Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Світова фінансова криза та сталий розвиток в Україні (реферат)

Зміст

1. Дослідження релаксації світової фінансової кризи

2. Інструменти забезпечення сталого розвитку

3. Інноваційна модель сталого розвитку України

Використана література

1. Дослідження релаксації світової фінансової кризи

У своїй статті стосовно світової фінансової кризи, що була надрукована у Financial Times, колишній голова ФРС Алан Грінспен стверджує, що дуже багато моделей оцінки ризику та методів економетричного прогнозування, що використовуються у фінансовій системі, виявилися неспроможними не тому що вони були занадто складними, а тому що вони були занадто простими і не враховували весь набір змінних, що лежать в основі того, що рухає світовою економічною дійсністю .

Новим методом нелінійного аналізу даних стали рекурентні діаграми.

Метою даної роботи є застосування методу рекурентного кількісного аналізу для дослідження релаксації світової фінансової кризи, викликаної іпотечною кризою США.

Теорія рекурентного аналізу включає в себе 2 підходи: візуальний рекурентний аналіз (VRA) та кількісний рекурентний аналіз (RQA) .

Спочатку здійснюється реконструкція траєкторії поведінки системи у фазовому просторі. Потім дана траєкторія відображається на двовимірну двійкову матрицю в якій 1 (чорна точка) відповідає повторенню стану при деякому часі i в деякий інший час j, а обидві координатні осі є осями часу. Таке представлення було назване рекурентною діаграмою (recurrence plot, RP).

На основі рекурентних точок, які формують вертикальні та горизонтальні структури, розрізняють топології та текстури діаграми, що дають змогу зробити висновки про характер протікання процесу .

RQA включає в себе міри, що обчислюються на основі розподілу рекурентних точок у матриці : RR (коефіцієнт самоподібності); DET (передбачуваність); L (середній час прогнозування системи); ENTR (ентропія); LAM (ламінарність); TT (час завмирання системні нормального функціонування фондових ринків. Це дає змогу прослідкувати зміну поведінки рекурентних мір при настанні кризових явищ.

Рис. 1. Динаміка фондових індексів DJI, PFTS та RTS

Застосування RQA для дослідження релаксації світової фінансової кризи. Для даного дослідження були взяті котирування DJI, PFTS та RTS у період з 09.05.2004 р. по 09.05.2008 р. (http://www.finance.yahoo.com/). Період аналізу був вибраний таким чином, щоб охопити не тільки світову фінансову кризу, а й відрізок часу


 

Аналіз динаміки фондових індексів (рис. 1) дає змогу зробити наступні висновки:

Розглянемо міри ламінарності для аналізованих індексів (рис. 2).

- корекція DJI вказує на деяке пожвавлення промисловості США, що може свідчити про досить в'ялу рецесію економіки і можливий відносно швидкий вихід із фінансової кризи або відбувається короткостроковий „відкат" на ринку;

- індекс RTS демонструє „бичий" тренд, що свідчить про досить слабку залежність економіки Росії від світової фінансової кризи;

- PFTS навпаки демонструє значне падіння, викликане активними спекуляціями на вітчизняному ринку.

При появі кризових явищ на ринку значення міри одразу знижується. Підвищення ж міри, свідчить про відновлення стабільності .

Поведінка міри ламінарність дає підстави стверджувати що:

- для США пік кризи вже минув і відбувається релаксація фондового ринку;

- для ринків України та Росії ситуація залишається невизначеною, але з огляду на не агресивну (більше психологічну) їх реакцію на кризу, можна говорити ггоо майбутні оптимістичні тенденції на шшках.

time, days

Рис. 2. Динаміка мір індексів DJI, PFTS та RTS


 

2. Інструменти забезпечення сталого розвитку

Соціально-економічне становище сучасної України вимагає від наукової спільноти розроблення нових та удосконалення існуючих інструментів для забезпечення сталого розвитку держави та його стимулювання. На даний момент науковою спільнотою було розроблено чимало інструментів, зокрема, адміністративних, ринкових, еколого- економічних, які використовуються для досягнення цілей держави в цілому або її регіонів в інтересах сталого розвитку. Відсутність динамічного розвитку соціальної та економічної сфери життєдіяльності суспільства обумовлює необхідність поглибленого аналізу соціально-економічних інструментів забезпечення сталого розвитку та актуальність даного дослідження.

Основні аспекти даної проблематики ґрунтуються на наукових працях та розробках таких вітчизняних вчених, як О.Ф. Балацький, Б.В. Буркинський, О.О. Веклич, Б.М. Данилишин, М.І. Долішній, Л.Г. Мельник, Н.В. Пахомова, І.М. Синякевич та ін.

Метою даної роботи є проведення теоретичного аналізу існуючих інструментів забезпечення (стимулювання) сталого розвитку та визначення пріоритетних напрямків удосконалення соціально-економічних інструментів.

Під інструментальним забезпеченням сталого розвитку регіональних економічних систем розуміється взаємозалежна сукупність засобів, за допомогою яких досягаються пріоритетні цілі сталого розвитку: закріплення результатів кожного циклу відтворення, забезпечення ефективного взаємозв'язку між фінансовими ринками та ринками реального сектора території; відтворення системної якості зв'язків елементів регіональної системи та її здатності до подальшого саморозвитку. Проведемо теоретичний аналіз існуючих інструментів забезпечення сталого розвитку.

У роботі до інструментів забезпечення сталого розвитку відносять:

- адміністративні: прямого впливу (нормативно-правове забезпечення, державні та регіональні стратегії розвитку, цільові програми та інші інструменти державної політики, екологічні збори та платежі, стимулювання та підтримка екологічного підприємництва, фінансування природоохоронних заходів та програм та інші);

- ринкові: методи конкуренції, екологічно орієнтовані товари та послуги, екологічний маркетинг, екологічно орієнтований попит та культура споживання, екологічно орієнтоване підприємництво та інші.

В роботі автор стверджує, що основними інструментами управління економіко- екологічною безпекою є:

1. Адміністративні інструменти:

- важелі примусу: екологічна експертиза; нормативи зниження рівня викидів та скидів; адміністративна, цивільно-правова і кримінальна відповідальність при невиконанні вимог нормативів;

- інструменти матеріального стимулювання та підтримки: інструменти, пов'язані з природоохоронною діяльністю держави; пряме і непряме державне стимулювання підприємств; багатофункціональна система з елементами взаємостимулювання і взаємофінансування (перерозподільні системи, порядок передачі дозволу на забруднення);

2. Економічні інструменти:

- допоміжні засоби: стандарти і норми, орієнтири граничних концентрацій і викидів; зонування територій, плата за землекористування; відповідальність при правопорушеннях екологічного характеру, нанесення збитку в результаті забруднення навколишнього середовища;

- асоційовані засоби: адміністративні податки; фондотворчі податки і платежі (на тимчасовій основі); порядок обов'язкового страхування екологічних ризиків);

- важелі економічного стимулювання (цінове регулювання): цінова диференціація; податки на продукти та вироби; заставні системи.

І.М. Синякевич виокремлює правові, економічні, адміністративні та соціально- психологічні інструменти екополітики.

Н.В. Пахомова дещо розширює зміст та сутність інструментів та виділяє адміністративно-контрольні, економічні (ринковоорієнтовані та фінансово-кредитні) інструменти та інструменти морально-етичного впливу та переконання.

Розглянемо більш детально економічні інструменти сталого розвитку.

За Л.Г. Мельником існують три взаємопов'язані та взаємообумовлені групи економічних інструментів:

- ціни ресурсів, тобто кількість благ (зокрема, грошей, товарів, послуг), які повинні сплатити економічний суб'єкт за право користування певним товаром (природним ресурсом/благом, предметом, послугою) або володіння ним;

- економічні вигоди, тобто додатковий дохід (прибуток) або отримання певних переваг, які можуть бути втілені в додатковий дохід (прибуток);

- перерозродільні платежі/виплати, тобто система вилучення частини доходів в одних економічних суб'єктів з метою передачі іншим економічним суб'єктам.

На відміну від економічних інструментів, еколого-економічні інструменти диференціюються за чотирма основними групами:

- адміністративний перерозподіл засобів (головним чином штрафи, субсидії);

- фінансові трансферти (податки, кредити, виплати, платежі, ін.);

- вільні ринкові механізми перерозподілу засобів (торгівля правами на викиди, зелена торгівля та ін.);

- сприяння на ринку (нагородження спеціальними знаками, безкоштовна реклама та ін.).

У роботі автор відносить до фінансово-економічних інструментів: прямі платежі за забруднення понад встановлені ліміти, екоподатки, ринкові механізми, ресурсні платежі тощо. Також в даній роботі визначено інструменти стимулюючого впливу на сталий розвиток регіонів, до яких відносяться: податки та платежі; інновації та технології; інвестиції (державні та прямі іноземні); кредити, позики, гранти; бюджетні інструменти (субсидії, дотації).

Визначенню перспективних фінансових інструментів стимулювання сталого розвитку регіону присвячено роботу. До них належать:

- податкові інструменти стимулювання сталого розвитку (податковий науковий кредит, податковий інвестиційний кредит, податкові преференції для наукоємних та екологоорієнтованих підприємств регіону);

- трансфертні інструменти стимулювання сталого розвитку регіону (пряма дотація місцевим бюджетам на природоохоронні заходи і регіональну політику ресурсоспоживання, пряма дотація регіонам, що змушені притримувати промисловий розвиток);

- інвестиційно-інноваційні інструменти стимулювання сталого розвитку регіону (інноваційне інвестування регіональної науки та технологій, інновації на відновлення первісних якостей використаних ресурсів регіону).

Проведений аналіз дозволив виявити, що в більшості праць недостатньо відображено роль соціальних інструментів в забезпеченні сталого розвитку. Проте, саме даний вид інструментів значно впливає на сталий розвиток адже соціальні інструменти орієнтовані на підвищення екологічної культури і досягнення суспільного консенсусу щодо питань природокористування, та можуть бути представлені інструментами морально-етичного впливу й переконання, до яких відносять освіту і виховання, доступність інформації, суспільний тиск, переговорні процеси й добровільні екологічні погодження та виступають безперечним доповненням до груп адміністративно- контрольних, правових та економічних інструментів.

Перспективними напрямками розвитку соціальних інструментів, на нашу думку, можуть бути соціальна мобілізація та соціальна звітність. Під соціальною мобілізацією розуміють процес, за допомогою якого місцеві спільноти спільно виявляють пріоритетні проблеми, аналізують їх причини та наслідки, визначають свої сильні і слабкі сторони, зовнішні можливості та загрози, проводять оцінку наявних і необхідних ресурсів, приймають рішення щодо їх ефективного використання та місцевого розвитку в цілому. В роботі автор визначає соціальну мобілізацію, як інструмент сталого розвитку.

У роботі дослідники обґрунтовують звітність соціального та екологічного характеру суб'єктів господарювання як один із інструментів сталого розвитку, критикують існуючі підходи до назви даного типу звітності та пропонують вживати поняття «звітність про соціальну та екологічну результативність діяльності суб'єктів господарювання».

Стосовно економічних інструментів, то на думку пріоритетними напрямками розвитку економічних інструментів управління є удосконалення системи екологічних податків і платежів, програмно-цільового методу фінансування, пільгового банківського кредитування, стимулювання екологічного підприємництва. А центральною ланкою економічного механізму природоохоронного управління є платежі за природні ресурси і забруднення навколишнього середовища.

Автор, джерело

Вид інструментів

Групи інструментів

 

Економічні

Ціни ресурсів, економічні вигоди, перерозподільні платежі/виплати

Л.Г. Мельник

Еколого-економічні

Адміністративний перерозподіл засобів, фінансові трансферти, вільні ринкові механізми перерозподілу засобів, сприяння на ринку

 

Адміністративно- контрольні

Екологічне законодавство, екологічний моніторинг, екологічні стандарти і нормативи, екологічна сертифікація та інші.

Н.В. Пахомова

Економічні

(ринковоорієнтовані та фінансово-кредитні)

Природно-ресурсні платежі, платежі за забруднення довкілля, екологічні податки, страхування екологічних ризиків та інші

 

Морально-етичного впливу та переконання

Освіта й виховання, навчання, переговорні процеси та інші

 

Правові

Конституція, закони, постанови та інші

І.М. Синякевич

Економічні

Трактування див. Н.В. Пахомова

Адміністративні

 

 

Соціально-психологічні

 

 

Адміністративні

Прямого впливу, опосередкованого впливу

Ю.М. Мельник

Ринкові

Методи конкуренції, екологічно орієнтовані товари та послуги, екологічний маркетинг, екологічно орієнтований попит та культура споживання, екологічно орієнтоване підприємництво

В.І. Срібний

Адміністративні

Важелі примусу, інструменти матеріального стимулювання та підтримки

Економічні

Допоміжні засоби, асоційовані засоби, важелі економічного стимулювання

 

Фінансово-економічні

Прямі платежі за забруднення понад встановлені ліміти, екоподатки, ринкові механізми, ресурсні платежі

В.Г. Поліщук

Стимулюючого впливу на сталий розвиток

Податки та платежі; інновації та технології; інвестиції (державні та прямі іноземні); кредити, позики, гранти; бюджетні інструменти (субсидії, дотації)

Ю.М. Барський, В.Г. Поліщук

Фінансові

Податкові, трансфертні, інвестиційно- інноваційні

Результатом дослідження є теоретичний аналіз існуючих інструментів забезпечення сталого розвитку, зокрема: адміністративних, правових, ринкових, еколого- економічних, соціально-психологічних та інших. Було встановлено необхідність поглибленого вивчення соціально-економічних інструментів і визначено перспективні та пріоритетні напрямки розвитку соціально-економічних інструментів в контексті сталого розвитку.

3. Інноваційна модель сталого розвитку України

Найактуальнішою проблемою людства на початку XXI століття є вироблення і реалізація нової політики розвитку на планетарному, національному, регіональному та локальному рівнях, збереження біосфери, порятунок планети.

Останнім часом до екологічних, економічних і соціальних проблем додалися нові, пов'язані з розвитком негативних та небезпечних аспектів процесів глобалізації. Адекватним виходом із ситуації, що склалася, може бути перехід на новий шлях розвитку на засадах взаєморозуміння, взаємоповаги, гармонійного співіснування всіх держав і націй світу як між собою, так і з природою.

Перехід до нової якості економічного розвитку потребує виведення України на траєкторію сталого розвитку. Це пов'язано із залученням природного і людського капіталу в інноваційну модель, визначенням соціальних та екологічних стандартів, їх суворим дотриманням.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження проблем переходу до сталого розвитку останнім часом отримали новий імпульс під впливом всеосяжнихнаслідків глобальної фінансово-економічної кризи. Світ зрозумів, що вихід із неї i пошук нових шляхів дальшого розвитку без криз слід шукати в гармонізації економічної, соціальної та екологічної політики, зміні моделей виробництва і споживання, подоланні бідності разом із збереженням навколишнього природного середовища.

Мета роботи - проаналізувати негативні аспекти процесу глобалізації, що спонукають країни світу до пошуку нової політики розвитку; довести, що сьогодні найбільш оптимальною як на планетарному, так і на національному рівні є інноваційна модель сталого розвитку; запропонувати шляхи її впровадження в Україні.

Політика сталого розвитку ґрунтується на трьох нероздільних складових: екологічному добробуті, дружньому до природи виробництві й гармонійному суспільстві. У кожної країни має бути свій шлях до сталого розвитку. Україна, як європейська держава, повинна стати на такий шлях, який базується, по-перше, на усвідомленні сучасної ноосферної ідеї і, по-друге - на врахуванні зовнішніх та внутрішніх загроз національним інтересам держави.

За такого підходу сталий розвиток можна розглядати як стратегічну мету політики розвитку України у її гео- політичному, європейському та національному вимірах, а розробка і реалізація стратегії сталого розвитку має здійснюватися поетапно та послідовно (стабілізація, перехід, досягнення). Головна роль у цьому процесі покладається на державу, яка мусить гарантувати безпеку в політичній, економічній, соціальній, екологічній, науково-технологічній, оборонній та інших сферах національної безпеки.

Політика сталого розвитку повинна базуватися на таких принципах:

визнання життєвих сил людини, родини, етносу, суспільства, нації, держави як найвищої цивілізаційної цінності;

визначення сталості розвитку суспільства як процесу якісних змін;

формування філософських орієнтирів суспільства на основі культурних, духовних та моральних цінностей;

екологічне відродження природних об'єктів, ландшафтів як середовища існування і домінанти життя, скорочення техногенного навантаження на них та консолідація стратегічних цілей розвитку суспільства.

Упровадження принципів сталого розвитку у світі історично збіглося із становленням України як незалежної європейської держави. Протягом минулих років суспільство, держава пройшли важкий шлях політичних і соціально-економічних перетворень. Тривалий час переважав складний процес становлення державних інституцій, формування нових суспільно-політичних відносин, соціально-економічного реформування.

Аналіз динаміки інтегральних показників сталого розвитку свідчить про те, що трансформаційні зміни в економіці та суспільстві в Україні мали як позитивні, так і негативні наслідки. Значне скорочення обсягів ресурсо- витратного виробництва, структурні зміни в економіці сприяли зменшенню техногенного навантаження на навколишнє природне середовище, але мали негативні соціальні й демографічні наслідки, зокрема, призвели до поширення масштабів бідності та депопуляції населення країни. Національній економіці не вдалося радикально змінити екстенсивний тип розвитку і забезпечити раціональне природокористування.

Проблеми, що стримують упровадження засад сталого розвитку, мають складний, системний характер, який охоплює політичні, економічні, освітні, соціальні та міжнародні аспекти.

До факторів стримування необхідно віднести: відсутність законодавчої бази; розробленої і затвердженої національної стратегії переходу України до сталого розвитку; проблеми суб'єктивного характеру.

Нинішній етап розвитку України є етапом краху старих догм і пошуку нових ідей. Тому потрібно розробити та ухвалити законодавчу базу, яка визначить основні засади, стратегію і тактику переходу України до інноваційної моделі сталого розвитку.

Неодмінною умовою інноваційного розвитку є забезпечення засобами державної політики тісного взаємозв'язку між усіма складовими суспільного життя, органічне долучення до неї інноваційних факторів, поєднання ринкових перетворень з активним використанням наукових знань, високих технологій та інформації як головних джерел економічного зростання.

Негативні тенденції, що склалися у виробничій сфері (старіння основних фондів і технологічного оснащення, втрата найкваліфікованішої частини кадрів тощо), можуть призвести в найближчі роки до нової системної кризи вітчизняної економіки. Тому енергійний перехід на інноваційну модель сталого розвитку - об'єктивно єдиний шанс уникнути такої кризи й досягти позитивних для всього суспільства результатів.

Україна в змозі вивести на світовий рівень будь-яку галузь, у якому б відсталому стані вона не перебувала сьогодні. Для цього є необхідні спеціалісти та колективи інноваторів, потрібен лише початковий інвестиційний поштовх. Критерієм пріоритетності має стати не сучасний рівень розвитку галузі, а її здатність до суттєвого збільшення ВВП, створення імпортозамінної та експортної продукції.

Економічне поле для національних інновацій залишається достатньо широким - виробництво продуктів харчування, одягу, взуття; машинобудування для сільського господарства, автомобільного, рейкового, повітряного, морського, річкового та міського електротранспорту; енергетика і енергомашинобудування; гірничошахтне машинобудування; інші галузі реальної економіки, які мають великий попит на інноваційні пропозиції.

Треба докорінно змінити стратегію державних інноваційних програм. Вони мають бути спрямовані не на створення каналів фінансування окремих установ, а насамперед на відвоювання, завоювання та формування нових ринків наукомісткої продукції. Назва програми не повинна збігатися з назвою розділу наук, а чітко визначати: ринок якого виду продукції, коли і якою мірою мусить бути завойований після виконання програми.

Нині стривожене кризою суспільство, думаючи про майбутнє, шукає відповіді на низку питань. Чи є вихід? Чи є модель посткризового розвитку? Що робити? Чи переважають фактори безнадії над факторами оптимізму? Насамперед необхідно наголосити, що вихід є, оскільки криза - це не тільки трагедія, а й поштовх до розвитку.

Модель розвитку для України вже давно визріла - це інноваційна модель сталого розвитку. Основні принципи цієї моделі були сформульовані в Порядку денному на 21 століття, прийнятому на Всесвітній конференції з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992), й підтверджені через 10 років у Йоганнесбурзі.

Не можуть країни і надалі розвиватися на основі економічної моделі, побудованої на попиті та пропозиції. Попит не має меж. Пропозиція потребує все більше і більше ресурсів. Ідеологічно повинна бути запропонована й обґрунтована принципово інша модель розвитку, що базується на іншому фундаменті.

Нині у світі, і в Україні також, акцентують на соціальних та економічних аспектах кризи. Модель сталого розвитку передбачає третій компонент - екологічний. У посткризовий період потрібно повернутися до ідеї «зеленого» відродження, «зеленого» зростання, заснованого на притоці інвестицій у поновлювані джерела енергії, екологічно безпечне виробництво, «зелені» технології. Усе це сприятиме гармонізації стосунків людства з природою, суттєвому поліпшенню екологічної ситуації, переходу до якісно нового економічного розвитку.

Слід визнати, що ми вже впродовж багатьох десятиліть живемо у стані глибокої екологічної кризи, без подолання якої неможливий сталий розвиток, підвищення соціальних стандартів та якості життя. Повітря і вода, які в організмі кожної людини виконують життєво важливі функції, знаходяться у жахливому стані. В Україні 90% природних ландшафтів або знищено, або докорінно змінено. Якщо й надалі будемо розвиватися на основі попиту та пропозиції - не матимемо майбутнього.

Тому мусимо сформувати на посткризовий період інноваційну модель сталого розвитку. В Україні ще існує інноваційний потенціал - це колишні підприємства, наукові школи, інженерні кадри. Попри певні недоліки ми маємо й переваги, i засобами державного регулювання переваги потрібно підсилити, а недоліки - знівелювати.

Відповідно до політики інноваційного розвитку державні програми мають бути сформовані за іншим, ніж дотепер, принципом: потрібно проаналізувати та вибрати ті товари й сегменти ринку, де українські товаровиробники можуть відвоювати та завоювати конкурентні позиції, і по цих напрямах запровадити цільові державні програми та сконцентрувати ресурси. А у тих галузях, де ми не можемо наздогнати лідерів ринку, не варто докладати надмірних зусиль. Але є сфери діяльності, де Україна в змозі зайняти провідні позиції. У нашій країні має сформуватися середня та дрібна буржуазія, яка діятиме на основі інноваційного підприємництва.

Слід прийняти новий Податковий кодекс і стимулювати структурну перебудову економіки. Ми досить велика країна для формування самодостатнього внутрішнього ринку. Можливо, криза зменшить експорт металургії, хімії в тих обсягах, які нас заганяють в енергетичну кабалу, виснажують надра, воду, повітря. Адже прибутки від експорту продукції цих галузей ідуть не на підвищення якості життя народу, а окремим олігархічним групам.

В Україні потрібно здійснити потужний економічний маневр. Ресурсів для цього у нас більш ніж достатньо. Найперший ресурс - це висококваліфіковані кадри. Але щоб їх задіяти в системі управління у країні необхідно проводити сильну кадрову політику, позбавлену політичного забарвлення.

Інвестиційні ресурси слід мобілізувати за рахунок державного бюджету в тій частині, яка спрямовується на капітальні вкладення. Вони не повинні роздаватися «своїм» підприємствам без повернення. Сьогодні 80% підприємств - приватні. Кошти мають проходити через «Банк реконструкції та розвитку», кредитувати розвиток і повертатися з прибутком. Україна також мусить вийти з-під диктату зарубіжних кредиторів, задіяти власний механізм емісійного кредитування під цільові державні інноваційні програми. Згідно з багатолітніми, давно підписаними зобов'язаннями, ми не можемо за рахунок емісії навіть фінансувати дефіцит державного бюджету, а повинні брати для цього зовнішні кредити. У жодній цивілізованій країні світу такої практики немає.

Ще один унікальний шанс для України - ресурси Кіотського протоколу, який ми підписали в 1999 році, а потім ратифікували. Нагадаю, що існують два механізми Кіотського протоколу:

Україна може продати свої надлишкові квоти на викиди парникових газів і на цьому заробляти щорічно мільярди доларів. Адже ми вже ніколи не повернемось до структури економіки 1990 року, коли наша країна посідала 6-е місце у світі за викидами парникових газів в атмосферу.

Україна вправі застосовувати механізм спільного впровадження. Сьогодні скоротити викиди в Європі значно дорожче, ніж в Україні. Тому європейський інвестор може прийти в Україну, модернізувати, наприклад, теплову електростанцію, вкласти свої гроші на грантовій (безповоротній) основі, а доход отримати у вигляді зменшення об'ємів цих викидів. Завдяки такому механізму є можливість залучити мільярдні ресурси для модернізації національної економіки.

На жаль, ми знову втрачаємо свій шанс. За багато років Уряд України спромігся лише продати квоти Японії на суму $300 млн., але ці кошти були використані непрозоро. Подальша торгівля нашою квотою - під питанням. Згідно із Кіотським протоколом, гроші повинні спрямовуватися винятково на модернізацію, енергозбереження, «зелені» технології. Для того щоб запустити механізм спільного впровадження, наші установи, які на це спеціально уповноважені, не створили належної інфраструктури, простих і зрозумілих процедур. А інвестори не звикли працювати за такими правилами та вимогами.

Отже, модель, концепція, доктрина подальшого розвитку України є - це інноваційна модель сталого розвитку. Вона достатньо розроблена на науковому рівні. Потрібно на засадах державно-громадського партнерства сформувати її інституційне забезпечення. Громадянське суспільство повинно знайти в собі силу і налагодити такі стосунки з державою, щоб забезпечити реалізацію інноваційної моделі сталого розвитку України.

Використана література:

1. Піскун О.В., Піскун С.О. Релаксація світової фінансової кризи / Збірник матеріалів ХІ міжнародної науково-практичної конференції 30 травня 2008 року, Моделі забезпечення сталого розвитку світового господарства: економіка, фінанси та право, Київ, 2008, с. 48-50

2. Кривенко Л.В. Соціально-економічні інструменти забезпечення сталого розвитку / Механізм регулювання економіки, 2009, №2, с.34-36

3. Шевчук В. Я. Формування інноваційної моделі сталого розвитку України в посткризовий період / Економічний часопис ХХІ, 1-2, 2010, с.6-8





Реферат на тему: Світова фінансова криза та сталий розвиток в Україні (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.