Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Фактори формування та механізм активізації зайнятості населення регіону (реферат)

Зміст

1. Фактори формування зайнятості населення регіону

2. Механізм активізації зайнятості населення в регіоні

3. Моніторинг у системі регіональної зайнятості населення

Використана література

1. Фактори формування зайнятості населення регіону

Трансформаційні зміни в економіці України призвели до переосмислення ролі людського фактора на виробництві – відбувається поступовий перехід до постіндустріального типу зайнятості. Саме людина, її знання, вміння, навички, талант, потенційні можливості вважаються головною цінністю на рівні підприємства та рушієм науково-технічного прогресу на рівні держави. За наявності найсучаснішої техніки і передових технологій, потужної сировинної бази, значних фінансових ресурсів саме людина та її особистий потенціал визначають раціональність використання усіх наявних ресурсів, ефективність функціонування та перспективу розвитку конкретного підприємства. Тому надзвичайно важливим є створення найкращих умов для раціональної зайнятості населення з метою отримання найбільшої віддачі від кожної людини працездатного віку як на макро-, мезо, так і мікрорівні.

Зайнятість тісно пов'язана з фундаментальними соціально-економічними процесами розвитку суспільства, по суті виступає їх індикатором, визначає темпи економічного зростання та забезпечує якісні структурні зрушення в національній економіці. Тому дослідження проблем зайнятості населення та її регулювання завжди перебувало в центрі уваги економічної науки і знайшло своє відображення в працях багатьох зарубіжних та вітчизняних науковців, зокрема: С. Бандура, Д. Богині, Б. Брєєва, С. Вовканича, М. Долішнього, Б. Заблоцького, С. Злупка, А. Котляра, О. Кузьміна, В. Куценко, В. Мікловди, А. Нікіфорової, В. Онищенка, В. Онікієнка, М. Пітюлича, А. Рофе, У. Садової, Л. Семів, Г. Слезінгера, М. Шаленко, Л. Шевчук та ін. Дослідженню факторів, що впливають на зайнятість населення, присвячені праці В. Близнюк, Л. Гармідер, Д. Зоїдзе, С. Калініної, М. Мурашка, В. Онікієнка, Л. Семів та ін. Проте і до сьогодні відсутня чітка класифікація факторів формування зайнятості населення, що і зумовлює актуальність нашого дослідження.

Вважаємо за доцільне розмежувати поняття «фактори формування зайнятості» і «фактори регулювання зайнятості». Під факторами формування зайнятості населення ми розуміємо ті рушійні сили, які детермінують зайнятість населення, її рівень та форми, а під факторами регулювання – ті сили, які дають змогу вплинути і конструктивно змінити стан на ринку праці. Отже, зупинимося детальніше на факторах формування зайнятості населення.

Аналіз наукової літератури дав змогу узагальнити бачення різних авторів щодо чинників, які формують зайнятість населення, в табл. 1.

Так, М. Мурашко серед факторів, що обумовлюють функціонування ринку праці та зайнятість, виділяє наступні:

- юридичні (законодавчі та нормативні акти, які регулюють трудові відносини; акти, що приймаються територіальними органами служби зайнятості населення);

- соціальні (система загальнолюдських цінностей; конституційні гарантії права на працю; система підготовки та перепідготовки кадрів; рівень життя населення; мобільність працівників, умови праці);

- психологічні (психологічна готовність; індивідуальні потреби та бажання працювати; виробнича та виконавська дисципліна);

- демографічні (природний та механічний рух населення; статево-віковий склад населення; чисельність та склад сукупної робочої сили);

- економічні (кредитна, податкова політика; мотивація праці; цінова політика; прибуток).

В. Онікієнко визначальними факторами формування ринку робочих місць в Україні вважає структурні зрушення економічного, соціального, техніко-технологічного характеру, а У. Садова та Л. Семів – спосіб виробництва суспільних благ і територіальний поділ праці; розвиток відносин власності; рівень життя населення та ступінь його економічної свободи як суб'єкта економіко-правових відносин; рівень готовності власників капіталу до розвитку економічної діяльності і їх потреба у найманій праці; демографічна ситуація, етноісторичні та культурні традиції; рівень розвитку інфраструктури; інформація про регіональний ринок праці та його взаємозв'язки з суміжними ринками території; інші фактори обмеженої або невизначеної в часі сили дії, зокрема: темпи роздержавлення та приватизації, активність фіскальної і регіональної політики уряду, інтенсивність міжнародних контактів і зв'язків у сфері трудозайнятості.

С. Калініна зазначає, що зайнятість формується під впливом таких факторів:

- глобальні структурні зміни економіки: приватизація держаних підприємств, розвиток нових форм і методів господарювання, ліквідація збиткових, економічно шкідливих підприємств.

- зміни, що відбуваються у сфері виробництва: спад обсягів виробництва, нові форми організації і оплати праці, нові управлінські структури.

- економічні фактори: зміна рівня життя населення, рівня його доходів і споживання.

- соціально-демографічні фактори: чисельність працездатного населення, величина природного приросту населення і смертності (особливо у працездатному віці), активізація міграційних процесів, загострення плинності кадрів.

Л. Гармідер пропонує об'єднати в чотири групи фактори формування зайнятості, зокрема:

1) демографічні фактори, які відображають закономірності і здатність населення до самовідтворення (народжуваність, статево-вікові особливості працездатного населення, інтенсивність і масштаби міграції й ін.), в остаточному підсумку динаміку зростання (зниження) обсягу трудових ресурсів, тобто є основою формування попиту на ринку праці.

2) соціальні фактори, які відображають умови (сприятливі, перешкоджаючі), що впливають на залучення працездатного населення до праці шляхом використання соціально-психологічних мотивів (характеризують ступінь розвитку соціально-побутової і соціально-культурної інфраструктур).

3) економічні фактори – найбільш численні і взаємозумовлені. Їх залучення пов'язане з впливом, по-перше, на економічні мотиви у формуванні зайнятості працездатного населення (фактори-пропозиції), по-друге, на розвиток сфери прикладання праці (фактори-попиту): характеризують стан економіки країни; рівень інфляції; інвестиційну політику держави; рівень життя населення і т.д.

4) організаційно-адміністративні фактори, які відображають адміністративні правові аспекти регулювання ринку праці (нормативні й інструктивні документи, організація робочої сили в часі і функціональна організація праці тощо).

Усі фактори формування зайнятості в регіоні можна поділити на дві групи: зовнішні (макро-, мезофактори) та внутрішні (мікрофактори).

Під макро- та мезофакторами формування зайнятості будемо розуміти ті, що об'єктивно склалися і формують зайнятість більшої частини працездатного населення регіону, а під мікрофакторами – специфічні рушійні сили зайнятості окремої людини. В своїй сукупності зовнішні фактори поділяються на: політико-правові, економічні, соціальні, демографічні, соціокультурні, медичні та екологічні.

Охарактеризуємо їх детальніше. До політико-правових факторів відносимо прийняття та дотримання законодавчих та нормативно-правових актів, що регулюють трудові відносини; розробку і виконання державних територіальних програм сприяння зайнятості населення, а також політичну ситуацію, що склалася в країні. До економічних факторів належать, на нашу думку, кредитна і податкова політика; галузева структура господарства, яка в кінцевому рахунку визначає попит на фахівців тих чи інших професій; наближеність до державних кордонів, яка дає можливість мігрувати в іншу країну (регіон) людям, що не можуть працевлаштуватися на вигідних їм умовах в Україні (в певному регіоні). Також сюди належать рівень середньомісячної заробітної плати, що склався в регіоні, та рівень доходів населення, які визначають ціну робочої сили в регіоні.

Рівень життя населення, забезпеченість житлом, закладами освіти, наявність розвинутої соціальної інфраструктури формують групу соціальних факторів. Вважаємо за доцільне виділити і соціокультурні фактори формування зайнятості в регіоні, адже традиції, цінності і норми, які склалися в регіоні впливають на ступінь зайнятості населення.

Визначальне місце займають і демографічні фактори, адже від статево-вікового складу населення залежить і подальший розвиток економіки, і майбутня сфера прикладання праці кожної людини. Висока смертність і міграція населення України на фоні «старіння» нації, безумовно, зменшують кількість зайнятого населення. Стан навколишнього середовища і рівень його забруднення впливають на здоров'я населення, на можливість працювати за обраною професією. Наслідки Чорнобильської аварії і до тепер відчуваються – різко зросла захворюваність населення, тому доцільним є і виділення медичних факторів впливу на зайнятість населення.

Внутрішні фактори формування зайнятості поділяються, на нашу думку, на політикоправові (знання трудового законодавства, вміння відстояти свої права при працевлаштуванні), економічні (рівень індивідуальних потреб, доходів, витрат і спосіб життя людини), соціокультурні (ставлення до національних і родинних цінностей та традицій, освіченість, компетентність, мобільність), медичні (вік, стан здоров'я, рівень витрат на відновлення здоров'я) та професійно-психологічні (готовність та бажання працювати за обраною професією, ступінь вираження потреби в самореалізації, дисциплінованість, рівень розвитку креативних і підприємницьких здібностей та ін).

Наголосимо, що на мікрорівні надзвичайно важливо приділити належну увагу впливу на зайнятість медичних факторів. Адже відомо, що саме здоров'я є особливим детермінантом зайнятості: якщо людина має ті чи інші вади, її зайнятість може бути частковою чи специфічною. Медичні фактори можуть підсилюватися іншими групами факторів, у тому числі й фінансово-економічною кризою, яка розгорнулася у 2008-2009 рр. Особливо активно медичні фактори впливають на демографічну ситуацію. Цей вплив настільки сильний, що останнім часом все частіше вчені акцентують увагу на особливостях медико-демографічних процесів.

Наприклад, у науково-дослідній роботі «Україна. Медико-демографічне обстеження населення у 2007 р. (МДОУ-2007)» стверджується, що «медико-демографічні процеси в Україні в 90-их роках відрізнялися найбільш різкими негативними змінами, при цьому несприятливі тенденції набули стійкого характеру, і вже в поточному десятилітті виявляються у підвищенні захворюваності (зокрема, дітей) і несприятливих зрушеннях в її структурі, збільшенні кількості хронічних хворих, підвищенні передчасної смертності населення і скороченні тривалості життя»1. Сказане засвідчує, що пропозиція на сучасному ринку праці суттєво залежить від медико-демографічних процесів 1990-их років. Отже, ретроспективне протікання медико-демографічних процесів надзвичайно важливо всебічно вивчати, щоб виявити, які зміни у формуванні зайнятості населення зможуть відбутися у найближчій перспективі.

В цілому ж ці фактори утворюють систему взаємопов'язаних елементів, зміна одного з яких визначає подальший вплив інших на зайнятість населення в регіоні, хоча залежності між ними не завжди виявляються прямими та однозначними.

Так, наприклад, розвиток виробництва, покращення галузевої структури господарства сприяє підвищенню зайнятості населення, що є передумовою покращення його добробуту і рівня життя. В свою чергу, достатній рівень життя населення підвищує його економічну активність і сприяє зростанню економіки. Проте, з іншої сторони, підвищення добробуту населення може призвести не до збільшення зайнятості, а до її зменшення, оскільки в таких умовах для підтримання того ж рівня життя буде достатньо, щоб в сім'ї працювало вже менше її членів (два замість трьох чи один замість двох, наприклад, робота тільки голови сім'ї). Тому підвищення економічної активності населення, підвищення рівня його зайнятості переважно відбуватиметься за рахунок дії мікрофакторів, зокрема, пропаганди та подальшого усвідомлення престижності окремих професій, вивчення та врахування індивідуальних потреб працівників, стимулювання їх ініціативності, підприємливості, бажання працювати. Чим більш доступнішою та якіснішою буде освіта, тим більш компетентними будуть майбутні спеціалісти, тим більше намагатимуться вони застосовувати отримані знання під час навчання на практиці і шукатимуть гідне місце роботи. Проте, якщо середній рівень заробітної плати по галузі чи професії буде низьким, то вони або шукатимуть інші джерела доходу, або будуть змінювати професію, або шукатимуть роботу за кордоном. Тобто проявляється взаємозв'язок економічних, соціальних і демографічних факторів.

Таким чином, очевидно, що дослідження факторів формування зайнятості має виняткове значення для розробки заходів щодо підвищення її ефективності як на національному, так і регіональному рівнях. Такий аналіз повинен здійснюватися на основі використання законів, закономірностей і принципів розвитку демографії, економіки праці, економічної науки для розробки в подальшому стратегічних програмних документів стосовно ефективного коригування розвитку системоутворюючих факторів.

2. Механізм активізації зайнятості населення в регіоні

В умовах кардинальних змін на ринку праці, посилення зазначених негативних тенденцій державна служба зайнятості не зможе забезпечити ефективний вплив на сферу зайнятості без змін пріоритетів, форм і методів роботи. Нині немає реальних підстав сподіватися на те, що такі джерела розвитку, як започаткування загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, впровадження новітніх технологій надання соціальних послуг шукачам роботи і роботодавцям Єдиної технології обслуговування незайнятого населення (ЄТОНН) і багатоцільової Єдиної інформаційно-аналітичної системи (ЄІАС) і в подальшому забезпечать той динамізм, який був притаманний діяльності державної служби зайнятості декілька років тому.

Можна говорити про зниження ефективності певних форм і методів роботи центрів зайнятості та необхідність зміни акцентів у їхній діяльності, корегування технологій, форм і методів роботи, проведення їх у відповідність із сучасними вимогами.

Аналіз досліджень та публікацій. Існує ряд досліджень присвячених проблемам зайнятості. Наприклад Саруханов Є.Р. В. Онікієнко, праці представників теорії посткейнсіанства, зокрема,Д. Робінзон, Л. Лазінетті та українські вчені С. Мочерний, С. Єрохін, Л. Каніщенко.Група українських вчених-економістів, зокрема, Б. Гаврилишин, М. Павловський, І. Лукінов вважають найбільш дієвим засобом боротьби з безробіттям, активну регіональну соціальну політику, спрямовану на створення додаткових робочих місць та продуктивної зайнятості населення.

Досвід діяльності служб зайнятості інших країн на різних етапах їхнього становлення та організації практичної діяльності заслуговує на глибокий аналіз з метою його використання як важливого фактора підвищення функціональної ефективності служби зайнятості України. Державним службам зайнятості відводиться різне місце в економічній і соціальній структурах різних країн, що зумовлене відмінностями соціального устрою і рівня розвитку останніх. Проте в їхній роботі є багато спільного. Як свідчить досвід, еволюція і тенденції розвитку служб зайнятості були в основному наслідком їхнього прагнення чітко визначити свою роль як інструмента політики зайнятості та забезпечити власну функціональну ефективність. Тому постійні пошуки моделей інноваційного розвитку служб зайнятості здійснювались за п'ятьма основними напрямами:

- перетворення служби зайнятості в дієву опору економічної політики країни;

- розробка та реалізація ефективних заходів активної політики підтримки зайнятості населення;

- аналіз ринку праці з метою підвищення ролі служби зайнятості як інструмента його структурних перетворень;

- створення системи ефективної співпраці з соціальними партнерами;

- визначення меле компетенції служби зайнятості у сфері формування й реалізації політики зайнятості.

Більшість ДСЗ, зіткнувшись, з одного боку, із швидкими й динамічними змінами на ринку праці та новими завданнями, а з другого – із об'єктивною неможливістю забезпечення швидких адекватних ситуації змін своїх структур, постійно намагаються визначитись в інституційному та функціональному плані щодо перспектив свого подальшого розвитку. Спектр різноманітних підходів до визначення стратегії діяльності варіюється від удосконалення традиційної системи організації діяльності служб зайнятості до її приватизації.

Аналіз свідчить, що вирішальний вплив на інституціональний характер служб зайнятості в різних країнах має політичне визнання ролі Державної служби зайнятості (ДСЗ), готовність вищих політичних кіл забезпечити достатні ресурси для її розвитку та чітко визначити її місце в соціумі. Останніми десятиріччями роль ДСЗ у розвинених країнах змістилась від надання традиційної посередницької послуги або діяльності як біржі праці до діяльності як виконавця політики зайнятості та програм регулювання ринку праці. Рух у такому напрямі заслуговує особливої уваги в Україні, де внутрішні спонтанні можливості трудового посередництва швидко вичерпуються.

До найактуальніших проблем слід також віднести поширення в суспільстві психології утриманства. Низький розмір заробітної плати зближує за рівнем доходів певну частину працюючих, особливо в сільському господарстві, і безробітних. Громадськість обурюється тим, що окремі особи реєструються в службі зайнятості тільки для отримання допомоги по безробіттю і не виявляють бажання працювати в економічних умовах, що зараз склалися. Дехто із зареєстрованих безробітних, отримує допомогу і працює в нелегальному секторі економіки, зокрема, займається дрібною торгівлею і «човниковим» бізнесом. Проте в державної служби зайнятості немає правових і організаційних механізмів для подолання цього негативного явища.

Вихід полягає у створенні бар'єрів в отриманні допомоги по безробіттю для тих, хто штучно створює для себе ситуацію безробіття, не шукає роботу або фактично працює, але не має відповідного запису в трудовій книжці. Для цього перш за все треба змінити правові норми щодо порядку реєстрації і перереєстрації громадян як безробітних (що є передумовою призначення допомоги.

Підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості на сьогоднішньому етапі її розвитку пов'язане також із подальшим удосконаленням змісту і технологій надання соціальних послуг суб'єктам ринку праці. Насамперед це стосується організації професійного навчання безробітних, яке щорічно проходять 180 тис. осіб, із яких працевлаштовується понад 70%. Подальше підвищення ефективності професійного навчання неможливе без прогнозування професій і спеціальностей, що матимуть попит на ринку праці.

Необхідно створити державну систему моніторингу та прогнозування розвитку професій, її ядром має стати державна служба зайнятості, спеціалісти якої, систематично й професійно спілкуючись із роботодавцями і кадровими службами підприємств, збирали б інформацію про поточний і перспективний попит на тих чи інших фахівців. Узагальнена інформація про професійно-кваліфікаційну структуру, фахові характеристики потрібних працівників дасть змогу вести профнавчання безробітних і первинну підготовку працівників, наприклад у ПТУ, з урахуванням не тільки поточного, але й майбутнього попиту на ринку праці.

Необхідно істотно підвищити ефективність засобів активного сприяння зайнятості. Це досягається через індивідуалізацію роботи з клієнтами, кожен з яких має певні особливості: наявність професії (спеціальності); життєвий і професійний досвід; рівень освіти; психологічні особливості; здібності і нахили, морально-вольові якості. Саме цим зумовлені особливості технології діяльності центрів зайнятості при наданні соціальних послуг шукачам роботи. Залучаючи клієнта в одну з програм активного сприяння зайнятості, треба виходити з того, як участь у ній безробітного сприятиме подоланню І перешкод у працевлаштуванні. Отже: на перше місце має ставитися питання, наскільки участь у даній програмі підвищить конкурентоспроможність безробітного на ринку праці, активізує його, нарешті, прискорить працевлаштування. Особливо це стосується організації оплачуваних громадських робіт для безробітних. Оцінка їх під таким кутом зору засвідчує, що в більшості випадків вони мають дуже низьку ефективність: рівень працевлаштування учасників цієї програми в значній частині центрів зайнятості не перевищує цей показник серед інших безробітних. Деякі центри зайнятості навіть не аналізують, наскільки участь клієнта в громадських роботах прискорила його працевлаштування.

Головною тенденцією розвитку служб зайнятості в багатьох країнах стає інтеграція послуг перш за все за рахунок тіснішого системного поєднання функцій служби зайнятості, оптимізації, узгодження і координації програм регулювання ринку праці. Вона здійснюється за рахунок інституціональної інтеграції, орієнтованої на клієнта, створення центрів універсального обслуговування клієнтів, через засоби активної політики на ринку праці.

Поряд із традиційними методами оцінки діяльності служби зайнятості (за ступенем охоплення ринку праці цими послугами) деякі розвинені країни використовують додаткові показники.

Дані щодо кількості операцій з працевлаштування як основного показника ефективності служб зайнятості слід замінити цільовими показниками, які точніше визначають вартість, додану цією службою.

Крім відображення підзвітності всієї організації управління продуктивністю являє собою також цінний внутрішній інструмент підвищення продуктивності програм шляхом систематичного аналізу руху на шляху до поставленої мети. Аналіз зарубіжного досвіду з підвищення активності населення в пошуках роботи свідчить про необхідність створення системи заохочень непрямої дії. Основою цієї ідеї є заохочення осіб, що шукають роботу, до підвищення їхніх шансів отримати роботу шляхом активнішого пошуку, зокрема, налагодження" прямих контактів з роботодавцями. У цьому разі особи, що шукають роботу, матимуть переваги, оскільки інформація про велику кількість робочих місць не надається громадськості й не повідомляється у ДСЗ.

Посередництво у працевлаштуванні та формування індивідуальної соціальної відповідальності людей за своє майбутнє. Важливою складовою зарубіжного досвіду, який заслуговує на впровадження в Україні, є формування системи ефективного трудового посередництва та індивідуальної соціальної відповідальності людей за своє майбутнє за рахунок послуг на основі самодопомоги" та їх персоніфікації. Трудове посередництво здійснюється службою зайнятості у двох напрямах:

- забезпечення індивідуального посередництва шляхом надання послуг людині, яка звернулась до центру зайнятості;

- трудове посередництво в загальній формі, як реалізація функції служби зайнятості із зближення попиту і пропозицій праці в масштабах країни, регіону за рахунок розв'язання структурних проблем ринку праці.

Служба зайнятості є інструментом розв'язання структурних проблем ринку праці та формування інноваційних механізмів його регулювання. Сьогодні в осіб, що шукають роботу, все більш стійким стає уявлення про трудову діяльність як послідовність вмотивованої зміни роботи і навчання, що розглядається як складова концепції довічного навчання. За цих умов, аналізуючи професійно-кваліфікацій-ний склад робочої сили і реалізуючи програми професійної підготовки безробітних, служба зайнятості здатна перетворювати інформацію з різних джерел у продукти з доданою вартістю, які задовольняють потреби різних споживачів, що дає змогу ефективно й оперативно впливати на структурні параметри ринку праці.

У сучасних умовах служби зайнятості повинна:

- оперативно реагувати на зміну зовнішніх умов, бути готовою забезпечити експлуатаційну стабільність системи обслуговування клієнтів, намагаючись зберігати рівновагу між змінами і стабільністю за будь-яких флуктуацій на ринку праці;

- повною мірою усвідомити свою роль як інструмента здійснення політики зайнятості для того, щоб завоювати довіру уряду і отримати необхідні засоби та ресурси;

- максимально інтегрувати свої функції й активніше виконувати ініціативну лідерську функцію у відносинах із соціальними партнерами.

Цікавим для України є аналіз зарубіжного досвіду у сфері внутрішнього управління службами зайнятості. Цей аспект роботи дуже важливий, адже корпоративна культура управління – це дещо більше, ніж раціональна організація всіх напрямів діяльності служби зайнятості і управління комбінуванням людських ресурсів і матеріальних засобів. Значні зміни в організаційній структурі зарубіжних ДСЗ викликані трьома головними тенденціями, що характеризують діяльність служб зайнятості в нинішніх умовах: децентралізацією, інтеграцією послуг та конкурентним наданням послуг. Більшість ДСЗ, що стабільно діють, пройшли через фазу забезпечення експлуатаційної стабільності в наданні послуг клієнтам, коли стандартизований і структурований набір послуг, процедур і процесів став нормою в усіх місцевих відділеннях. Це стосується і служби зайнятості України. У той же час сьогодні стає зрозумілим, що стандартизована організація не може дати потрібних результатів. На зміну їй приходить метод більш гнучкого, децентралізованого надання послуг з урахуванням умов і потреб місцевих ринків. У цей процес повинні активніше включатися такі ресурси, як мотивація і корпоративна культура, досвід персоналу, інформаційні та комунікаційні технології, нові інноваційні моделі організації внутрішнього керівництва в службі зайнятості.

ДСЗ все більшої кількості країн впроваджують додаткові та вдосконалені послуги для роботодавців, що виходять за межі основної посередницької діяльності у працевлаштуванні. Практичну значимість для України можуть мати стратегічні директиви ЄС щодо єдиної стратегії розвитку ДСЗ країн членів ЄС:

1. Розвиток властивостей ДСЗ як підприємства з надання послуг, іншими словами, ДСЗ намагатиметься зайняти центральне місце на ринку і бути чутливою до мінливих потреб осіб, що шукають роботу, і підприємств.

2. Повне використання сучасних інформаційних та комунікаційних технологій для поліпшення обслуговування клієнтів.

3. Зосередження при веденні справ безробітних на профілактичних діях і запланованій послідовності послуг, налаштованих на задоволення індивідуальних потреб.

4. Забезпечення планування і надання послуг з працевлаштування постійним моніторингом і поглибленим аналізом умов і тенденцій на ринку праці.

5. Посилення координації різних функцій ДСЗ.

6. Здійснення стратегії партнерства з іншими учасниками на ринку праці.

7. Розвиток активних партнерських взаємозв'язків ДСЗ. Соціальних партнерів, установ у галузі освіти й професійної підготовки, муніципалітетів, служб допомоги по безробіттю і приватних служб зайнятості, яких потребує повний пакет послуг з працевлаштування.

8. Зміцнення співпраці ДСЗ різних країн на європейському рівні.

Базуючись на аналізі зарубіжного досвіду та тенденціях становлення й розвитку служб зайнятості різних країн, можна зробити деякі висновки, які могли б бути корисними для менеджменту державної служби зайнятості України.

Безробіття є переважно макроекономічною проблемою. Протидією поширення масової вимушеної незайнятості є удосконалення організаційно-правового впливу на сферу зайнятості. Це можливо лише за умови, коли державне регулювання ринку робочої сили стане важливою складовою загальної стратегії економічного розвитку.

Для підвищення своєї функціональної ефективності державна служба зайнятості повинна активніше повертатись обличчям до потреб безробітних і факторів успіху підприємств, бути екстравертованою, відкритою до інновацій, ефективних технологій та стандартів обслуговування клієнтів. Передумови успіху в її діяльності треба активніше вишукувати не лише всередині організації, а й у впливі на зовнішнє середовище, в пристосуванні до нових умов і змін у ньому, у вивченні та впровадженні зарубіжного досвіду.

Для ДСЗ об'єктивною необхідністю є децентралізація, відповідно до якої повинні будуватись моделі розвитку й методи управління. Це єдина можливість наблизити рішення – до дії, клієнта до послуги, максимально скоротити час від появи проблеми до її вирішення. Разом із тим розширення децентралізації потребує значного підвищення рівня державницького мислення керівних кадрів, а ця проблема вирішується значно повільніше, ніж потреба в темпах самої децентралізації служби зайнятості.

У сучасних умовах у службі зайнятості повинен формуватись інноваційний менеджмент, в основі якого лежить прагнення створювати сьогодні фізіономію майбутніх подій, працювати на перспективу, закладаючи контури завтрашніх досягнень, не даючи негативним симптомам переростати в хронічну хворобу.

Оцінка ефективності діяльності центрів зайнятості нерідко здійснюється за системою формальних критеріїв, які не враховують регіональні особливості і специфіку діяльності центрів зайнятості, різні стартові умови та різні трудовитрати для досягнення одного й того ж результату.

3 урахуванням широкого спектра політичних партій і необхідності формувати відповідну суспільну думку з проблем зайнятості населення та діяльності самої служби зайнятості потрібно активніше, з певною періодичністю аналізувати тенденції, що складаються на ринку праці, й доводити їх до широкої громадськості-такий досвід накопичений у Великобританії та в деяких інших країнах.

ДСЗ повинна бути "організацією, що постійно навчається", активно використовує в цьому процесі власну корпоративну пам'ять, власний і зарубіжний досвід. З цією метою потрібно приділяти значно більше уваги підвищенню рівня методологічної підготовки персоналу, формуванню корпоративної культури, корпоративного стилю роботи з клієнтами, впровадженню стандартів професійної компетентності замість тривіальних функціональних обов'язків.

Дослідивши ринок праці на регіональному рівні ми прийшли до висновку: причинами зниження рівня безробіття на фіксованому ринку праці є залучення інвестицій у розвиток області; збільшення кількості створених робочих місць та легалізація існуючих. Однак серед актуальних питань залишається професійно-кваліфікаційний дисбаланс робочої сили, оскільки підготовка працівників професійно-технічними закладами не відповідає потребам ринку праці. На вирішення цих проблем направлена робота служби зайнятості. Проведення профпідготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації через службу зайнятості дає можливість отримати нову актуальну професію та працевлаштуватись (85% безробітних працевлаштовуться після закінчення профнавчання).

Проведення економетричного дослідження виявило залежність між працевлаштуванням, профнавчанням, та кількістю осіб, що охоплене професійною орієнтацією. Виявили, що маємо справу з багатофакторною економетричною моделлю, де працевлаштування є результативною ознакою, а кількість чоловік, що перенавчалося та кількість чоловік, що охоплено профорієнтацією є ознаками факторними. Для виявлення взаємозв'язків розрахунки зроблено за методом найменших квадратів. Ми отримали лінійну регресійну модель, яка дозволяє зробити висновок, що існує досить щільний зв'язок між працевлаштуванням з одного боку та навчанням, профорієнтацією – з іншого.

На часі зміна підходів по наданню послуг з активної підтримки безробітних та проведення профорієнтаційних заходів з зайнятим особам. Не розгорнута в повному обсязі діяльності по юридичному консультуванню, маркетингу в сфері зайнятості і вивченню ринку праці.

Узагальнення, які здійснені на підставі отриманих результатів дослідження, дозволяють запропонувати наступні заходи, що будуть спрямовані на удосконалення діяльності служби зайнятості на регіональному ринку праці:

Служба зайнятості повинна проводити системні дослідження ринку праці, вивчати товар (робоча сила) та відповідні характеристики працівників, що звертаються до них, відповідати запитам і вимогам роботодавців, а також проводити аналіз їхньої конкурентноздатності. Результати дослідження дають можливість центрам зайнятості розробляти програми підбору і розвитку персоналу; формувати відповідні тенденціям розвитку ринку робочої сили навчальні програми. Ринок праці необхідно розглядати в широкому багатофункціональному напрямку. Це потребує розширення аналітичної функції в центрах зайнятості. Потрібно змінити напрям роботи з розгляду ретроспективи на перспективу. Вважаю за доцільне на рівні регіональних центрів зайнятості створювати аналітичні центри, які б могли виконувати функції: діагностичні, моніторингові, вивчення регіонального ринку і складових регіонального ринку.

Забезпечення продуктивної зайнятості залежить насамперед від зростання обсягів виробництва, надання послуг, що мають попит, та від інвестицій, спрямованих на створення нових робочих місць. Це означає, що проблеми ринку праці в районі повинні вирішувати спільними зусиллями усіх органів державної виконавчої влади, а не лише державною службою зайнятості, яка має виступати посередником між роботодавцями та незайнятими громадянами на ринку праці. Однак для подолання професійно-кваліфікаційного дисбалансу вважаю за потрібне відкрити учбовий центр служби зайнятості у регіоні.

З метою збільшення кількості осіб охоплених активними заходами сприяння зайнятості необхідно збільшити обсяги надання профорієнтаційних послуг. Активно застосовувати нові форми надання профорієнтаційних послуг, запровадити тач-скріни для самотестування. Професійною орієнтацією та навчанням охоплювати не тільки безробітних, а й учнівську молодь; профнавчання з акцентом на досягненні тісного зв'язку професіональної підготовки кадрів у навчальних закладах з потребами економіки, сучасними вимогами роботодавців; допомогу в працевлаштуванні інвалідів, молоді, інших категорій недостатньо конкурентоспроможних верств населення. На часі переформатування підрозділів у середині центрів зайнятості створення відділів активної підтримки у кожному базовому центрі зайнятості.

3. Моніторинг у системі регіональної зайнятості населення

Механізм регулювання регіонального ринку праці стає дієвим за умови аналізу та реальної оцінки чинників його формування, стану, тенденцій розвитку. Методологічні засади для порівняння ефективного розвитку і регулювання ринків праці регіонів передбачають використання статистичних методів дослідження. Метод динаміки використовують не для порівняння, а для дослідження ринку праці регіону певного рівня. Аналіз методологічних підходів щодо регулювання й прогнозування зайнятості показує можливість відображення їх через системи моделей, серед яких можна виділити такі: структурно-функціональні, що характеризують структуру попиту та пропозиції у розрізі за різновидами сегментів ринку праці регіону; балансові, зокрема у вигляді матриць, що характеризують розподіл працівників за сферами економіки, районами та кваліфікаційною ознакою; у вигляді рівнянь регресії, що характеризують, наприклад, залежність потреби у працівниках за окремими сегментами ринку праці регіону від факторів, що їх визначають.

Запровадження нових форм і методів дослідження, об'єднання інформаційних потоків різних органів виконавчої влади та видів економічної діяльності, створення комплексної системи безперервного спостереження за фактичним станом у сфері регулювання й прогнозування зайнятості населення на всіх рівнях управління на основі єдиних для кожного з них системи показників і методології їх формування дає змогу підвищити рівень узагальнення, поліпшити якість аналізу, оптимізувати кількість показників.

Моніторинг — це безперервне стеження за яким-небудь процесом з метою виявлення його відповідності бажаному результату. Він має базуватися на розв'язанні трьох основних завдань: методичних — розробка наукових основ, структури і системи показників для всіх рівнів регулювання зайнятості населення, методів побудови вибірки та інструментів, що відповідають сучасним вимогам і дають змогу одержувати достовірні результати; наукових — відстежування й аналіз із застосуванням сучасних наукових методів здійснення конкретних змін у регулюванні зайнятості за видами економічної діяльності та районами регіонів; інформаційних — забезпечення достовірною, науковою й об'єктивною інформацією, споживачами якої мають стати не лише органи законодавчої та виконавчої влади, а й широкі верстви населення.

Моніторинг здійснюється за допомогою системи показників, що найбільш повно характеризують ефективність процесу регулювання зайнятості регіону на різних рівнях управління: райони (мезорівень); види економічної діяльності (локальний рівень); державна служба зайнятості (ДСЗ). Під час проведення дослідження необхідно своєчасно виявити зміни, що відбуваються у сфері регулювання зайнятості населення на рівні регіону, а також фактори, що впливають на цей процес (саме фактори впливу дають можливість всебічно й комплексно провести дослідження у сфері зайнятості на даному етапі розвитку регіону). Кількість моніторингових показників для оцінки ефективності процесів у сфері регулювання зайнятості населення має бути оптимальною, тобто забезпечувати оперативний і комплексний аналіз та запобігати надмірній трудомісткості й виключати суперечність висновків за результатами моніторингу. Отже, загальною вимогою є чіткість і однозначність оцінки.

Вищенаведене дає змогу запропонувати методологію регулювання зайнятості відповідно до класифікації сфер економіки та господарської структури районів регіону за рівнями впливу соціально-економічних факторів на цей процес на засадах моніторингу, що передбачає здійснення п'яти кроків.

Для першого кроку (формування методики оцінювання ефективності функціонування ринку праці регіону) слід визначити:

- індикатори соціально-економічного та демографічного розвитку регіону (випуск продукції, рівень доходів і рівень життя населення, густість населення, кількісний та статевий склад населення, його вікова структура, народжуваність, смертність, міграційні процеси тощо);

- індикатори зайнятості населення за видами економічної діяльності та районами регіону (зайнятість населення за статтю, віковими групами; зайнятість за статтю, віком та місцем проживання; зайнятість в економіці та за видами промисловості; розподіл працівників за рівнем освіти тощо);

- індикатори стану ринку праці регіону та його інфраструктурної забезпеченості, вивільнення працівників (за видами економічної діяльності, статтю, віком тощо); чисельність безробітних (за видами економічної діяльності, статтю, віком, за тривалістю безробіття тощо); причини незайнятості; попит і пропозиція робочої сили; навантаження на одне робоче місце (за видами економічної діяльності, районами, кваліфікаційним рівнем); працевлаштування (за видами економічної діяльності, статтю, професійними групами тощо); професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації; громадські роботи тощо.

Для оцінки ефективності регулювання зайнятості населення пропонуємо провести порівняння:

- динаміки показників: чисельності зайнятих працівників у сферах економіки регіону; зайнятості населення за статтю та віковими групами; зайнятості населення за місцем проживання; розподіл працівників за рівнем освіти та видами економічної діяльності; зайнятості молоді тощо;

- динаміки регіональних показників зайнятості із загальнодержавними показниками, а саме рівнів: зайнятості трудових ресурсів; зайнятості економічно активного населення; зайнятості в певній сфері економіки (районі); зайнятості населення; економічної активності населення. Розрахункові формули представлені у таблиці 1; динаміки темпів зміни кількості малих підприємств і зайнятих на них; створення робочих місць за інвестиційними проектами тощо;

- аналізу середньорічної оплати праці, обсягу виготовлення продукції, кількості малих підприємств та розміру інвестованого капіталу;

- динаміки стану ринку праці регіону із загальнодержавними значеннями, а саме коефіцієнтів: достовірності та ліквідності безробіття; функціонального стану безробіття за диференційованими змістовими складовими; використання трудового потенціалу; використання трудового потенціалу у зв'язку зі структурними зрушеннями; пропозиції та попиту робочої сили тощо. Розрахункові формули представлені у таблиці 2.

 

Для оцінки ефективності функціонування ринку праці пропонуємо використовувати додаткові показники, а саме:

1) рівень збалансування зареєстрованого ринку праці (РЗП), який характеризує відповідність попиту та пропозиції, що зумовлений соціально-економічним та інвестиційним рівнем розвитку регіону:

де Р — потреба (попит) у працівниках для заміщення вакантних робочих місць; ЗН — чисельність активного населення, не зайнятого трудовою діяльністю;

2) рівень професійно-кваліфікаційної збалансованості попиту та пропозиції на зареєстрованому ринку праці (РПН), який характеризує відповідність кваліфікаційного рівня робочої сили рівню економічного розвитку регіону:

де БР — чисельність звільнених працівників, осіб; БСЛ — чисельність звільнених фахівців і службовців, осіб;

3) рівень активності працевлаштування (РАП), який характеризує відповідність працевлаштування темпам розвитку інфраструктури регіону:

де ЗП(НРМ) — чисельність працевлаштованих осіб на створені нові робочі місця; ЗП(ДРМ) — чисельність працевлаштованих осіб на дотаційні робочі місця; ЗП(ВОД) — кількість працевлаштованих осіб за рахунок виплати одноразової допомоги для здійснення підприємницької діяльності; ЧЕАН — чисельність економічно активного населення; ЧЗ — чисельність зайнятого населення;

4) рівень стійкості працевлаштування (РСП), який характеризує відповідність працевлаштування змінам у сфері регулювання соціально-трудових відносин у регіоні:

де ЧВ — чисельність звільнених, які були працевлаштовані у поточному періоді; ЗП — загальна чисельність осіб, працевлаштованих у поточному періоді.

Для другого кроку (визначення комплексної оцінки впливу соціальноекономічних факторів на процес регулювання зайнятості) пропонуємо використовувати систему порівняльних показників (табл. 3).

Порівняльні показники оцінки впливу соціально-економічних факторів розраховують діленням статистично відомого значення відповідного фактора впливу на чисельність зайнятих і-го об'єкта (види економічної діяльності або райони).

Це дає можливість одержати порівнювані значення для встановлення рейтингової оцінки й здійснити детальний аналіз впливу цих факторів на регулювання зайнятості. Розраховані порівняльні показники аналізують і, залежно від значущості наведеного показника та його впливу на регулювання зайнятості, встановлюють рейтингову оцінку в прямому або оберненому напрямах. Тобто, якщо фактор впливає на регулювання зайнятості прямо пропорційно (інтенсивність впливу фактору обумовлює зростання чисельності зайнятих), то найменшому розрахунковому значенню встановлюється найменша рейтингова оцінка — 1 бал, а найбільшому — найбільша оцінка, що становить стільки балів, скільки є об'єктів порівняння (видів економічної діяльності та районів). Якщо фактор впливає на регулювання зайнятості населення обернено пропорційно (інтенсивність впливу фактора обумовлює скорочення чисельності зайнятих), то найменшому розрахунковому значенню встановлюється найвища рейтингова оцінка, а найбільшому — найменша оцінка (1 бал).

Сумарне рейтингове значення визначають додаванням рейтингових оцінок за встановленими рейтингами до оцінки за кожною групою соціально-економічних факторів впливу на регулювання зайнятості населення.

Для третього кроку (визначення рівня регульованості соціальноекономічних факторів впливу на процес регулювання зайнятості) пропонуємо використовувати рейтингові оцінки і-го фактора впливу другого етапу та формули (табл. 4). Вважаємо, що на регулювання зайнятості населення на рівні регіону впливає рівень регульованості соціально-економічних факторів впливу, тобто процес можливої зміни чисельності зайнятих за рахунок реалізації заходів соціально-економічного характеру. Регульованими соціально-економічні фактори впливу на процес регулювання зайнятості населення є тоді, коли показники розрахунку, що їх характеризують, перевищують середні розрахункові показники по Україні; помірно регульованими — більше від середніх розрахункових показників по регіону, але менше від середніх розрахункових показників по Україні; нерегульованими — менше від середніх розрахункових по регіону.

Як свідчать дані таблиці 4, величина рівня регульованості соціальноекономічного фактора впливу на процес регулювання зайнятості залежить від кількості об'єктів порівняння (n), кількості соціально-економічних факторів впливу (т), оцінки соціально-економічних факторів впливу (рі) та коефіцієнтів кореляції. Як кореляційні пропонується використати коефіцієнти рівня зайнятості регіону (K зайнятість області) та зайнятості по Україні (K зайнятість України), оскільки вони відбивають середній рівень впливу соціально-економічних факторів на процес регулювання зайнятості населення.

Четвертий крок передбачає визначення комплексної оцінки роботи ДСЗ регіону та встановлення рівнів ефективності її функціонування.

Для здійснення п'ятого кроку (визначення прогнозних значень меж чисельності зайнятого населення за видами економічної діяльності й районами регіону) пропонуємо встановити межі чисельності зайнятих (ПЗчі) за видами економічної діяльності та районами регіону за формулою:

де Чзі(баз) — чисельність зайнятого населення і-го об'єкта за видами економічної діяльності або районами регіону в базовому періоді, осіб; ΔЧзОі, ΔЧзПі або (ΔЧзО(П)і) — прогнозний оптимістичний та песимістичний приріст чисельності зайнятого населення за видами економічної діяльності або районами регіону і-го об'єкта різних років прогнозного періоду, осіб.

Визначення прогнозного приросту чисельності зайнятого населення регіону (ΔЧзО(П)і) здійснюється за допомогою коефіцієнта розподілу прогнозної оцінки зміни чисельності зайнятого населення та показника стратегічної оцінки чисельності зайнятого населення регіону, який планується за оптимістичним і песимістичним прогнозами розвитку ситуації на ринку праці регіону. Розрахункова формула має вигляд:

де Чзі — загальна чисельність зайнятості населення за видами економічної діяльності або районами регіону у стратегічному періоді, осіб; КРПОі — коефіцієнт розподілу прогнозної оцінки і-го об'єкта в і-му базовому періоді.

Коефіцієнт розподілу прогнозної оцінки (КРПОі) розраховують за формулою:

де КУПОі та ΣКУПОі — коефіцієнт узагальнювальний прогнозної оцінки та загальний коефіцієнт узагальнювальний прогнозної оцінки і-го об'єкта відповідно.

Коефіцієнт узагальнювальний прогнозної оцінки (КУПОі) і-го об'єкта розраховують за формулою:

де КРРВі — коефіцієнт рівня регульованого впливу і-го об'єкта; КРВі — коефіцієнт рейтингового впливу і-го об'єкта; Jі сукуп. — сукупний індекс змін основних соціально-економічних показників в аналізованому періоді; РЗГ(Р)і — рівень зайнятості населення і-го об'єкта порівняння у базовому періоді (табл. 1, ф.3).

Коефіцієнт рівня регульованого впливу (КРРВі), коефіцієнт рейтингового впливу (КРВі), сукупний індекс основних факторів впливу (Jі сукуп.) та коефіцієнт рівня зайнятості (КРЗНі) і-го об'єкта розраховують за формулами:

де ΣРЗГВі — сумарне рейтингове значення і-ї групи впливу; ΣЗЗР — сумарне загальне значення рейтингів усіх об'єктів порівняння; РЗі — рейтингове значення і-го об'єкта; J1 сер., J2 сер., J3 сер. та J4 сер. — індекси середньорічних змін і-го показника соціально-економічного розвитку (розмір оплати праці, обсяг виготовлення продукції, кількість підприємств малого бізнесу, розмір інвестованого капіталу); Jі сер. — середньорічний індекс змін і-го соціально-економічного показника; п — кількість років в аналізованому періоді; Jі(а.п/б.п) — індекс змін і-го показника соціально-економічного розвитку регіону аналізованого періоду та базового періоду порівняння.

У таблиці 5 наведено межі прогнозного відхилення чисельності зайнятого населення Житомирської області, що встановлена за даною методологією на рисунку — схема моніторингу в системі зайнятості населення.

Результати апробації методології підтвердили її очікувані переваги, оскільки вона: дала можливість визначити ефективність окремих елементів методології та її складових; забезпечила економічне обґрунтування регіонального бюджету та окремих його статей щодо процесу регулювання зайнятості; вказала на заходи досягнення та завдання до виконання щодо забезпечення прогнозованих показників зайнятості на ринку праці; дала змогу максимізувати економічний ефект від реалізації варіантів прогнозного забезпечення регіональної продуктивної зайнятості населення.

Таким чином, застосування методології регулювання зайнятості населення відповідно до класифікації сфер економіки та господарської структури районів регіону за рівнями впливу соціально-економічних факторів на цей процес на засадах моніторингу є важливим інструментом розробки програм стратегічного розвитку, соціальної політики й програм зайнятості. Перспективи розвитку процесу регулювання регіональних ринків праці та зайнятості населення є важливим кроком, тому що саме тут формуються кон'юнктура ринку праці, рівні зайнятості населення та безробіття, структура зайнятості за видами і формами, ціна робочої сили, рівень доходів населення тощо, що потребує постійного удосконалення.

Використана література:

1. Кравчук Л.М. Фактори формування зайнятості населення регіону / Всеукраїнський науково-виробничий журнал СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ, с.91-95

2. Рябушенко Н.П. Механізм активізації зайнятості населення в регіоні

3. Волківська А.М. Моніторинг у системі регіональної зайнятості населення / Економіка АПК, 2009, №6, с.134-144





Реферат на тему: Фактори формування та механізм активізації зайнятості населення регіону (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.