Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Включення територій заповідного фонду України до складу Пан-Європейської екомережі (реферат)

Зміст

1. Перспективи включення територій заповідного фонду України до складу Пан-Європейської екомережі

2. Моніторинг фауни на природно-заповідних територіях

3. Гриби заповідників та національних природних парків України

Використана література

1. Перспективи включення територій заповідного фонду України до складу Пан-Європейської екомережі

Усі території та об'єкти природно-заповідного фонду України, відповідно до Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр. у 2000 році, становлять основу національної екомережі. Україна також бере активну участь у формуванні Пан-Європейської екомережі відповідно до Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995). Ця діяльність поєднується з виконанням міжнародних конвенцій та угод світового, європейського та регіонального рівнів, насамперед, через визначення: водно-болотних угідь міжнародного значення у рамках Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як місця існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971 р.), територій спеціального збереження (areas of special conservation interest) Смарагдової мережі Європи на виконання Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979), через участь у формуванні Світової мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО відповідно до положень Севільської стратегії розвитку біосферних резерватів (Biosphere Reserves: The Seville Strategy…, 1996). Особливу цінність мають об'єкти, що є транскордонними, тобто зв'язуючими ланками ПанЄвропейської екомережі. Найбільш перспективним є визначення потенційних об'єктів Пан-Європейської екомережі серед територій та об'єктів природнозаповідного фонду України, що дає змогу забезпечити належний менеджмент біотичного та ландшафтного різноманіття, хоча й існуюча у нашій країні практика менеджменту потребує удосконалення.

Метою даної роботи є оцінка реалій та перспектив включення територій та об'єктів природно-заповідного фонду України до складу Пан-Європейської екомережі та, зокрема і особливо, участі у формуванні транскордонних природоохоронних територій. До Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення (Рамсарського переліку), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.1995 р. №935 "Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення", уже включено 22 водно-болотних угіддя України загальною площею біля 650 тис. га Всі вони, якщо дотепер не заповідані, то є перспективними для заповідання.

Серед них є транскордонними три водно-болотних угіддя міжнародного значення на Дунаї: "Кілійське гирло", "Озеро Кугурлуй" і "Озеро Картал", що знаходяться поруч з водно-болотним угіддям Румунії "Дельта Дунаю" та угіддям Республіки Молдова "Озера у пониззі Прута". Також транскордонним є українське водно-болотне угіддя на Дністрі "Межиріччя Днiстра-Турунчука", яке знаходиться поряд з таким же угіддям "Північна частина Дністровського лиману", до якого з 2003 р. примикає молдовське угіддя міжнародного значення "Нижній Дністер". Ще три наших водно-болотних угіддя міжнародного значення знаходяться у прикордонних зонах і тому є потенційно транскордонними (потребуються відповідні кроки сусідніх країн): "Затока Кривої і Коса Крива" на Азовському морі у прикордонні з Росією, "Шацькі озера" на кордоні з Польщею і Білоруссю і "Заплава ріки Прип'ять" та "Заплава ріки Стохід" на кордоні з Білоруссю.

У вересні 2004 р., надійшло від Бюро Рамсарської конвенції повідомлення про розширення Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення ще 11 цінними водно-болотними угіддями України загальною площею 28,4 тис. га. Ці угіддя повністю знаходяться у межах територій природно-заповідних установ (такий відбір проводився з метою забезпечення контролю за їх збереженням ще до надання їм міжнародного статусу), а саме:

1) Аквально-скельний комплекс Карадагу (Карадазький природний заповідник);

2) Аквально-скельний комплекс мису Казантип (Казантипський природний заповідник);

3) Аквально-прибережний комплекс мису Опук (Опукський природний заповідник);

4) Бакотська затока (національний природний парк "Подільські Товтри");

5) Пониззя річки Смотрич (національний природний парк "Подільські Товтри");

6) Торф'яно-болотний масив Переброди (Рівненський природний заповідник);

7) Поліські болота (Поліський природний заповідник);

8) Великий Чапельський під (біосферний заповідник "АсканіяНова");

9) Дніпровсько-Орільська заплава (Дніпровсько-Орільський природний заповідник);

10) Заплава Десни (Деснянсько-Старогутський національний природний парк);

11) Озеро Синевир (національний природний парк "Синевир"). Серед них тільки угіддя набуло статусу транскордонного, а саме: "Торф'яно-болотний масив Переброди", так як поряд на території Білорусі знаходиться водно-болотне угіддя міжнародного значення "Ольманські болота".

Робота над визначенням цінних водно-болотних угідь, які відповідають критеріям Рамсарської конвенції, продовжується. Є наміри збільшити і кількість транскордонних водно-болотних угідь. Серед них має бути і українсько-румунсько-словацько-угорське угіддя на Тисі, обговорення створення якого триває майже десятиріччя.

Головною підставою для визначення потенційних "територій спеціального інтересу збереження" Смарагдової мережі Європи є місцезнаходження типів природних середовищ (екотопів), перелічених у Резолюції Постійного комітету Бернської конвенції №4 від 1996 р. "Перелік зникаючих природних середовищ існування, які потребують спеціальних заходів збереження", та рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин відповідно до Резолюції №6 (1998 р.)

"Про перелік видів, що потребують спеціальних заходів на їх збереження". У 2001-2002 рр. зі складу природно-заповідного фонду України було відібрано і передано на розгляд Постійного комітету Бернської конвенції 15 об'єктів загальною площею 190331 га, а саме:

1) Поліські болота (Поліський природний заповідник),

2) Горгани (природний заповідник "Горгани"),

3) Розточчя (природний заповідник "Розточчя"),

4) Дніпровсько-Орільське межиріччя (Дніпровсько-Орільський природний заповідник),

5) Лебедині острови (філія Кримського природного заповідника),

6) Кримські гори (Кримський природний заповідник),

7) Мис Март'ян (природний заповідник "Мис Март'ян",

8) Карадаг (природний заповідник "Карадаг"),

9) Гора Опук (Опукський природний заповідник),

10) Медобори (природний заповідник "Медобори"),

11) Бучина (ділянка національного природного парку "Подільські Товтри"),

12) Кам'янецьке Придністров'я (ділянка національного природного парку "Подільські Товтри"),

13) Сколівські Бескиди (національний природний парк "Сколівські Бескиди"),

14) Ямненська гірська місцевість (Карпатський національний природний парк),

15) Єланецький степ (природний заповідник "Єланецький степ").

Серед них тільки об'єкт "Поліські болота" знаходяться у прикордонні з Білоруссю і є потенційно транскордонним. Попередній аналіз також свідчить, що до Смарагдової мережі Європи Україна може запропонувати території усіх біосферних та природних заповідників і національних природних парків. Ми також маємо гарний потенціал у вигляді регіональних ландшафтних парків і низки заказників. Необхідно відзначити, що Смарагдова мережа Європи є аналогом мережі "територій спеціального збереження" Європейського союзу "НАТУРА 2000", яка створюється на реалізацію Директив ЄС: щодо збереження диких птахів (CoDirective 79/409/EEC on the conservation of wild birds) та щодо збереження природних середовищ існування дикої фауни та флори (CoDirective 92/43/EEC on the conservation of natural habitats and of wild fauna and flora). Виходячи з намірів нашої держави інтегруватися в ЄС з її розвинутими фінансовими механізмами й у відношенні фінансування природоохоронних програм, участь у створенні Смарагдової мережі Європи має гарну перспективу. Участь у розвитку Світової мережі біосферних резерватів є досить престижною, бо ця мережа створюється на виконання Програми ЮНЕСКО "Людина і Біосфера" (започаткована у 1972 р.). Важливим є також і те, що у понятті "біосферний резерват" (див.: Севільська стратегія розвитку біосферних резерватів, 1995 р.) дуже тісно поєднуються питання збереження біорізноманіття з питаннями сталого розвитку територій (наш "біосферний заповідник" є категорією природоохоронних територій у складі природно-заповідного фонду України). А коли йде мова про створення транскордонних природоохоронних територій, то це ще і відродження давніх багатовікових зв'язків населення, що зараз проживає по обидві сторони кордонів, які вже не один раз в історії змінювалися.

До Світової мережі біосферних резерватів від України уже включені самостійно біосферні заповідники "Асканія-Нова", "Чорноморський" і "Карпатський", а також Дунайський біосферний заповідник у складі транскордонного (українсько-румунського) біосферного резервату "Дельта Дунаю", Ужанський національний природний парк з Надсянським регіональним ландшафтним парком у складі українсько-польсько-словацького біосферного резервату "Східні Карпати". Крім того, Шацький національний природний парк у 2002 р. отримав статус біосферного резервату і є базовим під час створення української ділянки українсько-польського біосферного резервату (у перспективі українсько-польсько-білоруського) "Західне Полісся" (створення на етапі завершення) і до ЮНЕСКО направлено подання на Деснянсько-Старогутський резерват в якості української ділянки українсько-російського біосферного резервату у басейні р. Десни. У рамках проекту програми ТАСІС створюється українсько-польський біосферний резерват на Розточчі, до складу якого з української сторони мають увійти Яворівський національний природний парк, природний заповідник "Розточчя", створюваний біля кордону з Польщею новий регіональний ландшафтний парк та прилеглі до них сільськогосподарські угіддя та лісові землі (Стойко, 2000). Є велика вірогідність, що будуть створені транскордонні біосферні резервати у Марамороській ділянці Карпат разом з Румунією, у дельті р. Дністра з Молдовою, на р. Тиса з Угорщиною, на р. Прип'ять з Білоруссю та на р. Сіверський Донець з Росією. Як бачимо, більшість наших біосферних резерватів мають транскордонну спрямованість.

Природоохоронна територія може отримати європейський статус і таким чином стати елементом Пан-Європейської екомережі, отримавши Диплом Ради Європи для природоохоронних територій (відповідно до Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи №98 (29) від 18 вересня 1998 р. "Про положення щодо Європейського диплому для територій, що охороняються"). Поки-що таким дипломом (категорія А) в Україні нагороджено тільки Карпатський біосферний заповідник. Є бажання подати заявку на нагородження Європейським дипломом ще одного біосферного заповідника – "Асканії-Нови". До транскордонних елементів Пан-Європейської мережі належать і транскордонні екологічні коридори. У 2000 р. у м. Бухаресті Міністр екології та природних ресурсів України разом з Міністрами довкілля Болгарії, Румунії та Молдови підписали Декларацію про співробітництво зі створення Нижньодунайського зеленого коридору. На стадії підготовки розробка українськопольсько-білоруського екокоридору на Західному Бузі, розглядаються пропозиції щодо створення українсько-білоруського екокоридору на Прип'яті, українсько-російського екокоридору на Десні тощо. Є також пропозиції щодо створення українсько-молдовського екокоридору на Дністрі, українсько-білорусько-російського на Дніпрі, українсько-російського на Сіверському Донці. До правових міжнародних механізмів створення Пан-Європейської екомережі належить і Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (Бонн, 1979 р.) з її Угодами: про збереження кажанів в Європі (Лондон, 1991 р.), про збереження китоподібних Чорного моря, Середземного моря та прилеглої акваторії Атлантичного океану (Монако, 1996 р.) та про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (Гаага, 1995 р.). У рамках Боннської конвенції Мінекоресурсів України підписані Меморандум про збереження тонкодзьобого кроншнепа Numenius tenuirostris, Меморандум про збереження прудкої очеретянки Acrocephalus paludicola та Меморандум взаєморозуміння щодо збереження дрофи Otis tarda. Хоча окрема мережа природоохоронних територій на виконання цих конвенцій, як і на збереження видів з Європейського червоного переліку видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі (1992 р.) не створюється, заповідання залишається найбільш дієвим механізмом збереження тих видів тварин, які знаходяться у небезпеці і потребують спеціальних заходів на їх збереження зусиллями усіх зацікавлених у цьому країн. Без сумніву, свою роль у формуванні Пан-Європейської екомережі (і не без участі України!) ще зіграють започатковані у 2000 р. у м. Флоренція (Італія) Європейська ландшафтна конвенція та у 2003 р. у столиці України м. Києві Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат. Таким чином, формування в Україні елементів Пан-Європейської екомережі є логічним кроком розвитку природоохоронної справи України, одним з чинників інтеграції нашої держави до європейської системи співробітництва у цій сфері.

2. Моніторинг фауни на природно-заповідних територіях

Зникнення видів тварин і рослин завдяки діяльності людини є однією з глобальних екологічних проблем. Першим кроком до її вирішення є стеження (моніторинг) за змічисельності та поширення видів. На його результатах базується природоохоронна діяльність – міжнародні та національні програми, практичні заходи тощо. За даними моніторингу оцінюють ефективність вжитих заходів і, в разі потреби, здійснюють їх коригування.

Моніторинг фауни – це комплексна система спостережень, збирання, оброблення, систематизації та аналізу інформації про стан тваринного світу, яка дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.

Мета моніторингу фауни – своєчасне виявлення запобігання і усунення наслідків негативних процесів і явищ для збереження біотичного різноманіття і забезпечення науково обґрунтованого використання об'єктів тваринного світу.

Згідно з програмою "Літопису природи" проводяться спостереження, як за безхребетними, так і за хребетними твариІнвентаризація може бути первинною, поточною та узагальнювальною. За роки функціонування цієї програми на території закладено мережу моніторингових ділянок для проведення досліджень як за окремими компонентами екосистемами Карпатського НПП, так і за комплексом загалом. Однією з важливих і обов'язковою частиною таких досліджень є спостереження за станом тваринного світу.

Усі результати, що нагромаджуються внаслідок польових досліджень, узагальнюють у щорічних "Літописах природи" у розділах "Фауна" та "Збереження видів рослин і тварин, природних середовищ, що занесені в чинні для України міжнародні переліки". Значну увагу в моніторингових дослідженнях приділено знахідкам видів, що занесені у Червону книгу України, Міжнародні червоні списки. За результатами польових досліджень створюють бази даних та проводять картування цих видів.

Цілі та об'єкти спостережень під час проведення моніторингу фауни:

● дикі тварини – ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби, комахи та інші тварини, що мешкають на землі (на поверхні, в ґрунті, в підземних порожнинах), у поверхневих водах і атмосфері в умовах природної свободи;

● місця перебування (оселища) диких тварин (середовище, в якому дикі тварини мешкають в стані природної свободи). Моніторинг тваринного світу здійснюється за такими напрямами:

● спостереження за дикими тварищо належать до об'єктів полювання, і місцем їх проживання;

● спостереження за дикими тварищо належать до об'єктів рибальства, і місцем їх проживання;

● спостереження за дикими тваризанесеними до Червоної книги України, і місцем їх проживання;

● спостереження за дикими твариякі належать до видів, що підпадають під дію міжнародних договорів України, і місцем їх проживання.

Моніторинг тваринного світу може здійснюватися і за іншими напрямами, які визначає Міністерство охорони навколишнього природного середовища.

На території суб'єкта моніторингу закладається мережа моніторингових ділянок для проведення спостережень за станом тваринного світу. Зоологічні дослідження із вивчення різних груп тварин проводяться за такими методами:

Безхребетні тварини:

● метод відносного обліку населення безхребетних трав'яного ярусу ("косіння" ентомологічним сачком);

● відносний облік безхребетних, що мешкають на поверхні ґрунту, передусім жуків (пастки Барбера);

● відносний облік літаючих форм безхребетних (комбіновані пастки);

● відносний облік літаючих форм безхребетних, що активні у темний час доби: багато видів метеликів та жуків (за допомогою світлових пасток);

● прямого візуального обліку комах на стаціонарних ділянках (джмілів, бджіл, ос, великих метеликів та двокрилих);

● абсолютний облік ґрунтової мезофауни (жуки, багатоніжки, кільчасті черви тощо);

● відносні обліки чисельності стовбурових шкідників (використання феромонних пасток);

● облік абсолютної чисельності гнізд прямокрилих (звичайна руда лісова мурашка);

● відносні обліки наземної малакофауни.

Риби:

● відносна чисельність на постійних маршрутах під час нересту.

Земноводні та плазуни:

● відносна чисельність земноводних (плазунів) на постійних маршрутах.

Птахи:

● облік птахів у гніздовий період на стаціонарних маршрутах або пробних площах;

● облік тетерукових птахів на маршрутах;

● обліки птахів на постійних маршрутах уздовж берегових ліній водойм;

● сезонні міграції;

● метод крапкового обліку сов, шляхом реєстрації голосів;

● інвентаризація видового складу;

● заселення штучних гніздівель;

● спостереження за проходженням фенологічних фаз у легко діагностованих видів.

Ссавці:

● відносний зимовий облік ссавців за слідами і результатами їх життєдіяльності;

● абсолютний облік лисиці та борсука (хижаків-норників) у весняно-літній період (виявлення і підрахунок зайнятих ними нір);

● відносний облік біляводних видів куницевих;

● відносний облік дрібних ссавців живоловушками;

● відносний облік чисельності оленя карпатського під час гону.

Принципи формування мережі пунктів постійного спостереження. Вивчення видового складу фауни, структури угруповань (асамблей) проводиться шляхом ідентифікації тварин на постійних пробних площах (ППП), профілях і трансектах та маршрутних ходах. Пробні площі та маршрутні ходи на території суб'єкта фонового моніторингу розміщуються з урахуванням зоогеографічного районування, рослинних і висотно-зональних поясів, біологічної характеристики виду чи угруповань.

Закладки ППП. Для закладання ппп ділянок, призначених для стеження за станом різних компонентів природних комплексів, доцільно використовувати ті самі ділянки, які можуть бути прилеглими одна до одної частиодного угруповання. Це полегшить працю фахівців, які зможуть отримати всебічний опис цієї ділянки, зменшить порушення наземного покриву, викликані закладанням площ та проведенням на них спостережень, збільшить можливості для комплексного аналізу динаміки різних компонентів природних комплексів, зокрема впливу рекреації.

ППП мають відображати всю сукупність основних варіантів корінних або близьких до них угруповань. Тому вони мають бути приурочені насамперед до основних елементів рельєфу (плакорів, схилів, долин тощо). У гірських місцевостях ці площі потрібно закладати в різних висотних поясах, у ПЗ, НПП, БЗ, розташованих у долинах річок – у заплаві, на терасах, міжрічкових просторах тощо. Необхідно забезпечити системою постійних спостережень також похідні угруповання, динамічні процеси в яких виявляються особливо наглядно. Це можуть бути ділянки, на яких відбуваються демутаційні процеси після зняття антропогенного пресу внаслідок створення ПЗ, НПП, БЗ. До таких ділянок належать і території, де відобразилася дія стихійних факторів (пожеж, повені тощо), і ділянки з різним ступенем впливу рекреації. Мережа ппп повинна також забезпечити спостереження за станом популяцій окремих видів тварин, тому пробні площі мають охоплювати місця поширення рідкісних та цінних видів із врахуванням різних екологічних умов їх зростання.

ППП повинні бути чітко фіксовані на місцевості системою маркувальних знаків і мати свою нумерацію. Кожна з них включається до мережі ділянок спостереження. Місце її розташування фіксують на схемі ПЗ, НПП, БЗ. Це ж стосується і ділянок, на яких проводять дослідження інші організації. Пересування, зміни нумерації ппп неприпустимі та можуть проводитися лише у виняткових випадках. Тоді площа, яка створюється, отримує свій номер, старий номер площі, яка закривається, ліквідується, а в архівах ПЗ, НПП, БЗ лишається весь матеріал, що стосується площі під цим номером. Щоб запобігти плутанині, новій ппп не можна присвоювати номер тієї площі, що ліквідується. Якщо закладається зовсім нова ппп, то її описують, наносять на картографічну основу. Кількість ппп залежить від різноманітності природних умов і розміру природно-заповідної території, кількості науковців, можливостей діставатися до площ. Розміри площ визначаються метою дослідження, типом рослинності, складністю структури ценозів, але вони мають підходити для спостережень протягом тривалого часу.

Профілі та трансекти. Профілі та трансекти закладаються з метою проведення різних видів спостережень – екологічних, фенологічних, зоологічних тощо – з тим, щоб ними були охоплені різні геоморфологічні елементи екосистем. Бажано, щоб охарактеризовані вище пробні ділянки розміщувалися на профілях або трансектах, що розширить можливості для порівняльних досліджень, комплексного аналізу динаміки природних комплексів. Профілі та трансекти розмежовують стовпами – на відкритих територіях через 250-500 м, в лісі та гірських умовах – через 100-250 м залежно від рельєфу і типу лісу. Бажано проводити картування в певний місяць за оптимального розвитку.

Отже, Програма моніторингу передбачає вирішення таких завдань:

1) аналіз стану природних та антропогенізованих комплексів і популяцій;

2) вивчення і прогнозування динаміки чисельності тварин, ступеня їх впливу на біогеоценози;

3) розроблення оптимальних рішень із збереженням рекомендацій та охорони як окремих видів, так і популяцій;

4) розроблення методичних рекомендацій зі ймовірного господарського використання окремих компонентів екосистем.

3. Гриби заповідників та національних природних парків України

90-річний ювілей Національної академії наук України вітчизняні мікологи відзначили публікацією першого тому двотомного видання, присвяченого узагальненню багаторічних досліджень грибів та грибоподібних організмів у заповідниках і національних природних парках Лівобережжя. Невпинне посилення антропогенного пресингу на екологічний стан навколишнього середовища, геосфери та біосфери загострює необхідність контролю ситуації, змушує бити на сполох й активно впроваджувати захисні заходи. Зупинити прогрес цивілізації неможливо, але зосередити зусилля на формуванні дбайливого ставлення до природи цілком реально, особливо, коли є всі підстави використати переконливі результати багаторічних моніторингових досліджень, а гриби можна розглядати як модельні організми та індикаторні критерії оцінки стану збереженості різноманіття. Виданий том містить підсумкові результати інвентаризації видового складу, таксономічного й екологічного аналізу мікобіоти п'яти заповідників та шести національних парків України.

Структура книги логічно обґрунтована і чітка, традиційно складається зі вступу та 12-ти розділів, з яких 10 присвячено кожному із заповідників чи національних природних парків, а два, як і годиться, — загальним відомостям про основні засади охоронних заходів в Україні та узагальненим порівняльним характеристикам різноманіття наведеного видового складу грибів і міксоміцетів. У вступі автори торкаються значного кола питань, пов'язаних з розумінням важливості збереження біорізноманіття в умовах порушення збалансованості рекреаційних природних процесів, що спричинює зникнення ряду видів з різних царств і руйнування стану довкілля, необхідного для комфортного існування людини. Проблема збереження біорізноманіття набула глобального значення наприкінці минулого століття, знайшла відображення у світовій Програмі дій на XXI століття і сформульована у відповідній Конвенції (Ріо-деЖанейро, 1992). Одним з напрямків природоохоронних заходів з метою збереження біорізноманіття є система створення заповідників та природних парків, які відображають специфіку певних рослинних зон.

Українські вчені згідно з прийнятою світовою Програмою визначили фактори небезпеки для збереження фіторізноманіття на території нашої країни, врахувавши й наслідки аварії на ЧАЕС. Збереження й моніторингове дослідження стану фіторізноманіття України має особливе значення з огляду на роз ташування її території в чотирьох рослинних зонах (широколистяно-лісовій, лісостеповій, степовій і присередньоморській), проходження межі Центра ль ноєвропейської та Східноєвропейської провінцій, наявність двох значних гірських систем (Карпатської та Кримської), а також зростання ендеміків і реліктів з різних історичних періодів.

Такі національні природні надбання обумовлюють завдання всього суспільства зберегти їх для майбутніх поколінь і захистити від посягань олігархів. Найбільш гарантованим способом охорони біорізноманіття є система природно-заповідних фондів. Прикро визнавати, що заповідна площа України в 2,5 раза менша, ніж середня заповідна площа Європи, але на ній, за даними вітчизняних учених, зосереджено близько 75 % біорізноманіття. Враховуючи цю ситуацію, уряд ухвалив законодавчі акти та «Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки». Проблема охорони й збереження біорізноманіття на території Лівобережжя особливо актуальна через надмірний видобуток там корисних копалин, інтенсивний розвиток промисловості та значний відсоток розораних земель, що загалом спричинює збіднення компонентів біоценозів, зникнення ряду видів різних таксонів, зокрема грибів.

Слід зауважити, що хоча мікологічні дослідження в заповідниках та природних парках Лівобережжя започатковані ще в середині минулого століття і проводились різними поколіннями науковців, повна інвентаризація видового складу здійснювалася лише тоді, коли виконувалася дисертаційна робота. Завданням досліджень, узагальнених у цій книзі, автори вважають вивчення видового і таксономічного різноманіття грибів та грибоподібних організмів 11-ти заповідників і національних природних парків Лівобережжя, що було передбачено п'ятирічною темою.

Відомості про стан вивчення біорізноманіття в Україні, зокрема Ліво береж жя, сконцентровані у вступі, можуть слугувати джерелом інформації не лише для мікологів. У першому розділі — «Система заповідників та національних природних парків України» — розглядається обсяг термінів, пов'язаних із заповідними територіями, що значно допомагає оцінити їх функціональну відмінність, а також режим охорони, важливість відокремлення певних зон та їхню структуру. Дискутується концепція організації заповідників відповідно до певної біогеографічної зони і можливість реалізації її в конкретних умовах. Для кожного з досліджених заповідників і національних природних парків наведено важливі відомості за стислою, але чіткою схемою: час заснування, історія та етапи становлення, загальна площа, належність до певної рослинної зони, екологічна та геоботанічна характеристики, їх розташування позначено на карті України.

Наступні 10 розділів присвячені кожному з досліджених заповідників і національних природних парків. Результати вивчення викладені за майже однаковою схемою: після загальних відомостей наводяться конкретні дані для виявлених видів з відділів Ascomycota, Basidiomycota та мітоспорових грибів, а також відділу Myxomycota. Видовий склад аналізується за критеріями розподілу за порядками та Родиеколого-трофічних зв'язків, поширення в рослинних угрупованнях; вказується частота трапляння, наголошується на рідкісних і нових видах. Найбільша увага приділена аналізу виявлених видів борошнисторосяних, мітоспорових (анаморфних), іржастих та агарикальних грибів. Вони найкраще вивчені і відомості про них увійшли до відповідних монографій, томів «Флори» та окремих публікацій.

Результати досліджень узагальнено для таких заповідників та національних природних парків: Дніпровсько-Орільського природного заповідника, Украї н ського степового природного заповідника (4-х відділень: Хомутовський степ, «Кам'яні Могили», «Михайлівська цілина», «Крейдова флора»), Лу ган сь кого природного заповідника, Біосферного заповідника «Асканія Нова ім. Ф.Е. ФальцФейна», Чорноморського біосферного заповідника, Деснян сько-Старогутського національного природного парку, Ічнянського національного парку, Націо нального природного парку «Святі гори» та Національного природного пар ку «Гомільшанські ліси».

Хоча останній, 12-й, розділ має багатообіцяючу назву — «Порівняльна характеристика різноманітності грибів заповідників та національних природних парків Лівобережної України», він несподівано починається з детального і всебічного аналізу міксоміцетів. Слід зауважити, що саме в цьому підсумковому розділі вживається найбільш виправданий термін — «міксоміцети», на відміну від інших розділів, де переважає застосування терміна «грибоподібні організми» і трапляється термін «слизевики». Інформація про цю групу організмів має неабияке значення для оцінки різноманіття, але доцільніше було б навести її у вступі. Відомості про виявлені види міксоміцетів знаходимо і в окремих розділах, однак вони органічно не пов'язуються з представниками інших видів грибів. Очевидно, для чіткішого визначення різноманіття цієї групи організмів на Лівобережжі доцільніше її відокремити від грибів.

Після уважного ознайомлення з результатами досліджень у кожному заповіднику чи парку слід було очікувати підсумкових узагальнень й оцінки різноманіття. Для базидіальних макроміцетів складено кілька загальних таблиць, які дають уявлення про стан вивченості (розподіл за порядками та екологотрофічними групами), а також розподіл іржастих грибів за родами та живильними рослиУзагальнення різноманітності борошнисто-росяних грибів обмежується таблицею зі значеннями коефіцієнтів Жаккара для видових складів, але без коментарів, необхідних для правильного розшифрування дендриту максимальних зв'язків між видовими складами. Однак уніфіковані відомості обмежені кількома відділами та порядками, а загальна характеристика різноманіття не обговорюється і графічно не представлена. Хотілося би побачити у зведеному вигляді й таблицю із зазначенням видів, специфічних для кожного заповідника чи парку, рідкісних, а також нових. На нашу думку, дослідники захопилися традиційним теоретичним аналізом, забувши, що заповідні території мають відігравати роль не лише бази для наукових досліджень, а й поширювати знання серед населення, що і є гарантією збереження біорізноманіття. Саме тому висновки повинні мати ще й прикладний характер, як, наприклад, коментар про збудників хвороб цінних лісових рослин, їстівні та отруйні базидіоміцети тощо. В багатьох випадках для досліджень варто залучати студентів та учнів шкіл, близько розташованих до заповідників чи парків.

Враховуючи стан збереження біорізноманіття в Україні, видання книги є актуальним і дасть змогу не лише оцінити ситуацію, а й накреслити стратегію подальших досліджень. Хочеться сподіватися, що всі наведені відомості будуть використані, а з часом — значно доповнені результатами досліджень інших таксонів грибів, зокрема ґрунтових.

Використана література:

1. Парчук Г.В. Території природно-заповідного фонду України як елементи пан-європейської екомережі / Науковий вісник, 2004, вип. 14.8 Заповідна справа в Галичині, на Поділлі та Волині с.46-51

2. Киселюк О.І., Тимочко В.Б. Моніторинг фауни на природно-заповідних територіях / Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − Вип. 19.8

3. Дудка І.О., Гелюта В.П., Андріанова Т.В., Гайова В.П., Тихоненко Ю.Я., Придюк М.П., Голубцова Ю.І., Кривомаз Т.І., Джаган В.В., Леонтьєв Д.В., Акулов О.Ю., Сивоконь О.В. Гриби заповідників та національних природних парків України / ISSN 0372-4123. Укр. ботан. журн., 2010, т. 67, № 1 — К.: Арістей, 2009. — Т. 1. — 306 с.





Реферат на тему: Включення територій заповідного фонду України до складу Пан-Європейської екомережі (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.