Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Домогосподарства та проблеми сім'ї в сучасній економіці України (курсова робота)

Зміст

Вступ. 3

1. Загальний стан домогосподарств в економіці України. 4

2. Вплив соціально-економічних умов життя на сім'ю.. 7

3. Стратегії виживання домогосподарств. 19

Висновки. 23

Список використаної літератури. 24


Вступ

Упродовж останніх десяти років після здобуття незалежності й початку ринкових реформ економічна ситуація в Україні радикально змінилася. Ці зміни відчуваються не лише на макроекономічному рівні, у масштабі всієї країни, а й на мікроекономічному рівні, в окремих домогосподарствах. Не піддаючи сумніву важливість аналізу динаміки макропоказників, я вважаю, втім, що про справжній успіх економічних і політичних реформ можна говорити лише тоді, коли позитивні зміни є відчутними на рівні окремої сім'ї, на рівні окремого домогосподарства.

У роботі розглянуто сприйняття (оцінки) людьми економічних перетворень і змін, чинники, що впливають на такі оцінки, а також реакція (передусім — на рівні сім'ї) на такі зміни; а також проблеми сучасної сім'ї в ході становлення та розвитку економіки України. Дослідити ці проблеми, – і є головне завдання роботи.

Актуальність теми. Оскільки більшість людей в Україні не бачать для себе можливості впливати на події, що відбуваються (наявних демократичних механізмів впливу людей на політику місцевої й центральної влади або недостатньо, або люди поки не навчилися ними користуватися), тому я вважаю цю тему дуже актуальною в умовах розвитку економіки України.

Мета роботи – навести основні проблеми сучасної сім'ї в економіці України, проаналізувати їх стан та шляхи розв'язання.

У роботі було використано матеріали наукових досліджень та статей.


1. Загальний стан домогосподарств в економіці України

Здавалося б, оцінку економічного становища домогосподарств логічно ґрунтувати на розмірі доходу на одного члена домогосподарства. Цей показник є найоб'єктивнішим, а також має просту пряму інтерпретацію (чим вищий рівень доходів на одного члена сім'ї, тим кращим є економічне становище сім'ї). Проте відповіді на прямі запитання стосовно розміру заробітної плати, щодо розміру загальних доходів сім'ї й доходів на одного члена домогосподарства, як правило, ненадійні. Наприклад, аналіз споживання в домогосподарствах, проведений Київським Міжнародним Інститутом соціології у межах двох великомасштабних досліджень доходів і витрат домогосподарств України, показав, що витрати сім'ї в середньому кількаразово перевищують заявлені доходи. Напевне, це пов'язано, першою чергою, з тим, що значна кількість людей залучена до тіньового сектора економіки, розміри якого, за офіційними заявами українського уряду, досягають 60%. Розміри таких "додаткових" (неофіційних) доходів важко враховувати (вони можуть бути нерегулярними й мати не грошову, а "натуральну" форму), можуть перевищувати доходи офіційні, і люди подібні доходи афішувати просто не вважають за потрібне (попри всі запевнення про анонімність опитування).

Характерно, що матеріальне становище власної сім'ї респонденти стабільно оцінюють значимо вище, ніж становище економіки країни. При цьому за динамікою загальні (для всієї вибірки) оцінки економічної ситуації в країні та економічного становища сім'ї доволі схожі. Найнижчими середні оцінки економічного становища власної сім'ї були у 1996-1998 роках.

У розподілі середніх значень оцінок вікових груп існує закономірність — чим "молодшою" є група, тим вищою (значимість розбіжностей на рівні не менше 0.05) є середня оцінка економічного становища своєї сім'ї[1].

Необхідно відзначити, що колишня система, що існувала до 1990 року, практично гарантувала людям невисокий, але стабільний заробіток, місце роботи, безплатну освіту для дітей, певний мінімум безплатного медичного обслуговування. Водночас колишня система обмежувала підприємницьку діяльність (точніше, будь-яку підприємницьку активність було фактично заборонено), обмежувала змогу вибирати місце проживання і місце роботи, обмежувала споживання (насамперед, переважну частину товарів і послуг було складно, ба й неможливо купити за гроші — існував дефіцит товарів і послуг), обмежувала свободу слова і свободу обміну інформацією. Нова система, що виникла після здобуття країною незалежності й проведення певних реформ, скасувала або принаймні пом'якшила ці обмеження. Одначе тепер люди реально, а не просто з газетних статей, познайомилися з такими поняттями, як безробіття, конкуренція на ринку праці, страйки, соціальне розшарування. За умов, коли існує чимало юридично нерегульованих сфер життя, коли немає механізмів і традицій дотримання законів, люди опинилися віч-на-віч із доволі жорсткою реальністю, яка до того ж швидко змінюється.

Загалом більшість респондентів вважають, що за 15 років, що передують, економічне становище їхньої сім'ї значно погіршилося. Люди відзначають, що купівельна спроможність заробітної плати і пенсії значно зменшилася. Розмір більшості пенсій і навіть у деяких випадках розмір заробітної плати такі, що грошей бракує на оплату житла й найпростіше харчування.

Багато сімей втратили значні суми грошей внаслідок інфляції (банківські заощадження, страхові внески). Найтрагічнішими є втрати людей похилого віку, котрі заощаджували гроші "на старість". Адже люди похилого віку здебільшого не мають змоги адаптуватися до нових умов, дістати нову кваліфікацію, шукати нову роботу тощо. Чи не єдиним джерелом існування для них є пенсія.

Необхідно відзначити, що люди зовсім не ідеалізують ситуацію, що існувала 10 років тому. Більшість респондентів чітко пам'ятають і невеличкий розмір заробітної плати, і постійний дефіцит продуктів і товарів, і довжелезні черги в магазинах.

Люди втратили відчуття стабільності, соціальної захищеності. Колишня проблема "де купити? " зникла, однак з'явилася нова проблема "де і як заробити гроші?". Втративши свої внески в банках, люди перестали робити нові заощадження. Постійні затримки й невиплати зарплати не дають змоги реально планувати свій сімейний бюджет[2].

Виникла невідома раніше проблема пошуку роботи й пошуку можливостей заробити гроші. Навіть той, хто зміг зберегти той рівень життя, який мав десять років тому, має підстави для незадоволення.

Структурна перебудова економіки породила достатньо нове явище -безробіття. Хоч офіційні цифри рівня безробіття невеликі (4.2% у середньому за 2005 рік), поряд із "офіційно зареєстрованим" безробіттям існує безліч форм прихованого безробіття (починаючи від просто незареєстрованих безробітних і аж до тих, хто формально працює, але не отримує зарплати — наприклад, перебуває у довгостроковій відпустці без оплати — і при цьому працює у тіньовій економіці). Тому реальний рівень безробіття оцінити вельми важко. Як правило, такі оцінки кількаразово перевищують офіційний рівень.

Загроза втратити і швидко не знайти нормально оплачувану роботу для багатьох стала реальністю, а безробіття — безпосередньою загрозою[3].


2. Вплив соціально-економічних умов життя на сім'ю

Практично всі компоненти стратегії забезпечення оптимальної життєдіяльності громадян, проголошеної Кабінетом Міністрів України, сходяться у сім'ї як в основному осередку суспільства і залежать від принципів взаємовідносин сім'ї та держави.

Найважливішим і найскладнішим елементом цієї стратегії є досягнення високих показників здоров'я населення як необхідної умови всіх проявів життєдіяльності людей.

Саме погіршення стану здоров'я населення та медико-демографічна ситуація, що склалася в Україні, особливо непокоять суспільство.

Здоров'я як кожної людини, так і нації в цілому - явище соціальне. Рівень здоров'я формується досить конкретно для різних груп людей - за віком, статтю, способом життя, соціальним та економічним становищем.

Провідним фактором здоров'я вважаються соціально-економічні фактори, серед яких особливо виділяються рівень економічного розвитку країни і спосіб життя.

Спосіб життя в основному формується у сім'ї та коригує в той чи інший бік вплив матеріального рівня життя, якості медичного забезпечення і житлових умов.

З огляду на кризовий стан суспільства, підвищений інтерес до вивчення сім'ї є фактично соціальним замовленням: адже криза охопила економічну, соціальну, духовну та демографічну сфери, а також стан здоров'я (зріс рівень соціальних захворювань, підвищилися показники смертності, скоротилася середня тривалість майбутнього життя, погіршився стан здоров'я дітей). Вектори цих кризових явищ сходяться у сім'ї, де вплив факторів середовища й суспільства на людину відбувається в умовах конкретних біологічних особливостей та конкретної індивідуальної реакції організму, що формуються у сім'ї (генофонд, конституція, звички, стиль взаємовідносин, соціальна та медична активність).

З одного боку, сім'я - це замкнуте об'єднання людей, яке захищає свій внутрішній світ, а з іншого - вона відкрита для впливу зовнішнього світу, сприймає проблеми суспільства і залежить від них.

Умови життя сім'ї визначаються рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, характером виробничих і суспільних відносин, становищем членів сім'ї у сфері виробництва та у соціальному житті.

Тим часом активність громадян у суспільному виробництві та у споживанні життєвих благ формується майже виключно у сім'ї.

У 90-ті роки XX ст. економіка України характеризувалася прогресуючим зменшенням обсягу ВВП, скороченням виробництва, зниженням зайнятості населення та масовим безробіттям, зростанням цін на товари й послуги, галопуючою інфляцією[4].

Істотні зрушення у відносинах власності не забезпечили темпів економічного зростання, характерних для загальносвітових тенденцій. Внаслідок структурної перебудови економіки зросли рівень безробіття та його середня тривалість, що, у свою чергу, негативно вплинуло на рівень заробітної плати працюючих, а також на соціальні аспекти життя людей 4.

Втрата роботи знижує рівень матеріального забезпечення, завдає морально-психологічної травми, веде до втрати самоповаги, що спричиняє поширення алкоголізму, наркоманії та злочинності. Крім того, безробіття викликає кумулятивний ефект зростання показників соціальної патології: у перші три роки збільшується кількість нервово-психічних захворювань, самогубств, злочинів, а в наступні роки зростає також частота хронічних реакцій (хвороб і смертності).

Значний інтерес становить аналіз сімейного доходу, у структурі якого прийнято виділяти чотири основних джерела: заробітну плату, соціальні трансферти, доходи від господарської діяльності та доходи від власності.

З 1990 р. частка заробітної плати в сукупному доході сім'ї в динаміці знижувалася (1990 р. - 77,1%; 1999 р. - 49,6%; 2000 р. - 48,7%; 2003 р. - 42,6%; 2004 р. -43%; 2005 р. - 40,5%)[5], що є соціально небезпечним явищем, оскільки означає, що суспільство мало цінує працю, а це, у свою чергу, веде до втрати трудової мотивації.

Частка соціальних трансфертів у структурі сімейного доходу, навпаки, у динаміці істотно збільшилася (1999 р. - 23,8%; 2000 р. - 20,9%; 2001 р. - 20,5%; 2002 р. - 39,4%; 2003 р. - 39%; 2004 р. - 37,6%; 2005 р. - 42%)[6], що, безумовно, свідчить про позитивний розвиток сфери соціального захисту населення, але посилює у психології людей небажання працювати, формує психологію утриманців держави.

Частка доходів від господарської діяльності сім'ї є невисокою (від 4,6% до 6,9%) і засвідчує, що їх вагома частина перебуває "в тіні".

Заяви політичних діячів про зростання в останні роки економіки нашої країни та заробітної плати не є об'єктивним доказом поліпшення життя українських громадян. Темпи зростання реальної заробітної плати та пенсії не встигають за темпами зростання споживчих цін.

За даними члена-кореспондента УААН Б. Пасхавера, за 3 роки (1992-1994) середньорічні темпи зростання споживчих цін утричі перевищували темпи підвищення номінальних доходів населення, які у 1999 р. становили лише 29%, а в 2005 р. - 60% рівня 1990 р.[7].

Це підтверджується аналізом структури витрат сім'ї. Так, частка витрат на придбання товарів і оплату послуг виросла з 70,3% у 1999 р. до 87,9% у 2004 р., а в 2005 р. сягнула 83,7%, що свідчить про низький рівень добробуту. У 2005 р. за субсидіями на оплату житлово-комунальних послуг звернулося 80,4% сімей[8].

До 56-59% витрат сім'ї припадає на продукти харчування. У 2002 р. вартість набору продуктів харчування, який відповідає фізіологічним нормам, на 1 людину віком, старшим від 18 років, становила в середньому 368,4 грн. на місяць, тоді як середня заробітна плата у деяких регіонах України не перевищувала 268,3 грн., а в сільському господарстві - 135,8 грн. Інакше кажучи, у той період заробітної плати не вистачало навіть на забезпечення потреб в основних продуктах харчування, що не відповідає умовам виживання людини як біологічної та соціальної істоти і є, по суті, порушенням Декларації прав людини (ООН, 1948 р.) і ст. 48 Конституції України.

З 1990 по 1999 р. майже удвічі скоротилося споживання на душу населення м'яса і м'ясопродуктів, риби, яєць, плодів та ягід. Навіть далеко не всі вагітні включають до свого раціону м'ясопродукти, печінку й рибу, що негативно впливає на здоров'я не тільки майбутніх матерів, але й майбутніх дітей (включаючи їх інтелектуальний розвиток).

У 2005 р. на споживчому ринку ціни на продовольчі товари зросли на 10,7%. Найбільшим було зростання цін на рибу, м'ясо, ковбасні вироби, молочну продукцію, цукор. Це значно вплинуло на загальне зростання споживчих цін, оскільки продовольчі товари мають найбільшу (56,6%) питому вагу у структурі грошових споживчих витрат населення.

За даними Б. Пасхавера, у 2005 р. на придбання набору продуктів, необхідного для повноцінного харчування, треба було витратити майже 70% усього доходу, що свідчить про бідність.

Добовий раціон понад 1 млн. громадян є нижчим від 2000 ккал, що означає хронічне недоїдання.

В Україні 25% населення живуть в умовах, гірших від рівня бідності, який у 2004 р. навіть дещо підвищився порівняно з 2000 р. (відповідно, 27,3% і 26%).

За даними Б. Пасхавера, у 2004 р. до зони, де рівень життя був нижчим від межі бідності, потрапило 28% населення України, а до зони, де рівень життя був нижчим від межі крайньої бідності, - 15%.[9]

Кількісним виміром впливу економічного фактора на здоров'я населення є середня тривалість майбутнього життя, яка в Україні за останні роки відчутно знизилася: з 70,7 року в 1989-1990 рр. до 67,9 року - в 1999-2000 рр.[10].

Значної негативної деформації зазнала також соціальна сфера (умови здобуття освіти та отримання медичної допомоги, соціальний захист, культура та ін.). А рівень заробітної плати та інших доходів більшості громадян не здатний компенсувати ці зміни в умовах життя.

Отже, зміни у системі виробництва й розподілу національного доходу істотно знизили трудові доходи громадян і рівень споживання найважливіших благ.

Глибока економічна криза зумовила істотне зниження індексу розвитку людини (рівень освіченості, доход на душу населення, середня тривалість майбутнього життя), що спричинило тривале звужене відтворення населення і трудових ресурсів з дуже тривожною перспективою для держави та її первинного осередку - сім'ї.

Сім'я - це соціальний інститут, і всі її потреби та функції (економічна, відтворення населення, соціалізації, виховання дітей, участі у виробництві та споживанні духовних цінностей) вирішальною мірою регламентовані соціальними явищами.

Усі негативні наслідки економічної кризи у країні торкнулись інтересів сім'ї та призвели до серйозних змін в інституті сім'ї, до істотних негативних зрушень у її функціях.

Так, трансформування економічної функції сім'ї йшло в напрямку пошуків внутрішніх резервів виживання, освоєння ринкових видів діяльності та інтенсифікації індивідуальної трудової діяльності.

Екстенсивні методи господарювання збільшили потребу в дешевій робочій силі, яку знайшли у жінках. До участі у добуванні матеріальних благ жінок спонукала також нездатність чоловіків самостійно забезпечувати сім'ю.

У гонці за виживання матеріальні інтереси сім'ї поступово стали домінуючими, потіснивши функції соціалізації та виховання дітей, а жінки змінили свою материнську орієнтацію на пошук матеріальних благ, кар'єру, комфорт. Цей фактор на фоні соціально-економічного неблагополуччя спричинив значні перетворення і у функції відтворення населення.

Необхідність працювати, а також високі вимоги до професійного та культурного рівня посилили потребу жінок у збільшенні вільного часу, яке досягається за рахунок скорочення кількості дітей у сім'ї.

Із зростанням освіченості та культури батьків, а також вимог суспільного життя підвищуються і стандарти у вихованні дітей, що в умовах низьких доходів теж спонукає до зменшення кількості дітей у сім'ї.

Інакше кажучи, репродуктивна поведінка подружжя визначається соціальними факторами - такими, як зайнятість, рівень доходів, система потреб.

Потреба у дітях - це потреба не біологічна, а соціальна, не вроджена, а набута під впливом соціально-психологічних і економічних факторів.

Потреба у кількості та якості дітей - це потреба сім'ї конкретної соціальної формації, що підтверджується незначним варіюванням бажаної кількості дітей у сукупності сімей конкретної соціальної групи і доводить незначну роль індивідуальних настроїв.

Сучасна українська сім'я орієнтована на малодітність, що стало її основною демографічною характеристикою і призвело до звуженого відтворення населення. У 2002 р. частка сімей з однією дитиною складала 62,3% загальної кількості сімей з дітьми. Якщо в 1960 р. 30% матерів мали троє і більше дітей, то в 1970 р. їх стало 14,6%, у 1981 р. - 12%, а у 2001 та 2002 рр. - відповідно, 5,6% і 5,9%. У великих містах така сім'я стала великою рідкістю (у 2000 р. - 2,8%)[11].

В Україні близько 1 млн. бездітних сімей. У кожному четвертому селі діти не народжуються, а в кожному п'ятому - немає дітей віком до 5 років.

Але при цьому виникла розбіжність в інтересах суспільства і сім'ї. Це єдність і боротьба протилежностей у суспільному житті.

У пошуках адекватних стимулів до підвищення народжуваності в Україні має значення історичний досвід: наприклад, прийнята у 1981 р. постанова Уряду про заходи щодо посилення допомоги сім'ям з дітьми показала, що навіть на фоні психологічної перебудови демографічної поведінки населення економічні стимули здатні забезпечити позитивну динаміку народжуваності.

Пріоритетність економічних стимулів до підвищення народжуваності була виявлена нами при соціально-гігієнічному вивченні причин штучного переривання вагітності. Близько 85% жінок, які поступили до стаціонару для проведення цієї операції, мали 1-2 дитини, а половина з них мали одну дитину. Нас зацікавило питання, чи не пов'язано це з уявленням жінок про ідеальну та бажану кількість дітей у сім'ї. Але з'ясувалося, що сім'ю з однією дитиною бажали б мати лише 13,4% наших респондентів, а ідеальною її вважали тільки 3,6%. Сім'ю з двома дітьми мали 36,1% опитаних жінок, хотіли б мати - 67,1%, а ідеальною вважали 68%. Інакше кажучи, близько 31% жінок хотіли б мати двох дітей, але поки що не мають їх і водночас переривають вагітність. Лише 2,4% опитаних жінок мають троє дітей, хоча ідеальною таку сім'ю вважають 29,2%.

Найбільшу тривогу викликала група жінок, які не мали дітей, але штучно переривали вагітність (13,4%). Тим часом жодна з них не вважала бездітну сім'ю ідеальною.

Аналізуючи віковий склад опитаних жінок і дані про кількість наявних і бажаних дітей, можна припустити, що вони ще народять дітей у разі ліквідації причин, які спонукали їх переривати вагітність.

Причиною цієї операції 43,9% опитаних назвали незадовільні житлово-побутові та матеріальні умови. На другому місці серед її причин - захворювання жінок (17,1%), а 7,3% опитаних пов'язують свою операцію із захворюваннями чоловіка і дітей, які також потребують значних матеріальних затрат на оздоровлення.

Отже, підвищення добробуту сімей, безумовно, сприятиме підвищенню народжуваності. Надання відчутної разової допомоги при народженні дитини, без усякого сумніву, є одним з факторів підвищення народжуваності у країні, але, з огляду на багатофакторність і значну інертність демографічної поведінки населення, сподіватися на миттєвий результат не доводиться.

Серйозні зміни відбулися також у традиційній функції сім'ї - виховання дітей, значення якої для психо-соціального розвитку та становлення особистості підкреслює ВООЗ.

Певним показником духовного розвитку й соціальної зрілості батьків і суспільства є їх ставлення до дітей.

Економічне зубожіння, втрата життєвих орієнтирів ведуть до падіння рівня культури, духовності та моралі, а також до перекосу сімейних цінностей у бік економічних. Байдуже ставлення до дітей у сім'ї, нехтування їх інтересами, конфлікти у сім'ї та насильство над дітьми породили масову бездоглядність і безпритульність дітей. Внаслідок браку уваги батьків до дітей у духовному розвитку дітей нерідко спостерігаються розпливчастість життєвих цілей, соціальна інфантильність, девальвація загальнолюдських і культурно-національних цінностей; вони не набувають досвіду гуманізму, доброти, альтруїзму, співпраці.

Водночас комерціалізація соціальної сфери обмежує доступ дітей до закладів позашкільної освіти, задоволення та розвиток їх культурних інтересів і спортивно-оздоровчих потреб.

Дедалі поширенішою у сімейному колі, і особливо - у відношенні до дітей, стає жорстокість, яка є відображенням соціального явища жорстокості у людських стосунках взагалі. Але, імовірно, в сім'ї складаються найбільш безпечні умови для "викиду" зла. Діти в даному випадку є найменш захищеними. А тому це стало великою трагедією для маленьких людей і серйозною проблемою для суспільства.

Жорстокість у відношенні до дітей - це наслідок дисфункції сім'ї та суспільства. Посилення примітивних потреб і форм їх задоволення, зубожіння інтересів деформують виховну функцію сім'ї.

Жорстокість до дітей, байдужість, психічне й фізичне насильство формують у них порушення емоційної сфери: пасивність, невпевненість, стійку тривожність, страх за реакцію батьків, відчай, тугу, настороженість, страх перед майбутнім.

Несприятливий психоемоційний клімат у сім'ї створює хворобливий фон, а іноді стає безпосередньою причиною виникнення й розвитку захворювань у дітей та дорослих. У дітей в такій ситуації формується підвищена емоційна уразливість, на фоні якої посилюється дія наступних психотравмуючих факторів, що спричиняє розвиток неврозів, соматичних захворювань і психічних розладів.

Актуальність проблеми психічного здоров'я зумовлена також рядом реалій сучасного життя - безробіттям, несправедливістю, правовою незахищеністю, цинізмом та ін.

Проголошена демократизацією рівність усіх людей формує високий рівень сподівань кожного, а нереалізовані надії призводять до соціальної дезадаптації. Головним переживанням сучасності стало почуття незадоволеності собою, яке викликає психічну дисгармонію, зміну напрямку енергопотоків в організмі, психосоматичне неблагополуччя, зношування організму, передчасне старіння.

Спеціальні дослідження показали, що у стані здоров'я студентів першого курсу виявляються негативні моменти, характерні для осіб значно старшого віку, а їх середній біологічний вік набагато перевищує календарний.

Соціально-економічна криза обернулася кризою можливостей адаптації людини до життєвого середовища.

Виховання у сім'ї мало б підпорядковуватися закріпленню комплексу повноцінності особистості, посилювати адаптивність людини, озброювати її розумною стратегією поведінки, що сприяло б соціалізації особистості та її гармонії з усім навколишнім світом. Але це під силу тільки стабільній сім'ї з високим виховним потенціалом.

До зниження виховного потенціалу сім'ї, до послаблення її репродуктивної функції веде і стан шлюбно-сімейних відносин, який у сучасній українській сім'ї можна охарактеризувати як нестабільний, оскільки сьогодні високий рівень розлучень, а також велика кількість висококонфліктних і неповних сімей.

Для розуміння причин дезорганізації сім'ї першорядне значення має підхід до неї як до соціального інституту. Будучи осередком суспільства, сім'я розвивається через суперечності, що можуть мати як антагоністичний, так і неантагоністичний характер. Ці суперечності багато в чому відображають особливості суспільства на конкретному історичному етапі.

У сім'ї можуть виникати конфлікти, пов'язані із зміною її складу, ролями членів сім'ї, з вихованням дітей, але вони мають тимчасовий характер і за умови моральної зрілості та підготовленості подружжя до шлюбу швидко розв'язуються.

Тим часом є інші сімейні конфлікти, що мають соціальну природу. Це конфлікти конкурентні: за привілеї у сім'ї, за авторитарну роль, за автономію у шлюбі. Вони є відображенням конкуренції у суспільстві у відношенні до дефіцитних ресурсів. Як правило, ці конфлікти розв'язуються розлученням.

Розлучення як прояв дисфункції сім'ї заслуговує на детальніший аналіз.

За офіційними даними, з 1990 по 2000 р. частота шлюбності на 1000 чол. населення в Україні знизилася на 41% (з 9,3 до 5,5), після чого намітилася тенденція до її підвищення, але в 2005 р. вона становила 7,1, тобто 76,3% показника 1990 р. При цьому рівень розлучень на 1000 чол. населення коливався мало (у 1990 р. - 3,7; у 1999 р. - 3,5; у 2001 р. - 3,2; у 2005 р. - 3,9), але істотно знизився порівняно з 1978-1979 рр., коли досягав 15,2%[12].

Але поряд з тим у динаміці підвищується частка дітей, народжених поза шлюбом: з 8,3% у 1985 р. до 18% у 2001 р.[13].

Появу першої (а іноді і єдиної) дитини поза шлюбом можна зрозуміти з огляду на диспропорцію статевого складу населення, яка є причиною одинокості певної кількості жінок. Але поява поза шлюбом другої - п'ятої дитини (у 2001 р. - 35,8% кількості народжених поза шлюбом) свідчить, поряд з динамікою шлюбності та розлучень, про орієнтацію на неформальні шлюбно-сімейні відносини.

Отже, ряд жінок не сприймають народження дітей як атрибут виключно шлюбного життя, що відображає еволюцію суспільної свідомості та демократизацію суспільства. Тим часом залишається відкритим питання про повноцінність виховання у неповній сім'ї. Безперечно, дитину можна виростити і в неповній сім'ї. Але чи можна в такій сім'ї відтворити людину в повному розумінні цього слова, - це ще слід вивчати.

Заслуговує на увагу і аналіз структури розлучень за тривалістю шлюбу. Найвищий процент загальної кількості розлучень складають шлюби тривалістю до 4 років (36,4% у 1985 р. і 25,8% у 2001 р.). На другому ранговому місці - шлюби тривалістю 5-9 років (28,2% у 1985 р. і 26,6% у 2001 р.). Але частка цих шлюбів у динаміці зменшується з кожним роком за рахунок збільшення процента розірваних шлюбів тривалістю 10-14, 15-19, а також 20 і більше років, темпи зростання частки яких з 1985 по 2001 р. становлять, відповідно, 124,3, 138 і 145%. Особливу увагу привертає інтенсивне підвищення процента розлучень при тривалості шлюбу 20 і більше років: з 12% у 1985 р. до 17,4% у 2001 р. [14] Більше того, кількість розлучених у загальній кількості зареєстрованих шлюбів з кожним роком зменшується, що свідчить про значні зміни у психології: розлучені не поспішають брати повторний шлюб.

Це явище майже не вивчене, але найбільш імовірно допустити тенденцію "пожити для себе" без зайвого клопоту. Такі закономірності свідчать про нестабільність сімейних відносин, про зниження цінності сім'ї та шлюбності для людей. Отже, паралельно розвиткові суспільства відбувається еволюція сім'ї. На жаль, під впливом соціально-економічної кризи ця еволюція йде у небажаному напрямку - в бік високої нестабільності сім'ї, зниження її цінності для людей, орієнтації на неформальні шлюбно-сімейні відносини, підвищення кількості позашлюбних дітей і неповних сімей, малодітності, негативної деформації функцій сім'ї[15].


3. Стратегії виживання домогосподарств

Яким же чином домогосподарствам удається компенсувати негативні наслідки реформ? Комплексний аналіз усіх наукових статей, опрацьованих в ході дослідження дає змогу вирізнити кілька загальних ліній поведінки, до яких вдаються в домогосподарствах для адаптації до нестабільних умов сучасної економіки і соціального життя. Як ми вже зазначали, такі різновиди поведінки ми називатимемо стратегіями виживання і нижче наведемо стислий опис їх.

1. Зменшення споживання. Основна мета — заощаджувати на всьому.

Купувати тільки дешеві продукти, дешеві або ношені речі, не купувати побутової техніки, не купувати книжок, не ходити в театри, кіно, не виїжджати на відпочинок. Відмовитися від усього, від чого можна відмовитися без серйозної й негайної загрози здоров'ю і життю. Часто це - єдино можлива стратегія для самотніх людей похилого віку, котрі мають не дуже міцне здоров'я, не мають ділянки землі та інших джерел додаткових доходів і отримують мізерні пенсії.

2. Перехід до самозабезпечення. Головна мета — організувати своє життя і головним чином побут у такий спосіб, щоб мінімізувати потребу в грошах. Виробляти самостійно всі чи майже всі основні необхідні для життя сім'ї продукти харчування (овочі, фрукти, м'ясо, молоко). Надлишки продуктів міняти на інші продукти (наприклад, м'ясо на борошно, щоб потім самотужки випікати хліб) або продавати на ринку за гроші. Гроші потрібні для придбання мила, прального порошку, платні за електроенергію та інші необхідні для життя товари й послуги. У такий спосіб метою господарства є нетоварне виробництво (не виробництво товарів на продаж), а задоволення потреб сім'ї у конкретних продуктах. Таку стратегію здійснюють жителі сільської місцевості або жителі міст, які мають земельні ділянки[16].

3. Пошук додаткової роботи. Основна мета — мати кілька незалежних джерел грошей, щоб не так гостро відчувати наслідки затримок і невиплати заробітної плати. Необхідно мати доволі високу кваліфікацію, мати роботу, що дає можливість самостійно розподіляти свій робочий час і мати власне робоче місце (студія, власний офіс або обладнана кімната у звичайній квартирі). Таку стратегію використовують консультанти, експерти, викладачі, письменники, журналісти, програмісти.

4. Заснування власного бізнесу. Основна мета — відкрити своє підприємство (не обов'язково велике), зареєструвати його й розпочати діяльність уже на рівні юридичної особи, вступаючи у взаємодію з іншими юридичними особами (іншими суб'єктами підприємницької діяльності). Реєстрація бізнесу вможливлює користування банківськими кредитами, укладення контрактів, наймання людей, отримання прибутку. Проте така діяльність передбачає податки. Для реалізації такої стратегії потрібна не так фахова освіта (хоч і вона необхідна), як спеціальний склад характеру, бажання бути підприємцем.

5. Тіньова діяльність. Основна мета — мати альтернативні джерела доходу, ніде не зареєстровані й не оподатковувані. Це може бути дрібний бізнес, дрібна торгівля, будівництво і ремонт будинків і помешкань, ремонт автомобілів чи радіоапаратури, нелегальна робота за кордоном, дрібна контрабанда тощо. Це може також бути робота за наймом без контракту.

Відсутність реєстрації дає змогу швидко розгортати і згортати діяльність, миттєво змінювати сферу діяльності, не сплачувати податки. Разом із тим відсутність реєстрації означає конфлікт із законом, пов'язаний із цим ризик, відсутність соціального захисту і гарантій (оплачувана відпустка, пенсія, відпустка по догляду за дитиною, відпустка через хворобу тощо). Тіньовою діяльністю нерідко займаються додатково до офіційно зареєстрованої роботи, що не потребує часу (але й не приносить доходів). При цьому тіньова діяльність забезпечує грошовий доход, а офіційно зареєстрована робота дає соціальні гарантії (можливість одержувати субсидії, відпустку, виробничий стаж, пенсію тощо).

6. Використання соціальних зв'язків. Основна мета — знайти можливість жити за рахунок допомоги родичів, знайомих і, мабуть, певною мірою допомоги держави. До такої стратегії вдаються люди, котрі не мають роботи, не мають доходів, але опинилися в особливих життєвих обставинах. Як приклад можна навести інвалідів (нездатних знайти роботу через фізичні вади) або самотні жінки з дітьми (які не працюють, бо самостійно виховують

дітей)[17].

Наведений вище перелік стратегій фіксує діапазон імовірних варіантів поведінки. У чистому вигляді ці стратегії трапляються доволі рідко. Часто сім'я і навіть окрема людина комбінує кілька цих стратегій. Успішність адаптації до швидкозмінюваних умов саме й залежить від уміння обрати найдоцільнішу стратегію поведінки. Тому говорити лише про ефективність тієї чи тієї стратегії недоречно. Можна тільки оцінювати ефективність вибору для певної сім'ї за певних умов. При цьому слід зважати на те, що далеко не завжди людина або сім'я в змозі робити вільний вибір із усього окресленого спектра стратегій поведінки. Часто-густо на заваді стоїть відсутність певних ресурсів — освіти, здоров'я, кваліфікації, досвіду, іноді — волі та характеру. Саме тому найуразливішими є соціальні групи, позбавлені вибору, наприклад самотні пенсіонери. Можна спробувати оцінити стратегії з погляду їх перспективності та прогресивності, вважаючи прогресом прямування вбік розвитку ринкової економіки і правової держави. З цього погляду, позитивними є стратегії 3 і 4, стратегії 1 і 2 можна оцінити як безперспективні, стратегія 6 заслуговує на нейтральну оцінку, а стратегія 5 видається шкідливою у довгостроковому плані. Звісно, якісне дослідження не дає підстав говорити про поширеність тієї чи тієї стратегії. Для аналізу поширеності треба проводити спеціальне кількісне дослідження. Разом із тим домінування певних стратегій поведінки домогосподарств може слугувати доволі надійним непрямим індикатором прогресу просування до ринку[18].


Висновки

Таким чином, стан сучасної української сім'ї слід охарактеризувати як кризовий. Сім'я втрачає функцію психологічного захисту людини, що позначається на виховному процесі, фізичному та моральному здоров'ї, відтворенні населення та формуванні соціальної психології.

Актуальність стабілізації сім'ї та повноцінного відновлення її традиційних функцій є очевидною. Говорячи про шляхи досягнення цієї мети, слід зауважити: якщо фактори шлюбу вирішальною мірою лежать усередині особистості, то фактори стабілізації сім'ї повинні цілеспрямовано забезпечуватися суспільством.

Основою оптимізації інституту сім'ї може стати тільки тривала здорова соціальна політика у державі. Це, насамперед, мають бути гуманізація економіки країни та піднесення добробуту громадян; стабілізація та гуманістична орієнтація соціальної сфери (забезпечення прав людини та соціального захисту, загальнодоступності освіти та охорони здоров'я); підвищення загального рівня культури й відродження духовності; дійовий захист прав жінок-матерів і охорона їх здоров'я; організація служби сім'ї.

На побудову такої політики можна сподіватися тільки тоді, коли криза сім'ї з її наслідками буде усвідомлена на урядовому рівні й названа однією з першочергових, базових програм суспільства.

Сім'я повинна стати національною ідеєю.


Список використаної літератури

1. Ватаманюк М.М Споживча поведінка домогосподарств в умовах перехідної економіки // Фінанси України. - 2004. - № 12. - С.69-76

2. Гнатишин Й.П. Економічна поведінка домогосподарств на продовольчому ринку // Економіка АПК. - 2004. - № 3. - С.146-151

3. Горбачик А. Сприйняття економічних змін і стратегії виживання домогосподарств // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2001. - № 4 . - C. 23-45

4. Єрохін С. Динаміка та ефективність структурних трансформацій економіки України // Економіка України. – 1998. - №10. - с. 22-23

5. Захарченко Є. Вплив соціально-економічних умов життя на сім'ю як соціальний інститут // Економіка України. – 2006. - №9. – с. 26-34

6. Осипова І. Соціально-економічне становище домогосподарств України в 2001 році : За даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств // Праця і зарплата. - 2002. - № 43. - C. 8-9

7. Пасхавер Б. Сучасний стан продовольчої без пеки // Економіка України. – 2006. - № 4.- с. 43-50

8. Про соціально-економічне становище України за 2003 рік. К., Держкомстат України, 2004.

9. Сайкевич М. Вплив інституційних факторів на споживчі витрати домогосподарства/ // Фінанси України. - 2001. - № 4. - C. 3-8

10. Статистичний бюлетень за 2004 рік. К., Держкомстат України, 2005.

11. Статистичний бюлетень за 2005 рік. К., Держкомстат України, 2006.

12. Статистичний бюлетень за січень 2006 року. К., Держкомстат України, 2006.

13. Статистичний щорічник України за 1999 рік.

14. Статистичний щорічник України за 2000 рік.

15. Статистичний щорічник України за 2001 рік.

16. Статистичний щорічник України за 2002 рік.


 


[1] Гладун О. Напрямки підвищення якості даних вибіркового обстеження умов життя домогосподарств та вирішення проблеми "малих територій"// Статистика України. - 2003. - № 1. - С.4-11

[2] Горбачик А. Сприйняття економічних змін і стратегії виживання домогосподарств // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2001. - № 4 . - C. 26

[3] Сайкевич М. Вплив інституційних факторів на споживчі витрати домогосподарства/ // Фінанси України. - 2001. - № 4. - C. 3

[4] Єрохін С. Динаміка та ефективність структурних трансформацій економіки України // Економіка України. - № 10,1998, с. 22-23

[5] Статистичний щорічник України за 1999 рік, с 408-409; Статистичний щорічник України за 2000 рік, с 381; Статистичний щорічник України за 2001 рік, с 402; Статистичний щорічник України за 2002 рік, с 452; Про соціально-економічне становище України за 2003 рік. К., Держкомстат України, 2004, с 67; Статистичний бюлетень за 2004 рік. К., Держкомстат України, 2005, с 125; Статистичний бюлетень за 2005 рік. К., Держкомстат України, 2006, с 90; Статистичний бюлетень за січень 2006 року. К., Держкомстат України, 2006, с 48, 49, 183, 205.

[6] Статистичний щорічник України за 1999 рік. К., "Техніка", 2000, с 373-375, 386, 413-419; Статистичний щорічник України за 2000 рік. К., "Техніка", 2001, с 348, 350, 362, 384; Статистичний щорічник України за 2001 рік. К., "Техніка", 2002, с. 367-371,405-411; Статистичний щорічник України за 2002 рік. К., "Консультант", 2003, с.412-417.

[7] Пасхавер Б. Сучасний стан продовольчої без пеки // Економіка України. – 2006. - № 4.- с. 43-50

[8] Статистичний бюлетень за 2004 рік, с 125; Статистичний бюлетень за 2005 рік, с 90; Статистичний бюлетень за січень 2006 року, с 48, 49, 183, 205.

[9] Пасхавер Б. Зазнач, праця, с 43-50

[10] Статистичний щорічник України за 2000 рік, с 336.

[11] Статистичний щорічник України за 2001 рік, с. 417; Статистичний щорічник України за 2002 рік, с 463

[12] .: Статистичний щорічник України за 2001 рік, с. 352; Статистичний бюлетень за січень 2006 року, с 156-157

[13] Статистичний щорічник України за 2001 рік, с 354.

[14] Статистичний щорічник України за 2001 рік, с 352.

[15] Захарченко Є. Вплив соціально-економічних умов життя на сім'ю як соціальний інститут // Економіка України. – 2006. - №9. – с. 34

[16] Ватаманюк М.М Споживча поведінка домогосподарств в умовах перехідної економіки // Фінанси України. - 2004. - № 12. - С.69-70

[17] Ватаманюк М.М Споживча поведінка домогосподарств в умовах перехідної економіки // Фінанси України. - 2004. - № 12. - С.74

[18] Ватаманюк М.М Споживча поведінка домогосподарств в умовах перехідної економіки // Фінанси України. - 2004. - № 12. - С. 75-76





Реферат на тему: Домогосподарства та проблеми сім'ї в сучасній економіці України (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.