Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Дохід фірми та взаємозв'язок між видами доходів фірми (курсова робота)

1. Фірма та мета її діяльності.

Уданий час фірма є агентом будь-якої ринкової економіки та організаційно-економічною і правовою структурою підприємницької діяльності.У сучасній світовій економіці існує близько 40 млн. фірм, із яких приблизно половина припадає на США.

Протягом останніх кількасот років фірма була вагомим інструментом реалізації економічного та соціального прогресу. Фірма розвивається тоді, коли є сприятливі умови: недоторканість приватної власності тасвобода особи.

Інститут фірми постав, згідно з теорією А.Сміта, тому, що свобода кожної людини діяти у своїх економічних інтересах забезпечує завдяки "невидимій руці” ринку максимальну вигоду для усього суспільства.

Фірма є місцем прикладання землі, праці, капіталу і підприємницького хисту. Вона концентрує та реалізує практично всі економічні інтереси, які виникають у національному господарстві. Фірма генерує і виробляє як пропозицію товарів і послуг, так і попит на них. Вона розвиває соціальну інфраструктуру, створює робочі місця (у приватному і державних секторах), забезпечує доходи на фактори виробництва, виробляє національне багацтво тощо.

Фірми намагаються задовольнити безмежні потреби людей і суспільства та раціонально використати їхні обмежині ресурси. Одні фірми досягають у своїй діяльності середньої ефективності і виживають та процвітають, інші – банкрутують та вимирають. У ринковій економіці безперервно зникають старі фірми і з”являються нові. Утакий спосіб реалізується центральна економічна проблема суспільства: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?

У відчизняному законодавстві не використовується поняття "фірма”, яке прийняте у міжнародній практиці.У Цивільному кодексі України використовується термін "підприємство”,однак поняття "фірма” і "підприємство” незавжди збігаються.

Згідно з теорією, підприємство – це економічна одиниця, в якій поєднюються фактори виробництва. Нерідко до складу фірми входить одне, кілька або багато підприємств. Якщо фірма має одне підприємство, то поняття фірми і підприємства збігаються. Усучасній економіці більшість фірм мають одне підприємство. Поряд із цим також достатньо фірм, що володіють кількома або навіть багатьма підприємствами.

Фірма, що володіє кількома підприємствами, які виробляють обнакову продукцію, є фірмою з горизонтальною структурою. Всі підприємства цієї фірми мають майже однаковий вигляд і виконують подібні функції на товарному ринку. Проте фірма може володіти і управляти кількома підприємствами, кожне з яких здійснює свою стадію, відмінну від інших стадій виробництва. Фірма, що об”єднює такі підприємства, називається фірмою з вертикальною структурою.

Існують фірми – конгломерати. Конгломерат – це фірма, яка виробляє асортимент різних товарів і послуг для продажу на ринку. Якщо фірма виробляє, скажімо папір, цукор, фарби, запчастини тощо, то її можна назвати конгломератом.

Загалом на ринку є широке розмаїття фірм. З обного боку гіганти, що захоплюють більшу частину ринку для своїх продуктів; з іншого боку – дуже багато дрібних фірм, котрі виробляють незначний обсяг продукції та володіють мізерною часткою ринку для реалізації свого продукту.

В Україні широке використання терміна "підприємство” пояснюється тим, що протягом тривалого часу в умовах безроздільного панування державної форми власності та відсутності економіної відповідальності для міністерств і відомств було більш доцільним створення спеціалізованих господарських одиниць. Держплан, Держпостач, Держкомцін та інші державні інституції воліли управляти підприємствами, у яких не виникало потреби урізноманітнювати свою діяльність.

[1] Не випадково в Україні у 70-80 ті роки під фірмою розуміли об”єднання підприємств (виробниче об”єднання) переважно однієї галузі промисловості, що були пов”язані між собою послідовністю технологічних процесів для виробництва однорідних виробів. Наприклад, фірми "Прогрес”, "Промінь”, "Весна”, "Світанок” та інші – це фірми з вертикальною структурою. Фірма "Світоч” володіє ікерує кількома десятками однаковихмагазинів, які в різних містах України продають фірмові товари (солодощі).

В умовах ринкової економіки через фірми громадяни здійснюють підприємницьку діяльність, яка є самостійною, ризикованою, націленою на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, надання послуг тощо. Фірми, не маючи гарантій для успіху у виробництві одного виду товару чи послуги, диверсифікують свою діяльність, тобто проникають в інші сфери й галузі виробництва.

Більшість фірм державного чи приватного сектора мають місію, цілі й завдання.

Місія фірми – це основні принципи філософії фірми, її ключові переконання і система цінностей. Місія фірми має бути вдало сформульованою і розрекламованою.

За приклади місії фірми можуть бути: "Нічого неможливого немає”; "Глобалізація або смерть”; "Вимогам замовника – основна увага”; "Працювати в ім'я кращого життя, кращого світу для всіх” тощо. Місія фірми – кредо її економічної політики.

Формулювання місії фірми завжди було символом лідерства і частше зазнавало змін, коли призначали нових менеджерів, а не коли істотно змінювалось економічне середовище.

Мета фірми – це сформульоване положення, яке показує загальний напрямок, у якому фірма прагне проводити свою політику. Приклади мети фірми: "Покращити наше фінансове становище і відмовитися від другорядних видів бізнесу”; "Провести реорганізацію і змістити акцент із виробничої на збутову діяльність” та ін.

Завдання фірми – сформульована конкретна кількісна ціль, якої фірма прагне досягти за певний період часу.

Приклади завдання фірми: "За два роки досягти 10- відсоткової норми прибутку від торгівлі”; "У наступні три роки зберегти незмінними обсяги інвестицій у реальних цінах”; "За пів року фірма має збільшити на 3% свою частку на ринку та ін. Формування завдань є корисним для підвищення продуктивності роботи фірми.

2. Суть і види доходу фірми

2.1 Дохід фірми. Загальний дохід.

Теорія фірми грунтується на принципі максимізації прибутку, тобто максимізації різниці між доходами і витратами. Витрати виробництва фірми проаналізовано у попередньому розділі. Тут ми з'ясуємо суть і види доходів на основі широкого використання графічних моделей аналізу.

Дохід, або виторг, – це певна сума грошей, яка надходить від продажу фірмою певної кількості благ (товарів і послуг). Мікроекономіка виділяє три види доходу: середній, граничний, загальний. Розглянемо кожен із них окремо.

Загальний дохід – це ціна товару, помножена на кількість проданого товару: TR = AR · Q.

Оскільки AR = Р, то TR = P-Q .

Графічно TR – це площа чотирикутника над відповідним випуском продукції (рис.2.1)


 

Рис. 2.1

2.2 Середній дохід.

Теорія попиту стверджує, що кількість продукції, яку хоче придбати споживач, є функцією його ціпи. Крива попиту показує, скільки може заплатити споживач за ріпні кількості продукту.

Ціна на кривій попиту є ціною за бажану одиницю всієї кількості. Вона показує, скільки споживач може заплатити за кожну одиницю виробленого продукту. Стосовно виробника ціна покупця є тим доходом, що очікується продавцем від кожної проданої одиниці випущеної продукції.

1Дохід – це гроші, які продавець сподівається одержати за продану одиницю виробленої продукції. Крива попиту є середнім планом доходу виробника. Boна показує виробнику, скільки доходу він може отримати за продану одиницю із загального випуску продукції.

Крива попиту на продукцію фірми є водночас кривою доходу. Те, що виступає ціною за одиницю продукції для покупця, є доходом від одиниці продукції, або середнім доходом, для продавця. Сказати, що покупець мусить заплатити ціну в 2 гри. за одиницю товару, – те саме, що сказати: дохід від одиниці продукції, або середній дохід, отриманий продавцем, дорівнює 2 грн.

Ціна і середній дохід – це одне й те саме.

AR = Р,

де Р – ціна товару, AR – середній дохід.

2.3 Граничний дохід.

Граничний дохід – це зміна загального доходу, пов'язана зі зміною проданої кількості продукції. MR – це додатковий дохід, отриманий виробником унаслідок падіння ціпи і продажу додаткової кількості одиниць продукції Q (табл. 1).

Граничний дохід розраховують за формулою: , де - зміна загального доходу, – зміна кількості проданої продукції.

[2]Таблиця 2.1

Розрахунок загального, середнього і граничного доходу

(дані умовні), грн.

Ціна одиниці продукції,

Р

Кількість проданого товару, одиниці.

Q

Загальний дохід.

TR

Граничний дохід,

MR

Середній дохід,

AR

6

0

0

-

-

5

1

5

5

5

4

2

8

3

4

3

3

9

1

3

2

4

8

-1

2

1

5

5

-3

1

З таблиці 1 видно, що загальний дохід є нульовим, якщо продається нуль одиниць товару. Перша продана одиниця збільшує загальний дохід з нуля до 5. Граничний дохід – збільшення загального доходу, що є результатом продажу першої одиниці продукції, – становить 5. Третя продана одиниця збільшує TR з 8 до 9, тобто граничний дохід дорівнює 1. Четверта продана одиниця за ціною 2 грн. зменшує загальний дохід і тому MR = -1.

Найбільший TR дають 3 продані одиниці товару, а оптимальною ціною є ціна 3 грн. за одиницю.

Отже, залежно від попиту або середнього доходу фірми формується загальний дохід.

3. Моделювання взаємозв'язку між видами доходів фірми.

3.1 Середній і граничний дохід.

Якщо AR, або крива попиту, є лінійною і нахиленою вниз, тоді крива MR буде також лінійною і нахиленою вниз. З табл. 1 видно, що фірма має справу з такою кривою попиту:
Q = G - Р, або Р = 6 – Q.

Рис. 3.1

Тоді AR = 6 - Q, бо Р = AR..

або MR = 6 – 2Q

[3]Обидві криві (AR і МR) виходять з однієї точки на вертикальній осі (осі ціни). Але нахил кривої MR є вдвоє більшим, ніж нахил кривої AR. Це може бути підтверджено геометрично (рис.3.1).

Отже, якщо крива AR є лінійною і нахиленою вниз, тоді можна зобразити і відповідну криву MR. Починаємо будувати криву MR з точки на осі ціни, яку перетинає AR, і ведемо її до тієї кількості Q на другій осі, яка є вдвоє меншою, ніж та, що знаходиться на перетині з кривою AR (OQ* = 2 . OQ1).

Нахил MR = 2 · нахил AR. З функції AR = 6 - Q і MR = 6 - 2Q видно, що нахил AR = -1, a MR = -2.

З рис. 2 видно також, що ціна товару (AR) більша за MR, тому що всі одиниці продаються за одною ціною. Щоб збільшити збут на 1 одиницю товару, ціна має впасти, і вся продана продукція приноситиме менше доходу. Якщо випуск продукції збільшиться з 1 до 2 одиниць, то ціна знижується до 4 грн., а граничний дохід – до 3 грн.

3.2 Загальний і граничний дохід.

Граничний дохід може бути додатним, нульовим і від'ємним (рис. 3.2).

Якщо падіння ціни і зростання продажу збільшує TR, тоді MR є додатним. TR зростає невисокими темпами, бо MR є спадним.

Якщо падіння ціни і зростання продажу зменшує TR, тоді MR є від'ємним і TR спадає високими темпами.

Рис. 3.2

[4]Якщо зміна ціни не змінює TR, тоді MR є нульовим, a TR досягає максимуму і не може збільшуватися внаслідок падіння ціни.

МR дорівнює нахилу кривої TR за певного рівня виробництва

TR = 0, коли AR = Р = 0. TR є максимальним у точці В, коли MR = 0 і AR знаходиться в серединній точці. Щоб максимізувати дохід, виробнику потрібно продати продукції в кількості OQ1 за ціною ОР1 і отримати дохід ОР1 OQ1 – заштрихований чотирикутник. Це завжди виникатиме в серединній точці лінії AR (кривої попиту) і при MR = 0 (рис. 3.3).

Рис 3.3

3.3 Крива загального доходу і точкова еластичність.

Загальний дохід може збільшуватися або зменшуватися залежно від еластичності попиту. TR є максимальним на тому рівні Q, який відповідає серединній

Рис. 3.4


точці кривої AR. Еластичність попиту (Ed) на цьому рівні дорівнює 1; отже, там, де Ed = 1, TR досягає максимуму.

Якщо Ed < 1, тобто попит є нееластичним, тоді TR спадає, MR < 0, a AR знаходиться нижче від серединної точки.

Якщо Еd > 1 (попит еластичний), тоді TR зростає, MR > 0, a AR знаходиться вище від серединної точки (рис 3.4).

3.4 Крива загального доходу і середній дохід.

Якщо продано OQ1 одиниць продукції (точка А на кривій TR), тоді TR - ОР (рис. 3.5).

Можна провести промінь від початку координат через точку А і отримати кут . Тоді

tg – нахил променя, що проходить від початку координат через точку А на кривій TR.

Рис. 3.5

Візьмемо точку В на кривій TR. Вона означає, що продано OQ2 одиниць продукції, a TR = О1

Чим менший кут, тим менший тангенс кута. Чим менший тангенс кута, тим менший AR · AR спадає тоді, коли продана кількість одиниць продукції зростає.

За розмірами доходу компанії можна судити про масштаби її комерційної діяльності. Американський журнал "Форчун" виділив за цим показником у 1993 р. 15 найбільших компаній світу.

1. "Дженерал моторз" (СІ1ІА).

2. "Форд" (СШЛ).

3. "Ексон" (США).

4. "Роял Датч Шелл" (Великобританія і Шдорлпнди).

5. "Тойота" (Японія).

6. "Хутачі" (Японія).

7. "Аи-БІ-ЕМ" (СШЛ).

8. "Мацушіта електрик" (Японія).

9. "Дженерал електрик" (США).

10. "Даймлер Бенц" (ФРН).

11. "Мобіл" (США).

12. "Нісан" (Японія).

13. "Брітіш петролеум" (Великобританія).

14. "Самсунг" (Південна Корея).

15. "Філіп Морріс" (США).

[5]Цей журнал опублікував також дані про дохід провідних галузей промисловості в розрахунку на кожного зайнятого в них працівника.

На першому місці – нафтопереробна промисловість (654939 дол.), далі йдуть нафтодобування (330879 дол.), хімічна промисловість (242783 дол.), виробництво напоїв (233127 дол.), тютюново промисловість (229372 дол.).

Якщо врахувати, що в середньому на робітника світової індустрії припадає 174469 дол. доходу, то названі вище п'ять галузей є, безумовно, високодоходними.

Однак виявляється, що поняття "високодоходпа галузь чи фірма" і "високоприбуткова галузь чи фірма" не однакові.

4. Прибуток як кінцевий результат діяльності фірми

4.1Прибуток його природа і стимулююча роль

В умовах ринкової економіки прибуток трактується з різних позицій. Якщо для бухгалтерів прибуток — це те, що залишається від загальної виручки підприємства після оплати окремим особам та іншим підприємствам вартості матеріалів, капіталу і праці, використаних даним підприємством, то для економіста таке трактування надто широке і не зовсім чітке. Складність полягає в тому, що таке трактування прибутку виключає тільки явні витрати, тобто платежі підприємства зовнішнім постачальникам. Але ігноруються економічні (приховані) витрати, тобто платежі за аналогічні ресурси, якими володіє сама фірма або сама їх використовує. Тобто таке тлумачення прибутку виключає економічні витрати на заробітну плату, ренту і позичковий відсоток.

Економічний, або чистий, прибуток — це те, що залишається після вирахування всіх витрат втрачених можливостей — явних і прихованих витрат на заробітну плату, ренту і позичковий відсоток, і, крім того, нормального прибутку — із загального доходу підприємства. Економічний прибуток може бути або позитивним, або негативним (втрати). Отже, визначення прибутку, сформульовані економістом і бухгалтером, співпадають лише в тому випадку, коли бухгалтер включає як явні, так і приховані витрати в сукупні витрати. Економічний прибуток лише залишок від загального доходу після вирахування всіх витрат.

Економіст розглядає прибуток як винагороду за підприємницький талант. підприємницький дохід називається нормальним прибутком. Де той мінімальний доход, необхідний для утримання підприємця в якійсь певній сфері виробництва. За визна­ченням, виплата такого нормального прибутку належить до витрат.

Однак відомо, що загальний доход підприємства може перевищувати його загальні витрати (явні і приховані, включаючи нормальний прибуток). Це перевищення, або надлишок, доходу і є економічний, або чистий, прибуток. Саме цей залишок — який не є витратами, оскільки він перевищує нормальний прибуток, необхідний для утри­мання підприємця в галузі,— дістається підприємцю.

В економічній літературі зустрічаються найрізно­манітніші трактування економічного прибутку. Пояснен­ня більшості економістів зводяться до того, що цей надли­шок утворюється в результаті ризику підприємця, що функціонує в динамічній і, відповідно, невизначеній си­туації або займається інноваційною діяльністю, а також завдяки можливому заволодінню монопольною владою. Відомо, що представники марксистської економічної те­орії всі види прибутку підприємців, які використовують найману робочу силу, розглядають як результат безплат­ного привласнення чужої праці (експлуатації).

Припускається, що в умовах конкурентної, статичної економіки чистий прибуток дорівнює нулю. Під статичною економікою розуміється економіка, в якій всі основні дані — пропозиція ресурсів, технічні знання і смаки спо­живачів — постійні і незмінні. Статична економіка — це економіка, що не піддасться змінам, в якій всі показники затрат і дані про пропозицію ресурсів, з одного боку, а також дані про попит і доход — з іншого, постійні. За заданого статичного характеру цих даних економічне майбутнє цілком піддасться передбаченню, тобто еко­номічної невизначеності немає.

Наслідки політики щодо цін і виробництва цілком пе­редбачливі. Більше того, статичний характер такого сус­пільства перешкоджає будь-якому виду інноваційної зміни. В умовах чистої конкуренції будь-який чистий прибу­ток (позитивний чи негативний), який міг би існувати спочатку в різних галузях, зникатиме із збільшенням чи зменшенням підприємств у тривалому періоді. Тому витрати — як явні, так і приховані — будуть повністю відшкодовуватися в довгостроковому періоді, не залишаючи ніякого лишку у вигляді чистого прибутку.

Економісти визнають, що джерелом економічного прибутку, відмінного від управлінських, інноваційних і ризикових функцій підприємців, є також наявність певного ступеня економічної влади. Оскільки в динамічній економіці майбутнє важко передбачити, то підприємець змушений йти на ризик. Отже, прибуток можна розглядати частково як винагороду за цей ризик. Пов'язуючи чистий прибуток з невизначеністю і ризиком, важко розмежувати застрахований і незастрахований ризик. Деякі види ризику — наприклад, ризик пожежі, повені, крадіжок, нещасного випадку з робітниками — можна обчислити в тому розумінні, що страхові компанії можуть досить точно передбачити середнє число подібних нещасних випадків. Але цей ризик можна застрахувати. Підприємстві можуть уникнути нещасних випадків або вжити пенні заходи для їхнього попередження, витративши частку грошей на страхові внески. Та саме незастрахований ризик є потенційним джерелом економічного прибутку.

Часом незастрахований ризик виникає внаслідок непередбачених змін загальної економічної кон'юнктури, або, точніше, в результаті економічного циклу. Процвітання приносить значні прибутки більшості підприємств, а застій супроводжується великими втратами. Крім того, зміни споживчих смаків, пропозиції ресурсів постійно відбиваються на доходах і витратах як окремих підприємств, так і галузей, зумовлюючи зміни структури ділових кіл оскільки деякі галузі розширюють виробництво, а деякі навпаки, скорочують виробництво. Зміни державної політики впливають як на те, так і на інше. Відповідна фінансово-бюджетна і кредитно-грошова державна політика можуть протидіяти економічному спаду.

Винятково важливою рисою динамічного ринку є новації, пов'язані з ініціативою підприємця. Підприємці і робітники свідомо впроваджують нові методи виробництва розподілу, щоб знизити витрати, і освоюють нові її

продукції, щоб збільшити свій доход. Підприємець послідовно домагається зміни співвідношення існуючих витрат і виручки в надії отримати великий прибуток.

В усьому цьому чимало невизначеності і ризику. Незважаючи на те, що успішно діючі підприємства проводять дослідження ринку, виробництво нових продуктів або модифікація існуючих можуть виявитися економічно немож­ливими. І не можна з упевненістю сказати, чи допоможе новий верстат зменшити витрати, коли він іще тільки проектується. Інновації, цілеспрямовано здійснювані під­приємцями, породжують таку ж непевність, як і ті зміни економічної кон'юнктури, що відбуваються незалежно від конкретного підприємства. У певному розумінні інновації як джерело прибутку—це просто особливий випадок ризику.

Інноваційний прибуток в умовах конкуренції і від­сутності законів про патенти буде тимчасовим. Конкуру­ючі підприємства успішно перейматимуть інновації, зво­дячи тим самим нанівець весь економічний прибуток. Проте інноваційний прибуток може існувати в прогре­сивній економіці завжди, оскільки нові успішні інновації заміняють застарілі моделі, прибуток від яких зведений нанівець конкуренцією.

Нарешті, джерелом економічного прибутку є існування монополії. Завдяки здатності обмежувати випуск продук­ції і не допускати конкурентів монополіст може постійно вилучати економічний прибуток за умови, що попит тісно пов'язаний з витратами. Такий прибуток обумовлений здатністю монополіста обмежувати виробництво продук­ції і впливати на ціну продукту на свою користь.

Існує як причинний взаємозв'язок, так і відчутна відмінність між невизначеністю, з одного боку, і моно­полією, з іншого, як джерелами прибутку. Причинний взаємозв'язок виявляється в тому, що підприємець може зменшити невизначеність або в крайньому разі пом'як­шити її наслідки шляхом досягнення монопольної влади. Конкуруюче підприємство постійно відчуває вплив рин­ку; монополіст, одначе, може до певної міри контролюва­ти ринок і, відповідно, компенсувати або потенційно мінімізувати негативний вплив невизначеності. Більше то­го, інновація — важливе джерело монопольної влади. Можна згодитись на короткострокову невизначеність, пов'язану з введенням нової техніки або нової продукції, щоб досягти певного ступеня монопольної влади[6].

Відчутна відмінність прибутку, отриманого в резуль­таті невизначеності і монопольної влади, пов'язана з тим, чи є ці два джерела прибутку соціально необхідними. Взяти на себе ризик в умовах динамічної і невизначеної економічної кон'юнктури і впровадити інновації — це соціально необхідні функції. Разом з тим, соціальна не­обхідність монопольного прибутку дуже сумнівна. Монопольний прибуток звично грунтується на скороченні обсягів виробництва, на зверх конкурентних цінах і не­раціональному розподілі ресурсів.

В умовах ринкової економіки прибуток виступає як первісний двигун, або генератор, виробничого процесу. Саме прибуток спонукає підприємство здійснювати нововведення, що стимулює інвестиції, загальний випуск продукції і зайнятість. Нововведення є основним чинником економічного зростання, і саме гонитва за прибутком лежить и основі більшості нововведень.

Прибуток також ефективніше виконує завдання розподілу ресурсів поміж альтернативними видами виробництва. Поява економічного прибутку стає сигналом про те, що суспільство бажає розширення даної конкретної галузі, фактично ж винагорода у вигляді прибутку є не тільки стимулом до розширення галузі; вона також виступає як фінансовий засіб, з допомогою якого підприємства галузі можуть нарощувати свої виробничі потужності.

З другого боку, втрати сигналізують про бажання суспільства скорочувати неефективні галузі; втрати «карають» підприємства, яким не пощастило пристосувати свою виробничу діяльність до випуску тих товарів і на данин тих послуг, яким віддають перевагу споживачі. Це не означає, що прибуток і втрати приводять до розподілу ресурсів, раз і назавжди орієнтованого на ті переваги, що надають споживачі.

4.2.Різні концепції прибутку

Економісти використовують термін «прибуток» для позначення різниці між доходом фірми і її витратами (рис.3). В економічній теорії і госпо­дарській практиці розрізняють економічний прибу­ток, бухгалтерський і нормальний прибуток. Роз­глянемо суть кожного.

Економічний прибуток — [7]це різниця між за­гальним доходом і загальними витратами фірми — явними і неявними.

ЕР = TR - ТС, де ЕР — економічний прибуток;

ТС - EC + 1С, де EC — явні витрати; IС — неявні витрати.

Бухгалтерський прибуток — це різниця між загальним доходом і явними витратами (рис.3). Економісти називають такий прибуток бухгалтерсь­ким або розрахунковим, тому що при його обчислен­ні враховуються тільки явні (грошові) платежі, які фіксуються у бухгалтерській звітності фірми.

АcР = ТС - EC, де АcР — бухгалтерський прибуток.

Нормальний прибуток — це той мінімальний дохід, який повинен заробити підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжу­вати діяльність. Це, як підкреслюють К. Макконел і С. Брю, — плата за виконання підприєм­ницьких функцій. Таке тлумачення поняття «нор­мальний прибуток» є одним із можливих.

Коли фірма отримує нульовий економічний прибуток, то вона покриває всі свої витрати — і явні, і неявні. Отже, фірма із ЕР = 0 є такою, що отри­мала нормальний прибуток (NP), який є грошовою сумою, що покриває частину неявних витрат. Коли фірма не може повністю покрити економічні витра­ти і отримує менше ніж нормальний прибуток, то її власники будуть прагнути отримати більше за кра­щого альтернативного використання ресурсів поза межами власної фірми.

Нормальний прибуток повинен бути достатньо високим, щоб існуючі фірми залишались у цій га­лузі, і достатньо низьким, щоб нові фірми не вхо­дили в цю галузь.

Отже, NP — є частиною загальних економіч­них витрат фірми. Його відносять до неявних ви­трат. Будь-які надходження прибутку понад загаль­ні економічні витрати відображають економічний або чистий прибуток. Економічний прибуток не вхо­дить у витрати, тому що це дохід, отриманий понад загальні витрати фірми.

ЗАГАЛЬНИЙ ДОХІД = Економічні прибуток + Економічні витрати =явні + неявні витрати, включаючи нормальний прибуток або

ЗАГАЛЬНИЙ ДОХІД = Бухгалтерський прибуток + Бухгалтерські ви­грати = явні витрати

Приклад 1. Нехай власник використовує у своїй фірмі тільки власний основний капітал (наприклад, обладнання). Ринкова ціна цього об­ладнання дорівнює 100 000 гривень. Якщо власник відмовився від можливості заробити 10% річних, вклавши ці гроші в інше місце, нормальний прибу­ток (нормальний дохід на капітал) буде 10 000 гри­вень на рік. Бухгалтер включить цю суму у річний розрахунковий прибуток. Економіст буде стверджу­вати, що коли фірма має прибуток лише в 10 000 гривень, то вона тільки зводить кінці з кінцями, оскільки загальні витрати рівні загальному доходу (TR = ТС) 10 000 гривень бухгалтерського прибутку у цьому випадку становлять нормальний прибуток.

Приклад 2. Фірма отримала загальний дохід у 50 000 гривень. Явні грошові витрати (зар­плата найманих робітників і вартість придбаної си­ровини і матеріалів) склали З0 000 гривень. Зали­шок у сумі 20 000 гривень — це бухгалтерський прибуток. Власник фірми раніше працював найма­ним робітником і отримував на рік 10 000 гривень. Це неявні витрати. Для початку власного діла він використав 20 000 гривень своїх заощаджень в якості первісного капіталу. Між тим він міг їх по­класти в банк, де отримував би 10% доходу, що становить 2 000 гривень на рік. Ці 2 000 гривень — неявні альтернативні витрати капіталу, вкладеного у фірму (нормальний прибуток) або, інакше кажу­чи, — це нормальний дохід на капітал, необхід­ний для того, щоб залучити капітал саме сюди, а не в інший проект.

Якщо від загального доходу відрахувати явні (грошові) і неявні витрати, включаючи нормальний прибуток, то залишиться економічний прибуток у сумі 8 000 гривень.

Цей приклад (табл. 4.1) ілюструє поняття еко­номічного, бухгалтерського і нормального прибутку.

 

Таблиця 4.1

Розрахунок бухгалтерського та економічного прибутку

Загальний дохід: 50 000 гривень

за мінусом явних витрат:

зарплата і оклади 20 000 гривень

вартість сировини і матеріалів 10 000 гривень 

Отримуємо бухгалтерського

прибутку 20 000 гривень

за мінусом явних витрат:

втрачена зарплата 10 000 гривень

альтернативні витрати капіталу

(нормальний прибуток) 2000 гривень

Отримуємо економічного

прибутку 8 000 гривень

4.3. Два підходи до максимізація прибутку.

Метод порівняння загального виторгу і загальних витрат.

[8]Задача максимізації прибутку може бути розв'язана в аналі­тичному, табличному і графічно­му вигляді в залежності від фор­ми завдання функцій виручки R (Q.) та вартості С(Q). Якщо маємо графічну форму — криві ТR і ТС, — тоді прибуток для будь-якого значення Q, (горизонтальної координати) графічно визначається як різниця вертикаль­них координат цих кривих. У підсумку матимемо криву прибут­ку. При малих обся­гах випуску (до Qa) фірма матиме збитки, при обсягах випуску в діапазоні від (Qa до Qb) — прибутки. Максимальний прибуток досягається при Q =Qe, а при обсягах випу­ску більших за Qa фірма знову ма­тиме збитки.

Ми вже знаємо що економічний прибуток фірми є різницею між загальною виручкою та загальними витратами : ЕР = ТR – ТС.

Економічний прибуток може бути додатним, від'ємним і рівним нулю. Якщо ТR > ТС, то фірма має прибуток (ЕР > 0). Якщо ТR = ТС, то економічного прибутку фірма не має (ЕР = 0). Якщо ТR < ТС, то фірма несе збитки (негативний економічний прибуток) (ЕР < 0).

Розглянемо фірму , яка виробляє цукор. Для цієї фірми побудуємо криві ТС і TR та розмістимо їх на одному рисунку (рис. 3), оскільки і ТС, і TR виражені у гривнях.

Проаналізуємо співвідношення ТС і TR. На проміжку 0 і Q1 внаслідок того, що ТR < ТС, економічний прибуток є відємним (-ЕР).

В точці А маємо нульовий економічний прибуток (ЕР=0). Нульовий ЕР досягається за обсягу виробництва Q1.

 


Рис. 4.1. Максимізація ЕР методом порівняння TR і ТС.

 

На проміжку від Q1, до Q3 ЕР > 0.

В точці В (рівень виробництва Q3) ЕР знову дорівнює нулю, внаслідок того, що TR = ТС.

Рівень Q3 є граничним. Поза ним фірма має ЕР < 0, тобто збитки на всіх рівнях виробництва вище Q3. Геометрично ЕР є відстанню по вертикалі на будь якому рівні Q між TR і ТС.

Оскільки від Q1 до Q3 TR є більший за ТС і ЕР є додатним, то фірма буде діяти в межах рівня випуску продукції від Q1 до Q3.

Коли обсяг виробництва становить Q*, прибуток ЕР максимальний, бо відстань між TR і ТС (довжина відрізка DC) є найбільшою. Заувжте що нахили обох кривих TR і ТС відповідно у точках D і C однакові ( дотичні до цих точок є паралельні між собою ).

Отже, порівнявши TR і ТС, робимо висновок: найбільш прибутковим для фірми буде рівень випуску продукції Q*, це той рівень, за якого ЕР буде максимальним.

Метод порівняння граничного доходу і гра­ничних витрат.

Побудуємо для фірми, яка володіє цукроварнею, кривіі MR і МС. Розмістимо їх на од­ному графіку.


Рис. 4.2 Максимізація ЕР методом порівняння MR і. МС

З геометричної точки зору МС = ТС : Q — нахил кривої ТС, a MR = TR : Q — нахил кри­вої TR. Зауважте, що нахили кривих визначають точно за умови, що зміни в обсягу вирооництва є нескінченно малими.

[9] Загальним правилом для максимізації прибутку є те, що фірма отри­мує максималь­ний економіч­ний прибуток тоді, коли вона виробляє той рівень вироб­ництва (Q*), за якого MR = МС. Це правило є обо­в'язковим для всіх фірм, незалежно від того, доско­нало вони конкурентні чи ні.

Зверніть увагу, що МЕР = MR - МС або МЕР = ЕР:Q.

Геометричне для будь-якого обсягу виробницт­ва МЕР є нахилом кривої ЕР.

Проаналізуємо ці залежності.

1. Якщо MR = МС, то МЕР = 0. Це означає, що ніякого додаткового прибутку, що долучається до ЕР у результаті виробництва ще однієї додаткової одиниці продукції, немає. ЕР за даного рівня ви­робництва Q* є максимальним. Будь-який випуск нижче цього рівня означає, що фірма може наро­щувати випуск для збільшення прибутку, і навпаки.

2. Якщо MR > МС, то існує можливість отри­мати додатковий прибуток в результаті виробницт­ва додаткових одиниць продукції. Отже, збільшува­ти рівень виробництва продукції прибуткове.

3. Якщо МС > MR і обсяг виробництва цукру зростає, то виникають збитки: ЕР зменшується, роз­ширювати виробництво неприбуткове.

Що стосується нашої фірми, то ми бачимо: на проміжку від 0 до Q* MR > МС. Це означає, що кожна додаткова одиниця додає більше до TR, ніж до ТС. ЕР зростає, МЕР>0.

В точці Q* MR = MC, кожна додаткова одини­ця продукції додає щось як до TR, так і до ТС по­рівну.

МЕР = 0.

Поза рівнем виробництва Q* MC > MR і при виробленні додаткової одиниці більше додається до ТС, ніж до TR. МЕР < О, ЕР падає.

Отже, максимальний прибуток (ЕРmax) дося­гається тоді, коли додаткова одиниця випуску про­дукції не спричинятиме ні зростання, ні зменшен­ня ЕР: це можливе, коли обсяг виробництва стано­вить Q*.

Висновки

Прибуток - це різниця між валовим доходом і валовими витратами. Кожна фірма прагне до максимізації прибутку, що є її основною ціллю. Ріст прибутку можна забезпечити за рахунок збільшення загальної суми виручки, яка визначається як добуток ціни на кількість продукції: за рахунок зменшення витрат: за рахунок витіснення з ринку конкурентів.

При фіксованій ринковій ціні перед конкурентним виробником виникають три питання: чи варто виробляти? Якщо так, то яку кількість продукції? Який прибуток (чи збиток) буде отримано?

Виробляти слід якщо це принесе прибуток. Однак, слід враховувати наступне: в короткостроковому періоді частина валових витрат являється змінними витратами, решта – постійними; останні повинні покриватись «з кишені» фірми, навіть якщо фірма несе збитки, що дорівнюють її постійним витратам, або ж коли виробництво знаходиться на нульовому рівні. Тобто, якщо виробництво не принесе прибутку, воно може зменшити витрати, які несе фірма у разі ліквідації чи припинення виробництва.

Фірмі слід виробляти таку кількість пробукції, при якій вона максимізує прибутки. При розрахунках об'єму продукції, що буде вироблятись обов'язково потрібно враховувати закон спадної віддачі. З часом темп росту валових витрат стає меншим, так як фірма використовує свої постійні ресурси більш ефективно. Через деякий час валові витрати починають збільшуватись внаслідок надмірного використання обладнання.

Альтернативним підходом до визначення об'єму продукції фірми є порівняння граничного доходу і граничних витрат кожної наступної одиниці продукції. Будь – яку одиницю продукції, граничний дохід від якої перевищує її граничні витрати, слід виробляти. Адже кожна одиниця продукції приносить фірмі більше прибутку, ніж додається до витрат на її ивробництво.

На початкових стадіях виробництва, коли об'єм випуску відносно невеликий, граничний дохід майже завжди буде перевищувати граничні витрати. Проте на наступних стадіях виробництва, коли збільшиться об'єм випуску збільшаться граничні витрати, що можуть перевищити граничний дохід. Тому фірма буде мінімізувати свої збитки, виробляючи продукцію тоді, коли граничний дохід рівний граничним витратам. Цей принцип допускає, що фірма буде виробляти продукцію, включаючи можливість закриття. Вищезгаданий принцип є точним орієнтиром максимізації прибутку для всіх фірм, а не лише для чисто конкурентних.

Частиною вищезгаданого принципу є правило рівності ціни і граничних витрат, що максимізує прибутки чи мінімізує збитки. Проте це правило зустрічається тільки при чистій конкуренції.

На відміну від короткострокового періоду, довгостроковий період дає можливість внести певні зміни. Фірма має вдосталь часу щоб розширити виробництво, чи скоротити його.

Слід згадати також про економію, обумовлену ростом масштабу виробництва, тобто про ситуацію, коли витрати з ростом випуску. Економія виникає при зміні виробничих технологій і методів внутрішньої організації, її вдосконалення.

Джерелами економії є, по – перше людські фактори, а по – друге технологія. Крім того ріст фірми, ще не означає, що збільшуються рзміри окремих підприємств, тобто фірма економить на масштабах виробництва.

Отже, фірма отримує максимальний прибуток при найбільш раціональному використанні робочої сили, матеріалів, ідеї виробництва. Саме це стає основою підвищення її доходу. Фірма зможе проіснувати, якщо на товар, який вона пропонує, є попит: якщо фірма зможе виготовити товар, який задовільнить споживача; якщо фірма зможе продати товар за цінами не вищими ніж у конкурентів; якщо у фірмі є необхідний початковий капітал, для подальшого її розвитку та розрахунків з партнерами.

Список використаної літератури.

1. В.Базилевич та інші "Мікроекономіка” – Київ, 1998р.

2. М.І.Крупка та інші "Основи економічної теорії” – Львів: "ДІАЛОГ” 1997р.

3. В.І.Кириленко "Мікроекономіка” – Київ: "Таксон”, 1998р.

4. А.О.Задоя "Мікроекономіка” – Київ:”Знання”, 2000р.

5. О. Ястремський "Основи мікроекономіки” – Київ: "Знання ” , 1998р.

6. З. Ватаманюк "Економічна теорія” – Київ: "Альтернатива” , 2001р.

7. С.Будаговська "Мікроекономіка” – Київ: ОСНОВА, 1998р.

8. П.Самуельсон "Мікроекономіка” – Київ: ОСНОВА, 1998р.

9. Стасюк, Лех "Мікроекономіка” – Львів:ІДЛУ, 1997р.

10. Ніколенко "Основи економічної теорії” – Київ. 1997р.

11. Дзюбик С. Ривак О. Основи економічної теорії.-К.: Основи 1994р.


 


[1] З.Ватаманюк С.Панчишин Економічна теорія – Київ:”Альтернатива” 2001р. – ст.106.

1 З.Ватаманюк С.Панчишин Економічна теорія – Львів: Інтереко ст. 621-622, 1998 р.

[2] З.Ватаманюк С.Панчишин Економічна теорія – Львів: Інтереко ст. 623, 1998 р

[3] З.Ватаманюк С.Панчишин Економічна теорія – Львів: Інтереко ст. 623-624, 1998 р

[4] З.Ватаманюк С.Панчишин Економічна теорія – Львів: Інтереко ст. 624-625, 1998 р

[5] З.Ватаманюк С.Панчишин Економічна теорія – Львів: Інтереко ст. 624-625, 1998 р

[6] Дзюбик С. Ривак О. Основи економічної теорії.-К.: Основи 1994р. ст.-302-306

[7] М.І.Крупка Основи економічної теорії – Львів:”ДІАЛОГ” 1997р. – ст.196-109.

[8] М.І.Крупка Основи економічної теорії – Львів:”ДІАЛОГ” 1997р. – ст.202-203.

[9] М.І.Крупка Основи економічної теорії – Львів:”ДІАЛОГ” 1997р. – ст.203-205.





Реферат на тему: Дохід фірми та взаємозв'язок між видами доходів фірми (курсова робота)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.