Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Фінансові ресурси, споживання і заощадження домогосподарств України (реферат)

Зміст

1. Фінансові ресурси суб'єктів господарювання та домогосподарств як основа фінансової бази регіону

2. Особливості споживання і заощадження домогосподарств України в умовах фінансовоекономічної кризи

3. Обсяги та структура споживання домогосподарств в умовах трансформації економіки України

Використана література

1. Фінансові ресурси суб'єктів господарювання та домогосподарств як основа фінансової бази регіону

Практика показує, що єдині методологічні розробки з аналізу фінансових ресурсів регіону на сьогодні відсутні. Це створює труднощі у зборі та обробці даних щодо існуючого механізму формування, розподілу й використання фінансових ресурсів на місцях і ще більші проблеми, пов'язані із оцінкою діючої регіональної системи фінансового регулювання. Різновиди методик обумовлюються в обмеженні поняття «фінансові ресурси» тими чи іншими фінансовими засобами, які мають відношення до даної території, і які систематизовано у такі підходи до аналізу :

1) фінансові ресурси регіону обмежуються територіальним бюджетом і децентралізованими грошовими фондами, які залишаються в розпорядженні підприємств даної області ;

2) фінансові ресурси регіону подаються у вигляді кінцевого результату діяльності всіх підприємств і організацій, розміщених у регіоні, включаючи засоби, які формуються в результаті перерозподілу грошових коштів населення (сплата обов'язкових відрахувань із фонду оплати праці) ;

3) фінансові ресурси регіону аналізуються, як сукупність створених в регіоні доходів і залучених ззовні фінансових ресурсів, ресурсів централізованих фондів, коштів міжнародних фінансових організацій.

Досвід фінансового регулювання свідчить про те, що органами державного регулювання регіону взагалі питання розрахунку можливих фінансових ресурсів території не ставиться, що приводить до недостатньо ефективного використання інструментарію фінансового механізму регулювання економіки території. Оцінка фінансових ресурсів регіону проводиться за результатами виконання регіональної програми соціально-економічного розвитку і обмежується коштами місцевих бюджетів і централізованими загальнодержавними фондами. Однак, ми вважаємо, що в основі фінансової бази регіону повинен лежати секторний підхід, який дасть можливість охопити всі сектори регіональної економіки в питаннях фінансового забезпечення територіального розвитку та представить цілісну картину наявності фінансових ресурсів на які спрямовується дія інструментаріїв фінансового механізму. Згідно даного підходу фінанси регіону розглядаються як: фінанси сектору державного управління (місцевих органів влади), фінанси сектору не фінансових установ (виробництва), фінанси домашніх господарств, фінанси, створені в секторі фінансових і кредитних установ регіону (депозити в національній і іноземній валюті, кошти, залучені через ринок місцевих боргових зобов'язань), фінанси тіньового сектору економіки.

Дані підсистеми фінансів тісно пов'язанні між собою, оскільки за рахунок фінансів сектору підприємств і домогосподарств формуються фінансові ресурси місцевих органів влади і саме на них спрямовані механізми формування останніх через фінансове та податкове регулювання. У свою чергу фінансові ресурси місцевих органів влади значною мірою повертаються населенню та підприємствам у вигляді субсидій, дотацій, соціальних програм та капіталовкладень. Фінанси підприємств та населення також пов'язанні між собою: для більшості громадян заробітна плата та дивіденди, які вони отримують від підприємств, є основними джерелами формування власних фінансових ресурсів. З іншого боку, ці ресурси поповнюють фінанси підприємств, через споживання, купівлю акцій та утворення малих підприємств.

При оцінці фінансової бази за вихідну точку беруться саме фінансові ресурси та можливості господарських підприємств, установ, організацій різних форм власності та видів діяльності, оскільки з їх допомогою створюється валовий внутрішній продукт регіону, що є джерелом фінансових ресурсів місцевої влади.

Метою роботи є наукове обґрунтування секторного підходу до визначення обсягів і структури фінансових ресурсів підприємств і домогосподарств в економіці регіону.

Фінансові ресурси суб'єктів господарювання є основою фінансової бази регіону, що підтверджують дані табл. 1. Фінансові ресурси суб'єктів господарювання формуються за рахунок створення та розподілу валового регіонального продукту відповідної території, а також перерозподілу фінансових ресурсів між іншими секторами регіональної економіки.

Фінансові ресурси підприємств, як важлива складова фінансової бази регіону, направлені на розвиток і утримання виробничої та соціальної інфраструктури регіону. Головним джерелом формування коштів підприємств, передбачених для фінансування інфраструктури є їх прибуток та амортизаційні відрахування.

Співвідношення між прибутковими і збитковими підприємствами автономії на протязі 2003-2008 років не мало суттєвих змін (рис. 1).

Але збитки в абсолютному виразі значно зросли у 2008 році, як у цілому по автономії, так і в розрізі видів діяльності, про що свідчать дані табл. 2.

Позитивні тенденції на протязі 2003-2007 років в цілому за фінансовими результатами автономії змінилися на значне зростання збитків у 2008 році. Величезні збитки мало будівництво, торгівля, операції з нерухомим майном.

Оцінка фінансового результату виробничого сектору показує, що:

- по-перше, спрямування фінансових ресурсів в одну з галузей, автоматично зменшує показники в іншій (тобто в умовах обмеженості фінансових ресурсів неможливо здійснити перерозподіл коштів, який забезпечив би комплексний розвиток економіки, тому доводиться вибирати пріоритети);

- по-друге, вибір пріоритетів фінансування повинен спиратися на найперспективніші галузі чи форми господарювання, які можуть дати очікуваний ефект (так, в АРК пріоритетними галузями вибрано сільське господарство, харчову та переробну промисловість, а спрямування в ці галузі фінансових потоків дало можливість підвищити фінансовий результат);

- по-третє, існує об'єктивна необхідність закріплення позитивних тенденцій, шляхом оптимального розподілу фінансових ресурсів за галузями економіки (тобто системний підхід має забезпечуватися шляхом поетапного «підтягування» не окремих галузей, а кожної з них, з метою формування багатогалузевої структури економіки з усіма їй необхідними ефективними зв'язками).

І останнім напрямком, на наш погляд, має стати пошук додаткових пріоритетів чи можливостей зміцнення фінансової бази регіону. Для АРК у даному напрямку перспективним є, наприклад, розвиток курортно-туристичної галузі, оскільки автономія багата на історико-архітектурні та культурні цінності, а також рекреаційні ресурси.

У багатьох країнах світу амортизаційні відрахування, як внутрішнє джерело відтворення основного капіталу, посідає одне з провідних місць, а амортизаційній політиці надається значна увага.

Але амортизація являє собою надзвичайно складне економічне явище. Серед науковців немає однозначного підходу до ролі амортизації як джерела фінансових ресурсів. Це зумовлено як природою амортизації, так і протиріччями нормативних документів щодо регулювання амортизаційних фондів підприємства.

Ми цілком розділяємо думку Л. Бабич, що однією з головних проблем сучасної амортизаційної політики є нецільове використання підприємствами амортизаційних відрахувань, оскільки податковий метод амортизації не визначає, на які заходи можуть використовуватися амортизаційні кошти. Це сталося у зв'язку зі скасуванням положень законодавства щодо формування амортизаційного фонду підприємства. Тому надходження грошових коштів від амортизації використовується не за призначенням, тобто на фінансування капіталовкладень, а на поточні витрати.

Амортизація в операційних витратах з реалізованої продукції у 2007 році складала 1669,9 млн.грн., а у 2008 році — 2043,9 млн.грн. (табл. 3).

З таблиці 3 видно, що амортизаційні відрахування є значним фінансовим ресурсом розвитку як підприємств, так і регіону в цілому.

Окрім фінансів суб'єктів господарювання другою важливою складовою фінансової бази регіону є фінанси сектору домогосподарств, тобто населення регіону. Фінанси сектору домашніх господарств регіону — це грошові фонди, що формуються з доходів громадян, отриманих на основі трудової, господарської та іншої діяльності, або із спадщини. Вони знаходяться у розпорядженні територіальних громад у вигляді вкладів, заощаджень і депозитів у банківській системі та інших фінансових установах.

Сукупний дохід домашніх господарств в своїй структурі включає:

1) вироблений ними дохід в процесі виробництва товарів і надання послуг, що споживаються як у домашніх господарствах (внутрішнє споживання чи самоспоживання), так і реалізуються на товарному ринку (офіційне або неофіційне споживання);

2) загальний дохід сім'ї, отриманий при перерозподілі сукупного змішаного доходу від ведення домашнього господарства та індивідуальної приватної діяльності й доходу від власності (надходження доходів індивідуальних власників, дивідендів, рентних платежів, надходження із фінансової системи (відсотків на заощадження в усіх формах, доходів від продажу іноземної валюти та інші));

3) офіційну і неофіційну оплату праці;

4) соціальні трансферти (пенсії, стипендії, допомоги, інші види соціальної підтримки);

5) трансферти, отримані з-за кордону (табл. 4).

Визначити загальний обсяг фінансових ресурсів населення для конкретного регіону дуже важко, оскільки в процесі обрахунку обов'язково будуть упущені додаткові чи альтернативні джерела власних надходжень громадян, такі як доходи поза місцем основної діяльності, отримані за межами регіону, де проживають ті чи інші громадяни або із-за кордону, також неофіційні доходи. Лише на основі щорічних декларацій про доходи громадян, неможливо встановити точну кількість грошових ресурсів, які зосереджені в руках населення, особливо в умовах при яких нелегальний економічний сектор займає понад 50%, і саме в ньому зосереджена більша частка фінансових ресурсів регіону.

Проте фінансові ресурси громадян відіграють важливе значення в економіці регіону, оскільки нарахування на фонд оплати праці, незважаючи на надмірне податкове навантаження, на сьогодні займають основну питому вагу власних надходжень регіональних бюджетів, а також формування грошових коштів Пенсійного та інших централізованих цільових фондів.

В структурі доходів заробітна плата складає 39,1%, соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти — 42,6%, прибуток та змішаний доход — 15,6%.

При розрахунку фінансових ресурсів населення слід також брати до уваги і кількість тих грошових коштів, на які громадяни мають повне право, але які не можуть отримати в силу заборгованості з заробітної плати від роботодавців (табл. 5). Це, так звані, пасивні ресурси населення, які залишаються в розпорядженні підприємств та організацій, що користуються ними на безкредитній основі та, одночасно, знецінюються під впливом інфляційних процесів, а також не забезпечують можливий приріст грошових ресурсів населення, наприклад, від банківських чи інших вкладів.

Наявність ситуації, при якій у регіоні існує заборгованість із заробітної плати в тій чи іншій галузі або сфері життєдіяльності знижує рівень господарської діяльності, погіршує відношення до праці громадян, не забезпечує їх соціальних гарантій та підриває довіру населення до місцевої влади в цілому. Відповідно усі ці фактори негативно впливають на формування фінансової бази, в структурі якої фінансові ресурси населення відіграють нагромаджуючу, відновлювальну та інвестиційну ролі.

Секторний підхід до оцінки фінансової бази регіону дає можливість визначити: а) структуру її формування і наявність реальних фінансових можливостей щодо залучення додаткових ресурсів для розширеного відтворення економіки регіону; б) взаємозв'язки між секторами, які проявляються на стадії «переливу» фінансових ресурсів з перспективою підтримки та розширення фінансової бази окремого сектору. Використання даного підходу у практиці фінансового регулювання дає змогу вдало поєднати важелі фінансового механізму державного регулювання із визначеними завданнями та пріоритетами розвитку регіональної економіки.

Подальші дослідження в цьому напрямку передбачають розробку методичних підходів до оцінки ефективності формування і використання фінансових ресурсів підприємств і домогосподарств в економіці регіону.

2. Особливості споживання і заощадження домогосподарств України в умовах фінансовоекономічної кризи

Узагальнюючими показниками прогресивності соціально-економічного розвитку можна вважати обсяги та структуру особистого споживання домогосподарств у країні. Адже саме цими показниками визначається якість життя, відтворення та добробут населення. Крім того, споживання займає особливе місце в структурі відтворювальних процесів, оскільки споживчі витрати населення, складаючи основний елемент сукупного попиту, значною мірою впливають на формування тенденцій довгострокового економічного зростання, адже левова частка валового національного продукту використовується саме на споживання.

Водночас не меншу, проте іншу роль у зазначених процесах відіграють заощадження домогосподарств, виконуючи специфічні функції забезпечення їх майбутнього споживання і, разом із тим, – фінансового джерела інвестицій в економіці. Тому проблеми споживання і заощадження в національній економіці потребують постійної уваги та дослідження, а світова фінансово-економічна криза, головним наслідком якої експерти вважають макроекономічний дисбаланс – сплющення обсягу світового ВВП при зменшенні споживання та заморожуванні перетворення заощаджень в інвестиції, додає актуальності цій проблемі.

Дослідженню споживання і заощадження домогосподарств присвячені роботи багатьох вітчизняних вчених. Серед них – Алексеєнко М.Д., Вдовиченко А.М., Ватаманюк О.З, Кваснюк Б.Є., Маковецький М.Ю., Пасхавер Б.,Петрик О., Москвін С., Савлук М.І. та ін. Названими науковцями зроблено вагомий внесок у розробку теорії споживання та заощадження в національній економіці України,проте потребують подальшого дослідження питання впливу кризових умов господарювання на зазначені процеси, перспективи їх розвитку в посткризовий період з огляду їх значення в соціально-економічному розвитку.

Метою роботи є визначення стану споживання і заощадження домогосподарств України в умовах світової фінансово-економічної кризи.

Обсяги споживання продукції та послуг домашніми господарствами зумовлюються такими головними економічними чинниками: по-перше, обсягами та структурою вітчизняного виробництва взагалі та обсягами виробництва товарів та послуг народного споживання зокрема; по-друге, обсягами імпорту відповідних товарів та послуг; по-третє, обсягами сукупного доходу домогосподарств; по-четверте, рівнем та динамікою цін. Оскільки заощадження є оберненою стороною споживання, то чинники, що впливають на споживання, водночас визначають і обсяги заощадження.

Перший із виділених чинників – обсяги та структура національного виробництва. Згідно з даними офіційного сайту Держкомстатистики, валовий внутрішній продукт України в фактичних цінах у 2007 році становив 712945 млн. грн., або 15375 грн. на одну особу. Незважаючи на значний приріст обсягів ВВП протягом останніх років, донині не досягнуто дореформеного рівня національного випуску: у 2006 р. фізичний обсяг ВВП становив 67,3% від 1990 р. Крім того, починаючи із 2005р. спостерігається негативна загальна тенденція до зниження темпів економічного зростання, а в четвертому кварталі 2008 року динаміка ВВП характеризується від'ємними показниками. Випуск продукції скоротився в промисловості (харчовій, легкій та хімічній галузях, нафтопереробленні, металургії, виробництві та розподіленні електроенергії, у добувній промисловості), у будівництві; суттєво уповільнились темпи зростання у машинобудуванні. У виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, починаючи з червня 2008р., спостерігається скорочення виробництва проти відповідного місяця 2007р.: за 11 місяців 2008р. падіння обсягів продукції становило 0,6%. На підприємствах легкої промисловості у січні–листопаді 2008р. поглибився спад виробництва до 2% проти 0,1% у січні–жовтні 2008р.

Втрата темпів обсягу промислового виробництва, зокрема, у галузях, що виробляють товари народного споживання, за інших рівних умов, означає потенційну небезпеку їх дефіциту на відповідному ринку, підвищення цін та зростання імпорту. Як відомо, країни з високою питомою вагою імпорту є залежними від зовнішніх поставок. Крім того, це призводить до зниження позитивного сальдо поточного рахунку платіжного балансу. Залежність від зовнішніх поставок та дефіцит платіжного балансу створюють загрозу для економічної безпеки держави. Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило за січень-жовтень 2008р. 16069 млн.дол. і зросло вдвічі відносно відповідного періоду попереднього року. Імпортні поставки зросли з усіх головних торгових країн-партнерів: Білорусі – у 2,4 раза, Казахстану – на 97,9%, Китаю – на 84,4%, Польщі – на 70,1%, Німеччини – на 34,9%, Російської Федерації – на 30,2%, Туркменістану – на 23,6%.

У загальній структурі імпорту товарів спостерігається зростання частки легкої та харчової промисловості, що можна пояснити зниженням виробництва вітчизняними виробниками та відповідним стимулюванням імпорту внаслідок внесення змін до Митного тарифу України. Так, абсолютно невиправданим є стрімке зростання імпорту м'яса та харчових субпродуктів (537,9% у січні-жовтні 2008 р. до відповідного періоду попереднього року), овочів та коренеплодів (351%), цукру та кондвиробів з цукру (248,8%). Наслідком цього є посилення імпортної складової на внутрішньому споживчому ринку. Це дозволяє уникнути дефіциту споживчних товарів і значного скорочення обсягів споживання, проте створює передумови для згортання вітчизняного виробництва та економічної кон'юнктури в цілому.

Відповідно до обсягів та динаміки національного виробництва у будь-якій економіці формуються обсяги доходів населення та структура витрат на особисте споживання. Проте на фоні падіння темпів економічного зростання у 2008р. парадоксальною виглядає динаміка доходів населення України. Якщо приріст реального валового внутрішнього продукту в січні–листопаді 2008р. порівняно з відповідним періодом попереднього року становив 3,6%, то приріст реальних наявних доходів населення – 12,4%, а номінальні доходи населення за січень–жовтень 2008р. порівняно з відповідним періодом 2007р. збільшились на 41,6%. Така невідповідність є проявом накопичення диспропорцій в економіці, зокрема, між продуктом і доходом, свідченням чого є втричі нижче зростання реальних доходів від номінальних (на 12,4% проти 41,6%), а також різке зростання заборгованості із виплати заробітної плати – на 56% за десять місяців 2008 року. Погіршилась і структура доходів: у 2008 році скоротилась частка заробітної плати із 43,7% до 42,5% і зросла частка соціальних виплат із 38% до 38,9%.Така висока частка пенсій,стипендій та соціальних допомог свідчить, що система соціального захисту залишається відірваною від трудової активності громадян.

Доходи населення трансформуються у споживання через витрати.

Середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у 2007р. склали 1722 грн., що на 19% більше, ніж у 2006р. Сукупні витрати мають споживчий та неспоживчий характер. Одним із найбільш суттєвих факторів, що впливають на рівень та якість споживання, є обсяги і динаміка витрат на придбання товарів та послуг, тобто споживчих витрат.

У структурі споживчих витрат більше половини (53%) займають витрати на продовольчі товари, тобто домогосподарства України витрачають на харчування переважну частину місячних доходів. Частка витрат на харчування є загальновизнаним показником, який використовується для характеристики рівня соціально-економічного розвитку країни. Хоча протягом останніх п'яти років цей показник має тенденцію до зниження, проте залишається вкрай високим, особливо порівняно з іншими країнами, що в усьому світі розглядається як головна ознака бідності. Аналіз даних про розподіл населення за рівнем середньодушових місячних сукупних витрат показує, що хоча чисельність населення із середньодушовими доходами у місяць, нижчими прожиткового мінімуму, невпинно скорочується, починаючи із 2001 року (від 39,9% до 13,2%), проте структура споживання залишається відсталою.

На купівлю непродовольчих товарів та послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства щомісячно спрямовували третину сукупних витрат. На утримання житла (включаючи поточний ремонт), воду, електроенергію, газ та інші види палива пересічне домогосподарство витрачало кожну десяту гривню, на оновлення гардеробу – 6%, на інші напрями споживання (на транспорт, на придбання предметів домашнього вжитку, побутової техніки та поточне утримання житла, охорону здоров'я, зв'язок, відпочинок і культуру, освіту) від 4% до 1% сукупних витрат.

Зважаючи на зростаючу роль освіти, здоров'я та культури в сучасних економічних системах, показник 1-4% сукупних витрат на зазначені цілі означає неминучість проблем у якості відтворення людини як основної мети сучасної економіки. Тобто уже самі обсяги витрат на непродовольчі цілі свідчать про наявність проблем у споживанні.

Таким чином, обсяги споживання домогосподарств в Україні характеризуються, по-перше, низькими абсолютними показниками, що дозволяє реалізувати в більшості випадків відтворення лише простої робочої сили; по-друге, надмірною часткою витрат на продукти харчування; по-третє, вкрай низькими витратами на соціально значущі цілі – освіту, культуру, охорону здоров'я, відпочинок; по-четверте, значною диференціацією доходів та споживання.

Ціни на ринках споживчих товарів України мають чітку і однозначну тенденцію до зростання, що ще більше ускладнює та погіршує описану вище ситуацію щодо структури споживання домогосподарств. За офіційними даними Держкомстату, індекс споживчих цін (індекс інфляції) у січні–листопаді 2008р. становив 119,8% (у січні–листопаді 2007р. – 114,2%).

Продукти харчування та безалкогольні напої подорожчали на 23,1%. Найбільше (на 33,5%) підвищилися ціни на м'ясо та м'ясопродукти. На 29,9–21,9% подорожчали фрукти, хліб і хлібопродукти, олія та жири, риба та продукти з риби, яйця. Ціни на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива підвищилися на 19,2%. У сфері охорони здоров'я ціни зросли на 17,9%, при цьому найбільше подорожчали санаторно-курортні та амбулаторні послуги (на 23,7% та 21,9% відповідно).

Зростання цін на транспорт у цілому становило 22,7%, що в першу чергу зумовлене підвищенням вартості перевезень автомобільним (на 51,1%) і залізничним транспортом (на 22,3%). На 28,8–11,3% стали дорожчими послуги закладів освіти, ресторанів та готелів, відпочинку і культури.

Суттєве підвищення цін практично на всі групи споживчих товарів призвело до подальшого перерозподілу грошових витрат домогосподарств на користь харчових продуктів з метою недопущення зниження норм їх споживання. За нинішніх доходів і цін населення може лише незначним чином корегувати структуру споживання, проте реально не може досягти вищого рівня добробуту.

Частка неспоживчих сукупних витрат складала 13% усіх витрат домогосподарств і скоротилася на 0,8% порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Скорочення відбулося переважно за рахунок зменшення частки витрат, які спрямовувалися на заощадження: на купівлю акцій, нерухомості, на будівництво та капітальний ремонт житла, на вклади до банків. Накопичені раніше заощадження більшості населення витрачаються на споживання і покриття зобов'язань домашніх господарств за одержаними кредитами, реалізуючи таким чином основний мотив їх формування – забезпечити бажаний рівень споживання тоді, коли для цього не буде необхідних поточних доходів. Період формування заощаджень у докризовий період змінюється періодом їх споживання в кризовий. Водночас заощаджувальна поведінка домашніх господарств в умовах кризи, як показує практика, є суперечливою і неоднозначною.

По-перше, низький рівень довіри населення до фінансового сектора економіки і негативні макроекономічні очікування зумовлюють скорочення організованих заощаджень і зростання неорганізованих ; по-друге, перетікання як організованих, так і неорганізованих гривневих заощаджень у валютні у зв'язку з курсовою нестабільністю, яка ставить під сумнів здатність гривні виконувати функцію заощадження; по-третє, скорочення доходів більшості населення і погіршення ситуації на ринку праці зумовлюють об'єктивну переорієнтацію напрямів розподілу наявного доходу на користь споживання.

Таким чином, результати дослідження обсягів та структури домогосподарств України дозволяють зробити відповідні висновки:

– рівень, якість, структура харчування населення свідчить про деструктивні процеси у споживанні: значна частка населення знаходиться у ситуації суттєвого обмеження у задоволенні насамперед життєво важливих потреб;

– структура споживання одноманітна та значною мірою „зміщена” в бік товарів першої необхідності та обов'язкових послуг (оплата житла та комунальних послуг, одяг, взуття);

– надмірно занижено споживання соціально-значущих послуг, сприяють розвитку самовідтворюючої поведінки та соціалізації особистості;

– обмеження рівня та спрощення структури споживання неминуче перешкоджає соціально-економічному розвитку суспільства;

– обсяги наявного доходу більшості громадян недостатні для здійснення заощаджень;

– в умовах нестабільності і ризиків здійснюється перетікання гривневих заощаджень у валютні;

Підсумовуючи вплив означених на початку роботи чинників на обсяг та структуру споживання та заощадження домогосподарств в Україні, можна зробити висновки про наявність суттєвих проблем у обсягах та структурі споживання та заощадження і необхідності розробки низки заходів щодо їх вирішення з метою забезпечення прогресивного соціально-економічного розвитку в посткризовий період.

3. Обсяги та структура споживання домогосподарств в умовах трансформації економіки України

Нинішній етап розвитку світової економіки характеризується як кризовий. Сутність сучасної кризи експерти визначають як крах "фінансіалізації” – засобів накопичення, за якими прибуток все більше отримують через фінансову діяльність, а не через торгівлю чи виробництво товарів. За глибиною, очікуваною тривалістю і всеохопністю криза порівнюється із глобальною економічною катастрофою 1929–1932 рр. Головним її наслідком експерти вважають макроекономічний дисбаланс – зниження обсягу світового ВВП при зменшенні споживання та заморожуванні перетворення заощаджень в інвестиції. При цьому взаємозв'язок між економічною кризою, доходами, споживанням та інвестиціями двосторонній: стан економіки завжди справляє суттєвий вплив на зазначені показники, водночас доходи, споживання і заощадження є важливими потенційними чинниками економічного прогресу.

За такого розуміння сутності, проявів і наслідків кризи особливу увагу дослідників привертають проблеми споживання і заощадження в сучасних економіках – як розвинутих, так і трансформаційних. Це питання, що потребує особливої уваги і постійного дослідження. У сучасній вітчизняній і зарубіжній економічній літературі питання споживання й економічного розвитку є об'єктом наукового інтересу таких сучасних учених, як В. Базилевич, Г. Башнянін, О. Білорус, О. Ватаманюк, А. Вдовиченко, В. Геєць, Б. Кваснюк, Б. Кульчицький, С. Мочерний, С. Панчишин, М. Савлук, А. Чухно, В. Іноземцев, А. Урсул та ін.

Метою роботи є визначення обсягів, динаміки і структури споживання в трансформаційній економіці України та взаємозв'язку цих показників з економічним розвитком.

Значення аналізу споживання та заощадження визначається тим загальновизнаним фактом (згідно з кейнсіанською теорією), що обидва ці процеси відіграють вирішальну роль в економічному розвитку як суперечливі компоненти сукупного попиту. Водночас сучасна світова економічна практика настільки суперечлива й особлива, що жодна економічна теорія не дає однозначної позитивної відповіді на запитання відносно оптимального співвідношення обсягів споживання та заощадження.

Кейнсіанська теорія в частині обґрунтування ролі споживання і заощадження в економічному розвитку задовільно виконувала роль теоретичної бази економічної політики до останньої третини ХХ ст. Сьогодні деякі її основні положення, виходячи із практики господарювання, піддаються перегляду та критиці. Зокрема, це стосується однієї з головних передумов кейнсіанського аналізу споживання, заощадження й інвестицій – основного психологічного закону, згідно з яким люди, як правило, схильні збільшувати своє споживання зі зростанням доходу, проте меншою мірою, ніж зростає дохід, заощаджуючи при цьому частку доходу, що зростає, сьогодні деякі дослідники стверджують, що психологічний закон Кейнса відображає реалії економічної практики минулого століття; на основі цих реалій довгий час вважалось, що у міру зростання доходу частка споживання має скорочуватись, а заощаджень – збільшуватись.

Проте статистичні дані кінця ХХ – початку ХХІ ст. показують, що це правило дійсне не для всіх країн і не для всіх дохідних груп населення в різних країнах.

Аналіз табл. 1 значно спростовує дію основного психологічного закону Кейнса в сучасних умовах. Так, найбільше зросли доходи населення України в 2008 р., – на 35,7%, при цьому питома вага заощаджень у доходах була найменшою за період, що розглядається, і становила 6,2%. Водночас найнижчим темпам зростання доходу в 2005 р. 13,5% відповідає найвища частка заощаджень – 11,9%. Відповідно, змінюються обсяги споживання, сягаючи максимуму в 2008 р.

Таким чином, можна стверджувати, що протягом аналізованого періоду спостерігається пряма залежність між динамікою доходів і споживання та обернена залежність між динамікою доходів і заощаджень: при збільшенні обсягу доходу зростає частка споживання і зменшується частка заощадження.

У трансформаційних економіках, на наш погляд, зазначена ситуація може знайти декілька пояснень. По-перше, це низька база порівняння, а саме: вкрай низький рівень добробуту більшості домогосподарств, що склався в період соціально-економічних реформ. Незадоволені потреби населення, у тому числі нижчого рівня – у житлі, одязі, продуктах харчування, потребували реалізації, яка і здійснювалась в умовах зростання доходу.

По-друге, доходи, витрати та заощадження – це категорії, облік і аналіз яких пов'язаний з труднощами методологічного характеру, найбільші з яких – суб'єктивна оцінка і тіньова економіка.

По-третє, позитивна динаміка доходів, посилена доступністю кредитів у національній та іноземній валюті, насичення ринку економічними благами споживчого характеру, а також інформованість громадян щодо споживчого характеру оточуючих економік сприяла зростанню обсягів споживання.

Втім спростовується психологічний закон Кейнса і в інших країнах. Так, якщо в найпотужнішій і найбагатшій зі світових економік США населення до середини 80-х рр. ХХ ст. зберігало близько 7–9% своїх поточних доходів, то в передкризовий період на фоні зростання національного доходу норма поточних заощаджень почала неухильно скорочуватися, упавши 2001 р. нижче від 0% (за рахунок кредитів). Згодом заощаджування трохи відновилося, але в 2005– 2006 рр. люди знову перестали відкладати гроші й навіть почали витрачати накопичене в попередні роки. Як зазначає О.Ю. Смирнов, сьогодні домогосподарства із невисоким рівнем доходу формують фінансовий резерв з такого розрахунку, щоб він дав їм змогу вирішити потенційну проблему (загрозу безробіття, зменшення доходу тощо). Тому якщо страховий запас сформовано, то домогосподарство припиняє робити поточні заощадження навіть при підвищенні доходу і починає споживати весь дохід. Отже, як у трансформаційних економіках, так і в розвинутих, спостерігається тенденція до зростання споживання у міру зростання доходу. Вона може розглядатись у плані позитивних наслідків щодо економічного розвитку і як генератор сукупного попиту, що рухає виробництво і пропозицію, і зрештою, як засіб досягнення кінцевої мети прогресу – людського розвитку, а також у плані негативних наслідків – як чинник скорочення заощаджень і фінансового джерела інвестицій в основний капітал.

Водночас, незважаючи на зростання доходу і споживання, тривалий трансформаційний період в Україні супроводжувався падінням національного виробництва (порівняно з дореформеним 1990 р.) і формуванням таких обсягів доходу домогосподарств, якого ледве вистачає на задоволення первинних потреб. Дані табл. 2 свідчать, що за невисокого рівня національного продукту домашні господарства витрачають більше, ніж отримують, використовуючи основну частку доходу на споживчі сукупні витрати (на харчування, оплату житла, комунальних послуг тощо). Із його зростанням закономірно збільшується питома вага неспоживчих витрат у структурі сукупних витрат, значну частину яких становлять заощадження (на купівлю нерухомості, будівництво, капітальний ремонт, придбання акцій, сертифікатів, валюти, вкладів до банківських установ).

Як свідчать дані табл. 2, починаючи з 2004 р. спостерігалося перевищення рівня доходів домогосподарств над рівнем їх сукупних витрат, причому цей факт збігається із піковим показником економічного зростання і може свідчити про поширення його переваг і досягнень на все населення країни. За період економічного зростання з 2000 до 2008 рр. кінцеві споживчі витрати домашніх господарств зросли із 127,9 млрд грн до 752,5 млрд грн, тобто в 5,87 раза.

Водночас спостерігається стійка тенденція до зміни структури сукупних витрат на користь неспоживчих витрат і зростання частки останніх від 3,4% у 1999 р. до 13,8% у 2008 р., що створило базу як для прогресивної зміни структури споживчих витрат, так і для формування заощаджень домашніх господарств (табл. 3).

Так, динаміка витрат на продукти харчування і непродовольчі товари протягом 1999–2008 рр. загалом не залишає сумнівів щодо поліпшення структури споживання.

Наведені в табл. 3 дані також показують, що із зростанням сімейних доходів у структурі споживчих витрат простежуються стійкі закономірності, встановлені ще в другій половині ХІХ ст. німецьким статистиком Енгелем.

По-перше, частка витрат на продукти харчування знижується. По-друге, частка витрат на одяг зростає до досягнення певного рівня доходу, а потім або стабілізується, або починає падати. По-третє, частка витрат на освітлення та опалення залишається приблизно однаковою. По-четверте, частка витрат на житло до досягнення доходом певного рівня зменшується, а потім стабілізується. По-п'яте, частка витрат на культуру зростає.

Дійсно, протягом періоду, що розглядається, найбільш мобільними статтями споживчих витрат в Україні є витрати на продукти харчування. Саме від них залежить загальна картина структури споживчих витрат, а масштабами їх змін зумовлюється вдосконалення всього споживчого попиту. Згідно із динамікою витрат на продукти харчування, протягом 1999–2008 рр. спостерігалось безперервне покращення структури споживання українських домогосподарств, адже питома вага цих витрат у зазначений період безперервно скорочувалась і за 10 років зменшилась на 16,3%. Водночас, незважаючи на позитивну динаміку, слід зазначити, що структура споживання в докризовий період продовжувала залишатись далекою від досконалої. По-перше, найнижчий показник витрат на продукти харчування, досягнутий у 2008 р. 48,9%, є вкрай високим порівняно з промислово розвинутими країнами. Так, широко застосовувана у Японії класифікація умов життя споживачів, оцінюючи різні можливі обсяги продуктів харчування, так констатує частку їх витрат: на рівні 40% як – "маловтішне існування”, на рівні 45% – як "існування, що дає змогу абияк підтримувати фізичне здоров'я”, і приблизно 50% – як "існування, яке ледве дає змогу підтримувати душу в тілі”.

По-друге, об'єктивна характеристика обсягів та структури споживання продуктів харчування, здійснена за допомогою натуральних показників, показує їх негативну динаміку протягом періоду реформ. Хоча, за даними Держкомстату, споживання продуктів харчування протягом 1999–2008 рр. зростає за більшістю позицій, однак порівняння з дореформеним 1990 р. показує, що протягом останніх 18 років відбулося зниження подушового споживання життєво важливих харчових продуктів у більшості населення (табл. 4).

Найбільші зсуви, відображені в табл. 4, вказують на скорочення споживання тваринних продуктів. Протягом 18 років воно сягнуло мінімуму в роки кризи середини 90-х рр. ХХ ст., а в 2008 р. порівняно із 1990 р. споживання м'яса і м'ясопродуктів – менше на 10%, молока і молочних продуктів – на 17,3%, яєць – на 11,8%. Максимальне споживання хліба і картоплі спостерігалось також у середині 1990-х рр., що вказує на "вимивання” з раціону зубожілих людей найбільш цінних і дорогих тваринницьких продуктів. З 2000 р., із покращенням економічних умов, структура харчування покращилась: почало зростати споживання риби, м'яса, фруктів при зменшенні питомої ваги хлібопродуктів, картоплі. Разом з тим якщо в розвинутих економіках політика домогосподарств у сфері витрат на продукти харчування переорієнтувалася із задоволення суто кількісних потреб на розширення асортименту продуктів, підвищення калорійності і поживності раціону ще у 50–60-ті рр. ХХ ст., то в Україні донині не досягнуто норм споживання багатьох груп продуктів харчування.

Не можна не зазначити, що вдосконалення споживчого попиту на рівні загальних показників по країні загалом відбувається швидше, ніж на рівні окремих домашніх господарств і регіонів. Диференціація між зазначеними категоріями залишається досить суттєвою, про що свідчить динаміка доходів населення, які становлять фінансову передумову споживання в ринкових умовах (табл. 5).

З початку реформ відбулись суттєві зміни в джерелах доходу населення, у структурі яких все більшу частку стали займати продаж особистого майна, підприємницька діяльність, посилилась роль неформального фінансового сектора в перерозподілі грошових ресурсів населення. Специфіка новітньої динаміки доходів, витрат і споживання полягає в тому, що їх підвищення (і поліпшення структури) більшою мірою стосується заможніших верств населення, ніж менш забезпечених, унаслідок чого диференціація населення за рівнем добробуту в країні залишається невиправдано високою.

Квінтильний коефіцієнт диференціації доходів населення (офіційний показник для вимірювання відносного рівня бідності) скоротився лише на 0,3%, що свідчить про стійкість відносної бідності в країні.

 

За даними Держкомстату, спостерігається стійка позитивна динаміка скорочення кількості населення, що має середньодушові доходи нижче прожиткового мінімуму (офіційний показник для вимірювання абсолютного рівня бідності) від 39,2 млн осіб у 2000 р. до 8,1 млн осіб у 2008 р., тобто в 4,8 раза. Це становить 18,1% від загальної кількості населення. Водночас показник абсолютної бідності для України, розрахований за методологією ООН, значно збільшує його. Для країн, що перебувають у процесі соціально-економічної трансформації, ООН визначає межу абсолютної бідності не нижче 4,3 дол. США на добу (на відміну від країн, що розвиваються, зважаючи на суворість клімату, яка зумовлює значні витрати на житло, одяг і продовольство). За таких умов частка населення, що жило за межею бідності (75% медіанних сукупних еквівалентних витрат), у 2005 р. становила 27,1%; у 2006 р. вона дорівнювала 28,1%.

Мінімальна погодинна заробітна плата становила в 2006 р. 0,49 дол. США (у соціальних стандартах, що використовуються Програмою розвитку ООН для порівняння рівня життя – 3 дол. США).

Досить глибокою диференціацією відрізняється розподіл доходів не тільки між окремими групами населення, а й між регіонами. Так, наявний реальний дохід у розрахунку на одну особу по Україні становив у 2008 р. 13716,3 грн; у 19 областях та Автономній Республіці Крим дохід був нижчим від середнього, а розрив між найвищим доходом у м. Київ (24960,2 грн) та в Закарпатській обл. (9664,5 грн) становив більше ніж 2,5 раза. Загалом групова і регіональна диференціація доходів є характерною ознакою, що відрізняє структуру споживання в розвинутих і трансформаційних економіках.

Проведене дослідження показало, що соціально-економічне становище домогосподарств України в період трансформації з 1990 до 2008 рр. погіршилось. Замість очікуваного підвищення добробуту відбулось зменшення доходів численних соціальних груп населення. Посилилась соціальна диференціація населення.

Водночас є підстави говорити про суттєве зростання обсягів і поліпшення структури споживання, адже воно створює підґрунтя для зростання частки витрат на інші, неспоживчі цілі, які зросли на 10,4% протягом останніх десяти років. Завдяки саме збільшенню неспоживчих витрат відбувається процес заощадження домогосподарств, що є джерелом фінансових ресурсів розвитку.

Основним чинником, що зумовлює споживчі стандарти населення, структуру споживчого попиту і розвиток відповідних галузей народного господарства, є дохід. Зміна доходів спричинює зміну сукупного попиту як безпосередньо – через зміни особистого споживання, так і опосередковано – через зміну заощаджень та інвестиційних ресурсів розвитку.

Використана література:

1. Нехайчук Д.В. Фінансові ресурси суб'єктів господарювання та домогосподарств як основа фінансової бази регіону

2. Фомішина В.М. Особливості споживання і заощадження домогосподарств України в умовах фінансовоекономічної кризи

3. Фомішина В.М. Обсяги та структура споживання домогосподарств в умовах трансформації економіки України





Реферат на тему: Фінансові ресурси, споживання і заощадження домогосподарств України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.