Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Заповідні території Львівщини: Белзький заповідник, урочища Маківка та Підкамінь, заказник Моршинський та Львівські Гологори (реферат)

Зміст

1. Археологічні дослідження на території Белзького заповідника

2. Ялинові лісостани заповідного урочища "Маківка"

3. Букові ліси у заповідному урочищі "Підкамінь" та пам'ятці природи "Триніг" (Львівські Гологори)

4. Мохоподібні заказника "Моршинський"

Використана література

1. Археологічні дослідження на території Белзького заповідника

Створення у Белзі державного історико-культурного заповідника має вагоме значення для подальшого розвитку міста, перетворення його у великий культурний, науковий та туристичний центр. Це закономірне визнання його неповторного історико-архітектурного комплексу. Відзначаючи величезну цінність пам'яток Белза, необхідно звернути увагу на унікальні археологічні пам'ятки, що є свідками його найдавнішого минулого, які є невід'ємною складовою історичного середовища міста. Завдяки роботі працівників заповідника виявлено, зафіксовано, досліджено та реставровано чимало архітектурно-археологічних об'єктів, які збагачують наші знання про розвиток Белза протягом століть.

Церква св. Параскеви. Одним з об'єктів вивчення стала територія біля церкви св. Параскеви – єдиної дерев'яної сакральної пам'ятки Белза, яка розташована на колишньому Люблинському передмісті, в межах міського цвинтаря. Перші згадки про церкву походять з кінця XV ст. Існуюча церква постала у другій половині XVIII ст. Наприкінці XVIII ст. ліквідована окрема парафія, а церква перетворена на цвинтарну каплицю. У 1896 р. будівля стає філійною церквою і відновлюється – рівноширокий з вівтарем бабинець замінено новим, майже рівним по ширині з навою. У 1970-х рр. проведені дослідження церкви, а в 1979 р. відбулись реставраційні роботи (архітектори Б. Кіндзельський, Г. Крук, І. Могитич), в результаті яких храм отримав сучасний вигляд.

Біля церкви у 2003 р. закладено два шурфи при південній стіні вівтарної частини та стіні бабинця ХІХ ст. В шурфі № 1 виявлено стендар (дерев'яна фундаментна опора), що тримає підвалину південної стіни вівтаря, на глибині 0,35-0,6 м – кілька монет середини XVII ст. (т. зв. "боратинки”, польського і литовського карбування). Вони карбувались з 1659-1666 рр. на території Речі Отже, стендари під південною підвалиною вівтарної частини церкви закладались не раніше як у середині XVII ст. Крім того в шурфі № 1 виявлено 10 поховань та кілька перепоховань, датованих попередньо XVII-ХІХ ст. П'ять з них дитячі, причому одне лежить під стендаром південної стіни вівтаря. Імовірно, що вівтар церкви, відомої з документів ще з XV ст., міг стояти на цьому ж місці, але закладення (чи ремонт) існуючих підвалин слід датувати не раніше другої половини XVII ст. Таке датування підтверджується й археологічними матеріалами. В шурфі № 2 зафіксовано сліди від стендарів, очевидно, решток первісного бабинця церкви XVIII ст. В шурфі виявлено 20 поховальних ям, кілька перевідкладених черепів. Оскільки деякі поховання (зокрема, № 18) перекриті стендарами, то слід припускати, що первісна церква, згадувана в документах XV ст., стояла десь поруч, або ж мала дещо менші розміри. Слідів заселення території перед спорудженням церкви не простежено. Отже, будівництво існуючої церкви слід попередньо датувати не раніше другої половини XVII ст. Для визначення планувальної структури попередньої церкви, відомої з джерел із початку XVI ст.1, слід провести додаткові археологічні розкриття при північній стіні храму. В результаті археологічних досліджень, знайдено 82 артефакти. Керамічні вироби належать в основному гончарному посуду, переважно сірого та темно-сірого кольорів. На багатьох знахідках простежується заглиблений лінійний орнамент та полива зеленого та жовтого кольору. До виробів із скла належать фрагменти посудин, які мають гутний характeр виробництва. Скло прозоре або зеленуватого кольору. Металеві предмети представлені з підківкою, цвяхами і невизначеними предметами із заліза та бронзи (?). Високий відсоток від усіх зібраних знахідок становлять цвяхи. Можна припустити, що вони використовувались для забивання домовин. Підтвердженням цього може бути те, що на деяких із них були рештки дерева. Усі зібрані артефакти датуються XVII-XIX ст.

Аріанська вежа. Аріанська вежа ― пам'ятка архітектури XVII ст. ― шестигранна цегляна споруда, збудована в 1606 р., назва якої дотепер не з'ясована, оскільки громади аріанів в Белзі ніколи не було. В давнину вежу називали по-різному: "аріанська вежа”, міський архів, стара башта, склад. З початку XIX ст. вона використовувалась на складські потреби. З історичних джерел кінця XIX ст. відомо, що над дверима башти була розміщена плита з зображенням гербу Равіч (дівчина що сидить на ведмеді) з датою 1606. Герб оточувала монограма "A-Z”, "Р-В”. Зараз герб та дата відсутні. З метою визначення характеру залягання, конструкції й планувальних характеристик фундаментів споруди закладено траншею при північнозахідному куті "вежі”. Вже на глибині 0,3-0,4 м від при південній стінці траншеї виявлено велику підпрямокутну яму, вщерть заповнену перевідкладеними людськими кістками. Всього зафіксовано 19 поховань. Поховання орієнтовані головами на захід залягали кількома ярусами. У верхньому ярусі переважають дитячі поховання. Поховання в основному безінвентарні, руки переважно складені на грудях або ж випростані вздовж тіла. В заповненні ями поховання № 17 при лівій стегновій кістці виявлено срібну монету кінця XIV ст. Володислава Опольського. Якщо ця монета пов'язана з похованням, то початки цвинтаря слід віднести до другої половини XIV ст., тим паче, що поховання зруйнувало більш ранні захоронення. Під похованнями виявлено дві споруди, опущені в передматериковий шар. Кераміка із заповнення споруди датується в широкому діапазоні – від ХІ до XIV ст. Підошва фундаменту опущена в материковий пісок. Технологія кладки фундаментів та стін "вежі” характерна для XVII ст.

Отже, т. зв. "оборонна вежа” зведена на початку XVII ст. на території християнського кладовища, початки якого сягають кінця XIV ст. В XI-XIV ст. тут існувало поселення – одне з численних передмість княжого города Белза, де в ХІІІ-XIV ст. розплановане локаційне місто. Виявлене кладовище розташовувалось навколо церкви, імовірно – св. Івана, що перестала функціонувати в кінці XVI ст. Мурована споруда виконувала функції цвинтарної каплиці, при ній ще до кінця XVIII ст. здійснювались поховання. На цьому ж місці позначена сакральна споруда на карті Белза Ф. фон Міга 1779-1782 рр.2 Оскільки цвинтар належав українській громаді, то, імовірно, що в польській усній традиції ця каплиця отримала означення "аріанської” (відповідник "схизматицької”) каплиці, а згодом, у ХХ ст. інтерпретована необґрунтовано як "оборонна вежа”.

В результаті досліджень в ур. Вежа виявлено 319 артефактів. Найбільшу кількість становлять керамічні знахідки. Орнамент на фрагментах гончарного посуду переважно лінійно-заглиблений, забарвлення сіруватого кольору. До керамічних знахідок відносимо також фрагменти полив'яних і теракотових кахлів, уламок цегли-пальчатки з зеленою поливою. Скляні вироби представлені дуже малою кількістю знахідок, їх фрагментарність не дає змоги говорити про їх призначення та форми посудин3. До окремої групи знахідок відносимо: фрагмент шпильки, фрагмент бронзового хрестика, пряслице та два крем'яні відщепи, один з яких використовувався у середньовіччі для висікання іскри в рушницях, та срібну монету другої половини XIV ст., т. зв. руський грошик Владислава Опольського.

Велика Синагога. Історія белзьких євреїв починається з XV ст. У ХVI ст. белзькі міщани дозволили осідати їм за містом та збудувати свою божницю. На кадастрі, складеному 1854 р., єврейська дільниця локалізована в північно-західній частині власне міста (на захід від площі Старого Ринку). У 1827 р. в місті існувала одна дерев'яна божниця, збудована у 1807 р. на місці двох попередніх, що згоріли під час пожежі міста в 1807 р. Мурована між 1839-1845 рр. т. зв. Велика Синагога, постала стараннями знаного рабина Соломона Рокаха. Під час I світової війни місто майже повністю було зруйноване. У часі II світової війни та першого повоєнного десятиліття забудова єврейської дільниці повністю знищена. Зруйновані муровані Велика синагога та Бет-мідраш. Зараз на місці синагог – спортивний майданчик середньої школи. У 2002 р. на цій ділянці в ур. Школа проводили науково-дослідні роботи працівники Національного університету "Львівська політехніка”. Метою робіт була локалізація споруд єврейського релігійного центру та визначення території, на якій проводимуться заходи з їх консервації та музеєфікації. Мури Великої синагоги вдалося прослідкувати візуально на поверхні ділянки завдяки нерівномірному вигоранню дернового шару. У 2006 р. на території шкільного стадіону з метою визначення стану фундаментів Великої Синагоги, було закладено дві траншеї. Траншея 1 розпланована при східній стіні єврейської божниці, в центральній частині якої виявлено східну стіну фундаменту Великої Синагоги. Ширина муру становила 1,87 м. У західній частині розкопу на глибині 0,9 м від рівня сучасної поверхні виявлено залишки дерев'яної лаги та кілька фрагментів дощок, що вказує на існування дерев'яної підлоги всередині синагоги. У передматериковому шарі на глибині 1,86 м виявлено ряд стовпових ямок підпрямокутної в плані форми і чітким геометричним розташуванням, глибина яких сягала 2-3 см.

Траншея 2 закладена при південно-східному куті Великої Синагоги. На глибині 1,98-2,2 м виявлено ряд дерев'яних обгорілих конструкцій у вигляді брусів та дощок, що вказує на забудову даної ділянки перед спорудженням Великої Синагоги5. В результаті археологічних досліджень виявлено значну кількість артефактів: фрагменти гончарного посуду, теракотові та полив'яні кахлі, уламок плитки та фрагменти оздоблення інтер'єру синагоги. Внаслідок науково-дослідних робіт, що проводились на території споруд єврейського релігійного центру в Белзі, можна припустити, що заселення цієї території розпочалося в XIІІ-XIV ст., на що вказують дослідження 2002 р. Беззаперечно й те, що мурована Велика Синагога побудована на території, що первісно була забудованою. Це підтверджують залишки житлобудівництва, перерізані мурами єврейської божниці.

Монастир ОО. Домініканців. Монастир заснований у Белзi ще у 1394 р. Первiсне мiсце розташування монастиря невiдоме. Водночас цiлком можливим є закладення комплексу монастиря при пл. Ринок в середині XV ст. (згiдно деяких даних – у 1456). В серединi XVI ст. (1556) споруджується мурований костел св. Миколая. Північна частина костелу або ж не була зведена, або була розібрана у XVІІІ ст. через аварійний стан. У XVIII ст. споруджується в'їзна вежа в пiвнiчно-схiдному кутi монастирської територiї. Тодi ж, або на початку XIX ст., зводиться над пiвнiчним монастирським корпусом триярусна вежа. У часi ІІ свiтової вiйни костел зруйновано, збережена тiльки його схiдна частина на висоту стiн. З монастирських примiщень зберiгся тiльки пiвнiчний корпус, в котрому зараз розташовується мiська рада м. Белза. У 2004 р. з метою визначення стану фундаментів міської ратуші, пам'ятки архітектури ХVІІ ст., при східній стіні будівлі закладено шурф. Товщина культурного шару біля ратуші становила 4,2 м. У шурфі на глибині 2,3 м від рівня денної поверхні виявлено поховання дитини підліткового віку (можливо, хлопчика). Загальна довжина кістяка становила 0,8 м, який чітко орієнтований головою на захід, випростаний на спині, руки покійника складені на животі, черепна коробка була сильно пошкоджена, ліва стегнова кістка досить сильно була зміщена на праву. Стан збереженості решток покійника задовільний. При дослідженні поховання виявлено зтрухлявілі куски дерева, що свідчить про трупопокладення у домовині, за християнським звичаєм. Поховального інвентаря не виявлено. Домовина перерізала горілий шар, який залягав у південно-західному куті шурфа. Археологічний матеріал, зібраний з шурфа, представлений дрібнофрагментованою керамікою. Керамічний посуд – це фрагментами горщиків з прямими вінцями, прикрашені поливою зеленого та жовтого кольорів. Крім горщиків, знайдено фрагменти покришок, мисок та іншого посуду. У верхніх стратиграфічних шарах траплялись фрагменти черепиці товщиною 2 см. Досить цікаві знахідки уламків кахлів ХVІІІ-ХІХ ст. з рельєфним рослинно-геометричним орнаментом, покритих поливою зеленого кольору. Крім кераміки у пізньосередньовічних шарах знайдено ковані цвяхи різної величини, фрагменти скляного посуду, здебільшого прозорого. Здобутий археологічний матеріал датується ХVІІ-ХІХ ст.

Для визначення характеру виявленого муру та планувальної структури частини колишнього монастиря, яка була зруйнована, на ділянці, що примикає до південно-західного кута центральної площі, закладено розвідкові траншеї. Виявлено ряд різночасових мурів, цегляне мощення інтер'єру з цегли та цегли-плінфи, зафіксовано залишки дерев'янних лаг, на які стелилась підлога. В північній частині ділянки досліджено зруйновані поховальні крипти, в яких знайдено поодинокі людські кістки та черепи. Археологічний матеріал, виявлений у траншеях, датується ХІV-ХІХ ст.6 Все це говорить про значні руйнування північної частини костелу. Найраніші матеріали представлені фрагментами горщиків з відхиленими назовні вінцями із загорнутими у середину краями різної конфігурації. Декотрі з них прикрашені заглибленим лінійним орнаментом, який розташовувався на плечиках, зафіксовано фрагмент клейма на гончарному посуді, уламок орнаментованої стінки. Виявлено фрагменти пізньосереньовічної кераміки: уламки горщиків, мисок, сковорідок. До керамічних виробів належать також фрагменти кахлів та черепиці. Скляні знахідки представлені фрагментами посудин гутного виробництва, переважно прозорого або зеленуватого кольорів. Серед інших знахідок слід виділити фрагмент скляного браслета темно-зеленого кольору, які були поширені у давньоруський час, розп'яття, виявлене під дерновим шаром, яке, ймовірно, є відносно пізнім та кілька монет – солідів XVII ст. У цьому ж році проведено археологічний нагляд на вул. 8 Березня, де здійснено шурфування парцелі. Слід відзначити, що, враховуючи рельєф місцевості, досліджувана територія знаходиться на найвищій точці м. Белз і розташована неподалік колишньої єврейської дільниці. Під дерновим шаром виявлено кам'яне мощення з каменю-вапняку, що свідчить про існування у цьому місці вузької дороги (?). При поступовому заглибленні у східній частині шурфа на глибині 1,1 м виявлено зовнішню частину цегляного склепіння підвалу будинку, біля якого на відмітці 3,35 м від рівня поверхні знаходились дерев'яні конструкції у вигляді горизонтальних брусів і дощок, які були обгорілі, що вказує на можливе припинення існування споруди внаслідок пожежі.

Археологічний матеріал, знайдений у шурфі, представлений переважно фрагментами керамічного та скляного посуду. Значну частину знахідок становлять уламки кахлів, які орнаментовані рослинно-геометричним орнаментом та мають рамку по зовнішньому краю. Археологічними дослідженнями в м. Белзі 2003-2005 рр. охоплено територію середмістя та Люблінського передмістя. Археологічні роботи проводились на пам'ятках архітектури та рештках мурованих споруд, що зумовило використання методики архітектурно-археологічних досліджень в зоні реставраційних робіт (з мінімалізацією площ прокопувань до материка). Археологічні дослідження на території державного історикокультурного заповідника в м. Белзі засвідчують поступове заселення територій Середмістя та Люблінського передмістя в напрямку із сходу на захід, спричинене перенесенням в ХІІІ-XIV ст. центру міського життя з території княжого города на правому березі р. Солокії до нового міста з Магдебурзьким правом, на лівому березі ріки.

2. Ялинові лісостани заповідного урочища "Маківка"

Упродовж останніх десятиріч на території Сколівських Бескидів та в інших районах Карпат відбувається інтенсивне всихання ялини європейської. Розвиток патологічних процесів набуває катастрофічного характеру – поширення збудників кореневих гнилей (кореневої губки та опенька) досягло рівня епіфітотії, в уражених насадженнях формуються стійкі хронічні вогнища масового розмноження короїдів та інших стовбурових шкідників. Особливу загрозу розвиток патологічних процесів на території Сколівського району становить для лісостанів заповідних територій різного рангу, у складі яких переважає ялина європейська, зокрема для насаджень національного природного парку "Сколівські Бескиди", заповідних урочищ "Маківка", "Кремінь", "Димківці", "Головецьке", "Бескид" та ін.

На території Сколівських Бескидів лісостани з перевагою у складі ялини європейської займають значні площі. Переважна більшість таких лісостанів створена штучно на місці букових та ялицевих лісів. Причому створення лісових культур ялини на території Карпат має тривалу історію – садіння цієї породи почали практикувати ще в кінці ХІХ ст. Особливо масово ялину європейську висаджували та висівали після сильних вітровалів 1868-1885 рр. Створенню лісових культур сприяла також інтенсивна лісоексплуатація – на початку ХХ ст. обсяг вирубування лісу більше як в 1,5 раза перевищував розрахункову лісосіку Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. ялину цінували навіть більше, ніж бук, тому нею заліснювали практично всі лісосіки. Така "ялиноманія" тривала до середини 60-х років ХХ ст., а до складу лісових культур в поясі ялицево-букових лісів на Прикарпатті та в Карпатах ялину вводили донедавна.

З огляду на прогресивне всихання ялини у Прикарпатті, важливого значення набуває вивчення процесів природного її поновлення та шляхів переформування похідних ялинників у змішані буково-ялицеві лісостани.

На процеси природного поновлення в ялинниках впливають різні екологічні чинники, зокрема: режим освітлення, видовий склад, густота та зімкненість трав'яного вкриття, зімкненість намету деревостану. Однак варто зазначити, що природне поновлення ялини в насадженнях з її перевагою відбувається успішно практично у всіх типах лісу. Дуже добре поновлюється ялина на схилах північно-східних та східних експозицій. При цьому в ялиново-ялицево-букових лісах уже на стадії підросту формується різновікова структура нового покоління лісу

Дуже важливе значення для виживання підросту в ялинових лісах має світло – збільшення освітленості під наметом деревостану від 10 до 30-60 % від повної освітленості приводить до значного збільшення кількості підросту під наметом деревостану. Таку картину спостережено в похідних ялинових деревостанах, в яких внаслідок розвитку кореневих гнилей та відпаду дерев освітленість під наметом лісу постійно зростає. Для вивчення процесів природного поновлення на території урочища "Маківка" було закладено пробні площі, розмір яких перебував у межах від 0,18 до 0,25 га. Окрім пробних площ, закладено також науково-виробничий стаціонар, на якому відпрацьовують методи щодо інтенсифікації попереднього відновлення ялиці та бука під наметом ялинових лісостанів. Заповідне урочище місцевого значення "Маківка" створене рішенням виконкому Львівської обласної ради 7 грудня 1991 р. на території Головецького лісництва (квартали 6, 7, 13, 14) Славського лісгоспзагу (тепер – ДП "Славське лісове господарство"). Метою виділення заповідного урочища було "збереження високопродуктивного еталонного насадження ялини звичайної".

Для закладання та характеристики пробних площ використовували стандартні методики лісотаксаційних та лісопатологічних досліджень. Аналіз процесів природного поновлення деревних порід здійснювали за методикою М.М. Горшеніна У межах кожної пробної площі закладали по 25 облікових майданчиків, розміром 2×2 м. На кожному обліковому майданчику підраховували кількість самосіву і підросту за породами і групами віку: однорічники, 2-3-річники, 47 річники, та підріст старше семи років. Оцінку успішності природного поновлення проводили за шкалою М.М. Горшеніна Для цього кількість підросту різних вікових груп зводили до однієї найбільш надійної групи – 4-7-річок, використовуючи такі перевідні коефіцієнти: кількість однорічок множили на 0,15, кількість 2-3 річок – на 0,6, а кількість підросту, старшого ніж 7 років на 1,5.

Дослідження здійснювали у пристигаючих ялинових насадженнях у 2005-2006 рр. Пробні площі закладені в умовах вологої ялиново-ялицевої субучини. У трав'яному покриві зростають чорниця, кислиця, ожина, щитник чоловічий та безщитник жіночий, орляк, щитник австрійський та ін. У складі лісостанів є ялина європейська, лише зрідка на пробних площах трапляються дерева бука європейського та берези пониклої. Усі насадження характеризуються високими запасами деревини. Однак внаслідок зниження життєвості деревостанів та розвитку патогенних процесів тут формується значний запас сухостою – від 120 до 334 м3/га.

В обстежених лісостанах переважає самосів та підріст ялини європейської, сумарна кількість якого змінюється від 12,7 до 138,0 тис. шт./га під наметом насаджень. Незначною є кількість підросту інших порід, зокрема бука, ялиці, берези, горобини. За шкалою М.М. Горшеніна природне поновлення ялини оцінюється як добре, бука та ялиці – як незадовільне.

Варто зазначити, що під наметом зімкнених ялинових лісостанів, в яких процеси розрідження намету деревостану тільки розпочалися, кількість підросту є дещо нижчою (ПП 1с та 2с) – табл. 2. Однак, найменшу кількість підросту виявлено на ПП 1 (кв. 13 вид. 15), де деревостан під впливом відмирання дерев внаслідок пошкодження кореневою губкою та опеньком осіннім розріджений до повноти 0,5-0,4. Причиною стрімкого зменшення кількості самосіву і підросту тут є розростання ожини, яка перешкоджає розвитку процесів природного поновлення. Однак навіть на цій ділянці успішність природного поновлення ялини оцінюють як "добру", тобто кількість підросту є достатньою для формування насадження. Водночас, потрібно зазначити, що в умовах існуючого в насадженнях інфекційного фону молоде покоління ялини приречене на неминучу загибель.

Для дослідження впливу верхнього ярусу деревостану на процеси природного поновлення ми проаналізували кількість самосіву і підросту на облікових майданчиках із різною зімкнутістю крон материнських дерев.

Кількість підросту ялини із зменшенням зімкненості крон зростає та досягає найвищих значень за зімкненості крон 0,5-0,4. При подальшому зменшенні зімкненості крон кількість підросту поступово зменшується – в прогалинах починають розростатися трави, які є конкурентом підросту. Однак чисельність підросту тут залишається вищою, ніж за зімкненості крон 0,8-0,9. Зміна процесів природного поновлення відбувається також і під впливом рубань, зокрема – суцільних санітарних, які здійснюють в урочищі. Для вивчення їхнього впливу на стан підросту ми здійснили повторні обліки на пробних площах 2 і 3, де в 2006 р. здійснено суцільні санітарні рубання. Після рубання кількість непошкодженого підросту на ПП-2 зменшилася з 48,6 до 11,7 тис. шт./га (в 4 рази), а на ПП-3 – з 138,4 до 38,2 тис. шт./га (в 3,6 раза). Водночас, як видно з рис. 2 і 3, після суцільних санітарних рубань кількість пошкодженого підросту зросла на пробних площах 2 і 3 з 0,5-1,1 до 35,9-39,6 %, а кількість сухого підросту – з 0,3-0,4 до 2,8-3,2 %. Крім цього, після проведення рубань підріст на ділянках зберігся нерівномірно – у вигляді окремих куртин різної густоти. Однак, загалом кількість підросту ялини на зрубах залишається високою і за шкалою проф. М.М. Горшеніна вона є достатньою для відтворення насадження.

Основна причина пошкоджень підросту – травмування молодих деревець внаслідок звалювання дерев та трелювання деревини. У ході рубань найбільше пошкоджується підріст старшого віку (понад 7 років), який за шкалою проф. М. Горшеніна має високий перевідний коефіцієнт (1,5) при перерахунку на благонадійний 4-7-річний підріст.

Стан підросту погіршується також через те, що переважну кількість рубань здійснюють влітку та восени. У цей період в ході рубання молоді деревця сильно травмуються. Рубання у зимовий період (по сніговому покриву) дала б змогу зберегти більшу кількість здорового підросту. Однак здійснення рубань у зимовий період на території Головецького лісництва (в т.ч. й у заповідному урочищі "Маківка") унеможливлене через брак доріг, які були б придатними до експлуатації протягом всього року.

На стан підросту ялини негативно впливає також різка зміна мікрокліматичних умов після проведення суцільних санітарних рубань, особливо на південних та південно-східних схилах гір. Тут створюються несприятливі умови для росту молодих дерев ялини, які в літній період проявляються у пересушуванні верхніх шарів ґрунту, сухості повітря, виникненні теплових опіків і порушенні фізіолого-біохімічних процесів (транспірації, дихання, фотосинтезу тощо) під дією прямої сонячної радіації. У зимовий період на зрубах цих схилів дмуть сильні вітри та значні перепади, які іноді досягають абсолютного мінімуму. Водночас, нашими дослідженнями встановлено, що на зрубах південних та південно-східних експозицій кращі умови для розвитку тіньовитривалого підросту ялини створюються під наметом біогруп берези, вільхи сірої та горобини.

У чистих куртинах санітарний стан підросту ялини є гіршим, ніж у куртинах з участю берези. Ялина тривалий час може витримувати затінення, що дає змогу їй формувати добре розвинений, повнодеревний стовбур. Окрім цього, під наметом берези, вільхи сірої та горобини створюються добрі умови для формування підросту ялиці та бука – ці породи також тривалий час можуть витримувати затінення. За надлишку світла вони формують стовбури із низько опущеною, сильно розгалуженою кроною, що не забезпечує нормального розвитку стовбурів. У зимовий період супутні породи для підросту ялини, ялиці, бука пом'якшують негативний вплив сильних морозів та вітрів.

На стан підросту також впливає розростання ожини у трав'яному ярусі. У місцях, де утворилися суцільні зарості цієї рослини, процеси природного поновлення практично відсутні. У разі розростання на зрубах ожина погіршує також умови для розвитку порід-піонерів (берези, вільхи сірої, горобини) і не дає їм змоги заселяти наявні прогалини. У цьому випадку формуються молодняки з нерівномірною повнотою та зімкненістю намету деревостану, що призводить до погіршення умов їх росту та формування дерев низької товарної якості.

Отже, виконані дослідження засвідчують, що в ослаблих кореневими гнилями деревостанах з перевагою у складі ялини в заповідному урочищі "Маківка" Головецького лісництва ДП "Славське лісове господарство" знову формуються похідні ялинники, які вже в молодому віці уражають кореневі гнилі. Відтворення природним шляхом корінних деревостанів в урочищі "Маківка" може затягнутися на тривалий час. Тому для формування лісостанів, які б відповідали едафо-кліматичним умовам території, потрібно здійснити спеціальні заходи із попереднього відновлення цінних лісотвірних порід (бука, ялиці) та їх супутників (берези, явора, горобини та ін.).

3. Букові ліси у заповідному урочищі "Підкамінь" та пам'ятці природи "Триніг" (Львівські Гологори)

Fagus sylvatica L. – неморально-монтанний елемент, поширення якого в Україні здебільшого пов'язане з Карпатами і Західним Волино-Поділлям (до р. Збруч) Разом з Fagus sylvatica на Волино-Поділля розповсюджується комплекс монтанних та неморально-монтанних видів, які є елементами фагетальної світи. У Гологорах, що вузьким пасмом простягаються між Малим Поліссям і Поділлям, Fagus sylvatica має острівне поширення. У східній частині Гологір флоро-рослинні комплекси Fagus sylvatica охороняються у заповідному урочищі "Підкамінь" та в комплексній пам'ятці природи (КПП) "Триніг" (Львівська обл., Бродівський р-н). Флоро-рослинний комплекс – це певна сукупність подібних асоціацій і видів рослин, що їх формують. Дослідження здійснено у літній період методом детально-маршрутних обстежень заповідних територій. Назви асоціацій встановлено методом Браун-Бланке.

Дослідженнями встановлено, що у заповідних об'єктах "Підкамінь" і "Триніг" є угруповання 4 асоціацій з домінуванням Fagus sylvatica, а саме: Lpilosae-FagetMatuszkiewicz et A. Matuszkiewicz 1973, Carici pilosaeFagetum Oberdorfer 1957, Dentario glandulosae-FagetMatuszkiewicz et Pol. 1955, Mercuriali-Fagetum Cel. 1962. У заповідному урочищі "Підкамінь" флоро-рослинний комплекс Fagus sylvatica формують три асоціації: Lpilosae-Fagetum, Carici pilosae-FagetDentario glandulosae-Fagetскладі яких нараховано 59 видів, зокрема 11 видів монтанного флоро-географічного комплексу (табл., описи 1-4). У заповідному урочищі "Підкамінь", крім бучин, ми описали лінійні угруповання високих трав асоціації Petasitetum hybridi Oberdorfer 1949 та угруповання Eupatorium cannabinum L., які сформувалися на березі потоку у розширеннях днища яру. Тут же та на освітлених ділянках лісу (вікнах) виявленоще низку видів. Крім Petasites hybridus (L.) Gaerth. і Eupatorium cannabinum, це Astragalus glycyphyllos L., Euphorbia platyphyllos L., Geum rivale L., Lunaria rediviva L., Lycopus europaeus L., Neottia nidus-avis (L.) Rich., Sambucus nigra L., Scirpus sylvaticus L., Solanum dulcamara L., Stellaria nemorum L., Caltha palustris L. Загалом у заказнику встановлене зростання 72 видів вищих судинних рослин.

Флоро-рослинний комплекс Fagus sylvatica у КПП "Триніг" сформований угрупованнями двох асоціацій: Dentario glandulosae-FagetMercurialiFagetїхньому складі нараховано 43 види. Із них до монтанного флоро-географічного комплексу належать тільки три види. На частині території КПП "Триніг" поширений грабняк зеленчуковий, флоронаселення якого вносить малу частку в урізноманітнення флоронаселення цієї пам'ятки природи – 9 видів. Більше урізноманітнення флоронаселення відбувається за рахунок видів, які поселяються у місцях виходу на денну поверхню материнських порід, що є геологічною пам'яткою природи. Тут, зокрема, зростають Asplenium trichomanes L., Bellis perennis L., Carex vulpina L., Dactylis glomerata L. Festuca rubra L. s. str., Fragaria vesca L., Glechoma hederacea L., Leucanthemum vuigare Lam., Mentha arvensis L., Plantago major L., Poa nemoralis L. Tilia cordata Mill. (на вершині скелі), Scrophularia umbrosa Dumort., Sedum acre L., S. ruprechtii (Jalas) Omelcz., Stellaria nemorum, Veronica chamaedrys L., Veronica serpillifolia L., Verbascum lychnitis L. Viola arvensis Murr.

Загалом у КПП "Триніг" зростає 72 види судинних рослин, тобто така ж кількість, як і в заповідному урочищі "Підкамінь". Вивчені природно-заповідні об'єкти мають важливе значення для збереження комплексу видів фагетальної світи, а також як місця зростання низки видів рослин, занесених до Червоної книги України, зокрема: Epipactis helleborine, Lunaria rediviva, Neottia nidus-avis, Platanthera chlorantha.

4. Мохоподібні заказника "Моршинський"

Ландшафтний заказник місцевого значення "Моршинський", площею 3084.60 га, утворено у 1997. Він розташований у Стрийському р-ні Львівської обл. (Стрийський ДЛГ, Моршинське лісництво, кв. №7-48, 56-69). Бріофлора території заказника не вивчено взагалі. У "Флорі мохів Української РСР" наведено лише 7 видів з смт. Моршин та його околиць.

За даними дослідження 2007-2008 рр., які виконувались маршрутним методом та шляхом закладання пробних ділянок, у заказнику "Моршинський" виявлено 114 видів мохоподібних, з них 90 видів мохів та 24 види печіночників. Систематику мохів подано за "An annotated checklist of the mosses of Eand Macaronesia" (Hill et al., 2006), печіночників за "Morphology and classification of the Marchantiophyta" (Crandall Stotler et Stotler, 2000). Мохи належать до 31 родини, 8 порядків, 3 класів (Bryopsida, Polytrichopsida, Tetraphidopsida), а печіночники – до 15 родин, 3 порядків, 2 класів (Marchantiopsida, Jungermanniopsida). Перелік видів подаємо нижче. 58,8 % видів мохів належать до семи провідних родин, а саме: Brachytheciaceae (12 видів, 13,3 %), Plagiotheciaceae (10, 11,1 %), Amblystegiaceae (8, 8,8 %), Hypnaceae (7, 7,7 %), Dicranaceae (6, 6,6 %), Plagiomniaceae (5, 5,5 %), Polytrichaceae (5, 5,5 %). По три види містять три родини: Anomodontaceae, Mniaceae, Hylocomiaceae. Решта родин бріофлори заказника репрезентовані одним або двома видами кожна.

Найчисельнішими за кількістю видів є роди Plagiotheciвидів), Plagiomniвидів), Dicranвиди). Роди Anomodon, Sciuro-hypnum, Brachythecium, Polytrichastrum представлені 3 видами. Більшість (87,7 %) родів (50) репрезентовані одним або двома видами. Серед печіночників лише

Родина Lepidoziaceae представлена трьома видами, Geocalicaceae та Cephaloziaceae репрезентовані 2 видами кожна, решта родин – одним видом.

Список видів мохоподібних заказника "Моршинський"

M ARCHANTIOPHYTA

JUNGERMANNIALEAS

Jungermanniaceae: Jungermannia leiantha Grolle

Frullaniaceae: Frullania dilatata (L.) Dumort.

Ptilidiaceae: Ptilidium pulcherrimum (G. Web.) Vainio

Ptilidium ciliare (L.) Hampe

Lepidoziaceae: Lepidozia reptans (L.) Dumort.

Isopaches bicrenatus (Schmidel ex Hoffm) H. Buch

Bazzania trilobata (L.) Gray

Geocalycaceae: Lophocolea heterophylla (Schrad.) Dumort.

Lophocolea bidentata (L.) Dumort.

Pseudolepicolaceae: Blepharostoma trichophyllum (L.) Dumort.

Radulaceae: Radula complanata (L.) Dumort.

Cephaloziaceae: Cephalozia caten(Huebener) Lindb.

Nowellia curvifolia (Dicks.) Mitt.

Porellaceae: Porella platyphylla (L.) Pfeiff.

Calypogeaceae: Calypogeia azurea Stotler & Crotz

Calypogeia neesiana (C. Massal & Carestia) Mull. Frib.

Plagiochilaceae: Plagiochila asplenioides (L.) emend. Taylor Dumort.

Scapania und(L.) Dumort.

METZGERIALES

Pelliaceae: Pellia endiviifolia (Picks.) Dumort.

Metzgeriaceae: Metzgeria furkata (L.) Dumort.

Metzgeria conjLindb.

Aneuraceae: Riccardia palmata (Hedw.) Carruth

MARCHANTIALES

Conocephalaceae: Conocephallum conicum Hillier

Marchantia polymorpha L.

BRYOPHYTA

SPHAGNALES Spagnaceae: Sphagnum teres (Schimp.) Angstr.

Sphagnum cuspidatum Ehrh. ex Hoffm.

POLYTRICHALES

Polytrichaceae: Atrichum undulatum (Hedw.) P. Beauv.

Polytrichastrum formosum Hedw. G.L. Sm.

Polytrichastrum longisetum (Sw. ex Brid.) G.L. Sm.

Polytrichastrum pallidisetum (FG.L. Sm.

Polytrichum commune Hedw.

TETRAPHIDALES

Tetrphidaceae: Tetraphis pellHedw.

DICRANALES

Fissientaceae: Fissidens exilis Hedw.

Fissidens taxifolius Hedw.

Ditrichaceae: Ceratodon purp(Hedw.) Brid.

Rhabdoweisiaceae: Dicranoweisia crispula (Hedw.) Milde

Dicranaceae: Dicranella heteromalla (Hedw.) Schimp.

Dicranum scoparium Hedw.

Dicranum montanum Hedw.

Dicranum fuscescens Sm.

Dicranum flagellare Hedw.

Paraleucobryum longifolium (Hedw.) Loeske.

Leucobryaceae: Dicranodontium denudatum (Brid.) E. Britton.

Leucobryum glaucum (Hedw.) Aongstr.

POTTIALES

Pottiaceae: Tortella tortuosa (Hedw.) Limpr.

Tortula truncata (Hedw.) Mitt.

ORTHOTRICHALES

Orthotrichaceae: crispa (Hedw.) Brid.

BRYALES

Mielichhoferiaceae: Pohlia n(Hedw.) Lindb.

Mniaceae: Mnium thomsonii Schimp.

Mnium stellare Hedw.

Mnium hornum Hedw.

Plagiomniaceae: Plagiomnium cuspidatum (Hedw.) T.J. Kop.

Plagiomnium affine (Bland. Ex FT.J. Kop.

Plagiomnium medium (B.et S.) T.J. Kop.

Plagiomnium undulatum (Hedw.) T.J. Kop.

Plagiomnium ellipticum (Brid.) T.J. Kop.

Aulacomniaceae: Aulacumnium pal(Hedw.) Schwaegr.

Cinclidiaceae: Rhizomnium punctatum (Hedw.) T.J. Kop.

Rhizomnium magnifolium (Horik.) T.J. Kop.

Bryaceae: Bryum capillare Hedw.

HYPNALES

Climaciaceae: Climacium dendroides (Hedw.) F. Weber et D. Mohr

Amblystegiaceae: Sanionia uncinata (Hedw.) Loeske

Amblystegium serpens (Hedw.) Schim.

Amblystegium subtile (Hedw.) Schimp.

Campylium stellatum (Hedw.) Lange & C.E.O. Jensen

Drepanocladus polygamus (Schimp.) Hedenas

Hygroamblystegium varium (Hedw.) Mцnk.

Leptodictyum riparium (Hedw.) Warnst.

Palustriella comm(Hedw.) Ochyra

Calliergonaceae: Calliergon cordifolium (Hedw.) Kindb.

Leskeaceae: Leskea polycarpa Hedw.

Pseudoleskeella nervosa (Brid.) Nyholm

Thuidiaceae: Thuidium tamariscinum (Hedw.) Schimp.

Brachytheciaceae: Brachytheciastrum velutinum (Hedw.) Ignatov & Huttunen

Brachythecium rutabulum (Hedw.) Schimp.

Brachythecium mildeanum (Schimp.) Schimp.

Brachythecium salebrosum (Hoffm. ex F. Weber & D. Mohr) Schimp.

Sciuro-hypnum reflexum (Starke) Ignatov &Huttunen

Sciuro-hypnum pop(Hedw.) Ignatov & Huttunen

Sciuro-hypnum oedipodium (Mitt.) Ignatov & Huttunen

Cirriphyllum piliferum (Hedw.) Grout

Oxyrrhynchium hians (Hedw.) Loeske

Eurhynchium striatum (Hedw.) Schimp.

Eurhynchium angustirete (Broth.) T.J. Kop.

Homalothecium lutescens (Hedw.) H. Rob.

Hypnaceae: Callicladium haldanianum (Crev.) H.A. Crum.

Homomallium incurvatum (Schrad. ex Brid.) Loeske

Hypnum pallescens (Hedw.) P. Beauv.

Hypnum cupressiforme Hedw.

Pylaisia polyantha (Hedw.) Schimp.

Campylophyllum sommerfeltii (Myrin) Hedenas

Campylophyllum halleri (Hedw.) M. Fleisch.

Pterigynandraceae: Pterigynandrum filiforme Hedw.

Hylocomiaceae: Pleurozium Schreberi (Willd. ex Brid.) Mitt.

Hylocomium splendens (Hedw.) Schimp.

Rhytidiadelphus squarrosus (Hedw.) Warnst.

Plagiotheciaceae: Herzogiella seligerii (Brid.) Z. Iwats.

Plagiothecium curvifolium Schlieph. ex Limpr.

Plagiothecium nemorale (Mitt.) A. Jaeger.

Plagiothecium succulentum (Wilson) Lindb.

Plagiothecium laetum Schimp.

Plagiothecium latebricola Schimp.

Plagiothecium cavifolium (Brid.) Z. Iwats.

Plagiothecium denticulatum (Brid.) Schimp.

Plagiothecium undulatum (Hedw.) Schimp.

Orthothecium intricatum (Hartm.) Schimp.

Pylaisiadelphaceae: Platygyrium repens (Brid.) Schimp.

Leucodontaceae: Leucodon sciuroides (Hedw.) Schwaegr.

Neckeraceae: Homalia trichomonoides (Hedw.) Brid.

Neckera complanata (Hedw.) Hueberen

Lembophyllaceae: Isothecium alopecuroides (Lam. ex Dubois) Isov.

Anomodontaceae: Anomodon atten(Hedw.) Huebener

Anomodon longifolius (Schleich. ex Brid.) Hartm.

Anomodon viticulosus (Hedw.) Hook. & Taylor

У лісових фітоценозах, до складу яких входять широколистяні породи дерев, наземний моховий покрив розвинений слабо. Внаслідок наявності масивного опаду та конкуренції з видами травистого покриву, його проективне покриття становить часто менше 1 %. Чисельними є епіксильні види. Ця група мохоподібних, що оселяється на гнилій деревині різного ступеня розкладання, містить більшість печіночників дослідженої території. За екологічними особливостями місцезростань (а саме за умовами зволоження, освітлення, хімізму субстрату та ін.) мохоподібні відносять до різних екологічних груп. Екологічні групи мохоподібних ми формували, використовуючи дані з екології мохів, що наведені у літературних джерелах та на основі власних досліджень їхніх місцезростань.

Одними з важливих екологічних факторів, які впливають на розселення мохоподібних, є умови зволоження. За приуроченністю мохів до місцезростань з різним рівнем зволоження ми виділяли 5 основних гігроморф. Найчисельнішими виявились різні групи мохоподібних, що зростають у місцезростаннях з помірним рівнем зволоження (ксеро-мезофіти, мезофіти та мезогігрофіти (разом 77,9 %). Більша частина території заказника вкрита лісовими фітоценозами, у яких переважають мезофітні умови, що зумовлює переважання саме таких гігроморф. Рідко трапляються виходи підстильної гірської породи, та, зокрема, великі за площею кам'янисті субстрати. Ця обставина зумовлює незначну частку епілітних видів, які переважно є ксерофітами, дослідженого району загалом. Ця група гігроморф сухих місцезростань є найменш чисельною екологічною групою – вона налічує лише 3 види. До них належать: Ceratodon purpureus, Homalothecium lutescens, Sciurohypnum populeum. Внаслідок наявності у лісах невеликих струмків і перезволожених місць, вагомою є частка видів, що зростають у вологих та перезволожених місцях – 21 вид, що становить 18,3 %. Деякі види можуть зростати безпосередньо на субстратах, які омиваються водою, наприклад: Scapania undulata, Palustriella commutata.

Заказник "Моршинський" є репрезентативним об'єктом для здійснення моніторингових досліджень різноманітності рослинного покриву. Завдяки позиціюванню пробних ділянок у системі географічних координат можна виконувати їхні повторні дослідження та простежити динаміку змін стану ценопопуляцій мохоподібних окремих лісових фітоценозів.

Використана література:

1. Остап Лазурко. Археологічні дослідження на території белзького заповідника

2. Крамарець В. О., Криницький Г. Т. Природне поновлення в ялинових лісостанах заповідного урочища "Маківка"

3. Ткачик В.П. Флоро-рослинні комплекси Fagus Sylvatica L. у заповідному урочищі "Підкамінь" та комплексній пам'ятці природи "Триніг" (Львівські Гологори) / Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − Вип. 19.8 Лісове та садово-паркове господарство с.81-83

4. Савицька А.Г. Мохоподібні (Bryophytes) заказника "Моршинський": систематичний та екологічний аналізи / Науковий вісник, 2008, вип. 18.8 Лісове та садово-паркове господарство с. 87-93





Реферат на тему: Заповідні території Львівщини: Белзький заповідник, урочища Маківка та Підкамінь, заказник Моршинський та Львівські Гологори (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.