Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Економічні потреби суспільства та ринкові відносини в аграрному секторі економіки (курсова робота)

Зміст

1. Економічні потреби суспільства, їхня суть та структура. 3

а) сутність економічних потреб; 3

б) модель ієрархії людських потреб по А.Маслоу; 3

в) засоби задоволення людських потреб та їх види; 4

г) класифікація економічних потреб; 5

д) економічний закон зростання потреб. 6

2. Ринкові відносини в аграрному секторі економіки. 8

а) аграрні відносини: їхній зміст, особливості; 8

б) земельна рента: її сутність, види і механізм утворення, ціна землі; 12

в) агропромислова інтеграція і агропромисловий комплекс; 20

г) державна політика регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва; аграрні реформи сільського господарства в Україні. 23

Тестові завдання. 25

Список використаної літератури. 28


1. Економічні потреби суспільства, їхня суть та структура. а) сутність економічних потреб;

Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб'єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки.

Потреба — це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями. У найзагальнішому вигляді виділяють:

— біологічні потреби, зумовлені існуванням та розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо);

— соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо);

— духовні потреби (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).

б) модель ієрархії людських потреб по А.Маслоу;

Ієрархію потреб запропонував психолог А. Маслоу. Він намагався пояснити, чому в різні часи людиною керують різні потреби. Чому одна людина використовує багато часу й енергії на самозбереження, а інша — на здобування поваги оточення. Учений уважає, що значущість людських потреб відповідає такому порядку: фізіологічні потреби, потреби самозбереження, соціальні потреби, потреби в повазі і потреби в самоствердженні.

За А. Маслоу, людина намагається задовольнити передовсім найважливіші потреби. Як тільки якусь важливу потребу буде задоволене, вона на певний час перестає бути спонукальним мотивом. Водночас з'являється потреба в задоволенні наступної.

Рис. 1. Модель ієрархії людських потреб по А.Маслоу

Згідно з наведеною ієрархією потреб вищі запити людини не виступають на перший план доти, доки не будуть задоволені найнагальніші. Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторинні) потреби, які стають рушійною силою свідомої діяльності.

в) засоби задоволення людських потреб та їх види;

Засоби задоволення людських потреб називаються благами.

Розрізняють такі блага:

— неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);

— неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючі потреби).

Економічні потреби — це потреби в економічних благах.

Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економічних відносин.

Носіями економічних благ виступають найрізноманітніші товари та послуги. В їхній сукупності розрізняють:

— споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ);

— матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва);

— теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні економічних суб'єктів) і майбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб'єкти зможуть скористатися у майбутньому) тощо.

Всебічне комплексне вивчення системи економічних потреб зумовлює необхідність їхньої класифікації.

г) класифікація економічних потреб;

За характером виникнення:

— первинні (базові), пов'язані з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;

— вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.

За засобами задоволення:

— матеріальні (потреби в матеріальних благах);

— нематеріальні (духовні потреби). За нагальністю задоволення:

— першочергові (предмети першої необхідності);

— другорядні (предмети розкоші). За можливостями задоволення:

— насичені, вгамовні (мають чітку межу і можливість повного задоволення);

— ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).

За участю у відтворювальному процесі:

— виробничі (потреби у засобах виробництва);

— невиробничі (потреби у споживчих благах).

За суб'єктами вияву:

— особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);

— колективні, групові (потреби групи людей, колективу);

— суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому).

За кількісною визначеністю та мірою реалізації:

— абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);

— дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);

— платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);

— фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).

Система економічних потреб є складною і постійно розвивається. Структура потреб, їхній обсяг, способи та рівень задоволення безперервно змінюються: модифікуються, ускладнюються, вдосконалюються у процесі історичного розвитку людської цивілізації.

д) економічний закон зростання потреб.

Найважливішою ознакою потреб є їхній динамічний, мінливий характер.

Безперервний економічний та духовний прогрес суспільства неминуче зумовлює як кількісне, так і якісне зростання потреб. Виникнення нових потреб супроводжується постійним урізноманітненням, примноженням, збагаченням та ускладненням їхньої структури. Прагнення задовольнити зростаючі потреби є спонукальним мотивом удосконалення економічної діяльності, нарощування виробництва економічних благ та поліпшення їхніх якісних характеристик. Однак зростання та розвиток потреб завжди випереджає можливості виробництва і не збігається з рівнем фактичного споживання. У цьому виявляється авангардна роль потреб, що знайшла відображення в економічному законі зростання потреб.

Всезагальний економічний закон зростання потреб відбиває внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між виробництвом та споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення.

Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб.

Таким чином, потреби і виробництво перебувають у суперечливій залежності взаємовпливу та взаємозумовленості. Потреби у споживанні породжують стимули до виробництва. Виробництво задовольняє існуючі та породжує нові потреби. Складний механізм взаємодії потреб та виробництва забезпечує безперервність суспільного відтворення.

Особливості вияву економічного закону зростання потреб за сучасних умов пов'язані з гуманізацією соціально-економічного розвитку як визначальною ознакою формування постіндустріального суспільства.


2. Ринкові відносини в аграрному секторі економіки а) аграрні відносини: їхній зміст, особливості;

Аграрні відносини — це складова частина економічних відносин, які виникають у сільському господарстві з приводу володіння й використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.

Найважливішою особливістю аграрних відносин є те, що в сільському господарстві основним засобом виробництва є земля.

Земля — перша й основна умова будь-якого виробництва, але в сільському господарстві вона ще й головний засіб виробництва, елемент продуктивних сил. Тому в цій сфері результати виробництва значною мірою визначаються якістю земельних ділянок, їхньою родючістю, місцерозташуванням щодо ринків збуту, баз постачання потрібної техніки, мінеральних добрив тощо.

Особливість аграрних відносин зумовлена й тим, що земля є предметом праці й одночасно засобом виробництва.

Процес виробництва, технологічні операції в аграрній сфері тісно переплітаються з природними процесами, органічно комбінуючись у процесі створення споживчої вартості. Основні фактори сільського господарства наведені на рис. 2.

Рис. 2. Фактори сільськогосподарського виробництва

Відповідно до цих факторів у сільському господарстві безпосередньо взаємодіють дві групи об'єктивних законів: природно-біологічні й соціально-економічні (рис. 3).

Рис. 3. Закони, що діють у сільському господарстві

Внаслідок того, що економічний процес відтворення в аграрній сфері тісно переплітається з природним, виникає ще низка особливостей сільськогосподарського виробництва:

— природно-кліматичні умови, структура ґрунту, біологічні чинники впливають на продуктивність праці і обумовлюють ризиковість, нестійкість сільського господарства. Одні й ті самі кількість і якість затраченої праці можуть бути представлені різною кількістю продукції, залежно від названих факторів;

— природно-кліматичні фактори зумовлюють і ритм виробництва, його сезонний характер, що породжує коливання у зайнятості робітників, у виробництві і пропозиції продукції сільськогосподарського виробництва;

— особливості використання техніки, фінансування і формування доходів сільськогосподарських підприємств у зв'язку із сезонним характером виробництва. Для виконання сільськогосподарських робіт необхідно мати повний комплекс техніки, яка використовується протягом певного сезону, а решту часу простоює;

— остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року, після реалізації продукції (особливо в землеробстві);

— рівень концентрації виробництва значною мірою визначається розмірами земельних угідь, їхньою врожайністю й інтенсивністю використання;

— спеціалізація виробництва зумовлена, насамперед, географічними і природно-кліматичними факторами;

— ефективне використання землі можливе за раціонального комбінування сільськогосподарських галузей, економічно і біологічно обґрунтованих сівозмін;

— значна частина виробленої продукції споживається всередині господарств не набуваючи товарної форми. Тому в аграрній сфері довше зберігаються натуральні та напівнатуральні види виробництва;

— широка комбінація великих, середніх і дрібних господарських одиниць різних форм власності;

— велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха для забезпечення безперервного процесу відтворення. Необхідності створення таких страхових фондів немає в інших галузях народного господарства, де природний фактор не впливає або майже не впливає на результати господарювання.

Суб'єктами економічних відносин в аграрному секторі є (рис. 4):

— суспільство в цілому в особі держави;

— сільськогосподарські підприємства;

— індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції (фермери, сімейно-індивідуальні господарства).

Рис. 4. Суб'єкти аграрних відносин

Взаємодія суб'єктів аграрних відносин є основою економічних відносин у цьому секторі. Ці суб'єкти вступають в економічні відносини не лише між собою, а й з представниками інших галузей і суспільством в цілому. Отже, аграрні відносини є складовою загальної системи економічних відносин суспільства.

Характер і особливості аграрних відносин визначаються насамперед формою власності на землю як основний засіб виробництва.

Рис. 5. Форми власності на землю

У сучасних умовах власність на землю в різних країнах має такі форми (рис. 5).

Наявність різних форм власності на землю і землекористування є основою багатоукладності сільського господарства. Світова практика показує, що в аграрному секторі ефективно функціонують різноманітні за розмірами і формами власності види підприємств — дрібні, середні й великі, засновані на повній власності на землю, частковій власності й оренді; сімейні ферми, сільськогосподарські кооперативи і корпорації. Усі вони мають однакові права у відносинах з державою, іншими аграрними і несільськогосподарськими підприємствами та організаціями.

В Україні в результаті проведення поетапної земельної реформи відбулися докорінні, незворотні перетворення земельних відносин. Одним з найважливіших є подолання монополії державної власності на землю і введення інституту приватної власності. Згідно з новим Земельним кодексом, прийнятим у жовтні 2001 р. парламентом України, суб'єктами права власності на землю є:

— громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності;

— органи місцевого самоврядування — на землі комунальної власності;

— державні органи — на землі державної власності.

Іноземні громадяни і юридичні особи, а також особи без громадянства можуть стати власниками лише земель несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об'єкти нерухомості, які належать їм на правах приватної власності.

На сучасному етапі аграрних перетворень основним завданням державної політики є припинення негативних процесів в аграрному секторі економіки і підвищення ефективності його функціонування на основі суттєвого поліпшення наукового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення.

б) земельна рента: її сутність, види і механізм утворення, ціна землі;

Складовою аграрних відносин є рентні відносини.

З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу — земельна рента.

Рента (від фр. rendre — "віддана") — це передача частини доходу, створеного землекористувачем, власнику землі.

Земельна рента у докапіталістичних системах вилучалася на основі особистої залежності безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала). В умовах капіталізму земельна рента формується на основі прикладання капіталу до землі й тому в загальній масі додаткового продукту є надлишком над середнім прибутком.

Отже, земельна рента за своєю природою — це не що інше, як надлишкова частина чистого прибутку.

Причиною її є монополії, характерні для сільського господарства: монополія на землю як об'єкт господарювання і монополія на землю як об'єкт власності, які породжують відповідно три основних види земельної ренти: диференційну, абсолютну й монопольну (рис. 6).

Рис. 6. Види земельної ренти

Отже, земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю.

Диференційна рента утворюється незалежно від форм власності на землю.

Причини, умови формування, джерела та форми вилучення диференційної ренти наведено на рис. 7, 8. Причиною утворення диференційної ренти є монополія на землю як об'єкт господарювання, яку здійснюють власник або орендар земельної ділянки. Ці суб'єкти мають монопольне право господарювання на земельних ділянках і одержання

Рис. 7. Умови створення диференційної ренти І і II

Рис. 8. Причини, умови формування, джерела та форми вилучення диференційної ренти

з них доходу у формі земельної ренти. В той же час ця монополія не дає можливості господарського використання ділянок землі, зайнятих іншими економічними суб'єктами. Природними умовами існування диференційної ренти є обмеженість земельних ресурсів, відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок відносно ринків збуту сільськогосподарської продукції.

Земля обмежена у просторі, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), а з іншого — кордонами держав. Особливо обмежена площа кращих земель щодо родючості. Водночас потреби у продукції сільського господарства постійно зростають. Збільшується попит на сільськогосподарську сировину з боку промислового виробництва, зростає чисельність населення на планеті, збільшуються доходи населення.

Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектору роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання.

Отже якщо людство змушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й отримувати середній прибуток не лише на середніх і кращих землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти, і вони випадуть із сільськогосподарського обороту, а попит на продукцію землеробства не задовольнятиметься.

Такі умови створюються через те, що суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми умовами виробництва, як у промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших ділянках землі. При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки й реалізації продукції сільського господарства.

За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих ділянок землі (як за родючістю, так і за місцезнаходженням) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і становить земельну ренту — диференційну.

Слід розрізняти дві форми диференційної ренти — першу та другу.

Диференційна рента І — це додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях.

Диференційна рента II — виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю.

Взаємозв'язок першої і другої диференційної ренти полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки перша рента пов'язана з природною, а друга — з економічною (штучною) родючістю ґрунтів (рис. 7).

У країнах, де панує приватна власність на землю і діє міжгалузева конкуренція, існує ще й абсолютна рента, яка утворюється на всіх використаних землях, у тому числі й на гірших (рис.9). її причиною є монополія приватної власності на землю, яка закріплює високу норму прибутку у сільському господарстві понад середню норму прибутку.

Абсолютна рента утворюється як надлишок суспільної вартості сільськогосподарської продукції над ціною виробництва (затрати виробництва плюс середній прибуток) (рис. 9). Вона виникає тоді, коли існує монополія приватної власності на землю, яка заважає вільному переливанню капіталу з промисловості в сільське господарство, що спричиняє технічне відставання цієї галузі порівняно з промисловістю.

Рис. 9. Причини, умови формування, джерела та форми вилучення абсолютної ренти

В інших галузях економіки внаслідок постійних переливань капіталу з однієї галузі в іншу створюється подібне до спільного "котла", з якого підприємці різних галузей господарства дістають середній прибуток на рівновеликий капітал. Сільське ж господарство в процесі вирівнювання індивідуальних прибутків у середній не бере участі у зв'язку з існуванням приватної власності на землю, яка заважає вільному застосуванню капіталу в землеробстві. З цієї причини сільськогосподарська продукція продається не за цінами виробництва, а за вартістю, яка містить у собі й субстанцію абсолютної ренти, тобто надлишок над середнім прибутком.

Вона є даниною, яку отримує землевласник на основі права приватної власності.

Деякі економісти заперечують існування абсолютної земельної ренти. Дискусія з цього приводу не припиняється з часу оприлюднення теорії абсолютної ренти класичною економічною школою. Свій висновок про відсутність абсолютної ренти в сучасних розвинутих країнах економісти обґрунтовують тим фактом, що в сільському господарстві цих країн органічна будова капіталу не нижча, ніж у провідних галузях промисловості. Висока тут і технічна озброєність праці, скорочується чисельність працюючих у сільському господарстві. Тому, мовляв, тут не може бути надлишку прибутку над середнім прибутком.

Проте причина виникнення абсолютної ренти — монополія приватної власності на землю — залишається. Ось чому слід брати до уваги можливість існування деяких інших соціально-економічних факторів і умов утворення високої норми прибутку в сільському господарстві (прискорений рух оборотних коштів, використання дешевої робочої сили, економія на основних фондах, податкові пільги, регулювання цін, дотації, субсидії держави тощо).

Рис. 10. Причини, умови формування, джерела та форми вилучення монопольної ренти

Крім диференційної і абсолютної ренти існує монопольна рента (рис. 10). Вона утворюється на землях особливої якості чи в особливих кліматичних умовах. Тільки на певних землях і в певних природно-кліматичних умовах можливе обмежене виробництво сільськогосподарських продуктів з особливими, унікальними якісними характеристиками (наприклад, особливих сортів винограду та вина із нього, чаю, тютюну, трояндової олії тощо). Оскільки виробництво такої продукції не може бути збільшене за рахунок залучення у сільськогосподарський оборот нових земель, а високий попит на продукцію не задовольняється, з'являється можливість реалізувати таку продукцію за монопольно високими цінами. Рівень цих цін визначається не реальними витратами виробництва продукції, а виключно платоспроможним попитом заможних споживачів цих рідкісних продуктів. Різниця між монопольно високою ціною такого продукту і його вартістю й становитиме монопольну земельну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника.

Джерело монопольної ренти перебуває поза межами сільського господарства. Вона є результатом додаткових вкладень праці і капіталу в землю. Це, як правило, частина прибутку, створена в інших галузях виробництва, яку отримує землевласник через монопольні ціни, тобто через перерозподіл. Тому монопольну ренту можна вважати незаробленим доходом або "квазірентою".

В умовах ринкової економіки земля не лише здається в оренду, а є об'єктом купівлі-продажу, отже, має ціну (рис. 11).

На відміну від інших товарів, земля — особливий товар, продукт природи, а не праці, ціна якого ґрунтується не на вартості, а на тому доході, який вона приносить своєму власникові, — ренті. Ціна землі — це дисконтований потік її доходу (ренти).

Дисконтування — це метод визначення поточної вартості (ціни) будь-якого капітального ресурсу (в тому числі й землі) з урахуванням надання ним майбутнього прибутку при існуючій ставці банківського відсотка. Інакше кажучи, дисконтування дозволяє визначити, яку ціну необхідно заплатити за капітальний ресурс (землю) сьогодні, щоб від його використання через визначений час отримати бажаний результат. Щоб визначити теперішню цінність капітального блага, необхідно здійснити операцію дисконтування.

 

Рис. 11. Мета купівлі землі

Ціна землі прямо пропорційна величині ренти і обернено пропорційна ставці позичкового відсотка. Так, якщо ділянка землі приносить щорічно R доходу (ренти), а ставка позичкового відсотка дорівнює S, то поточна ціна (У) ділянки визначатиметься за формулою:

Власник погоджується продати свою ділянку за таку суму, яка, будучи покладеною до банку, принесе йому річний дохід у вигляді процента не нижчий від того, який він одержував би у формі ренти.

Фактично ціна може коливатися залежно від маси ренти, норми позичкового відсотка, вартості освоєння і поліпшення землі, співвідношення попиту і пропозиції на продукцію сільського господарства, напрямків економічної політики щодо державного регулювання аграрного сектору економіки.

Пропозиція на ринку землі залежить від багатьох факторів, які сумарно можна звести до двох: якість або родючість землі та місцезнаходження ділянки.

Пропозиція землі на ринку нееластична, тому що кількість землі, придатної для обробки, є фіксованою величиною.

Фіксований (у конкретний час) обсяг сукупної пропозиції землі визначає криву пропозиції на землю як абсолютно нееластичну. Тобто пропозиція землі не може бути збільшена навіть за умови підвищення ціни на землю.

Попит на землю еластичний і має тенденцію зростати, що зумовлює підвищення ціни на землю. Особливо швидко підвищуються ціни на земельні ділянки в містах, оскільки зростають рента і попит на ділянки під забудову.

Формування в Україні повноцінного ринку земельних ресурсів зумовлює потребу якнайшвидшої реальної грошової оцінки кожної земельної ділянки.

в) агропромислова інтеграція і агропромисловий комплекс;

Процес агропромислової інтеграції — це встановлення сталих прямих зв'язків селянських господарств із підприємствами й організаціями суміжних галузей (сфери заготівлі, зберігання, переробки й реалізації продукції, а також обслуговування сільського господарства).

Форми агропромислової інтеграції залежать від того, на якому рівні здійснюється цей процес. У масштабі всієї країни й у великих регіонах інтеграція виявляється через посилення міжгалузевих зв'язків сільського господарства, формування і розвиток галузевих та регіональних агропромислових комплексів. На рівні підприємств і районів агропромислова інтеграція виявляється в утворенні різних агропромислових формувань — агропромислових підприємств, об'єднань і комбінатів, агрофірм, районних агропромислових об'єднань, виробничих і науково-виробничих систем.

Завдяки взаємозв'язку і взаємодії сільського господарства з іншими галузями народного господарства формується цілісна багатогалузева організаційно-економічна система, орієнтована на виробництво продукції із сільськогосподарської сировини та її реалізацію споживачам.

У результаті агропромислової інтеграції формується агропромисловий комплекс (АПК).

Агропромисловий комплекс — це організаційно-економічна форма інтеграції сільськогосподарських і промислових видів діяльності; сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом сільськогосподарської продукції, Ті зберіганням, переробкою і доведенням до споживача, а також виробництвом відповідних засобів виробництва.

Структура АПК визначається особливостями сільськогосподарського виробництва як результату взаємодії різних груп факторів і законів — природно-біологічних і соціально-економічних. Відповідно до стадії відтворювального циклу в складі АПК виділяють такі сфери:

I — ресурсна: галузі, які забезпечують АПК засобами виробництва і виробничими послугами, включаючи будівництво, ремонтні й меліоративні роботи;

II — аграрно-сировинна: власне сільське та лісове господарство;

III — переробна: галузі, що займаються заготівлею, зберіганням, переробкою, транспортуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції;

IV — виробнича і соціальна інфраструктура: галузі, які забезпечують загальні умови соціально-економічного розвитку, — шляхово-транспортне господарство, зв'язок, складське і тарне господарство, підготовка кадрів, житлові й культурно-побутові об'єкти, в тому числі заклади охорони здоров'я та ін. (рис. 12.).

Рис. 12. Взаємозв'язок галузей АПК

В Україні склалася структура АПК, характерна для країн з відносно низьким рівнем господарського розвитку. Основна частина капіталу і робочої сили зайняті в галузях І і II сфери, тобто в самому сільському господарстві й виробництві засобів виробництва; у переробній (III) сфері задіяно непропорційно мало ресурсів (включаючи оптову і роздрібну торгівлю). Недостатньо також розвинута виробнича і соціальна інфраструктура (IV сфера). Усе це зумовлює низьку загальну ефективність АПК, значні втрати продукції на шляху до споживача. Підраховано, що якби всю продукцію, вироблену в сільському господарстві України, було збережено і своєчасно перероблено, то приріст обсягу виробництва і продовольства становив би не менше як 25 %, а за деякими видами — 35—40 %. У країнах з розвинутою ринковою економікою структура АПК значно відрізняється за рахунок більшої питомої ваги III сфери (насамперед харчової промисловості, системи торгівлі, громадського харчування).

Агропромисловий комплекс є одним з найважливіших секторів народного господарства України. Тут зосереджено близько 30 % основних виробничих фондів; працює майже третина загальної чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві; виробляється третина національного доходу, формується 70 % роздрібного товарообігу. Продукція АПК є однією з основних статей експорту. Порівняльні переваги української економіки зосереджуються головним чином у сільському господарстві. За оцінками експертів, Україна належить до числа країн із найвищим рейтингом щодо потенційних можливостей АПК. Основними складовими цього потенціалу є концентрація найродючишіх у світі чорноземів (понад 65 % ґрунтового покриву країни), достатньо висока кваліфікація і відома у всьому світі працелюбність українських селян. За умов інтенсивного розвитку Україна має цілком реальні можливості приєднатися до групи країн — основних виробників сільськогосподарської продукції та продовольства для населення. Дослідження підтверджують, що використання значних наявних можливостей України для виробництва продовольства може забезпечити найближчими роками не тільки розв'язання продовольчої проблеми в країні, а й створити значний експортний потенціал.

г) державна політика регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва; аграрні реформи сільського господарства в Україні.

Досвід розвинутих країн, система агробізнесу яких тривалий час формувалася під впливом держави, переконливо засвідчує, що в умовах ринкової економіки життєдіяльність сільськогосподарських підприємств, ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням.

Головними завданнями державного регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою в аграрній сфері є:

— підвищення прибутковості сільського господарства і розширення експорту основних видів продовольчих товарів;

— попередження перевиробництва окремих видів сільськогосподарської продукції;

— обмеження монополізму в суміжних із сільським господарством галузях промисловості.

Потребу й особливості державного регулювання агропромислового комплексу визначають низка об'єктивних чинників (рис. 13).

Рис. 13. Необхідність і особливості державного регулювання АПК

Розвинуті країни Європи і Америки щорічно надають дотації виробникам сільськогосподарської продукції більш ніж на 300 млрд доларів.

Політика держави відносно аграрного сектору не може бути раз і назавжди даною. Для кожної конкретної країни у певний період її історичного розвитку складається одна з трьох типових ситуацій:

— коли існує дефіцит сільськогосподарської продукції;

— коли попит на сільськогосподарську продукцію та її пропозиція відносно збалансовані;

— коли пропозиція сільськогосподарської продукції перевищує попит на неї.

Зрозуміло, що в усіх цих випадках політика держави щодо аграрного сектору і його агентів не може залишатися однаковою. Вона залежатиме від рівня економічного й соціального розвитку держави, збалансованості попиту і пропозиції на аграрних ринках (рис. 14).

Рис. 14. Головні важелі державного регулювання АПК

В умовах ринкового реформування економіки України державне регулювання аграрної сфери має бути ширшим і різноманітнішим.

Державна підтримка селянських господарств має стати невід'ємною складовою загальнодержавної програми соціально-економічних перетворень.


Тестові завдання

1. Економічна система включає такі елементи:

а) провідний тип власності на ресурси;

б) основні групи суб'єктів суспільного виробництва і відносини між ними;

в) правові відносини;

г) загальні економічні закони.

Відповідь – б)

2. Сутність інфляції є:

а) емісія грошей;

б) зменшення купівельної спроможності грошової одиниці;

в) зростання швидкості обігу грошей;

г) зменшення обсягу виробленої продукції.

Відповідь – б). Інфляція - багатогранний, складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення. Залежно від сили згубної дії на економіку розрізняють інфляцію: повзучу, галопуючу і гіперінфляцію.

3. Основними формами заробітної плати є:

а) відрядна;

б) тарифна;

в) колективна;

г) преміальна;

д) погодинна.

Відповідь – а), д). Основними формами оплати і відповідно обліковими показниками є відрядна і погодинна.

4. Економічне зростання в Україні відбувається за типом:

а) екстенсивним;

б) регресивним;

в) інтенсивним;

г) переважно екстенсивним;

д) переважно інтенсивним.

Відповідь – г). Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збе­реження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів.

5. Економічна теорія розвивалась у такій послідовності:

а) меркантилізм, класична політекономія, маржиналізм, пролетарська політекономія, інституціоналізм;

б) меркантилізм, кейнсіанство, неокласичний синтез, монетаристська школа, маржиналізм;

в) фізіократія, класична політекономія, меркантилізм, монетаризм, неокласична політекономія;

г) меркантилізм,фізіократи, класична політична економія, пролетарська політекономія інституціоналізм, кейнсіанство, неокласичний синтез, монетаристька школа;

д) усі відповіді правильні.

Відповідь – г)

6. Яке з визначень простої одиничної чи випадкової форми вартості є правильним:

а) одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають в еквівалентній формі вартості;

б) одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості;

в) безліч товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає тільки один товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості;

г) безліч товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає безліч товарів, що перебувають в еквівалентній формі вартості.

Відповідь – б). Проста, випадкова, або одинична, форма вартості - це така форма, за якої одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає інший один товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості.

7. Ознаками капіталізму вільної конструкції є:

а) приватна власність на засоби виробництва;

б) недосконала конструкція;

в) система найманої праці;

г)свобода організації професійних спілок і важлива роль колективних угод;

д) свобода підприємництва і вибору;

е) ринкова система та вільна конкуренція;

є) важлива роль прибутку;

з) державне регулювання економіки;

ж) обмежена роль держави;

і) заборона робітничих страйків.

Відповідь – е).

8. Способами непрямого перерозподілу доходів державою є:

а) регулювання цін на соціально-важливу продукцію;

б) індексація фіксованих доходів;

в) законодавче визначення обов‘язкового мінімуму заробітної плати як бази оплати праці на всіх підприємствах.

Відповідь – в). Ефективний розподіл ресурсів ще не означає найефективнішого розподілу доходів членів суспільства. Конкурентні ринки здатні породжувати нерівномірність розподілу доходів і навіть цілковитий брак коштів для існування в непрацездатних членів суспільства. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює перерозподіл їх через різноманітні соціальні програми.


Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Го-робець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Лановик Б. Економічна теорія : Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. -6-те вид., стереотип.. -К.: Вікар, 2006. -405 с.

5. Мочерний С. Економічна теорія : Підручник/ Степан Мочерний, Михайло Довбенко,. -К.: Вид. центр "Академія", 2004. -855 с.

6. Основи економічної теорії : Підручник/ О. О. Мамалуй, О. А. Гриценко, Л. В. Гриценко та ін., За заг. ред. О. О. Мамалуя; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -478 с.

7. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник для вузів/ За ред.: Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. -К.: Вища школа, 1994. -559 с.

8. Рудавка С. І. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. -3-є вид. перероб. і доп.. -Вінниця: Тезис, 2003. -340 с.

9. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323 с.





Реферат на тему: Економічні потреби суспільства та ринкові відносини в аграрному секторі економіки (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.