Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Доходи, витрати та податкові відносини домогосподарств (реферат)

Зміст

1. Податкові відносини домогосподарств

2. Доходи домогосподарств: інтерпретація сутності та проблеми детінізації

3. Регіональна специфіка доходів і витрат домогосподарства

Використана література

1. Податкові відносини домогосподарств

Найбільш суттєвий вплив на підвищення рівня життя населення держава здійснює через податкову політику та формування податкової системи, яка еволюціонує залежно від економічних, соціальних та політичних процесів, які відбуваються в суспільстві.

Серед факторів, що впливають на порядок формування і розподілу доходів, важлива роль відводиться податковому механізму, який на сучасному етапі характеризує головним чином оподаткування юридичних осіб, тоді як фізичні особи займають другорядну роль, а оподаткування домогосподарств взагалі в Україні не передбачено. Домогосподарства постають одним з головних та найменш досліджуваних суб'єктів економічних відносин.

Окремі аспекти діяльності домогосподарств досліджували такі вчені, як А. Вагнер, І. Кулішер, А. Сміт, Д. Рікардо, Д. Стігліц, Д. Хікс. Сучасні підходи функціонування сектора домогосподарств викладені в працях таких відомих сучасних вітчизняних та зарубіжних науковців, як Ш. Бланкарт, Д. Б'юкенен, Д. Гелбрейт, Е. Лібанова, В. Мадибура, С. Тютюнникова.

Разом з тим відсутні спеціальні комплексні дослідження щодо проблем оподаткування доходів домогосподарств. Дискусійними і неврегульованими залишаються питання стосовно залучення їх до оподаткування, оскільки наявні підходи передбачають справляння податку з кожної фізичної особи.

Сучасна фінансова наука приділяє суттєву увагу питанням функціонування домогосподарств, досліджуючи їх як окремий суб'єкт ринкових відносин, оскільки домогосподарство постає не тільки в ролі споживача, але й у ролі виробника матеріальних благ та суспільних послуг. В узагальненому вигляді домашнє господарство виконує подвійну роль у сучасній економіці. З одного боку, воно є активним суб'єктом ринкових відносин, а з іншого — важливою ланкою в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг) та доходів.

Спрощену модель включення домогосподарств у виробничо-розподільчий кругообіг, його функції в економічній системі та засади оподаткування доходів в узагальненому вигляді наведено на рис. 1.

Сучасні науковці-фінансисти під домогосподарством розуміють основу життєдіяльності будь-якого суспільства, яка являє собою унікальне соціально-економічне утворення, у якому концентруються соціально-економічні аспекти людського життя, а основою стає родина.

В економічній теорії домогосподарство слід розглядати як економічну одиницю, що складається з одного або декількох осіб, які ведуть спільне господарство, на основі чого забезпечують економіку факторами виробництва і використовують отримувані внаслідок цього доходи для поточного споживання товарів та послуг, а також здійснення заощадження з метою задоволення власних потреб у майбутньому. Разом з тим, з погляду мікроекономічного рівня провідною функцією домогосподарств є споживання.

У системі національних рахунків під домогосподарством розуміється невелика група осіб, які спільно проживають, об'єднують (повністю чи частково) свої доходи та майно, здійснюють спільне споживання певних видів товарів та послуг, до яких належать головним чином житло та продукти харчування. Іноді можна зустріти визначення домогосподарства як групи осіб (або однієї особи), які проживають на одній території, спільно заробляють доходи та здійснюють витрати, тобто формують спільний бюджет.

Відповідно до роботи 1 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення» категорія домогосподарство визначається як сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків або бути і в тих, і в інших. При цьому домогосподарство може складатися з однієї особи.

Програмою Першого Всеукраїнського перепису населення вперше в історії переписів на території України передбачалось отримання інформації щодо чисельності та складу домогосподарств. У попередні переписи населення замість поняття «домогосподарство» використовувалося поняття «сім'я».

Подібне визначення зустрічається і в статистичних дослідженнях, хоча при цьому виділяються такі категорії:

— індивідуальне домогосподарство — домогосподарство, що складається із однієї особи, яка мешкає в окремому житловому приміщенні або його частині, забезпечує себе усім необхідним для життя і не об'єднує кошти для ведення спільного господарства ні з ким з числа осіб, які машкають у житловому приміщенні;

— колективне домогосподарство, що складається із двох і більше осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть бути спорідненими, а можуть і не перебувати в цих стосунках.

У законодавстві України термін домогосподарство (зокрема в розрізі міських та сільських домогосподарств) також вживається в Законі України «Про сільськогосподарський перепис».

Слід зазначити, що в сучасній економічній літературі домогосподарство визначається як суб'єкт економічних відносин, проте доволі часто його ототожнюють з поняттям «сім'я». На нашу думку, відмінність між зазначеними поняттями полягає в тому, що сім'я являє собою групу споріднених осіб, тоді як домогосподарство є ширшим поняттям, оскільки там може бути як одна особа, так і декілька осіб, сімей, які можуть не мати спорідненості.

При вивченні домогосподарства, більшість вчених наголошують на необхідності врахування специфіки цієї економічної категорії. Зокрема сучасний дослідник В. Гусаков визначає домогосподарство як економічну одиницю, яка складається з однієї або кількох осіб, що забезпечують економіку ресурсами та використовують отримані кошти для придбання товарів та послуг з метою задоволення власних матеріальних потреб. Водночас він вважає, що поняття «домогосподарство» та «сім'я», виходячи зі свого функціонального змісту, мають багато спільного.

Окремо слід наголосити на необхідності розмежування понять «домогосподарство» та «домашнє господарство». Під домогосподарством зазвичай розуміють групу осіб, об'єднаних спільним бюджетом і житлом, а під домашнім господарством — елемент сектору економіки. Тобто домогосподарства досліджуються на мікрорівні, а домашні господарства — на макрорівні.

Отже, домогосподарства є одним із основних суб'єктів економічної діяльності в суспільстві. Діяльність домогосподарства виявляється в ряді виконуваних функцій, які стосуються практично усіх секторів національної економіки і суттєво впливають на соціально-економічні процеси, що відбуваються в них.

В економічній літературі до цього часу відсутній єдиний підхід стосовно кількості та характеристик виконуваних домогосподарствами функцій. Найбільш важливою функцією домогосподарств в умовах ринкової економіки, на думку окремих вчених, є формування й нагромадження людського капіталу.

Наступною функцією домогосподарств є споживання. Суть цієї функції полягає в тому, що саме домогосподарства є основним споживачем товарів і послуг, які пропонуються на відповідному ринку.

Не менш важливою функцією домогосподарств є постачальницька. Кругообіг починається з домашніх господарств як власників економічних ресурсів. Вони постачають на ринок такі важливі виробничі ресурси, як працю (робочу силу), капітал, землю та підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій або натуральній формі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, які, об'єднавши їх, продукують товари та послуги.

Вироблена продукція, опинившись на відповідному ринку, придбається домогосподарствами. Отже, в умовах ринку домогосподарства і підприємства одночасно постають і як покупці, і як продавці. Такий подвійний зв'язок домогосподарств і підприємств здійснюється через ринок споживчих товарів і послуг та ринок виробничих ресурсів. Зазначені ринки мають бути взаємоузгодженими, адже домогосподарства не можуть придбати на споживчому ринку більше благ, ніж це дозволять їм отримані від продажу ресурсів доходи. У свою чергу, підприємства не можуть придбати більше ресурсів, ніж це дозволяють їх доходи, які вони отримали від продажу товарів і послуг.

Суттєва роль у діяльності домогосподарств як економічних суб'єктів належить їх виробничій та посередницькій функціям. Зокрема частина домогосподарств стає безпосередніми виробниками різноманітних товарів і послуг, які поставляються на ринок. У нинішніх умовах це переважно сільськогосподарська продукція, продукція народних промислів, надання ремонтних, будівельних та побутових послуг, а також здійснення інших видів індивідуальної трудової діяльності. Посередницька ж функція домогосподарств найбільш характерно виявляється у сфері торгівлі.

Відомий вітчизняний учений в галузі економічної теорії С. Мочерний виділяє три основні функції домогосподарств. По-перше, це задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та духовних благах (споживча функція). Попит домогосподарств є одним з найбільш вагомих складових сукупного попиту на кінцеві блага. Подруге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх підприємствам, які забезпечують їх ефективне поєднання (постачальницька функція). Потретє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і за певних обставин може стати потужним джерелом економічного зростання країни (заощаджувальна функція).

На основі проведеного дослідження вважаємо, що до складу основних функцій домогосподарств, які виражають їх соціально економічну сутність, слід віднести такі: постачання виробничих факторів (капіталу, праці, землі, підприємницької здібності); виробничу (постачання товарів та послуг); споживання (придбання товарів і послуг); заощадження (формування інвестицій) (рис. 1).

Узагальнення функцій домогосподарств створює необхідні передумови для формування оптимальної системи оподаткування доходів фізичних осіб, яка б враховувала інтереси й держави, і домогосподарств.

Як видно з рис.1, форми оподаткування доходів громадян можуть бути різноманітними і при реалізації кожної з виділених нами функцій домогосподарства тією чи іншою мірою залучаються до формування бюджету.

Так, при постачанні виробничих факторів (праці, капіталу, землі) вилучення доходів домогосподарств здійснюється у формі майнових податків (податків з власності), оподаткування доходів від трудових відносин за наймом та у рамках цивільно-правових договорів, а також оподаткування дивідендів, що нараховуються на вкладений домогосподарствами капітал у підприємства.

При здійсненні виробничої функції домогосподарств податкові відносини виявляються у формі оподаткування доходів від здійснення підприємницької діяльності та доходів від самозайнятості. При цьому можливе застосування спеціальних режимів оподаткування, що дають можливість спростити податкові відносини, полегшити процес адміністрування податків з такого специфічного сектору, яким є малий бізнес.

При виконанні домогосподарствами споживчої функції оподаткування здійснюється у формі акцизів — універсального та специфічного. Акцизне оподаткування, як правило, регресивне, тому виникає необхідність коригування зумовлених ним викривлень податкового навантаження шляхом надання податкових пільг малозабезпеченим верствам населення при справлянні особистого прибуткового податку.

Функція заощадження передбачає примноження капіталу шляхом отримання інвестиційних доходів. Вилучення таких доходів на фінансування суспільних потреб може здійснюватись у формі оподаткування інвестиційного прибутку, а також трансакцій з капіталом (наприклад, у формі гербового збору).

Як зазначає професор О. Данілов, система оподаткування доходів фізичних осіб є регулятором рівня доходів домогосподарств, обсягів їх заощаджень та економічної поведінки. Справляння податків — виняткове право держави, що представляє інтереси всього населення на певній території і відповідно збирає плату за послуги, що надає суспільству, забезпечуючи ті чи інші потреби громадян — платників податків.

У багатьох країнах домогосподарство розглядається як окремий суб'єкт оподаткування. Порівняно з оподаткуванням подружжя, порядок оподаткування домогосподарства є складнішим, оскільки передбачає право вибору суб'єктом режиму оподаткування із урахуванням наявних обставин та застосування різних ставок податку залежно від складу домогосподарства і напрямів його діяльності. Проте такий підхід, на наш погляд, забезпечує більшу об'єктивність процесу оподаткування доходів фізичних осіб.

В Україні, згідно з чинним законодавством, суб'єктом податку з доходів фізичних осіб може бути лише конкретна фізична особа. Виділення суб'єктом оподаткування подружжя, сім'ї чи домогосподарства не передбачено. Водночас у зарубіжній практиці при оподаткуванні доходів фізичних осіб може застосовуватись і роздільний, і сукупний підходи. Перший з них передбачає оподаткування окремих індивідуумів, другий — їх сукупності, сформованої за встановленими критеріями (спорідненість, спільне проживання тощо).

Індивідуальне оподаткування передбачає, що податок справляється з доходу кожного працюючого члена сім'ї, а стосовно непрацюючих членів сім'ї встановлюються суми вирахувань з оподатковуваного доходу, що дають змогу забезпечити в мінімальному обсязі їх існування. При цьому обов'язок зі сплати податку виникає лише в працюючого члена сім'ї, а розпоряджатися доходами (у тому числі на користь сім'ї) він має право лише в частині засобів, що залишаються після оподаткування. Саме такий варіант застосовується нині в Україні. Його перевагою є простота адміністрування податку, забезпечення можливості утримувати податок упродовж року відповідно до періодичності отримання доходу платниками.

Натомість спільне оподаткування передбачає визначення об'єктом загального доходу домогосподарства з урахуванням мінімально допустимого рівня життя усіх його членів. На цій основі розраховується неоподатковуваний мінімум доходу домогосподарства, а оподаткуванню підлягає сума, що перевищує встановлений неоподатковуваний мінімум. На відміну від попереднього варіанта, ставка податку визначається з урахуванням рівномірного розподілу податкового навантаження на кожного члена, незалежно від форми та розміру його внеску в загальний дохід домогосподарства, що розглядається як єдиний платник податку.

Сплата податку, як правило, здійснюється за підсумками року, проте передбачає сплату авансових сум протягом звітного періоду. Спільне оподаткування дає змогу повною мірою використовувати податкові вирахування, що надаються для матеріально залежних осіб, які перебувають на утриманні працюючих членів домогосподарств. Таким чином, обґрунтовано доцільність визначення суб'єктом при оподаткуванні доходів населення не окрему фізичну особу, а домогосподарство в цілому. Під останнім слід розуміти фізичну особу чи сукупність фізичних осіб, які спільно проживають (на одній території — подвір'ї), мають спільний побут, ведуть спільне господарство, спільно формують доходи та витрачають їх з метою задоволення власних потреб, внаслідок чого стають єдиним суб'єктом фінансових відносин. Такий підхід дозволить забезпечити комплексність при вирішенні проблеми фінансового регулювання доходів населення, а також врахувати ситуацію, коли сукупні доходи домогосподарства не дозволяють забезпечити належне існування його членів, що зумовлює потребу у наданні їм державної фінансової підтримки.

2. Доходи домогосподарств: інтерпретація сутності та проблеми детінізації

Домашні господарства в процесі своєї економічної діяльності отримують певні доходи, які слугують важливим підґрунтям для характеристики рівня життя населення в Україні. Проте в сучасних умовах вітчизняна фінансова наука, на превеликий жаль, вивченню фінансів домогосподарств загалом і формуванню їхніх доходів зокрема належної уваги не приділяє, хоч у зарубіжних країнах – це доволі розвинений і перспективний напрям наукових та академічних досліджень. Не зважаючи на окремі наукові розвідки в дослідженні фінансових аспектів діяльності домашніх господарств (О.Біттер, О.Ватаманюк, В.Вітлинський, Л.Миргородська, О.Мірошниченко, С.Панчишин, Я.Петренко, В.Рисін, О.Сідельник, В.Смєсова, Ю.Янель), ця сфера продовжує залишатися малодослідженою.

Зокрема, невирішеними на сьогоднішній день складовими проблеми є комплексні дослідження теоретичних основ формування доходів домогосподарств і пошуки шляхів їх оптимізації в сучасних умовах. Зважаючи на вищевикладене, тему наукового дослідження можна визнати досить актуальною і своєчасною.

Метою роботи є комплексне дослідження сутності поняття "дохід домашнього господарства”, аналіз основних джерел його формування та визначення заходів, покликаних сприяти детінізації доходів домашніх господарств у сучасних умовах вітчизняної економіки.

В економічній науці поняття доходу є одним із найскладніших. Це свого часу визнав один із світових авторитетів у цій сфері – відомий англійський економіст Джон Річард Хікс, який зазначав, що багато вчених викликали один в одного (та й у самих себе) певне замішання, приймаючи різні визначення доходу, що були досить суперечливими та не цілком задовільними. Частково така розбіжність у тлумаченні сутності доходу пояснюється широкою сферою його застосування на макроі мікрорівнях (національний дохід, дохід держави, дохід підприємства, дохід сім'ї тощо).

Якщо визначення поняття "дохід держави” чи "дохід підприємства” (навіть з урахуванням їх неоднозначності) дають достатньо чітке уявлення про зміст категорії "дохід” і забезпечують можливість обчислення величини цього доходу, то визначення поняття "дохід домашнього господарства” є менш раціональними й мають ряд недоліків, зокрема вони залишають відкритими питання щодо кількісної оцінки доходу домашніх господарств.

Тому розглянемо детальніше окремі визначення поняття "дохід населення” і "дохід домогосподарства”, наявні в сучасній економічній літературі.

Державний комітет статистики України, визначаючи доходи населення, констатує, що вони включають в себе "обсяг нарахованих в грошовій та натуральній формі: заробітної плати (включаючи одержану населенням з-за кордону), прибутку та змішаного доходу, одержаних доходів від власності, соціальних допомог та інших поточних трансфертів”.

"Доходи населення є сукупністю надходжень за певний період часу, використовуваних фізичними особами з метою споживання і нагромадження”, – зазначають автори підручника "Політика доходів і заробітної плати”. Проте якщо доходи – це "сукупність надходжень за певний період часу”, то постає питання: чи слід враховувати при розрахунку доходу надходження грошових коштів у результаті продажу майна, що вже є в розпорядженні домашнього господарства?

Колектив науковців під керівництвом М.Назарова визначає доходи населення як "ресурси в грошовому і натуральному вираженні, які можуть бути використані на задоволення особистих потреб, податкові та інші обов'язкові і добровільні платежі, заощадження”. У контексті "задоволення особистих потреб” одразу ж виникає питання: чи є частиною доходу заощадження домашнього господарства, витрачені в даному періоді, скажімо, на придбання майна?

"Доходи домашнього господарства – частина національного доходу, що створюється в процесі виробництва і призначена для задоволення матеріальних і духовних потреб членів господарства”, – стверджують автори підручника "Фінанси. Грошовий обіг. Кредит”. Проте поза увагою вчених залишилося питання: чи слід ураховувати при визначенні доходу домашнього господарства непередбачені надходження або збитки, пов'язані зі зміною в даному періоді зовнішніх стосовно домашнього господарства економічних умов (скажімо, інфляції)?

Знайти відповіді на ці та ряд інших запитань при визначенні поняття "дохід домашнього господарства” спробував англійський дослідник у галузі економічної теорії Дж. Хікс. Його підхід полягав у наступному.

Згідно зі статичною теорією, дохід індивіда без будь-яких обумовлень можна вважати рівноцінним його надходженням протягом певного періоду часу (Дж. Хікс за такий період бере один тиждень). Проте вчений чітко розділяє поняття "дохід” і "актив” ("капітал”) і стверджує, що не всяка сума грошей, що надійшли, фіксується як дохід, а тільки та, яка збільшує активи домашнього господарства. Зміна форми активів, наприклад купівля нерухомості за рахунок зроблених раніше грошових заощаджень, не розглядається як дохід, так само як і збільшення суми фінансових активів (коштів, укладених в акції, облігації, розміщених на банківських депозитах) за рахунок продажу нерухомості не є заощадженням. Також учений вважає, що приріст капіталу, викликаний зовнішніми стосовно індивіда причинами (зростання процентної ставки, інфляція тощо), теж не є доходом.

У переважній більшості випадків визначення доходу, побудоване на висновках Дж. Хікса, а потім адаптоване до завдань економічної статистики, має такий вигляд: дохід – це та сума, яку домашнє господарство могло б спожити протягом певного періоду часу, не зменшуючи при цьому реальну вартість свого майна.

Але й це визначення (принаймні так вважає німецький економіст Петер Ліппе) не зовсім придатне для статистичних цілей, оскільки не існує взаємопов'язаної системи розрахунків майнового стану (балансу активів і пасивів) домашнього господарства, а також відсутній розрахунок впливу інфляції на активи. Проблематичними й дискусійними є й питання про те, чи слід розглядати як дохід зміну майнового стану (приріст активів), не викликану зміною доходів, і чи є доходом натуральна оплата (наприклад, у вигляді надання продовольчих товарів), яка не призводить, як правило, до утворення матеріально-речових активів.

Проте, не зважаючи на відмічені недоліки, визначення доходу, дане Дж. Хіксом ("дохід дорівнює вартості, що становить споживання індивіда, плюс запланований ним приріст грошової вартості, який утворюється за тиждень; у сумі це дорівнює споживання плюс накопичення капіталу” ), було покладене в основу методології визначення доходів у системі національних рахунків (national income acco, показники якої використовуються при аналізі макроекономічних процесів, у тому числі й в Україні.

Державний комітет статистики в Статистичному щорічнику України, подаючи дані про доходи й витрати населення, виходить із того, що загальна величина доходів домогосподарств дорівнює сумі їхніх витрат і заощаджень.

Основними видами доходів домогосподарств, які фіксуються офіційною статистикою в Україні, є: доходи від найманої праці, доходи від підприємницької діяльності, доходи від власності й соціальні трансферти. Величина цих доходів є однією з найважливіших характеристик рівня життя населення.

Члени домогосподарства за результатами своєї діяльності можуть отримувати як первинні, так і вторинні доходи. Первинні доходи – це доходи, які отримують працівники сфери матеріального виробництва та частково соціальної сфери (ті, що зайняті продуктивною працею) в процесі створення і первинного розподілу валового внутрішнього продукту. Одна частина (необхідний продукт) надходить в індивідуальне розпорядження працівників у формі заробітної плати, а також у формі доходів працівників міста й села від індивідуальної трудової діяльності й підсобного господарства. Другу частину (додатковий продукт у формі прибутку) отримують власники засобів виробництва й грошового капіталу у вигляді підприємницького доходу, відсотка за капітал, дивідендів, земельної ренти.

Вторинні (похідні) доходи – це доходи, які отримують працівники соціальної сфери, не зайняті продуктивною працею, а також непрацездатна частина населення в процесі перерозподілу валового внутрішнього продукту. Участь домогосподарств у перерозподільних процесах реалізується при сплаті членами домогосподарств податків та інших обов'язкових платежів, завдяки чому вони набувають права отримувати вторинні доходи у вигляді пенсій, стипендій, допомог, інших трансфертних виплат.

Державний комітет статистики України при характеристиці загальної величини доходів домашніх господарств використовує поняття "сукупних ресурсів”, що є цілком логічним і мотивованим, адже заощадження домогосподарств (скажімо, неорганізовані заощадження у вигляді готівки, яка зберігається вдома) не завжди є надходженнями за певний період часу (тобто доходами), а лише відображають ресурсний потенціал домашнього господарства, формуючи його багатство. При щорічному вибірковому обстеженні умов життя домогосподарств України, здійснюваному департаментом обстежень домогосподарств Державного комітету статистики, використовують класифікацію доходів домашніх господарств, яка включає такі основні елементи: грошові доходи (оплату праці, доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості, від продажу сільськогосподарської продукції, особистого й домашнього майна, доходи від власності, пенсії, стипендії, субсидії, компенсаційні виплати, надані готівкою, грошову допомогу від родичів, аліменти та інші грошові доходи); негрошові доходи (вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства й від самозаготівель, пільги та субсидії безготівкові, грошову оцінку допомоги від родичів); загальні доходи (суму грошових і негрошових доходів); сукупні ресурси (величину загальних доходів, а також використаних заощаджень, приросту позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством, і повернених йому боргів).

Рівень доходів членів домогосподарств є найважливішим показником їхнього добробуту, оскільки визначає матеріальні та духовні можливості життя людини, її відпочинку, отримання освіти, підтримання здоров'я та задоволення інших потреб. Для оцінки рівня і динаміки доходів домогосподарств використовують показники номінального й реального доходу.

Номінальний дохід – це загальна сума доходів, отриманих домогосподарством упродовж певного періоду часу без урахування купівельної спроможності грошей, рівня цін і темпів інфляції. Номінальні доходи формуються з різних джерел, основними з яких є: доходи від ресурсів, які члени домогосподарства постачають на відповідні ринки (передусім, таких чинників виробництва, як праця, земля, капітал). Джерелом формування таких доходів можуть бути: заробітна плата, доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості, від продажу сільськогосподарської продукції, вироблених товарів і послуг; надходження з державних програм допомоги окремим категоріям населення.

Джерелом формування таких доходів є соціальні виплати з державного та місцевих бюджетів і державних цільових фондів (пенсії, стипендії, допомоги малозабезпеченим сім'ям на дітей, виплати з безробіття, допомоги по догляду за дітьми, субсидії населенню тощо); надходження від фінансового сектора економіки. Основними видами таких доходів є доходи від власності у вигляді відсотків, дивідендів, продажу акцій та інших цінних паперів тощо.

Вітчизняна статистика окремо виділяє також наявний дохід як "максимальний обсяг грошових доходів, які призначені для використання домашніми господарствами на придбання споживчих товарів та оплату послуг. Вони включають оплату праці, прибуток, змішаний дохід, сальдо доходів від власності, соціальні допомоги, інші одержані поточні трансферти в грошовій формі за виключенням сплачених, зокрема поточних податків на доходи та майно”. Тобто наявний дохід – це та частина доходів домогосподарств, яка залишається після сплати податків та інших обов'язкових платежів до бюджету й державних цільових фондів.

Реальний дохід – узагальнений показник рівня життя населення, який відображає кількість матеріальних і нематеріальних (у т. ч. духовних) благ і послуг, які можна придбати за номінальний дохід упродовж певного періоду часу з урахуванням зміни рівня цін після сплати податків та інших обов'язкових платежів. Таким чином, реальні доходи домогосподарств прямо пропорційно залежать від величини номінального доходу й обернено пропорційно – від розміру сплачуваних податків і рівня цін у державі. На реальні доходи населення впливають володіння власністю, набуті форми багатства, отриманого в спадщину або від підприємницької діяльності, освіта, спеціальність, стать та інші чинники.

Надзвичайно актуальною проблемою для України є формування значною частиною населення свого життєвого рівня через механізми так званого "тіньового” сектора економіки.

Саме в ньому економічно активні члени українського суспільства дістають достойне визнання своїх талантів і наполегливої праці. Тут використовують усі рекомендації та досягнення сучасного менеджменту, робоча сила оплачується за реальною вартістю, застосовуються всі необхідні моральні та матеріальні стимули до праці, тобто ринкові реформи реалізуються ефективніше, ніж це робиться на легальному рівні. Скажімо, талановитий фахівець із персональних комп'ютерів у престижній торгівельній фірмі отримує вищу заробітну плату, ніж науковий співробітник інституту. Навіть праця охоронця оплачується краще, ніж праця державного чиновника середнього рівня. Головний бухгалтер престижної фірми має заробітну плату більшу, ніж міністр фінансів (йдеться про реальну заробітну плату, а не про ту, яку показано у звітності). Тому надзвичайно важливим питанням сучасної фінансової політики держави є виведення доходів громадян із "тіні” та створення необхідних економічних умов для цього. За твердженням українських учених, "тіньова діяльність спричиняє понад 43 % загальної нерівності, а заробітна плата – менше 23 %, чистий дохід від особистого підсобного господарства – 11 %”.

Одним із заходів, покликаних сприяти легалізації трудових доходів громадян, вважався перехід із 1 січня 2004 року на оподаткування доходів громадян за пропорційною шкалою ставок. Проте вітчизняна практика засвідчила, що заміна прогресивної шкали ставок прибуткового податку з громадян на пропорційну спричинила зниження податкового навантаження і збільшення чистого доходу насамперед для заможних верств населення, тобто був порушений принцип вертикальної справедливості оподаткування. В умовах України максимальна ставка прибуткового податку з громадян застосовувалася до відносно незначної частки населення (за даними державної податкової служби, близько 15 % найманих працівників сплачували прибутковий податок за ставками 30 % та 40 %), тому зменшення податкової ставки не зменшило податкового навантаження для основної маси платників і не сприяло легалізації доходів (як це декларувалося раніше). Тому, ураховуючи нинішню ситуацію з диференціацією доходів населення, вважаємо, що оподаткування доходів фізичних осіб в Україні повинно базуватися на таких основних принципах:

оподаткування доходів громадян має бути прогресивним (що підтверджується як історією, так і сучасною світовою практикою), причому прогресія повинна бути помірною і враховувати реальний діапазон доходів громадян, а з доходу у вигляді податку може вилучатися тільки та частина, яка йде на нагромадження (інвестування), і в жодному разі не та, що витрачається на споживання. Помірність, на наш погляд, має передбачати невисокі ставки (наприклад, 10 %) для осіб із доходами, які незначно перевищують прожитковий мінімум (скажімо, до 5 разів). Доходи, що знаходяться на середньому рівні (5−10 прожиткових мінімумів), доцільно оподатковувати за помірними ставками (наприклад, 15 %), а високі доходи (понад 10 прожиткових мінімумів) – за підвищеними (20−25 %). Важливим питанням у цьому контексті є оподаткування дуже високих і надвисоких доходів. За ідеологією соціальної справедливості до них, начебто, доцільно застосовувати й відповідні ставки – 40−60 %.

Однак вважаємо, що в сучасних умовах ставки понад 25 % є невиправданими, адже вони підриватимуть стимули до відкритої продуктивної діяльності, а відтак протидіятимуть формуванню середнього класу в Україні;

- оподаткування доходів обов'язково має враховувати кількість непрацездатних членів сім'ї (дітей, інвалідів, інших утриманців) і відповідно зменшуватись;

- неоподатковуваний мінімум доходів громадян повинен установлюватися на рівні мінімальної заробітної плати, яка не може бути меншою від законодавчо встановленого прожиткового мінімуму.

Ну й, звичайно ж, необхідно посилити контроль за нелегальними виплатам заробітної плати в "конвертах”, що сприятиме збільшенню відрахувань у державні цільові соціальні фонди, з яких виплачуються відповідні допомоги та відшкодування.

Важливою проблемою, пов'язаною з доходами працюючого населення, продовжує залишатися додаткова зайнятість, яка часто не має нічого спільного з професією та кваліфікацією, а в 97 % випадків є незареєстрованою. За даними Державного комітету статистики України, кількість зайнятих у неформальному секторі економіки у 2006 році склала 4,6 млн. осіб, або 22,3 % загальної кількості зайнятого населення віком від 15 до 70 років. У неформальному секторі економіки в основному працюють особи працездатного віку.

Так, у 2006 році їх частка становила 79,7 %, серед яких кожен другий був у віці до 35 років. Особливо поширена такого роду вимушена діяльність у західних регіонах України, на Вінниччині та в Автономній Республіці Крим. На перший погляд, це є можливістю знаходження нового статусу, однак на практиці така друга робота, даючи певні заробітки, неминуче перешкоджає підвищенню кваліфікації та посадовому зростанню за основним місцем роботи. Узагалі ж, за даними обстежень робочої сили, не за фахом працюють 70 % осіб із вищою освітою у сфері фізичних, математичних і технічних наук, 46 % – біологічних, агрономічних і медичних наук, 76 % – прикладних наук і техніки. Затребуваність кваліфікованого персоналу деформує ланцюжок "освіта → кваліфікація → доходи → довгострокові збереження → рівень споживання”, який забезпечує формування та розвиток середнього класу. В Україні освіта, на жаль, не гарантує отримання роботи за фахом із перспективами кар'єрного росту; заробітна плата в представників однієї професії (кваліфікації) в приватному та державному секторах відчутно різниться; дохід не гарантує статусу, оскільки багато джерел високих доходів є незаконними.

В останні роки одним із важливих факторів збільшення доходів домогосподарств (особливо західних областей України) стала трудова міграція за кордон. Статистика свідчить, що в середньому один мігрант, який знаходиться в Італії, щорічно пересилає додому близько 5 тис. дол. США (25 тис. грн.), а по Карпатському регіону (Закарпатська, ІваноФранківська, Львівська й Чернівецька області) щорічні доходи тільки сільських домогосподарств від трудових мігрантів сягають 9 тис. дол. США. Якщо ж узяти до уваги той факт, що масштаби зовнішньої трудової міграції становлять 14−15 % від загальної чисельності населення, то можна стверджувати, що доходи від трудової міграції в сучасних умовах є суттєвим джерелом формування сукупних ресурсів домогосподарств (за оцінками експертів – від 7 до 10 млрд. дол. США щорічно). Заробітки трудових мігрантів витрачаються насамперед на поліпшення житлових умов, освіту, медичне обслуговування, придбання автомобілів, складної побутової техніки. Тобто кошти в основному витрачаються на споживання. А ринки житла, освітніх послуг, автомобілів відчувають настільки сильний приплив коштів трудових мігрантів, що ціни на них стають невиправдано високими. Проте, на жаль, інвестиційний потенціал величезних коштів, зароблених за кордоном, в Україні практично не використовується.

Зростання економічної активності населення, на нашу думку, можливе лише при створенні сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності шляхом удосконалення податкової системи, спрощення дозвільних процедур, реальної фінансовокредитної підтримки розвитку малого й середнього бізнесу, забезпечення належного захисту приватної власності (особливо невеликої вартості) тощо. Не зважаючи на певні негаразди, що спостерігаються сьогодні в цій сфері, вважаємо, що підприємницька діяльність громадян має значний потенціал щодо свого розвитку в Україні. За умов послідовного вдосконалення механізмів державного регулювання, підвищення рівня менеджменту й професійності ведення підприємницької діяльності цей потенціал може бути перетворений у реалії, що підтверджує досвід економічно розвинених країн світу. Тому актуальними для України є напрацювання наукових рекомендацій і посилення впливу держави й місцевих самоврядних органів на якість підготовки фахівців із підприємницької діяльності за світовими стандартами.

Насамкінець зазначимо, що держава повинна зайняти активну позицію у сфері регулювання доходів громадян, стимулюючи їхнє бажання самостійно заробляти необхідні кошти, а не пасивно очікувати на допомогу з боку державних органів і громадських формувань. Кожен дієздатний громадянин України повинен у першу чергу розраховувати на власні сили й можливості, формуючи добробут членів своєї родини та суспільства загалом.

3. Регіональна специфіка доходів і витрат домогосподарства

Фінанси домогосподарств відіграють надзвичайно важливу роль у функціонуванні всієї економічної системи України. Так, питома вага кінцевих споживчих витрат домашніх господарств із врахуванням індивідуальних споживчих витрат у ВВП протягом останніх років перевищує 60 %, зокрема у 2005 р. – 68 %. Тому проблеми формування та використання доходів і витрат домогосподарств набувають загальнодержавного значення, оскільки вони торкаються не лише кожного жителя України, але також вагомо впливають на процеси соціально-економічного розвитку. З'ясування специфіки регіонального змісту доходів і витрат домогосподарств є актуальною проблемою не лише суто теоретичних досліджень, але і практичного змісту.

Важливим аспектам доходів і витрат домогосподарств присвячені праці вітчизняних вчених О. Ковалюка, Г. Леха, С. Реверчука, Е. Лібанової, М. Соколика, С. Тютюнникової та ін. С. Тютюнниковою досліджено особливості формування доходів населення в умовах перехідного періоду та визначено методи оптимізації сукупних доходів населення.

Незважаючи на окремі теоретичні розробки з цієї проблематики, виникає потреба дослідження в комплексному підході до процесів, що відбуваються у сфері доходів та витрат населення, зокрема в регіональному перерізі.

Метою роботи є аналіз доходів та витрат населення України, зокрема у регіональному перерізі та формування основних напрямів регіональної соціальної політики.

Завданнями роботи є:

- аналіз динаміки доходів та витрат домогосподарств;

- виявлення регіональної специфіки доходів та витрат домогосподарств;

- формування основних векторів регіональної соціальної політики.

Соціальні процеси в Україні протягом останніх років вагомо залежать від адекватних процесів у регіонах. Специфіка цих процесів у регіонах зумовлює соціальні результати в країнізагалом. Індикатори соціальної сфени фокусують взаємовплив макроі мікрорівнів усієї економіки.

Динаміку основних соціальних та економічних індикаторів протягом 2003–2005 рр. зображено на рис. 1.

Як свідчать дані рис. 1, доходи населення вагомо зростають протягом останніх років за значних коливань темпів ВВП і порівняно стабільних темпів інфляції.

Вплив фінансових ресурсів домогосподарств на ВВП можна зобразити так, як ще показано на рис. 2.

Доходи, зображені у вигляді х1, х2…хn (вхідні змінні), а видатки – у1, у2…уn. Внутрішні параметри позначені К1, К2…Кі (кількість осіб у домогосподарстві, їх вік, рівень доходів та витрат у розрахунку на одну особу тощо).

Змінні L1, L2…Ls відображають усі зміни у структурі домогосподарства в результаті вхідних сигналів і внутрішніх процесів. Особливість аналізу доходів і витрат домогосподарств полягає у виявленні максимально можливої кількості чинників впливу з їх аналітичним виміром.

Необхідно відзначити, що згідно з системним методом, який застосовується щодо дослідження складних систем, зокрема якою є система домогосподарства, чинники формуються лише конкретними елементами інших систем, які мають підсистему управління. У цьому випадку на доходи домогосподарства мають вплив юридичні акти (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства тощо), дії господарюючих суб'єктів (рівень оплати праці, соціальні виплати), громадські організації (окремі види соціальної допомоги), виплата пенсій (Пенсійний фонд, а для окремих категорій громадян виплати із Державного бюджету), державні соціальні фонди (житлові субсидії, допомоги матерям, інвалідам, при тимчасовому або постійному захворюванні), окремі громадяни (грошові взаємовідносини).

Цей перелік чинників можна доповнювати або змінювати залежно від конкретного регіону, соціального статусу, віку тощо.

Необхідно відзначити, що між доходами і витратами домогосподарств із врахуванням перерозподільних процесів через механізм податків та зборів, існує тісний взаємозв'язок. Так, від рівня мінімальної заробітної плати багато в чому залежать тарифні ставки та оклади інших працівників, зокрема бюджетної сфери. Перерозподіляючись через механізм оподаткування доходів фізичних осіб, окремі соціальні верстви населення мають можливість отримувати визначений рівень соціальних виплат.

Проаналізуємо динаміку доходів і витрат домогосподарств за останній період протягом 2004– 2006 рр. (табл. 1).

Як свідчать дані табл. 1, у структурі доходів населення переважає заробітна плата – 42,7 % у 2004 р.; 42,1 % у 2005 р. та 42,7 % у 2006 р. А у структурі витрат – придбання товарів та послуг: 80,8 % у 2004 р.; 80,4 % у 2005 р. та 79,9 % у 2006 р.

Водночас певні коливання у структурі соціальних допомог та інших одержаних поточних трансфертів зумовили окремі коливання питомої ваги цих виплат у загальному показникові доходів населення. Так, у 2004 р. ці виплати становили 38,2 % у загальному обсязі доходів; у 2005 р. – 39,7 %; у 2006 р. – 38,8 %.

На відмінності у цих показниках вплинули не лише чинники збільшення загального рівня доходів населення, але і рівень виплат, які у ці періоди формували уряди В. Януковича, Ю. Тимошенко, Ю. Єханурова. Також необхідно відзначити стійку тенденцію до зменшення питомої ваги прибутку та змішаного доходу: 16,0 % у 2004р, 15,3 % у 2005 р., 15,1 % у 2006 р. Поверхневий аналіз окремо лише цього показника не відображає реальної ситуації у підприємництві, зокрема у сфері малого бізнесу, якщо враховувати, що рівень тінізації цієї сфери за певними оцінками фахівців сягає 70 %.

Проаналізуємо доходи та витрати населення в перезрізі регіонів протягом 2004–2005 рр. (табл. 2).

Аналізуючи наведені дані з табл. 2, можна виявити такі тенденції:

- домінантність у формуванні наявного доходу належить чотирьом регіонам: Донецькій, Дніпропетровській, Харківській областям та м. Києву, жителі яких отримують більше третини усіх доходів в Україні;

- якщо визначити чотири регіони, де обсяги доходів мінімальні, зокрема: Чернівецьку, Тернопільську, Волинську та Кіровоградську області, які орієнтовно зіставлені за територією з попередніми регіонами, то можна констатувати, що їх питома вага є стабільною протягом 2004– 2005 рр. – 7,3 %;

- у розрахунку на одну особу по доходах і витратах перше місце займає м. Київ. Варто зазначити, що саме м. Київ у 2005 р. по доходах на одну особу (10,52 тис. грн.) більше ніж у два рази перевищує доходи всієї Тернопільської області (4,70 тис. грн.) щодо витрат, то їх відмінність становила більше ніж чотири рази (19,06 тис. грн. у м. Києві та 4.42 тис грн. у Тернопільській області);

- якщо у наявному доході щодо однієї особи перше місце у досліджуваному періоді займає м. Київ, а останнє – Закарпатська область, то по витратах на останньому місці у 2004 р. перебувала Тернопільська область, а у 2005 р. – Закарпатська.

Такі тенденції дають змогу дійти висновку щодо складних соціально-економічних процесів у країні, які зумовлені недосконалістю проведення економічних реформ, значна чисельність жителів України, які працюють за межами України, різними змінами у соціальній політиці, яка проводилась окремими урядами та тінізацією економіки тощо.

Для якіснішого аналізу щодо з'ясування відмінностей у доходах та витратах домогосподарств звернімось до характеристики якості оцінки середньомісячного значення показника "грошові доходи” та "грошові витрати” за 2004 р..

Як свідчить аналіз даних табл. 3, є відмінності у доходах і витратах. Так, перевищення грошових доходів домогосподарств найбільш вагомого регіону – Центрального, на 41,5 % перевищує найменш дохідний – Поліський, а по витратах перевищує на 49,96 %.. Зважаючи на певні відмінності щодо доходів і витрат населення, запропоновані такі вектори державної політики у сфері фінансів домогосподарств.

Реалізація цих заходів за їх відповідного організаційного забезпечення дасть змогу впорядкувати структуру доходів і витрат домогосподарств та зменшити певні соціальні суперечності.

Доходи і витрати домогосподарств відіграють надзвичайно важливу роль у суспільній системі України, вагомо впливають на усі процеси соціально-економічного розвитку. До сьогодні в Україні державне регулювання у сфері доходів і витрат населення відбувалось хаотично, без належного теоретико-методологічного обґрунтування, що призвело до значного розшарування у перезрізі регіонів і формує підвалини для соціальних суперечностей.

Беручи до уваги ці аргументи, доцільно проводити наукові дослідження з цієї проблематики.

Використана література:

1. Рудая М. І. Податкові відносини домогосподарств як специфічного сектору економічної системи держави / Економічний вісник Донбасу № 3 (21), 2010, с.69-73

2. Кізима Т.О. Доходи домогосподарств: інтерпретація сутності та проблеми детінізації

3. Гордієнко Л.А. Регіональна специфіка доходів і витрат домогосподарства





Реферат на тему: Доходи, витрати та податкові відносини домогосподарств (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.