Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Вечорниці, весілля, традиції Закарпатського села Синевирська Поляна (стаття)

Весілля

Весілля – найвеселіший сімейний обряд, незабутня подія в житті людини. Після знайомства молодят і переконання у серйозності своїх намірів, хлопець і дівчина повідомляють про це своїх батьків. Просять у них дозволу на одруження. Батьки знають з ким можна породичатися. Якщо вони дають згоду на шлюб, молоді не приховують більше своїх зустрічей. Радіють, сповнені замрійним передчуттям скорого весілля.

Наступним етапом весільного обряду є сватанки, на яких є присутніми родичі з боку молодої і молодого. Тут домовляються про весілля.

У день весілля ріжуть барвінок. У городець заходять свашки з молодими та дружбами з хлібом і свяченою водою, якою навхрест обприскують три рази барвінок. Починають словами: "Боже, помагай!” Перші стебла зрізають на хлібові, щоб у молод завжди був достаток, спокій.

Барвінок заносять до хати, де свашки в’ють вінки, у яких вінчаються молодята.

Після цього старша дружка з дружб убирають курагов (прапор), зроблений різнокольорових хустин, на кінці якого прикріплений дзвіночок. Цю курагов старший дружба носить всюди, куди слідує весілля: до церкви, до сільської ради, пам’ятника…

Далі молоді йдуть на розписування в сільську раду, а звідти – на вінчання до церкви. Після цього обряду з музиками і співами повертаються додому, де молодих обсівають пшеницею, щоб були багаті й жили в достатку. Недавно почали обсипати молодят цукерками на солодке і багате життя.

Після цього староста з господарями всіх запрошують до столу, де щедро частують. Весілля триває цілу ніч. Під ранок староста збирає складку. Це відбувається дуже цікаво, в жартівливому тоні, оскільки староста вміє влучно говорити з гостями. Після складки проводиться танець молодої. Тут всі намагаються потанцювати з молодою. Це триває до того часу, поки вона не втомиться. Тоді молодий бере її на руки і під оплески присутніх втікає.

На другий вечір після весілля розбирається курагов. Сюди сходяться куми, дружки, родичі. Вони щиро веселяться, танцюють, жартують.

Вечорниці

Грудень… Місяць довгих ночей. Не встигнеш впоратися по господарству, як темна нічка бере в обійми всенький світ. Що ж робити? Хіба ж можна проспати такий довгий час? І молодь збиралася на вечорниці то в одній, то в іншій хаті, а особливо в хатах, де жили дівчата. Так і зародилися вечорниці.

Дівчата пряли, плели, вишивали. Хлопці – біля них, кожен біля своєї симпатії. Вони теж щось робили (веретена, ложки…). Не обходилося без жартів, співів. Дівчата намагалися переспівати хлопців, а ті в свою чергу давали влучну відповідь. Наприклад:

Дівчата: Та напрялам веретено,

Намотала м пасмо.

Таку м біду полюбила,

Що всім людям страшно.

Хлопці: Ой полянські відданиці,

Ба што вам так смішно.

Не видите біду собі,

Што на хлопців тісно.

Проводилась гра у веретено:

Ой упало веретено

Нікому підняти.

Та ой мого миленького

Не пустила мати.

А найчастіше було кому підняти його. Робилося це умисно: або сама дівчина його випускала, або хлопець, ніби ненароком, вибивав з рук. Той, хто сидів поруч, старався не упустити цю жадану мить. Підхоплював веретено, а дівчина від щирого серця цілувала парубка. Бувало, траплялося, що хлопець нелюбий, то дівчина нізащо не хотіла поцілувати. Тоді хлопець пересідав у гурт інших дівчат.

Скільки там пісень переспівано, а казок, легенд і небилиць переказано. А скільки фіґлів та розважальних забав затямлено на все життя.

Так і робота ладилась, і час збігав швидко. Чуть де-не-де півні перегукуються між собою. Пора додому. Розходилися групами. Кожен хлопець намагався провести додому свою кохану. Це були незабутні хвилини.

На вечорницях молоді люди зближаються, пізнають одне одного, і як наслідок, одружуються.

Радість Різдва

Різдво – свято незвичайне. З нетерпінням його чекають як малі, так і старі. Готуються до нього заздалегідь. Всім хочеться гідно зустріти різдвяні свята. Господині прибирають світлиці, варять, печуть, смажать. Діти теж не сидять без діла. Вони вчаться колядувати, майструють "вефлеєм”. На Святвечір від ранку до першої вечірньої зорі не можна вживати їжу. В цей день бажано не сваритись, щоб гарно прожити наступний рік. Як починає смеркати, господиня накриває стіл, на який ставить 12 пісних страв. У куточку ставлять солом’яного діда.

Коли з’явиться перша зірка, господар запалює свічку, вся сім’я молиться і розпочинає трапезу. По вечері зі столу не прибирають, щоб уночі душі частувалися.

Цього ж вечора чекаємо колядників. І як радісно стає на душі, коли почуєш під хатою: "Рожденство Твоє, Христе Боже наш…” Відчиняємо двері – в хаті веселий колядницький гурт з "віфлиємом” і чарівною зіркою, яка своїм сяйвом і красою нагадує про віфлиємську зорю, яка привела колись до вертепу з народженим Ісусом трьох царів зі Сходу, волхвів і пастухів. Колядники славлять народження Ісуса Христа, Діву Марію, Йосипа, бажають щасливої долі, добробуту і всіляких гараздів для тих, кому співають. Під час коляди в хаті запалюють свічку.

Колядників за щире вітання неодмінно обдаровують. За багаторічною традицією заведено давати певну суму грошей на церкву, а частину самим колядникам.

Після чого колядники дякують і йдуть далі, адже їм треба привітати ще багатьох! Виходять з словами: "З нами Бог”.

Дітвора намагається встигнути всюди. Вони також ходять з звіздою і колядують.

У різдвяні свята дуже багатолюдне, бо з’їжджаються до рідних домівок ті, що проживають далеко від рідного села, їх кличуть веселі колядки, тепло батьківських осель.

Мíшаня

Надзвичайно цікавою залишається традиція мíшаня овець. Адже на території всієї Тереблянської долини Міжгірщини, лише в Синевирській Поляні непорушною збереглась традиція мішаня овець і міри молока.

… На Юря (6 травня) в селі біля церкви, а останнім часом в сільському клубі, без будь-якого оголошення збираються ґазди на збори, на яких визначаються дата і місце проведення мішаня. На цих зборах обирається полониньош літовища (отари). Полониньошом обирають досвідчену, мужню, мудру і чесну людину. Вона в свою чергу підбирає склад вівчарів (один вівчар на сотню дійних овець).

У назначений день у визначеному зборами урочищі, до обіду роблять колиби і зарублюються кошари із струнґами (місце для доїння овець). Одна кошара розрахована на сотню овець. У цей день вівці зганяють до новозрубленої кошари. Ввечері і вранці вівці не дояться, але підпасуються. Перше доїння починається в десятій годині, друге в дванадцятій, а третє о чотирнадцятій. Як правило, всі вівці одного ґазди дояться в одну посудину. Після третього доїння спеціальною комісією починається вимірювання (міра) молока. Тому в деяких селах Міжгірщини називається не мішаня овець, а міра. Якщо вівця дала один літр молока, то це означає, що протягом сезону вона дасть 5 ґелет (50 літрів), а ґелета, в свою чергу, ділиться на 5 кухарів. Після вимірювання молока овець обов’язково мішають. Поблизу повинно бути поле, де вівчарі разом з ґаздами змішують всі кошари овець і обов’язково декілька разів стріляють з рушниці, щоб вівці звикали до пострілів.

У перервах між триразовим доїнням проводяться різні забави: грають музики, ставляться концерти, уточнюються питання, пов’язані з цінами за випас, за молоко, за посуду, за харчування чабанів і т. д.

Після мішаня і пострілів вівці повністю передані вівчарям, які до кінця видачі молока відповідають за них. Бувають такі літа, що молоко вдається видати скоро, до 1 вересня, а буває, що воно видається аж до самих Покрів (14 жовтня).

Джерело: Науково-популярне видання "Дивовижний край легенд”. Відповідальний за випуск: І.С.Дербак, Ю.Ю.Тюх.





Реферат на тему: Вечорниці, весілля, традиції Закарпатського села Синевирська Поляна (стаття)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.