Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Сучасний стан лісових ресурсів у контексті сталого розвитку (реферат)

Зміст

1. Аналіз сучасного стану лісових ресурсів у контексті сталого розвитку

2. Значення світової концепції сталого розвитку для лісового господарства України

Використана література

1. Аналіз сучасного стану лісових ресурсів у контексті сталого розвитку

З розвитком цивілізації та науково-технічного прогресу, швидким зростанням чисельності населення землі, збільшенням обсягів виробництва та його відходів, актуальною постає проблема у стосунках між суспільством і природою. Шкода, але історія знає чимало трагічних для окремих регіонів наслідків природокористування, які відбулися в минулому або мають місце в наш час і продовжують дивувати нас своїми масштабами.

Так, ще донедавна освоюючи нові землі, нові природні ресурси, людина почувала себе "переможцем" не усвідомлюючи, що це далеко не "перемога" над природою, а навпаки, поразка. Людина ніколи не може перемогти природу, бо вона частинка природи, а тільки повинна жити в злагоді з нею або навпаки, порушуючи її гармонію, створює при цьому відповідний дисбаланс. За кожну таку "перемогу" природа мстить людині. У 70-80 роки XX століття стан окремих регіонів Азії, Африки, Північної Америки, Європи, в т.ч. і України визнано критичним. В Україні загинули сотні малих річок, деградують Чорне і Азовське моря, спотворений забрудненими водосховищами Дніпро, винищено значну частину лісів Карпат, еродовано більшу частину хлібної ниви, руйнівні повені в Карпатах. А такі екологічні катастрофи, як аварія Чорнобильської АЕС, пожежі нафтових скважин у Перській затоці та десятки інших свідчать, що забруднення довкілля господарською діяльністю не має меж. Це явище глобальне, яке нажаль, не припиняється. Непродумані дії людей призвели до того, що природні ресурси багатьох регіонів стали непоправно виснажені.

Конституцією України передбачено декілька статей, присвячених проблемам екології. Зокрема, в роботи 16 зазначено: "Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави". Як свідчить аналіз літературних джерел однією з причин негативних екологічних наслідків є те, що автори значних проектів керувалися тільки економічними міркуваннями і не врахували екологічних.

Постає питання щодо уникнення негативного впливу виробничої діяльності (економічної системи) на природу. Як вважають провідні дослідники в цій галузі науки, що цього можна досягти двома шляхами. Перший полягає у зменшенні обсягів виробництва, а отже у скороченні використання природних ресурсів. Другий шлях полягає у перебудові всієї системи взаємовідносин між людиною, точніше її діяльністю з одного боку і природою - з іншого. Безперечно, що перший шлях є нереальний через ріст чисельності населення і розвиток цивілізації. Суспільство його прийняти не може. Тому залишається другий шлях, що побудований на раціональному, науково-обґрунтованому використанні природних ресурсів, їх охороною і відтворенням. Ідучи цим шляхом суспільство повинно визначити розумні межі використання і забруднення природи.

Звідси випливає висновок, що тільки цілеспрямована і виважена діяльність суспільства з раціонального використання і охорони природних ресурсів може забезпечити гармонійний розвиток як економічної, так і екологічної системи і дотримуватись принципів сталого розвитку, задекларованих на міжнародній конференції в Ріо-де-Жанейро (Ріо-92) з питань розвитку і охорони навколишнього середовища, де ключовим було створення передумов для збалансування потреб людства й можливостей природи, стану навколишнього природного середовища і соціально-економічного розвитку суспільства. Як відомо, що під терміном сталого розвитку - вбачається процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення необхідних потреб всіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей всіх поколінь. У сталому розвитку закладено ідею максимального використання потенційних економічних можливостей і збалансованості суспільного розвитку з можливостями природи за рахунок людських, природних і геополітичних ресурсів, активізації ролі людини в суспільстві.

Однак, проблематичним є питання виникнення суперечностей при неефективній економічній системі в еколого-економічному стані тієї чи іншої країни, породжуючи таким чином дисбаланс самого процесу сталого розвитку. Це, зокрема, надмірна мілітаризація суспільства і, в першу чергу - промисловості, в якій повністю ігноруються природоохоронні вимоги, відсутня цілісність екологічної політики держави, низький рівень екологічної свідомості суспільства. Не менш важливим є економічний і організаційно-технологічний фактор. Перший базується на ефективно-затратному розвитку економіки, другий характеризується відсутністю належної екологічної інфраструктури, технологічною відсталістю очисного обладнання та ін.

Наведене вище, значною мірою характерне і для розвитку економіки нашого суспільства, де протягом довгих років домінувала помилкова стратегія стосовно охорони навколишнього середовища, де капіталовкладення спрямовувались на подолання наслідків забруднення й нераціонального ресурсоспо- живання, а не на усунення їх причин. Внаслідок цього стали наявними негативні екологічні результати, які спричинили втрати біля десяти відсотків валового внутрішнього продукту через зниження продуктивності праці, передчасну втрату природних, людських і матеріальних ресурсів, а ресурсомісткість кінцевого національно продукту в три рази перевищила світові стандарти.

Поняття "сталість", яке використовується як до лісових екосистем, так і інших природних ресурсів, не необхідно розуміти як щось не змінне у масі, просторі і часі. Сталий розвиток це однаковий, рівномірний розвиток як економічної, так і екологічної системи, коли досягнутий економічний результат співставляється з супутнім йому екологічним (позитивним або негативним) результатом.

Поглиблення суперечностей між зростаючими потребами у природних ресурсах і обмеженими їх запасами, погіршення якості середовища проживання людства збільшили інтерес вчених до проблем взаємодії суспільства і природи. Суспільство, яке турбується про умови життя сучасного і наступних поколінь, повинно знаходити вихід із загрози екологічної кризи.

Процес використання природних ресурсів пов'язаний з їх виснаженням. Так, наприклад, щорічно у світі вирубується близько 300 тис. км2 лісу, що дорівнює площі Італії. Від ерозії щорічно пошкоджується 700 млн. га ріллі. Наведені приклади є свідченням того, що назріла доцільність встановити науково обґрунтовані норми лісокористування. Прикладом таких норм є розрахункова лісосіка, яка встановлює розумні межі лісокористування як в Україні, так і в інших державах світу.

Цілком очевидно, що всі галузі матеріального виробництва, які використовують природні ресурси повинні брати участь в їх охороні і відтворенні.

Особливо це стосується природоексплуатуючих галузей і виробництв, до яких належить і лісозаготівельне виробництво, тому всі природоохоронні заходи здійснюються переважно з державного бюджету. В економічній літературі, ще понад 20 років тому, були виконанні дослідження, за допомогою яких можна було вирішувати деякі екологічні проблеми завчасно. Зокрема теоретично було обґрунтовано доцільність включення в структуру затрат різних галузей матеріального виробництва нової роботи і елементу витрат, тобто витрат на охорону природи, або так званих "екологічних витрат", як сукупності витрат і збитків у сфері природокористування на охорону, відтворення і раціональне використання природних ресурсів та умов навколишнього середовища. До екологічних витрат виробничої і невиробничої сфери відносяться: прямі безпосередні витрати на охорону природи, очистку повітряного і водного басейнів, земель та інших компонентів природного життєвого середовища; витрати на своєчасне відтворення якості порушеного деструктивними змінами природного середовища; збитки, пов'язані з незворотними негативними змінами природного середовища у кількості та якості природних ресурсів; збитки (втрати), пов'язані з необхідністю резервування для природних цілей тих об'єктів природи, які могли б експлуатуватися сьогодні; додаткові витрати у зв'язку з освоєнням природних ресурсів у щораз гірших умовах; підвищені витрати на переробку вторинних і низькоякісних природних ресурсів і відходів у товарній продукції з метою економії кондиційної сировини; витрати на розширення відтворення відновних ресурсів, а також на пошуки або створення замінників невідновних природних ресурсів; загальні витрати на фундаментальні і прикладні науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи в галузі природокористування, а також на формальну чи неформальну екологічну освіту і виховання.

Із збільшенням обсягів виробництва зростає забруднення атмосферного повітря, водних ресурсів, земель сільськогосподарського призначення. Населення мимоволі змушене пити не чисту воду, споживати екологічно забруднені продукти харчування. В результаті погіршується здоров'я людей, зменшується продуктивність праці, збільшуються суспільні витрати на лікування.

Значні втрати несе суспільство через лісові пожежі, незадовільний стан лісів планети і неповне використання різних видів природних ресурсів. Так, у 1995 р. лісові підприємства України використовували тільки 53,4 % деревної маси одержаної від доглядових рубань у молодняках, 90,5 % деревини, заготовленої на проріджуваннях, 93,6 деревини, одержуваної від прохідних рубань. На попередження екологічної шкоди, охорону природних об'єктів і ліквідацію нераціонального природокористування суспільство витрачає значні кошти, величина яких щорічно зростає. При цьому існує стійкий внутрішній зв'язок між інтенсивністю освоєння природних ресурсів і сумами асигнувань на їх охорону, відтворення і підтримування оптимальної рівноваги в біосфері.

В зв'язку з тим, що всі економічні закони постійно перебувають у єдності і протиріччі, тенденція росту природоохоронних витрат знаходиться у певному протиріччі з законом росту продуктивності праці, законом економії часу, законом зниження затрат виробництва та ін. Тенденцію зростання природоохоронних витрат неможливо змінити, її неможливо позбутися. Можливо тільки обмежити її вплив в інтересах суспільства шляхом раціонального використання відтворення і охорони природних ресурсів. Тому тенденція зростання екологічних витрат суспільства фактично перетворилася в закон. При розробленні перспективних і поточних планів необхідно врахувати не тільки закони економічного розвитку, але й вимоги субпідрядних їм законів, в тому числі, закону зростання екологічних витрат суспільства. Закон зростання екологічних витрат суспільного виробництва відображає об'єктивні причинно-наслідкові зв'язки між рівнем інтенсивності використання природних ресурсів на тій чи іншій території, а також рівнем забруднення - з одного боку і, необхідністю адекватних компенсаційних витрат на відтворення чи пошук замінників використаних ресурсів і відтворення доброякісних умов, - з іншого боку.

Дія закону зростання екологічних витрат суспільства обумовлена тим, що жодне виробництво не може функціонувати без використання природних ресурсів і без значного чи незначного забруднення довкілля. В процесі розвитку суспільства об'єктивно виникла необхідність пропорційного щораз більшого витрачання коштів на екологічні цілі. Ігнорування дії даного закону призводить до погіршення якості довкілля, виснаження природних ресурсів, а отже нових екологічних видатків і ймовірності зростання економічних збитків і, в кінцевому підсумку, до соціально-економічного зубожіння.

Свідоме використання закону зростання екологічних витрат суспільства дасть змогу підтримувати належний баланс між економічними і екологічними системами і забезпечити довготривалий соціально-економічний розвиток суспільства. Освоєння коштів чи асигнувань на охорону природи є таким самим виробничим процесом, як і діяльність людей у інших сферах матеріального виробництва. Визначаючи природоохоронну діяльність виробничим процесом, логічно вважати працю, що затрачена у цій галузі виробничою працею.

З огляду на зазначене, як і у будь-якій виробничій діяльності виникає необхідність визначення економічної доцільності або ефективності затрат на охорону природи. Іншими словами на порядку денному стоїть проблема визначення екологічного ефекту, який відображає зміни у просторі і часі умов довкілля і природних ресурсів під впливом різних факторів, що можуть мати як позитивний, так і негативний характер - покращання або погіршення життєвих умов людини, збільшення або зменшення кількості (якості) природних ресурсів. Під екологічним ефектом доцільно розуміти такі зміни в довкіллі, які впливають сьогодні або можуть вплинути в майбутньому на економічні результати виробництва. Цей ефект здебільшого є завуальований, тобто прихований. У грошовому виразі його можна відобразити тільки через певний час після завершення виробничого процесу, тобто після вкладення коштів. Суспільству найвигідніше асигнувати кошти на ті заходи, які забезпечують максимальний еколого-економічний ефект і є однаково доцільними як з точки зору економіки, так і охорони природи. При цьому, критерієм ефективності використання природних ресурсів і природоохоронної діяльності повинна бути мінімізація стійкого в часі еколого-економічного ефекту, який одержить національна економіка за довготривалий період. Водночас критерій максимізації стійкого в часі еколого-економічного ефекту, який одержує національна економіка за довготерміновий період орієнтує на безперервність процесу виробництва і поліпшення якості роботи у всіх ланках, оскільки високоякісна продукція водночас із підвищенням економічного ефекту призводить до зростання екологічного ефекту. Отже запропонований критерій має універсальний характер і може бути використаний для оцінки: заходів щодо використання, охорони і відтворення окремих видів природних ресурсів; технології і організації природокористування і охорони природи в широкому розумінні; суспільного виробництва загалом на всіх рівнях управління у всіх галузях економіки.

Як висновок, доцільно зазначити, що одна із найважливіших проблем сталого розвитку - проблема збільшення площі лісів України потребує невідкладного вирішення. Із світового досвіду відомо, що там де лісистість висока, природні ландшафти менш деградовані, в результаті чого створюється більш надійна система збереження сільськогосподарських земель і водних ресурсів. І чим більша територія лісу, тим повніше використовуються продуктивні сили не тільки даного регіону, а й самої природи. Тому, структура лісу повинна удосконалюватись і на цій основі найбільш повно повинні використовуватись природні економічні фактори з метою відтворення лісових ресурсів, їх природозахисних і соціальних функцій. Структура лісу повинна бути такою, при якій створювалися б максимальні можливості для задоволення потреб народного господарства в деревині, недеревній рослинності, екологічних і соціальних функціях лісових насадженнях, при мінімальних затратах на їх використання, відновлення та охорону.

2. Значення світової концепції сталого розвитку для лісового господарства України

ХХ століття ознаменоване значними відкриттями в науці, але водночас воно залишило після себе зруйноване довкілля, як наслідок неадекватної економічної діяльності суспільства до законів природи. Екстенсивні форми господарської діяльності призвели до значного збільшення масштабності залучення природних ресурсів у господарський процес, що загрожує забрудненню всіх природних сфер і накопиченню забруднюючих речовин. Неефективне використання природних ресурсів, застосування недосконалих ресурсозберігаючих технологій, відсутність надійних очисних споруд, а також знешкоджуючих забруднюючі речовини технологій, спричинили критичний стан природних сфер і негайно відобразилися на економічних і соціальних показниках розвитку планети. Стало очевидним, що кожний наступний крок людства загрожує стати поштовхом для необоротного руйнування життя на Землі.

Для вирішення нагальних екологічних та соціально-економічних проблем на Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй була створена "Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку" під керівництвом прем'єр-міністра Норвегії Гро Харлем Брундтланд, результати роботи якої викладені у доповіді 1987 р. під назвою "Наше спільне майбутнє", в якій можна знайти визначення сталого розвитку (sustainable development): "Сталий розвиток - це такий розвиток, який задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби". Таким чином, проблема досягнення сталого соціально-економічного розвитку пов'язується з вирішенням екологічних проблем на всіх рівнях, з обмеженнями, які зумовлені станом технології і організацією суспільства, які накладаються на здатність довкілля задовольняти теперішні і майбутні потреби.

Багаторічна міжнародна співпраця з питань глобальних змін довкілля, демографічного спалаху, голоду і бідності засвідчила потребу консолідації зусиль державних органів, громадських організацій для спільного порятунку від можливих глобальних екологічних і соціально-економічних катаклізмів. Вона спричинилася до проведення в червні 1992 р. Конференції ООН в Ріо- де-Жанейро з питань довкілля і розвитку, яка отримала назву "Саміт планета Земля". На цій конференції було задекларовано принципи сталого екологічно безпечного розвитку та прийнято два історичні документи: "Декларація у справі природного середовища і розвитку" та "Глобальна програма дій - Порядок денний на ХХІ століття" ("Агенда 21").

Головним напрямом виходу із стану екологічної кризи може стати лише забезпечення сталого розвитку, який узагальнює в собі процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження навколишнього при- родного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище й гармонізацію розвитку людини в природі. Ідея сталого розвитку стосується не тільки сучасності: вона адресована водночас як нинішнім, так і майбутнім поколінням. Це ідея рівноправ'я всіх людей кожного покоління, справедливості в просторі й у часі, ефективного використання потенційних можливостей, збалансованості суспільного розвитку і збереження природи.

Поняття "сталий розвиток" включає в себе задоволення потреб розвитку теперішнього часу з врахуванням максимального зменшення (чи ліквідації) загрози можливостям майбутніх поколінь задовольняти свої потреби, що є близьким до існуючого поняття "екологічний простір". За своїм змістом поняття "екологічний простір", введене європейськими дослідниками, означає такий рівень еколого-економічної взаємодії, такий об'єм вилучення і переробки природних ресурсів, які не призводять до необоротних деграда- ційних процесів.

Питання цілей сталого розвитку розглядалися в Доповіді "Комісії Брундтланда" в 1987 р., в матеріалах Конференції в Ріо-де-Жанейро у 1992 р., в працях Б.В. Буркінського, В.Н. Степанова, С.К. Харічкова та інших вчених.

Конференція в Ріо-де-Жанейро визначила 27 основних принципів, відповідно до яких має реалізуватися ідея сталого розвитку. Це потребує реалізації комплексу заходів, спрямованих на ренатуралізацію природи. Йдеться про створення здорового природного життєвого середовища для людини, збереження і примноження біологічного різноманіття на планеті. Тільки на такій основі можна забезпечити необхідні соціально-економічні результати сталого розвитку.

Україна належить до екологічно забруднених регіонів планети. Техногенний тиск на території України в 6-7 разів перевищує рівень розвинутих європейських країн. Це результат минулої ідеології безкоштовності і невичерпності природних ресурсів колишнього Радянського Союзу, відсутності обґрунтованої та виваженої екологічної політики, енерговитратної та ресурсомісткої економіки.

Забруднення довкілля України, її повітряного басейну, водних та земельних ресурсів набуло загрозливих розмірів. Так, в процесі суспільного виробництва щорічно використовують близько 1,5 млрд. т природних ресурсів. У розрахунку на душу населення це становить коло 30 тонн. Такі великі об'єми використання ресурсів пояснюються екстенсивним характером експлуатації природного ресурсного потенціалу. Промислові підприємства і транспорт викидають близько 6 млн. тонн шкідливих речовин чи майже 150 кг в розрахунку на кожного жителя країни. Найбільший обсяг викидів припадає на Донецько-Придніпровський регіон - 79 % від загальної кількості викидів по країні. Найвідчутніше забруднення атмосферного повітря чинять підприємства енергетики - 32 %, металургії - 25 %, вугільної промисловості - 23 %. Щорічно у водні басейни України викидається більш як 14 млрд. м стічних вод, найвищі показники скидів забруднених вод на одного жителя країни мають Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька області, найнижчі - Тернопільська, Хмельницька, Київська області. Погіршується фізичні і хімічні властивості ґрунтів, розширюються площі деградованих земель, забруднених стічними водами, хімічними сполуками і радіонуклідами. Ерозією уражено 18 % території України. Надзвичайно високою залишається розораність земель України - 55,6 %, тим часом, у Німеччині, Франції, Великобританії цей показник не перевищує 32 %. Великої шкоди екології завдають відходи виробництва і побуту. Загальна маса нагромаджених в Україні твердих промислових відходів нині становить понад 25 млрд. т, а зайнята ними площа земель - 160 тис. га. Незважаючи на падіння темпів суспільного виробництва, продовжується процес прогресуючого нагромадження відходів у промисловому та комунально-побутовому секторах економіки. Лише частина цих відходів дістає застосування як вторинні ресурси. Виходячи зі сказаного вище, бачимо, що Україна сьогодні знаходиться у стані затяжної еколого-економічної кризи, яка має тенденцію до поглиблення. Єдиним виходом у ситуації, яка склалася, є поєднання політики економічної стабілізації і зростання з відповідними екологічними заходами, тобто стати на шлях сталого розвитку.

Незважаючи на особливу гостроту для України, узгоджена в Ріо-де- Жанейро глобальна концепція сталого розвитку, на жаль, не набула в Україні достатнього поширення, хоча ще в 1997 році було створено Національну комісію сталого розвитку України при Кабінеті Міністрів України під головуванням першого віце-прем'єрміністра. Загальносвітова програма "Порядок денний на ХХІ ст." не знайшла належного відображення ні в суспільній думці, ні в національних програмах, державній політиці та економічній системі України. Зокрема, продовжується практика роздільного розгляду та не комплексного прийняття економічних, екологічних та соціальних рішень без необхідного їх поєднання в єдину комплексну систему.

Реалізація концепції сталого розвитку залежить від стану економіки та довкілля, ролі природно-ресурсного фактора в розвитку продуктивних сил країни, а також від фінансового, матеріального, технічного забезпечення переходу на засади сталого розвитку. У зв'язку з цим деякого уточнення потребують пріоритети сталого розвитку.

Визначені проектом Концепції сталого розвитку України пріоритети свідчать про необхідність переосмислення самої філософії буття: на першому місці стоїть забезпечення розвитку і соціальних гарантій людини. Це означає, що розвиток має відбуватися заради людини, її потреб, в ім'я інтересів нинішнього та прийдешніх поколінь і створення для них сприятливих соціальних та екологічних умов існування. Друге місце серед пріоритетів у забезпеченні сталого розвитку належить макроекономічним перетворенням, наданню соціальної спрямованості структурі матеріального виробництва і споживання. Третій пріоритет - еколого-економічна політика держави. Ця триєдність зазначених пріоритетів цілком відповідає суті сталого розвитку країни.

Найважливішими передумовами переходу України на модель сталого розвитку на національному та регіональному рівнях є:

• структурна перебудова економіки зі всебічним і неухильним курсом національної економіки на сталий розвиток;

• запровадження принципово нового економічного механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовища;

• радикально екологічно переорієнтована інвестиційна, науково-технологічна, інноваційна політика з чітко визначеними загальнодержавними пріоритетами щодо сталого розвитку економіки і піднесення рівня екологічної безпеки країни;

• розширення масштабів міжнародного співробітництва у сфері ефективного розв'язання ресурсно-екологічних проблем і завдань сталого розвитку;

• стабілізація демографічної ситуації і встановлення в суспільстві соціальної справедливості;

• всебічна охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання, збереження і відтворення природних ресурсів, в тому числі лісових.

Раціональне використання, збереження і стале освоєння всіх видів лісів - це найважливіший чинник економічного і соціального розвитку, охорони навколишнього середовища, а також підтримки всієї системи життєзабезпечення планети. Їм належить важлива роль у підтриманні здорової атмосфери і біологічного різноманіття рослинного і тваринного світу, а також у збереженні ґрунтів і води. Ліси є також важливим джерелом відновлюваної енергії, джерелом промислової деревини та інших продуктів. Ліси мають здатність поновлення, і якщо управляти лісокористуванням згідно з природоохоронними вимогами, вони можуть служити відновлюваним джерелом товарів і послуг, що сприяють розвитку. Таким чином, ліси є невід'ємним елементом процесу сталого розвитку і мають надзвичайно важливе значення для людства.

У зв'язку з техногенним забрудненням навколишнього середовища, розширення сільськогосподарських угідь і пасовищ, хижацької вирубки лісів, інтенсифікацією лісовирощування та іншими факторами антропогенного впливу на ліси, останнім часом як в Україні, так і в світі, спостерігається їх деградація. У ряді країн, в т.ч. Україні зменшуються площі, вкриті лісовою рослинністю, втрачається продуктивність лісів і біологічне різноманіття. Все це зменшує їх здатність забезпечувати умови життя на Землі, задовольняти потреби людей у деревині та інших продуктах.

На міжнародному рівні, починаючи з Конференції Ріо-92, проходять важливі політичні процеси. Збільшується інтерес суспільства і фінансова підтримка заходів щодо збереження навколишнього середовища і екосистем. В Європі у відповідь на сподівання суспільства, була розпочата реалізація ряду ініціатив в області лісового господарства. Конференції на рівні Міністрів з охорони і захисту лісів Європи (Страсбург (1990), Хельсінкі (1994) та Лісабон, (1998)) стали важливими віхами для вироблення механізму захисту і тривалого використання лісів.

Загальна площа земель лісового фонду України станом на 1 січня 1996 року (час проведення останнього державного обліку лісового фонду) становить 10,8 млн. га, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,4 млн. га, що становить 15,6 відсотків від території України. Кабінет Міністрів України затвердив державну програму "Ліси України" на 2002-2015 роки, яка передбачає збільшення площі лісів в Україні до 20-22 % з сьогоднішніх 15,6 %. Ліси на території держави розташовані нерівномірно. Найбільші лісові масиви сконцентровані на півночі країни і в Українських Карпатах. Лісистість природних зон України є дуже різною (змінюється від 5 % до 42 %) і не оптимальною, тобто такою, за якою ліси найбільш позитивно впливають на клімат, ґрунти, ерозійні процеси, а також дають господарству необхідний обсяг деревини. Запас деревини в лісах України становить 1,7 млрд. м3. Середній щорічний приріст в лісах Держкомлісгоспу - 4,0 м на 1 гектар і змінюється від 5,0 м3 в Карпатах до 2,5 м3 - у степовій зоні.

Забезпечення сталого розвитку країни потребує, перш за все, значного розширення площі лісів. Світовий досвід ведення лісового господарства підтверджує, що там, де лісистість висока, природні ландшафти менше деградують, створюється більш надійна система збереження сільськогосподарських земель і водних ресурсів. Резерви для вирішення цієї проблеми ще не вичерпані. Для збільшення площі лісів можуть бути використані неугіддя та низькопродуктивні землі, що неефективно використовуються у сільському господарстві - на площі 4,0-4,5 млн. га. Якщо це завдання не вирішиться, то досягнення сталого розвитку залишиться проблематичним.

Проблема відтворення лісів в Україні є надзвичайно актуальною, оскільки ліси є об'єктом різнобічного господарського користування. Методи створення і вирощування лісових насаджень у різних умовах місцезростання неоднакові. Кожний вид лісогосподарських заходів здійснюється особливим способом з використанням різної техніки, супроводжується неоднаковими витратами лісогосподарського виробництва. Тому необхідна оптимізація технологічних процесів відновлення і вирощування лісових насаджень. Плануючи лісокультурні заходи, необхідно враховувати технічні новинки та досягнення науково-технічного прогресу в галузі лісогосподарського виробництва. Кожен лісівничий захід дає бажаний ефект тільки в тому випадку, коли техніка і технологія його проведення відповідає лісорослинним умовам і біологічним особливостям порід дерев, що передбачені для вирощування. Широке використання в лісовому господарстві технологічних схем створення лісових насаджень сприятиме досягненню найбільш високої ефективності в лісовиро- щуванні. Поряд з тим враховуються заходи з інтенсифікації виробництва, як важливої ланки підвищення продуктивності заново створюваних насаджень. Таким чином, перед лісовим господарством стоїть задача максимального освоєння земельного фонду, виділеного для лісовирощування, підвищення лі- систості території як важливої умови сталого розвитку.

З метою реалізації ідеї сталого розвитку значне місце відводиться системі фінансування лісового господарства, без реформування якої стає складним його подальший розвиток. Ця проблема пов'язана зі специфічними особливостями галузі: лісовирощування і лісокористування не збігаються у часі, немає прямого зв'язку між витратами на виробництво лісопродукції і виручкою від її реалізації. Тому фінансування лісового господарства в основному провадиться з державного бюджету. В умовах ринку важливого значення набувають такі джерела фінансування, охорони і використання лісових ресурсів:

• плата за лісогосподарські заходи (лісорозведення, охорона і захист лісів), що виконуються підприємствами лісового господарства на договірних засадах;

• відрахування частки прибутку підприємств лісопромислового комплексу та інших організацій за право переробки продукції лісозаготівель (круглі матеріали, дрова);

• добровільні внески підприємств, громадських організацій для фінансування лісорозведення і охорони лісів;

• платежі підприємств за понадлімітне і некомплексне використання лісових ресурсів;

• організація страхування лісів від екологічних катастроф, викликаних природними стихійними та іншими факторами.

Є підстави вважати, що в ринкових умовах господарювання суперечності в системі "ліс-природа-економіка" ще більше загострюватимуться. Очікувана економічна самостійність підприємств лісового господарства на тлі зростаючого попиту на круглі лісоматеріали, пиломатеріали, вироби з деревини та дефіциту коштів призведе до збільшення обсягу лісозаготівель, виснаження лісосировинної бази і зменшення площі лісів, яких в Україні і так мало. Завданням лісового господарства є знаходження шляхів усунення невідповідності, що склалася в сфері економіки і екології. За раціонального поєднання лісокористування, лісовідновлення та лісоспоживання вдасться досягти рівноваги між цими протилежними процесами, підвищити значення лісу як еколого-економічного фактора.

Використана література:

1. Дворяшина Н. С. Аналіз сучасного стану лісових ресурсів у контексті сталого розвитку / Науковий вісник, 2005, вип.15.1, с.216-222

2. Федуник У.П. Значення світової концепції сталого розвитку для лісового господарства України / Науковий вісник, 2004, вип.14,5, с.293-299





Реферат на тему: Сучасний стан лісових ресурсів у контексті сталого розвитку (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.