Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Сталий розвиток лісового господарства та торгівля квотами на викиди парникових газів (реферат)

Зміст

1. Торгівля квотами на викиди парникових газів: фінансово-екологічні ефекти

2. Взаємозв'язок сталого розвитку лісового господарства України з ратифікацією Кіотського протоколу та формуванням міжнародного ринку квот на викиди парникових газів

Використана література

1. Торгівля квотами на викиди парникових газів: фінансово-екологічні ефекти

За оцінками експертів екологічна ситуація в Україні є однією з найскладніших у Європі. Проте нинішнє скрутне фінансове становище та значний дефіцит бюджету роблять інвестиції екологічного спрямування вельми проблематичними. Новим нетрадиційним шляхом забезпечення грошовими коштами проектів, повязаних з охороною і оздоровленням навколишнього середовища, є продаж іншим країнам у рамках Кіотського протоколу квот на викиди парникових газів в атмосферу.

Вивченням економіко- правових механізмів покращення екологічної ситуації, зокрема імплементації Кіотського протоколу в Україні займалися багато вітчизняних науковців. Серед них І.М. Лазепко, С.Л. Орленко, Я.А. Жаліло, І.В. Трохимова, О.П. Хабатюк, Н.М. Чабан, В.Я.Шевчук, Н.П.Іваненко, С.Х. Кубланов, В.Й. Ласкаревський, Н.В. Парасюк, В.А. Толкачов та інші. Однак питання щодо фінансових та екологічних наслідків торгівлі Україною квотами на викиди парникових газів, а також ефективного використання отриманих коштів вимагає подальших досліджень і висвітлення як у науковій, так і публіцистичній літературі.

Мета роботи полягає у теоретичному та практичному узагальненні економіко-екологічних наслідків підписання Україною Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, а також обґрунтуванні екологічного ефекту внаслідок скорочення викидів парникових газів та фінансових вигод від міжнародної торгівлі квотами на такі викиди.

Досягнення енергетичної безпеки, просування енергозбереження та вирішення проблеми зміни клімату є важливими еколого-економічними пріоритетами для України. Кіотський протокол та міжнародна торгівля викидами представляють собою можливість для України отримати значні кошти для проведення фінансування екологічних інвестицій в енергетичну, промислову, транспортну, житлову, лісову, сільськогосподарську галузі.

Відповідно до Кіотського протоколу промислово розвинені країни взяли на себе зобов'язання зменшення викидів парникових газів протягом 2008 - 2012 років. Зобов'язання щодо зменшення викидів визначені як ліміт на об'єми парникових газів, які можуть бути викинуті в атмосферу та підраховуються у вигляді одиниці визначеної кількості (ОВЗ), які розподіляються кожній промисловій країні - учасниці та іншим країнам з ринковою економікою. Гнучкі механізми Кіотського протоколу дозволяють промисловим країнам досягати ці цілі, зменшуючи витрати на досягнення відповідності та інвестуючи кошти і екологічні проекти в країни з перехідною економікою, а також в країни, що розвиваються.

Суть цих механізмів полягає у тому, що кошти, отримані від передачі одиниць визначеної кількості викидів, витрачаються виключно на впровадження екологічних проектів. Ці проекти повинні сприяти фактичному зменшенню антропогенного впливу на клімат. Іншими словами, між урядами двох країн, зокрема України і нашого партнера, укладається договір про передачу одиниць встановленої кількості, тобто одиниць С02, що утворилися після 1990 року завдяки тому, що в нас знизився ВВП і зменшилося завантаження промисловості. Ці ОВК є державним надбанням і продаються від її імені. У рамках «зелених інвестицій» партнер-покупець добиватиметься, щоб йому не продавали так зване гаряче повітря, тобто фіктивне поліпшення екологічної ситуації. А абсолютно реальні показники.

Тобто, якщо країна зменшує викиди в атмосферу, то вона не вибирає своїх квот і може їх продати іншій країні. А кошти, отримані від торгівлі квотами, вкласти в екологічні проекти, що також сприятимуть зменшенню викидів парникових газів.

Багато країн ЄС, Канада, Японія мають обсяги викидів, які перевищують цілі, встановлені країнами відповідно до Кіотського протоколу; крім запровадження вітчизняних заходів ці країни планують використовувати гнучкі механізми для досягнення своїх цілей. Вони можуть виконати свої зобов'язання шляхом зменшення вітчизняних викидів або шляхом імпортування кредитів на викиди через один з Кіотських протоколів - так звані «гнучкі механізми».

В той же час очікується, що Україна та інші країни з ринковою економікою матимуть значний надлишок одиниць визначеної кількості, що представляє собою торгівельні можливості для отримання взаємної користі для промислових країн і країн з перехідною економікою.

Позиція України за Кіотським протоколом є позицією чистого продавця одиниць визначеної кількості. Країна володіє значним надлишком ОВК, які становлять державний актив. Рішення стосовно того, коли, як, чи взагалі продавати ці надлишки одиниць визначеної кількості залежить від розвитку ринку вуглецю та ринкових прогнозів, прогнозів викидів в Україні та потреби в запасах, руху коштів та інвестиційних вимог, а також від загального попиту на одиниці визначеної кількості.

В Україні, за прогнозними оцінками, при існуючих темпах розвитку економіки та поточного рівня енергоємності ВВП, у 2012 році викиди парникових газів не перевищать 50 % обсягів викидів 1990 року, які за результатами перевірки Міжнародною групою експертів підтверджено в обсязі 920,837 млн. тонн еквіваленту С02, або 4604,2 млн. тонн протягом періоду 2008 - 2012 рр. Обов'язковий резерв, тобто частина встановленої кількості (обсягу) викидів, що не підлягає продажу, становить 2180 млн. тонн еквіваленту С02 станом на31 грудня 2009 року.

За дослідженням Міжнародного Інституту прикладного системного аналізу (IIASA) та, враховуючи кризу 2008 року, в Україні викиди парникових газів в 2020 будуть становити -54% від рівня 1990 року. Тобто практично той самий рівень, що і сьогодні.

Таким чином, обсяг, який потенційно може бути реалізований урядом України на міжнародному ринку квот на викиди парникових газів, складає 2424,2 млн. тонн еквіваленту С02, що може бути оцінено не менш ніж у 24 млрд. дол. США для забезпечення модернізації економіки.

Прогнозування викидів парникових газів потребує детального опрацювання та виваженого підходу, оскільки викиди парникових газів, як і споживання енергоресурсів, є інтегральною оцінкою, що відображає стан економіки, її конкурентоспроможність, слабкі місця, перспективи тощо.

Прогнози надлишку одиниць визначеної кількості є різними, але більшість експертів оцінюють його в 1 - 2 мільярди протягом першого періоду дії Кіотського протоколу (2008 - 2012 роки). Міністерство економіки оцінює резерв в 2,225 мільярди одиниць визначеної кількості та пропонує, щоб 50 % цього надлишку зберігалися в резерві протягом першого періоду дії Кіотського протоколу. Загальний об'єм одиниць визначеної кількості, який можна за цим сценарієм, може становити 1,125 мільярдів.

Фактичний надлишок одиниць визначеної кількості України за Кіотським протоколом залежатиме від викидів парникових газів протягом 2008-2012 років, що важко спрогнозувати, оскільки обсяги викидів залежать від декількох динамічних величин. Наприклад, постійні намагання України покращити енергозбереження в економіці зменшать обсяги викидів парникових газів навіть при зростанні економіки; заплановане збільшення виробництва атомної енергії також зменшить обсяги викидів. Однак, Україна також збільшує використання вітчизняного вугілля як джерела енергії, що також може збільшити викиди парникових газів. Кінцевий результат цього розвитку визначить майбутні обсяги викидів парникових газів.

На думку експертів, середня ціна вуглецевої одиниці в 2010 році становитиме 15-20 дол. США за тонну СО2 та збільшиться до 2020 року до 3550 дол. США за тонну СО2, що може суттєво вплинути на ціноутворення на світових енергетичних ринках. Включення до ціни енергоносіїв ціни на викиди вуглецю призводить до зменшення конкурентоспроможності викопних органічних палив, в першу чергу вугілля та нафти, в порівнянні із менш вуглецевоємними видами енергії, відновлюваними джерелами енергії (біомаса, енергія вітру, сонячна енергія та ін.), а також - ядерною енергією та природним газом.

В даний час Україна реалізує своє право на міжнародну торгівлю вуглецевими одиницями через два гнучкі механізми: торгівлю квотами та спільне впровадження. При цьому, в торгівлі квотами продавцем вуглецевих одиниць є Україна як держава, в той час, як в механізмі спільного впровадження продавцем виступають господарюючі суб'єкти України.

Країни-покупці дуже ретельно підходять до питання якості вуглецевих одиниць, що постачаються продавцями, і питання «озеленення» одиниць, частіше за все, стає наріжним каменем у переговорному процесі при підписанні угод. Під «озелененням» розуміють використання отриманих від продажу квот коштів лише на скорочення викидів ПГ, так зване «жорстке озеленення», або на комбінацію заходів щодо скорочення викидів, розвитку відновлюваних джерел енергії, інституційними проектами у цій сфері та таке інше, так зване «м'яке озеленення».

Основним недоліком механізму торгівлі квотами на викиди для України є недовіра міжнародної спільноти до самого предмету торгівлі, так званого «гарячого повітря». Вважається, що торгівля «гарячим повітрям» є неприйнятною, оскільки надлишок квоти на викиди в України з'явився не завдяки цілеспрямованим заходам щодо скорочення викидів, а в наслідок спаду виробництва в 90-х роках минулого століття.

Запровадження схеми цільових екологічних інвестицій може покласти край безплідним дискусіям щодо "неекологічності" продажу "гарячого повітря". Задля подолання недовіри до «гарячого повітря» в Україні було створено так звану схему цільових екологічних (зелених) інвестицій (СЗІ).

Суть СЗІ полягає в тому, що кошти, виручені від продажу надлишкових квот, цільовим способом спрямовуються на фінансування проектів зі скорочення викидів парникових газів. Покупець, здобуваючи квоти, надає кошти продавцю на рівні уряду для реалізації таких проектів і має можливість проконтролювати в тій або іншій формі їх цільове використання. Таким чином, вся угода набуває характеру участі покупця квот у фінансуванні проектів зі скорочення викидів на території країни - продавця. Це ріднить СЗІ з механізмом спільного впровадження відповідно до роботи 6 Кіотського протоколу. Проте є істотні відмінності:

• в рамках проектів СВ кошти одержує безпосередньо те підприємство, що реалізує проект, а іноземний інвестор одержує певну кількість одиниць скорочення викидів, що утворилися в результаті реалізації проекту;

• в рамках СЗІ кошти спочатку одержує уряд, який потім спрямовує їх на фінансування проектів зі скорочення викидів, а покупець одержує погоджений обсяг одиниць встановленої кількості (квот на викиди парникових газів).

Крім того, в рамках так званого «м'якого озеленення» інвестори можуть не заперечувати проти спрямування коштів, наприклад, на нарощування інституційного, виробничого і наукового потенціалу, необхідного для реалізації механізмів Кіотського протоколу, освітніх і соціальних програм, заходів щодо скорочення забруднення атмосфери і води на регіональному рівні тощо.

Кабінетом Міністрів України було укладено декілька угод щодо продажу квот на викиди парникових газів та проведені операції із перерахування близько 47 млн. одиниць до реєстрів Японії та Іспанії. У результаті на спеціальний рахунок у бюджеті 2009 року було зараховано 3,3 млрд. грн. На даний час немає достовірної інформації про те, які саме проекти були профінансовані за рахунок цих коштів.

Ситуація, що склалася, лише поглиблює недовіру до торгівлі квотами на викиди з Україною та потребує негайного вирішення, оскільки це:

• призводить до погіршення міжнародного іміджу України;

• послаблює її позиції в міжнародному переговорному процесі щодо кліматичної угоди на період після 2012 року;

• призводить до недоотримання коштів від реалізації надлишку квот, що могли бути спрямовані на модернізацію економіки та підвищення енергобезпеки України.

В першу чергу зусилля держави в реалізації СЗІ повинні бути спрямовані на забезпечення цільового використання отриманих 3,3 млрд. грн. відповідно до підписаних договорів. У подальшому потрібно жорстко дотримуватись основних принципів СЗІ та вести розбудову цього механізму через:

• жорстке дотримання основних принципів СЗІ - торгівля має виконуватись між державами чи уповноваженими ними особами із обов'язковим «озелененням» отриманих коштів;

• беззаперечне виконання підписаних міжнародних договорів;

• активну участь у переговорному процесі щодо кліматичної угоди після 2012 року з питання переносу надлишків національної квоти за Кіотським протоколом на наступний період зобов'язань та недопущення її анулювання;

• посилення контролю за цільовим використанням коштів, отриманих від реалізації квот на викиди ПГ;

• становлення дієвої системи моніторингу, звітності та перевірки викидів ПГ на об'єктах, що отримують кошти за СЗІ;

• встановлення пріоритетних типів проектів для фінансування за СЗІ;

• підвищення прозорості відбору проектів для фінансування та розробки чітких вимог до самих проектів;

• розроблення та реалізацію процедур оприлюднення інформації щодо проходження відбору, розгляду, перевірки та затвердження проектів за СЗІ.

Виконання цих умов та прагматична позиція у переговорах щодо залучення коштів від продажу квот загальним обсягом 900 млн. тонн С02 дозволять залучити в економіку України в період до 2015 року не менше 9 млрд. дол. США.

Перебудова економіки за сценарієм низьковуглецевого розвитку, реалізація у глобальному масштабі заходів щодо скорочення викидів парникових газів та торгівля квотами на викиди створюють можливості для розвитку нових секторів і видів діяльності, ведуть до структурної перебудови в енергетиці та інших галузях та економіці країни загалом і супроводжуються низкою позитивних економічних і екологічних наслідків.

Заходи щодо скорочення викидів парникових газів супроводжуються зниженням викидів традиційних забруднюючих речовин (S02, NOx, важкі метали, поліароматичні вуглеводні, тверді частки тощо), що позитивно вплине на стані здоров'я населення і довкілля, особливо у промислових регіонах. Скорочення викидів традиційних, шкідливих для здоров'я забруднюючих речовин внаслідок виконання заходів щодо скорочення викидів парникових газів, необхідних для утримання зростання глобальної температури в межах 2°С, матиме наслідком скорочення видатків на охорону здоров'я.

Додаткові зиски скорочення викидів парникових газів та торгівлі Україною квотами на викиди можуть бути пов'язані також із:

• появою нового джерела фінансування модернізації виробництва;

• підвищенням капіталізації українських підприємств за рахунок появи у їхній діяльності «вуглецевої складової». Це означає підвищення кредитоспроможності та інвестиційної привабливості підприємств та проектів, які реалізуються ними;

• розвитком інфраструктури вуглецевого ринку, в тому числі у секторі послуг: аудит, консалтинг, страхування, кредитування тощо), що сприятиме підвищенню зайнятості населення;

• створенням стимулів для розвитку і впровадження наукоємних технологій, що також сприятиме підвищенню зайнятості населення і підсиленню наукового потенціалу держави;

• можливою появою додаткового джерела фінансування некомерцій ної, але необхідної діяльності з питань зміни клімату (інституційні проблеми, адаптація до негативних наслідків зміни клімату, підготовка кадрів, просвіта тощо) за рахунок певних відрахувань від діяльності, пов'язаної із функціонуванням вуглецевого ринку.

2. Взаємозв'язок сталого розвитку лісового господарства України з ратифікацією Кіотського протоколу та формуванням міжнародного ринку квот на викиди парникових газів

Сталий розвиток лісового господарства України, крім іншого, буде значною мірою залежати від формування міжнародного ринку квот на емісії парникових газів, а також від політичної акції - ратифікації більшістю держав світу Кіотського протоколу. Настає час, коли не лише "тіло" лісових екосистем, головним чином деревина, але і їх "душа", тобто багатосторонні суспільно-екологічні функції, стають товаром на внутрішніх і особливо - міжнародних ринках природних ресурсів. Реальним предметом експорту стає вже не лише традиційна товарна продукція лісів, але і їх спроможність формувати необхідний для життя кисневий баланс планети. Ці реалії без перебільшення можна вважати епохальною подією у новому розумінні людським суспільством своєї історичної місії на Землі.

Як давно відомо, ліси відіграють унікальну роль у поглинанні вуглекислого газу та продукуванні атмосферного кисню. Порівняно з іншими відновлюваними природними ресурсами ефективність поглинання лісами СО2 та продукування атмосферного кисню є дуже високою. Наприклад, 1 га лісу за обсягом поглинання СО2 еквівалентний 12,1 га морської акваторії або 2,9 га території сільськогосподарських угідь. Загалом на планеті ліси поглинають 43,8 % загальної кількості СО2, яка вилучається з атмосфери на здійснення процесів фотосинтезу. У фізичних одиницях це становить 138,1 млрд. тонн за рік. Але до недавнього часу результати наукових досліджень, що стосувалися адсорбції лісами вуглекислого газу та продукування ними атмосферного кисню не мали практично ніякого економічного значення. Органи управління лісовим господарством та лісовласники не одержували жодних доходів від виконання лісами цієї важливої соціально-екологічної функції. Така функція оцінювалася хіба що у моральній площині.

У даний час ситуація кардинально змінюється. Можна стверджувати, що сучасне лісове господарство стоїть на порозі історично нової епохи: функції поглинання лісами вуглекислого газу та продукування ними атмосферного кисню можуть стати і вже стають новим реальним товаром на внутрішніх та міжнародних ринках. Це відбувається завдяки прийнятій на відомій Конференції ООН з довкілля і розвитку (Ріо-92) Рамковій конвенції з питань зміни клімату, яку підписали 154 країни світу, в тому числі і Україна, а також завдяки підписанню у 1997 році у м.Кіото (Японія) так званого Кіотського протоколу до цієї Конвенції.

Головними вимогами Кіотського протоколу є юридично обов'язкові кількісні зобов'язання розвинутих країн і країн з перехідною економікою (в тому числі України) щодо обмеження та зменшення викидів парникових газів в атмосферу. Кіотський протокол - перший міжнародний документ, в основу якого покладено ринковий механізм вирішення глобальних та регіональних екологічних проблем. Ним передбачається торгівля квотами на викиди парникових газів у атмосферу. Цей документ зобов'язує всі країни, що його підписали, зменшити викиди парникових газів, до яких належать двоокис вуглецю (СО2), метан (CH4), закис азоту (N2O), гідрофторовуглеці (HFCs), перфто- ровуглеці (PFCs) та гексафторид сірки (SF6). Загальносвітове скорочення викидів має становити в середньому 5 % за рік. У результаті очікується, що до 2012 року концентрація шкідливих речовин в повітрі буде значно нижчою, ніж у 1990 році. У кожної країни-учасниці Протоколу свої норми. Вони залежать від площі країни, особливо площі лісів, а також від обсягів промислових викидів. Наприклад, країни ЄС за десять років мали б зменшити викиди вуглекислого газу на 8 %, Японія на 6 %, а Україні дає змогуться обмежити ріст викидів парникових газів на рівні 1990 року. Тобто Україна тут у більш вигідному положенні, ніж багато інших держав світу.

Основними зобов'язаннями будь-якої країни за Кіотським протоколом повинні бути облік та контроль викидів шкідливих газів. Для реалізації цих зобов'язань країна повинна: створити національну систему інвентаризації (кадастр) парникових викидів. Обсяги цих викидів мали б розраховуватися за статистичними даними про споживання палива і, в деяких випадках, шляхом здійснення спеціальних замірів безпосередньо біля джерел таких викидів; створити спеціальний національний Реєстраційний центр для обліку наявності та руху квот; регулярно представляти національний звіт, який мав би містити повну інформацію щодо виконаних зобов'язань, в тому числі щорічний кадастр викидів.

Для держав-експортерів "парникових квот", до яких належить й Україна, є особливі економічні переваги. Вони полягають у можливості залучення іноземних інвестицій у вигляді здійснення так званих проектів "спільної реалізації" та шляхом прямого продажу квот на міжнародному ринку.

Треба зазначити, що прийняттю Конвенції щодо змін клімату та Кіотського протоколу передували глибокі наукові розробки. Ще наприкінці 70- х - початку 80-х рр. минулого століття у США було теоретично обґрунтовано і вперше у світовій практиці запроваджено продаж ліцензій на право забруднення повітря промисловими викидами за так званим принципом "парасольки" (bubble principle). Спочатку торгівля ліцензіями на право забруднення повітряного басейну здійснювалася всередині країни, а згодом - і між погра- ничними територіями США та Канади.

Сам термін "продаж права на забруднення" на той час викликав критику з боку тогочасних радянських авторів. Вона ґрунтувалася на "гуманістичній" точці зору: мовляв, цинічно продавати дозволи на право забруднювати природне життєве довкілля людини. Але насправді автори "bubble principle" ставили за мету спробувати економічними інструментами захищати природне життєве довкілля людини.

Подальше науково-теоретичне опрацювання ідеї плати за промислове забруднення атмосферного повітря дозволило запропонувати застосування подібних економічних інструментів також для вирішення глобальної проблеми, пов'язаної із змінами клімату на Землі. Очевидно, на підставі цих наукових досліджень і було прийнято Кіотський протокол.

Спеціалісти вважають, що торгівля квотами на викиди парникових газів, яка опосередковано буде регулювати якість повітря, може стати найбільш швидко зростаючим ринком в Європі. Наприклад, Мартін Цмірал, представник фірми BTG, яка займається скуповуванням квот на емісії парникових газів у повітря, вважає, що обсяги цього ринку найближчим часом можуть досягти декількох мільярдів євро.

Деякі країни вже розпочинають торгівлю квотами, щоб запастися цим обмеженим ресурсом. Так, голландські промисловці планують закупити у семи містах Чехії квоти як мінімум на півмільйона тонн СО2-еквіваленту. За одну тонну СО2 в середньому платять 5 євро. Між іншим, для голландців ця операція є дуже вигідною, оскільки на ринку ЄС штраф за перевищення лімітів емісії з 2005 року повинен би становити 40 євро за тонну. Або ж інший приклад, японська корпорація "Сумітомо" вже заплатила півмільйона доларів мерії словацького містечка Шаль за квоти на викиди парникових газів. Оскільки Кіотський протокол поки що не діє, купівля квот голландцями та японцями є наразі одиничними прикладами у практиці міжнародної торгівлі новим специфічним товаром - квотами на забруднення. Проте навіть ці одиничні факти вже підтверджують, що бізнес у світі стає все більш екологічно відповідальним і бізнес-структури, які серйозно думають про перспективи свого розвитку, мають наміри брати активну участь у міжнародній торгівлі квотами.

На жаль, нова адміністрація Президента США у 2001 році відмовилася від участі в Кіотському протоколі. Своєрідною реакцією світової громадськості на таку позицію США стало проведення з 29 жовтня по 10 листопада того ж 2001 року в м. Марракеш (Марокко) Сьомої Конференції сторін Рамкової конвенції ООН з питань зміни клімату. На цій Конференції були досягнуті угоди, які відображали конкретний перелік правил запровадження Кі- отського протоколу в дію. До речі, зараз Марракешські угоди та Кіотський протокол у сукупності називають Кіото-Марракешською системою. У зв'язку з відмовою США брати участь у Кіотському протоколі, цей документ був скоригований Марракешськими угодами.

На сьогодні Кіотський протокол вже ратифікували 120 країн, які мають загальний обсяг емісій парникових газів 44,2 % від світових. Незважаючи на це, даний документ не може набути юридичної сили поки його не ратифікують не менше, ніж 55 держав, на які припадає 55 % від загального обсягу викидів. Тому з врахуванням ситуації, що склалася, вступ в силу даного Протоколу залежатиме в основному від його ратифікації Росією.

На жаль, Росія не поспішає з ратифікацією Протоколу. Більше того, Президент Росії В. Путін нещодавно повідомив, що Росія, як і США, не буде брати участі в реалізації Кіотського протоколу, оскільки це не вигідно для неї. За словами В. Путіна, ратифікувавши Кіотський протокол, Росія може втратити один відсоток росту ВВП. За оцінками деяких аналітиків, де-факто це означає, що російські підприємства взагалі будуть звільнені від обов'язків дотримуватися екологічних стандартів і вони можуть не звертати увагу на вимоги сусідніх європейських країн.

Відмова двох великих держав світу (США та Росії) ратифікувати даний Протокол явно підриває багаторічні спроби скерувати світовий порядок на засади сталого розвитку. Адже для США припадає 36,1 % і для Росії 17,4 % світового обсягу викидів парникових газів, а частка для всіх інших країн, що вже ратифікували Кіотський протокол, як було сказано вище, становить всього - 44,2 %.

Шкода, що вступ в силу Кіотського протоколу гальмується. Варто відзначити, що реалізація цього документу сприяла б залученню додаткових фінансових ресурсів у модернізацію лісового господарства та збільшення лісис- тості території України. Але Україна також ще дотепер не ратифікувала його.

Між тим, ратифікація Кіотського протоколу, на наш погляд, не становить жодного ризику для національних інтересів України за будь-якого сценарію розвитку подій навколо Кіото-Марракешської системи, навіть за умов її повного фіаско. Ні в економічному, ні в політичному сенсі Україна не втрачатиме. Швидше навпаки. Доцільність ратифікації Україною цього міжнародного документа обґрунтовується наступними аргументами.

По-перше, частка України у світовому бюджеті викидів не перевищує 2 %, тобто є незначною порівняно з часткою Росії (17,4 %) та США (36,1 %). Тому вона не відіграє істотної ролі і не впливає на подальшу долю запровадження або не запровадження вимог Протоколу у планетарному масштабі. Визнання Протоколу чинним з боку усього світового співтовариства сьогодні залежить виключно від Росії або США (зрозуміло, ще краще, якби його ратифікували обидві країни). Для набрання Протоколом загальнопланетарної юридичної сили необхідно добрати 10,8 % емісії парникових газів для того, щоб досягти рубіжного рівня - 55 % світового обсягу, що не набереться навіть якщо Протокол ратифікують усі країни світу, крім США та Росії.

По-друге, ратифікація Україною Кіотського протоколу явно не суперечить національним інтересам нашої держави і відповідає вимогам світового співтовариства, в першу чергу, Європейського Союзу. Країни-члени ЄС, а та- кож 10 країн, які незабаром стануть членами ЄС, вже з 01.01.2005 року, згідно з Директивою ЄС (2003/87/ЕС від 13.10.2003) запроваджують у своїй економічній діяльності на національному рівні Кіото-Марракешську систему, тобто розпочинають між собою торгівлю квотами на викиди парникових газів.

На нашу думку, можливі чотири ймовірні сценарії розвитку подій навколо ратифікації Кіотського протоколу.

I. Україна ратифікує Кіотський протокол і він вступає в силу.

Переваги для України полягатимуть в реалізації спільних міжнародних проектів; одержанні доходів від прямого продажу квот; у виході на міжнародні ринки деривативів з торгівлі квотами; вирішенні енергетичних та ряду інших проблем.

II. Україна ратифікує Кіотський протокол, а він не вступає в силу.

Навіть за даним (песимістичним) варіантом перебігу подій Україна не

матиме жодних втрат, а водночас набуватиме позитивного іміджу на Європейському просторі, оскільки ЄС є учасником Кіотського протоколу і на сьогодні - найбільш активним його прихильником. Це певним чином сприятиме прискоренню вступу України до ЄС. Даний варіант забезпечує також можливість розвитку внутрішньої торгівлі квотами, що матиме позитивний ефект як в економічному, так і в соціально-екологічному сенсі.

III. Україна не ратифікує Кіотський протокол, а він вступає в силу.

За цим сценарієм, на наш погляд, очевидними будуть як економічні,

та і політичні втрати. Такий варіант може відкинути Україну у технологічному та економічному розвитку далеко назад, призвести до згортання міжнародної торгівлі, втрати вигідних партнерів, тобто наблизити її економіку до умов автаркії. Для національної економіки це, по-суті, найгірший варіант.

IV. Україна не ратифікує Кіотський протокол і він не вступає в силу. Для світової економіки та цивілізації в цілому це є найгірший варіант. Зрозуміло, такий розвиток подій може також дуже негативно вплинути на національну економіку України.

Але якщо навіть Кіотський протокол не вступить в силу, Україна повинна б домагатися приєднання до Європейської системи торгівлі квотами на парникові гази. Наша держава має надзвичайно вигідні позиції - запас дозволеного росту емісій 83,6 %. Це означає, що Україна може мати велику пропозицію квот на європейському чи світовому ринках. Чи варто відмовлятися від таких доходів? Тим більше, що участь України у європейській системі сприятиме зарубіжним інвестиціям, впровадженню екологічно чистих технологій, енергозбереженню і т.д. Треба також враховувати зростаючі вимоги ЄС щодо екологічності імпортної продукції, якщо Україна має серйозні наміри нарощувати міжнародну торгівлю з країнами ЄС.

Таким чином, участь у Кіотському процесі не тільки не суперечить національним інтересам нашої держави, а навпаки, відповідає інтересам її економіки. Сьогодні Україна в рамках Кіотського протоколу може привернути інвестиції в такі проекти як підвищення енергоефективності, відновлювальні джерела енергії, використання видів палива з меншим вмістом вуглецю, збереження, відновлення та насадження лісів, уловлювання парникових газів (наприклад, видобуток та утилізація шахтного метану), зменшення викидів парникових газів від сміттєзвалищ та ін. За оцінками українських експертів, інвестиційний потенціал проектів в рамках протоколу за період 2001-2010 рр. у 1,9-2,3 раза перевищує весь фактичний обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України. Через торгівлю скороченням викидів парникових газів Україна може залучити від 1 млрд. до 10 млрд. доларів США, тобто застосування гнучких механізмів може призвести до економічного зростання.

На нашу думку, пропонована Кіотським протоколом торгівля квотами на викиди парникових газів взагалі може мати безумовний позитивний економічний ефект у довгостроковому періоді. Адже, цей ринковий інструмент може ефективно впливати на модернізацію виробництв через впровадження нових екологічно чистих технологій, перехід на альтернативні види палива (біопаливо, використання сонячної енергії і т.д.) та сприяти соціально-економічному сталому розвитку. Крім того, квоти (ліцензії) на викиди парникових газів можуть стати одними з найбільш високоліквідних базових активів, якими можна було б торгувати і на ринках деривативів. Трейдери вже сьогодні створюють своєрідний ажіотаж на ринках у зв'язку з можливим розвитком міжнародної торгівлі квотами.

Незважаючи на те, що ціна на квоти прогнозується поки що невисокою у зв'язку з виходом США з Кіотської системи, а також у зв'язку з Марра- кешською угодою щодо поглинання лісами СО2, не треба забувати, що більшість країн з перехідною економікою, особливо Росія та Україна, які на сьогодні, за визначенням аналітиків М. Грабб, т. Бревер, Б. Мюллер та ін., є основними потенційними експортерами квот, можуть спробувати підняти ціни, притримуючи дозволи на емісії та резервувати їх на майбутнє. І в цьому, на думку аналітиків, їм допоможуть деякі особливості ринку країн з перехідною економікою.

Уряди країн, які є потенційними імпортерами цього специфічного товару (насамперед ЄС, Японія і Канада), можуть використовувати механізми Протоколу таким чином, щоб, з іншого боку, захистити програми розвитку своєї економіки, а з другого боку - для захисту інтересів та авторитету Кіотської системи в цілому.

Цілком ймовірно, складеться і міжнародний ринок торгівлі квотами в приватному секторі, в якому доступ до заліків емісії за різними проектами буде відносно полегшений. Цей ринок утвориться, очевидно, в процесі розвитку внутрішньої торгівлі квотами в ЄС і Канаді. Функціонувати він зможе завдяки обміну одиницями встановлених кількостей (ОВК). Обмін ОВК буде регламентований більш жорстко. Різні імпортери будуть по-різному формувати квоти, які виставлятимуться для міжнародного обміну, хоча будуть, звичайно, і деякі загальні риси, зумовлені приписами, які передбачені в повному варіанті Кіотської системи для ЄС, Японії і Канади.

У сукупності ці фактори означають, що ціни квот будуть різними залежно від джерела, характеру проекту і наміру покупця. Експерти вже відзначають широке коливання цін. Водночас вони вважають досить привабливою і стимулюючою межею рівень у 40 дол. за одну тонну СО2-еквіваленту. Нижчими будуть ціни на квоти при здійсненні проектів так званих "механізмів чистого розвитку" (МЧР) і спільних проектів.

Особливо вигідною, на нашу думку, буде торгівля квотами для України та Росії, у яких найбільші обсяги скорочених емісій. Проте до того часу, поки не вступить в силу Кіотський протокол, міжнародні угоди на торгівлю квотами не можуть укладатися. Тим не менше, можна зробити однозначний висновок, що міжнародний ринок квот необхідно активно формувати. І в цьому процесі значна роль повинна відводитися лісовим екосистемам та лісовому господарству.

Як ми уже відзначали раніше, настав час аналізувати процес формування політики сталого розвитку лісового господарства України в контексті вимог світового лісового господарства. Адже знищення або деградація лісів в одній частині планети негативно впливає на клімат та інші природні процеси в іншій її частині. Це особливо важливо підкреслити, коли мова стосується викидів парникових газів. Лісові ресурси планети становлять єдину глобальну екологічну систему. Через те лісове господарство кожної окремо взятої країни є органічною складовою частиною світового лісового господарства, яка бере свою посильну участь у формуванні кисневого балансу на планеті. Розвиток національного лісового господарства має оцінюватися на основі міжнародно визнаних принципів, критеріїв та індикаторів згідно з концепцією еколого-економічної ефективності, яка повинна прийти у ХХІ столітті на зміну традиційній концепції суто економічної ефективності.

Діловий світ розуміє, що Конвенція ООН щодо змін клімату і Кіотсь- кий протокол створюють широкий простір для стратегії бізнесу. На підтвердження цього досить нагадати, що міжнародний бізнес брав участь в обговоренні проблем Кіотського протоколу через торговельні асоціації. Тому після Кіотської конференції акценти в інтересах ділового світу перемістилися від стратегічних проблем до розробки детальних правил функціонування ринку квот. Тобто відбувся закономірний дедуктивний перехід від загального до конкретного. Такий перехід, на нашу думку, повинен би найближчим часом відбутися і в лісовому господарстві - галузі, яка вочевидь матиме щораз більший вплив на функціонування та регулювання міжнародного ринку квот на викиди парникових газів.

Необхідно зазначити, що в процесі формування міжнародного ринку квот на викиди парникових газів підприємці країн ЄС мають більш вигідне положення, ніж підприємці США. Європейці мають справу з більш передбачуваною екологічною політикою, ніж американці. Європейська спільнота морально зобов'язує бізнес ставитися до проблем клімату та екології в цілому з більшою відповідальністю. Між тим, сьогодні інтерес до утворення ринку квот є ще пасивним. Замість використання нових ринкових можливостей бізнес більше схильний захищати себе від можливих обмежень емісій у майбутньому. Традиційне впливове промислове лобі навіть на рівні ЄС, як і раніше, намагається забезпечити принцип добровільності, тобто суто ринковий підхід до вирішення екологічних проблем. Це робиться під приводом захисту конкурентоспроможності європейської промисловості на міжнародній арені.

На противагу цьому в Японії промисловість вважає необхідним значно підняти граничні витрати на скорочення емісії порівняно з Європою чи США. Проте існуюча різниця між емісійними трендами і плановими обсягами скорочень емісії показує, що добровільність поки що не привела до суттєвих результатів. Залишається неясним питання, чи готовий бізнес вкладати довгострокові інвестиції, які дали б змогу підготуватися до більшого скорочення викидів у майбутньому.

Деякі вчені, наприклад, О. Голуб (Росія) та Д. Дудек (США) вважають, що квоти на викиди вуглекислого газу та інших речовин в атмосферу треба кваліфікувати як новий природний ресурс. Буквально у цьому році вони опублікували у Віснику Московського університету імені Ломоносова статтю під назвою "Новий природний ресурс: квоти на викиди парникових газів".

В принципі можна погодитися з думкою російського та американського професорів, що квоти на викиди парникових газів є новим, нетрадиційним природним ресурсом. Погоджуючись з таким твердженням, вважаємо необхідним додати, що квоти на забруднення повітряного басейну промисловими викидами необхідно відносити до категорії відновлюваних природних ресурсів. Адже даний ресурс, який сьогодні стає товаром на внутрішніх і особливо на міжнародних ринках, може відновлюватися за умов поступової екологіза- ції виробничої діяльності, запровадження інновацій, а також шляхом збільшення лісистості територій, збереження та розширеного відтворення інших видів біологічного різноманіття.

Проте, погоджуючись із твердженням, що квоти (а отже і ліцензії) на забруднення довкілля є новим, нетрадиційним природним ресурсом, ми допускаємося певної міри абстрагування. Точніше було б сказати, що квоти і ліцензії на право забруднення є грошовим вираженням (віддзеркаленням чи оцінкою) якості природного ресурсу - повітря. Водночас вони є одним із нових потужних ринкових інструментів регулювання якості природного життєвого довкілля загалом, а отже й інструментом регулювання умов переходу до сталого розвитку та забезпечення здоров'я людей. Це не простий, але дуже цікавий ринковий інструмент регулювання якості природного життєвого довкілля, який вимагає поглиблених економічних досліджень.

На нашу думку, квоти на забруднення точніше було б називати не "новим природним ресурсом", як це вважають О. Голуб і Д. Дудек, а "новим товаром на міжнародному ринку природних ресурсів". Це дуже важливе методологічне положення, яке може збагатити економічну теорію новим баченням сучасних глобальних та регіональних проблем і допоможе господарській практиці орієнтуватися на досягнення сталого розвитку.

Товар, як відомо, є продуктом праці, виготовленим з метою обміну або продажу. Обмін чи продаж товару є одним з засобів задоволення різних суспільних та індивідуальних потреб. У цьому випадку квоти або ліцензії на право забруднення не виступають безпосередньо товаром, який може задовольняти потреби людини. Суспільні та індивідуальні потреби тут задовольняються якістю атмосферного повітря та відповідними кліматичними умовами, котрі досягаються завдяки торгівлі цим новим товаром.

Методологічний постулат щодо віднесення цих квот, як специфічного товару, до категорії відновлюваних природних ресурсів містить наукову новизну. Цей постулат потребує глибокого наукового дослідження та відповідного обґрунтування. Він повинен бути предметом спеціальних досліджень економістів, незалежно від того, за яким сценарієм будуть розгортатися події навколо ратифікації Кіотського протоколу Україною, США, Росією, чи іншими державами. З практичної точки зору такі дослідження є особливо важливим для України. Адже Україна поруч з Росією називається в числі країн, які мають найбільшу питому вагу квот на викиди "парникових газів" на всьому Євразійському просторі. Тому, якщо ми в Україні навчимося торгувати на міжнародному ринку цим специфічним товаром, він може стати однією з важливих статей експорту. Її частка на міжнародному, в першу чергу Європейському ринку, буде дуже істотною. Отже, від частки продажу квот на промислові викиди буде значною мірою залежати майбутнє всієї економіки України та її сталий розвиток. Особливо це стосується лісового господарства.

Лісове господарство, як складова частина господарського комплексу держави, вимагає якомога швидшого переходу на сталий розвиток. Це тим більш важливо, що Україна є лісодефіцитною державою. Її лісистість становить всього 15,6 % порівняно, скажімо, з Німеччиною - 31 %, Австрією - 46,5 % і Фінляндією - 71,9 %. За науково обґрунтованими даними, лісистість України має досягти в найближчому майбутньому не менше 20 %. Для цього, на думку В.І. Самоплавського, потрібно створити понад 2 млн. га лісових насаджень. Адже порівняно з іншими європейськими країнами ми маємо один з найнижчих рівнів забезпечення лісом на душу населення: всього 0,18 га проти 0,23 га - у Польщі, 0,5 га в Австрії та 3,27 га в Швеції.

На наш погляд, правильним буде зробити висновок, що проблеми формування міжнародного ринку квот на промислове забруднення атмосферного повітря парниковими газами тісно пов'язані з проблемами забезпечення нормальних умов життя людини і, зокрема, сталого розвитку лісового сектору економіки. Суто економічні інтереси, які виникають в контексті формування міжнародного ринку квот на викиди парникових газів, можуть стати сильним додатковим стимулом для проведення робіт щодо збільшення лісис- тості України та переходу її лісового господарства на шлях сталого розвитку.

Використана література:

1. Андрощук Ірина, Крива Ірина, Чуль Олена, Барський Ю.М. Торгівля квотами на викиди парникових газів: фінансово-екологічні ефекти / Економічний простір №52/1, 2011, с.320-329

2. Туниця Т.Ю. Взаємозв'язок сталого розвитку лісового господарства України з ратифікацією Кіотського протоколу та формуванням міжнародного ринку квот на викиди парникових газів / Науковий вісник, 2003, вип.13.3, с.312-321





Реферат на тему: Сталий розвиток лісового господарства та торгівля квотами на викиди парникових газів (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.