Архів якісних рефератів

Знайти реферат за назвою:         Розширений пошук

Меню сайту

Головна сторінка » Екологія

Природно-заповідний фонд та екологічна мережа Малого Полісся (реферат)

Зміст

1. Заповідні об'єкти заходу України.

2. Природно-заповідний фонд Малого Полісся

3. Екологічна мережа Малого Полісся

Використана література

1. Заповідні об'єкти заходу України.

Стрімке скорочення біорізноманіття планети у другій половині ХХ століття викликало належну стурбованість міжнародної спільноти. В Україні питання збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, розвиток природоохоронної справи є одним із екологічних пріоритетів державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

За офіційним визначенням Всесвітньої комісії щодо природоохоронних територій заповідні об'єкти – це "ділянки…, спеціально виділені для збереження біорізноманіття…". Тому функції збереження національного біологічного і ландшафтного різноманіття має виконувати національна екологічна мережа Основою для її розбудови є державний природно-заповідний фонд (ПЗФ), який охоплює 4,5 % площі держави. В Україні впродовж кількох десятиріч надають перевагу фізико-географічній концепції розбудови мережі ПЗФ, згідно з якою Національна екологічна мережа ПЗФ повинна відображати географічні особливості поширення природно-територіальних комплексів різного рівня розмірності та різноманітність існуючих природних біогеоценозів. Тому, засадничими проблемами організації репрезентативної мережі об'єктів ПЗФ є виявлення існуючого різноманіття природних екосистем і наступне його відображення у системі природоохоронних територій.

Існуюча концепція охорони ландшафтного біорізноманіття зобов'язує аналізувати заповідні території відповідно до ландшафтно-географічного поділу території. На жаль, узагальнення про ландшафтну репрезентативність мережі ПЗФ у науковій літературі достатньо не висвітлені. Тому, зроблено першу спробу такого аналізу стосовно територій ПЗФ реґіону. Методи та об'єкти досліджень. Узагальнення категоріальної структури регіональної мережі об'єктів природно-заповідного фонду виконано за літературними та відомчими матеріалами стосовно Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської і Чернівецької областей. Встановлення ландшафтно-географічної репрезентативності мережі ПЗФ реґіону виконано за результатами аналізу її категоріальної та територіальної структури методом аналітичного узагальнення матеріалу на рівні геосистем регіонального рівня розмірності: фізико-географічних провінцій та областей. Територіальну прив'язку конкретних об'єктів здійснено на основі топографічних карт та схем лісгоспів.

Аналіз заповідних об'єктів у плані віднесення їх до конкретних природничих районів проведено за матеріалами ландшафтних карт атласів. Результати досліджень. Територія ПЗФ західного реґіону займає близько 960 тис. га, що становить 8,7 % від його загальної площі. Об'єкти загальнодержавного значення в регіоні становлять близько 40 % площі ПЗФ. Природно-територіальні комплекси регіону охоплені заповідним режимом переважно в межах заказників (2,8 % площі регіону), реґіональних ландшафтних (2,2 %) та національних природних парках (2,1 %). Природні та біосферний заповідники репрезентують тільки 1,1 % площі ландшафтних комплексів регіону.

Отже, 3,2 % площі території реґіону є підвідомчі спеціальним адміністраціям, дирекціям біосферного та природних заповідників та національних природних парків. Як показали підрахунки, на сьогодні у постійне користування (вилучені з господарського використання іншими установами та організаціями) їм надано тільки 2 % від загальної площі реґіону. Заказники та реґіональні ландшафтні парки не мають спеціалізованого природоохоронного управління і належать іншим землекористувачам. Вони не забезпечують тут належного дотримання норм природоохоронного режиму, використовують заповідні території для господарських цілей з проведенням санітарних та лісовідновних рубок, що дозволено законодавством

Таким чином, відносно ефективну консервативну охорону природнотериторіальних комплексів регіону забезпечують менше, ніж на ¼ частину площі регіональної мережі ПЗФ, яка охоплює тільки 2 % їхньої площі. Природні ландшафти фізико-географічних провінцій охоплені заповідним режимом на заході України нерівномірно (табл. 2, рис. 1). Зокрема, рівнинні східноєвропейські зональні ландшафти поліського типу представлені у ПЗФ більше, ніж на 10 %. Показник заповідності відповідає оптимальному Категоріальна структура мережі ПЗФ представляє практично повний спектр статусних категорій. Природні заповідники і національні природні парки становлять 34,6 % площі ПЗФ і охоплюють охороною близько 4 % площі природних комплексів Волинського Полісся.

Ландшафти Західноукраїнської лісостепової провінції охоплені охороною в межах ПЗФ на 4,6 %. Показник заповідності ландшафтів майже у 2 рази менший, ніж оптимальний Категоріальна структура мережі ПЗФ різко непропорційна: заказники і реґіональні ландшафтні парки становлять 82 % площі ПЗФ. Охороною об'єктів найвищої категорії заповідності (природні заповідники і національні природні парки) охоплено тільки 0,7 % площі природних комплексів Українського Лісостепу в межах реґіону. Показник заповідності природних комплексів провінції Українські Карпати (13,0 %) вищий від середнього по реґіону. Категоріальна структура мережі об'єктів ПЗФ Українських Карпат повночленна. У заповідниках і національних природних парках, що становлять понад 50 % площі ПЗФ, охоплено охороною близько 7 % площі природних комплексів провінції. Значні диспропорції спостерігаються в охопленні заповідним режимом природних комплексів рівня фізико-географічних областей (ФГО). Природні комплекси Малого Полісся вкрай недостатньо репрезентовані мережею об'єктів ПЗФ (0,9 %). У структурі мережі відсутні природні заповідники, національні природні і реґіональні ландшафтні парки. Більшість об'єктів ПЗФ – місцевого значення, особливо на Рівненщині.

У межах Волинської височинної ФГО показник заповідності природних комплексів (2,4 %) – один з найнижчих у реґіоні. Категоріальна структура мережі ПЗФ неповночленна: відсутні природні заповідники, національні природні і реґіональні ландшафтні парки. Для Розтоцько-Опільської горбогірної ФГО характерна розвинута мережа об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. У природних заповідниках і національних природних парках (29 % площі ПЗФ) охороною охоплено майже 2 % площі природних комплексів Розточчя і Опілля.

Показник заповідності в межах Західноподільської височинної ФГО (8,7 %) – найвищий у Західноукраїнському Лісостепу. Об'єкти загальнодержавного значення становлять тут близько 20 % площі ПЗФ. У категоріальній структурі відсутні національні природні парки. Середньоподільські природні комплекси охороняються в межах заказників та пам'яток природи місцевого значення, а також заповідних урочищ. Показник заповідності Прут-Дністровської височинної ФГО (5,8 %) удвічі менший від оптимального. У структурі ПЗФ відсутні природні заповідники і національні природні парки.

Заповідні об'єкти Передкарпатської височинної ФГО охоплюють охороною менше 5 % площі природничого району. У структурі ПЗФ відсутні природні заповідники і національні природні парки. Мережа ПЗФ складається переважно з об'єктів місцевого значення. Показник заповідності Зовнішньокарпатської ФГО (22,4 %) майже у 3 рази вищий від середнього по реґіону. Категоріальна структура мережі ПЗФ повночленна, відносно пропорційна. У природному заповіднику і національних природних парках (майже 42,9 % площі ПЗФ), охороною охоплено близько 9 % природних комплексів ФГО.

Ландшафтні комплекси Вододільно-Верховинської ФГО охоплені мережею ПЗФ на 21,6 %. Категоріальна структура неповночленна – відсутні природні заповідники і реґіональні ландшафтні парки. Це частково компенсується значними площами національних природних парків, які становлять понад 90 % площі ПЗФ і охоплюють охороною майже 20 % площі природних комплексів ФГО.

Показник заповідності Полонинсько-Чорногірської ФГО (12,9 %) відповідає оптимальному. Категоріальна структура мережі об'єктів ПЗФ повночленна. У межах Карпатського біосферного заповідника і Карпатського національного природного парку (понад 75 % площі ПЗФ) представлено близько 10 % площі природних комплексів ФГО.

Ландшафти Рахівсько-Чивчинської ФГО охоплені охороною у ПЗФ на 40,6 %, що є унікальним явищем у межах реґіону. Заповідні масиви Карпатського біосферного заповідника тут становлять близько 52 % площі ПЗФ і репрезентують близько 20 % природних комплексів ФГО. Унікальні для України природні комплекси Вулканічних Карпат охоплено охороною тільки на 2,9 %. Категоріальна структура мережі ПЗФ неповночленна: відсутні об'єкти поліфункціонального характеру – національні природні і реґіональні ландшафтні парки. Об'єкти загальнодержавного значення незначні за площами. У межах Закарпатської низовинної ФГО показник заповідності становить 5,2 %. Однак, категоріальна структура мережі ПЗФ має ті ж самі недоліки, що і у Вулканічних Карпатах.

Отже, територія ПЗФ охоплює 8,7 % площі західного регіону України. Понад 60 % площі мережі заповідних об'єктів становлять об'єкти місцевого значення. Ефективною консервативною охороною в межах заповідних територій регіональної мережі ПЗФ охоплено 2 % площі природно-територіальних комплексів регіону.

Природні ландшафти регіону охоплено заповідним режимом нерівномірно, зокрема на Українському Поліссі – більше ніж на 10 %, у Західноукраїнському Лісостепу – тільки на 4,6 %, в Українських Карпатах – на 13 %. Територіально найкраще представлені у ПЗФ Рахівсько-Чивчинські ландшафти (40,6 %), Зовнішньокарпатські (22,4 %) і Вододільно-Верховинські (21,6 %). Найгірша ситуація – на Малому Поліссі, де відносна частка заповідних територій становить 0,9 %.

Найбільш ефективно консервативною охороною у природних заповідниках і національних природних парках охоплено лісові природні комплекси Рахівсько-Чивчинської (21 %) та Вододільно-Верховинської фізико-географічної областей (19,6 %). На Малому Поліссі, Волинській височині, ПрутДністровському межиріччі і Передкарпатті об'єкти вищої категорії заповідності відсутні.

Оскільки основним завданням при формуванні науково-обґрунтованої мережі заповідних об'єктів є забезпечення її репрезентативності, то наявні диспропорції в охопленні заповідним режимом природно-територіальних комплексів різного рівня розмірності необхідно вважати істотним недоліком територіальної структури існуючої мережі ПЗФ. Для оптимізації реґіональної мережі лісових заповідних об'єктів рекомендується розвивати її в напрямку підвищення репрезентативності. Доцільно збільшити показник заповідності природних ландшафтів Західноукраїнського Лісостепу і нівелювати значні диспропорції в охопленні заповідним режимом природних комплексів Українських Карпат. У межах Малого Полісся, Волинської височини, Прут-Дністровського межиріччя, Передкарпаття, Вулканічних Карпат і Закарпатської низовини розширення мережі ПЗФ доцільно здійснювати в основному за рахунок створення та збільшення площ об'єктів загальнодержавного значення. Це особливо стосується Львівської та Чернівецької областей, у яких відносна площа природно-заповідних територій є найнижчою в регіоні.

2. Природно-заповідний фонд Малого Полісся

Множина об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) будь-якої території, окресленої природними межами, безперечно, повинна бути репрезентативною (охоплювати повний спектр існуючого біорізноманіття, притаманного природним екосистемам), територіально достатньою і структурно оптимальною для виконання своєї основної функції – збереження природного біорізноманіття. Під час організації репрезентативної мережі об'єктів ПЗФ постає проблема виявлення існуючого біорізноманіття екологічно одноманітних регіонів і подальше його відображення у системі природоохоронних територій.

Мале Полісся – унікальний для України загалом природний комплекс рівня фізико-географічної області, основна площа якого розташована в межах Львівської області На жаль, комплекс питань збереження біорізноманіття лісів цієї території протягом десятиліть залишається невирішеним. Мета роботи полягала у виявленні особливостей категоріальної та територіальної структури сукупності заповідних об'єктів, розташованих в межах Малого Полісся Львівщини, а також оцінюванні її природничо-лісівничої репрезентативності.

Територія дослідження окреслена в її класичних межах за топографічною картою. Сукупність заповідних об'єктів, розташованих у межах Малого Полісся Львівщини, виділено за картографічними та відомчими матеріалами. Сучасну структуру множини природоохоронних територій, а також її природничо-лісівничу репрезентативність охарактеризовано за результатами аналітичних узагальнень інформації з літературних джерел, офіційних відомостей щодо ПЗФ області, а також матеріалів власних досліджень. Оцінювання природничо-лісівничої репрезентативності виконано за результатами спеціального аналізу розподілу лісових площ за категоріями господарського призначення, категоріями захисності, типами лісу, головними лісотвірними породами, віком насаджень.

Станом на середину 2010 р. об'єкти природно-заповідного фонду в межах Малого Полісся Львівщини займали 2489,11 га , що становить <0,5 % площі природних комплексів території дослідження.

Основні заповідні площі розташовані в межах басейну р. Стир, де займають >1 % території. Відносний показник заповідності природних комплексів басейну р. Західний Буг – удесятеро менше. Категоріальна структура множини заповідних об'єктів відзначається неповночленністю. Зокрема, відсутні об'єкти вищих категорій заповідності, регіональні ландшафтні парки, а також ландшафтні, гідрологічні, іхтіологічні, орнітологічні заказники тощо.

Об'єкти загальнодержавного значення становлять лише дещо >10 % площі ПЗФ території дослідження . Майже 70 % заповідних площ зосереджено в загальнозоологічному заказнику місцевого значення "Пукачів", розташованому в межах басейну р. Стир. Усі об'єкти ПЗФ в межах Малого Полісся Львівщини не мають власних природоохоронних адміністрацій, що звичайно призводить до відсутності адекватного управління заповідними територіями, а їхні землі не вилучені з традиційного господарського користування, зокрема знаходяться в межах експлуатаційних лісів. Це свідчить про низький природоохоронний статус множини територій, призначених для збереження біорізноманіття більшої частини природного комплексу рівня фізико-географічної області, про недостатність/відсутність умов для збереження його компонентів, а також, на жаль, про тривіальну недослідженість території.

Особливістю мережі ПЗФ Малого Полісся є розміщення переважної більшості заповідних об'єктів в оточенні або контакті з агрокультурними угіддями та транспортними магістралями, на незначних відстанях від населених пунктів, що призводить до значного рекреаційного навантаження на заповідні території, синантропізації флори тощо.

Понад 85 % площі ПЗФ вкрито лісовою рослинністю, на решті заповідних територій представлені фрагменти водно-болотної та лучно-степової рослинності, а також набутки садово-паркового мистецтва. Об'єкти, повністю або частково вкриті лісовою рослинністю (далі – "лісові") охоплюють заповідним режимом ≈1,5 % лісів Малого Полісся. Територіально вони зосереджені переважно в лісах басейну р. Стир , де займають ≈4 % їх площі.

Об'єкти загальнодержавного значення. Заказники: 1 – ботанічний "Волицький", 12 – ботанічний "Лешнівський", 9 – лісовий "Лопатинський"

Об'єкти місцевого значення. Заказники: 8 – загальнозоологічний "Пукачів"; Заповідні урочища: 2 – "Борове", 3 – "Великомостівське", 4 – "Тадані", 5 – "Соколя", 6 – Сторонибаби", 7 – "Сосновий ліс", 10 – "Грицеволя", 15 – "Заболотцівське", 16 – "Лагодівське", 11 – "Піски", 14 – "Синичівське", 13 – "Топорівське"; Пам'ятки природи: 17 – ботанічна "Конвалія" У межах об'єктів ПЗФ представлені переважно найбільш поширені на Малому Поліссі Львівщини типи лісових екосистем. У свіжих та вологих дубово-соснових суборах, свіжих та вологих грабово-дубово-соснових сугрудах, вологих грабово-сосново-дубових сугрудах і сирих чорновільхових сугрудах (які займають майже 90 % площі лісів території дослідження росте понад 90 % заповідних лісів). Решту заповідних площ займають малопоширені в межах території дослідження екосистеми вологих грабово-дубових грудів, вологих та мокрих березово-соснових суборів, свіжих грабовососново-дубових сугрудів, свіжих грабово-дубово-соснових грудів. Взагалі не охоплені охороною в межах лісових заповідних об'єктів лісові природні комплекси понад 60 % типів лісових екосистем , як малопоширених, так і, на жаль, рідкісних для Малого Полісся Львівщини. У заповідних лісах представлені насадження переважно штучного походження: лісові культури займають близько 2/3 їхньої площі (рис. 3, табл. 1).

Вони ростуть переважно у вологих і свіжих грабово-дубово-соснових та вологих грабово-сосново-дубових сугрудах, значно рідше –у свіжих та вологих дубово-соснових суборах, свіжих грабово-сосново-дубових сугрудах у сирих чорновільхових сугрудах. За площею переважають лісові культури з домінуванням сосни звичайної (займають >50 % загальної площі заповідних лісів) та дуба звичайного (>10 %). На решті площі (близько 2 % загальної площі заповідних лісів) ростуть культури дуба червоного, вільхи чорної, ялини європейської, ясена звичайного, модрини європейської, тополі колоноподібної. Найбільшу природоохоронну цінність регіональної мережі об'єктів ПЗФ з погляду збереження природного біорізноманіття лісів повинні становити ділянки заповідних лісів природного походження. У межах Малого Полісся Львівщини вони займають ≈1/3 площі ПЗФ (табл. 1, рис. 3) і охоплюють близько 2 % лісів природного походження.

Серед заповідних лісів природного походження за площею переважають насадження у відносно багатих типах середовищ існування: вологих грабово-сосново-дубових сугрудах, вологих та свіжих грабово-дубово-соснових сугрудах, а також сирих чорновільхових сугрудах. Разом вони становлять ≈25 % загальної площі заповідних лісів.

На жаль, заповідні ліси репрезентують лише незначну частину типів лісових екосистем з природним лісовим покривом та угруповань природного складу та походження регіону. Зокрема, не представлені в ПЗФ рідкісні для регіону дослідження загалом лісові екосистеми сухих, вологих, сирих та мокрих соснових борів, мокрих чорновільхових, а також вологих та сирих ясенево-дубових грудів. Серед заповідних лісів природного походження за площею переважають насадження з домінуванням дуба звичайного (>11 % площі ПЗФ і ≈3 % площі дубових лісів природного походження) і сосни звичайної (>10 % і 2,3 % відповідно). Вони також характеризуються найбільшою ценотичною репрезентативністю: представляють приблизно 1/3 частину відповідних типів природних лісових угруповань. Різноманіття типів угруповань вільхи чорної, берези пониклої, граба звичайного і липи дрібнолистої представлене значно бідніше. Зокрема, типові для лісів Малого Полісся чорновільшинники представлені в ПЗФ лише одним з сімнадцяти типів – угрупованням сирих сугрудів. Відносно найкраще представлені в ПЗФ природні угруповання граба звичайного та липи дрібнолистої (охоплюють охороною понад 15 і 9 % площ природних лісів з їх перевагою). На жаль, вони також репрезентують лише незначну частину різноманіття їх природних угруповань. Взагалі не охоплені охороною в межах ПЗФ природні насадження з домінуванням ясена звичайного, осики, а також регіонально рідкісні насадження з домінуванням видів, що мають обмежене географічне поширення : липи широколистої, бука лісового, модрини європейської, клена-явора та клена гостролистого тощо.

Доцільно також зазначити, що понад 80 % площі заповідних лісів займають насадження віком 40÷80 років. Особливо цінні з природоохоронного погляду насадження старшого віку природного походження становлять лише ≈15 % заповідних лісів, або ≈9 % загальної площі ПЗФ. Вони підлягають охороні лише в заповідних об'єктах місцевого значення – загальнозоологічному заказнику "Пукачів" та заповідних урочищах. Це переважно монодомінантні дубові і соснові насадження (майже 50 % площі), а також олігодомінантні насадження за різною участю дуба, сосни, граба, липи та ясена. Незначну площу займає полідомінантне насадження з перевагою у складі деревостану сосни звичайної.

На жаль, на заповідних територіях не представлені унікальні для Малого Полісся Львівщини осередки широколистяних лісів віком понад 150 р. – різновікові полідомінантні насадження з перевагою дуба звичайного, а також регіонально рідкісні насадження старшого віку з домінуванням ясена звичайного, липи дрібнолистої, граба звичайного.

Отже, існуюча множина територій природно-заповідного фонду Малого Полісся Львівщини відзначається низкою структурних вад, нерепрезентативністю у плані охоплення спектра лісових екосистем та угруповань, а також територіальною недостатністю для збереження всього різноманіття лісів регіону. Тому вона потребує розширення та оптимізації, зокрема в частині охоплення нею регіонально рідкісних типів лісових екосистем, біорізноманіття яких є під загрозою зникнення, унікальних для Малого Полісся осередків широколистяних лісів віком понад 150 р., зокрема різновікових полідомінантних насаджень з перевагою дуба звичайного, насаджень з домінуванням видів, що мають обмежене географічне поширення: липи широколистої, бука лісового, модрини європейської, кленаявора та клена гостролистого, рідкісних насаджень старшого віку з домінуванням ясена звичайного, липи дрібнолистої, граба звичайного та ін.

Для формування репрезентативної системи природоохоронних територій Малого Полісся необхідно провести подальші спеціальні порівняльні дослідження в межах всієї фізико-географічної області.

3. Екологічна мережа Малого Полісся

З метою збереження всього біологічного та ландшафтного різноманіття створюється екологічна мережа – територіальна система природних об'єктів. Побудова національної екомережі неможлива без урахування природних особливостей регіонів. Серед ряду регіональних екомереж, які планується створити на Україні, велике значення має Малополіська. Мале Полісся розташоване на заході України у вузькій зниженій смузі між Волинським та Подільським лесовими плато, яку промили льодовикові води Дніпровського зледеніння. Геоструктурно територія приурочена до Волино-Подільської монокліналі. Це плоскохвиляста рівнина, майже суцільно замкнена навколишніми височинами. На півночі Мале Полісся оточене Волинською височиною, на південному заході – Розточчям, на півдні – Гологоро-Кременецьким піднятим краєм Подільської височини Рельєф території пластово-акумулятивний алювіально-водно-льодовиковий – це внутрішня понижена рівнина, що тягнеться від Шепетівки на захід до Рави-Руської (Маринич, 1955) Загальна її довжина досягає більше 300 м, а середня ширина – 20-25 км з відхиленнями від 5 до 70 км.

Для Малого Полісся характерні:

● значне підвищення поверхні (переважають абсолютні висоти 240-260 м і тільки у долинах річок трапляються відмітки менше 200 м, тоді як абсолютні висоти на Поліссі доходять до 120-130 м і не піднімаються вище 220 м, а на Подільській височині – 300-420 м;

● велика кількість опадів (річна сума опадів перевищує 650-740 мм, тоді як на Волинській височині та Подільському плато вони ледь сягають 600 мм);

● незначна глибина розчленування (10-20 м, що значно менше від таких показників для Волинської та Подільської височин (відповідно 20-40 м та 150-180 м);

● незначна густота розчленування межиріч (0,5-0,6 км/км2, тоді як на Волинській височині – 1,0-2,0 км/км2, а на Подільській – 4,0-5,0 км/км2;

● розташування майже всієї території поза межами зледеніння, мала кількість озер та відсутність моренових відкладів (Зільбер, 1956);

● глибоке підстилання кристалічних порід; кристалічний фундамент майже ніде не виходить на денну поверхню і заглиблюється у західному напрямку;

● близьке до поверхні залягання крейдових порід.

Рослинний покрив Малого Полісся відзначається значною різноманітністю та специфічністю. Це зумовлено екотонним положенням території, адже поруч знаходяться Українське Полісся та Правобережний Лісостеп. Переважає лісова рослинність. Значна участь центральноєвропейських видів та центральноєвропейських угруповань.

При побудові екомережі Малого Полісся ми використовували досвід створення таких мереж в Європі та Україні. Природно-заповідні території утворюють кістяк регіональної екомережі, яка включає природні ядра, буферні зони, екологічні коридори та території природного відновлення. До складу пропонованої схеми екомережі Малого Полісся входять три екологічних ядра різного рівня: Мальованське, Острозьке та Стирське. Навколо них виділяються буферні зони – території, що захищають ядра. Найбільше за площею Мальованське екологічне ядро знаходиться у східній частині Малого Полісся (в межах Хмельницької області) і охоплює ряд природно-заповідних територій державного та місцевого значення. Його природний центр становить регіональний ландшафтний парк "Мальованка", розташований у Шепетівському та Полонському р-нах. Він характеризується високим ступенем природності, різноманіттям ландшафтів, значним флористичним, ценотичним та фауністичним багатством. Саме по території парку проходить східна межа Малого Полісся у системі геоботанічного районування. Тут зростають 20 видів рослин, занесених до "Червоної книги України", та багато регіонально рідкісних видів рослин та рослинних угруповань. Режим регіонального парку, регулювання антропогенного навантаження сприятимуть поліпшенню екологічної ситуації даного регіону.

До складу цього ж природного ядра екомережі увійде і територія проектованого національного природного парку "Озеро Святе". Цей унікальний природний комплекс, утворений системою соснових лісів та природних і штучних озер, які перебувають на різних стадіях розвитку, знаходиться у Славутському та Ізяславському районах. Загальна площа природного центру Мальованського екологічного ядра становитиме 30660 га. Два інших екологічних ядра значно менші за площею, але вони відіграють важливу роль в екомережі Малого Полісся. Острозьке екологічне ядро знаходиться на Рівненщині, на території реліктової Острозької прохідної долини, яка є вузькою екотонною смугою і тому має багате біорізноманіття. Природний центр Острозького ядра становлять природно-заповідні території, загальною площею 8558,5 га. Найбільші з них – Дермансько-Мостівський регіональний ландшафтний парк, Бущанський ботанічний заказник державного значення та заказники місцевого значення – "Урочище "Бір", Збитенський гідрологічний та Збитенський орнітологічний.

Стирське екологічне ядро має значно менший (268,4 га) природний центр, утворений заказниками державного значення – Лопатинським лісовим, Лешнівським ботанічним та природно-заповідними територіями місцевого значення. Але це екологічне ядро включає ряд територій, перспективних для охорони, і потребує розвитку. Екокоридори Малого Полісся представлені в основному річково-долинними та лісовими комплексами, вони включають існуючі природно-заповідні території, а також відносно збережені природні ділянки. Пропонується виділити один регіональний коридор широтного спрямування – Малополіський та три регіональних коридори меридіального спрямування – Західнобузький, Стирський, Іквокський.

Широтний Малополіський коридор можна розглядати як частину проектованого Галицько-Слобожанського коридору національної екомережі, що тягнеться від Сяну на заході до рік басейну Сіверського Дінця та Дону на сході Він зв'язує природні ядра екомережі Малого Полісся з ядрами гірських систем Карпат на заході та природними ядрами Житомирського Полісся на сході. На зниженій території Малого Полісся, яку промили льодовикові води, більш вологий клімат, ніж на сусідніх Подільській та Волинській височинах, випадає більше опадів, наявна розгалужена система водойм, багато боліт, більш м'які зими, значна залісеність. Очевидно саме це створило умови для переходу ряду видів з сусідніх височин та Центральної Європи через міграційний коридор Малого Полісся на більш східні території. Цим пояснюється наявність у східній частині Малого Полісся таких переважно монтанних видів, як Lsylvatica (HGaudin., Phtegopteris connectilis (Michx.) Watt, Primula vulgarіs, Rubus hirtus. Регіон характеризується значною участю центральноєвропейських видів. Молодість флори Малого Полісся також пояснюється її міграційним походженням.

Особливу роль відіграють коридори річок Західного Бугу, Полкви (та її приток Солокії та Ратви), Стиру, Ікви, Горині та її приток (Утки, Цвітохи з її притоками Гускою та Косецькою та Вілії – з притоками Гнилий Рів, Рудка, Устя), Смолки – притоки Случа. Через ці коридори екологічна мережа Малого Полісся сполучається з єдиною національною мережею. Саме на Малому Поліссі знаходяться верхів'я Західного Бугу і Стиру. Включення цих територій в екомережу Малого Полісся є важливим моментом їх збереження. Екокоридори не завжди топографічно неперервні. Незначний розрив є біля с. Гайки Сахненські на Львівщині. Це територія природного відновлення, вона вимагає певних заходів, спрямованих на подолання наявної нині ізоляції природних ділянок для забезпечення функціонування екокоридору. Екомережа – це спроба поєднати заповідання територій з їх поліфункціональним використанням. У визначенні екокоридорів необхідно співпрацювати з транспортниками, будівельниками, передбачити спеціальні споруди в місцях, де стикаються міграційні коридори та транспортні. Зелені мости через дороги забезпечать нерозривну єдність біосистем, міграцію та розселення живих організмів.

Запропонована екомережа Малого Полісся – функціонально-єдина територіальна основа охорони навколишнього середовища регіону – стане важливою ланкою екомережі України.

Використана література:

1. Петрова Л.М. Структура мережі заповідних об'єктів заходу України / Науковий вісник, 2004, вип. 14.8 Заповідна справа в Галичині, на Поділлі та Волині с.80-88

2. Петрова Л.М., Петров С.В. Лісові об'єкти природно-заповідного фонду малого Полісся: структура та репрезентативність / Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.12

3. Юглічек Л.С. Екологічна мережа малого Полісся / Науковий вісник, 2004, вип. 14.8, с.96-100





Реферат на тему: Природно-заповідний фонд та екологічна мережа Малого Полісся (реферат)


Схожі реферати



5ka.at.ua © 2010 - 2016. Всі права застережені. При використанні матеріалів активне посилання на сайт обов'язкове.    
.