Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Домогосподарство як важливий елемент економіки (реферат)

Зміст

1. Домогосподарство як елемент економічної системи

2. Домогосподарство – важлива складова функціонування економіки

3. Домогосподарство в системі інститутів ринкової інфраструктури України

Використана література

1. Домогосподарство як елемент економічної системи

Економіка будь-якої країни становить низку взаємопов'язаних певних подій, явищ, процесів. Економіку можна розглядати як систему, у якій певні елементи перебувають у безпосередній або опосередкованій взаємодії. При розгляді економіки як системи ми не можемо обійтися без побу дови моделей з притаманними їм певними обмеженнями та спрощеннями, оскільки використання моделей функціонування економіки є одним із методів вивчення та керування економічними процесами.

При цьому можуть використовуватись моделі різних типів. У нас мова йтиме про статистичну модель функціонування економіки, а саме систему національних рахунків (CHP). Останню версію CHP було розроблено в 1993 році, вона запроваджена практично всіма країнами світу з ринковою економікою. Впроваджується вона і в Україні.

CHP це набір статистичних показників, взаємопов'язаних між собою, що складається з набору рахунків та таблиць. CHP має свій понятійний апарат, який визначає економічні об'єкти і явища. Економічні об'єкти є інституційними одиницями, якщо вони можуть володіти активами, брати на себе зобов'язання і здійснювати операції. Інституційні одиниці групуються в інституційні сектори залежно від своїх функцій. Таких секторів п'ять:

- сектор нефінансових корпорацій;

- сектор фінансових корпорацій;

- сектор загальнодержавного управління;

- сектор домашніх господарств;

- сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства.

Інституційні одиниці можуть вступати між собою у відносини і проводити операції (наприклад, операції з товарами і послугами, операції з розподілу, фінансові операції). В CHP фіксуються економічні потоки та запаси. Ця фіксація проводиться на окремих рахунках та субрахунках:

- виробництва;

- розподілу і використання доходу (утворення доходу, розподілу первинного доходу, вторинного розподілу доходу, перерозподілу доходу в натурі, використання доходу, використання скоригованого наявного доходу);

- нагромадження (капіталу, фінансових, інших змін в активах);

товарів і послуг;

- ≪іншого світу≫.

При статистичному наповненні CHP існують певні проблеми, пов'язані з можливостями наявної інформаційної бази та специфікою функціонування кожного сектору.

Наша увага буде приділена сектору домашніх господарств. Це пов'язано з кількома моментами.

По-перше, домашнє господарство історично перша економічна одиниця, яка протягом століть зазнала мінімальних змін. Проте її роль у функціонуванні держави величезна. Домашнє господарство здійснює економічну діяльність, є виробником і споживачем товарів та послуг, здійснює нагромадження, виконує певні соціальні функції. Цікавим є і перерозподіл функцій між домашнімгосподарством та державою: чим економічно сильнішою є держава, тим менше функцій залишається у домашнього господарства, і навпаки: чим скрутніше становище у державі, тим більше функцій у домашнього господарства.

Особливо добре це видно, якщо саме в такому аспекті провести аналіз ролі домашніх господарств в Україні за останні двадцять років. Коли держава неспроможна виконати задекларовані перед суспільством зобов'язання, весь економічний тягар падає на домашні господарства.

По-друге, роль домашніх господарств в економічному житті країни надзвичайно велика.

Особливо це стосується таких галузей, як сільське господарство, будівництво, послуги тощо. Це підтверджують дані щодо випуску продукції в секторальному розрізі за 2000 рік (дані за наступні роки поки що відсутні). Так, частка сектору домогосподарств у випуску продукції (в основних цінах) у сільському господарстві становить 56,4 %, у лісовому господарстві 36,6 %, у будівництві 11,3 %, у торгівлі й громадському харчуванні 24,7 %, у житловому господарстві 25,8 %, у побутовому обслуговуванні 26,0 %.

Усього по всіх галузях економіки частка домашніх господарств становить 11,6 %. А частка домогосподарств у кінцевому використаннівалового внутрішнього продукту становить 55,8 %.

Усе це свідчить про особливе значення домогосподарств в економічному житті країни. Тому дослідження ролі й місця домогосподарств в усіх сферах життєдіяльності виключно важливе.

Проблеми домогосподарств у статистичній системі практично досліджені мало. Нині вже використовуваються терміни ≪економіка домогосподарств≫, ≪фінанси домогосподарств≫, в окремих публікаціях одночасно з терміном ≪домашнє господарство≫ вживаються терміни ≪господарства населення≫, ≪сімейне господарство≫. Але щодо статистичних аспектів, особливо відображення даних стосовно домогосподарств у CHP, досліджень ще мало. Складність у дослідженнях домогосподарств полягає у практичній відсутності надійної інформаційної бази. Суцільне обстеження домогосподарств практично неможливе (окрім переписів населення, які дають тільки окремі соціальні характеристики домогосподарств без показників, що відображають економічну діяльність домогосподарств), тому вибірковому спостереженню немає альтернативи.

У 1999 році Держкомстатом України було запроваджено на постійній основі два вибіркових обстеження домогосподарств з питань економічної активності населення (EAH) та з питань умов життя (УЖД), з 2000 року ще одне обстеження домогосподарств з питань сільськогосподарської діяльності (СГД). Дані цих обстежень дають інформацію щодо доходів і витрат населення, структури споживання, зайнятості, виробництва домогосподарствами різних видів продукції та послуг.

Окремі показники обстежень УЖД, EAH та СГД використовуються у розрахунках для формування показників CHP. Але при цьому виникає інша проблема проблема надійності даних, особливо для регіонального рівня. Так, наприклад, аналіз показників, які використовуються в CHP із обстеження УЖД, засвідчив, що для державного рівня тільки 35 % показників є надійними, а для регіонального рівня всього 4 %. (При цьому як критерій надійності показників використовувався коефіцієнт варіації за умови CV < 10 %.)

За результатами виконаних досліджень було встановлено, що найпридатнішим для вирішення проблеми забезпечення потрібної надійності даних обстеження умов життя домогосподарств, які використовуються як для регіонального рівня, так і галузевими управліннями Держкомстату, на даному етапі є метод композиційних оцінок.

Метод композиційних оцінок є одним із методів підвищення надійності для ≪малих територій≫ за допомогою моделювання. У контексті цього методу під ≪малою територією≫ мається на увазі не тільки невелика за площею територія, а будь-яка територія, дані вибіркового обстеження по якій ненадійні, або будь-яка група об'єктів (соціально-економічна, група товарів тощо), дані по якій також ненадійні.

Композиційні оцінки це оцінки для ≪малої території≫, отримані безпосередньо на підставі даних по ≪малій території≫ з урахуванням оцінок, отриманих за допомогою різних методів (наприклад, синтетичних оцінок або регресії). Метод композиційних оцінок дає змогу досягнути компромісу між нестабільністю безпосередніх оцінок для ≪малих територій≫ і можливим зміщенням непрямих оцінок. Це дозволяє розглядати метод композиційних оцінок як один з базових методів для вирішення проблеми ≪малих територій≫.

Другим важливим напрямом для підвищення ефективності використання інформації є гармонізація програм різних статистичних (особливо вибіркових) спостережень домогосподарств і населення, розробка методологічних основ, методик та технології комплексного використання даних різних обстежень.

Застосування математико-статистичних методів вимагає надійної інформаційної бази. В окремих випадках це можуть бути дані адміністративної статистики, дані інших статистичних спостережень, дані обстеження УЖД за попередні періоди. Важливим є те, що однакові за назвою показники, оцінені в різних обстеженнях, повинні мати однакове визначення і, звісно, бути розрахованими за однією методологією. Тому важливість гармонізації програм різних статистичних (особливо вибіркових) спостережень не викликає сумнівів. У цьому разі дані, отримані по якомусь одному обстеженню, можуть бути використані як для обробки даних інших обстежень, так і для спільного аналізу.

Гармонізація полягає у включенні до всіх обстежень домогосподарств однакового переліку показників, визначених за єдиною методикою. Це дасть змогу:

- отримати надійні оцінки показників, які за інших умов можна отримати тільки за даними переписів населення (кількісний та якісний склад домогосподарств, рівень освіти населення тощо);

- підвищити надійність даних вибіркових обстежень шляхом використання цих показників при застосуванні статистичних моделей.

Крім того,при обробці даних вибіркових обстежень дуже важливим моментом є процедура поширення даних вибіркової сукупності на генеральну сукупність, яка здійснюється шляхом зважування даних. За наявності додаткових надійних даних при зважуванні можна застосовувати коригуючі коефіцієнти, що в підсумку підвищує надійність отриманих результатів. При обробці даних соціальних спостережень дуже важливою є типологія домогосподарств.

Перелік показників має бути невеликий за обсягом. Це могли б бути такі показники:

1. Кількість членів домогосподарства.

2. Родинні стосунки членів домогосподарства.

3. Дата народження кожного члена домогосподарства.

4. Стать кожного члена домогосподарства.

5. Сімейний стан (для членів домогосподарства віком 15 років і старших).

6. Освіта (для членів домогосподарства віком 6 років і старших).

7. Чи зареєстрований офіційно як безробітний.

Таким чином, метою гармонізації програм різних обстежень є отримання надійних оцінок окремих показників соціально-демографічного стану населення України та окремих її регіонів на підставі даних різних статистичних спостережень. Головною вимогою при цьому є єдина методологія отримання показників.

За базу можуть бути взяті показники, включені до опитувальника обстеження умов життя домогосподарств та (або) до переписного листа Всеукраїнського перепису населення 2001 року.

Методологію отримання цих показників уже розроблено.

Гармонізація програм статистичних спостережень передбачає проведення таких основних робіт:

- уніфікація певних розділів інструментарію різних обстежень домогосподарств і населення;

- розробка методології комплексного використання даних, отриманих з різних джерел (у тому числі і для підвищення надійності оцінок показників як на державному, так і регіональному рівнях і вирішення проблеми ≪малих територій≫).

Розглянемо спрощений приклад використання гармонізованих даних різних обстежень. Нехай у деяких незалежних вибіркових обстеженнях А і Б вимірюється середній розмір неінституціональних домогосподарств. Оцінки середнього розміру домогосподарств по Україні за даними цих обстежень – μА і μБ. Тоді нова уточнена оцінка середнього розміру домогосподарства на підставі даних обох обстежень може бути розрахована за формулою (1):

де ф - ваговий коефіцієнт, який оцінюється на базі дисперсій μА і μБ.

При цьому точність оцінки μ^ завжди буде вищою за точність кожної зі складових.

Таким чином, якщо розмір домогосподарств вимірюється в двох обстеженнях, то це дає змогу уточнити оцінку середнього розміру домогосподарства. Ступінь уточнення залежить від точності кожної з оцінок μА і μБ.

Слід зауважити, що гармонізація, звичайно, не вирішить усіх проблем забезпечення потрібної надійності оцінок статистичних показників за результатами вибіркових обстежень домогосподарств, але дасть змогу в цілому значно поліпшити оцінки певних показників, що набуває особливого значення в міжпереписний період, а також підвищити ефективність процедур поширення результатів обстежень на генеральну сукупність.

Викладені підходи вже знаходять своє практичне втілення у роботі Держкомстату України.

2. Домогосподарство – важлива складова функціонування економіки

Розвиток будь-якої системи визначається ефективністю функціонування всіх її складових. Тому забезпечити розвиток економіки країни можливо лише приділяючи однаково значну увагу всім її суб'єктам. Виділяють три важливі складові економічної системи: держава, підприємства (фірми), домогосподарства, які здійснюють свою діяльність шляхом випуску товарів і послуг, виконання функцій споживання і заощадження. Між названими складовими економічної системи постійно відбувається кругообіг ресурсів та продуктів, доходів і видатків. Домогосподарство у цьому кругообігу посідає особливе місце, адже виступає одночасно і як постачальник ресурсів, і як їх споживач.

В останні роки значно активізувалися дослідження домогосподарств, їх впливу на економічні процеси у країні та вкладу у її розвиток. Проаналізувавши існуючі наукові праці, присвячені домогосподарствам, серед найбільш активних дослідників даної тематики відмічені такі: Юрій С. І., Кізима Т. О., Гладун О. M., Болотіна Є. В., Станкевич Ю. Ю., Пітюлич М. М., Чакій О. О., Мішура В. Б. Хоч певний науковий доробок учених з вивчення питання сутності та функціонування домогосподарств існує, проте, наразі, виникає потреба фундаментального дослідження цієї економічної складової.

Метою роботи є обґрунтування важливості домогосподарства для функціонування економіки країни як її особливого суб'єкта через розгляд значення домогосподарства в історичному аспекті; визначення його ролі шляхом наукових досліджень теоретиків; з'ясування впливу для економіки на основі використання статистичних даних.

В історичному аспекті значення домогосподарств для економіки країни постійно змінювалося. Еволюцію ролі домогосподарств починаючи з Давньої Греції ґрунтовно проаналізувала Станкевич Ю. Ю., на основі чого було виділено дослідників, що у різні історичні періоди цікавилися даною категорією, серед яких Ксенофонт, Аристотель, Петті В., Сей Ж.Б., Мальтусс Т., Морган Л., Енгельс Ф., Зібер М., Туган-Барановський М., Чаянов О., Модільяні Ф., Колдуел Дж., Самуельсон П., Поллак Р., Тоффлер Е., Беккер Г., Ласлетт П., Хайнал Дж., Дельфі К., Зідер Р., Антонов А., Борсукова С., Рабжаєва М. тощо. Враховуючи значну увагу до домогосподарства в різні епохи розвитку людства, воно все ж не завоювало достатньої уваги при командно-адміністративній економіці. За твердженням Юрія С. І. та Кізими Т. О., „у радянській фінансовій науці з економічних і ідеологічних причин феномен домогосподарства взагалі не вивчався”. На нашу думку, це пояснюється відсутністю потреби у розгляді домогосподарств через несформованість ринкових відносин, внаслідок чого прийняті ними рішення не мали практичної залежності та впливу на економічні характеристики. Лише з переходом до ринкової економіки, зі зміною політичного та економічного устрою домогосподарства поступово починають привертати увагу науковців та практиків як один із рівноправних суб'єктів економічної системи країни, що змінило значення їх поведінки, сферу соціально-економічної діяльності та особливості взаємозв'язків з іншими господарюючими суб'єктами.

На підтвердження такого підходу, приведемо думку Пітюлича М. М. та Чакій О. І., які зазначають, що „домогосподарства, яким в недалекому минулому традиційно відводилася роль споживчої ланки суспільства, в умовах ринку поступово відновлюють виробничу функцію”. Досліджуючи домогосподарство в ринковій економічній системі, Станкевич Ю. Ю. вважає його особливою складовою суспільства, що значно впливає на господарську систему вцілому, аргументуючи свою думку тим, що досліджуваний суб'єкт економіки бере активну участь у створенні національного продукту, у постачанні економічних ресурсів, у споживанні товарів та послуг.

Не дивлячись на те, що домогосподарство – це найменший компонент економіки, його роль, на нашу думку, є досить великою, що підтверджується Болотіною Є. В.: „домогосподарства мають, якщо не більший, то принаймні й не менший вплив на економічний добробут, ніж інші сегменти економіки”. Підкреслює вплив та значення домогосподарств для економіки і Мішура В.Б., називаючи їх „складним, багатогранним і багатофункціональним феноменом” та пов'язуючи з „усіма сферами життя суспільства”.

Досліджуючи аграрні домогосподарства, Мельник Л. Ю. та Макаренко П. М. визнають домогосподарства власниками виробничих ресурсів, певних життєвих засобів і цінностей, проте поряд з цим заперечують величезне значення домогосподарств для розвитку економіки, аргументуючи свою точку зору тим, що „… у розвиненій економіці ресурси використовуються поза межами домогосподарств. Іншими словами, чим більше розвинений суспільний поділ праці, спеціалізація, кооперація виробництва, тим менша потреба домогосподарств здійснювати виробничі процеси…”. Погоджуємося з даним твердженням лише в тому випадку, якщо розглядати домогосподарства як утворення, що існували лише для забезпечення власних потреб при натуральному способі виробництва. Сучасний економічний та науковий розвиток залишив далеко позаду такий тип економічних утворень, а домогосподарства, на нашу думку, сьогодні – це одна з основних ланок як суспільного, так і економічного розвитку кожної країни.

Визнаючи домогосподарство історично першою економічною одиницею, що зазнала мінімальних змін протягом століть, Гладун О. М. необхідність його дослідження та значення в економіці країни обґрунтовує наступними моментами: „домогосподарство здійснює економічну діяльність, є виробником і споживачем товарів та послуг, здійснює нагромадження, виконує певні соціальні функції”. Розвиток ринкових відносин не лише забезпечив передумови для входження домогосподарства у національну економіку як рівноправного суб'єкта, а й відкрив нові форми його фінансової поведінки. Іваненко М. В. зазначає, що раніше фінансова поведінка домогосподарств була обмежена рамками ощадної і кредитної, а створення нового інституціонального середовища відкрило потенційні й легальні можливості різноманітним формам фінансової поведінки. Вище сказане визначає потребу у комплексному підході, що повинен базуватися на існуючих наукових дослідженнях та практичних результатах, які розкривають різні сторони функціонування домогосподарства як суб'єкта економіки в умовах розвитку ринкових відносин.

На сьогодні домогосподарства відіграють важливу роль в економіці України (рис. 1), частка яких у кінцевому використанні валового внутрішнього продукту станом на 2010 рік становить 75,03 %, що підтверджує їх перевагу та значення при використанні ВВП. З допомогою рис. 1. маємо можливість переконатися у важливості досліджуваного суб'єкта економіки та спостерігати за його структурною динамікою у складі кінцевих споживчих витрат.

Враховуючи вищенаведені факти, можемо з впевненістю стверджувати, що домогосподарство – це надзвичайно важливий елемент національної економічної системи, що не залишаються поза увагою і у зарубіжних країнах, а їх розгляд „... здійснюється не тільки у рамках спеціальних статистичних досліджень, а й як вихідна база і основна ланка більшості загальностатистичних національних та міжнародних видань, і, зокрема, фіксується в системі національних рахунків”.

Підтверджує значення домогосподарств для країн з розвинутою економікою і Василенко В., визначаючи їх „причиною економічного зростання”. Це пояснюється тим, що у зарубіжних країнах саме домогосподарства є головним об'єктом державної соціальної політики, їм належить переважна частка національного багатства. Все це і привертає значну увагу до вивчення функціонування домогосподарств, забезпечення стабільного розвитку на світовому та національному рівнях, враховуючи зміни зовнішнього середовища, з метою підвищення ефективності всієї сукупної економіки.

В нашій країні на домогосподарство покладається дедалі більше функцій, більшість з яких перекладається з держави через неспроможність виконання їх у зв'язку з недостатньою економічною міццю. Тому основний економічний тягар перекладається на домогосподарства, що визначає важливість їх місця та ролі в економічному житті держави.

Отже, сьогодні домогосподарство – це надзвичайно важливий суб'єкт економіки, який потребує підвищеної уваги як теоретиків, так і практиків з метою забезпечення ефективності функціонування, без якої неможливо досягти розвитку всієї економічної системи країни. Особливість домогосподарства полягає в тому, що воно виступає і як постачальник, і як споживач всіх видів ресурсів на ринку, тому одночасно формує попит та забезпечує пропозицію на них.

Історичні дослідження довели, що значення домогосподарства починаючи з епохи Античності і до сучасності істотно змінилося та активно зростає в останні роки і, на нашу думку, роль домогосподарств дедалі більше зростатиме в майбутні періоди. Тому необхідно вже сьогодні, в умовах активізації ролі домогосподарств у всіх економічних процесах, приділити максимум зусиль для вивчення та підтримки даного сектора економіки для того, щоб в періоди його найбільшого піднесення забезпечити сприятливі умови та активну підтримку з метою підвищення ефективності розвитку економіки країни.

3. Домогосподарство в системі інститутів ринкової інфраструктури України

Реальні процеси формування інститутів ринку в значній частині країн із перехідною економікою істотно відстають від проведення організаційних заходів щодо створення елементів ринкової інфраструктури, відомих із досвіду розвинених держав.

Створення комерційних банків, бірж, інвестиційних посередників, номінального ринку цінних паперів зовсім не гарантує здорових державних і корпоративних фінансів, ефективного ринку капіталів, зростання інвестицій у реальний сектор економіки. Серед ринкових інститутів, яких не було в соціалістичній системі, найважливішими є: права власності, економіко-правові регулювальні інститути, які забезпечують чітке й гарантоване розмежування майнової відповідальності (кодекси, закони), визначають відповідальність за власність інших осіб (норми бухгалтерського обліку, банківського регулювання, регулювання ринку цінних паперів та інвестицій посередників); інститути, які структурують і роблять передбачуваною поведінку партнерів у ринкових відносинах (контрактне право) та ін. Більшість цих інститутів регулює ринкову інфраструктуру.

Завершення переходу України до ринкової економіки з ринковими інститутами, які ще не набули достатнього розвитку, має відбуватися за умови розвитку ефективної інституціональної інфраструктури. Інститути власності та інші складові інституціональної інфраструктури формують обмежувальні рамки, стабільне середовище для нормального розвитку економіки. Державна влада й управління, з одного боку, домогосподарства, фірми, праця, з іншого, взаємодіють за допомогою та шляхом відносин власності.

Питання інституційної трансформації, й перш за все створення надійно захищених прав власності та контрактних прав, а також інших інститутів функціонування ринку, тобто базових умов забезпечення ефективного використання ресурсів, перебували поза сферою уваги як переважної більшості економістів, так і політиків. Ситуація почала змінюватися в середині 1990-х рр., коли практика показала, що реалізація згаданої тріади реформ зовсім не обов'язково сприяє підвищенню ефективності функціонування економіки, надійному вкоріненню ринкових форм поведінки підприємств. Свобода господарювання, яка не обмежується рамками надійно захищених правил, часто зводилася не до продуктивної, а до рентоорієнтованої, перерозподільної поведінки, що зовсім не забезпечувала зростання вартості (суспільного багатства).

Суб'єктами інституціоналізації ринкової інфраструктури можуть бути держава, фірма, домогосподарство (індивід). Імпліцитний суб'єкт – це індивід, від особи якого відбувається інституціонування, тобто експліцитно не виражений, не реалізований, такий, що потребує діяльності реального суб'єкта. Останній наділений повноваженнями й волею для інституціонування намірів імпліцитних суб'єктів. Реальний і імпліцитний суб'єкти можуть не збігатися, а це призводить до того, що від особи імпліцитного суб'єкта приймаються рішення, які суперечать інтересам останнього, або затягується їх прийняття. Головною причиною названих суперечностей є значне відставання інституціональних змін від потреб реформування економіки.

Незахищені державою права власності й контрактні права надавали широкі можливості для здійснення тіньових операцій, призводили до зростання неформального сектору економіки, що у свою чергу скорочувало податкову базу держави. Несистемне ухвалення законів і їх постійна зміна, фактично, підвищували рівень невизначеності під час ухвалення господарських рішень, суттєво збільшуючи трансакційні витрати. Усі ці обставини значно підвищили інтерес учених до вивчення перехідних економік із погляду інституціональних змін.

Перехід від командної до ринкової системи принципово змінює роль окремих складових національної економіки та взаємозв'язки між ними. Важливі структурні зрушення відбуваються також у секторі домогосподарств. Зниження реальних доходів населення внаслідок стрімкого звуження зайнятості, падіння реальної ціни праці, знецінення заощаджень у перші роки ринкових перетворень помітно погіршили умови відтворення людського капіталу, негативно позначилися на споживанні та заощадженнях домогосподарств. Відновлення зростання вітчизняної економіки певною мірою активізувало виконання домогосподарствами властивих їм функцій. Водночас економічне піднесення все ще не забезпечило суттєвого підвищення рівня зайнятості та реальних доходів вітчизняних домогосподарств. Крім того, реформа податкової системи, сфери пенсійного забезпечення й деякі інші зміни в економічному законодавстві, що відбулися протягом останнього часу, потребують аналізу з огляду на їх вплив на життєдіяльність домогосподарств. Це визначає актуальність та необхідність дослідження теми роботи.

Питання про місце й роль домогосподарства в національній економіці завжди привертали увагу дослідників. Помітно розширили горизонти дослідження життєдіяльності домогосподарств праці Ф. Щербини, І. Фішера, Ф. Модільяні, М. Фрідмана. Особливі підходи до вивчення деяких функцій домогосподарства запропоновано Г. Беккером та неоінституціоналістами.

Наприкінці ХХ ст. початку ХХІ ст. економічна наука приділяє значну увагу сектору домогосподарств у перехідних економіках. Зміни функцій домогосподарств в умовах ринкової трансформації економіки досліджено в працях зарубіжних учених: Л. Бальцеровича, В. Жеребіна, Г. Колодка, Л. Нестерова, В. Ниворожкіної, А. Олейника, А. Ослунда, Б. Плишевського, В. Розмаїнського, Н. Римашевської, А. Романова, Дж. Сакса, Е. Стрижкової, А. Сурінова, К. Чабану. Серед вітчизняних дослідників цієї проблеми варто назвати: І. Бондар, С. Злупка, Т. Кир'ян, І. Крючкову, А. Колота, Е. Лібанову, М. Лощиніна, В. Мандибуру, І. Малого, В. Новикова, О. Онищенка, І. Радіонову, А. Ревенка, С. Реверчука, М. Шаповала та ін..

Водночас у вітчизняній економічній літературі все ще немає комплексних досліджень особливостей функціонування домогосподарств у системи інститутів ринку в перехідній економіці. Це є помітним недоліком, оскільки лише за умови всебічного вивчення всієї сукупності функцій домогосподарств можна об'єктивно оцінити розглянуті умови функціонування домогосподарств у командній економіці та простежити зміну їх функцій у перехідній економічній системі; дослідити виробничу діяльність та зайнятість членів домогосподарств в умовах ринкової трансформації вітчизняної економіки. Метою нашої роботи є аналіз функціонування домогосподарств у системи інститутів ринкової інфраструктури України.

Домогосподарства є одним із найважливіших ринкових інститутів поряд із комерційними організаціями й державою і як суб'єкт економічних стосунків самостійно приймають фінансові рішення. Фінанси домогосподарств як сукупність економічних стосунків характеризують їх взаємодію з іншими економічними суб'єктами, стосунки, що складаються всередині домогосподарств, домогосподарств один з одним. Зміст цих стосунків відображається в специфіці формування, розподілу, перерозподілу та використання фондів коштів. При цьому вихідним посиланням різних проявів фінансових стосунків домогосподарств є розгляд домогосподарства як суб'єкта здобуття доходу, тобто як частини системи фінансових інститутів держави, його внеску в національну економіку, а також взаємин із державою, сферою виробництва й бізнесу.

Наслідком реформування відносин власності є інституціоналізація ринкової інфраструктури як процес створення певного соціально-правового й ділового середовища, які в країнах з перехідною економікою є досить несприятливими, а в деяких – навіть небезпечними. Наприклад, в Україні тільки 23,1% опитаних вважають, що судова система спроможна забезпечити виконання їх комерційних угод, і лише 12,5% – що суди здатні ефективно захищати їх підприємства та особисту безпеку від злочинності.

Дуже низький рівень очікувань забезпечення виконання контрактів вітчизняних підприємців свідчить принаймні про два негативні чинники інституціонального характеру: специфікація прав власності має майже віртуальний характер, а трансакційні витрати сягають майже 70%.

Для розвитку ринкової інфраструктури приватизація є одним із головних бар'єрів щодо її фінансування, оскільки припиняється прямий доступ органів державного й регіонального управління до фінансових ресурсів приватних і колективних підприємств. А саме на них лягає основний тягар фінансування й розробки програм розвитку більшості об'єктів універсальної інфраструктури.

Вплив зміни форм власності на ринкову інфраструктуру має не тільки прямий, але й зворотний характер. Формування ринкової інфраструктури визначає зміни в структурі наявних форм власності, що значно різняться за сферами інфраструктури. Зміни стосуються відносин із клієнтурою та виробниками засобів створення, встановлення й коригування тарифів на інфраструктури, послуги, наприклад, тарифи на страхування майна підприємств у різних галузях і регіонах України, запропонованих державними органами.

Домогосподарства є, по суті, найменшим структурним компонентом у економіці, але роль їх досить велика – в першу чергу тому, що домашні господарства визначають попит на продукти, які виробляються в країні. Ще одним моментом впливу на економіку й усі сфери її прояву в суспільстві є те, що домогосподарства надають ресурси для виробництва (робочу силу, кошти й ін.). Взагалі, не дивлячись на їх структурне становище в економіці будь-якої країни, домогосподарства мають, якщо не більший, то принаймні й не менший вплив на економічний добробут, ніж інші сегменти економіки.

У межах проаналізованого матеріалу можна сформулювати відповідну тезу, яка розкриває взаємодію домогосподарств з іншими сегментами й секторами економіки з допомогою певної кількості чинників. Сутність таких факторів полягає у визначенні процесів формування та розподілу доходів домогосподарств, які розрізняються за ступенем впливу на економіку й цільовою спрямованістю. Дотримуючись указаного аналізу (аналізу факторної теорії), потрібно відзначити, що специфікою домашнього господарства є те, що на цьому рівні економічних суб'єктів наявне поєднання раціональних і нераціональних фінансових рішень, а також наявність істотних обмежень стосовно можливостей держави регламентувати форми, характер і спрямованість використання доходів домогосподарств.

Багатоаспектне функціонування фінансів домогосподарств, їх участь у формуванні фінансових потоків стають принципово важливими для сучасної економіки. Для досягнення стратегічних цілей соціально-економічного розвитку країни важливе значення має розширення та зміцнення фінансових стосунків домашніх господарств з усіма сегментами фінансової системи: широкого включення грошових доходів населення у формування бюджетних, кредитних і страхових ресурсів, участі домашніх господарств у фінансовому капіталі підприємств і ринках фінансових інструментів. У цих умовах дуже колосальною вимогою є політика регулювання доходів домогосподарств, яка являє собою є найбільш важливу частину загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є й характеристиками рівня життя, й одночасно економічними результатами заходів щодо реалізації загальної соціально-економічної політики. Відповідно стосовно засобів такої політики відбувається взаємодія держави й домогосподарств, а саме – безпосередній вплив держави на фінансові аспекти взаємодії домогосподарств із сегментами системи фінансових інститутів. Це означає, що стає можливим коригування рівня залежності домогосподарств від держави. В такому випадку важливим принципом є те, що необхідно вміло використовувати політику регулювання доходів домогосподарств, щоб не перетворити вплив на домогосподарства в тотальний контроль над ними з боку держави. Якщо така помилка станеться, то наслідки для економіки країни можуть бути нищівні.

Однією зі сторін політики регулювання доходів домогосподарств є пріоритетний пункт, який стосується впливу держави на диференціацію доходів. Логіка економічного розвитку та досвід розвинених країн показують, що скорочення диференціації доходів здійснюється на основі симбіозу ринкового й державного фінансового регулювання доходів із метою зниження соціальної напруженості в суспільстві та для створення умов стійкого економічного зростання.

Більше того, є гіпотеза («гіпотеза Кузнєца», за прізвищем відомого економіста С. Кузнєца), згідно з якою, на самому початку економічного зростання необхідна певна диференціація доходів домогосподарств, оскільки абсолютна рівність у розподілі доходів не поєднується з економічним зростанням.

Проте в подальшому диференціація доходів і її поглиблення стають перешкодою для зростання, тому перерозподіл доходів і результатів економічного зростання, зниження нерівності, як правило, стимулюють економічне зростання. Це те, що стосується доходів домогосподарств із погляду їх ролі у взаємозв'язках із системою фінансових інститутів країни.

Реалізація ощадних стратегій окремих домашніх господарств визначає основні тенденції розвитку ощадного процесу, що розвивається в межах національної економіки. Поняття «ощадна стратегія» в цьому випадку трактується як сукупність фінансових рішень домашнього господарства щодо обрання форми заощаджень, а також як такий, що є поза межами поточного періоду, план його дій стосовно здійснення заощаджень. У розвитку ощадного процесу в Україні варто виділити ряд його основних характеристик і тенденцій розвитку, зокрема:

– взаємозв'язок схильності населення до заощадження зі зміною макроекономічних умов;

– поява нових для пострадянського українського ринку організаційних форм заощаджень (наявна іноземна валюта, залишки на валютних рахунках, вкладення в цінні папери);

– динамічне зростання заощаджень у наявній іноземній валюті на руках у населення;

– низький рівень заощаджень домашніх господарств, розміщених у цінних паперах;

– збільшення сум, які спрямовуються домашніми господарствами в квазізаощадження (кошти, вкладені домашніми господарствами в матеріальні активи: коштовні камені й метали, антикваріат, картини, квартири й інші матеріальні об'єкти; вкладення, які досить ліквідні, дозволяють зберегти заощадження від знецінення або одержати додатковий дохід).

Економічна сутність заощаджень припускає залучення їх до господарського обороту, але не означає їх автоматичну трансформацію в інвестиції. Перевага ліквідності обумовлює можливість формування заощаджень населення в неорганізованих формах у вигляді нагромадження готівки в національній або іноземній валюті. Такі заощадження виключаються з інвестиційного процесу та впливають на економічне зростання. Вони призводять до одночасного зменшення споживання як стимулу для здійснення інвестицій, так і до зменшення інвестиційних ресурсів суспільства, основи його розвитку. Механізм трансформації заощаджень населення в інвестиції вирішує цю проблему, забезпечуючи максимізацію обсягу організованих заощаджень. Але він також припускає, що заощаджені кошти:

– по-перше, мають бути відчужені від власника на умовах зворотності, терміновості, платності;

– по-друге, вони повинні бути передані суб'єктам, які господарюють, які здатні їх ефективно використовувати на тих же умовах;

– по-третє, вони мають набути іншої, відмінної від грошової, форми.

Це припускає наявність певних передумов для мобілізації заощаджень населення та трансформації їх у інвестиції для реального сектору економіки. Сьогодні, мабуть, однією з найгостріших соціально-економічних проблем України, що не дозволяє країні гідно розвиватися в умовах глобальної конкуренції, є низький рівень масового інвестування. Значна кількість вільних коштів у українських громадян, з одного боку, й гостра потреба в цих засобах у підприємств реального сектору економіки – з іншого, потребують пошуку способів залучення коштів населення країни, створення ефективного інституту фінансового посередництва в організації інвестиційного процесу.

Актуальність фінансового посередництва в Україні багато в чому обумовлена тим, що заощадження населення як потенційне джерело грошових ресурсів на фінансовому ринку за обсягом і вартістю можуть бути реальною альтернативою іноземним інвестиціям в українську економіку.

Незважаючи на високі темпи розвитку фінансового ринку, українські компанії, як і держава в цілому, поки не розглядають інститути фінансового ринку як основний механізм залучення інвестицій.

У зв'язку з цим з огляду на те, що заощадження громадян України можуть бути важливим джерелом фінансування інноваційного розвитку вітчизняної економіки, особливої актуальності набуває дослідження діяльності фінансового ринку в системі трансформації заощаджень населення в інвестиції в інтересах забезпечення соціально-економічного процвітання України.

Стійке економічне зростання в поєднанні з ефективною політикою доходів неможливе без залучення інвестицій.

Домогосподарства являють собою носії інвестиційних ресурсів у економіці. Їх основою є фінансові рішення, що приймаються домашніми господарствами за умов формування заощаджень – обрання інструментів накопичення. Українська економіка дуже потребує довгострокових інвестиційних ресурсів, у тому числі й за допомогою збільшення інвестиційних властивостей заощаджень. Протягом усього трансформаційного періоду економіки в Україні, фактично, не було роздрібного сегменту фондового ринку. А протягом останніх двох років стан погіршився у зв'язку з економічною кризою.

Відсутність інвестиційного інтересу домашнього господарства до цих інвестиційних інститутів можна пояснити такими причинами:

– нерозвиненість інфраструктури ринку цінних паперів, його інформаційна непрозорість, неліквідність більшості цінних паперів;

– відсутність державної політики стосовно стимулювання інвестиційних фінансових рішень домогосподарств;

– низька інформованість, необізнаність більшої частини населення щодо питань інвестування коштів і відсутність фінансової культури інвестування в російських домогосподарств;

– негативний досвід інвестування та збереження в ході ринкових перетворень в Україні.

Інституційні особливості поведінки домогосподарств на фінансових ринках у перехідній економіці обумовлюють висновок про беззаперечну необхідність жорсткого державного регулювання зазначених ринків на початковому етапі їх розвитку. За відсутності зазначеного регулювання спостерігається динамічний парадокс портфельного вибору домогосподарств, який полягає в тому, що в ході переходу до ринкової системи відбувається добровільне звуження діапазону цього вибору самими ліквідними активами.

Таке звуження дуже є несприятливим із погляду перспектив фінансування інвестицій, господарського розвитку й технічного прогресу.

Через наведений вище аналіз раціональності поведінки домогосподарств з інституційної точки зору червоною ниткою проходила ідея про несприятливий вплив на українську економіку стратегії «шокової терапії».

Ми намагалися показати, що ця стратегія «переходу до ринку» створює фундаментальні перешкоди інституційного характеру для економічного зростання та технічного розвитку країни. При цьому вказані перешкоди значною мірою виникають унаслідок негативної дії «шокової терапії» на господарську діяльність домогосподарств, через що останні не в змозі приймати оптимальні або квазіоптимальні раціональні рішення.

Більше того, вони частенько навіть не здатні елементарно виживати.

Тому можна зробити загальний висновок про неефективність політики «шокової терапії» з інституційної точки зору. Описувана неефективність пов'язана з тим, що така політика підвищує міру масштабності й складності інформації та збільшує невизначеність майбутнього, а це створює перешкоди для раціональної поведінки домогосподарств. Аналіз даних, які стосуються розміщення заощаджень, за допомогою різних небанківських фінансових інститутів показує, що останнім часом обсяги інвестованих засобів, які пройшли через указані організації, значно зросли. Так, у страхових компаніях і недержавних пенсійних фондах частка заощаджень становила 10,8%, кредитних союзах – 3,1%; частка інших фінансових організацій – 27,6%. Але, не дивлячись на такі оптимістичні прогнози, загальна частка всіх небанківських інститутів у інвестиційному процесі залишається незначною.

Основну роль посередників в українській економіці продовжують відігравати банківські установи. Дані статистики за період 2000-2006 рр. свідчать, що зростання депозитів, як і раніше, відзначається позитивною динамікою, що показано в таблиці 1.

Проте, не дивлячись на всю складність фінансової ситуації, наявні об'єктивні передумови для створення ефективного механізму трансформації заощаджень домогосподарств у інвестиційні ресурси.

Політика регулювання ринку цінних паперів у першу чергу має бути спрямована на розвиток його інвестиційного потенціалу, створення системи мобілізації інвестиційних ресурсів і особливо, на залучення приватних інвестицій.

Як напрями активізації інвестиційної функції домогосподарств, по-перше, розширення небанківського сегменту фінансового ринку шляхом збільшення кола колективних фінансових інструментів. У межах цього сегменту можна виділити: пайові інвестиційні фонди нерухомості; недержавні пенсійні фонди; страхові компанії загального профілю; кредитні союзи;

– по-друге, стимулювати підвищення зацікавленості населення в інвестуванні заощаджень через систему оподаткування. Дослідження показало, що в Україні, практично, не використовуються податкові стимули для внутрішніх приватних інвесторів, що активно застосовуються в міжнародній практиці. У зв'язку з цим очевидна необхідність введення відповідної моделі оподаткування, яка ґрунтується на певних пільгах щодо доходів домогосподарств, які отримуються від інвестицій (такі, як податкова знижка на внески до певних фондів і спеціальні ощадні рахунки, які не оподатковуються);

– по-третє, посилити пропагандистську підтримку діяльності фінансових інститутів, навчання та підвищення фінансової обізнаності населення за допомогою засобів масової інформації з погляду кваліфікованого інвестування заощаджень;

– по-четверте, необхідним є створення роздрібних мереж для продажу продуктів фінансової комерції, впровадження нових технологій роботи із засобами приватних інвесторів, що використовують переваги інтернет-комерції, електронного документообігу.

Інституційне середовище перехідної економіки України характеризується дуже високим ступенем невизначеності та нестабільності (що пов'язане з трансформацією планового господарства в ринкове, й відповідно радикальними змінами в інституційній структурі). Ці надзвичайно важливі обставини спричинені не стільки закономірностями перехідної економіки як такої, скільки особливою стратегією «переходу» («шоковою терапією»), що полягала в різкому зламі колишньої інституційної структури за відсутності фундаментальних елементів нового інституційного середовища, характерного для ринкової системи. Ми маємо на увазі перш за все невиконання державою своєї ролі щодо специфікації та захисту прав власності, а отже, ролі гаранта дотримання контрактних зобов'язань.

Домогосподарства являють собою найбільш мобільні сегменти економіки, що, звичайно ж, є позитивним моментом у їх характеристиці, оскільки, фактично, від їх стану та розвитку в більшості своїй залежить розвиток держави. Але не можна не враховувати й те, що якими б позитивними характеристиками не відзначалося домогосподарство, його розвиток завжди має підтримуватися з боку держави. Цей аспект взаємодії обумовлений тим, що існування держави залежить від домогосподарств, і навпаки. У зв'язку з цим першорядність розвитку домогосподарств незаперечна.

У системі фінансових інститутів України домогосподарства відіграють важливу роль, хоча й не повністю є частиною вказаної системи. Важливість домогосподарств полягає в тому, що:

– через розвиток фінансового стану домогосподарств і поліпшення їх фінансових зв'язків з різними сегментами системи фінансових інститутів відкривається перспектива не лише економічної стабільності країни але й прискорення перехідного процесу від адміністративно-командної до ринкової економіки;

– вдалий вплив на доходи домашніх господарств передбачає поліпшення добробуту всієї країни й так само стабілізацію соціально-економічної сфери;

– заощадження домогосподарств являють собою джерело накопичень і інвестицій, що є дуже важливим чинником в умовах економіки, що розвивається;

– за наявності порушень діяльності домашніх господарств є ризик порушення функціонування не лише системи фінансових інститутів, але й економіки країни в цілому, оскільки домогосподарства – це не лише найменша ланка економічної системи, а й незамінна сполучна ланка між усіма сегментами цієї ж системи.

Завершення перехідного процесу неможливе без кардинальних змін у діяльності механізмів, що дисциплінують мають забезпечити виконання законодавчих актів. Україна перебуває на тому етапі, коли ще не сформувалися чіткі «правила гри»: неформальні відносини та інститути мають більше значення, ніж формальні. У всіх ланках господарського механізму – на ринку капіталу й праці, у відносинах між підприємствами – неписані правила й домовленості переважають над вимогами закону.

В України поки ще не використовуються повною мірою всі положення інституціональної теорії.

Використана література:

1. Гладун О. M. Домогосподарство як елемент економічної системи

2. Сапога Т.В. Домогосподарство – важлива складова функціонування економіки / Всеукраїнський науково-виробничий журнал Сталий розвиток економіки, с.49-52

3. Болотіна Є.В. Домогосподарство в системі інститутів ринкової інфраструктури України





Реферат на тему: Домогосподарство як важливий елемент економіки (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.