Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Безробіття у країнах ЄС та Україні (реферат)

Зміст

1. Шляхи подолання безробіття

2. Динаміка рівня безробіття в докризовий період у країнах ЄС

3. Удосконалення державного регулювання безробіття в Україні

Використана література

1. Шляхи подолання безробіття

Стан ринку праці й тенденція до зростання числа безробітних свідчать про потребу прийняття термінових і радикальних заходів, необхідних для вирішення проблеми зайнятості та створення робочих місць. Наявна система допомоги безробітним не відповідає ситуації, яка склалася, а потребує докорінного реформування. Для цього потрібно здійснити оцінку перспективного стану зайнятості, на основі чого можна виробити стратегію вирішення цього питання. Служби зайнятості не в змозі власними силами вирішити цю проблему. Відповідно до даних моніторингу ринку праці у Східній Європі та Середній Азії зареєстроване безробіття з червня 2008 р. до червня 2009 р. зросло на 34 %. Причому це зростання було тривалим і зумовлене суспільними і економічними проблемами цих країн, оскільки значна частина безробітних надто довго не могла знайти роботи або зовсім вибула зі складу робочої сили. Зростання кризових явищ у національній економіці України останнім часом також обумовило зменшення можливостей зайнятості. Загалом реакція українського ринку праці на світову фінансову кризу демонструє лише зовнішні прояви більш глибоких і тривалих фундаментальних суперечностей, які формувалися у сфері зайнятості протягом усіх років незалежності. Світова криза лише посилила і так надто нагальні чинники розвитку ринку праці, до яких належать професійно-кваліфікаційні диспропорції попиту і пропозиції робочої сили, неповне використання зайнятої робочої сили, стабільно високий рівень малопродуктивної неформальної зайнятості, невідповідність галузевої структури зайнятості потребам інноваційного розвитку економіки. Такої ж позиції дотримуються і учасники засідання, яке провели 2 грудня 2009 р. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Український центр соціальних реформ і представництво Світового банку в Україні під головуванням академіка НАН України Е. Лібанової на тему: "Виклики світової фінансової кризи на ринку праці, шляхи виходу з неї та упередження ускладнень у післякризовий період".

Негативний вплив економічної кризи на розвиток українського ринку праці проявився через зростання соціальних шоків, пов'язаних з підвищенням рівня безробіття та втратою можливостей працевлаштування для економічно активного населення. Обстеження економічної активності населення у І півріччі 2009 р. певною мірою відбивало коливання у рівнях безробіття. Зокрема, чисельність безробітних (згідно з даними вибіркового обстеження економічної активності населення) в першому півріччі 2009 р.(порівняно з аналогічним періодом торік) зросла на 43,5 % (з 1401,2 до 2010,4 тис. осіб). Підвищення рівня безробіття населення (розрахованого за методологією МОП) за аналогічний проміжок часу з 6,2 до 9,1 % пов'язане передусім із посиленням негативних тенденцій розвитку національної економіки наприкінці 2008 р., що призвело до скорочення обсягів виробництва.

Україна, як й інші країни, стикнулася з проблемами безробіття, зумовленими світовою економічною кризою. Багато країн вирішували і надалі вирішують проблеми зайнятості населення. Саме такі аспекти виділяють у програмах розвитку національних економік і є визначальними в передвиборчих програмах кандидатів у президенти. Створення нових робочих місць є можливим передусім у сфері малого бізнесу, тобто у сфері реального підприємництва, всебічний розвиток якого має великий потенціал. Крім цього, на ринку праці багатьох країн світу вже тривалий час застосовують нетипову форму зайнятості – запозичену працю. У дещо спрощеному трактуванні запозичена праця – це форма нетипової зайнятості, яка передає певного працівника в розпорядження іншого роботодавця.

Поширення інституту запозиченої праці тісно пов'язане з розвитком агентств зайнятості, які, власне, і надають послуги у цій сфері. Спочатку ці агентства обслуговували малі підприємства, перебираючи на себе надання послуг з оренди робочої сили за певну винагороду для виконання допоміжних функцій: охорона приміщень, їхнє прибирання, кур'єрське обслуговування, а згодом – урізноманітнили та розширили свої послуги. Такі послуги у світі в середньому зростають на 20-25 % за рік. Зокрема, у США на ринку запозиченої праці працює вже 2 тис. фірм, що за обсягом становить понад 25 % кадрового ринку країни. Через ці фірми у США працевлаштовується близько 10 млн осіб, а в країнах ЄС – майже 7 млн осіб В Європі найбільша частка працівників, зайнятих за контрактами запозиченої праці, є в Ірландії, Греції та Італії.

Повертаючись до малого бізнесу, варто зазначити, що для економіки на сучасному етапі він, як завжди, є тією сферою трудової діяльності, яка поглинає індивідуальну працю і водночас є антиподом стандартизованого великого виробництва (90-ті роки вже переконливо про це свідчать). А втім, не в кожній країні індустріальний розвиток є великомасштабним і реалізується за зразком західного типу. Так, Індія проводила і досі проводить політику захисту національного дрібного виробництва та кустарної промисловості. В Африці та Латинській Америці великомасштабна індустріалізація також не повністю здійснена. Тому закономірності розвитку малого бізнесу залишаються актуальними і на тлі глобалізації економіки. Тому вважаємо за потрібне докладніше проаналізувати можливості малого бізнесу для подолання безробіття. У багатьох країнах цей бізнес обмежується предметами першої необхідності і насамперед орієнтується на попит бідних прошарків населення. Безумовно, орієнтація на бідних людей перетворює малий бізнес у консервативний елемент економіки. Але оскільки бідність та безробіття існують і, мабуть, будуть існувати у світі ще протягом тривалого часу, то попит на продукцію, яку виробляє малий бізнес, збережеться ще на довго.

Однією з характерних особливостей розвитку малого бізнесу на сучасному етапі є те, що він сприяє відродженню традиційних ремесел, народних промислів, кустарництва. Це зумовлено пожвавленням інтересу до національних традицій, культури, народної творчості, ручної роботи. Такий інтерес посилюється високими темпами зростання міжнародного туризму, який в умовах кризи є найменш ризикованою й найбільш перспективною, з економічного погляду, сферою вкладання державних інвестицій – реального джерела зростання ВВП і надходжень до бюджету. У світовій туристичній галузі зайнято близько 10 % світових трудових ресурсів, виробляється близько 10 % світового валового продукту, 7 % світових інвестицій і 5 % усіх податкових надходжень. Розвиток туризму в Україні дасть змогу створити тисячі робочих місць не тільки в туристичній сфері, а й у видах діяльності, процвітання яких прямо пропорційне кількості туристів у країні (маємо на увазі такі види традиційних промислів, як: гончарство, різьбярство, писанкарство, народна вишивка тощо), а це має особливе значення з огляду на наслідки економічної кризи.

Зацікавлення держави розвитком ремесел спостерігається, зокрема, в Росії, де розроблено концепцію програми "Відродження ремісничої справи в Росії". На думку авторів цієї концепції, реміснича праця позитивно впливає на людей, задовольняючи не тільки особу, яка нею займається, але й оточуючих. Звідси випливає потреба відновлення народних ремесел, а цього можна досягти лише піднісши престиж роботи ремісника, що в період економічної кризи зробити надзвичайно складно. Вирішенням цієї проблеми може стати розвиток "домашнього" (надомного) бізнесу. Цей вид діяльності відомий нам ще з радянських часів. Зазвичай, він не потребував високої освіти й кваліфікації; оплата праці залежала від кількісних результатів. Особливо поширеними були шиття, вишивання, в'язання, і тому надомна робота асоціювалась винятково із жіночою працею.

В Україні розвиток самостійної зайнятості відбувався поступово, починаючи з 90-х рр. ХХ ст., переважно за рахунок розширення неформального сектору. Так, кількість зайнятих у цьому секторі економіки 2006 р. становила 4,6 млн осіб, або 22,3 % загальної кількості зайнятого населення віком 1570 років (у 2005 р. – 4,4 млн осіб та 21,5 % відповідно). В інформації уряду України зазначено, що загрозливим для національної економічної безпеки є порогове значення тіньової економічної діяльності, яке становить 30 % від офіційного ВВП. На сьогодні, за статистичними зведеннями Міністерства економіки України, рівень нелегальної економіки України становить 28 %, а за висновками експертів – майже 60 % ВВП.

Безумовно, статистика "домашнього" бізнесу не є точною, навіть у США. Найбільш переконливі цифри є Статистичне управління Міністерства праці США: 1985 р. у "домашньому" (надомному) бізнесі працювало 18 млн. чол. Згідно з результатами опитування, які проводила нью-йоркська дослідна фірма "Link resources", у 1993 р. повністю або частково вдома працювало 39 млн. осіб, зокрема 6 млн осіб, які мали ще основну роботу. Відповідно до інших розрахунків, на початку нового тисячоліття кількість американців, які будуть займатись "домашнім" бізнесом, зросте до 35 млн осіб.

У США сімейний бізнес досить різноманітний. Тут займаються і ремеслами, і побутовими послугами, надають ділові та освітні послуги. Так, тільки 4,4 % всіх сімейних підприємств займаються ремеслами; 11,8 % зайняті в роздрібній торгівлі; фінансові, бухгалтерські, консультаційні та комп'ютерні послуги становлять 30 % всього "домашнього" бізнесу; на частку будівництва, нерухомості, освітніх, юридичних і оздоровчих послуг припадає 53,8 %. Надавати такі послуги можна і в Україні, (певною мірою вони вже існують, але нелегально), але належної підтримки з боку держави цей бізнес ще не набув.

Використовуючи досвід США у розвитку "надомного" бізнесу, можна значно покращити питання зайнятості населення в Україні. Така організація праці є вигідною не тільки для безробітних, але й для держави загалом, проте її можна реалізувати лише за умови забезпечення певної частини населення хоча б вживаними комп'ютерами (для виконання, скажімо, найпростіших комп'ютерних послуг). Хоча в умовах інтенсивних економічних перетворень, за динамічного розвитку інформаційно-комунікативних технологій, комп'ютерних мереж і програмного забезпечення зросло значення діяльності висококваліфікованих працівників, які виконують певну частку складної комплексної роботи, використовуючи персональний комп'ютер, перебуваючи при цьому поза межами безпосереднього виду діяльності. Таку дистанційну зайнятість називають відповідно "позаштатною дистанційною роботою" (або телероботою, або "мобільною дистанційною роботою"). Найприйнятнішими для дистанційної зайнятості є роботи, які виконують індивідуально.

Вирішенням проблеми безробіття, зокрема у сільській місцевості можуть бути "сімейні ферми". Так, деякі вчені терміном "сімейна ферма" позначають лише ферми, на яких працюють тільки члени сім'ї. Найбільш загальним і зручним є визначення ферми як виробництва, яким керує фермерська сім'я, навіть за тієї умови, що на ньому працюють наймані робітники. Так, у США індивідуальна або сімейна ферма є господарством, яким керує сім'я. Наявне дуже чітке правове поняття, яке дає визначення фермерському господарству. Тільки ферми, які мають дохід не менший 1000 дол. в рік, можна віднести до цієї категорії. Основні роботи виконує сім'я. На п'ять ферм є один постійний найманий робітник. Річний виторг від реалізації сільгосппродукції становить 62 тис. дол..

Отже, можна стверджувати, що сімейні господарства належно забезпечують сільськогосподарською продукцією населення своїх країн. При цьому підтримка їхнього бізнесу з боку держави є вагомою. Таким чином, аналіз розвитку сімейного бізнесу переконує в тому, що тільки організація сімейного бізнесу всіх проблем працевлаштування населення вирішити неможливо. Проте системний розвиток усіх форм бізнесу і зайнятості за належної підтримки держави допоможе вивести Україну на траєкторію сталого економічного зростання.

2. Динаміка рівня безробіття в докризовий період у країнах ЄС

Досвід минулих десятиріч свідчить про те, що безробіттю притаманний постійний характер. Існує велике застійне безробіття, яке не зменшується навіть в умовах значного прискорення економічного розвитку, а в часи кризи набуває катастрофічних масштабів. Безробіття стало основним чинником дестабілізації соціально-економічного стану багатьох країн світу. Воно набуло стійких форм та хронічного характеру, вразило широкі верстви населення.

В економіці ринкового типу з ряду причин неминучим є довготривале безробіття, що ставить перед державою чимало складних проблем. Її обов'язком стає регулювання ринку праці з метою підтримки зайнятості, скорочення вимушеного безробіття, матеріальне забезпечення безробітних.

Безробіття спричинює негативні економічні, соціальні та психологічні наслідки. Воно потенційно скорочує виробництво ВВП, призводить до втрати доходу населення, викликає необхідність пошуку альтернативної матеріальної підтримки. Соціальною похідною скорочення зайнятості є поглиблення нерівності в суспільстві.

Завданням держави в рамках першого напряму є перетворення реального безробіття в природне за рівнем і тривалістю. Як зазначає С. П. Калініна, «природне безробіття визначається конструкцією сучасного ринку праці та регулюється її механізмом. У сучасному ринковому господарстві зайнятість стає повною й ефективною лише тоді, коли рівень безробіття наближається до природної норми, яка ніколи не може дорівнювати нулю».

За оцінками МОП, глобальній економічній та соціальній кризі передувало посилення диспропорцій, спричинених глобалізаційними процесами, зокрема, збільшення нерівності доходів усередині країн. Сприяла кризі також і домінуюча стратегічна концепція державного регулювання, що переоцінювала здатність ринків до саморегулювання, применшувала роль держави, знецінювала гідність праці, дбайливе ставлення до довкілля, надання товарів та послуг для суспільного споживання й соціального захисту.

Глобальний економічний спад викликав глибоку і широкомасштабну кризу стосовно робочих місць, що призводить до соціальної рецесії. Зокрема стурбованість МОП викликають такі факти:

• мільйони жінок і чоловіків втратили роботу; кількість банкрутств компаній, особливо невеликих, зростає в геометричній прогресії;

• за прогнозами, ріст безробіття продовжуватиметься щонайменше до кінця 2010 року;

• триває зростання масштабів бідності й неформальної зайнятості;

• відбувається ослаблення середнього класу;

• досвід криз минулих років свідчить, що після відновлення економічного зростання зайнятість досягає докризового рівня із затримкою в середньому на 4–5 років, водночас, ще до кризи у світі відчувався дефіцит робочих місць для гідної праці;

• тривала криза у сфері зайнятості спричинює значні ризики для соціальної та політичної стабільності країн;

• нестача робочих місць відчутно підвищує потребу в соціальному захисті населення.

Ситуація на світовому ринку ресурсів є доволі напруженою. За таких умов потрібен поглиблений аналіз впливу глобалізації на функціонування та розвиток ринку праці.

Проблеми розгортання світових міграційних процесів викликали значний інтерес багатьох учених. П. Кругман, П. Стокер, Дж. Саймон, В. Кларк, В. Хьюго, М. Тодаро, К. Макконнелл, О. Тоффлер у своїх працях досліджували проблеми управління міграційними потоками.

Окремі соціально-економічні аспекти міграційних процесів проаналізовано українськими вченими, серед яких: В. Будкін, О. Грішнова, М. Долішній, Ф. Заставний, Б. Лановик, Е. Лібанова, О. Малиновський, І. Ольшевський, Т. Петрова, О. Позняк, А. Поручник, М. Романюк, А. Румянцев, В. Савчук, С. Сіденко, А. Філіпенко та ін.

Водночас, аналіз вітчизняної і зарубіжної наукової літератури дає підстави стверджувати, що досі недостатньо висвітлені особливості та тенденції розвитку процесів міжнародної міграції людських ресурсів, зокрема висококваліфікованих фахівців, в умовах глобалізації. Потребує досконалого вивчення також вплив міграції на розвиток економіки країн в умовах становлення постіндустріального суспільства.

Серед факторів, що спричинюють кризу, основними є неефективне управління й неадекватне регулювання ринків багатьох розвинутих країн. Проте наслідки кризи найбільш важкі для країн, що розвиваються, і особливо тих, що мають найменший обсяг ресурсів для пом'якшення впливу кризи на незахищені верстви населення. Потоки інвестицій різко зменшуються, обсяг торгівлі падає, грошові перекази скорочуються. Це призводить до погіршення стану платіжного балансу, відтоку капіталу валютних резервів, поновлення труднощів у обслуговуванні зовнішнього боргу, знецінювання національних валют, зменшення обсягу ВВП країн, що розвиваються.

Для того щоб характеристика кризових явищ на сучасному ринку праці Європи була повною, необхідно розглянути динаміку середнього рівня безробіття в ЄС у 2000–2009 рр. (рис. 1).

Як свідчать дані статистичного відомства Євросоюзу Eurostat, представлені на рис.1, від 2001-го до 2005 р. спостерігалося збільшення рівня безробіття – від 7,8% до 8,9%. З 2005-го до 2007 р., навпаки, відмічалосязменшення цього показника – від 8,9% до 7,4%, що стало можливим унаслідок економічного зростання країн – членів ЄС.

Але, згідно з оприлюдненими в липні 2008 року даними, в єврозоні знову значно зріс рівень безробіття, що є ознакою уповільнення економічного зростання. За даними Eurostat, у 2008 р. рівень безробіття в єврозоні склав 7,5%, і протягом 2009 р. зберігалася тенденція до зростання цього показника до рекордного за останні 10 років рівня – 9,4%.

Динаміка середнього рівня безробіття в ЄС у період 2000–2007 рр. у країнах – членах ЄС наведена в табл. 1. Як свідчать дані табл. 1, у докризовий період серед країн – членів ЄС найвищий рівень безробіття був притаманний таким країнам, як Греція (від 11,2% у 2000 р. до 8,3% у 2007 р.), Іспанія (11,1% у 2000 р. – 8,3% у 2007 р.) та Німеччина (у якій відбулося зростання рівня безробіття від 7,5% у 2000 р. до 10,7% у 2005 р., а потім незначне зменшення до 8,4% у 2007 р. – це найвищий середній рівень безробіття в зоні євро у 2007 р.).

Найнижчий рівень безробіття в докризовому 2007 році спостерігався у Нідерландах (3,2%), на Кіпрі (3,9%) та в Люксембурзі (4,1%).

Середній рівень безробіття серед країн, які належать до ЄС-27, у 2007 р. дорівнював 7,1%, що було свідченням покращення ситуації на ринку праці Європи порівняно із відносним піком зростання рівня безробіття у 2003-му і 2004 рр., коли цей показник сягнув 9,0%. Рівень безробіття у 2007 р. був на 1,1% меншим, ніж у 2006 р., і така різниця між показниками є найбільшою за період від 2000 р.

У докризовому 2007 р. рівень безробіття у більшості країн Європи мав найнижчий показник за останні п'ять років. Виняток становлять лише Ірландія та Португалія, де він незначно збільшився порівняно з 2006 р. При цьому за досліджуваний період середній рівень безробіття в єврозоні у 2000–2004 рр. був нижчим, ніж серед країн членів ЄС-27, у 2005 р. цей показник став дорівнювати 8,9% (як у ЄС-27, так і в єврозоні), а з 2006 р. показники рівня безробіття в єврозоні перевищують аналогічні показники в зоні ЄС-27 (на 0,1% – у 2006 р. і на 0,3% – у 2007 р.). Це пов'язано із відкриттям кордонів країн Старої Європи для робочої сили з менш розвинутих країн, які приєдналися до ЄС у 2005 р., що посилило кризові явища на ринку праці Європи. Показники рівня безробіття за віковим критерієм серед країн Європи за 2007 р. наведені у табл. 2. За даними табл. 2, рівень безробіття серед молоді у всіх країнах ЄС перевищує рівень безробіття серед решти населення. Проблема молодіжного безробіття особливо загострилася під час кризи. Найвищий рівень безробіття серед молодих людей зафіксований у Греції (22,9%), Польщі (21,7%), Італії (20,3%), Словаччині (20,3%), Румунії (20,1%), економіка яких була нестабільною ще до кризи. Найнижчим цей показник виявився в Нідерландах (5,9%), Данії (7,9%), Литві (8,2%) та Австрії (8,7%).

Отже, необхідність забезпечення високого рівня зайнятості, а отже, боротьби з безробіттям, зафіксована в ряді міжнародних документів. Наприклад, Статут ООН визначає повну зайнятість як одну із важливих цілей урядів країн – членів ООН. Вирішення проблеми безробіття передбачає проведення макроекономічної та міжнародної політики, яка сприяє економічному зростанню.

Дослідження зарубіжного досвіду у сфері регулювання зайнятості потрібні для того, щоб Україна була спроможна розв'язувати проблеми, які виникають на її ринку праці, з мінімальними витратами і в максимально короткий термін. У цілому до кризи економіка Європи демонструвала стабільне економічне зростання. За останнє десятиріччя в ряді країн Центральної та Східної Європи спостерігалися доволі високі темпи зростання, завдяки чому рівень життя їх населення почав наближуватися до рівня життя у країнах Західної Європи. Однак криза, яка вибухнула навесні 2008 року, завдала найбільш великої шкоди саме цим країнам – і призупинила процес зближення показників рівня життя в Європі, який розпочався раніше.

3. Удосконалення державного регулювання безробіття в Україні

Процес реформування економіки потребує вдосконалення структури робочої сили. Частина працівників за своїми професійно-кваліфікаційними характеристиками не відповідає новим вимогам економіки. Зростає структурне безробіття, оскільки пропозиція робочої сили не збігається зі структурою робочих місць. Високий рівень безробіття призводить до економічних витрат, соціального напруження і недовикористання трудового потенціалу. Значні соціально-економічні наслідки має довготривале безробіття Безробіття не тільки погіршує економічний стан вимушено незайнятих, але й зменшує використання трудового потенціалу. Від недовикористання трудового потенціалу, втрат потенційних можливостей виробництва товарів і послуг страждають як окремі люди, так і суспільство в цілому. У результаті погіршується стан фізичного й психічного здоров'я не тільки осіб працездатного віку, а й найбільш вразливих верств населення – дітей і людей похилого віку, оскільки батьки чи близькі їм люди неспроможні надати матеріальну допомогу, забезпечувати високоякісними продуктами і дефіцитними ліками. Це веде до погіршення генофонду суспільства, зменшення величини трудового потенціалу всієї країни.

Безробіття потрібно вивчати й регулювати, а для цього, передусім, потрібно вміти вимірювати його як статистичну величину. Безробіття в регіоні визначають за допомогою рівня і середньої тривалості безробіття. Залежно від критеріїв входження тих чи інших осіб до розряду безробітних і бази, з якою порівнюють їхню кількість, розрізняють рівень офіційного (зареєстрованого) безробіття і рівень безробіття, обчисленого за методологією міжнародної організації праці (МОП).

Зауважимо, що рівень зареєстрованого безробіття в нашій державі не достатньо адекватно відображає стан використання трудового потенціалу. Це пов'язано з тим, що не всі звільнені звертаються до Державної служби зайнятості про допомогу у працевлаштуванні. Крім цього, навіть при реєстрації в службі зайнятості не всі з них можуть отримати статус безробітного і претендувати на допомогу у зв'язку з безробіттям.

Більш адекватно відображає стан використання трудового потенціалу рівень безробіття, обчислений за методологією МОП, тобто рівень безробіття на повному ринку праці. Кількість безробітних в цьому випадку визначається на підставі вибіркових обстежень робочої сили (ВОРС). Згідно з цими обстеженнями, безробіття на повному ринку праці і зареєстроване безробіття змінюються приблизно однаково. Рівень безробіття в Україні, визначений за даними ВОРС досяг свого найбільшого значення (11,9 % економічно активного населення) в 1999 р. і далі почав потроху зменшуватися.

На відміну від економічно розвинутих країн, серйозною соціальною проблемою яких є тривале відкрите безробіття, найскладнішою проблемою для нашої держави є приховане безробіття. Державі приховане безробіття коштує дорожче, ніж реальне, бо воно є більш деструктивним і руйнівним для трудового потенціалу. Згідно з рекомендаціями МОП, до приховано безробітних відносять тих офіційно зайнятих працівників, які влаштувалися на роботу з повним робочим часом, але з незалежних від них причин працюють або протягом тільки якоїсь його частини, або не зовсім ефективно, або з неповною оплатою. За оцінкою міжнародного бюро зайнятості в Женеві, прихована вимушена неповна зайнятість в Україні вкінці минулого десятиріччя була найвища в Східній Європі.

Видиму форму прихованого безробіття називають частковим безробіттям. Його можна досліджувати як статистичну величину. Кількість частково безробітних у 1999 році порівняно з попереднім роком зменшилася, а їхня частка в загальній кількості працівників майже не змінилася. У 2001 р., порівняно з попереднім роком, відбулося зменшення значень обох цих показників. Втрати робочого часу працівниками галузей економіки за час їх перебування в умовах вимушеної неповної зайнятості з ініціативи адміністрації також зменшилися. У середньому на одного штатного працівника в 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002 і 2003 рр. тривалість адміністративної відпустки відповідно становила 553, 561, 530, 497, 411, 331 і 288 год. а невідпрацьований робочий час унаслідок його скорочення через переведення працівників на неповний робочий день (тиждень) становив відповідно 340, 352, 350, 301, 330, 328 і 308 год..

Процесу зростання прихованого безробіття в нашій країні сприяла недосконала кредитно-грошова політика уряду, яка проявлялася у доступності значної частини державних підприємств до пільгових кредитів та бюджетних коштів. З іншого боку, це давало змогу втримувати виробництво від обвального спаду підприємства – від масового банкрутства, а суспільство – від неконтрольованого зростання відкритого безробіття. Крім того, в умовах високої інфляції і монопольного становища більшості виробників, були об'єктивні можливості для зростання цін, які давали змогу покривати штучно завищені витрати.

Якщо спад виробництва – головна причина утворення прихованого безробіття, то економічною передумовою його існування є спад реальної заробітної плати працівників. Заборгованість із заробітної плати є ще одним чинником консервації прихованого безробіття.

Разом з тим приховане безробіття має й позитиви, серед яких можна виділити:

● збереження на виробництві нагромадженого трудового потенціалу;

● у деяких випадках приховане безробіття є єдиною реальною формою забезпечення зайнятості, а, отже, й доходів для значної частини населення;

● приховане безробіття відтягує час переходу працівника до нової ефективної зайнятості чи в категорію відкрито безробітних, стимулюючи пристосовуваність працівників до ринкових перетворень;

● приховане безробіття є потужним соціальним стабілізатором, який пом'якшує наслідки економічної кризи. Раптове зростання відкритого безробіття призвело би до набагато гірших соціальних негараздів у нашій країні.

В країнах з розвинутою ринковою економікою, на думку спеціалістів, природний рівень безробіття може сягати 5-6 %. У країнах, де ринкові відносини ще тільки формуються, природний рівень безробіття буде вищим. В Україні рівень безробіття удвічі перевищує допустимий природний рівень безробіття розвинутих країн. Тому державне регулювання безробіття в нашій державі повинно бути зорієнтоване в першу чергу на зменшення кількості безробітних і поліпшення їхнього соціального захисту. Сприятимуть вирішенню цих проблем такі заходи: допомога у пошуку нової роботи; стимулювання добровільного переходу на режим роботи з неповним робочим днем (тижнем); організація і проведення оплачуваних громадських робіт; допомога в перепідготовці і перекваліфікації на спеціальності, які користуються попитом на ринку праці; заохочення і стимулювання територіальної мобільності населення; цільове створення нових робочих місць для молоді, довготривало безробітних і неконкурентоспроможних громадян на ринку праці; інформування населення про вакантні робочі місця з метою зменшення часу на пошуки роботи; стимулювання підприємницької діяльності і самозайнятості шляхом зниження податку з прибутку, надання пільгових кредитів безробітним для відкриття власної справи й ін.

Регулювання безробіття на ринку праці України повинно бути спрямоване не тільки на зниження рівня незайнятості, але й на попередження безробіття, забезпечення соціального захисту працівників від втрати ними робочого місця. Ефективність цього регулювання залежить, зокрема, від забезпечення його стабільною нормативно-правовою базою.

Основний Закон національного трудового законодавства – це Кодекс законів про працю України, який ухвалено 10 грудня 1971 р. Безумовно, що за цей час даний Кодекс застарів і потребує істотних змін. Потребує нової редакції Закон України "Про зайнятість населення", який також розроблявся ще за умов планово-регульованої економіки. Зміни, які внесені до нього протягом останніх років, хоча і відкоригували його, але не змінили кардинально. Він скоріше націлений на соціальний захист населення в період короткотермінового безробіття, ніж на активну державну політику зайнятості. В результаті в Україні значні обсяги тривалого (перебування у стані безробітного більше 6 місяців) і застійного (відсутність робочого місця понад 12 місяців) безробіття. В новій редакції Закону повинні бути враховані як особисті інтереси громадян, так і інтереси всього суспільства. Критерії і ознаки безробітних треба привести до світових норм. Організація соціального захисту незайнятого населення в державі має бути зорієнтована на підтримку тих, хто дійсно потребує матеріальної допомоги, а не стимулювання бездіяльності в окремих громадян.

В Україні практично не вирішено питання соціального захисту частково безробітних. Термін "часткове безробіття" вперше в нашій країні було введено в Законі України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Проте рішення про введення в дію статей цього Закону, які стосуються соціального захисту вимушено неповно зайнятих, щорічно приймає Верховна Рада України під час затвердження розміру страхових внесків на підставі інформації про рівень економічних можливостей держави. На думку депутатів ВР України такий час ще не настав. Тому потрібно внести зміни до вказаного закону, згідно яких населення було б однаково соціально захищене як від повного, так і від часткового безробіття.

У зв'язку з великими обсягами прихованого безробіття виникає потреба у виокремленні заходів щодо його регулювання. Їх можна поділити на активні і пасивні. Активні заходи регулювання цього сегмента ринку праці повинні мати превентивний характер. Серед них можна виділити такі: організація і формування перекваліфікації вимушено неповно зайнятих, які цього бажають; переведення таких працівників на інші ділянки роботи; допомога у працевлаштуванні на інших підприємствах на окремі робочі місця чи за сумісництвом; сприяння в організації власної справи; залучення до участі в громадських роботах, які організовані за таким принципом, щоб частково безробітні мали можливість їх виконувати.

Щодо пасивних заходів регулювання прихованого безробіття, то практично відсутність на даний час дієвого соціального захисту від цього безробіття задекларованого в Законі України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" спонукає до необхідності розробки і впровадження механізму призначення компенсаційних виплат працівникам, які знаходяться у стані вимушеної неповної зайнятості, за рахунок коштів підприємств. Ці виплати повинні залежати від терміну перебування у такому стані і від того, працює людина повний робочий час з частковою оплатою, чи перебуває у безоплатній відпустці. Підприємству, за умови обґрунтування необхідності таких виплат, має бути зменшено суму страхових внесків у Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Окремо потрібно розглянути питання поліпшення працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці (молодь, жінки, інваліди). Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад повинні посилити контроль за забезпеченням соціального захисту таких громадян.

На обсяги безробіття має вплив трудова мобільність населення. Тому потрібно створити умови для підвищення територіальної, професійної і соціальної мобільності працівників, контролювати імміграційні процеси через механізм наведення чинного законодавства з питань трудової міграції відповідно міжнародним нормам, а також створення механізму захисту національного ринку праці від експансії іноземної некваліфікованої робочої сили. Впровадження ефективних форм і методів державного регулювання безробіття сприятиме зменшенню його обсягів і тривалості, підвищенню якості трудового потенціалу, створенню сприятливих умов для трудової мобільності працівників.

Використана література:

1. Лех Г.А. Шляхи подолання безробіття / Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.3, с.300-305

2. Оливко О. А. Динаміка рівня безробіття в докризовий період у країнах ЄС / Економічний часопис XXI, 1-2' 2011, с.34-36

3. Приймак В.І., Жовтанецький В.І. Удосконалення державного регулювання безробіття в Україні / Науковий вісник, 2004, вип. 14.7, с.170-174





Реферат на тему: Безробіття у країнах ЄС та Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.