Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Заповідні території Приазов'я (реферат)

Зміст

1. Заповідні території північного Приазов'я

2. Дослідження рогів лані європейської з Азово-Сиваського національного природного парку

Використана література

1. Заповідні території північного Приазов'я

Проект ключових ботанічних територій (КБТ) був створений у 1995 р. на 1-й конференції Planta Europa у м. Гієрі (Франція). Він мав за мету на основі єдиних критеріїв виявлення і збереження найбільш важливих ділянок та місцезростань дикорослих рослин в Європі (Андерсон, 2003). Його виникнення і подальший розвиток пов'язаний з успіхом проекту "Ключові орнітологічні території".

При виборі і створенні ключових ботанічних територій використовують три основні групи критеріїв: А (на ділянці повинні бути одні з найцінніших популяцій однієї або декількох рослин, які мають цінність у світовому або європейському масштабі), В (ділянка має бути однією з найбагатших за видовим складом певної групи біотопів), С (ділянка є цінним зразком біотопів, які охороняються у Європі) (Андерсон, 2003). В Україні робота щодо створення КБТ лише розпочинається, зокрема за твердженням Т.Л. Андрієнко та В.А. Онищенка (2007) на півдні України досить перспективним є створення таких територій за критеріями А і С. Такі КБТ є у Північному Приазов'ї.

Згідно фізико-географічного районування (Географічна енциклопедія., 1993) Північне Приазов'я знаходиться у Присивасько-Приазовській низовинній області Причорноморсько-Приазовської сухостепової провінції, яка займає територію крайнього півдня материкової частини України та Західно-Приазовській схилово-височинній області Причорноморської середньо степової провінції.

Присивасько-Приазовська низовинна область входить до складу вище згаданої провінції і являє собою морську акумулятивну терасову рівнину. Своєрідними формами рельєфу області є присивасько-приазовські озера, лимани, піщано-черепашкові коси, стрілки, пересипи та острови. Для кліматичних умов області характерні високі літні температури повітря (до +38-40°С у липні-серпні), значна тривалість безморозного (180190 діб) і вегетаційного (220-230 діб) періодів, коротка, дуже виражена посушливість. Ландшафтну структуру області утворюють рівнинно-подові місцевості з чорноземами південними солонцюватими, темно-каштановими і каштановими грунтами в комплексі з солонцями і солончаками, ерозійно-балкові, заплавні прибережно-морські галогенні місцевості (Природа Украинской ССР. Ландшафты., 1985).

Західно-Приазовська схилово-височинна область займає периферійну частину Причорноморської низовини з абсолютними висотами від 150 м на північ, до 45 м на південь. Безморозний період триває в середньому 170-180 днів. Тривалість вегетаційного періоду дорівнює 210-225 днів. Річна сума опадів 350430 мм, з них на теплий період припадає 250-300 мм. Ґрунтовий покрив однорідний. На фоні південних чорноземів у зниженнях розвинуті лучно-чорноземні, дернові осолоділі грунти і солоді. Область замикає з південного заходу Приазовську височину і займає крайню східну частину середньостепової підзони. Регіонально вона є частиною Північного Приазов'я і на південному сході виходить до Азовського моря. Площа області близько 4500 км2. Поверхня її знижується з північного сходу на південний захід від 190-180 м, до 100-90 м, що відповідає загальному падінню поверхні докембрійських порід: на сході вони виходять на денну поверхню на вододілах та балках, а на заході їх вкривають неогенові піски, глини і вапняки. Область характеризується поширенням місцевостей останцевих і хвилястих привододільних рівнин, а також яружно-балкових, ерозійно-схилових, надзаплавно-терасових, заплавних місцевостей морських рівнин (Природа Украинской ССР. Ландшафты., 1985).

За геоботанічним районуванням територія Північного Приазов'я належить до Дніпровсько-Азовського округу злакових і полиново-злакових степів та Приазовського округу різнотравно-злакових степів та рослинності гранітних відслонень Чорноморсько-Азовської степової підпровінції Понтичної степової провінції (Дідух, Шеляг-Сосонко, 2003). У рослинному покриві цілинних або малопорушених плакорних та інтразональних ділянок цих територій поширені біднорізнотравні дернинно-злакові угруповання степів (з домінуванням, в першу чергу, Agropyron pectinatum (M. Bieb.) P. Beauv., Festuca valesiaca Gaudin, F. beckeri Hack. (на Приазовських косах), видів роду Stipa L. Рідше домінантами є Artemisia santonica L., Caragana frutex (L.) C.Koch., Leymus ramosus (Trin.) Tzvelev, Bromopsis riparia (Rehman) Holub, Poa angustifolia L. Elytrigia intermedia (Host) Nevski тощо. З інтразональних фітоценозів найбільш цінними для цих територій є літоральні та солончакові, які містять цілу низку ендемічних, реліктових, цінних лікарських, технічних та ін. видів рослин (Клоков 1980; Краснова, 1974). Ці відносно збережені насамперед степові фітоценози харак терні для природно-заповідних територій і об'єктів півдня Лівобережжя України, таких як відділення Українського природного степового заповідника "Хомутовський степ" та "Кам'яні Могили", а також для АзовоСиваського національного природного парку, РЛП "Меотида" і "Половецький степ", ландшафтних і ботанічних заказників загальнодержавного і місцевого значення: "Сивашик", "Верхів'я Утлюцького лиману", "Коса Обитічна", "Корсак-Могила", "Троїцька балка", "Ближні і Дальні Макорти" тощо (Заповідне Запоріжжя, 2004).

Для Північного Приазов'я та Присивашшя використовуючи "Керівництво по ідентифікації ..." (Андерсон, 2003) ми дослідили та попередньо виділили 7 КБТ (рис.). Це частина о. Чурюк з Азово-Сиваського національного природного парку, уроч. "Ближні Макорти", Обитічна коса, правий берег лиману Сивашик, Федотова коса, урочище "Корсак-Могила" і Троїцька балка. Для усіх територій заповнені облікові картки, які будуть передані координаторам проекту у Великобританію. У попередній роботі (Коломійчук, 2007) ми вже характеризували одну КБТ острів Чурюк (Херсонська обл., Новотроїцький р-н, площа 934 га).

Нижче наводимо характеристику інших шести КБТ.

Урочище "Ближні Макорти" є пам'яткою природи місцевого значення і являє собою степові лесові схили до Азовського моря 3-10 м н.р.м на східних околицях м. Бердянська площею 5 га. Ці схили є малоактивним абразійним кліфом четвертинного віку. Переважає трав'яниста злакова рослинність з домінуванням Festuca valesiaca, Stipa capillata, Agropyron pectinatum (союзи Festucion valesiacae та Festuco-Limonion gmelini) в комплексі із остепненими луками з домінуванням Bromopsis riparia, Elytrigia intermedia, Poa angustifolia (союз Trifolion montani), іноді трапляються осередки дернинно-злаково-чагарникової рослинності де співдомінантну роль виконує Caragana scythica (Kom.) Pojark. та Amygdalus nana L. (союз Amygdalion nanae). На незначній площі (до 0,5-0,8 га) розвинута синантропна рослинність, де домінують Lycium barbarum L., Cardaria draba (L.) Desv., Centaurea diffusa Lam., Consolida paniculata (Host) Schur, Elytrigia repens (L.) Nevski, Eryngium campestre L. (союзи Convolvulo-Agropyrion repentis, Onopordion acanthi, Malvion neglectae). Площа природних трав'яних ценозів зменшується та із-за інтенсивного випасу худоби, збільшення площі стихійних звалищ та внаслідок випадкових пожеж.

Ботанічна цінність території коротко може бути визначена так: ділянка є одним з найцінніших в Україні локалітетів Ornithogalum melancholicum Klokov ex A. Krasnova (Європейського червоного списку (далі ЄЧС), територія є locus classicus для виду), Otites dolichocarpus Klokov (ЄЧС, locus classicus), Caragana scythica (Kom.) Pojark. (ЄЧС) і Centaurea talievii Kleopow (Червоний список МСОП (далі МСОП) і Червоної книги України (далі ЧКУ)).

Тут росте багато інших рідкісних, в т.ч. ендемічних видів: Gagea maeotica Artemcz. (locus classicus), G. tesquicola A.Krasnova, Veronica sclerophylla Dybovik, Rindera tetraspis Pall., Stipa ucrainica P.Smirn., Allium guttatum Steven, Bellevala sarmatica (Pall. ex Georgi) Woronow, Calophaca wolgarica (L. fil.) DC., Dianthus lanceolatus Steven ex Reichenb. Всього на ділянці зростає 7 видів рослин, занесених до ЧКУ, в т. ч. ендемічні Сalophaca wolgarica, Centaurea talievii, 1 вид з Додатку І Бернської конвенції та 22 види, що охороняються на обласному рівні. За ряскою меланхолійною (Ornithogalum melancholicum) ведуться спостереження (Коломійчук, 2003б).

Пропозиції щодо охорони КБТ "Ближні Макорти" можливо охарактеризувати так: необхідно надати ділянці статус абсолютної заповідності у складі проектованого НПП "Приазовський", з обмеженням відвідування, контролювати стан популяцій рідкісних видів, вводити їх у культуру. Крім того, на місцевому рівні слід заборонити випас та вжити заходів щодо припинення засмічення території у верхній і середній частинах схилів південної і південно-східної експозицій.

Друга КБТ "Обитічна коса" являє собою півострів, витягнутий на 32 км в Азовське море, утворений намивним піском та черепашками молюсків (Тищенко, 2006). Розташована коса у Приморському районі Запорізької обл. Площа КБТ 6653 га. З 1974 р. є ландшафтним заказником загальнодержавного значення. Рослинність об'єднана у 6 типів рослинних комплексів, які наведені в порядку зменшення площі: водні, в т.ч. прибережно-водні угруповання і літоральні болота (союзи Limonio gmelinii-Juncion maritimi, Phragmition communis, Potamion, Scirpion maritimi, Zosterion marinae), галофітні фітоценози або солончаки (Artemision santonicae-Puccinellion fominii, Halocnemion, Thero-Salicornion, Suaedion salsae), луки (Artemision santonicae, Puccinellion giganteae, Salicornio-Puccinellion, Scorzonero-Juncion gerardii, Trifolion montani), літоральні фітоценози (Elymion gigantei), степи піщані (Fesucion beckeri, Verbascion pinnatifidii), пустельні та справжні (Festuco-Limonion gmelinii, Festucion valesiacae, Glycyrrhizion glabrae, Amygdalion nanae) та штучні деревні насадження (Тищенко, 2006). Флора судинних рослин заказника за результатами наших десятирічних спостережень становить 558 видів з 76 родин та 3 класів. З видів, занесених до Червоної книги України, слід назвати: Astrodaucus littoralis (M. Bieb.) Drude, Caragana scythica, Astragalus borysthenicus Klokov, Glaucium flavum Crantz, Stipa borysthenica Klokov ex Prokudin, S. capillata L., S. lessingiana Trin & Rupr., S. ucrainica, Tamarix gracilis Willd.., Tulipa schrenkii Regel. З міжнародних червоних списків на косі зростають Agropyron cimmericum Nevski, Arenaria zozii Kleopov, Juncus fominii Zoz, Papaver maeoticum Klokov, Otites artemisetorum Klokov, Tragopogon borysthenicus Artemcz. Рідкісні зеленокнижні ценози формують ковили волосиста, дніпровська, Лессінга, українська, солодка гола. Територія заказника включена до Рамсарських ВБУ.

Ботанічна цінність території КБТ "Обитічна коса" коротко може бути визначена так: ділянка є одним з найцінніших в Україні локалітетів Astragalus borysthenicus (ЄЧС, ЧКУ).

Відмічені також Agropyron cimmericum та Papaver maeoticum (МСОП), Arenaria zozii (ЄЧС), Juncus fominii (ЄЧС), Otites artemisetorum (ЄЧС), Vincetoxicum maeoticum (Kleopow) Barbar. (ЄЧС), Dianthus lanceolatus (МСОП, ЄЧС). Два види Ferula orientalis L. і Zostera marina L. занесені до Додатку І Бернської конвенції, 37 видів рослин охороняються на обласному рівні (Шелегеда, Шелегеда, 2001). Тут росте багато інших рідкісних видів, в т.ч. ендемічних видів: Achillea euxina Klokov, Agrostis maeotica Klokov, Asperula maeotica M.Pop.&Chrshan., Astragalus ucrainicus M.Pop. et Klokov, Centaurea odessana Prodan, Cerastium heterotrichum Klokov, C. syvaschicum Klokov, Helichrysum corymbiforme Opperman ex Katina, Dianthus capitellatus Klokov, D. platyodon Klokov, Gypsophillapaulii Klokov, Linaria macroura Klokov, Lotus elisabethae Opperman & Wissjul., Odontites salinus (Kotov) Kotov, Otites borysthenica (Grun.) Klokov, Polygonum janatae Klokov, Linaria macroura (M.Bieb.) M.Bieb., Odontites salinus (Kotov) Kotov тощо. За популяціями тюльпану Шренка (Tulipa schrenkii) та солодки голої (Glycyrrhiza glabra L.) ведуться спостереження.

Територія важлива для птахів, на ній є територія Ramsar. Ділянка добре вивчена вченими Мелітопольського державного педагогічного університету та Київського Національного університету ім. Т. Шевченка.

Режим заказника задовільно забезпечує охорону видів та фітоценозів коси Обитічної. Слід заборонити насадження дерев на косі та провести заходи щодо зниження експансії ліани ломоносу східного (Clematis orientalis L.) у піщаних фітоценозах коси, контролювати стан популяцій акліматизованих копитних на косі, розробити і впровадити схему невиснажливого рекреаційного навантаження, особливо на ділянках літорального валу і давніх кучугур, де зконцентрована найбільша частка рідкісних та ендемічних видів рослин.

КБТ "Правий берег лиману Сивашик", знаходиться у південно-західній частині Якимівського району Запорізької обл. і являє собою приморські степові, остепнено-лучні та прибережно-водні ландшафти правого берега лиману, де збереглися у природному стані комплекси водно-болотної (союзи Pragmition communis, Scirpinion maritimi), солончакової рослинності (союзи Artemisio santonicae-Puccinellion fominii, Halocnemion, Suuaedion salsae, Thero-Salicornion), у квазікорінному стані степові (союз Festucion valesiacae), пустельно-степові (союз Festuco-Limonion gmelini) та остепнено-лучні (союз Trifolion montani) фітоценози. Флора території нараховує близько 200 видів судинних рослин. З цієї КБТ відомі види занесені до ЧКУ: Allium pervestitum Klokov, Caragana scythica, Cymbochasma borysthenica (Pall. ex Schlecht.) Klok. & Zoz, Gypsophila glomerata Pall. ех Adams, Stipa capillata, S. lessingiana, S. pulcherrima K.Koch, S. ucrainica, Tulipa ophiophylla Klokov & Zoz, Tulipa schrenkii. З ЄЧС та ЧКУ тут трапляються Astragalus pallescens M.Bieb., A. reduncus Pall., Dianthus lanceolatus, Eremogone rigida (M.Bieb.) Fenzl, Phlomis hybrida Zelen., Otites artemisetorum. З Додатку І Бернської конвенції відмічено 3 види Ferula orientalis, Frankenia pulverulenta L., Zostera marina.

Територія дещо потерпає внаслідок слабко контрольованих палів та сінокосіння. Після встановлення режиму охорони випасання, що раніше мало домінуючий вплив на рослинний покрив припинилося. Ділянка оточена орними землями, перелогами і пасовищами.

Ботанічна цінність території КБТ "Правий берег лиману Сивашик" коротко може бути визначена так: ділянка є одним з найцінніших в Україні локалітетів Cymbochasma borysthenica (ЄЧС, ЧКУ), Allium pervestitum (МСОП, ЧКУ), Elytrigia stipifolia (Czern. ex Nevski) Nevski (МСОП, ЄЧС, ЧКУ), Astragalus pallescens та Eremogone rigida (МСОП), Astragalus reduncus (МСОП, ЄЧС) і Ferula orientalis (Додаток І Бернської конвенції). Тут росте багато інших рідкісних видів, 10 з ЧКУ, 12 з ЄЧС і СЧС, а також ендемічних: Allium guttatum Steven, Astragalus dolichophyllus Pall., Cerastium syvaschicum Kleopow, Iris halophila Pall., Gagea tesquicola, Goniolimon tauricum Klokov, Phlomis hybrida, Otites artemisetorum, Ranunculus scythicus Klokov, Rindera tetraspis. 25 видів судинних рослин цієї території охороняються на обласному рівні (Шелегеда, Шелегеда, 2001).

Режим заказника задовольняє охорону рідкісних видів і рослинних угруповань ділянки. Ділянка є важливою для охорони комах і плазунів.

Ця територія добре вивчена вченими Мелітопольського державного педагогічного університету та Інституту ботаніки НАН України. За популяціями цимбохазми дніпровської (Cymbochasma borysthenica) та тюльпану Шренка (Tulipa schrenkii) ведуться спостереження.

Федотова коса акумулятивний (піщано-черепашковий) півострів довжиною у 15 км, прикріплений до материкового уступу поблизу смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької обл. Він відокремлює Утлюцький лиман від Азовського моря. Складена коса з піщано-мулистих і уламкових черепашкових осадів, та рідше лесоподібних суглинків. Продовженням коси Федотова є коса Бірючий острів (Тищенко, 2006; Географічна енциклопедія., 2003). Площа КБТ співпадає з площею ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Коса Федотова" 1910 га.

Рослинність цієї території об'єднана у 5 типів рослинних комплексів, які наведені в порядку зменшення площі: водні, в т.ч. прибережно-водні угруповання і літоральні болота (союзи Phragmition communis, Limonio gmelinii-Juncion maritimi, Potamion, Scirpion maritimi, Zosterion marinae), галофітні фітоценози або солончаки (Artemision santonicae-Puccinellion fominii, Thero-Salicornion, Suaedion salsae), луки (Artemision santonicae, Puccinellion giganteae, Salicornio-Puccinellion, Scorzonero-Juncion gerardii, Trifolion montani), літоральні фітоценози (Elymion gigantei), степи піщані (Fesucion beckeri, Verbascion pinnatifidii) та пустельні (Festuco-Limonion gmelinii, Festucion valesiacae). Флора судинних рослин заказника за результатами наших восьмирічних спостережень 310 становить видів з 46 родин.

З видів, занесених до ЧКУ слід назвати: Astragalus pallasii Miscz., Astrodaucus littoralis, Astragalus borysthenicus, Stipa borysthenica, S. capillata, Tamarix gracilis. Рідкісні зеленокнижні ценози формує ковилг дніпровська. Регіонально рідкісні угруповання формують астрагал дніпровський, люцерна Котова, полин пісковий, ферула східна. Територія заказника номінально є буферною зоною Азово-Сиваського НПП.

Ботанічна цінність території КБТ "Федотова коса" коротко може бути визначена так: ділянка є одним з найцінніших в Україні локалітетів Astragalus borysthenicus (вид занесено до ЄЧС і ЧКУ).

Відмічені також види з Червоного списку МСОП (Agropyron cimmericum, Frankenia pulverulenta, Papaver maeoticum) та з ЄЧС (Arenaria zozii, Juncus fominii, Otites artemisetorum). Два види Ferula orientalis і Zostera marina занесені до Додатку І Бернської конвенції, 22 види рослин охороняються на обласному рівні. Тут росте багато інших рідкісних, в т.ч. ендемічних видів: Achillea birjuczensis Klokov, A. euxina, Agrostis maeotica, Asperula maeotica, Astragalus ucrainicus, Centaurea odessana, Cerastium heterotrichum, C. syvaschicum, Helichrysum corymbiforme, Gypsophilla paulii, Lotus elisabethae, Minuartia birjuczensis Klokov, Odontites salinus, Otites borysthenica, Polygonum janatae Klokov тощо. За популяціями Astragalus borysthenicus, Stipa borysthenica та Tamarix gracilis ведуться спостереження.

Ділянка важлива для птахів та зоорізноманіття в цілому, на ній є територія IBA. Ця ділянка добре вивчена вченими Мелітопольського державного педагогічного університету та Київського Національного університету ім. Т. Шевченка (Тищенко, 2006).

Пропозиції щодо охорони цієї ділянки: недопущення розвитку господарства та рекреації на цій ділянці коси, обмеження сінокосіння, мисливства та лісомеліорації, заборона вивезення піску. Режим заказника забезпечує охорону видів та фітоценозів коси Федотова. Слід впровадити схему невиснажливого рекреаційного навантаження, особливо на ділянках літорального валу і давніх кучугур, де зконцентрована найбільша частка рідкісних та ендемічних видів рослин.

Заказник місцевого значення "Корсак-Могила", розташований в окол. с. Мануйлівка Приморського району Запорізької обл., являє собою скелясте гранітне пасмо з 6 горбів (висота від 50 до 133 м н.р.м, площа 80 га), яке є виходами Українського кристалічного щита. Ці горби складені з кварцитів, магнетитів і лімонітів, вони мають меридіональний напрямок розташування. На плакорі переважає степова рослинність з домінуванням Festuca valesiaca, Stipa capillata, Carex praecox Schreb., Caragana scythica, в комплексі із остепненими луками з домінуванням Poa angustifolia L., Elytrigia repens (L.) Nevski, E. intermedia, Festuca valesiaca, Bromopsis riparia. На верхівках горбів поширена рослинність гранітних відслонень де переважають Achillea leptophylla M.Bieb., Carex praecox, Ephedra distachya L., Teucrium polium L., Thymus dimorphus Klokov & Des.-Shost., (союзи Festucion valesiacae та Festucenion valesiacae) та мохово-лишайникові угруповання. Навколо верхівок горбів внаслідок стихійного рекреаційного навантаження поширені угруповання рудеральних рослин (Berteroa incana (L.) DC., Eragrostis minor Host, Hyoscyamus niger L., Setaria viridis (L.) P.Beauv).

Раніше на ділянці проводилося випасання домашньої худоби, що не давало розвинутись чагарниковій рослинності, а степова рослинність знаходилась у стані дигресії (Коломійчук, 2003а). Після встановлення режиму охорони випасання припинилося. Тенденції розвитку рослинності ділянки спрямовані у бік збільшення площ, зайнятих лучно-степовими угрупованнями. Ділянка оточена орними землями та лісовими насадженнями.

Ботанічна цінність території КБТ "Корсак-Могила" коротко може бути визначена так: ділянка є одним з найцінніших в Україні локалітетів видів з ЄЧС та Червоного списку МСОП: Caragana scythica (Kom.) Pojark., Astragalus pallescens, Eremogone rigida, Hyacinthella pallasiana (Steven) Losinsk., Otites graniticolus Klokov, Dianthus pallidiflorus Ser. і Vincetoxicum maeoticum (Kleopow) Barbar.

Крім того, тут зрідка трапляються популяції Astragalus dasyanthus Pall. (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) і Dianthus lanceolatus (МСОП, ЄЧС). Тут росте багато інших рідкісних видів, в т.ч. ендемічних видів: Allium pseudopulchellum Omelcz., Gagea maeotica Artemcz., Hyacintella leucophaea, Rosa adenodonta Dubovik, Rumex fascilobus Klokov. Крім того, тут відмічений один з трьох в Україні локалітетів ламкоколоснику ситникового (Psathyrosthachis juncea (Fisch.) Nevski). На окремих ділянках рясно трапляються популяції Tulipa graniticola (Klokov & Zoz) Klokov (ЧКУ). Всього тут зростає 6 видів, що занесені до ЧКУ та 1 вид (Psathyrosthachis juncea), який пропонується для включення до 3 видання ЧКУ. За ламколосником ситниковим (Psathyrosthachisjuncea) та тюльпаном гранітним (Tulipa graniticola) ведуться спостереження вченими Мелітопольського державного педагогічного університету. Ця територія важлива також для збереження цінних видів комах.

Режим заказника є достатнім для охорони цієї КБТ. Разом з тим слід продовжити контролювати стан популяцій рідкісних рослин, а також активізувати екологоосвітницьку діяльність у навколишніх селах з метою зменшення кількості відвідувачів, особливо під час цвітіння представників родини Liliaceae Juss.

Троїцька балка є унікальним геоморфологічним утвором у Лівобережному Степу. Балка розвинулась на місці давнього поду площею близько 5 км2 (Никитин, 1957). Територія пропонованої КБТ являє собою степову балку з переходом до заплави р. Молочної між селами Троїцьке і Світлодолинське Мелітопольського району Запорізької обл. Раніше, цю ділянку А.М. Краснова пропонувала для охорони (Краснова, 1974). Загальна площа території становить близько 500 га. Тут на плакорі та схилах переважає степова рослинність з домінуванням Stipa lessingiana, Stipa capillata, Stipa ucrainica, Agropyron pectinatum, Festuca valesiaca (союзи Festucion valesiacae, Festucion pseudovinae). Ближче до заплави річки трапляються ценози остепнених лук з домінуванням Elytrigia repens, Festuca valesiaca, Poa angustifolia, Poa bulbosa L. Частіше за остепнені поширені фрагменти справжніх лук (союз Potentillo argenteae-Poion angustifoliae) де домінують

Alopecurus pratensis L., Festuca pratensis Huds., Lotus ucrainicus Klokov, Ononis arvensis L., Trifolium prаtense L.) в комплексі із засоленими, де домінують Artemisia santonica L., Elytrigia elongata (Host) Nevski, Juncus gerardii Loisel., Puccinellia distans (Jacq.) Parl., Limonium meyeri (Boiss.) O.Kuntze (союзи SalicornioPuccinellion, Puccinellion fominii, Artemision santonicae). Близько 2/3 території займає прибережно-водна рослинність (союзи Phragminion communis, Scirpion maritimi), серед якої по підвищеннях заплави трапляються ділянки з солонцевою і солончаковою рослинністю (союзи Thero-Salicornion, Salicornion, Artemision santonicae, Scorzonero-Juncetalia gerardii, Puccinellion giganteae, Salicornio-Puccinellion).

Флора цієї КБТ нараховує близько 450 видів з 80 родин. Ділянка є одним з найцінніших на півдні Україні локалітетів Cymbochasma borysthenica (ЄЧС, ЧКУ), Allium pervestitum (МСОП, ЧКУ), Elytrigia stipifolia (МСОП, ЄЧС, ЧКУ), Caragana scythica (ЄЧС, ЧКУ), Centaurea talievii (МСОП, ЧКУ), Astragalus pallescens (МСОП), Dianthus lanceolatus (МСОП), Eremogone rigida (МСОП), Dianthus palidiflorus Ser. (ЄЧС). Тут росте багато інших рідкісних, в т.ч. ендемічних видів: Bellevala sarmatica, Calophaca wolgarica (утворює фрагменти угруповань), Dianthus carbonatus Klokov, D. guttatus M.Bieb., D. platyodon Klokov, Gagea artemczukii A.Krasnova, G. tesquicola, Minuartia leiosperma Klokov, Rindera tetraspis, Stipa ucrainica, Veronica sclerophylla Dybovik. Значні популяції на степовій частині балки утворює Adonis vernalis L. Всього на ділянці зростає 12 видів рослин, занесених до ЧКУ в т. ч. ендемічні Calophaca wolgarica, Centaurea talievii, 1 вид з Додатку І Бернської конвенції та 34 види, що охороняються на обласному рівні.

За майкараганом волзьким (Calophaca wolgarica), волошкою Талієва (Centaurea talievii) та цимбохазмою дніпровською (Cymbochasma borysthenica) ведуться спостереження.

Необхідно надати ділянці статус ботанічного заказника загальнодержавного значення з обмеженням відвідування, контролювати стан популяцій рідкісних видів, вводити їх у культуру. Крім того, на ділянці слід заборонити випасання та вжити заходів щодо припинення стихійного розорювання, лісорозведення та випалювання рослинності на степових ділянках.

Кінцевою метою створення КБТ у регіоні є забезпечення для них певної охорони і управління, спрямованих на можливість довготривалого існування популяцій видів та місцезростань яким загрожує зникнення. Більшість з пропонованих ділянок охороняються у складі об'єктів Природно-заповідного фонду України (Заповідне Запоріжжя, 2004). В перспективі, слід розпочати заходи, спрямовані на відновлення рослинності прилеглих територій, розширити територію Азово-Сиваського НПП за рахунок пропонованих раніше територій (Коломийчук, Жуков, 2004) і Українського природного степового заповідника, заповідати всю Троїцьку балку та включити територію заказників "Сивашик", "Обитічна коса" та "Федотова коса", а також урочище "Ближні Макорти" до проектованого Приазовського НПП.

2. Дослідження рогів лані європейської з Азово-Сиваського національного природного парку

Навесні 2007 р. в Азово-Сиваському НПП було досліджено 112 рогів, скинутих дорослими самцями лані (Dama dama L.). В основу вивчення їхніх лінійних та вагових показників покладена схема, розроблена А. Фандеєвим та Е. Пивоваровою (1987), а також доповнена методикою дослідження рогів плямистого оленя (Бромлей, 1956; Штарев, 1966). Окрім того, ми доповнили її важливими, параметрами, характерними лише для рогів тварин даного виду. Таким чином, враховувалися наступні показники: вага, загальна довжина, довжина надокового відростку, довжина середнього відростку, найбільший та найменший діаметри "розетки" (коронки), стовбура посередині між надоковим та середнім відростками, стовбура посередині між середнім відростком та "лопатою", а також ширина, довжина та товщина "лопати" з урахуванням кількості та довжини відростків на ній. Вимірювання проводилися побутовим кантером, мірною стрічкою та штангенциркулем. Для дослідження були використані лише скинуті тварироги. До розрахунку середніх значень окремих лінійних показників не ввійшли роги зі зламаними відростками.

Ювенільні роги з'являються у самців лані в річному віці, вони мають форму "спиць", тобто будь-які відростки на них відсутні. У 2та 3-річному віці, на зміну ювенільним, з'являються роги, які галузяться по структурі, типовій для більшості оленів інших видів (Goss, 1983), тобто, замість "лопати", характерної для дорослих самців, такі роги несуть на вершині кілька звичайних відростків.

Справжні "лопатоподібні" роги у самців лані з'являються у 4-річному віці (Горегляд, 1971). Описуючи роги дорослих самців лані європейської, окремі автори звертають увагу на основні морфологічні показники, які, на їхню думку, являються властивими даному виду тварин. Більшість з них стверджує, що роги у лані симетричні з чіткою диференціацією окремих елементів. Найбільш характерною їх ознакою є лопатоподібне розширення на вершинах, облямоване дрібними відростками.

Згідно з даними В.Е. Размахнина (1978), роги лані при основі, а також на рівні надокового і середнього відростків мають круглий або овальний зріз, далі вони поступово сплющуються і набувають форми "лопати". На думку І.І. Соколова зі співавторам (Громов и др., 1963), стовбури рогів сплющуються вище середнього відростку і утворюють "лопати", від верхніх країв яких відходить 7-9 пальцеподібних або сплющених відростків. А.Г. Банніков та В.Є. Флінт (1971) вказують, що роги лані несуть на вершинах більш-менш розвинену вертикально поставлену "лопату" з відростками по її задньому краю. Найбільш детальний опис рогів лані ми знаходимо у С.В. Шостака (1990), який стверджує, що стовбури рогів круто вигинаються назад поблизу надокового відростку, але вже біля середнього прогинаються, нахиляючись широкою, у вигляді лопати, дугою вперед і вгору. Надоковий відросток розвинутий добре не менше ніж середній. Стовбури в області відростків, як і самі відростки мають округлий перетин і лише вище середнього відростку починають сплющуватися у вигляді "лопат". Передні краї їх завжди рівні, а від заднього і верхнього відходить звичайно до семи-дев'яти (інколи і більше) недовгих пальцеподібних, часто сплющених відростків.

Наші дослідження вагових та лінійних показників рогів лані європейської НПП "Азово-Сиваський" наведено в таблиці. Роги дорослих самців, на нашу думку, характеризуються такими лінійними показниками: стовбур рога відходить під тупим кутом по відношенню до надокового відростку. Загальна довжина стовбура від "розетки" до кінця верхнього відростку "лопати" становить 50,6±3,9 см. Надоковий відросток має довжину 12,5±1,6 см. Зрідка у дорослих самців посередині надокового відростку утворюється невеликий горбок, який інколи сам набуває форми відростку. Другий, або середній, відросток набагато менший надокового (6,93±1,35 см) і, як правило, відходить від стовбура під гострим кутом. Стовбур при основі та між надоковим і середнім відростками має округлу або овальну форму. Вище середнього відростку стовбур рогу сплющується і далі набуває вигляду "лопати") (вимірювали від нижнього відростку заднього краю "лопати" до основи верхнього відростку). Ширина, вимірювана перпендикулярно довжині в середній частині "лопати" між переднім та заднім її краями, становить 8,85± 1,83 см. Зустрічаються випадки, коли стовбур після середнього відростку зберігає округлу форму і "лопата" починає утворюватися лише на певній відстані від розгалуження. У великій мірі це характерно для рогів самців молодших вікових груп. Трапляється, що стовбур рога починає сплющуватися ще до середнього відростку чи на його рівні (n=4). В ряді випадків середній відросток повністю зміщений на передній край "лопати" (n=4), що, спонукає вважати такі роги дефектними.

На "лопаті" одного рогу може розміщуватися від 1 до 7 відростків. Нижній відросток на задньому краю "лопати", який спрямований протилежно відросткам стовбуру, серед інших вирізняється своєю довжиною. Довжина відростків на "лопаті" коливається у межах 0,513,5 см.

Відомо, що на територію о.Бірючий Азово-Сиваського національного природного парку лань була завезена з Біосферного заповідника "Асканія-Нова". Її інтродукція відбувалася в кілька етапів, зокрема в 1951, 1956 та 1960 рр. (Треус, 1968). Таким чином, протягом майже половини століття обидві споріднені популяції лані розвиваються ізольовано. Зауважимо, що в період з 1995 по 1998 рр. ми проводили аналогічні дослідження морфології рогів лані у заповіднику "Асканія-Нова" і дійшли до висновку про їх здрібніння та наявність відхилень у будові (Смаголь, Стекленьов, 2000). Вказані дефекти, були зумовлені тривалим інбридингом, а також відсутністю мінеральної підгодівлі. Фактор "генетичного виродження" в рівній мірі можна екстраполювати і на популяцію лані Азово-Сиваського НПП. Разом з тим, фактор браку мінеральної підгодівлі втрачає своє значення на території о. Бірючий, який практично звідусіль оточений морською водою. Також варто вказати на відмінності кормових ресурсів "асканійської" та "бірючанської" популяцій лані (Домніч, 2006), що безперечно, здійснює вплив як на вагові та екстер'єрні показники тварин взагалі, так і на формування та морфологію їхніх рогів зокрема. Таким чином, було проведено порівняльний аналіз маси та окремих лінійних показників рогів лані з Біосферного заповідника "Асканія-Нова" та Азово-Сиваського НПП.

Аналізуючи дані таблиці ми приходимо до висновку, що роги "бірючанської" популяції лані за основними морфометричними промірами безсумнівно поступаються аналогічним показникам тварин з "Асканії-Нова". R.J. Goss (1983) вказує, що роги лані можуть досягати довжини 2/3 метра. Разом з тим, С.В. Шостак (1990) наводить дані, з яких випливає, що вага рогів у лані досягає 3-4, а інколи навіть 5 кг. Навіть якщо врахувати, що автор має на увазі масу пари рогів, тоді і в цьому випадку можна впевнено говорити про депресію обох популяцій лані, в крайньому разі, за їхніми трофейними показниками.

Враховуючи той факт, що в наших дослідженнях ми мали справу лише зі скинутими рогами, які не можуть бути представленими як трофейні об'єкти, нам не вдалося уникнути деяких умовностей при попередній оцінці їхніх трофейних якостей (Положение об охотничьих трофеях в РФ, 1988). Зокрема, в нашій колекції відсутні роги, які б належали до однієї пари, тому ми не визначали їхні середні величини (довжин правого і лівого рогів, їхніх відростків, кола "розеток" і т.д.), а в кожному випадку брали за основу показники одного рогу, вважаючи, що другий ріг з пари був ідентичний за всіма промірами. Також при оцінці маси рогів, ми додавали 100 г за відсутню частину черепа. Таким чином, виявилося, що середня трофейна оцінка рогів лані з о. Бірючого становить близько 90 балів (найбільші роги 116,2 бали), що не "дотягує" навіть до "бронзи" (мінімум 160 балів) за шкалою визначення нагород мисливських трофеїв. І це не враховуючи скидок за неправильний розвиток "лопат", що спостерігається у більшості випадків. А. Фандеев, Е. Пивоварова (1987) та С.В. Шостак (1990) вказують, що у ланей дуже виражена індивідуальна мінливість рогів, особливо "лопат", які за формою бувають цільними, роздвоєними, трикутними, витягнутими без відростків ("рибоподібні"), ромбовидними, розсіченими на багато частин ("гіллясті"). В окремих випадках роги можуть бути без "лопат", з ледве помітними розширеннями на місці останніх ("кинжалоподібні"). Автори допускають такі роги до оцінювання їхньої трофейної вартості, але відмічають при цьому, що подібні дефекти значно її знижують (Фандеев, Пивоварова, 1987).

Наші дослідження форми "лопат" рогів лані виявили надзвичайне різноманіття їхніх деформацій. Варто відмітити, що 42 (37,5%) рогів за формою своїх "лопат" займають проміжне становище між категоріями або не відносяться до жодної з них. Разом з тим, найбільша кількість рогів за формою "лопати" має цільну структуру; їх частка серед досліджених становить 25,0% (28 екземплярів). Роги з роздвоєною "лопатою" складають 8,0% (9); з трикутною 7,1% (8); "рибоподібною" 5,4% (6); ромбовидною 9,8% (11); "гіллястою" 6,2% (7); "кинжалоподібною" 0,9% (1).

Окремо треба наголосити на тому, що значна частка рогів лані з о-ва Бірючий взагалі не може підлягати трофейній оцінці, оскільки має деформації, не пов'язані з індивідуальною мінливістю "лопат". Зокрема, це стосується відсутності другого відростку. За нашими дослідженнями, частка таких рогів у колекції становить 15 (13,4%). Окрім того, як вище вже згадувалося, у 4 (3,6%) рогів середній відросток зміщений на передній край "лопати", що також надає право вважати їх значним відхиленням від норми.

Використана література:

1. Коломійчук В.П. Ключові ботанічні території північного Приазов'я

2. Смаголь В.М., Яриш В.Л. Морфологія рогів лані європейської з Азово-Сиваського національного природного парку





Реферат на тему: Заповідні території Приазов'я (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.