Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Проблема відносин у системі "людина-природа". Екологічні кризи (реферат)

Різноманіття органічного світу нашої планети є результатом дуже тривалого еволюційного процесу, який з часу виникнення первісних форм життя триває на Землі близько 3 млрд. років. Саме різноманітність обумовлює еволюцію, функціонування, надійність, а також стабільність, як основних складових систем біосфери, та і її самої.

Природа, по відношенню до людини і до самої себе, має різні властивості і цінності, які необхідно зберегти. Основне - це самовідновлення і функціонування. Перше забезпечується спадковістю, друге - типами організації. Що ж до людини, то для неї - це первинні духовні і матеріальні цінності, без яких вона не може існувати. Духовні цінності (естетичні, образотворчі, технічні, освітні тощо) лише споглядаються і не вичерпуються. Матеріальні, насамперед ресурсні цінності, споживаються. Цей процес слід нормувати, щоб забезпечити збереження існуючого біологічного різноманіття.

Однією з характерних особливостей сучасного техногенного етапу розвитку біосфери є активізація процесу денатуралізації природних екосистем, зумовленого зростаючим антропогенним впливом на земну оболонку. Внаслідок цього відбуваються зміни структурно-функціональної організації екосистем, збіднення генофонду, зниження екологічного та економічного значення біологічних ресурсів і, в кінцевому результаті, екологічна дигресія цілих біомів.

Виділяють декілька форм денатуралізації ландшафтів: геофізичну, пов'язану зі зміною фізичного вигляду ландшафтних комплексів; геохімічну - з комплексним забрудненням навколишнього середовища (кислі дощі); радіоактивну - з незворотними змінами в генетичній структурі видів (Стойко, 1987).

Створена самою людиною і пов'язана з усіма формами її діяльності, ця проблема визначає успішність подальшого розвитку цивілізації на Землі. Цей висновок витікає з феномена XX ст., коли антропогенний вплив на природу набув такого всебічного характеру і досяг таких глобальних масштабів, що охопив всі рівні організації систем матеріального світу.

Відносини суспільства з природою ведуть до розриву історичних зв'язків між абіотичним середовищем і біотичними компонентами екосистем - автотрофними зеленими рослинами, як продуцентами і гетеротрофними організмами. Таке порушення у трофічному ланцюгу призводить до дисбалансу основної функції екосистем - трансформації енергії і кругообігу речовин.

У цьому ланцюгу рослинний світ, або фітострома, займає ключові позиції, виконуючи планетарну, енергоакумулюючу і біогеохімічну роль. Тому зміни, які людина провокує в цій тонкій і вразливій плівці автотрофів, ведуть до дисбалансу екосфери.

На даному етапі науково-технічного прогресу ці зміни у багатьох регіонах земної кулі вже призвели до напруженої екологічної ситуації, у зв'язку з чим проблема відносин людини і природи розглядається як проблема порушення екологічної рівноваги й погіршення середовища життя людини, тобто як екологічна криза.

Як відомо, на Землі неодноразово виникали екологічні кризи, але вони відрізнялися від сучасної кризи за масштабами і характером зміни природної обстановки.

Близько 50 тис. років тому назад сталося сильне збіднення ресурсів промислу і збирання, а дещо пізніше відбувся перепромисел крупних тварин, що викликало скорочення чисельності населення Землі у верхньому палеоліті - з 20 до 8 мільйонів чоловік. Ця криза була дещо згладжена переходом до полювання на невеликих і більш рухомих тварин, що примусило вдосконалювати техніку кам'яної зброї.

Поступово, протягом багатьох тисячоліть, виникли виробничі форми господарювання - землеробство і скотарство, що дозволило подолати першу антропогенну кризу. Перехід від присвоюючого господарства (збирання, полювання на тварин) до виробничого дістав назву неолітичної революції, оскільки це сталося в неоліті - останньому кам'яному віці в історії Землі.

Саме в цей період сталося виділення людини із природи. До цього часу людська діяльність цілком вписувалася у природний кругообіг речовин. Займаючись землеробством, скотарством, використовуючи корисні копалини, людина почала створювати штучні біохімічні цикли, що привело до змін геохімії біосфери.

В неоліті широко застосовувалося підсічно-випалювальне землеробство у лісовій зоні, зрошуюче - у посушливих регіонах, скотарство - у степах. До кінця старої ери населення Землі складало приблизно 170 млн. чоловік.

У першій половині 1-го тисячоліття нової ери потерпіли крах рабовласницькі держави Старого Світу. Поруч з соціально-політичними й економічними причинами, важливу роль у цьому відіграли екологічні фактори, зокрема такі, як ерозія грунтів у Середземномор'ї, засолення грунтів у деяких країнах Ближнього і Середнього Сходу. В цей час спостерігалася криза примітивного зрошувального землеробства, яка була подолана завдяки широкому освоєнню неполивних земель.

Слабка технічна озброєність людини не дозволяла їй протистояти стихіям, які призводили до загибелі людей і врожаю, руйнування міст. Така доля спіткала легендарну державу стародавності - Атлантиду. З вулканічними виверженнями пов'язують загибель мінойської культури на острові Кріт у Середземному морі в XVI ст. до н.е. Приблизно 1500 років до н.е. стався так званий Всесвітній потоп. Були затоплені долини Тигру і Євфрату, багато узбереж Балканського півострова та островів Середземного моря.

Несприятливе поєднання природних і соціальних факторів призвело до екологічної кризи на острові Пасхи в Тихому океані. На острові є біля 800 величезних статуй (вага кожної біля 85 тонн) - німих свідків загиблої високої матеріальної культури. Вони були збудовані між 400 і 1500 роками н.е. На думку Д.Діамонда (цит. за: В. А. Боков, А.В.Лущик, 1998), в процесі освоєння острова колоністи поступово вирубали ліси. Це викликало ерозію грунтів, зниження врожайності сільськогосподарських культур. Через відсутність потрібної деревини люди перестали будувати рибальські човни, що призвело до скорочення рибного промислу, а, зрештою, до занепаду економіки, міжусобиць, війн та катастрофічного скорочення чисельності населення.

До кінця середніх віків чисельність населення світу досягла 440 млн. чоловік. До цього періоду відноситься оволодіння енергією води й вітру (млини, повітряні двигуни). Тиск техніки на природу різко зріс. Почали застосовувати залізні плуги, зона розорювання переміщується з рівнин на схили гір. Збільшуються площі пасовищ, відбувається вирубування лісів, добування корисних копалин. На значних просторах Євразії природні ландшафти перетворюються на вторинні (Григорьев, 1991, цит. за: В.А.Боков, А.В.Лущик, 1998).

Усе це, паралельно з ростом населення, призвело до нової екологічної кризи, яку Н.Ф.Реймерс (1994) назвав кризою продуцентів. Ця криза проявилася у нестачі сільськогосподарської продукції, пов'язаної зі зниженням врожайності сільськогосподарських культур на фоні росту населення.

Криза була подолана завдяки використанню нової техніки в епоху промислової революції.

Можна сказати, що протягом стародавньої та середньовічної історії людства запаси і самовідтворення природних ресурсів значно перевищували потреби суспільства, тому глобальних змін природних умов під впливом людини не відбувалося.

Приблизно 50 років тому назад почалася сучасна екологічна криза, викликана забрудненням природного середовища і нестачею природних ресурсів. Паралельно насувається глобальна теплова криза, через збільшення викидів в атмосферу вуглекислого газу й посилення парникового ефекту.

Ще більш небезпечна криза - це криза надійності екологічних систем, що проявляється у втраті геосистемами і біосферою в цілому структури і стійкості (Реймерс, 1994).

Сучасна екологічна криза набула глобального, загальноземного характеру. Це означає, що виникла небезпека руйнування систем, які забезпечують життя людства і біосфери в цілому.

Провідними процесами, які викликають деструктивні зміни природного середовища на значних площах, є опустелювання, вирубування лісів, водна й вітрова ерозія грунтів, деградація океанічного середовища.

Аридне опустелювання - це комплекс процесів деградації середовища, включаючи зникнення природної рослинності, водну і вітрову ерозію грунтів, зменшення біологічної продуктивності екосистем у зоні посушливого клімату. Процес опустелювання відбувається, здебільшого, у перехідних зонах від вологих саван і рідколісся до пустель і найбільш яскраво проявляється в Середній Азії, в північних частинах Африки, на південному заході Північної Америки.

Провідними антропогенними факторами, які викликають аридне опустелювання, є надмірне випасання худоби, випалювання, вирубування і викорчовування дерев та чагарників, порушення гідрологічного режиму річок і водойм.

Процес аридного опустелювання можна спостерігати в зоні Приаралля. З обличчя Землі зникає одна з найбільших водойм світу - Аральське море. З початку 60-х років в його басейні почало інтенсивно розвиватися орошувальне землеробство, що призвело до незворотного вилучення значної кількості води. До 1990 року загальне зниження рівня моря складало 14 м, площа моря скоротилася на 40%, об'єм - на 60%, середня солоність води збільшилася втричі й складала 30 г/л. Водойма розділилася на Велике і Мале моря. Система взаємозв'язків у морі була порушена, внаслідок чого зникло понад 200 видів рослин і тварин. Окраїнні частини моря стали вогнищами солевих пилових бурь. Збільшилася глибина залягання підземних вод, зросла континентальність клімату. Внаслідок цього сталося опустелювання значної частини територій в зоні Приаралля. Різке погіршення природної обстановки і умов життя викликало підвищення кількості захворювань населення й дитячої смертності.

Основна причина Аральської кризи полягає в інтенсивному розвитку іригації в басейні річок Аму-Дар'я і Сирдар'я для вирощування бавовни і рису при безконтрольному і безкоштовному водокористуванні. Все вищезгадане дозволяє назвати Приаралля зоною екологічного лиха.

Арктичне опустелювання майже аналогічне аридному опустелюванню, але проявляється в умовах холодного клімату - в тундрі і лісотундрі. Як відомо, ці біогеоценози мають низьку відновлювальну здатність, що пов'язано з низькими температурами і повільним протіканням біохімічних процесів, низькою родючістю грунту, наявністю на незначних глибинах вічної мерзлоти. Фітоценози цих зон дуже чутливі до забруднення, легко порушуються під дією механічного навантаження (пересування всюдиходів, прокладання трубопроводів та ін.) і надзвичайно повільно відновлюються. У значній мірі це пов'язано з порушенням шару вічної мерзлоти і певного теплового режиму грунтів. Відтаювання грунтів призводить до просідання та утворення пливунів.

Вирубування лісів має місце у найрізноманітніших куточках земної кулі. Щохвилини у світі винищується близько 21 га лісів. Найбільш важкі наслідки обезліснення спостерігаються у вологих тропічних лісах та в місцях поширення вічної мерзлоти.

Так, наприклад, у басейні річки Амазонки, де зосереджено 10% видового різноманіття органічного світу, до початку 90-х років було вирубано від 10 до 25% лісової площі. Створення лісових плантацій (що дуже ефективно у Західній Європі) було малоуспішним тому, що фітоценози, в яких немає листопадних дерев, не сприяють утворенню шару підстилки. Незважаючи на те, що флора і фауна басейну надзвичайно багаті, грунти характеризуються низькою родючістю. Рослини живляться переважно за рахунок рослинних залишків підстилки, які розкладаються. Це є основною причиною нестійкості екосистем, що помітно проявляється при активізації природокористування.

Після вирубування лісів грунти дають стійкий врожай лише на протязі трьох років. Близько 95% території, звільненої від лісу, використовується під пасовища, але протягом перших п'яти років їх продуктивність різко знижується.

Загибель вологих тропічних лісів Амазонії загрожує втратою біорізноманіття і порушення біохімічного балансу на усій планеті, адже ліси цього басейну виробляють близько 50% кисню, який продукується рослинністю світу, та поглинають близько 25% вуглекислого газу, який міститься в атмосфері Землі.

Проблема відносин людини і природи розглядається як особливий цілісний процес з властивими йому специфічними законами, більш загальними, ніж закони суспільства або природи, які діють в складній системі або надсистемі "суспільство - природа" (або "людина - природа", соціоекосистема (Голубець, 1997)). Цій системі властивий обмін речовинами, енергією та інформацією між її фізичними, біологічними й соціальними компонентами.

Зауважимо, що на відміну від біологічних систем, цілісність яких забезпечується біотичним кругообігом речовин, у системі "суспільство - природа" цей кругообіг носить якісно інший, соціальний характер (Голубець, 1997). Це проявляється у забезпеченні існування суспільства за рахунок речовин і енергії, взятих з природи.

За своєю сутністю такий обмін направлений не на стабілізацію природних процесів кругообігу речовин та енергії в природі, а на задоволення потреб суспільства. Це призвело до порушення функцій біосфери і загрожує людству екологічною катастрофою.

Глобальна криза проявляється у таких формах:

- забруднення навколишнього середовища відходами виробництва;

- нестача ресурсів;

- деградація грунтів і лісів, зменшення біорізноманіття;

- збільшення концентрації в атмосфері вуглекислого газу, пов'язане із спалюванням органічного палива;

- порушення озонового шару під дією газів з групи фреонів.

Однією з основних причин екологічної кризи є демографічний вибух, що призвів до перенаселення Землі. Дозволена законами біосфери чисельність населення Землі оцінюється величиною 0,5-1 млрд., тобто в сім разів нижче сучасної.

На думку багатьох учених (Коммонер, 1974; Шеляг- Сосонко, Стойко, 1987 та ін.) глибинна основа несприятливого техногенного впливу на природне середовище пов'язана з філософією споживання, яка включає культ речей та нестримну гонитву за благами життя. Надлишкове споживання - найбільш небезпечна загроза майбутньому людства. Зберегти природне середовище і саму себе людина може при умові переходу на нові світоглядні позиції, нову систему цінностей. Людство має зберегти біорізноманіття і забезпечити справедливе та стабільне використання його ресурсів та властивостей таким чином і такими темпами, які не призведуть у перспективі до його виснаження. Тільки при такому відношенні до природи у людства може бути майбутнє. Ці вимоги є обов'язковими й альтернативи їм немає (Шеляг-Сосонко, Ємельянов, 1997).

Використана література:

1. Фельбаба-Клушина Л.М. Комендар В.І. Фітоценологія з основами синфітосозології.- Ужгород. 2001

2. Стойко С.М. Эталоны природы. - Львов: Вища школа, 1980.-120 с.

3. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Парадигма фітоценології // Укр. ботан. журн. - 1989. - Т. 46, №5. - С. 5-14.

4. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Стойко С.М. Основные аспекты и теоретические основы охраны природной среды и её фитоценофонда // Там же. - С. 9-19

5. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Геоботаника // Укр. ботан. журн.





Реферат на тему: Проблема відносин у системі "людина-природа". Екологічні кризи (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.