Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Збереження біорізноманіття у природно-заповідних об'єктах Полтавської, Херсонської та Черкаській областях (реферат)

Зміст

1. Збереження біорізноманіття у природно-заповідних об'єктах Полтавщини

2. Адвентивна флора Канівського природного заповідника

3. Лишайники ландшафтного заказника "Каїрська Балка"

Використана література

1. Збереження біорізноманіття у природно-заповідних об'єктах Полтавщини

Географічне положення Полтавської області, її природні та кліматичні умови сприяли формуванню багатого видового, популяційного, ценотичного та генетичного фондів дикої флори та фауни. У зв'язку з посиленням впливу негативних антропогенних факторів на довкілля внаслідок провадження господарської діяльності, питання збереження рослинного і тваринного світу стало надзвичайно актуальним для даного регіону. Метою наших досліджень було вивчення стану збереження біорізноманіття у даному регіоні, аналіз ефективності функціонування природно-заповідної мережі.

Серед рослин, що зростають па Полтавщині, майже п'ята частина є рідкісними. Багатьом рослинам загрожує зникнення внаслідок порушення умов місцезростання, що спричинено осушуванням боліт, розорюванням заплав та степових ділянок, вирубуванням лісів, відкритою розробкою корисних копалин. Такі явища, як урбанізація і рекреаційне навантаження, неконтрольований туризм, викликають зменшення чисельності і загрозу зникнення деяких видів рослин. Від порушення умов місцезростання та масового знищення страждають у першу чергу лікарські та декоративні, гарно квітуючі рослини. Масового знищення під час квітування зазнають, зокрема, регіонально рідкісні первоцвіти (Scilla sibirica Haw., S. Bifolia Haw., Coridalis cava L., C. marshalliana Pers.). Поодинокі місцезростання мають в області деякі папороті, серед яких найбільш рідкісними є Botrychim lunaria l., Polipodium vulgare L., Ophioglossum vulgatum L., На Полтавщині трапляється Desmatodon randii Kenn., один з видів мохів, занесених до Червоної книги України, серед лишайників: Coelocaulon steppae Savicz., (занесений до Червоної книги) та регіонально рідкісна Parmelia badiofusca Nyl. Понад 30 видів рідкісних рослин в області зростають тільки в одному місці. У складі лісової флори Полтавщини виявлено 53 рідкісних види, з яких 11 занесено до Червоної книги України, а 42 – є регіонально рідкісними. Найбагатшими у созологічному відношенні виявились широколистяні ліси, де відзначено 32 види рідкісних рослин. Серед видів заплавних та соснових лісів відзначено по 8 рідкісних видів, в мішаних лісах – 6. До реліктових лісових видів належать: Scrophularia vernalis L., Allium ursinum L., Scutellaria altissima L., Еquisetum arvense L., Aconitum nemorosum Bieb., A. Lasiostomum Reichenb. В області виявлено місцезнаходження центрально-європейського виду – Aegonychon purpureo – caerL. У лісовій фауні Полтавщини нараховується понад 100 видів рідкісних і зникаючих тварин, в тому числі 110 – занесених до Червоної книги України, 15 регіонально рідкісних (охороняються в області), 9 – малопоширених. Це досить високий показник, за яким Полтавська область посідає перше місце серед інших лісостепових областей України. Певною мірою цей показник характеризує і загальний стан збереженості природних комплексів Полтавщини. Серед тварин, які виявлені на Полтавщині і потребують охорони, особливу групу становлять види, занесені до Європейського Червоного списку. Це 7 видів безхребетних тварин (Hirudo medicinalis L., Calosoma sycophanta L., Osmoderma eremita Sc., Cerambux cerdocerdo L., Zerynthia polixena Sc., Parnassius mnemsyne L., Proserpinus proserpina Pallas), 6 видів птахів (Brenta ruficol lis L., Aquila heliaca L., Haliaёtus albicilla L., Falco naumanni Fleischer., Otis tarda L.) та 4 види ссавців (Nyctalus lasiopterus Sc., Vormela peregusna G., Lutra lutra L.). Групу червонокнижних тварин, що відзначені на території області, становлять безхребетні (в основному комахи) та хребетні – 2 види риб, 2 – плазунів, 38 – птахів, 12 – ссавців). Відповідно з категоріями МСОП серед тварин на Полтавщині є: зниклі (54 види), зникаючі (4), вразливі (31), рідкісні (31), невизначені (13). Серед хребетних тварин, що зникли з території Полтавщини, переважають птахи: степові (Glareola nordmanni N., Tetrax tetrax L.), лісові (Aquila pomarinaL., Hieraaёtus pennatus G.,), а також водно-болотні (Cygnus bewickii Yarrel). На території області є такі види, занесені до Червоної книги: Meles meles L., Lutra lutra L., Mustela erminea L., Grus grus L.). Деякі з цих видів (Larus ichthyaёtus P., Falco cherrug Grey.) трапляються тільки в одному місці. Серед регіонально рідкісних тварин, що охороняються в області, а також серед малопоширених видів, що характеризуються зменшенням чисельності за останні роки, переважають водно-болотні птахи (Garzetta garzetta L., Fuligula fuligula L., Hydrocheligon hubrida L., H. Leucoptera L.) та степові тварини (Citellus pugmaeus GC. suslicus GSpalax microphthalmus Guld.).

На території області створено природно-охоронні об'єкти різних категорій – заказники (лісові, ландшафтні, гідрологічні), заповідні урочища, тощо. У деяких природно-заповідних територіях представлені різні ландшафти з великою різноманітністю лісових формацій, наприклад, у ландшафтному заказнику загальнодержавного значення "Червонобережжя". У багатьох заказниках та заповідних урочищах ділянки лісової рослинності поєднуються з лучними, степовими, болотними ділянками, наприклад, у гідрологічному заказнику загальнодержавного значення "Гиряві Ісківці", заповідному урочищі "Сокільське", тощо

На жаль, розміщення існуючих об'єктів природно-заповідного фонду області носить острівний локалізований характер. Ці об'єкти є недостатньо репрезентативними і, відповідно не забезпечують належних умов для збереження біорізноманіття Причини цього не тільки у дуже обмеженій площі цих об'єктів, але також у тому, що вони створені без урахування закономірностей поширення біорізноманіття у ландшафті. Внаслідок цього мережа природно-охоронних територій Полтавщини має ряд істотних недоліків, що не дають змогу вважати її повноцінною системою збереження біорізноманіття. Ці недоліки зумовлені багатьма причисеред яких необхідно наголосити на таких:

1. Недостатнє врахування геоморфологічних, гідрологічних, едафічних аспектів, що при виділенні ділянки під охорону порушує цілісність географічних територіальних комплексів (екосистем) і не забезпечує належної охорони репрезентативності всього спектру місцезростань конкретної місцевості.

2. Недостатнє врахування обов'язкової наявності у природноохоронній мережі еталонних ділянок, які репрезентують той чи інший біогеографічний виділ.

3. Недостатнє охоплення місць поширення та місцезростань видів, занесених до Червоної книги України. Все це створює серйозні перешкоди для збереження біорізноманіття у всій його повноті.

Отже, Полтавщина відзначається багатим видовим, популяційним, ценотичним та генетичним біорізноманіттям флори і фауни. У зв'язку з посиленням впливу негативних антропогенних факторів на довкілля внаслідок провадження господарської діяльності, з'явилася загроза існуванню окремих видів та екосистем.

Основними причинами зменшення чисельності рідкісних тварин в області є: розорювання степів, вирубування лісів, інтенсивне випасання худоби, осушення боліт, застосування пестицидів, різкі коливання рівня води у водосховищах, збіднення кормової бази дикої фауни, браконьєрство тощо.

Існуюча природно-заповідна мережа області має острівний локалізований характер, і тому не забезпечує належної охорони репрезентативності всього спектру місцезростань даного регіону.

Пріоритетною задачею є створення екомережі, яка при мінімумі території і витрат на створення вирішує максимум проблем для населення і найкраще забезпечує збереження біорізноманіття.

Збереження біорізноманіття є основою для функціонування біосфери та підтримання її рівноваги, а також необхідною умовою сталого розвитку не тільки даного регіону, але й держави в цілому.

2. Адвентивна флора Канівського природного заповідника

При дослідженнях флор останнім часом багато уваги приділяється вивченню адвентивної фракції. Стосовно заплавних територій Канівського природного заповідника такий ракурс розгляду має сенс насамперед через сприятливість заплавних біотопів для розселення різного роду рослин-іммігрантів. Висока активність алювіального процесу на заплавних територіях, що розташовані в нижньому б'єфі Канівської ГЕС, зумовлює появу нових ділянок заплавного суходолу, куди активно вселяються нові види рослин. Через неповночленність заплавних фітоценозів цей процес продовжується і на наступних стадіях первинної сукцесії. Для моніторингу синантропізації флор заплавних територій важливо констатувати фактичний стан ценопопуляцій таких рослин. Актуальним також є питання дослідження біологічних, екологічних та ценотичних особливостей адвентів, впливу їх ценопопуляцій на аборигенну складову біотичного комплексу заплави.

Термін „адвент” має досить широке тлумачення. До адвентивних рослин часто відносять як будь-які рослини-іммігранти із суміжних регіонів, так і „переселенців” із одних фітоценозів у інші в межах одного регіону. У своїй статті до адвентивної флори ми відносили лише ті види, які є трансконинентальними, трансзональними (або хоча б міжзональними) іммігрантами для Середньодніпровського Лісостепу. При цьому ми зважали на літературні дані щодо адвентивної флори України, прилеглих територій та представників дендрофлори. Зважаючи на тривалу історію освоєння людиною території Середнього Придніпров'я, існує ймовірність того, що певна кількість синантропних рослин, які нині вважаються апофітами, можуть насправді бути археофітами. Традиційними аспектами характеристики адвентивної флори є її аналіз за часом занесення видів до регіону, за ступенем їх натуралізації, за географічним походженням. За часом занесення виділяють археофіти – види занесені на територію до кінця ХVI століття та кенофіти – пізніші іммігранти. Щодо розподілу на ці групи у більшості розглянутих адвентів розбіжностей немає. Оцінку ступеня натуралізації кожного з адвентивних видів, на наш погляд, потрібно давати, виходячи із фактичних даних про його ценотичну стратегію на конкретній досліджуваній території. Зважаючи на принципи різних класифікацій [ГОРЧАКОВСКИЙ, ПЕШКОВА, 1975; KORNAS, MEDWECKA-KORNAS, 1986; ПРОТОПОПОВА, 1991], в яких враховується цей аспект поведінки адвентів, ми виділяємо шість груп: ефемерофіти-епекофіти, ефемерофітиагріофіти, колонофіти-епекофіти, колонофіти-агріофіти, епекофіти, агріофіти. Цей поділ відображає як часову, так і екотипологічну та ценотичну характеристику видів.

Для характеристики поширення виділяємо наступні категорії: дуже рідко – відома одна ценопопуляція (місцезнаходження) або вид наводиться лише в літературі; рідко – 2-10 ценопопуляцій (місцезнаходжень), причому вид зустрічається як асектатор; зрідка – більше 10 ценопопуляцій (місцезнаходжень) та вид відіграє роль асектатора, або 5 та більше місцезнаходжень, де вид співдомінує чи домінує; часто – ІІ та більший клас константності в одному з класів рослинності; звичайно – ІІ та більший клас константності в кількох класах рослинності.

Для характеристики консортоформуючих властивостей адвентів відмічались ознаки пошкодження їх тварита фітопатогенними грибами. Щодо регулярності відновлення ми розрізняємо: щорічне; регулярно-періодичне (випадки вегетативного чи насіннєвого розмноження в окремі роки), випадкове (поодинокі випадки вегетативного чи насінного розмноження). При характеристиці ценології видів ми використали раніше опубліковані геоботанічні описи, а також дані останніх спостережень за 2008 рік. В таблиці 1 вказано такі класи рослинності за екологофлористичною класифікацією та константність видів у цих класах. Щодо способів поширення діаспор ми виділяємо такі групи видів: із пристосуваннями до анемохорії, гідрохорії, автохорії, зоохорії.

Для характеристики ценотичної стратегії виду визначаємо фітоценотип. При цьому ми вважаємо його за багатовимірне поняття і окремо розрізняємо такі складові: участь виду в тому чи іншому ярусі (верхньому, середньому чи нижньому); час утримання території ценопопуляцією (тривалий – 10 і більше років, багаторічний – 5-10 років, малолітній – 1-5 років); максимально можливе проективне покриття (домінанти та співдомінанти – дають більше 5% покриття в межах площі ценопопуляції, асектатори – менше 5% покриття); життєву стратегію (віолент-субвіолент, екопатієнт, ценопатієнт, феноексплерент, біотопоексплерент); тип динаміки ценопопуляції (стабільна – характерні незначні структурні зміни в ценопопуляціях, лабільна – виразні щорічні або періодичні структурні зміни в ценопопуляціях, мобільні – часті елімінації та інвазії ценопопуляцій).

За географічним походженням практично в однаковій кількості представлені північноамериканські (32%), азійські (32%) та середземноморські (36%) види. Закономірним з огляду на історичні особливості антропохорії є переважання середземноморських археофітів (17 видів) та північноамериканських кенофітів (16 видів). Приблизно однакове (8 та 9 видів) співвідношення між кенофітами та археофітами у групі адвентів азійського походження. Приблизно однакова кількість кенофітів та археофітів у дослідженій флорі (51% та 49% відповідно). За ступенем натуралізації характерне переважання епекофітів (26 видів). Відносно велика кількість агріофітів (16 видів, 30%) є екоценотично зумовленою особливістю флори заплави. Серед останніх переважають види північноамериканського (7 видів) та середземноморського (5 видів) походження. Розподіл агріофітів, ефемерофітівепекофітів, епекофітів, колонофітів-епекофітів, колонофітів-агріофітів наступний 30%:11%: 49%:4%:6% відповідно. Серед видів звичайного трапляння – 6 видів (11%), часто трапляються 12 видів (23%). Дуже рідкісними є тут 3 види (6 %), рідко зустрічаються 11 видів (21%). Для 34 видів (64%) відмічені ознаки пошкодження фітопатогенними грибами, для 30 видів (57%) – дикими твариДля 16 видів (30%) не виявлено зв'язків з фітопатогенними грибами та твариУ спектрі біоморф переважають терофіти (26 видів, 49%), що типово для адвентивних флор. Мало серед адвентів гемікриптофітів (6 видів, 11%) та криптофітів (4 видів, 8%). Хамефітів у складі адвентивної фракції не виявлено.

За кількістю виявлених адвентивних видів найбільш сприятливими для впровадження та натуралізації виявилися угруповання класу Salicetea purpurea (32 види, 60%). Друге місце посідають також класи Robinietea (23 види, 43%), Festucetea vaginatae (23 види, 43%), Molinio-Arrhenatheretea (22 види, 42 %). Багаті адвентами також піонерні угруповання Sedo-Sclerantetea (19 видів, 36%), а також ефемерні угруповання Isoeto-Nanojuncetea (13 видів, 25%) та Bidentetea (14 видів, 26%). Зімкнуті та несприятливі для проникнення адвентів угруповання Phragmiti-Magnocaricetea (4 види, 8%). Лише 1 адвентивний вид зустрічається у складі Potametea. Адвентивні види реєструвалися у складі всього 9 класів Браун-Бланке. За широтою еколого-ценотичної амплітуди з 53 видів загального списку адвентивних видів у 75% означених класів, тобто у 7 класах з 9 в цілому, трапляється лише 1 вид, у 50% класів (5 і більше класів) – 9 видів, у 25% класів (2 і більше класів) – 41 вид, або 77% видів, лише в 1 класі трапляються 12 видів (23%). Якщо прийняти кількість класів, де вид реєструвався, за показник широти його еколого-ценотичної амплітуди, то середнє значення такої „широти” у 53 досліджених видів складає 2,84 класи, тобто амплітуда „перекриває” здебільшого від 2 до 3 класів. Якщо враховувати лише види з щонайменше І класом константності, то середнє значення широти амплітуди досліджених видів складає 0,57 класи.

Три види (6%) хоча б в одному з 9 класів (ценотичний оптимум) досягають V класу константності, IV максимальний клас константності демонструє 1 вид, ІІІ максимальний клас константності не репрезентований видами. В жодному з класів не досягають навіть І класу константності ( у табл. 1 позначено „+”) 28 видів, тобто 53%. На ділянках середнього рівня заплави відмічено популяції 48 адвентів, на високій заплаві 26 видів, низькій – всього 12. За способом розмноження характерні наступні співвідношення: виключно насінним способом відновлюються 45 видів (85%), виключно вегетативним – 3 види (6%), змішаним – 5 (9%). Щорічне відновлення реєструється у 34 видів (64%), регулярно-періодичне у 11 видів (21%), а відновлення у 8 видів (15%) можна охарактеризувати як випадкове.

Щодо способу поширення діаспор найбільше поширення має автохорія (43 види 81%), включаючи барохорію, механохорію, вегетативне розростання. Екотопічні особливості заплави визначають ефективність гідрохорії, ознаки якої характерні для 26 видів (49%). Для багатьох із них це факультативна гідрохорія, результатом якої є щорічне занесення насіння бур'янів (Xanthium albinum, Setaria glauca, Setaria viridis, Echinochloa crus-gali, Capsella bursa-pastoris та ін.) на ділянки низької та середньої заплави в угруповання класів Isoeto-Nanojuncetea, Sedo-Sclerantetea, MolinioArrhenatheretea. Виразні пристосування до зоохорії (з переважанням ендозоохорії та синзоохорії) мають 10 видів. В окремих місцях відмічена висока концентрація особин Morus nigra, що очевидно пов'язано із локалізацією тут туалетів єнотовидної собаки та борсука. Пристосування до анемохорії мають 8 видів (15%).

Серед фанерофітів – 6 виступають складниками верхнього і 3 – середнього ярусів. Переважна більшість адвентів – це учасники нижнього ярусу травостоїв заплавного біому. Переважна більшість адвентів (29 видів, 55%) ведуть себе як малорічники і не здатні утримувати ценопопуляційний простір більше 1-5 років. Майже для всіх їх (28 видів) характерні щорічні цикли насінного відновлення. Для Portoleracea та одного разу для Amaranthus albus відмічено утримання території за рахунок повторного занесення насіння і формування інвазійних популяцій. Тривалий час (5-10 років) утримувати локуси можуть 14 видів (26%), при цьому лише 5 з них багаторічники. Так у ярових монокарпіків (Bidens frondosa, Impatiens parviflora, Kochia laniflora) цьому сприяє висока екотопічна спеціалізація при відсутності аналогічних за життєвою стратегією та ценотичними характеристиками конкурентів. У Phalocroloma annum, Conyza canadensis цьому сприяє величезна насінна продуктивність та розтягненість періоду цвітіння на тривалий час, що забезпечує ефективне щорічне відновлення.

Здатність домінувати і співдомінувати хоча б одного разу реєструвалася у 25 видів (47%). Серед них лише 7 видів проявляють властивості абсолютних домінантів, займаючи деколи до десятка гектарів (Acer negAmorpha fruticosa, Robinia pseudoacacia). Незначні (від кількох м2 до сотні м2) за площею ділянки домінування формують Acorus calamus, Asclepias syriaca, Elodea canadensis, Zizania latifolia, що пояснюється здатністю до вегетативного розмноження. Більшість же адвентивних видів є асектаторами.

За життєвою стратегією переважна більшість адвентів (41 вид) відноситься до біотопоексплерентів, але зважаючи на переважання змішаних типів стратегій, слід розрізняти підгрупи із ознаками екопатієнтності (Kochia laniflora, Xanthium albinum), ценопатієнтності (Ballota nigra, Impatiens parviflora, Phalocroloma annum, Valerianella locVicia hirsuta, Vicia tetrasperma, Xanthoxalis dillenii) та стрес-толерантності (Amaranthus albus, A. retroflexus, Conyza canadensis, Digitaria ischaemum, Echinochloa crus-gali, Eragrostis minor, Lepidium densiflorum, Portoleracea, Setaria glauca, Setaria viridis). Екопатієнтний тип стратегії виявляють Elodea canadensis та Asclepias syriaca, адже для першого роль обмежуючого фактору відіграє різко змінний режим зволоження та значна швидкість течії, а для останнього – порівняна бідність ґрунтів відкритих ділянок заплави. Для цих видів характерне переважання вегетативного способу розмноження, часті зміни стану життєвості особин, пов'язані із зміумов. Подібні характеристики, але вже визначені ценопатієнтністю, мають також Cichorium intybParthenocysus quinquefolia. До групи феноексплерентів належать Arabidopsis thaliana, Buglossoides arvensis, Capsella bursa-pastoris.

Для переважної більшості адвентів заплави (40 видів) характерна непостійність структури їх ценопопуляцій. Найчастіше зустрічаються види, популяції яких періодично зникають із одних місць і з'являються в інших (мобільні ценопопуляції – 23 види, 43%). Для інших (лабільні ценопопуляції – 17 видів, 32 %) характерні часті зміни структури ценопопуляцій. До групи стабільних можливо віднести лише 13 видів, або 25%. Щодо останньої групи, то в ній слід розрізняти підгрупи активно-стабільних (Acer negAmorpha fruticosa, Morus nigra, Parthenocysus quinquefolia, Robinia pseudoacacia), для яких характерне постійне відновлення у популяціях, та пасивностабільних (Acorus calamus, Armeniaca vulgaris, Asclepias syriaca, Cerasus vulgaris, Eleagnus angustifolia, Fraxinus lanceolata, Prunus divaricata, Zizania latifolia), для яких відновлювальні процеси в ценопопуляціях виражені слабко.

Зважаючи на результати проведеного аналізу, серед адвентів можна виділити групу найбільш експансивних видів в умовах заплавних біотопів. Характерними їх рисами є висока здатність до натуралізації, значна поширеність та широкий екологоценотичний діапазон, висока генеративна активність, ефективні способи поширення діаспор, високі показники проективного покриття, „активна” стабільність популяцій. Вочевидь, що такі адвентивні види спроможні істотно впливати на різноманітні процеси в ході сукцесій. Не виключена можливість „агресивного” заміщення такими адвентами цілих аборигенних ценозів. Це наразі може спричинити можливість непередбачуваних напрямків екогенезу.

Виражену тенденцію до такої експансії за умов резерватогенних сукцесій виявляють Acer negAmorpha fruticosa, Asclepias syriaca, Impatiens parviflora, Morus nigra, Parthenocysus quinquefolia, Phalocroloma annum, Robinia pseudoacacia, Vicia hirsuta, Vicia tetrasperma. При зниженні швидкості течії до цього списку імовірно можна включити також Elodea canadensis, а в разі посилення господарського навантаження на заплаву – Amaranthus albus, A. retroflexus, Conyza canadensis, Digitaria ischaemum, Echinochloa crus-gali, Eragrostis minor, Lepidium densiflorum, Portoleracea, Setaria glauca, Setaria viridis, Xanthium albinum.

Лишайники ландшафтного заказника "Каїрська Балка"

Цінні природні комплекси Херсонщини, що збереглися у природному стані частково знаходяться в яружно-балкових місцевостях по берегах Дніпра. Однією з цікавих балок, яка має статус ландшафтного заказника є "Каїрська балка". Згідно літературного огляду ліхенологічного обстеження "Каїрської балки" не проводилося, тому вивчення та аналіз ліхенобіоти цієї території є актуальним. Ландшафтний заказник "Каїрська балка" знаходиться у Горностаївському районі Херсонської області на лівобережжі Дніпра. Він простягається з заходу на схід близько 14,5 км від Каховського водосховища. Його площа становить близько 1270 га. У східній частині балка має декілька відрогів. На схилах місцями відслонюються вапняк та мергель, трапляються і піщані відклади у нижній, затопленій частині балки. Степові схили пологі, здебільшого представлені рухляком. Відслонення понтичних вапняків спорадично трапляються у середній та нижній частині балки.

Серед рослинності переважають трав'янисті та чагарничково-трав'янисті фітоценози ксерофітного типу. У верхній частині балки значні площі займають лісосмуги, що висаджені на вершинах схилів або перетинають відроги балки в місцях, куди не сягає вода затоки. Серед порід дерев переважають Ailanthus altissima (P. Mill.) Swingle, Robinia pseudoacacia L., glabra Huds. В південно-східній частині балки значну площу займає кар'єр з видобутку будівельних матеріалів. На лівому схилі, у верхній частині балки, обабіч траси Каховка – Енергодар, знаходиться село Каїри.

Лишайники збиралися 2010 року на території заказника "Каїрська балка". Було обстежено 6 локалітетів, де відбирався матеріал: 1) західна частина балки біля Каховського водосховища; 2) середня частина балки з вапняковими брилами; 3) північна частина балки (малий відріг балки); 4) середня частина балки з лісосмугами та чагарниковою рослинністю; 5) східна частина балки (великий відріг балки); 6) верхня частина балки. Зібраний матеріал визначали за стандартною методикою. Гербарні колекції зберігаються в ліхенологічному гербарії кафедри ботаніки Херсонського державного університету (KHER).

В результаті обробки матеріалу встановлено, що ліхенобіота ландшафтного заказника "Каїрська балка" нараховує 85 видів, що відносяться до 37 родів, 18 родин та 9 порядків. Серед родів провідне місце займають Caloplaca, Lecanora та Verrucaria , а серед родин Lecanoraceae, Teloschistaceae та Verrucariaceae , що є типовим у систематичній структурі ліхенобіоти причорноморських степів України

За результатами досліджень встановлено, що серед екологічних груп, по відношенню до субстрату, для території Каїрської балки характерні епіфітні та епілітні лишайники. До епіфітів відносяться 21 вид. Домінуючими є Evernia prunastri (L.) Ach., Lecanora carpinea (L.) Vain, Physcia adscendens (Th. Fr.) H. Olivier, Xanthoria polycarpa (Hoffm.) Rieber, X. Parietina (L.) Beltr, які здебільшого зустрічаються на корі листяних порід дерев (Acer tataricRobinia pseudoacacia). Прибережні схили балки представлені штучними лісами, що представлені такими породами як Quercus robur, Acer platanoides, minor, U. glabra. Тут також поширені природні чагарникові зарості з видів роду Crataegus, Rosa та Prunus stepposa, Rhamnus cathartica. Безпосередньо на них відмічено Amandinea punctata (Hoffm.) Coppins & Scheid., Nectrocymbe punctiformis (Schrank) A. Massal., Lecanora hagenii (Ach.) Ach., Rinodina pyrina (Ach.) Arnold, Phaeophyscia orbicularis (Neck.) Moberg, Physcia adscendens (Th. Fr.) H. Olivier., Xanthoria parietina (L.) Beltr., X. polycarpa (Hoffm.) Rieber. На березі зростають Salix alba та S. Nigra. На них відмічено такі лишайники, як Caloplaca pyracea (Ach.) Th. Fr., Evernia prunastri (L.) Ach., Lecanora carpinea (L.) Vain., Pleurosticta acetabulum (Neck.) Elix & Lumbsch, Ramalina pollinaria (Westr.) Ach. На деревах Gleditsia aquatica Marsh. відмічені Evernia prunastri (L.) Ach., Hypogymnia physodes (L.) Nyl., Parmelia sulcata Taylor., Pseudevernia furfuracea (L.) Zopf.

Епіліти складають 56 видів лишайників. Основна кількість видів приурочена до кам'янистого субстрату (51 вид). Досить цікаве видове різноманіття лишайників представлене на вапнякових поверхнях і мергелистих відслоненнях. Домінують ксерофітні види Aspicilia calcarea (L.) Körb., Caloplaca coronata (Kremp. ex Körb.) J. Steiner, Lecania turicensis (Hepp) Müll. Arg, Lobothallia radiosa (Hoffm.) Hafellner. Рідше зустрічалися Caloplaca inconnexa (Nyl.) Zahlbr, C. lactea (A. Massal.) Zahlbr. На вертикальних та нахилених вапнякових поверхнях переважають Acarospora cervina (Ach.) A. Massal, Caloplaca saxicola (Hoffm.) Nordin, C. variabilis (Pers.) Müll. Arg, Candelariella aurella (Hoffm.) Zahlbr, Lecanora dispersa (Pers.) Röhl, Sarcogyne regularis Körb., Verrucaria nigrescens Pers. На мергелистих відслоненнях біля води зустрічаються Arthonia calcicola Nyl., Lecanora semipallida H. Magn., Candelariella aurella (Hoffm.) Zahlbr, Verrucaria nigrescens Pers., V. pontica Oxner. Обабіч траси Каховка-Енергодар на вапняках зростають Caloplaca crenulatella (Nyl.) H. Olivier, C. decipiens (Arnold) Blomb. & Forssell, C. concreticola Vondrák & Khodos., Lecanora albescens (Hoffm.) Flörke, Lecanora crenHook., Verrucaria nigrescens Pers. та Xanthoria parietina (L.) Beltr. Біля Каховського водосховища на вапнякових відслоненнях відмічено Caloplaca oasis (A. Massal.) Szatala, Candelariella aurella (Hoffm.) Zahlbr., Verrucaria viridula (Schrad.) Ach.

Дрібні камінці та вапняковий рухляк колонізувало 5 видів лишайників, серед яких звичайні Caloplaca crenulatella (Nyl.) H. Olivier., Rinodina bischoffii (Hepp) A. Massal. Серед рухляку на гілочках чебрецю – Caloplaca raesaenenii Bredkina, Lecania cyrtella (Ach.) Th. Fr., L. fuscella (Schaer.) A. Massal., Lecanora hagenii (Ach.) Ach., Phaeophyscia orbicularis (Neck.) Moberg, Physcia adscendens (Th. Fr.) H. Olivier, Xanthoria parietina (L.) Beltr. На прошарках ґрунту серед мохів і на рослинних рештках відмічено 5 видів лишайників, серед яких Collema fuscovirens (With.) J.R. Laundon, C. tenax Sommerf, Mycobilimbia sabuletorum (Schreb.) Hafellner, Placidium squamulosum (Ach.) Breuss.

Отже, на території ландшафтного заказника "Каїрська балка" знайдено всього 85 видів лишайників. Виявлено новий для України вид ліхенофільного гриба – Lichenostigma rG. Thor., що паразитує на лишайнику Diploschistes candidissimus (Kremp.) Zahlbr. Серед рідкісних видів відмітимо знахідки Xanthoria elegans (Link) Th. Fr., Ramalina pollinaria (Westr.) Ach., Lecanora sambuci (Pers.) Nyl., Bagliettoa parmigerella (Zahlbr.) Vězda & Poelt., Lecania cyrtella (Ach.) Th. Fr., L. fuscella (Schaer.) A. Massal. Не типовим для цієї території є Pseudevernia furfuracea (L.) Zopf. Представлені результати є першим кроком щодо пізнання ліхенобіоти ландшафтного заказника "Каїрська балка" та репрезентують 27 % від всієї ліхенобіоти півдня України, яка нараховує 316 видів

Використана література:

1. Бойко C.В., Коротко М.М. Збереження біорізноманіття у природно-заповідних об'єктах Полтавщини / Науковий вісник, 2004, вип. 14.8

2. Шевчик В.Л., Сенчило О.О. Адвентивна флора заплави Канівського природного заповідника / Чорноморськ. бот. ж., т. 5, N4: 563-570.

3. Гавриленко Л. М. Лишайники ландшафтного заказника "Каїрська балка" (Херсонська область, Горностаївський р-н) / Науковий вісник Ужгородського університету Серія Біологія, Випуск 28, 2010: 58–60





Реферат на тему: Збереження біорізноманіття у природно-заповідних об'єктах Полтавської, Херсонської та Черкаській областях (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.