Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Збереження ландшафтів, антропогенні заповідні об’єкти та екологічна мережа Поділля (реферат)

Зміст

1. Збереження ландшафтів та екологічна мережа Поділля

2. Антропогенні заповідні об'єкти Подільських Товтр

Використана література

1. Збереження ландшафтів та екологічна мережа Поділля

Запорукою збалансованого розвитку суспільства будь-якого регіону є дбайливе ставлення до його історико-культурної спадщини. Важливою умовою цього є розширення доступу до нагромаджених впродовж сторіч величезних духовних багатств. Тому з метою формування єдиної системи заповідних територій і раціонального природокористування доцільно було б залучити до просторових елементів екологічної мережі Поділля унікальні антропогенні об'єкти історико-культурної спадщини: пам'яток архітектури й містобудування, археології, історії, етнографії, монументального й садово-паркового мистецтва, белірегативні та сакральні ландшафтів.

Питаннями дослідження археологічних та історико-культурних об'єктів, белігеративних й сакральних ландшафтів Поділля, які в майбутньому будуть формувати еталонні "ядра" екомережі регіону, їх охороною, паспортизацією та раціональним використанням займалися Ю. Сіцінський, І. Винокур, В. Отамановський, М. Чайковський, М. Сохацький, В. Баженов, І. Заєць, П. Хавлюк, Г. Денисик, В. Воловик, С. Гусєв, М. Потупчик, Л. Царик та інші. Вивченням пам'яток трипільської культури, які заплановано зарахувати до регіональної культурно-екологічної мережі, в різний час займалися М. Біляшівський, С. Гамченко, С. Бібіков, Т. Пассек, В. Збенович, В. Круц, Т. Мовша, О. Цвек, М. Артамонов, О. Корвін-Піотровський, В. Косаківський, В. Гопак, К. Раддатц, Д. Березовець, П. Хавлюк, І. Заєць, М. Макаревич, М. Левада, М. Потупчик, В. Загоруйко, С. Гусєв, Л. Виногродська та ін. Лише на теренах Східного Поділля виявлено 352 поселення періоду Трипілля, датовані IV-III тис. до н.е. Проте розкопки незначного обсягу здійснювали лише на 33 пам'ятках, а систематично археологічні дослідження виконували на 3 поселеннях.

Перші науково-краєзнавчі дослідження об'єктів історико-культурної спадщини здійснили у ХІХ ст. члени Одеського товариства історії і старовини. Вони видали книги, в яких наведено історико-архітектурні характеристики багатьох фортець і замків Бессарабії, Поділля та Волині. У другій половині ХІХ ст. і у ХХ ст. археологічні й історичні дослідження фортець, замків, культових споруд провадили історики О. Чоловський (описав замки у Кудринцях, Окопах, Чорткові, монастирі, церкви, костели та синагоги Тернопільського воєводства), В. Гульдман, Юзеф Роме, Г. Логвин, П. Раппопорт, М. Каргер, М. Рожко, Л. Баженов, О. Мацюк, П. Штойко. Обстежували та вивчали стоянки і поселення різних епох В. Антонович, М. Орлович, К. Гутковський, Л. Козловський, В. Дублянський (вивчали Бакотські та інші печери Поділля), М. Рудинський, Ю. Сіцінський (видав "Археологічну карту Подільської губернії"), В. Геринович, С. Бібіков, Е. Кричевський, Т. Пассек, П. Борисковський, І. Шовкопляс, І. Винокур.

Основною засадою науково-практичного впровадження регіональних екомереж має бути збереження унікальних археологічних й історико-культурних об'єктів, белігеративних і тафaльних ландшафтів Поділля, їх охорона й менеджмент.

На основі вивчення й аналізу літературнофондових, краєзнавчих і музейних даних, реєстрів, нормативних документів державних установ, картографічних матеріалів досліджено унікальні археологічні, історико-культурні об'єкти та белігеративні й сакральні ландшафти Поділля, частину яких вже взято під охорону, а решту – рекомендовано заповідати як просторові елементи регіональної культурно-екологічної мережі. Поділля – край, який характеризується багатством археологічної та історико-архітектурної спадщини, що збереглася з давніх часів до нашого часу. Різноманітність, багатство та унікальність цих пам'яток – це наслідок гармонійного поєднання своєрідних рис природи, людської праці й творчості, різних культурних (етнічних) звичаїв і традицій.

Найбільше розмаїття об'єктів історико-культурної спадщини, белігеративних і тафальних ландшафтів, які будуть виконувати роль природних "ядер" регіональної екологічної мережі, спостерігається в межах Західного Поділля. Станом на 1 січня 2007 р. на державному обліку тут перебувало 1315 пам'яток архітектури та містобудування, з яких 180 – національного значення, 1937 – пам'яток історії і мистецтва, близько 1,5 тисячі – археології, 13 – парків пам'яток садово-паркового мистецтва, 9 –дендропарків. У цьому регіоні функціонує 27 державних та 136 громадських музеїв, 14 з яких носять звання народних, меморіальних музеїв (музеїв-садиб) діє вісім. Це музей Соломії Крушельницької в с. Біла Тернопільського району, меморіальний музей-садиба Леся Курбаса в с. Старий Скалат Підволочиського району, меморіальний музей-садиба Володимира Гнатюка в с. Велеснів Монастириського району, музей-садиба кардинала Йосипа Сліпого с. Заздрість Теребовлянського району, літературно-меморіальний музей Ю. Словацького у м. Кременець, музей-садиба письменниці Іванни Блажкевич у с. Денисів Козівського району, родинний музей родини Гірняків і Ситників-Сліпих у с. Струсів Теребовлянського району, музей-садиба Уласа Самоука в с. Тилявка Шумського району.

Потребують невідкладних ремонтно-реставраційних робіт 63 пам'ятки, зокрема 38 національних. Розроблено документацію визначення меж історичних ареалів, історико-архітектурних опорних планів для десяти міст та одного селища міського типу. Межі охоронних зон затверджено для 148 пам'яток (зокрема, 112 національного значення), встановлено охоронні дошки на 110 пам'ятках національного значення. На 147 пам'яток (зокрема, 22 національного значення) розроблено паспорта, охоронні договори укладено на 692 пам'яток (зокрема, 112 національного значення). Виготовлено і затверджено генеральні плани розвитку національного заповідника "Замки Тернопілля", Кременецько-Почаївського і Бережанського державних історикоархітектурних заповідників. Рішенням 5 сесії Тернопільської обласної ради від 2 липня 2003 р. №142 затверджено Комплексну програму паспортизації об'єктів культурної спадщини Тернопільської області на 2003-2010 рр., основними завданнями якої є здійснення на сучасному інформаційному рівні паспортизації об'єктів культурної спадщини місцевого значення (археологічних, історичних, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних). Станом на 01.01.2007 р. утворено і діє два Державних історико-архітектурних заповідники в м. Бережани і Кременець та Національний заповідник "Замки Тернопілля". Підготовлено пропозиції щодо передачі національному заповіднику замків у містах Тернополі, Микулинцях, Теребовлі, селах Язловець і Золотий Потік Бучацького району, селі Кривче Борщівського району. На базі замку 1630 р. у м. Скалат Підволочиського району та смт. Вишнівець Кременецького району відкрито філіали національного заповідника "Замки Тернопілля" та направлено на розгляд Кабінету Міністрів України для прийняття відповідного Закону.

Благоустрій території та впорядкування паркової зони виконано в парку ХVІІІ ст. с. Язловець, парку і палацового комплексу ХVІІІ ст. у смт. Микулинці, парку 1880 р. у с. Більче-Золоте Борщівського району, парку палацового комплексу 1640-1720 років у смт. Вишнівець, замкового парку в м. Теребовлі, Мисливського палацу з ландшафтним парком 1760 р. в с. Рай Бережанського району замку в с. Токи Підволочиського району та низки інших об'єктів розміщених на території Західного Поділля. Тернопільська обласна інспекція охорони пам'яток історії та культури обстежила 1787 земельних ділянок, відведених під будівництво, запобігла руйнуванню 5 пам'яток археології, руйнування історичного культурного шару в 125 випадках, уклала 171 охоронний договір та акти технічного стану на пам'ятки археології, історії та монументального мистецтва. Сучасний стан об'єктів історико-культурної спадщини, особливо замків, потребує термінового здійснення консервації, реставрації та благоустрою території. З цією метою підготовлено пропозиції до програми збереження і використання замків Західного Поділля. Підготовлено перелік пам'яток архітектури, історії та культури, які не підлягають приватизації.

Об'єктів, які мають історико-культурну, природничу та архітектурну цінність на території Центрального Поділля, нараховується 245. Це Національний історико-архітектурний заповідник "Кам'янець", історико-культурний заповідник "Самчики", 9 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного і 29 місцевого значення, геологічні пам'ятки природи. Проте, через брак коштів, медичні, освітні та інші заклади, у користуванні яких знаходяться ці пам'ятки історії та культури, припинили належний догляд за ними. Більшість мистецьких витворів захаращені рудеральною (сегетальною) рослинністю, сухостоєм, екзотичні насадження знищуються, руйнуються архітектурні будівлі, замулюються ставки.

Значним розмаїттям історичної й культурної спадщини славиться Східне Поділля. На його території знаходиться 4013 пам'яток, з яких – 1434 археології, 1798 – історії та 201 монументального мистецтва, 580 – архітектури і містобудування. 146 отримали статус пам'яток національного значення. Наявність великої кількості археологічних пам'яток підтверджує факти заселеності регіону в різні періоди життя людського суспільства. Серед 1434 пам'яток – 61 городище, 1100 поселень і стоянок, 86 курганних груп та 160 окремих курганів різних археологічних культур від палеоліту до середньовіччя. На території цього регіону функціонує 60 музеїв (краєзнавчих, історичних, літературномеморіальних, художніх, гончарного й образотворчого мистецтва, садиб, фольклору, партизанської слави, хліба, жертв фашизму, української витинанки, етнографії, воїнів-інтернаціоналістів, почесних громадян). До цієї групи доречно було б на Поділлі добавити (створити) музеї: вишиванки, різьблення, ткацтва, лозоплетіння, млинарства, подільської писанки й подільського каменю, бджолярства, природи, зброї, води та ін. Так, музеї гончарства доречно створити в сс. Кам'яногірка, Гущинці, Гончарівці, лозоплетіння на Малому Поліссі (наприклад, сс. Мізяків, Заливанщина, Листопадівка, Майдан Бобрик, Лозувата, Верболози, Лозни, Вербівка, Голосків), млинарства – сс. Гущенці, Мізяків, Чудинівці, Трибухи, Пиків, Жигалівка, Озаринці, цеголень – сс. Стара Гута, Мізяків, Гущенці, Павлівка, Пиків, Вище-Ольчедаїв, Вербовець, гут – сс. Стара Гута, Нова Гута, вишиванки – сс. Клембівка, Більче-Золоте, Устечко, Окопи, Білівці, поташень – сс. Потуш, Поташня, вапнярки – смт. Вапнярка, Наддністрянське, Жван, Галайківці, Кринцілів, Крутилів (вздовж Подільських Товтр), зброї (смт. Стрижавка, ставка Гітлера "Вервольф"), води ("Регіна" в с Житники чи смт. Муровані Курилівці, "Абсолют" в с. Осолинка, "Збручанська", "Сатанівська", "Товтри" в смт. Сатанів, Волочиськ, м. Кам'янець-Подільський, сс. Мукша, Сатанівська Слобідка, Кринцилів, Іванківці, "Перлина Поділля" в с. Маків).

Унікальними археологічними та історико-архітектурними об'єктами Поділля є Траянові вали – народна назва старовинних земляних валів, що збереглися на території Поділля, Бесарабії і Добруджі. Початок їх зведення було покладено римляу І-II ст., за правління імператора Траяна, коли вони просувалися на північний схід. У III-IV ст. місцеві слов'янські племена продовжили їх зведення і використовували ці вали для захисту своїх земель від ворожих нападів. Частину Траянових валів збудували згодом анти. У Середньому Придніпров'ї подібні споруди мають назву Змієвих валів, а народна назва Турецькі вали. Ці штучні земляні укріплення збереглися поблизу сіл Гермаківка, Залісся, Млинівка, Кудринці, Завалля, Білівці, Панівці, Боришківці, Бабинці (вал "Перейма"), Вигода, Гринчук, Устя – вздовж річок Збруч і Дністер від м Заліщики Тернопільської області до села Велика Слобідка Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Проходить великий вал біля Сатанова, Борщівка, Кремінна, Лісоводи, Яромирка, Карабчіїв, трапляються вали в сс. Брага, Завалля, Довжок, Сороки, біля Ямполя. Цікавими об'єктами белігеративних (від латинського beligero – вести війну) і тафальних (від грецького taphë – "поховання, могила") ландшафтів є: 1) оборонні споруди стародавніх городищ в с. Дзвенигород, Вовківці, Окопи Тернопільщини, Гуменці, Княгинин, Брага, Велика Слобідка, Врублівці, Устя, Гринчук, Кадиївці, Княжпіль, Малинці Хмельниччини, Слов'янське городище (за 2 км на південний захід від с. Попелюх, Х-ХI ст. н. е. Вінниччини – всього в регіоні Подільського Придністер'я археологічно зафіксовано 34 давньоруські городища, лише в районі Бакотського мікрорегіону – 11 городищ); 2) замки (Кам'янець-Подільський, Бучач, Скала-Подільська) та їх залишки (Врублівці, Китайгород, Колодіївка, Язловець); 3) брами (с. Окопи, Дзвинячка, Кам'янець-Подільський); 4) окремі населені пункти давньоруських міст Бакота, Ушищя, Каліус, Язлівець, Лядова); 5) поодинокі і групи курганів (скіфський курган с. Колодіївка, 4-и кургани від 2 до 7 м на захід від с. Мервинці, VII-V cт. до н. е.), могильники (Передскіфський могильник с. Китайгород, Черняхівський могильник в с. Борщівці, II-IV ст. н. е.), якими славиться Подільська земля. Потребує охорони давньоруське городище, пізньопалеолітичного поселення, залишки якого збереглися в с. Карачківці. Поблизу сіл Ланівці та Козаччина знайдено 5 стоянок трипільців III-I тисячоліття до н. е. За декілька кілометрів від Борщова виявлено красиве трипільське поле. Це вказує на те, що далекі предки українців вибирали не лише вигідні з господарського погляду, а й гарні, сонячні, помережені водними артеріями місця. У селі Більчі-Золотому знайдено 54 римські монети, в у XIX ст. пастухи в селі Михалкові випадково натрапили на золоті речі – браслети, посуд та ін. Цей золотий скарб, що тепер називається Михалківським, як довели розкопки, залишили по собі скіфи.

Унікальними пам'ятками археології, які потребують охорони, є такі :

1) скіфські городища в сс. Дерешова (2 км на південь, VII-III cт.до н. е.), Григорівка (південна околиця, урочище "Щовб", VII-III cт. до н. е), Кукавка (північна околиця, V-III ст. до н. е.), Яруга (урочище "Патлаївська одая", VIII ст. до н. е.), Горошова (V-III ст. до н. е.);

2) поселення трипільської культури в сс. Вищеольчедаїв (на південь від села, урочище "Шинків млин", IV-III тис. до н. е.), Дерешова (північносхідна околиця, IV-III тис. до н. е.), Котюжани (на північ від села, урочище "Ревер долина", IV-III тис. до н. е.), Перекоринці (урочище "Попова долина", IV-III тис. до н. е.), Садова (урочище "Дубина", IV-III тис. до н. е.), Нижчий Ольчедаїв (урочище "Листисько", IV-III тис. до н. е.), Мервинці (в селі, IV-III тис. до н. е.), Озаринці (в селі, поселення трипільської, скіфської та черняхівської культур), Серебрія (урочище "Бужей", IVII тис. до н. е.), Яришів (біля птахофабрики, поселення трипільської та скіфської культур, IV тис. до н. е., VII-V ст. до н. е.);

3) поселення черняхівської культури в сс. Обухів (урочище "Березина", IIV cт. н. е.), Привітне (0,5 км на південь від села, III-IV cт. н. е.), Юрківці (урочище "Костів яр", II-IV cт. н. е.), Яруга (урочище "Попова долина", II-IV cт. н. е.), Івонівка (2 км на захід, III-V cт. н. е.);

4) палеолітичні стоянки в сс. Нагоряни (біля села, 40-10 тис. р. до н. е.), Суботівка (урочище "Деренівка", 100-40 тис. р. до н. е.);

5) поселення епохи бронзи в сс. Біляни (на південний захід від села, урочище "Біля двору", Х-IХ ст. н. е.), Серебрія (урочище "Костів яр", VIII-VII ст. до н. е.), Яруга (урочище "Фігура", Х-VII cт. до н. е.).

Неперевершеною окрасою археологічних об'єктів Поділля є карстові печери (казкові кам'яні країни) і гроти, які слугували схованками від хижих звірів, ворожих нападів татар, турків, стихійних лих та негоди. Кілька десятків тисяч років тому у печерах знайшли притулок перші мешканці – дикі звірі, птахи і плазуни, а у VI-IV тисячолітті до нашої ери в окремих печерах регіону поселяється первісна людина. У таких печерах започаткувалась людська культура. Так, у 1868 р. у гроті Кро-Маньйон (Франція) було вперше виявлено останки кроманьйонців, безпосередніх предків сучасних людей. Кроманьйонці залишили на стінах ходів і віддалених залів печер прекрасні пам'ятки первісного мистецтва – рисунки тварин, сцени полювання, побуту. Скульптурні зображення диких звірів – справжній кам'яний літопис життя. Чимало унікальних пам'яток кам'яної доби виявлено і в печерах Подільського Придністров'я, зокрема у Вертебі, Монастирку та інших, дослідження яких розпочалось за підтримки відомого магната польсько-литовського роду Леона Сапєги. Так, вже у IV-II тисячолітті до нашої ери Вертеба служила житлом для людини неоліту (нової кам'яної доби) та енеоліту (перехідної доби – кінця кам'яної і початку бронзової).

Найцінніші знахідки матеріальної культури, що розкривають важливий етап праісторії регіону, виявили тут археологи Г. Оссовський у 1891895 рр. і В. Деметрикевич у 1898-1904 рр. Під час розкопок у вхідній частині печери було виявлено на глибині близько двох метрів рештки великого вогнища, навколо якого знаходились знаряддя праці – крем'яні сокири, долота, скребки, ножі, кістки оленів, ведмедів, диких кабанів. Численні предмети побуту, зібрані на стоянці древніх мешканців, дають певне уявлення про життя та матеріальну культуру людей, які жили тут багато тисяч років тому. Глиняні миски і глечики оздоблені спіральним чи криволінійним орнаментом, деякі прикрашені зображенням оленів. Виявлено тут і прикраси – кістяне намисто, підвіски у вигляді голови бика. Особливий інтерес становлять стилізовані жіночі керамічні скульптурки, так звані палеовенери, а також вироби з каменю-пісковику, черепашок, рогів серни, оленя. Знайдені у печері монети часів римських імператорів Адріана (76-138 рр. н. е.) і Гонорія (384-423 рр. н. е.) свідчать, що люди користувались підземними залами Вертеби і на початку нашої ери. За кількістю і багатством знахідок предметів матеріальної культури різних епох Вертеба не має собі рівних. Недарма відомий польських археолог Б. Януш у книзі "Археологічні пам'ятки Східної Галичини" (1918 р.) образно назвав печеру "Наддністрянською Помпеєю". Він писав, що тут "зібрано і відправлено до Краківської академії (тепер Ягелонський чи Краківський університет) близько сорока скринь різноманітних пам'яток". Зуби акули, мамонта, предмети побуту були знайдені археологами в печерах поблизу с. Немії. Археологічні матеріали з подільських печер стали основою для створення експозиції Музею неоліту Середньої Європи, що діє при Краківському університеті.

Печери належать до Придністровського карстового району, площею 7900 км2 і знаходяться поблизу сіл Переволока, Рукомиш, Летяче, Сков'ятина, Міжгір'я, Збручанське, Пилипче, Іване-Пусте, Гермаківка, Вовківці, Юр'ямпіль, Худиківці, Олексинців, Залуччя, Уманці, Бакота, Студениця, Нігин, Черче, Привороття, Нагоряни, Лядова, Субіч, Карачківці. Минали віки, людина вийшла з пітьми підземель, і поступово печери почали здаватися їй таємничими. Про них створювались різні забобони, перекази, легенди. У печерах появились культові святилища, храми, де люди, підкорені необізнаністю і суворою красою підземного світу, поклонялися вигаданим богам. Один з таких скельно-печерних язичницьких храмів зберігся в селі Міжгір'я Борщівського району. Про його древність свідчить ритуальний, так званий солярний знак, вибитий на жертовному камені поблизу входу. Поряд з храмом було споруджено монастир, а в гроті обладнано каплицю. Церковники "виявили" на поганському жертовнику "чудодійні" заглибини – "сліди пальців божої матері". Наприкінці ХIХ ст. печери сіл Залуччя, Черче, Нігин дослідив археолог, професор Київського університету В. Антонович. В яких він знайшов "багато кісток людських та звірячих", – писав відомий дослідник Поділля Є. Сіцінський. Ці кістки В. Антонович привіз на з'їзд археологів в Одесу. Видатний російський вчений Д. Анучін стверджував, що частина кісток – первісної людини, а частина належали людям недавнього часу. Печери регіону інтенсивно почали досліджуватись як археологічні пам'ятки з 1846 р. за дорученням Археографічної комісії. У с. Привороття можна побачити залишки давнього замку і башти "Баран", яку було споруджено в ХV ст. з місцевого будівельного матеріалу. Назва "Баран" походить від того, що на стіні замку був висічений герб його власника із зображенням барана. Понад 15 печер мають наукову, археологічну, спелеологічну, туристичну й пізнавальну цінність. Унікальними історико-архітектурними об'єктами Поділля є витесані в скельних породах порожнини, які використовуються в світських і духовних цілях – знамениті Бакотський і Лядівський (діючий), скельні монастирі, печерні монастирі біля сс. Субіч, Бермяни, Монастирок, Горигляди, давньослов'янський печерний храм з "Бушинським рельєфом" (с. Буша). Цінною історико-архітектурною пам'яткою XI-XIV ст. є Лядівський скельний монастир, вироблений у вапнякових скелях. Тут висічені келії, де живуть і правлять 16 монахів. У с. Кукавці жив і творив видатний російський художник, майстер живопису першої половини XIX ст. В.А. Тропінін. За його проектом і під його наглядом було збудовано церкву, яка є цінним архітектурним твором.

До антропогенних заповідних об'єктів культурно-екологічної мережі Поділля відносять ландшафтно-інженерні та ландшафтно-техногенні системи. Зокрема, до ландшафтно-інженерної системи відносять: старовинні відреставровані та оригінальні промислові комплекси, що діють в "музейному" режимі (старовинні млини на воді, заводи і фабрики на річках, малі гідроелектростанції); показово-дослідні (гатки, дамби, затавки). До ландшафтнотехногенної системи відносять: історико-географічні центри міст і містечок; культові споруди з прилеглими облаштованими територіями; фортифікаційні і замкові споруди; музеї-садиби; садово-паркові ансамблі з палацами й садибами. Їх класифікація розроблена в працях Ф. Мількова, Ю. Тютюнника, Г. Денисика. Поділля – регіон зруйнованих замків, які доцільно було б реконструювати. Проте через відсутність фінансування та прийняття й виконання закону, національних і регіональних програм й постанов більшість замків Поділля втрачають свою привабливість. Це зменшує надходження коштів від замкового туризму для розбудови культурно-екологічної мережі регіону. Пам'ятки зазнають руйнувань також і від природного впливу. Внаслідок аварійного стану та природних чинників обвалилася в'їзна брама Микулинецького замку, значних руйнувань зазнали оборонні мури замку ХУІІ ст. у селі Сидорів Гусятинського району та с. Золотий Потік Бучацького району руйнуються дощами та вітрами оборонні вежі, мури та будівлі Угорницького монастиря у селі Зеленче Теребовлянського району, обвалилися дві бійниці північного оборонного муру замку XIV-XVII ст. у місті Теребовлі. Внаслідок стихії сильних руйнувань зазнали будівлі Скалатського замку, де зірвано дах і пошкоджено бійниці трьох оборонних веж. А 8 пам'яток археології та 7 пам'яток архітектури розташовані на територіях, що підтоплюються.

Так, у селі Окопи (де "півень піє на три держави"), що розділяє три області – Тернопільську, Хмельницьку і Чернівецьку, – стоїть дозорна вежа над Збручем. Вона дивом збереглася і нагадує, що тут колись гордо височів замок. Така ж доля спіткала замок у селі Язловець, що неподалік Бучача. Замок славився своєю неприступністю, татари ніколи не наважувалися підступити до його стін. Але пізніше ні австрійська, ні радянська влада не приклали зусиль для його збереження. Рештки старовинної фортеці збереглися у селі Жванець. Загалом Поділля називають оборонною Меккою, на його території знаходиться майже третина замків та оборонних споруд України, більшість яких лежать у руїнах. Відреставрувати оборонні споруди, як складові белігеративних ландшафтів, від яких залишилися окремі вежі та стіни, в нинішніх українських умовах просто неможливо. Така грандіозна робота потребує мільйони гривень. Закон "Про охорону культурної спадщини", прийнятий Верховною Радою у 2001 р., дає змогу пристосовувати фортифікаційні споруди до туристичних і комерційних потреб. Оптимальний варіант, коли у замку розміщується музей, торгівля сувенірами й рекламними матеріалами, кафе чи ресторан, розважальний заклад. Тому Поділля як музей під відкритим небом втрачає експонати.

На території Поділля досить добре збереглася значна кількість давньослов'янських печерних храмів, залишків замків-фортець (ХІV – ХVІІІ ст.) і різностильових православних, католицьких, іудейських та мусульманських культових споруд ХVІ-ХХ ст. Тут знаходиться перлина Поділля – м. Кам'янець-Подільський, "квітка на камені", місто-легенда. У місті розташований Національний історико-архітектурний заповідник "Кам'янець" – один з найпривабливіших туристичних об'єктів України, що за кількістю різноманітних пам'яток (понад 150, лише 60 пам'яток архітектури XII-XIV-XVIII ст.) поступається лише Києву і Львову. Його було засновано у 1890 р. за участю відомого дослідника Поділля Є.О. Сіцінського, що має понад 50 тис. пам'яток матеріальної і духовної культури минулих епох. Кам'янець-Подільський відомий з найдавніших часів, він був позначений на карті Птолемея під назвою Петродав. Вірменська хроніка його згадує з 1062 р. Стрімкі схили, унікальні архітектурні споруди разом з р. Смотрич, яка омиває Старе місто, називають Смотрицьким каньйоном, на теренах якого розміщено близько 40 історикоархітектурних пам'яток. Археологічні знахідки підтверджують, що територія, на якій стоїть фортеця, була заселена ще дуже давно, а під нинішньою спорудою знайдено залишки давньоруської фортеці XII-XIII ст. Археологи біля однієї з башт (Денної) фортеці, яка складається з 11 башт, знайшли залишки керамічного посуду часів Київської Русі. Цікавими історико-архітектурними спорудами міста є унікальна Кам'янець-Подільська фортеця, що вперше згадується в історичних документах 1374 р., Стара фортеця – замок ХI ст., вірменська кам'яна дзвіниця XVI cт., колодязь XVII ст., торговий будинок XVIII cт., римо-католицький кафедральний костьол XVI-XVIII ст., костьол св. Миколая ХIV-XVIII ст., церква Петра і Павла, монастирі францисканців і домініканців, ратуша, "Турецький міст", побудований через річку Смотрич та багато інших. Через таку кількість історико-архітектурних об'єктів старий район міста як об'єкт "Смотрицький каньйон" претендує ввійти до складу Переліку світової природної спадщини ЮНЕСКО. У селах, що прилягають до об'єкта, розташовані Панівецька фортеця XV-XVI cт. та церкви Успенська в с. Панівці (1748 р.), Різдва в с. Довжок (1887 р.), Параскевська в с. Пудлівці (1867 р.). Знаменитий історико-архітектурний заповідник "Буша" зберіг рештки фортеці, погреби, підземні ходи. Крім того, у різних куточках Поділля збереглися адміністративні будинки, палаци, парки, паркові будівлі та історичні пам'ятки ХVІІІ-ХХ ст.

Унікальні історико-архітектурні пам'ятки збереглися в селах і містечках Поділля: Окопи, Кудринці, Скала-Подільська, Бучач, Чортків, Іване-Пусте, Кривче (Тернопільська область), Жванець, Бакота, Китайгород, Стара Ушиця, Панівці (Хмельницька область), Буша, Бар, Шаргород, Котюжани (Вінницька область). Мало відомою пам'яткою давнини є Панівецький замок, збудований місцевими народними зодчими наприкінці XVI ст. для оборони від татар і турків. Він належав польському магнатові Яну Потоцькому. В історичних документах територія с. Панівці згадується з середини XV ст. Археологи знайшли тут кераміку черняхівської культури II-V ст. н.е. та давньої Русі XI-XIII ст. У кургані, який датується VI-V ст. до н. е., виявлено надзвичайно цікаве захоронення з уламками масивного бронзового дзеркала, бронзовими наконечниками для стріл, а також коробкою з нижньої щелепи леопарда, яка, на думку археолога І. Винокура, була амулетом – оберегом житла. Цей амулет – свідчення зв'язків корінного населення із скіфами, поселення яких тут виявлено. Село Панівці увійшли в історію як перша втеча з 13 на 14 серпня 1814 р. з льоху поміщицького маєтку народного месника Устима Кармалюка разом з побратимом Данилом Хроном. Потребує дослідження також територія с. Устя. Тут Подільська археологічна експедиція відкрила на першій обривистій терасі Дністра поселення середини I тисячоліття н.е. У напівземляних житлах виявлено керамічний матеріал черняхівської культури, печі-кам'янки, місця вогнищ, викладені каменем та старовинну лазню Привертають увагу штучні видовби в прирусловому камені річки Яромирки (права притока Смотрича, до XVII ст. мала назву Смотрицький рукав), які мають культове призначення. У с. Смотрич також знаходяться залишки фундаменту фортеці, яку заклали ще князі Коріатовичі. Оригінальними є декоративна система асиметричних прикрас, виконана технікою фляндрування відомими майстрами Р. Червонюк, М. Небесним, К. Білооким, М. Ляско. Ці вироби – це своєрідний напрямок української народної кераміки XIX ст. Дуже цінними історико-архітектурними об'єктами регіону є культові споруди дерев'яної сакральної архітектури, одними з яких є давні дерев'яні споруди: церква в с. Залуччя – цінний витвір народних зодчих, Миколаївська церква і дзвіниця (1775 р. спорудження, м. Могилів-Подільський), Миколаївська церква (ХIХ ст. в с. Кричанівка), Миколаївська церква і дзвіниця (1775 р., с. Немія), церква Йоана Богослова і дзвіниця (1767 р., с. Тропове), Успенська церква (1767 р. с. Марківка), церква Покрова (1776 р., с. Каташин), церква Різдва Богородиці (1750 р., с. Слобода-Шаргородська), Покровська церква і дзвіниця (1700-1702 рр., с. Лозова), церква Святого Миколая і дзвіниця (1752 р., с. Лозова)

Крім споруд дерев'яної сакральної архітектури, Поділля славиться культовими (церквами, монастирями, костьолами, храмами, будинками молитов), архітектурними (палацами, садибами) спорудами з прилеглими до них ділянками (парками, водоймами, оригінальними мостами, пустирями), які ще можна реставрувати і долучити до культурно-екологічної мережі. До них належать: 1) церкви: Георгіївська (разом із дзвіницею 1809-1819 рр.), Миколаївська (1754 р.), Св. Олександра Невського (м. Могилів-Подільський), Дмитра Солунського (1806 р., с. Кукавка), Покрова Богородиці (ХVIII ст., с. Бернашівка, 1875-1883 рр., с. Нижній Ольчедаїв, 1835-1854, с. Слобода Яришівська, 1833 р., с. Вербовець), Різдва Богородиці (1834-1874 рр., с. Вендичани, 1865-1868 рр., с. Озаринці, 1854 р., с. Вінож), св. Вшестя (1874 р., с. Воєводчинці), (1902 р., с. Грушка, ХVIII ст., с. Знаменівка), Йогана Богослова (1885 р., с. Нагоряни), Симеонівська церква (1857 р., с. Сугаки), Михайлівська церква (1886 р., с. Житники); 2) костьоли Михайла Архангела (1802 р., с. Вербовець, 1800 р. с. Снітків), Св. Трійці (1743-1860 рр., с. Лучинець); 3) синагоги в мм. Могилів-Подільський, Шаргород, Вінниця; 4) замки в сс. Озаринці (XVII ст.); 5) палаци в сс. Серебринці (кінець ХVIII ст.), Котюжани (поч. ХХ ст.), Бронниця (кінець ХIХ ст.), смт. Муровані Курилівці (1805 р.), Михайлівці (Собанських, поч. ХХ ст); 6) садиби в сс. Котюжани (графині С. Ценіної, поч. ХХ ст.), Бронниця (Вітгенштейнів, кінець ХIХ ст.), смт. Муровані Курилівці (Собанського, ХVI-XIX ст.), садибний будинок Колосовських (ХIХ ст., с. Вінож), будинок садиби Росцишевських (сер. ХIХ ст., с. Рівне); мости в сс. Котюжани (поч. ХХ ст.), смт. Муровані Курилівці (1805 р.); парки в сс. Котюжани (поч. ХХ ст.); 7) арсенали в смт. Муровані Курилівці (1805 р.); 8) флігелі в смт. Муровані Курилівці (1805 р.); 9) парки в смт. Муровані Курилівці (поч. ХIХ ст.), с. Бронниця (кінець ХIХ ст.), с. Михайлівці (кін. ХIХ ст.); 10) залишки замків: мури замку в смт. Муровані Курилівці (ХVI cт.), башта фортеці в с. Буша (XVII ст.); 11) комплекси будівель купця (1909 р., м. Могилів-Подільський), винного заводу (1890 р., МогилівПодільський), торгово-купецький комплекс, особняки (1903 р., 1908 р.), будинок Потоцьких (Могилів-Подільський), будинок заводчика, управителя і лікаря (ХIХ ст., с. Вендичани), особняк цукрозаводчика (поч. ХIХ ст., с. Вищеольчедаїв).

Значна кількість археологічних та історико-архітектурних пам'яток Поділля вже безповоротно втрачені, або на сьогодні перебувають у занедбаному стані. Це пояснюється складністю архітектурно-археологічних досліджень здебільшого зруйнованих, занедбаних і спотворених замчищ, фортець, замків, оборонних храмів, старих млинів, що працювали на воді й гідроелектростанцій, а також недостатньо опрацьованою джерелознавчою базою. Відсутні дані про локалізацію, стан збереженості об'єктів, немає бодай схематичної фіксації натурних залишків всіх споруд. Точно не визначено навіть кількості укріплень та інженерних споруд, що існували на території досліджуваного регіону.

Отже, з метою створення оптимальної культурно-екологічної мережі Поділля необхідно взяти під заповідання згадані вище об'єкти і території історико-культурної спадщини регіону як просторові елементи екологічної мережі. Більшість з них потребують детального вивчення, охорони та раціонального використання. Перспективним напрямком діяльності зі збереження об'єктів історико-архітектурної спадщини є створення національних природних й регіональних ландшафтних парків – природоохоронних рекреаційних установ, що мають особливу природоохоронну й історико-культурну цінність. Для таких поліфункціональних об'єктів передбачено диференційований режим охорони й використання територій, а також створення спеціальних адміністрацій з управління ними. Саме такі заходи допоможуть максимально ефективно забезпечити збереження цих унікальних об'єктів і ландшафтів. Адже більшість археологічних, інженерних, історико-архітектурних об'єктів та белігеративних й тафальних ландшафтів Поділля перебувають у незадовільному стані, вони потребують оновлення, реконструкції, постійного санітарного догляду, охорони й збереження для майбутніх поколінь.

2. Антропогенні заповідні об'єкти Подільських Товтр

З часів перших згадок – Подільські Товтри стали об'єктом цікавості не одного покоління дослідників, краєзнавців, істориків і жителів не лише України, але і Європи. Це унікальна геолого-ботанічна пам'ятка природи, подібної якій немає ніде. Бо тільки тут піднімаються до неба вапняні гори, народжені в глибинах прадавнього Сарматського моря. Товтри – справжнє диво Подільського краю. Близько 15 мільйонів років тому вони були морським рифом. Простягався він уздовж території сучасного Поділля. Риф утворився з відкладів скелетів давніх молюсків, коралів, різноманітних водоростей. Товтри – скарбниця найчистіших за хімічним складом вапняків. Є тут і значні запаси мінеральних вод. Щоб зберегти Подільські Товтри для нащадків, згідно з указом Президента України, у 1996 році частину цієї території оголошено природним національним парком.

Крім унікальних геологічних та гідрологічних об'єктів, на території Подільських Товтр є велика кількість пам'яток історико-культурної спадщини. Дуже прикро, але більшість мистецьких витворів захаращені недоглянутою рослинністю, сухостоєм, екзотичні насадження знищуються, руйнуються архітектурні будівлі, замулюються ставки. Медичні, освітні та інші заклади, у користуванні яких знаходяться ці пам'ятки історії та культури, через брак коштів припинили догляд за ними. На багатьох з пам'яток відсутні охоронні знаки, інформаційні аншлаги встановленого зразка. Тому, проблема виділення, класифікації та оптимізації антропогенних заповідних об'єктів (АЗО) на території Подільських Товтр є актуальною.

Базові дослідження Товтр, особливо Подільських, розпочались ще у ХІХ ст. Це пов'язано з іметаких вчених, як В.Г.Бессер (1828), Е.Ейхвальд (1830), Г.Яковицький (1872-1840), М.П.Барбот де Марні, Е.Дуніковський (1881), О.А.Тілло (1890). Протягом 20-80-х років ХХ ст. досягли важливих результатів у фізико-географічному вивченні Подільських Товтр геологи Р.Р.Виржиківський (1928-1930), О.К.Бируля (1930), академік Є.К.Лазаренко і Б.І.Сребродольський, які видали фундаментальну працю з мінералогії Поділля, географи В.О.Геринович (1924-1930), член-кор. АН України О.М.Маринич (50-і роки ХХ ст.) і особливо К.І.Геренчук ( у 50-70-х роках ХХ ст. детально описав орографію Товтр), М.О. Куниця – палеоландшафти (1960-1970 роки), Г.І.Денисик – розробив ландшафтне районування Товтр та вивчив вплив гірничо-добувної промисловості на їх природу (19801987 роки), тектонічну будову Товтрового кряжу розглянула Т.А.Знаменська, розвиток в його надрах карсту – А.Д.Кучерук, В.Н.Дублянський, К.А.Татаринов. Зараз, коли постає проблема заповідання унікальних об'єктів природи, історико-архітектурних пам'яток Поділля, Товтри знову стали об'єктом вивчення багатьох вчених-географів. Тепер інформацію про АЗО можна знайти у працях Г.І. Денисика, В.П. Брусака, Л.П. Царик та ін.

Майже вся територія Подільських Товтр є Національним природним парком з однойменною назвою, в межах якого виділяють інші заповідні території: заказники, пам'ятки природи місцевого та загальнодержавного значення. За Г.І. Денисиком, клас антропогенних заповідних об'єктів Поділля доцільно поділити на три підкласи: власне антропогенні, ландшафтно-інженерні і ландшафтнотехногенні системи. Кожен з цих підкласів включає в себе ще кілька груп АЗО. Унікальність Подільських Товтр з позиції створення заповідних об'єктів полягає в тому, що тут зосереджені заповідні об'єкти майже усіх вище згаданих підкласів, в чому можна легко переконатися на прикладі існуючих заповідних територій і на тих об'єктах, якими було б доцільно поповнити природно-заповідний фонд не лише Поділля, а й України загалом.

Підклас власне антропогенних заповідних об'єктів включає такі групи: літологогеоморфологічну, гідрологічну, педологічну та зоофітологічну. Яскравим прикладом АЗО літолого-геоморфологічної групи можна вважати такі заповідні об'єкти:

 Кармалюкова Гора – ландшафтний заказник загальнодержавного значення (з 1974 року). Площа 765 га. Охороняється типова ділянка Товтр, вкрита грабовою дібровою з домішкою дуба скельного (північно-східна межа його поширення), бука, ясена, клена, липи та інших листяних порід. У підліску зростають глід, кизил, ліщина, калина, шипшина, бруслина європейська, бруслина бородавчаста. З рідкісних видів трапляються берека, клокичка периста, а також бруслина карликова, лілія лісова, підсніжник звичайний, гніздівка звичайна, любка дволиста, любка зеленоцвіта, занесені до Червоної книги України. На вершині – залишки скіфського укріплення IV – V ст. до н.е., слов'янського городища ХІІ – ХІІІ століття; виявлено ряд археологічних знахідок. Кармалюкова Гора має водорегулююче, ґрунтозахисне, а також історичне та естетичне значення;

 «Пуща Відлюдника» кам'яна ніша у скелі, яку здавна облюбували відлюдники, де влаштовували аскетичне житло поблизу містечка Сатанів Городоцького району Хмельницької області. Стежка до «Пущі Відлюдника» проводить туристів мальовничими місцями Подільських Товтр, де можна ознайомитись з чарівною медоборською природою, побачити рідкісні види рослин, почути спів птахів, зустріти багато комах, серед яких є рідкісні види;

Зоофітологічна група є найбільш чисельною. Вона включає в себе такі АЗО:  Дача Галілея – лісовий заказник загальнодержавного значення (з 1974 року). Розташований у Чортківському районі Тернопільської області. Площа 1856 га. Охороняється унікальний високопродуктивний масив дубових штучного походження з багатьма екзотами. Головними лісоутворюючими породами є дуб звичайний, граб з незначними домішками ясена звичайного, липи серцелистої, черешні, бука. У підліску – ліщина, клен татарський, бруслина бородавчаста. Трав'яний покрив утворюють осока волосиста, осока гірська, яглиця звичайна, маренка запашна, зірочник лісовий, медунка м'якенька, печіночниця звичайна та інші. Зростає багато рідкісних та екзотичних деревних порід: горіх чорний, горіх сірий, горіх манджурський, сосна чорна, сосна Веймутова, модрина європейська, модрина японська, ялиця біла. Дача Галілея – місце оселення значної кількості тварин: козулі, лисиці, борсука, тхора чорного, лося, підорлика великого; трапляється також пугач, занесений до Червоної книги України. Заказник є прикладом лісорозведення в умовах лісостепу; має ґрунтозахисне та водорегулююче значення; цінна лісонасіннєва база;

 Сатанівська Дача – ботанічний заказник загальнодержавного значення (з 1974 року). Розташована в Городоцькому районі Хмельницької області. Площа 487 га. Охороняється ділянка природних насаджень бука лісового на східній межі його ареалу. Домішку становлять граб, клен гостролистий, клен польовий, дуб звичайний, явір, береза повисла, липа серцелиста тощо. вік насаджень 100 – 150 років. У підліску трапляються бруслина бородавчаста і бруслина європейська. Трав'яний покрив утворюють копитняк європейський, підмаренник запасний, зеленчук жовтий, фіалка лісова, а також гніздівка звичайна, занесена до Червоної книги України;

 Циківський заказник – ландшафтний заказник загальнодержавного значення (з 1981 року). Розташований в Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області. Площа 290 га. Являє собою мальовничу ділянку Товтр, вкритих мішаними лісами. З півдня і заходу заказник обмежений каньйоном річки Смотрич. В рослинному покриві спостерігається ряд реліктових видів. На пологих вершинах та біля підніжжя Товтр зростає клокичка периста. Рідкісною серед деревостану є берека. В окремих місцях трапляються лунарія оживаюча та бруслина карликова, занесені до Червоної книги України. Унікальним для Поділля є здерев'янілий столітній плющ звичайний. У дубовому лісі зростає рідкісний крокус Гейфеля. На прилеглих лісових ділянках – скополія карніолійська, гніздівка звичайна, коручка морозниковидна, занесені до Червоної книги України. Багатий тваринний світ: козуля, свиня дика, лисиця, куниця, заєць, їжак, хом'як, пугач, сова сіра, сова вухата, дятли, славки та інші птахи;

 Самовита Товтра – ботанічна пам'ятка природи загальнодержавного значення (з 1975 року). Розташована у Чемеровецькому районі Хмельниччини. Площа 5 га. Охороняється відокремлена товтра, що простягається із заходу на схід вузьким хребтом довжиною близько 80 м, вкрита степовою та лучно-степовою рослинністю. Вапнякові схили переважно пологі, лише подекуди урвисті. У флорі налічується близько 150 видів рослин. Тут зростають осока низька, змієголовник австрійський, юринея вапнякова, цибуля подільська, горицвіт весняний, волошка Маршалла, костриця тощо; є ковила волосиста і сон великий, занесені до Червоної книги України;

 Щупарський ботанічний заказник розташований на крайньому півдні Тернопільської області поблизу селища Щупарка Борщівського району. Охороняється ділянка дубово-буково-грабового лісу з домішками хвойних порід;

 Довжоцький ботанічний заказник знаходиться поблизу міста Кам'янецьПодільський. Площа 6,55 км2. Охороняється цінна ділянка дубово-грабових та грабових лісів, де зростають лікарські, реліктові рослини, серед яких: цибуля ведмежа, підсніжник звичайний, скополія карніолійська;

 Ландшафтний заказник "Совий Яр” знаходиться на крайньому півдні Хмельницької області. Площа 8,27 км2. Це масив дубово-грабового лісу, де зростають: ковила українська, скополія карніолійська, шиверекія подільська;

 Княжпільський ландшафтний заказник знаходиться на схід від міста Кам'янця-Подільського, площею 8,21 км2. Це ділянка товтрового кряжу, вкрита дібровами. Тут зростають: аконіт Бессерів, первоцвіт весняний, любка зелено квіткова;

 Ботанічна пам'ятка природи "Товтра Вербецька” знаходиться поблизу міста Кам'янець-Подільського, площею 0,09 км2. Охороняється ділянка степової рослинності, де зустрічаються реліктові, ендемічні види рослин, серед яких – ковила волосиста, сон великий, сон чорніючий.

Гідрологічну групу можна представити «Цілющими джерелами», які знаходяться в околицях містечка Сатанів Хмельницької області Вони являють собою три джерела, що беруть початок під горою і виливають свої води в Збруч, протікаючи його мальовничими долиБагато років джерела вважаються цілющими і входять до складу Збруцького духовного центру, який сформувався тут та проіснував до середини ХVІ ст. За переказами, властивості води з них досліджували ще польські лікарі. Вода з першого джерела лікує органи зору, з другого – нервову систему, з третього – органи травлення (воно ж «джерело бажань»). Чудо-вода з них завжди прохолодна і чиста. Скуштувавши цієї води по черзі, помічаєш різницю в смакових якостях. На наш погляд, найсолодшою виявилась вода з другого, яка лікує нервову систему. Найчисленнішим підкласом АЗО Поділля є підклас ландшафтно-техногенних систем, який включає такі основні групи: архітектурні пам'ятки (стародавні музеї під відкритим небом), культові споруди із земельними наділами (лаври, монастирі), фортифікаційні споруди, музеї-садиби. Парки з докорінно зміненою або штучною літо генною основою тощо.

Яскравим прикладом групи архітектурних пам'яток є Сатанівський замок, який знаходиться над Збручем. Він в плані п'ятикутний, не зовсім правильної форми: три сторони завдовжки приблизно 105м, четверта – 85м, п'ята – 65м. Вся площа приблизно півтора гектари. На всіх рогах були башти, до наших часів збереглися лише три – ті, що виходять на Збруч. Мури, що з'єднували башти, були подвійні: окрім зовнішніх були внутрішні, що йшли до них паралельно. Внутрішні мури стояли на валу і через те були вищі за зовнішні. В'їзд до замку знаходився в наріжній башті, що виходила на південь з боку містечка. Башта ця не збереглася

Зовнішні вали від внутрішніх відокремлювались ровами, які були й поза мурами. Внутрішні мури не збереглися. Башти були чотиристоронні і далеко виходили за лінію мурів, лише одним своїм боком входячи в кут замку. Ширина сторони башт сягала 8,5м. Башти триповерхові, нижній поверх значно ширший за верхні. З замку відкривається чудовий краєвид: чітко видно меандри річки Збруч.

Зараз замок перебуває у такому занедбаному стані, що важко повірити, що це – пам'ятка архітектури, яка має таку пістряву історію. Ще кілька десятиліть тому в його стінах розміщувався цукровий завод, від якого нам залишились великі білі брили і кам'яні труби, що зовсім не гармонують з оригінальним ансамблем старовинної будівлі.

Групу культових споруд з земельними наділами представляють такі об'єкти:

 Свято-Троїцький монастир (околиці м. Сатанів), який, за переказами, було засновано на зламі язичницької віри та зародження християнства. Достеменно не відомо точної дати його заснування. Відомо лише, що печери, з яких власне і виріс монастир, заселив у 839-му році гірський чернець з Афону. Вважається, що він був учнем святих Кирила і Мефодія. Як його звали, і що змусило його оселитися саме тут, в центрі язичницької культури і нести світло Христової віри, невідомо. Щодо печер, то вони є частково природні, частково рукотворні. Вхід до них знаходиться у підніжжя монастирської скелі Печери являють собою невеличкий коридор, дві маленькі келії та підземна церква, в якій зберігся напристольний камінь, де звершували Богослужіння. У 1744 році було завершено будівництво кам'яних споруд монастиря. Саме тоді монастир отримав той вигляд, який він має і зараз. За тією лише відмінністю, що на той час він включав три основних церкви: головною була церква на честь Святої Трійці. Наразі, збереглась лише вона, але фактично в тому ж вигляді, в якому була побудована. На її західній стіні тоді ж було встановлено сонячний годинник, який зображує старовинний подільський герб – усміхнене сонячне обличчя, та цифри від 5 до 17. Годинник цей зберігся і до нинішнього часу. Другою у системі споруд монастиря була церква на честь Покрови Божої Матері. Вона вважалася зимовою, тому що знаходилася в корпусі монахів. До неї можна було потрапити, не виходячи надвір. Ця невеличка церква мала свою особливість. Її було збудовано під дзвіницею, що нехарактерно для архітектури того часу. Дзвіниця ж була трьохярусна, мала 30м висоти, в мирні часи в ній знаходились приміщення господарського призначення, а під час воєн – в бійниці ставили гармати і боронилися від ворога. Дзвіницю можна побачити і сьогодні в такому ж вигляді, як її було зведено. В ній знаходиться арка, над якою до нині зберігся кам'яний барельєф образу Ісуса Христа. Третьою була церква на честь Святого Миколи Чудотворця, від якої, нажаль, нічого не залишилося. Зараз монастир належить православній громаді, підпорядковується єпископу Кам'янець-Подільської єпархії;

 Петропавлівська катедра (м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області), унікальний храм, зі статуєю мадонни, що дивиться на захід з вершечку турецького мінарету. Від другого запланованого яничарами мінарету зберігся лише фундамент. Тут же, у катедрі, у каплиці Радників найцінніший у мистецькому плані скарб Кам'янця: надгробок 21-річної Лаури Пшездецької з Чорного Острова.

Найяскравішим прикладом групи фортифікаційних споруд можна вважати Кам'янець-Подільську Стару Фортецю – справжню перлину не лише Хмельниччини, а й усієї України. Фортеця – одна з найбільших неприступних оборонних споруд України, займає провідне місце у світовій історії оборонного зодчества. Літопис приписує будівництво кам'яної фортеці литовським князям Корятовичам, які правили Подільським князівством у 60-90-х роках ХІV ст. Споруджена вона на високому скелястому березі річки Смотрич для оборони Турецького мосту – єдиного можливого в'їзду до міста. Зараз фортеця – улюблене місце для туристів не лише з України, а й усієї Європи. Групу парків з докорінно зміненою або штучною літо генною основою представляють такі об'єкти загальнодержавного значення, як Сатанівська перлина, Михайлівський, Голозубинецький, Ботанічний сад Кам'янець-Подільського державного аграрно-технічного університету на Хмельниччині та Склала-Подільська на Тернопільщині.

 Скала-Подільська – цікавий об'єкт, що розтащований над Збручем. Його створення датується ХІV століттям. Зараз над Збручем збереглись башта, оборонні стіни, що сходяться на краю виступу під гострим кутом, 4-ярусна порохова вежа, а також рештки палацу з чудовим кам'яним орнаментом навколо вікон та дверей.

Підклас ландшафтно-інженерних систем зараз включає дві групи: старовинні відреставровані та оригінальні промислові комплекси, що діють в «музейному» режимі та показово-дослідні (польдерні, осушувальні, зрошувальні системи). У зв'язку з видобутком корисних копалин, на території Подільських Товтр створювались промислові комплекси, прокладались транспортні шляхи, але до сьогоднішніх днів вони не збереглись або зазнали докорінної реконструкції, втративши в наслідок цього своє первинне призначення, а тим більше не стали об'єктами природно-заповідного фонду. Тому питання виділення підкласу ландшафтно-інженерних систем на території Товтр залишається відкритим.

Отже, одним з найголовніших завдань заповідної справи на Поділлі є охорона Товтрового кряжу, раціональне використання його природних ресурсів. У зв'язку з цим розробляється комплексна програма експлуатації та охорони пасма товтр, яка, зокрема, передбачатиме оголошення заповідними нових об'єктів, цінних у науковому, природоохоронному, рекреаційному та інших аспектах, детальну їх класифікацію, на що і було зроблено акцент вище.

Використана література:

1. Мудрак О.В., Мокрий В.І. Охорона та збереження культурних ландшафтів екологічної мережі Поділля в контексті збалансованого розвитку / Науковий вісник НЛТУ України. – 2008. – Вип. 18.12, с.90-101

2. Бондар В.В. Антропогенні заповідні об'єкти Подільських Товтр





Реферат на тему: Збереження ландшафтів, антропогенні заповідні об’єкти та екологічна мережа Поділля (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.