Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Збереження зубрів в заказнику "Зубровиця" та хребетних в НПП "Гуцульщина" (реферат)

Зміст

1. Збереження зубрів в заказнику "Зубровиця" на Буковині

2. Раритетні хребетні в національному природному парку "Гуцульщина"

Використана література

1. Збереження зубрів в заказнику "Зубровиця" на Буковині

В практиці управління природними ресурсами наразі домінує відомчий підхід, зумовлений недостатньо узгодженими галузевими цілями розвитку народного господарства, неналежно розвиненою нормативною базою тощо. Системний підхід і міжсекторальну співпрацю покладено в основу концепцій сталого розвитку і збереження біорізноманіття та подальшої розробки цих питань (Ріо-де-Жанейро, 1992; Київ, 2003; Бєлград, 2007). В умовах зростання антропогенного навантаження від правильності визначення напрямків та принципів подальшого ведення лісового господарства, а також ефективності внесення коректив у систему господарських заходів залежить успіх збереження та відновлення ресурсів флори та фауни, екологічної ролі лісів, загальний ефект від природокористування (Солодкий, 2002; 2003).

На Буковині пріоритетне значення в збереженні біорізноманіття, лісових ресурсів, формуванні екомережі та охороні тваринного світу має відновлення та збереження зубра (Bison bonasus L.), чисельність якого катастрофічно зменшується. На сьогоднішній день у Буковинських Карпатах та Передкарпатті мешкає майже третина зубрів України 98 голів. Ще 20 років тому за даними міжнародного переліку на Землі нараховувалося 1770 вільних зубрів, в т.ч. в Україні 664, Білорусі 370, Росії 409 зубрів (Красная книга СССР, 1978, 1984; Червона книга України, 1994).

Актуальність розширення зоологічного заказника "Зубровиця" та досліджень у регіоні зумовлена також тим, що саме тут наразі ініціюється українсько-румунське транскордонне співробітництво щодо узгодження стратегії охорони, збереження та відновлення субпопуляції зубра за сприяння Всесвітнього Фонду великих рослиноїдних тварин, українських і румунських урядових та неурядових фондів, що дасть можливість забезпечити стійку метапопуляцію зубра в східній частині Карпат (Фурдичко та ін., 2005).

Дослідження здійснювалися на території зоологічного заказника "Зубровиця", що займає 11,7 тисяч гектарів Гільчанського, Банилівського, Лаурського і Межиріцького лісництв Сторожинецького держлісгоспу Чернівецького обласного управління лісового і мисливського господарства, Сторожинецького держспецлісгоспу АПК та на території Мигівського, Лопушнянського, Гірсько-Кутського, Долішньо-Шепітського, Чемернарського і Фальківського лісництв Берегометського лісомисливського господарства, що пропонується включити до складу зоологічного заказника.

Вивчення біолого-лісівничих та екологічних питань в ході розширення зоологічного заказника "Зубровиця" базується на дослідженнях еколого-динамічних процесів навколишнього природного середовища та залежних від нього функцій лісових екосистем, і, відповідно, змін у життєдіяльності Буковинської субпопуляції зубра, її стійкості і продуктивності (Солодкий, 2002). Ці процеси та явища є результатом складної взаємодії природних та соціально-економічних факторів, тому потребують системного підходу щодо їх вивчення та врахування отриманих результатів. Буковинське передгір'я, де знаходиться територія зоологічного заказника "Зубровиця" та передбачається його роз ширення, охоплює частину області між р. Сірет і північними крайовими хребтами Буковинських Карпат. Район характеризується пологоувалистим рельєфом з середньою висотою гряд 450-500 м н. р. м. і максимальною 850 м н. р. м. Таке географічне положення, що характеризується різноманітністю природно-кліматичних умов, багатством видового складу флори та фауни робить його ідеальним полігоном для розробки та провадження методичних підходів досліджень життєдіяльності Буковинської субпопуляції зубра (Солодкий та ін., 2004).

Дослідження здійснювалися у відповідності до сучасної концепції резервату, що передбачає гармонічне поєднання трьох його функцій: 1) охоронної щодо біоти та біотопів, 2) функції сталого розвитку району сприяння тривалому стабільному економічному і соціальному розвитку; 3) науково-просвітньої (Коржнєв та ін., 2001; Солодкий, 2007).

Реакліматизація зубра на Буковині бере свій початок з 1970 р. Тоді в угіддя Чемернарського лісництва Державного мисливського господарства "Буковинське", що зараз увійшло до складу Берегометського лісомисливського господарства, було завезено 19 зубрів (9 самців і 10 самок), в т.ч. з Приоксько-Терасного заповідника (Росія) 4, Березинського заповідника (Білорусь) 6, Окського заповідника (Росія) 9 зубрів. Всі ці тварини біловезько-кавказької генетичної лінії (Редкие и исчезающие., 1988; Солодкий, 2002; План дій., 2007).

За літературними даними, зубри на Буковині існували до початку XIX ст. (Соколов, 1959; Гептнер и др., 1961; Заблоцкий, 1974; Редкие и исчезающие., 1988). До сьогоднішнього дня в Буковинських Карпат та Передкарпатті збереглись назви урочищ та потоків "Зубровиця", "Зубринець", "Зубрівка", зокрема на території Сторожинецького району. Не виключено, що саме тому протягом 1971-1976 рр. одинадцять зубрів перейшли з мисливського господарства "Буковинське" Вижницького району на територію мисливського господарства "Зубровиця" Сторожинецького району, де себе добре почували на землі предків. Зважаючи на це, у 1977 р. на територію господарства "Зубровиця" було завезено ще 4 зубри (1 самця і 3 самок) також з Приоксько-Терасного заповідника (Сівак та ін., 2004; Фурдичко та ін., 2005; Солодкий, 2007).

Перші завезені на Буковину зубри були дуже доместиковані, бо ще зовсім недавно перебували у вольєрах не боялися людей, їх в повній мірі можна було назвати домашніми тваринами. Поведінка тварин була спокійною, вони виходили з лісу до населених пунктів, поїдали сіно в копицях, кукурудзу, картоплю, гарбузи на городах і при цьому не боялися домашніх тварин і навіть собак. Зубри трималися біля узлісь, годувалися на сінокосах, якщо в лісі на полях стояли копиці сіна, вони жили практично біля них. Непоодинокими випадками були такі, як в 1980 р. в Банилівському лісництві, де за одну ніч стадо зубрів знищило яблуневий сад. В зимово-весняний період зубри регулярно годувалися в колгоспних силосних ямах, поруч з ямами і мешкали. В осінній період годувалися в старих занедбаних садах, поїдаючи плоди. В перші роки після завезення зубрів на Буковину люди ставилися до цих тварин з цікавістю та повагою. Нерідко в зимовий період жителі викладали корми для підгодівлі зубрів (Солодкий, 2001; Фурдичко та ін., 2005).

Одним із проявів значної доместикації зубра була розбалансованість статевих циклів і десинхронізація процесу розмноження. Внаслідок їх виведення у вольєрах, в умовах, набагато сприятливіших для життя, ніж у дикій природі, у зубрів порушився цикл розмноження: приплід перші 8-12 років з'являвся рівномірно і навесні, і восени. Далі, рік за роком, почала чітко проявлятися тенденція, коли весняних зубрів народжувалось набагато більше, ніж осінніх. За спостереженнями, протягом останніх 4-6 років серед молодняку осінніх зубрів були одиниці.

Вже в перші 5-10 років перебування на Буковині зубри почали хворіти некротичним баланопоститом захворюванням сечостатевих органів самців. Причиною захворювань, унаслідок чого гинув навіть приплід, був контакт зубрів з домашніми тваринами, особливо вівцями, що є переносниками небезпечних для зубра хвороб. Зубри дуже рідко, не частіше, ніж олені чи дикі кабани, хворіють на простудні захворювання (пневмонію) навіть в досить суворі зими. Винятком були екстремальні умови зими 1995-1996 рр., коли високий сніговий покрив і щоденні морози від 10 до 35 градусів тривали протягом 155 днів і стали причиною загибелі 19 зубрів, 90% козуль та значної кількості оленів.

Нинішні зубри дев'яте-десяте покоління завезених зубрів, як вже було зазначено, мешкають в зоологічному заказнику "Зубровиця", що займає 11, 7 тисяч гектарів на території Гільчанського, Банилівського, Лаурського і Межиріцького лісництв Сторожинецького держлісгоспу та Сторожинецького держспецлісгоспу, а також на території Мигівського, Лопушнянського, Гірсько-Кутського, Долішньо-Шепітського, Чемернарського і Фальківського лісництв Берегометського лісомисливського господарства (13,8 тис. га), що пропонується включити до складу заказника.

Сьогодні зубри повністю повернулися у природу і набули всіх притаманних їх диким предкам звичок. Тобто природа виправила зміни в біології зубра, що виникли внаслідок втручання людини. За останні 5-10 років не було випадків травмування зубрів, тоді як перші завезені зубри часто травмувались і гинули. Фізичний стан зубрів покращився. Вони почали реагувати на небезпеку як і їх дикі предки. У зубрів відновилась ідеальна координація рухів, яка притаманна диким тваринам. Вони не наближаються до населених пунктів і осель, не виходять годуватись на поля, городи, стали дуже обережними, бояться домашніх тварин, особливо собак. Вони не виходять на випас у лісові пасовища у глибині лісових угідь, якщо ці пасовища розташовані біля автомобільних (лісовозних) доріг. Дороги в світлий час доби перетинають досить швидко. Якщо під час полювання на диких копитних тварин в загоні бувають зубри, то вони тікають всім стадом і ніколи не вийдуть на лінію стрільби, якщо відчують людину. Зубри мешкають в місцях, де фактор неспокою є мінімальним. У веснянолітній період зубри ніколи не спускаються в низину, переважно тримаються на висоті не нижче 600-800 м н. р. м., не виносять шуму господарської діяльності. Так, під час чергової експедиції по дослідженню зубра в травні 2007 р., одне із стад було виявлене в урочищі "Букове" Гільчанського лісництва найвіддаленішій і найвищій (740 м н. р. м.) точці Сторожинецького держлісгоспу.

Нині зубри потребують набагато більше території для одного стада (сім'ї). Вони дуже часто, без явних на те причин, почувши який-небудь підозрілий звук або зачувши небезпеку, переміщуються на відстані 6-10 км в межах лісових угідь.

Взагалі можна стверджувати, що реакліматизація зубрів на Буковині пройшла успішно. Пік чисельності поголів'я зубра на Буковині припав на 1994 р. за даними мисливської таксації, на території Буковинських Карпат і Передкарпаття тоді було 225 голів зубрів (План дій..., 2007). Це найчисельніша субпопуляція зубра за всі роки його реакліматизації на Україні. Досить порівняти, що ще тільки три з семи субпопуляцій зубрів на Україні: Цуманська (Волинська обл.) 202 особини, Данівська (Чернігівська обл.) 110 та Уладівська (Вінницька обл.) 126 особин в різні роки задовольняли прийнятий критерій демографічної безпеки зубра мінімум 100 особин. До речі, тоді українська метапопуляція зубрів досягла 664 особини (Солодкий, 2007). Проте інтенсивна господарська діяльність в лісах області, які є ареалом Буковинської субпопуляції зубра, залишає все менше місця для зубра. Нестача коштів, неналежне утримання єгерської служби, слабка охорона мисливських угідь від браконьєрів, розділення суцільних лісових масивів на острівні дільниці дорогами та трасами призводять до зниження захисних властивостей лісових мисливських угідь. Цьому сприяє і прокладання в найвіддаленіших дільницях господарств мисливських маршрутів, а в деяких місцях і будівництво кар'єрів для добування гравію, каменю, щебеню. З весни до пізньої осені в мисливських угіддях багато людей збирають гриби та ягоди. Стихійне відвідування лісових угідь, в тому числі і місць мешкання зубрів, не регламентуються відповідними нормативними документами.

З ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів, несприятливих антропогенних чинників, не виключаючи і браконьєрство, внаслідок елімінації, за даними таксації на початок 2008 р. чисельність поголів'я буковинської субпопуляції зубрів становить 98 особин 29 на території угідь Сторожинецького держлісгоспу та 69 в угіддях Берегометського лісомисливського господарства. Слід зазначити, що станом на 2006 р. Українська метапопуляція зубрів складається із 313 особин 7 вільних і 1 напіввільна субпопуляція в 7 областях (План дій., 2007).

Однією з імовірних причин зниження чисельності буковинської субпопуляції зубрів можна розглядати і міграційну версію. За даними єгерської служби Берегометського лісомисливського господарства, частина зубрів періодично мігрує на територію сусідньої Румунії, внаслідок порушення їх спокою. Протягом 1989-1996 рр. було зафіксовано стадо зубрів і в угіддях Путильського держлісгоспу, зникнення якого також пояснюють елімінацією, а також міграцією на територію сусідньої Румунії, що вимагає додаткових досліджень.

Актуальність розширення площі зоологічного заказника "Зубровиця" за рахунок суміжних високогірних лісництв Берегометського лісомисливського господарства на 13,8 тисяч гектарів виникла насамперед тому, що там за останньою таксацією мешкає 69 особин зубра.

Встановлено, що основними напрямками вдосконалення роботи по охороні і відтворенню буковинської субпопуляції зубрів є:

1. Створення умов, які б сприяли дотриманню спеціальних нормативів природокористування на природно-заповідних територіях, де мешкають зубри;

2. За сприяння Всесвітнього Фонду великих рослинноїдних тварин створення українських урядових та регіональних програм в питаннях менеджменту зубра та його стійкої метапопуляції в східній частині Карпат.

3. Досягнення гармонізації управлінських дій між українськими суб'єктами (місцевими, суміжних областей) та зарубіжними (Румунія), розробка спільних планів та заходів боротьби з наявними антропогенними та природними загрозами.

4. Ресурсно-матеріальне забезпечення планових заходів, превентивних дій, управлінських рішень.

5. Розробка регіональної програми (плану дій) "Зубри Буковини", де передбачити заходи щодо охорони, збереження та відновлення субпопуляцій зубра, а саме:

- визнання пріоритетним збереження середовища перебування зубрів у випадках вирішення доцільності проведення будь-якої господарської діяльності на території заказника "Зубровиця";

- розробити нормативні документи, які б регулювали рекреаційне навантаження лісових угідь мисливських господарств, де мешкають зубри;

- докорінно покращити фінансування на утримання єгерської служби і, відповідно, охорони мисливських угідь від браконьєрів в лісових угіддях;

- в лісових угіддях, де мешкають зубри, категорично заборонити випас домашньої худоби, в першу чергу овець;

- високий рівень інбридингу існуючого поголів'я зубрів, що походить від 12 особин-засновників, вимагає систематичного "оновлення" стада шляхом завезення чи обміну зубрів інших субпопуляцій;

- слід проводити постійний відстріл бродячих собак як фактору неспокою зубрів;

- в лісових угіддях, де мешкають зубри, заборонити полювання на мисливських звірів;

- розширити мережу спеціальних біотехнічних споруд для зубрів.

На урядовому рівні необхідно значно посилити відповідальність за незаконний відстріл зубра, внести зміни до діючих законодавчих актів у галузі охорони тваринного світу, зокрема:

- збільшити такси за незаконний відстріл зубра: сьогодні за незаконний відстріл зубра на Україні з браконьєра стягують 2,6 тисячі гривень, а у у республіці Білорусь аналогічні такси в переводі на гривні становлять майже 150 тисяч;

- збільшити вартість граничних рівнів цін на селекційний відстріл зубра за дозволом Мінприроди України в межах до 20 тисяч у.о. (до відома: мисливський тур на лева африканського коштує від 20 тисяч у.о.). Збільшення цін на селекційний відстріл зубра дасть можливість господарства розвивати інфраструктуру заходів по охороні та збереженню зубра.

Оптимальна чисельність зубра в угіддях області (ліси Держлісгоспу та Мінагрополітики Сторожинецького, Вижницького та Путильського районів) повинна утримуватись на рівні 130-170 голів, тобто майже в два рази вище нинішньої. Субпопуляція зубра такої чисельності буде достатньо стійкою і даватиме щорічний приріст, що дозволить вести їх регулярну експлуатацію шляхом селекційного відстрілу, відлову для переселення та обміну тощо.

Розширення заказника "Зубровиця", що передбачатиме заходи щодо охорони, збереження та відновлення субпопуляції зубра за сприяння Всесвітнього Фонду великих рослиноїдних тварин, українських і румунських урядових та неурядових фондів дасть можливість забезпечити стійку метапопуляцію зубра в східній частині Карпат.

2. Раритетні хребетні в національному природному парку "Гуцульщина"

З метою збереження, відтворення та раціонального використання генетичних ресурсів рослинного і тваринного світу, унікальних природних комплексів, етнокультурного середовища, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історичну, наукову, пізнавальну, освітньо-виховну, естетичну й рекреаційну цінність, у 2002 р. в межах Косівського району Івано-Франківської області створений національний природний парк "Гуцульщина" (Пророчук та ін., 2003). Він знаходиться в лісистій частині Покутсько-Буковинських Карпат (Держипільський та ін., 2004). Площа земель парку 32271 га, у тому числі 7606 га надані в постійне користування, а 24665 га включені до його складу без вилучення в землекористувачів (Пророчук та ін., 2003). Протяжність території заповідного об'єкта з північного заходу на південний схід сягає близько 29 км, а з північного сходу на південний захід до 20 км.

Цілеспрямоване комплексне вивчення видового складу хребетних тварин НПП "Гуцульщина" та прилеглих територій проводилося у 2003-2007 рр.

З факторів, які справляють негативний вплив на стан популяцій більшості представників тваринного світу (Редкие., 1988), необхідно ви окремити наступні.

Основним лімітуючим чинником є деградація місцеперебувань, тобто суцільне вирубування природних (старих) лісів, зменшення площ характерних типів лісостанів, проведення насаджень деревних монокультур, осушування заболочених ділянок, зарегулювання річок, застосування отрутохімікатів та інше. В Івано-Франківській області найбільш освоєною людьми є рівнинна частина, найменш освоєною гірська. Проте, особливо останнім часом, інтенсивний вплив антропогенного чинника поширився і на найвіддаленіші куточки Карпат. Від погіршення стану місцеперебувань страждають більше 70 % видів тварин.

У багатьох місцях має місце переексплуатація екосистем (інтенсивне випасання худоби, рекреаційне навантаження тощо). З огляду на певний потік туристів, у НПП "Гуцульщина" слід постійно проводити просвітницьку роботу щодо охорони фауни з керівниками туристичних груп, чіткіше визначити маршрути, дооблаштувати місця відпочинку.

Ще один відчутний фактор це втрата, скорочення або погіршення кормової бази. Чимало великих хижих звірів і птахів були поставлені на межу зникнення внаслідок діяльності людини, спрямованої на захист сільськогосподарських культур і свійських тварин. Нарешті, останній фактор випадкове здобування під час ліцензованого (законного) полювання на інші види.

Негативний вплив основних природних та антропогенних чинників на популяції раритетних хребетних тварин у НПП "Гуцульщина" та на прилеглих територіях:

- обробіток землі (польовий лунь, деркач, гірський щур, маленька миша);

- використання пестицидів (плямиста саламандра, альпійський і карпатський тритони, прудка жаба, мідянка, польовий лунь, деркач, малий підковоніс, борсук);

- використання добрив (деркач, гірський щур);

- випасання худоби (деркач, маленька миша);

- вирубування підліску (звичайна квакша, горішковий вовчок, лісова мишівка);

- вирубування засохлих і відмираючих дерев (звичайна квакша, волохатий сич, сичик-горобець, довгохвоста сова, велика нічниця, звичайний вухань, європейський широковух, білка, лісовий і сірий вовчки);

- добування (знищення) тварин (європейський короп, звичайний карась, європейський харіус, дунайський лосось, плямиста саламандра, мідянка, гоголь, рудий шуліка, змієїд, орел-карлик, малий підорлик, беркут, чорний гриф, балабан, сапсан, глухар, пугач, довгохвоста сова, лісовий кіт, рись);

- влаштування пасток, використання отрути, браконьєрство (беркут, пугач, вовк, бурий ведмідь, європейська норка, борсук, річкова видра);

- забруднення водойм (українська мінога, звичайна білизна, європейський короп, звичайний карась, золотиста щипівка, європейський харіус, дунайський лосось, малий чоп, плямиста саламандра, гребінчастий, альпійський і карпатський тритони, червоночерева кумка, звичайна квакша, прудка жаба, мала кутора, європейська норка, річкова видра);

- меліорація (чорний лелека, сірий журавель, сірий сорокопуд, мала кутора, горностай, європейська норка, річкова видра, гірський щур);

- міжвидові фауністичні відносини (звичайний карась, золотиста щипівка, червоночерева кумка, змієїд, червоночуба золотомушка, альпійська мідиця, малий підковоніс, європейська норка, лісовий кіт, рись, лісова мишівка);

- генетичне забруднення (європейський короп, червоночерева кумка, вовк, лісовий кіт);

- антагонізм зі свійськими твари(вовк, бурий ведмідь, рись).

Нідікольна фауна дендрофільних птахів

У 2005 р. в межах НПП "Гуцульщина" розпочаті комплексні моніторингові роботи з метою з'ясування загальних закономірностей специфіки структури й особливостей формування угруповань безхребетних тварин у гніздах дендрофільних видів птахів. Дослідження проводили за загальноприйнятою методикою (Бойко, Ивлиев, 1991) в околицях (у межах) с. Космач (західна частина території заповідного об'єкта). З цією метою протягом другої половини червня у природних та антропогенних екосистемах було зібрано 15 гнізд 9 видів. Таксономічний склад їх нідіколоценозів представлений у табл. 4. Загальну характеристику зібраних гнізд наводимо нижче.

Горіхівка. № 28М (5383), 25.06; минулорічне, частково зруйноване; в основі розгалуження пристовбурових гілок ялини європейської (Picea abies (L.) Karst.) на висоті 3,5 м від землі; розміри? (р.); будівельний матеріал (б. м.): гілки (хвойних дерев) (65 визначена візуально частка від об'єму), листя дерев (32) і шматки поліетилену (3); ялиновий ліс.

Кропивник. № 24М (5379), 24.06; цьогорічне, після вильоту пташенят, частково зруйноване; в основі розгалуження верхівкових гілок ялини європейської (підріст) на висоті 1,7 м від землі; р. ?; б. м.: мох (60), папороть (25), гілки (10) і листя дерев (5); ялиновобуково-ялицевий ліс. № 27М (5382), 25.06; цьогорічне, після вильоту пташенят, частково зруйноване; у розгалуженні гілок спиляної раніше верхівки ялини європейської (яка лежить на гірському схилі) на висоті 1,5 м від землі; р. ?; б. м.: папороть (40), мох (30), гілки (20) і хвоя (10); ялицево-ялиново-буковий ліс.

Лісова тинівка. № 31М (5386), 25.06; минулорічне, частково зруйноване; в основі розгалуження пристовбурових гілок ялини європейської (підріст) на висоті 1,5 м від землі; р. ?; б. м.: мох (70), гілки (20) і стебла трав'янистих рослин (10); ялиновий ліс.

Чорноголова кропив'янка. № 33М (5388), 25.06; цьогорічне, після вильоту пташенят; на боковій горизонтально нахиленій гілці ялини європейської (підріст) на висоті 1,2 м від землі; р. (см): діаметр гнізда (D) 12х10, висота гнізда (H) 5, діаметр лотка (d) -7х5,5 і глибина лотка (h) 3; б. м.: стебла трав'янистих рослин (60) і гілки (40); ялиновий ліс.

Чикотень. № 35М (5390), 26.06; цьогорічне, після вильоту пташенят, частково зруйноване; в основі вер хівкового розгалуження стовбура вільхи (Alnus sp.) на висоті 5 м від землі; р. ?; б. м.: стебла трав'янистих рослин (59), глина (40) і листя трави (1); зелені насадження серед масивів індивідуальної забудови в населеному пункті (місцевість "Завоєла").

Чорний дрізд. № 34М (5389), 25.06; цьогорічне, після вильоту пташенят; в основі розгалуження пристовбурових гілок ялиці білої (Abies alba Mill.) на висоті 3,5 м від землі; р.: D-17, H-12, d-10 і h-6; б. м.: мох (70), корінці (20) і стебла трав'янистих рослин (10); ялицево-ялиновий ліс.

Співочий дрізд. № 21М (5376), 24.06; минулорічне; в основі розгалуження пристовбурових гілок ялини європейської на висоті 2,5 м від землі; р.: D-15, H-15, d-9 і h6; б. м.: гілки (бука і хвойних дерев) (60), стебла трав'янистих рослин (32) і трухлява деревина (8); узлісся (переважає ялина, місцями підріст бука, а з розташованих поруч луків вкрапленнями заходить верба). № 22М (5377), 24.06; цьогорічне, після вильоту пташенят; в основі розгалуження пристовбурових гілок ялини європейської на висоті 5 м від землі; р.: D-^хИ, H-8,5, d-10х9 і h-6; б. м.: мох (55), гілки (15), стебла трав'янистих рослин (15) і трухлява деревина (15); ялинові насадження з домішкою бука (узлісся). № 25М (5380), 25.06; цьогорічне з кладкою (3 свіжих яйця); в основі розгалуження пристовбурових гілок ялини європейської на висоті 7 м від землі; р.: D-17, H-14, d-10 і h8; б. м.: стебла хвоща (35), мох (30), гілки (20) і трухлява деревина (15); ялиновий ліс. № 26М (5381), 25.06; свіжозбудоване; в основі розгалуження пристовбурових гілок ялиці білої на висоті 3,2 м від землі; р.: D-17, H-13, d-10 і h-6; б. м.: гілки (50), мох (18), стебла трав'янистих рослин (15), трухлява деревина (12) і листя дерев (5); ялицево-буковий ліс. № 29М (5384), 25.06; цьогорічне, після вильоту пташенят; в основі розгалуження пристовбурових гілок ялини європейської на висоті 2 м від землі; р.: D-11, H-9, d-9х8 і h-6; б. м.: гілки (40), стебла трав'янистих рослин (40) і трухлява деревина (10); ялиновий ліс. № 32М (5387), 25.06; цьогорічне, після вильоту пташенят; в основі розгалуження пристовбурових гілок ялиці білої на висоті 4,2 м від землі; р.: D-15, H-14, d-9 і h-5,5; б. м.: мох (60), гілки (20), стебла трав'янистих рослин (10) і трухлява деревина (10); ялицево-буковий ліс з домішкою ялини (заросла вирубка).

Дрізд-омелюх. № 23М (5378), 24.06; минулорічне; в основі розгалуження пристовбурових гілок ялиці білої на висоті 7 м від землі; р.: D-17,5, H-11, d-11,5 і h-6; б. м.: корінці (40), гілки (20), глина (20), стебла трав'янистих рослин (15) і мох (5); буково-ялицеві насадження (узлісся).

Коноплянка. № 30М (5385), 25.06; цьогорічне з кладкою (3 свіжих яйця); у розгалуженні верхівкових гілок яловця звичайного (Juniperus communis L.) на висоті 1,5 м від землі; р.: D-11, H-8, d-6 і h-4; б. м.: мох (60), стебла трав'янистих рослин (20), гілки (10), корінці (5), пір'я (1) і шерсть (1); пасовищні луки з наявністю поодиноких дерев (переважають яловець і ялина) та (місцями) заростей кущів (домінує верба).

Отже, зібрана нідікольна фауна виявилася багатою й різноманітною. В обстежених гніздах виявлено 8142 екз. безхребетних тварин, які належать до типу Членистоногі (Arthropoda) та 5 класів (див. табл. 4); загалом 20 таксономічних груп, або 55,6 % від їх загальної кількості (лише нідіколи!) в Карпатському регіоні України. Найбільш багаточисельними є Ногохвістки (Collembola) та Павукоподібні (Arachnida) сумарна частка дорівнює 98,7 %. Серед останніх явно переважають Панцирні кліщі (Oribatei).

Особливості географічного розташування заповідних ділянок і специфіки кліматичних факторів, сприяли формуванню на території НПП "Гуцульщина" унікальної місцевої фауни. Насамперед, це стосується наземних хребетних.

Природні екосистеми національного парку сприятливі для кількох видів земноводних, яким притаманно значну частину річного циклу перебувати в лісових біотопах: розшукувати корм серед трав'янистих формацій або лісової підстилки, шукати укриття для зимівлі. До таких тварин, у першу чергу, належать звичайний тритон, звичайна ропуха та три види бурих жаб трав'яна, гостроморда і прудка. Особливу значущість для амфібій має урочище поблизу адміністративного будинку Шешорського лісництва, де серед заболочених масивів сіножатей і присадибних ділянок наявний комплекс ставків з частково проточною водою (Горбань, Брусак, 2005). Такі умови сприяють збагаченню видового складу цих тварин та підтримують популяції багатьох земноводних у динамічній рівновазі. Саме зазначена територія, а також комплекс ставків поблизу с. Кобаки на р. Волійця у Старокутському лісництві, є важливим осередком для розмноження звичайного тритона, який у Карпатському регіоні порівняно малочисельний. Крім цього виду, у водоймах національного парку зустрічається крупніший і більш рідкісний гребінчастий тритон, який також трапляється в період відкладання ікри в перелічених водоймах, але його чисельність є ще меншою. З середини весни в заплаві р. Волійця можна чути голоси червоночеревої кумки та звичайної квакші. Обидва види в низькогірній частині заповідного об'єта належать до типових представників батрахофауни. Проте, популяції червоночеревої кумки більше приурочені до ставкових комплексів і невеликих тимчасових водойм, що з'являються після рясних літніх дощів, а квакша трапляється переважно на узліссях і серед деревно-кущової рослинності на зволожених ділянках.

З рептилій у НПП "Гуцульщина" фоновими є живородна і прудка ящірки, звичайний вуж, а також звичайна гадюка (Горбань, Брусак, 2005). Хоча чисельність останнього з перелічених видів з року в рік помітно коливається або й скорочується. Особливою загрозою, що сприяє зменшенню кількісних показників популяції звичайної гадюки, є неприязне ставлення до цих тварин у місцевих жителів (це також характерно для переважної більшості регіонів нашої країни). Гадюки (а також веретільниці й вужі) в більшості випадків безпідставно гинуть від переслідувань людьми (такі явища є спонтанними, але досить частими).

Зрідка в межах національного парку (Старокутське лісництво) трапляється звичайна мідянка невелика неотруйна змія. Цей вид оселяється переважно на південних схилах, зарослих негустими чагарниками та високим травостоєм, з наявними ерозійними ділянками біля узлісь (Горбань, Брусак, 2005). Загалом біотопічний розподіл і чисельність мідянки в межах парку ще потребують свого вивчення, а тому можна сподіватися на нові знахідки в різних місцях.

На території заповідного об'єкта встановлене перебування понад 150 видів птахів; з них лише співочих виявлено трохи більше 80. Як правило, це характерні мешканці лісостанів, різноманітних екотонів, чагарникових заростей. За типами фауни переважають "європейці" майже половина видів, також відносно високою є частка транспалеарктів (майже 1/3) і представників сибірського фауністичного комплексу (не більше 15%). З екологічних угруповань основу орнітофауни складають дендрофіли майже 3/4 від загальної кількості видів. Значно менше виявлено лімнофілів, склерофілів і кампофілів. За способом гніздування розподіл виглядає наступним чином. Домінують дуплогніздові, кронові, а також наземногніздові і стовбурно-чагарникові види. Найменшою є частка синантропів (сягає не більше 10 %).

У річкових долинах і на ставках, що межують з лісовими кордонаціонального парку, періодично трапляються, переважно протягом періоду міграції, малочисельні та рідкісні види качок, зокрема й "червонокнижний" гоголь (Горбань, 2005-2006). З іншого боку, в межах НПП "Гуцульщина" наявні масиви деревних насаджень, які мають неабияке значення для підтримки локальних і мігруючих популяцій лісових зимуючих птахів. У заповідних урочищах склалися особливо сприятливі умови для зимівлі видів, дуже важливих з точки зору біологічного захисту лісу. Фактично завдяки унікальним лісовим екосистемам у національному парку протягом холодного періоду року відносно комфортно можуть себе почувати саме ті представники орнітофауни, які на значних територіях України практично зимувати не можуть, або зимують у дуже обмеженій кількості. У першу чергу, це малочисельні або регіонально рідкісні лісові види птахів, які трофічно пов'язані з наявністю бука, граба, явора. У власне гірській частині Українських Карпат під час багатосніжних зим чисельність багатьох горобинних є досить низькою, хоча в умовах Передкарпаття, і зокрема низькогір'я Гуцульщини, склалися дуже сприятливі умови для зимівлі більшості представників лісової орнітофауни. Успішна зимівля цих важливих з точки зору біологічного захисту лісу птахів має тісний зв 'язок з подальшим репродуктивним періодом. Розмноження та підтримка оптимальної чисельності популяцій таких видів безпосередньо залежать від вдалої зимівлі, а тому в умовах національного парку вкрай необхідно організувати моніторинг за станом зимуючої орнітофауни. Впровадження такого моніторингу сприятиме розробці подальших рекомендацій, спрямованих на підтримку популяцій видів птахів, важливих для лісових екосистем.

Фауна ссавців НПП "Гуцульщина" загалом складається з типових мешканців Прикарпаття. Достатньо характерними є цінні мисливські види європейська козуля, кабан, лисиця, лісова куниця, чорний тхір, сірий заєць і деякі інші. Багатий склад диких тварин у парку міг би привабити в заповідні урочища вовків, зграї яких здебільшого затримуються тут на короткий період і мігрують далі (Горбань та ін., 2005). Можливо, відносно висока щільність населення та специфіка структури сільських поселень на Гуцульщині є головною причиною відсутності в порівняно значній кількості цього хижака, що є важливим для ощадливого природокористування та збереження дикої фауни і свійських тварин. Властне, відсутність вовка в регіоні повинна сприяти перспективі ведення домашнього господарства, й особливо тваринництва, вирощування коней та інших важливих у господарстві людини тварин. Завдяки екологічній пластичності і широкому трофічному спектру в національному парку широко розповсюдженим є борсук. Тут виявлена відносно висока щільність цього ссавця. На Гуцульщині протягом останнього десятиліття також відмічене зростання чисельності горностая, особливо на окраїнах населених пунктів і серед мережі водостоків різного типу й походження. Екотони національного парку уздовж берегів гірських річок сприятливі для існування локальної популяції річкової видри, чисельність якої після тривалої перерви починає відновлюватися.

Для ведення екологічного моніторингу в НПП "Гуцульщина" за представниками фонових і рідкісних хребетних обрано із ссавців 5 видів, птахів 24, плазунів 2 та земноводних 5. З фонових це, як правило, ті тварини, які мають найбільш вагоме значення в територіальній структурі національного парку. Інша група видів дуже рідкісні або зникаючі, занесені до Червоної книги України, або які є перспективними для включення до чергового її видання. Також необхідно звернути певну увагу на тих представників, які можуть належати або належать до регіонально рідкісних, але їх статус у межах Гуцульщини недостатньо вивчений і потребує подальших детальних досліджень. Нижче представлений короткий огляд сучасного стану популяцій окремих "червонокнижних" видів наземних хребетних тварин, які трапляються на території національного парку.

Звичайна мідянка. Належить до дуже рідкісних плазунів, а в межах заповідного об'єкта зустрічається рідко через майже цілковиту відсутність сприятливих стацій. Для свого перебування обирає переважно добре прогріті сонцем піщані ділянки, розсипи на лісових схилах, рівчаки або невеличкі кар'єри.

Чорний лелека. На території національного парку гніздиться, зокрема, в Шешорському лісництві (Горбань, 2005-2006). Часто окремі особини активно здобувають поживу на узліссях й уздовж берегів р. Волійця та на мілководдях ставків у Старокутському лісництві. Навесні (протягом квітня) ми спостерігали окремі пари й особини, які займалися пошуками їжі уздовж р. Пістинька, а в кінці літа (у серпні) тут скупчуються групи по 3-5 птахів, які набираються сил і формують зграї перед осіннім відльотом.

Гоголь. У межах заповідного об'єкта має достатньо сприятливі умови для здобування корму на ставках Старокутського лісництва. Протягом весняної міграції (у квітні) тут виявляли поодиноких особин і зграї, які налічували до 10-12 птахів (Горбань, 2005-2006). Осіння міграція закінчується до останніх чисел жовтня, коли ставки звільняють від води. У цей період гоголь менш численний.

Рудий шуліка. Очевидно, зник не тільки на території національного парку, а й на Гуцульщині загалом, як в і багатьох інших регіонах заходу України. Протягом останніх років не виявляли ні під час гніздування, ні протягом міграційного періоду.

Польовий лунь. У НПП "Гуцульщина" є типовим мігруючим видом, чисельність якого коливається з року в рік (Горбань, 2005-2006). Як правило, весняна міграція майже не виражена; в цей час окремі особини реєструються на відкритих площах сільськогосподарських угідь протягом другої половини березня й у квітні. Осінній проліт більш інтенсивний і його максимум, переважно, припадає на середину кінець жовтня. Під час міграції реєструються окремі особини, іноді по 2-3 птахів разом.

Змієїд. Доказів гніздування в національному парку немає.

Орел-карлик. Гніздування не доведене, але протягом травня періодично спостерігали поодиноких особин у Косівькому та Старокутському лісництвах (Горбань, 2005-2006).

Беркут. Гніздування цілком можливе. Здебільшого виявляли під час осінньої міграції, яка проходить переважно в кінці жовтня листопаді. У цей час спостерігаються поодинокі особини, які практично не затримуються на території національного парку.

Сичик-горобець. Далі залишається тим видом птахів, екологія якого майже не вивчена. Гніздування сичика-горобця в НПП "Гуцульщина" є достатньо вірогідним (необхідно розробити спеціальну програму досліджень).

Довгохвоста сова. У незначній кількості гніздиться на території національного парку, але чисельність невідома й, очевидно, найбільш сприятливі місця для розмноження наявні в околицях с. Космач (Горбань, 2005-2006). Особливо помітна під час осіннього перельоту в першій половині листопада. Реєструються тільки окремі особини.

Сірий сорокопуд. На території напіонального парку виявлений протягом усіх сезонів року, але чисельність зростає під час весняної міграпії в березні й осінньої в жовтні. Вірогідно, пара гніздиться серед рідколісся в ур. Цуханівське в долині р. Волійпя (Горбань, 2005-2006).

Горностай. Протягом останнього десятиліття відмічено зростання чисельності. Особливо пе стосується окраїн населених пунктів і мережі меліоративних каналів, берегів ставків та річок. Серед лісових масивів НПП "Гупульщина" горностай не зустрічається; виявлений переважно на узліссях і, найчастіше, уздовж берегів водойм (з наявністю на значних площах заростей болотної рослинності) та серед лучних пенозів. Розміри індивідуальних ділянок дуже мінливі (в середньому їх площа сягає 20-30 га) і залежать від кормової бази. Активність зростає з настанням сутінок й, особливо, темної частини доби. Проте, часто горностай може полювати навіть серед білого дня, що свідчить або про низьку чисельність гризунів і обмаль їжі, або високу щільність хижаків-міофагів, а тому і вищу конкуренпію за корм. Протягом першої половини зими, коли дні особливо короткі, пі звірки найбільш часто полюють під ранок і вдень, а до вечора активність помітно спадає. З наростанням "мінусових" температур, а також після значних снігопадів активність горностая, як правило, помітно зменшується; у пих випадках тварини тривалий час переховуються в укриттях, що захопили у своїх потенпійних жертв. Взимку горностай на полювання виходить не більше 1-2 разів і його добовий хід сягає 300-800 м.

Борсук. Населяє листяні та мішані праліси, де віддає перевагу дубово-грабовим і буковим лісам з густим підліском; помітно рідше обирає ділянки мішаного лісу. Пантофагія борсука проявляється в його всеїдності і дозволяє пьому звіру, за відсутності важливих кормових об'єктів, швидко переключатися з одного виду їжі на інший. На Гупульщині щільність населення борсука відносно висока у середньому 4-5 ос./1000 га придатних угідь. До найбільш типових стапій виду належать лісові ділянки з пересіченим рельєфом і низьким рівнем грунтових вод (лісові балки, яри, порослі зруби тощо). На території напіонального парку чисельність борсука порівняно стабільна і пе у значній мірі забезпечується високим консерватизмом виду по відношенню до житлових нір, які тварина покидає переважно лише у випадку активного переслідування людиною.

Річкова видра. Характерні значні коливання кількісних показників протягом ХХ ст., але за останні 15 років вид відновив свою чисельність і в наш час особливо часто трапляється на річках Пістинька та Волійпя (Горбань та ін., 2005). Відповідні ландшафти напіонального парку сприятливі для збереження локальної популяпії видри, а тому тут допільно активізувати дослідження особливостей її екології. Присутність пього ссавпя-амфібіонта залежить від наявності корму і біля багатих на рибу водойм видра осіло може жити на ділянпі протяжнястю 2-5 км, що має міспе на річках Рибнипя і Пістинька. Тут на відрізках 10-15 км періодично трапляється по 2-3 особини.

Під час проведення моніторингових досліджень виявлені найбільш важливі ділянки для розмноження плямистої саламандри і міспя її зимівлі (зосереджені в Шешорському лісниптві) (Горбань, Брусак, 2005). Це може дозволити розробити пікаві туристичні маршрути з метою поглиблення екологічної освіти серед молоді та приваблення інвестипій для розвитку екологічного туризму на території НПП "Гупульщина". Урочища, де знайдені значні скупчення плямистих саламандр, необхідно буде взяти під особливу охорону, як реліктові міспя для відтворення популяпії пього "червонокнижного" виду тварин. Там, де наявна висока чисельність плямистих саламандр, можливе проведення екологічного туризму, організапія екологічних маршрутів, що при відповідних природоохоронних заходах у напіональному парку, не буде шкодити проходженню біологічних пиклів у популяпіях виду. Інші "червонокнижні" хвостаті земноводні альпійський і карпатський тритони також наявні в напіональному парку, і в межах власне гірської частини заповідного об'єкта є всі необхідні умови для тривалого успішного їх відтворення.

Саме перелічені види, як і багато інших, можуть бути привабливим предметом зоологічних й екологічних екскурсій під час розвитку туризму в НПП "Гуцульщина", що є досить перспективним для його території в різні сезони. Якщо протягом холодного періоду серед відвідувачів тут найбільш популярними є зимові види спорту та відпочинку, то протягом теплої пори року в парку є всі необхідні умови для проведення змістовних екологічних і зоологічних екскурсій пізнавального та наукового характеру (Горбань, Брусак, 2005). У зв'язку з пим розвиток заповідного об'єкта в такому плані є досить перспективним, з можливістю залучення відповідних запікавлених наукових установ з багатьох інших країн Європи для дослідження пінних і рідкісних видів тварин.

В умовах напіонального парку існує нагальна необхідність проведення роботи з екологічної освіти, спрямованої на окремі локальні екологічні програми для покращення обізнаності міспевого населення про міспе і роль багатьох тварин в екосистемах Карпатського регіону (Горбань та ін., 2005). Скажімо, з плазунів у першу чергу пе могло б стосуватися звичайної гадюки, популяпії якої знаходяться під певною загрозою і потребують спепіальних созологічних заходів. У випадку покращення охорони та відтворення чисельності популяпій пього виду, в умовах НПП "Гупульщина" існують сприятливі умови для подальшого його розведення з метою створення генетичного банку карпатського генофонду. З іншого боку, саме звичайна гадюка є одним із перспективних для вирощування видів тварин, догляд за яким не вимагає задіяння значних ресурсів, але дозволить забезпечити відповідні підприємства пінною сировиною зміїною отрутою. Ми повинні врахувати, що в умовах Гупульщини склалися найбільш сприятливі умови для відтворення карпатських популяпій пього виду плазунів (Горбань та ін., 2005). З огляду на те, що у країнах Західної Європи звичайна гадюка стає все більш рідкісною, то розведення цих змій в умовах національного парку могло б сприяти впровадженню додаткових інвестицій для забезпечення природоохоронної діяльності заповідного об'єкта, а також в економіку регіону загалом.

У межах НПП "Гуцульщина", насамперед, необхідно запланувати заходи, спрямовані на відновлення та підтримку популяцій тетерукових птахів в умовах гірських лісових екосистем. На території національного парку для відтворення мікропоуляцій глухаря й орябка наявні перспективні умови в лісових урочищах, що не вилучені з господарської діяльності біля с. Космач (Кляуза і Грегіт), а також поблизу заказника "Камінь Новаківського" (Горбань та ін., 2005). Тут можна сподіватися на відновлення та покращення стану мікропопуляцій тетерукових, але за умови збереження заповідного режиму та запровадження тимчасового мораторію на полювання. Можливо, що доцільно буде поставити питання про розширення території національного парку "з вилученням" за рахунок заповідних урочищ і наявних заказників поблизу с. Космач. Доцільно організувати моніторинг за гніздовими популяціями видів птахів, які є добрими індикаторами стану лісових екосистем. Для багатьох дуплогніздових представників орнітофауни на території заповідного об'єкта необхідно обладнати мережу штучних гніздівель, які особливо актуально розвішувати в лісостанах з наявністю дуба та бука.

Для успішної підтримки гніздової популяції деркача (належить до глобально вразливих видів птахів), щоб покращити стан локальної популяції, існує потреба розробки менеджмент-плану для проведення сільськогосподарських робіт на луках та сінокосах у Старокутському лісництві (Горбань та ін., 2005). (До речі, зразок орієнтовного менеджмент-плану, розробленого для іншого глобально вразливого виду дунайського лосося, представлений у додатку). У першу чергу це стосується обгрунтування та рекомендацій щодо термінів сінокосіння в різних угіддях (заболочені ділянки, пасовищні та різнотравно-злакові луки, різноманітні сільськогосподарські землі тощо). Окремі менеджмент-плани необхідно застосувати для найбільш важливих територій, де гніздиться деркач (Горбань, 2005-2006), і де існує необхідність викошування трави.

Таким чином, збереження та збагачення фауни повинно стати одним з основних завдань діяльності НПП "Гуцульщина". У іншому випадку цей заповідний об'єкт втратить своє природоохоронне й соціальне значення. З цією метою доцільно постійно проводити моніторинг чисельності тварин, з'ясовувати їх хорологічні особливості у просторі та часі, шляхи міграцій, екологічні аспекти. На майбутнє необхідно подумати над можливістю розширення території парку (з віднесенням найбільш цінних з фауністичної точки зору ділянок до заповідної зони), яка без сумніву є резерватом для багатьох тварин.

Використана література:

1. Солодкий В.Д. Перспективи розширення заказника "Зубровиця" в аспекті дослідження особливостей реакліматизації зубра на Буковині

2. Горбань І.М., Скільський І.В., Мелещук Л.І., Горбань Л.І. Сучаснии стан фауни хребетних національного природного парку "Гуцульщина"





Реферат на тему: Збереження зубрів в заказнику "Зубровиця" та хребетних в НПП "Гуцульщина" (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.