Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Фінанси домогосподарств та механізм підвищення освітнього рівня домогосподарств (реферат)

Зміст

1. Роль фінансів домогосподарств у фінансовій системі України

2. Механізм підвищення освітнього рівня домогосподарств у фінансовій сфері

3. Фінанси домогосподарств як основа розвитку людського капіталу

Використана література

1. Роль фінансів домогосподарств у фінансовій системі України

Фінанси домогосподарств як складова фінансової системи країни відіграють важливу роль в її функціонуванні. Це особливо яскраво проявляється в найбільш розвинених країнах світу, де за рахунок податків з доходів громадян держава отримує значну частину надходжень до бюджету, а соціальні трансферти так само сприяють формуванню значної частини їх видатків. Домогосподарства забезпечують економіку країни вільними грошовими ресурсами за рахунок своїх заощаджень в комерційних банках, накопичення коштів на пенсійних рахунках, інвестування коштів в паї інвестиційних фондів. Вони ж створюють основний попит на різноманітну продукцію, яка виробляється суб'єктами господарювання і самі беруть участь у задоволенні цього попиту, здійснюючи підприємницьку діяльність.1 Таким чином, роль домогосподарств важко переоцінити, а їх фінанси є рушійною силою, яка забезпечує економічне зростання країни, особливо враховуючи ті тенденції глобалізації, які панують у світі.

Дослідження фінансів домогосподарств та їх особливостей знайшли своє відображення у працях С.І. Юрія, В.М. Федосова, В.І. Оспіщева, Л.А. Гордієнко, І.О. Бочан, М.І. Карліна, Б.А. Карпінського, В.П. Кудряшова. Більшість науковців приділяють увагу або вузьким, або дуже загальним моментам, пов'язаним з домогосподарствами. Детального розгляду проблемних аспектів їх організації, структури, залежності від факторів зовнішнього середовища в працях вітчизняних авторів, на жаль, немає.

Головною невирішеною проблемою залишається та роль, яку відіграють фінанси домогосподарств в глобальних процесах економічного розвитку. Необхідно дослідити, яку роль вони відіграють в економіці країни, яка так чи інакше пов'язана із зовнішнім середовищем, і яким чином в цьому контексті фінанси домогосподарств впливають на розвиток фінансової системи України.

Головною метою роботи є розгляд загальних тенденцій розвитку фінансів домогосподарств, їх структурних елементів, впливу процесів глобалізації на їх стан, а також наведення пропозицій щодо їх майбутньої еволюції.

Фінанси домогосподарств виступають засобом створення і використання фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом фінансових ресурсів домогосподарств служить заробітна плата, доходи від продажу власного капіталу, доходи від реалізації продукції підсобних господарств, доходи від здачі майна в оренду, відсотки на грошовий капітал, доходи на вклади у цінні папери тощо.

Витрати фінансових ресурсів домогосподарств зумовлені задоволенням власних потреб та накопиченнями, необхідними для здійснення інших заходів.

Проаналізуємо стан фінансів домогосподарств України на підставі даних, які доступні на сайті Держкомстату за останні 7 років – з 2002 по 2008 р. (табл. 1).

Структура доходів населення за період, що досліджується, майже не змінилась. Для порівняння, нами було взято перший і останній роки дослідження, адже, як показали проміжні розрахунки, які не було наведено в таблиці, відхилення в структурі питомої ваги окремих показників не перевищувало 2-3 відсоткові пункти.

Структура доходів населення у 2008 р.: заробітна плата – 43 %, соціальні допомоги – 21 %, прибуток та змішаний доход – 16 %, соціальні трансферти в натурі – 14 %, інші одержані поточні трансферти – 3 %, доходи від власності (одержані) – 3 %. Найбільшу питому вагу таким чином займає заробітна плата – 43 %, що є достатньо типовим для країни, де більша частина населення є найманими працівниками.

Значну частину займають соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти – 38 % і їх питома вага зросла у порівнянні з 2002 роком, коли на них припадало 36 %. Ці зміни можна пояснити більшою соціальною спрямованістю політики уряду за останні 2 роки. Більше половини таких доходів (21 % в загальній структурі) припадає на соціальні допомоги. Вагоме значення мають і соціальні трансферти в натурі (14 %).

Частина населення займається підприємницькою діяльністю, що знайшло своє відображення і в структурі доходів, 16 % яких отримано саме за рахунок цього виду активності, хоча 2002 року їх питома вага була дещо більша – 18 %.

Доходи від власності поки що не відіграють суттєвої ролі – лише 3 %. На нашу думку, це пов'язано із нерозвиненістю фондового ринку як основного можливого джерела подібних доходів. Навіть за наявності у населення акцій тих чи інших суб'єктів господарювання, виплати дивідендів по них, як правило, не здійснюється, а отримані прибутки реінвестуються. Окрім цього, в подібній статистиці навряд чи враховуються неофіційні доходи громадян, які формуються за рахунок оренди житла.

Що ж стосується динаміки доходів, то за 2002-2008 рр. їх загальна сума зросла на 457 % (рис. 1). При цьому значними були і ланцюгові темпи зростання – від 117 % (у 2003 році) до 139 % (у 2005 році). Майже така ж динаміка притаманна і наявному доходу, хоча темпи його зростання за весь період були дещо меншими – 448 %.

Заробітна плата зростала дещо швидшими темпами, ніж загальна сума доходів, що відображається в показнику зростання – 464 %. Найбільші темпи зростання серед всіх показників мали соціальні допомоги. Вони збільшились на 571 %. Майже однаково зросли роботи "Прибуток та змішаний дохід” (391 %), "Інші одержані поточні трансферти” (392 %) і "Соціальні трансферти в натурі” (390 %).

Суттєво збільшились і доходи від власності – 537 %, але це не призвело до підвищення їх питомої ваги в загальній сумі доходів населення, як це було зазначено вище.

Що стосується витрат, то дані таблиці 1 свідчать про домінування роботи "Витрати на придбання товарів та послуг” – 82 %, яка зростала майже такими ж темпами (453 %), як і загальні витрати та заощадження (457 %). Вочевидь, що інші роботи витрат у порівнянні з цією майже не мають суттєвого значення (придбання товарів та послуг – 82 %, поточні податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти – 8 %, доходи від власності (сплачені) – 4 %, приріст фінансових активів – 3 %, нагромадження нефінансових активів – 3 %), що свідчить про недостатній рівень доходів населення, які майже повністю використовуються на споживання.

Незначна частка припадає на поточні податки на доходи (лише 8 %), враховуючи то факт, що ставка прибуткового податку з населення становить 15 %. Це, скоріше за все, свідчить про наявність у населення джерел доходів, які не враховуються і, відповідно, не оподатковуються.

Окремо слід відзначити неймовірне зростання роботи "Доходи від власності (сплачені)” майже у 100 разів, що і призвело до зростанні її питомої ваги у загальній структурі видатків до 4 %. Значно зросли і накопичення нефінансових активів – в 12 разів. При цьому їх питома вага збільшилась з 1 до 3 % (рис. 2).

Також значний інтерес становить стаття "Приріст фінансових активів”. Хоча вона зросла лише на 154 % і її питома вага лише 3 %, проте більше значення мають ті роботи, які її формують, а саме заощадження та позики. Через те, що вони є протилежними, значення приросту фінансових активів знизилось в загальній структурі видатків з 8 % (у 2002 р.). Але при цьому грошові вклади збільшились майже в 9 разів, заощадження в іноземній валюті – більше ніж в 40 разів, а обсяг одержаних позик – у 56 разів. У відсотках до загальної суми витрат ці роботи становили у 2008 р. відповідно 11 %, 4 % та 14 %. Це свідчить як про наявність певної суми вільних грошових коштів у населення, що і дозволяло здійснювати заощадження, так і відображає тенденції останніх років (2005-2007 рр.), які супроводжувались бурхливим ростом споживчого кредитування з боку банківських установ. І хоча у 2009 р. обсяги кредитування будуть значно меншими, але обсяги непогашеної заборгованості будуть все рівно значними.

Якщо порівняти особливості, які притаманні фінансам вітчизняних домогосподарств з іншими країнами, то можна відзначити окремі спільні риси. По-перше, доходи домогосподарств формуються за рахунок як заробітної плати, так і соціальних трансфертів. При цьому в найбільш розвинених країнах така практика є переважаючою. По-друге, в структурі витрат норма заощадження майже не має суттєвого значення, що пов'язано із значним поширенням кредитних продуктів, які доступні населенню, в результаті чого кошти, які накопичуються на депозитних рахунках, майже не перекривають ті суми, які отримані в кредит.

З іншого боку, головною відмінністю фінансів вітчизняних домогосподарств від розвинених країн є наступне:

- значна питома вага витрат на придбання товарів та послуг (82 %), в той час як в розвинених країнах вони, як правило, не перевищують 25-30 %;

- значно меншу питому вагу займають податки, в той час як за кордоном вони можуть сягати половити отриманих доходів;

- майже ніякого значення не мають доходи від власності, хоча в розвинених країнах це є інструмент додаткового забезпечення домогосподарств.

Окрім цього, необхідно відзначити певні особливості фінансів домогосподарств України, які формуються під впливом глобалізаційних процесів. Серед таких моментів можна виділити:

- трансферти заробітчан, формування доходів прикордонними домогосподарствами за рахунок заробітків у сусідніх державах – особливо є актуальним для західних областей, де розвиток промисловості недостатній, а можливості для отримання доходів у більш розвинених країнах сусідах присутні;

- отримання споживчих кредитів, особливо на купівлю товарів тривалого користування, а також майже всі іпотечні кредити за рахунок коштів, залучених від іноземних банківських установ або на світових фінансових ринках;

- соціальні витрати, які займають значну питому вагу у витратах держбюджету, частково можуть бути профінансовані за рахунок коштів, залучених на зовнішніх фінансових ринках;

- витрати на придбання товарів та послуг займають переважаючу питому вагу, а значна кількість товарів легкої промисловості, окремі групи продуктів харчування і переважна більшість товарів довгострокового користування завозяться з-за кордону, що створює додатковий тиск на економіку у вигляді перевищення імпорту над експортом (а значить, формує передумови для від'ємного сальдо платіжного балансу), формує попит на іноземну валюту з боку імпортерів.

Таким чином, розглянуті тенденції дозволяють сформувати окремі пропозиції щодо подальшого розвитку фінансів домогосподарств України:

- політика уряду і НБУ повинна бути спрямована на усунення інфляційних процесів, які є головним фактором у знеціненні доходів громадян; підвищення загального рівня доходів і витрат населення, що забезпечить одночасно збільшення доходної частини бюджету за рахунок податків, підвищення витрат на більший асортимент товарів і послуг, що забезпечить поштовх для розвитку фінансів суб'єктів господарювання через формування платоспроможного попиту на їх товари і послуги;

- усунення диспропорцій в структурі доходів і витрат шляхом підвищення ролі доходів безпосередньо від трудової діяльності, зменшення питомої ваги соціальних трансфертів;

- забезпечення можливостей отримання доходів від власності шляхом розвитку ринку цінних паперів;

- зниження ПДВ на соціально важливі товари, що повинно забезпечити більшу купівельну спроможність домогосподарств;

- введення прогресивної шкали оподаткування доходів громадян (за зразком розвинених країн) з метою перерозподілу грошових коштів від найбільш заможних до найменш забезпечених верств населення;

- сприяння розвитку недержавного пенсійного забезпечення і страхування життя, які є основним джерелом довгострокових фінансових ресурсів в економіку;

- створення механізмів, які забезпечать виведення прихованих доходів домогосподарств з тіньового сектора економіки.

2. Механізм підвищення освітнього рівня домогосподарств у фінансовій сфері

Протягом останніх десятиліть в Україні і в світі спостерігається розвиток досить розгалуженого фінансового ринку. Внаслідок сек'юритизації активів та випуску крупними фінансовими установами боргових зобов'язань на ринку з'явилися складні фінансові інструменти. При цьому звичайні кредитні продукти стають дедалі складнішими та важкими для розуміння пересічними споживачами.

Користування цими продуктами вимагає спеціальних знань. Крім того, в умовах світової фінансової кризи було підірвано довіру до фінансових інституцій. Повне її відновлення можливе лише за умови підвищення фінансового освітнього рівня споживачів фінансових продуктів. Тому на перше місце для продавців фінансових послуг, а також фахівців у сфері підготовки економічно обізнаних кадрів, стає питання підвищення фінансової грамотності населення та довіри до фінансової системи.

Проблемі фінансової грамотності в Україні тільки починає приділятися увага, на відміну від найближчого сусіда – Росії, де на сьогодні розроблено державою Концепцію фінансової грамотності, Державну програму з підвищення фінансової грамотності та впроваджено певні заходи їх реалізації. Питанню підвищення фінансової грамотності населення як одного з пріоритетів державної політики приділяє увагу у своїй роботи Д. В. Радзішевська. Проблемам навчання в галузі особистих фінансів присвячено праці таких російських науковців, як В. С. Савенока та М. М. Євдокимова. Питанням формування фінансової грамотності населення займаються російські вчені Л. В. Стахович, Л. Ю. Рижановська. В Україні аспекту фінансової грамотності практично не приділено уваги з боку вчених. Існують лише окремі невеликі дослідження у роботах стосовно фінансової системи та фінансового ринку, наприклад, у монографії С. В. Науменкової та С. В. Міщенко.

Виходячи з того, що зазначена проблема є мало дослідженою, поставлено завдання – визначити механізм взаємодії різних інститутів в процесі підвищення фінансової грамотності населення та висвітлити проблеми залучення до фінансової освіти фахівців фінансового ринку.

Рівень фінансової грамотності населення країни має позитивний вплив як на економіку держави, так і на рівень добробуту і доходів його громадян, а саме:

– підвищує рівень користування фінансовими продуктами, прозорість фінансового ринку, його стабільність;

– підвищує фінансовий добробут домогосподарств завдяки раціоналізації сімейного бюджету, розвитку здатності управляти власними фінансами протягом життєвого циклу родини;

– забезпечує захист населення від шахрайства, підвищує фінансову безпеку громадян;

– сприяє підвищенню професійної кваліфікації працівника, що, в свою чергу, допомагає домогосподарству покращити своє матеріальне становище, а з іншого боку – роботодавці отримують більш кваліфіковані трудові ресурси;

– підвищується рівень комфорту осіб пенсійного віку в більшій мірі за рахунок індивідуальних фінансових рішень.

За результатами соціологічного дослідження, проведеного Агентством США з міжнародного розвитку – , взагалі в Україні 4% опитаних оцінює свою фінансову грамотність на «відмінно», 18% – «добре», 41% – «задовільно», 24% – «незадовільно», 11% – не відповіли. Найвищий рівень самооцінки продемонстрували респонденти у Західному регіоні: 8% – «відмінно», 22% – «добре», 42% – «задовільно», 15% – «незадовільно», 10% – не відповіли. Однак за результатами тестування, що були проведені в рамках цього дослідження щодо фінансової обізнаності, спостерігається зовсім інша картина (рис. 1).

В блоці питань стосовно загальної фінансової обізнаності не знайшлося жодного респондента, який би відповів на «відмінно». Розбіжність із самооцінкою велика – чотири з п'яти українців виявили вкрай низький рівень знань – менше половини правильних відповідей. Тобто рівень підготовленості населення до участі у фінансових операціях є досить низьким. Опитування також показало, що у найближчі два роки знизиться рівень користування фінансовими послугами, однак українці хотіли б знати більше про кредитування, Інтернет-трейдерів, форми та методи інвестицій на ринку цінних паперів України.

Питання фінансової грамотності є важливим як для особистості, так і суспільства, про це свідчать слова віце-президента Ради з фінансової грамотності при Президенті США Дж. Брайанта: «Фінансова культура у сучасному розвинутому та динамічному світі стала ще одним життєво необхідним елементом в системі навичок та правил поведінки. Фінансова грамотність дозволить людині не залежати від обставин, від волі інших людей, системи. Освічена людина сама обере ті життєві шляхи, які будуть для неї найбільш привабливими, створюючи матеріальну основу для подальшого розвитку суспільства».

Фінансова грамотність – це сукупність здібностей, які набуваються в процесі фінансової освіти, але засвоюються та перевіряються на практиці протягом всього життя. При вирішенні цієї проблеми досить важним є достатньо точно визначити трактування поняття «рівень фінансової грамотності», тому що це дозволить сформувати національну систему фінансової освіти. Тобто підвищення рівня фінансової грамотності населення є сферою відповідальності держави, бізнесу та родини (рис. 2).

З боку держави, перш за все, необхідне уточнення цільових груп населення, на які слід спрямувати зусилля; по-друге, дослідити існуючий стан рівня фінансової грамотності українців (частково здійснено); по-третє, розробити схеми та механізми залучення у процес фінансової освіти фахівців фондового ринку та представників бізнесу, органів державної влади, закладів освіти, а також організувати інформаційне забезпечення цього процесу.

З боку бізнесових структур є необхідність залучення професіоналів-практиків до фінансової освіти населення шляхом формування інституту фінансових консультантів та індивідуалізації інформаційного середовища через «горизонтальні», неформальні соціальні канали комунікації (соціальні мережі, блоги, друзі). Родина є основою, що дає цільові установки на подальший розвиток та отримання знань з фінансів.

У той же час, якщо у батьків достатньо високий рівень знань у галузі фінансів, є практичний досвід користування певними фінансовими послугами, то існує висока ймовірність того, що й діти будуть прагнути отримати більш якісні знання та практичний досвід в цій сфері.

Переривчатистими стрілками на рис. 2 позначений зворотний вплив, ефект, який отримають суб'єкти цього процесу від співпраці окремих інституцій. Наприклад, держава – фінансово грамотного громадянина, який спроможний забезпечити себе доходами від інвестицій, які в подальшому трансформуються в заощадження; бізнесові структури – активних учасників та клієнтів на національному фінансовому ринку і, як результат, – збільшення прибутків; молодь – професійні знання в галузі ведення особистих фінансів – стабільний додатковий дохід.

У зв'язку із вищезазначеним виникають питання: чи є зацікавленість професійних учасників фондового ринку, спеціалістів у банківській галузі в підвищенні фінансової грамотності населення та яким чином залучити їх у процес підготовки фахівців.

Стосовно першої складової – відповідь позитивна, про що свідчать певні заходи, що проводяться Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Агентством з розвитку інфраструктури фондового ринку та фондовою біржею України. Наприклад, конкурс «Біржова УНІВЕРсіада 2012», організаторами якого виступають «Українська біржа» та ІГ «Універ». Щодо другого питання, то слід зауважити, що підготовкою фінансово грамотного громадянина займаються фахівці у сфері освіти та науки. Якщо проаналізувати сучасний стан підготовки наукових кадрів в галузі економіки, то можна спостерігати наступну картину: хоча чисельність працівниківдослідників наукових організацій у секторі вищої освіти за період 2008-2010 рр. зменшилася на 341 особу або на 4%, але докторів економічних наук у 2009 р. було 1164, в той же час у 2010 р. – 1255 осіб, кандидатів економічних наук у 2009 р. – 9368, у 2010 р. – 10014 осіб. Таким чином, науковий потенціал у галузі економічних наук досить значний, однак у науковців немає мотиваційних чинників, які б спонукали їх до практичної діяльності в сфері підвищення фінансової грамотності населення.

Професійні учасники фондового ринку, які працюють із фізичними особами, – в основному трейдери, кількість яких становить близько 3500 осіб, ними в середньому за місяць укладалося 55000 угод, середній розмір яких становив 15 тис. грн. Загальний обсяг торгів у 2011 році склав 54,4 млрд. грн., з них 32,4 млрд. грн. наторгували фізичні особи. Загальна кількість фізичних осіб-учасників торгів на фондовому ринку у жовтні 2011 р. становила 8837. Однак у цієї категорії осіб часто немає педагогічної освіти, вони не володіють методиками викладання економічних наук, тобто не мають теоретичної та методологічної бази стосовно процесу навчання, застосування інноваційних технологій в освіті.

Враховуючи кількість працездатного населення в Україні (20,22 млн. осіб) та його практично 100% фінансову неграмотність, на одного «вчителя» (професійного учасника фондового ринку) припадає 2300 дорослих, які потребують навчання. Отже, необхідно поширювати коло таких професіоналів, які здібні достатньо швидко опанувати засади педагогічної діяльності та методики викладання, здатні професійно оказувати консультативні послуги населенню. Тобто на сьогодні існує проблема розробки ефективного механізму взаємодії закладів освіти, професійних учасників фінансового ринку та домогосподарств у ліквідації фінансової неграмотності населення. Тому є необхідність запропонувати наступний механізм залучення фінансових практиків до освітнього процесу (рис. 3).

Основним завданням держави в цій схемі є розробка законодавчої та нормативної бази регулювання даного процесу; Концепції та Програми підвищення фінансової грамотності населення, в якій будуть зазначені конкретні заходи, розроблені підходи та механізми регулювання. Завданням науковців та викладачів є адаптація теоретичних та практичних знань, розробка методик викладання та нових освітньо-інформаційних продуктів. Доступ до фінансової інформації, якою володіють професійні учасники фондового ринку для такої соціальної групи як пенсіонери практично відсутній – у схемі відсутній прямий зв'язок. У двох інших груп (молоді та працюючого населення) він практично зводиться до нуля, тому що інформацію стосовно фінансових продуктів вони могла б отримувати через викладачів, однак у шкільних програмах та програмах підготовки спеціалістів неекономічних спеціальностей відсутні інтегровані курси з особистих фінансів. Тому виникає необхідність створення певного інституційного утворення – інституту фінансових консультантів.

У розвинутих країнах професія консультанта (радника) в сфері особистих фінансів (Independent Financial Adviser) існує вже більше 15 років. У Європі більш 40% усіх фінансових угод фізичних осіб здійснюється через фінансових консультантів. У США цей показник складає 60%, в Австралії – 80%, у Росії – близько 20%, в Україні – приблизно 2% (в основному це трейдери та персональні брокери). Як ми бачимо, у Росії показник кількості підписаних угод значно більший, ніж в Україні. Це пояснюється тим, що зараз у Росії сформувався клас людей, що зацікавлені в послугах фінансового консультування. Це інвестори, що володіють коштами понад 30 млн. дол. (у міжнародній класифікації їх називають High Net Worth Individ та ті, що мають капітал понад 1 млн. дол. (High Net Worth Individ. За оцінкою однієї з найбільших міжнародних консалтингових компаній, сегмент High Net Worth Individу Росії нараховує понад 80 тис. осіб.

В Україні, згідно з рейтингом тижневика «Фокус», кількість доларових мільярдерів збільшилася з 8 в 2010 році до 21 в 2011 році. Загальний стан 21 мільярдера оцінюється майже в 58 млрд. дол. Коли видання вперше оцінювало активи найбагатших українців, вони «важили» 70 млрд. дол. Для порівняння, видаткова частина Держбюджету на 2011 рік складає 321,92 млрд. грн. або 40 млрд. дол. Кількість доларових мільйонерів в Україні становить близько 600 осіб, а гривневих мільйонерів – 7300 осіб.

Залучення хоча б частини активів цієї категорії українців за допомогою фінансових консультантів до фондового ринку дало б змогу активізувати економічні процеси та підвищити доходи бюджету.

До фінансового радника необхідно звертатися також представникам середнього класу з усіх питань у сфері особистих фінансів – від підбору пластикової картки до іпотечного кредиту, від складання приватного інвестиційного плану на навчання дитини до побудови комплексного особистого фінансового плану родини з передбаченими основними фінансовими цілями і методами страхування ризиків. Принциповою відмінністю фінансового консультанта від співробітників сучасних банків, інвестиційних і страхових компаній, є те, що він – не продавець фінансових продуктів конкретної фінансово-кредитної установи. Звідси й об'єктивна незалежність фінансового радника. Він зацікавлений не стільки в продажі фінансової послуги, скільки в задоволенні потреб клієнта. Комісійна винагорода виплачується незалежно від постачальника послуги і тільки в тому випадку, якщо кваліфікована порада приведе до підвищення матеріального добробуту клієнта. Така система приводить до того, що фінансовий радник приймає сторону клієнта, як це і відбувається в США та розвинутих країнах Західної Європи.

Фінансовий консультант у сфері особистих фінансів повинен знати фінансове законодавство; структуру і тенденції розвитку фінансового ринку; порядок складання фінансових планів, прогнозних балансів; систему фінансових інструментів, що забезпечують управління фінансовими потоками; методи економічної діагностики в управлінні фінансами та оцінювання фінансових активів, прибутковості і ризику; основи управління власним оборотним капіталом, моделі формування власних оборотних коштів; порядок залучення інвестицій і позикових засобів; процедуру придбання цінних паперів; принципи і методи оподаткування; стандарти фінансового обліку і звітності; володіти інформаційними технологіями в області фінансів.

Отже, фінансовий консультант повинен мати як теоретичну, так і практичну підготовку в сфері управління особистими фінансами та фінансового права. Готувати таких фахівців необхідно, спираючись на студентів економічних спеціальностей ВНЗ із залученням до співпраці фахівців фінансового ринку шляхом інтеграції в навчальні плани таких практичних курсів, як «Практикум з Інтернет-трейдингу», «Школа індивідуального брокера». Для впровадження таких програм, заходів та нових інформаційноосвітніх продуктів необхідно використовувати зарубіжний досвід розвинутих країн (табл. 1).

Особливістю зарубіжних підходів щодо освіти в сфері особистих фінансів є те, що заходи накопичення та формування заощаджень «на старість» пояснюються зі шкільного віку, а початок трудової діяльності та самостійного життя асоціюється з участю у різних пенсійних програмах. Необхідно відмітити, що соціальний та економічний ефект від підвищення фінансової грамотності проявляється поступово – тобто необхідна розробка концепції моніторингу рівня фінансової освіти та ефективності впроваджених заходів та програм.

Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити наступні висновки: рівень фінансової грамотності та обізнаності населення України є вкрай низьким, тому необхідною є інтеграція у фінансову освіту практичних курсів та залучення в освітній процес професійних учасників фінансових ринків з метою виховання у молоді зацікавленості у майбутньому фінансовому благополуччі.

В той же час доцільним є й формування інституту фінансових консультантів з метою ліквідації фінансової неграмотності та необізнаності такої цільової групи домогосподарств як пенсіонери та особи працездатного віку. На державному рівні повинні бути розроблені механізми регулювання відносин між державою, бізнесовими структурами та населенням, що призведе до інституційних та інфраструктурних змін в цій сфері.

3. Фінанси домогосподарств як основа розвитку людського капіталу

Виникнення сучасної української держави супроводжувалось перебудовою економічної системи в цілому та переорієнтацією на ринкові методи ведення господарської діяльності.

Розвиток і становлення ринкових відносин мали безпосередній вплив на функціонування економіки країни та сприяли певним структурним зрушенням, зокрема щодо появи нових суб'єктів економічних відносин і відповідного розширення можливих сфер і способів економічної взаємодії, що є цілком логічним з огляду на відмінності які є між ринковим і планово-командним способами ведення господарської діяльності.

Зміни, що пов'язані зі структурними зрушеннями в економіці, знаходять відображення й у фінансовій площині: перехід вітчизняної економіки на ринкові методи господарювання став передумовою для багатьох трансформаційних процесів, у тому числі й щодо розширення сфери фінансових відносин і залучення до неї домогосподарств як повноправних і самостійних учасників, зокрема через отримання грошових доходів.

Функціонування економічної системи держави на ринкових основах зумовлює можливість розширення ймовірних джерел формування доходів для домогосподарства та сприяє збільшенню можливих напрямів застосування здібностей для його учасників, що є в дуже важливим фактором забезпечення належних умов функціонування цього суб'єкта економічних відносин.

Надзвичайної актуальності питання спроможності домогосподарств забезпечувати власний добробут і необхідності самостійно піклуватись про формування належних ресурсів не лише існування, але й розвитку набуває саме за умов перебудови економічної системи взагалі та зміни пріоритетів у взаємовідносинах між державою та домогосподарствами зокрема.

Одним із важливих напрямів функціонування домогосподарств як суб'єкта фінансових відносин є формування достатньої фінансової бази для можливості повноцінного розвитку кожного з членів домогосподарства – безпосередніх власників і носіїв людського капіталу.

Процеси розбудови вітчизняної економіки та встановлення ефективних механізмів взаємодії між суб'єктами зумовлюють активний науковий інтерес до дослідження різних аспектів функціонування фінансів домогосподарств серед науковців і економістів, зокрема таких, яких С. Бєлозьоров, Н. Героніна, В. Глухов, Т. Кізима, І. Санько, В. Суркіна, С. Юрій та ін.

Динамічний характер розвитку та залежність від світових економічних процесів вітчизняної економіки, тісний взаємозв'язок між загальною економічною ситуацією в країні та спроможністю домогосподарств забезпечувати власні потреби й формувати фінансові ресурси для можливості розвитку людського капіталу, безпосереднім власником якого є домогосподарство, зумовлюють необхідність дослідження фінансів домогосподарств саме в розрізі джерел формування доходів з метою забезпечення умов для розвитку людського капіталу кожного з учасників домогосподарства, що функціонує як повноправний та самостійний суб'єкт фінансових відносин.

Крім того, зміна ролі держави в забезпеченні умов життєдіяльності домогосподарств, порівняно з планово-командною моделлю функціонування економіки, необхідність сприйняття цих змін домогосподарствами та відповідного коригування функціонування цього суб'єкта визначають доцільність розгляду безпосередньої діяльності домогосподарства щодо самостійного пошуку ефективних шляхів реалізації здатності до праці кожного з учасників домогосподарства.

Метою роботи є аналіз складових доходів українських домогосподарств як основи для розвитку людського потенціалу в розрізі функціонування домогосподарства як суб'єкта фінансових відносин і обґрунтування доцільності використання, з метою збільшення дохідної бази функціонування, підприємницького підходу до реалізації домогосподарством власної здатності до праці.

Виокремлення домогосподарства як самостійного та повноправного суб'єкта, що безпосередньо задіяний у всіх процесах, пов'язаних з виробництвом, розподілом і споживанням ВВП країни, зумовлює залучення цього суб'єкта до фінансових відносин, у тому числі через формування грошових потоків. Останні пов'язують домогосподарство з іншими учасниками, створюють умови для належного розвитку та задоволення потреб членів такого утворення та складають матеріальну основу фінансів домогосподарств.

Фінанси домогосподарств визначають як «сукупність економічних відносин, матеріалізованих у грошових потоках, у які вступають домашні господарства з приводу формування, розподілу й використання фондів коштів із метою відтворення та розвитку людського капіталу й задоволення потреб своїх членів».

Доцільно відзначити, що єдиної думки щодо тлумачення людського капіталу серед дослідників і науковців так і не було досягнуто. Однак у переважній більшості випадків до процесів формування та розвитку людського капіталу кожного окремого індивіда в першу чергу відносять саме здобуття освіти та подальше накопичення вмінь і навичок

Основою формування грошових потоків, що пов'язують домогосподарство з іншими учасниками та формують основні джерела розвитку людського капіталу кожного з учасників домогосподарства, є доходи домогосподарства. Ринкові методи господарювання дають змогу існування різних форм доходів і можливих методів їх отримання, що є відносно новим явищем для вітчизняних домогосподарств. Крім того, мають місце певні зміни у підходах до раніше отримуваних доходів. Так, складовою доходів населення, що є доволі «звичною» для вітчизняних домогосподарств, ще з радянських часів є трансфертні платежі, які в переважній більшості випадків населення отримує від держави у вигляді соціальних виплат.

Соціальні трансферти (соціальні виплати) являють собою певні грошові кошти, які отримує населення від держави за умови настання певних подій: вихід на пенсію, хвороба, безробіття тощо. Однак, у переважній більшості випадків такі виплати фінансуються з фондів державного соціального страхування, джерелами формування яких є, зокрема, платежі робітників і роботодавців, тобто має місце процес перерозподілу грошових доходів.

Механізм перерозподілу реалізується за допомогою низки важелів державного втручання (податкової, цінової політики тощо), що дає змогу домогосподарствам отримувати похідні доходи: пенсії, стипендії та інші форми соціальних виплат.

Проте розбудова вітчизняної економічної системи з орієнтацією на ринкові умови господарювання сприяла необхідності зміни механізму формування деяких складових цієї групи доходів. У першу чергу це стосувалось перебудови системи пенсійного забезпечення, створення системи медичного страхування тощо. Такі процеси пов'язані в першу чергу зі зміною ролі держави щодо соціального захисту населення в напрямку забезпечення певної мінімальної допомоги й активізації ролі та зацікавленості домогосподарств у формуванні належних сум коштів для тих потреб, якими раніше опікувалась держава.

Однак невідповідність соціальних стандартів, що встановлені законодавчими актами, реальним потребам життя вітчизняних домогосподарств і недосконалість механізмів їх формування та розрахунку нівелює можливість формування належного соціального мінімуму, а отже здійснює впливає як на розмір доходів домогосподарства та сплачених податків з отримуваних доходів, так і на можливі напрями витрачання коштів (наприклад, зумовлює необхідність здійснення додаткових витрат на освіту, охорону здоров'я тощо в умовах невідповідності гарантованого державою реальним умовам функціонування домогосподарств).

Так, за даними експертних оцінок, прожитковий мінімум, як базовий соціальний стандарт і основний показник, що використовується для розрахунку більшості соціальних норм, у 2007 р. мав би складати 1 249 грн.

Згідно ж із законодавчими актами цей показник на кінець року досяг значення у 532 грн, на кінець 2010 р. прожитковий мінімум складав 875 грн проти визначених експертами 2 000 грн.

Такі розбіжності пов'язують у першу чергу з нелегітимністю споживчого кошика, який складає основу для встановлення прожиткового мінімуму, та невідповідністю набору продуктів і послуг, що використовується для розрахунків, як фізіологічним нормам, так і сучасним потребам населення.

В умовах ринкової економіки джерелами формування грошових доходів домогосподарств є доходи, які являють собою частину національного доходу країни, адже домогосподарство є безпосереднім учасником суспільного виробництва, зокрема через постачання на ринок факторів виробництва, що дає змогу цьому суб'єкту брати участь у розподілі та перерозподілі національного доходу та претендувати на певну його частку. Це обумовлено правом власності на той чи інший ресурс, отже, відносини власності багато в чому визначають пропорції розподілу та частку доходу, на яку може претендувати кожен учасник.

Реалізація учасниками домогосподарства своєї здатності до праці та набуття ними статусу найманого працівника визначає можливість отримання доходу у формі заробітної платні. Відтак, заробітна плата – це складова доходів домогосподарства, яка являє собою певну суму коштів, що отримує індивід за реалізацію такого належного йому ресурсу як робоча сила.

Зі здобуттям Україною незалежності та переходом на ринкові засади функціонування економіки, однією зі складових якої є існування приватної власності, вітчизняні домогосподарства отримали змогу доповнити можливі джерела своїх грошових доходів, зокрема за рахунок доходів від власності, що виявляються у вигляді відсотків, дивідендів і ренти.

Існування в ринковій економіці різних форм власності, змога самостійно приймати рішення щодо свого функціонування та наявність у володінні домогосподарства різних факторів виробництва є своєрідними передумовами для можливості здійснення домогосподарством самостійної підприємницької діяльності. В цьому випадку домогосподарство є не лише постачальником ресурсів, а й одночасно їх покупцем.

Відповідно змінюється статус: з найманого працівника індивід перетворюється на само зайнятого.

Отже, прибуток, який отримує таке домогосподарство, є нічим іншим як поєднанням заробітної плати, відсотків за користування коштами, платнею за використання майна домогосподарства тощо. Особливістю такої форми доходу домогосподарства є складність розмежування доходів від кожного конкретного ресурсу, крім того, дохід від здійснення підприємницької діяльності можна розглядати як реалізацію ще одного фактора виробництва – підприємницькій здатності.

Порівняння структури грошових доходів домогосподарств за 2002 та 2008 роки свідчить, що питома вага заробітної плати та одержаних доходів від власності у грошових доходах домогосподарств не змінилась. Натомість відбулось зменшення частки доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості й збільшення питомої ваги соціальної допомоги та інших одержаних домогосподарствами поточних трансфертів, що відображено в таблиці 1.

Зменшення частки доходів від підприємницької діяльності свідчить про невикористання потенціалу всіх можливостей ринкових умов господарювання вітчизняними домогосподарствами, адже саме розвиток малого підприємництва та сімейного бізнесу є однією з головних переваг ринкових умов господарювання та є характерною ознакою ринкових відносин.

В економічно розвинених країнах світу саме малий бізнес є невід'ємною частиною ринкового господарства.

Зарубіжний досвід доводить, що малий бізнес, з одного боку, є здоровою противагою великому бізнесу (оскільки він охоплює ті сфери виробництва товарів і надання послуг, які, як правило, не викликають інтерес у представників великого бізнесу, але які користуються належним попитом у населення), а з іншого – він дозволяє підтримувати соціальну справедливість у суспільстві (оскільки малий бізнес зорієнтований на пересічних громадян з середніми та малими матеріальними статками). Малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення, створює умови для підвищення рівня зайнятості та зменшення навантаження на бюджет і соціальні фонди держави.

Сучасний стан розвитку малого підприємництва в Україні можна оцінити за допомогою лише одного опосередкованого показника. У структурі сукупних ресурсів домогосподарств, поданій у вигляді таблиці 2, доходи від підприємницької діяльності та самозаяйнятості у 1999 р. становили 2,6%.

Після одинадцяти років становлення ринкових відносин в Україні, у 2009 р., цей показник дорівнює лише 5,1%. Можна до нього додати ще 2,9% доходів від продажу сільськогосподарської продукції (проти 3,8% у 1999 р.) і сумарно отримаємо 8,0%, але це в будь-якому разі не показники країни з ринковою економікою.

Для порівняння цей показник, а саме доходи від підприємницької та сільськогосподарської діяльності, у Молдові у 2009 р. становили 15,4% у структурі сукупних доходів домогосподарств. І це при тому, що Молдова не належить до країн з високим рівнем розвитку ринкових відносин.

Складність ситуації полягає також у тому, що така динаміка спостерігається саме з початку дії Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» від 3 лип. 1998 р. № 727/98. Пізніше, 19 жовт. 2000 р. за номером № 2063-III приймається Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва», мета якого, визначена у роботи 4, дійсно передбачає вирішення цілої низки соціально-економічних питань, безпосередньо пов'язаних з розвитком ринкових відносин у країні :

– створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

– сприяння формуванню та розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

– підтримка вітчизняних виробників;

– формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Тоді виникає об'єктивне запитання: чи дійсно державна підтримка малого підприємництва в Україні, зокрема у сфері спрощеної системи оподаткування, організована належним чином? Або, можливо, не вистачає людського ресурсу, на який розраховується мале підприємництво взагалі.

Виявляється, що на кінець 2009 р. в Україні реально мають бути зорієнтовані на малий бізнес, як на додаткове джерело доходів, щонайменше 92,9% населення. Згідно з даними таблиці 3, серед них 2 0321,6 тис. осіб – це економічно активне населення працездатного віку, за виключенням тих, хто задіяний у середньому та великому бізнесі і хто потенційно врахований у 7,1% населення з доходами вище 1 920,0 грн. При цьому кількість суб'єктів малого підприємництва, які застосовували єдиний податок, у 2009 р. становила лише 1 304,58 тис. одиниць.

Водночас пенсії, стипендії та соціальна допомога, надана державою в готівковій формі зросли з 16,2% у 1999 р. до 26,0% у 2009 р. Складається враження, що держава свідомо створює собі в цьому випадку фінансово-економічні труднощі, а потім «гідно» їх долає. Але основна складність полягає в тому, що в суспільстві свідомо або ні формується залежність домогосподарств від держави. Залежність по своїй суті не може бути конструктивною, тим більше, коли це стосується фінансово-економічних відносин в умовах ринкового середовища.

Отже, тільки тоді, коли держава усвідомить неможливість фінансово підтримувати велику армію соціально незахищеного та матеріально не підтриманого власним бізнесом населення, можна буде сподіватись, що вона почне створювати реальні можливості для розвитку та поширення малого підприємництва в Україні.

Рівень доходів і спроможність за їх рахунок забезпечувати не лише першочергові потреби індивіда, але й здійснювати розвиток людського капіталу, можна простежити за допомогою структури витрат домогосподарств.

За даними статистичних досліджень, наведених у таблиці 4, у структурі сукупних витрат домогосподарств найбільшу питому вагу займають витрати на продукти харчування, що свідчить про низький рівень доходів населення та неможливість повноцінного розвитку, з огляду на необхідність забезпечення в першу чергу фізіологічних потреб індивідів.

Отже, повноцінне функціонування вітчизняних домогосподарств значно обмежено недостатніми фінансовими ресурсами цього суб'єкта. Крім того, ринкові умови господарювання визначають набуття більшої самостійності для домогосподарств, зокрема щодо створення умов для власного розвитку та формування людського капіталу, що вимагає від домогосподарств здійснення додаткових витрат. Крім того, доцільно відзначити, що дослідники фінансів домогосподарств наголошують також на важливості зворотного впливу, адже «збільшення людського капіталу – як сукупності знань, навичок, умінь, особистих здібностей конкретної людини до тієї чи іншої діяльності – позначається передусім на її доходах».

Отже, витрати на розвиток безпосередньо людського капіталу кожного окремого індивіда, за умови ефективності їх здійснення, в майбутньому стають основою для збільшення доходів і відповідного розширення матеріальної складової можливостей забезпечення належних умов не лише функціонування, але й розвитку кожного учасника домогосподарства.

Проте розвиток людського капіталу тісно переплітається безпосередньо з процесами власної реалізації домогосподарства на ринку праці. Адже здобуті знання та навички, як одна зі складових людського капіталу, не можуть бути реалізовані без залучення домогосподарства безпосередньо до трудової діяльності, що в умовах ринкової економіки визначає необхідність формування у населення позиції використання та реалізації ресурсу «робоча сила» в першу чергу як джерела отримання прибутку, тобто визначає доцільність розгляду домогосподарства безпосередньо як підприємця що реалізує належний йому ресурс з метою отримання максимального прибутку.

За переконаннями науковців, формування знань про підприємництво було пов'язане з поєднанням фрагментарних суджень і не було результатом цілеспрямованого дослідження, що тією чи іншою мірою вплинуло на відсутність загальновизнаних теорій підприємництва.

У переважній більшості випадків до одного з засновників досліджень, присвячених підприємництву, відносять Р. Кантільона, який пов'язував підприємництво з ризиком. Певні напрацювання щодо дослідження підприємництва були зроблені А. Смітом.

Економіст вважав, що підприємництво націлено на свідомий ризик щодо реалізації комерційної ідеї з метою отримання прибутку. Продовження окреслених ідей знайшло відображення в роботах Ж.Б. Сея. Науковець запропонував розглядати підприємництво як діяльність, пов'язану з пошуком комбінацій факторів виробництва з метою їх найефективнішого використання та відповідного одержання максимального прибутку. В той же час вчений звертав увагу на тісний зв'язок підприємництва з новаторською та інноваційною діяльністю.

Розгляд підприємництва, в першу чергу як новаторської діяльності, був характерним і для І. Шумпетера. Автор вважав, що функція підприємництва насамперед орієнтована на певні революційні дії щодо запровадження нових способів та розробку нових підходів до ведення діяльності. На думку дослідника, для розвитку підприємництва необхідними є дві умови: організаційно-господарське новаторство й економічна свобода. Ідея новаторства для розгляду підприємництва є основною і у П. Друкера, хоча науковець не зменшує важливість пошуку ефективних комбінацій факторів виробництва.

Серед сучасних дослідників і науковців у питаннях щодо дослідження підприємництва активно використовуються напрацювання попередників, зокрема відбуваються спроби узагальнення та групування, що дає змогу визначення певних ознак, характерних для підприємництва: ризиковість, ініціативність, необхідність пошуку ефективних комбінацій факторів виробництва та новаторський характер.

Усі ці окреслені ознаки наявні і за умови реалізації домогосподарствами своєї здатності до праці, адже кожен з учасників домогосподарства на власний ризик приймає рішення, пов'язані зі сферою своєї професійної діяльності, шляхом комбінації можливих варіантів реалізації своїх вмінь і знань з метою отримання прибутку. Як ініціатор зміни місця або сфери роботи, здійснюючи постійне вдосконалення своїх знань і кваліфікації, учасник домогосподарства виходить на ринок як вільний агент, який поєднуючи свій потенціал з певною галуззю, має змогу покращити функціонування цього напряму господарювання.

В кожному конкретному випадку реалізація підприємницької діяльності в напрямі використання ресурсу «робоча сила» – це самостійний та ініціативний процес, який є індивідуальним з огляду на унікальність кожного окремого індивіда. Розгляд власної здатності до праці – як певного товару, що потребує реалізації, вимагає від особи певних дій у напрямку пошуку ринків збуту цього товару, що визначає необхідність акцентування уваги на доцільності розробки певних стратегій розвитку власного людського капіталу та пошуку можливих комбінацій поєднання знань і вмінь із потенційними сферами трудової діяльності.

В подальшому такий підхід знаходить продовження вже безпосередньо в напрямку визначення особи щодо способу реалізації – чи то заснування та ведення власного бізнесу, чи то реалізації себе як найманого працівника, проте підприємницький підхід (наявність ініціативності, ризиковості, новаторства) наявний вже безпосередньо на стадії формування людського капіталу (як сукупності певних знань, вмінь), реалізації здатності до праці та визначення індивіда щодо сфери та способу подальшої трудової діяльності.

Отже, побудова ринкових відносин в України визначає необхідність переорієнтації вітчизняних домогосподарств на більшу самостійність, зокрема щодо взаємовідносин з державою, у всіх аспектах діяльності цього суб'єкта, що зумовлює важливість формування належної фінансової бази для його повноцінного функціонування та можливості розвитку людського капіталу.

Аналіз доходів вітчизняних домогосподарств свідчить про наявність проблемних аспектів їх формування, що визначає доцільність і необхідність:

– розвитку та підтримки малого підприємництва і сімейного бізнесу – оскільки саме приватні підприємці основою формування середнього класу, наявність якого – це одна з умов перспективності розвитку економіки країни та підвищення матеріального рівня громадян;

– проведення просвітницької та роз'яснювальної роботи серед населення щодо можливих шляхів та інструментів інвестування коштів з метою отримання додаткових джерел доходів;

– встановлення показників соціальних стандартів, що відповідають реальним потребам життя домогосподарств з метою зняття необхідності для домогосподарства здійснення додаткових витрат для задоволення найнеобхідніших потреб своїх учасників, що відповідно зменшує потенційні можливості домогосподарства у процесах розвитку людського капіталу.

Крім того, реалізація учасниками домогосподарства підприємницького підходу в напрямку отримання прибутку від використання власної здатності до праці є однією з першочергових умов за для можливості повноправної участі домогосподарства в економічних відносинах, адже подальший розвиток домогосподарства як суб'єкта ринкових відносин, що задіяний у процесі виробництва та є одержувачем прибутку та залучається до фінансових відносин, безпосередній вибір способів і напрямів трудової діяльності залежить від сприйняття домогосподарствами своєї ролі та прав у цих процесах і використання всіх можливостей ринкових умов господарювання.

Становлення домогосподарств як повноправних і самостійних учасників економічних відносин визначає їх більшу незалежність і самостійність, зокрема щодо забезпечення свого існування та розвитку. Це зумовлює необхідність подальших досліджень щодо можливостей прогнозування та планування джерел доходів, форм і методів управління фінансовими ресурсами для вітчизняних домогосподарств.

Використана література:

1. Дмитренко Д.М. Роль фінансів домогосподарств у фінансовій системі України в контексті глобалізації

2. Ковтун О.А. Механізм підвищення освітнього рівня домогосподарств у фінансовій сфері / Всеукраїнський науково-виробничий журнал Сталий розвиток економіки 2'2012, с.297-302

3. Шикіна Н.А., Коцюрубенко Г.М. Фінанси домогосподарств як основа розвитку людського капіталу





Реферат на тему: Фінанси домогосподарств та механізм підвищення освітнього рівня домогосподарств (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.