Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Економічна теорія

Безробіття як соціальна проблема. Приховане безробіття на ринку праці в Україні (реферат)

Зміст

1. Сучасні проблеми, тенденції та аналіз безробіття населення в Україні

2. Особливості прихованого безробіття на ринку праці в Україні

3. Безробіття як комплексна соціальна проблема

Використана література

1. Сучасні проблеми, тенденції та аналіз безробіття населення в Україні

Зміни, які відбулися протягом останнього десятиріччя у нашій країні, переконливо свідчать про необхідність якісно нового етапу її розвитку. Вітчизняна практика та світовий досвід впевнено переконують сучасних дослідників у тому, що ці зрушення мають відбуватися на інноваційній основі. Тільки завдяки нововведенням, якісному оновленню усіх галузей економіки, сфер життя та суспільної свідомості можливою стає побудова нового громадянського суспільства, нової економічної системи в Україні.

Актуальним аспектом становлення та розвитку соціально орієнтованої економіки у нашій країні є кадрова складова. Виступаючи центральною компонентою виробничого процесу, робоча сила є тим чинником, який потребує посиленої уваги науковців, фахівців у сфері соціально-трудових відносин та урядовців. Проблема кадрового забезпечення сучасного виробництва в Україні є актуальною на усіх рівнях, оскільки труднощі вітчизняної економіки, а отже, і ринку праці останніх десяти років істотно вплинули на якісний склад робочої сили підприємств. Молодіжна не зайнятість, сільське та родинне безробіття, регіональні диспропорції у зайнятості населення, значні масштаби прихованого безробіття, довго тривале безробіття — ось ті чинники, що вплинули на зниження якісних показників робочої сили. У зв'язку з цим випливає необхідність пошуку ефективних методів регулювання зайнятості та безробіття. Поглиблюють проблему світова економічна криза, відсутність раціональної моделі і стратегії зайнятості, а інколи і просте нерозуміння ролі людського чинника у сучасному виробництві.

Проблемами безробіття населення, причинами його виникнення займалися видатні вчені, економісти: С. І Бандур, Д. П. Богиня, І. К. Бондар, В. С. Васильченко, Є. М. Лібанова, І. С. Маслова, В. М. Петюх, В. В. Онокієнко, В. Г Швець та інші. Проте, не зменшуючи впливу досліджень цих науковців на вирішення зазначеної проблеми, питання розробки методологічних та практичних підходів до підвищення економічної активності безробітного населення досі залишаються актуальними і потребують подальшого вивчення й додаткових наукових і практичних розробок.

Структурні зрушення‚ що відбуваються на сучасному етапі розвитку національної економіки‚ призводять до суттєвих негативних змін на ринку праці‚ зокрема‚ до достатньо значних обсягів і рівня безробіття економічно активного населення і як наслідок — до неефективного використання робочої сили. Так, за даними Державного комітету статистики України, середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15–70 років, за результатами вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань економічної активності, в середньому за 9 місяців 2008 р. становила 22,6 млн. осіб, з яких 21,3 млн. були зайняті економічною діяльністю, а решта (1,4 млн.) — безробітні, тобто особи, які не мали роботи, але активно її шукали як самостійно, так і за допомогою державної служби зайнятості. Рівень зайнятості населення становив: у віці 15– 70 років — 60,1 %, а в працездатному віці — 68,1 %. Рівень безробіття (за методологією МОП) серед економічно активного населення віком 15– 70 років становив 6,0 %, а працездатного віку — 6,5 % та був нижчим порівняно з відповідним періодом 2007 р. (6,2 % та 6,7 % відповідно). На жаль, з розвитком світової економічної кризи у другій половині 2008 року спостерігалось погіршення ситуації на ринку праці України.

Середньооблікова кількість штатних працівників підприємств, установ та організацій без урахування працівників статистично малих підприємств та у фізичних осіб підприємців у cічні-листопаді 2008 р. становила 11,4 млн. осіб. У листопаді 2008 р. порівняно з жовтнем показник зменшив ся на 1,3 % (148 тис. осіб) проти 0,2 % (23,5 тис. осіб) у листопаді 2007 р., на що вплинула як сезонність, зумовлена характером виробництва у сільському господарстві, так і збільшення обсягів звільнення працівників та скорочення штатів у промисловості (на 51,4 тис. осіб), будівництві (на 21,8 тис. осіб) та торгівлі (на 16,9 тис. осіб). Найактивніше процес зменшення кількості штат них працівників відбувався у Донецькій (на 17,9 тис. осіб), Дніпропетровській (на 15,6 тис. осіб) областях та м. Києві (на 11,8 тис. осіб).

Водночас набуває поширення застосування адміністрацією підприємств вимушених адміністративних відпусток та скороченого робочого часу. Кількість працівників, які перебували у відпустках у листопаді 2008 р., становила 649,1 тис. осіб, або 5,8 % штатних працівників. Такі відпустки застосовували, головним чином, підприємства транспорту (30,1 % штатних працівників), лісового господарства (12,9 %), будівництва (9,7 %) та промисловості (9,1 %). У Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях у відпустках з дозволу та ініціативи адміністрації перебував кожний десятий працівник (здебільшого на промислових підприємствах), у Кіровоградській та Полтавській — кожний тринадцятий. Також у режимі скороченого робочого дня (тижня) у листопаді працювало 680,5 тис. осіб, або 6,1 % від кількості штатних працівників, з яких майже дві третини (414,6 тис.) були зайняті на підприємствах промисловості. У Запорізькій області в такому режимі працювали 14,6 % штат них працівників, у Полтавській — 10,0 %.

Така ситуація спричинила стрімке зростання чисельності незайнятих осіб, які зверталися до державної служби зайнятості. Якщо впродовж січня-жовтня 2008 р. щомісячно реєструвалося 131,1 тис. не зайнятих трудовою діяльністю громадян, то у листопаді-грудні — удвічі більше, або 264,7 тис. осіб. У цілому за 2 останні місяці 2008 р. зареєстровано 529,3 тис. незайнятих осіб проти 317,6 тис. осіб у відповідному періоді 2007 р. За даними державної служби зайнятості, у січні 2009 р. її послугами скористалися 1033,8 тис. не зайнятих трудовою діяльністю громадян проти 981,6 тис. у грудні 2008 р. Із зазначеної кількості незайнятих громадян у цьому місяці зареєстровано 157,5 тис. осіб, що майже наполовину менше, ніж за останній місяць 2008 р. (54,9 %). Найвищий приріст зареєстрованих незайнятих громадян спостерігався у Дніпропетровській, Донецькій, Харківській та Полтавській областях — на 10,5–19,0 тис. осіб.

Чисельність осіб, які шукали роботу за сприяння державної служби зайнятості, на 1 січня 2009 р. досягла 876,2 тис. незайнятих громадян (на 1 січня 2008 р. — 660,3 тис. осіб), а на 1 лютого 2009 р. на обліку цієї установи перебувало 930,0 тис. незайнятих громадян, які шукали роботу, з них понад половину становили жінки та понад третину — молодь у віці до 35 років. Серед безробітних кожний другий раніше займав місце робітника, кожний четвертий — посаду службовця, а кожний п'ятий не мав професійної підготовки.

Отже, як ми бачимо з таблиці 1, у 2008 році ситуація на ринку праці склалася доволі невтішна. На протязі періоду січень-серпень 2008 року кількість безробітного населення мала позитивну тенденцію до зниження з 662,8 тис. осіб до 509,5 тис. осіб, тобто зберігалась динаміка останніх років. На жаль, з розвитком світової економічної кризи та відсутності адекватних та ефективних антикризових заходів ситуація на ринку праці України різко змінилася. Починаючи з вересня 2008 року кількість безробітного населення почала збільшувати ся катастрофічними темпами, з 513,6 тис. осіб у вересні до 844,9 тис. осіб у грудні 2008 року, а вже станом на 1 лютого 2009 року кількість безробітних становила 930 тис. осіб, що на 267,2 тис. осіб більше, ніж на 1 лютого 2008 року, при цьому кількість за реєстрованого безробіття у відсотках до працездатного населення збільшилася на 0,8 відсоткового пункту і становила на 1 лютого 2009 року 3,2 %. Тобто економічна криза відкинула нас до рівня роз витку 2004 року, коли кількість безробітного населення країни становила 981,8 тис. осіб.

У відповідності до зростання кількості безробітних та погіршення умов життя, на законодавчому рівні було збільшено розмір допомоги по безробіттю. Та, на жаль, це підвищення було не значним, і середній розмір допомоги по безробіттю залишався меншим за мінімальну заробітну плату та значно відставав від розміру прожиткового мінімуму. Так, у грудні 2008 року середній розмір допомоги по безробіттю за місяць становив 571,07 грн., при цьому розмір мінімальної заробітної плати складав 605 грн., а мінімально го прожиткового мінімуму 626 грн. Зміни, які відбулися на ринку праці України у 2008 році, істотно не вплинули на структуру безробітного населення як за статтю, так і за місцем проживання (табл. 2).

Виходячи із загальних тенденцій, які панували на ринку праці України у 2008 році, за досліджуваний період значно збільшилась кількість безробітних як серед чоловіків, так і серед жінок, але при цьому не змінилося співвідношення між безробітними чоловіками та жінками. Так, питома вага чоловіків серед безробітного населення коливалась у межах від 41,04 до 44,94 %, а жінок — від 55,06 до 61,92 %.

Що стосується структури безробітного населення за місцем проживання, то поряд із загальними тенденціями до збільшення кількості без робітного населення країни спостерігались звичайні сезонні коливання щодо співвідношення кількості безробітного сільського та міського населення, які викликані в першу чергу сезонністю сільськогосподарської праці, а також трудовою міграцією сільського населення до міст, де вони часто поповнюють лави безробітних. Не змінилась і територіальна структура безробіття в Україні на тлі загального збільшення кількості безробітного населення країни. Виходячи з даних Міжнародної організації праці, Державного комітету статистики України та використовуючи сучасні наукові розробки, всі області України можна поділити на кілька груп за гостротою зареєстрованого безробіття.

Перша група — регіони з високим рівнем безробіття і великою напруженістю на ринку праці (показники перевищують середні по Україні — 6,0 % (за методологією МОП). В основному це регіони північної половини європейської частини країни. Багато хто з цих регіонів відрізняються підвищеною змушеною неповною зайнятістю. До них відносять — Волинський (7,8 % — за 9 місяців на 2008 рік), Житомирський (8,4 %), Івано-Франківський (7,7 %), Кіровоградський (7,4 %) та інші регіони.

Друга група — рівень безробіття і напруженість на ринку праці майже дорівнює середнім по Україні. Фактично за гостротою безробіття ця група середня. Це невелика група — сюди відносять такі регіони — Вінницький (6,3 %), Закарпатський (5,5 %), Запорізький (5,6 %), Київський (5,5 %), Луганський (6,4 %), Сумський (6,6 %) і Полтавський (6,0 %).

Третя група — регіони з найменш гострим безробіттям у країні. У них рівень безробіття нижче від середнього, низька напруженість на ринку праці, темпи росту безробіття нижчі від середніх по Україні. У даній групі багато південних регіонів з видобувною промисловістю: Автономна Республіка Крим (4,6 %), Дніпропетровський (4,8 %), Донецький (5,0 %), Одеський (4,4 %) і Харківський (5,0 %) регіони.

За даними Державного комітету статистики України, в січні 2009 року найвищий рівень за реєстрованого безробіття спостерігався у Черкаській області (5,4 %), а найнижчий — у м. Києві (0,7 %). Зростання обсягів зареєстрованого безробіття у січні 2009 року спостерігалося у більшості регіонів країни, крім Волинської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. В Україні відбувається значне зниження попиту на робочу силу. У другому півріччі 2008 р. намітилася тенденція до скорочення кількості вільних робочих місць, вакантних посад, при цьому найбільш стрімко — у листопаді-грудні. Якщо на кінець жовтня зазначений показник становив 177,5 тис., то у листопаді та грудні — відповідно 136,8 тис. та 91,1 тис. За 2 останні місяці 2008 р. найбільше скорочення кількості вільних робочих місць, вакансій відбулося у м. Києві, Донецькій, Дніпропетровській та Київській областях.

У січні 2009 р. кількість вільних робочих місць і вакантних посад зменшилася на 4,6 тис., або на 5,1 %, і на кінець місяця становила 86,5 тис. Із зазначеної кількості вільних робочих місць (вакансій) майже половина передбачалася для робітників, більше третини — для службовців та кожне сьоме вільне робоче місце — для осіб, які не мають професії.

За останніми даними, у загальній кількості вільних робочих місць (вакантних посад) кожне шосте було в переробній промисловості, сьоме — у державному управлінні, десяте — в торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку, п'ятнадцяте — в будівництві. Наявність структурної диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією за професіями є чинником, що обмежує можливості працевлаштування безробітних та задоволення потреб роботодавців у працівниках.

Найбільша потреба підприємств у січні 2009 року була у кваліфікованих робітниках з інструментом (22,0 % від загальної кількості вільних робочих місць на кінець 2008 р.), робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (15,8 %) і працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, промисловості, будівництва та транспорту (15,0 %). У ситуації, що склалася, навантаження незайнятого населення, яке звернулося за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості, зросло майже удвічі та на кінець грудня 2008 р. становило 96 осіб на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) проти 51 на кінець листопада 2008 р., а вже станом на 1 лютого 2009 року цей показник збільшився до 108 осіб.

За регіонами навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць (вакансій) на кінець грудня 2008 р. коливалося від 4 осіб у м. Києві до 767 осіб у Черкаській області, а на 1 лютого 2009 р. зазначений показник коливався від 6 осіб у м. Києві до 584 осіб у Черкаській області. За сприяння державної служби зайнятості у 2008 р. працевлаштовано 1084,0 тис. осіб, або 43,3 % незайнятого населення, що перебувало на обліку цієї установи. Із зазначеної кількості 51,7 тис. осіб працевлаштовано у грудні 2008 р., а у січні 2009 р. було працевлаштовано на 23,9 % менше, що склало 39,3 тис. осіб. Серед праце влаштованих половину становили жінки та молодь у віці до 35 років.

Рівень працевлаштування незайнятих громадян у грудні 2008 р. порівняно з листопадом скоротився на 3,3 відсоткового пункту і становив 5,3 %. У січні 2009 р. рівень працевлаштування незайнятих громадян порівняно з груднем 2008 р. скоротився на 1,5 відсоткового пункту і становив 3,8 %. Найбільше скорочення зазначеного показника за вказаний період спостерігалось у Дніпро петровській, Івано-Франківській областях та м. Києві. Найвищий рівень працевлаштування не зайнятих громадян спостерігався у м. Києві (9,2 %), а найнижчий — у Запорізькій області (2,3 %). У 2008 р. за сприяння державної служби зайнятості кожний п'ятий незайнятий громадянин отримав роботу у переробній промисловості, у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві або торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку. Найбільше зростання обсягів працевлаштування незайнятого населення порівняно з 2007 р. спостерігалося у торгівлі та ремонті автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку (на 15,1 тис. осіб), сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві (на 3,7 тис. осіб), діяльності транспорту та зв'язку (на 1,1 тис. осіб). Серед працевлаштованих незайнятих осіб більше половини становили місця робітників, 23,4 % — посади службовців, 21,1 % — місця, які не потребують спеціальної підготовки.

Досягнення оптимальної економічної і соціально ефективної зайнятості — невід'ємна складова відновлення української економіки. Стимулами цього процесу мають бути ринкові важелі і цілеспрямовані заходи господарської політики на всіх рівнях.

Але на сучасному етапі господарювання необхідно враховувати вплив світової економічної кризи, з розвитком якої значно погіршилася ситуація в країні в цілому та на ринку праці зокрема. Про це свідчить швидке згортання діяльності раніше прибуткових підприємств, через що збільшується рівень безробіття на Україні. За даної критичної ситуації більшість заходів, що вживалися задля збільшення зайнятості, вже не є такими актуальними. Акцент у цьому питанні потрібно ставити не на вдосконаленні нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення, не на підвищенні професійно-освітньої підготовки кадрів, а на збереженні робочих місць.

Тому центральним елементом політики зайнятості повинна стати економічна політика, спрямована на пожвавлення ділової активності, проведена одночасно з придушенням інфляції, направлена на збереження і створення робочих місць. Варто також враховувати, що можливості держави щодо створення нових робочих місць менші, ніж можливості при ватного капіталу. Це, однак, не знижує ролі держави як гаранта зайнятості, вона має стимулювати активність підприємців. Позитивним заходом щодо збереження робочих місць буде допомога держави підприємствам великого бізнесу (державним або приватним) у вигляді дотацій. Також держава може виступати посередником у пошуку інвесторів або націоналізувати збанкрутіле приватне підприємство з подальшим продажем його з аукціону.

Напрямки регулювання безробіття лежать у площині трьох соціальних інститутів — держави, роботодавця та найманого працівника. Тобто виходячи із сучасних реалій, конкретні заходи мають бути гнучкими, досить різноманітними та мати економічний і соціальний ефект. Саме такий підхід потрібно покласти в основу подальшої парадигми розвитку і регулювання соціально трудових відносин. Усі заходи з регулювання безробіття мають сприяти підвищенню ефективності формування і використання людського капіталу в умовах інноваційно-інституціональних змін.

Умовами успішної реалізації визначених за ходів з обмеження безробіття є: поступове нарощування обсягів виробництва; сприяння внутрішньому та зовнішньому інвестуванню; збільшення державних витрат на стимулювання зростання виробництва; комплексне застосування заходів з обмеження безробіття на усіх рівнях управління; надання пріоритетної ролі заходам з попередження безробіття; посилення значення спеціальних інститутів, покликаних реалізовувати напрямки державної політики зайнятості на усіх рівнях; на лагодження зв'язків та запозичення досвіду відповідних організацій близького та далекого зарубіжжя з питань регулювання безробіття; підвищення рівня підготовки та мотивації праці працівників Державної служби зайнятості; створення спеціальних закладів з підготовки фахівців для роботи у сфері регулювання зайнятості та безробіття.

2. Особливості прихованого безробіття на ринку праці в Україні

Проблема безробіття – одна з найактуальніших проблем, які виникають на ринку праці. Не винятком є та Україна, де трансформаційні зміни спричинили істотні зміни у сфері зайнятості. В усіх країнах так званого соціалізму, до початку економічних реформ зайнятість розглядалася як загальна, повна та обов'язкова, офіційне безробіття було відсутнім, проте добре відомо, що безробіття у прихованій формі існувало. Надлишкова робоча сила в умовах командно-адміністративної економіки була результатом низької інтенсивності і продуктивності праці. На думку українського економіста М. Шаленка, у кінці 80-х років надлишкова робоча сила в Україні становила 20 %.

У 1-ій половині 90-х років національний ринок праці формувався за умови перевищення пропозиції праці над попитом. Проте офіційний рівень безробіття був близьким до радянських часів, не здійснювалась реструктуризація прихованого безробіття у відкрите. Приховане безробіття існувало в усіх країнах СНД. Так, згідно з даними програми "Російський економічний барометр", в цих країнах у 1995-1996 рр. приховане безробіття спостерігалося приблизно на 60 % промислових підприємств, а середній рівень завантаженості персоналу не досягав 80 %.

На противагу у країнах Східної Європи офіційний рівень безробіття був дуже високий. Так, на кінець 1993 р. у Польщі, Словенії, Словаччині та Угорщині частка безробітних у складі економічно активного населення становила 12,6-16,4 %. У цих країнах розвиток ділової активності, підприємництва, малого і середнього бізнесу з 1994 р. забезпечує зростання виробництва і зниження рівня безробіття. У 1995 р. рівень безробіття в Чехії становив 2,8 %, Угорщині – 10,5 %, Польщі – 14,5 %, Словенії – 13,7 %, Словаччині – 13,5 %. Це означає, що високий рівень офіційного безробіття є фактором виходу економіки з кризи, економічного зростання, тобто створення сприятливої конкуренції як на ринку праці, так і в національній економіці загадом.

Рівень безробіття зареєстрованого у ІІ половині 90-х років постійно зростав і на кінець 1999 р. становив 4,3 % від працездатного населення. У 2000 і у 2001 р. рівень безробіття поступово знижувався: з 4,2 % у 2000 р. і 3,7 % у 2001 р. – 3,7 %. Чисельність безробітних, зареєстрованих службою зайнятості в Україні, на кінець 1999 р. становила 1174,5 тис. чол., на кінець 2001 р. – 1008,1 тис. чол.. Ці показники не відображають фактичної ситуації на ринку праці. Вони не дають уявлення, по-перше, про вакансії, які виникають на підприємствах, але заповнюються шляхом внутрішнього найму або через альтернативні державній службі зайнятості інстанції.

По-друге, пропозиція у даному контексті включає тільки офіційно зареєстрованих безробітних і не дає повної інформації про безробіття. В Україні існує приховане безробіття. За підрахунками Е.М. Лібанової, рівень безробіття у 2000-01 рр., включаючи офіційну і приховану форми, становив 16,3 %. В Україні для більш повного і точного аналізу ринку праці дані статистичних форм доповнюють матеріалами вибіркових обстежень економічно активного населення та підприємств. Згідно з розрахунками, здійсненими за методологією МОП, у 1998 р. рівень безробіття становив 11,3 % , у 2001 р. – 11,1 %.

Приховане безробіття означає, що на підприємствах є надлишкова кількість працівників. Така неповна зайнятість працездатного населення спостерігається тоді, коли працівники підприємства переводяться на роботу в умовах неповного робочого дня, а також, коли працівники перебувають у вимушених відпустках без збереження чи з частковим збереженням заробітної плати. Згідно з проведеними Державним комітетом статистики обстежень на промислових підприємствах у 1999 р., за оцінкою керівників, надлишкова чисельність працівників становить від 10 до 33 % персоналу. Керівники підприємств, незважаючи на тривалий спад виробництва, не вдавалися до скорочення чисельності працюючих, мотивуючи свої дії соціальною незахищеністю працівників, необхідністю зберегти кваліфіковані кадри, а також оптимізмом щодо збільшення виробництва в недалекому майбутньому.

В Україні відсутні закони, які б регулювали трудові відносини при скороченні виробництва, умови компенсаційних виплат, умови перепідготовки кадрів в умовах вимушеної зупинки виробництва. Працівники, які вимушено зайняті неповний робочий день або які мають тимчасову перерву в роботі, є менш захищені, ніж безробітні. У Законі України "Про зайнятість населення" тих, хто працює в умовах повного і неповного робочого часу віднесено до зайнятого населення. Необхідно законодавчо затвердити норматив робочого часу і визнати категорію частково безробітного за міжнародними нормами, а також визначити розмір допомоги частково безробітним з боку держави і підприємства і запровадити страхування на випадок часткового безробіття.

Зауважимо, що неповна зайнятість на ринку праці в Україні починає поступово знижуватися. Ця тенденція спостерігається в Україні з 1999 р. Частка працюючих за режимом неповного робочого дня зменшилася з 17,63 % у 1999 р. до 13,3 % у 2001 р., відповідно зменшилася і частка тих, хто перебуває у вимушених адміністративних відпустках тривалістю понад три місяці підряд – відповідно з 22,0 до 7,2 %.

За оцінками економістів, надлишкова робоча сила зараз становить 20-25 % зайнятих працівників. За нашими підрахунками, частка надлишкової робочої сили є нижчою. Використовуючи запропоновану І. Грабинським методику , приховане безробіття на виробництві оцінюємо як суму двох величин: частка кількості працівників, що перебувають у вимушених адміністративних відпустках, плюс близько половини від частки тих, хто працював неповний робочий день. Відповідно приховане безробіття на виробництві, тобто частка надлишкової робочої сили у 1999 р. становила: 22,0 % + 17,6 % / 2 = 30,8 %; у 2000 р.: 16,1 % + 13,3 % / 2 = 22,75 %., у 2001 р. –7,2 % + 13,3 % / 2 = 13,85 %.

Зменшення неповної зайнятості є позитивним явищем, але на найближчу перспективу вимушена неповна зайнятість, що є однією з форм прихованого безробіття на виробництві, залишається реальною. Думку про необхідність звільнення з виробництва надлишкових працівників висловлюють тиме економічний розвиток і сприятиме ефективному використанню робочої сили на основі ринкових механізмів. Ми підтримуємо цю точку зору, оскільки, по-перше, переведення прихованого безробіття у відкрите дасть змогу працівникам, які не отримують заробітної плати тривалий час, або отримують її дуже низьку, одержувати допомогу по безробіттю. По-друге, виникає можливість підвищити реальну заробітну плату працюючих. По-третє, це підірве основи функціонування так званого тіньового або неформального ринку праці, який обслуговує неформальний (тіньовий) сектор економіки. Функціонування тіньового ринку праці зумовлено тим, що неповна зайнятість пов'язана з низьким рівнем оплати праці, невідповідністю роботи професійно-кваліфікаційному статусу працівника, необхідністю пошуку роботи поза підприємством. Як правило, більшість цих працівників, які працюють поза підприємством, працюють без формальних угод, з порушенням норм трудового законодавства, без будь-якого соціального захисту. Проте в умовах перехідної економіки, коли офіційна зайнятість поєднується з неофіційною (тіньовою) зайнятістю, на наш погляд, для деякої частини працівників вимушена неповна зайнятість відповідає їх інтересам, оскільки тіньові доходи не оподатковуються, а оплата праці, як вважають українські економісти, і тіньовому секторі у 2-3 рази вища, ніж в офіційній економіці.

Особливо поширена незареєстрована (тіньова) економічна діяльність і західних областях України, на Вінниччині та у Криму. Так, у Волинській області незареєстрованою економічною діяльністю зайнято 46,3 % всіх працюючих, у Вінницькій – 43,7 %, на Львівщині – 32,0 %, Закарпатській області – 31,3 %, у Криму – 29,3 %. Економісти вважають, що тіньовий ринок праці охоплює не менше третини населення працездатного віку, тобто на цьому ринку праці доходи отримують 8-10 млн. осіб , із яких, за оцінками Інституту економіки НАН України, приблизно 6-8 млн. осіб отримують основні доходи. Тіньовий ринок праці включає не тільки працівників, які офіційно числяться на підприємствах, частину зареєстрованих службою зайнятості безробітних, а також частину населення, що самостійно працевлаштовується, і осіб, що зайняті доходним нелегальним бізнесом, переважно кримінального характеру.

Аналізуючи зайнятість на офіційному і тіньовому ринках праці, І. Петрова поділяє ринок праці на 3 сектори. Вона відносить до першого сектора зайнятих в офіційній економіці, до другого – зайнятих в офіційній і тіньовій економіці, до третього – зайнятих тільки в тіньовій економіці. На її погляд, ці сектори в Україні зараз приблизно однакові.

У перехідній економіці цей ринок праці має як позитивні, так і негативні сторони. Серед позитивних можна виділити такі: можливість одержання доходу працівниками і стримування процесу зубожіння населення; одержані доходи сприяють збільшенню внутрішнього попиту на споживчому ринку економічних благ; у працівників формується підприємницький досвід. Негативна сторона пов'язана із виникненням ряду проблем різного характеру. По-перше, у державний бюджет не надходять податки із заробітної плати і доходів підприємців, тому держава не може здійснювати відповідно можливі економічні і соціальні програми. По-друге, у тіньовому секторі економіки спостерігається поступовий відтік кваліфікованої робочої сили, яка не завжди використовується адекватно. Часто висококваліфіковані працівники використовуються на робочих місцях, що не потребують кваліфікації. По-третє, отримуючи доходи (в окремих випадках – достатньо великі), працівники тіньового ринку праці отримують субсидії на оплату житлово-комунальних платежів, тим самим створюючи додатковий тиск на державний бюджет.

Повне розв'язання проблем, пов'язаних з функціонуванням тіньового ринку праці, можливе за умови реформування економіки, зниження податкового тиску на виробника і споживача, усунення причин, які спонукають людей звертатися до тіньових джерел доходу, реструктуризації прихованого безробіття у відкрите.

Таким чином, приховане безробіття в Україні є результатом низької ефективності функціонування ринку праці і національної економіки. Враховуючи досвід країн Східної Європи, який свідчить, що високий рівень офіційного безробіття спостерігається в тих країнах, де високими темпами відбуваються ринкові перетворення і забезпечується економічне зростання, переведення прихованого безробіття у відкрите є важливим фактором сьогоднішнього економічного зростання. У цьому процесі не можна допускати стихійності і поспішності, необхідне регулювання цього процесу за допомогою єдиної політики держави, профспілок і підприємств.

3. Безробіття як комплексна соціальна проблема

Перехід до ринкових відносин на пострадянському просторі, в тому числі в Україні, радикально змінив природу зайнятості населення, працевлаштування та найму на роботу людей найманої праці. В ринкових умовах зайнятість є функцією ринку праці (ринку робочої сили) як підсистеми ринкової економіки, є похідною від співвідношення попиту, пропозиції і ціни робочої сили. Остання на ринку праці є товаром, предметом купівлі-продажу. Сама ж природа ринкових відносин, навіть в умовах їх державного регулювання, припускає вибірковість залучення робочої сили до використання у виробництві, внаслідок чого її певна частина залишається «відторгнутою» ринком праці, а люди найманої праці – непрацевлаштованими, безробітними.

Для пострадянських країн питання безробіття виявилося особливо актуальним через радикальний перехід від радянської моделі повної зайнятості працездатного населення з її потужними соціальними ґарантіями для трудящих до моделі ринкової зайнятості з її суворими вимогами до робочої сили та чутливістю до кон'юнктурних змін та циклів. Тим більше, що цей перехід у 90-ті роки XX ст. супроводжувався глибокою економічною кризою, своєрідною деіндустріалізацією з масовим вивільненням працівників, падінням реальної заробітної плати та істотним погіршенням умов праці. Чимало кваліфікованих, кадрових працівників різних сфер господарства не лише залишилися без трудового заробітку, нерідко без будь-яких засобів для існування, але й втратили нормальний соціальний статус.

Масовий, масштабний характер безробіття, загрози його загострення у зв'язку з нестабільністю вітчизняної економіки, зокрема, в умовах новітньої кризи, що почалася восени 2008 року, порушує практичне питання вироблення політики боротьби з безробіттям та подолання його наслідків у контексті управління зайнятістю та соціального захисту населення. Це, в свою чергу, вимагає теоретико-методологічного обґрунтування безробіття як багатовимірного соціального явища, наслідки якого негативно впливають на різні сфери життєдіяльності суспільства та на різні аспекти соціального та особистісного життя людини найманої праці.

Сучасні вітчизняні автори (В. Яценко, Л. Колєшня, О. Пазюк, О. Пономарьова та ін.), аналізуючи ринкові перетворення у сфері зайнятості в Україні, здебільшого досліджують структурні іі динамічні аспекти зайнятості та безробіття , залишаючи поза увагою соціальні проблеми, які несе в собі розповсюдження та укорінення безробіття. Певним виключенням з цього є наукова стаття Т.Г. Трофанової «Безробіття як фактор нівелювання економічних та суспільно-виробничих відносин (підводні течії епохи безробіття)», в якій наведено різні прояви деструктивності безробіття. Проте в Україні, здається, немає досліджень, які б розглядали безробіття та його наслідки за допомогою системного підходу.

На проблемне навантаження безробіття вказують уже базові визначення самого поняття, якими оперує сучасна наука. Так авторський колектив російського вузівського підручника «Соціальна політика» на чолі з М.А. Волгіним пропонує наступні визначення:

а) безробіття – незалежне від волі працівника призупинення трудової діяльності на значний строк з причин неможливості працевлаштуватися, в тому числі, після розірвання попереднього трудового договору з роботодавцем;

б) для людини безробіття проявляється у тому, що вона, всупереч власному бажанню, не може знайти роботу, яка забезпечить їй необхідний дохід.

У свою чергу, українська дослідниця, авторка вузівського підручника «Економіка праці» А.В. Калина визначає безробіття як категорію, що відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Як бачимо, у запропонованих тлумаченнях підкреслюється, насамперед, вимушеність безробіття, яке відлучає людину від праці й не дозволяє їй задовольнити життєво необхідні потреби. Позбавляючи людину можливості працювати і заробляти собі на життя, безробіття брутально порушує не лише право людини на працю, але й право на достатній життєвий рівень для себе та своєї родини, які належать до найважливіших соціальних прав у будь-якому цивілізованому суспільстві, а в Україні закріплені у статтях 43 та 48 Конституції.

У цілому ж безробіття варто розглядати як комплексну соціальну проблему, деструктивні наслідки якої вимагають системного аналізу. На нашу думку, основними параметрами аналізу безробіття мають виступати:

1. Рівень соціальної структури, на яких проявляється безробіття та мають місце його наслідки.

2. Сфери та аспекти прояву наслідків безробіття.

3. Диференціація наслідків безробіття у залежності від його типу.

Так безробіття проявляється у двох вимірах – як суспільне явище і як соціальний стан, в якому перебуває непрацевлаштована людина. Таке уявлення дозволяє розглядати наслідки безробіття як на макро-, так і на мікрорівні.

Далі наслідки безробіття мають місце не лише в економічній та трудовій, але й в соціальній і соціокультурній сферах життєдіяльності суспільства, впливають на інститут сім'ї, на природний і міґраційний рух населення. Таким чином, можна виділити наступні аспекти вивчення безробіття та його наслідків: економічний, правовий, соціальний, культурний, екзистенціальний, психологічний, демографічний тощо.

Нарешті, різноманітні наслідки безробіття як на макро-, так і на мікрорівні диференціюються у залежності від його типу. Зокрема, на наш погляд, особливу увагу слід приділяти вивченню наслідкив таких видів безробіття, як застійне (хронічне), циклічне, приховане.

Отже, розглянемо основні деструктивні наслідки безробіття на основі запропонованої методології.

На макрорівні, в економічному плані безробіття варто розглядати як симптом і водночас як фактор кризових явищ у системі суспільного виробництва.

Так, наявність безробіття у більш-менш значних масштабах вказує на такі економічні суперечності:

− прогалини у системі підготовки кадрів, зокрема, перевантаження ринку праці фахівцями певного профілю або ж недостатній рівень підготовки молодих спеціалістів; − структурні невідповідності в економіці, звідси – структурне безробіття;

− зростання кризових явищ, зумовлене падінням виробництва та сукупного попиту на ринку, звідси – циклічне безробіття.

Безробіття не лише симтомізує, але й підсилює кризовий стан економічної сфери. Серед основних макроекономічних проблем, що тягне за собою зростання безробіття, виділяються:

− падіння валового внутрішнього продукту в зв'язку з недовиробництвом через невикористання робочої сили (математична закономірність, відкрита американським економістом А. Оукеном);

− руйнування робочої сили, як трудових ресурсів, як у плані декваліфікації, демотивації праці («омертвіння робочих рук», як це називав Дж. М. Кейнс), так і у плані демографічного відтворення; у перспективі це загрожує шаленим дефіцітом кадрів на стадії відновлення економічного зростання;

− трудові міґрації небажаного характеру, внаслідок яких маси працівників залишають охоплені безробіттям реґіони і цілі країни, міґруючи у пошуках роботи й заробітку, що торкається як елітної, так і масової робочої сили;

− збіднення населення через втрату трудового заробітку та заморожування заробітної плати працівників, які залишаються на виробництві, що тягне за собою падіння купівельної спроможності населення і, відтак, падіння сукупного попиту на товари, що з часів Кейнса розглядається як головний фактор падіння виробництва й економіки в цілому.

На увагу заслуговують і наслідки, які являють собою безробіття на мікроекономічному рівні, під яким розуміється економічний стан безробітного працівника, його родини, домогосподарства. Це, зокрема:

− відсутність заробітку, внаслідок чого стає неможливим задоволення потреб людини, сім'ї;

− руйнування трудового потенціалу, насамперед, кваліфікації, навичок, нерідко й мотивації до суспільно-корисної праці як такої.

Отже, з економічної точки зору, безробіття нерозривно пов'язане з падінням виробництва, низькою купівельною спроможністю та руйнуванням трудового потенціалу.

Не менш руйнівні наслідки безробіття просліджуються у його соціальному вимірі. Суспільство в умовах зростання безробіття уражено різними соціальними патологіями, які підсилюють одна одну, руйнуючи соціум. Отже, на макросоціальному рівні слід відзначити насамперед:

− бідність та маргіналізацію значних груп населення як професійних, так і статтєвовікових категорій, які залишаються відштовхнутими на узбіччя життя;

− зростання соціальних патологій, проявів асоціальної поведінки, внаслідок чого формується криміногенна ситуація;

− формування субкультури безробіття як певного способу життя, який може передаватися й у спадок;

− міграції небажаного характеру, зокрема, трудові маятникові, незворотні, нелегальнокрімінальні (торгівля людьми, вербування військових найманців) тощо.

− посилення соціальної напруги, нестабільності та конфліктогенності в суспільстві або реґіоні: у світовій практиці досягнення 8-10 % рівня безробіття вважається критичним порогом.

У цьому плані доречним буде наведення ілюстративних статистичних даних по США, якими оперує професор М.Х. Бреннер. Вони широко відомі серед закордонної наукової громадськості, проте майже невідомі в Україні. Так збільшення безробіття лише на 1 % тягне за собою зростання смертності на 2 %, кількості крадіжок – на 2,8 %, звернень до психіатричних лікарень – на 3,4 %, вбивств – на 3,8 %, самогубств і тюремних ув'язнень – на 4 %, пограбувань – на 5,7 %, заарештованих наркоманів – на 8,7 %.

Аналіз такої статистики дає уявлення і про те, що безробіття жорстоко б'є по найголовнішому – по людській особистості. Як зауважує відомий російський системний аналітик С.Г. Кара-Мурза, в соціальному плані безробіття не лише є джерелом соціальних негараздів, але й джерелом масових страждань. Безробіття руйнує людину як соціально, так і психологічно, морально, культурно, в цілому можна сказати – екзистенціально.

Отже, на мікросоціальному рівні слід вказати на такі наслідки безробіття:

− безробіття відбирає в людини соціальні можливості, руйнує плани та перспективи, впевненість у завтрашньому дні, почуття свободи, захищеності, потрібності тощо; пошуки нової роботи нерідко перетворюються на боротьбу за виживання, зазнаючи невдач у якій людина нерідко впадає у ще більшу депресію, апатію, а допомога щодо безробіття та умови її отримання лише підкреслюють статус «відлученого»;

− безробіття несе загрозу деградації особистості внаслідок відлучення від праці, трудового колективу як соціального оточення, звичного укладу життя, наслідком чого стає, з одного боку, відчуття відторжіння, непотреби суспільству, безнадійності, примушує людину шукати будь-якого заробітку, випадкового і нестабільного, забуваючи про роботу за спеціальністю; в гіршому випадку людина стає на асоціальний, кримінальний шлях;

− безробіття підриває здоров'я людини, насамперед, у психологічному й моральному плані, внаслідок чого людина опиняється у депресивному стані, який сприяє втягуванню в алкогольну чи наркотичну залежність, або ж штовхає до самогубства;

− безробіття підриває сімейні стосунки не лише через неможливість внаслідок нестачі доходу задовольняти матеріальні потреби сім'ї, але й через суто психологічні моменти, серед яких не останнє місце займає втрата людиною ролі годувальника, пригнічений стан, який обов'язково тягне за собою сімейні чвари, нарешті, отримання тавра «сім'я безробітних», «дружина безробітного», «діти безробітних» в очах оточуючих (що завдає особливого удару по дітях, які можуть потрапити у нестерпне становище в оточенні однолітків).

У класичному для Заходу підручнику П.Е. Самуельсона і В.Д. Норхауса «Економіка» наведено фрагменти інтерв'ю з безробітними людьми, які довго шукали роботу (цитування російською): «Мне приходилось вставать в пять утра и отправляться в порт. У ворот сахарного завода «Spresles» стояли тысячи людей. Но все хорошо знали, что предлагалось только три или четыре вакансии. Через какое-то время из ворот вышел человек в сопровождении двух полицейских и сказал «Мне нужно два человека в бригаду. Еще двое – для работы на шахте». Люди дрались между собою как свора собак на Аляске, чтобы пробиться сквозь толпу. Однако работу смогли получить только четверо». Інший фрагмент, який ілюструє моральний стан «відлученого»: «Чем же вы занимаетесь весь день? Вы приходите домой и сидите. И это бездеятельное сидение доводит вас до отчаяния. Напряжение домашних нарастает до предела. Они начинают заводится и спорить друг с другом по пустякам, потому что проводят все свое время в этих четырех стенах. Именно из-за этого рушатся целые семьи». А ось спогади людини з середнього класу, колишнього менеджера, який безрезультатно шукав роботу кілька років: «Я проиграл борьбу за выживание в современной экономике… По мере того, как шли месяцы и годы, я погружался в депрессию. После того, как вам отказывают множество раз, вы начинаете сильно сомневаться в своих способностях».

Особисто П. Самуєльсон вважає: втрата роботи людиною – це психічна травма, потужність стресового впливу якої поступається лише смерті близького родича та ув'язненню.

Обов'язково слід підкреслити, що безробіття завдає удару не лише по тим, хто втратив роботу, але й по працюючим, по людям найманої праці в цілому. В радянській науці з цього приводу висувалася теза: «Безробіття – бич пролетаріату». Підставами, принаймні, дві. По-перше, морально пригнічений стан працівників у періоди зростання безробіття внаслідок відчуття остраху опинитися без роботи і без засобів до існування.

Прем'єр-міністр Швеції 80-х років XX ст., соціалдемократ Улоф Пальме у своїй книзі «Шведська модель» писав з цього приводу: «Найбільш важливим фактором впевненості є робота... Тому, що окрім війни і стихійного лиха, не існує нічого такого, чого б люди побоювалися більше, ніж безробіття». По-друге, наявність безробіття як «резервної армії праці» дає можливість роботодавцям чинити тиск на власний персонал, погіршувати умови праці, знижувати заробітну плату та переслідувати профспілкових активістів. Таким чином, в умовах ринково-обумовлених протиріч між найманими працівниками і власниками засобів виробництва безробіття є засобом розв'язання таких протиріч на користь останніх.

Серед видів найбільш руйнівними є такі, які за характером свого впливу призводять до радикальних негативних змін у способі життя постраждалих. До таких, на наш погляд, варто віднести циклічне та застійне (хронічне) безробіття. Перше супроводжує соціально-економічну кризу з її падінням виробництва, рівня життя та зайнятості – внаслідок чого різко змінюється самий спосіб життя трудящого населення, який перетворюється на боротьбу за виживання. Під час кризи незатребуваними стають не лише традиційно вразливі категорії працівників, але й ті, які за нормальних умов мають стабільну роботу, заробіток, ґарантії зайнятості. Це не може не призвести до культурного шоку людину, яка ще нещодавно упевнено дивилася у своє майбутнє. Саме такий приклад на американському матеріалі описано вище.

Другий з цих двох видів безробіття є особливо небезпечним у зв'язку з тим, що за довгого періоду перебування без роботи у людини зникає сама мотивація до трудового способу життя як такого. Реєстрація у якості безробітного, випадкові заробітки, робота не за спеціальністю ситуацію не рятують. Після 10-12 місяців перебування у цьому стані люди відмовляються від пошуків роботи і починають звикати до життя без праці, що швидко тягне за собою перехід у маргінальний статус. У депресивних реґіонах (а в сучасній Україні їх чимало, як на заході, так і на південному сході країни) формується своєрідна субкультура безробіття, яка характеризується соціальною апатією, засвоєнням примітивних засобів виживання (дрібна торгівля та ін.), зростанням злочинності, дитячої бездоглядності та врешті-решт – переходом від трудового до «збиральницького» способу життя більшості мешканців. Звичайно, що за таких умов особливо страждають діти та молодь, які мали б уособлювати майбутнє. Інакше, ніж руйнуванням базових засад цивілізації, це назвати не можна.

Вищенаведений аналіз вказує на безробіття як комплексну соціальну проблему, загострення якої руйнує економічні, соціальні, культурні, демографічні основи соціуму. З цього випливають наступні висновки:

− неможливість визнання безробіття нормальним соціально-економічним явищем, аморальність політичних розмов та наукових тез про «позитиви» «природного» безробіття;

− необхідність визнання боротьби з безробіттям пріоритетом як економічної, так і соціальної політики, одним з аспектів якої є наголос на навчання безробітних, направлення їх до оплачуваних громадських робіт у плані відновлення трудового способу життя і відповідної мотивації, адже допомога у грошовому вигляді не може вважатися дієвим соціальним захистом безробітної людини та її близьких;

− у проведенні активної політики зайнятості виходити з логіки: стимулювання сукупного попиту на працю – з одного боку, якісна і структурно обґрунтована підготовка працівників з ґарантіями їх працевлаштування і зайнятості – з іншого;

− дієвість регулювання на державному рівні системи соціально-трудових відносин у плані додержання роботодавцями норм трудового законодавства та колективних договорів і угод різного рівня під кутом зору ґарантій зайнятості, рівня оплати праці, прав профспілок;

− необхідність відновлення у нашому суспільстві пропаганди трудових цінностей і трудового способу життя, особливо у молодіжному середовищі – з одного боку, інформування населення про проблеми безробіття, ґарантії зайнятості та їх правовий захист, можливості користування соціальними послугами системи Державної служби зайнятості – з іншого.

Використана література:

1. Левчук Г. В. Сучасні проблеми, тенденції та аналіз безробіття населення в Україні / Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3 (7) 2009, с.74-79

2. Мартин О.М. Особливості прихованого безробіття на ринку праці в Україні / Науковий вісник, 2003, вип. 13.2, с.202-206

3. Фесенко А.М. Безробіття як комплексна соціальна проблема / Наукові праці. Том 103. Випуск 90, с.66-70





Реферат на тему: Безробіття як соціальна проблема. Приховане безробіття на ринку праці в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.