Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Сталий розвиток України в умовах глобалізації (реферат)

Зміст

1. Сталий розвиток глобалізованого суспільства

2. Сталий розвиток України в умовах глобалізації

Використана література

1. Сталий розвиток глобалізованого суспільства

Починаючи із середини XX ст., науково-технічний прогрес став об'єктом численних досліджень — як каталізатор технологічних зрушень та чинник економічного зростання, а пізніше, за умови стрімкого розгортання глобалізаційних процесів та посилення нестабільності світової економіки — як визначальний фактор економічного розвитку.

Упровадження інновацій у виробництво та в соціально-економічну сферу здійснює вирішальний вплив на рівень економічного розвитку. Формується інноваційна модель економічного розвитку, в якій на перше місце, за значенням, виходить людський потенціал та сума накопиченого знання.

Водночас потреба в пом'якшенні суперечностей глобалізованої економіки обумовлює необхідність конструктивної взаємодії суб'єктів світового господарства в межах інтегративної моделі конкурентної поведінки, зокрема, за допомогою запровадження спільних цілей сталого розвитку.

Необоротний характер переходу суспільства до інноваційно-глобалізаційної стадії обумовлює доцільність подальшої розбудови поняття сталого розвитку в глобальному масштабі в контексті „сталого інноваційного розвитку", через додання до економічної, соціальної, екологічної складових, четвертої — інноваційної компоненти. Оновлена концепція сталого інноваційного розвитку має бути закладена в основу інноваційних конкурентних стратегій суб'єктів світового господарства, а також організацій всіх типів.

Теоретичні засади впливу науково-технічного прогресу на показники економічного зростання викладені в роботах Ф. Агій- она, Дж. Гросмана, Е. Денісона, Дж. Міда, П. Роме- ра, Р. Солоу, Е. Хелпмана, Й. Шумпетера.

Особливості інноваційного розвитку в умовах глобалізації знаходяться в центрі досліджень українських та російських фахівців М. Бажала, В. Геєця, Л. Гохберга, О. Динкіна, Л. Ємельяненко, В. Онікієн- ко, Н. Іванової, В. Кушліна, О. Кузика, І. Макаренка, Ю. Макогона, Л. Федулової, Ю. Яковця.

Моделювання процесів сталого розвитку в контексті глобалізації світової економіки здійснює колектив Інституту прикладного системного аналізу НТУУ,,КПГ' та НАН України під керівництвом академіка М. Згуровського за проектом „Глобальне моделювання процесів сталого розвитку в контексті безпеки населення земної кулі".

Метою дослідження є обґрунтування доцільності включення до складових сталого розвитку інноваційної компоненти за допомогою встановлення залежності між значеннями світових індексів інноваційного розвитку, та індексів сталого розвитку для країн світу

Дослідження ґрунтується на матеріалах аналітичних доповідей Міжнародної бізнес — школи INSEAD (Швейцарія), консалтингової агенції Во8Їоп Consulting Group (США), міжнародної дослідницької структури EFD — Global Consulting Network, Європейської Комісії, та виконано із застосуванням статистичного, аналітичного, системного методів.

Глобалізація світової економіки як закономірний і необоротний процес характеризується, з одного боку, конкуренцією, що наростає та має тенденцію до загострення, з іншого боку — міжнародною інтеграцією та кооперацією.

Водночас інновації, ефект яких багаторазово підсилюється інтеграційними процесами, креативними формами взаємодії та співпраці на всіх рівнях господарювання, перетворились на універсальний двигун суспільного розвитку, рушійну силу глобалізації, джерело якісного перетворення сутності та змісту конкуренції. Набуває актуальності дослідження якісно нових характеристик та властивостей конкуренції, які виникають при переході суспільства до глобалізаційно — інноваційної (постіндустріальної) стадії розвитку.

Сформувалось розуміння інноваційної конкуренції, як нової форми (нового типу) конкурентних відносин, що набуває всеосяжного характеру в умовах глобалізації світового господарства. Провідними характеристиками інноваційної конкуренції є:

— інноваційна детермінованість складових конкурентного процесу;

— набуття конкуренцією глобального характеру;

— „інституційно оформлений" характер конкурентної взаємодії;

— змагання як неконфліктна форма конкурентних відносин;

— інтегративна модель конкурентної поведінки;

— наявність у суб'єктів конкурентних відносин спільних цілей.

Саме наявність спільних цілей економічних суб'єктів визначає можливості запровадження інтегративної моделі конкурентної поведінки в умовах інноваційного розвитку економічної системи.

Визнання критичного загострення глобальних проблем людства в останній чверті ХХ ст., поряд із обґрунтуванням нової ролі людського (інтелектуального) капіталу та інноваційних факторів економічного зростання в теоріях ендогенного НТП обумовило:

— перехід від концепції стійкого зростання до більш широкої та збалансованої концепції сталого розвитку на глобальному рівні;

— встановленням спільних цілей сталого розвитку не тільки стосовно національних економік, але й на рівні окремих регіонів і навіть компаній.

У кожного учасника конкурентних відносин відбувається формування „дерева цілей", яке складається з індивідуальних цілей учасників (певний рівень доходу, розширене відтворення, стійке положення в конкурентному середовищі, досягнення встановлених макроеко- номічних показників, структурна перебудова економіки тощо) та спільних цілей забезпечення сталого розвитку на інноваційній основі у довгостроковому періоді, які мають бути досягнуті за допомогою реалізації стратегічних завдань соціально-економічного спрямування.

Концепція сталого розвитку (англ. sustainable development), вперше сформульована в 1983 р. в доповіді „Наше спільне майбутнє" незалежної Світової Комісії з навколишнього середовища та розвитку ООН, що закликала сприяти розв'язанню глобальної екологічної проблеми людства в умовах технологічного прогресу, та лягла в основу рішень 2-ої Всесвітньої конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992). Запроваджене в науковий обіг поняття сталого розвитку проголошує „необхідність задоволення життєвих потреб теперішнього покоління людства без порушення можливостей майбутніх поколінь задовольняти власні потреби". Концепція сталого розвитку поєднує три базові складові: економічну, соціальну та екологічну, та обумовлює гармонізацію взаємовідносин суспільства з природним середовищем.

У документах ООН проголошено встановлення цілей сталого розвитку для суспільства в цілому, окремих країн та регіонів. Згодом завдання сталого розвитку було включене в місії провідних компаній світу. Із 2001 р. сталий розвиток визнано фундаментальною та всеохоплюючою метою Європейського Союзу. У 2006 р. було прийнято оновлену Стратегію сталого розвитку ЄС, в якій підкреслюється, що саме інноваційна компонента, накопичення знань та розвиток технологій може зменшити „ризики та загрози стійкості соціальних зв'язків, навколишнього середовища та економік в глобальному масштабі" та забезпечити світовий баланс між рішенням соціально-економічних проблем та збереженням навколишнього середовища.

Загострення глобальних проблем протягом останніх десятиліть обумовило необхідність адаптації Концепції сталого розвитку, прийнятої ООН у 1992 р., до сучасних глобалізаційних викликів. Таке завдання було втілене в проекті, виконаному колективом вчених Інституту прикладного системного аналізу НТУУ „КПІ" та НАН України під керівництвом академіка М. Згуровського. Запропоновано систему факторів (індексів і індикаторів) та розроблено методику виміру процесів сталого розвитку (МІСР).

Розрахунок індексу сталого розвитку Іс.р, здійснюється через суму індексів для трьох вимірів: економічного (Іек.в), екологічного (Іе.в) та соціального (Іс.в) з відповідними ваговими коефіцієнтами. У свою чергу, кожен з індексів Іек.в, Іе.в та Іс.в обчислюється з використанням прийнятиху міжнародній практиці індексів та індикаторів. Індекс економічного виміру (Іек.в) містить два глобальні індекси: індекс конкурентоспроможності (Ік), що формується з трьох індикаторів: індикатора технологічного розвитку країни, індикатора громадянських інститутів, індикатора макроекономічного середовища та індексу економічної свободи (Іе.с), що формується з таких десяти індикаторів: торгової політики країни, фіскального навантаження з боку уряду, урядової інтервенції в економіку, монетарної політики, потоків капіталів та іноземних інвестицій, банківської та фінансової діяльності, політики формування цін та оплати праці, прав на приватну власність, політики регулювання, неформальної активності ринку.

Звертаємо увагу на те, що в документах ЄС зазначено необхідність урахування фактору глобалізації в концепції сталого розвитку, що отримало втілення у включенні показника „Глобальне партнерство" в набір показників сталого розвитку, прийнятий Європейською комісією 9 лютого 2005 р.

Водночас наявна концепція сталого розвитку не враховує інноваційну компоненту, яка на сучасному етапі визначає вектор еволюції глобалізованого суспільства.

Визначення інноваційних факторів сталого розвитку та обґрунтування концепції „сталого інноваційного розвитку" має стратегічне значення для формування інноваційної моделі економік країн світу.

Дослідження факторів інноваційного розвитку здійснимо за допомогою складових індексів інноваційного розвитку та інноваційного потенціалу країн, запроваджених міжнародними аналітичними центрами переважно в першій декаді поточного століття.

До найбільш відомих та широко прийнятих у світовій теорії та практиці вимірювання та порівняльного аналізу інноваційного розвитку країн індексів належать:

— Глобальний індекс інновацій (Global Innovation Index, GII), який розраховує аналітичний центр Лозаннської школи бізнесу INSEAD, Швейцарія;

— Міжнародний індекс інновацій BCG (Мета-овді Innovation Index BCG, IntII BCG), який розраховують експерти Бостонської консалтингової групи, США;

— Індекс інноваційної спроможності (Innovation Capacity Index, ICI) міжнародної дослідницької структури EFD — Global Consulting Network;

— Інноваційний індекс Європейського інноваційного табло (European Innovation Scoreboard Summary Innovation Index, SII).

Названі індекси різняться своїми складовими, алгоритмом інтеграції та шкалою значень показників.

Глобальний індекс інновацій INSEAD розраховується з 2007 р. експертами Бізнес—школи INSEAD на базі 132 країн. Автор концепції GII професор Сумітра Дутта наголошує на ключовій ролі інноваційного потенціалу та інноваційної' політики країн, в контексті забезпечення їхньої конкурентоспроможності в глобальному середовищі, як провідної рушійної сили сучасних змін, двигуна розвитку та добробуту. Методика розрахунку індексу обумовлює виокремлення двох груп показників:

Індекс умов (факторів) інноваційного розвитку (Innovation Input Index), що складається з п'яти субіндексів: Інститути; Людський потенціал; ІКТ та загальна інфраструктура; Розвинутість ринків; Розви- нутість бізнесу;

Індекс результатів інноваційного розвитку (Innovation Output Index), який містить субіндекси: Результати наукових досліджень; Творчі досягнення та добробут.

Названі субіндекси включають в себе 19 узагальнюючих показників та більш ніж 60 індикаторів, які висвітлюють різні аспекти інноваційного розвитку та отримані з чисельних джерел, у тому числі, з баз даних Світового банку, Світового Економічного Форуму, Міжнародної Спілки Телекомунікацій тощо.

Методика розрахунку названого індексу постійно вдосконалюється. Так, субіндекс Творчі досягнення та добробут (Creative Outputs & Well — Being), під час розрахунку якого беруться до уваги показники якості життя, зокрема ВВП на душу населення, та коефіцієнт Джині, було запроваджено в 2010 р.

Очолюють рейтинг GII INSEAD розвинуті країни (за виключенням Гонконгу, що є спеціальним адміністративним районом КНР), при тому, що частка ВВП кожної у світовому ВВП не перевищує 0,3%: Ісландія (4,86), Швеція (4,85), Гонконг (4,83), Швейцарія (4,82), Данія (4,72), Фінляндія (4,66). У той час як „великі" країни: США, Канада, Японія, Велика Британія посідають в рейтингу відповідно з 11 по 14 позиції.

Міжнародний індекс інновацій BCG для 110 країн розрахований у США за методикою Бостонської консалтингової групи, за участю Національної Асоціації виробників (National Association of Manufacturers) та Інституту промисловості (The Manufacturing Institute). Результати представлені в 2009 р. у доповіді „Інноваційний імператив у промисловості. Як США зможуть відновити конкурентні переваги". Індекс містить шість субіндексів, поділених на дві групи:

1. Умови інноваційного розвитку: Бюджетно-податкова політика; Інші політики (політика освіти, тор- гівельна політика, інфраструктурна політика тощо); Інноваційне середовище (освіта, кваліфікація робочої сили, якість інфраструктури, бізнесове середовище). Названі умови здійснюють вплив на інноваційний розвиток шляхом підтримки або стримування зусиль компаній та галузей економіки.

2. Результати інноваційного розвитку: Результати R&D (інвестиції в R&D, інтелектуальна власність (патенти), публікації, трансфер знань, комерціалізація інновацій); ефективність бізнесу (високотехнологічний експорт, продуктивність праці, ринкова капіталізація компаній); вплив інновацій на суспільство (зайнятість, інвестиції, мобільність бізнесу, економічне зростання).

За даними на 2009 р. рейтинг країн світу за значенням індексу інноваційного розвитку BCG очолюють Сінгапур, Швейцарія, США та Японія. Україна посідає 64 місце серед 110 країн, випереджуючи Єгипет, Молдову, Грузію, однак суттєво поступаючись Росії, Чехії, Польщі та Туреччині.

Індекс інноваційної спроможності, первісна концепція якого була розроблена Майклом Портером та запроваджена в Звіті про Глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього Економічного Форуму в 2002 р., наразі розраховує міжнародна дослідницька структура EFD — Global Consulting Network очолювана професором Аугусто Лопесом Кларосом, на базі 131 країни. Рейтинг країн опублікований в аналітичних звітах The Novation for Development Report. У структурі Індексу інноваційної спроможності виокремлено п'ять базових факторів:

1. Інституційне середовище: ефективність уряду; якість державного управління; структурна політика; макроекономічна стабільність.

2. Людський капітал, професійна підготовка та соціальна інклюзивність.

3. Регуляторна політика, умови та правові засади ведення бізнесу.

4. Дослідження та розробки (R&D): Інноваційна інфраструктура, в т. ч. видатки на R&D та інформаційно- комунікаційні технології, зайняті в сфері R&D, кількість наукових публікацій; Патенти та торговельні марки: кількість отриманих патентів, кількість зареєстрованих торговельних марок, доходи та виплати по роялті та ліцензіям.

5. Сприйнятливість та використання інформаційно-комунікаційних технологій.

Названі базові фактори інноваційної спроможності містять субіндекси та відповідні показники.

Інноваційний індекс Європейського інноваційного табло є проектом Європейської Комісії PRO INNO EUROPE, який здійснює аналіз та бенчмаркинг результатів реалізації національних та регіональних інноваційних політик 27 країн Європейського Союзу, США, Японії та країн БРІК. Індекс містить три групи індикаторів:

1. Ресурсні можливості: людські ресурси; фінансові та інфраструктурні можливості (державні витрати на R&D, венчурний капітал, приватні кредити, доступ фірм до широкополосного інтернету).

2. Інноваційна активність фірм: інвестиції (витрати на R&D, витрати на ІТ, витрати на інновації без урахування R&D); міжфірмові зв'язки та підприємництво (внутрішні інновації малих та середніх підприємств — SME, інноваційні SME, що взаємодіють з іншими підприємствами, спільні державно-приватні інноваційні та наукові проекти); інноваційна результативність (кількість патентів; кількість національних торговельних марок, баланс торгівлі технологіями.

3. Результати: інноватори (SME, які запроваджують продуктові або процесні, маркетингові або організаційні інновації, ресурсний ефект інноваційної діяльності — частка інноваційних фірм, де інновації призвели до значного скорочення витрат на заробітну плату, споживання матеріалів та енергії); економічний ефект: зайнятість на середньо- та високотехнологіч- них підприємствах, зайнятість на науково містких підприємствах, експорт на середньо- та високотехно- логічних підприємствах, експорт на науково містких підприємствах, продажі товарів, нових для ринку, продажі товарів, нових для підприємства.

У табл. 1 наведено перелік країн, які посідають 15 перших місць у світових рейтингах інноваційного розвитку.

Склад груп країн, які очолюють рейтинги інноваційного розвитку за різними індексами, є близьким — 12 країн з 15 присутні в усіх чотирьох групах. Такий результат дозволяє розглядати узагальненим чином рівень інноваційного розвитку країн світу за будь- яким індексом із зазначених вище.

Перспективним підходом до методологічного обґрунтування концепції сталого інноваційного розвитку є виявлення зв'язку показників інноваційного розвитку та індексів сталого розвитку країн світу.

За результатами розрахунків Індексу сталого розвитку за методикою Інституту прикладного системного аналізу НТУУ „КПІ" та НАН України 95 країн поділено на п'ять груп, в залежності від величини індексу. У табл. 2 наведений рейтинг країн світу, з розподілом на відповідні групи, за показниками індексу сталого розвитку та міжнародного індексу інновацій BCG.

Країни, яким властиві „дуже високі" показники сталого розвитку — Фінляндія, Швейцарія, США, Японія, також демонструють високе значення міжнародного індексу інновацій BCG. У свою чергу, країни із „середніми" показниками сталого розвитку: Болгарія, Росія, Туреччина та Україна, займають місце в середині рейтингу за індексом інновацій.

Автором сформульовано гіпотезу про наявність прямої залежності та щільного зв'язку між показниками інноваційного розвитку та сталого розвитку країн в умовах глобалізації.

Гіпотезу підтверджено даними, отриманими за результатами проведеного дослідження (рис. 1).

За результатами розрахунку кореляційної залежності між індексами сталого розвитку та Міжнародного індексу інноваційного розвитку ВСG було одержано коефіцієнт кореляції R = + 0,873, що означає наявність сильного зв'язку між показниками інноваційного розвитку та сталого розвитку

Рівняння регресії між показниками інноваційного розвитку та сталого розвитку має вигляд:

Y = 0,088Х + 0,697, де

Y — міжнародний індекс інновацій BCG;

Х — індекс сталого розвитку.

Згідно з цим рівнянням, R2 складає 0,762 і це означає, що 76,2% змін змінної Y визначається лінійною залежністю від змінної Х. Таким чином, чим вищий рівень інноваційного розвитку, тим більшим є показник сталого розвитку країни. Розрахований лінійний коефіцієнт кореляції (R= + 0,873) свідчить про наявність прямого й тісного зв'язку між досліджуваними параметрами.

Таблиця 1

Країни, що посідають перші 15 позицій у світових рейтингах інноваційного розвитку

Глобальний індекс інновацій INSEAD 2009-2010

Значення індексу

Міжнародний індекс інновацій BCG, 2009

Значення індексу

Індекс інноваційної спроможності EFD - GCN 2009-2010

Значення індексу

Ісландія

4,86

Сінгапур

2,45

Швеція

82,20

Швеція

4,85

Південна Корея

2,26

Фінляндія

77,80

Гонконг

4,83

Швейцарія

2,23

США

77,50

Швейцарія

4,82

Ісландія

2,17

Швейцарія

77,00

Данія

4,72

Ірландія

1,88

Нідерланди

76,60

Фінляндія

4,66

Гонконг

1,88

Сінгапур

76,50

Сінгапур

4,65

Фінляндія

1,87

Канада

74,80

Нідерланди

4,62

США

1,80

ОК *

74,60

Нова Зеландія

4,60

Японія

1,79

Норвегія

73,50

Норвегія

4,59

Швеція

1,64

Нова Зеландія

73,40

США

4,57

Данія

1,60

Люксембург

73,30

Канада

4,55

Нідерланди

1,55

Данія

73,30

Японія

4,50

Люксембург

1,54

Тайвань

н/д*

Велика Британія

4,42

Канада

1,42

Ісландія

72,60

Люксембург

4,38

Велика Британія

1,42

Японія

72,10

Рис. 1. Діаграма розсіювання кореляційної залежності між показниками інноваційного розвитку та сталого розвитку

Результати дослідження свідчать про значний вплив інноваційного розвитку країн світу на забезпечення відповідності вимогам сталого розвитку.

Проведене дослідження дозволило виявити сильний кореляційний зв'язок між показниками інноваційного розвитку та значеннями індексу сталого розвитку для країн світу.

Отриманий результат свідчить про необхідність більш глибокого вивчення окремих факторів інноваційного розвитку в контексті завдань сталого розвитку, та про доцільність включення інноваційних показників до розрахунку індексу сталого розвитку. Глибоке обґрунтування концепції сталого інноваційного розвитку з подальшим визнанням останнього як визначального імперативу динаміки глоба- лізованого суспільства є нагальним завданням сучасної світової науки.

2. Сталий розвиток України в умовах глобалізації

Методологічне сприйняття концепції сталого розвитку наприкінці ХХ - початку ХХІ-го століття стало наріжним камінням нової економічної думки, коли з'являються твердження щодо віртуальної економіки, економіки розвитку, антикризової економіки, відкритої (закритої) економіки, регульованої/лібералізованої економіки тощо. Головне у цих підходах - точка відліку сучасного соціологічного пізнання реальності чи конструювання цієї реальності у свідомості чи підсвідомості певних суспільних еліт. Коли йдеться про поступальний розвиток людства чи його окремої частини, завжди маємо на увазі деяке припущення щодо визначення поступу. Отже, що є поступ для держави, що має понад півтора десятиліття державотворення, нескінченність економічних трансформацій і структурних перетворень і "стабільність у нестабільності", до якої звикло населення, головні та другорядні економічні актори? Відповідь на це, нібито риторичне запитання, лежить у площині сучасної глобалістики. Отже, надалі розглянемо саме "глобалістичну" рефлексію щодо сталого розвитку. Рефлексія, на загал (від латини - "обертання"), термін, що визначає філософське відбиття, дослідження акту пізнання реальності. Стосовно дослідження сталого розвитку, зазначимо, що класичним вважається погляд на сталий розвиток як такий, що забезпечує необхідний рівень стабільності та гармонійності людської діяльності і характеризується певним колом взаємопов'язаних сторін та аспектів.

Поглянемо на розвиток з методологічних позицій. Тут нам постане до уваги певне припущення щодо заданості середовища, передусім соціокуль- турного, у якому ми розглядаємо розвиток. Так, за образним твердження відомого філософа та методолога Г.П. Щедровицького щодо культури, яка задається як результат спеціальної рефлективної роботи, коли людина ставить перед собою питання щодо того, якою виступає певна соціокультурна ситуація, у який вона живе, як вона сформована, чому вона стала такою, як нині. Другий крок, після ретроспективного сприйняття реальності, визначення, ве- рбалізація і систематизація нинішньої ситуації, і третій крок - прогнозування, передбачення майбутнього. Тільки при роботі з потужними ідеальними елементами, що стосуються господарювання, соціального та культурного аспектів життєдіяльності, існує соціокультурне середовище, у рамках якого доцільно визначати сталість розвитку, як соціо-еколого-економічний поступ. Цей поступ доцільно визначати саме через рефлексію змін у свідомості суспільства, що переходить від узагальнення проблем буття індивідуума до буття суспільства, і, знов, через визначення суспільного поступу до проблем індивіда. Майже півстоліття тому Г.П. Щедровицький зазначав, що "напрям змін самої людини, що ліквідує розрив між нею та суспільством, може бути визначеним через безпосереднє емпіричне вивчення цього розриву". Тому ми пропонуємо розглянути такий розрив саме у рефлексіях глобалізації до усвідомлення моделей сталого розвитку, через призму новітніх наукових течій та постіндустріального сприйняття економічної реальності.

Перша проблема сприйняття - проблема мотивацій до посилення економічної ефективності сукупних трудовитрат, що формуються під швидкоплинними змінами технологічного, політичного та культурного змісту. Обмеженість традиційних мотивацій розглядається з 90-х років минулого століття. Так, відомий британський науковець, економіст та соціолог проф. Чарльз Хенді досліджував обмеженість традиційно економічних мотивацій та появу мотивацій, безпосередньо не пов'язаних з економічними категоріями. Отже, за Ч. Хенді, нинішні, "модернові", "не-економічні" мотивації формують сучасні ринки. "Теоретично ринкові механізми чи добрий менеджмент з часом виправлятиме власні вади за умов, що світ піде однією дорогою та буде переслідувати одну ціль - підвищення рентабельності. Однак тоді у споживача не залишиться вибору, а відтак, і права голосу. Однак це лише трішечки нервує суспільство, де комп'ютерні програми та телефони є дешевшими і зручнішими за людей". У кінцевому розрахунку примарна ефективність - престижність - стане поштовхом до формування нової ринкової ефективності, яка, по суті, не має нічого спільного з ефективністю господарською, спрямованою на зростання суспільного добробуту. Додамо, що доцільно говорити і про добробут "навколишнього світу": добробут ближчих і віддалених сусідів формує і безпеку і благополуччя тих суспільств, які переважно переймаються в економічній площині товарами та послугами, що спираються на моду та престиж.

Дуже цікаву думку висловлює американський економіст, професор Массачусетського технологічного інституту Лестер Туроу. Він у широко відомій монографії "Майбутнє капіталізму" (1996) відзначає роль грабіжництва у формуванні економічної моделі розвитку суспільства "Суспільства не можуть нормально функціонувати, поки більшість членів не почне поводити себе відповідним чином.. капіталізм не має доказів щодо того, досягне він чи ні найвищої мети - максимального зростання виробництва за найвищих доходів населення. Він лише претендує на те, щоби створити систему, яка максимально задовольняє потреби індивідуальних людських вимог до комфортної життєдіяльності. Але цей суспільний лад не виробив теорії щодо з'ясування, як саме ці потреби формувались у минулому, як вони формуються сьогодні і як їх можна формувати у майбутньому. Він задовольняє викручені, саморуйнівні потреби не менш успішно, як і потреби альтруїстичні та гуманітарні"3. Висновок з цієї тези Л. Туроу може бути таким: суспільство не має шансів здійснити якісний стрибок, поступ соціально-економічного зростання, доки не подолає системну, загальносуспільну форму грабіжництва - корупції, і це подолання для України має здійснюватись на рівні ментальних вподобань, руйнації традицій "віддячення" за певну послугу чи пораду. Суспільство, де критична кількість представників політичної та економічної еліти розглядає владу винятково як спосіб вирішення особистісних матеріальних чи амбіційних проблем, приречено на стагнацію. По суті, просування України у соціально-економічному зростанні, низька ефективність реформ, те, що за 17 років незалежності ми все ще не досягли економічного рівня радянської доби за обсягами ВВП - все це ознака не сформованості державницької еліти. Отже, сучасна правова держава, громадянське суспільство, рівність перед законом – є основою політико-правого забезпечення сталого розвитку. Політико-правове забезпечення сталого розвитку - це лише підґрунтя для розкриття декількох аспектів суспільного поступу, що синергетично уможливлюють сталість.

Так, економічний аспект передбачає функціонування змішаної економіки, наявність різноманітних ринків товарів та послуг, капіталів, цінних паперів, нерухомості і землі, технологій і робочої сили. Екологічний аспект сталого розвитку включає забезпечення коеволюції суспільства і природи, створення реальних можливостей не лише для нинішнього, а й для майбутніх поколінь задовольняти свої основні життєві потреби, забезпечення екологічної безпеки економічного розвитку, удосконалення правових, економічних та адміністративних методів охорони довкілля, формування умов для збереження видового різноманіття біосфери. Соціальний аспект охоплює боротьбу з бідністю, голодом і злиднями, створення загальнодержавної системи освіти для усіх категорій громадян, підтримку дітей та людей похилого віку. Інформаційний аспект спрямований на масове застосування електронних засобів зв'язку та обміну інформацією, пріоритет інформаційних ресурсів над речовинно-енергетичними. Міжнародний аспект декларує принципи міжнародного права в сфері міждержавних відносин та вирішення будь-яких суперечностей мирними політичними засобами, розвиток всебічного співробітництва між країнами та народами, надання фінансової та іншої допомоги країнам, що розвиваються, відповідно до міжнародних документів і програм.

Чи можна, виходячи з цих позицій, вважати, що сучасний світ істотно просунувся за останнє десятиріччя у напрямку стабільності та гармонійності людської діяльності? Якщо "ні", то чому саме? І якого змісту набуває сталий розвиток в контексті глобальних економічних і геополітичних перетворень та як ці процеси можуть вплинути на соціально-економічний розвиток України? Адже жодна держава зараз не може дистанціюватися від глобальних трансформацій і самостійно вирішувати економічні, екологічні та інші свої проблеми.

Насамперед зазначимо, що глобальна економіка після холодної війни, розпаду Радянського Союзу та формування новітніх геополітичних реалій - охоплення євроспільнотою та НАТО не тільки колишнього "соціалістичного табору", але й держав колишнього СРСР, увійшла у принципово нову стадію розвитку - стадію наддержавної економічної системи, у якій провідні функції відіграють транснаціональні корпорації. Більш того, перше десятиліття ХХІ ст. демонструє нам злиття ТНК з державними монополіями і державними економічними велетнями - наукомісткого, військово-оборонного чи транспортного характеру. У геополітичному сенсі глобальна економіка є продуктом західної цивілізації, західної моделі господарювання і, по суті, виявляє чи ретранслює в макроекономічній площині сприйняття очікування країн "золотого мільярду", має тенденції до геоекономічної автономії, самодостатності й поширення політичного, військового, фінансового впливу з метою убезпечення власного добробуту від зовнішніх небезпек.

З іншого боку, глобалізація як соціально-економічне явище, не є у справжньому сенсі глобальною, бо рівень взаємозалежності найбільш розвинутих країн світу є за останні сто років майже сталим (навіть фінансові ринки у 1900 р. були такі ж інтегровані у відповідну конфігурацію світової економіки, як і у сто років потому), а конфігурація глобальної економічної системи не збігається з адміністративними кордонами країн "золотого мільярду" Ми далі свідомо не будемо розвивати позиції прихильників ендогенного вивчення глобальної економіки, бо для України це не носить визначального характеру, однак маємо за доцільне зазначити, що формування глобальної економічної системи підпорядковано досить складним закономірностям та має внутрішню неоднорідність. Надалі будемо акцентувати увагу на більш загальних ознаках глобалізації, що безпосередньо впливають на розвиток нашої держави.

Наприкінці минулого століття світ зустрівся із глобалізацією валют, з феноменом віртуальності, тобто відсутності дієвого валютою матеріального підґрунтя всесвітніх валют, передусім американського долара. Йдеться про спекулятивний характер фінансових нагромаджень, і цей механізм спекуляції було розвинуто у глобальному вимірі. Це явище досить цікаве, але воно жодним чином поки не виявило себе у сучасних соціально-економічних дослідженнях. Головна особливість цього механізму полягає в нагромадженні цінностей, які не є суто матеріальними, а, навпроти, більш за все відповідають терміну "віртуальний", тобто такий, що є досить умовним, але "видимим". Капітали, що сформовані на матеріальних цінностях (наприклад, природних ресурсах), інтенсивно зростають за рахунок банківських операцій, спекулятивного чи політичного інвестування, потім багато разів обертаються, помножуючись і перетворюючись в могутній фінансовий механізм.

Долар США не є валютою у традиційному розумінні цього терміна, а є певним світовим розрахунковим еквівалентом, отриманим внаслідок лібералізації валютної політики США. Долар став головною ознакою глобальної економіки, обслуговуючи переміщення світових потоків капіталу. Дохідність за цінними паперами має власний закон існування й зростання, та все ж протягом останніх десятиліть сформувався надекономічний важіль впливу, точніше - механізм нагромадження вартостей, які умовно приховані за ринковими закономірностями. Йдеться про неявну експлуатацію місця. Тобто, прибуток від вкладеного долара є нерівний завдяки специфічним функціям місця, що включають вартість робочої сили, спроможність використання новітніх технологій, природно-кліматичні та ресурсні умови, внутрішню і зовнішню політичну стабільність тощо. До речі, сьогодні світова фінансова криза, яку вже з істотним напруженням долає Федеральна резервна система США, привернула увагу широкої громадськості до стійкості долара, і вибору більш стабільної та перспективної світової валюти. Єдиним очевидним замінником долара вбачається євро. Але чи є євро достатньо могутньою валютою, чи може Євросоюз та країни зони євро демонструвати приклад усталеного динамічного зростання економік і претендувати на світовий центр соціально-економічного і політичного впливу? На нашу думку - ні. По-перше, Євросоюз обтяже- ний соціальними зобов'язаннями перед власними громадянами, по-друге, Єв- росоюз відчуває гостру потребу у трудових ресурсах та останні десятиліття страждає від демографічних криз. По-третє, політична доцільність розширення та функціонування Євросоюзу переважає над економічною, тобто певні політичні амбіції та зобов'язання (як-то, участь у військових конфліктах як на теренах Європи, так і за її межами, донорська підтримка політично близьких проектів) не дають змогу Євросоюзу інтенсивно нарощувати економічну могутність та демонструвати високі темпи економічного зростання. Однак з 8090-х років минулого століття Китай демонструє найяскравіше економічне зростання та посилює регіональний політичний вплив. За даними Державного статистичного управління КНР, зростання економіки Китаю у 2007 р. став найбільшим за останні 14 років - 11,4 %. Обсяг ВВП перевищив 3,4 млрд. дол США (24,6 трлн. юаней). Головними факторами стали значне зростання експорту та інвестицій. Зростання продовжувалось та набирало оберти попри зусилля влади Китаю у сфері фінансового (монетарного) регулювання, спрямовані на недопущення перегріву економіки. Юань є найбільш недооціненою світовою валютою, яка менш за інші прив'язана до коливань долара. Агресивна та вельми ефективна експансія на світових ринках дає змогу Китаю сьогодні впливати на товарообіг більшості розвинених країн. Для успішного продовження економічних реформ та зростання Китай має більше об'єктивних передумов, ніж будь-яка держава.

Другий бік віртуалізації світової валюти пов'язаний з політичним зростанням її впливу на економіки більшості світових держав.

Віртуальність долара США як світової валюти досягається специфічними формами її підтримки: умовними кредитами та інвестиціями й сформованими таким чином умовними борговими зобов'язаннями. Так, кредити, що надаються найбільшим світовим боржниками і країнам з трансформаційною економікою, досить часто не мають нічого спільного з традиційними ринковими важелями економічного розвитку, а переслідують або політичні цілі, або мають убезпечити регіональну стабільність. Деякі країни (як, наприклад, Гондурас) мають зовнішні боргові зобов'язання, які у декілька разів перевищують власний ВВП й у десятки разів перевищують національний дохід. Доходи, що формуються за рахунок світових спекулятивних операцій на фондових біржах, які потім надаються у вигляді безоплатних чи безнадійних кредитів, можуть розглядатися винятково як форма впливу на внутрішню і зовнішню політику країн-реципієнтів.

Ці тенденції нібито створюють образ нового "державного" утворення - світової розвинутої заможної спільноти, але разом з ним й іншого, доволі агресивного світового жебрацтва. Нечітко визначаються критерії, за якими та чи інша держава має шанси приєднатися до привілейованої спільноти чи бути покараною нею за якісь провини. Хоча головний критерій - вигода співпраці, вигода економічних й політичних стосунків - завжди присутня.

І в той же час і далеко до сумнозвісних подій 2001 р. у світового лідера були власні економічні проблеми, пов'язані з об'єктивною неспроможністю до подальшого розвитку темпами минулих років. Останнім часом у США існував певний надлишок високотехнологічних товарів та послуг. З іншого боку, глобальна економіка повинна відчути істотний імпульс до подальшого розвитку для появи якісно нових продуктів високих технологій - від більш досконалого зв'язку до засобів національної безпеки. Проте задля цього глобальна економіка повинна "каналізувати" технологічний ресурс та його нинішній продукт, підтвердити його недосконалість, а потім вже вмотивовано акумулювати кошти та ресурси на створення принципово нових (більш могутніх, більш ефективних) засобів досягнення розвиткових цілей. І пріоритет військово-промислового комплексу (ВПК) тут вже не політична самоціль, а найбільш простий шлях до реалізації цієї стратегії.

ВПК сприяє, згуртовує та цілеспрямовано організовує наукові дослідження з різних напрямів природничого та технічного знання. У 70-ті роки минулого століття був відомий жартівний афоризм "Якщо Вам добре платять за наукові дослідження, то ви або працюєте на ВПК, або ви просто не знаєте, що ви таки працюєте на ВПК" - однак саме державне замовлення на наукові розвідки, як теоретичного, так і експериментального ґатунку забезпечували (і нині забезпечують) фінансове та організаційне підґрунтя великої частини наукових досягнень. Глобалізований світ об'єднує дослідження навколо не стільки держав, скільки проблем, але це об'єднання має дедалі більшою мірою комерційне спрямування (і не так важливо, де у кінцевому рахунку проявиться цей комерційний інтерес - головне, що він існує і впливає на формування престижних замовлень на наукові дослідження).

Не останнє значення в механізмі реалізації сучасних світових процесів має і психологічних фактор. Тут важливо відзначити, що існував він і раніше, але не завжди в такій вираженій формі визначав процеси прийняття рішень, оскільки єдиний інформаційний простір формує громадську думку та одночасно - залежить від неї, а за умов комунікаційного єднання - стає самостійною силою впливу на політику, на формування стратегій і тактик розвитку, від глобальних, політичних та військових, до суто локальних, економічних. Поряд з тим, інформаційний простір ще є формою для нових видів протистоянь, завдяки потенційним можливостям до створення масових жахів, іс- терій, віртуальних небезпек.

Україна протягом 90-х сформувала не відкриту ринкову економіку, а, на думку Г.Д. Чижикова, відкриту планову економіку. Тому українські підприємства не відчували державної підтримки у конкурентному середовищі зовнішніх ринків підприємства. Додав проблем і економічний романтизм, адже, якщо виходити суто з класичних ринкових міркувань, то Україна мала б розвивати винятково чорну металургію та хімічну промисловість. Україна не використала досвід Китаю з побудови закритої ринкової економіки.

Україні не варто претендувати на перші ролі в глобальних світових процесах, але за умов посилення динаміки геоекономічних й геополітичних перетворень досягнення безпечного та сталого розвитку є визначальною стратегією держави. Сталість розвитку забезпечуватиметься подоланням внутрішніх небезпек, зниженням потенційних соціально-економічних ризиків. Так, проблемою для України можуть стати нагромадження американської валюти у широких верств населення. У разі будь-яких впливів на стабільність долара постраждалими будуть, без перебільшення, мільйони українських громадян. І не варто агітувати змінювати "старий" долар на нову "євро" - справа не в назві і не портреті на купюрах.

Нині шляхи усталеності національної валюти мають стати на часі. Серед світових валют, які не є тісно пов'язаними з доларом, виокремлюється китайський юань. Однак це поки що валюта регіональна. Однак її міцність, що не спирається на стерилізацію нафтогазових надприбутків (що сьогодні притаманно Росії). Для України вихід може бути у накопиченні в структурі національної валюти таких вартостей, які не підлягають потенційному впливу віртуальних грошей. Тобто треба шукати новий вартісний еквівалент гривні, який має бути відносно самодостатнім й максимально відстороненим від глобальних форм капіталів. Таким еквівалентом можуть стати природні ресурси України та інтелектуальний капітал, який буде затребуваним суспільством й владою і уможливить створення сталих вартостей на основі природо-ресур- сного потенціалу. Однак не вирішеною залишається проблема "монетизації" цих цінностей та розв'язання протиріччя по лінії "вартість - корисність - ціна".

Глобалізаційні соціально-економічні відносини передбачають докорінні зміни вартості природного ресурсу. Пріоритет матиме саме та частина природного ресурсу, яка унікально задовольняє певні потреби людства та обмежено відновлюється. Ресурси України у цьому сенсі мають відіграти специфічну роль, яка не властива іншим матеріальним нагромадженням. Переорієнтація користування ресурсами до збереження їх запасів, особливо якщо це стосуватиметься ресурсів не відновлювальних або відновлювальних за межами соціально-економічного прогнозування (тобто, коли прогнозування становиться передбаченням), є шансом майбутнього добробуту України. Природокористування невід'ємне від убезпечення екологічної безпеки. Важливою ланкою визначення подальшої політики екологічної безпеки є вирі- шення вартісних суперечностей природокористування та техногенного впливу на довкілля.

Невідновлюваність основних видів природних ресурсів - показник їх неадекватного відображення у вартісному вигляді. Задача не має конструктивного вирішення на поточному етапі розвитку продуктивних сил, але повинна мати вирішення методологічне, істотне: вартісний зміст корисності природного ресурсу буде підвищуватись в арифметичній прогресії відповідно до геометричної прогресії погіршення якості і кількості природного ресурсу.

Сучасне постекономічне суспільство долає вартісні відносини піднесенням суспільного пріоритету індивідуального виробництва над масовим, змінює традиційне співвідношення "корисність-вартість" піднесенням індивідуального споживання над масовим. Об'єктивні параметри вартості, формування витрат та споживчих потреб змінюються зменшенням ринкових цінностей природозумовленої економіки.

Головним фактором утворення суспільної корисності є поширення знань та інформації, які розуміються не як субстанція, втілена у виробничі процеси чи засоби виробництва, а у ролі безпосередньої продуктивної сили як основного виробничого ресурсу. Тому становлення постекономічної системи сполучено зі сталим заниженням ринкової оцінки відтворюваних товарів та природних ресурсів і, навпаки, із завищенням цін на унікальні та невід- творювальні інформаційні чи "позиційні" блага щодо товарів та послуг.

Природний ресурс є саме такою невідтворювальною складовою економіки. Якщо технічний прогрес може зменшувати використання мінеральних чи лісових ресурсів до мінімуму, то цей мінімум має бути відповідним до зростаючого населення. Тобто, в абсолютних величинах використання майже всіх видів природних ресурсів буде зростати. Крім того, є ресурси унікальні у своїй комплексності, що пов'язана з конкретним місцем локалізації. Це, насамперед, рекреаційні ресурси, ресурси глобального забезпечення сталості екосистеми Землі (як-то, ресурси продукування атмосферного кисню, прісної та придатної до безпечного споживання води, ресурси підтримання біорізноманіття) тощо. Вочевидь, що вартість цих ресурсів буде зростати відповідно до зростання їхньої дефіцитності. Ті держави, які скоріше уможливлять одержання зиску від наявності на власних територіях унікальних природних ресурсів.

Проблема методологічного орієнтиру усвідомлення взаємин людини і довкілля на терені сучасного філософського та економічного пізнання стикається з необхідністю використовувати концепції, поява яких протягом останніх років є показником (науковим свідченням) принципового "збочення" наукової думки у бік трансцендентного світосприйняття як наукового пізнання дійсності, так й світогляду в цілому. Так, наприклад, у роботах російського академіка Микити Мойсєєва з загальносистемної, кібернетичної точки зору усвідомлюється процес підпорядкування динаміки та розвитку соціальних систем законам загальної системології, йдеться про паралельний розвиток штучного і соціального "інтелекту", про наближення до кожної країни, кожного соціального утворення, кожної особи глобальних тенденцій й доміну- вання глобальних напрямів над національними через утворення наддержавних інституцій. Хоча повсякденне й геополітичне "життя" доводить обмеженість впливу на геополітичні та геоекономічні процеси будь-яких міжнародних структур.

Якщо погодитись з результатами дослідження проф. В.Ю. Богдановича, то прогнозний термін переходу економічної системи України до ринкової економіки і її стабілізації припадає на 2017 р. Тобто до 2017 р. маємо постійне наближення до стабілізації. Однак економіка як система, що функціонує за ознаками будь-якої складної системи (детальніше про це А.І. Уйомов та ін.) - має спрямовуватись до стабільності або усталеності стану, у кожний проміжок часу свого існування. Тобто, до 2017 р. ми матимемо відносно стійкі економічні системи, як на відрізку часу, за який мінімально можемо спостерігати за станом економічних систем - бути стабільною. Цей мінімальний проміжок - рік (бюджетне планування та реалізація бюджетної складової). Таким чином, відрізки відносної стабільності та нестабільності будуть притаманні суспільству ще десятиліття. Але й потім не маємо очікувати докорінних змін у бік суспільного сприйняття благополуччя. Україна ще багато років - і це більше, ніж життя покоління - буде значно і системно відставати за якістю життя від західних сусідів, в той же час, рівень життя як об'єктивна категорія підвищуватиметься постійно.

Однак існують фактори геоекономічного та геополітичного характеру, які суперечитимуть цьому. Це, по-перше, ціни на енергоносії. Вартість природного газу за 250 дол/1000 м вже підриває рентабельність експортно- орієнтованих галузей: металургії, хімії, частково - металообробки, практично всієї важкої індустрії.

По-друге, вступ України до СОТ спричинить активізацію міжнародної конкуренції на внутрішніх ринках. Це може істотно скоротити обсяг виробництва галузей забезпечення потреб споживчого ринку, частково харчової промисловості.

По-третє, щорічно підвищується інвестиційна привабливість ринку житла і нерухомості. Поряд з тим, ціни на нерухомість вже давно сягнули за середньоєвропейський рівень. Це означає, що ринок сформований та зумовлюється у розвитку спекулятивними обрутками та перенасичений спекулятивним капіталом з усіма ознаками кредитного перегріву перенасиченості ("кредитним роздуттям" на кшталт американського). Це означає нестабільність фінансового сектора господарства з подальшою небезпекою його краху, що спричинить руйнацію (або серйозні загрози) стабільності фінансової системи держави в цілому.

По-четверте, приєднання України до НАТО може штучно ускладнити відносини з РФ та Білоруссю - як сателітом Росії, але не надати преференції на рівні конкурентних можливостей на рівні Євросоюзу. Що може призвести до скорочення ємності ринків для українського товаровиробника, зменшення ринків збуту та істотне сповільнення економічного зростання.

По-п'яте, ми можемо чітко прогнозувати кон'юнктуру ринків на 10 років, і тому маємо зазначити, що існують загрози зовнішнього характеру, на які Україна практично не впливатиме - акумуляція фінансових та організаційних ресурсів США та ЄС на безкінечні антитерористичні та "продемокра- тичні" кампанії, посилення міграційних рухів, акумуляція в країні численних мігрантів-біженців тощо, що не стільки безпосередньо загрожуватиме в економічній площині, скільки у внутрішньополітичній, зокрема, з боку ескалації радикалізації суспільства.

Таким чином, наведене вище дає змогу зробити такі висновки.

По- перше, необхідність визначити домінанту зовнішньополітичної орієнтації може стати для України критичним випробуванням, адже саме з цим пов'язана участь держави у регіональних політичних та економічних союзах. За умов наростання цивілізаційного протистояння держава, що безпосередньо межує з мусульманськими країнами та має активну мусульманську меншину, має проводити найобережнішу політику.

По-друге, треба без примар усвідомити, що Україна, попри власної неучасті у військових та військово-політичних блоках, не залишиться осторонь негативних наслідків того глобального конфлікту, який нині маскується у початковій стадії гаслами антитерористичної кампанії. Тому на часі усвідомлення статусу країни у глобальному середовищі та її безпосереднього місця на периферії макрорегіональних утворень: європейського, євроазійського та мусульманського. Ефективною вбачається політика, яка спрямує соціально-економічний і політичний стан держави до стабілізації і яка матиме цілком реалістичні розвиткові цілі поряд з підтримкою рівних партнерських стосунків з усіма учасниками цивілізаційного протистояння.

Загалом, Україна має непогані шанси мінімізувати втрати від глобальних змін та катаклізмів, адже український народ психологічно адаптований до труднощів й навіть злиднів, та, з іншого боку, природні ресурси й високий рівень освіченості населення разом із невеликими перетвореннями значних територій країни, надають оптимізму. Окрім того, багатовекторна політика України може як ніколи відсторонити державу від руйнівних потрясінь й втягувань до військових авантюр. Сталий розвиток України у глобалізованому світі - це розвиток у світі спільних регіональних інтересів та строгому дотриманні національних соціально-економічних та культурних цінностей, і глобалізація формує особливий виклик до державності саме через зростаючу конкуренцію та політичне регулювання ринків.

Використана література:

1. Тараненко І. В. Інноваційний імператив сталого розвитку глобалізованого суспільства / Економічний вісник Донбасу №3 (25), 2011, с.49-60

2. Хлобистов Є.В., Чернова Т.Л. Сталий розвиток України крізь методологічні рефлексії глобалізації / Науковий вісник, 2008, вип.18.12, с.121-131





Реферат на тему: Сталий розвиток України в умовах глобалізації (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.