Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Державне регулювання зайнятості населення та соціально-економічні аспекти зайнятості (реферат)

Зміст

1. Соціально-економічні аспекти зайнятості населення регіону

2. Державне регулювання зайнятості населення на макрорівні та на рівні регіону

3. Вплив кризових явищ на стан зайнятості населення

Використана література:

1. Соціально-економічні аспекти зайнятості населення регіону

Ключовим показником сталого економічного та соціального розвитку регіону є рівень зайнятості населення. В умовах ринкової економіки зайнятість населення визначає якість життя суспільства, всебічність розвитку та самореалізації особистості. Зайнятість населення – важливий фактор розвитку соціально-екомічної системи, необхідна умова її відтворення та життєдіяльності. Зайнятість як соціально-економічна категорія виражає сукупність відносин щодо участі людей у суспільному виробництві і пов'язана з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів на макро- та мікрорівнях. Розв'язання проблеми зайнятості є важливим завданням для економіки будь-якого типу та будь-якого розвитку.

Водночас як багатоаспектна та складна соціально-економічна категорія зайнятість населення пов'язана з комплексом економічних та соціальних законів. Соціальний зміст категорії зайнятості пов'язаний із тим, що вона визначається як діяльність людей, спрямована на задоволення особистих і суспільних потреб. Економічний зміст категорії зайнятості виражається як виробниче відношення, що полягає в залученні робочої сили до сукупної праці суспільства. Хоч слід мати на увазі, що і соціальні, і економічні характеристики зайнятості тісно взаємопов'язані.

Серед економічних категорій зайнятість виявляє найбільш тісний зв'язок із трудовим потенціалом та ринком праці. Загальнодержавний ринок праці є найбільш абстрагованим поняттям, реально існує ринок праці у межах регіону чи певної галузі економіки. Таким чином, найбільш актуальним є дослідження зайнятості саме в зазначених аспектах, зокрема, в регіональному.

Категорія зайнятості постійно перебуває у центрі уваги. Як зазначалось, наукове опрацювання проблеми зайнятості здійснюють в двох основних аспектах: соціальному та економічному. Економічні та соціальні аспекти зайнятості перебувають у сфері таких взаємодій, як конкуренція, кооперація, конфлікт. Кожній взаємодії передує соціальна дія – певні мотиви, що підкреслюють цілеспрямованість діяльності суб'єктів соціально-економічних процесів.

Соціальні аспекти зайнятості населення, окрім формування і розвитку особистості працівника, включають інші сторони суспільних відносин. Так, соціальний погляд на «зайнятість полягає в тому, що вона характеризує стан людини не тільки свідомої (homo sapiens), але і homo faber – людину, яка виробляє, homo economicns – економічну людину». В.І. Герасимчук розглядає соціальну функцію зайнятості у задоволенні потреб людини у праці, підприємництві, бізнесі, реалізації її особистих інтересів і творчого потенціалу, сприянні вертикальної мобільності і досягнення відповідного статусу. Зайнятість як «сукупність економічних відносин, пов'язаних з участю населення в усіх видах діяльності», розкриває економічний аспект категорії.

Б. Д. Бреєв зазначає, що зайнятість населення як економічна категорія нині розглядається як суспільне відношення не тільки щодо забезпечення населення робочими місцями (тобто з позиції виробництва і нагромадження), але й забезпечення людини необхідними засобами існування, тобто у зв'язку із формуванням і використанням фонду споживання. Більш широко трактує це поняття В. М. Петюх, який вважає, що «зайнятість – це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатних осіб робочими місцями та їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм заробіток або доход». В такому ж напрямку сутність зазначеної категорії визначає С. В. Мочерний, який під зайнятістю розуміє певну «сукупність соціальноекономічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування, розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою його участі в суспільно корисній праці і забезпечення розширеного, нормального відтворення робочої сили».

Визначаючи обсяг поняття зайнятості, В.В. Онікієнко і Н.І. Коваленко першочергову увагу звертають на її продуктивний тип: «зайнятість … – це система суспільно-економічних відносин, які регулюють забезпечення економічно активного населення робочими місцями, формами його участі у суспільному виробництві, а також відтворення, розподіл та перерозподіл трудоактивних громадян і визначають якість життя населення».

Отже, як соціально-економічна категорія зайнятість населення можна розглядати, перш за все, з позицій виробництва і його умов, тому що для цього необхідне об'єднання працівника із засобами виробництва; з позицій суспільного відтворення – як процес формування, розподілу і використання працівників, визначення умов і форм їх включення у суспільно-корисну працю; з позицій нагромадження – як процес створення нових робочих місць та засобів існування працівників; з позицій споживання – як реалізована працезабезпеченість; з позицій поділу праці – як закріплення працівника за певною сферою трудової діяльності; з позицій суспільного відтворення – як об'єктивний постійно відтворюваний процес.

Важливо зазначити, що зайнятість населення, на відміну від праці, це не діяльність, а суспільні відносини – економічні, соціальні та інші, – що виражають включення працівника в систему поділу та кооперації праці на певному робочому місці. Щоб вважатись зайнятим, людині достатньо мати зв'язок з якимось робочим місцем і навіть не працювати у відведений робочий час (наприклад, в умовах неповної зайнятості працівників). Така особа вважається зайнятою і в тому випадку, коли вона працює в порядку індивідуальної трудової діяльності, приватного підприєництва.

Включення працівників в конкретний господарський процес на певному робочому місці означає, що в економічному плані зайнятість населення виконує функцію фактору створення валового внутрішнього продукту, засобу одержання доходів. В соціальному плані зайнятість населення є природною умовою існування людства, засобом задоволення потреби людини в праці, основою суспільного прогресу, являє собою сферу всебічного розвитку та соціального самоутвердження особистості. Як економічні, так і соціальні аспекти зайнятості населення визначають формування економічного потенціалу суспільства, впливають на рівень і якість життя його членів загалом і окремих осіб зокрема.

Ці ознаки зайнятості відбиті і законодавстві України. Так, законодавство нашої держави відносить до зайнятого населення тих громадян України, які проживають на її території на законних підставах та працюють за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форми власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, членів кооперативів, фермерів і членів їхніх сімей, які беруть участь у виробництві. Безробітними в Україні визнаються громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в державній службі зайнятості, а також ті, які шукають роботу і готові до неї приступити.

В ринковій економіці зайнятість населення є результатом взаємодії пропозиції робочої сили, попиту на неї, ціни і конкуренції та функціонування регіонального ринку праці. «Основним індикатором збалансованості ринку праці є зайнятість робочої сили».

Аналіз статистичних даних дає змогу побачити зміни, які відбулися на ринку праці за останні два роки на прикладі Івано-Франківської області. Основними тенденціями, що були притаманні ринку праці у 2007р. порівняно з 2006р., є такі:

- збільшення рівня зайнятості населення у віці 15–70 років – з 51,5% до 52,8%;

- зниження рівня безробіття населення у віці 15–70 років (за методологією МОП) – з 8,3% до 8,0 %;

- зменшення рівня зареєстрованого безробіття – з 5,7% до 5,0% економічно активного населення працездатного віку;

- зменшення попиту на робочу силу, зареєстрованого державною службою зайнятості – на 10,8%;

- зменшення кількості неактивного населення працездатного віку – на 1,8%.

Як бачимо, за останні два роки стан трудового потенціалу і загальні показники зайнятості та суміжних чинників економіки регіону покращилися.

Так, збільшення зайнятості населення відбувається на фоні зменшення безробіття, зростання економічної активності населення та зменшенням попиту на робочу силу. Як бачимо із показників, зросла економічна активність зумовила зростання зайнятості та скорочення безробіття. Однак порівняння цифрових показників свідчить, що основна активність населення виявилася у самозайнятості, тобто реально кількість робочих місць у діючих галузях економіки суттєво не зросла. Через це скорочення показників безробіття в абсолютних цифрах не співпадає із зростанням зайнятого населення. Динаміку економічної активності населення у віці 15-70 років наведено в графіку.

Економічна активність населення віком 15–70 років у 2000–2007рр.

Різниця зайнятості і безробіття зумовлена й тим, що економічно активні громадяни не зареєструвались в центрах зайнятості як безробітні.

Спад попиту на ринку праці на майже 11% показує, що показники реального безробіття на цей попит суттєво не вплинули. Окрім того, цей спад зафіксовано в умовах „нестачі як робітників традиційних професій, так і тих, що вимагають високого кваліфікованого рівня”.

2006-2007 роки продовжили тенденцію, закладену у 2003 році. Це означає, що останні економічні тенденції суттєво не позначаються на стані зайнятості; окрім того очевидно, що помітних економічних зрушень, зокрема за рахунок відкриття нових виробництв, інвестування чи розвитку традиційних для регіону галузей, не відбулося. Звідси стратегічним завданням є підтримка зрослої економічної активності громадян регіону, інакше це зумовить зростання трудової тимчасової еміграції. Це підтверджує і статистичний звіт за зазначений період: незважаючи на позитивну динаміку, серед регіонів України Івано-Франківська область у 2007р. за рівнем зайнятості посіла передостаннє місце перед Тернопільською (по Україні цей показник склав 58,7%).

Про деформацію структури зайнятості свідчить те, що у 2007р. кожний четвертий громадянин області, зайнятий економічною діяльністю, працював у сільському господарстві, кожний шостий – у промисловості, майже кожний п'ятий у торгівлі, готельному та ресторанному господарстві, кожний десятий – в освіті. Зрозуміло, що при зайнятості лише 16% працюючих в промисловості, а 20% у сфері обслуговування суттєво покращити стан на ринку праці важко. При 25% працюючих у сільському господарстві Прикарпатський регіон не є аграрним. Це відповідно дає уявлення про рівень продуктивності праці сільськогосподарських робітників і про тривалий стабільно невисокий показник відродження економіки.

Позитивною ознакою є те, що найвищий рівень економічної активності населення краю спостерігається серед людей 30-34 років (72,5%), а найнижчий – серед осіб у віці 60–70 років (24,3%).

Соціально це зумовлено не тільки віковими та фізіологічними факторами, а й психологічним, оскільки стандарти матеріального забезпечення у старшого покоління є значно нижчими, а також впливає несприйняття старшим поколінням вимог та стандартів ринкової економіки та потреби соціальної мобільності та пошуків життєвої перспективи. Це означає, що можливості трудового потенціалу Прикарпаття повноцінно не використовуються, особливо через виключення старшого покоління із активної трудової діяльності.

Соціально-психологічними та регіонально-традиційними чинниками зумовлена менша зайнятість жінок порівняно із чоловіками (відповідно 48,6% і 57,4%). Правда, значна частина жінок регіону працевлаштована за межами України як легально, так і нелегально. Про це свідчить те, що серед працюючих жінок старшого віку відсоток навіть вищий, ніж у чоловіків (відповідно 27,1% і 22,7%). Однак тут слід враховувати значно вищу у жінок тривалість життя. Все це означає, що з погляду зайнятості у регіоні майже сформовано гендерну рівність, правда, не цілком виправданими з погляду об'єктивного соціального статусу економічними чинниками.

Отже, проведений аналіз дає змогу зробити висновок, що ситуація на ринку праці в регіоні покращується, кількість безробітних скоротилася, кількість вакантних місць зменшилась, а це означає, що кількість працевлаштованих осіб зростає у порівнянні з попереднім 2006 роком. Це зумовлено перш за все покращенням стану зайнятості населення.

При цьому рівень зайнятості є значно вищим, ніж рівень скорочення безробіття. На жаль, тенденції щодо покращення зумовлені не стільки економічними зрушеннями, скільки зростанням економічної активності населення, зокрема найбільш продуктивного трудового віку. Важливим завданням в управлінні трудовим потенціалом області є підтримка економічними важелями тенденції до активізації та підвищення життєвих стандартів населення.

Стан із зайнятістю, на наш погляд, у регіоні зумовлюється на цьому етапі більшою мірою соціально-психологічними, а не економічними чинниками. Також слід враховувати деформацію структури зайнятості, особливо невисоку частку у сфері виробництва та обслуговування. Тут для Прикарпаття є значний резерв подолання безробіття та підвищення рівня зайнятості населення, а також підвищення продуктивності використання потужного трудового потенціалу краю.

2. Державне регулювання зайнятості населення на макрорівні та на рівні регіону

Відносини зайнятості регулюються на трьох основних рівнях: державному (макроекономічному), регіональному та рівні підприємства. У загальному вигляді кожен із цих рівнів являє собою ієрархію процесу державної політики зайнятості. При цьому механізм регулювання відносин зайнятості має враховувати як загальні закономірності, властиві ринку праці, так і соціальноекономічні особливості розвитку України на сучасному етапі.

Проблеми зайнятості населення завжди були в центрі уваги української науки, сучасних вченихекономістів і управлінців. Вагомий внесок у розвиток управлінської науки про зайнятість населення, трудовий потенціал, ринок праці зробили С.І. Бандур, Д.П. Богиня, Н.П. Борецька, В.С. Васильченко, Г.К. Губерна, М.В. Данюк, В.В. Дорофієнко, Ф.Д. Заставний, К.В. Зайцева, О.Ф. Новікова, В.П. Оніщенко, І.Л. Петрова, В.М. Петюх, С.І. Пирожков, Н.Л. Юрлова та інші.

У вітчизняній літературі можна зустріти твердження, що в майбутньому найбільш важливим рівнем регулювання ринку праці стане регіональний. Як аргумент автор цієї думки наводить той факт, що макроекономічний рівень регулювання не в змозі охопити територіальні особливості ринку праці. Окреслена тенденція справді існує й зумовлена значною соціальноекономічною диференціацією регіонів. Однак успіх у реалізації загальнодержавної програми зайнятості однаковою мірою залежить як від регіонального, так і від макроекономічного рівня. У цілому державне регулювання відносин зайнятості являє собою багаторівневу систему, у рамках якої жоден елемент не може бути визнаний більш-менш значущим (рис. 1).

Рис. 1. Структура регулювання зайнятості населення

Стратегія реалізації політики зайнятості має однаковою мірою стосуватися компетенції всіх рівнів – від підприємства до держави, оскільки тактичні рішення повинні йти в руслі виробленої стратегії, забезпечуючи її реалізацію. Разом з тим форми стратегічних і тактичних рішень різні: перші повинні реалізуватися на основі розробки шляхом прогнозування й аналізу загальнодержавної програми зайнятості, а другі – шляхом моніторингу відносин зайнятості в регіоні й на підприємствах, а також за допомогою розробки поточних заходів щодо реалізації загальнодержавної програми зайнятості в регіоні.

Результати проведення тактичних заходів на мікрорівні мають бути прийняті на макрорівні з метою перегляду програми зайнятості. Такий підхід дасть змогу цій системі діяти ефективно і злагоджено, реалізуючи при цьому основні загальнодержавні цілі.

Оздоровлення зайнятості вимагає зміни підходів до регулювання ринку праці в загальнодержавному масштабі, тобто на всіх рівнях. Регулювання зайнятості на рівні держави являє собою процес впливу на трудову сферу для досягнення цілей, нормативно зумовлених суб'єктами регулювання. Такими суб'єктами в Україні виступають: Міністерство праці та соціальної політики України, Державна служба зайнятості, міністерства й відомства України, регіональні органи виконавчої влади, профспілки, Український союз промисловців і підприємців, включаючи регіональні підрозділи.

Законодавство про ринок праці та зайнятості України являє собою комплекс нормативних актів. Основні принципи зайнятості викладено в Конституції України та в Кодексі законів про працю, центральне місце в цій сфері регулювання займає Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. № 803ХІІ. З 2002 р. правове регулювання в цій сфері здійснюється також Указом Кабінету Міністрів України «Про затвердження основних напрямів проведення державної політики зайнятості населення на період до 2009 року» від 5 липня 2006 р. № 922.

Недоліком чинного законодавства про зайнятість є відсутність стратегічного уявлення про цілі політики зайнятості в умовах побудови в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки. Стратегічним завданням більшості міжнародних документів за тематикою зайнятості є забезпечення права на працю. У ст. 23 Загальної декларації прав людини (ООН, 1948 р.) сказано: «Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці і на захист від безробіття». Формулювання Конвенції № 122 Міжнародної організації праці: «сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості» – являє собою сучасний варіант розкриття поняття «право на працю».

В Україні політику сприяння зайнятості розуміють переважно як систему заходів для реєстрації безробітних і надання послуг в одержанні інформації про робочі місця, професійну підготовку й перепідготовку, працевлаштування, одержання допомоги зареєстрованими безробітними і громадянами, які звернулись до служби зайнятості. Основу Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. № 803–XII становлять норми, що регулюють порядок надання соціальної підтримки і працевлаштування безробітних, які звернулися до служби зайнятості. Політика держави на вітчизняному ринку праці орієнтована в основному на порівняно вузький його сегмент, а саме на регульований ринок, який обмежується вакансіями, незайнятими й безробітними, зареєстрованими в службах зайнятості.

До недоліків державної політики зайнятості населення на період до 2009 р. можна зарахувати:

1. Тривалість дії програми. Програма сприяння зайнятості має бути найбільш динамічним елементом активної політики зайнятості. Чим менш короткочасним буде термін її дії, тим більше можливості підбити підсумки ефективності та скорегувати саму політику зайнятості стосовно тієї чи іншої групи працездатного населення або стосовно сформованої на цей період економічної ситуації. Особливо важливим цей момент є в умовах динаміки процесу переходу, коли саме такий підхід дасть змогу оперативно переглянути виваженість розроблюваних заходів.

2. Фінансування програми. Програма охоплює цілий спектр орієнтирів і вимагає великих державних витрат, забезпечити які на сьогодні навряд чи можливо. Дійти такої думки нам дають змогу, поперше, мінливі темпи приросту ВВП, подруге, низький порівняно з економічно розвинутими країнами рівень соціальних витрат. В економічно розвинутих країнах цей показник перебуває в діапазоні від 13 до 28% від ВВП, тоді як в Україні за останні десять років він не перевищував позначки 12,2% від ВВП.

Цілі соціальної політики повинні визначати цілі та зміст політики зайнятості як одного з її компонентів. Формування середнього класу вимагає забезпечення повної і продуктивної зайнятості – двох невід'ємних елементів стабільного розвитку сучасного ринку праці. Висунута нами мета державного регулювання співзвучна з міжнародними пріоритетами в політиці зайнятості, але не ідентична їм, оскільки не тільки виступає як перспективне завдання, до вирішення якого суспільство зобов'язане прагнути, а набуває вигляду необхідної гарантії прямої дії. Під гарантією прямої дії слід розуміти не гарантію збереження робочих місць і встановленого рівня заробітної плати за будьяких обставин, а активне сприяння створенню нових більш продуктивних робочих місць.

Тим часом деякі економісти вважають, що така постановка завдання не може бути включена в концепцію реформ як предмет практичної політики, оскільки економіка перехідного періоду є принципово нестабільною, і можливість встановлення ринкової рівноваги на ринку праці повністю виключається. При цьому оптимальну зайнятість слід розглядати як нерівновагу на ринку праці, що відповідає особливостям перехідного періоду. Ми не згодні з такою позицією. Поперше, дуже складно оцінити оптимальність "неврівноваженого стану” для перехідного періоду. Відсутність чітких критеріїв дає підстави думати, що, можливо, вже існуючий рівень безробіття оптимальний для переходу. Подруге, визнаючи недосяжність рівноваги, ми визнаємо нескінченність здійснюваних реформ, перетворюючи економіку в «стаціонарно перехідну».

Забезпечення повної і продуктивної зайнятості цілком узгоджується з основними цілями демографічної й міграційної політики, оскільки підвищує рівень життя в країні, а отже, мінімізує відтів кваліфікованих кадрів за кордон і стимулює підвищення народжуваності.

Критеріями повної зайнятості виступають:

1. Рівень природного безробіття. Розмір прийнятного рівня безробіття, що свідчить про вихід України з трансформаційної кризи, має бути визначений не однією цифрою, а двома факторами: за причинами звільнення – не пов'язаний зі скороченням виробництва; за тривалістю – переважання в структурі безробіття короткострокового безробіття (до одного року).

2. Створення нових робочих місць. Коефіцієнт заміщення робочої сили має бути більшим за одиницю.

Критерієм продуктивної зайнятості має виступати розмір встановленої мінімальної заробітної плати, який має бути не нижчим за прожитковий мінімум.

Якщо виходити з аналізу факторів, що визначають кон'юнктуру ринку праці, то для вирішення проблем зайнятості в Україні необхідне становлення реально діючої правової держави, удосконалення політики зайнятості та формування економічної політики в інтересах зайнятості. Тільки в умовах правової держави та в поєднанні з економічною політикою в інтересах зайнятості можуть бути ефективно реалізовані основні напрями державної політики у цій сфері.

У зв'язку із цим можна побудувати нову цілісну схему процесу державного регулювання зайнятості в країні (рис. 2).

Сутність правової держави полягає не тільки в прийнятті відповідних законодавчих актів. Не менш важливим є загальне і беззаперечне виконання розпоряджень, зазначених у законі.

Відсутність механізмів реалізації прав, норм і гарантій у сфері зайнятості призвела до використання роботодавцями тіньових форм трудових відносин для зниження частини своїх витрат на робочу силу.

Економічна політика в інтересах зайнятості являє собою методологічний підхід, у межах якого кожна економічна програма має бути орієнтована на створення нових робочих місць. До основних напрямів цієї політики належать: підвищення інвестиційної активності в усіх секторах економіки; обмеження відпливу капіталів за кордон і стимулювання їх припливу; підвищення стягнення податків шляхом формування податкової системи в інтересах виробництва; формування інституту банкрутства, що сприяв би підвищенню мотивації до більш ефективних форм господарювання; стимулювання експорту й захист інтересів вітчизняного товаровиробника; реструктуризація банківської системи з метою підвищення її надійності та дієздатності відповідно до потреб реального сектора в розрахунках і кредитуванні (рис. 3).

Особливого значення набуває фактор сприяння інвестиційній діяльності, оскільки тільки завдяки інвестиціям можна створювати нові робочі місця. Однак, як показує стан ринку праці в Україні, створення робочих місць залежить не тільки від наявності інвестицій, а й від їх розміру.

Незважаючи на те, що теоретично інвестиції створюють робочі місця й тим самим сприяють зростанню зайнятості, в Україні розмір інвестицій за досліджувані роки був недостатнім для того, щоб поліпшити ситуацію на ринку праці. Саме тому на 1000 грн. інвестицій кількість зайнятих не тільки не зростала, а ще й зменшувалась. Ситуація змінилась на краще лише у 2002 р. Якщо розглядати державну політику зайнятості як систему, то функції виступають необхідною характеристикою цієї системи (рис.4).

Рис. 3. Структура регулювання зайнятості

 

Рис. 4. Функції державної політики зайнятості

На сучасному етапі розвитку української економіки державна політика зайнятості повинна виконувати чотири основні функції:

1) легітимації, або узаконення – забезпечення правового поля новим тенденціям у розвитку зайнятості;

2) компенсаторну, або відшкодування – страхування на випадок безробіття, пов'язане з діяльністю служб зайнятості, а саме з їх допомогою у працевлаштуванні населення;

3) інвестиційну – створення соціальних та економічних передумов для розвитку людського капіталу шляхом професійної підготовки та перепідготовки безробітних; 4) емансипаторну – захист особистості від соціальних ризиків, пов'язаних із залежністю прав найманого робітника в ринковій економіці від волі й бажання конкретного роботодавця.

Для забезпечення повної і продуктивної зайнятості державна політика зайнятості повинна здійснюватися за такими напрямами (рис. 5):

– удосконалення трудового законодавства;

– оптимізація зайнятості;

– розвиток системи соціального партнерства;

– розвиток підприємництва;

– сприяння зростанню рівня реальних доходів населення.

Розглянемо деякі напрями.

1. Удосконалення трудового законодавства. З інституціонального погляду, український ринок праці є досить своєрідним. З одного боку, механізми, покликані забезпечити виконання законів і контрактів, практично не діють. З іншого боку, гарантії зайнятості, які існують, суперечать необхідності скорочувати надлишкову силу, що була зумовлена структурною й технологічною перебудовою підприємств. Високі витрати на звільнення стримували створення робочих місць у формальному секторі.

Для створення ефективного ринку праці потрібно інституціональне оформлення порядку його функціонування, яке має включати перегляд чинного законодавства, посилення контролю за дотриманням його норм (рис. 6).

Перегляд чинного законодавства стосовно захисту зайнятості має включати:

– тимчасове (на термін до 5 років) скасування обов'язкової виплати вихідної допомоги всім категоріям звільнених працівників.

Виплата допомоги в зазначений період має здійснюватися згідно з рішенням адміністрації підприємства (згідно зі ст. 44 Кодексу законів про працю, працівнику повинна виплачуватися вихідна допомога в розмірі, не меншому, ніж середній місячний заробіток);

– скорочення до одного місяця терміну повідомлення працівників про майбутнє звільнення (згідно зі ст. 492 Кодексу законів про працю, працівник має бути попереджений про звільнення не пізніше ніж за два місяці).

Особливого значення набуває фактор сприяння інвестиційній діяльності, оскільки тільки завдяки інвестиціям можна створювати нові робочі місця. Однак, як показує стан ринку праці в Україні, створення робочих місць залежить не тільки від наявності інвестицій, а й від їх розміру.

Незважаючи на те, що теоретично інвестиції створюють робочі місця й тим самим сприяють зростанню зайнятості, в Україні розмір інвестицій за досліджувані роки був недостатнім для того, щоб поліпшити ситуацію на ринку праці. Саме тому на 1000 грн. інвестицій кількість зайнятих не тільки не зростала, а ще й зменшувалась. Ситуація змінилась на краще лише у 2002 р.

Слабкість механізмів державного захисту зайнятості частково нейтралізувала жорсткість існуючого трудового законодавства. Однак одночасно із цим подібний інституціональний устрій призвів до збільшення навантаження на державний бюджет і ліквідації легальних робочих місць, до зниження загального рівня життя населення й посилення напруження на ринку праці, до заохочення прихованого хронічного безробіття та викривлення поняття «конкуренція». Усе це сприяє порушенню основних положень соціальної ринкової економіки – принципів конкуренції, соціальної справедливості й рівності можливостей для всіх учасників трудового процесу.

Реформування трудового законодавства щодо правового забезпечення реалізації гарантій зайнятості має здійснюватися в напрямі посилення міри відповідальності роботодавця за порушення у сфері зайнятості та працевлаштування. Законодавчого оформлення мають набути відносини соціального партнерства з точним визначенням суб'єктів і об'єктів, прав та обов'язків сторін.

Рис. 6. Цілі та напрями вдосконалення чинного трудового законодавства

Однією з причин перетворень у сфері трудового законодавства стала необхідність адаптації ринку праці до умов господарювання, що змінилися. У зв'язку із цим у правовій системі України має бути передбачено:

- використання нових форм контрактів з урахуванням усіх можливих форм зайнятості;

- регулювання діяльності приватних кадрових агентств;

- узгодження трудового законодавства із законодавством інших сфер економічного життя суспільства.

Поряд з державними структурами зайнятості в Україні дедалі більшого розвитку набувають приватні агентства зайнятості. Подібна практика вперше була узаконена в 1949 р. у Конвенції МОП № 96 у 1997 р. Ця Конвенція була доповнена Конвенцією № 181 і Рекомендацією №188 про приватні агентства зайнятості.

Для захисту гарантій зайнятості в трудовому законодавстві України мають бути передбачені такі вимоги: наявність ліцензії, наявність обладнаного службового приміщення, висококваліфікований і підготовлений персонал. Працівники, працевлаштовані приватними агентствами зайнятості, повинні мати в обов'язковому порядку письмовий трудовий контракт, навіть у разі проходження випробувального терміну. Це дасть змогу уникнути шахрайства в наданні приватними агентствами послуг з працевлаштування; винагороду за надану послугу приватний посередник має одержувати тільки від роботодавця. В цьому випадку приватне агентство стає зацікавленим у позитивному результаті, а найманий працівник збільшує свої шанси на реальне працевлаштування. 2. Оптимізація зайнятості. Реалізація цього напряму має передбачати, насамперед, оптимізацію структури зайнятості й формування професійних навичок (рис. 7).

Рис. 7. Цілі та заходи реалізації державної політики щодо оптимізації зайнятості

Особливе місце в регулюванні ринку праці займає проблема співвідношення попиту та пропозиції робочої сили. В умовах зростання безробіття її вирішення може досягатися не тільки на основі заходів, що забезпечують збільшення економічних робочих місць, а й за допомогою реалізації активних дій щодо підвищення конкурентоспроможності працівників. Високий рівень розвитку сучасної техніки та технології витісняє з процесу виробництва низькокваліфіковану робочу силу і представників застарілих професій.

Виробництву все більшою мірою стає необхідним працівник з високою професійною підготовкою, який адаптований до вимог сучасних умов господарювання, гнучко й швидко реагує на зміни, сумлінно ставиться до своїх обов'язків і не нехтує своєю репутацією.

Сучасний працівник має брати участь у розвитку виробництва, забезпечувати високу якість продукції, яка змінюється швидко за своїми характеристиками й технологічно стає дедалі складнішою, стримувати зростання собівартості виробів шляхом удосконалення методів виробництва і зниження витрат. Усе це вимагає підвищення рівня підготовки сучасної робочої сили.

Для цього державна політика зайнятості у сфері професійної підготовки й перепідготовки робочої сили має бути поділена на два етапи: підготовка робочої сили спочатку в системі офіційної освіти, а потім в установі, яка передбачає подальшу професійну спеціалізацію та перепідготовку кадрів безпосередньо на робочих місцях. Встановлення податкових пільг як елемент непрямого регулювання зайнятості має стимулювати приватнопідприємницький сектор до витрат коштів на подібне навчання. Реформування системи освіти передбачає її адаптацію до нових вимог на ринку робочої сили.

З метою вдосконалення структури зайнятості необхідно вирішити такі три завдання:

1. Боротьба з молодіжним безробіттям. Безробіття серед молоді – предмет особливої уваги з боку державних і суспільних органів України. Психологічно нестійка, піддана негативному соціальному впливу безробітна молодь є живильним середовищем для зростання злочинності, наркоманії, соціальних конфліктів. Для запобігання негативним наслідкам безробіття серед молоді в межах Державної програми зайнятості населення на 2001–2004 рр. вироблені пріоритетні напрями роботи в цій сфері, серед яких: оптимізація мережі навчальних закладів відповідно до потреб економіки; удосконалення механізму формування державного замовлення в системі вищої і професійнотехнічної освіти з метою забезпечення потреб економіки у фахівцях і кваліфікованій робочій силі та підтримки вразливих верств населення; післядипломна освіта; професійне навчання персоналу на виробництві.

Заходи щодо подолання молодіжного безробіття повинні також включати пільгове оподаткування підприємств, що приймають на роботу молодих фахівців. На правах пільгового оподаткування мають здійснювати свою діяльність підприємства, де від 30 до 40% працюючих становлять випускники навчальних закладів усіх рівнів акредитації, які не мають досвіду роботи. Такий захід буде сприяти працевлаштуванню найменш привабливої для роботодавців частини робочої сили, прийом на роботу якої пов'язаний з додатковими витратами на навчання. У разі пільгового оподаткування ці витрати будуть компенсовані низькими податковими відрахуваннями. Також цей захід буде сприяти зниженню віку виходу на пенсію та стимулювати достроковий вихід на пенсію, а також полегшить перехід від навчального закладу до роботи. У зв'язку із цим варто вжити заходів щодо вдосконалення якості та структури освіти, зробити її адекватною вимогам до робочої сили на сучасному ринку праці, забезпечити більшу адаптаційну здатність молоді до технологічних і економічних змін.

2.Подолання регіональної диференціації в рівнях зайнятості. Пільгове оподаткування регіонів з високим рівнем безробіття дасть змогу залучити в них капітали, приплив яких зумовить розширення господарської діяльності, а разом з тим і створення нових робочих місць. Ця міра, як ми вважаємо, ліквідує існуючу диференціацію регіональних ринків праці, а також зменшить розбіжності в соціальноекономічному розвитку регіонів у цілому. Для стримування збільшення безробіття в регіонах з критичною ситуацією на ринку праці необхідно підвищити мобільність робочої сили. Однак, на наш погляд, застосування подібного заходу в сучасних економічних умовах є неприйнятним, оскільки відплив населення з регіонів з високим рівнем безробіття в регіони, де рівень безробіття відносно нижчий, може обернутися для перших демографічною кризою, а для других – зростанням рівня безробіття. У цій пропозиції немає важеля пом'якшення можливих негативних наслідків.

3. Допомога безробітним, що не мали роботи протягом тривалого періоду часу. Особливого значення цей напрям набуває для ринку праці України, де зафіксовано збільшення тривалості терміну пошуку роботи. У безробітних, які не мають роботи протягом тривалого періоду часу, є свої специфічні проблеми при пошуках роботи. Вони втратили звичку працювати й мотивацію до праці, у них немає послужного списку виконуваної роботи, і тому не становлять інтерес для роботодавців. Як правило, їх освітній рівень і кваліфікація невисокі. Чим більш тривалий період безробітні шукають роботу, тим більше вони втрачають свої професійні навички і кваліфікацію, і тим менш привабливими вони стають для роботодавця. Це їх деморалізує, і вони вже не так енергійно шукають роботу або взагалі перестають це робити. Незадоволеність людини умовами зайнятості, термінами й розміром оплати праці виявляється в її незацікавленості у високоефективній і сумлінній праці. Існуючий в Україні рівень заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму не може виступати стимулом до підвищення продуктивності праці. Для того, щоб підвищити мотивацію найманого робітника до продуктивної праці, необхідно на всіх рівнях регулювання зайнятості сформувати стійкий прямий зв'язок між підвищенням продуктивності праці й рівнем задоволеності потреб людини.

У межах державної політики зайнятості це слід здійснити за допомогою двох заходів: встановлення розміру мінімальної ставки заробітної плати не нижче за розрахований на той момент часу прожитковий мінімум, і регулярного перегляду її відповідно до змін у продуктивності праці. У результаті будемо мати посилення ролі соціального партнерства в регулюванні умов і оплати праці. Ці заходи включають застосування практики тарифних угод між профспілками та роботодавцями, що будуть визначати розміри оплати праці для різних груп найманих робітників на основі зростання продуктивності праці.

Наголошуючи на тому, що підвищення реальної заробітної плати має здійснюватися тільки на основі зростання продуктивності праці, ми, однак, не поділяємо ідеї про категоричну необхідність забезпечення в сучасних умовах випереджального зростання продуктивності праці порівняно зі зростанням заробітної плати. На наш погляд, співвідношення в зростанні цих показників має встановлюватися не безпосередньо на підприємстві, а на основі тарифної угоди між підприємствами і профспілками. Перевага подібної форми угод для найманих працівників зумовлена такими факторами.

Поперше, профспілка має більші можливості й компетентність у сфері оцінки та аналізу інформаційностатистичного матеріалу ринку праці, ніж окремі його учасники. Подруге, окремий учасник трудових відносин має більш слабку позицію порівняно з профспілкою, щоб протистояти роботодавцю.

Наслідком застосування практики тарифних угод є не тільки більш справедливе підвищення заробітної плати, а й реальне посилення позицій найманих робітників стосовно роботодавця, скорочення плинності робочої сили завдяки перевагам у заробітній платі. Водночас тарифні угоди стимулюють роботодавця підвищувати ефективність управління, застосовувати вдосконалені способи виробництва, вводити інновації, що створять реальні передумови для зростання заробітної плати надалі. Необхідним є розвиток інформаційної інфраструктури соціального партнерства, яка забезпечила б усіх учасників соціальнотрудових відносин, як роботодавців, так і найманих працівників, повною достовірною й об'єктивною інформацією про зміни, що відбуваються в цій сфері.

Запропоновані методи оптимізації державної політики зайнятості мають бути використані й на регіональному рівні. Причому в цьому аспекті вони матимуть найбільш повну реалізацію з цілого ряду причин.

Поперше, регіональні органи управління мають безпосередній вплив на ринок праці, що прискорює формування зворотного зв'язку між суб'єктами та об'єктами регулювання.

Подруге, регіональна політика має комплексний характер і охоплює своїм регуляторним впливом усі сфери, що забезпечують життєдіяльність людини та розвиток суспільного виробництва.

Взаємодія двох зазначених обставин дає змогу конкретизувати державну політику зайнятості стосовно особливостей економічного розвитку регіону, у зв'язку з чим стає об'єктивно необхідним розширення повноважень регіональних органів управління у виборі засобів регулювання. Зокрема, для підвищення ефективності державної політики зайнятості суб'єкти регіонального регулювання повинні самі з урахуванням економічної кон'юнктури регіону визначати розмір пільгового оподаткування, пільгові ставки кредитування.

На державному рівні має бути створений регуляторний комітет з контролю за проведенням заходів у сфері зайнятості по регіонах. Окремим напрямом діяльності регуляторного комітету має стати усунення кризового становища регіонів у сфері зайнятості.

Зрозуміло, що діяльність будьякого підприємства в умовах ринкової економіки спрямована на отримання прибутку, однак забезпечення гарантії стабільної і продуктивної зайнятості має розглядатися роботодавцями не як додаткова стаття витрат, а як мотивація найманого працівника до продуктивної праці й підвищення прибутку. Що раніше такий підхід стане принципом господарювання, то з меншими витратами і для людини, і для виробництва буде розвиватися суспільство.

Компанії, де гарантії зайнятості ігноруються, ніколи не стануть основою соціально орієнтованої ринкової економіки, оскільки відсутність у персоналу впевненості в завтрашньому дні не дасть змогу ефективно розпорядитися людським капіталом підприємства і створити надійну базу для економічної ефективності й економічного зростання.

Гарантування зайнятості передбачає реформування кадрової політики підприємства вцілому, включаючи відносини найму й звільнення, організацію заробітної плати, систему навчання і службового зростання. Тактика і стратегія реформування будуються за умови, що підприємства дотримуються, перш за все, такого вихідного положення: гарантія зайнятості не зводиться тільки до зростання заробітної плати і збереження робочого місця. До елементів її структури також входять: формування корпоративної філософії, наявність соціальних гарантій, можливість просування службовими сходами, можливість підвищити рівень знань тощо; виключення можливості збереження неефективних робочих місць; суворе дотримання вікової межі, після досягнення якої працівник виходить на пенсію; створення умов для впровадження нових технологій; орієнтація на довгострокову перспективу.

Навчальні програми в Україні мають, насамперед, загальноосвітній характер, тому професійну підготовку повинні здійснювати самі підприємства.

В умовах кризи витрати на навчання є невигідною сферою вкладень, оскільки саме підприємство невпевнене в тому, що на момент одержання віддачі від навченої робочої сили воно буде продовжувати існувати. Ця обставина ще раз підкреслює той факт, що політика зайнятості в обов'язковому порядку повинна здійснюватися тільки як доповнення до економічної політики в інтересах зайнятості – політики сприяння створенню нових робочих місць.

З метою стимулювання продуктивної праці кадрова політика зайнятості повинна передбачати можливість службового зростання за результатами оцінки роботи.

Поряд із зазначеними в державній політиці пріоритетами до організації оплати праці на підприємстві слід включити ще два елементи: збільшення заробітної плати залежно від віку й вислуги років. З виробничого погляду, цей захід забезпечить збереження кваліфікованих кадрів. Для найманого робітника подібний підхід буде означати реалізацію відтворювальної функції заробітної плати; індивідуальна заробітна плата повинна встановлюватися з урахуванням того, скільки одержують інші працівники підприємства. Подібне адміністративне рішення допоможе усунути внутрішню диференціацію персоналу у фірмі, пом'якшить соціальне напруження. Крім того, порядок скорочення персоналу на підприємстві також свідчить про рівень гарантії стабільної зайнятості на підприємстві.

Отже, регулювання зайнятості на рівні держави являє собою процес впливу на трудову сферу для досягнення цілей, нормативно зумовлених суб'єктами регулювання. Такими суб'єктами в Україні виступають: Міністерство праці та соціальної політики України, Державна служба зайнятості, міністерства й відомства України, регіональні органи виконавчої влади, профспілки, Український союз промисловців і підприємців, включаючи регіональні підрозділи.

До недоліків державної політики зайнятості населення на період до 2009 р. віднесено:

1) тривалість дії програми, програма сприяння зайнятості має бути найбільш динамічним елементом активної політики зайнятості;

2) фінансування програми, програма охоплює цілий спектр орієнтирів і вимагає великих державних витрат, забезпечити які на сьогодні навряд чи можливо.

На сучасному етапі розвитку української економіки державна політика зайнятості повинна виконувати чотири основні функції:

1) легітимації, або узаконення – забезпечення правового поля новим тенденціям у розвитку зайнятості;

2) компенсаторну, або відшкодування – страхування на випадок безробіття, пов'язане з діяльністю служб зайнятості, а саме з їх допомогою у працевлаштуванні населення;

3) інвестиційну – створення соціальних та економічних передумов для розвитку людського капіталу шляхом професійної підготовки та перепідготовки безробітних;

4) емансипаторну – захист особистості від соціальних ризиків, пов'язаних із залежністю прав найманого робітника в ринковій економіці від волі й бажання конкретного роботодавця.

Для забезпечення повної і продуктивної зайнятості державна політика зайнятості повинна здійснюватися за такими напрямами: удосконалення трудового законодавства; оптимізація зайнятості; розвиток системи соціального партнерства; розвиток підприємництва; сприяння зростанню рівня реальних доходів населення.

У правовій системі України має бути передбачено: використання нових форм контрактів з урахуванням усіх можливих форм зайнятості; регулювання діяльності приватних кадрових агентств; узгодження трудового законодавства із законодавством інших сфер економічного життя суспільства.

Поряд з державними структурами зайнятості в Україні дедалі більшого розвитку набувають приватні агентства зайнятості. З метою вдосконалення структури зайнятості необхідно вирішити такі три завдання: боротьба з молодіжним безробіттям; подолання регіональної диференціації в рівнях зайнятості; допомога безробітним, що не мали роботи протягом тривалого періоду часу.

На державному рівні має бути створений регуляторний комітет з контролю за проведенням заходів у сфері зайнятості по регіонах. Окремим напрямом діяльності регуляторного комітету має стати усунення кризового становища регіонів у сфері зайнятості.

3. Вплив кризових явищ на стан зайнятості населення

Проблема зайнятості та безробіття в Україні є складовою системної кризи в державі, що обумовлена катастрофічним станом економіки, руйнацією соціальної сфери (особливо на селі), майновим розшаруванням суспільства, зубожінням мільйонів людей.

Безробіття – економічне явище, що завжди існувало і буде існувати. Основними заходами активної політики сприяння зайнятості є працевлаштування безробітних на вільні та новостворені робочі місця, професійне навчання та перенавчання, організація громадських— сезонних робіт, надання дотацій роботодавцям відшкодування витрат на заробітну плату працевлаштованих безробітних. За даними Держкомстату, рівень зареєстрованого безробіття в цілому по Україні на 1 березня 2010 року склав 1,9% від кількості населення працездатного віку і становить 505,2 тис. осіб. Кількість безробітних, які на 1 березня ц.р. одержували допомогу з безробіття, скоротилася на 0,5%, порівняно з аналогічним показником на 1 лютого ц.р., і склала 411,1 тис. чоловік. Середня сума допомоги з безробіття з початку року збільшилася на 11,04 грн. і становила 666,6 грн..

Ринок праці має специфічну інфраструктуру із виконання важливих організаційних, економічних і соціальних функцій, із розвитком ринкових відносин виникає ряд проблем економічного, демографічного та соціально спрямування. Значний вклад в аналіз причин і розробку шляхів вирішення проблем безробіття зробили такі вітчизняні вчені: Бугуцький О.А., Булавко О.Г., Вдовиченко М.Х., Гайдуцький П.І., Здоровцов О.І., Кириленко І.Г., Лібанова Е.М., Горлатий М.К., Прокопа І.В., Рижук С.М., Саблук П.Т., Скупий В.М., Шепотько Л.О., Якуба К.І. та інші. Вони не лише теоретично обґрунтували фактори зниження безробіття, але й дали конкретні практичні пропозиції, що були використані при розробці цілого ряду нових законів та указів, що прямо або опосередковано впливають на соціально-економічні умови життя працівників, а відтак і на показники зайнятості населення.

Підвищення рівня безробіття викликало зниження рівня життя, несприятливо впливало на виробничі, житлові та культурно-побутові умови, боляче вдаряє по молоді, людях похилого віку. Але прийняті Верховною Радою та Урядом за останні роки закони, ряд концепцій, програм та додаткових заходів щодо реформування а виробництва, розвитку соціальної сфери, посилення боротьби з безробіттям повною мірою не виконуються і не мають відчутного впливу на сферу зайнятості в країні. Тому вивчення даної проблеми можна та необхідно розширювати і поглиблювати.

Якщо проаналізувати рівень безробіття по Україні та по Тернопільській області за 2005-2009 роки (див. табл.1), то ми бачимо, що він має тенденцію до зменшення по Україні, та збільшення по Тернопільській області. Ринок праці Тернопільської області залежить від змін в економіці, демографічних і соціальних тенденцій, а також від ряду інших специфічних факторів: розміру заробітної плати, перевиробництва спеціалістів з окремих профілів, обсягів вивільнення працівників з підприємств та організацій, рівня сільського безробіття, „тіньової" зайнятості та трудової міграції. Традиційними є сезонні коливання рівня зайнятості населення.

Основними тенденціями, характерними для ринку праці Тернопільської області (за даними Держкомстату України) за 2009 рік, порівняно з 2008 роком є:

- зменшення на 0,4 відсоткового пункту рівня зайнятості населення у віці 15-70 років (розрахованого за методологією МОП) з 55,6 % до 55,2%;

- збільшення рівня безробіття населення у віці 15-70 років (розрахованого за методологією МОП) з 8,6% до 11,0 %.

На активність населення негативно вплинули кризові явища, які відбулися в господарському комплексі області внаслідок світової та фінансово-економічної кризи, що почалась у 2008 році. За даними Державного комітету статистики, протягом листопада 2009 року у вимушених відпустках з дозволу та ініціативи адміністрації перебувало 4,3 тис. працівників, а 14,0 тис. осіб працювали у режимі скороченого робочого дня (тижня). Залишаються актуальними питання «детінізації» економіки області та трудової міграції населення за кордон і за межі області. За деякими підрахунками «тіньова» зайнятість в Тернопільській області складає 60-70 тис.осіб.

Залишилась низькою мотивація до праці, особливо у сільському господарстві. Середньомісячна заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки області менша, ніж в середньому по Україні, в 1,3 раза у грудні 2009р по області вона становила (1695 грн., тоді, як в середньому по Україні - 2233 грн.).

Одним з основних факторів стабілізації та позитивного розвитку економіки є створення нових робочих місць. За даними головного управління праці та соціальної політики облдержадміністрації за 2009 рік в області створено 24037 нових робочих місць (що становить 90,7 відсотка від встановленого завдання на 2009 рік), в тому числі 10734 (44,7%) - для найманих працівників у юридичних осіб, 8681 (36,1%) - дія найманих працівників у фізичних осіб - підприємців, шляхом укладання трудових угод між підприємцями та найманими працівниками, а також 4601 (19,1 %) - для фізичних осіб-підприємців. За сприянням служби зайнятості на новостворені місця працевлаштовано 8625 осіб з сільської місцевості, що становить 37,4 % від загальної кількості працевлаштованих.

Нові робочі місця створені переважно на підприємствах в установах та організаціях торгівлі, з ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (34,4%), переробній промисловості (27,9%) та в сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві (14,3%).

Протягом 2009 року укладено 1664 договори на 7370 робочих місць для проведення оплачуваних громадських робіт. До таких робіт залучено 6304 незайнятих громадян та ними відпрацьовано 80459 людино-днів. Безробітні переважно залучались до підсобних і допоміжних робіт на переробних підприємствах, у сільському господарстві, на будівництві, благоустрої населених пунктів, а також для догляду за літніми одинокими людьми та інвалідами. На оплату праці незайнятих громадян, які брали участь у громадських роботах використано з різних джерел фінансування 3390,4 тис. грн.

Ширше залучення населення до громадських та сезонних робіт гальмується неплатоспроможністю та незацікавленістю підприємств в організації таких робіт через обмежені потреби в робочій силі, а також небажанням громадян виконувати тимчасову, некваліфіковану та, як правило, низькооплачувану і непрестижну роботу.

Для подолання професійно-кваліфікаційного дисбалансу на ринку праці, постійного вдосконалення знань і кваліфікації, підвищення конкурентноздатності безробітних на ринку праці обласним центром зайнятості організовувалось їх професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації. У 2009 року професійне навчання проходили 3198 безробітних (у 2008 року - 8083 чол.), завершили навчання 2891 особа. Рівень працевлаштування після закінчення навчання в середньому по області склав 76,3%.

В цілому у січні-грудні 2009 році професійне навчання здійснювалось за 195 професіями, спеціальностями та напрямками. Найбільшою була потреба у водіях автотранспортних засобів, електрогазозварниках, кухарях, кондитерах, малярах, мулярах, перукарях, продавцях, трактористахмашиністах сільськогосподарського виробництва, операторах котельні, робітниках фермерського господарства, штукатурах та ін.

З метою підвищення конкурентоспроможності незайнятого населення на ринку праці у базових центрах зайнятості, де створені комп'ютерні класи, проводились семінари з навчання безробітних основам комп'ютерної грамотності. У 2009 році відбулося 267 таких заходів, до участі в яких залучено 1432 особи.

Для активізації зайнятості серед сільського населення, регіональною службою зайнятості проводиться ще одна форма роботи з орієнтації на підприємницьку діяльність інформаційні семінари з організації сільського зеленого туризму. У 2009 році проведено 281 семінар для безробітних з орієнтації їх на підприємницьку діяльність у сфері сільського зеленого туризму, в яких взяли участь 5254 осіб.

Проаналізувавши зміну рівня безробіття можна сказати, що за останній рік відбувається зменшення кількості безробітних. Це значить, що держава використовує методи боротьби з безробіттям. Однак, для втілення більш дієвих заходів у формуванні ринку праці в області негативно вплинула фінансово-економічна криза.

Для покращення ситуації державним органам потрібно шукати більш соціально осмислені способи боротьби з безробіттям. Наприклад, під час великої депресії в США в цілях зменшення безробіття, зниження її негативних наслідків приймалися екстраординарні заходи. Здійснювала ці заходи Федеральна адміністрація надзвичайної допомоги. Безробітних направляли в створювані спеціальні організації (трудові табори), що займалися будівництвом і ремонтом доріг, мостів, водоканалів, аеродромів та інших робіт.

Офіційно зареєстрований рівень безробіття в Україні за 2009 рік був одним з найнижчих показників в Європі. Але ці дані є не зовсім точними, оскільки враховані лише офіційно зареєстровані безробітні, а реально рівень безробіття в нашій країні є набагато вищий.

Для зниження рівня безробіття в країні необхідно провести слідуючі заходи:

- Розробити державну програму для виділення коштів роботодавцям на перекваліфікацію співробітників;

- Відновленню роботи підприємств, а внаслідок – створення нових робочих місць;

- Покращення стану виробництва;

- Дослідження ринку праціщодо актуальності різних спеціальностей;

- Застосування нових методів подолання безробіття, наприклад громадських робіт.

Якщо держава докладе зусиль для провадження даних заходів, то можна суттєво зменшити рівень безробіття і зняти соціальну напругу. Це дозволить підвищити рівень зайнятості, особисті доходи населення, шляхом створення нових високооплачуваних робочих місць. Що в свою чергу приведе до розвитку виробництва і підвищення рівня розвитку національної економіки.

Використана література:

1. Барчук В.П. Соціально-економічні аспекти зайнятості населення регіону

2. Бражко О. В. Державне регулювання зайнятості населення на макрорівні та на рівні регіону / Економіка будівництва і міського господарства, Том 5, Номер 4, 2009

3. Ковалик М.Я., Степаник Г.Т. Вплив кризових явищ на стан зайнятості населення / Всеукраїнський науково-виробничий журнал ІННОВАЦІЙНА ЕКОНОМІКА, с.257-259





Реферат на тему: Державне регулювання зайнятості населення та соціально-економічні аспекти зайнятості (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.