуючої парадигми з обов'язковою появою наукової революції, що призводить до виникнення нової парадигми є нетиповою для суспільних наук. Використання нами терміну «парадигма» у більш вузькому сенсі припускає можливість існування альтернативних парадигм в суспільних науках, які грають конструктивну, прогресуючу роль. У цьому зв'язку системну парадигму поряд із парадигмою сталого розвитку та еволюційно-інноваційною парадигмою варто розглядати як прогресивну парадигму пізнання та сприйняття світу, що є альтернативною для сучасних парадигм суспільного розвитку.

На відміну від інших парадигм у природних або суспільних науках, системну парадигму не можна ув'язувати з ім'ям одного видатного вченого, провідного новатора, який би дав поштовх науковій революції. Дана концепція розвивалася рядом авторів протягом тривалого періоду часу. Здійснюючи ретроспективний огляд провідних наукових шкіл, які займалися дослідженням специфічних характеристик системної парадигми, необхідно, перш за все, назвати К.Маркса, якого безсумнівно вважають «піонером» системної парадигми. Саме праці Маркса, зокрема «Капітал» (1867-1894 рр.) здійснили значний вплив на спосіб мислення людей, створив парні категорії «капіталізм-соціалізм».У своїх дослідженнях Маркс не обмежувався вивченням якоїсь однієї області капіталізму (політичної, економічної, соціальної або ідеологічної), проте розглядав їх у нерозривному зв'язку та аналізував їх взаємодію. Саме взаємовплив складових капіталістичної системи, основні напрямки причинного зв'язку між ними стають одними з головних об'єктів досліджень вчених, які мислять в рамках системної парадигми. Системний підхід Маркса полягає тому, що він вивчав не окремі інститути капіталізму, а їх сукупність як систему в цілому.

Поряд із Марксом, фундаторами системної парадигми вважаються Л. фон Мізес та Ф. фон Хайек, хоча на противагу марксистської теорії, вони були яскравими прихильниками капіталізму. В той же час їх праці характеризуються наявністю серйозних парадигмальних елементів, ключовим з яких є системне дослідження суспільних відносин та взаємодії людей.

Важливу роль у формуванні системної парадигми відіграв К.Поланьї. Ідея Поланьї щодо можливості координації економіки різними альтернативними механізмами стала важливим елементом системної парадигми. Здійснюючи критику механізму ринкової координації. У своїй фундаментальній праці «Велика трансформація» він підкреслює, що зміни, викликані розпадом комуністичної системи, не були першими системними змінами. При цьому сам ринок є продуктом історичного розвитку, для якого є характерними постійні трансформації. Розглядаючи внесок видатних вчених у формування та розвиток системної парадигми, варто згадати Й.Шумпетера, який у роботі «Капіталізм, соціалізм і демократія» підкреслює необхідність синтезу різних наук, які вивчають суспільство.

Згідно загальновизнаної позиції Куна, парадигма повинна відображатися у повсякденній діяльності дослідницького суспільства, що дозволяє побудувати на її основі нормальну науку тієї чи іншої області знань. Кун розглядає парадигму як засіб контролю, спосіб забезпечення інтелектуальної дисципліни. При цьому він підкреслює особливу компаративістську роль системної парадигми у пізнанні явищ та суспільних процесів.

За визначенням провідних науковців, основними причинами еволюції парадигми суспільного розвитку є прогрес в науці, техніці та технологіях; розвиток продуктивних сил; вплив навколишнього середовища та ін. При цьому будь-яка економічна система функціонує та розвивається до тих пір, поки вона здатна вирішувати свої внутрішні протиріччя та відповідати на зовнішні «виклики».

Необхідність виникнення нової парадигми виникає, як правило, у випадку втрати узгодженості теоретичних моделей з економічними реаліями, внаслідок чого накопичуються методологічні труднощі аналізу процесів економічного розвитку, виникають різні аномалії, випадковості, що виходять за рамки існуючої парадигми та не можуть бути нею пояснені. Також нагальність появи нової парадигми може визначатися зміною базових інститутів, революційними потрясіннями, глибинними фінансово-економічними кризами, необхідністю вирішення глобальних задач. Сучасна глобальна фінансово-економічна криза, інформаційні революція, глобалізація економіки та управління обумовили необхідність розробки новітньої інноваційної парадигми сталого розвитку суспільства.

Формування нової парадигми - це достатньо складний і тривалий процес. Новітня парадигма повинна відображати економічні реалії, що змінюються. При цьому парадигма як система наукових поглядів повинна уточнюватися та розвиватися під впливом економічних процесів. Зазначимо, що будь-яка економічна парадигма має своє призначення та обмеженість існування у часі. Парадигма актуалізується й стає загальновизнаною концепцією економічного розвитку тільки у випадку відповідності існуючим економічним та політичним реаліям. Нездатність існуючої парадигми об'єктивно пояснювати динаміку економічних процесів та відповідати актуальними викликам і загрозам людства призводить до заміщення її новою парадигмою.

Виділимо такі ключові характеристики системної парадигми:

1. В рамках системної парадигми вивчається система в цілому, а також взаємозв'язки між цілим та його складовими. З цієї точки зору аналіз складових сталого розвитку має здійснюватися крізь призму системного забезпечення сукупного результату функціонування організації як системи. При цьому системологізація засад сталого розвитку потребує дослідження соціально-економічних, соціально-екологічних, еколого-економічних взаємозв'язків в системі управління сталим розвитком організації.

2. Системна парадигма не може бути зведена до окремого напряму досліджень. ЇЇ слід розглядати як школу всеохоплюючої, цільної суспільної науки. Особливу увагу при цьому слід приділяти взаємодії різних сфер функціонування суспільства (політики, економіки, культури). У цьому зв'язку з позицій сталого розвитку системна парадигма набуває особливої значимості, оскільки вирішення соціо-еколого-економічних протиріч має відбуватися виключно на системній основі.

3.Ключовим об'єктом дослідження вчених в рамках системної парадигми є великі зміни, глибинні трансформації, виявлення та аналіз причин переходу від однієї системи до іншої. Дослідження трансформаційних зв'язків в системі управління сталим розвитком підприємства набуває особливу актуальність при виявленні та аналізу еколого-економічних та соціально-економічних протиріч сталого розвитку.

4. Проблеми функціонування більшості систем полягають у вивченні внутрішніх дисфункцій кожної системи. З позицій системної парадигми у кожної системи є свої недоліки, негативні властивості, які не можна подолати повністю, а скоріше призупинити їх дію на певний період часу, оскільки їх здатність до самовідтворення глибинно притаманна самій системі. З цієї точки зору існуючі протиріччя в досягненні пріоритетів сталого розвитку характеризуються певною перманентністю: вирішення однієї з проблем в комплексі завдань сталого розвитку призведе до розвитку проблемної ситуації в іншій підсистемі сталого розвитку. Отже, мова йде про необхідність гармонізації пріоритетів сталого розвитку на системній основі, а саме відповідність результатів діяльності організацій встановленим стратегічним цілям з урахуванням стратегічних викликів та загроз.

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що в сучасних соціально-економічних умовах завдання забезпечення сталого розвитку організацій потребують вирішення на рівні формування теорії та методології управління сталим розвитком організації. Важливим завданням теорії сталого розвитку організації є системологізація засад розвитку соціальної, економічної та екологічної підсистем крізь призму системної парадигми.

Формування передумов забезпечення сталого соціально-економічного розвитку значною мірою пов'язане з необхідністю комплексного вирішення завдань сталого розвитку на всіх рівнях економічної системи. При цьому актуалізуються питання забезпечення досягнення пріоритетів сталого розвитку на системній основі, що сприятиме сталому економічному зростанню країни. Як свідчить проведений системний аналіз дослідження феномену сталого розвитку, вельми утрудненим завданням є досягнення системної узгодженості економічної, соціальної та екологічної складових сталого розвитку.

В ході концептуально-ретроспективного аналізу нами визначено, що вирішення протиріч сталого розвитку повинно відбуватися на системній основі. Це вимагає формування відповідного теоретико-методологічного базису сталого розвитку організацій. З урахуванням сучасних управлінських парадигм імперативом розвитку економічної науки є орієнтація на вирішення актуальних соціо-екологічних та економічних проблем розвитку суспільства крізь призму системної парадигми. В контексті дослідження генези феномену сталого розвитку крізь призму системної парадигми до перспектив подальших досліджень слід віднести питання розробки науково-методичних засад управління сталим розвитком організацій.

2. Теоретичні засади формування моделі сталого розвитку суспільства

Забезпечення сталого розвитку людської цивілізації залежить від низки чинників та умов. Одне із вагомих місць у системі цих чинників належить екологічному фактору, що зумовлене посиленням антропогенного навантаження на довкілля, розвитком техносфери, що межує зі знищенням середовища існування людства.

Багатофункціональна взаємодія суспільства і природи є всезагальною умовою існування людства. Тенденції розвитку природи і суспільства дозволяють виділити площину взаємодії цих двох систем, де особливості життєдіяльності першої стають умовою самовідтворення другої, їх взаємодія здійснюється в межах соціальної сфери і, як наслідок, підпорядковується її законам. Людство ж, представлене соціосистемою зовнішнього природного середовища, розвиваючись за закономірностями, обумовленими соціальними процесами, є лише споживачем і регулятором відтворення природних благ. У свою чергу, зворотний вплив природного середовища на суспільство випливає не із будь-яких природних закономірностей розвитку, а із тенденцій розвитку самого суспільства.

Тому вивчення феномену сталого розвитку має відбуватись у напрямку пошуку механізмів узгодженості дій соціальних і природних законів на різних щаблях природно-історичного розвитку цивілізації. З розвитком матеріального виробництва екологічні засади моделей суспільного розвитку переходять із дослідження взаємовідносин людини та природи у площину взаємоузгодження економічного розвитку зі станом середовища існування людини.

Широке коло питань проблематики сталого розвитку на макро-, меза- та мікрорівнях, формування та реалізації політики сталого розвитку, механізмів ресурсного забезпечення сталого розвитку розробляють провідні вітчизняні та закордонні наукові школи. Значний вклад у постановку проблематики сталого розвитку внесли вітчизняні дослідники Б. В. Буркинський, І. К. Бистряковий, Т. П. Галушкіна, З. В. Герасим- чук, М. А. Голубець, С. І. Дорогунцов, Б. М. Данилишин, М. І. Долішній, М. З. Згуровський, П. Г. Костюк, В. С. Кравців, І. І. Лукінов, Л. Ц. Масловська, Л. Г. Мельник, Б. Є. Патон, Л. Г. Ру- денко, В. М. Степанов, В. М. Трегобчук, Ю. Ю. Туниця, С. К. Харічков, В. Я. Шевчук, В. О. Шубрав- ська, М. Г. Чумаченко та багато інших.

Метою роботи є обґрунтування теоретичної моделі сталого розвитку на основі виділення соціоцентричного, еколого-центричного та економіко-центричного підходів.

Стрімке зростання потреб людства за екстенсивного витрачання природних ресурсів стало основою створення концепції фронтальної економіки, яка не враховує розгляд наслідків економічного розвитку для середовища існування суспільства, не зосереджує уваги на таких негативних наслідках, як забруднення, деградація ресурсів і довкілля. Засади цієї концепції у тій чи іншій формах превалюють у багатьох країнах світу і понині, що спричиняє руйнівні наслідки та загрожує існуванню людської цивілізації.

Виникнення концепцій світового розвитку та стабільного стану можна вважати початком зародження еколого-центричного підходу до вирішення проблематики еколого-економічних взаємовідносин.

Нездатність досягти радикальних змін у відносинах між економікою та навколишнім середовищем спричиняє посилення еколого-центричного підходу, результатом чого є поява концепції екотопії. Це теорія будь-якого обмеження економічного розвитку, тобто навіть не нульовий ріст, а скоріше мінусовий ріст. Основними напрямками цієї концепції є повернення до природи, біологічне і культурне різноманіття, прості технології, відмова від НТП, який лише руйнує довкілля.

Про необхідність відмови від подальшого розширення економіки виступали К. Боулдінг, Е. Мішан. Особливим є вклад К. Боулдінга, який відзначив пряму залежність між розмірами ВНП і погіршенням стану довкілля. У зв'язку з цим він зробив висновок, що суспільству слід прагнути не збільшення розмірів цього показника, а навпаки, зменшення.

Наприкінці 70-х - на початку 80-х років ХХ ст. висновок про необхідність зупинення економічного росту і встановлення "економічно стабільного стану" в межах окремих країн і в планетарному масштабі роблять Н. Георгеску-Реген, У. Каттон, Г. Дейлі, Г. і Е. Одуми, Е. Ольсен, Л. Браун та ін. Автори ідеї стабільного стану вважають, що їй повинна бути підпорядкована вся діяльність людей, урядів, їх економічна політика. Ідею сформулювали у вигляді принципів англійські вчені - члени організації "Рух за виживання" і опублікована у спеціальному документі "Програма виживання", у якому виділяється чотири основних принципи.

Велику роль для екологізації світової свідомості відіграли також доповіді Римського клубу (позаурядове об'єднання, міжнародна асоціація незалежних експертів під керівництвом А. Печчеі), висновком яких стало положення про необхідність призупинення економічного росту і стабілізації чисельності населення планети.

Звичайно, теорії "антиросту" виявилися малопривабливими для приватного бізнесу і часом утопічними, адже не враховують головного: людство не може припинити виробництво матеріальних благ, адже воно не може припинити їх споживати. Тому всезростаючі потреби людської цивілізації сприяють виникненню нових теорій, що базуються на поверненні до економіко-центричного підходу вирішення екологічної проблематики.

При цьому визначається новий зміст поняття економічного росту, відбувається "гуманізація" теорій росту. Нові варіанти теорій містять зв'язок між розвитком економіки і якістю життя людей. Прихильниками концепції якості життя є Дж. Гелбрейт, К. Капп, У. Ростоу, Р. Хейбронер, Р. Нітше та ін. Основна ідея їхніх праць - перехід від кількісного до якісного росту, тобто переорієнтація економічного росту з суто матеріальних завдань на нові цілі, пов'язані з інтересами охорони природи, економних витрат ресурсів, забезпечення грошової стабільності і повної зайнятості. Тобто здійснюється спроба зародження соціоцентричного підходу вирішення питань гармонійного співіснування людини та навколишньої дійсності.

Як різновидність ідеї "якісного росту" виникає концепція "помірного росту". Вона передбачає шляхом підтримання середніх темпів росту економіки на рівні 2-3 % за рік подолати недоліки форсованого зростання: погіршення навколишнього середовища, різкі кризові падіння, інфляцію, посилення диференціації доходів і соціальної нерівності, ріст нервових перенапружень. З такою концепцією виступив австрійський економіст К. Ауш. Більш прагматичними у своїх теоріях "модифікованого росту" є економісти У. Баумоль, А. Ніз, У. Оутс, Е. Хедль та ін., які вважають, що якщо не брати до уваги фактор навколишнього середовища, то економічний ріст у його традиційному розумінні сприяє покращенню стану усіх прошарків суспільства. В основу розробленої теорії С. Кузнеца закладено ідею про забезпечення відтворення довкілля на основі економічного благополуччя, що зумовлене можливостями виділення засобів на екологічні потреби.

З часом акцент із пріоритетності економічного росту зміщується у напрямок дослідження економічного розвитку, який уже передбачає пріоритетність не зростання суспільного продукту, а нарощення суспільних благ на основі використання інноваційного, інтелектуального потенціалу, що дасть змогу забезпечити рівновагу економіки та екології. У цьому напрямку дослідження слід відзначити концепції Й. Шумпетера, Ф. Перру та ін. Концептуальні засади теорії економічної рівноваги були сформульовані ще у ХІХ - першій половині ХХ ст. у працях західних економістів Л. Вальраса, А. Курно, В. Джевонса, А. Маршалла та ін. За об'єкт своїх наукових пошуків неокласики вибирають зовнішні ефекти (екстерналії), інтегруючи їх у традиційні ринкові теорії. Використовуючи ідеї економіки благополуччя, за критерій рівноваги вони вибирають оптимум між вартісною оцінкою вигід та витрат екологічної політики.

Як результат розроблено численні методики, у яких за основу оцінки розвитку суспільства беруться такі параметри, як стабільність, динамічність, збалансованість розвитку. При цьому застосовуються численні статистичні моделі оцінки відхилень від заданих еталонних "рівноважних" параметрів, на основі чого оцінюється відповідність фактичних параметрів еталонним.

За неокласичним підходом ріст благополуччя забезпечується стабільним економічним ростом, що базується на запровадженні новітніх технологій, раціональному використанні природного та економічного капіталів. Для нейтралізації негативного впливу економічного росту на навколишнє середовище А. Пігу запропонував запровадження спеціального податку. Основна умова забезпечення такої рівноваги неокласиками вбачається у ринковому саморегулюванні при мінімальному втручанні держави в економіку. Серед комплексу заходів запобігання та подолання наявних кризових екологічних явищ інституціоналісти виділяють ринкові інструменти, державну політику, екологічний аудит, екологічну освіту тощо (М. Вебер, ін.).

Ідея про необхідність виходу цивілізації на рівень нового типу розвитку на початку ХХ ст. стала однією з домінуючих для представників природничо-наукового напрямку - "російського космізму" (К. Е. Ціолковський, В. І. Вернадський та ін.), у межах якого фіксувався загальнопланетарний характер взаємовідносин людини і середовища її існування, випливали кризові тенденції системи "людина-біосфера", намічалася ноосферна орієнтація розвитку, яка виявляла шляхи подолання соціоприродних протиріч, що загострювалися.

Починаючи з 90-х років XX ст., людство приділяє значну увагу розробці міжнародних угод з питань охорони довкілля (Віденська конвенція про охорону озонового шару (1985 р.), Монреаль- ський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар (1988 р.), Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі (2004 р.), Рамкова конвенція ООН про зміни клімату (1992 р.), Кіотський протокол про зміни клімату (1997 р.), Хартія Океанів (1998 р.), Хартія Природи (1982 р.), Хартія Землі (2003 р.) тощо), екологічну сферу визнано пріоритетною у суспільному розвитку, однак екологічна ситуація за цей час не кращає, а навпаки, загострюється, перетворюючись на реальну загрозу життю планети. Світова економіка і далі орієнтована на невідновлювальні ресурси, виснажується середовище існування, деградує біосфера, що зумовлює зародження на цьому етапі ідеї переходу суспільства на принципи сталого розвитку. Термін "сталий розвиток" (англ. "sustainable development") вперше з'являється в доповіді "Всесвітня стратегія охорони природи" (1980 р.), представленій Міжнародним товариством охорони природи і природних ресурсів. У ній відзначається, що для того, аби розвиток був сталим, слід враховувати не лише його економічні аспекти, а й соціальні та екологічні фактори, а в коротко- та довгостроковій перспективі необхідно прораховувати всі переваги і недоліки альтернативних варіантів. Тобто зароджується нова філософія розвитку, в основу якої закладається триєдність таких складників: економіки, екології та соціуму, що є спробою збалансування потреб людини і природи.

Важливе значення для становлення концепції сталого розвитку у теоретичному і прикладному відношенні мала доповідь Міжнародної комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку, підготовлена у 80-х роках під керівництвом прем'єр-міністра Норвегії Г. Х. Брундтланд, під назвою "Наше спільне майбутнє". Подане визначення сталого розвитку як такого, що задовольняє потреби сучасності, не піддаючи ризику здатність наступних поколінь задовольняти свої потреби, стає найбільш вживаним. Визначення сталого розвитку за цим підходом враховує протиріччя між потребами та можливостями їх забезпечення, що дозволяє виділити як визначальний принцип регіональної політики сталого розвитку - узгодженість інтересів з можливостями.

У документі "Наше спільне майбутнє" відображено спільну стурбованість глобальними проблемами навколишнього середовища, притаманних і промислово розвинутим країнам, і країнам, що розвиваються, капіталістичним, і соціалістичним державам. Автори доповіді розкривають також соціальні та економічні проблеми країн, що розвиваються. У сукупності це і є проблемою виживання людства, що зумовлює потребу переходу світової еволюції на новий шлях для забезпечення нашого спільного майбутнього - шлях сталого розвитку. Тобто концепція сталого розвитку розглядається уже як всепланетарний план суспільного розвитку, гармонійного та рівномірного.

Проте найбільше уваги поняттю "сталий розвиток" приділено у матеріалах Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), де цей термін і був "узаконений". Це поняття визначається як розвиток, який дозволяє на довготривалій основі забезпечувати стабільний економічний ріст, не викликаючи деградаційних змін у природному середовищі. При цьому особливо фіксується та обставина, що вихід на рівень сталого розвитку дає змогу розраховувати на задоволення потреб і сучасних, і майбутніх поколінь. На Конференції було прийнято низку важливих документів, серед яких і "Порядок денний на XXI століття", який підтримали представники майже 180 держав світу. Згідно з рішеннями конференції в Ріо, сталий розвиток поєднує в собі неухильне поліпшення економічних та соціальних умов з довготривалим збереженням природних основ життєдіяльності. Тому поняття "сталий розвиток" набирає уже нового змісту, змісту не лише екологічного, а й соціально-економічного.

Основним результатом роботи Конференції в Ріо-де-Жанейро було проголошення нової концепції розвитку людства, що базується на розумінні монолітної єдності екологічних, економічних та соціальних проблем і того факту, що вони можуть бути вирішені лише комплексно, за умови тісної співпраці і координації зусиль усіх членів світового співтовариства. Безпека планети і окремих держав вимагає системного підходу до глибокого аналізу процесів спільного функціонування людського суспільства і навколишнього середовища з метою підтримання сталості параметрів інтегрального середовища життєдіяльності людини та збереження біорізноманіття.

Генеральна Рада ЮНЕП на основі доповіді "Наше спільне майбутнє" визначила сталий розвиток як прогрес, спрямований на національну і міжнаціональну рівність, підтримку, раціональне використання і підвищення якості природних ресурсів, тобто закцентовано увагу на узгодженості дій та міжнародній співпраці на шляху до сталого розвитку.

Через десять років (2002 р.), в столиці ПАР Йоганнесбурзі на черговому всесвітньому саміті зі сталого розвитку відбулося підбиття підсумків виконання завдань, проголошених у Ріо. Спільність і взаємозв'язок усіх країн світу щодо забезпечення сприятливих умов життєдіяльності не тільки для нинішнього, а й для прийдешніх поколінь на засадах партнерства було визнано представниками різних країн. На саміті прозвучали пропозиції щодо модернізації Концепції сталого розвитку та механізмів її реалізації у виступах представників Франції, Японії, Бельгії та інших країн. Франція бачить одним із завдань модернізації інституційної структури сталого розвитку запровадження глобального управління з метою гуманізації і контролю процесу глобалізації через створення Ради економічної і соціальної безпеки Всесвітньої економічної організації. Росія, яка ще у 1996 р. прийняла на державному рівні Концепцію сталого розвитку, для удосконалення інституційного забезпечення її реалізації на світовому рівні висунула ідею щодо перетворення ООН на Організацію об'єднаних націй сталого розвитку. Найбільш суттєвим досягненням саміту, на думку його учасників, було „визнання багатьма розвиненими країнами, які є лідерами за рівнем виробництва і споживання, їх взаємної відповідальності за деградацію навколишнього середовища і за майбутнє всього людства". У той же час для реалізації Концепції сталого розвитку потрібна більш сучасна модель співробітництва країн, яка, на думку прем'єр-міністра Бельгії, повинна полягати не в опікунстві, а в партнерстві і взаємоповазі.

Тобто Концепція сталого розвитку уже стає не декларативним документом, а інструментом реалізації закладених у неї принципів через запровадження міжнародних інституцій, що визначатимуть екологічні стандарти та контролюватимуть їх дотримання. Поняття сталого розвитку розглядається з позиції взаємної відповідальності та міжнародного співробітництва, у чому вбачаються і підходи до вирішення еколого-економічних проблем.

Сполучною ланкою національних моделей сталого розвитку, координувальним, регламентуючим та обмежувальним документом є ініційоване Україною створення Екологічної Конституції Землі, розробка, прийняття та ратифікація якої має стати основним договірним документом з проблем екологічної безпеки планети, що гарантуватиме збереження життя та спільної природної спадщини людства і забезпечуватиме сталий розвиток цивілізації. Потреба такого документа, що визначатиме єдині на планеті екологічні стандарти, є викликом часу, адже, на думку провідних вітчизняних науковців, з якими ми цілком згодні, рекомендаційний характер висновків та рішень світових самітів з охорони довкілля (Ріо-92, Йоганнесбург-2002) не забезпечить реалізацію принципів сталого розвитку національних економік.

Очевидно, що для переходу України до моделі сталого розвитку важливими є і глобальні, і макрорегіональні закономірності. Але при врахуванні загальнолюдської стратегії сталого розвитку закономірності, тактика та механізми її реалізації мають бути національно конкретизовані і відмінні в кожній із країн. Як зазначають Б. В. Буркинський, В. Н. Степанов, С. К. Харічков, реалізація концепції сталого розвитку базується на реальних соціально-економічних, природних, географічних, екологічних і геополітичних передумовах кожної держави.

Саме реалізація національної моделі сталого розвитку з урахуванням можливостей та інтересів відповідної країни, яка б виходила із глобальних закономірностей, є найбільш прийнятною. Реалізація ж раціональних ідей можлива лише при ефективному їх запровадженні. Якщо така ефективність буде забезпечена, то ці ідеї, породжені розвитком людства, і сприятимуть його сталому розвитку.

Таким чином, проведений аналіз дозволяє прослідкувати значний інтерес до екологічної проблематики на різних щаблях розвитку людської цивілізації. Нарощення темпів економічного розвитку за стрімких темпів деградації довкілля зумовило пошук механізмів оптимізації еколого-економічних взаємовідносин, які стають основою концептуальних засад сталого розвитку, тобто визначать місце екології серед пріоритетів суспільного розвитку. Разом з тим, у концепціях екологізації опосередковано розкривається соціальна проблематика, що обмежує їх використання при формуванні цілісної концепції сталого розвитку держав та їх регіонів.

Виникнення концепції сталого розвитку зумовлене об'єктивними та суб'єктивними факторами і викликом часу. В її основу закладено принципові положення, аксіоми безлічі інших концептуальних засад та моделей, дослідження та обґрунтування вагомості вкладу яких у формування концептуальних засад сталого розвитку є досить актуальними, що дозволить визначити пріоритети забезпечення цілей сталого розвитку та оцінити важливість їх реалізації для подальшого розвитку суспільства. На сучасному етапі Україні необхідно вибрати шлях свого розвитку, який забезпечить високий розвиток економічної системи, належний рівень життя та екологічну безпеку. Сьогодні розроблені численні моделі економічних систем на основі концепцій суспільного розвитку, дослідження яких є необхідним для визначення подальшого шляху України при забезпеченні пріоритетів сталого розвитку.

Ключовою ідеєю концепції сталого розвитку є забезпечення високого рівня життя населення, що передбачає гармонійний розвиток економічної, екологічної та соціальної сфери. Ще стародавні мислителі визнавали потребу розглядати людину не як засіб виробництва, а як найважливішу мету розвитку. На різних етапах розвитку суспільства людина по-різному ставиться не лише до природи, а й до самої себе. Виникають суперечності не лише між економічним розвитком та станом навколишнього середовища, а й між економічним та людським розвитком. У ХУІІІ-ХІХ ст. потреби людини визнаються основною метою суспільного виробництва, однак у цілях економічного розвитку нівелюються духовні інтереси та потреби людини, вона визначається основним фактором розвитку, і всі дослідження полягають у пошуку шляхів максимізації нагромадження капіталу та росту виробництва.

У ХІХ - на початку ХХ ст. акцент хоч і залишається на підвищенні масштабів виробництва, однак враховуються інтереси людини як духовної істоти, її трудової мотивації, обґрунтовується система людських цінностей. Згодом, починаючи з середини ХХ ст., суспільство звертає увагу на потреби та захист бідних. Інтереси людини розглядаються з позиції реалізації її здібностей, природних талантів, виявлення, накопичення та ефективного використання людського потенціалу. Тобто протягом історичного періоду людина соціалізується, економічний розвиток розглядається невід'ємним від людського, соціального. Наприкінці ХХ ст. виникнення ідеї сталого розвитку дозволяє поєднати економічний розвиток не лише з екологічним, а й з людським, в основі якого - людина з її інтересами, бажаннями, потенціалом та зовнішніми можливостями сприяння розкриттю цього потенціалу для теперішніх і майбутніх поколінь.

Розглянемо концепції соціалізації економіки, які історично виникали з розвитком економічно благополучних країн на основі НТР, формування постіндустріального типу господарювання, що дозволить дослідити природу соціальної складової частини у концепції сталого розвитку. Соціалізація економіки у найбільш загальному вигляді означає розвиток особистості шляхом засвоєння певної системи знань, норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування та розвитку економіки і суспільства загалом.

Рівень розвитку соціалізації економіки, за словами В. С. Савчука, Ю. К. Зайцева, залежить від міри активності особистості у процесі прийняття та реалізації рішень, готовності сприймати ці зміни та забезпечувати їх позитивний характер своєю працею.

Можна виділити два основні напрямки економічної теорії, за якими формується концепція сталого розвитку і, зокрема, соціалізації економіки: класичний та кейнсіанський, у межах яких формуються неокласичний, неоліберальний та неокейнсіанський напрямки економічної теорії.

У межах неокласичного напрямку утворилися такі основні концепції соціалізації економіки, як концепція соціального ринкового господарства, представниками якої є А. Мюллер-Армак, Л. Ерхард, Ж. Ламперт, В. Ойкен, В. Репке, Е. Прайзер, ін., концепція розширення вибору людини Артура Льюїса, концепція людського капіталу, фундаторами якої є американські науковці Г. Беккер, Я. Мінер, Т. Шульц та ін. На неокласичній методології базується також неоліберальний напрям економічної теорії, спрямований на пропаганду саморегулювання економіки, вільної конкуренції та соціальної свободи. У межах цього напряму утворюється концепція соціального порядку, фундатором якої є Фрідрік фон Хайєк. Фундатор класичного напряму економічної теорії А. Сміт, стверджуючи, що головним мотивом діяльності людини є індивідуальний інтерес, задоволення якого забезпечує суспільний розвиток, наголошує, що людина є не лише джерелом, а й частиною суспільного багатства. Процес накопичення багатства пов'язав із розвитком людини у рамках неокласичного напрямку А. Маршал, який стверджував, що людина - основний фактор виробництва суспільного багатства і слугує кінцевою метою цього багатства.

Неокейнсіанський напрямок зумовив появу таких концепцій соціалізації економіки, як концепція змішаної економіки, представниками якої є Я. Тінберген, Р. Солоу, Дж. Гелбрейт, Е. Беттхер, ін.; концепція соціального добробуту або суспільства "якості життя" (представники К. Болдуен, М. Лер- неп, Е. Хансен, С. Струмі, У. Ростоу); концепція базових потреб, концепція розширення можливостей вибору людини А. Сена, концепція розвитку людини за ПРООН. Сюди варто також віднести концепцію народної економіки, запропоновану С. Мочерним, концепцію економіки знань та концепцію громадянського суспільства.

Звичайно, належність наведених концепцій соціалізації економіки до неокласичного чи неокейн- сіанського напрямків є досить умовною, критерієм розподілу слугував рівень втручання держави в економіку та місце ринкового саморегулювання, яке було надане основоположниками концепцій. Об'єктивно ж кожна з них містить елементи і неокласичного, і неокейнсіанського напрямків, тобто є концепціями змішаного типу, які вважаються сьогодні найбільш раціональними під час формування моделей розвитку розвинутих країн. Метою такого поділу для нашого дослідження є виявлення місця людини, її потреб, інтересів та здібностей у кожному із напрямків, вирізнення особливостей застосування методів та інструментів при реалізації ідеї соціалізації за кожним підходом.

Відповідальність. Кожна людина повинна відповідати за результати своєї діяльності перед собою, своєю сім'єю, колективом, державою та суспільством у цілому. Життєзабезпечення людини залежить від її потенціалу, наполегливості, трудової активності, вона повинна сама дбати про своє благополуччя. Цей принцип відповідає неокласичним підходам соціалізації економіки.

Рівність. Сталий розвиток суспільства може забезпечуватися лише за умови рівності соціальних шансів усім громадянам реалізовувати власні потенційні можливості. Рівність шансів і можливостей, а не рівність доходів та благ має стати ключовим принципом сталого розвитку теперішніх і майбутніх поколінь. Цей принцип відповідає різновиду концепції соціального добробуту - позитивна держава соціального захисту, що утвердилась у США.

Двовекторність. Реалізація цілей сталого розвитку можлива шляхом раціонального поєднання принципів ринкового саморегулювання з принципами державного регулювання важливих соціальних, економічних та екологічних програм. Цей принцип вважається найбільш прогресивним для більшості розвинутих країн.

Безпека. Держава повинна гарантувати кожному громадянину мінімальний набір базових потреб, що забезпечить певний рівень захисту від ризику відсутності можливості реалізації інтересів. Це і встановлення мінімального розміру заробітної плати, яка відповідає прожитковому мінімуму, і державне регулювання цін на основні споживчі товари та послуги, пенсії, допомоги з безробіття, інші соціальні гарантії та виплати. На концепції базових потреб ґрунтується діяльність Міжнародної організації праці.

Справедливість. Рівень життя кожної людини має бути адекватним тому, наскільки вона активно працює для задоволення своїх потреб. Винагорода за ініціативність та відповідальність повинна відображатися на результатах її діяльності. Цей принцип передбачає, з одного боку, рівні можливості кожного у здатності задовольняти свої потреби, з іншого - мінімізує інструментарій соціального захисту, що передбачене концепцією соціального ринкового господарства.

Розширені потреби людини. Добробут людини має оцінюватися не величиною її доходів, а можливістю забезпечити реалізацію своїх бажань. Крім доходів, людина має прагнути професійного розвитку, участі в економічній та громадській діяльності, що є розширеними потребами людини, які забезпечують поєднання соціальної, економічної та екологічної сфер розвитку. Цей принцип базується на концепціях А. Сена та А. Льюїса

Територіальне управління економікою. Структурні зміни в економіці України, поступове поетапне і комплексне реформування економіки неможливе без відмови від галузевого управління та розробки системи управління на мезорівні. Багато соціальних, екологічних та економічних проблем слід вирішувати у регіонах, де вони і виникають. Цей принцип передбачає зміну підходів до формування регіональних бюджетів. Він ґрунтується на концепції народної економіки, громадянського суспільства, концепції людського розвитку, економіки знань.

Інноваційність. Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, її економічний, соціальний та екологічний розвиток залежить від рівня знань, освіти, інтелектуальних здібностей людей, наукомісткості виробництва. Цей принцип ґрунтується на використанні положень концепції економіки знань. Лише раціональними науково обґрунтованими підходами можна досягти поєднання трьох векторних цілей сталого розвитку.

Узгодженість інтересів людини з інтересами суспільства. Реалізація особистих інтересів людини не має суперечити цілям сталого розвитку, сприяти зростанню власних доходів та на цій основі забезпечувати вигоди суспільству. Цей принцип відкидає зловживання, недобросовісність, наживу за рахунок інших, корупційність та інші негативні явища, за допомогою яких окремий індивід може забезпечити собі добробут усупереч інтересам інших осіб, регіону, країни чи суспільства в цілому. Цей принцип ґрунтується на положеннях концепцій громадянського суспільства, змішаної економіки та народної економіки.

Співробітництво. Реалізація інтересів людини можлива лише у злагодженому колективі інших людей, де шляхом обміну знаннями, досвідом, культурою забезпечується взаємне збагачення та розвиток особистості. Людина не може бути повністю задоволена своїм достатком, благами, якщо веде уособлене соціально незлагоджене життя. Цей принцип відповідає положенням концепції народної економіки та концепції громадянського суспільства.

Інституціоналізм. Соціальний захист людини від бюрократизму, корпоративізму, монополізму, недобросовісної конкуренції, для розширення можливостей самореалізації людини передбачає створення державних та громадських інститутів, яким належить ключова роль у забезпеченні соціальних гарантій. Цей принцип ґрунтується на положеннях концепції громадянського суспільства.

Наведені ключові ознаки концепцій соціалізації економіки дають змогу виділити визначальну роль соціуму при формуванні концептуальних засад сталого розвитку, тобто визначають місце людини у теоретичних моделях суспільного розвитку. Разом з тим, основний акцент у концепціях соціалізації зосереджено лише на визначенні потреб людини й обґрунтуванні ролі держави та її самої у забезпеченні цих потреб. Поза увагою у концепціях соціалізації залишається екологічна проблематика, що обмежує їх використання під час формування цілісної концепції сталого розвитку.

На основі теоретичного аналізу концепцій екологізації та соціалізації економіки пропонуємо виділити три основні підходи до розуміння суті сталого розвитку: еколого-центричний, соціоцен- тричний та економіко-центричний, відповідно до чого можна здійснити розмежування підходів до дослідження концепції сталого розвитку (табл. 1).

Концептуальні підходи формування моделі сталого розвитку

Підходи Критеріїв

Еколого- центричний

Соціоцентричний

Економіко- центричний

Соціо-, еколого-, економіко- центричний

Стратегія розвитку

Скорочення темпів економічного зростання, стабілізація чисельності населення

Запровадження інноваційного типу господарювання

Нарощення темпів економічного зростання як ресурсної бази забезпечення соціальних та екологічних потреб

Збалансований розвиток соціуму, економіки та екології

Основний критерій

Збереження здоров'я усієї екосистеми

Розширення можливостей інноваційної економіки, розвиток людського капіталу

Ріст ВНП, технічний прогрес

Спрямування людського інтелекту на затвердження гармонійного співіснування економіки та екології

Ставлення до природних ресурсів

Збереження природних ресурсів

Раціональне використання природних ресурсів

Орієнтація на економічний ріст за рахунок експлуатації природних ресурсів

Раціональне використання та збереження природних ресурсів шляхом використання альтернативних

Рівень екологізації

Екологізація економіки за мінімального використання природних ресурсів, запровадження екостандартів

Екологізація соціально-економічного розвитку, формування екологічної свідомості

Поступова екологізація економіки

Рівновага екологічних, соціальних та економічних пріоритетів

Методи реалізації

Переважно

державного

регулювання

Переважно за допомогою ринкових інструментів

Переважно за допомогою ринкових інструментів

Економічні інструменти, поєднання державного та ринкового механізмів

Концепції екологізації та соціалізації

Концепції охорони навколишнього природного середовища, світового розвитку, "нульового росту", "економічно стабільного стану", екотопії, ін.

Концепції інноваційного розвитку Й. Шумпетера, Ф. Перру, ноосферної цивілізації В. І. Вер- надського, соціалізації економіки, ін.

Концепції фронтальної економіки, якісного росту, помірного росту, модифікованого росту, неокласичні теорії економічної рівноваги, теорія Саймона Кузнеца, ін.

Концепція сталого розвитку

Прихильники економіко-центричного підходу розглядають можливості забезпечення потреб поколінь за допомогою економічного росту, допускають взаємозаміну ресурсів і знімають природні обмеження розвитку. Вадою такого підходу є пріоритетність економічних інтересів над соціальними та екологічними, що порушує гармонійне співіснування людини та довкілля.

За соціоцентричним підходом сталий розвиток можна розглядати як збалансований за соціальною та економічною сферами, тобто ставиться завдання оптимального управління сукупністю соціо- культурного багатства, яким володіє цивілізація на конкретному етапі всесвітньо-історичного розвитку задля всестороннього процвітання людського суспільства. Недоліком такого підходу є опосередковане значення екологічної складової частини у забезпеченні потреб нинішнього та майбутнього поколінь.

Відповідно до запропонованих підходів, на нашу думку, засади сучасної моделі суспільного розвитку повинні перейти із пошуку механізмів гармонізації у еколого-економічних чи соціоеко- номічних відносинах до пошуку механізмів гармонізації у соціо-еколого-економічних відносинах. Екологічні пріоритети повинні стояти поруч із соціальними та економічними, і лише за такої умови може бути забезпечене надійне і гармонійне майбутнє.

Наші вкладення для майбутніх поколінь, ймовірно, мають надходити у вигляді так званого людського капіталу - вкладень у розвиток людини, що і передбачатиме вільний доступ до суспільних благ, і створюватиме передумови екологоорієнтованого господарювання, і забезпечуватиме економічний розвиток. Тому соціальна сфера стає однією з ключових у концепції сталого розвитку. Сучасне її розуміння акцентує увагу на соціо-, еколого-, економікоцентричному підході до розвитку людської цивілізації, здійснюється пошук аргументів існування нових форм розвитку, які здатні поступово піднімати стандарти життя з урахуванням стану навколишнього середовища і прав наступних поколінь. Забезпечити такий розвиток можливо лише шляхом взаємоузгодження інтересів кожної з його сфер, що передбачає формування механізму вибору соціо-еколого-економічних пріоритетів, який спрямовуватиметься на гармонізацію різних векторів добробуту теперішніх та наступних поколінь.

З урахуванням аналізу ідей та положень з дослідження сталого розвитку виділимо основні характеристики, на яких ґрунтується дослідження сталого розвитку суспільства і які стають основою національних та регіональних моделей розвитку:

- збалансованість як узгодження соціальних, економічних та екологічних інтересів;

- гармонійність співіснування природи і суспільства;

- стабільність забезпечення задоволення потреб;

- рівновага між економічними вигодами, соціальними потребами та природними благами;

- стійкість до впливу негативних факторів.

І хоча, як свідчить історична дійсність, лінійного, стабільного розвитку в суспільстві не існує, все відбувається циклічно, періодично та хвилеподібно, фази зростання змінюються спадами, кризами, депресіями, регресом, однак інтенсивність зміни однієї стадії розвитку на іншу може відбуватися з різною силою, амплітудою та частотою, на чому і базуються концепції сталості, рівноваги розвитку.

Тому сталий розвиток слід розглядати як гармонійне співіснування людської цивілізації з природним середовищем на стабільній довгостроковій основі шляхом забезпечення збалансованості та рівноваги між економічними вигодами, соціальними інтересами та природними благами.

Використана література:

1. Сімченко Н.О. Дослідження феномену сталого розвитку крізь призму системної парадигми

2. Вахович І. М. Теоретичні засади формування моделі сталого розвитку суспільства / Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки, вип.15, 2009, с.17-27





Реферат на тему: Формування моделі сталого розвитку суспільства (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.