Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Фінансова політика, сталий розвиток та економічне зростання економіки України (реферат)

Зміст

1. Економічне зростання, сталий розвиток та українські реалії

2. Формування моделі сталого розвитку та економічного зростання національної економіки

3. Концепція сталого розвитку і фінансова політика

Використана література

1. Економічне зростання, сталий розвиток та українські реалії

Економічне зростання є однією з найважливіших суспільних проблем, до якої постійно звернута найпильніша увага економістів і політиків. Саме темпи економічного зростання визначають динаміку економічного розвитку країни, її авторитет на міжнародній арені й історичні перспективи.

Характерною ознакою минулого століття було нестримне прагнення людства до забезпечення економічного та технологічного розвитку. Успіх визначався переважно зростанням валового внутрішнього продукту. Вважалося, що це автоматично приведе до добробуту і значного підвищення рівня життя людей.

Блискуча зовнішність прогресу майже завжди забезпечувалася внаслідок нещадної експлуатації та збіднення навколишнього середовища, експансією "закону джунглів" - хто сильніший, той і виживе. По суті, такі нероздільні сфери, як економіка, довкілля та суспільні інститути, функціонували ізольовано одна від одної. Почала руйнуватися сама природна основа існування і внутрішнього світу людини. Суспільство такого типу фактично жило завдяки майбутнім поколінням. Як наслідок, наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. світ зіштовхнувся з глобальними екологічними проблемами, збід ненням більшості населення земної кулі, деградацією моралі, наростанням регіональних і міжетнічних конфліктів, тероризмом.

Ці обставини примусили прогресивну міжнародну громадськість та відомі недержавні міжнародні організації, такі як Римський клуб (із його знаменитою працею "Межі зростання"), Міжнародний інститут прикладного системного аналізу (IIASA, Люксембург, Австрія), Міжнародну федерацію інститутів перспективних досліджень та інші, започаткувати новий підхід до подолання зазначених глобальних проблем, який отримав назву - концепція сталого розвитку (sustainable development). Він значною мірою став продовженням концепції ноосфери, яку сформулював академіком В. Вернадський ще в першій половині ХХ ст. Суть його полягає в обов'язковій узгодженості економічного, екологічного та людського розвитку так, щоб від покоління до покоління не зменшувалися якість і безпека життя людей, не погіршувався стан довкілля, а відбувався соціальний прогрес, який визнає потреби кожної людини.

Соціум-економіка - справедливий - потрібно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати змогу реалізувати свої надії на щасливе життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф - злидні, які стали у світі звичайним явищем.

Економіка-довкілля - життєздатний - обмеження, які наявні в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов'язані з сучасним рівнем техніки та соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовід- новлення. Потрібно погодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими та матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

Соціум-довкілля - зносний - обсяги й темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється. Стійкий - це "золота середина" у тріаді економіка-соціум-довкіл- ля. Людство повинне надати розвиткові сталого і довготривалого характеру, для того, щоб він відповідав потребам людей, що живуть тепер, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

Рис. 1. Головні компоненти концепції сталого розвитку суспільства

У контексті сказаного, принципове і фундаментальне значення мала Конференція ООН з питань навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася 1992 р. в м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Потреба переходу на модель сталого розвитку всіх країн світу об'єктивно зумовлена демографічним "вибухом", сучасною науково-технічною революцією, а також нинішнім кризовим станом земної біосфери, вагомим зниженням її відновлювальних, відтворювальних і асиміляційних можливостей внаслідок надмірних антропотехногенних навантажень на природу. Проте на сьогодні економічне зростання у разі дотримання основних засад сталого розвитку не може відбуватись без науково-технічного прогресу, адже це - нонсенс. Оскільки без запровадження новітніх енерго- та ресурсоощадних технологій ця мета є нездійсненною. У таких своїх твердженнях спираємось на модель економічного зростання Р. Со- лоу, яка є відправною точкою усіх сучасних досліджень із цієї проблематики. Ця модель досліджує вплив на економічне зростання заощаджень, збільшення населення і технологічного прогресу. З моделі Солоу випливає, що темпи зростання населення є важливим чинником рівня життя. Чим вищий темп зростання населення, тим нижчий обсяг продукції на працівника. У довготривалому періоді зростання цього обсягу та підвищення життєвого рівня забезпечує тільки науково-технічний прогрес.

Інакше кажучи, сталий розвиток - це насамперед економічне зростання, за якого ефективно вирішують найважливіші проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації та забруднення довкілля. Щодо України, то перспективи її економічного зростання у дотриманні основних засад сталого розвитку є досить захмареними (принаймні оцінюючи сьогодні наявний стан справ).

Основою конкурентоспроможності економіки України, чи точніше виживання, залишаються традиційні чинники, пов'язані з використанням недоза- вантажених виробничих потужностей, сприятливою світовою кон'юнктурою на базові низько- та середньотехнологічні категорії товарного експорту України, відносно дешевою ресурсною базою, низькою вартістю робочої сили.

Попри ці тривожні тенденції, українська влада підпорядковує свою політику тільки завданням економічного зростання, що заохочує марнотратне споживання природних ресурсів, забруднення довкілля та імпорт енергоносіїв. За даними Світового банку, енергоефективність економіки України, тобто виробництво ВВП (вираженого через паритети купівельної спроможності) на одиницю спожитої енергії, у 2007 р. була нижчою за відповідний показник Польщі - у 2,5 раза, США та Китаю - в 3 рази, а Японії - у 4,5 раза.

Посилилася структурна деформація промисловості України: загалом, порівняно з 1991 р. у структурі промислового виробництва України різко зросла частка сировинно- та енергомістких і водночас найбільших забруднювачів довкілля галузей промисловості - гірничо-металургійної, паливно-енергетичної, хімічної і нафтохімічної - з 23 % у 1991 р. до близько 60 % у 20072008 рр.

До того ж, сформувалась яскраво виражена сировинна й низькотехно- логічна спрямованість експорту, що істотно знижує його ефективність, відбувся занепад високотехнологічних галузей промисловості. Частка матері- ало- та енергомістких галузей в українському експорті сягнула понад 60 %, причому понад 40 % від усього експорту припадає на продукцію однієї галузі - чорної металургії. Отож, промислове зростання в Україні останніми роками було низької якості й створило загрозу самодостатнього зростання важких галузей промисловості, зокрема застарілої гірничо-металургійної галузі. Водночас висока платоспроможність цих галузей завдяки тимчасовій експортній кон'юнктурі спричиняла перерозподіл на їхню користь сировинних і фінансових ресурсів і політичного впливу, що істотно стримує розвиток національної економіки, орієнтованої на внутрішній ринок.

Отже, українська промисловість вкрай потребує глибокої технологічної модернізації, зокрема ресурсоефективних технологій, систем екологічно чистого та безпечного виробництва, а також ефективного менеджменту у використанні природних ресурсів та охороні довкілля. На жаль, більшість великих підприємців переймаються переважно боротьбою з конкурентами за контроль над застарілою промисловою базою та її експлуатацією для отримання швидких надприбутків, а стратегічне довготермінове планування та перспективний розвиток виходять за межі їхніх пріоритетів.

У промисловості України зберігалися стійкі диспропорції, які істотно обмежують перспективи її зростання у довготерміновій перспективі, формуючи значні ризики й обмеження щодо зміцнення конкурентоспроможності економіки. Такими ризиками є:

• нестача істотних інновацій та оновлення технологій, які могли б стати рушіями економічного зростання на підґрунті якісного покращення конкурентоспроможності економіки;

• повільність покращення технологічної структури промислового виробництва, збереження неефективної структури промислового виробництва, з переважанням нижчих технологічних укладів;

• високий рівень зношеності основних засобів, який становить 50-70 %, тоді як наявна амортизаційна політика закріплює тенденції до зниження інвестиційно-інноваційного потенціалу країни;

• регресивність структури інвестиційної діяльності в промисловості: динаміка інвестиційних процесів слабко корелює з потребами реального сектору економіки в інноваційних технологіях і матеріалах. Значною мірою за рахунок інвестицій зберігається низькотехнологічна структура промислового виробництва, оскільки левова частка інвестицій надходить у галузі III-IV укладів, зокрема добувну промисловість, виробництво харчових продуктів, металургійне виробництво, виробництво електроенергії, газу та води, а частка найбільш інноваційно активних виробництв становить менше 15 %;

• Погіршення кваліфікаційної структури зайнятих у промисловому виробництві: поточна структура виробництва продукції переробної промисловості зумовлює повільність якісного відтворення робочої сили та підвищення її кваліфікації - адже на галузі, які для виробництва продукції залучають низькок- валіфіковану робочу силу та працівників середнього рівня кваліфікації, припадає і понад три чверті інвестицій переробної промисловості.

Відтак поточні тенденції економічної динаміки в Україні свідчать про посилення технологічної несумісності української економіки з розвиненими країнами, що зберігає за Україною у міжнародному поділі праці роль постачальника продукції первинного оброблення з низьким вмістом доданої вартості. Повільність якісних зрушень у динаміці розвитку промисловості України обмежує структурні та функціональні зміни в національній економіці, спрямовані на підвищення її конкурентоспроможності на основі технологічної модернізації, відтак - перехід до нової якості економічного розвитку країни.

Аналіз змін міжнародних позицій конкурентоспроможності української економіки за 2001-2007 рр.,зроблений на основі доповідей "Глобальні огляди конкурентоспроможності" ("Global Competitiveness") за ці роки, показує неоднозначні результати.

Табл. 1. Зміна позицій України за конкурентоспроможністю економіки серед інших країн

Рік

Місце в міжнародному рейтингу за індексом зростання конкурентоспроможності

Місце в міжнародному рейтингу за індексом глобальної конкурентоспроможності

2001

69-те - серед 75 країн

-

2002

77-ме - серед 80 країн

-

2003

84-те - серед 102 країн

-

2004

86-те - серед 104 країн

-

2005

84-те - серед 117 країн

-

2006

-

78-ме - серед 125 країн

2007

-

73-тє - серед 131 країни

Примітно, що Україна, попри економічне зростання з 2000 р., втратила в наступні два роки свої конкурентні переваги й спустилася на ієрархічній драбині глобальної конкурентоспроможності. До речі, у 2004 р. результат України (86-те - серед 104 країн за показником GCI) був останнім серед країн Європи, навіть зважаючи на збільшення кількості країн, охоплених рейтинго- вим ранжируванням.

Водночас в українському суспільстві поступово формується потреба в політиці, що органічно поєднає прагнення політичної та економічної свободи, соціальної справедливості та екологічної безпеки. Стратегічним завданням нашої влади має стати формування екосоціальної ринкової економіки, спрямованої на забезпечення добробуту всіх членів суспільства під час дотримання балансу економічних, екологічних і соціальних чинників. Це можливо передусім за допомогою нової економічної політики - запровадження оподаткування ресурсопотоків і принципу "менше оподатковувати корисне і бажане (робочі місця й доходи) й більше оподатковувати небажане і шкідливе (споживання ресурсів й забруднення)".

На думку багатьох українських експертів та окремих далекоглядних промисловців, така реформа в системі оподаткування є ледь не єдиною стратегією, що дасть змогу одночасно:

• ефективно збільшувати зарплату в процесі економічного розвитку;

• залучати інвестиції в технологічні інновації;

• зменшити витрати енергоносіїв та інших природних ресурсів через;

• зменшення енерго- та матеріалоємності виробництва;

• здійснити ефективну структурну перебудову промисловості;

зменшити шкідливі викиди і забруднення природного довкілля;

• зменшити залежність від імпорту енергоносіїв, поліпшити торговельний баланс та підвищити національну безпеку країни.

Здатність національного бізнесу знайти адекватний баланс між отриманням прибутку, соціальною справедливістю і збереженням довкілля буде одним із вирішальних чинників для успішного переходу до сталого розвитку України. При цьому дороговказом для бізнесу має стати той факт, що в сучасному світі кращі ресурсні та екологічні показники підвищують конкурентоспроможність бізнесу на світовому ринку.

Розглянемо ресурсну складову забезпечення конкурентоспроможності українського виробника та паралельно проаналізуємо шляхи досягнення економічного зростання згідно з концепцією сталого розвитку.

Основна мета діяльності підприємства в ринкових умовах - максимі- зація прибутку. Проаналізуємо її на основі теорії попиту на економічні ресурси. Згідно з цією теорією, прибуток максимізується, коли ГДР = ГВР і ця рівність показує оптимальне залучення економічного ресурсу, де ГДР - гранична дохідність ресурсу; ГВР - граничні витрати ресурсу. Відповідно на ринку ресурсів вони формують попит і пропозицію на ресурс.

ГДР = ГП х Цпрод,

де: ГП - граничний продукт ресурсу; або кількість продукції, виготовлена завдяки залученню додаткової одиниці ресурсу; Цпрод - ціна продукції, за умови, що підприємство функціонує на ринку досконалої конкуренції.

ГВР = ТТресурсу

де Цресурсу - ціна ресурсу, за умови його придбання на конкурентному ринку.

Якщо йдеться про ГДР, то розглядають дві складові - ресурсовіддача і те, чого вартує готова продукція на ринку. Граничний продукт підприємство може змінювати самостійно через нові технології або вдосконалення діючих. Ціна продукції формується на ринку - це зовнішній чинник. Граничні витрати ресурсу для підприємства формуються на ринку ресурсів або на них істотний вплив може мати держава, через врегулювання їхньої ціни.

На основі згаданої теорії розглянемо різні типи економічного зростання, які відображено на рис. 2. Екстенсивне зростання - ріст попиту на ресурс, який залежить від попиту на продукцію за незмінних технологій виробництва. Інтенсивне зростання - за обмеженості ресурсів, їхня ціна зростає і вони переміщуються у галузі з вищим технологічним рівнем, тобто у вищий технологічний уклад.

 


 

Рис. 2. Типи зростання згідно з теорією попиту на економічні ресурси

Псевдозростання на фоні низької ресурсовіддачі, за сприятливої ринкової кон'юнктури завдяки відносній дешевизні ресурсів, через дотування їхніх цін державою на фоні недозавантаженості виробничих потужностей зумовлює зниження граничного продукту ресурсу, що вкрай знижує ресурсо- віддачу економіки на застарілій технологічній базі.

Отже, з економічних позицій перехід до сталого розвитку означає нарощування стимулів до ресурсоефективності у сфері виробництва, тобто його інтенсифікацію за допомогою НТП і врахування шкоди завданої довкіллю.

На основі рівності ГДР і ГВР ринкова економіка виконує одну із своїх функцій - алокаційну, тобто спрямує ресурси туди, де від них отримується найбільша віддача. Надмірне втручання держави, зокрема на ресурсному ринку, пересовує цю рівновагу у бік збільшення випуску продукції низькотехно- логічних галузей і нераціонального використання ресурсів.

Крім цього, ринок не враховує так звані зовнішні ефекти, шкоду завдану довкіллю. Тут завдання держави сприяти їхньому пом'якшенню, що автоматично забере у підприємства частину приросту продукції на подолання зовнішнього ефекту. Багатоукладність нашої економіки просто зводить нанівець всі теоретичні положення як економічного зростання, так і сталого розвитку.

2. Формування моделі сталого розвитку та економічного зростання національної економіки

Кризовий стан земної біосфери, істотне зниження її відновлюваних можливостей внаслідок надмірних антропотехногенних навантажень на навколишнє середовище об'єктивно зумовили необхідність переходу на модель сталого розвитку. Забезпечення сталого розвитку є одним з актуальних питань сучасного розвитку всіх країн, а особливо України, зважаючи на її економічні, соціальні та екологічні проблеми. Концепцію сталого розвитку потрібно реалізувати на всіх рівнях: глобальному, національному і регіональному. Сталий розвиток є загальною концепцією, що проголошує необхідність встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб і захистом інтересів майбутніх поколінь, враховуючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.

Нинішня соціально-економічна криза в Україні зумовила необхідність докорінного переосмислення механізмів і моделі державного впливу на економічні і соціальні процеси. Основною метою економічних реформ є забезпечення стабільного економічного зростання, що є єдиним засобом підвищення рівня життя населення. Економіка України потребує цілеспрямованої стратегії економічного зростання, спрямованої на модернізацію, забезпечення конкурентоспроможності, формування сприятливого інвестиційного клімату, що зумовлює необхідність реалізації моделі сталого (збалансованого) та моделі інвестиційно-інноваційного розвитку.

Концепція сталого розвитку є найбільш перспективною ідеологією XXI ст. У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН з питань навколишнього середовища і розвитку, внаслідок якої було ухвалено "Декларацію з навколишнього природного середовища і розвитку" та інші документи. На цій конференції проголошено нову концепцію розвитку, що передбачає врахування економічних, екологічних та соціальних проблем людства, тобто концепцію сталого розвитку. На сесії ООН у 1997 р. з проблем навколишнього природного середовища і сталого розвитку і на саміті в 2002 р. в Йоганнесбургу, були відзначені певні зрушення на шляху до реалізації концепції сталого розвитку на національних рівнях.

Стратегії сталого розвитку розвинених країн світу орієнтуються на економічне зростання. Проте, на думку Г. Дейлі, економічне зростання є "головною причиною екологічної деградації". Сталий розвиток передбачає підвищення добробуту усього населення планети без істотного збільшення масштабів використання природних ресурсів. Формування сталого способу життя передбачає комплексний підхід до діяльності у трьох напрямах, а саме: економічне зростання, збереження природних ресурсів і охорона навколишнього середовища та соціальний розвиток. Сталий розвиток полягає у дотриманні балансу між потребами (планами) і ресурсами, необхідними для їх задоволення. Провідним фактором, завдяки якому можна забезпечити сталий розвиток, за висновками ООН, є економічне зростання. Проте воно, на думку дослідників, "має бути менш матеріало- і енергомістким ".

Для досягнення сталого розвитку необхідно виробити стратегію яка б могла комплексно вирішити проблеми, які стоять перед людством. Економічний аспект вирішення проблем сталого розвитку передбачає стимулювання довготермінового економічного зростання, екологічний - пошук напрямів вирішення проблем споживання ресурсів і збереження природного середовища, соціальний - задоволення потреб людей у роботі, харчуванні, освіті, медицині, у наданні послуг тощо.

Українська Доповідь ООН "Наша глобальна місія" на черговому Всесвітньому саміті ООН зі сталого розвитку, який має відбутися у Києві у 2012 p., має надати процесові сталого цивілізаційного розвитку нового змісту і наповнення. Дотримання принципу сталості у суспільно-господарському розвитку України зумовлює необхідність реформ. Реформування індустріальної сфери на принципах сталості має мати інноваційний та неруйнівний характер. Важливого значення в сучасних умовах набуває реформування аграрної сфери господарювання. За допомогою макроекономічних механізмів потрібно забезпечити довготривале економічне зростання. Держава має створювати умови для активізації національного науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності, впровадження нових технологій, розвиток екологічно чистих виробництв, подолання розриву між наукою та виробництвом.

Виходячи з аналізу особливостей соціально-економічного розвитку України на сучасному етапі та основних проблем, які постали на шляху подальшого соціально-економічного прогресу та екологічної безпеки, можна виділити систему стратегічних орієнтирів політики реформ, спрямованих на забезпечення економічного зростання на середньотермінову перспективу:

• розвиток внутрішнього ринку з метою підвищення конкурентоспроможності товарів;

• забезпечення темпів зростання промислового виробництва, модернізація і технічне переоснащення підприємств;

• розвиток екологізації виробництва та ринку екологічно чистої продукції;

• активізація інвестицій з метою забезпечення конкурентоспроможності, підвищення енергоефективності економіки, заохочення інноваційної активності;

• створення системи екологічної експертизи інвестиційних програм;

• створення умов для розвитку приватного підприємництва;

• забезпечення екологічної безпеки населення;

• стимулювання інвестицій в нові технології, зокрема в енерго- і ресурсозберігаючі;

• забезпечення стабільності національної грошової одиниці та податкового законодавства, ефективності грошово-кредитної політики;

• зміцнення матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування, послідовне здійснення децентралізації управління для забезпечення впливу місцевих органів влади на соціально-економічний розвиток територій та екологічну ситуацію.

• модернізація і розвиток виробничої, соціальної і ринкової інфраструктур;

• забезпечення екологічно збалансованого використання природних ресурсів.

З метою формування моделі сталого (збалансованого) розвитку національної економіки і переходу до економічного зростання необхідно забезпечити еколого-економічну безпеку. Сутність еколого-економічної безпеки визначають такі фактори:

• здатність національної економіки забезпечити належний економічний розвиток країни;

• здатність України захиститись від внутрішніх і зовнішніх деструктивних впливів;

• здатність держави забезпечити екологічно комфортне життя та добробут населенню.

Складовими еколого-економічної безпеки є: екологічна, техніко-ви- робнича, енергетична, технологічна, продовольча, фінансова, бюджетна безпека. Екологічна безпека в національній економіці передбачає здатність держави запобігати екологічним стихіям та катаклізмам, а також компенсувати негативні наслідки екологічних та природних змін і катастроф. Екологічна безпека реалізується через екологічну політику держави та через перехід економіки України на модель екологічно сталого розвитку. Для забезпечення екологічної безпеки в Україні необхідно вирішити такі завдання:

• забезпечення економії первинних ресурсів і вирішення проблем утилізації

• відходів виробництва через вдосконалення структури розміщення виробництва, формування виробничих комплексів замкненого циклу, перехід на безвідходні технології, використання очисних споруд тощо.

• припинення деградації Грунтів і збереження водних ресурсів та об'єктів як унікальних складових навколишнього природного середовища;

• забезпечення належної охорони та збереження лісових ресурсів, посилення природоохоронних функцій лісів, здійснення комплексу господарських засобів щодо зниження радіоактивного забруднення лісового фонду;

• здійснення заходів безпеки навколишнього природного середовища під час добування корисних копалин;

• сприяння відновленню екосистем і біологічних видів, що перебувають на межі зникнення, розроблення Національної програми збереження біологічного різноманіття;

• забезпечення заходів безпеки щодо використання токсичних хімічних речовин, включаючи заборону на виробництво, імпорт і використання особливо небезпечних їх видів;

• підвищення ефективності державного контролю за дотриманням регламентів природокористування та охорони навколишнього природного середовища шляхом застосування економічних і адміністративних санкцій;

• розвиток системи екологічної сертифікації, екологічного аудиту та страхування, ліцензування небезпечних видів діяльності, поступовий перехід на систему міжнародних стандартів технологічних процесів, які ведуть до зниження негативного впливу виробничої діяльності на навколишнє природне середовище.

У системі економічної безпеки значне місце належить техніко-виробни- чій безпеці, що передбачає здатність держави запобігати і компенсувати наслідки можливого скорочення виробництва та його технічного забезпечення.

Енергетична безпека є критерієм захищеності держави та її громадян від загрози дефіциту енергоресурсів чи порушень в їх енергопостачанні. Сьогодні в Україні склалась критична ситуація з енергоресурсами і енергозабезпеченням. За даними Міненерго України, 48 % енергоблоків теплових електростанцій, що становлять основу національної електроенергетики, повністю відпрацювали свій граничний ресурс. Для їх відновлення потрібно не менше як ЗО млрд дол. США. Не кращий стан у вугільній промисловості, яка є головним джерелом палива для інших галузей енергетики. Однак передусім енергетична безпека України пов'язана із зовнішніми чинниками. Більшість енергоносіїв імпортується. Імпорт енергоносіїв становить близько 40 % загального імпорту. В імпорті палива переважають природний газ і нафта. Перспективним напрямом забезпечення енергетичної безпеки є ефективніше використання палива у сфері виробництва, електроенергії і тепла.

Необхідність реалізації інноваційної моделі національної економіки активізує проблему технологічної безпеки національної економіки. Ця безпека базується на стані науково-технологічного потенціалу та певних гарантіях щодо розроблення нових технологій та інновацій. Найбільш важливими напрямами забезпечення технологічної безпеки в Україні є:

• розвиток фундаментальних наукових досліджень;

• розроблення нових заощаджувальних і екологічно безпечних технологій;

• розроблення енергозберігаючих моделей розвитку виробництва;

• підвищення наукомісткості виробництва та створення організаційних форм інноваційної мережі та інноваційної інфраструктури;

• технологічне та технічне оновлення виробництва.

Національна економіка має гарантувати продовольчу безпеку населення. Ця безпека характеризується виробничо-продуктивною стійкістю агропродовольчого комплексу та його спроможністю вчасно реагувати на кон'юнктуру агропромислового ринку; наявністю необхідних обсягів перехідних запасів, рівнем платоспроможності населення, що має забезпечувати доступність продовольства для всіх громадян, недопущення імпортної експансії для тих продовольчих товарів, виробництво яких у необхідних обсягах може здійснювати національний агропромисловий комплекс. Важливо забезпечити в Україні належний добробут і харчування всім громадянам і мінімально необхідне харчування у разі надзвичайних ситуацій, що складаються у країні.

Фінансова безпека - це система захисту інтересів економічних агентів на всіх рівнях їх фінансових відносин. Основним проявом фінансової безпеки є якість фінансових механізмів і послуг, що убезпечує клієнтів і суб'єктів господарювання від негативних впливів на їхнє фінансове становище. Тут важливе значення має стабільність фінансової та законодавчої системи держави. Стійкість фінансової ситеми визначається: стабільністю цін, оптимальністю фінансових потоків і розрахункових відносин, стійкістю банківської системи і національної валюти, ступенем захищеності інтересів вкладників, обсягом валютних резервів, розвитком вітчизняного фінансового ринку, рівнем дефіциту бюджету, станом внутрішньої та зовнішньої заборгованості, величиною дефіциту платіжного балансу, інвестиційним кліматом тощо. Головною загрозою фінансовій безпеці держави є правова, організаційна, інституційна незавершеність реформування фінансово-кредитної сфери в нашій країні.

Істотне значення має бюджетна безпека, що характеризується рівнем збалансованості бюджету та показниками його дефіцитності. У цьому аспекті важливе місце займає боргова безпека. Можна виділити такі критерії боргової безпеки в економіці: обсяг державного боргу в іноземній валюті, обсяг іноземного кредитування, обсяг державного боргу і грошової маси в обігу, сума, що йде на обслуговування зовнішнього державного боргу, обсяг іноземних позик під державні гарантії тощо.

Етапами переходу України до сталого розвитку і економічного зростання є:

Перший етап (перехідний) - подолання еколого-економічної кризи, забезпечення макроекономічної стабілізації і створення умов для відновлення економічного зростання, розроблення нормативної та методологічної бази, формування передумов для підвищення рівня життя населення, збалансування виробництва та споживання, перехід до світових стандартів екологічної безпеки. Перехідний етап України до економічного зростання має передбачати три стадії подолання кризи в економіці - стабілізацію, пожвавлення та зростання. На стадії стабілізації необхідно:

• забезпечити господарство енергоресурсами переважно за рахунок власного виробництва, перейти на енерго- і ресурсозбереження;

• відновити раціональні економічні зв'язки і використовувати виробничий потенціал як для задоволення власних потреб, так і для забезпечення імпорту, насамперед продукції АПК, металургії, машинобудування, легкої і деревообробної промисловості;

• забезпечити захист внутрішнього ринку сільськогосподарської і промислової продукції;

• підтримати соціальний сектор економіки;

• створити умови для формування екологічної культури громадян.

Другий етап передбачає ефективне вирішення завдань структурної перебудови економіки держави, перехід до застосування переважно економічних методів стимулювання та регулювання структурних перетворень, вирішення паливно-енергетичної проблеми, забезпечення високої якості життя населення та рівноправного партнерства України у світовому економічному співтоваристві, демократизацію суспільства, гармонізацію відносин суспільства і природи, забезпечення збалансованого використання природно-ресур- сного потенціалу.

Третій етап передбачає забезпечення сталого розвитку виробництва та економічного зростання на базі нових секторів і галузей, створення екологічно чистих виробництв, задоволення потреб населення з урахуванням екологічних вимог, створення глобальної системи екологічної безпеки та фундаменту ноосферного розвитку.

Отже, концепція сталого розвитку відображає глобальні проблеми. Вирішення проблем сталого розвитку охоплює економічний, екологічний і соціальний аспекти. Формування моделі сталого розвитку та економічного зростання в Україні передбачає забезпечення еколого-економічної безпеки і потребує подальшої оптимізації і гармонізації природно-ресурсного, науково-технічного, та еколого-економічних потенціалів.

3. Концепція сталого розвитку і фінансова політика

На початку XXI ст. тенденції цивілізаційного розвитку характеризуються масштабними екологічними та соціо-економічними трансформаціями під впливом науково-технічного та соціального прогресу майже у всіх сферах людської діяльності. Поряд із позитивними тенденціями в соціально-економічному розвитку соціум постійно зіштовхується з глобальними проблемами та загрозами, ймовірність яких постійно зростає. Так, диспропорції у світовій фінансовій системі призвели до глобальної економічної кризи та уповільнення темпів росту світової економіки на початку XXI ст. Високий ступінь забруднення навколишнього середовища, внаслідок антиеколо- гічної діяльності різних суб'єктів господарювання, призводить до руйнування природних екосистем, що, своєю чергою, спричиняє чисельні природні та техногенні катастрофи, глобальні епідемії, катаклізми, демографічні, енергетичні, продовольчі проблеми. Все це у сукупності зумовило появу нової парадигми соціального розвитку, яку було представлено на Всесвітній конференції ООН з проблем розвитку й довкілля у 1992 р. у Ріо-де-Жанейро.

В основі нової парадигми розвитку лежить концепція сталого розвитку, суть якої полягає у забезпеченні такого економічного зростання, яке дає змогу гармонізувати відносини людина-природа та зберегти навколишнє природне середовище для нинішнього й майбутніх поколінь. Основною метою стратегії сталого розвитку є створення умов для забезпечення збалансованого соціально-економічного зростання, гармонійного функціонування трьох взаємопов'язаних сфер функціонування суспільства: економічної, соціальної та екологічної.

У контексті переходу на принципи сталого розвитку важливим моментом є забезпечення фінансовими ресурсами відповідних соціальних процесів.

У програмному документі "Порядок денний на XXI ст." зазначено, що першим кроком до забезпечення того, щоб XXI ет. стало століттям сталого розвитку в інтересах всіх, повинні стати мобілізація та більш ефективне використання фінансових ресурсів. Тому формування фінансової політики переходу на принципи сталого розвитку постає досить актуальною проблемою.

Проблеми фінансової політики сталого розвитку знаходяться у центрі досліджень провідних учених як зарубіжних, так і вітчизняних наукових шкіл. Серед вітчизняних науковців, які досліджують процеси формування фінансової політики, потрібно виділити дослідження Г. Башнянина, О. Білої, О. Василика, І. Ваховича, В. Гейця, О. Герасименко, 3. Герасимчука, Б. Карпінського, JI. Лазебника та ін. У їх роботах зазначено, що в основу формування фінансової політики сталого розвитку повинні бути покладені ідея гармонізації розвитку поєднано з науковим пізнанням об'єктивних закономірностей функціонування природно-антропогенних систем.

Водночас, методичну сторону забезпечення сталого функціонування і розвитку економічних систем на основі фінансового механізму сталого розвитку, на наш погляд, недостатньо вивчено. Формування засад фінансової політики сталого розвитку зумовлює необхідність системного аналізу існуючих підходів до вирішення проблем фінансового забезпечення соціально-еконо- мічного розвитку, чіткого визначення та конкретизації категорійного апарату. Одним із найважливіших напрямів, що сприяють сталому розвитку, є вдосконалення фінансового механізму, метою якого є створення сприятливих фінансово-економічних умов для сталого розвитку. Разом із тим, у теорії та практиці господарської діяльності недостатньо розгляну питання впливу фінансової стратегії на стійке розвитку економіки та методологічні підходи до оцінки цього впливу.

Метою роботи є дослідження ролі фінансових механізмів у забезпечені сталого розвитку та здійснення на цій основі формування фінансової політики сталого розвитку.

За останні десятиліття фінансовий капітал у глобальному масштабі перетворився на самодостатню систему, яка функціонує в автономному режимі у відриві від реального сектору економіки. Як наслідок - глобальна фінансова системна криза, яка загрожує зламати економічний порядок, упродовж XXI ст. Якщо найближчим часом не переглянути засади фінансової політики, наслідки світової кризи можуть виявитися руйнівними, а реанімація багатьох національних економік - майже неможливою.

У загальному, державна фінансова політика - це частина соціально- економічної політики держави щодо забезпечення збалансованого зростання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи країни, фінансового забезпечення виконання соціально-економічних програм країни і регіонів, спрямованих на зростання рівня і якості життя населення. Фінансова політика - найбільш важливий складовий елемент загальної політики національного розвитку, який охоплює також інвестиційну політику, інноваційну, виробничу, кадрову, маркетингову та інші.

На нашу думку, основа фінансової політики сталого розвитку - чітке визначення єдиної концепції економічного розвитку, як у довготерміновій, так і короткотерміновій перспективі, вибір з усього різноманіття фінансових механізмів досягнення поставлених цілей, найбільш оптимальних, які забезпечують спрямування суспільного розвитку відповідно до принципів сталого розвитку.

Провідною ідеєю концепції сталого розвитку є забезпечення високого рівня життя, що передбачає гармонійний розвиток екологічної і соціально- економічної сфер. Як зазначають вітчизняні вчені, з одного боку, нераціональна фінансова політика може спричинити розбалансування економічної системи у контексті принципів сталого розвитку, однак, з іншого, фінанси є тим інструментом національного менеджменту, що дає змогу збалансувати розвиток кожної сфери на основі перерозподілу валового внутрішнього продукту між окремими регіонами та всередині регіонів - між їх сферами. Специфікою фінансової політики сталого розвитку є те, що:

• сталий розвиток потребує інвестицій, які не скоро дадуть віддачу. Водночас, фінансові ринки зацікавлені в інвестиціях зі швидкою віддачею;

• сталий розвиток потребує великих інвестицій у країни, що розвиваються;

• сталий розвиток спрямований у майбутнє, а фінансові ринки абсолютно ігнорують майбутнє.

Розробленню фінансової політики повинна передувати:

• оцінка впливу фінансової стратегії на сталий розвиток;

• оцінка відповідності фінансової діяльності завданням сталого розвитку економічної системи.

• аналіз шляхів досягнення стабільності грошово-фінансової системи, що забезпечить формування конкурентоспроможної, соціально орієнтованої, екологічно безпечної ринкової економіки.

Забезпечення сталого розвитку залежить від низки чинників і умов, серед яких чи не визначальною є умова екологізації і соціалізації економіки. Тому пошук механізмів та інструментів сталого розвитку повинен відбуватись у напрямі забезпечення збалансованості природних і соціальних систем. Екологічна складова сталого розвитку зумовлює необхідність врахування під час формування фінансової політики сталого розвитку такі положення:

• фінансові ресурси повинні забезпечити екологічно орієнтовану перебудову структури виробничого потенціалу відповідно до вимог, необхідних для ефективного функціонування природонеруйнівної економіки;

• фінансова політика повинна стимулювати екологічно спрямовану зміну структури виробництва і споживання;

• за низьких цін на ресурси і спроможності підприємств виводити вартість екологічних збитків за межі фінансової звітності, їх зацікавленість в тому, щоб стати екологічно ефективними, знижується;

• низькі ціни на природні ресурси не сприяють їх ефективному використанню;

• сучасні системи фінансової звітності не відображають наявність екологічного ризику. Фінансові ринки змушені приймати рішення, засновані на необ'єктивній інформації, зумовленій відсутністю належної технології вимірювання вартості навколишнього середовища;

• фінансові ринки надають перевагу компаніям з високими поточними доходами, а не тим, чий фінансовий потенціал розрахований на майбутнє. Водночас компанії, спрямовані на екологічно збалансований розвиток, орієнтовані саме на майбутні переваги і скорочують поточні прибутки.

Провідну роль у фінансуванні сталого розвитку забезпечують внутрішні фінансові нагромадження та прямі іноземні інвестиції. Успіх у сфері використання внутрішніх фінансових ресурсів пов'язаний насамперед із стабілізацією економіки, лібералізацією торгівлі, реформуванням податкової системи. Цим процесам сприяє спрощення податкової системи, розширення асортименту фінансових ринкових інструментів (пенсійні, інноваційні фонди розвитку), скорочення субсидій екологічно небезпечного виробництва, впровадження енергетичних податків, систем депозитного рефінансування, екологічного страхування й екологічних облігацій.

Отже, сучасна фінансова політика має слугувати цілям динамічного розвитку реального сектору економіки. Концепція сталого розвитку зумовлює необхідність оптимального поєднання стратегічних цілей фінансового розвитку економічної системи. Важливим є уточнення економічної сутності та поняття фінансової стратегії в контексті сталого розвитку, виявлення особливостей і факторів, що впливають на формування фінансової стратегії з погляду сталого розвитку.

Можна стверджувати, що тільки за допомогою ефективної фінансової політики можна з найменшими витратами та в найкоротші терміни добитися поставлених цілей сталого розвитку.

Використана література:

1. Онуфрик І.П. Табачук А.Я. Економічне зростання, сталий розвиток та українські реалії / Науковий вісник НЛТУ України, 2009, вип.19.7, с. 180-186

2. Левчунь Г.Я. Формування моделі сталого розвитку та економічного зростання національної економіки / Науковий вісник НЛТУ України, 2011, вип.21.17, с.218-224

3. Кореновський О.В. Концепція сталого розвитку і фінансова політика / Науковий вісник НЛТУ України, 2011, вип.21.13, с.225-228





Реферат на тему: Фінансова політика, сталий розвиток та економічне зростання економіки України (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.